Тематичний план самостійної роботи 1.html

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Тематичний план самостійної роботи

1.1 Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні

Самостійна робота

1.  Форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування
2.  Зв’язок державного будівництва і місцевого самоврядування з іншими галузями права.

2.1 Організація роботи Верховної Ради України

Самостійна робота

1.  Порядок утворення та функціонування депутатських фракцій, груп.
2.  Організація роботи народних депутатів ВРУ.
3.  Організація роботи апарату ВРУ.

2.2  Організація роботи Президента України

Самостійна робота

1.  Організація взаємодії Президента України із законодавчою, судовою владою та місцевим самоврядуванням.
2.  Організація діяльності Секретаріату Президента України

2.3  Організація роботи Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади

Самостійна робота

1.  Організація роботи міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.
2.  Взаємодія місцевих державних адміністрацій з територіальними громадами, їх органами та посадовими особами, які здійснюють місцеве самоврядування.

3.1 Система, органи та посадові особи місцевого самоврядування

Самостійна робота

1.  Складові системи місцевого самоврядування.
2.  Характеристика діяльності складових системи місцевого самоврядування.

3.2 Компетенція органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Самостійна робота

1.  Делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів державної виконавчої влади.
2.  Підстави державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

3.3 Порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Самостійна робота

1.  Виконавчий комітет ради.
2.  Особливості здійснення місцевого самоврядування в м. Києві.

Тема 1.1 Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні

Самостійна робота

Форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. Зв’язок державного будівництва і місцевого самоврядування з іншими галузями права.

Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з реалізації своїх функцій здійснюється за допомогою специфічних форм і методів, як правових, так і не правових. Поняття «не правова» форма зовсім не означає, що вона суперечить чинному праву. Такі форми, як правило, закріплюються нормами права, але самі по собі не тягнуть за собою правових наслідків.

Термін «форма» (від лат.— зовнішність, устрій) означає зовнішнє вираження, певний спосіб такого вираження. Щодо форм діяльності державних і самоврядних органів в юридичній літературі існують різні погляди. Так, О. Н. Ярмиш і В. О. Серьогін під формами діяльності органів публічної влади розуміють однорідну діяльність цих органів, через яку реалізуються їх функції. Для О. Ф. Фрицького форми діяльності представницьких органів — це основні, конкретні, здійснювані в межах певних правових, організаційних та організаційно-правових рамок дії цих органів, їх посадових осіб, за допомогою яких реалізується їх компетенція. Під формами діяльності державних і самоврядних органів слід розуміти здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами та практикою державного будівництва видів дій посадових та службових осіб законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і органів місцевого самоврядування, за допомогою яких реалізуються їх завдання і функції в межах компетенції кожного органу. Названі форми поділяють на правові, організаційні і організаційно-правові.

Правові форми — це такі види здійснення функцій, які тягнуть за собою правові наслідки. До них належать:

законотворча або нормотворча;

управлінська або виконавча;

правоохоронна;

правореалізаційна;

правозастосовна та щі

Законотворча форма — це, насамперед, вид діяльності Верховної Ради (парламенту) України щодо прийняття конституційних і звичайних законів України. Нормотворча форма — це вид діяльності компетентних суб'єктів щодо прийняття підзаконних нормативно-правових актів відповідно до чинних законів. До таких суб'єктів слід віднести: Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи виконавчої влади, територіальні громади, їхні органи і посадових осіб та ін.

Управлінська форма — це вид діяльності державного чи самоврядного органу та їх посадових осіб щодо керівництва внутрішніми і зовнішніми процесами при реалізації своїх функцій у межах визначеної компетенції. Наприклад, здійснення керівництва Головою Верховної Ради України народними депутатами на пленарному засіданні сесії в межах Регламенту Верховної Ради України.

Виконавча форма характеризується як вид діяльності державних і самоврядних органів та їх посадових осіб щодо організації виконання законів та інших, прийнятих на підставі закону, нормативно-правових актів шляхом безпосередньої виконавчої та розпорядчої діяльності.

Правоохоронна форма — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо організації охорони права, що включає всі правові явища, які функціонують у правовій системі із забезпечення правомірного втілення права у поведінку всіх соціальних суб'єктів.

Правореалізаційна форма — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо втілення вимог правових норм у суспільних відносинах між соціальними суб'єктами.

Правозастосовна форма — вид діяльності державних і самоврядних органів щодо втілення вимог правових норм у суспільних відносинах між соціальними суб'єктами шляхом видання компетентними суб'єктами владного індивідуально-правового акта, обов'язкового для виконання.

Організаційні форми — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо здійснення їх завдань і функцій у межах визначеної компетенції. На відміну від правових форм, організаційні не тягнуть за собою правових наслідків. До них відносять:

регламентуючу;

матеріально-технічну;

ідеологічну;

виховну та ін.

їх також поділяють на: а) загальні, конкретні та внутрішньо-організаційні; б) організаторські; в) організаторсько-масові тощо1.

Регламентуюча (установча) форма — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо підбору, розстановки, обрання чи призначення, професіоналізації, перекваліфікації своїх кадрів. Наприклад, реалізуючи свою установчу функцію, Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, або Президент України за згодою Верховної Ради України призначає Прем'єр-міністра України.

Матеріально-технічна форма — вид діяльності державних і самоврядних органів щодо організації фінансової, бюджетної, господарської роботи, а також матеріального постачання, статистичної звітності, ведення діловодства, узагальнення практики тощо. Наприклад, різновидом матеріально-технічної форми Верховної Ради України є діяльність щодо затвердження структури її апарату та організації його роботи.

Ідеологічна форма — це вид діяльності державних і самоврядних органів щодо втілення в суспільному житті України ідеологічного багатоманіття, невизнання державою жодної ідеології як обов'язкової. Наприклад, створення у Верховній Раді України та місцевих радах депутатських фракцій шляхом об'єднання депутатів на партійній основі та ін.

Виховна форма — вид діяльності державних і самоврядних органів щодо навчання, підвищення кваліфікації та виховання державних службовців і службовців самоврядних органів, проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті їх на службу.

Організаційно-правовими називають форми, що традиційно склалися в повсякденній практичній діяльності і були закріплені нормативно-правовими актами. До цієї групи форм належать: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) місцеві ініціативи; д) представництво в певних органах чи на певній території; є) індивідуальна і колективна робота депутатів та ін.

Сесія — це колективне зібрання народних депутатів Верховної Ради України чи депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим або місцевих рад на пленарне засідання чи засідання їх органів для спільного вирішення питань щодо компетенції парламенту чи відповідної ради шляхом голосування визначеної кількості народних депутатів чи депутатів ради. Розрізняють сесії Верховної Ради (парламенту) України, сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сесії обласних, районних, міських, районних у місті (у разі їх утворення), селищних і сільських рад.

Засідання — це зібрання членів колегіального органу для спільного вирішення питань, що належать до їхньої компетенції. Розрізняють засідання Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Колегії Рахункової палати, Ради національної безпеки і оборони, колегій міністерств, державних комітетів (державних служб), інших центральних органів виконавчої влади та їхніх структурних підрозділів, Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виконавчих органів місцевих рад, органів самоорганізації населення певної території, місцевих державних адміністрацій тощо.

Збори — одна з організаційно-правових форм діяльності територіальних громад чи певної їх частини щодо спільного вирішення питань утворення, організації та діяльності представницьких органів. Розрізняють збори виборців та загальні збори громадян.

Збори виборців — це зібрання певної кількості осіб, що мають право голосу, жителів адміністративно-територіальної одиниці за місцем проживання, працівників за місцем роботи чи осіб за місцем навчання з метою висування кандидатів у депутати місцевих рад, кандидатів на посаду сільського, селищного чи міського голови, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи претендента в кандидати на посаду Президента України.

Загальні збори громадян — це зібрання за місцем проживання громадян села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення для обговорення найважливіших питань місцевого життя.

Місцеві ініціативи — це зібрання членів територіальної громади для ініціювання розгляду в раді ( в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Представництво в певних органах чи на певній території — це організаційно-правова форма діяльності Президента України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Розрізняють постійне представництво Президента України в: а) Автономній Республіці Крим; б) Верховній Раді України; в) Кабінеті Міністрів України; г) Конституційному Суді України, а також представництво Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Індивідуальна і колективна робота депутатів — це організаційно-правова форма діяльності народного депутата, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутата місцевої ради щодо організації виконання своїх повноважень як одноособово, так і в складі органів, депутатських груп, депутатських фракцій парламенту чи відповідної ради.

Отже, форми діяльності державних і самоврядних органів характеризуються загальними і особливими рисами, вони можуть бути правовими, організаційними і організаційно-правовими і мають певні особливості для кожного державного органу, територіальної громади і органу місцевого самоврядування.

При здійсненні державними і самоврядними органами і територіальними громадами своїх функцій у межах їх компетенції значну роль відіграють і методи їхньої діяльності. Методи їхньої діяльності — це способи, засоби і прийоми, що застосовуються в межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій органів (територіальних громад), що зумовлені їх компетенцією і як і форми, методи названої діяльності можуть класифікуватися за різними критеріями. Серед авторів, які розглядали методи діяльності державних і самоврядних органів, немає єдиного підходу до їх класифікації. Наприклад, автори навчального посібника з теорії держави і права поділяють їх на методи: а) переконання; б) заохочення; в) примусу1. Автори підручника з радянського будівництва виділяють такі методи: економічні, виховні, владні, організаційні, методи організації і методи діяльності, методи переконання і методи примусу, методи прямого і побічного впливу, правові й неправові, наукові, емпіричні, експериментальні та випадкові, методи регулювання, загального керівництва, безпосереднього управління, методи загальні і спеціальні, стратегічні й тактичні. О. Н. Ярмиш і В. О. Серьогін виділяють методи планування, координації діяльності, вироблення рішень, інструктування, інформаційного забезпечення, організації виконання і контролю за виконанням, роботи з кадрами апарату та ін.

Методи діяльності державних органів, територіальних громад і органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб можна підрозділити на правові, організаційні та організаційно-правові.

Правовими методами називають такі способи, прийоми та засоби, за допомогою яких здійснюються правотворча, управлінська, правоохоронна, правореалізаційна і правозастосовна форми діяльності органів держави і місцевого самоврядування.

Організаційними методами є способи, засоби і прийоми, за допомогою яких здійснюються відповідні форми організаційної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Організаційні методи, залежно від напрямків і мети діяльності державних органів, поділяються на загальні і конкретні. Загальні методи здійснюються за допомогою конкретних. Залежно від їхньої ролі і значення у здійсненні діяльності державних і самоврядних органів організаційні методи можна поділити на основні і допоміжні. До основних належать методи: планування, інструктування, координації, контролю, вироблення рішень, а до допоміжних — методи надання допомоги, забезпечення своєчасного виконання завдань, сприяння проведенню відповідних заходів та ін.

Організаційно-правові методи — це такі засоби, прийоми та способи, що традиційно склалися та закріпилися у відповідних нормативно-правових актах. Наприклад, методи організації і перевірки виконання актів, інформаційного забезпечення, підготовки, підбору та розстановки кадрів та ін.

Отже, як і форми діяльності органів держави та місцевого самоврядування, методи їхньої діяльності поділяються на правові, організаційні і організаційно-правові, характеризуються загальними і специфічними рисами та сприяють ефективному здійсненню завдань і функцій державних і самоврядних органів, їх посадових і службових осіб та територіальних громад у межах їхньої компетенції на відповідній території.

Державне будівництво і місцеве самоврядування України тісно пов’язані з іншими підгалузями і галузями права.

Перш за все державне будівництво і місцеве самоврядування  пов’язані з конституційним та адміністративним правом, конституційним  процесом.

Конституційне право – це провідна галузь права і законодавства, що охоплює систему правових норм і інститутів та нормативно-правових актів , які закріплюють , регулюють і охороняють відносини народовладдя , основи конституційного ладу України , правовий статус людини і громаданина, територіальний устрій, систему  державних органів і органів місцевого самоврядування в Україні.

