Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
З точки зору соціальної педагогіки, науковці все далі частіше розглядають соціальне середовище в контексті розв’язання проблем соціалізації та адаптації молоді. Мінливість сучасного світу, соціокультурні трансформації, що відбуваються у теперішній час в суспільстві, вимагають наявності у сучасної молоді високого рівня соціальної адаптації, який надасть їм можливість нормального входження у суспільство та забезпечить розвиток особистості.
Але разом з тим, в умовах наявності соціально-економічних проблем у суспільстві пильної уваги потребує сільська молодь, як така, що разом із вступом до вищого навчального закладу опиняється у новому для себе соціокультурному середовищі, що несе із собою низку проблем соціального та особистісного характеру. Джерелом цих проблем може бути первинне виховуючи середовище сільського соціуму.
В останні роки помітно зростає інтерес дослідників (В. Корнєтов,
О. Каташова, С. Подмазін, О. Кульчицька, Л. Соколова, Н. Лях, Л. Медведєва та ін.) до феномена "середовище". У самому широкому сенсі під «середовищем» розуміють сукупність умов існування людини та суспільства. Так, А. Капська визначає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки [1]. Ми також погоджуємося з визначення М. Лукашевича, А. Мудрика, О. Сухомлинського, В. Шадрикова про соціальне середовище як чинник соціально-виховного впливу на особистість, що формується.
Аналіз різних точок зору з проблеми змісту соціокультурного середовища (Е. Дюргейм, Д. Зіглер, А. Леонтьєв, П. Сорокін, Л. Хєлл,) дає можливість зробити висновок про те, що в науковців немає єдиної думки на структуру соціокультурного середовища. Але, все ж таки, більшість з них доходить до висновку про виокремлення мікро-, макро-, мезо-, екзосистем як складових у змісті соціокультурного середовища. Соціокультурне середовище повинно бути, з одного боку, представлене відносинами, цінностями, символами, предметами, а з іншого боку, містити в собі культурні норми життєдіяльності співтовариства, традицій, прийнятих співтовариством, правил, зразків поведінки, що найчастіше реалізується на рівні спілкування.
Отже, за своїм змістом соціокультурне середовище – це результати (продукти) матеріальної та духовної діяльності багатьох поколінь, загальнолюдські норми та цінності, здобутки культури та мистецтва. Усі складові соціокультурного середовища, безперечно, мають вплив на психічне вдосконалення людини, проте міра ефективності такого впливу неоднакова.
Адаптація сільської молоді до навчання в нових умовах здійснюється в абсолютно новому, незнайомому середовищі, яке не відповідає сталому сільському способу життя та сповнене розмаїттям стилів життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтацій.
На противагу міському середовищу, специфіка сільського соціального середовища зумовлена, перш за все, самим сільським способом життя, умовами праці, побуту дозвілля, характером та спрямованістю виробництва
[4,с.38]. Його типовими рисами також є обізнаність про всіх мешканців селища, однорідність поглядів, інтересів, цінностей.
Особливості сільського середовища пов’язані з особливостями праці та побуту мешканців: залежність ритмів праці від пори року; більш важкі, у порівнянні з містом, умови праці; злиття меж праці та побуту, трудомісткість праці у домашньому та підсобному господарствах. Життєвий устрій сільських поселень зберігає елементи традиційної сусідської общини. У них досить стабільний склад мешканців, їх слабка соціально-професійна та культурна диференціація, типові тісні родинні та сусідські зв’язки.
У цілому, сучасні селища зберігають багато традиційних рис сільського способу життя. Як зазначає А. Мудрик, ритм життя на селі розмірений, неквапливий, зберігає елементи природовідповідності. Відсутність великих соціальних та культурних відмінностей серед мешканців роблять спілкування відкритим, більш тісним та охоплює всі боки життя. Дружба та товаришування диференціюється слабо, тому емоційна глибина та інтенсивність спілкування з різними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Оскільки, зазвичай у селищі мешканців небагато, зв’язки між ними досить тісні, анонімне існування людини у такому середовищі практично неможливе, кожний епізод життя може стати об’єктом зовнішньої оцінки селян. Тому великий вплив на соціалізацію дітей, підлітків та молоді має соціальний контроль поведінки людини, який характерний для всіх сільських поселень [3].