Для підгалузі державного будівництва та місцевого самоврядування. Конституційне право встановлює основні принципи виникнення і функціонування державних і самоврядних  органів, їх завдання та функції, компетенцію, форми та методи діяльності.

Адміністративне право та підгалузь державного будівництва і місцевого самоврядування  взаємопов’язані, оскільки державне будівництво і місцеве самоврядування  розробляють  для адміністративного права  основні методологічні основи у сфері управлінської діяльності Президента України та виконавчих ор8ганів Української держави. Одночасно адміністративне право збагачує підгалузь державного будівництва і місцевого самоврядування системою управлінських форм і методів для таких органів , як Рахункова палата, Рада національної безпеки і оборони та ін.

Конституційне процесуальне право – це система процесуальних конституційно – правових норм, які закріплюють, регулюють і охороняють порядок, конституційні і процесуальні відносини між суб’єктами. Саме  ця галузь права є оновою державного будівництва і місцевого самоврядування і включає його в себе як окрему підгалузь.

Система конституційних процесуальних правових  норм, які регулюють порядок утворення і внутрішню організаційну діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування, їх завдання, функції, форми і методи діяльності складає підгалузь конституційного процесуального права.

Щодо організації і діяльності судових  і прокурорських органів державне будівництво тісно пов’язане з судоустроєм  та прокурорським наглядом, однак не вичерпується ними.

Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні слід характеризувати як підгалузь конституційного процесуального  права України, що закріплює, регулює і охороняє порядок організації та діяльність системи державних органів, територіальних громад та їхніх представницьких органів з метою керівництва державою, господарською і соціально-культурною та іншими сферами життя, здійснення правосуддя та  контролю і нагляду , вирішення в межах конституції і законів України специфічними формами і методами в процесі виконання завдань і функцій державного і місцевого значення.

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Назвіть основні форми і методи діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування.
2.  Проаналізуйте зв'язок державного будівництва і місцевого самоврядування з іншими галузями права.

Тема 2.1 Організація роботи Верховної Ради України

Самостійна робота

Порядок утворення та функціонування депутатських фракцій, груп. Організація роботи народних депутатів ВРУ. Організація роботи апарату ВРУ.

Депутатські  фракції  формуються на першій сесії Верховної Ради нового  скликання  до  розгляду  питань  про  обрання  Голови Верховної  Ради  України,  створення органів Верховної Ради.  Якщо цього не відбулося,  головуючий на пленарному  засіданні  оголошує перерву  для  їх формування.  Перед наступним пленарним засіданням Апарат  Верховної  Ради  надає  народним  депутатам   інформаційні матеріали,  які  були  подані до Апарату Верховної Ради за день до початку   зазначеного   пленарного   засідання,   про   сформовані відповідно до вимог Регламенту депутатські фракції.

Принципи формування депутатських фракцій:

1. Депутатські   фракції   формуються   на  партійній  основі народними  депутатами,  обраними  за  списком  політичних   партій (виборчих  блоків політичних партій),  які за результатами виборів отримали депутатські мандати.

2. Політична партія (виборчий  блок  політичних  партій)  має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію.

3. Принципи  функціонування депутатської фракції повинні бути демократичними і  не  суперечити   вимогам   Конституції   України та Регламенту.

Умови формування депутатських фракцій

1. Мінімальна кількість  народних  депутатів  для  формування депутатської  фракції  має  становити  не  менше  ніж  15 народних депутатів.

2. Народний депутат може входити до складу лише  депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій),  за виборчим списком якої його обрано.

3. У  разі  невходження  народного  депутата,  обраного   від політичної  партії (виборчого блоку політичних партій),  до складу депутатської  фракції  цієї  політичної  партії  (виборчого  блоку політичних  партій)  або виходу народного депутата зі складу такої фракції його  повноваження  припиняються  достроково  на  підставі закону  за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття  такого
рішення.

4. Народний  депутат,  якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним.

5.  Позафракційні  народні  депутати  можуть  об'єднуватися у депутатську  групу  позафракційних  народних  депутатів  (далі   - депутатська група позафракційних).

Оголошення про  створення  депутатської  групи позафракційних робить  на  пленарному  засіданні   головуючий   або   координатор депутатської групи позафракційних.

За депутатською групою позафракційних,  кількісний склад якої становить п'ятнадцять і більше осіб,  визнаються права на участь у засіданнях Погоджувальної ради з правом ухвального голосу, подання пропозицій щодо кількісного  та  персонального  складу  тимчасової спеціальної  комісії,  тимчасової  слідчої комісії або спеціальної тимчасової  слідчої  комісії,  виступ   одного   представника   на пленарному  засіданні з кожного питання порядку денного пленарного засідання Верховної Ради.

Відповідно до ст..60 Регламенту ВРУ, кожна депутатська фракція реєструється в Апараті Верховної Ради.  Умовою реєстрації є надходження до Апарату  Верховної  Ради підписаного  особисто  кожним народним депутатом,  який увійшов до складу   депутатської   фракції,   письмового   повідомлення   про сформування   депутатської   фракції.  У  письмовому  повідомленні зазначаються назва депутатської фракції,  її персональний склад та партійна належність членів депутатської фракції,  а також прізвища голови депутатської фракції  та  заступників  голови  депутатської фракції  з  розрахунку  не більше одного на 15 членів депутатської фракції.  Повна  та  скорочена  назва  депутатської  фракції   має збігатися  з назвою відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Після відповідного  оформлення  матеріалів  про  утворення депутатської  фракції  головуючий на пленарному засіданні інформує народних депутатів про реєстрацію такої депутатської  фракції,  її кількісний  склад,  голову  депутатської  фракції  та  заступників голови   депутатської   фракції.   Інформаційні   матеріали    про депутатську   фракцію   після  її  реєстрації  надаються  народним депутатам.  У такому ж порядку повідомляється про зміни  в  складі депутатських фракцій.

Про  вступ,  вихід  зі  складу зареєстрованої депутатської фракції  народний  депутат  повідомляє  письмово  головуючого   на пленарному засіданні. Письмове повідомлення народного депутата про входження до тієї чи іншої  депутатської  фракції  погоджується  з головою цієї депутатської фракції.  Повідомлення про виключення зі складу  депутатської  фракції  робить  головуючий  на   пленарному засіданні за поданням голови депутатської фракції.

Депутатська фракція, склад якої стає меншим від необхідної мінімальної  кількості  народних  депутатів  (15 депутатів)  ,  через  15  днів  після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради  України розпущеною.

Розглянемо порядок утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді.

Коаліція депутатських фракцій у  Верховній  Раді  (далі  - коаліція)  -  це  сформоване  за  результатами виборів і на основі узгоджених  політичних  позицій  та   на   засадах,   встановлених Конституцією України і цим Регламентом,  об'єднання депутатських  фракцій,  народних  депутатів,  до   якого   входить більшість  народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Коаліція формується протягом одного місяця з дня відкриття першого  засідання  новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції.

Коаліція   формується   після   проведення   депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій або за рішенням   депутатської   фракції   одним  із  заступників  голови депутатської фракції укладається Угода про  коаліцію  депутатських фракцій у Верховній Раді (далі - коаліційна угода).  У коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні  позиції,  що  стали  основою
формування    цієї    коаліції,    а   також   порядок   вирішення внутрішньо-організаційних  питань    діяльності    коаліції.    До коаліційної   угоди   додається  список  народних  депутатів,  які сформували коаліцію,  з особистими підписами  народних  депутатів. Такий список є невід'ємною складовою коаліційної угоди.

Коаліція   вважається  сформованою  з  моменту  офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні  на  підставі поданих   до   Апарату Верховної  Ради  документів,  передбачених частиною третьою цієї статті.

Повідомлення про сформування коаліції, коаліційна угода та персональний  склад коаліції не пізніше ніж через чотири дні після офіційного оголошення на пленарному засіданні про  її  сформування публікуються в газеті "Голос України".

У   разі  припинення  діяльності  коаліції  нова  коаліція формується в порядку, встановленому Регламентом ВРУ.

Обчислення строків, пов'язаних з формуванням коаліції.

Встановлений   у  частині  сьомій  статті  83  Конституції України та  частині  другій  статті   61   цього Регламенту  місячний  строк  формування  коаліції  обчислюється  у календарних днях.  Цей строк починається з дня  відкриття  першого пленарного  засідання  новообраної Верховної Ради або з іншого дня чергової чи позачергової сесії Верховної Ради,  з якого відповідно до  цього Регламенту діяльність коаліції визнається припиненою,  і закінчується о 24-й годині тридцятого календарного дня.

Організація діяльності коаліції

1. Коаліція  приймає  рішення  на  своїх   загальних   зборах більшістю  голосів  народних  депутатів,  які  входять  до  складу коаліції.

2. З  метою  узгодження  позицій  депутатських  фракцій,   що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції.

3. Інформаційне  та  технічне  забезпечення  роботи  коаліції здійснюється секретаріатом коаліції, який створюється на період її діяльності  у  порядку,  встановленому для створення секретаріатів депутатських фракцій.

4. Інші   питання   порядку   організації   роботи   коаліції визначаються коаліційною угодою.

Участь коаліції у формуванні Кабінету Міністрів  України

1. Коаліція  вносить  відповідно   до   Конституції   України пропозиції  стосовно кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур на посади інших  членів  Кабінету  Міністрів України.

2. Питання   про   внесення  пропозицій  стосовно  кандидатур рем'єр-міністра України,  інших членів Кабінету Міністрів України розглядається на загальних зборах коаліції.

3. Рішення   коаліції  з  пропозиціями  стосовно  кандидатури Прем'єр-міністра України не пізніше наступного робочого дня  після прийняття такого рішення передається Голові Верховної Ради України для невідкладного направлення його Президентові  України,  а  щодо членів  Кабінету  Міністрів України - Прем'єр-міністрові України в день його призначення.

4. У разі припинення діяльності коаліції чи укладення  нового тексту коаліційної угоди до призначення Верховною Радою України на відповідну  посаду  кандидатури,  запропонованої  цією  коаліцією, внесена  коаліцією  пропозиція стосовно відповідної кандидатури не вважається відкликаною, якщо коаліцією в новому складі не прийнято іншого рішення.

Припинення діяльності коаліції

1. Діяльність коаліції припиняється у разі:

1) припинення   повноважень   Верховної   Ради   відповідного скликання;

2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої    ніж    визначено     Конституцією     України;

3) прийняття   коаліцією   рішення   про   припинення   своєї діяльності.

2. Діяльність  коаліції  вважається  припиненою  у  випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті,  з моменту офіційного оголошення про це головуючим на  пленарному  засіданні. Повідомлення  про  припинення  діяльності  коаліції публікується в газеті "Голос України" не  пізніше  ніж  через  чотири  дні  після офіційного оголошення про припинення її діяльності.

3. Зміни у складі коаліції,  у тому числі у зв'язку з виходом із неї однієї чи кількох  депутатських  фракцій,  якщо  при  цьому кількісний   склад   коаліції   не   стає  меншим,  ніж  визначено Конституцією України, не є підставою для припинення діяльності коаліції.

В Україні народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років і не має судимості (не погашеної чи не знятої в установленому законом порядку) за вчинення умисного злочину.

Повноваження народного депутата визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Закон також встановлює вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності. Відповідно до закону народний депутат України не має права: а) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади; б) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі; в) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; г) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час; д) залучатись  як  експерт  органами   досудового   слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю; е)входити   до   складу   керівництва,   правління  чи  ради підприємства,  установи, організації,  що має на  меті  одержання прибутку.

Повноваження    народного   депутата   починаються   після складення ним присяги на вірність Україні  перед  Верховною  Радою України  з  моменту  скріплення  присяги особистим підписом під її текстом.

Народний депутат не може брати участі у засіданнях  Верховної Ради  України та її органів,  а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу,  поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом.  Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народного  депутата  припиняються  з  моменту відкриття   першого   засідання   Верховної  Ради  України  нового скликання.

Народний депутат у порядку, встановленому законом:

1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;

2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

3) бере  участь  у  роботі комітетів,  тимчасових спеціальних комісій,  тимчасових слідчих комісій,  утворених  Верховною  Радою України;

4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

5) бере  участь  у роботі над законопроектами,  іншими актами Верховної Ради України;

6) бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається  із  депутатським  запитом  або   депутатським зверненням до Президента України,  органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України,  керівників  інших  органів  державної влади  та органів місцевого самоврядування,  а також до керівників підприємств,  установ та організацій,  розташованих  на  території України,  незалежно  від  їх  підпорядкування  і  форм власності у порядку,  передбаченому  Законом  і  законом  про   регламент Верховної Ради України.

Народний депутат зобов'язаний:

1) дбати  про  благо  України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави;

2) додержуватися вимог Конституції України, цього Закону,  закону  про  регламент   Верховної   Ради   України та  інших  законів  України, додержуватися присяги народного депутата України;

3) бути присутнім  та  особисто  брати  участь  у  засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;

4) особисто   брати   участь   у  голосуванні  з  питань,  що розглядаються Верховною Радою України та її органами;

5) виконувати доручення Верховної Ради України,  відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України,  до складу яких його обрано;

6) інформувати Верховну Раду України та її органи,  до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради України та її органів;

7) додержуватись    вимог   трудової   дисципліни   та   норм депутатської етики;

8) інформувати  виборців  про  свою  депутатську  діяльність через  засоби  масової інформації,  на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік. 

Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та   скарги  виборців,  узагальнює  їх,  за  необхідності  вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її  органів,  а також   до   органів   державної   влади   та   органів  місцевого самоврядування.

У разі необхідності  народний  депутат  надсилає  пропозиції, заяви   та   скарги  громадян  органам  державної  влади,  органам місцевого самоврядування та  їх  посадовим  особам,  установам  та організаціям,   до   повноважень  яких  входить  розгляд  звернень громадян  чи  вирішення  порушених  у  них  питань  по  суті.  Про результати  розгляду пропозицій,  заяв та скарг громадян органи та посадові  особи  зобов'язані  повідомити  громадянина,  від  якого надійшло  звернення,  і народного депутата у терміни,  встановлені Законом України "Про звернення громадян" та ін.

Апарат ВРУ включає в себе 900 штатних одиниць. АВРУ (апарат) – це допоміжний орган, який забезпечує ВРУ, її органи, посадових осіб і народних депутатів у їх правовій, науковій, організаційній, документальній, інформаційній, кадровій, фінансово-господарській, матеріально-технічній, соціальне-побутові й та інші діяльності і є юридичною особою. Діє Апарат відповідно до Конституції та ЗУ. Основними документами, що регулюють діяльність Апарату є:

1.  Конституція України
2.  Регламент ВРУ
3.  Постанови ВРУ

•  Від 20 квітня 2000 р. «Про структуру апарату ВРУ»
•  Від 2 червня 1999 р. «Про газету ВРУ «»Голос України»
•  Від 6 березня 1996р. «Про статут редакції журналу»

1.  Розпорядження Голови ВРУ від 31 травня 2000 р. «Про затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України»;
2.  Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування  та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» тощо. Конституція України закріплює повноваження ВРУ щодо затвердження кошторису та структури її Апарату, призначення на посаду та звільнення з посади його керівника. Голова ВРУ відповідно Конституції України (ст.88) організовує роботу Апарату. Постанова ВРУ «Про структуру апарату ВРУ» закріплює, що структура нинішнього Апарату охоплює її Керівництво, Секретаріат та головні управління, відділи і сектори. Очолює Апарат його керівник. Його призначає на посаду і звільняє з посади ВРУ за поданням Голови ВРУ. Керівник Апарату визначає обов’язки свої заступників щодо здійснення керівництва дорученими сферами роботи. Керівник Апарату:

•  Здійснює керівництво і координацію роботи структурних підрозділів Апарату, відповідає за виконання покладених на Апарат завдань;
•  Організовує підготовку і проведення сесії ВРУ, нарад у Голови ВРУ;
•  Забезпечує плановість і ефективність у роботі структурних підрозділів Апарату;
•  Контролює реалізацію планів роботи і виконання визначених завдань;
•  Доповідає керівництву ВРУ про роботу Апарату;
•  Візує підготовлені на підпис закони, постанови та інші акти ВРУ;
•  Забезпечує офіційне опублікування відповідних актів, прийнятих ВРУ;
•  Здійснює загальну політику щодо добору і розстановки кадрів в Апараті, формування кадрового резерву;
•  Забезпечує роботу з організації навчання та підвищення кваліфікації працівників Апарату;
•  Затверджує професійно-кваліфікаційні характеристики та посадові інструкції працівників структурних підрозділів Апарату, а також інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність Апарату;
•  Розподіляє обов’язки між своїми заступниками;
•  Видає розпорядження;
•  Представляє Апарат у відносинах з державними органами, установами і організаціями, об’єднаннями громадян, зарубіжними установами і організаціями.

 Народні депутати України, посадові особи ВРУ, комітети і тимчасові комісії ВРУ та зареєстровані депутатські фракції і групи забезпечуються документами та іншими інформаційними матеріалами Секретаріатом Верховної Ради:

•  Голови Верховної Ради
•  Першого заступника Голови Верховної ради
•  Комітетів, депутатських фракцій,груп

До інших його структурних підрозділів вищезгадана постанова відносить головні управління, управління, відділи та сектори. Головним управлінням апарату є:

•  Науково-експертне
•  Юридичне
•  Документального забезпечення
•  Організаційне

Серед управлінь Апарату розрізняють:

•  Комп’ютеризованих систем
•  Інформаційне
•  Зі зв’язків

До апарату належать також сектор мобілізаційної роботи. Апарат, організовуючи роботу ВРУ, здійснює такі функції:

1.  Правового та наукового забезпечення
2.  Організаційного забезпечення
3.  Документального забезпечення
4.  Інформаційного та комп’ютерно-технічного забезпечення
5.  Фінансового, господарського, матеріально – технічного та соціально – побутового забезпечення та ін.

Правове та наукове забезпечення Апарат здійснює шляхом підготовки щодо  розробки законопроектів та законодавчих пропозицій, розробки за дорученням керівництва ВРУ самих проектів актів та здійснення їхньої експертизи, організації наукової експертизи в наукових установах, у тому числі і щодо відповідності їх Конституції України.

Організаційне забезпечення Апарат здійснює, реалізуючи такі завдання:

•  Готує за пропозиціями суб’єктів права законодавчої ініціативи та комітетів і комісій ВРУ, проекти порядку денного сесії та розкладки пленарних засідань ВРУ, аналітичні матеріали про стан їх реалізації;
•  Забезпечує діяльність комітетів і комісій ВРУ та подає їм організаційно-інформаційну і консультативно-методичну допомогу в процесі розробки та опрацювання внесених на розгляд законопроектів, оформленні прийнятих  законів, постанов, а також забезпечує взаємодію комітетів ВРУ в процесі законотворення;
•  Реєструє законопроекти, внесені на розгляд ВРУ суб’єктами права законодавчої ініціативи, веде бази даних та контролює проходження законопроектів у комітетах і комісіях ВРУ;
•  Здійснює організаційно методичне забезпечення роботи зареєстрованих у ВРУ депутатських фракцій і груп;
•  Сприяє налагодженню взаємодія питань законотворчої роботи комітетів ВРУ, депутатських фракцій і груп з Адміністрацією ПУ, КМУ, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими, і громадськими  організаціями, органами місцевого самоврядування.

У сфері інформаційного та комп'ютерно-технологічного забезпечення апарат виконує такі завдання:

•  Забезпечення ВРУ, її комітетів і комісій та народних депутатів відповідною внутрішньою і міжнародною інформацією з правових, політичних, економічних, соціальних, інших проблем на основі сучасних методів і засобів обробки даних комп’ютерних мереж і телекомунікації;
•  Організації, створення і забезпечення функціонування комп’ютеризованої інформаційної системи колективного користування, що охоплює законотворчий процес;
•  Інформаційно-технологічного забезпечення ведення пленарних засідань ВРУ;
•  Формування та підтримання в манежному стані інтегрованого банку даних, що забезпечує законотворчу та правозастосовну діяльність, розробку проектів рішень із проблемних питань, пов’язаних із законодавчою діяльністю ВРУ;

Апарат здійснення фінансове, господарське, матеріально-технічне і соціально-побутове забезпечення та в цій сфері має такі завдання:

•  Установлення зв’язків із засобами масової інформації, організацію висвітлення діяльності ВРУ та її органів;
•  Розробку пропозицій щодо розвитку зв’язків з парламентами зарубіжних країн і міжпарламентськими організаціями;
•  Підготовку і поширення матеріалів про діяльність ВРУ;
•  Акредитацію кореспондентів українських і зарубіжних засобі в масової інформації, організацію і проведення прес-конференцій, зустрічей та інших заходів;
•  Підготовку інформаційно-аналітичних матеріалів із кадрових питань;
•  Організацію роботи з охорони державної таємниці та здійснення інших функцій, що покладаються на нього ВРУ.

Отже, Апарат та його структурні підрозділи забезпечують різноманітні напрями діяльності ВРУ. Правильно організована робота Апарату є запорукою ефективного виконання ВРУ, її органами і посадовими особами та народними депутатами їхніх повноважень, а також прийняття і контроль за здійсненням нормативних та індивідуально-правових актів.

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Охарактеризуйте порядок утворення та функціонування депутатських фракцій, груп. 
2.  Організація роботи народних депутатів ВРУ. 
3.  Організація роботи апарату ВРУ.

Тема 2.2  Організація роботи Президента України

Самостійна робота

Організація взаємодії Президента України із законодавчою, судовою владою та місцевим самоврядуванням. Організація діяльності Секретаріату Президента України

Організація роботи у взаємодії з парламентом здійснюється в процесі реалізації таких повноважень, як: а) призначення позачергових виборів до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією України;

б) припинення повноважень Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

в) підписання законів, прийнятих Верховною Радою;

г) застосування права вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на її повторний розгляд.

Виконання своїх повноважень у Верховній Раді Президент України організовує через Постійного представника Президента України у Верховній Раді (далі — Постійний представник). Це посадова особа, що вповноважена Президентом України забезпечувати взаємодію між ним і Верховною Радою України відносно розв'язання питань, які виникають у взаємовідносинах Президента України та Верховної Ради України. У своїй діяльності Постійний представник керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України та Положенням про нього. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. Його строк повноважень обмежується строком повноважень Президента України. Він може виконувати свої обов'язки на громадських засадах і підпорядковується безпосередньо Президентові України.

Основними завданнями Постійного представника є: а) участь у забезпеченні здійснення повноважень Президента України у Верховній Раді; б) представлення на засіданнях Верховної Ради, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду, а також інших документів, внесених Президентом України; в) інформування Президента України про хід та результати розгляду у Верховній Раді, а також ЇЇ органах внесених Президентом України документів.

На виконання основних завдань Постійний представник: а) взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими групами, фракціями, іншими органами Верховної Ради, а також структурними підрозділами її апарату; б) бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради, ЇЇ постійних та тимчасових комісій, депутатських груп, фракцій, а також в інших заходах, що здійснюються Верховною Радою, ЇЇ органами та посадовими особами; в) бере участь у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради; г) представляє на засіданнях Верховної Ради, комітетів, тимчасових комісій та інших органів обґрунтування внесених Президентом України проектів законів, пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду; д) у випадках, передбачених Конституцією України, може представляти подання Президента України до Верховної Ради щодо одержання згоди на призначення осіб на посади, а також кандидатури для призначення їх на посади Верховною Радою; є) вносить Президентові України у разі потреби пропозиції щодо членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які представлятимуть у Верховній Раді внесені Президентом України законопроекти, а також пропозиції до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду; є) бере участь за дорученням Президента України в роботі узгоджувальних та інших комісій, експертних груп, які утворює Верховна Рада; ж) сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських груп і фракцій Верховної Ради; з) взаємодіє під час підготовки відповідних матеріалів з працівниками Адміністрації Президента України; и) співпрацює з членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади у забезпеченні зв'язків Президента України з Верховною Радою; і) виконує інші доручення Президента України.