У психологічному аспекті зазначимо, що ритм сільського життя менш напружений порівняно з міським, тому сільський мешканець відчуває набагато менше психологічних навантажень, ніж міський. Це відбивається на нервовій системі, виявляється в більш спокійній, неквапливій поведінці людини, яка виросла на селі. Водночас, процес соціального формування сільського мешканця протікає в умовах досить замкненої соціальної спільності людей, ізольованих від зовнішнього світу, на фоні обмеженого доступу до культурних і освітніх послуг, у відносно простому, культурно бідному середовищі, де праця на землі й у власному господарстві займає значне місце в житті кожної родини
Отже, загалом, особливості соціокультурного середовища села проявляються у: способі життя, сезонності та циклічності виробництва; специфіці умов праці, побуту; нормах поведінки та формах спілкування жителів села; наявності і можливостях культурних і освітніх установ.
Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні – кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обійтися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді.
Протягом довшого часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина молодого покоління при переході до ринкова орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили.
Молодь вимушена вдаватися до додаткового підробітку, який, по-перше, збагачує не державу, а приватні структури, по-друге, супроводжується надмірним використанням фізичних і розумових здібностей молодих людей на шкоду їх загальному і духовному розвитку, що часто становить загрозу для стану їх здоров'я; по-третє, сприяє декваліфікації молоді та втраті можливостей набуття фахової освіти або підвищенню кваліфікації;
Досліджуючи соціально-економічні орієнтації сільських жителів, науковці Інституту соціології НАН України дійшли висновку, що „особливістю селянства є уявлення про особливий селянський життєвий шлях, що ґрунтується на феномені місцевої сільської громади та охоплює більшість сфер соціального життя і культури й різко відмінний від міського життя та життя інших соціальних груп. Цей контекст дає підстави припустити,що життєві орієнтири, поведінкові стандарти,цінності та запити сільських дітей теж мають специфічні ознаки, що вирізняють їх із когорти усіх дітей України.
Категорії «сільській», «сільське» сприймаються більшістю суспільства, як синонім бідності, відсталості. Ринкові відносини ставлять перед молоддю вимоги якісної освіти, фахової підготовки. Сільська молодь у своїй переважній більшості позбавлена доступу до якісної освіти, поліпшених побутових умов проживання, дозвільної інфраструктури. Криза аграрного комплексу позбавляє сільську молодь можливості для адекватного існування зараз та унеможливлює подальше планування свого життя у селі.
Громадські молодіжні організації викликають досить високий рівень довіри у суспільстві в цілому. Молодіжні громадські організації є недостатньо розгалуженими у сільській місцевості. Найбільш поширеними є громадські організації «Спілка сільських жінок України», «Спілка молоді села», «Інститут сільського розвитку» тощо.
Негативно на молодь впливає деградація соціальної інфраструктури села. Скорочення мережі шкіл, дитячих дошкільних установ, закладів культури й охорони здоров’я, підприємств побутового обслуговування і торгівлі, погіршення стану сільських доріг, транспортного обслуговування тощо формує у молодих сільських мешканців стійке переконання в безперспективності сільських населених пунктів як місця їх майбутнього постійного проживання. До виїзду із села спонукає й неможливість збудувати сучасне житло. Більша частина реального сільського житлового фонду (батьківські і дідівські хати) не задовольняють сучасні вимоги молоді до житла, а для будівництва нового – бракує коштів. Для переважної більшості сільської молоді недоступна й участь в теперішніх програмах кредитування будівництва житла [35]. Хоча з державного бюджету впродовж 2000–2003 рр. було виділено на реалізацію програми «Власний дім» 40,62 млн. грн, але потреба забудовників житла задовольняється лише на 13%.