Для здійснення покладених на нього повноважень Постійний представник має право: а) ознайомлюватися з проектами актів, що подаються Президентом України на розгляд Верховної Ради; б) брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, колегій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади під час розгляду ними проектів нормативних актів, що готуються для подання Президентом України на розгляд Верховної Ради; в) одержувати необхідні для виконання покладених на нього завдань матеріали та інформацію від Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; г) вносити пропозиції щодо підготовки законопроектів, інших документів для внесення Президентом України до Верховної Ради; д) здійснювати експертизу проектів законів, постанов Верховної Ради, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи, з питань, що виникають у взаємовідносинах Президента України з Верховною Радою, вносити відповідні пропозиції; є) вносити пропозиції щодо утворення експертних та робочих груп з окремих напрямів своєї діяльності, залучення спеціалістів, науковців та експертів для виконання покладених на нього завдань; є) користуватись інформаційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Організаційне забезпечення діяльності Постійного представника здійснює відповідний структурний підрозділ Адміністрації Президента України.

Таким чином, Президент України у взаємодії з Верховною Радою здійснює свої повноваження через Постійного представника. Інститут постійного представництва розвивається і вдосконалюється. Узагальнення практики постійного представництва та пропозиції з його вдосконалення покладаються на Адміністрацію Президента України.

Президент організовує взаємодію з судовими органами. Він: а) призначає третину складу Конституційного Суду України; б) утворює суди у визначеному законом порядку; в) призначає вперше терміном на п'ять років суддів загальних судів; г) призначає голів судів та їх заступників (крім Верховного Суду України) і може зняти їх з посади; д) визначає кількість суддів у судах. Організовуючи роботу та взаємовідносини з Конституційним Судом України, Президент України має свого Постійного представника у Конституційному Суді України. Положення про такого Постійного представника затверджено Указом Президента України1.

Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України (далі — Постійний представник) є посадовою особою, що уповноважений Президентом України представляти його в Конституційному Суді України як суб'єкта права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. У своїй діяльності він керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України та відповідним Положенням. Він бере участь у підготовці та провадженні в справах у Конституційному Суді України без додаткового спеціального рішення Президента України. За необхідності Постійний представник може представляти подання Президента України до Конституційного Суду України разом з іншими особами, призначеними Президентом України.

Постійного представника призначає на посаду і звільняє з посади Президент України, і підпорядковується Постійний представник Президентові України. Він повинен мати вищу юридичну освіту і володіти державною мовою.

Функції постійного представника полягають у тому, що він: а) бере участь у підготовці проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України і представляє їх Президентові України; б) здійснює як представник суб'єкта права на конституційне подання усі дії, передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України», Регламентом Конституційного Суду України і пов'язані з підготовкою та конституційним провадженням у справах; в) вносить за дорученням Президента України зміни або уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні; г) координує діяльність інших представників Президента України, призначених для участі у підготовці, конституційному провадженні у конкретно визначених справах; д) інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України.

Постійний представник для здійснення своїх повноважень має право: а) брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, утворених ними комісій, робочих груп під час підготовки пропозицій про необхідність внесення Президентом України до Конституційного Суду України конституційних подань; б) вимагати необхідні висновки, матеріали, відомості від центральних органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб; в) взаємодіяти у встановленому порядку з консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, органами і апаратом Верховної Ради, судами, органами прокуратури, органами Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями; г) утворювати експертні та робочі групи з окремих питань своєї діяльності, залучати науковців, спеціалістів, експертів для проведення відповідних досліджень, вносити пропозиції щодо залучення експертів на платній основі; д) вносити керівництву Адміністрації Президента України пропозиції щодо виконання рішень, дотримання висновків Конституційного Суду України; є) користуватись у встановленому порядку інформаційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Організаційне забезпечення діяльності Постійного представника здійснює його апарат, який є структурним підрозділом Адміністрації Президента України. Керівника апарату за поданням Постійного представника призначає на посаду і звільняє з посади Глава Адміністрації Президента України. Структуру і штатну чисельність апарату Постійного представника затверджує Глава Адміністрації Президента України. Працівників апарату Постійного представника за його поданням призначає на посади і звільняє з посад Глава Адміністрації Президента України.

Отже, взаємодіючи з Конституційним Судом України, Президент для реалізації своїх повноважень утворив інститут Постійного представника, наділивши його певними функціями щодо організації допомоги Президентові України з виконання його повноважень у Конституційному Суді України, як суб'єкта конституційних звернень та подань.

При здійсненні взаємодії з судами загальної юрисдикції Президент використовує повноваження Вищої ради юстиції, Міністерства юстиції України та Голови Верховного Суду України. Наприклад, Вища рада юстиції попередньо готує і подає до Адміністрації Президента України матеріали щодо призначення вперше строком на п'ять років суддів загальних судів та звільнення їх з посади. За поданням Голови Верховного Суду (чи вищого спеціалізованого суду) Президент України призначає голів та їхніх заступників усіх інших судів. Порядок призначення на посади та звільнення з посад регулюється Законом України «Про судоустрій України» від 7 липня 2010 р

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального устрою) та спеціалізації. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної законом системи судів, а також інші підстави, передбачені законом.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду, та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п'ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендації відповідної ради суддів). Призначення на інші адміністративні посади в судах, а також призначення (обрання) на адміністративні посади у Верховному Суді України та звільнення з цих посад здійснюється в порядку, встановленому законом. Суддя може бути звільнений з адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) в порядку, визначеному законом, також за ініціативою Вищої ради юстиції.

Призначення судді на адміністративну посаду без дотримання вимог закону не допускається. Перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду, передбачених законом. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. Припинення повноважень судді припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді в суді.

Отже, Президент України здійснює свої повноваження і у взаємодії з судами та суддями загальної юрисдикції.

Президент України взаємодіє з місцевим самоврядуванням. Відповідно до законодавства Президент України організовує державну підтримку місцевого самоврядування, утворює спеціальні органи взаємодії з місцевим самоврядуванням. 30 серпня 2001 р. Президентом України було видано Указ «Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні». Цим Указом була затверджена підготовлена Кабінетом Міністрів України «Програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні». Метою прийняття названих документів є: а) подальший розвиток місцевого самоврядування в Україні як особливо важливого фактора становлення громадянського суспільства; б) державна підтримка місцевого самоврядування; в) поліпшення умов для самостійного вирішення територіальними громадами питань місцевого значення. В Указі закріплені такі положення:

розвиток місцевого самоврядування визнаний на сучасному етапі одним із найпріоритетніших напрямів державної політики України;

утворена робоча група з підготовки пропозицій щодо розвитку місцевого самоврядування, на яку покладено такі основні завдання:

а) аналіз проблемних питань розвитку місцевого самоврядування в Україні, підготовка і внесення пропозицій щодо їх вирішення;

б) комплексна підготовка та опрацювання проектів законів з питань удосконалення засад місцевого самоврядування в Україні, зокрема щодо чіткішого розмежування функцій, повноважень і відповідальності органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, визначення правового статусу комунальної власності, спільної власності територіальних громад, а також з питань володіння, використання та розпорядження землями та природними ресурсами місцевого значення;

в) залучення в установленому порядку до підготовки та опрацювання проектів законів з питань удосконалення основ місцевого самоврядування в Україні іноземних фахівців;

г) вивчення причин проблемних ситуацій, що склалися в окремих областях України у відносинах між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, внесення пропозицій щодо попередження виникнення таких ситуацій та поліпшення взаємодії між органами місцевого самоврядування та органами державної влади;

д) підготовка та внесення пропозицій щодо посилення державного контролю за виконанням органами місцевого самоврядування, органами державної влади, юридичними особами та громадянами актів законодавства про місцеве самоврядування;

є) аналіз стану реалізації Україною міжнародних зобов'язань щодо розвитку місцевого самоврядування, внесення пропозицій щодо забезпечення безумовного їх виконання, створення чіткої системи інформування відповідних структур Ради Європи, міжнародних організацій про виконання Україною зазначених зобов'язань.

На Кабінет Міністрів України покладено обов'язки фінансування Програми та забезпечення здійснення контролю за її реалізацією. Програма має свою мету та основні завдання.

Метою Програми є: а) зміцнення засад громадянського суспільства, розвиток демократії; б) удосконалення правових засад місцевого самоврядування; в) зміцнення матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування; г) поліпшення умов для забезпечення життєдіяльності та соціального захисту населення, надання йому соціальних послуг на належному рівні; д) розвиток ініціативи населення у вирішенні питань місцевого значення.

Фінансування заходів з реалізації Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також коштів, залучених у встановленому порядку з місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Здійснює взаємозв'язок Президент України з місцевим самоврядуванням та його органами і посадовими особами через Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (далі — Національна Рада). Вона утворена Президентом України, очолюється ним і є при ньому консультативно-дорадчим органом. Заступниками Голови Національної Ради є Голова Верховної Ради України (за згодою), Прем'єр-міністр України, Голова Верховного Суду України (за згодою). До складу Національної Ради за посадою входять Глава Адміністрації Президента України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, Голова Вищого арбітражного суду України (за згодою), Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України (за згодою), Голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (за згодою), Голова Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (за згодою), Міністр аграрної політики України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр економіки України, Міністр закордонних справ України, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністр юстиції України, Міністр праці та соціальної політики України, Міністр фінансів України, Голова Державної податкової адміністрації України, Голова Служби безпеки України, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за згодою), голови обласних, Севастопольської міської рад (за згодою), міські голови обласних центрів (за згодою).

Секретарем Національної Ради є перший заступник Глави Адміністрації Президента України. До складу Національної Ради можуть входити представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх всеукраїнських об'єднань, відомі державні, громадські діячі, провідні вчені та фахівці-практики.

Персональний склад Національної Ради затверджує Президент України.

Основними завданнями Національної Ради є розгляд питань загальнодержавного та регіонального значення, розроблення та внесення пропозицій щодо:

стратегії забезпечення сталого розвитку та вдосконалення державного будівництва в Україні, узгодженого функціонування і взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, раціональної побудови їх системи, здійснення кадрової політики та кадрової роботи, державної регіональної політики;

основних напрямів внутрішньої і зовнішньоекономічної політики України, пріоритетів збалансованого соціально-економічного розвитку держави в цілому та регіонів;

розвитку ресурсного, економічного і науково-технічного потенціалу на загальнодержавному та регіональному рівнях;

проектів актів законодавства, загальнодержавних програм економічного, соціального, науково-технічного, культурного розвитку України;

забезпечення дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що стосуються розвитку регіонів та місцевого самоврядування;

ефективного функціонування фінансової та бюджетної систем держави у центрі та на місцях; • інших питань, що мають важливе значення для вирішення суспільно-політичних та соціально-економічних проблем у державі.

Національна Рада для виконання покладених на неї завдань має право: а) отримувати в установленому порядку від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій необхідні матеріали та інформацію; б) утворювати в разі потреби тимчасові комісії, експертні та робочі групи, залучати в установленому порядку до участі в їхній роботі посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників підприємств, установ і організацій, учених та фахівців; в) користуватися в установленому порядку інформаційними банками даних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У процесі виконання покладених на неї завдань Національна Рада взаємодіє з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, є консультативно-дорадчим органом при Президентові України.

Отже, Президент України організовує взаємодію не тільки з законодавчими, судовими органами, а й з органами місцевого самоврядування.

Секретаріат Президента України - є постійно діючим допоміжним органом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України, у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, Положенням про Секретаріат Президента України, а також розпорядженнями Глави Секретаріату Президента України.

Основним завданням СПУ є забезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійснення Президентом України його повноважень, визначених Конституцією України.

Очолює СПУ Глава Секретаріату Президента України, який має трьох заступників, у тому числі одного першого заступника.

Глава Секретаріату Президента України, Перший заступник Глави Секретаріату Президента України, заступники Глави Секретаріату Президента України, Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представник Президента України у Конституційному Суді України, Прес-секретар Президента України, радники, помічники, референти Президента України призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України. Інші працівники Секретаріату призначаються на посади та звільняються з посад Главою Секретаріату Президента України.

Функції СПУ:

•  аналізує політичні, соціально-економічні та інші процеси, що відбуваються в Україні та за її межами, і за результатами такого аналізу готує та подає на розгляд Президентові України оперативно-інформаційні матеріали, пропозиції щодо забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, їх захисту
•  опрацьовує пропозиції щодо пріоритетів державної політики, шляхів їх впровадження та супроводження
•  забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, доповідей та виступів Президента України
•  забезпечує планування діяльності Президента України
•  забезпечує підготовку, опрацювання і подання на підпис главі держави проектів указів, розпоряджень і доручень Президента України
•  здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, готує главі держави пропозиції щодо підписання законів або застосування щодо них права вето
•  забезпечує офіційне оприлюднення Президентом України законів, а також указів і розпоряджень Президента України
•  опрацьовує внесені в установленому порядку пропозиції щодо утворення   і ліквідації судів, визначення кількості суддів у судах, переведення суддів, призначення суддів на адміністративні посади в судах
•  забезпечує підготовку проектів законів, що вносяться Президентом України до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи
•  здійснює підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України та пропозицій щодо позиції Президента України у справах, які розглядаються Конституційним Судом України
•  опрацьовує внесені в установленому порядку пропозиції з вирішення кадрових питань, що належать до повноважень Президента України, та веде облік відповідних кадрів
•  здійснює моніторинг актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішень голів місцевих державних адміністрацій та за наявності відповідних підстав вносить Президентові України пропозиції щодо зупинення дії, скасування таких актів, рішень
•  забезпечує контроль за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України
•  вносить Президентові України пропозиції щодо забезпечення інформаційної безпеки держави, створює умови для доступу громадськості до інформації про діяльність глави держави, Секретаріату, здійснює видавничу діяльність
•  організовує публічне обговорення ініціатив Президента України, проектів його актів
•  забезпечує опрацювання та подання в установленому порядку на розгляд главі держави пропозицій щодо нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними, розвитку нагородної справи та геральдики, присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняття до громадянства України Та припинення громадянства України, надання притулку в Україні, здійснення помилування
•  забезпечує організацію та проведення протокольних та церемоніальних заходів за участю Президента України, зарубіжних візитів, а також робочих поїздок глави держави
•  організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень державних органів, органів місцевого  самоврядування, підприємств, установ,  політичних  партій, громадських та інших організацій
•  забезпечує взаємодію Президента України з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Конституційним Судом України, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування
•  здійснює матеріально-технічне, фінансове, соціально-побутове забезпечення діяльності Президента України, його консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб
•  виконує інші функції для забезпечення здійснення главою держави своїх повноважень.

СПУ для виконання покладених на нього функцій має право:

•  одержувати в установленому порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для  виконання покладених на нього завдань
•  користуватися в установленому порядку інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами
•  скликати наради, організовувати конференції, семінари
•  залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, створювати відповідні робочі групи
•  виступати замовником проведення наукових досліджень з питань, віднесених до повноважень Президента України.

Глава СПУ:

•  подає на підпис Президентові України проекти указів, розпоряджень та доручень Президента України, закони України, що надійшли на підпис главі держави, пропозиції Президента України до законів у разі застосування щодо них права вето, проекти конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України, листи та інші документи, підписує додатки до актів Президента України
•  представляє за дорученням Президента України його позицію у Верховній Раді України, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями, громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями
•  організовує здійснення контролю за виконанням актів Президента України
•  вносить Президентові України пропозиції щодо призначення на посади і звільнення з посад Першого заступника Глави Секретаріату Президента України, заступників Глави Секретаріату Президента України, Прес-секретаря Президента України, Представника Президента України у Верховній Раді України, Представника Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представника Президента України у Конституційному Суді України, а також радників Президента України, які очолюють відповідні головні служби Секретаріату, призначає на посади та звільняє з посад інших працівників Секретаріату, якщо інше не передбачено актами Президента України
•  здійснює загальне керівництво Секретаріатом, спрямовує його діяльність на ефективне забезпечення здійснення Президентом України його повноважень; координує діяльність структурних підрозділів Секретаріату, представляє Секретаріат у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями
•  контролює додержання працівниками Секретаріату вимог Закону України "Про державну службу" та законодавства про працю, здійснює присвоєння відповідно до законодавства рангів державним службовцям
•  визначає єдиний порядок проходження і опрацювання документів у Секретаріаті, процедуру взаємодії структурних підрозділів Секретаріату при виконанні покладених на них функцій
•  затверджує в установленому порядку штатний розпис Секретаріату, структуру його самостійних структурних підрозділів та положення про них, а також посадові інструкції керівників таких підрозділів Секретаріату
•  реалізовує в межах повноважень, визначених законодавством, державну політику у сфері охорони державної таємниці
•  вирішує питання щодо заохочення працівників Секретаріату, порушує в установленому порядку питання про відзначення їх державними нагородами України, притягнення до дисциплінарної відповідальності
•  здійснює інші повноваження відповідно до законодавства України.

Структура Секретаріату Президента України

Глава Секретаріату Президента України

Перший заступник Глави Секретаріату Президента України

Заступники Глави Секретаріату Президента України

Представник Президента України у Верховній Раді України

Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України

Представник Президента України у Конституційному Суді України

Офіс Президента України

Прес-секретар Президента України

Служба Глави Секретаріату Президента України

Прес-служба

Інформаційна служба

Головна комунікаційна служба

Служба підготовки виступів Президента України

Головна державно-правова служба

Служба Державного Протоколу і Церемоніалу

Режимно-секретний відділ

Головна служба документального забезпечення

Служба моніторингу та зведення

Головна служба регіональної та кадрової політики

Головна служба політичного аналізу

Головна служба зовнішньої політики

Головна служба оборонної політики

Головна служба правової політики

Головна служба з питань діяльності військових формувань і правоохоронних органів

Головна служба політики інституційного розвитку

Головна служба соціально-економічної політики

Головна служба гуманітарної політики

Служба ситуативного аналізу

Служба з питань звернень громадян

Служба забезпечення діяльності Комісії державних нагород та геральдики

Служба забезпечення діяльності Комісії при Президентові України з питань громадянства

Служба забезпечення діяльності Комісії при Президентові України у питаннях помилування

Служба забезпечення зв'язків з Верховною Радою України

Служба забезпечення зв'язків з Кабінетом Міністрів України

Служба забезпечення зв'язків з Конституційним Судом України

Служба матеріального забезпечення

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Організація взаємодії Президента України із законодавчою владою.
2.  Організація взаємодії Президента України із судовою владою.
3.  Організація взаємодії Президента України із місцевим самоврядуванням.
4.  Організація діяльності Секретаріату Президента України.

Тема 2.3  Організація роботи Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади

Самостійна робота

Організація роботи міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Взаємодія місцевих державних адміністрацій з територіальними громадами, їх органами та посадовими особами, які здійснюють місцеве самоврядування.

Відповідно до статей 114,117 Конституції України центральними органами виконавчої влади в Україні с міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони утворюються, реорганізуються та ліквідуються за поданням Прем'єр-міністра У країни Президентом У країни в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на їхнє утримання. Таке подання повинно містити пропозиції щодо правового статусу, функцій та повноважень новоствореного або реорганізованого органу, викладені у вигляді проекту положення про цей орган, а також щодо штатної чисельності та розміру асигнувань на його утримання або аргументи на користь ліквідації органу. І їе допускається ліквідація або утворення нових міністерств та інших центральних органів виконавчої влади шляхом реорганізації органів, визначених Конституцією України. Наприклад, п. 24 ст. 85 та п. 14 ст. 106 Конституції України закріплюють, що Президент України за згодою Верховної Ради призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України1. Отже, Державний комітет телебачення і радіомовлення України — це орган, визначений Конституцією. Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» з мстою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління, відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції України закріпив, що створюється Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України на базі Державного комітету інформаційної політики України та Державного комітету України з телебачення і радіомовлення, що ліквідуються.

Отже, Указом Президента України ліквідовано центральний орган виконавчої влади, що має конституційне закріплення, а доповнення до конституції з цього приводу внесені не були. Це, на наш погляд, е підставою для визнання у цій частині Указу Президента України не конституційним.

Центральні органи державної виконавчої влади забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах і галузях суспільного та державного життя країни, виконання в цих сферах і галузях Конституції та законів України, актів Президента України І Кабінет, Міністрів України. Вони підвідомчі Кабінетові Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Саме він спрямовує, координує і контролює їхню діяльність, а також затверджує граничну чисельність працівників центральних органів виконавчої влади і розмір асигнувань на їх утримання в межах виділених на це коштів Державного бюджету України. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» встановлює систему центральних органів виконавчої влади України, яка охоплює: а) міністерства; б) державні комітети (державні служби); в) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом1.

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходи з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Через міністра здійснюється спрямування і координація інших центральних органів виконавчої влади. Наприклад, спрямовується і координується діяльність через: а) Міністра екології та природних ресурсів — Державного комітету України з водного господарства, Державного комітету України з земельних ресурсів, Державного комітету лісового господарства України; б) Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України — Державного комітету України з енергозбереження; в) Міністерство праці та соціальної політики України — Державного комітету України у справах; г) Міністра транспорту України — Державної служби автомобільних доріг України; д) Міністра фінансів України — Головного контрольно-ревізійного управління України, Державного казначейства У країни; е) Міністра юстиції України — Державного комітету України у справах релігій. Не допускається без погодження з відповідним міністром прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань. Саме Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків Міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України. Він несе персональну відповідальність за розробку і впровадження в Програму Кабінету Міністрів України положень з відповідних питань та реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління2. На нього покладається обов'язок здійснювати управління в цій сфері, спрямовувати і координувати діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Безпосередня організація діяльності міністерства покладається на державною секретаря міністерства. Саме він організовує забезпечення діяльності міністра та поточну роботу з виконання покладених на міністерство завдань, подає міністрові пропозиції щодо розподілу відповідних бюджетних коштів, координує роботу територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління, очолює апарат міністерства. Державний секретар міністерства за посадою є членом колегії, затверджує за погодженням з міністром структуру міністерства, а також за погодженням з Міністерством фінансів України — штатний розпис та кошторис видатків міністерства, призначає на посади та звільняє з посад відповідно до законодавства працівників центрального апарату міністерства та керівників територіальних підрозділів міністерства, а також підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління.

Державних секретарів міністерств, їхніх перших заступників та заступників призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України.

Отже, міністерство є головним органом центральної виконавчої влади і здійснює управління у певній сфері державної політики. Через міністерство здійснюється спрямування і координація певних державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Державний комітет (державна служба) — це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр, один з віце-прем'ср-міністрів чи міністрів. Завданням цього органу є:

а)  внесення пропозицій щодо формування державної політики відповідним членом Кабінету Міністрів України; 6) забезпечення реалізації названої політики у визначеній сфері діяльності; в) здійснення державного управління в цій сфері; г) міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань, віднесених до відання державного комітету (державної служби). Названий комітет очолює його голова. В Україні функціонують державні комітети: а) архівів; б) будівництва та архітектури; в) з питань житлово-комунального господарства; г) з водного господарства; д) з земельних ресурсів; е) зв'язку та інформатизації; є) з енергозбереження; ж) з нагляду за охороною праці; з) з питань фізичної культури і спорту; й) у справах релігії; і) інформаційної політики, телебачення та радіомовлення; ї) лісового господарства; й) з державного матеріального резерву; к) у справах сім'ї та молоді; л) у справах національностей та міграції; м) у справах ветеранів; н) у справах охорони державного кордону України; о) статистики. До центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державних комітетів України, відносяться: а) Вища атестаційна комісія;

б)  Національне космічне агентство; в) Пенсійний фонд; г) Головне контрольно-ревізійне управління; д) Державне казначейство; е) Державна служба автомобільних доріг; е) Державна туристична адміністрація.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — це різновид центрального виконавчого органу, що має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження. Названий орган очолює його голова. Щодо нього законодавством може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівника та вирішення інших питань відповідно до законодавства України.