Одним із поширених напрямків роботи громадських організацій на селі є підвищення рівня правової освіти сільської молоді. Зокрема, у рамках програми ОБСЄ України «Розвиток громадянського суспільства в Україні», у Луганській області розгорнуто проект «Сільська школа правової самооборони», Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, Асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України.
Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовніші: низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків: у сільській місцевості зберігається домінування у сільському господарстві ручного виробництва, що супроводжується низьким рівнем продуктивності праці.
За офіційною статистикою в 2011 році у сільськогосподарському виробництві України було зайнято 4.9 млн. осіб або 24,4 % від загальної чисельності. Серед економічно активного населення сільська безробітна молодь у віці 15-35 років становить більшість [36].
Чинники неповного використання трудового потенціалу молоді у сільському господарстві:
• скорочення кількості підприємств, які займаються виробництвом та реалізацією сільськогосподарської продукції;
• сезонність робіт в аграрному секторі;
• низький рівень професійних якостей молодих спеціалістів;
• невідповідність кваліфікації сільських спеціалістів потребам аграрного комплексу;
• збереження низької заробітної платні та заборгованість з її виплати.
Молоде покоління залишилося без надійних соціальних орієнтирів. Руйнація традиційних форм соціалізації підвищила особисту відповідальність молоді за свою долю, поставивши її перед необхідністю вибору, виявила неготовність більшості з них включитися в нові суспільні відносини. Вибір життєвого шляху став визначатися не здібностями й інтересами молодої людини, а конкретними обставинами.
Серед соціальних проблем на думку сільської молоді найважливішими є: безробіття, зростання цін, низький рівень заробітної плати, загальне зниження рівня життя, зростання злочинності, зубожіння населення, наркоманія, СНІД. Серед проблем, що стосуються забезпечення здорового способу життя: стан довкілля, екологія, низький рівень медичного обслуговування, зловживання палінням, недостатні можливості для занять фізичною культурою та спортом, алкоголізм, низький рівень поінформованості про здоровий спосіб життя.
Для значної частини молодих людей гострими стали проблеми бідності, безпритульності, безробіття та насильства.
На першому місці в житті сільська молодь ставить розрахунок на себе і власні сили, але не впевненість у них. Багато молодих людей не розраховує ні на кого й ні на що. Відчуття впевненості у собі властиве лише деяким молодим людям.
Багато молоді з села-найбільше в житті боїться втратити здоров’я,дехто боїться злиднів. Нажаль існує така молодь,яка ігнорує закон: молодь спокійно ставиться до дошлюбних сексуальних стосунків; проституції; вживання легких наркотиків; водіння автомобіля в нетверезому стані; перевищення швидкості в населеному пункті.
Важливою проблемою молодого покоління є участь у самоврядуванні молоді, через яку вони мають можливість виявляти свою активну життєву позицію, впливати на суспільство. Відсутність бажання цим займатися, організаційні негаразди, а також низький рівень поінформованості щодо таких органів основні причини не активності. Шлях до подальшого розвитку самоврядування полягає в створенні системи взаємодопомоги та підтримки на місцевому рівні, в утворенні єдиного координаційного органу системи самоврядування навчальних закладів.
Головною проблемою функціонування сучасних молодіжних організацій є відсутність фінансування їхньої діяльності, несерйозне ставлення до них громадських і державних структур, байдужість молоді до громадського життя. Найчастіше включається в громадське життя та молодь, яка прагне самореалізуватися в цій сфері й не задоволена діяльністю урядових органів.
До числа особо тривожних тенденцій відноситься падіння престижу загальної та професійно-технічної освіти; збільшення числа молоді, що починає трудову діяльність із низьким рівнем освіти і не маючої бажання продовжувати навчання; орієнтація багатьох ланок освіти на «потокове» відтворення робітників, службовців і спеціалістів без урахування вимог споживачів.