В Україні до органів зі спеціальним статусом слід віднести: а) Антимонопольний комітет; б) Державну податкову адміністрацію; в) Державну судову адміністрацію; г) Державну митну службу; д) Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; е) Державний комітет ядерного регулювання України; є) Національну комісію регулювання електроенергетики України; ж) Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку; з) Державний департамент України з питань виконання покарань; й) Фонд державного майна; і) Службу безпеки; ї) Управління державної охорони; й) Головне управління державної служби; к) Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції; л) Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів; м) Державну службу експортного контролю України; н) Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Керівник центрального органу виконавчої влади не може мати більше ніж одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує керівник (для міністерств — державний секретар відповідного органу). Він також затверджує штатний розпис і кошторис видатків за погодженням з Міністерством фінансів України.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положення, затвердженого Президентом України 12 березня 1996 р. У ньому визначені основні напрямки організації і діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України (далі — міністерство) є центральним органом державної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінетові Міністрів України безпосередньо чи через відповідне міністерство. Воно реалізує державну політику у відповідній галузі. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженням Кабінету Міністрів України, а також положенням про міністерство. На нього покладається обов'язок з узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства та внесення їх в установленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

В межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Як центральний орган виконавчої влади міністерство;

Державних секретарів міністерств, їхніх перших заступників та заступників призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України.

Отже, міністерство є головним органом центральної виконавчої влади і здійснює управління у певній сфері державної політики. Через міністерство здійснюється спрямування і координація певних державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

В межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Як центральний орган виконавчої влади міністерство:

•   бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

•   прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

•   бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

•   готує пропозиції і бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

•   розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

•  реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

•  вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

•  готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

•  бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

•   розробляє фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

•  вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

•  видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

• виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

• бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

•  здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

• складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

• розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

• бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

•  забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах визначених законодавством повноважень;

•  забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

•  здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Для виконання цих завдань міністерство має певні права, а саме:

•  залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

•   представляти Уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

• безоплатно одержувати в установленому законодавством порядку від органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали та інші статистичні дані, для виконання покладених на нього завдань;

•  скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

•  притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;

•  самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.

Виконання цих завдань передбачає взаємодію з іншими центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Для здійснення своїх повноважень міністерство на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує контролює за їх виконанням.

У передбачених законодавством випадках акти міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами. Його нормативно-правові акти підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Для реалізації псиних спільних завдань у разі потреби міністерство може видавати разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими органами спільні акти.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія у складі міністра (керівника), державного секретаря міністерства, заступників державного секретаря за посадою, а також інших керівних працівників міністерства. Колегії утворюються і в інших центральних органах виконавчої влади. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії впроваджуються в життя наказами міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань у міністерстві може утворюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад науково-технічної (наукової) ради і положення про неї затверджує міністр (керівник).

У міністерстві з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр (керівник).

Структуру центрального апарату міністерства затверджує віце-прем'єр-міністр України. Штатний розпис центрального апарату міністерства і положення про його структурні підрозділи затверджує керівник (для міністерств — державний секретар міністерства).

Міністерство (інший центральний орган виконавчої влади) € юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади визначається міністром у спеціальному директивному наказі, що стосується стратегії діяльності та основних завдань названих органів. Вказані органи зобов'язані щорічно звітувати щодо результатів їхньої діяльності в межах директивного наказу.

В порядку, передбаченому законодавством України, центральні органи виконавчої влади можуть утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої територіальні органи. Призначення на посаду та звільнення з посади керівників територіальних органів здійснює керівник центрального органу виконавчої влади.

У межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Вони діють у складі відповідних центральних органів виконавчої влади і здійснюють; а) управління окремими підгалузями або сферами діяльності; б) контрольно-наглядові функції; в) регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Керівники урядових органів призначаються на посаду і звільнюються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади. Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України має право скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині. Кабінет Міністрів України на своєму засіданні розглядає кандидатури для призначення на посади керівників центральних органів виконавчої влади, крім міністерств, а також подає Президентові України пропозиції про звільнення керівників центральних органів виконавчої влади з посад.

Кабінет Міністрів України заслуховує звіти керівників центральних органів виконавчої влади. Особливості відносин Кабінету Міністрів України з окремими центральними органами виконавчої влади, а також інші питання організації, компетенції і порядку діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначаються відповідними нормативними актами.

Таким чином, центральні органи виконавчої влади є, як правило, єдиноначальними органами. Особливістю організаційної структури цих органів є наявність місцевих територіальних органів, які разом із центральним органом утворюють систему міністерства, державного комітету чи іншого центрального органу виконавчої влади спеціального призначення. Серед таких органів існують структури з горизонтальним і вертикальним підпорядкуванням. Територіальні органи підпорядковані лише по вертикалі і здійснюють свою діяльність на місцях незалежно від місцевих органів виконавчої влади, а з горизонтальним підпорядкуванням — підзвітні як місцевим державним адміністраціям, так і вищому органу за галузевою чи функціональною ознакою.

Місцеві державні   адміністрації   на  відповідній  території взаємодіють  з  сільськими,  селищними  і  міськими   радами,   їх виконавчими органами та сільськими, селищними і міськими головами, сприяють  у  здійсненні   ними   власних   повноважень   місцевого самоврядування,   зокрема   у   вирішенні   питань   економічного, соціального  та  культурного   розвитку   відповідних   територій, зміцнення    матеріальної    та    фінансової    бази    місцевого самоврядування,   контролюють   виконання   наданих   їм   законом повноважень органів виконавчої влади,  розглядають та враховують у своїй   діяльності   пропозиції   депутатів,   органів   місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

    У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, про це повідомляється заздалегідь    відповідним   органам   місцевого   самоврядування. Представники цих органів та посадові особи  територіальних  громад мають   право  брати  участь  у  розгляді  таких  питань  місцевою державною адміністрацією, висловлювати зауваження і пропозиції.

    Голови місцевих  державних  адміністрацій,   їх   заступники, керівники  управлінь,  відділів  та  інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації або їх представники  мають  право бути  присутніми на засіданнях органів місцевого самоврядування та бути вислуханими з питань, що стосуються їх компетенції.

    Місцеві державні адміністрації не мають  права  втручатися  у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень.

    Для здійснення     спільних    програм    місцеві    державні адміністрації та органи місцевого самоврядування  можуть  укладати договори, створювати спільні органи та організації.

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Організація роботи міністерств.
2.  Організація роботи державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.
3.  Взаємодія місцевих державних адміністрацій з територіальними громадами, їх органами та посадовими особами, які здійснюють місцеве самоврядування.

Тема 3.1 Система, органи та посадові особи місцевого самоврядування

Самостійна робота

Складові системи місцевого самоврядування. Характеристика діяльності складових системи місцевого самоврядування.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах із районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

Місцевий референдум є формою прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються тільки референдумом, визначаються законом про референдуми.

Загальні збори громадян за місцем проживання є зібранням усіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян ураховуються органами місцевого самоврядування у їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом і статутом територіальної громади.

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розглядові на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнаро-дується у порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Тобто, сільські, селищні, міські ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Під останнім слід розуміти виборний орган (раду), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Зазначимо, що всі представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і в межах, визначених законодавством України.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Загалом під виконавчим органом ради мають на увазі органи, які відповідно до Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування створюються сільськими, селищними, міськими, районними у містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, визначених згаданим законодавством. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад підконтрольні та підзвітні відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому разі функції виконавчого органу ради, крім розпорядження земельними та природними ресурсами, здійснює сільський голова одноосібно.

Сільський, селищний, міський голова — головна посадова особа територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Він не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої роботи в позаробочий час, займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. На сільського, селищного, міського голову поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законодавством про статус депутатів рад.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше ніж один раз на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розглядові органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Сільські, селищні, міські, районні у місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. При цьому органи самоорганізації населення розглядаються законодавцем як представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законодавством України.

Органи місцевого самоврядування з метою ефективнішого здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їхні асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування.

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Назвіть основні складові системи місцевого самоврядування.
2.  Охарактеризуйте основні складові системи місцевого самоврядування

Тема 3.2 Компетенція органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Самостійна робота

Делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів державної виконавчої влади. Підстави державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Вищі органи виконавчої влади мають право делегувати свої деякі повноваження органам місцевого самоврядування, зокрема виконавчим органам сільських, селищних та міських рад.

Повноваження  у  сфері  соціально-економічного  і  культурного розвитку, планування та обліку. До відання  виконавчих органів сільських,  селищних,  міських рад належать:

1) розгляд  і  узгодження  планів  підприємств,  установ   та організацій,  що  не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад,  здійснення яких може  викликати  негативні соціальні,  демографічні,  екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів;

2) статистичний  облік  громадян,  які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Повноваження в галузі бюджету, фінансів і цін

1) здійснення  відповідно  до  закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах  і в організаціях незалежно від форм власності;

2) здійснення відповідно до закону  контролю  за  дотриманням цін і тарифів;

3) сприяння   здійсненню    інвестиційної    діяльності    на відповідній території.

Повноваження щодо управління комунальною власністю: погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на   посаду   керівників   підприємств,  установ  та  організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності.

Повноваження   в   галузі   житлово-комунального господарства, побутового,     торговельного обслуговування,    громадського      харчування, транспорту і зв'язку:

1) здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств    житлово-комунального    господарства,     торгівлі, громадського   харчування,   побутового  обслуговування,  розвитку транспорту і зв'язку;

2)  здійснення  відповідно  до  законодавства   контролю   за належною  експлуатацією  та  організацією обслуговування населення підприємствами  житлово-комунального  господарства,  торгівлі   та громадського  харчування,  побутового обслуговування,  транспорту, зв'язку,  за технічним станом,  використанням та утриманням  інших об'єктів  нерухомого  майна  усіх  форм  власності,  за належними, безпечними і  здоровими  умовами  праці  на  цих  підприємствах  і об'єктах;  прийняття  рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони   праці,   екологічних,  санітарних  правил,  інших  вимог законодавства;

3) здійснення  контролю  за  дотриманням  законодавства  щодо захисту прав споживачів;

4) встановлення за  погодженням  з  власниками  зручного  для населення  режиму  роботи  розташованих  на  відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності;

5) облік відповідно до  закону  житлового  фонду,  здійснення контролю за його використанням;

6) надання відповідно до закону  громадянам,  які  потребують соціального  захисту,  безоплатного  житла або за доступну для них плату;

7) здійснення   контролю  за  станом  квартирного  обліку  та додержанням житлового законодавства на підприємствах,  в установах та організаціях,  розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

8) видача   ордерів  на  заселення  жилої  площі  в  будинках державних та комунальних організацій;

9) облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від  форм власності,  внесення  пропозицій  їх   власникам   щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;

10) облік   та   реєстрація  відповідно  до  закону  об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Повноваження у галузі будівництва

1) прийняття  в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством;

2) організація  роботи,  пов'язаної  зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів;

3) здійснення  в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при  плануванні  та  забудові  відповідних територій;  зупинення у випадках,  передбачених законом,  будівництва,  яке проводиться  з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу;

4) здійснення   контролю   за   забезпеченням  надійності  та безпечності будинків і  споруд  незалежно  від  форм  власності  в районах,  що  зазнають  впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів;

5) організація охорони,  реставрації та використання пам'яток історії    і    культури,    архітектури    та     містобудування, палацово-паркових,   паркових  і  садибних  комплексів,  природних заповідників;

6) вирішення  відповідно  до  законодавства  спорів  з питань містобудування.

Повноваження  у  сфері освіти,  охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту:

1) забезпечення  у  межах  наданих  повноважень доступності і безоплатності освіти та медичного  обслуговування  на  відповідній території, можливості навчання в школах державною та рідною мовою, вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;

2) забезпечення відповідно  до  закону  розвитку  всіх  видів освіти і медичного обслуговування, розвитку і вдосконалення мережі освітніх і лікувальних  закладів  усіх  форм  власності,  фізичної культури  і спорту,  визначення потреби та формування замовлень на кадри  для  цих  закладів,  укладення  договорів   на   підготовку спеціалістів,  організація  роботи щодо удосконалення кваліфікації кадрів;

3) забезпечення   відповідно   до   законодавства   пільгових категорій  населення  лікарськими  засобами  та виробами медичного призначення;

4) організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку;

5) подання допомоги випускникам шкіл у  працевлаштуванні;

6) забезпечення   школярів,  які  навчаються  в  державних  і комунальних  навчальних   закладах,   безоплатними   підручниками, створення умов для самоосвіти;

7) організація   роботи   щодо   запобігання   бездоглядності неповнолітніх;

8) вирішення відповідно до  законодавства  питань  про  повне державне   утримання  дітей-сиріт  і  дітей,  які  залишилися  без піклування батьків,  у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі  сімейного  типу,  професійно-технічних  закладах  освіти та утримання за рахунок держави осіб,  які мають вади у фізичному  чи  розумовому  розвитку  і  не  можуть навчатися в масових навчальних закладах,  у  спеціальних   навчальних   закладах,   про   надання
громадянам   пільг   на   утримання   дітей  у  школах-інтернатах, інтернатах при школах,  а також щодо  оплати  харчування  дітей  у школах (групах з подовженим днем);

9) вирішення питань  про  надання  неповнолітнім,  студентам, пенсіонерам   та   інвалідам   права  на  безкоштовне  і  пільгове користування об'єктами культури,  фізкультури і  спорту,  а  також визначення  порядку  компенсації  цим  закладам  вартості  послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах;

10) забезпечення   охорони   пам'яток  історії  та  культури, збереження та використання культурного надбання;

11) реєстрація    відповідно    до   законодавства   статутів(положень) розташованих на відповідній території закладів  охорони здоров'я,          навчально-виховних,         культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих закладів  незалежно  від  форм  власності; внесення   пропозицій  до  відповідних  органів  про  ліцензування індивідуальної  підприємницької   діяльності   у   сфері   охорони здоров'я.

Повноваження   у   сфері  регулювання  земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища:

1) здійснення   контролю   за   додержанням   земельного  та природоохоронного законодавства,  використанням і охороною земель,природних  ресурсів  загальнодержавного  та  місцевого   значення, відтворенням лісів;

2) реєстрація суб'єктів права власності на землю;  реєстрація права  користування  землею  і  договорів на оренду землі;  видача документів,  що посвідчують право власності і  право  користування землею;

3)   координація   діяльності   місцевих   органів  земельних ресурсів

4) погодження   питань  про  надання  дозволу  на  спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

5) вирішення   земельних   спорів  у  порядку,  встановленому законом;

6)  вжиття   необхідних  заходів  щодо  ліквідації  наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону,  інформування про  них населення,  залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

7) визначення  території  для  складування,  зберігання   або розміщення  виробничих,  побутових та інших відходів відповідно до законодавства;

8) підготовка   висновків   щодо   надання  або  вилучення  в установленому законом порядку земельних  ділянок,  що  проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

9) організація і здійснення землеустрою, погодження  проектів землеустрою;

10) здійснення    контролю    за    впровадженням    заходів, передбачених  документацією  із  землеустрою;

11)   створення   та   забезпечення  функціонування  місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою  мережі  загальнодержавної  екологічної  автоматизованої інформаційно-аналітичної    системи    забезпечення   доступу   до екологічної  інформації.  

Повноваження у сфері соціального захисту населення:

1)  підготовка  і  подання  на  затвердження  ради   цільових місцевих   програм  поліпшення  стану  безпеки  і  умов  праці  та виробничого  середовища,  територіальних  програм  зайнятості   та заходів  щодо  соціальної  захищеності  різних  груп населення від безробіття,  організація  їх  виконання;  участь   у   розробленні цільових  регіональних  програм  поліпшення  стану  безпеки і умов праці  та  виробничого  середовища,   зайнятості   населення,   що затверджуються  відповідно районними, обласними радами;

2) забезпечення    здійснення   передбачених   законодавством заходів щодо  поліпшення  житлових  і  матеріально-побутових  умов інвалідів,  ветеранів війни та праці,  громадян, реабілітованих як жертви   політичних   репресій,   військовослужбовців,   а   також військовослужбовців,  звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які  потребують  обслуговування  вдома,  до  влаштування в будинки інвалідів і громадян похилого віку,  які мають  потребу  в  цьому,
дітей,  що залишилися без піклування батьків, на виховання в сім'ї громадян;

3) вирішення  відповідно  до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;

4) вирішення  у  встановленому  законодавством порядку питань опіки і піклування;

5) подання  відповідно  до законодавства одноразової допомоги громадянам, які постраждали від стихійного лиха;

6) вирішення  відповідно  до законодавства питань про надання компенсацій  і  пільг  громадянам,   які   постраждали   внаслідок Чорнобильської   катастрофи,   в   інших   випадках,  передбачених законодавством;

Повноваження   в   галузі   зовнішньоекономічної діяльності

1) організація  та  контроль   прикордонної   і   прибережної торгівлі;

2) створення  умов  для   належного   функціонування   митних органів, сприяння їх діяльності;

3) забезпечення на  відповідній  території  в  межах  наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

Повноваження   щодо   забезпечення   законності,правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян:

1) забезпечення вимог законодавства  щодо  розгляду  звернень громадян,   здійснення   контролю   за   станом   цієї  роботи  на підприємствах,  в установах та  організаціях  незалежно  від  форм власності;

2) вжиття  у разі надзвичайних  ситуацій  необхідних  заходів відповідно  до  закону щодо забезпечення державного і громадського порядку,  життєдіяльності  підприємств,  установ  та  організацій, врятування   життя   людей,   захисту   їх   здоров'я,  збереження матеріальних  цінностей;  

3) вирішення  відповідно  до  закону  питань  про  проведення зборів,   мітингів,   маніфестацій   і  демонстрацій,  спортивних, видовищних  та  інших  масових  заходів;  здійснення  контролю  за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку;

4) здійснення в установленому  порядку  державної  реєстрації підприємств   та   інших   суб'єктів  підприємницької  діяльності, розташованих  на  відповідній території,  а  також  положень  про організації орендарів;

5) реєстрація  у  встановленому  порядку  місцевих  об'єднань громадян,  органів  територіальної самоорганізації населення,  які створюються і діють відповідно до законодавства.

Ставлення до державного контролю за місцевим самоврядування в Україні за період її незалежності кардинально змінювалося - від його заперечення в період широкої децентралізації влади (1992-1994 рр.), коли на субнаціональних рівнях управління діяли тільки органи місцевого самоврядування, до спроб поширити його на всі сфери функціонування місцевого самоврядування в період гіперцентралізації влади (від укладення Конституційного договору 1995 р. до прийняття Конституції України 1996 р.).

Нормативною основою державного контролю за функціонуванням органів місцевого самоврядування були Укази Президента України від 14.04.1992 р. "Про Положення про місцеву державну адміністрацію" та від 30.12.1995 р. "Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад", що втратили чинність після прийняття Конституції України.

Сьогодні правову основу контрольної діяльності держави стосовно місцевого самоврядування становлять передусім положення Конституції України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", а також Європейської хартії місцевого самоврядування, яка була ратифікована Верховною Радою України та згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Проте законодавство України з питань функціонування місцевої публічної влади не містить детальних положень щодо контролю за функціонуванням місцевого самоврядування. Немає і спеціальних наукових досліджень з цього питання. Більш менш детальне правове регулювання зазначених питань здійснено на підзаконному рівні - у чинному Порядку контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 9.03.1999 р. Однак предметом контрольної діяльності уповноважених органів державної влади згідно із зазначеним Порядком є лише діяльність органів місцевого самоврядування щодо здійснення делегованих повноважень.

У Конституції України вміщено лише згадку про регулювання питань відповідальності місцевого самоврядування законом. Питання ж процедури здійснення контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування не знайшли юридичного відображення й у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні". У ньому міститься лише загальна юридична норма, що визначає можливість і головний принцип здійснення державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Відповідно до неї такий контроль може здійснюватися лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень. Крім того, цей Закон встановлює відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед державою у разі порушення Конституції чи законів України, а також підконтрольність органів і посадових осіб місцевого самоврядування з питань здійснення делегованих повноважень відповідним органам виконавчої влади.

Детальніше регулювання засад державного контролю за функціонуванням місцевого самоврядування міститься в Європейській Хартії місцевого самоврядування, що відображає практику європейських держав із вирішення цього питання. Зокрема, у Європейській хартії місцевого самоврядування зазначено:

1.  будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися лише відповідно до процедур та у випадках, передбачених конституцією або законом;
2.  будь-який адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування, зазвичай, має на меті забезпечити дотримання закону та конституційних принципів (однак вищі інстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за своєчасністю виконання завдань, доручених органам місцевого самоврядування);

3. адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється так, щоб забезпечити домірність заходів контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти .

Як бачимо, Європейська хартія місцевого самоврядування містить вимогу про необхідність врегулювання процедури адміністративного нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування на рівні конституції або закону відповідної держави, що є гарантією самостійності місцевого самоврядування. В Україні, на жаль, такі питання, законодавчо не закріпленні.

Втім, формування дієвого організаційно-правового механізму забезпечення законності діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, який би одночасно не порушував самостійності місцевого самоврядування, гарантував би невтручання органів державної влади в законну діяльність місцевого самоврядування, потребує детального правового регулювання цього питання. Це може бути зроблено завдяки введенню відповідного розділу до нової редакції Закону про місцеве самоврядування або ж через ухвалення окремого Закону про адміністративний контроль (нагляд) за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування. У цьому законі варто, на наш погляд, висвітлити такі питання:

1.  мету здійснення контролю;
2.  коло суб'єктів, уповноважених здійснювати контроль; їх права та обов'язки;
3.  форми здійснення контролю;
4.  механізм його здійснення;
5.  форми реагування на виявлені порушення законності;
6.  процедуру оскарження органами та посадовими особами місцевого самоврядування незаконних дій контролюючих суб'єктів.

Зазначимо, що для забезпечення належного правового регулювання окреслених проблем суттєвим є дослідження змісту контрольної діяльності держави та самого поняття державного контролю за функціонуванням місцевого самоврядування. Зокрема у розглянутих законодавчих положеннях та й загалом у правничій літературі вживають різні терміни, які, на перший погляд, схожі за змістом: державний контроль, адміністративний контроль, державний та адміністративний нагляд. Відмінні терміни застосовують і в різних перекладах Європейської хартії місцевого самоврядування, у якій адміністративному нагляду (згідно з офіційним перекладом) за діяльністю органів місцевого самоврядування присвячено окрему статтю.

Проблеми співвідношення понять "контроль" та "нагляд" досить детально дослідили українські вчені - адміністративістами. Зокрема, під державним контролем в науці адміністративного права України розуміють функцію держави, що здійснюється з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень і їх правомірності. Особливістю контролю, на думку проф. В.Б Авер'янова, є те, що у разі його здійснення перевіряється не лише дотримання правових норм і спеціальних правил, але й діяльність відповідних органів, посадових осіб у межах їх компетенції, доцільність та ефективність такої діяльності.