Не менш важлива є проблема доступність освіти, частині сільської молоді не доступна вища освіта. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й у суспільстві в цілому. Особливо ж це стосується рівня підготовки в сільській школі, скрутного матеріального становища багатьох сімей, ослаблення громадського і державного контролю над розподілом ресурсів.
Головними проблемами є працевлаштування та забезпечення житлом. В молодіжному середовищі панує найвищий рівень безробіття,найчастіше вимушений. Проблеми, з якими стикається молодь під час пошуку роботи є вимагання стажу роботи та потреба мати необхідні «зв’язки». Менш значущими є такі труднощі, як те, що роботодавці не бажають брати на роботу молодь або вимагають від неї дуже багато знань і умінь.
Молодь становить 22% населення нашої країни. Кожна третя молода людина проживає в селі, де соціальні умови життя значно важчі, ніж у місті. Такі проблеми, як безробіття,низький матеріальний дохід, розпад соціальної інфраструктури села, відсутність структур позашкільного виховання й викликане цими явищами зниження якості життя в цілому,часто призводить до трудової й моральної деградації жителів села й молоді зокрема .
За рівнем оплати праці молоді в селі,вони отримують найменшу зарплатню. Матеріальний рівень життя сільської молоді є низьким: у половини доходів вистачає тільки на продукти харчування, в інших -« на життя»,на найнеобхідніше, але заощаджень робити зовсім не можуть. Корінь таких проблем,як міграція молоді з села в місто,низька народжуваність,моральна деградація й злочинність у своєму підґрунті мають низький рівень життя, негідний людини. Причому рівень матеріальних вимог сільської молоді не такий вже високий.
Посилюється міграція сільської молоді, причому вона має негативний вплив на кількісний та якісний склад селянства, особливо активно залишають село дівчата. Молодь переважно змінює місце проживання з метою продовження освіти та кращого працевлаштування. Аналізуючи причини, з яких молодь може виїхати з рідного села, свідчить, що головною причиною міграційних планів є пошук роботи.
Незадовільним є нинішній стан здоров’я української молоді. Упродовж останніх десяти років серед молоді відбулося підвищення рівня захворюваності й поширеності хвороб ,великого поширення набули соціально зумовлені хвороби. Погіршується епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДУ, який вражає насамперед молоде покоління.
За даними Інформаційного відділу Представництва ООН в України, 88 % молодих людей з сільської місцевості вважають, що у них немає можливості отримати якісну повну освіту.
Причини низької якості знань випускників сільських шкіл:
- застарілість матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу (кабінети з основ інформатики та обчислювальної техніки мають лише 42,3 % загальноосвітніх закладів на селі. Забезпеченими комп’ютерною технікою є лише чверть шкіл. Бракує навчальної літератури: підручники в сільських школах становлять 36,1 % книжкового фонду бібліотек (проти 47,1 % – у містах);
- брак педагогічних кадрів (у сільській місцевості більше половини педагогів відносяться до вікової групи від 45 до 65 років, рівень молодих спеціалістів коливається від 5 % до 9 %);
- значний рівень завантаженості молоді у підсобному господарстві.
Понад 70 % навчальних закладів у сільській місцевості потребують капітального ремонту. На початок 2007-2008 навчального року зафіксовано скорочення кількості учнів загальноосвітніх навчальних закладах на 25,6 %.
Найважче працевлаштуватися на селі молоді після закінчення вищих навчальних закладів, професійно-технічних училищ та середньої школи [38].
Дослідження «Молодь України: червень 2007 р.», проведене Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді, визначило низький рівень включення молоді в управлінські процеси. Зокрема, участь молоді в громадських організаціях є не популярною у переважної більшості опитаних. Лише 3 % опитаних у віці 14-17 років та 2 % у віці 24-35 років визначили себе як члени певних молодіжних організацій. При цьому сільська молодь практично не задіяна в громадському житті, лише 1% опитаних жителів сільської місцевості визначили себе членами громадських організацій [39].
Переважна більшість проблем сільської молоді — це складові загальних потреб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у самоорганізації молоді та молодіжному русі, через які вони мають можливість виявляти свою позицію. Низьким є рівень правової культури.
Сільська молодь є базовим джерелом для розвитку аграрного комплексу держави. Проте якість життя у сільській місцевості позбавляє молодь гідних стартових можливостей у порівнянні з містом.
Сільська молодь фактично не впливає на суспільно-громадські процеси, вона у своїй переважній більшості дестанцюється від управління і контролю на перше місце виступають проблеми забезпечення рівня життя, боротьба за існування.
Останніми роками на селі спостерігаються негативні тенденції у використанні трудового потенціалу. У сільській місцевості зберігається домінування у сільському господарстві ручного виробництва, що супроводжується низьким рівнем продуктивності праці.
У сільськогосподарському виробництві України зайнято 4,9 млн чол., або 24,4 % від загальної чисельності. Серед економічно активного населення сільська безробітна молодь у віці 15-35 років становить більшість.
Чинники неповного використання трудового потенціалу молоді у сільському господарстві.
§ скорочення кількості підприємств, які займаються виробництвом та реалізацією сільськогосподарської продукцієї;
§ сезонність робіт в аграрному секторі;
§ низький рівень професійних якостей молодих спеціалістів;
§ невідповідність кваліфікації сільських спеціалістів потребам аграрного комплексу;
§ збереження низької заробітної платні та заборгованість з її виплати.
Найважче працевлаштуватися на селі молоді після закінчення вищих навчальних закладів, професійно-технічних училищ та середньої школи. Серед професійних груп сільського населення найбільшу частку в загальному обсязі безробітних становлять фахівці, кваліфіковані робітники, оператори машин.
У напрямку подолання безробіття серед сільської молоді вже є певні позитивні зрушення, пов’язані з становленням фермерства на селі та розвитком інфраструктури зеленого туризму.
Проте ці два напрямки знаходяться у стадії розвитку та потребують розробки і прийняття на регіональному та державному рівнях програм, направлених на визначення правового статусу цих сфер діяльності, забезпечення умов початкового кредитування, встановлення пільгових податкових періодів тощо. А головне – розвиток альтернативних форм господарювання в аграрній сфері потребує першочергового вирішення земельних питань.
Механізмами забезпечення сільської молоді робочим місцем є:
§ Направлена профорієнтаційна робота серед сільської молоді шкільного віку з урахуванням регіональної специфіки.
§ Вирішення питання транспортного зв’язку сільської місцевості з містом.
§ Впровадження на державному рівні гарантованого робочого місця в аграрному секторі із забезпеченням рівня середньої заробітної плати по відповідному регіону.
ВИСНОВКИ
1. Сільська молодь є базовим джерелом для розвитку аграрного комплексу держави. Проте якість життя у сільській місцевості позбавляє молодь гідних стартових можливостей у порівнянні з містом.
2. Відсутність розгалуженої системи медичних закладів, відсутність функціонального медичного обладнання, брак медичних кадрів загострюють питання доступності медичного обслуговування на селі. Це посилює аргументацію молодих родин, особливо з дітьми, на переїзд до більш соціально захищеного міста.
3. Стан трудового використання сільської молоді не відповідає існуючим можливостям. Сільська молодь у своїй більшості мотивована до праці. Необхідно сприяти зайнятості молоді на селі шляхом збільшення престижних, механізованих робочих місць у галузях сільського господарства і соціальної інфраструктури, створення соціально-економічних і правових умов захисту молоді від безробіття.
4. Сільська молодь фактично не впливає на суспільно-громадські процеси, вона у своїй переважній більшості дестанцюється від управління і контролю на перше місце виступають проблеми забезпечення рівня життя, боротьба за існування.