Підзаконний характер діяльності органів місцевого самоврядування обумовлює необхідність здійснення над ними державного контролю і нагляду. Такий контроль і нагляд забезпечують органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Верховна Рада здійснює парламентський, тобто політико-правовий контроль у формі депутатських запитів, парламентських слухань і т. д. Ці форми контролю стосуються і місцевого самоврядування. Верховна Рада, її комітети систематично заслуховують питання про стан реалізації політики і законодавства про місцеве самоврядування, про дотримання його окремими органами Конституції і законів. Чинна Конституція розширила форми парламентського контролю, ввівши до його системи контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян, в тому числі органами місцевого самоврядування, який покликаний здійснювати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Парламентський контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування є формою зворотного зв'язку між парламентом та місцевим самоврядуванням і служить засобом профілактики порушень чинного законодавства. Акти місцевого самоврядування, визнані парламентом чи його комітетами, комісіями і т. д. незаконними, мають бути приведені у відповідність до закону. У протилежному випадку парламент може звернутися до суду з позовом про скасування незаконного рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією загальний нагляд за актами місцевого самоврядування здійснює виконавча влада. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів до введення в дію нових законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.

Президент України, Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації здійснюють нагляд за виконанням Конституції і законів України органами місцевого самоврядування.

З мотивів невідповідності Конституції чи законам України рішення органів місцевого самоврядування зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Ця система нагляду ще іменується "адміністративною опікою" над органами місцевого самоврядування.

У частині делегованих органам самоврядування на основі закону повноважень місцевих органів виконавчої влади, незаконні акти місцевого самоврядування можуть бути скасовані відповідними органами виконавчої влади.

Судовий контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється з ініціативи уповноважених державних органів та їх посадових осіб, громадян, інших фізичних та юридичних осіб. Цей контроль здійснюють суди загальної юрисдикції, які є спеціалізованими і розглядають позови за спеціалізаціями (цивільні, адміністративні, господарські справи тощо).

На практиці поряд з державним контролем і наглядом діє і громадський контроль за місцевим самоврядуванням в особі засобів масової інформації, політичних партій і громадських організацій, наукових установ, інших формувань та закладів. Йдеться про так звану "четверту владу", яка в міру розвитку громадянського суспільства стає все більш реальною.

Таким чином, над місцевим самоврядуванням існує необхідний державний і громадський контроль, який слід вдосконалювати та заохочувати.

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів державної виконавчої влади.
2.  Підстави державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Тема 3.3 Порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування

Самостійна робота

Виконавчий комітет ради. Особливості здійснення місцевого самоврядування в м. Києві.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування», «Про служби в органах місцевого самоврядування» виконавчі комітети є виконавчим органом районних у містах рад. У своїй роботі комітети керуються Конституцією України та законами України, указами і розпорядженнями президента України, постановами Верховної Ради України та Кабінетом Міністрів України. Виконавчий комітет є юридичною особю, має свою круглу гербву печатку та кутовий штамп.

Виконавчі комітети районних у місті ради утворюються цією радою на строк ї повноважень. Кількісний склад комітету визначається радою. Персональний склад визначається за радою за пропозицією голови. До складу виконавчих комітетів входять: голова, його заступники, керуючий справами виконавчого комітету, керівників відділів управління та інші виконавчі органи ради. Виконавчий комітет є підзвтний і підконтрольний раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень комітет також підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Виконавчі комітет розробляє і подає на затвердження районної у місті ради,структуру, загальну чисельність апарату управління та витрат на його утримання.

Виконавчій комітет здійснює повноваження делеговані йому та раді місцевою радою.

Виконавчі комітети відповідно до законодавства надає допомогу окружним та територіальним виборчим комісіям, сприяє їм у здійсненні ними своїх повноважень.

Виконавчий комітет організовує виконання рішень районної у місті ради, а також затверджених нею планів та програм економічного і соціального розвитку, бюджету.

Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. встановлює, що з метою врахування особливостей функціонування міста Києва як столиці України Київська міська рада затверджує Статут територіальної громади міста Києва, який підлягає обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Система місцевого самоврядування у місті Києві охоплює:

1.  територіальну громаду міста;
2.  міського голову;
3.  міську раду;
4.  виконавчий орган міської ради;
5.  районні ради;
6.  виконавчі органи районних у місті рад;
7.  органи самоорганізації населення.

Члени територіальної громади міста Києва мають право у встановленому порядку організовувати і брати участь у зборах громадян за місцем проживання, ініціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати органи територіальної самоорганізації населення.

Київська міська рада, районні у місті ради діють як представницькі органи. Вони є юридичними особами.

Київська міська рада утворює Президію Київської міської ради, що є дорадчим органом ради. Президія попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, які передбачається внести на розгляд ради. Рішення Президії мають рекомендаційний характер. Президія діє на основі Положення про неї, що затверджується Київською міською радою.

До складу Президії ради входять: 1) міський голова; 2) заступник голови з роботи у раді; 3) голови постійних комісій ради; 4) уповноважені представники депутатських груп і фракцій.

Київська міська рада утворює секретаріат ради, який здійснює організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, сприяє здійсненню Київською міською радою взаємодії з міською державною адміністрацією та районними радами у місті Києві. Його структура, чисельність, витрати на утримання встановлюються радою за поданням міського голови. Секретаріат за посадою очолює заступник міського голови — секретар міської ради. Він обирається радою з числа її депутатів і здійснює функції і повноваження на постійній основі.

Крім загальних повноважень сільських, селищних, міських рад, що викладені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», про які йшлося вище, Київська міська рада у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України в межах своєї компетенції має такі додаткові повноваження:

1.  придбавати у власність жилі й нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об'єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій;
2.  встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів;
3.  встановлювати умови й розміри компенсаційних виплат відповідних органів, організацій і громадян, що не входять до складу територіальної громади міста, на покриття витрат, пов'язаних із використанням міської інфраструктури;
4.  здійснювати управління об'єктами державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також частками (акціями, паями) акціонерних товариств, розташованих у місті Києві, які передаються до сфери управління Київської міської державної адміністрації у встановленому порядку;
5.  залучати кошти інвесторів (забудовників) у порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста;
6.  виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів, що надаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній власності або передано до сфери управління Київської міської державної адміністрації тощо.

Київський міський голова обирається шляхом прямих виборів відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р. Крім загальних повноважень сільських, селищних, міських голів, що викладені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», київський міський голова у зв'язку із забезпеченням здійснення містом Києвом столичних функцій має такі додаткові повноваження:

1) бере участь: а) у підготовці проектів законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, відповідних програм, що стосуються міста Києва; б) у розв'язанні питань щодо проведення у місті заходів загальнодержавного та міжнародного характеру; в) у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу під час розгляду питань, що стосуються столиці України — міста Києва; г) у розв'язанні питань щодо розміщення у місті Києві державних органів, представництв інших держав і міжнародних організацій, а також у протокольних заходах, що стосуються міста Києва;

1.  вносить на ім'я Президента України, Кабінету Міністрів України проекти відповідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що стосуються міста Києва як столиці України;
2.  вносить до відповідних органів виконавчої влади пропозиції щодо передачі до сфери управління Київської міської ради, передачі або продажу в комунальну власність територіальної громади міста Києва чи районів у місті Києві підприємств, організацій, установ, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної або інших форм власності, а також часток (акцій, паїв), що належать державі в акціонерних товариствах, розташованих на території міста Києва, якщо вони мають важливе значення для забезпечення виконання містом Києвом столичних функцій;
3.  дає згоду на призначення та звільнення керівників підприємств та міських органів виконавчої влади подвійного підпорядкування тощо.

Голова, заступник голови районної у місті Києві ради обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням. Голова районної у місті Києві ради регулярно інформує районну раду на пленарних засіданнях про рішення державних органів, які стосуються діяльності органів місцевого самоврядування у місті Києві, а також про видані ним розпорядження.

Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ» урегульовує також матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування у місті Києві, встановлює гарантії забезпечення здійснення містом Києвом столичних функцій та відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування та місцевої державної адміністрації, передбачає особливості взаємодії органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади в місті Києві з іншими органами влади, підприємствами, представництвами.

Запитання для закріплення матеріалу

1.  Виконавчий комітет ради.
2.  Назвіть особливості здійснення місцевого самоврядування в м. Києві.

Список рекомендованої літератури:

1.  Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30, ст..141.
2.  Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 року  N 2591-VI
3.  Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р.// Відомості Верховної Ради , 1997, N 24, ст.170
4.  Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.99// Відомості Верховної Ради, 1999, N 20-21, ст.190
5.  Закон України «Про статус народного депутата України» від17 листопада 1992 року  N 2790-XII// Відомості Верховної Ради України, 1993, N 3, ст.17
6.  Закон України «Про державну службу» від 16.12.93// Відомості Верховної Ради України, 1993, N 52, ст.490
7.  Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року N 1861-VI// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133
8.  Закон України «Про статус України – місто-герой Київ» від 15.01.99
9.  Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року N 474-XI.// Відомості Верховної Ради України, 1999, N 14, ст.81
10.  Закон України «Про вибори депутатів ВР АРК, міських рад та сільських, селищних, міських голів» від 06.04.04
11.  Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.97 N 776/97-ВР// Відомості Верховної Ради, 1998, N 20, ст.99
12.  Державне будівництво і місцеве самоврядування в україні: Підручник/ За ред.. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464с.
13.  Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник/ В.О. Демиденко. – К.: КНТ, 2007. – 440с.
14.  Державотворення і право творення в Україні /За редакцією Ю.С. Шемшученка. – К., 2001
15.  Зеленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). – К., 2000
16.  Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування. – К., 2000
17.  Конституційне право України/За редакцією В.Ф. Погорілка. – К., 2002
18.  Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні/За редакцією В.Ф.Погорілка. – К., 2001
19.  Органи державної влади в України: структура, функції та перспектива розвитку/ За редакцією Н.Р. Нижник. – К., Івано-Франківськ, 2003
20.  Правознавство // за ред. В.В. Копєйчикова.- К.: Юрінком Інтер, 2008р.
21.  Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник/ В.О. Демиденко. – К.: КНТ, 2007. – 440с.

1. тема управления производством АСУП Computer Integrated Manufacturing CIM стала ключевой концепцией автоматизации произво
2. Культурные аристократы таким образом отделялись от некультурного простого народа
3. Методические рекомендации по подготовке и оформлению дипломных и курсовых работ студентами специальности
4. Заработная плата
5. Методические рекомендации по проведению урока внеклассного чтения Неотвратимость выбора (по роману Чингиза Айтматова «Плаха»)
6. стратификация вошел в социологию из геологии где он обозначает расположение пластов земли
7. Личность ' кроме объединяющего начала под личностью надо понимать и направляющее начало которое руковод
8. Мозковим штурмом
9. Электрические машины и трансформаторы
10. БезумныеБета-Ness@Статус ЗаконченКатегория- SlshЖанр- U Romnce PWPРазмер- большой miniРейтинг- NC17Персонажи-Вильгельм
11.  Москва Встреча в аэропорту
12. Тема- Морфологические нормы имя числительное
13. О нотариате был принят- [][] 14июля 1997 [] 31 августа 1995 [] 31 марта 1997 [] 14 июня 1998 [] 01 января 2000 [q]1-1- К общ
14. Все есть страдание
15. тема для робочих станцій лептопів і серверів є найпопулярнішим у світі дистрибутивом Linux Ubuntu Windows XP
16. А Климов ПУТЬ В ПРОФЕССИЮ Пособие для старших классов
17. Новые религиозные движения в России
18. Естественно-научная картина мира
19. Тема лекции Особенности психологических данных Первичные данные ~ те которые мы получаем в результате
20. на тему Сооружение участка магистрального газопровода с разработкой очистки полости и испытания

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе