Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Шевчук Українська мова за професійним спрямуванням

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-10

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 22.5.2024

PAGE  22

Самостійна робота

Тернопіль – 2013

Зміст

Розділ 1. Культура фахового мовлення

  1.  Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
  •  Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
  •  Державотворча роль мови.
  •  Природа і функції мови у суспільстві.
  •  Стилістичний поділ мови.
  •  Лексико-синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю.

  1.  Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.
  •  Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
  •  Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності  фахівця.
  •  Культура мовлення під час дискусії.

  1.  Специфіка мовлення фахівця.
  •  Мова і професія.
  •  Майстерність публічного виступу.

  1.  Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.
  •  Мова і мислення.
  •  Види, форми, базові операції  розумової діяльності.
  •  Закони риторики.

Розділ 2. Етика ділового спілкування

2.1 Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання

  •  Поняття спілкування. Етика ділового спілкування.
  •  Професійна етика.
  •  Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

2.2 Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет.

  •  Форми та функції ділового спілкування.
  •  Основні правила ділового спілкування.
  •  Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.

2.3 Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

  •  Бесіда  як вид усного ділового мовлення.
  •  Нарада як форма колективного обговорення проблем.
  •  Культура телефонного діалогу.

Розділ 3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

3.1Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.

  •  Лексика за сферою вживання.
  •  Терміни і термінологія.

3.2 Спеціальна термінологія і професіоналізми.

  •  Професіоналізми у діловому мовленні.
  •  Поняття про фразеологізми.

3.3 Типи термінологічних словників.

  •  Термінологізація української мови.
  •  Типи термінологічних словників.

3.4 Точність і доречність мовлення. Складні випадки словживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.

  •  Багатозначні слова. Омоніми, синоніми, пароніми у діловому мовленні.
  •  Словники синонімів та паронімів: правила користування.
  •  Склалноскорочені слова.

Розділ 4. Нормативність і правильність фахового мовлення

4.1 Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники.

  •  Правопис складних іменників, прикметників та прислівників.
  •  Правопис відмінкових закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку.
  •  Правопис прізвищ, імен, по батькові в українській мові.
  •  Орфоепічні норми.
  •  Орфогрфічні та орфоепічні словники.

4.2 Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

  •  Стилістичне використання іменників, займенників,прикметників, дієслів.
  •  Написання цифрових даних у професійних текстах.
  •  Зв’язок числівників з іменниками.
  •  Прийменникові конструкції російської мови та їхні українські відповідники.

4.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

  •  Правила побудови речень у діловому мовленні.
  •  Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових та офіційно-ділових текстах та шляхи їх уникнення.
  •  Просте і складне речення.

Розділ 5. Складання професійних текстів

5.1 Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.

  •  Документ – носій інформації.
  •  Класифікація документів.
  •  Загальні принципи оформлення документів.
  •  Стандартні і нестандартні документи.

5.2 Укладання документів щодо особового складу.

  •  Документація щодо особового складу ( заява, автобіографія, характеристика, резюме ).

5.3 Текстове оформлення довідково-інформаційних документів.

  •  Ділове листування.
  •  Оформлення довідково-інформаційних документів (службові записки, запрошення, оголошення, виробничі протоколи).

5.4 Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.

  •  Управлінська документація.
  •  Розпорядчі документи.
  •  Організаційні документи.

5.5 Укладання фахових документів.

  •  Обліково-фінансові документи.
  •  Різновиди реклами.
  •  Мова реклами.

Список використаної літератури

Розділ 1. Культура фахового мовлення.

Тема 1.1 Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.

  1.  Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
  2.  Державотворча роль мови.
  3.  Природа і функції мови у суспільстві.
  4.  Стилістичний поділ мови.
  5.  Лексико-синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю.

Література: 3, 24, 25, 26, 37, 49, 50.

Питання 1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

    Предметом вивчення дисципліни “Українська мова ( за професійним спрямуванням )” є мова фахового спілкування спеціалістів різних галузей знань.

    Даний курс акцентує увагу на такі розділи мовних знань:

  •  культура фахового мовлення;
  •  етика ділового мовлення;
  •  лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні;
  •  нормативність і правильність фахового мовлення;
  •  складання професійних документів.

    Мета курсу:

  •  сформувати національно-мовну особистість;
  •  ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів;
  •  навчити професійного мовлення, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою;
  •  підвищити загальномовний рівень майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

    Завдання курсу:

  •  активізація засвоєних у школі знань;
  •  вивчення теоретичних засад нормативності сучасної української літературної мови;
  •  вироблення навичок правильного використання різних мовних засобів з врахуванням сфери і мети висловлювання;
  •  складання фахової документації ;
  •  робота з професійними текстами.

   Після вивчення курсу студент повинен знати:

  •  значимість вивчення курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)";
  •  особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови;
  •  поняття "літературна мова", "мовна норма", функції мови;
  •  основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу;
  •  прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане;
  •  сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;
  •  основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки;
  •  мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови;
  •  особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень;
  •  основні правила українського правопису;
  •  синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком;
  •  призначення, класифікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення.

   Студент повинен вміти:

  •  здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості;
  •  володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу.
  •  знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою;
  •  знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників;
  •  перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники;
  •  правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах; узгоджувати числівники з іменниками;
  •  правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні;
  •  правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою;
  •  використовувати синтаксичні норми у професійному спілкуванні;
  •  правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.

Питання 2. Державотворча роль мови.

 

    Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова.  Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного) . Тому доля мови певною мірою залежить від кожного з мовців. 

 Мова — одна з найважливіших складових частин державотворення. Саме вона відіграє  найважливішу   роль   у   консолідації   суспільства. Як переконує світовий досвід, насамперед мова завжди лежала й тепер лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту

     “Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова”(В. фон Гумбольдт). У мові акумулюється духовна енергія народу; вона є головною ознакою і символом нації.

    Cеред майже 6 тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов. Наукою доведено, що її основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латини, а сучасно окреслених рис вона набула у 7-8 ст.

  

      Сенсаційні версії щодо виникнення української мови:

  •  12 століття до н.е. – у період становлення  слов’янських племен (за „Велесовою книгою”)
  •  Михайло Красуський – польський і російський сходознавець – на основі зіставлення індоєвропейських мов стверджував, що найстарішою мовою у Європі є українська, коріння якої сягають до 4-3 ст. до н.е.
  •  Російський мовознавець Ф.Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію „Слова о полку Ігоревім” , інші писемні пам’ятки давньоруської доби, пам’ятки чеської літератури, дійшов висновку , що українська мова древніша від мови російської.
  •  Професор Київського лінгвістичного університету І.Ющук , зіставивши українську мову з латинською, стверджує , що наша мова є архаїчною (початок її формування 3 тис. рр. до н.е.).

     Традиційні версії щодо виникнення української мови:

  •  Походження трьох східнослов’янських мов як окремих утворень (13 століття і далі)  за схемою: індоєвропейська – праслов’янська – східнослов’янська  (давньоруська) – українська.
  •  І.Огієнко (митрополит Іларіон) стверджував: „Три східнослов’янські мови зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої „праруської” спільної  мови ніколи не було”. Коріння української мови вчений бачить у слов’янській прабатьківщині. Становлення ж нашого етносу і говорів української мови, на його думку, - період вельми тривалий (9-11 ст.).
  •  Український мовознавець Г.Півторак стверджує , що у пам’ятках другої половини 11 століття фіксуються виразні українізми, тому рубіж 11-12 ст. можна вважати початком самостійної історії нашої мови. А в діалектах ці явища виникли значно раніше – 6-9 століття.
  •  Професор С.Бевзенко вказує у своїх працях, що формування „фонетичної природи ”української мови можна віднести до 12 століття, а початки – до 7-8 ст., коли стався розрив між слов’янськими племенами.
  •  А.Гриценко у „Вступі” до „Сучасної української мови” підкреслює, що існує дві основні концепції зародження української мови як окремої слов’янської:
    1.  Представники першої концепції стверджують, що українська мова виникла після розпаду давньоруської у 14 столітті.
    2.  Представники другої концепції вважають, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої орієнтовно розпочинається  у 7 столітті.
  •  Відомий у науковому світі український мовознавець Ю.Шевельов  у становленні української мови виділяє такі періоди:

I.   Протоукраїнська мова (7-11 ст.)

II.  Староукраїнська мова  (11 ( поява перших писемних пам’яток ) - кінець 14 ст.)

III. Середньоукраїнська  (кінець 14 – початок 20 ст.)

IV. Нова українська мова

    Українська мова належить до слов’янської групи мов, яка разом з романською, германською, балтійською, грецькою та  іншими групами входить до складу індоєвропейської сім’ї.

    Слов’янська група у свою чергу поділяється на три підгрупи:

східнослов’янська (українська, російська, білоруська);

західнослов’янська (польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина);

південнослов’янська (болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов’янська).

    Кожна зі слов’янських мов має свої специфічні ознаки.

    Самобутні риси української мови:

чергування о, е  з  і (шість – шести, віл – воли);

сполуки ри, ли (блищати);

своєрідність звука г;

кличний відмінок (Любомире, Олено);

власне українська лексика (глузд, нащадок, берегиня, стеля, ластовиння, дошкуляти, бентежити, збагнути, баритися, ласувати, плекати, кволий, вщерть…);

самобутність прізвищ (Завада, Пустовіт, Закусило, Панібудьласка).

     Сьогодні  все частіше серед мовознавців побутує думка, що українська і російська мови (незважаючи на єдине східнослов’янське походження) мають окремі історії. Ці мови не вичленовуються з одного «давньоруського» тіла, наче роз’єднані  сіамські близнюки, а певний час просто взаємодіють. Протягом  тривалого хронологічного періоду, від  часів антської прамови  і приблизно  до IX ст., ці дві мови взагалі виступають як найвіддаленіші в типологічному аспекті, тому при встановленні певних українських форм треба звертатися насамперед не до російської, а принаймні до білоруської, потім до польської, чеської мов.

    Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 року в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська посіла призове місце, після французької та перської.

    Навіть російські науковці, зокрема академік І.Срезневський, визнають, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською (Чехію у 15 ст. називали Богемією) щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка може дорівнятися до мов культурних.

    На підтвердження всього, що було вже сказано, можна згадати ще давню притчу.

    Було це давно, ще за часів старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого потяга «Львів - Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій належить світова слава.

Першим заговорив англієць:

-     Англія - країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова - це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

-     Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

    Італієць усміхнувся і тихо промовив:

-     Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Росині, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною у світі.

    Українець довго думав, нарешті промовив:

-    Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу -Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Українською мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, у якому б усі слова
починалися з однакової літери?

-     Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

-     Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

Хай буде буква «п», - сказав той.

Добре. Оповідання називається

Перший поцілунок

    Популярному Перемишльському поетові Павлові Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

    Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати.

    Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, підсмажених пляцків...

    Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів...

    Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря прянило принадними пахощами. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

    У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв:

А коли б я назвав іншу букву? - вигукнув він. - Наприклад, букву «с».

Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

-      Геніально! Незрівнянно! - закричали англієць та італієць.

     Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби...

Це переказ бувальщини. Мабуть, це можна спробувати зробити і в інших мовах, проте дана оповідь в черговий раз підтверджує красу і багатство української мови.

    “Історія української мови, як і української нації взагалі, надзвичайно трагічна й разом з тим повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватися після нищівних, здавалося б, смертельних ударів, катастроф!”- зазначає автор книги “Барви української мови” Василь Горбачук.

    

    Мова наша живе , незважаючи на заборони і переслідування упродовж десятиліть і століть:

1720 – указ Петра I про заборону книгодрукування українською мовою;

1754 – указ Катерини II  - заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;

1769 – синод дає розпорядження відібрати українські тексти з писаних церковних книг; вилучити букварі з тих закладів, які їх мали;

1775 – ліквідація Запорозької Січі, яка була фундатором і опорою Києво-Могилянської академії;

1811 – закриття Києво-Могилянської академії (на той час Україна мала 24 друкарні, Росія - 2);

1817 – постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою;

1863 – Валуєвський циркуляр про заборону випуску книг українською мовою;

1876 – указ царя про заборону ввезення українських книжок;

1884 – закрито всі українські театри;

1895 – заборона української дитячої книжки;

1908 – блокується вся українська наука і культура, але за вимогою відомих учених

(Фортунатова, Шахматова, Вернадського) з 1905-1914 рр. було дозволено випускати українські газети;

1914 – указ Миколи II про скасування української преси;

1925 – Пленум ЦК КПРС про “українізацію”, але з 1929 р. (з приходом до влади Кагановича) починається нове гоніння на все українське;

1938 – постанова Сталіна про обов’язкове вивчення російської мови;

1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках»;

1981 – російську мову вивчали у дошкільних закладах і в школах з 1-го класу. При цьому класи ділилися на групи, працю викладачів російської мови оплачували на 15% більше, ніж працю вчителів національних мов.

    Проте  навіть у незалежній Україні проблема збереження української мови не зникла (незважаючи на її державний статус), адже більшість українців на сьогодні російськомовні. Тому й надалі залишається актуальним питання щодо створення програми збереження і розвитку української мови. Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіти, культурних традицій народу.

    Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави.

    Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.

    Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.

    Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.

    Нормативні документи про правовий статус української мови:

  •  Закон «Про мови в Українській РСР» (1989 рік).
  •  У статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 р., зафіксовано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин...»

    У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції України подано визначення державної мови: "Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя".

    Цим рішенням також підтверджено обґрунтованість підстав для надання статусу державної саме українській, а не якійсь іншій мові: "Конституцією України статус державної надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено в Преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі". Намагання надати статус державної якійсь іншій мові - це політика руйнації держави України, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного ладу.

    Отже, Конституційний Суд України робить вмотивований, обгрунтований висновок: "Таким чином, положення Конституції зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб під час виконання ними службових обов'язків у роботі й діловодстві тощо, органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України".

    Це рішення "є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим". Отже, державність української мови є невід'ємним атрибутом конституційного ладу держави, атрибутом нації.

    Та лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного і незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо - необхідні механізми реалізації вище зазначених правових документів щодо функціонування української мови. Нині відбувається процес звуження сфери її застосування.

    Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

    Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:

1) внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні;

2) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України;

3) утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;

4) створення незалежної нормативної бази підтримки і пільг для україномовних ЗМІ;

5) вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;

6) поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України;

7) сприяння розвитку мов національних меншин;

8) запобігання дискримінації за мовною ознакою;

9) сприяння підвищенню загальної культури громадян України;

10) створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства10;

11) врегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.

    

    Звичайно, вирішенням цих питань не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.

Додаток 1.

Вислови відомих людей про мову:

    У мові , як загалом у природі, все живе, все рухається…

Будеен де Куртене

    Мова – оселя буття духу. В оселі мови живе людина.

М.Гайдагер

    Мова діє в усіх сферах духовного життя як творча сила.

Л.Вайсгербер

    Мова – знаряддя мислення. Поводитися з мовою як-небудь – значить і мислити як-небудь: неточно, приблизно, неправильно.

О.Толстой

    Кожна людина мусить писати так само добре, як і говорити. Мова, писемна чи усна, характеризує її більше, ніж навіть її зовнішність або вміння поводитися. У мові відбивається інтелігентність людини, її вміння точно і правильно мислити, її повага до інших, її охайність у широкому розумінні цього слова.

Д.Лихачов

    Тільки той народ може вважати себе здоровим, тільки той народ може впевнено дивитися в свою будущину, всі сфери діяльності якого перейняті його мовою і культурою.

Д.Павличко

    Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але відберіть мову, і він більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ.

К.Ушинський

    Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.

О.Гончар

    Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, здійснює над собою самовбивство.

П.Шафарик

    Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі.

Панас Мирний

    Ні мертва мова, ні мертва цивілізація ніколи не можуть схвилювати світ.

Б.Шоу

    Слово, як і злак хлібний, виростає з тієї землі, на якій живеш і в яку ляжеш.

І.Федоров

Питання 3. Природа і функції мови у суспільстві.

    Вивченням мови займається лінгвістика (мовознавство). Ця наука вивчає мову з погляду її походження, розвитку, функціонування в суспільстві.

    Наука про мову поділяється на інші науки (залежно від того, які складові частини структури мови та в якому аспекті вивчаються). Серед них такі:

фонетика – наука про звукову сторону мови;

семантика – наука про значення мовних одиниць;

лексикологія – наука про словниковий склад мови;

дериватологія (словотвір) – наука про способи творення нових слів;

морфологія – наука про будову та граматичні форми слів;

синтаксис – наука про сполучуваність слів, словосполучення та речення ;

стилістика – наука про стилі мови та їх функціонування;

семіотика – наука про знаки та системи знаків.

    Кожна з цих галузей наук, у свою чергу, поділяється на вужчі наукові напрями, наприклад: лексикологія поділяється на ономасіологію, етимологію, лексикографію тощо.

    Щодо структури мови в цілому, то більшість науковців вирізняє в ній чотири природи: матеріальну, психічну, суспільну, біологічну.

    З матеріального погляду в мові, що реалізується в усному мовленні, немає нічого , крім звуків, які комбінуються у слова, словосполучення, речення. За цими комбінаціями приховується величезний світ значень, що розкривають знання про навколишній світ, його структуру, ставлення до людей  На письмі мова теж підтверджує свою матеріальну природу, адже реалізується як система знаків: букви, цифри тощо.

    На психічному рівні через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо “таким, як він є”. Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. В кожного народу мовна картина світу своя, неповторна. Різні мови – це не різне позначення предметів, а різне їх бачення .  Наприклад,  слова їдальня  (укр.) та  столовая (рос.) хоч і означають одне і теж, проте мають різну психічну природу: їдальня походить від дієслова їсти, а  столовая від іменника стол. Ще один цікавий приклад: і німцям, і українцям знайомі такі види рослинного світу, як дуб (дерево) і калина  (кущ), однак бачення їх не однакове. В українців (як в багатьох інших словян) слово дуб, крім свого основного значення, має ще багато додаткових відтінків. Це – символ мужності, чоловічого достоїнства, сили, могутності, витривалості. Калина символізує ніжність, красу, чистоту, дівчину, дівоцтво, любов, Україну (до речі, у росіян калина символізує розлуку і невдале заміжжя). Ці символічні  значення розкрито у фольклорних творах, втілено у поетичних образах  (згадаймо хоча б прекрасну поезію Франка «Червона калино, чому в лузі гнешся?..»). У німців, наприклад, такі образи не можливі і насамперед тому, що іменник дуб жіночого роду – die Eiche, а слово калина іменник чоловічого роду – der Schneeball .

    Здатність людини говорити  реалізується в будові мовленнєвого апарату (біологічна природа мови). Біологічні задатки спілкуватися сприймаються як закономірність, проте найяскравіше їх значення виявляється  у випадку різних мовленнєвих вад : заїкуватість, шепелявість  (неправильна вимова шиплячих звуків – пропуск звуків “к”, “г”), гаркавлення (порушена вимова звука “р”), гугнявість (виникає внаслідок порушення резонансу в носоглотці й порожнині носа).

    Найголовніша природа мови суспільна, саме вона визначає перетворення людини як біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства. Кожен погодиться: жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, без мови не існує, поза суспільством мова стає мертвою . Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп суспільства і кожної людини зокрема:

Інтегруюча функція.  Мова об'єднує людей, створює в них відчуття групової єдності, групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення в суспільство.

Організуюча функція. Мова виступає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі від   одних   структур   суспільства   до   інших.

    Номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною з дитячих років одержує свою назву і тільки так існує у свідомості.

    Комунікативна функція (основна функція). Суть її полягає в тому, що вона використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства. “Людина має схильність спілкуватися  з  собі  подібними ,  тому  що  в  такому  стані  більше  почуває  себе  людиною” (І.Кант). Пригадаймо також слова А. Де Сент-Екзюпері, який зазначав, що найбільша розкіш на світі – “це розкіш людського спілкування”.

    Ідентифікаційна функція. За допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, тому що кожен з нас має свій “портрет”, свій мовний “паспорт”, у якому відображено всі параметри нашого Я – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

    Експресивна функція. Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Заговоривши, кожен з нас ніби розкриває свій внутрішній світ, тому мовчазна людина є загадкою для всіх. “Говори і я тебе побачу”,- стверджували мудреці античності.

    Гносеологічна функція.  За допомогою мови людина пізнає світ. На відміну від тварин, вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї попередники та сучасники. Досвід суспільства закодовано в мові, у її словнику, граматиці, фраземіці, а за наявності письма –також у вигляді текстів. Пізнаючи мову, людина пізнає світ. “Межі моєї мови означають межі мого світу”, - писав Л.Вітгштейн.

    Мислетворча функція. Мова є засобом формування думки, адже людина мислить за допомогою мовних форм. Ця функція може передувати спілкуванню, а може і відбуватися одночасно зі спілкуванням, у процесі комунікації. Слід зауважити, що думаємо, мислимо ми категоріями тієї мови, яку краще знаємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку.

    Естетична функція. Мова людини може сприймати красу і передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова  є першоелементом культури. За допомогою мови з’явилися твори фольклору, художньої літератури, театру. Учені стверджують, що мові властиві закони евфонії, милозвучності. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування, може бути джерелом естетичної насолоди, що найвиразніше виявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного мовлення. Виховання відчуття краси мови – це основа  естетичного виховання.

    Культуроносна функція.  Мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу. Усім відомо, що пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові. Пізнаючи мову свого народу, людина прилучається до джерел неповторної духовності нації, з часом стає її носієм і навіть творцем.

    Фатична функція. Функція встановлення контактів, звертання уваги на себе, “підготовка” потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

    Волюнтативна функція. Функція вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, порада, спонукання тощо.

    Магічно-містична функція. Віра, що окремі слова мають магічну силу. Так, туземці племені толампу на острові Целебес вірять, що, написавши ім’я людини, ви можете разом із іменем забрати і душу людини. Тому толампійці упродовж віків передавали один одному, що потрібно приховувати своє ім’я від інших. Магічна функція виявляється ще і в тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі: так на людей мають великий вплив слова відьма, упир, водяник. Магічна функція може виявлятися у заклинаннях. Містична функція мови полягає у вірі людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу. Це виявляється у вірі, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, шкоду. Так, у Стародавньому Єгипті був ритуал розбивання глиняних посудин з іменами ворогів, щоб накликати на них погибель.

    Демонстративна функція. Підкреслення за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, чеські студенти на вулицях колись німецькомовної Праги розмовляли голосно по-чеськи, демонструючи свою відданість національній мові.

    Мова – явище системне. Її функції виступають не ізольовано, вони виявляються у взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається опосередковано на долі народу.

Питання 4. Стилістичний поділ мови.

    Стилістика – одна з галузей наук про мову, основним поняттям якої є стиль.  Первісно слово стиль (лат. stilus) означало загострену паличку, якою писали на навощених табличках в Стародавньому Римі. Крім того, це слово має багато значень і вживається як термін у літературі  (індивідуальний стиль письменника), мистецтві, архітектурі, соціології, в інших науках.

    Що ж таке мовний стиль?

    Висловлюючись, спілкуючись у різних ситуаціях протягом дня, ми по-різному говоримо вдома з близькими, у транспорті, на роботі із керівником, підлеглими, у магазині, на прийомі в певній вищій установі, під час обговорення чи виголошення доповіді тощо. У чому різниця? Місце і зміст спілкування примушують нас  вибирати мовні засоби (слова). Змінюється ситуація – змінюється мовний стиль.

    Отже, мовний стиль – сукупність засобів, вибір яких зумовлений змістом, метою та характером висловлювання.

    Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів, необхідних для реалізації функцій мови.

    Для характеристики функціонально-стильової системи важливою також є форма мовлення – усна чи писемна.

    В усній формі мовлення виділяють розмовно-побутовий стиль і ораторський.

    У писемній формі мовлення - публіцистичний, художній, науковий, офіційно-діловий стилі.

Окремі науковці виділяють ще епістолярний (стиль листів) і конфесійний (мова релігій та церкви)  стилі.

    Віднести той чи інший текст до певного функціонального стилю, на думку М.А.Непийводи, можна на основі його глибокого аналізу та врахування всіх його ознак:

мети і завдання спілкування;

сфери спілкування;

змісту тексту;

використання мовних одиниць, які відрізняють один стиль від іншого, напр., слова протокол, акт, заява,  довідка є нормативними для офіційно-ділового стилю;

співвідношення мовних одиниць стилістично забарвлених і стилістично нейтральних, визначення їх ролі й місця в загальній структурі тексту.

Питання 5 . Лексико-синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю.

    Діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

З історії виникнення офіційно-ділового стилю

    Найдавнішим серед стилів є розмовний. Пізніше, з появою письма, почали формуватися художній та діловий. Зразки публіцистичного стилю (у творчості Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, П.Грабовського) з’явилися у 19 ст. У літературній діяльності письменників цього ж періоду почав формуватися й науковий стиль.

    Зародки ділового стилю виявилися ще в пам’ятках періоду Київської Русі (“Руська Правда”, “Повість минулих літ” виявляють свою наближеність до ділового письма).

    У 14 ст., зазначає М.М.Пещак, виникли грамоти “як документи спеціального жанру, що відрізняються від інших  писемних пам’яток  свого часу суспільним призначеннями і умовами створення”. За юридичним призначенням відомо понад 30 різновидів грамот: дарчі, договірні, уставні, мирні, роздільні, купчі, митні, вотчинні, пільгові, праві, присяжні, поручні, позивні, охоронні, вкладні та ін.

    З 18 ст. під впливом російського справочинства провідним розпорядчим документом стає указ. Поширеними є і такі директивно-розпорядчі документи, як універсал, лист, ордер, інструкція, резолюція, “приказ”.

    Найбільшого розвитку діловий стиль досяг у 20 ст. У працях 50-60 рр. 20 ст. його називають офіціально-документальним або ділова мова, у 70-80 рр. він отримує назву “офіційно-діловий”.

Характеристика офіційно-ділового стилю

Жанри, в яких реалізується ОДС

Закон, кодекс, наказ, акт, доручення, протокол, лист, інструкція тощо

Призначення

Регулювання офіційно-ділових стосунків між людьми

Сфера поширення

Офіційно-ділові  стосунки, спілкування в економічному, державно-політичному, громадському житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність

Ознаки

Нейтральний тон, точність, ясність, лаконічність, послідовність викладу, документальність(кожен папір має характер документа), стабільність(довго зберігає традиційні форми), висока стандартизація вислову (вживання однотипних  мовних зворотів), сувора  регламентація тексту (доцільна структура тексту, наявність усіх потрібних реквізитів)

Функції

Вплив, повідомлення, спілкування

Підстилі

  •  Законодавчий (закони, укази, статути тощо),
  •  дипломатичний  (міжнародні угоди, конвенції, звернення тощо),
  •  адміністративно-канцелярський (накази, розпорядження, заяви, звіти тощо)

   

    Лексичні особливості офіційно-ділового стилю:

Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні.

Характерна й «своя канцелярська» лексика, що вже не використовується майже в інших сферах комунікації через свою «архаїчність», або специфічне стильове забарвлення, напр.: вищезгаданий, нижчепідписаний, вищезазначений, нижчевідзначений, пред’явлений, засвідчити, чинність, дієздатний, покараний, ухвала тощо.

Застосовується особлива термінологія (ця термінологія відрізняється від наукової: вона менш штучна, менш точна, більшою мірою змінна і загальнозрозуміла): офіційно-ділова, юридична термінологія, запозичення, інтернаціональна лексика.

Відсутність індивідуальних рис автора.

Обмежена синонімія.

Вживання віддієслівних іменників (іменників, що походять від дієслів): навчання  (навчати), виховання (виховувати), робота (робити), порада (порадити).

    Специфічні риси синтаксису офіційно-ділового стилю:

Словосполучення, що включають складні відіменникові прийменники: з метою, по лінії, на предмет тощо.

Словосполучення з іменами абстрактної дії в множині: зазначені рішення, важливі постанови тощо.

Словосполучення з послідовним підпорядкуванням іменника в родовому відмінку: заступник начальника зварювального цеху тощо.

Інфінітивні речення: Занести до Книги пошани…, Винести подяку…, Організувати касу взаємодопомоги…

Пасивні конструкції: нагороджена орденом Ярослава Мудрого, відзначаються випадки порушень тощо.

Мовні кліше (сталі синтаксичні формули, закріплені за певними ситуаціями): високі договірні сторони, укладання угоди тощо.

Іменний присудок переважає над простим дієслівним.

Розщеплені присудки (ведеться розслідування, а не розслідується, проводиться набір, а не набирається), а також присудки, виражені дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості (організовує, застосовує, розглядають).

Прості поширені речення (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо), складні речення з сурядним та підрядними зв’язками (найчастіше умови), з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями).

Членування складної синтаксичної конструкції на абзаци.

Додаток 2.

Зразки офіційно-ділового текстів:

Заява Верховної Ради України з приводу економічної блокади Республіки Куба

    Утверджуючи свою незалежність, Україна будує зовнішню політику, поважаючи принципи суверенітету і невтручання у внутрішні справи інших країн. Саме тому продовження економічної блокади Республіки Куба сприймається нами як  зазіхання на її природні суверенні права. Україна в принципі проти будь-яких економічних санкцій щодо інших держав, за винятком держав-агресорів…(дипломатичний підстиль).

    Шановний п.Ковалюк О.Б. 12.10.05 ми отримали повідомлення про те, що один з нещодавно проданих Вам генераторів вийшов із ладу. Оскільки ще дійсний гарантійний термін його роботи, ми негайно відрядили свого представника для з’ясування ситуації та усунення дефектів… (адміністративно-канцелярський підстиль).

    Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

    Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб – на свій вибір.

    Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (законодавчий підстиль).

Контрольні запитання:

У чому  виявляється потреба вивчення  курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням) ”у ВНЗ?

Яку роль виконує мова у суспільстві?

Чи існує співмірність між поняттями “мова”, “нація”, “історія”?

Які нормативні документи декларують державний статус української мови?

Які функції виконує мова у суспільстві?

У чому виявляється специфіка природи мови?

У чому виявляються закономірності поділу мови на стилі?

Яка специфіка офіційно-ділового стилю?

Як реалізується офіційно-діловий стиль на лексико-синтаксичному рівні?

Тема 1.2  Літературна мова. Мовна норма. Культура мови.

Культура мовлення під час дискусії.

  1.  Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
  2.  Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності  фахівця.
  3.  Культура мовлення під час дискусії.

Література: 1, 2, 23, 24, 28,29, 33, 39,43,48, 49,76,84.

 

Питання 1. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.

    Свідоме ставлення до мовних явищ передбачає розуміння змісту багатьох лінгвістичних понять, зокрема таких як “національна мова”, “літературна мова”, “мовна норма” тощо.

    Національна українська мова – це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови всіх людей, які говорять українською мовою.

    

    Склад національної української мови в сучасному контексті:

Територіальні діалекти – це слова, які використовують у своєму спілкуванні люди певної території. В українській мові виділяють південно-східні, південно-західні, північні говори.

    Види діалектизмів:

Фонетичні (кирниця – криниця, вашко – важко, зора, зорйа – зоря, куонь, куень – кінь) 

Граматичні ( співаєть – співає, буду ходив – буду ходити, руков – рукою ).

Лексичні :

3.1 Власне лексичні (вуйко – дядько, кибель – відро, киря – сокира, маржина – худоба, конопляник – горобець, шаркан – буря, легінь – парубок, бузько – лелека, втрафити – потрапити, капарство – недбалість, ковнір - комір ).

3.2  Етнографічні (назви місцевих реалій – трембіта (духовий інструмент), галагани  (вид печива ), каварма (страва), верета (покривало), загата (огорожа біля стін хати), рунець (біла хустина або шматок полотна), рябчун (різнобарвний домотканий килим).

3.3  Семантичні (діалекти мають значення відмінне від загальномовного: пироги – вареники, базар – майдан, врода – урожай , обруч – поряд, під - горище)

    Саме у діалектному мовленні наш народ доніс і зберіг історію своєї мови, її своєрідність.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духа і вогнем любови,

І нестерпний слід його залишем

                  Самостйно між культурні мови  (І.Франко ).

Соціальні діалекти – слова, якими користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, віком, ситуацією тощо (кера – класний керівник, студбекер – студентський квиток, комп – комп’ютер, моцик – мотоцикл, точка – нелегальне місце продажу спиртних напоїв, кукурузник – літак , предки - батьки, чувак - хлопець, баскет – баскетбол, погрімон – прізвисько, олдовий – старий, герла – дівчина, фачити – принижувати, фацент – чоловік, бачик – телевізор, стріха – здоровий глузд, баклажан – алкоголік).

Професійні діалекти – неофіційні назви предметів чи понять у сфері тієї чи іншої професії (лабух – музикант, фанера – фонограма, фініки – фіни, заморозити рахунки– припинити обіг коштів).

Просторіччя  - це:

Спотворені, помилкові слова в неграмотному мовленні: урем’я, їроплан, скіко.

Згрубіла, знижена лексика: витріщитись, дрихнути.

(До речі, турецький мандрівник Ельвія Целебі в 1657 році в українській мові знайшов лише чотири лайливі слова: щезни, собако; свиня, чорт; дідько. На сьогодні всі решта нецензурні слова запозичені переважно з російської мови . )

Літературна мова – унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує різні сфери суспільної діяльності людей (державні, громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут тощо).

    Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного говору, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. Зачинатилем нової української літературної мови вважають І.П.Котляревського. Його “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, написані на основі живого усного мовлення народу. В “Енеїді” зафіксовано близько 7000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер’єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор тощо. Характерною для мови поеми є:

багата синоніміка (наприклад: до дієслів “іти - ходити” використано синоніми: волочитися, попхатися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швендювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути);

народна фразеологія (наприклад: вжито фразеологічний ряд з семантикою “зробити кому-небудь зле”: зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, витрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди);

народні прислів’я та приказки: заплутався, мов рибка в сітці; біда біду, говорять, родить.

    Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були Г.Квітка-Основ’яненко, А.Метлинський, Л.Боровиковський, Є.Гребінка та ін. Проте основоположником української літературної мови слід вважати Т.Г.Шевченка, який зі скарбниці народної мови відібрав багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфографічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літературної мови, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов.  

    Найважливіші ознаки літературної мови:

унормованість;

багатофункціональність (використання в усіх сферах спілкування);

багатий лексичний фонд;

розгалужена система стилів;

наявність усної і писемної форми ;

стандартність.

    Основна ознака літературної мови – унормованість (дотримання норм літературної мови).

    Норма літературної мови (мовна норма) – сукупність загальноприйнятих правил, що сприймаються мовцями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

    Мовними нормами мають володіти всі носії української мови. Вони є єдині і загальнообов’язкові. Виробляються мовні норми суспільною мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узаконюються урядовими і науково-освітніми актами (фіксуються в словниках, довідниках з мови, підручниках, правописах тощо).

    Мовознавці розрізняють такі види мовних норм:

Мовні норми

Регулюють правильність

Приклади

Орфоепічні

належної вимови звуків і звукосполучень

(л е у),  а не ( л’  е ф);

(ш’і з д е  (и) с’а т),  а не

(ш е  с’  т’ д е с’ а  т’)

інцидент, а  не інциндент

Акцентуаційні

наголошення слів

посере’дині, а не посереди’ні;

фахови’й , а не фа’ховий;

текстови’й, а не те’кстовий;

живо’пис, а не жи’вопис

Графічні

передачі звуків на письмі

робочі, а не робочи;

чотирма, а не чотирьма

Орфографічні

написання слів відповідно до основного видання “Українського правопису”

феєрверк, а не  фейєрверк;

фін, а не  фінн;

на-гора, а не   нагора

Лексичні

слововживання

надійшло, а не прийшло

повідомлення;

настала, а  не наступила зима;

довідка, а не справка

Граматичні (морфологічні і синтаксичні )

уживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень

найперший, а не самий перший;

у формі М.в. мн. потрібно вживати по селах, по кімнатах, а не по селам, по кімнатам

Стилістичні

відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування

він  кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга;

з начальником вітаються «Доброго дня!», а з однолітком (товаришем) «Привіт

Пунктуаційні

вживання розділових знаків

ці норми обумовлюють уживання крапки, коми, знака питання, знака оклику, двокрапки, тире, лапок, дужок тощо

    Критерії виділення мовних норм:

історична достовірність та соціальна обумовленість виникнення;

територіальна поширеність серед носіїв певної мови (серед україномовного населення);

стабільність використання (звичайно, з часом деякі мовні норми можуть змінюватися, так сьогодні нормативним є сполучення в Україні на місці колишнього на Україні ( це пов’язано зі зміною сутності поняття Україна – назва самостійної держави ), піца , а не піцца, пів’яблука, а не пів-яблука).

    Іноді може співіснувати кілька норм одночасно (цей процес збагачує мову у стилістичному плані):

на фонетичному рівні : за’вжди’, ти’сячі’, по’ми’лка, ро’ки’, ба’жа’ний, жа’ло’;

на орфографічному рівні: келех і келих, баклажка і боклажка, банкет і бенкет, банкрот і банкрут;

на морфологічному рівні: подарунок сину – подарунок синові, зі стола - зі столу, дверми – дверима, сильна дрож – сильний дрож, у синьому пальті – у синім пальті, п’ятьма – п’ятьома;

на синтаксичному рівні: перекладати українською мовою – перекладати на українську мову

   Нормативні варіанти вимови, написання, форм слів, конструкцій тощо потрібно відрізняти від порушень норм, що кваліфікуються як мовні помилки.

    

   Норми вживання наголосу в українській мові (акцентуаційні норми):

  1.  особові форми дієслів теперішнього часу однини і множини часто мають наголос на кінцевому складі: б’ємо, почнемо, кажу, несу, несемо, стаємо, захистимо, але пишемо, надішлемо, зайдемо, платимо;
  2.  потрібно запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будуть, будеш, будемо, але була, було, були;
  3.  іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів, зберігають наголос на префіксі: загадка, розв’язка, розмір, розгляд, пошук, задум, перевертень, але розгром, зачин, обман, розкол;
  4.  віддієслівні іменники на -ання наголошуємо як і дієслова, від яких вони утворені: зібрання, бо зібрати, читання, бо читати, писання, бо писати, повстання, бо повстати, але вираження, зобов’язання. У двоскладових іменниках на -ання наголошуємо останній склад: звання, знання, прання. Пам’ятаймо про смислорозрізнювальну функцію наголосу, не варто плутати слова: видання (про літературу) – видання (процес), обладнання (устаткування) – обладнання (процес);
  5.  наголос багатьох іменників жіночого роду із суфіксом (а) у множині переходить на закінчення: вказівка – вказівки, учителька – учительки, голка – голки, ластівка – ластівки, але сусідка – сусідки, родичка – родички, верхівка – верхівки;
  6.  у багатьох двоскладових та трискладових прикметниках наголос на останньому складі: трудний, сипкий, скучний, текстовий, валовий, клопітний, перехідний, але шовковий, тигровий. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: трудно, сипко, скучно;
  7.  числівник один (одна, одне) у формах непрямих відмінків має наголос на останньому складі: одного, одному. Наголос змінюється, коли з’являється прийменник: на одному, один в одного. Аналогічно із вказівними та присвійними займенниками: цього, того, мого, але до цього, від того, за мого;
  8.  у словах іншомовного походження наголос падає:
    •  на останній склад (-метр) у назвах мір: дециметр, кілометр, сантиметр;
    •  на передостанній склад у назвах вимірювальних приладів: барометр, манометр, спідометр, динамометр, але вольтметр, амперметр;
    •  з формою на -лог на останній склад: діалог, каталог, полілог;
    •  з формою на -кратія: автократія, бюрократія, аристократія;
    •  з формою на -ист, -іст (-їст) на останньому складі: візажист, альтруїст, автомобіліст;
  9.  найбільше порушень щодо наголошування відбувається у словах, що під впливом російського наголосу звучать не за українською літературною нормою: дрова, курятина, живопис, олень, решето, спина, сердити, злегка, новий, товстий, фартух, феномен, черговий, оптовий, квартал, піна (не слід вимовляти дрова, курятина, живопис, олень, решето, спина, сердити, злегка, новий, товстий, фартух, феномен, черговий, оптовий, квартал, піна);
  10.  пам’ятаймо про значну кількість слів із подвійним наголосом: апостроф – апостроф, винагорода – винагорода, зачерствілий – зачерствілий, причому наголос може мати ще й словорозрізнювальну функцію: вигода (прибуток) – вигода (комфорт), шкода (даремно) – шкода (втрата), атласний (пов’язаний із картами) – атласний (– із тканиною), пора (щілина) – пора (час).

Основні закон милозвучності української мови:

  1.  уникати збігу голосних: вона йде, але він іде, вчиться в аспірантурі, в Одесі, ріки й озера;
  2.  уникати важкого для вимови збігу приголосних: у творчості, учора він повернувся, день у день, сидів у саду, зустрів учителя, запорізький, радісний, проїзний, сказав усе, лист із Бразилії, зі сходом сонця, уві сні, піді мною;
  3.  якщо доводиться вибирати між збігом голосних і приголосних, то усуваємо збіг голосних, наприклад: вірю в справедливість, а вночі був дощ, батько й мати, радощі й печалі, дощ не йде, росте вглиб. Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза: а ти – іди додому.
  4.  після приголосних уживаємо частки би, же, після голосних б, ж: зробив би – зробила б; як же – що ж;
  5.  перед приголосними вживаємо форми дієслів із -ся, перед голосними – на -сь: дивлюся на воду – дивлюсь у воду.

   Літературна мова реалізується в усній та писемній формах.

   Ознаки усної та писемної форм літературної мови ( порівняльна характеристика)

Усне мовлення

Писемне мовлення

  1.  Первинне.
  2.  Діалогічне (полілогічне) і монологічне.
  3.  Розраховане на слухача.
  4.  Часто не підготовлене заздалегідь , допускає імпровізацію.
  5.  Передбачає живе спілкування.

  1.  Інтонаційно оформлене, супроводжується мімікою, жестами.
  2.  Чітко індивідуалізоване.

  1.  Емоційно та експресивно забарвлене.

  1.  Допускає використання повторів, зіставлень, тропів та фразеологізмів.
  1.  Вторинне.
  2.  Монологічне.
  3.  Графічно оформлене.
  4.  Пов’язане з попереднім обдумуванням.

  1.  Передбачає ретельний відбір фактів та їх мовне оформлення.
  2.  Чітке підпорядкування мовних засобів стилю і типу мовлення.
  3.  Повний і ґрунтовний виклад думки.

  1.  Поглиблена робота над словом і текстом.
  2.  Допускає редагування та самоаналіз написаного.

Питання 2.  Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності  фахівця.

    У мовознавстві розрізняють поняття “мова” і “мовлення”. Мова – це засіб навчання, виховання, енциклопедія людського досвіду. Мова спільна для всіх її носіїв, відносно стабільна, довговічна, належить суспільству, відображаючи досвід народу, його «картину світу». Мова незалежна від обставин спілкування. Свою комунікативну та інші функції мова реалізує лише через мовлення.

    Мовлення – це спосіб виявлення мови, передачі знань, це мовний процес у формі говоріння, писання, читання, слухання, осмислення (аудіювання). Мовлення індивідуальне у кожного з нас.

    Щоб стати добрим мовцем, необхідно прагнути до цього, багато читати, слухати живе слово майстрів, працювати зі словниками, знати норми літературної мови та стежити за їх змінами, навчитися слухати і чути себе.

    Культура мовлення – уміння використовувати виражальні засоби в різних умовах спілкування відповідно до його мети і змісту; володіння нормами усної та писемної літературної мови.

    Ознаки культури мовлення:

Правильність – дотримання літературних норм (правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту; дотримання загальноприйнятих стандартів).

Змістовність – відповідність тексту змісту мовлення (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає).

Точність – відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (добирати слова і будувати речення так , щоб найточніше передати зміст висловлювання).

Логічність – зв’язок між словами і реченнями в тексті.

Виразність – особливість мовлення, що підтримує увагу та інтерес (інтонація, наголос, наявність художніх засобів, крилатих висловів, приказок, повторів…)

Багатство – використання мовцями великої кількості мовних одиниць – слів, словосполучень, речень (доросла людина використовує 6-9 тис. слів з 200 тис. можливих).

Доречність – добір  мовних засобів відповідно до мети і завдань спілкування  (враховувати, кому буде адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування).

Культура мовлення містить дві складові: культура слухання і культура говоріння.

     Культура слухання – це активна діяльність, яка передбачає вміння мовчати та використовувати вербальний зв’язок зі  співрозмовниками з метою досягнення взаєморозуміння і розв’язання комунікативної проблеми.

    Слухання – не просто мовчання, це активна діяльність, своєрідна робота, їй передує бажання почути, а також інтерес до співрозмовника.

    Розрізняють два види слухання:

  •  Нерефлексивне (слухання без мовного втручання).
  •  Рефлексивне (регулярне використання зворотного зв’язку).

    Розрізняють чотири види реакцій людини під час слухання:

  •  З’ясування (звернення до співрозмовника за уточненнями та постановка перед ним відкритих запитань, які передбачають відповідь так – ні) .
  •  Перефразування (формулювання думки співрозмовника своїми словами з метою визначення точності й розуміння).
  •  Відбиття почуттів (акцент в процесі слухання зроблено не на змістовій стороні, а на емоційних реакціях співрозмовника).
  •  Резюмування (підбиття підсумків).

    Культура говоріння – це знання складових мовленнєвого акту та вміння його використовувати у процесі переконання співрозмовника та особистісного впливу, передавання інформації і формування відповідних установок, позицій, думок тощо.

    Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є діалог і монолог.

    Культура мовлення суспільства – це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших громадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров’я народу.

    Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних  вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

    Які ж причини недостатнього рівня культури мовлення більшості українських громадян?

Низький рівень читання.

Відсутність навичок культури читання з осмисленням.

Низький розвиток почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.

Байдужість до гуманітарних дисциплін.

Відсутність глибоких знань з мови.

Незнання норм літературної мови.

Відсутність навичок користування довідковою літературою.

Недостатність навичок мовленнєвої культури.

    Як досягти високої культури мовлення, виразності й багатства індивідуальної мови?

    Поради:

Виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу.

Не говоріть квапливо – без пауз, “ковтаючи” слова.

Частіше “заглядайте у словник” (М.Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо.

Постійно збагачуйте свій інтелект. Удосконалюйте мислення, бо немає думки – немає мови.

Постійно збагачуйте свій словниковий запас новими мовними засобами зі сфери професійного мовлення.

Вивчайте мовлення майстрів слова.

Читайте хоч би періодично українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу для того, щоб мати “на слуху” рівень розвитку сучасної української літературної мови.

Постійно будьте уважними до свого мовлення і мовлення найближчих осіб, колег.

Оволодівайте жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового.

Привчайте себе до системного запису власних думок.

Виробіть звичку читання “з олівцем в руках”.

Питання 3. Культура мовлення під час дискусії.

    Часто під час обговорення  виникають різні позиції щодо  вирішення тих чи інших проблем. Будь-яке зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою позицію, називають суперечкою (спором). Традиційно  виділяють такі види суперечок:

полеміка – публічна суперечка, якій властиві гострі зіткнення, протистояння, конфронтація, протиборство ідей, думок, поглядів;

диспут – публічна суперечка щодо наукових, суспільно важливих проблем;

дебати – обмін думками щодо певних теоретичних положень, думок;

дискусія – публічне обговорення певного спірного питання.

    У діловому спілкуванні найчастіше вдаються до дискусії як виду суперечки. Темами дискусійних обговорень можуть бути виробничі, економічні чи соціальні проблеми, наприклад, перспективи розвитку організації, пошук шляхів підвищення ефективності праці на виробництві тощо.

    Суб’єктами дискусії є опоненти й аудиторія. Опоненти – це особи, які дотримуються різних, інколи полярних, поглядів на проблему.  Видимою їх метою є завоювання уваги аудиторії і переконання її у правильності власної позиції, а прихованою – навіювання їй певного бачення проблеми опонентом. Аудиторія не є пасивним спостерігачем дискусії. Ставлення слухачів до опонентів (схвалення чи несхвалення висловлених думок) впливає на поведінку аудиторії і на результати розмови.

    Особливість дискусії полягає в тому, що вона поєднує дух взаємної зацікавленості, співробітництва з духом суперництва. Протиборство сторін під час дискусії розвивається від однієї тези до іншої, від  людини до людини. Опоненти прагнуть обґрунтувати власні тези, знайти істину в суперечці, психологічно вплинути один на одного, часто апелюючи до підсвідомості іншого, переконуючи його у правоті власної позиції.

    Дискусія може бути запланованою і спонтанною. Проведення запланованих дискусій дає змогу ініціатору підготуватися до неї, обґрунтувати свою позицію, продумати систему доказів і порядок їх оприлюднення тощо. Однак не слід недооцінювати і спонтанні дискусії, які нерідко виникають як наслідок назрілих, але не помічених керівництвом організації, проблем.

    Логічний механізм обґрунтування певної позиції ініціатором дискусії складається з чотирьох  взаємопов’язаних елементів:

    Теза і тема дискусії -----à Аргументи -----à Доведення до слухачів -----à Висновки

    Теза – думка або положення, істинність якого потрібно довести. Висловлюють її у формі судження (думки, яка щось стверджує чи заперечує). Іноді теза може бути сформульована у вигляді запитання, вона повинна бути істинною і логічною. Темою дискусії може бути одна або кілька тез. Якщо їх висувається кілька (система тез), потрібно визначити провідну й допоміжну  (наслідкову).

    Переконати когось у своїй правоті означає створити у нього впевненість в істинності тези. Порушення цього правила веде до логічної помилки – втрати або підміни тези. Це може статися внаслідок відходу від головної лінії міркувань, переключення на другорядне питання або переходу до загальних роздумів.

    Зміст тези повинні зрозуміти всі учасники дискусії. Для того, щоб усвідомити її, учаснику дискусії необхідно здійснити такі операції:

З’ясувати, чи всі слова тези загалом зрозумілі.

Уточнити, про що йдеться – про одиничне явище або об’єкт чи про клас об’єктів  (явищ), чи взагалі про всі явища (об’єкти) без винятку.

Визначити, яким судженням слід вважати тезу: абсолютно істинним, достовірно істинним, помилковим або ймовірним до певної міри, можливим, дуже ймовірним, просто ймовірним тощо.

    Докази (аргументи) – думки або положення, істинність яких уже перевірена, і які можуть підтвердити правдивість тези.

    Не можна наводити аргументів, яких інший учасник дискусії не визнає правильними, оскільки доведеться або доводити істинність аргументу, а потім на нього спиратися для доведення тези, або підшуковувати більш вдалий. Наприклад, керівник закликає співробітників працювати ефективніше, переконуючи, що це підвищить доходи організації. Якщо працівники не беруть участі в розподілі таких доходів, аргумент буде непереконливим.

    Необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути добре вивіреними, оскільки під час дискусії саме їі міць випробовують опоненти, і якщо хоч один із них видаватиметься сумнівним, то непереконливою буде вся система доказів, а значить і сама теза.

    Учасники дискусії нерідко припускаються однотипної помилки, яка полягає у втраті логічного зв’язку між тезою і аргументами, оскільки вони вважають, що теза зумовлена аргументами, є їх наслідком. Однак теза дискусії має самодостатнє значення, вона не випливає з аргументів. Дібрані докази повинні тільки підтверджувати її істинність.

    Залежно від форми логічного зв’язку між доказами і тезою обирають спосіб доведення:

пряме доведення – безпосередньо (прямо) обґрунтовує істинність тези;

побічне доведення – істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного положення.

    У дискусії важливе значення має послідовність наведення аргументів. Якщо аудиторія добре ознайомлена з темою дискусії, то аргументація повинна відбуватися за зростаючою послідовністю. Якщо ж слухачі не виявляють інтересу або недостатньо орієнтуються в темі дискусії, обґрунтування тези слід починати з найсильнішого аргументу.

    Під час дискусії можна використовувати:

однобічну аргументацію – аргументацію, висловлену одним із учасників дискусії, як правило, її ініціатором;

двобічну аргументацію – аргументацію обох сторін дискусії (означає боротьбу суджень, фактів, контрастне представлення позицій, на фоні якого істина подається чітко, ясно, наочно);

контраргументація – зіткнення аргументів (ґрунтується на глибокому вивченні поглядів опонента, аналізі його аргументів, наданні більшої вагомості власним).

    Завершенням дискусії є висновки, їх може зробити координатор дискусії, або той опонент, хто, на думку аудиторії, переміг.

   Основні правила дискусії:

1. Відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути спрямовані на конкретну особу.

9. Не переходьте на силові методи ведення дискусії (сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки).

10. Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до  питань, що розглядаються.

11. Не припускайтесь двозначного трактування своїх висловлювань і позицій.

   Форми організації дискусії:

  1.  "Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів, фіксація недоліків і переваг – запис колонками).
  2.  Дискусія в стилі телевізійного ток-шоурупа з 3-5 осіб веде дискусію на  обрану тему в присутності аудиторії,  глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди).
  3.  “Мозковий штурм” (ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників).

Контрольні  запитання:

  1.  Яка різниця між мовою і мовленням?
  2.  Яка структура націоналної мови?
  3.  Які основні ознаки  літературної мови?
  4.  Які є види мовних норм?
  5.  Яке соціальне значення мовних норм?
  6.  Що таке культура мовлення? Які її основні ознаки?
  7.  Чому такий високий рівень мовного безкультур’я  серед  українських громадян?
  8.  Які композиційні особливості дискусії?
  9.  Які основні правила проведення дискусії?

Тема 1.3 Специфіка мовлення фахівця.

  1.  Мова і професія.
  2.  Майстерність публічного виступу.

Література: 10, 11, 18, 24, 25, 48,49, 54, 55,56,76, 77, 78.

Питання 1. Мова і професія.

    

    "Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань", тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

    Мова   і професія – це дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

    Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять.

    Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комунікатора і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

    Усі лексичні одиниці фахових текстів поділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.

    

    Знати мову професії означає:

  •  уміти мислити;
  •  знати логіку побудови висловлювання;
  •  знати мову фаху, термінології;
  •  розуміти інформацію;
  •  встановлювати комунікативні зв’язки;
  •  володіти культурою спілкування і вираження думки;
  •  володіти нормами усної та писемної літературної мови;
  •  уміти укладати фахову документацію;
  •  уміти складати тексти;
  •  володіти виразністю мовлення.

Отже, мовні знання – основний компонент професійної підготовки і майстерності.

    

    Знання мови професії дає можливість фахівцю:

  •  підвищувати  ефективність праці, швидко встановлювати контакти, взаєморозуміння з представниками своєї професії та іншими спеціалістами;
  •  швидко орієнтуватися в складній професійній ситуації;
  •  робити все за законами гуманності та краси;
  •  бути висококваліфікованою, національно свідомою та гармонійно розвиненою особистістю;
  •  швидко орієнтуватися в потоці нових знань і майстерно оволодіти ними.  

    Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

  •  Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.
  •  Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.
  •  Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це "система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування", тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування. Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.

Мовний кодекс фахівця як громадянина

  1.  Обов’язок кожного громадянина, службовця, фахівця – знати державну українську мову, володіти нею і постійно послуговуватися нею.
    1.  Мовний обов’язок фахівця як громадянина – захищати й утверджувати державну мову, а тим самим захищати народ, його гідність, права і майбутнє.
    2.  Кожний фахівець України, якої б національності він не був, повинен бути національно свідомим, а також патріотом України. Мова є показником ставлення фахівця до держави та народу. Володіння державною мовою не заслуга, а обов’язок патріота.
    3.  Розмовляйте державною мовою скрізь: на службі, на роботі, вдома, у товаристві, в побуті.
    4.  Ставлення до державної мови має бути як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати.
    5.  Розмовляйте в сім’ї українською мовою.
    6.  Постійно вдосконалюйте знання української мови, читайте українські книги, журнали, газети.
    7.  Допомагайте кожному, хто хоче вивчити українську мову.
    8.  Не будьте байдужими до найменших проявів обмежень чи зневаги української мови.
    9.  Поважайте і цінуйте мови інших народів. Ставтеся до них так, як би ви хотіли, щоб ставилися до вашої рідної мови.
    10.  Вивчайте інші мови. Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження та розвитку рідної мови.
    11.  Пам’ятайте: відродження й зміцнення української мови, нації та державності – наш історичний обов’язок, не перекладайте цей тягар на плечі нащадків, бо може бути запізно.

Мовна пам’ятка фахівцеві:

  •  Говоріть завжди літературною мовою – це показник інтелігентності, професійної освіти.
  •  Не вживайте вульгаризмів, грубих і лайливих слів – це рівень невихованих та інтелектуально нерозвинених людей.
  •  Уникайте суржику, діалектних слів, професійних жаргонізмів.
  •  Не зловживайте словами іншомовного походження, якщо є відповідники в рідній мові.
  •  Не перенасичуйте мову професіоналізмами, вживайте терміни відповідно до їх лексичного значення.
  •  Правильно ставте наголос у словах. Наголос змінює лексичне значення слова.

Питання 2.  Майстерність публічного виступу.

    Виступ перед публікою є невід’ємною частиною професійної діяльності. Залежно від змісту, способу проголошення, мети, призначення розрізняють такі жанри публічних виступів: доповідь, лекція, інформація, звіт, вітання, участь у бесіді, дискусії, виступ на семінарі, під час обговорення. Виступ – це не монологічна мова, а своєрідний діалог оратора й аудиторії (репліки зі сторони слухачів мовчазні, проте лектор їх повинен інтуїтивно відчувати).

     

    Виступ повинен бути: змістовним, доступним, науковим, достовірним, логічним, переконливим, яскравим та емоційним, доброзичливим, лаконічним.

    Етапи підготовки до виступу:

накреслити мету та завдання, даючи відповідь на такі питання:

Як заволодіти увагою слухачів?

Як ефективно використати свою енергію?

Як переконати слухачів?

Якого результату я прагну досягти, виголошуючи виступ?

добір допоміжної інформації:

а) з теоретичних джерел ( статті, книги, словники…);

б) з конкретних фактів життя;

систематизувати знайдену інформацію, сформулювати власне бачення проблеми.

    Композиція публічного виступу:

1. Вступ (10% часу). Під час вступу встановлюється контакт оратора з аудиторією  (мотивація, переконання слухачів у необхідності наступної інформації). Початок має бути цікавим, оригінальним (це може бути риторичне запитання, крилата фраза, проблемні завдання, розповідь життєвої ситуації, анекдот).  Головне, щоб вступ змусив слухача відволіктися від його думок, переключити увагу на проблему, заради аналізу якої організована розмова. Свідченням вдалого початку є зацікавлені погляди слухачів, спрямовані на оратора.

2.  Основна частина. У ній реалізується намічений план розуміння автором проблеми, різні точки зору на дану проблему, докази і порівняння, переконання. Виступ має бути логічним, послідовним, доказовим, проте його не слід перенасичувати цифровими даними, які часто відволікають увагу від головного.. Необхідно користуватися прийомом від простого до складного. Можливі й інші прийоми: від загального до часткового  (дедуктивний), від часткового до загального (індуктивний), від супротивного, зіставлення двох думок.

    Для забезпечення впливу на аудиторію слід дотримуватися психологічних і логічних пауз(зміна голосу, темпу мовлення, розтягування слів, прискорення, повтор важливих місць, риторичні запитання, використання жестів, міміки).

    Під час виступу у слухачів виникають запитання до промовця. Найкраще на початку виступу їх попередити, що запитання слід подавати письмово, а оратор відповідатиме на них після закінчення своєї промови, або ставити усно після виступу.

    Розрізняють такі види запитань, якими послуговуються під час виголошення і сприймання публічного виступу.

  •  Закриті запитання - це запитання, на яке можна відповісти однозначно, наприклад: "так/ні", назвати точну дату, ім'я або число тощо, їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.
  •  Відкриті запитання - це запитання, на які важко відповісти одним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу, що ви могли б нам запропонувати тощо - це вимагає розгорнутої відповіді. Ними послуговуються на початку дискусії.
  •  Альтернативні запитання - це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.
  •  Риторичні запитання не потребують відповіді на відміну від звичайних. До них вдаються у двох випадках:

1) відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем;

2) таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на взірець: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак промовець, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації.

  •  Підтверджувальні запитання (техніка Сократа): одержати від співрозмовника низку відповідей "так", щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити "так" на головне запитання. Це можна зробити за допомоги зв'язок, тобто фраз, складених за схемою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв'язки: Правда? Ви згодні? Справді? Правильно? Дійсно? Чи не так? Чи не правда?
  •  Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.
  •  Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.
  •  Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.
  •  Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.
  •  Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.
  •  Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.
  •  Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку (Що б трапилося, якщо... ? Чи віддаєте ви перевагу...?), на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця (Так, Ви думаєте, що було б доцільно... ?).
  •  Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджу вальні запитання. Наприклад: Чи переконалися ви, наскільки ця думка є слушною? Чи зміг я вас переконати, у чому перевага саме цієї пропозиції? Потім без додаткового переходу можна ставити прикінцеве запитання.

    Уміле використання промовцем у своєму виступі різних запитань сприятиме ефективному сприйманню слухачами виступу.

  1.  Висновок (5% часу). Підсумок сказаного.

Основні форми відповідей на критичні зауваження слухачів під час виступу:

“Заведення в глухий кут”. Обравши таку тактику, оратор може використати кілька прийомів. Наприклад, не відповідаючи на зауваження, подякувати і продовжити виступ. Можна попросити слухача повторити зауваження або певні його формулювання. Як правило, йому складно відтворити сказане чітко і зауваження автоматично анулюється. Можна попросити людину, яка зробила зауваження, уточнити певні дані. Наприклад, назвати себе, місце праці й посаду. Часто це заспокоює опонента.

Інтонаційно-смислове перетрактування зауваження. До нього слід вдатися, якщо більшість аудиторії позитивно сприймає промовця. Тоді повтор зауваження, наприклад, в уповільненому ритмі, може продемонструвати його необґрунтованість і навіть недоречність.

Прийом “так - ні”. Допомагає не концентрувати увагу слухачів на змісті зауваження. Зауваження надійшло, оратор відповів на нього “так” або “ні”, інцидент вичерпано.

Нейтралізація зауваження. Стосується провокаційних зауважень. Допомогти може фраза: “Я передбачав таке зауваження. Однак в інтересах присутніх краще продовжити розгляд проблеми” або запитання :“А як би ви поводились на моєму місці?”. В жодному разі не можна переходити від суті зауваження до особистості того, хто його висловив.

Діалектичні прийоми. Оратор переключає увагу слухачів, переходячи від змісту зауваження до широкого узагальнення. Наприклад, у виступі директора прозвучала теза щодо необхідності проведення нового етапу реорганізації підприємства. Один із слухачів відреагував на це коментарем : “Усі ваші реорганізації тільки колектив лихоманять!” Вдалими у такому разі будуть слова: “Але ці реорганізації спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства, а отже, й добробуту наших працівників”.

Жарт.  Він ефективно знімає напруження.

    Поради, як подолати страх перед аудиторією:

гарно підготуватися (текст виступу написати так, як ми говоримо, а не так як ми пишемо) ;

критично самому оцінити свій виступ;

переконайтеся, що в  разі потреби ви зможете легко зорієнтуватися, зазирнувши у записи;

варто шукати підтримки в аудиторії (привітливі усмішки, схвальні кивки тощо).

    Поради щодо жестикуляції під час виступу:

жести повинні бути мимовільними;

жестикуляція не повинна бути безперервною;

жести не повинні відставати від слів;

урізноманітнюйте жестикуляцію;

жести повинні відповідати призначенню.

    Поради щодо використання голосу:

постійно тренуйте свій голос;

пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності;

не говоріть надто тихо -  це справляє  враження, що ви погано володієте матеріалом або ж не  впевнені в собі;

голос слід підвищувати тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування;

  •  голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати чи дати відповідь на питання.

    Які слова слід виділяти наголосом:

- слова, що виражають сутність думки;

- при зіставленні, протиставленні виділяються обидва слова;

- при поєднанні двох іменників наголошуємо на другому;

- при порівнянні об’єктів виділяється той, з яким порівнюють;

- однорідні слова виділяються наголосом перелічення, частки не, ні інтонаційно не виділяються.

   Способи виголошення  промови:

1) читання тексту;

2) відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст);

3) вільна імпровізація (експромт).

 Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.

   

Типи ораторів (за класифікацією  С.Ф. Іванової):

1. Раціонально - логічний. Оратори цього типу схильні до аналізу явищ, до міркувань і строгої аргументації  своїх і чужих учинків. Їхня підготовка до будь-якого виступу  відрізняється послідовним добором і суворою  систематизацією матеріалів, обмірковуванням і розробкою докладного плану. Цей виношений план ніби «сидить у них усередині», і оратори під час виступу не користуються ним. Їх часто турбує інше: як зробити свою промову більш яскравою, емоційною, які підібрати приклади, щоб зацікавити аудиторію. «Логіками» найчастіше бувають сангвініки.

2. Емоційно - інтуїтивний. Представники цього типу говорять жагуче, захоплено, пересипаючи свою промову гострими словами, каламбурами, але не завжди можуть устежити за твердою логічною послідовністю промови і «звести кінці з кінцями». План своїх виступів пишуть не завжди, вважаючи, що він їх сковує. Спостерігається збіг емоційного мовного типу з холеричним темпераментом.

3. Філософський. Оратори - «філософи» більш-менш емоційні, схильні до аналізу, іноді бувають дуже організовані у своїй роботі, а іноді без усякої видимої організації розкривають яке-небудь одне питання, добираються до кореня, і раптом, як променем світла, опромінюють усе знайденою ідеєю. Їхня загальна риса - прагнення до дослідження, глибокого  осмислення явищ прямо на очах у слухачів, бажання й уміння втягнути в цей процес аудиторію. Найчастіше дану групу складають люди флегматичного  темпераменту.

4. Ліричний чи художньо-образний. Глибока емоційність, ліризм, внутрішнє хвилювання, гостра вразливість, проникливість - риси, характерні для цього типу. Найчастіше в основі його - характер витончений, меланхолійний.

   Схема аналізу  промови

  •  Яка тема виступу?  Чи досягнута його мета? Чи підходить тема аудиторії, чи викликає інтерес?
  •  Який матеріал використаний у тексті виступу?
  •  Яка композиція промови? Які методи викладу матеріалу використовуються?
  •  Чи логічна, чи доказова промова?
  •  Чи відповідає промова критеріям правильності, точності, виразності, багатства мовлення?
  •  Який спосіб виголошення промови?
  •  Чи дотримувався оратор  вимоги техніки мовлення?
  •  Який зовнішній вигляд оратора, чи доречні жести і міміка? Наскільки вільно він тримається перед слухачами?
  •  Чи встановлений контакт з аудиторією? За допомогою яких засобів?
  •  Визначте, до якого мовного типу належить  оратор.

Контрольні  запитання:

  1.  Що означає знати мову професії?
  2.  У чому полягає специфіка мовного кодексу фахівця як громадянина?
  3.  Чому мовні знання – основний компонент професійної підготовки?
  4.  Чому виникає страх у оратора  говорити перед аудиторією?
  5.  Як правильно підготуватися до публічного виступу?
  6.  Коли вважається, що виступ був результативним?
  7.  У чому специфіка майстерності виголошення публічного виступу?
  8.  Які є основні форми відповідей на критичні зауваження слухачів під час виступу?
  9.  Які є основні типи ораторів?

Тема 1.4 Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.

  1.  Мова і мислення.
  2.  Види, форми, базові операції  розумової діяльності.
  3.  Закони риторики.

Література: 2, 9.

Питання 1. Мова і мислення.

  Важко визначити, коли виникла мова, а коли мислення. Що було раніше? Мова чи мислення? Можливо, вони виникли одночасно, а можливо й ні. Олександр Потебня стверджував, що спершу мова підтримувала мислення, зараз вони підтримують один одного, але колись у майбутньому наступить мить, коли мислення відкине мову.

   Це лінгвофілософський погляд на історію відносин мови та мислення людства. А як щодо окремої людини?

   Щойно народжене немовля криком дає знати про своє існування на цьому світі, з одного боку, цей крик – це страх перед невідомим та незвичним, з іншого боку, дитина навіть не усвідомлює що відбувається навколо. Тому її крик – напівосмислений. Якщо слідувати логіці Фердинанда де Сосюра, то цей крик – це вже мова. Бо мова, за його твердженням, це сукупність знаків, які виражають поняття. Мова – це думка, організована у звуковій матерії. Мова має накинутий характер, ми її отримуємо від наших предків, отже, навіть немовля відразу після народження володіє мовою, правда, поки що недосконало. Крик немовля – це нечітка думка, організована у звуковій матерії, себто разом з немовлям народжується і мова немовля. Для того, щоб закричати, треба мислити, а крик дитини – це не просто крик, у ньому є певний смисл. Тобто мова і мислення людини виникають одночасно, якщо, звичайно, дотримуватись точки зору, що життя людини починається з її народження.

   

    У процесі розвитку особистості мова та мислення підтримують один одного, але на ранній стадії формування особистості мова тягне за собою мислення. На користь цього твердження свідчать наступні факти:

1. Функціонування та роль різних каналів комунікації (Канали комунікації - це засоби, за допомогою яких надсилають повідомлення. Ми пізнаємо світ через мову, через мовні категорії. Людина не народжується сліпою чи глухою.):

  •  візуальний канал (Очі малюка є повнiстю сформованими вiдразу пiсля народження. Однак зiр є ще недостатнiм. Малюки бачать нечiтко, не здатнi концентрувати погляд, у бiльшостi з них спостерiгається косоокiсть. Iнодi можна помiтити посмикування очних яблук зi сторони в сторону (нiстагм). Все це є нормальними явищами для новонародженої дитини i пояснюється незрiлiстю цих органів.);
  •  вокальний канал (Новонароджена дитина сприймає шум, реагуючи на нього завмиранням. Вона не вмiє ще впiзнавати, звiдки він іде, i не обертає голови на звук. Але, почувши голос батьків, нiби завмирає, прислуховуючись, i заспокоюється, якщо перед цим кричала.);
  •  нюховий канал (Уже з народження дитя спроможне за запахом впiзнавати маму. Деякі малята категорично вiдмовляються вiд грудей iншої жiнки i ссуть лише  маминi груди.).

2. Численні дослідження.

   Лише під кінець третього року життя відбувається “відокремлення” дитини від інших людей і усвідомлення власних зростаючих можливостей і здібностей. Оцінка своїх вчинків стає можливою тільки на основі порівняння своїх вчинків, якостей з можливостями, вчинками, якостями інших, але порівняння спочатку стосується не особистісних якостей, а зовнішніх атрибутів. Поступово змінюється предмет оцінки. Засвоєння норм і правил поведінки стає тою міркою, якою користується дитина в оцінці інших людей.

   Звідси можна зробити висновок, що спершу все-таки мова тягне за собою мислення, яке на ранньому етапі розвитку особистості, є нечітким.

   У подальшому мова та мислення підтримують один одного, це спостерігається впродовж усього життя людини. Але наступає час, коли мислення відкидає мову, це відбувається, коли людина помирає. Коли людина вже не може рухатись, говорити, чути, коли ще декілька секунд і все, тоді вона ще може мислити, так як немовля при народженні, але розмовляти – ні, у ці останні секунди вже навіть мислення невиразне, мови вже нема.

   О.Потебня вважав, що прийде час і мислення відкине мову, і це дійсно станеться, але цей день – це день загибелі людства. Може, колись науковий прогрес досягне такого рівня, що мисленню не треба буде мова і воно відмовиться від неї, але чи не станеться тоді так, що мислення, відкинувши мову, відкине і людину, і тоді ми, господарі на цій землі, станемо її рабами, без мови, мислення, лише самі?

   Сьогодні ми визначаємо мислення як процес віддзеркалення в свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу і аналізу всіх пізнавальних процесів. На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє у всіх пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті, мові. Мислення - це єдиний психічний пізнавальний процес, але він реалізується за допомогою ряду підпроцесів, кожний з яких є самостійним і, в той же час, інтегрований з іншими пізнавальними формами. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Прикладом може служити будь-яка свідома діяльність людини; дивлячись у вікно ми можемо визначити по мокрому даху або калюжам, що був дощ; стоячи на світлофорі чекаємо зелене світло, оскільки усвідомлюємо, що саме цей сигнал служить спонукою до дії. В тому і іншому випадку ми скоюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами зіставляючи факти. Для пізнання недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні задачі.

   Мислення дає відповідь на питання, які неможливо одержати шляхом найпростішого плотського віддзеркалення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній обстановці. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності.

Питання 2. Види, форми, прийоми розусової діяльності

    Види мислення

1.Теоретичне - пізнання законів і правил.

2.Практичне - розробка засобів для рішення певних ситуаційних завдань, постановка мети, створення плану, схеми послідовності дій. Матеріалом, який використовує людина при практичному мисленні, є не поняття, думки і висновки, а образи.

3.Наочно-дієве - основним завданням цього виду мислення є сприйняття предметів і перетворення їх в реальній дійсності, правильні дії з даними предметами направлені на вирішення задачі. Результатом є створення якого-небудь матеріального продукту

4.Наочно-образне – під час цього виду мислення людина, прив'язана до дійсності, використовує конкретні образи для вирішення певної ситуації, а  необхідні для мислення образи слід брати з короткочасної та оперативної пам'яті.

5.Словесно-логічне - це вид мислення опосередкований знаками, з яких безпосередньо складаються поняття. При такому виді мислення важливо зрозуміти, що людина сприймає не образ, а буквене віддзеркалення або відбувається звуковий контакт (мова).

   Форми мислення

  •  Поняття - є віддзеркалення істотних ознак і властивостей предметів і явищ. Утворення понять - результат тривалої, складної і активної розумової, комунікативної і практичної діяльності людей, процесу їх мислення. Поняття - засвоєна кінцева характеристика, навіть абстрактна або узагальнена. Засвоїти поняття - це значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (об'єм), його місце серед інших понять для того, щоб не плутати зі схожими поняттями; уміти користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.
  •  Висновок (умовивід) -  суб'єктивне виведення нової думки з вже відомих думок, що є на даний момент в суспільно-історичному досвіді людства і особистому практичному досвіді суб'єкта розумової діяльності. Висновок як форма отримання знання можливий тільки при дотриманні законів логіки. Висновки бувають індуктивні (окремі випадки формують загальне положення), дедуктивні (виведення окремого випадку із загального положення)  і за аналогією.
  •  Думка - це форма мислення, що відображає об'єкти дійсності в їх зв'язках і відносинах. Думки можуть бути: істинними, помилковими, загальними,  приватними, одиничними.
  •  Міркування - послідовний логічний зв'язок декількох думок, необхідний для того, щоб вирішити яку-небудь розумову задачу, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання. Міркування  має практичний сенс лише тоді, коли воно приводить до певного висновку. Висновок і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки

   Базові розумові операції (розумова операція - це один із способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові задачі):

  •  Аналіз - уявне розділення предметів, предметів або ситуацій для виділення складових; уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.
  •  Синтез - зворотна аналізу операція, при якому відбувається відновлення цілого, знаходження зв'язків і закономірностей, об'єднання частин, властивостей, дій, відносин в одне ціле.
  •  Абстракція - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного, виділення якої-небудь одиничної ознаки.
  •  Узагальнення або генералізація - це відкидання одиничних ознак, при збереженні загальних, з розкриттям істотних.
  •  Порівняння – зіставлення одного з іншим з метою встановлення спільності або різниці.
  •  Виділення головного – акцент на найважливішому.
  •  Систематизація – поєднання у визначеному порядку і звязку частин чого-небудь; діяти в певній послідовності
  •  Аргументація – наведення  достовірних доказів.
  •  Встановлення причиново-наслідкових звязків
  •  Спростування – доведення неправильності, помилковості чиїхось тверджень, доказів, висловлювань.
  •  Складання алгоритму (Кожен алгоритм передбачає існування початкових (вхідних) даних та в результаті роботи призводить до отримання певного результату. Робота кожного алгоритму відбувається шляхом виконання послідовності деяких елементарних дій. Ці дії називають кроками, а процес їхнього виконання називають алгоритмічним процесом. Кожен алгоритм покликаний розв'язувати клас однотипних задач.).
  •  Робота за аналогією – виконання однотипних дій за заданим зразком.
  •  Висування гіпотези – припущення, здогад, що базується на наукових положеннях.
  •  Експериментування – форма пізнання обєктивної дійсності шляхом проведення дослідів.
  •  Моделювання - конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації.

Питання 3. Закони риторики.

   Рито́рика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання. Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в стародавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.    

    Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів:

  •  Закон аудиторії: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, базуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.
  •  Закон стратегії: розробка основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії. Напрямки діяльності - послідовне, поетапне визначення мети, що складається з завдання й надзавдання та тези (головної ідеї промови).
  •  Тактика оратора: сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію промови. Крім того, тактика — це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.
  •  Мовний закон: положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної ясності, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мовного закону є вміння людини втілювати свою думку в словесну дію — інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).
  •  Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора): закон «виконання» вже підготовленої промови. Під час спілкування виявляється, що «словесна дія» може відбуватися зовсім не так, як її підготував промовець. Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мети оратора.
  •  Контрольно-аналітичний закон (рефлексія): оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови); це вміння оцінювати якість і ефективність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексувати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок — своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови.

   

     Сукупність законів ораторського мистецтва можна виразити таким чином, у наступній риторичній формулі:                            

А + С + Т + М + ЕК + КА,

де А — закон аудиторії, С — закон стратегії., Т — закон тактики, М — закон мовний, ЕК— закон ефективної комунікації, КА — закон контрольно-аналітичний.

    Ця риторична формула становить певну цілісну систему, в якій кожний компонент зумовлює і доповнює інший, причому всі компоненти побудовані у суворій логічній послідовності. Іншими словами, закони риторики, які наведені у риторичній формулі, відбивають системність мисленнево-мовленнєвої діяльності, що головним чином визначає її результативність, від чого у певній мірі залежить успіх будь-якої конкретної діяльності людини взагалі.

Контрольні запитання:

1. У чому виявляється звязок між мовленням і мисленням?

2. Які основні характеристики мислення?

3. У чому специфіка видів мислення?

4. Які основні форми розумової діяльності?

5. Які є базові операції розумової діяльності?

6. У чому визначається специфіка законів риторики?

Розділ 2. Етика ділового спілкування.

Тема 2.1 Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.

  1.  Поняття спілкування. Етика ділового спілкування.
  2.  Професійна етика.
  3.  Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

Література: 9, 43,73.

Питання 1. Поняття спілкування. Етика ділового спілкування.

    Мова професії реалізується у професійному спілкуванні. Що ж таке спілкування?

    Спілкування – сукупність зв’язків і взаємодій індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності.

    Елементарною функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому рівні: за допомогою усмішки, рукостискання, приязного слова тощо. Однак уже на цьому етапі можливі непередбачені непорозуміння. У слов’ян, американців прийнято вітатися рукостисканням, лапландці труться носами, жителі Самоа обнюхують один одного, латиноамериканці обнімаються, французи цілують один одного в щоку, народи Кавказу обнімаються й цілуються, тобто користуються певними знаками – одиницями умовного коду, мовою, яка формувалася віками. Елементарні мови (наприклад, мова вітальних жестів) змінюється не лише в межах національних культур, а усередині кожної з них: в професійних, станових, статевих чи вікових групах і навіть у сім’ях. Використання елементарних комунікативних  засобів може спричинити і взаємне нерозуміння, оскільки  людське спілкування базується на складних психологічних, моральних, культурних та ідейних мотивах, думках, настроях і почуттях, якими одна людина обмінюється з іншою.

    Розвиток індивіда, існування його як особистості неможливі без зв’язку із суспільством, без спілкування з іншими людьми. Історичний досвід і практика свідчать, що ізоляція людини від суспільства спричиняє цілковиту втрату людської особистості, її соціальних якостей і властивостей. Спілкування є процесом виховання і самовиховання, в якому люди впливають одне на одного.

    Найзмістовнішим засобом людського спілкування є слово, мова. Уміння говорити і слухати, вести бесіду – важлива умова взаєморозуміння, перевірки істинності чи помилковості своїх думок, уявлень. Однак і “мова тіла” (погляд, жест, поза, особливості поведінки при розмові) може виявляти ставлення до людини, характеризувати культуру співрозмовника.

    Природа спілкування достатньо складна, тому важливо зрозуміти її структуру. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов’язаних сторони спілкування:

Комунікативна – обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток. Існують дві базові моделі передавання інформації: без зворотного зв’язку (модель А) і зі зворотним зв’язком (модель Б)

Модель А

Відправник --------------------------------à Одержувач

Модель Б

Відправник ------------------------------à Одержувач

     ß------------------------------------------à

Комунікатор – людина, котра говорить.

Рецепієнт – людина, котра слухає.

Інтерактивна – організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, а й діями.

Соціально-перцептивна – процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними один одного.

    У процесі життя кожна людина виробляє власний  стиль спілкування, тобто сукупність найтиповіших рис поведінки у цьому процесі. З огляду на налаштованість, поведінку партнерів розрізняють такі стилі спілкування:

Ритуальний . Суть його полягає в дотриманні співбесідниками прийнятних для певних ситуацій етикету, формальних і неформальних норм поведінки.

Маніпулятивний. Під час такого спілкування партнери ставляться один до одного, як до засобу досягнення цілі (прагнуть викликати жалість співбесідника).

Гуманістичний. Його характеризує виняткова міжособистісна довіра. Це особливе, сповідальне, інтимноособистісне спілкування, зумовлене станами переживання і усвідомлення.

     Види  спілкування:

Вербальне спілкування – усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Невербальне спілкування – обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.) , які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

    Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомогою міміки, жестів і поз - 55 %. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування.

    На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин.

    Форми невербального спілкування:

    Міміка – вирази обличчя, спричинені рухами його м’язів, які виражають здивування й байдужість, страх і радість, задоволення і незадоволення, гнів і спокій, порозуміння і його відсутність тощо і є міжнародним засобом спілкування.

    Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство.

    В.А.Лабунська розробила схему мімічних кодів емоційних станів:  

Частина і елементи обличчя

Емоційні стани

гнів

презирство

страждання

страх

подив

радість

Положення рота

Рот відкритий

Рот закритий

Рот відкритий

Рот звичайно закритий

Губи

Кутики губ опущені

Кутики губ трохи підняті

Форма очей

Очі відкриті

або звужені

Очі звужені

Очі широко відкриті

Очі примружені або відкриті

Яскравість очей

Очі блищать

Очі тьмяні

Блиск очей не виражений

Очі блищать

Положення брів

Брови зсунуті до перенісся

Брови підняті вверх

Кутики брів

Зовнішні кутики брів підняті вверх

Брови підняті вверх

Чоло

Вертикальні складки на чолі і переніссі

Горизонтальні складки на чолі

Рухомість обличчя і його частин

Обличчя динамічне

Обличчя нерухоме

Обличчя динамічне

    Постава – звичне положення тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера триматися. Пози формуються тілом, руками, ногами і символізують соціальний стан або конкретну ситуацію, в якій перебуває людина. Прикладом пози як символу соціального стану можна назвати  “позу шерифа”: розставлені ноги, високо підняте підборіддя, оперті на стегна руки. Якщо у такій позі керівник зустрічає підлеглого, того, очевидно, чекає неприємна розмова. У діловому спілкуванні частіше спостерігаються пози, які відображають налаштованість його учасників. Наприклад, якщо співрозмовник зручно сів у кріслі, послабив краватку, розстібнув ґудзики піджака, це сигналізує про намір доброзичливого спілкування, оскільки він демонструє відкритість, настрій на плідну співпрацю. І навпаки, скуті ноги свідчать про напруженість у розмові.

    Вирізняють "закриті" й "відкриті" пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.

    Жести – рухи, виконувані переважно руками, іноді й ногами.  Щоб визначити, чи відвертий і чесний у розмові співбесідник, варто подивитися на його долоні. Коли людині нічого приховувати, долоні найчастіше відкриті (повністю чи частково). Навіть при рукостисканні відкрита долонь вказує на доброзичливість і довіру, повернута донизу – на залежність, ворожість. Відомо також, що не лише долоні, а й взагалі руки в певному положенні підтверджують наше ставлення до співрозмовника. Так, якщо руки схрещено на грудях – це знак захисту, спроба сховатися від інших. Дослідження показали, що той, хто слухає лекцію або промову зі схрещеними руками на грудях, засвоює на 35% менше інформації, ніж той, хто сидить розслаблено, вільно, склавши руки, не закинувши нога на ногу.

    За функціональним призначенням і природою вирізняють такі  види жестів:

1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

Увага! Етикетна компетенція!

Показувати пальцем на людей неввічливо.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - "прошу слова". До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.

   Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

  •  пальці рук зціплені - знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативне ставлення;
  •  прикривання рота рукою - слухач розуміє, що ви говорите неправду;
  •  почухування і потирання вуха - співрозмовник наслухався і хоче висловитися;
  •  потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками - особа не налаштована розмовляти в цей момент;
  •  людина відводить очі - підтвердження того, що вона щось приховує;
  •  схрещення рук на грудях - людина нервує, краще розмову закінчити чи перейти на іншу тему;
  •  схрещення рук і тримання пальців у кулаці - людина налаштована вкрай вороже;
  •  відтягування комірця - людина гнівається або дуже схвильована:
  •  вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя - негативне або критичне ставлення до почутого;
  •  руки за головою - впевненість, перевага над співрозмовником;
  •  потирання ока - людина говорить неправду;
  •  почувши  неприємну звістку, людина інстинктивно витягує перед собою руку з розкритою назовні долонею, символічно намагаючись відштовхнути небажану інформаці;
  •  якщо інформація складна, її необхідно обмірковувати, співрозмовник береться руками за голову або потирає потилицю;
  •  тримання рук за спиною - впевненість у собі.

    Таке розшифрування сигналів здебільшого відповідає дійсності. Проте є винятки: хвороба, соціокультурні та індивідуальні відмінності.

    Контакт очей (візуальний контакт) – найточніший сигнал настрою. Як правило, люди під час зустрічі спершу кілька секунд дивляться один одному в очі. Це і засіб встановлення взаємного довір’я та ставлення один до одного. Якщо людина нещаслива або хоче щось приховати, її очі зустрічаються з вашими рідко, десь близько третини часу спілкування. Довго  (до двох третин всього часу ) люди дивляться один на одного, якщо їм приємно бути разом. Таке буває й тоді, коли в них ворожі стосунки. Вважається, що для того, щоб взаємини були добрими, доцільно дивитися в очі одне одному 60-70% часу спілкування. Робити це, як відомо, можна по-різному:

  •  Повністю відкриті очі свідчать про чутливість, зацікавленість.
  •  Прикриті очі є ознакою байдужості, втоми, інертності, зверхності.
  •  Прямим поглядом найчастіше показують інтерес, довіру, бажання вступити в контакт.
  •  Погляд з боку – це, скоріше, недовіра, скептицизм.
  •  Якщо людина дивиться знизу вгору, це часто означає, що вона агресивно збуджена або ж готова підкоритися, прислужитися.
  •  Якщо погляд спрямований згори вниз, це свідчить про бажання підкреслити свою зверхність, презирство.

    Іноді людина ухиляється від погляду не тому, що хоче щось приховати, боїться чогось, а тому, що сором’язлива, невпевнена у собі.

     Розрізняють діловий, соціальний та інтимний погляди. Під час ділового спілкування бажано дивитися на умовний трикутник, що розміщується на лобі співрозмовника, тоді погляди будуть приблизно на одному рівні. Якщо дивитися на символічний трикутник, який проходить через лінію очей, але вже нижче підборіддя, спускаючись на тіло, - це соціальний або інтимний погляд.

    Усмішка – найчастіше ознака дружніх почуттів, доброго ставлення до партнера. Усміхнувшись один одному під час зустрічі, співрозмовники цим знімають напругу перших хвилин і закладають основу для впевненого і спокійного спілкування. Одночасно усмішка може бути іронічною, насмішкуватою, зневажливою, підлабузницькою, награною (приховує справжній настрій). Ділові люди, як правило, приховують свої справжні почуття, і це слід враховувати під час розмови з партнерами.

    Дистанція – територія, певний повітряний простір навколо свого тіла. Розрізняють чотири територіальні зони при спілкуванні:

Інтимна (15 – 46 см). Це саме та зона, яку людина найбільше оберігає, впускаючи в неї лише найближчих людей.

Особиста (46 - 120 см). Це відстань, на якій люди, звичайно, розміщуються на прийомах, вечорах, під час дружніх зустрічей.

Соціальна (120 – 360 см). Таку відстань людина намагається зберегти в міжособистісному спілкуванні з малознайомими людьми, зокрема на роботі.

Громадська (понад 360 см). Це відстань, на якій бажано триматися керівникові, промовцю.

    Умовні сигнали – побудовані на основі усного мовлення системи передавання повідомлень за допомогою жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб. Як правило, такі сигнали виробляються у вузьких професійних групах. Наприклад, брокери товарних бірж у всьому світі користуються сигналами, зрозумілими лише їм, що символізують вимогу знизити або підвищити ціну, згоду або незгоду на заявлені умови угоди тощо.

    Типи  спілкування:

Пряме. Здійснюється шляхом безпосереднього усного контакту між учасниками  спілкування  (спілкування “обличчям до обличчя”).

    Форми прямого спілкування:

Індивідуальне монологічне спілкування – передавання відправником усної інформації одержувачу без зворотного зв’язку (спілкування між керівником і підлеглим щодо формулювання певного завдання, доручення роботи або оцінювання зробленого підлеглим).

Індивідуальне діалогічне спілкування  - відбувається між двома людьми і передбачає зворотний зв’язок між відправником і одержувачем (поетапне передавання інформації: відправник передає інформацію одержувачу, який осмислює її і доводить до відома відправника власну думку, тобто первинний відправник і одержувач міняються ролями).

Групове монологічне спілкування – учасниками комунікації є троє і більше людей (застосовується при проведенні “оперативок”, “п’ятихвилинок”, коли керівник дає завдання підлеглим на певний період ).

Групове діалогічне спілкування – форма колективного обговорення проблем, ситуацій, пропозицій тощо на ділових нарадах, засіданнях (спочатку керівник знайомить присутніх з предметом наради, потім вислуховує думки учасників і підбиває підсумки, формулює спільне рішення щодо слушності пропозицій).

Непряме. Особливістю його є відсутність безпосереднього контакту між учасниками, отже, інформація позбавлена емоційного наповнення.

    Форми непрямого спілкування:

  1.  Письмове спілкування – інформація передається від відправника до одержувача у формі відповідного документа. Недоліки такої форми спілкування – обмеженість інформації, яку можна подати письмово, затримання в часі між відправленням інформації і отриманням зворотного зв’язку від одержувача, ймовірність виникнення помилок при розшифруванні повідомлення.
  2.  Спілкування з використанням технічних засобів (телефонного зв’язку, електронної пошти, факсимільної техніки тощо), які забезпечують оперативність передавання інформації.

    Існують різні види спілкування, одне з найпоширеніших – ділове. Змістом ділового спілкування є “діло”, з приводу якого виникає і розвивається взаємодія.

   Саме ділове спілкування є об'єктом вивчення дисципліни «Етика ділового спілкування». Етика ділового спілкування — це нова навчальна дисципліна, становленню і розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент, маркетинг тощо). Проте найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну і ту ж природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію.

   Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми і роль у суспільстві, іншими словами про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає (мораль - це форма суспільної свідомості, спрямована на утвердження самоцінності людини, її прав на гідне та щасливе життя; сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки).  Інше значення має термін «моральність» – втілення принципів, правил і норм моралі у реальній поведінці людей.

   Етика ділового спілкування – це вміння аналізувати конкретні ситуації, розпізнавати типи людей, рівень їхньої моральності; оволодіння системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями; формування культури спілкування, становлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичних норм і правил.

   Окремі етичні норми професійного спілкування:

  •  вміння одного слухача вислухати співрозмовника. Мистецтво слухати можна висловити трьома тезами:

- жодних абстрактних думок;

- доки ви слухаєте, не можна готувати наступне питання або вигадувати контраргументи;

- потрібно сконцентруватися на суті того, про що йдеться.

  •  вміння дуже тактовно нейтралізувати зауваження опонента, для чого використати такий інструмент:

- локалізація, відокремлення зауважень на фоні прагнення зрозуміти;

- не суперечити відкрито й грубо, оскільки в цьому випадку розмова може перетворитися на сварку;

- до позиції співрозмовника потрібно виявити повагу, тому що зневажливе і зарозуміле ставлення робить спілкування неможливим;

- визнання правоти слухача (якщо для цього є підстави);

- стриманість у відповідях, тон яких має бути спокійним, грунтовним і дружнім, навіть якщо зауваження співрозмовника мають в'їдливий характер;

- контролювати власні емоції (це можливо за допомогою німих або проміжних запитань на зразок: "А як би я вчинив на його місці?");

- окремі види зауважень потрібно повністю ігнорувати.

  •  чесність та порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу і для одного, і для другого співрозмовника. Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні адміністративні й карні санкції.

   Ділова людина у спілкуванні повинна:

  •  поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх відвідувачів;
  •  усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;
  •  цінувати співпрацю;
  •  пам'ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину;
  •  бути терпимим до недоліків відвідувача.

   Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду. Головна її зброя - це ділове спілкування.

Питання 2. Професійна етика.

   За сучасних умов, коли формуються ринкові відносини, розбудовується громадянське суспільство і правова держава, важливу роль відіграє професійна етика, в  лоні якої можуть обґрунтовуватися особливі моральні норми, що відбивають специфіку тієї чи іншої професійної діяльності.

   Професійна діяльність, об'єктом якої виступають живі люди, утворює складну систему взаємоперехідних, взаємозумовлених моральних стосунків.

До цієї системи належать перш за все: а) ставлення спеціалістів до об'єкта праці;

                                                                     б) стосунки спеціаліста з колегами;

                                                                     в) ставлення спеціаліста до суспільства.

   Витоки професійної етики простежуються ще в рабовласницькому суспільстві. Давньогрецький філософ Аристотель вважав її особливою галуззю етичного знання. Припускають також, що давньогрецький лікар, «батько» медицини Гіппократ розробив вперше в історії професійний кодекс у формі клятви лікаря як вихідний пункт розвитку професійної етики.

  

    Сьогодні морально-професійні кодекси стали частковим еквівалентом суспільної моралі і  виковують такі соціальні функції:

- пізнавальну (реалізується у відображенні об'єктивних процесів суспільно-професійного розподілу праці за конкретних історичних умов);

- регулятивну (забезпечується взаємозв'язок спеціалістів з суспільством; набір специфічних прийомів праці);

- ціннісно-орієнтаційну (уявлення про моральний ідеал професіонала, професійні обов'язок, честь, совість, справедливість тощо).

   Професійна етика далека від дріб'язкової регламентації поведінки людей. Вона своїми рекомендаціями виробляє у працівників здатність до максимальної моральної орієнтації, до встановлення моральних кордонів застосування творчих прийомів, тим самим визначаючи лише основні моральні норми і принципи професійної поведінки. Спосіб же поведінки у кожному окремому випадку визначається самою особистістю, стає справою її морального досвіду, професійного такту.

    Розглянемо професійну етику на прикладі  етики бізнесу

    Одним із принципів чесного бізнесу є укладання підприємницьких угод або здійснення спільних операцій, як кажуть, «один на один», без свідків. Єдиною гарантією і запорукою у таких випадках служить чесність і порядність особистостей, що домовляються. Ще з давніх часів існує таке поняття, як «ціна слова», його тримали в свій час не тільки лицарі, а й менеджери. Ціна слова в підприємництві має бути щонайвищою.

   Однак, як засвідчує підприємницька дійсність нині, в різних країнах, в тому числі в Україні, широко розповсюджений нечесний бізнес. Прислів'я «не обдуриш — не продаси», на жаль, глибоко в'їлося у свідомість та дії багатьох підприємців. Далеко не всі підприємці здатні встояти перед спокусою отримати дохід обманом, присвоєнням чужої праці.

    Боротьба з нечесним бізнесом і запобігання його поширенню є гострою суспільною проблемою. Складність викорінення нечесності в бізнесі полягає в тому, що тільки тоді, коли скоєно злочин і порушено юридичні закони, виникає громадянська, адміністративна або кримінальна відповідальність бізнесмена. У менших порушеннях залишається сподіватися тільки на совість людини.

 

Моральна культура посадової особи (керівника) та її формування

Практичні поради:

   Керівнику необхідно співпрацювати не тільки з колегами та представниками інших організацій, а й зі своїми підлеглими. І тут командування та порядкування не найкраща форма. Продуктивнішою на сьогодні вважається співпраця керівника і підлеглих, коли кожна сторона бере на себе певні зобов'язання і відповідальність щодо виконання спільної роботи.

    Замість формули "робота через інших" у відносинах між керівником і підлеглими нині усе частіше використовується формула "робота з іншими". Співпраця з підлеглими дає змогу зробити організацію більш міцною, ніж робота поодинці. Кінцевий результат у першому випадку значно вищий, ніж сума результатів праці кожного окремого працівника.

    При доборі працівників, формуванні колективу (команди) та нормальних відносин з працівниками керівник повинен:

  •  випробовувати   кожного   нового   працівника, перш ніж прийняти його на роботу;
  •  вивчати   і  добре   знати   підлеглих, правильно оцінювати їхні позитивні риси і недоліки;
  •  допомагати    підлеглим     освоювати    доручену справу, нові і суміжні професії;
  •  час від часу переглядати систему оплати та стимулювання праці;
  •  ефективно використовувати професійні вміння та здібності працівників з творчими нахилами, особливо раціоналізаторів і винахідників;
  •  створювати у колективі нормальну робочу атмосферу,  намагатися,   щоб   кожен   працівник почував себе на своєму місці;
  •  уміти     посміхатися,     підтримувати     гарний настрій;
  •  критично оцінювати результати своєї роботи і роботи підлеглих, а також умови, у яких вона виконується;
  •  не порушувати закони, особливо коли це стосується фінансів;
  •  вміти обґрунтовувати ціну вироблюваної продукції, доходи своїх працівників, інші показники роботи колективу;
  •  не  бути дріб'язковим, не  шкодувати  грошей на суспільне значущі, доброчинні цілі; не боятися  конфліктів у колективі, вміти їх залагоджувати;
  •  вірити своїм працівникам на слово, довіряти їм, але водночас і пам'ятати, що не всі люди чесні, порядні;
  •  не забувати, що поруч діють конкуренти і вони можуть, у тому числі і через його працівників, вивідати службову, виробничу та комерційну таємницю;
  •  уникати справ з непорядними людьми, звільняти працівників, які порушили чесне слово;
  •  мати гарного і надійного  секретаря, помічника.

Додаток 1

КОДЕКС ЧЕСТІ БАНКІРА

   Цивілізований ринок в правовій, культурній державі - основа гармонійного розвитку суспільства. Важко уявити сьогодні таке суспільство без банків. Керуючись виключно своїми інтересами, банки певною мірою здійснюють функцію зберігача комерційної моралі, мимоволі заохочують пунктуальність, чесність, розсудливість, підприємливість і нещадно засуджують марнотратство, азарт, нерозсудливість, безчесно. У цих умовах від характеру та ефективності діяльності банкіра, його культури і моральності значною мірою залежить ступінь благополуччя всіх учасників відносин (виробника-продавця-споживача), процвітання суспільства в цілому.

   У своїй повсякденній, професійної діяльності банкір прагне:

- Тримати слово. Банкір бездоганний у дотриманні "правил гри". Його слово цінніше і надійніше будь-яких підписів, печаток і векселів.

- Бути чесним із самим собою, зі своїми партнерами і конкурентами. Ніяка вигода не варта того, щоб добиватися її за будь-яку ціну. Банкір категорично утримується від участі в незаконній або аморальній справі і робить все можливе, щоб не допустити її здійснення.

- Цінувати інтереси клієнта, партнера як свої власні   Це - запорука успіху та добробуту для всіх.

- Зберігати таємницю. Банкір абсолютно надійний у збереженні конфіденційних відомостей, довірених йому третіми особами та організаціями.

- Бути коректним в словах і вчинках. Банкір утримується від будь-яких дій, що завдають шкоди будь-кому. Законним засобом боротьби за першість може бути тільки чесна конкуренція. Комерційний успіх, престиж, кар'єра не повинні досягатися за рахунок обмеження будь-яких прав та інтересів, чиєї-небудь гідності та благополуччя.

- Нести відповідальність перед людиною, суспільством, природою. Банкір не може керуватися особистими, груповими чи відомчими інтересами, якщо вони вступають у протиріччя з законами суспільства або не узгоджуються з поняттями про загальнолюдські цінності.

- Сприяти становленню культурних міжнаціональних відносин, розвитку міжнародних банківських зв'язків.

- Дотримуватися в міжбанківських відносинах принципів єдності, солідарності та взаємодопомоги, стверджувати дух корпоративності та довіри.

- Виявляти безкорисливість і гуманність. Банкір не може бути осторонь від традицій вітчизняного підприємництва: доброчинності та милосердя. Банкір готовий надати, допомогу тому, хто її потребує, використовуючи для цього всі наявні у нього можливості. Над будь-якими іншими цінностями для банкіра - честь і гідність людини!

Додаток 2

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом ДПА України

від 07 лютого 2006 р. N 59

 

КОДЕКС

професійної етики працівника державної податкової служби України

 

Розділ I. Загальні положення.

Стаття 1. Межі застосування.

1. Норми Кодексу є загальними та застосовуються працівниками органів державної податкової служби, які займають посади, віднесені до категорій посад державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу". При прийнятті на посаду державного службовця в органи державної податкової служби працівник знайомиться з Кодексом, про що робиться письмове засвідчення в його особовій справі.

2. Працівник повинен вживати необхідних заходів щодо відповідності його діяльності етичним вимогам, визначених Кодексом.

3. Дотримання працівником норм Кодексу є обов'язковим при проведенні щорічної оцінки, атестації, зарахуванні до кадрового резерву, призначенні на нову посаду, наданні характеристики чи рекомендації.

4. Працівник у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, цим Кодексом, Кодексом честі працівника органу державної податкової служби України та загальними морально-етичними нормами поведінки у суспільстві.

Стаття 2. Порядок прийняття Присяги державних службовців працівниками органів державної податкової служби.

1. Працівник, якого призначили вперше на посаду державного службовця, згідно зі статтею 17 Закону України "Про державну службу" складає Присягу державних службовців.

2. Присяга державних службовців складається в урочистій обстановці у приміщенні, де встановлено Державний Герб України і Державний Прапор України, символіку органів державної податкової служби, у присутності керівництва органу державної податкової служби, працівника кадрової служби та колективу структурного підрозділу органу державної податкової служби, в якому працівник працюватиме.

3. Працівник зачитує Присягу та скріплює її текст своїм підписом. Після складення Присяги керівник органу державної податкової служби або інша посадова особа за його дорученням вручає працівнику службове посвідчення. Церемонія складання Присяги державним службовцем завершується виконанням Державного Гімну України.

Розділ II. Морально-етичні принципи професійної діяльності.

Стаття 3. Служіння Українському народові.

1. Працівник зобов'язаний служити Українському народові, демонструючи етичну поведінку, усвідомлюючи, що державна служба передбачає:

відданість Українському народу, зобов'язання діяти в інтересах держави та відстоювати національні інтереси, утверджуючи базові суспільні цінності;

свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та інтересам і державним пріоритетам;

професійне, сумлінне виконання службових обов'язків згідно з Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

2. Працівник повинен усвідомлювати, що державна посада є виявом довіри народу. Проходження державної служби в органах державної податкової служби несумісне з корумпованістю і хабарництвом.

Стаття 4. Патріотизм.

1. Працівник повинен шанувати державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України, вільно володіти українською мовою.

2. Працівник має наслідувати духовні та моральні цінності, сформовані багатовіковою історією Українського народу: мудрість, мужність, порядність.

Стаття 5. Справедливість.

Працівник повинен постійно вдосконалювати організацію своєї роботи на засадах справедливості. Своїми вчинками, діями, поведінкою зміцнювати віру громадян у законність дій та рішень органів державної податкової служби, сприяти добровільному дотриманню ними вимог податкового законодавства.

Стаття 6. Законність.

1. Працівник зобов'язаний дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

2. Працівник не повинен допускати впливу на виконання своїх службових обов'язків особистих (приватних) інтересів, інтересів членів своєї сім'ї або інших осіб, якщо ці інтереси не співпадають із завданнями органів державної податкової служби та/або суперечать їм.

Стаття 7. Нейтральність та неупередженість.

1. Працівник не може бути членом політичної партії і незалежно від власних політичних поглядів повинен виконувати свої службові обов'язки в межах законодавства з дотриманням норм Кодексу.

2. На час перебування на посаді в органах державної податкової служби працівник зобов'язаний призупинити членство в політичній партії.

3. Працівник, з урахуванням конституційних прав, може брати участь у громадській діяльності лише в позаробочий час, не підриваючи віру громадськості в неупереджене виконання ним своїх службових обов'язків.

4. Під час виконання службових обов'язків працівник зобов'язаний будувати свої відносини з громадянами на основі довіри, поваги та неупереджено ставитися до різних політичних і релігійних переконань, уникати будь-яких дій, що порушують стандарти етичної поведінки.

Стаття 8. Ефективність.

1. Працівник повинен постійно працювати над удосконаленням свого професійного рівня.

2. Працівник повинен виконувати службові обов'язки, проявляючи ініціативу, творчість і принциповість, ефективно використовувати робочий час.

3. Працівник повинен використовувати ввірені йому службове майно, кошти та будь-які інші активи ефективно, за призначенням та заощадливо.

Стаття 9. Прозорість і відкритість.

1. Працівник не повинен приховувати від громадян інформацію, яка згідно з нормативно-правовими актами може або повинна бути розповсюджена належним чином, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

2. Працівник повинен обґрунтовувати та роз'яснювати прийняті ним рішення.

Стаття 10. Корпоративність.

1. Працівник повинен примножувати кращі традиції свого колективу, бути принциповим і вимогливим до себе, колег і громадян, поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію осіб.

2. Працівник повинен відстоювати професійну честь і гідність як особисту, так і своїх колег, не допускати розголошення недостовірної інформації та упередженої критики на їх адресу.

3. Працівник зобов'язаний мати охайний діловий зовнішній вигляд.

Стаття 11. Етичні правила поведінки керівника органу державної податкової служби.

1. Керівник зобов'язаний бути відданим етичним принципам і нормам професійної діяльності та демонструвати підлеглим і громадянам зразкову етичну поведінку.

2. Керівник зобов'язаний здійснювати добір працівників до органу державної податкової служби, враховуючи їх моральні, професійні та ділові якості.

3. Керівник повинен бути справедливим в оцінці роботи підлеглих, застосовуючи відповідне моральне і матеріальне стимулювання працівника, у тому числі просування по службі.

Розділ III. Обмеження щодо використання службового становища.

Стаття 12. Обмеження щодо використання повноважень.

1. Працівник не має права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

2. Працівник не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб при вирішенні справ у органах державної податкової служби, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності).

3. Працівник не має права входити особисто (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, які здійснюють підприємницьку діяльність.

Стаття 13. Використання інформації про діяльність органів державної податкової служби.

1. Працівник зобов'язаний дотримуватися комерційної та службової таємниці.

2. Працівник повинен неухильно виконувати встановлені законодавством вимоги щодо використання інформації, отриманої під час виконання ним службових обов'язків.

3. Працівник не повинен розголошувати інформацію з обмеженим доступом, яка була отримана ним при виконанні своїх службових обов'язків. Порушення правил використання інформації з обмеженим доступом тягне за собою відповідальність згідно із законодавством України.

4. Працівник не має права розповсюджувати інформацію про особисте та сімейне життя, домашню адресу та телефони співробітників або про інших державних службовців без дозволу останніх, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Стаття 14. Одержання доручень, що суперечать нормам чинного законодавства.

1. Доручення, надане керівником, повинно бути законним, чітким, зрозумілим. Його виконання необхідно здійснювати точно і в установлений строк.

2. Працівник, дотримуючись норм чинного законодавства, самостійно визначає правомірність доручень, наданих керівництвом, та можливу шкоду, що буде завдано інтересам суспільства, людині, державі у випадку виконання доручення, яке не є правомірним.

3. У разі одержання доручення (письмового чи усного), яке працівник вважає неправомірним, останній зобов'язаний негайно доповісти про це особі, яка надала доручення, а в разі його підтвердження - не виконувати його, а повідомити вищого за посадою керівника.

5. У випадку виконання неправомірного доручення, працівник та керівник, який надав це доручення, несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства.

Стаття 15. Гарантії захисту прав працівника.

1. Працівник має право на:

  •  належні, безпечні і здорові умови праці;
  •  своєчасне одержання винагороди за працю;
  •  захист від незаконного звільнення;
  •  соціальний захист;
  •  захист від необ'єктивного оцінювання результатів його роботи;
  •  захист від незаконного тиску з метою прийняття рішень, які суперечать нормам чинного законодавства України.

Таке право гарантується чинним законодавством України.

2. Керівник, який використовує владу для примусу підлеглих до політичних дій, надає перевагу окремим працівникам, громадянам, притягується до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Розділ IV. Конфлікт інтересів.

Стаття 16. Визначення конфлікту інтересів.

Конфлікт інтересів - будь-який вид стосунків, який не відповідає інтересам держави або може перешкоджати об'єктивному виконанню обов'язків працівника.

Стаття 17. Запобігання конфлікту інтересів.

1. Працівник повинен виконувати обов'язки, передбачені законами України "Про державну службу", "Про державну податкову службу в Україні", "Про державну таємницю", іншими нормативно-правовими актами, та не допускати корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, визначених Законом України "Про боротьбу з корупцією".

2. Працівник не має права займатися забороненою законодавством діяльністю, а також повинен відмовитися від здійснення іншої, не забороненої чинним законодавством діяльності, якщо вона може призвести до конфлікту інтересів.

Розділ V. Протидія одержанню винагороди (подарунків).

Стаття 18. Поняття винагороди (подарунку).

Винагорода (подарунок) - матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, а також вартість незаконно одержаних послуг, отриманих від громадян у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків.

Стаття 19. Заборона надання та отримання винагород (подарунків).

1. Працівник при виконанні службових обов'язків не має права:

  •  просити або примушувати будь-яких осіб надавати винагороду (подарунки) собі або іншим особам;
  •  приймати прямо чи опосередковано винагороду (подарунки) за прийняття рішень, виконання дій, що входять до його повноважень, чи бездіяльність на свою користь чи інших осіб;
  •  надавати прямо чи опосередковано винагороди (подарунки) іншим особам, включаючи своїх керівників, за виконання останніми будь-яких дій або невиконання певних дій (бездіяльність) на свою користь чи інших осіб.

2. Винагорода (подарунок) визнається наданою безпосередньо, якщо винагороду (подарунок) одержали особи, які є близькими родичами, інші особи, за умови, що працівник про це знав та був зацікавлений в її отриманні.

Розділ VI. Громадський контроль за дотриманням Кодексу.

Стаття 20. Подання та розгляд звернень громадян, громадських організацій про порушення норм Кодексу.

1. Громадяни мають право подавати до органів державної податкової служби в установленому законодавством порядку звернення про порушення працівниками етичних норм поведінки. Результати розгляду звернення органи державної податкової служби доводять до відома громадян, які вносили ці звернення.

2. Органи державної податкової служби узагальнюють та аналізують звернення про порушення працівниками етичних норм поведінки та періодично інформують громадськість про результати їх розгляду.

Розділ VII. Внутрішній контроль за дотриманням норм Кодексу.

Стаття 21. Попередження порушень норм Кодексу.

Керівники зобов'язані запобігати проявам неетичної поведінки підлеглих працівників шляхом організації системної роботи з розвитку професійної етики персоналу, насамперед навчання, інформаційно-просвітницької підтримки та контролю за дотриманням працівниками норм Кодексу.

Додаток 3

Міжнародний професійний кодекс честі дизайнера

Мета кодексу: формування основних принципів міжнародних етичних норм в дизайнерській практиці, прийнятих усіма організаціями - членами ICSID;

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДИЗАЙНЕРА перед суспільством:

1. Дизайнер бере на себе професійний обов'язок сприяти підвищенню соціального і естетичного рівня суспільства.

2. Дизайнер зобов'язується з професійною відповідальністю діяти в інтересах екології та захисту середовища.

3. Дизайнер має високо тримати честь і гідність своєї професії.

4. Дизайнер не має права свідомо допускати ситуації, в якій його особисті інтереси будуть суперечити з його професійним обов'язком.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД іншими дизайнерами:

  1.  Дизайнер не повинен прямо чи побічно намагатися усунути від роботи іншого дизайнера, а також з метою конкуренції зменшувати розмір гонорару або вдаватися до інших нечесних прийомів.
  2.  Дизайнер не повинен навмисно приступати до виконання професійних завдань, над якими працює інший дизайнер, не інформуючи його про це.
  3.  Дизайнер має бути справедливим у критиці, він не має права забруднювати ні роботу, ні репутацію свого колеги - дизайнера.
  4.  Дизайнер не має права слідувати вказівкам клієнта, якщо це веде до створення плагіату, а також свідомо створювати плагіат.

ВИНАГОРОДА ДИЗАЙНЕРА:

1. Дизайнер не має права виконувати роботу, запропоновану клієнтом, не отримуючи за це відповідний гонорар. Дизайнер має право виконувати роботу безкоштовно або за знижену оплату для благодійних або громадських організацій.

2. До оформлення замовлення дизайнер повинен точно і докладно пояснити клієнтові розрахунок загальної винагороди.

3. Дизайнер, який фінансово пов'язаний з компанією, фірмою або підприємством, що мають можливість отримати прибуток, використовуючи його поради, повинен заздалегідь інформувати про це клієнта або роботодавця.

4. Дизайнер, у якого просили поради щодо прийому на роботу іншого дизайнера, не має права отримувати від нього за це винагороду.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДИЗАЙНЕРА ПЕРЕД КЛІЄНТОМ:

  1.  Дизайнер повинен працювати в інтересах клієнта в рамках свого професійного обов'язку.
  2.   Дизайнер не має права одночасно виконувати завдання, що конкурують між собою, не інформуючи про це зацікавлених клієнтів або роботодавців. Винятки - окремі випадки, в яких традиційно прийнято, що дизайнер одночасно працює на конкурентів.
  3.  Дизайнер повинен конфіденційно ставитися до всіх задумів свого клієнта, до організації і методів виробництва на підприємстві. Дизайнер не повинен розголошувати таку інформацію без згоди клієнта. Дизайнер відповідає і за те, щоб так робив і керований ним колектив.

КОНКУРСИ:

Дизайнер не повинен брати участь у таких міжнародних конкурсах, умови яких не відповідають положенням, розробленим в кодексі.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ:

1. Будь-який матеріал, виданий з метою реклами або популяризації, повинен містити лише правдиві факти. Матеріал повинен бути справедливим по відношенню до клієнтів та інших дизайнерів, відповідати кодексу честі професії.

2. Дизайнер має право дозволяти клієнтам користуватися його ім'ям для сприяння реалізації запропонованих ним послуг або виробництва спроектованих товарів, але тільки таким способом, який відповідає статусу професії.

3. Дизайнер не повинен допускати випадку, коли з його ім'ям пов'язують реалізацію таких проектів, які дуже змінені клієнтом і фактично вже не є оригінальною роботою дизайнера.

Питання 3. Вчинок як першоелемент моральної діяльності

    ...04 вересня  1965 р . в  столичному  кінотеатрі  «Україна»  відбувалася  прем'єра  фільму              С. Параджанова «Тіні забутих предків». Зустріч творчої групи з глядачами, що передувала показові стрічки, була по-справжньому хвилюючою: адже всесвітньо визнаний шедевр нарешті могли побачити й оцінити на батьківщині, куди його так довго не допускали. Виступали режисер, оператор, хтось з акторів... Аж раптом публіка почула схвильовані слова юнака, який, дедалі напружуючи голос, говорив про те, яких зусиль коштувало «пробити» цей талановитий і щирий фільм, як важко взагалі стало дихати на Україні; про арешти, які розпочалися серед української інтелігенції... «Громадяни! Невже ми допустимо повторення 37-го року?!» – неначе шмагав покірливі душі присутніх тремтячий від власної правоти юнацький голос – але в динаміках уже наростало виття, і хтось непомітний, схаменувшись, відтягав непередбаченого промовця від мікрофона... Зала вирувала, люди почали підводитися з місць – аж ось розпочався фільм. На екрані попливли чарівні карпатські краєвиди, замерехтіли трагічно-прекрасні епізоди життя, сцени жорстокості й любові. Й не було, здавалося, в залі людини, яка не відчувала б серцем усієї повноти правди, що спалахнула на мить у цьому зіткненні слова й фільму.

    Багато хто з присутніх, як виявилося згодом, запам'ятав ту мить назавжди.  Юнака, що зламав крихку благонадійність «небезпечної» прем'єри, звали Іваном Дзюбою. Його протест підтримали Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, які були в залі. Всі вони незабаром поплатилися. Стуса, зокрема, було відраховано з аспірантури Інституту літератури АН УРСР, згодом за продовження «дисидентської» діяльності арештовано й засуджено.

   Отже, що таке вчинок?

   Вчинок – першоелемент моральної діяльності.

   Широке розуміння цього поняття - діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями. Якщо людина сумлінно виконує свій обов'язок, з повагою ставиться до ближніх, дотримується правил порядності, в нас є підстави вважати її поведінку, її діяльність моральною – на відміну від діяльності аморальної, що порушує приписи моралі.

   Вузьке  розуміння -  власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб'єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей.

   Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що справжній моральний учинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті.

   Вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються. Беручись захищати дані цінності, людина наче виступає з ряду, відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв'язку якої заздалегідь передбачити неможливо. Вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів.

   За своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним, предметне продовжується в самій неповторній ситуації  здійснення вчинку.

   Разом з цим, «замикаючись» на конкретну ситуацію, моральний учинок незмінно виходить за її межі, підносить саму цю ситуацію на рівень високої драми людської свободи. Так і згаданий виступ в «Україні» здобував свій реальний сенс лише в контексті утверджуваної ним загальної ціннісної позиції – рух шістдесятників.

   Таким чином, здійснюючись в певній ситуації, начебто «вибухаючи» в ній, учинок незмінно окреслює навколо себе своєрідне смислове поле, що залучає його до надситуативних духовно-ціннісних зв'язків культури, поле, здатне радикально змінити весь сенс вихідної ситуації в цілому. Осяяна вчинком, ця ситуація набуває якісно нових рис, що вже не можуть бути зведені до її попереднього стану: для сформованої християнською традицією моральної культури Європи прообразом цієї необоротності справжнього вчинку постає не що інше, як сам божественний Першовчинок – хресна жертва Христа, після якої, як стверджували вже отці християнської церкви, світ змінився у самій своїй основі й принципово вже ніколи не може бути таким, яким був раніше. Так і людські вчинки хоч на крихту, але змінюють світ довкола нас: мужнє утвердження власної гідності, прощення, адресоване ворогові, прояв співчуття там, де на нього не сподівалися, – вносять у наше життя елементи цієї моральної необоротності.

   Особа, що зважується на вчинок, неминуче йде на певний ризик – передусім моральний, але нерідко й на фізично-життєвий також, інколи – на свідому самопожертву. Разом з тим кожен учинок означає певний зсув реальності, яка оточує діючого суб'єкта, – реальності культурної, соціальної, реальності особистих стосунків. Кожен учинок вводить до цієї реальності дещо нове й водночас щось у ній руйнує, розриває ті чи інші усталені зв'язки.

 

    Саме з огляду на те, що повноцінний учинок є, так би мовити, сильнодіючим засобом людського втручання у світ, першою етичною настановою щодо нього, хоч як це парадоксально, має бути: не зловживати вчинком. Як неможливо спілкуватися із суб'єктом, якому спало б на думку вибудовувати стосунки з ближніми, аж до найменших подробиць, виходячи виключно зі свідомості моральних принципів, так само нестерпним для оточення виявився б і той , для кого будь-яка життєва справа або акт спілкування були б можливими лише у формі вчинку – з обов'язковою показовістю прийнятих рішень, нав'язливими демонстраціями своїх кінцевих цінностей, легким ставленням до розриву налагоджених, хай навіть недосконалих стосунків тощо.

    

    Водночас учинок лишається осердям, першоелементом моральної діяльності, у відриві від якого остання просто втрачає свій смисл. Людина, не здатна до вчинків, не є справжнім суб'єктом моральності. Отже, друга етична настанова щодо вчинку має вимагати готовності його здійснити, коли в цьому виникає потреба. Саме цією готовністю визначається, зрештою, моральна зрілість людської особистості.

    Традиційно культура вчинку є однією з найслабших ланок нашої моральної культури. Ще на початку XX ст. О. Шпенглер, а згодом М. М. Бахтін писали про «кризу вчинку» в сучасному світі; у східнослов'янському регіоні ця криза значно поглибилася за роки радянської влади, коли загальноприйнятою нормою поведінки стало «мудре» правило «Не виступай!» Світ, що потребував активного людського втручання, все більше перетворювався на світ Учинку, який не відбувся. Як засвідчив ще Чорнобиль, навіть подвиг, навіть героїчне діяння виявлялися для нашого співвітчизника чимось більш зрозумілим, природним і «легким», ніж «звичайний собі» моральний учинок: підбирати з ризиком для життя радіоактивний брухт зрештою було кому, а от підійти до мікрофона чи телекамери і, знехтувавши дурними заборонами, чітко й своєчасно попередити людей про небезпеку – добровольців не знайшлося...

   Можна було б гадати, що за останні роки справи в цьому відношенні змінилися. І справді, ми стаємо більш жорстокими, рішучими, скандальними – але ж чи зростає разом з тим наша здатність до морального вчинку? Хіба не спостерігаємо й досі згубну звичку в усьому йти за гуртом – на добре й на зле? Хіба викорінені вже в нашому суспільстві давні стереотипи тоталітарного мислення, яке перешкоджає особистості зважитися на самостійний крок? Хіба не прислухаємося ми й сьогодні до гучних закликів «згори» там, де потрібно керуватися лише голосом власного сумління?

   Тож проблема здолання кризи вчинку і нині стоїть перед нами і реалізує себе в навіть у професійній діяльності (в кожного з нас є вибір – бути реформатором чи пасивним спостерігачем).  

Контрольні питання:

  1.  Що таке спілкування?
  2.  Які є види спілкування?
  3.  Які є невербальні засоби спілкування?
  4.  Які  є стилі спілкування?
  5.  У чому суть етики ділового спілкування?
  6.  Яка різниця між мораллю і моральністю?
  7.  Що таке професійна етика?
  8.  Чому вчинок є першоелементом моральної діяльності?

Тема 2.2 Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування.

Мовленнєвий етикет у діловому мовленні.

  1.  Форми та функції ділового спілкування.
  2.  Основні правила ділового спілкування.
  3.  Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.

Література: 9, 43, 67, 73.

Питання 1. Форми та функції ділового спілкування.

   Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

   Характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретної справи, а основне завдання такого спілкування – продуктивна співпраця.

Ділове спілкування - це будь-яка професійна комунікативна діяльність (переважно мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на чотири запитання:

  •  задля якої мети ми це говоримо?
    •  що ми хочемо сказати?
    •  за допомоги яких мовних засобів ми це робимо?
    •  яка реакція на наше мовлення?

    Ділове спілкування проникає в усі сфери суспільного життя. Компетентність у сфері ділового спілкування безпосередньо пов'язана з успіхом чи неуспіхом в будь-якій справі.

Форми  спілкування:

  •  Контакт - це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного.
  •  Взаємодія (інтеракція) - аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

   Під соціальною інтеракцією (від лат. interaction - взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини "виконувати роль іншого", уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

   Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії: 

- співпраця (кооперація) 

- суперництво (конкуренція).

    У спілкуванні проявляються такі основні його функції:

  •  Інформативно-комунікативна - з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.
  •  Регулятивно-комунікативна - відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.
  •  Афективно-комунікативна - відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.

   Основні види ділового спілкування : публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори.

    Тактика ділового спілкування базується на таких засадах:

• наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;

• недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

• вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);

• уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

• освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;

• вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.

    Етапи ділового спілкування:

встановлення контакту (на своїй території ініціатива належить господареві, він же диктує правила гри; на нейтральній – ініціатива належить тому, хто прийшов першим: це вітання, початкові фрази і жести для мобілізації уяви);

орієнтація в ситуації (формулювання конкретної мети спілкування);

обговорення питань;

прийняття рішень;

вихід з контакту.

  У процесі спілкування можливе виникнення комунікативних перешкод – барєрів. Бар'єри спілкування можуть бути пов'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. Причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні пододати перешкоди.

  Бар’єри спілкування:

  •  Уникнення. Тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення  від контакту з партнером. Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого", людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення. З боку цей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, використовує будь-який привід для припинення розмови.

  •  Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. У зв'язку з такою дією авторитету дуже важливо знати, відкіля цей бар’єр береться, від чого залежить присвоєння конкретній людині авторитету. Очевидно, тут можна знайти багато різних "основ": соціальний статус партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, приналежність даного партнера до реальної "авторитетної" соціальної групи, чи його привабливість у визначених ситуаціях, добрі стосунки до адресатів впливу, приналежність до важливих груп, яким безумовно довіряє його співрозмовник.

  •  Нерозуміння.  Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці.

  •  Внутрішні бар'єри - якісь внутрішні перешкоди проти інформації, що загрожує сильній перебудові всіх уявлень людини, її поведінки.

   Способи подолання бар'єрів:

  •  керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою
  •  керування мисленням іншого – ставити риторичні питання
  •  вміти поставити себе на місце вашого співрозмовника 
  •  враховувати інтереси , особливості сприйняття співрозмовника

    Вимоги до ділового спілкування:

точність у формулюванні думки, недвозначність;

логічність;

стислість;

відповідність між мовними засобами (словами) та змістом;

відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

різноманітність мовних засобів;

нешаблонність у побудові висловлювання;

виразність дикції.

Питання 2. Основні правила ділового спілкування.

   Кілька правил ефективного спілкування :

" Правило трьох двадцяток ":

  •  20 сек. - вас оцінюють.
  •  20 сек. -  оцінюють, як і що ви почали говорити.
  •  20 сек. - для посмішки і чарівності.

 Шість правил Г. Жиглова:

1. Виявляти щиру цікавість до співрозмовника.

2. Посміхатися.

3. Запамятати ім’я людини і не забувати час від часу повторювати його в розмові .

4. Уміти слухати.

5. Вести розмову у сфері інтересів вашого співрозмовника.

6. Відноситися до співрозмовника з повагою.

 Як збільшити корисність контакту:

- Бути спостережливим.

- Зробити комплімент.

- Говорити про проблеми співрозмовника .

 

Який результат ви одержите:

1. Формальний контакт переростає в нормальне людське спілкування.

2. Ви завоюєте увагу співрозмовника.

3. Ви підвищите вашу самооцінку.

 Правила ефективного спілкування по Блеку:

1. Завжди наполягати на правді.

2. Будувати повідомлення просто і зрозуміло.

3. Неприкрашати ситуацію, не набивати ціну.

4. Пам’ятати, що 1/2 аудиторії жінки.

5. Робити спілкування захоплюючим, не допускати нудьги і буденності.

6. Контролювати форму спілкування, не допускати екстравагантності.

7. Не шкодувати часу на з’ясування загальної думки.

8. Намагатися бути переконливим на кожному етапі спілкування.

Секрети спілкування за Іржі Томаном:

  •  Уміння гарно говорити — це мистецтво. Не мовчіть, якщо: є шо сказати, або якщо хочете звернути на себе увагу. Але ніколи не забувайте старе прислів'я: "Слово — срібло, мовчання — золото", а також висловлювання Ж. де Лабрюйера: "Мало хто жалкує, що сказав мало, але багато хто, що сказали багато".
  •  Докладіть зусиль, щоб сподобатися слухачам і завоювати їхню прихильність — посміхайтесь! ("Той, у кого нелюб'язне обличчя, не повинен відкривати крамницю").
  •  Слідкуйте за своєю мовою: не говоріть голосно, бо подумають, що ви нав'язуєте свою думку; не говоріть занадто тихо, партнери постійно будуть вас перепитувати; говоріть не поспішаючи; контролюйте своє дихання.
  •  Говоріть заради досягнення мети (використовуйте технічні прийоми: пришвидшуйте темп мовлення, підвищуйте голос, змінюйте тембр, жестикулюйте; використовуйте у своїй мові метафори, порівняння, відмовтеся від канцеляризмів, мовних штампів).
  •  Памятайте: ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них. Усміхайтеся — і вони усміхатимуться у відповідь, а якщо дивитися на них, насупившись, вони відповідатимуть тим самим. Хто любить людей, того й люди люблять.
  •  Приязність здебільшого впливає на людей так само, як і усмішка.
  •  Цікавтеся людьми, що вас оточують, їх роботою, турботами й радощами. Ніколи не користуватиметься популярністю той, хто не виявляє зацікавлення справами інших людей.

Питання 3. Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.

    Кожен спеціаліст у процесі спілкування  повинен дбати про дотримання правил  етикету.

    Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

    Термін етикет походить від французького слова etiguette , що означає ярлик, етикетка.

    

    Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний народ створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)".

    

    Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

  •  контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;
  •  ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;
  •  регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;
  •  впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;
  •  звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;
  •  емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

    Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.

    Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

    Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: "Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець - це не "говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має "простір для маневру", має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму "людина - це стиль", знаходить своє пітвердження і тут".

    У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.

    Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості - давня риса української мови: "недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення".

    Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генераче.

    Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і - зрозуміло - від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості "граматики" мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.

    Український мовленнєвий етикет, на думку М.Стельмаховича, - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. “Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності  й аристократизму духу… Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів”.

    Мовні моделі (стандартні етикетні ситуації):

Звертання (Дорогі друзі! Громадянине! Громадяни! Громадянко! Пане! Добродію! Пані! Панно! Добродійко! Панове! Товариші! Товаришу! Подруго! Друже! Вельмишановний… Високоповажний… Шановна громадо! Люди добрі! Товариство! Дядьку! Тітко! Юначе! Молодче! Діти!).

Вітання та побажання (Добридень. Доброго дня. Здрастуйте. Здорові будьте. Привіт. Вітаю. Хай живе… Зі святом Вас! Щасливих свят Вам! Бажаю Вам приємно провести свята ( відсвяткувати). Дозвольте вітати Вас від імені… Наше щире вітання . Моє шанування! Радий вітати Вас! Радий Вас бачити!).

Поради:

Вітаючись, добирайте ту вітальну модель, яка підходить для даної ситуації.

Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

Цілують жінці руку лише в приміщенні, але не під час їжі (цілувати руку треба в тильну частину пальців, бо поцілунок вище – в долоню чи зап’ясток – сповіщатиме про прагнення до інтимніших стосунків і свідчитиме про невисоку культуру).

Якщо ви молодший, вітайтеся першими.

Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири) , вітайтесь першим.

Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати першим керівник)

Незалежно від віку, статі, посади тощо першим вітається той, хто заходить до кімнати   (кабінету).

Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).

Прощання (До побачення! Вибачте, мені час йти. На жаль, я поспішаю. Сподіваюсь, ми скоро побачимось. До наступної зустрічі! Прощавайте. Бувайте здорові! На все добре! Усього найкращого! Бувайте! Щасливо! Хай щастить! Дозвольте попрощатися! Дозвольте відкланятися! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!).

Вибачення (Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий, приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибачте, будь ласка; дозвольте просити вибачення).

Запрошення та прохання (Я хочу запросити Вас до себе. Приходьте, будь ласка. Прошу, приходьте. Прошу, сідайте. Ласкаво просимо! Дозвольте запросити Вас… Чи не хотіли б Ви… Чи не бажаєте Ви… Я хочу попросити Вас зробити мені послугу. Скажіть, будь ласка…. Чи можу я попрохати? Маю до Вас прохання… Чи можу звернутися  до Вас з проханням… Якщо Ваша ласка… Якщо Вам не важко… Не відмовте, будь ласка, у проханні… Можливо, Ви мені допоможете…)

Згода, підтвердження (Згоден. Я не заперечую. Домовилися. Ви маєте рацію. Це справді так. Авжеж. Звичайно. Певна річ. Чудово. Так.  Саме так.  Напевно. Обов’язково. Безумовно. Ми в цьому впевнені. Гаразд. З приємністю. Ще б пак).

Заперечення, відмова (Ні. Ні, це не так. Нас це не влаштовує. Я не згодний. Це не точно. Не можна. Ні, не бажаю. Ні в якому разі. Це виключено. Цього бути не може. Це неможливо. Ви не маєте рації. Ви помиляєтесь. Не треба. Я заперечую. На жаль, не зможу. Шкодую, але я  мушу відмовитись. Про це не може бути мови. Не варто про це говорити. Нізащо. Це даремна трата часу. Дякую, я не можу.).

Співчуття (Я Вас розумію. Я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання). Це болить і мені. Це не може нікого залишити байдужим. Я теж перейнялася Вашим болем (горем, тривогою). Я співпереживаю  (Вашу втрату, Вашу тривогу). Треба триматися, людина сильна. Не впадайте у відчай ( час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль).

Подяка (Дякую! Спасибі! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Це дуже люб’язно з Вашого боку! Не знаю, як Вам дякувати. Дуже вдячний за Вашу турботу.)

Побажання (Будьте щасливі! Щасливої дороги! Успіхів Вам! Хай щастить ! Зичу радості  (гараздів, успіхів )! З роси і води!).

Пропозиція, порада (Дозвольте висловити мою думку щодо… А чи не варто б… Чи не спробувати б Вам… Чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу  (вислухати мою пропозицію, пораду). Чи не погодилися б Ви на мою пропозицію…).

Привітання з певної нагоди (Поздоровляю Вас… Вітаю Вас… Прийміть поздоровлення  (привітання) з… З Новим роком! З днем народження! З іменинами!).

Знайомство (Знайомтесь… Дозвольте відрекомендуватися… Мене звуть… Моє ім’я… Моє прізвище… Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам… Дозвольте познайомити Вас із… Познайомтеся, це…).

   Звертання до співрозмовника на ім’я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертатися за допомогою займенників ти, ви. До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на ви.

Вузлики на пам'ять!  

Правила вживання компліментів

1. Не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве.

2. Комплімент не повинен бути багатозначним.

3. Повинен бути щирим: мовлення адресата має супроводжуватися теплими інтонаціями, неудаваною усмішкою.

4. Варто уникати незрозумілих слів.

5. Комплімент має відповідати ситуації спілкування.

6. Не ввічливо говорити компліменти малознайомим або незнайомим людям.

7. Не варто відразу "віддячувати" компліментом за комплімент, а особливо говорити про партнера те саме, що почули від нього.

8. Відповідь на комплімент має бути співзвучною змістові.

9. Не варто скупитися на добре слово - вчімося говорити компліменти.

Контрольні запитання:

  1.  У чому специфіка ділового спілкування?
  2.  Які є форми і функціії ділового спілкування?
  3.  Які є етапи ділового спілкування?
  4.  Які вимоги висувають до ділового спілкування?
  5.  У чому виявляється ефективність ділового спілкування?
  6.  Що таке мовленнєвий етикет?
  7.  Які є моделі ввічливості і в чому їх специфіка?

Тема 2.3 Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

  1.  Бесіда  як вид усного ділового мовлення.
  2.  Нарада як форма колективного обговорення проблем.
  3.  Культура телефонного діалогу.

Література: 10, 11, 24, 25, 26, 28, 29, 39, 54,55, 67, 77, 78.

Питання 1. Бесіда  як вид усного ділового мовлення.

 

    Найпоширенішою формою спілкування є бесіда. Дані психологічних досліджень свідчать, що її успішне проведення сприяє підвищенню продуктивності праці (2 – 12%).

    Бесіда – це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Вона сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.

    Кожна бесіда – це новий акт. Тому немає загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках. Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організації індивідуальної бесіди. Є загальні положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успіху бесіди.

    Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

  •  ретельно готуватися до бесіди;
  •  бути уважним і тактовним до співрозмовника;
  •  постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;
  •  вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;
  •  стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;
  •  висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;
  •  створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.

    

    Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:

  •  перебивати співрозмовника;
  •  різко прискорювати темп бесіди;
  •  негативно оцінювати особистість співрозмовника;
  •  підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;
  •  зменшувати дистанцію.

    Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

  •  обмін інформацією;
  •  формування перспективних заходів;
  •  контроль і координацію певних дій;
  •  взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;
  •  підтримку ділових контактів на різних рівнях;
  •  пошук, висунення нових ідей;
  •  стимулювання дій у новому напрямку;
  •  розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.47

    Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди поділяються на:

  •  ритуальні;
  •  глибинно-особистісні;
  •  ділові.

    Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:

  •  індивідуальні;
  •  групові.

    Індивідуальна бесіда – це діалог двох співучасників, які є значущими одне для одного і прагнуть ( обоє або один ) досягти певної мети.

    Етапи індивідуальної бесіди:

підготовка до бесіди;

встановлення контакту;

орієнтування в ситуації й людях;

обговорення питання;

прийняття рішення;

вихід із контакту.

    Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.

Підготовка до бесіди

    При підготовці до індивідуальної бесіди аналізується ситуація, в якій вона відбуватиметься, вивчаються типові та індивідуальні особливості співбесідника, зокрема його інтереси та установки

Правила підготовки до бесіди:

Обрати найбільш вдалі момент і місце проведення бесіди і лише після цього домовлятися про зустріч.

З’ясувати все про співрозмовника, зокрема його ставлення до ініціатора бесіди та рівень моральної культури.

Зібрати і систематизувати інформацію, необхідну для  розмови.

Створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до себе співрозмовника.

Визначити мету, стратегію та тактику проведення бесіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення.

Уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути на її перебіг і результат.

Встановлення контакту в бесіді

    Починаючи спілкування, зокрема індивідуальну бесіду, бажано встановити контакт.                     Психологічний контакт – це духовний зв’язок між людьми, який забезпечує можливість взаєморозуміння і взаємовпливу.

    Найчастіше контакт починається із “зустрічі поглядів”. Перший погляд може бути миттєвим, пристрасним, зацікавленим, відкрити, довірливим. Легка посмішка, нахил корпусу, голови в бік співрозмовника, зацікавленість у виразі очей свідчать про доброзичливе ставлення до співрозмовника.

    Після контакту очей треба привітатися і зробити паузу. Вона потрібна для того, щоб інша людина мала змогу включитися в розмову. Після взаємного привітання відбувається знайомство. Під час першої зустрічі дуже важливо запам’ятати прізвище, ім’я співбесідника, його посаду. Ще Д.Карнегі писав, що для людини звук її імені є найсолодшим і найважливішим звуком людської мови.

    Після вербального контакту йде знову невербальний. Партнери розміщуються на дистанції, яка відповідає загальноприйнятим правилам і власним бажанням.

    Із самого початку бесіди треба зробити все, щоб одразу не протиставити себе співбесіднику. Доцільно спочатку поговорити про те, що об’єднує співрозмовників, про спільні інтереси. Можна також сказати партнерові щось приємне, цікаве про нього. Це сприятиме створенню доброзичливої атмосфери для подальшого спілкування. Тому не завадить продумати три перші фрази, кілька запитань, на які співбесідник відповість “так”. Якщо на початку бесіди відчувається хвилювання в голосі, бажано говорити тихіше, повільніше.

Орієнтування в ситуаціях та людях

    Орієнтування в умовах спілкування передбачає вивчення особливостей зовнішнього середовища та врахування власного емоційного стану, а також стану співрозмовника. Якщо ви побачили, що співбесідник, скажімо, збуджений, спочатку треба допомогти йому заспокоїтися. Як це зробити?

  •  По-перше, можна попросити співрозмовника чимось вам допомогти (виконання предметних дій знімає напруження).
  •  По-друге, можна пожартувати (посмішка розслаблює людину).  
  •  По-третє, можна звернути увагу співрозмовника на важливу для нього проблему, котра потребує активного мислення.
  •  По-четверте, можна поставити партнерові запитання на нейтральну тему, до якої він ставиться спокійніше.

    Варто пам’ятати, що фрази на зразок “Не хвилюйтесь”, “Заспокойтеся”, “Чому Ви так напружені?” справі не зарадять, а навпаки, людина хвилюватиметься ще більше.

    Успіх бесіди багато в чому залежить від того, чи вдасться адекватно уявити собі образ партнера. Цікаву класифікацію співбесідників наводить П.Міцич:

Безглузда людина – нетерпляча, невитримана, збуджена; своєю поведінкою несвідомо підштовхує співбесідника до того, щоб він не погоджувався з висловленими тезами та твердженнями. З такою людиною доцільно не виходити за межі професійного спілкування.

Статечна людина – доброзичлива та спокійна під час розмови, їй слід давати змогу виявити себе, коли підбиваються підсумки зустрічі, обговорюються пропозиції.

Всезнайко – людина, у якої завжди “своя” думка, при цьому вона не прислухається до думок співрозмовників. Якщо доводиться мати справу з такою людиною, треба трохи збити з нею пиху, спеціально ставлячи складні запитання.

Балакун – не вміє вислуховувати інших, часто перебиває співрозмовника, не цінуючи його часу. Щоб марно не гаяти часу, його треба своєчасно й тактовно зупинити.

Боягуз – людина, яка відмовчується, щоб не здатися безглуздою. Таку людину варто підтримати, підкресливши, що в неї вірять, до неї прислуховуються.

Неприступна людина – має “відсутній” вигляд; те, що відбувається поза її особою, їй видається не вартим уваги та зусиль. Спілкуючись з такою людиною, краще одразу визнати її знання та досвід, виявити інтерес до неї самої та її справ.

Незацікавлена людина – безцеремонно демонструє, що все, що відбувається навколо, її аж ніяк не цікавить, для того, щоб вступити з такою людиною в контакт, треба все-таки знайти те, що для неї може мати істотне значення.

“Велике цабе”- людина, що не терпить критики. Вона вважає себе кращою за інших, а власні позиції єдино правильні. З такими людьми треба бути обережними, не критикувати їх. Водночас варто показати, що вони такі самі люди, як інші, при цьому використовуйте фразу:  “Так…, проте…”.

Чомучка – людина, яка не може втриматися, щоб не поставити запитання про все і про всіх. Спілкуючись із такою людиною, доцільно переадресовувати їй  її ж запитання. Це змусить “чомучку” розмірковувати над проблемою, яку винесено на обговорення.

    На встановлення контакту та перебіг бесіди накладають також серйозний відбиток темперамент і вікові особливості співрозмовників (у більшості людей з віком знижується критичність, а потреба у спілкуванні зростає). Крім того, важливо враховувати статеві відмінності. У чоловіків переважно більш глобальний погляд на обговорювану проблему, а жінки краще сприймають деталі, нюанси.

Обговорення проблеми

    На цьому етапі особливого значення набувають вміння слухати співрозмовника, передавати інформацію та обґрунтовувати свою позицію. Ще мислителі Стародавньої Греції наголошували, що два вуха й один язик людині дані для того, щоб вона більше слухала і менше говорила.

    Щоб отримати необхідну інформацію, потрібно навчитися ставити співрозмовникові запитання. Вони бувають:

  •  відкриті (розгорнута відповідь): “Чому Ви вважаєте, що…?”;
  •  закриті (відповідь так – ні ):“Ви підготували для обговорення відповідні дані?”;
  •  прямі:“Якщо я Вас правильно зрозумів, то Ви хочете…?”;
  •  непрямі (дізнатися суть через інші деталі): наприклад, ви хочете перевірити, чи був співрозмовник вчора на виставці-продажу товарів, тому його можна запитати: “Яка була вчора вартість японських телевізорів?”.

    

    Поради, які полегшують розуміння співрозмовника і дають змогу обмінюватися інформацією:

Слід уважно слухати і чути співрозмовника.

Намагатися перейти  від монологу до діалогу.

Давати співрозмовникові спокійно висловити свою думку.

Викладати свою інформацію чітко, коротко й послідовно.

Добирати способи й засоби аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо).

Викладати докази в коректній формі.

Прийняття рішення

    Приймаючи рішення, доцільно керуватися такими рекомендаціями:

Спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди.

Заздалегідь сформувати мінімальну мету й обміркувати альтернативні варіанти розв’язання проблеми.

Намагатися добитися добровільної згоди партнера.

Не виявляти невпевненості, розгубленості наприкінці бесіди, навіть якщо її мети  не було  досягнуто.

Закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент.

Вихід з контакту

    Роль цього етапу – “останнього враження” – не менш суттєва, ніж першого, зокрема для продовження спілкування в майбутньому. Тому прощаючись бажано бути доброзичливим, поводитися так, щоб виникло відчуття “ми”. Наприкінці бесіди доцільно вказати сподівання на подальше співробітництво. Слід пам’ятати, що успіх індивідуальної ділової бесіди залежить від моральної та психологічної компетентності у спілкуванні кожного співрозмовника.

    Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.

    Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.

Отже, неабияке значення для досягнення успіху матиме підготовка до співбесіди:

1. Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду. Таку інформацію можна одержати різними способами:

  •  прочитати в Інтернеті або газетній статті про організацію;
  •  ознайомитися з продукцією чи послугами, які надає установа;
  •  поговорити з людиною, яка працює або працювала в цій організації;
  •  поспілкуватися з консультантом агентства, куди ви звернулися.  

Що треба знати про організацію, в яку ви йдете на співбесіду:

  •  які послуги або продукцію пропонує організація;
  •  кому і де реалізує свою продукцію;
  •  скільки років уже існує;
  •  юридичний статус організації;
  •  склад керівництва та як часто змінюється;
  •  який має прибуток;
  •  чи проводилося скорочення штатів за останні три роки;
  •  відгуки преси про установу;
  •  ставлення керівництва до працівників;
  •  нові проекти, що розробляються в організації; партнерів за кордоном;
  •  чи входить організація в інше об'єднання.

2. Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Особи творчих професій можуть принести свої статті, малюнки тощо.

3. Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рекомендаційного листа.

4. Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Розрахуйте так свій час, щоби ви прийшли за 15 хвилин до початку співбесіди. Якщо ж ви запізнюєтеся, то обов'язково зателефонуйте й повідомте про це, а прийшовши, попросіть вибачення.

5. Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на співбесіду в міні-спідниці, джинсах чи супермодному одязі, треба дотримуватися в усьому міри.

6. Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.

    9 найбільш підступних запитань:

1. Розкажіть про себе.

За допомоги цього запитання можна багато дізнатися про кандидата на вакансію, зокрема про його пріоритети в житті.

2. Назвіть свої недоліки (слабкі сторони).

У жодному разі не відповідайте чесно, найліпше відповісти нейтрально: "У мене, безперечно, є недоліки, але воно жодним чином не впливають на роботу".

3. Чому ви звільнилися з попереднього місця роботи? Чачу ви вирішили змінити місце роботи?

Не варто розповідати про конфлікт, якщо навіть він мав місце, і звинувачувати свого колишнього керівника. Краще відповісти: "Не було професійного зростання".

4. Назвіть бажаний мінімум і максимум зарплатні.

Можна з'ясувати, яку зарплатню фірма збирається вам запропонувати. Якщо змушені будете назвати конкретну суму, то можна називати суму, яка на 10-15 % вища попередньої зарплати. Максимум - 30%.

5. Які ваші найбільші досягнення?

Складіть список своїх успіхів за останні роки. Якщо ви не можете похвалитися                              супердосягненнями, то можна розповісти про те, що на попередньому місці ви опанували нову комп'ютерну програму, вивчили іноземну мову.

6. Як довго плануєте працювати у нашій фірмі?

Відповісти можна так: "Щоби відповісти на це запитання, я повинен попрацювати деякий час і зрозуміти, чи подобається мені колектив, яка атмосфера у колективі; чи цікавими будуть завдання, які я буду виконувати. Якщо мені все сподобається, то і наша співпраця буде тривалою і взаємовигідною".

7. Що ви знаєте про нашу установу?

Отже, який-небудь мінімум треба знати про установу.

8. Чому ви хочете у нас працювати?

Зазвичай це продовження запитання "про нашу установу" - спроба спантеличити кандидата і дізнатися таємну причину працевлаштування. Почніть з того, що установа стабільна, влаштовує посада, обов'язки, зручне місце розташування офісу.

9. Ваше ставлення до виробничих перенавантажень?

Поставте зустрічне запитання: "Що треба буде затримуватися на роботі? Скільки разів на місяць?". Якщо вас задовольнятимуть відповіді, тоді впевнено скажіть, що ви погоджуєтеся на такі умови.

    Деякі додаткові запитання, які вам можуть поставити під час співбесіди:

  •  Як зазвичай проходить ваш робочий день?
  •  Як ви визначаєте пріоритетність своїх професійних справ?
  •  Над якою проблемою вам було би цікаво працювати?
  •  Назвіть три ситуації, за яких вам не вдалося досягти успіху.
  •  Як поціновувалася ваша робота?
  •  Яку користь матиме наша фірма, призначивши вас на цю посаду?
  •  Чи завжди ви погоджуєтесь із керівництвом, якщо ні, то за яких умов?
  •  Чи збігаються ваші кар'єрні сподівання із посадою, яку ви хочете обійняти?

    Під час співбесіди вам можуть запропонувати розв'язати деякі ситуаційні завдання, щоб перевірити хід ваших думок, здатність приймати правильні рішення. Наприклад:

  •  ви плануєте на ринку реалізувати українські книги. Щоб досягти успіху, як ви будете це робити?
  •  вам треба умовити інвестора вкласти гроші у запропонований проект. Як ви це будете робити?

    Поведінка під час співбесіди

1. Прийшовши в офіс, будьте з усіма ввічливими і доброзичливими. Не забудьте посміхнутися, заходячи до кабінету керівника. Стежте за своєю поставою, дивіться в очі співрозмовникові. Пам'ятайте:

  •  вітаючись з представником компанії, не подавайте руки першим;
  •  не сідайте, поки вам не запропонують це зробити;
  •  якщо вас кому-небудь відрекомендують, обов'язково запам'ятайте ім'я та по батькові цієї особи. Потім ви зможете відразу звернутися до співрозмовника на ім'я та по батькові, це справить позитивне враження.

2. Сумлінно та охайно заповнюйте всі анкети і документи, які вам запропонують.

3. На початку бесіди відрекомендуйтеся. Поцікавтеся ім'ям та по батькові співрозмовника.

4. Підтримуйте зоровий контакт.

5. Уважно слухайте запитання, не перебиваючи співбесідника. Ваші відповіді на запитання повинні бути прямими (відповідати треба безпосередньо на поставлене запитання), точними (не варто виходити за межі обговорюваної теми). Під час співбесіди кандидат на вакантну посаду теж має право поставити запитання, але не більше 2-3, треба лише вдало обрати момент для того чи іншого запитання. Найчастіше ці запитання стосуються обсягу роботи, умов успішного її виконання. Якщо ви не зрозуміли запитання, не соромтеся уточнити: "Чи правильно я зрозумів, що ..." Відповідаючи на запитання, говоріть тільки правду.

6. Під час співбесіди тримайтеся гідно, впевнено, але не зухвало.

7. Наприкінці розмови слід чітко домовитися про те, коли і як ви дізнаєтеся про результати. Бажано, щоб ініціатива такої домовленості залишалася за вами: краще домовитися, що ви зателефонуєте у призначений час, ніж чекати дзвінка. Активна позиція завжди ліпша пасивної. Це справить враження ділової людини.

8. Завершуючи співбесіду, не забудьте про звичайні правила ввічливості. Важливо, щоб обидва учасники закінчили зустріч з відчуттям, що все, про що слід було сказати, сказано і що ви маєте достатньо інформації для прийняття рішення. Подякуйте співрозмовникові за бесіду та за виявлену увагу.

9. Після співбесіди ретельно проаналізуйте свою поведінку, відповіді й зробіть правильні висновки. Якщо Вам відмовили, з'ясуйте причину відмови і врахуйте її під час підготовки до іншої співбесіди. Пам'ятайте, що роботодавець зацікавлений у кваліфікованих фахівцях, професіоналах. Це і потрібно демонструвати впродовж усієї співбесіди.

Додаток 1.

Зразок діалогу-співбесіди:

Доброго дня, пане! Будь ласка, заходьте. Ви  Микола Іваненко? Чи не так? Прошу Вас заповнити анкету.

Доброго дня. Дякую.

    Після повернення заповненої анкети.

Дякую. Тепер я поставлю Вам кілька запитань.

Чи довго Ви працювали  у фірмі “Обрій”? Чому вирішили змінити місце роботи?

П’ять років. Я залишив попередню роботу у зв’язку зі зміною основного напряму діяльності фірми, адже внаслідок цього я не міг би підвищувати свій професійний рівень.

Чому Ви вибрали саме нашу компанію?

На мою думку, Ваша організація має великі перспективи, бо діяльність, яку Ви здійснюєте, необхідна для економіки нашої держави.

Які Ви маєте запитання до мене?

На чому Ви плануєте зосередити зусилля найближчим часом?

Маємо намір розгорнути діяльність у ряді країн Європи, закупити нове обладнання і запровадити найсучасніші технології. На даному етапі роботи ми прагнемо сформувати сильну творчу команду, здатну забезпечити конкурентоспроможність фірми на світовому ринку.

Яким буде коло моїх обов’язків?

Передусім Ви відповідатимете за організацію наших контактів з англійськими партнерами, за правильний вибір і закупівлю у них обладнання, а також за успішне проведення переговорів. Вам доведеться багато подорожувати. Скажіть, будь ласка, які три головні риси характеризують Вас як професіонала?

Думаю, що це надійність, відповідальність, ліберальність.

Ви за вдачею лідер?

Очевидно, так, оскільки легко налагоджую контакти з людьми, вмію очолити колектив і повести за собою.

Гаразд. Тепер я можу запропонувати Вам працювати з нами. У Вас блискучі відгуки з попереднього місця роботи. Яку заробітну платню Ви вважаєте еквівалентною Вашій праці?

Еквівалент 500 доларів на місяць.

Гадаю, ми почнемо з 400 доларів на час випробного терміну, а через три місяці переглянемо розмір Вашої зарплати.

Я сподіваюся знайти тут сприятливі для професійного зростання умови.  

До побачення.

До зустрічі.

 

Питання 2. Нарада як форма колективного обговорення проблем.

    Форми колективного обговорення ділових проблем: наради, збори, мітинги, переговори тощо (приблизно 90% ідей виникає у процесі колективного обговорення думками).

    Однією з найефективніших форм  управлінської діяльності є нарада.

    Нарада – організаційна форма спільного обговорення і вирішення керівником разом з підлеглими певних проблем, питань.

    Керівники і спеціалісти витрачають на ділові зустрічі 20-30% робочого часу. Більшість із них, як правило, є масовими, що породжує різноманітні проблеми. Наради не завжди забезпечують очікуваний ефект, це зумовлено неправильною технологією їх організації і проведення.

    

    Характерні недоліки нарад:

  •  часте їх скликання;
  •  незадовільна підготовка;
  •   залучення до участі багатьох осіб;
  •   необґрунтована тривалість основної доповіді і дебатів;
  •   нечіткий стиль проведення нарад, що зумовлює їх затягування;
  •  їх висока вартість;
  •  невизначеність колективної відповідальності.

    Прийняті на нарадах рішення часто бувають незадовільно оформленими, а їх виконання погано контролюється, що знижує їх ефективність, породжує необхідність повторних засідань.

          

     До позитивних сторін ділової наради належать:

  •  можливість оперативно та у короткий термін одержати потрібну інформацію;
  •  ознайомитися з різними точками зору на проблему і шляхами її вирішення;
  •  прийняття колегіальних рішень.

    При цьому нарада є ефективною та економічно доцільною, якщо вона виступає засобом одержання, перевірки, аналізу, а не видання інформації.

    Класифікація ділових нарад:

1. За цілями:

  •  навчальні (мета наради — передати учасникам певні знання, і тим самим підвищити їх кваліфікацію);
  •  роз'яснювальні (керівник намагається переконати учасників наради у необхідності, вірності та своєчасності його стратегії і дій);
  •  проблемні (мета наради — розробка шляхів і методів рішення проблем);
  •  координаційні (мета наради — координація роботи підрозділів);
  •  інформаційні (мета наради — здійснення збору, обміну і узагальнення даних з будь-якої проблеми і визначення поглядів учасників наради).

2. За способом проведення:

  •  диктаторські (Диктаторська нарада характеризується такими ознаками: право голосу має тільки керівник; він сам викладає свої погляди, видає наказ або вказівку; кількість учасників не регламентують. Особливості таких нарад — збереження ієрархії працівників, однозначність у постановці завдань, швидке здійснення рішень);
  •  автократичні (Автократична нарада є різновидом диктаторської, її хід передбачає запитання керівника і відповіді учасників наради. На вимогу або за дозволом керівника допускаються виступи. Кількість учасників подібної наради обмежена. Такі наради, як правило, являють собою своєрідний звіт учасників перед керівником, під час якого кожен має можливість більшою або меншою мірою викласти свій погляд);
  •  сегрегативні (Сегрегативна нарада передбачає порядок, при якому керівник сам визначає тих, хто має виступити, тобто тих, кого він бажає вислухати);
  •  дискусійні (Дискусійні наради являють собою найбільш демократичний спосіб вирішення проблем, що виносять на нараду. Такі наради організовують у разі потреби координації дій співробітників або підрозділів, їх може проводити як керівник, так і обраний учасниками голова. Кількість учасників обмежена, звичайно не більше 15 чол. Кожен учасник дискусійної наради має можливість вільно викласти свою думку, що сприяє підвищенню відповідальності за виконання прийнятих рішень, дає змогу відкрито обговорювати будь-які погляди, у тому числі керівника, сприяє згуртованості членів колективу);
  •  довільні (Довільна нарада, як правило, має місце тоді, коли обмінюються думками працівники, професійні обов'язки яких тісно взаємопов'язані. Вона відбувається без порядку денного, без голови, на ній не приймають ніяких рішень. Прикладом такої наради є обговорення керівником, його заступниками, помічниками, провідними спеціалістами загального стану справ або важливої проблеми).

3. За ступенем підготовленості:

а)заплановані:

До запланованих нарад належать:

• наради, які регулярно проводять керівники, — щотижневі наради, наприклад, з якості, та ін. їх проводять, як правило, з встановленою періодичністю, у той самий час, з відносно стабільним складом учасників, часто з практично постійним порядком денним, наприклад, підведення підсумків тижня (місяця), визначення завдання на наступний тиждень, розподіл робіт і ресурсів (робочої сили, часу), узгодження взаємодії та ін.;

• наради з найважливіших проблем діяльності підприємства, що потребують, як правило, спеціальної підготовки, присутності представників інших установ тощо;

б) позапланові: проводять у разі виникнення непередбачених, надзвичайних ситуацій (наприклад, при надходженні нормативного документа, що змінює порядок роботи та ін.).

4. За періодичністю:

• разові;

• регулярні;

• періодичні.

5. За кількістю учасників:

• наради з вузьким складом учасників (до 5 осіб);

• розширені наради (до 20 осіб);

• представницькі наради (понад 20 осіб).

6. За складом учасників:

• наради з постійним складом учасників;

• наради з непостійним складом учасників;

• наради зі змішаним складом учасників;

• наради зі складом, що регламентований нормативним актом.

Підготовка до проведення нарад

    Підготовка до проведення наради потребує певних організаційних зусиль, часу, тому вона теж має свою "вартість“. Для її визначення фіксують кількість учасників наради, її тривалість, вираховують годинну тарифну ставку одного учасника, використовуючи формулу:

                                                                                         З (сер.)

Ц = Н ( Т + 1 ) --------  ,

                                                                                         Т (сер.)

    Де Ц – вартість наради у гривнях; Н – кількість учасників; Т – тривалість наради в годинах;  З (сер.) – середньомісячна заробітна плата учасників; Т (сер.) – середня кількість робочих годин на місяць; 1 – коефіцієнт прихованих витрат, пов’язаних з участю в нараді.

    Отримана величина іноді засвідчує непродуктивне витрачання робочого часу на проведення наради.

    Підготовка наради передбачає:

Визначення видів нарад (за способом проведення).

Розроблення процедур проведення нарад з визначенням кола учасників.

Розроблення раціональної місячної (тижневої) структури нарад.

Регулярне інформування зацікавлених осіб про виконані або виконувані роботи.

Оперативне оцінювання якості виконаних і виконуваних робіт.

Регулярні консультації фахівців спорідненого профілю.

    План проведення нарад  складається з таких елементів:

Порядковий номер.

Дата проведення.

Тема наради та порядок денний.

Мета наради.

Вид наради.

Місце проведення.

Час проведення (початок, закінчення).

Склад учасників.

Особа, відповідальна за технічну підготовку.

Доповідач.

Примітка.

    Складаючи план проведення нарад, необхідно продумати коло учасників. Не завжди велика їх кількість забезпечує ефективні рішення. Доцільно запрошувати тих працівників і радників, які безпосередньо мають відношення до питань, що вирішуються на засіданні, які володіють відповідними знаннями, мають досвід вирішення аналогічних проблем, уміють співпрацювати й враховувати інтереси інших (7 – 8 осіб).

    Добре зарекомендували себе наради зі змінним складом учасників. Під час таких нарад працівники, чиї питання обговорені, виходять, а їх місця у визначений час займають інші і включаються в обговорення актуальних для них питань.

    План проведення нарад узгоджують з усіма зацікавленими службами і посадовими особами. Його затверджують керівники і надсилають у всі підрозділи. Це дає змогу впорядкувати час засідань, їх частоту, якісний і кількісний склад учасників, а також знімає проблему негайності їх скликання.

    Більшість нарад проводять у кабінеті керівника. Однак краще скликати їх у спеціально обладнаному технічними засобами (диктофонами, засобами зв’язку, спеціальними столами та іншою оргтехнікою) приміщенні. Ці приміщення ще зручні тим, що керівник може бути присутнім при обговоренні найважливіших питань порядку денного, а потім працювати у своєму кабінеті. Найкраще проводити наради за столом круглої чи трапецієвидної форми.

                                                           

                                                            Головуючий

                                                                    

                                                                               

                                   Учасники                                     Учасники                                                                                 

                                      наради                                           наради

                                                                 

                                                                  Секретар

    В окремих випадках  (особливо це стосується “оперативок”, “п’ятихвилинок”) наради можна проводити стоячи, що скорочує їх тривалість.

Технологія проведення нарад

    Наради слід проводити  в піки підвищеної активності:

приблизно з 9 до 12 -13 години;

між 14 і 18 годинами.

    Проведення наради під час другого піку буде додатковим чинником, який стимулюватиме її учасників працювати швидше й ефективніше, щоб не затримуватися. Оптимальна тривалість наради не повинна перевищувати однієї години. Якщо обставини вимагають тривалішого обговорення, необхідно робити 5 - 10 хвилин перерви після кожної години наради.

    На результативність наради впливає також стиль її проведення. Розпочинаючи нараду, встановлюють регламент. Як правило, на доповідь припадає 20 -25 хвилин, на виступи в дебатах  2,5 -3 хвилини.

Нетрадиційні форми нарад

    В управлінській практиці можуть виникнути ситуації, коли жодна із традиційних форм проведення нарад не дає продуктивного рішення або з певних причин немає змоги для їх проведення, чи керівник вважає їх недоцільними. За таких обставин доречними і продуктивними можуть виявитися такі особливі форми проведення нарад, як:

“Мозкова атака”. Суть її полягає в генерації ідей групою фахівців з актуального для організації питання. Керівник творчого колективу не пізніше, як за два дні, повідомляє учасникам місце і час її проведення, інформує про проблему. Завдяки цьому потенційні учасники наради отримують змогу заздалегідь попрацювати над проблемою (за необхідності опрацювати спеціальну літературу), порадитися з компетентними людьми. Під час “мозкової атаки” слід дотримуватися таких правил:

Рівноправне становище усіх учасників щодо висловлювання думок.

Унеможливлення критики.

Заохочення сміливих незвичних задумів.

Пропонування за один виступ тільки однієї ідеї.

Надавання переваги тим учасникам наради, чиї ідеї виникли за асоціацією з попередніми пропозиціями.

Фіксування і нумерування секретарем всіх пропозицій.

    Завершується така нарада селекцією пропозицій, зосередженням уваги на тих, які можна реалізувати.

Кільцева система прийняття рішень (кінгесьо). Запропонована японським менеджментом. Її ідея спричинена тим, що іноді керівник, маючи необхідність обговорити з фахівцями певне питання, новий порядок ведення справи тощо, не поспішає скликати нараду, а ініціює підготовку проекту новації, який почергово передають фахівцям за списком. Кожен із них в зазначений (здебільшого одноденний) термін повинен розглянути запропоновану новацію і викласти письмово щодо неї свої міркування, зауваження, пропозиції. На нараду, як правило, запрошують лише тих осіб, чия думка керівнику не зовсім зрозуміла або видається плідною. Така нарада відбувається швидко і ефективно, оскільки в ній бере участь мало людей, які заздалегідь знають, про що йтиметься. Цей метод дає змогу скоротити кількість планових засідань на 20 –30%.

Додаток 2.

    Погані звички у людей, які головують на нарадах ( за А.М.Купером ):

Стукають пальцями або олівцем по столу.

Підпирають голову рукою.

Торкаються руками обличчя.

Покусують олівець, зубочистку або сірник.

Стукають олівцем по зубах.

Облизують губи.

Чухають голову.

Водять пальцями по столу.

Пригладжують волосся.

Пригладжуть бороду або вуса.

Застібають або розстібають ґудзики на піджаку.

Хмуряться.

Кусають губи, нігті.

Жують жувальну гумку.

Чистять нігті.

Поправляють окуляри.

Дивляться крізь окуляри, тримаючи їх у руці.

Притупують ногою.

Хрускають пальцями.

Малюють беззмістовні малюнки на папері під час виступів.

Нервово складають і рвуть папір.

Оглядаються довкола.

Звертаючись до присутніх, дивляться повз них.

Дзенькають ключами або дрібними грішми в кишені.

Стромляють пальці за жилет або за комір.

Тримають руки в кишенях.

Крутять обручку на пальці.

Усміхаються так чудернацько, що учасники не можуть збагнути, чи їм усміхаються, чи з них насміхаються.

Питання 3. Культура телефонного діалогу.

    Телефон останнім часом став чи не найважливішим засобом комунікації. Ми не уявляємо свого життя без телефону ні вдома, ні на роботі. Майже не пишемо листів. Навіщо їх писати, коли всі питання можна з’ясувати телефонічно?

    Сьогодні по телефону ведуться як особисті, так і ділові бесіди, переговори, узгоджується час ділової зустрічі. Дослідники стверджують, що за останні роки середня тривалість телефонної розмови збільшилася втричі, хоч обсяг інформації, що передається, залишився тим самим. Це переконує в тому, що люди не можуть чітко і стисло викласти свої думки. Тому дві третини часу йде на передачу інформації, а решта – на паузи між словами.

    Телефонна розмова – один із різновидів усного мовлення.

    Кожного хвилюють питання:

    Чи знімати слухавку, коли ви зайняті важливою справою?

Рекомендують вимикати телефон, а в цей час хай працює автовідповідач (якщо він є). 

Можна, знявши слухавку, вибачитися за зайнятість, поцікавитися, коли можна перетелефонувати.

    Якщо вам телефонують на службу, то краще брати слухавку після другого-третього дзвінка (якщо ж візьмете після першого – будуть думати, що вам більше нічим зайнятися, після п’ятого – ви погано виконуєте свої обов’язки).

    О котрій годині краще телефонувати?

Найбільш оптимальним часом для телефонних розмов є час з 9.30 до 21.30. У виняткових і екстремальних випадках можна телефонувати в будь-який час.

Ділова розмова повинна відбуватися у робочий час.

Якщо вам потрібно зателефонувати партнерам за кордон, уточніть різницю в часі  (щоб ваш дзвінок не пролунав пізно вночі чи вранці).

    З яких етапів складається телефонна розмова?

Момент налагодження контакту.

Виклад сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації).

Закінчення розмови.

    Скільки часу повинна тривати ділова телефонна розмова?

Телефонна ділова розмова обмежена в часі – 3-5 хвилин.

    Які існують правила етикету ділової телефонної розмови?

    Якщо телефонуєте ви:

Привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім’я  по батькові та займану посаду.

Ознакою особливої ввічливості є початки фраз на зразок:

    Доброго дня! Чи можна попросити до телефону професора Коваленка? Його турбує аспірантка Ковальчук Ірина Дмитрівна.

    Доброго дня! Моє прізвище – Турянська. Я – менеджер фірми “Світ”. У мене до  вас така справа…

Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину (Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону… Будь ласка, покличте до телефону…). Зазвичай відповідають так: “Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилинку, я зараз передам їй слухавку (прошу зачекати)”.  Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатися і назвати себе.

Якщо ви помилилися номером, не варто з’ясовувати: “Куди я потрапив, з ким розмовляю? ” тощо у такій ситуації слід назвати набраний номер і вибачитися.

Якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім’я свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити.

Якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди.

Попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати.

Закінчує розмову той, хто телефонує, або ж старша за віком чи службовим становищем людина (завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника).

    Якщо телефонують вам:

Назвіть організацію, яку ви представляєте( не рекомендують говорити “так”, адже ця частка вживається як ствердження на питання, чи “слухаю”, адже і так зрозуміло, що ви не закрили вуха ).

Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: “Вибачте, з ким я розмовляю?”

Якщо вашого колеги немає на місці, а його просять до телефону, не можна відповідати “Його нема”.  Потрібно сказати: “На жаль, Іван Ігорович вийшов, повернеться о 14 годині. Можливо, ви б хотіли йому щось передати? “

Не можна ставити запитань на зразок: “Що Вам потрібно?”, “Що Ви хотіли?”. Краще запитати: “Чим я можу Вам допомогти?”, Чи можу я Вам допомогти?”.

Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефону. Буде люб’язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з’ясувати причину його невдачі.

У разі потреби занотуйте ім’я, прізвище співрозмовника .

Розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує.

Не кладіть несподівано слухавку, навіть якщо розмова є нецікавою чи надто тривалою для вас.

У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми.

Завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленості, що їх ви досягли.

Незалежно від того, хто телефонує:

Будьте доброзичливими.

Ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них.

Не можна використовувати у діловій розмові “слів-паразитів“: ага, угу, еге. Вживайте натомість слова: звичайно, я вас розумію, так.

Симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім’я та по батькові (вживати весь час займенник ви не можна).

Особливо наголошуйте на найсуттєвішому, цифрові дані варто повторити кілька разів.

Артикуляція ваша повинна бути чіткою, темп мовлення – рівним, тон – спокійним, витриманим.

Якомога ширше використовуйте лексичні можливості літературної мови, стежте за логікою викладу.

    Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра їх має виконати. У разі, якщо вам телефонують в особистих справах на роботу, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи. Мобільний телефон під час занять, ділових бесід, переговорів має бути вимкнутим.

Етичні питання використання мобільних телефонів:

Не можна:

  •  користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кінофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять. Краще переадресовувати вхідні дзвінки на поштову скриньку або ввімкнути вібродзвінок замість звукового сигналу;
  •  класти телефон на стіл під час ділової зустрічі, в кав'ярні та аудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача. Якщо все ж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчити якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;
  •  голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;
  •  гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості;
  •  розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, бо це відволікає вашу увагу.

   Загальне правило користування мобільним телефоном - не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, які перебувають поруч.

Контрольні запитання:

  1.  Антуан де Сент-Екзюпері сказав, що “спілкування – це розкіш”. У чому ж полягає цінність спілкування?
  2.  Яким чином можна навчитися “читати людину” як книгу?
  3.  Яку роль виконують індивідуальні бесіди в нашому житті?
  4.  Чому іноді бесіди закінчуються, ледве розпочавшись?
  5.  Якими етичними критеріями треба керуватися під час бесіди для досягнення успіху в бізнесі?
  6.  З якою метою вдаються до проведення наради?
  7.  Які переваги має проведення нетрадиційних нарад?
  8.  Яку роль у діловому спілкуванні виконує телефонна розмова? Які вона має недоліки і переваги  у порівнянні з безпосереднім спілкуванням?
  9.  Як правильно вести телефонну розмову?

Розділ 3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

Тема 3.1 Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.

  1.  Лексика за сферою вживання.
  2.  Терміни і термінологія.

Література: 3, 8, 10, 11, 22, 24, 25, 26, 28, 29, 41, 43, 48, 49, 56, 76, 77.

Питання 1. Лексика за сферою вживання.

Лексику за сферою вживання можна поділити на кілька груп:

Загальновживану (слова, які яке не змінюються упродовж довгого часу, їх можна об’єднати в такі групи: назви понять, явищ природи, рослин, тварин, птахів, одягу, взуття, процес приймання їжі, знаряддя праці, почуття людини, поняття культури, мистецтва, зброя тощо).

  •  Професійну (терміни, професіоналізми).
  •  Діалектизми.
  •  Жаргонізми (емоційно забарвлені  розмовні слова  - трояк (задовільно), злиняти 

      (зникнути) тощо).

  •  Екзотизми (назви реалій з  життя інших народів – мінарет, сантим, аул, леді) .
  •  Архаїзми  (застарілі слова – глагол (слово), благоденствіє (достаток) тощо).
  •  Неологізми (нові слова).

Питання 2.  Терміни і термінологія.

    У діловому спілкуванні особливу роль відіграють  терміни і професіоналізми.

    Термін – це спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття  з певної галузі знань – науки, техніки, політики. На відміну від звичайних слів терміни не тільки називають предмет, ознаку, дію, але дають їм визначення .

    Наприклад:

Приватизація –це перехід державної власності у власність приватної особи.

Імідж – сформований і стійкий образ товару, послуги, підприємства, що виробляє цей товар, людини, торгової марки.

    Терміни – надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів – це терміни. Учені підрахували, що лише в хімії є 2 млн. термінів.

    Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука – термінознавство.

    Слово “термін” в Україні фіксується вже у ХVІІІ ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

    Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

   Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 

                                2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

    Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

    Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

  •  логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);
  •  мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

    Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І.Верхратський, В.Левицький, О.Курило,                        О.Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була "всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного".

 Характерні ознаки термінів:

системність (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

наявність визначення (дефініції) ;

однозначність терміна в межах однієї предметної галузі ( якщо термін має кілька значень, то кожне з них належить до різної термінології: орган – частина живого організму певної будови, що виконує одну або кілька певних функцій; орган – установа, що виконує певні функції у суспільному житті, проте є і винятки: контроль – 1) перевірка , обік, спостереження за чим-небудь; 2) установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо; 3) заключна функція управління;

стилістична нейтральність.

       Основні вимоги до термінів:

термін слід вживати лише в тій формі і в тому значенні, які зафіксовані в словнику; якщо термін –багатозначне слово, то вживати його слід в парі з означенням, зокрема: біржа фондова, товарна, валютна, трудова; мистецтво – декоративно-ужиткове, монументальне, сакральне, образотворче, пластичне, садово-паркове та ін.;

утворюючи похідні форми, слід дотримуватись літературних норм (н-д, у родовому відмінку правильно писати документа, а не документу, мольберта, а не мольберту);

якщо значення терміна викликає сумнів, слід звернутись  до тлумачного словника чи довідника;

терміни не можна скорочувати;

у термінології є термін – дублети (мають однакове визначення) (н-д, експорт–ввіз, меццо-тінто – „чорна манера”, Відродження - Ренесанс), зважаючи на це, перевагу надають тим термінам, що зафіксовані у словнику (іншомовний термін вживається тоді, коли він є міжнародним, тобто стосується поштово-телеграфної, фінансової, бухгалтерської сфери, сфери діловодства чи зовнішньої торгівлі).

       Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення.  

       За структурними моделями терміни поділяють на:

  •  однокомпонентні терміни: валюта, бюджет, товарообіг, дизайн, туризм;
  •  двокомпонентні терміни: словосполучення іменник+іменник: норма вартості, принципи маркетингу, недоторканість особи, конюктура ринку; словосолучення прикметник+іменник: нормативний акт, матеріальна відповідпльність, зелений туризм, декоративно-прикладне мистецтво;
  •  трикомпонентні конструкції: прикметник+прикметник+іменник: необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикметник+іменник+іменник: міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, валютні фонди підприємств; іменник+прикметник+іменник: відтворення грошового капіталу, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник+іменник+іменник: інвентаризація в установах банків, управління просуванням товару.
  •  багатокомпонентні аналітичні терміни: фонд оплати праці підприємсива, резерв коштів на непередбачені роботи та витрати, міжнародний комерційний арбітражний суд.

За статистикою, понад 70% термінів у різних термосистемах – це словосполучення.

    Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою засобів словотвору. Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

Способи словотворення термінів:

  •  Суфіксальний: оподаткування, знецінення, рентабельність, підсилювач, банкрутство, індексація.  
  •  Усічення: обіг,  вклад, оборот, випар.
  •  Префіксальний: надприбуток, перевиробництво, ретрансляція, дисбаланс.
  •  Префіксально-суфіксальний: безстроковий, безготівковий, сузіря.
  •  Осново- та словоскладання: держава-монополія,  автоколивання.
  •  Абревіація: ТЗН, АСУ, МП.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичення термінів різноманітні:

  •  запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус "додаткова винагорода", "додаткова цінова знижка", "комісійна винагорода";
  •  паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): імпорт - ввіз; асиміляція -уподібнення; лабіалізація - огублення;
  •  пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер - прямий безгрошовий обмін товарами;
  •  відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

    Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно перевищувати 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - трасант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) - ревальвація (лат.)).

Близько 40 % термінів у різногалузевих мікросистемах запозичені з інших мов.

Походження термінологічної лексики:

  •  Грецька мова: політика, автономія, драма.
  •  Латинська мова: еволюція, оренда, трансляція.
  •  Німецька мова: бухгалтер, агент, акція, вексель.
  •  Французька мова: асамбль,армія, парламент, депутат.
  •  Англійська мова: менеджер, спонсор, бюджет, бартер, файл, сканер.
  •  Голландська мова: трап, боцман, каюта.
  •  Італійська мова: арія, опера, бас.

   Рухливість термінів, зміна їхнього статусу, термінологічна міграція – наслідок інтегративних процесів у науці. Питома вага запозичених слів у лексичній системі кожної мови постійно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію.

      

    У межах  термінології залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються на три групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

Недоліки термінології:

випадки багатозначності;

синонімія термінів (значення – семантика).

    

   Термінологія виконує такі основні функції;

  •  позначає наукові поняття;
  •  задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідає вимогам до термінів.

Контрольні запитання:

Яка різниця  між професійною і загальновживаною лексикою?

Що таке терміни, термінологія?

Які основні особливості термінів?

Яких вимог слід дотримуватися при використанні термінів?

Які основні джерела походження термінів?

Які способи домінантні при творенні термінів?

У чому виявляються недоліки сучасної термінології?

Тема 3.2 Спеціальна термінологія і професіоналізми.

  1.  Професіоналізми у діловому мовленні.
  2.  Поняття про фразеологізми.

Література: 3, 8, 10, 11, 22, 24, 25, 26, 28, 29, 41, 43, 48, 49, 56, 76, 77.

Питання 1. Професіоналізми у діловому мовленні.

    Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізм вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (експресивно забарвлені) синоніми до термінів . На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи, крім того, терміни – це абстрактні поняття, а професіоналізми – конкретні.

    Наприклад:

Шапка – загальний заголовок в окремих документах, початковий реквізит таких документів, як заява , службові записки тощо.

Ляп – помилка.

Хвіст – нескладений іспит.

Зрізатися – не скласти іспиту.

Автомат – іспит, поставлений по поточних оцінках.

Шпора – шпаргалка.

Грузити – задавати додаткові питання.

Плавати – показати неглибокі знання.

Читати по діагоналі – читаючи підручник, пропускати абзаци, сторінки.

Титулка – титульна сторінка

    Шляхи утворення професіоналізмів:

вживання слова загальнонародної мови у специфічному значенні (н-д,  вікно у мовленні вчителів – вільний час між уроками);

усічення основ слів (головбух – головний бухгалтер, худрада – художня рада) ;

зміна в наголошенні слів (мар’кетинг (термін)  – марке’тинг (професіоналізм));

зміна деяких законів літературної мови (масла – масло, олії – олія – іменники на позначення речовин вживають лише в однині).

    Способи утворення професіоналізмів:

префіксація (додоукомплектувати, дографити, недонедовнесок, зазадебетувати, роз - розбалансування);

суфіксація ( -істьпливучість, архітектурність, -аціядискваліфікація, -аж  - типаж);

абревіація ( фінвідділ, держбюджет, академрисунок )

    У професійній лексиці є ще професійні жаргони (мова професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі).

     Професійні жаргони працівників фінансової сфери: зняти касу, підбити рахунки, прикинути баланс, липовий баланс, плаваючий курс, заморозити рахунки, збити в купу рахунок, ліпити документ, тверді ціни, малоцінка (малоцінно швидко зношувані предмети МШП), оборотка (оборотна відомість), червоним йде (проплечено більше суми, ніж та, що є в касі), дебет кредит обганяє (запаси і кошти перевищують заборгованість), сальдовка (залишки по запасах, товарах),  грязний баланс, чистий баланс .

    Професійні жаргони працівників торгіфельної сфери: зняти касу, підбити рахунки, знайти лишки, робити накрутки, виручка, розмінка, плаваючий курс, ліпити документ, тверді ціни, малоцінка (малоцінно швидко зношувані предмети МШП), недостача.

    У писемному мовленні професіоналізми вживаються  в науково-технічних,  професійних виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях). Професійні слова слід якомога  обмежено вживати у діловодстві, бо вони перетворюють діловий папір з офіційного в напівофіційний, надають йому рис приватної записки, а не документа.

Питання 2.  Поняття про фразеологізми.

    Для підсилення виразності мовлення, дотримання норм етики у спілкуванні, з метою передачі думки стисло й образно, мовці  користуються фразеологізмами.

    Фразеологізми – це стійкі сполучення слів, граматично організовані за моделлю словосполучення (брати до серця) чи речення (учись з молоду – згодиться на старість). 

 

    Суть фразеологізмів у тому, що вони дають визначення поняття , дії, характеру не прямо, а опосередковано. Зміст і лексичне значення фразеологічних зворотів часто не відповідає змісту слів, які входять до його складу.

    Порівняйте вільні словосполучення  і фразеологізми:

Повісити пальто -  повісити носа ;

Викинути сміттявикинути з голови.

    Отже, фразеологізми як стійкі сполучення відрізняються від вільних словосполучень  (словосполучення, утворені за граматичними нормами, які можуть змінювати форму слова) за характером утворення і значенням.  

   Типи фразеологічних одиниць:

фразеологічні зрощення (цілісні словосполучення, значення яких не можна пов’язувати із змістом слів, які входять до виразу), н-д: народитися в сорочці – бути щасливим;

фразеологічні єдності (стійкі словосполучення, значення яких в деякій мірі пов’язане із значенням слів, що входять до його складу), н-д: накивати п’ятами – втекти;

фразеологічні сполучення (лексично подільні фразеологізми, характерною ознакою яких є те, що один з компонентів виступає з вільним значенням, а другий – зі стійкими), н-д: брати участь, завдавати клопоту (слова участь, клопіт мають вільне значення, брати, завдавати – стійке, бо можуть поєднуватися із цілим рядом  слів, що мають вільне значення – бере страх, бере досада, завдавати лиха);

фразеологічні вирази (стійки звороти, всі компоненти яких мають вільне значення, але в процесі мовлення відтворюються  як цілісні мовні одиниці – прислів’я, приказки, крилаті вислови, мовні кліше).

    Мовне кліше – стійкий мовний зворот,  який легко відтворюється в певних умовах і контекстах стандарту.  Причина появи кліше -  повторюваність адміністративно-виробничих ситуацій. Мовні кліше підтверджують основні ознаки ОДС (документальність, висока стандартизація вислову, нейтральний тон викладу).

   Словесні штампи мови ділових паперів: 

 на даному етапі, з великим успіхом, ввести до складу, круглий стіл, реалізація завдань, контроль за виконанням завдань покласти на, підвищення ефективності заходів, набути розвитку, приділити особливу увагу, вжити термінових заходів, здійснювати контроль за дотримуванням, прийняти до виконання, відповідно до чинного законодавства, з боку керівництва, оформлення на підставі...

 

   Словесні штампи мови засобів масової інформації:

набути широкого розмаху, творча співпраця, піддати різкій критиці, приділяти найсерйознішу увагу, активна підтримка громадськості, викликає занепокоєння стан справ, набула гостроти ситуація, пом’якшити гостроту проблеми, відбувся предметний обмін думками, має організаторські здібності, пройшов всі сходинки службової кар’єри, талановитий керівник, реалізує новаторський підхід до роботи, людина високих професійних якостей, має високий авторитет серед колег, знаходить спільну мову, на посаді ... виявив себе мудрим господарником, ініціативним керівником-організатором, перебуває у творчому пошуку.

    Кліше мають такі ознаки:

відповідність психологічним стеоретипам, що часто повторюються;

легке відтворення готових формул у процесі мовлення;

автоматизація процесу відтворення;

економія зусиль, мисленнєвої енергії і часу як для того, хто говорить (пише), так і для слухача (мовця).

    За  головним словом розрізняють іменні (порядок денний, заходи щодо реконструкції, міжнародна торгівля)  та дієслівні (виголошувати промову, брати участь, оголосити подяку) мовні кліше.

     Сфери вживання фразеологізмів:

загальновживані (фразеологічні): пропускати повз вуха ;

термінологічні  стійкі словосполучення (коефіцієнт корисної дії, питома вага);

офіційно-ділові стійкі словосполучення  (внести пропозицію, згідно з законом).

    Джерела походження фразеологізмів:

з виробничо-професійної практики і лексики (по всіх швах, взяти під обстріл);

з античної культури (альфа і омега, дамоклів меч) ;

з Біблії та Євангелії (берегти, як зіницю ока; блудний син; замість хліба дати камінь);

українські крилаті вислови і цитати (і мертвим, і живим, і ненародженим);

переклади афоризмів з іноземних мов (бути чи не бути, життя театр, а люди в ньому актори);

прислів’я, приказки (видно пана по халявах) .

Контрольні запитання:

  1.  У чому специфіка професіоналізмів?
  2.  Які основні способи і шляхи утворення професіоналізмів?
  3.  Які елементи фразеології властиві офіційно-діловому стилю мовлення?
  4.  Яка специфіка вживання мовних кліше в усному і писемному діловому мовленні?
  5.  Які основні джерела походження фразеолозмів?

Тема 3.3 Типи термінологічних словників.

  1.  Термінологізація української мови.
  2.  Типи термінологічних словників.

Література: 3, 8, 10, 11, 22, 24, 25, 26, 28, 29, 41, 43, 48, 49, 56, 76, 77.

Питання 1. Термінологізація української мови.

   Можна вважати вже доведеним і загально визнаним, що упорядкування, унормування, кодифікація і уніфікація української термінології належить до державотворчих процесів, бо очевидним є те, що безповоротний процес українського державотворення диктує такі потреби національного життя, які сприяли би утвердженню його престижу в усьому світі. До такої ділянки належить і наукова мова, у тому числі розвиток термінології.

   Інтелект українського народу, зрештою, здавна, навіть тоді, коли колонізатори переслідували українську мову та культуру, схильний був творити словники (і чи лише їх!). Авторам минулого не раз вдавалося обходити цензуру і словникові видання ставали для українців своєрідними маніфестами – зберігали мову народу, доводили, що українська мова не бідніша від інших європейських, сприяли духовному відродженню української нації.

    У сьогоднішніх умовах українська національна термінологія та термінографія як одна із державотворчих ланок продовжує цю властивість української нації, і, ніби випущена з клітки пташка, почала напружено набирати злету, наполегливо розвиватися. Цьому посприяло перш за все те, що віками гноблена і переслідувана українська мова визнана Конституцією України державною. Протягом десятиліття Незалежності України вийшло 466 словників лише термінологічного типу з різноманітних галузей знань, виробництва. А хіба не вражаючим є те, що на третьому році Незалежності, тобто 1993, вийшло 78 термінологічних словників різних типів, 1994 – 57, 1995 – 53, 1996 – 50, 1997 – 60, а в 2000 – 59? (Для порівняння: в УРСР за 42 роки – 1948–1990 – вийшло 107 подібних праць). Поява таких праць – це вияв патріотичного ентузіазму самих авторів, свідчення великої працездатності цих людей, бажання усталити українські термінологічні системи, забезпечити українській мові якнайширші сфери розвитку в Україні та у світовому просторі в галузях міжнародних відносин, політики, торгівлі, економіки, освіти та культури. Варто  відзначити, що важливим досягненням розвитку термінологічної справи є активне опрацювання теоретичних проблем, висвітлення такої проблеми, як теормінознавство, проведення різноманітних термінологічних конференцій, які відбуваються почергово в Києві, Львові, Чернівцях. На Україні утворилися центри, де розробляється питання термінології та видаються термінологічні словники.

   

    Термінографічну роботу здійснювано і за межами України. У повоєнний час українська діаспора досягла вагомих здобутків у термінографії, консолідувавши свої зусилля в Українському Термінологічному Центрі в Америці (УТЦА), Товаристві Українських Інженерів Америки (ТУІА), Термінологічній комісії НТШ, Науково-Дослідчому Товаристві Української Термінології. Різнобічна діяльність термінологічних організацій – проведення конференцій, видання діаспорних журналів (“Свобода”, “Рідна школа”) створили наукове, мовне середовище, в якому функціювала українська термінологія. До найцікавіших лексикографічних праць української діаспори можна віднести словники П.Штепи “Знадібки до словника чужословів” (Торонто, 1967), “Словник чужослів” (Торонто, 1977).

   Аналіз здобутків сучасної української термінології та термінографії  дає змогу побачити і певні її недоопрацювання, недовершеність, навіть хиби.

   

    З метою подальшого успішного розвитку цих систем задумаймося над причинами такого стану:

- відсутність підтримки не лише наукової, а й української мови в цілому з боку    владних структур і багатьох урядовців;

- відсутність підпорядкованості різних наукових установ, кожна з яких самостійно займається термінознавчою роботою;

- відсутність  корегувального центру - такої наукової інституції, як Інституту наукової мови, що існував колись в Києві, який був би арбітром у суперечливих справах та рішення якого не підлягали би дискусії.

   Причиною нестабільності розвитку української термінології та термінографії був і, на жаль, часто залишається, факт певної, а інколи навіть дуже великої, залежності українських термінологічних систем від російської термінологічної основи. Усі  це усвідомлюють. У багатьох випадках намітилося  намагання позбуватися калькування російських термінів, але поки що вирватися з цих обіймів не вдається, бо багато навчальної літератури, посібників, виробничих процесів є російськими, бо в багатьох навчальних закладах навчаються за допомогою цих перекручених термінів.

   Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.

    Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І як б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

    Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір:

  •  одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів,
  •  інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.

    Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

    Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують і похідні іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники: возгонка - узгін, гонки - перегони. Часто-густо цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомоги суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки їх наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи низки немилозвучних слів. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Замість розробляння стандартів можна сказати опрацювання стандартів. Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі давноутворені назви дій з суфіксом -ка: оцінка, перевірка, поведінка.

   Протягом останнього десятиріччя активізують корінь гін як засіб заміни запозиченого з російської провід: водогін замість водопровід, газогін - газопровід. Однак і надалі поза увагою наукової дискусії перебувають прикметники із запозиченим російським терміноелементом            (-образный, -видный, -подобный). Українською термінотворчою традицією передбачено замінювати кореневий елемент суфіксом -уват-: газуватий, зіркуватий, пилкуватий (а не газоподібний, зіркоподібний, пилкоподібний). Інколи російський взірець орієнтує неправильно: газообразный - це не газоподібний, а просто газовий (у назві агрегатного стану речовини).

    Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників-інтернаціоналізмів. У російській мові багато термінів утворюють від іншомовних слів способом їх формального транскрибування, залишаючи іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль, -ир, -ич, -он, -ональ- (-аі-, -іг-, -іс-, -оп-, -опаї-), додаючи російські прикметникові суфікси -н-,-ск- та ін. Такий спосіб словотворення, властивий російській мові, не відповідає нормі української мови, за якою до кореня додають суфікс -н-, без збереження прикметникового іншомовного суфікса.

    Слова набувають властивого українській мові звучання:

Вихідне слово

Російською мовою

Українською мовою

алгебра

алгебраический

алгебричний

синусоїда

синусоидальный

синусоїдний

тенденція

тенденциозный

тенденційний

емоція

эмоциональный

емоційний

диференціювати

дифференциальный

диференційний

функція

функциональный

функційний

    

    Крім зросійщення, в українському науковому мовному середовищі виникла нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

    Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, активно поповнили лексику української мови наприкінці XX століття. Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше - природничих.

   У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці активно вживають концепт, бо термін поняття їх уже не задовольняє. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець відповідно). У політології поширені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру функціонує англіцизм мас-медія, а інтерв 'ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне.

    Представники наймолодшого і середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий, латентнийприхований  тощо. Чому виникає українська інглиш?

  •  Почасти це данина моді і сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання у зміст аналізованої проблеми,
  •  частково це своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх,
  •  а нерідко ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки.

    В. Радчук уклав список слів-позичок, серед яких переважають англіцизми, що мають питомі або давніше запозичені відповідники: ан-детраунд - підпілля; бігборд - стенд; бізнес-ланч - діловий обід; бренд - гатунок; генерація - покоління; джек-пот - найвища сума виграшу; плейєр-програвач; прайс-лист - цінник; пресинг - тиск, натиск; респектувати - шанувати; рецепція - сприйняття; фан - болільник, уболівальник. А до варваризму імплементація, на думку вченого, можна дібрати понад 30 українських відповідників, серед них: впровадження, запровадження, втілення, втілення в життя, введення, введення в діло, виконання, здійснення, проведення в життя, перетворення в дійсність, перетворення в життя, реалізція, матеріалізація, справдження, звершення, вживляння, законодавче запровадження, законодавче утвердження, введення в (законодавчу) практику, надання чинності, набуття чинності, узаконення, внесення змін (до закону), внесення поправок, перегляд (закону).

    Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.

    Страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав'язаних іззовні.

Питання 2. Типи термінологічних словників.

   Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

   Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види:

  •  словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів;
  •  словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

   Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

  •  Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше - чотири-семимовні.
  •  Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад:

Імпорт (ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг,цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочогочасу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення.

(А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. (Львів, 1994).

  •  Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є "Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки" (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

    Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник - комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.

    Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

    Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

    В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кінець XIX - початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

  •  систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);
  •  розмежовують родові та видові поняття;
  •  відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел:
  •  розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні);
  •  визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни також подають, але з позначенням нерекомендований);
  •  добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; формулюють українською мовою означення (дефініції) поняття;
  •  мовознавці рецензують стандарт.

    Стаття стандарту має таку будову:

  •  назва поняття українською мовою;
  •  скорочена форма терміна;
  •  недозволений (нерекомендований) синонім;
  •  родове поняття;
  •  видове поняття;
  •  еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;
  •  дефініція (означення);
  •  формула або схема.

Тлумачні словники сучасної української мови

  1.  Словник української мови: В 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства / За ред.

     І.К. Білодіда. - Київ: Наукова думка, 1970-1980.

  1.  Короткий  тлумачний   словник   української   мови.   Близько 6750 слів  / За   ред. Д.Г. Гринчишина. - 2-е вид., доп. і перероб. - Київ: Рад. школа, 1988.
  2.  Новий тлумачний словник української мови. 42000 слів: У 4-х томах / Уклад.

     В. Яременко, О. Сліпушко. - Київ: Аконіт, 1998.

  1.  Великий тлумачний словник української мови / Автор,  керівник проекту  і гол.  редактор В.Т. Бусел. - Київ, Ірпінь: Перун. 2001.
  2.  Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова. - Харків: Фоліо, 2005. - 767 с.
  3.  Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / Упоряд. Загнітко А.П. - Донецьк: Бао, 2008.- 704 с.

Термінологічні словники з економіки

  1.  Біржа. Біржові операції: Термінологічний словник / Загородній А.Г., Вознюк Г.Л.- К.: Алерта, 2008.- 186 с.
  2.  Економічний   словник:     Тлумачно-термінологічний   / Коноплицький В.А.,

     Філіна А.І. - К.: ТОВ "КНТ", 2007 . - 580 с.

  1.  Економічний словник довідник / Башнянин Г.І.- К.: ПП "Магнолія 2006", 2009. - 688 с.
  2.  Економічний тлумачний словник.- 2-е вид./ Гордієнко Д.Д. - К.: ТОВ "КНТ", 2007. - 360 с.
  3.  Економічний тлумачний словник: власність, приватизація, ринок цінних паперів (Українсько-англійсько-російський) / Алексеєнко Л.М., Алексеєнко В.М.- К.: Наші книги, 2003 — 762 с.
  4.  Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник. – Львів: Вид-во Національного університету "Львівська політехніка", 2005. – 714 с.
  5.  Зовнішньоекономічний словник / Філіпенко А.С. – К.:Академвидав, 2009 — 248 с.
  6.  Інвестиції:Фінансово-інвестиційно-інноваційний термінологічний словник, 2000 сл. / Шира Т.Б., Карпінський Б.А. - К.: Професіонал, 2009 - 464 с.
  7.  Ковальчук А.Т. Фінансовий словник.- К.: Знання, 2006 - 286 с.
  8.  Менеджерський словник / Колесніков Г.О., 2007. — 288 с.
  9.  Облік і аудит: Термінологічний словник / Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - К.: Центр Європи, 2002. - 261 с.
  10.  Словник  обліково-економічних  термінів  /  За  ред.  проф.  Ф. Бутинця,  проф.

     М. Добії, проф. Т. Тріфонова, 2001.

  1.  Словник банківських термінів. Банківська справа: Термінологічний словник / Загороднiй А.Г., Слiпушко О.М., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.- К.: Аконiт, 2000.
  2.  Словник-посібник економічних термінів: Російсько-українсько-англійський / Дрозд О.М., Дубiчинський В.В., Д’яков А.С., Зубарєва В.А., Кияк Т.Р. - К.:

     Аcademia, 1997.

  1.  Словник сучасних економічних термінів / Живко М.О., Живко З.Б., Живко І.Ю. Л.: Край, 2007.-  384 с.
  2.  Тлумачний словник економіста: Навчальний посібник рекомендовано МОН України / Гончаров С.М.- К., 2009. - 268 с.
  3.  Экономический словарь. Толково-терминологический / Коноплицкий В.А., Филина А.И. - К., ТОВ "КНТ", 2007 . - 624 с.
  4.  Термінологічний словник /Куценко Т. Ф.  - К.: КНЕУ, 2002. - 256 с.

Термінологічні словники з фінансів

  1.  Фінанси / Шира Т.Б., Карпінський Б.А.- К.: Професіонал, 2007 — 608 с.
  2.  Фінанси. Словник / Карпінський Б.А. , 2008. — 608 с.
  3.  Фінансовий словник: Навчальний посібник / Коваленко М.А., Чесноков В.Л. –К.: Олді плюс, 2009.- 382 с.
  4.  Фінансово-інвестиційний словник-довідник / Карпінський Б.А., 2009 — 304 с.

Термінологічні словники з мистецтвознавства

  1.  Англо-український мистецтвознавчний словник / Лесь Герасимчук. - К.: Криниця, 2004.
  2.  Мистецтвознавство: Короткий тлумачний словник. –К.: Либідь, 1999.- 208с.

Термінологічні словники з туризму

  1.  Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.
  2.  Смолій В.А., ФедорченкоВ.К., ЦибухВ.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / Передмова В.М. Литвина. - К.:Видавничий дім "Слово", 2006. - 372 с.

Контрольні запитання:

  1.  Які проблеми стоять перед сучасним українським термінознавством?
  2.  Які здобутки сучасного термінознавства періоду незалежності України?
  3.  Які є види термінологічних словників у чому їх специфіка?
  4.  Які основні фахові термінологічні видання популяризуються сьогодні в Україні?

Тема 3.4 Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.

  1.  Багатозначні слова. Омоніми, синоніми, пароніми у діловому мовленні.
  2.  Словники синонімів та паронімів: правила користування.
  3.  Складноскорочені слова.

Література: 3, 8, 10, 11, 22, 24, 25, 26, 28, 29, 41, 43, 48, 49, 56, 76, 77.

Питання 1.   Багатозначні слова. Омоніми, синоніми, пароніми у діловому мовленні.

    Слова української мови поділяють на однозначні та багатозначні. Для ділового мовлення характерні слова, що мають одне значення, але в кожному правилі є винятки.

    Багатозначність – наявність в одного слова двох чи кількох пов’язаних між собою значень.

    Н-д: бухгалтерія - 1. Ведення обліку, пов’язаного з грошовими та іншими операціями. 2. Рахівничий відділ підприємства, установи.

              модель – 1. Об’єкт, який зображується (натура). 2. Виріб, з якого знімається форма для відтворення в іншому матеріалі. 3. Зразок, який слугує еталоном для наступного масового виробництва (в художньому конструюванні);

             пленер – 1. Відтворення колористичного багатства природи в живописі.

                              2. Заняття живописом на відкритому повітрі;

             шедевр – 1. В  середні віки в Західній Європі взірці виробів, які мали подавати ремісники, щоб здобути звання майстра. 2. Зразковий, визначний твір.

            продукція - 1. Сукупність продуктів, що є результатом виробництва окремого підприємства, галузі промисловості, сільського господарства за певний проміжок часу.  

                                      2. Плоди особистої творчості (письменника, художника, композитора тощо).

     Багатозначність можна проілюструвати також на прикладі слова земля.

  •  Третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. І сонечко серед неба опинилось – стало, мов жених той молодую, землю оглядало ( Шевченко ).
  •  Верхній шар земної кори. Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю і лежали на ній ( Довженко ).
  •  Речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком  (Мирний ).
  •  Суша . Вгору піднісшись на хвилі високій, глянув він пильно, і от – недалеко вже землю побачив ( Гомер ).  
  •  Грунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька – нехай продає воли, землю й хату, бо далі не видержу (Нечуй-Левицький).
  •  Країна, край, держава. Еней в чужих землях блукає (Котляревський).
  •  Те чи інше значення багатозначного слова реалізується в контексті.

    Омоніми – слова, що однакові за формою (звучанням, написанням), але мають різні значення і не пов’язані між собою асоціативно.

    Омоніми з’являються внаслідок:

  •  звукових змін у процесі розвитку мови;
  •  випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння з іншої мови;
  •  випадкового збігу звучання форм різних слів.

Види омонімів:

лексичні (слова однієї частини мови, що збігаються в окремих граматичних формах):  кадри  (фільму) – кадри (персонал), захід (сонця) – захід (свято), наряд (документ) – наряд (одяг), байка (тканина) – байка (жанр  літератури), барабан (музичний інструмент) – барабан (багатогранна частинна,   яка   підтримує   купол),    бісквіт     (не покритий  оливою  фарфор)  –   бісквіт  (кондитерський виріб ), каблучок (архітектурний облом) – каблучок (деталь взуття), коник  (у дерев’яній архітектурі скульптурне  оформлення колоди, що завершує дах, у вигляді зображення коня чи птаха) – коник (зменшувальна форма від слова кінь), лопатка (плоска вертикальна смуга, що виступає на поверхні стіни будинку) – лопатка, рулетка (інструмент для гравірування на металі) – рулетка, чин  (горизонтальний ряд ікон) – чин (звання).

омоформи (слова різних частин мови, що збігаються в окремих граматичних формах): три (числівник) – три (дієслово);

омофони (слова, що однаково звучать, але по-різному пишуться): Романроман, Бурштин- бурштин, Атлант (в грецькій міфології титан, який нібито тримав на своїх плечах небо) – атлант (опора у вигляді чоловічої статуї), краб – крабб  (декоративна деталь у вигляді стилізованого листя або квітів на щипцях);

омографи (слова, що однаково пишуться, але по-різному звучать): пла’кати плака’ти, ат’лас – атлас’.

    Існує явище міжмовної омонімії, тобто збігу зовнішньої форми слів двох різних мов. Це явище  може зумовити помилки при перекладі. Н-д:

Укр. мова                                                          Рос. мова

луна  (відлуння)                                              луна (місяць)

роза (кругле вікно з кам’яною рамою)        роза (троянда)

баня  (верхівка церкви)                                  баня (лазня)

заказувати (забороняти)                                заказивать (замовляти)  

мішати (розмішувати)                                   мешать (заважати)

орати (обробляти землю)                              орать (кричати)

рожа (мальва)                                                 рожа (морда)                                 

    

    У ділових  і наукових текстах омонімія із стилістичною метою не використовується.

    При виборі слів у діловому мовленні слід зважати ще на явища синонімії та паронімії української мови, щоб уникнути неточностей, помилок у спілкуванні.

    Синоніми – це слова відмінні за написанням чи вимовою, але близькі чи тотожні за значенням.

    Види синонімів:

лексичні (відрізняються смисловими відтінками): відомий-видатний-славетний-знаменитий; екземпляр ( додаткове значення – представник якогось роду – тварин, рослин: рідкісний екземпляр жоржин ) – примірник; інвентар ( сукупність предметів, необхідних для певної галузі ) – реманент ( предмети, які використовуються лише в сільському господарстві );

стилістичні (відрізняються стилістичним використанням): говорити- балакати- мовити- інформувати;

абсолютні ( тотожні за значенням ): століття – сторіччя, лізинг – оренда, бартер – травний обмін, гіперреалізм – фотореалізм, корабель – неф( приміщення у вигляді галереї), подій – подіум, тектоніка – архітектоніка - композиція (твору), меццо-тінто – «чорна манера» (вид гравюри на металі), бурштин -янтар.

    Кілька синонімів утворюють синонімічний ряд, в якому виділяється головне  (стрижневе ) слово, яке, порівняно з іншими членами ряду:

  •  має найзагальніше значення;
  •  є стилістично нейтральним;
  •  характеризується максимальною сполучуваністю з іншими словами.

Н-д:   

багато, тьма, чимало, безліч, сила-силенна;

асоціація, об’єднання, товариство, спілка

Приклади вживання синонімів у діловому мовленні:

Авторитет вживається в сучасній українській мові у двох значеннях:

загальновизнаність, вплив, поважність: авторитет керівника, авторитет установи;

той, хто має загальне визнання, вплив:

     Ви наш найбільший авторитет.

Престиж вживається тільки в одному значенні – авторитет, вплив, який має хто-, що-небудь: престиж установи, втрачати свій престиж.

Інтерв’ю – це призначена для опублікування в пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з політичним, громадським або яким-небудь іншим діячем. Так може називатися газетна стаття або передача по радіо, телебаченню, що містить виклад цієї розмови: по телебаченню передавали інтерв’ю з відомим політичним діячем. Це розмова двох осіб: основне завдання однієї з них – запитувати про щось, а другої – відповідати.

Бесіда має ширший зміст:

  •  обмін думками з ким-небудь;
  •  доповідь, повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками.

У бесіді може брати участь кілька осіб, причому їх бесіда передбачає активний, рівноправний обмін висловлюваннями кожного учасників: бесіда з письменником, бесіда за “круглим столом”.

Форум означає широкі представницькі збори: міжнародний форум молоді, форум кінематографістів. Це слово доцільно вживати для позначення зборів світового, міжнародного масштабу: форум дослідників слов’янських культур.

Збори вживаються стосовно зібрання членів певного колективу, організації з метою обговорення якихось питань чи проведення заходів: відкривати збори, писати протокол зборів.

Короткий словничок синонімів

Автентичність – відповідність оригіналові.

Адаптація – пристосування.

Актуальність – важливість, злободенність.

Аналіз – розгляд, розбір, обдумування, дослідження.

Блок – об’єднання.

Взірець – зразок, наочний приклад.

Вилучення – видалення, конфіскація, виведення.

Вимога – домагання, побажання, правила, запит, наполягання.

Винагорода – премія, гонорар, платня, віддяка.

Відносини – зв’язки, стосунки, взаємини.

Дефіцит – брак, нестача, відсутність.

Забезпечення – постачання, гарантія, надання, створення.

Коментар – пояснення, роз’яснення, тлумачення.

Нарада – засідання, консиліум, збір, обмін думками.

Облік – обчислення, обрахування.

Підстава – причина, привід, мотив, резон.

Плата – винагорода, гонорар, платня, платіж, сплата, розплата, фрахт.

Рахунок – результат, підсумок, доцільність, вигода, квитанція, кошт.

    Пароніми – слова близькі за звучанням, але різні за значенням.

    Види паронімів:

різнокореневі: дистанція – інстанція, тафта( тканина ) – тахта (диван), волюта

     (архітектурний мотив у формі спіралеподібного завитка з кружечком у центрі) –                     валюта ( грошова одиниця ),;

спільнокореневі: увага – уважність, людський – людяний, відпуск – відпустка, люстр (тонкий прозорий пігмент, у складі якого є срібло, мідь тощо) – люстра.

    Більшість спільнокореневих паронімів близькі за походженням і , отже, виявляють певний змістовий зв’язок, як-от: рятівник (той, що врятував когось), рятувальник (той, що професійно займається рятуванням).

    Виділяють пароніми, що об’єднані

  •  антонімічними зв’язками, н-д: адресат  (той, кому пишуть) – адресант (той, хто пише), аверс (лицьовий бік медалі) – реверс (зворотний бік медалі), еміграція (виїзд) - імміграція (в’їзд), персона грата (бажана персона)– персона нон грата (небажана персона)
  •  синонімічними, н-д: важкий –тяжкий, запитання – питання, напрямок - напрям.

Приклади вживання паронімів у діловому мовленні:

Дільниця – це адміністративно самостійний об’єкт або виробничий вузол на будівництві, шахті, а також виборча дільниця.

Ділянка – частина поверхні, площі: садова ділянка, дослідна ділянка.

Адрес – письмове привітання на честь ювілею тощо: вітальний адрес.

Адреса – напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі: моя адреса: вул. Стуса, 1

Тактовний – той, що володіє почуттям міри, такту: тактовна людина.

Тактичний утворений від іменника тактика у значенні “сукупність прийомів, методів або способів, що використовуються в політиці, спорті, для досягнення мети або на війні для проведення певної бойової операції”: тактичні міркування, тактичні прийоми.

Гарнітур – комплект однотипних предметів – меблів, білизни тощо

Гарнітура – комплект шрифтів , однакових за малюнком, але різним за кеглем і накресленням

Девіз – вислів, формулювання

Девіза – вексель, чек

Вольт – одиниця виміру напруги електричного струму

Вольта – тканина

Кар’єр – місце відкритого добування копалин

Кар’єра – просування в якій-небудь діяльності

Меліс – сорту цукру-піску

Меліса - рослина

Короткий словничок паронімів

Буття – перебування.

Виключення – винятковість.

Вимога – вимогливість.

Декларація – декларування.

Дія – діяльність.

Довіряти – завіряти.

Договір – зговір.

Законодавство – законотворчість.

Згода – погодженість.

Обмеження – обмеженість.

Організований – організаторський.

Прийомний – приймальний – прийнятний.

Продукт – продукція.

Рекомендаційний – рекомендований.

Технічний – технологічний.

Угода – згода.

Укладати – складати.

Отже, серед лексичних помилок і недоліків найпоширеніші ті, що стосуються:

  1.  уживання слів у невластивому для контексту значенні: заважати вчитися (а не мішати вчитися), ставитися до неї з повагою (а не відноситися до неї з повагою);
  2.  уживання слів-паразитів, які засмічують особливо усне мовлення і заважають зрозуміти висловлену думку: ну, значить, взагалі, от, так би мовити, знаєте, розумієте, також, так сказати, га, ага, як це, тобто;
  3.  уживання ненормативних слів, жаргонізмів, які мають знижений, згрубілий колорит і перебувають поза літературною нормою: говорити (а не гавкати), обманювати (а не брехати), продати (а не загнати), доносити комусь (а не капати), міліціонери (а не менти);
  4.  уживання лайливих і вульгарних слів, недопустимих з погляду літературної норми та етикетних правил: чорт візьми, холера ясна, паскудний, дурепа та інші;
  5.  уживання росіянізмів: праска (а не утюг), їдальня (а не столова), наступний (а не слідуючий) та інші;
  6.  перенасичення тексту чужомовними запозиченнями, зловживання іншомовними словами, які в українській мові мають свої відповідники: перевезення (а не транзит), товариство (а не корпорація), особливий (а не ексклюзивний), добірні сорти (а не елітні сорти), найкраща ціна
    (а не оптимальна ціна), відпочинок (а не вікенд), циркове видовище (а не циркове шоу).                М. Рильський казав, що без іншомовних слів у культурному мовленні не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні – і, безумовно, у властивому для них значенні;
  7.  уживання тавтології – невиправданого повторення однокореневих слів: виконати роботу (а не зробити роботу), осінній день не осінній день осені), свято (а не святкове свято);
  8.  уживання зайвих слів (плеоназму, тобто багатослів’я): кожна хвилина дорога (а не кожна хвилина часу дорога), будемо знайомитися (а не будемо вперше знайомитися);
  9.  сплутування  паронімів: моя домашня адреса (а не мій домашній адрес), дружна група (а не дружня група);
  10.  порушення фразеологічної точності: мова про (а не мова йдеться); брати участь (а не приймати участь); дослівний переклад іншомовних висловів, які в українській мові мають свої відповідники: збожеволіти (а не зійти з розуму), незнання точного значення фразеологізму, його слововживання: Це була лебедина пісня для цих підлітків-злочинців. 

Питання 2. Словники синонімів і паронімів: правила користування.

    Лексикографія - це наука, яка збирається збиранням слів якої-небудь мови, їх систематизацією та укладанням словників.

    Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слів. Видатний поет і вчений М.Рильський , підкреслюючи важливість словників, писав:

Не бійтесь заглядати у словник:

      Це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

       Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

    Словники поділяються на дві основні групи:

Енциклопедичні (у цих словниках пояснюється не значення слів, а зміст і характер предметів та різних явищ);

Лінгвістичні (предметом пояснення в цих словниках є слово): перекладні, тлумачні, термінологічні, етимологічні, історичні, орфографічні, іншомовних слів, діалектологічні, словники мови творів окремих письменників.

    Як користуватися словниками паронімів та синонімів?

    Візьміть “Словник паронімів української мови” ( Д.Г.Гринчишин, О.А.Сербенська. – К.: Рад. шк., 1986 ).

    Словник, розрахований на широке коло читачів, є нормативно довідковим виданням.

    Слід уважно прочитати Передмову, де сказано:

в словнику описано 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в підручниках, на сторінках науково-популярних видань, у періодиці, в офіційно-діловому стилі;

словник зорієнтований на широке розуміння паронімії;

у словниковій статті описується паронімічна пара;

вся увага звертається на розкриття лексичного значення паронімів;

дається коротке тлумачення паронімів;

лексичне значення і особливості функціонування слів-паронімів допомагає розкрити ілюстративний матеріал – цитати із наукових, художніх, публіцистичних творів.

    Проаналізуйте словникову статтю АБОНЕМЕНТ // АБОНЕНТ.

    Спільний корінь абон-; розрізняються суфіксами –мент, -ент. Похідні пароніми абонементний // абонентський.

    АБОНЕМЕНТ, а, ч. 1. Документ на користування (за плату чи безплатно) бібліотекою, басейном, побутовими послугами, місцем у театрі (на стадіоні), а також саме право на це: …Книги цього юнацького жанру люди дорослі… читають з не меншою охотою, ніж діти. Це підтверджує не одне дослідження читацьких абонементів по бібліотеках (Смолич, VІ, 40 ); У Павла Сергійовича був постійний абонемент на концерти в консерваторію (Дмит., ІV, 628).

    У спол.: а. Постійний, (не)дійсний, оформлений, відкритий, читацький; читача, студента, учня; на цикл лекцій, на телефон, у театр; закриття, оформлення, продаж а.; плата за а; заповнити а., користуватися а.

    2.  Відділ у бібліотеці, що видає читачам літературу для користування вдома: Тут у масових бібліотеках працюють такі функціональні відділи, як відділ комплектування літератури, організаційно-методологічний, інформаційно-бібліографічний, міжбібліотечного абонемента (КУ, 1981, № 8, 75).

    У спол.: а. Бібліотечний, міжміський, студентський, обслуговує, задовольняє, замовляє.

    АБОНЕНТ , а, ч. Особа чи організація, що користується абонементом: Передбачається значне зростання каналів міжміського зв’язку телефонних абонентів, механізованих підприємств поштового зв’язку, дальшого впровадження систем АСУ  (РУ, 7.05 1681).

    У спол.: а. АТС, телефонної сітки, бібліотеки, індивідуального користування; телефон, аппарат, скринька, виклик, заява, обов’язки а.; в користуванні а.; довідка про а.; категорія а.; кілька, сто, тисяча а.; а –ів з’єднувати, роз’єднувати, сполучати, повідомляти, попереджувати; стати а.; а. викликає, замовляє, відповідає, несе матеріальну відповідальність.

    АБОНЕМЕНТНИЙ, а, е. У с п о л.: а. Довідка, картка, плата, талон.

    АБОНЕНТСЬКИЙ, а, е. У с п о л.: а. Відділ, канал, лінія, установка.

    У словникових статтях подаються повні та неповні пароніми, пояснюється явище паронімізації: спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність.

    Усі пароніми у словнику розташовані за алфавітом.

    Після передмови у словнику вміщено список скорочень ремарок, список скорочень літературних джерел, український алфавіт.

    У кінці словника вміщено покажчик слів в алфавітному порядку, про які розповідається.

    Розібратися в синонімічному ряду допоможуть словники української мови. Залежно від характеру тексту (наукового, художнього  і т.д.) можна вибрати той синонім, уже як основну лексику, який найкраще відповідатиме конкретному контекстові. До багатьох термінів чи іншомовних слів подано українські відповідники.

    Ознайомтеся зі “Словником синонімів української мови” у 2 т. (А.А. Бурячок,

Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін.  – К., 2000).

    Словник нараховує близько 9200 синонімічних рядів, подається синонімічне багатство української мови (на матеріалах літературної мови ХІХ - ХХ ст.). Він є найповнішим за ступенем опрацювання зібранням української синоніміки.

    У Словнику вміщено Передмову, де розповідається, що в основу Словника покладено розуміння синонімів як одиниць з тотожною, або максимально наближеною віднесеністю, що виступають у значенні тієї самої частини мови. Ядром кожного синонімічного ряду є його домінанта  - лексична одиниця, що має найзагальніші для цього ряду семантичні особливості. Словник розрахований на широке коло читачів – шанувальників української мови.

    Слід опрацювати матеріал про побудову словника і словникової статті. Синоніми, подані в Словнику, наводяться у складі синонімічних рядів, кожний з  яких починається з домінанти, що в переважній більшості випадків являє собою слово у прямому значенні, без експресивно-емоційного забарвлення або стилістичних обмежень. Усі синоніми у Словнику розташовані за алфавітом. Подається перелік умовних скорочень та алфавіт.

    Опрацюйте словникову статтю:

    АЛФАВІТ (сукупність букв якої-небудь писемності, розташованих у встановленому порядку ), АБЕТКА, АЗБУКА. Найдавніша, що дійшла до нас, слов’янська писемність знає два алфавіти – кирилицю й глаголицю ( з наукової літератури ); За місяць обидва хлопчики вже читали друкований текст. Допомогло і те, що Наташа подарувала їм ту абетку, за якою вона колись сама вчилася читати й писати ( З.Тулуб ); - А що, сину? Багато вже вивчив граматики?.. –Уже азбуку вивчив, - одказує Кирило (ПанасМ ирний).

Питання 3. Складноскорочені слова.

    Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма у діловому мовленні широко користуються системою скорочень, яка розроблена і рекомендована Держстандартом України 3582-96, що чинний від 1998 року.

    Види скорочень:

лексичні (абревіатура);

графічні.

    Абревіатура – це іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень.

    Типи абревіатур:

ініціальні ( звукові, буквені, буквено-звукові ): ДАІ, СНД, неп, ЧАЕС;

складові:

а)  поєднання початкових складів слів: виконком (виконавчий комітет);

б) поєднання початкового складу і цілого слова: запчастини, інвестпроекти, спецрежим;

в) поєднання початкового складу з непрямим відмінком цілого слова: заввідділення;

змішані (поєднання складових і ініціальних абревіатур): міськвно (міський відділ народної освіти), Дем ПУ.

    Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і писемному мовленні. Графічні скорочення не є словами й використовуються лише на письмі.

    Типи графічних скорочень:

крапкові: ст., див.;

дефісні: з-д, б-ка;

дробові: р/р, а/с;

нульові:    (на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв): 2 хв, 400 грн (у звітах, листах, наказах та інших документах після скороченої форми на означення часу крапка ставиться : засідання правління ЗАТ відбудеться о 16 год. 30 хв );

комбіновані: півд.-зах.

    Графічні скорочення не подвоюються (виняток: рр. – роки). Не можна скорочувати імена та по батькові (крім ініціалів), псевдоніми (Леся Українка, а не Л.Українка), подвійні прізвища (Кучук –Ярош, а не К.-Ярош).

    Основні правила скорочень:

Скороченню підлягають різні частини мови.

Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень, під час скорочення враховуються відмінкові закінчення (д-р (доктор) – д-ри  (доктори). Типові графічні скорочення ділової мови: гр. – громадянин, ст. –стаття, п. – пункт, р. –рік, обл. – область, р-н –район, та ін. – та інше.

Неприпустиме однакове скорочення для двох різних за значенням слів: тер.  терновий ) – тер. (терпкий).

У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, при цьому зберігається правопис малої і великої літери, дефісів: Мін’юст (Міністерство юстиції), півд.-зах.

Скорочення слова до однієї початкової літери допускається тільки у загальноприйнятих скороченнях: к. – карта, м. - місто, о. – острів.

Слова не скорочують на голосну (крім загальноприйнятих скорочень) і на ь, н-д: слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ.

При збігові двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін. (стінний) календар.

При збігу двох різних приголосних скорочення треба робити як після першого (крім й - н-д: олійн. – олійний), так  і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки: власт. (властивий), бо по-іншому скорочення буде неточне, незрозуміле для інших.

У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них: фізико-математичний – фіз.- мат., фізико-матем.; інжен.-техн., інженерно-техн.

10. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, відсікають другу складову, якщо       вона має закінчення –ський: місто Новгород-Сіверський – м. Новгород-Сівер.

11. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають лише другу частину: лісогосподарський – лісогосп.

12. У прикметниках, утворених від географічних назв і назв народів, зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення: грузинський народ – грузин. народ, Луганська областьЛуган. обл.

13. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують: вищий – вищ., але вища – не скорочують.

14. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний: торф’яний – торф’ян.

Контрольні запитання:

  1.  Яка різниця між багатозначними словами і омонімами?
  2.  Які є види омонімів?
  3.  Що таке міжмовна омонімія?
  4.  Як вірно складати тексти, використовуючи пароніми і омоніми?
  5.  Як слід користуватися словниками синонімів та паронімів?
  6.  У чому специфіка паронімів?
  7.  Які є види синонімів?
  8.  Як потрібно визначати стрижневе слово (домінанту) в синонімічному ряду?
  9.  Які є види скорочень? У чому їх специфіка?
  10.  Які основні правила слід знати, скорочуючи слова на письмі?

Розділ 4. Нормативність та правильність фахового мовлення.

Тема 4.1 Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

Орфографічні та орфоепічні словники.

Правопис складних іменників, прикметників та прислівників.

Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

Правопис прізвищ, імен, по батькові в українській мові.

Орфоепічні норми.

Орфогрфічні та орфоепічні словники.

Література: Л3, Л7, Л11, Л13, Л14, Л15, Л16, Л22, Л23, Л28, Л29, Л32, Л33, Л36, Л40, Л41, Л48

Питання 1. Правопис складних іменників, прикметників, прислівників.

    В українській мові правопис слів (орфографія) зумовлений такими принципами, як:

Фонетичний (якщо слова пишуться так, як ми їх вимовляємо, то вважають, що ці слова пишуться за фонетичним принципом): вода, мудрий, кіт, пишний, сказати.

Морфологічний  (якщо для написання слова потрібно точно знати будову слова (морфеми),  щоб правильно його передати, то це означає, що слово пишеться за морфологічним принципом): щоб вірно перенести з рядка в рядок частину слова відзначений, потрібно знати, що від- є префіксом, тому можливий такий перенос: від-значений.

Історичний (традиційний) – (це коли написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні його  морфологічним  складом,  ні  певним  правилом;  таке  написання  називають

     традиційним) : так, у запозичених словах ми пишемо літеру ф: фабрика, фея, формула.

4.   Смисловий (семантичний або диференціюючий) – (це коли написання слова залежить від                

     того,  що  це  слово  означає):  гончар  (професія)  –  Гончар (прізвище);  

     назустріч (прислівник) – на зустріч (прийменник з іменником).

                         

Написання складних іменників

Разом пишуться:

1. Складні іменники, що утворені за допомогою сполучних голосних: вантажообіг, водогін, життєздатність,книгосховищеа, чорнозем, гучномовець.

2.  Складні іменники, які утворені без сполучних голосних, перша основа  яких дієслівного чи числівникового походження: перекотиполе, Непийвода, сімдесятиріччя (але: 70-річчя); іменники, перша частина яких пів-, напів-, полу-, спів-: півскладу півуніверситету, напівавтомат, співавторство,співстрахування, полумисок (але: пів’яблука, пів-Тернополя).

3. Усі складноскорочені слова: держмайно, фінплан. Сюди належать і слова з першою частиною іншомовного походження : авіа (скорочення від авіаційний - птах)-,    авто (сам)-,    біо      (життя)-, вело (скорочення від велосипед)-, гідро (вода)-, екстра (занадто)-, космо (від слова космічний) -, макро (великий)-, мульти (багато)-, аеро (повітря)- , амфі (з обох боків)-, анте  (опереду)- , архі (головний) -, гіпер (над – той, що перевищує норму)-, ізо (рівний) -, фіто  (ослина)-, інтер (між)-, літо (камінь)-, моно (один) - , пери (навколо) -, полі (багато)- , ретро  (назад) -  тощо: мікропоказники, макропоказники.

4. Складні іменники, які утворені з трьох і більше основ: держкомпідприємництва, автомотоклуб, автолітографія (вид літографії, коли зображення на камінь наносить художник-автор).

Через дефіс пишуться:

Складні іменники, що позначають близькі (синоніми) чи протилежні (антоніми) за змістом поняття: купівля-продаж, хліб-сіль, південь-північ.

Складні іменники, що означають спеціальність, професію, а також назви людей з першою частиною віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер, штаб(с)-: бухгалтер-косультант, художник-декоратор, віце-прем’єр, екс-чемпіон, лейб-гвардія, обер-лейтенант, унтер-офіцер, штабс-капітан.

Складні іменники – одиниці виміру: кілограм-молекла, людино-день.

Складні іменники з пів- з наступною власною назвою: пів- Миколаєва, пів-Азії.

Складні іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: прем’єр – міністр, член-кореспондент, генерал-майор.

Складні іменники на позначення казкових  персонажів: Зайчик-Побігайчик.

Складні іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету, особливість предмета, названого другим словом: блок-система, бізнес-план, , килим-картина.

Складні терміни, одне слово – родове поняття, друге – видове: гриб-паразит.

Складні прізвища та географічні назви: Нечуй-Левицький, Нью-Йорк.

Скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: вид-во, ін-т.

 

Особливості вживання складних іменників

  1.  Відмінювання:

Залежно від характеру відмінюваності виділяють три групи складних іменників:

  •  Складні іменники з  невідмінюваною першою частиною:

А. Складні слова, першим компонентом якого є невідмінюване слово: кафе-ресторан, кафе-кондитерська, какао-порошок.

Б. Складні слова, перший компонент яких наближається за значенням до прикметників: джаз-оркестр(джазовий), компакт-диск (компактний), слайд-фільм (слайдовий).

В. Переважна більшість складних термінів , зокрема назви одиниць виміру, терміни, першою частиною яких ї назви літер грецького алфавіту або слова, що наближаються до прикметників: кіловат-година, бета-промені, кварц-лампа, експрес-аналіз.

Г. Іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, зюйд-вест.

Д. Назви трав і квітів: іван-чай, сон-трава, мати-й-мачуха (у слові „брат-сестра” відмінюються дві частини)

  •  Складні слова з невідмінюваною другою частиною: програма-максимум, програма-мінімум.
    •  Складні слова, в яких відмінюються обидві частини:

А. Назви предметів, закладів, різноманітних явищ: бібліотека-музей, музей-квартира, вагон-ресторан, шафа-холодильник, диван-ліжко, альбом-буклет, вальс-бостон, виставка-продаж, виставка-ярмарок, матч-реванш (винятки: кран-балка, крем-брюле, крем-сода, матч-турнір, плащ-намет, марш-кидок, марш-маневр).

Б. Назви осіб за посадою, професією, званням тощо: секретар-координатор, член-кореспондент (винятки: лорд-канцлер, прем’єр-міністр, шеф-кухар, шеф-механік, шеф-повар, шеф-пілот, а також компоненти генерал-, капітан-, інженер- у складних найменуваннях військових назв: генерал-майор, капітан-лейтенант, інженер-полковник).

В. Назви тварин: голка-риба, пила-риба (виняток: їжак-риба – їжак-риби).

  1.  Визначення роду:
  •  У складних іменниках з невідмінюваним першим компонентом  рід визначається за відмінюваним словом: новий кафе-бар, нова кафе-кондитерська, дизайн-графіка відіграла важливу роль.
  •  У складних назвах з двома відмінюваними компонентами рід визначається за родовою назвою, як правило, це слово стоїть на першому місці: прадавня вишивка-плакат, нова виставка-ярмарок.

 

Написання складних прикметників

Разом пишуться:

Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: лісостеповий, іконописний.

Складні прикметники, утворені від іменника та узгодженого з ним прикметника: народногосподарський ( народне господарство ).

Складні прикметники, утворені від сполучення числівника з іменником: десятиповерховий, десятирічний ( але: 10 – річний ), стовідсотковий.

Складні прикметники, утворені від іменника з дієсловом: деревообробний.

Складні прикметники, утворені від сполучення прислівника з прикметником чи дієприкметником: високорентабельний, вищеназваний.

Терміни: складносурядний, геологорозвідувальний.

Через дефіс пишуться:

Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс: віце-президентський.

Складні прикметники,  між частинами яких встановлюється сурядний зв’язок (можна поставити сполучник і): кредитно-фінансовий, нормативно-правовий, декоративно-ужиткове мистецтво, сценічно-декораційне мистецтво.

Складні прикметники, що означають різні кольори або відтінки кольорів; якість з додатковим відтінком: жовто-блакитний (але: жовтогарячий).

Складні прикметники, перша частина (основа) яких закінчується на –ико, -іко: історико-культурний.

Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов’язаний, військовополонений).

Складні прикметники, перша частина яких не має прикметникового суфікса, але за змістом однорідна з другою частиною й приєднується за допомогою сполучних звуків о, е : м’ясо-молочний.

Складні прикметники,  які складаються з однакових чи споріднених слів: давній-прадавній, білий-білий.

Складні прикметники, що є назвами проміжних сторін світу: південно-східний.

Написання  прислівників

Разом пишуться:

  1.  Прислівники, утворені від іменника, прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: ввечері, востаннє, втроє, внічию.
  2.  Прислівники, утворені від кількох основ: мимоволі, насамперед.
  3.  Прислівники, утворені сполученням часток аби, ані, де, чи, що, як із будь-якою частиною мови: аніскілечки, деколи, чимало.

Окремо пишуться:

Прислівники, утворені від іменника з прийменниками без, в, до, з, на, під, по: без упину, в нагороду, до вподоби.

Прислівники, у яких повторюються основи, розділені прийменниками: раз у раз, з року в рік.

Прислівники, утворенні поєднанням іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку: кінець кінцем, одним одна.

Через дефіс пишуться:

Прислівники, у яких повторюються основи (синонімічні та антонімічні прислівники): ледве-ледве, зроду-звіку.

Прислівники, у яких повторювані основи розділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього.  

Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою префікса по- і суфіксів –и-, -ому-: по-нашому, по-київськи.

Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на –е : по-перше.

Прислівники: по-латині, на-гора, десь-колись, десь-інколи, геть-чисто.

Питання 2.  Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

    Іменники ІІ відміни, що у Р.в. мають закінчення  -а(-я):

Назви істот, уособлених предметів, явищ: бухгалтера, лікаря, Мороза, лиса.

Назви міст, населених пунктів: Чернігова, Львова.

Географічні назви з наголошеним закінченням або з суфіксами –ов, -ев(-єв), -ин(-їн): Дніпра, Тетерева, Пирятина.

Назви мір, днів, місяців: сантиметра, вівторка, березня.

Назви чітко окреслених предметів, зокрема будівель та їх частин: олівця, мотора ( але: вокзалу, даху ).

Українські за походженням суфіксальні слова-терміни: чисельника, відмінка.

Усі іменники середнього роду: знання, моря.

    Іменники ІІ відміни, що у Р.в. мають закінчення  -у(-ю):

Назви речовин, матеріалу: піску, ситцю.

Збірні поняття, назви установ, абстрактні поняття: колективу, коледжу, процесу.

Назви явищ природи: граду, грому, холоду.

Односкладові іменники: боргу, року.

Географічні назви, у яких наголос не падає на закінчення: Кавказу, Криму.

Більшість префіксальних іменників (крім назв істот): вибору, податку, доходу.

Назви почуттів, процесів, станів, властивостей, ознак, загальних і абстрактних понять: гніву, методу, процесу, сорту, кредиту.

Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу (але: гопака, козака).

Примітка: Деякі іменники чоловічого роду в Р.в. однини можуть мати паралельні закінчення –а(-я), -у(-ю). Це залежить від значення слова і наголосу:

папера (документа) паперу (матеріалу).

Питання 3.  Правопис прізвищ, імен, по батокові в українській мові.

1.  У документах вживається не розмовно-побутова форма імені, а тільки офіційна (не Тоня, а Антоніна) .

2.  У ділових паперах (листах, анкетах, автобіографіях, довідках) ім’я і по батькові ставиться після прізвища, а в особистих листах, виступах – перед прізвищем.

3.  Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –ович (без будь-яких змін): Михайло - Михайлович, Юрій – Юрійович, Анатоль – Анатольович, Анатолій – Анатолійович.

    Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса –ич: Лука –Лукич (Лукович)    Сава  –  Савич  (Савович),  Кузьма  –  Кузьмич  (Кузьмович),  Хома  –  Хомич  (Хомович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч.

    Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає ій - Григорович, а до основи імені Микола додається  -ай- - Миколайович (рідко Миколович).

4. Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –івн(а): Михайло – Михайлівна, Юрій – Юріївна  (Юрій + івна), Анатоль – Анатолівна, Анатолій – Анатоліївна.

    З відхиленням від цього правила творяться дише такі імена по батькові: Яків – Яківна (випадає одне ів), Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (і рідко Миколівна).

Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, жіночі імена по батькові відмінюються як іменники І відміни твердої групи.

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

К..

Ніна Іванівна

Ніни Іванівни

Ніні Іванівні

Ніну Іванівну

Ніною Іванівною

Ніні Іванівні

Ніно Іванівно

Микола Петрович

МиколиПетровича  

Миколі Петровичу

Миколу Петровича

Миколою Петровичем

Миколі Петровичу

Миколо Петровичу

5. У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення –івн(и), -ївн(и), а в давальному –івн(і), -ївн(і): Петрівни – Петрівні.

6.  Кінцеві приголосні г, к, х у іменах та прізвища х змінюються на з, ц, с : Ольга – Ользі, Одарка – Одарці, Муха –Мусі.:

7.  Українські прізвища дуже різноманітні за джерелами виникнення і граматичною будовою.                     

     Прізвища належать до іменників, але за походженням їх ділять на дві групи:

Прізвища прикметникового типу: Луговий (Лугова), Явориницький (Яворницька), Молод, Бажан, Андрухів, Дячишин, Степанів, Волошин, Грузин.

Прізвища іменникового типу: Доля, Лисак, Безпалько, Рудь, Легкоступ, Добридень Масоха, Іванець, Гайдученя, Дериземля, Заволока.

8.  Жіночі прізвища на прилолосний та на –о не відмінюються, а чоловічі відмінюються: Марії Голубенко – Олега Голубенка.

Правопис російських прізвищ українською мовою

Російське е - українське е – після приголосних: Лермонтов, Степанов.

Російське е – українське є :

на початку слів: Евдокимов – Євдокимов;

у середині слів після голосного: Воеводин – Воєводін;

при роздільній вимові після приголосного: Григорьев – Григор’єв;

у суфіксах –єв, -єєв , якщо їм не передують шиплячі, р або ц : Бердяев – Бердяєв, Алексеев – Алексєєв ( але: Писарев – Писарев, Андреев – Андреєв, Плещеев – Плещеєв );

коли російському е в корені слова відповідає в українських аналогах і: Белинский – Бєлинський ( бо білий ), Лесков – Лєсков ( бо ліс ).

3.  Російське ё – українське йо:  

на початку слова: Ёлкин – Йолкін;

у середині слова після голосних, після б, п, в, м, ф при роздільній вимові: СоловьёвСоловйов, Бугаёв – Бугайов.

4.  Російське ё - українське ьо:  

-    у середині слова після приголосних при м’якій вимові: Верёвкин – Верьовкін ( але: у прізвищах,  утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е Артемов, Семенов, Федоров ).

5.  Російське ё – українське о:

після ч, щ під наголосом: Грачёв – Грачов.

6.  Російське и – українське ї :

після голосного: Стоїч.

7.  Російське и – українське і :

на початку слова: Івашкевич;

після приголосного: Зволинский – Зволінський.

8.   Російське и – українське и:

у суфіксах –ик, -ицьк, -ич, -евич, -ович : Сенкевичич, Фучик;

після дж, ж, ч, ш, щ, ц і перед приголосними: Гаршин, Чичиков, Шишкін, Тиціан;

у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та слов’янських мов: Борисов, Глинка, Миронов (але: Нікітін, Ніколаєв,  Філіпов);

у префіксах при-: Привалов;

у суфіксах –ик, -ич, иц, -ищ: Григорович, Голицин.

9.  Російське ы - українське и : Рыбаков – Рибаков.

10. Ставиться ь:

у суфіксах –ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): Мусоргский – Мусоргський;

перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Ананьїн;

перед приголосним: Вольнов, Коньков;

після ц у суфіксі –ець: Глуховец – Глуховець ( але: у неслов’янських прізвищах ц твердий ).

11.Ставиться апостроф:

після б, п, в. м, ф, р, к перед я, є, ї, ю: Григорьев – Григор’єв, Румяецев – Рум’янцев (але: перед йо апостроф не ставиться (Ворбйов), коли приголосний пом’якшений (Рюмін).

Додаток 1

На допомогу студентам:

    Іменники поділяються на чотири відміни:

    I відміна : іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду з закінченням –а, -я в Н. в. однини: вага, праця, воєвода, голова, Микола.

    ІІ відміна :

іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням –о в Н. в.: завод, край, Петро;

іменники сер. роду з закінченнями –о, -е, -я (крім іменників із суфіксами –ат, -ят, -ен при відмінюванні): місто, прізвище, знання; також іменники із суфіксами згрубілості –ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер).

    ІІІ відміна : іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, річ, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс –ер-.

    ІV відміна : іменники сер. роду:

з закінченням –а, -я , що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси –ат, -ят: дівча (дівчати), лоша (лошати);

з закінченням –я (із суфіксом –ен- при відмінюванні): ім’я (імені).

Питання 4. Орфоепічні норми.

   Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

  •  впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (напр., сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])
  •  впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)
  •  впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.
  •  відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

Вимова звукосполучень:

1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес'а], [у'чиец':а], [лиестуйец':а] (орфографічне: звішуєшся, учиться, листується).

2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с'а], [ц'с'а]: не [ур'і'з'с'а], не [мороц'с'а] (орфографічне: не вріжся, не морочся).

3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїзд н(ий) -[пройізний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'іздес'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [презиеде'нс'кий], агентський [агенс'кий]. Примітка. Ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава.

Вимова слів іншомовного походження

   Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою. 

2. В іншомовних словах ненаголошемий [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]). 

Вимова голосних

[а] - вимовляється як неогублений голосний заднього ряду низького піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɑ].

[о] - в наголошеній позиції вимовляється як огублений голосний заднього ряду низько-середнього піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɔ].

   Ненаголошений звук [о] перед складом з [у́], [і́] в основі слова наближається до [у]: [коужу́х], [поудру́ж’:а]. При дуже швидкій вимові ненаголошений [о] може вимовлятися як [у°], наприклад: [гу°лу́бка], [з°узу́л'а]. Проте перед складом з наголошеним [у], [і], що належать до закінчення, ненаголошений [о] якісно не змінюється, тобто вимовляється як у звичайній ненаголошеній позиції.

[у] - вимовляється як огублений голосний заднього ряду високого піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [u].

[е] - у наголошеній позиції вимовляється як неогублений голосний переднього ряду низько-середнього піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɛ].

  У ненаголошеній позиції вимовляється здебільшого із наближенням до [и], але ступінь наближеності у залежності від позиції буде різним. Ненаголошений [е] вимовляється:

  •  з найбільшим ступенем наближеності до [и] перед складом з наголошеними [і́], [у́], [и́]: [ниес'і́мо] (несімо)
  •  як [и] перед складом з наголошеним [и́] при швидкому темпі мовлення: [види́], [вили́киǐ]
  •  як [еи] (з середнім ступенем наближеності) перед складом з іншою голосною, а перед складом з наголошеним [е́] із найменшим ступенем наближеності: [чеика́ти], [меине́]
  •  як [иі] перед складом з наголошеним [і́]: [пиіч’і́т']
  •  як [еі] між м'якими приголосними [окра́йеіц']. У цій позиції також допускається вимова [іе] або [іи]: [за́йіиц']

  Виразно (як [е]) вимовляється у наголошеній позиції, а також в ненаголошених закінченнях називного відмінка іменника, прикметника, порядкового числівника, займенника, дієприкметника середнього роду, а також в особових закінченнях дієслів: [поле], [тепле], [наше], [писане], [кличе],

Вимова приголосних

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат'].

Примітка. 3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [во'хкий], [д'охт'у] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю). 

2. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо'йу], [спи'сати].

3. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] і [расписка], [розказати] і [росказа'ти].

4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу].

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл], [ш'іс'т], [к' іно'].

5. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: \дз\вінок\ прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[д][з]ивати, пі[д][з]вітний, пере[д][з]'їздівський, пі[д][ж]ену.

6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбут'н'е].

7. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґанок, ґрунтовний, ґрати  та ін.

Питання 5. Орфогрфічні та орфоепічні словники.

Словники орфографічні

  1.  Голоскевич Г. Правописний словник (за нормами українського правопису ВУАН Харків, 1929 р.). - Нью-Йорк, Сидней, Торонто, Львів: НТШ, 1994.
  2.  Бурячок А. А. Орфографічний словник української мови: близько 35000 слів. - Київ: Наукова думка, 1995.
  3.  Український орфографічний словник: близько 165 000 слів / За ред. В. М. Русанівського . - Київ: Дніпро, 2006. - 940 с.
  4.  Великий орфографічний словник сучасної української лексики, 253 000 слів / Зав. ред.

     С.П. Круть. - Ірпінь: Перун.

Словники орфоепічні, вимови, наголосів, рим

  1.  Словник українських рим / АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні / Уклад.

           А. А. Бурячок, І. І. Гурин. - Київ: Наукова думка, 1979.

  1.  Орфоепічний словник: близько 40 000 слів / Укл. М. І. Погрібний. - Київ: Рад. школа, 1984.
  2.  Караванський С. Словник рим української мови. - Львів: БАК, 2004 - 1047 с.
  3.  Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. - Київ: Рад. школа, 1959. - 603с.

Контрольні запитання:

Коли складні іменники пишуться разом , а коли – через дефіс?

Коли складні прикметники пишуться разом, а коли – через дефіс?

Які особливості правопису прислівників?

Які основні правила правопису відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку?

Як утворюються жіночі та чоловічі імена по батькові в українській мові?

У чому специфіка правопису російських прізвищ українською мовою?

Які особливості української орфоепії?

Які словники регламентують норми орфогрфії та орфоепії української мови?

Тема 4.2 Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

1.  Стилістичне використання іменників, займенників, прикметників, дієслів.

2.  Написання цифрових даних у професійних текстах.

3.  Зв’язок числівників з іменниками.

4.  Прийменникові конструкції російської мови та їх українські відповідники.

Література: Л1, Л2, Л5, Л14, Л15, Л16, Л30.

Питання 1. Стилістичне використання іменників, займенників, дієслів.

Стилістичне використання іменників

Морфологічні норми вживання іменника охоплюють правила утворення та функціонування його граматичних форм. Типовими порушеннями нормативності вживання іменникових форм є:

недотримання граматичного роду іменників: вчений ступінь (а не вчена), прозорий тюль (а не прозора), свій день народження (а не своє);

неправильне вживання числа іменників: зелене гілля (а не зелені), слизьке каміння (а не слизькі), медичне приладдя (а не медичні);

неправильне утворення відмінкових форм іменників: приїхали з Кривого Рогу (а не Кривого Рога), виїхали до Нідерландів (а не Нідерланд), їхали до центру міста (а не центра), смачною кашею (а не кашою), професори кафедри (а не професора), досвідчені інструктори (а не інструктора), без статей у газеті (а не статтів), не маю грошей (а не грошів).

    Особливості граматичних форм окремих груп іменників:

1. Іменники чоловічого роду  у давальному відмінку мають паралельні закінчення:

1) - у(-ю);   2) -ові,- еві (-єві). Для ділового стилю типові лише перші закінчення ( директору, фінансисту, вчителю ), та коли загальна назва поєднується з власною найдоцільніше використовувати комбінований варіант – перший  іменник із закінченням – ові, еві (- єві); другий – у(-ю) - (н-д, фінансистові Ковальчуку Вадиму Сергійовичу).

2.  Іменники ІІ відміни чоловічого роду з кінцевим –ар, -ир можуть належати до твердої або м’якої групи.

    Іменники з постійно наголошеними –ар, -ир, -яр  належать до твердої групи: кулінар – кулінара, санітар – санітара, касир – касира.

    Як виняток, до твердої групи належать також іменники: комар – комара, хабар – хабара, варвар – варвара, долар – долара, панцир – панцира, пластир – пластира, маляр – маляра, столяр - столяра.

    Усі інші іменники з –ар, -ир належать до м’якої групи: токар – токаря, бібліотекар – бібліотекаря, лікар – лікаря, Лазар – Лазаря, вівчар – вівчаря.

    До м’якої групи, як виняток, належать також іменники : Ігор – Ігоря, якір – якоря, єгер – єгеря, лобур – лобуря, кучер (про волосся) – кучеря.

    До мішаної групи належать іменники з суфіксом –яр, які в непрямих відмінках мають наголос на закінченні: каменяр – каменяра’, школяр – школяра’.  

    Відмінювання іменників з кінцевими  –ар, -ир, -яр:

Відмінки

Тверда група

Мяка група

Мішана група

Називний

Долар

Лікар

Каменяр

Родовий

Долара

Лікаря

Каменяра

Давальний

Долару

Лікарю(-еві)

Каменяру(-еві)

Знахідний

Долар

Лікаря

Каменяра

Орудний

Доларом

Лікарем

Каменярем

Місцевий

Долару(-і)

Лікарю(-еві)

Каменяру(-еві)

  

      При використанні у діловому мовленні назв осіб за їх професією, посадою, званням та ін. слід орієнтуватись на такі правила:

Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду (директор, дипломат, професор) незалежно від статі особи.

У тексті залежні слова і дієслова узгоджуються в чол. роді з іменником, що позначає посаду (головний бухгалтер дозволив). Проте якщо в тексті зазначене прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, тоді прикметник і далі узгоджується з назвою посади у чол. роді, а дієслово набуває жін. роду відповідно до статі особи: головний бухгалтер Рутицька дозволила).

Не вживаються в діловому мовленні утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого за допомогою суфіксів –ш(а), -их(а), -к(а) : (банкірша, касирка, інженериха).

Іменники, що позначають традиційно жіночі професії вживаються у жіночому роді (домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, праля).

Деякі назви осіб за професією чи місцем проживання мають паралельні словотвірні форми (арфіст - арф’яр, зварник - зварювач, розкрійник – розкроювач, тернополянин – тернопільчанин - тернопілець,  полтавець - полтавчанин ).

У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складними найменуваннями  (мешканці села, заводські робітники, а не сільчани, заводчани).

Не вживаються назви професій, посад з суфіксом -уч(ий), а лише з суфіксом –ач (завідувач, командувач, а не завідуючий, командуючий), виняток: ведучий.

     При цьому допустимі лише такі форми керування: завідувач (чого?), командувач (чого?)- Р.в.

    Правила визначення роду невідмінюваних іменників:

1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду (військовий аташе, елегантний маестро).

2.  Назви осіб жіночої статі належать до жіночого роду (струнка міс, літня мадам).

3. Родова належність деяких іменників визначається контекстом, це так звані іменники спільного роду (мій протеже – моя протеже).

4.  Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду (дебетове сальдо, неперевершене тондо (твір живопису чи рельєфу, що має круглу форму – мадонна з немовлям).

 Проте частина іменників змінила рід відповідно до родової належності тематичного слова.

Н-д. чол. рід – сулугуні (сир), кабукі (танець), кантрі (стиль), барбекю (різновид шашлику, жакоб ( стиль меблів ), карт-бланш (бланк);

       жін. рід – авеню (вулиця), кольрабі (капуста), страдиварі ( скрипка ), аьма-матер (буквально „мати-годувальниця”).

    Багатозначні слова можуть мати неоднаковий рід у різних значеннях: сопрано – сер. рід(голос) і    жін. рід (співачка).

5.   Рід невідмінюваних географічних назв, органів преси, громадських організацій, команд тощо визначається за родовим  поняттям: зелений Хоккайдо (острів) – чол. рід, про це повідомила “Торонто стар” (газета) – жін. рід.

Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: нова АС (апеляційна скарга) – жін. рід.

Невідмінювані іменники на позначення тварин належить до чол.. роду, винятком є слова цеце  (муха), івасі, путасу (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду.

Відмінкові форми іменників:

   Запам’ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при утворення яких трапляються помилки:

   Апельсини - апельсинів, баклажани - баклажанів, болгари - болгар, брелки -  брелків, вірмени - вірмен, галичани -  галичан, гастролі - гастролей, городяни - городян, грами -грамів, гривні -гривень, джинси - джинсів, житла - жител, канікули - канікул, кілограми - кілограмів, консерви -  консервів, корективи - корективів, мандарини - мандаринів, молдавани - молдаван, панчохи -панчіх, підошви - підошов, плаття - платтів, помідори - помідорів, сандалі - сандаль, томати - томатів, туфлі - туфель, центнери - центнерів, шорти -шортів, шпроти – шпротів.

Особливості узгодження географічних назв з означуваним словом

    В офіційних документах, повідомленнях, військовій та географічній літературі географічні назви не узгоджуються з означуваним словом (родовою назвою) у формі непрямого відмінка, якщо вони означають:

Назва

Графічні скорочення

Приклади 

Міст

м.

Народився у місті Чернігів.

Станцій

ст.

Під’їхали до станції Боярка.

Селищ міського типу

смт.

За селищем міського типу Козова.

Сіл

с.

Родом із села Березівка.

Висілків

У висілку Грушівка.

Аулів

Виїхав з аулу Агарак.

Озер

оз.

Відпочивав на озері Байкал.

Бухт

Корабель вийшов з бухти Ласпі.

Застав

Під заставою Мирна.

Гір

г.

Наблизився до гори Говерла.

Річок

р.

Вода з річки Дніпро.

    

    Це правило поширюється також на назви планет, комет, астероїдів: поверхня планети Меркурій, спостереження за кометою Галлея.

Стилістичне використання займенників та прикметників

   Морфологічні норми вживання прикметника та займенника охоплюють правила утворення та поєднання їхніх граматичних форм. Найтиповіші порушення трапляються в:

  1.  утворенні присвійних прикметників: Галин (а не Галін), Настин (а не Настін);
  2.  утворенні ступенів порівняння прикметників: найбільш зручні або найзручніші місця ( а не найбільш зручніші), більш талановиті або талановитіші студенти (а не більш талановитіші);
  3.  використанні невластивого для української мови вживання слова самий на означення найвищого ступеня порівняння прикметників: найкращі студенти (а не самі кращі), найулюбленіші програми (а не самі улюблені);
  4.  поєднанні вищого ступеня порівняння прикметників у словосполучення без прийменників чи сполучників (вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж. Форми родового відмінка без прийменника – калька з російської мови): думка швидша, ніж вітер (а не думка швидша вітру), воля дорожча за життя (а не воля дорожча життя),  вона старша від (за) мене, ніж я (а не вона старша мене), краще над (за, ніж) усе, краще від усього (а не краще всього); 
  5.  помилковому використанні форми вищого ступеня в значенні найвищого: зібралися найкращі студенти групи (а не кращі), найвища міра покарання (а не вища), найвища якість (а не вища), відзначимо найголовніші здобутки та надбання (а не головніші), проаналізуймо найдостойніші шляхи вирішення проблеми (а не достойніші).

Примітка. Форми ступенів порівняння в конструкціях на зразок: вищий сорт, вища освіта, старший викладач, молодший науковий співробітник, вищий навчальний заклад, молодші класи, старша школа втрачають у своєму значенні порівнювальну ознаку;

  1.  узгодженні прикметника з іменником на позначення певних професій, посад і звань жінок (правильно – в чоловічому роді): старший викладач (а не старша викладачка), новий професор (а не нова професорка), розважливий директор (а не розважлива директриса), недосвідчений продавець (а не недосвідчена продавщиця).
  2.  утворенні форми прикметника (у ролі означень), що вживається у сполуках із числівниками 2, 3, 4 (правильно – називний відмінок множини із закінченням (а не -их). Це ж стосується і прикметника останній перед числівником 5 і більше: три щасливі роки (а не щасливих), чотири важливі питання (а не важливих), два нестандартні вироби (а не нестандартних), три великі групи (а не великих), за останні вісімдесят років (а не за останніх). Але: за вісімдесят останніх років;
  3.  утворенні відмінкових форм займенників: на твоєму боці (а не твойому), на своєму подвір’ї (а не свойому).

 

   В офіційно-діловому стилі займенники використовуються не так активно, як в інших стилях. Займенник Ви вживається на позначення ввічливості і на письмі пишеться з великої букви.

     У документах, що пишуться від імені установи, займенник ми  пропускається, зазначається лише дієслово в 1 особі множини (просимо, повідомляємо). Паралельно вживається форма третьої особи однини (дирекція просить).

   Вживання займенника я теж  оминається (наказую, пропоную), за винятком автобіографій, доручень, розписок.

   Присвійний займенник свій не вживається у діловому мовленні.

   У паралельній формі кожний кожен типовим для ділового стилю лише перший займенник.

   А в паралелі їхній – їх типовим є другий займенник.

    Окремі займенники треба вживати залежно від значення: кожний – усі по одному, всякий – різноманітний, будь-який – який завгодно на вибір.

    В офіційно-діловому мовленні у складнопідрядних реченнях, в головній частині яких розповідається про предмет або особу, використовуються сполучні слова що, який, а не котрий: брати участь в укладанні міжнародних договорів, що  стосуються міста..

    Сполучне слово що , зазвичай, уживається, якщо йдеться про предмети, а який –про істот.

Стилістичне використання дієслів

Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах:

  1.  Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, домінувати, символізувати.
  2.  Уникати умовного способу

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Підприємства змогли б виконати замовлення, якби…

Підприємства виконають ( зможуть виконати ) замовлення, якщо…

Виконавець повідомив би Вас завчасно, коли б…

Завчасне повідомлення виконавця було можливе лише за умов…

  1.  Форми дієслів наказового способу слід уживати, враховуючи конкретну ситуацію, умови спілкування та норми мовленнєвого етикету.
  2.  У документах поширеною є форма дієслів 3-ї особи однини:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Виклика

Викликає

Уклада

Укладає

  1.  Надається перевага активним конструкціям над пасивними або ж використовується безособова конструкція з дієслівними формами на –но, -то:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Рішення було достроково виконане нашою группою

Наша група достроково виконала рішення (рішення достроково виконано)

Головна увага ним приділяється…

Головну увагу він приділив (приділено головну увагу)

  1.  Не вживаються форми передминулого часу:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Я виконав був

Я виконав

Проект були узгодили

Проект узгодили

  1.  Не порушувати норми вживання форм залежного слова:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Свідчити факти

Свідчити про факти

Відзначати про успіхи

Відзначати успіхи

Опанувати професією

Опанувати професію

  1.  Надавати перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Перераховуватимемо

Будемо перераховувати

Працюватимемо сьогодні

Будемо працювати сьогодні

  1.  Широко використовувати дієприкметники і дієприслівники, але слід уникати ненормативних форм або замінювати їх іменниками, іменниками з прийменниками (описова конструкція), дієсловами:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Оточуюче середовище

Довкілля

Знаючий працівник

Обізнаний працівник; працівник, який добре знає, розбирається, володіє необхідними знаннями

Не дивлячись на об’єктивні причини

Незважаючи на об’єктивні причини

Бувші учасники

Колишні учасники

  1.  Іноді у діловій сфері необґрунтовано використовується форма давайте у наказовому способі. Уникати цього можна, вживаючи форми 2-ї особи однини, 1-ї та 2-ї особи множини, або додаткові слова:

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Давайте виконаємо

Виконаємо

Давайте почнемо

Є пропозиція почати (пропоную почати)

  1.  Часто зустрічається в усному мовленні неправильне використання: “Я вибачаюсь” замість правильного : “Вибачте”. Дієслово вибачаюсь (-ся) має у своєму складі постфікс –ся – колишній займенник ся , що був формою від себе – я , для порівняння: збираюся – я збираю себе.

   

Розмовний варіант

Нормативний варіант

Я вибачаюся

Вибачте мені( даруйте, перепрошую)

Прошу вибачення

За це треба вибачитися

За це треба попросити пробачення або треба перепросити

Я хочу вибачитися

Даруйте, винуватий.

Я хочу попросити у Вас вибачення.

Я не хотів завдавати Вам прикрощів. Я не хотів Вас образити.

Я відчуваю свою провину перед Вами.

12.  Інфінітив (неозначена форма дієслова) в діловому, професійному мовленні має суфікс –ти: обговорити, створити. Суфікс  –ть властивий розмовній, художній мові.

13.  Дієслово-присудок зі словами разом, спільно вживається в однині: дирекція заводу спільно із профкомом розглянула...(а не розглянули). Але без слів разом, спільно дієслово вживається в множині: Адміністрація школи та міськво розглянули...

14. Перехідні дієслова вимагають біля себе іменника у Р.в.: купити молока (а не купити молоко), не написати листа (а не не написати лист).

Питання  2.  Написання цифрових даних у професійних текстах

 

    Багатозначні числа розбиваються на класи по три цифри справа наліво і відокремлюються одна від одної проміжком в один знак. Чотиризначні числа не поділяються на класи. Н - д: 10 312,  513, 1998. Не розбиваються на класи цифри в числах, що позначають номер (після знака ) , у марках машин механізмів, у позначеннях нормативних документів.

   Цифри, як арабські, так і римські, відокремлюються від слів проміжками. Винятком є букви, що входять до складу словесно-цифрових позначень, які пишуться разом або через дефіс: н-д, будинок 7Б, будинок 7-Б.

   Порядкові числівники мають відмінкові закінчення, які пишуться через дефіс: н-д, 1-ша лінія, 3-тій експеримент.

   Якщо записаний цілий ряд цифр, то відмінкове закінчення ставиться після останньої цифри: н-д, 1,2,3-ій томи.

  Порядкові цифри не мають нарощень, якщо вони стоять після іменників: на с. 41.

  Порядкові числівники, позначені римськими цифрами, пишуть без відмінкових закінчень:  

І курс.

  Простий кількісний числівник (1 - 10), який називає однозначне число (без указівки на одиниці виміру), в запису відтворюються не цифрою, а словом: учасників круглого столу повинно бути не більше десяти.

    Зберігається такий запис в однозначних числівниках, якими позначаються часові межі: за минулі десять років.

    Якщо однозначне число має при собі скорочену розмірність, воно пишеться тільки цифрами:

8 кг, 5 л , 25 кг. 

    Якщо речення починається складним (поєднує в собі кілька слів) або складеним  (складається  з кількох основ) числівниками, вони записуються словами: двадцять два центнери зернових з гектара зібрано в нашому господарстві.

    Якщо складні або складені числівники вживаються в середині речення, вони записуються цифрами: на економічний факультет прийнято 250 студентів.

    Числа, починаючи з десятків тисяч, можна писати і змішаним способом: 15 млн. чоловік -

 ( 15 000 000 ), 20 тис .- ( 20 000 ) грн, але однаково у межах одного тексту.

   Одиниці виміру при числівниках, що позначають межу пишуться тільки раз: 20-30 шт. або від 20 до 30 шт.

    Приблизна кількість у ділових, професійних текстах передається за допомогою таких слів: понад 230 га, близько 230 га, менш ніж 230 га, більш ніж 230 га, більше 10 л, менше 10 л (порівнюючи цифрові показники за допомогою слів більш ніж, менш ніж, не раніше як, слід не забувати, що кома між слова не ставиться ). 

   Грошові суми пишуть цифровим-словесним способом: 25 600 (двадцять п’ять тисяч шістсот)грн. 00 коп.

   Якщо у тексті документа наводиться ряд числових значень величини, вираженої однією і тією ж одиницею виміру, то ця одиниця виміру вказується тільки після останньої цифри:

 а) 8, 5, 14 мм;  б) 20; 40; 50 кг.  

    Не можна використовувати паралельні розмовні форми на позначення часу і вживати для цього прийменник у ( в ), н-д:

Неправильно

Правильно

Зустріч відбудеться пів на сьому (до сьомої) вечора

Зустріч відбудеться о 18.30

За чверть до 10 ранку всі розійшлися

О 9.45 усі розійшлися

Збори завершилися в 13 дня

Збори завершилися о 13.00 ( о 13 год )

    Називаючи точний час, треба пам’ятати, що до 30 хв треба вживати прийменник на , а після 30 хв – прийменник за:

Неправильно

Правильно

Пів сьомої

Пів на сьому

П’ятнадцять хвилин восьмої

П’ятнадцять хвилин на восьму

Без десяти хвилин три

За десять хвилин третя

    Отже, форму у скільки годин ? слід замінити на – о котрій годині?, а форму скільки годин? – на котра година?

    Можна теж говорити: чверть на сьому і чверть по шостій, за двадцять сьома і двадцять до сьомої.

Відмінювання числівників

Відмінювання кількісних числівників

Числівник один, одно ( одне ), одна відмінюються так:

Однина

чол. рід

жін. рід

середн. рід

Множина

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Один

Одного

Одному

Н. або Р.

Одним

(на) Одному

(-ім)

Одна

Одної (однієї)

Одній

Одну

Одною(однією)

(на) Одній

Один

Одного

Одному

Н. або Р.

Одним

(на) Одному

(-ім)

Одні

Одних

Одним

Н. або Р.

Одними

(на) Одних

Числівники два, дві, обидва, обидві відмінюються як прикметники твердої групи.

Числівники три, чотири відмінюються за зразком:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Три

Трьох

Трьом

Н. або Р.

Трьома

(на) Трьох

Чотири

Чотирьох

Чотирьом

Н. або Р.

Чотирма

(на) Чотирьох

Числівники від п’яти до десяти відмінюються так:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

П’ять

П’яти, п’ятьох

П’яти, п’ятьом

П’ять, п’ятьох

П’ятьма, п’ятьома

(на ) П’яти, п’ятьох

Шість

Шести, шістьох

Шести, шістьом

Шість, шістьох

Шістьма, шістьома

(на) Шести, шістьох

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Сім

Семи, сімох

Семи, сімом

Сім, сімох

Сьома, сімома

(на) Семи, сімох

Вісім

Восьми, вісьмох

Восьми, вісьмом

Вісім, вісьмох

Вісьма, вісьмома

(на) Восьми, вісьмох

    Як п’ять або шість відмінюються числівники дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять, тридцять.

Складні числівники п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком:

Н.  сімдесят

Р.  сімдесяти, сімдесятьох

Д.  сімдесяти, сімдесятьом

З.  сімдесят, або сімдесятьох

О.  сімдесятьма , сімдесятьома

М.  (на) сімдесяти, сімдесятьох

Складні числівники двісті, триста, чотириста, п’ятсот, шістсот, вісімсот, дев’ятсот відмінюються за такими зразками:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Двісті

Двохсот

Двомстам

Двохсот, двісті

Двомастами

(на) Двохстах

Шістсот

Шестисот

Шестистам

Шістсот, шестисот

Шістьмастами, шістьомастами

(на) Шестистах

У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: з чотирьохсот вісімдесяти дев’яти тисяч шестисот п’ятдесяти дев’яти (гривень).

Числівники сорок, дев’яносто, сто відмінюються так:

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

Сто

Ста

Ста

Сто

Ста

Ста

Сорок

Сорока

Сорока

Сорок

Сорока

Сорока

Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих  відмінках мають форми від два, оба, три: двох, обох, трьох; двом, обом, трьом.

Збірний числівник обидва (обидві) має в непрямих відмінках такі форми: обох, обом, обома, на обох.

Збірні числівники четверо, п’ятеро та інші в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирьох, чотирьом…, п’ятьох, п’ятьом…

Числові назви тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники.

Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як числівник п’ять: кільканадцяти й кільканадцятьох, кількадесятьма й кількадесятьома.

Відмінювання порядкових числівників

1.  Числівники, що мають закінчення –ий , відмінюються як прикметники твердої групи: перший

( перша, перше ), другий…, дванадцятий…,двадцятий…, сотий…, тисячний, двохтисячний, трьохтисячний ( і тритисячний ), чотирьохтисячний ( і чотиритисячний ), п’ятитисячний…, мільйонний; числівник третій відмінюється  як прикметник м’якої групи:

Н.                    

Р.                    

Д.                   

З.                   

О.              

М.                

Сотий

Сотого

Сотому

Сотого

Сотим

(на) Сотому(-ім)

Двохмільйонний

Двохмільйонного

Двохмільйонному

Двохмільйонного

Двомільйонним

(на) Двохмільйонному(-ім)

2. У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмого, тисяча дев’ятсот дев’яносто першого ( року ).

Відмінювання дробових числівників

1.   Дробові числівники читаються так: 1/2 - одна друга, 1/3 – одна третя, 5/2 – п’ять других, 2/3 – дві треті, 3/4 - три четверті, 4/3 – чотири треті, 2/7 – дві сьомі, 9/10 – дев’ять десятих.

Відмінюються вони як звичайні числівники: двом третім, трьома п’ятими, ділити на одну двадцяту.

2.  Числівники півтора ( чол. і  сер. рід – карбованця, відра ), півтори ( жін. рід – тисячі ), півтораста  не відмінюються, проте вони вимагають біля себе іменників різних форм:

Н.                    

Р.                    

Д.                   

З.                   

О.                 

М.                

Півтора аркуша

Півтора аркуша

Півтора аркушам

Півтора аркуша

Півтора аркушами

(на) Півтора аркушах

Півтораста кілометрів

Півтораста кілометрів

Півтораста кілометрам

Півтораста кілометрів

Півтораста кілометрами

(на) Півтораста кілометрах

Питання 3.  Зв’язок числівників з іменниками

Правило

Приклади

Один узгоджується з іменником у роді, числі, відмінку

Один рік, одна година, одне правило

Кількісний іменник раз у сполученні з числівником та іменником половина має форму рази

Якщо цей дробовий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму Р.в.

Три з половиною рази

Три й п’ять десятих раза

Два має дві форми роду

Два дні, дві квартири

Два, три, чотири, обидва сполучаються з іменником в Н.в. мн.

Два плани, три зміни, чотири накази

Якщо іменник вказує на приблизність і стоїть перед числівником, то перед два, три, чотири він ставиться в Р. в. мн.

Років три, днів чотири,

тижнів два

При сполученні із цими числівниками іменників із суфіксом –ин-, який зникає у формах множини, останні набувають форми Р. в.

Три громадянина, тридцять два тернополянина

У непрямих відмінках числівники два, три, чотири, обидва узгоджуються з іменниками. Означення може бути у формі Н. в. мн. або Р. в. мн.

Два старі ( старих ) плани

П’ять і далі вимагають від іменника форму Р. в. мн.

Шість працівників, сто сорок працівників

У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменниками

Двадцяти шести слухачів

Сотня, десяток, дюжина, копа, пара, сила, маса, юрба, табун сполучаються з іменником в Р. в. мн.

Сотня козаків

Тисяча, мільйон, мільярд вимагають від іменника форму Р. в. мн. у всіх формах

Мільйон людей, мільйона людей

Половина, третина, чверть вимагають  від іменника  іменника форму Р. в. одн. і мн.

Половина групи, чверть плану

Неозначено-кількісні, збірні  вимагають від іменника форму Р. в. мн.

Декілька хвилин

Дробові числівники вимагають від іменника форму

Р. в. одн.

Дві третини часу

У мішаних дробах, що включають у себе елемент з половиною, з чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину

Два з половиною кілометри

Півтора, півтори, півтораста сполучаються з Р. в. одн.

Півтора метра, півтори години

Порядкові числівники узгоджуються з іменниками у роді, числі, відмінку

Шостий ряд, восьмого числа

Керування складених числівників визначається останнім словом

Двадцять шість слухачів

Числівники як компоненти складних іменників і прикметників

Числівник один у складних словах має форму одно-

Одногрупник, однолюб

Дво-, три-, чотири- виступають у словах, другий компонент яких починається на приголосний

Двокімнатний, триповерховий, чотиритомний

Двох-, трьох-, чотирьох- сполучаються з основами, що починаються на голосний

Двохелементний, трьохактний

Форми родового відмінка вживаються у прикметниках, що закінчуються на –тисячний, -мільйонний,

-мільярдний, а також слова, компонентом яких є складений числівник

Двохтисячний, двохмільярдний,

тридцятип’ятирічний

Числівники п’ять - десять, числівники на –дцать  і

–десят у складі іменників і прикметників мають форму

Р. в. ( із закінченням –и )

Семигодинний, двадцятиметровий

Числівники дев’яносто, сто в складних словах зберігають форму Н. в.

Сторічний, дев’яностометровий

Числівники сорок, двісті – дев’ятсот виступають у складних словах у формі Р. в.

Сорокаріччя, трьохсотліній

Числівник тисяча входить до складу іменників і прикметників у формі тисячо-

Тисячолітній

Питання 4.  Прийменникові конструкції російської мови та їх українські відповідники.

    Прийменники української мови вживаються з такими значеннями:

мети: для, з метою, на предмет, в ім’я, ради, заради, задля;

причини: завдяки, через

    Потрібно запам’ятати: кричати від (з) болю, плакати з (від) радості, підскочити від (з) несподіванки.

часу:  паралельно вживаються конструкції:

на ту пору – в ту пору;

за всіх часів – у всі часи;

за давніх часів – у давні часи;

під час зборів – за час зборів;

протягом години – у продовж години  (не вживається форма: на протязі);

через 10 хвилин – за 10 хвилин;

відповідності: відповідно до, згідно з, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі;

допустових відношень: незважаючи на;

об’єктивних відношень: стосовно, стосовно до, щодо.

    Вживаючи у діловому мовленні прийменники, ми часто допускаємо помилки, особливо при перекладі з російської мови конструкцій з прийменником по, тому враховуйте для себе в майбутньому такі російсько-українські паралелі:

Російська мова

Українська мова

По

По почте, называть по фамилии,

по единой форме, по поручению,

по состоянию здоровья

За

За адресою, називати за прізвищем,

за єдиною формою, за дорученням,

за станом здоров’я

По

По случаю, по инициативе,

учебник по химии, агент по снабжению

З

З нагоди, з ініціативи,

підручник з хімії, агент з постачання

По

Называть по имени и отчеству,

по заказу

На

Називати на ім’я і по батькові,

на замовлення

По

По ошибке, по недоразумению

Через

Через помилки, через непорозуміння

По

По счастливой случайности

Завдяки

Завдяки щасливому випадку

По

По праздникам, по выходным дням,

вызвать по делам службы

У

У свята, у вихідні дні,

викликати у службових справах

По

Комиссия по составлению резолюции,

мероприятия по улучшению

Для

Комісії для складання резолюції,

заходи для поліпшення

По

Мероприятия по улучшению

Щодо

Заходи щодо поліпшення

По

По прибытии поезда,

по истечении срока

Після

Після прибуття поїзда,

після закінчення строку

По

По дороге, по вечерам,

послать по почте,

старший по возрасту,

подниматься по лестнице,

по крайнй мере

Без прийменника

Дорогою, вечорами,

поштою,

старшого віку,

підніматися сходами,

щонайменше ( принаймні )

По

По октябрь включительно

До

До жовтня включно

По

Не по силе

До

Не під силу

По

По 5 литров, дежурный по этажу,

Послать по почте

По

По 5 літрів, черговий по поверху,

послати по пошті.

Паралельні форми вживання прийменникових конструкцій в українській мові

В (У)

Посилати в поміч

Для

Посилати для помочі

В (У)

Втрутитися в розмову

Покласти в кишеню

Поїхати в місто

Ходити в школу

До

Втрутитися до розмови

Покласти до кишені

Поїхати до міста

Ходити до школи

В (У)

Одяг у дірках

З

Одяг з дірками

В (У)

Відбути в літаку

Жити в селі

Перетворитися в людину

Працювати в кухні

Три збільшити у два рази

НА

Відбути на літаку ( літаком )

Жити на селі

Перетворитися на людину

Працювати на кухні

Три збільшити на два рази

В (У)

У вихідні дні

Вдарити в лоб

ПО

По вихідних ( розмовн. )

Вдарити по лобі

В (У)

У мене три гривні

ПРИ

При мені три гривні (розмовн.)

В (У)

Дивитися у вікно

ЧЕРЕЗ

Дивитися через вікно

ВІД

Від початку зими

Від сьогодні

Вітер від моря

Заплакати від горя

Заспівати від радості

Ручка від шафи

З

З початку зими

З сьогодні

Вітер з моря

Заплакати з горя

Заспівати з радості

Ручка з шафи

ВІД

Багатий від усіх

Батько старший від матері

Одержати більше від них

ЗА

Багатий за усіх

Батько старший за матір

Одержати більше за них

ВІД

Знемагати від спеки

Не чути від вітру

Страждати від хвороби

ЧЕРЕЗ

Знемагати через спеку

Не чути через вітер

Страждати через хворобу

ДЛЯ

Підготуватися для зустрічі

Підготувати для продажу

Товари для реалізації

НА

Підготуватися на зустріч

Підготувати на продаж

Товари на реалізацію

ДЛЯ

Працювати для слави

РАДИ (ЗАРАДИ)

Працювати ради (заради) слави

ДО

Минуло до трьох років

БЛИЗЬКО

Минуло близько трьох років

ДО

Прямувати до села

НА

Прямувати на село

ДО

До восьмого серпня

До початку реформ

До схід сонця

ПЕРЕД

Перед восьмим серпнем

Перед початком реформ

Перед сходом сонця

ДО

Вода до колін

З першого до сьомого січня

ПО

Вода по коліна

З першого по сьоме січня

ДО

Брати до своїх рук

У

Брати у свої руки

НА

Будинок на вулиці Стуса

На стінах розвішані картини

ПО

Будинок по вулиці Стуса

По стінах розвішані картини

НА

На всякий випадок

ПРО

Про всякий випадок

ЗА

За пропозицією

НА

На пропозицію

ЗА

Збори за головуванням

ПІД

Збори під головуванням

ЗА

Зробити за три дні

ЧЕРЕЗ

Зробити через три дні

НАД

Контроль над фінансами

ЗА

Контроль за фінансами

ПІСЛЯ

Після закінчення сесії

Після прибуття делегації

Після обіду

ПО

По закінченні сесії

По прибутті делегації

По обіді

ПО

Іти по лікаря

ЗА

Іти за лікарем

ПРО

Ділитися враженням про роботу

ВІД

Ділитися враженням від роботи

ПРО

Думати про результати

ЗА

Думати за результати

ЧЕРЕЗ

Через рік

ЗА

За рік

НА

Прилетіти на літаку

У

Прилетіти у літаку

НА

Прибути на машині

БЕЗ ПРИЙМЕННИКА

Прибути машиною

ПО

Їздити по селу

НА (У)

Їздити у (на) селі

ПО

Їхати по дорозі

БЕЗ ПРИЙМЕННИКА

Їхати дорогою

Контрольні запитання:  

1.  Які особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні?

2.  Як вживаються іменники на позначення професій, посад, звань?

У чому специфіка визначення роду невідмінюваних іменників?

Як узгоджуються прикметники з іменниками на означення певних професій?

Які основні правила написання цифрових даних у професійних текстах?

У чому полягає специфіка вживання прийменника по в ділвому мовленні?

Яка поліваріантність існує у вживання прийменників у СУЛМ?

Тема 4.3  Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

у професійному спілкуванні.

1.    Правила побудови речень у діловому стилі:

1.1  Форма викладу.

1.2  Порядок викладу.

1.3  Особливості функціонування членів речень.

1.4  Вставні слова, словосполучення і речення.

2. Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових та офіційно-ділових текстах та шляхи їх уникнення.

Просте і складне речення.

Література: Л2, Л5, Л7, Л14, Л28, Л29, Л30

Питання 1.  Правила побудови речень у діловому стилі.

    Діловий стиль вимагає бездоганного дотримання синтаксичних норм, зокрема правил побудови речень, серед яких можна виділити наступні:

1.1 Форма викладу

    Розповідна форма викладу.

1.2  Порядок викладу

    Прямий порядок викладу:

  •  підмет повинен стояти перед присудком (дирекція повідомляє);
  •  узгоджене означення знаходиться перед означуваним словом (розрахунковий рахунок); неузгоджене – одразу ж після нього (обіг коштів);
  •  додаток – після слова, що ним керує (надати допомогу); 
  •  обставина часу – перед присудком (іноді підтверджується); 
  •  вставні слова ставлять на початку речення  (безперечно, це помилка).

    Використання непрямого порядку слів виправдане, коли треба наголосити на певному слові   (Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії).

    Порушення правил розташування членів речення може спричинити двозначність висловлювання. Н-д, неправильно побудованим є таке речення: Великий інтерес викликала лекція про наркоманію у батьків. Можна подумати, що лектор розповідав про батьків-наркоманів. Потрібно було сказати: Великий інтерес у батьків викликала лекція про наркоманію.

1.3  Особливості функціонування членів речення

  •  Присудок переважно має форму теперішнього часу.
  •  Частовживані в документах інфінітивні форми дієслів (сприяти, відзначити), наказові форми дієслів у 1-ій особі однини (наказую, пропоную), безособові дієслова (виконано, розпочато).
  •  Рекомендовано не розпочинати кожне речення чи абзац дієприслівниковим зворотом, а натомість вживати підрядне речення (Будучи автором проекту… - Як автор проекту…)
  •  У діловому мовленні надається перевага непрямій мові. Пряме відтворення чужої мови в діловій документації використовується як посилання на прийняті закони, видані розпорядження тощо.
  •  У діловому стилі часто використовують складні речення, зокрема підрядні з’ясувальні, означальні, а також із значенням мети й умови.

1.4 Вставні слова, словосполучення і речення

    Вставним завжди є слова: мабуть, крім того, по-перше, по-друге, а втім, отже, однак, одначе, між іншим, власне.

    Залежно від контексту є вставними: звичайно, здається, нарешті, взагалі, безперечно, видно, правда, навпаки.

    Вставні слова, словосполучення та речення висловлюють ставлення мовця до висловлюваної думки або характеризують спосіб її оформлення. Ці мовні одиниці можуть передавати різні значення:

Значення

Приклади

Впевненість, достовірність

Безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, звичайно, звісно, зрозуміло, справді, дійсно, щоправда, природно, без сумніву, певна річ, правду кажучи, я знаю

Невпевненість, сумнів

Мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, здається, ймовірно, сподіваюся, як здається

Емоційну оцінку того, про що повідомляється,  почуття  (радість, жаль, подив) мовця

На радість, на щастя, на жаль, на превеликий жаль

Джерело повідомлення

Кажуть , як кажуть, за висловом, на думку, на мій погляд, пам’ятаю, за результатами аналізу

Зв’язок думок, послідовність викладу, підкреслення висновку

По-перше, насамперед, передусім, насамкінець, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, таким чином, наприклад, приміром, зокрема, взагалі , проте, однак, головне

Прийоми і способи оформлення думок

Інакше кажучи, взагалі кажучи, коротше кажучи, чесно кажучи, відверто кажучи, так би мовити, іншими словами

Привертання, активізація уваги співрозмовника

Припустимо, погодьтесь, прошу вас, даруйте, даруйте на слові, розумієте, зрозуміли, зрозумійте, вибачте, будь ласка

Заперечення, відмова

Я не згодний, це не точно, не можна, ні в якому разі, це виключено, цього бути не може, це неможливо, ви не маєте рації, я заперечую це, нічого подібного, це даремна трата часу, не варто про це нагадувати, з мене цього досить

Згода, підтвердження

Згоден, я не заперечую, домовилися, ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, чудово, так, обов’язково, будь ласка, прошу, гаразд, з приємністю, ще б пак

Стимулювання розмови

Продовжуйте, ми вас слухаємо, а що ви можете сказати про це, є ще бажаючі висловитись, подивимось на це питання з іншого боку

Корекція розмови

Вибачте, але; прошу вибачити, але; вибачте, але я хочу відмітити, що; ви відійшли від теми; повернемося до нашої теми, я все ж хотів повернутися до проблеми

Ставлення до способів висловлення думки

Імовірніше, вірогідно, іншими словами, точніше

Пом’якшення категоричності висновків і порад

Напевне, мабуть, можна погодитися, але, на жаль

    Вставні слова й словосполучення на письмі  виділяються комами: Отже, вістить легенда, на високій скелі над рікою Кам’янкою лицар заснував поселення і назвав його власним ім’ям (Шевчук).  Поміж людьми, як кажуть, добре й нам (Глібов).

    Запам’ятайте! Не є вставними такі слова: адже, буквально, все-таки, до того ж , за традицією, майже, між іншим, мовби, ніби, нібито, немовби, наче, неначе, от, навіть, при цьому, тим часом, у кінцевому підсумку, якраз, як-не-як та ін. Вони не виділяються комами.

Питання 2. Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових та офіційно-ділових текстах та шляхи їх уникнення.

    1. Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання ставити, порушувати, висувати - можна; питання піднімати, загострювати - не можна; допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності - можна; допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання - не можна; викликати - захоплення, радість, овації - можна; протест, хворобу - не можна. Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістовні, а то і просто неграмотні словосполуки, наприклад: забезпечувати покращання, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.

    Українські мовознавці радять замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, уживати природніший для української мови й економніший засіб - дієслово: вести випробовування - випробовувати; займатися аналізом - аналізувати; здійснювати гармонізацію - гармонізувати; давати оцінку - оцінювати.

    2. Труднощі узгодження. Йдеться насамперед про узгодження присудка з підметом.

Узгодження присудка з підметом

    Узгодження – це тип зв’язку, коли залежне слово уподібнюється до головного у роді, числі, відмінку .

  •  Узгодження присудка з підметом, вираженим числівником або кількісно-іменниковим зворотом:

  •  Присудок вживається в однині:

а) якщо підмет, виражений числівником, позначає абстрактну цифру (Вісім ділиться на два і чотири). 

б) якщо підмет – складний числівник – закінчується на один (Сорок один працівник підприємства отримав премію).

в) якщо головним компонентом кількісно-іменникового звороту у ролі підмета виступає кількісний іменник десяток, сотня, решта, сила , сила-силенна (Решта квитків вмить щезла з каси).

г) якщо підмет позначає міру часу, ваги, простору (Минуло кілька місяців).

д) якщо підмет, виражений іменником з компонентом пів- (Тут щодня буває півсотні    людей).

  •  Присудок ставиться у множині:

а) якщо при підметі стоїть означення у формі множини (Кращі три роботи були відзначені преміями).

  •  У  багатьох випадках при підметах – кількісно-іменникових зворотах можливе використання присудка в однині і множині (Більшість депутатів вийшла з фракції - Більшість депутатів вийшли з фракції).

  •  Узгодження присудка з підметом  займенником:
    •  Присудок фіксується в однині, якщо підмет  - займенник хто, дехто, ніхто, ніщо та ін.(Усі, хто пройшов реєстрацію, повинні з’явитися).

  •  Узгодження присудка з підметом іменником:
    •  Якщо підмет – іменник-прикладка, тоді присудок узгоджується з іменником, а не з прикладкою  (Школа-інтернат відкрита з ініціативи мерії).
      •  Якщо підмет  - поєднання загальної назви і власної, то присудок узгоджується із загальною назвою (Підприємство “Світанок” уклало угоду).

  •  Узгодження присудка з однорідними підметами:
    •  Якщо підмети – однорідні члени речення вжито без сполучників або з єднальними сполучниками і, та , присудок може стояти як у множині, так і в однині. При прямому порядку слів присудок частіше вживається у множині (І мати, і донька пообідали). При непрямому порядку слів вживається форма однини (Для продажу квартири, співвласником якої є неповнолітній, необхідний письмовий дозвіл органу опіки і піклування району, на території якого знаходиться квартира). Зазначені вимоги не є категоричними.
      •  Якщо однорідні підмети з’єднуються протиставним сполучником не…а, не тільки…а й, не стільки…скільки, присудок ставиться в однині ( Не дикі гуси, а дике збіговисько ворогів налетіло з чужого краю).
        •  Якщо однорідні члени речення з’єднані розділовими сполучниками або, чи, узгодження присудка може бути різним. Форма однини використовується у тих випадках, якщо підмети належать  до однакового граматичного роду (Стримана насмішка чи посмішка з’явилась на обличчі). Якщо підмети є іменниками різного роду, то присудок ставиться у формі множини     (Брехня чи бажання когось розіграти ніколи не прикрашали ні молодість, ні старість).
          •  При однорідних підметах, вжитих із єднальним сполучником ні…ні присудок може мати форму і однини, і множини (Ні директор, ні заступник не вирішили цієї проблеми – Ні директор, ні заступник не вирішив  цієї проблеми).

3. Складні випадки керування.  

    У діловому мовленні певні труднощі становлять сполучення слів підрядним зв’язком – керування.

    Керування – це один із способів поєднання слів у словосполучення, при якому головне слово вимагає конкретної відмінкової форми залежного слова, тобто керує формами іншого слова.

Дієслово

Відмінок

(з прийменником )

Залежне слово

Оплачувати

+ З. в. +

проїзд, послуги, рахунок

Платити

+ за + З. в. +

проїзд, послуги, рахунок

Повідомити

+ Д. в. +

начальнику ( -ові ), керівнику (-ові)

Інформувати

+ Р. в. +

начальника, керівника

Дякувати

+ Д. в. +

Вам

Вживати

+ Р. в. +

заходів, ліків

Завдавати,

Завдати

+ Р. в. +

прикростей, шкоди

Зазнавати,

Зазнати

+ Р. в. +

нападу, невдачі

Бачити

+ на + З. в. +

власні очі

Чути

+ на + З. в. +

власні вуха

Хворіти

+ на + З. в. +

ангіну

Слабувати

+ на + З. в. +

очі

Перекладати

+ на + З. в. +

українську мову

Заперечувати

+ Д. в. +

команді, йому

Заперечувати

+ З. в. +

участь, факти

Ігнорувати

+ З. в. +

пропозицію, погляд

Додержувати

+ Р. в. +

тиші, порядку (виконувати щось точно)

Додержуватися

+ Р. в. +

законів, курсу (бути прихильником ідей, керуватися ними)

Наголошувати

+ на + Д. в. +

помилках, головному

Читати

+ О. в. +

німецькою мовою

Говорити

+ О. в. +

українською мовою

Повідомляти

+ О. в. +

телефоном

Їхати

+ О. в. +

тролейбусом

Свідчити

+ про + З. в. +

факти

Відзначати

+ З. в. +

успіхи

Довести

+ З. в. +

інформацію

Опанувати

+ З. в. +

професію

    Найтиповіші помилки:

  •  Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого - викривлює зміст написаного.

           Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше спричиняють появу помилок:

Властивий (кому) -характерний (для кого)

Сповнений (чого) - наповнений (чим)

Оснований (на чому) - заснований (ким)

Багата (на що) - славиться (чим)

Дорівнювати (чому) - рівнятися (на що)

Торкатися (чого) - доторкатися (до чого)

  •  Помилки виникають і через нерозмежування засобів української і російської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо:

благодарить (кого) - дякувати (кому)

причинять (что) - завдавати (чого)

снабжать (чем) - постачати (що)

нуждаться (в чем) - потребувати (чого)

подражать (кому) - наслідувати (кого)

извинять (кого) - пробачити (кому)

  •  Нерозрізнення дієслівного керування призводить також до помилкового вживання прийменників.

Російською мовою  -  Українською мовою

подготовиться к (чему) - підготуватися до (чого)

стремиться к (чему )  -     прагнути до (чого)

предупреждать о (чем)  - попереджати про (що)

думать о (чем)    -             думати про (що)

забота о (чем)  -               піклування, турбота про (що)

   4. Помилки при вживанні однорідних членів речення. Науковому текстові властиві логічність, послідовність викладу, в ньому витримано ієрархію підпорядкування понять. Тому тут ставляться досить жорсткі вимоги до однорідного ряду, у якому ці логічні зв'язки особливо виразні.

   У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові (ширші) та видові (вужчі) питання.

   Напр.: Було посіяно зернових всього 500 га, бобових 50 га, ячменю 40 га. Однорідний ряд побудований неправильно, треба: Було посіяно зернових 540 га, у тому числі ячменю 40 га і бобових 50 га.

    Не можна будувати однорідного ряду зі слів, значення яких у чомусь збігаються або перехрещуються, наприклад: Було закуплено нову апаратуру, вимірювальні прилади і пристрої на суму 14000 гри (тут значення виділених слів частково збігаються).

    У наукових текстах не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові тематично не пов'язані поняття.

    5. Потребує особливої уваги сполучуванність слів. Неправильно побудовано речення: У постанові висловленні висновки і побажання, які колектив повинен врахувати у своїй подальшій роботі, проте лише побажання можна висловити, а висновки - зробити; а цього в реченні не враховано.

    6. Надуживання віддієслівних іменників на -нн(я). Віддієслівні іменники на -ння,-ття не властиві українській мові. Замість віддієслівних іменників на -нн (я) доцільно вживати:

  •  неозначену форму дієслів, наприклад: для прогнозування необхідно - щоб спрогнозувати; братися до виконання - братися виконувати:,
  •  особові форми дієслова: при записуванні результатів дослідження виявилося - коли записували результати дослідження, виявилося;
  •  дієприслівникові звороти: при досліджуванні цього питання вони забули найголовніше - досліджуючи це питання, вони забули найголовніше.

    7. Неправильне оформлення додатка та обставини. Обтяжують речення додатки та обставини, позначені словосполукою з двох віддієслівних іменників, перший з яких ведення/проведення, виконання, здійснення, забезпечення, реалізація тощо. Аналогічно розщепленим присудкам семантику такої словосполуки передає тільки другий віддієслівний іменник. Тому перший зазвичай можна взагалі опустити: забезпечити проведення тестування - забезпечити тестування; під час виконання вимірювання - під час вимірювання.

    8. Помилки вживання дієслівних форм на -но, -то.

    Є дві типові помилки вживання дієслівних форму форм на -но,-то:

  •  Дієслівні форми на -но,-то не можна вживати, коли з логічних причин узагалі не може бути діяча. Наприклад: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ (неправильно) - Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ (правильно).
  •  Введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною Радою. Орудний відмінок тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. Ці конструкції передають поняття "хтось зробив" і тому не можуть містити логічного діяча. Дієслівні форми на -но,-то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна Рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но,-то, наприклад: Закон прийнято.

    9.  Не властиві українській мові пасивні конструкції. На штучність і неприродність таких пасивних конструкцій в українських текстах наголошували відомі мовознавці О. Курило,              К. Городенська,  Н. Непийвода, О. Сербенськата інші. Вони радять будувати речення природно - об'єкт повинен бути додатком, а присудок описувати дію, спрямовану на додаток. На відміну від активних конструкцій пасивні завжди мають підмет.

В українській мові функціонують три форми пасивного стану:

  •  форми, утворені за допомоги постфікса -ся від дієслів недоконаного виду;
  •  пасивні дієприкметники, утворені від дієслів дійсного способу доконаного і недоконаного виду;
  •  віддієприкметникові предикативні форми на-но,-то.

Наприклад:

Неправильно: обсяги робіт визначаються (ким?) замовником; (ким?) нами надсилаються Вам зауваги до стандарту.

Правильно: обсяги робіт визначає (хто?) замовник; надсилаємо (кому?) Вам зауваги до стандарту.

    

    У наукових і фахових текстах треба усувати не властиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, на активні. Активна конструкція - це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком: Кожен метод знаходить своє втілення у певній системі конкретних дій дослідника;

    10. Не властиві українській мові дієприкметникові звороти з діячем в орудному відмінку.

Наприклад:

Неправильно: отримані (ким?) дослідниками результати мали велике наукове значення; зразки випробувані за методикою, попередньо розробленою (ким?) науковцями

Правильно: результати (кого?) дослідників мали велике наукове значення; результати, що їх отримали (хто?) дослідники, мали велике наукове значення.

    11. Поєднання дієприкметникових зворотів з підрядними частинами.

    Типовою помилкою є поєднання в одній конструкції підрядної частини з дієприкметниковим зворотом: результати, які (що) одержані в лабораторії, можна використовувати. У таких випадках правильно вживати або дієприкметниковий зворот, або підрядну частину:

  •  результати, одержані (що їх одержали, що їх одержано) в лабораторії, можна використовувати;
  •  одержані в лабораторії результати можна використовувати.

Питання 3. Просте і складне речення.

    Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично і інформаційно оформлене як відносно закінчена цілісність. Речення є основною одиницею спілкування. Тільки оформивши слова в речення, ми можемо сказати щось іншій людині.

    В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація, На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець – крапка.

    Головні члени речення: підмет, присудок – це синтаксичний центр речення, навколо якого об’єднуються всі другорядні члени речення (додаток, означення, обставини).

    Наприклад: Усі мовні норми характеризуються системністю, стабільністю, історичною та соціальною обумовленістю.

    Простим називається речення, в якому є тільки один синтаксичний центр (підмет, присудок): Інтерес до коренів української мови існував у всі часи.

    Види простих речень:

Односкладне                                                                Двоскладне

(в реченні є або підмет,                                              (у реченні є і підмет,

або присудок)                                                              і присудок)

Поширене                                                                      Непоширене

(має другорядні                                                           (не має другорядних                          

члени речення)                                                            членів речення)

Повне                                                                             Неповне

(наявні всі структурно                                                (пропущено один або кілька

необхідні елементи:                                                     структурно необхідних членів:   

Я  привітався зі слухачами)                                      Вони – зі мною)  

    Складне речення складається з двох або кількох простих речень, об’єднаних змістом, інтонацією, граматично.

    Види складних речень:

Сполучникові:                                                                Безсполучникові

Складносурядні                                                       (речення, в яких окремі синтаксичні   

(речення, що складається з двох або                                частини об’єднуються в одне ціле не   

кількох синтаксичних частин, рівноправних                    сполучниками чи сполучними словами,

за змістом і зв’язаних сполучниками                                 а лише інтонацією)  

сурядності)

Складнопідрядне

(речення, в яких одна з синтаксичних

частин за змістом підпорядкована іншій і

пов’язана з нею сполучником підрядності

або сполучниковим словом)         

Контрольні запитання:

1.  Які синтаксичні структури переважають у професійному мовленні?

2.  Які основні правила побудови речень у діловому стилі?

3.  Яке місце в реченні займають вставні слова і словосполучення?

4.  Які є складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні?

5.  Які є види простих і складних речень? Яка їх специфіка?

6.  Які розділові знаки слід ставити у складних реченнях?

Розділ 5. Складання професійних документів.

Тема 5.1 Загальні вимоги до складання документів.Текст документа. Основні реквізити. Види документів.

1.  Документ – носій інформації.

2.  Класифікація документів.

3. Загальні принципи оформлення документів (оформлення сторінки, заголовків, рубрикація, прийоми виділення окремих частин тексту).

4.  Стандартні і нестандартні документи.

Література: Л5, Л7, Л8, Л11, Л12, Л14, Л15, Л16, Л18, Л19, Л22, Л23, Л24, Л25, Л28, Л30, Л42, Л48.

Питання  1. Документ – носій інформації

    Діловодство – це діяльність, яка охоплює питання документування та організацію роботи з документами в процесі управлінської діяльності.

    Питання організації та вдосконалення документаційного забезпечення управління регламентується державними стандартами, нормативними та методичними документами: законами України, державними стандартами з діловодства, інструкціями, положеннями та іншими документами.

    Стандарт – нормативно-технічний документ, що встановлює одиниці величин, терміни та їх визначення, вимоги до продукції і виробничих процесів, безпеки праці тощо.

    Управління суспільством, з погляду технології, - це процес отримання, обробки, передачі і зберігання інформації. Матеріальними носіями зафіксованої інформації, як правило, є документи.

    Документ – це засіб закріплення на папері інформації про факти, події, явища дійсності і про діяльність людини.

    Документ (за ДСТУ 2732-94  „Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення”) – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

    Загальні вимоги до документів:

1.  Документ видає уповноважена установа чи особа згідно з їх компетенцією.

2.  Документ не повинен суперечити діючому законодавству.

3.  Документ повинен бути достовірним.

4.  Усі документи складаються за певним зразком.

5.  Документ повинен бути бездоганно відредагованим і оформленим.

Бланк – стандартний аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію.

Формуляр – зразок – це модель побудови форми документа, яка встановлює розміри полів, формати та сукупність реквізитів у певній послідовності.

Правила складання й оформлення документів:

1. Для складання службових документів використовують папір форматів А4 (210 х 297 мм), А5 (148 х 210 мм).

2. Як правило, усі службові документи повинні оформлятися на бланках установи, бланки виготовляють згідно з вимогами державних стандартів та примірної інструкції:

     - бланки виготовляють на основі кутового або поздовжнього розміщення реквізитів; реквізити заголовка розміщуються центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж площ), або прапорцевим (кожний рядок реквізиту починається від лівої межі площі) способом;

- бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері або папері світлих тонів фарбами яскравого кольору;

     - бланки документів повинні мати такі поля: ліве – 30 мм, верхнє – 20 мм, праве – 10 мм і нижнє -  20 мм  (відповідно до ДСТУ 4163-2003 Державна уніфікована система документації. 

Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів).

    Загальні функції документа:

  •  Інформаційна – будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина складання документа. Відповідно до виконуваних функцій управління вирізняють такі види інформації:
    1.  Прогнозна (відображає імовірне твердження про майбутній стан господарських потреб із високим ступенем вірогідності – н-д, прогнозований розмір прибутку за рік).
    2.  Планово-договірна (описує господарські процеси, які мають відбутися в заданому часовому періоді – н-д, плановий обсяг випуску продукції конкретного найменування за місяць).
    3.  Облікова (розкриває господарські процеси, що вже здійснилися, а також їх фактичний стан – н-д, кількість відпущеного матеріалу конкретного найменування зі складу цеху за робочу добу).
    4.  Нормативна (регламентує межі витрат матеріальних та трудових ресурсів, рівень запасів, встановлення складу і структури об’єктів виробництва, послідовність технологічних операцій – н-д, норми витрати матеріалу на виріб).
    5.  Розцінкова (включає ціни, розцінки, тарифи, які встановлено на матеріали, продукцію і виконання роботи – н-д, планова ціна на продукцію конкретного найменування).
    6.  Довідкова (призначена для деталізації господарських процесів, їх якісного розшифрування і доповнення різними відомостями – н-д, найменування та технічна характеристика виробу, найменування і адреса підприємства).
    7.  Таблична (містить коефіцієнтні величини або заздалегідь обчислені значення – н-д, розмір податку з оподаткованої суми заробітку).

  •  Соціальна – документ є соціально значущим об’єктом, оскільки його поява спричинена певною соціальною потребою.
    •  Комунікативна – документ виступає як засіб зв’язку між окремими елементами офіційної та громадської структури (закладами, установами, фірмами).
      •  Культурна – документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів, де знаходить відображення рівень наукового, технічного і культурного розвитку суспільства.

Спеціальні функції документа:

  •  Управлінська – документ є інструментом управління.
  •  Правова – документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві.
  •  Історична – документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства.

    

    Кожен документ поділяється на складові частини - реквізити. Вони бувають постійні (друкують на бланку) і змінні (фіксуються в процесі заповнення бланка). У діловодстві використовують 32 обов’язкові реквізити:

01 - зображення Державного Герба України, герба Автономної Республіки Крим

02 - зображення емблеми організації або товарного знака (знака обслуговування)

03 - зображення нагород

04 - код організації

05 - код форми документа

06 - назва організації вищого рівня

07 - назва організації

08 - назва структурного підрозділу організації

09 - довідкові дані про організацію

10 - назва виду документа

11 - дата документа

12 - реєстраційний індекс документа

13 - посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь

14 - місце складення або видання документа

15 - гриф обмеження доступу до документа

16 - адресат

17 - гриф затвердження документа

18 - резолюція

19 - заголовок до тексту документа

20 - відмітка про контроль

21 - текст документа

22 - відмітка про наявність додатків

23 - підпис

24 - гриф погодження документа

25 - візи документа

26 - відбиток печатки

27 - відмітка про засвідчення копії

28 - прізвище виконавця і номер його телефону

29 - відмітка про виконання документа і направлення його до справи

30 - відмітка про наявність документа в електронній формі

31 - відмітка про надходження документа до організації

32 - запис про державну реєстрацію.

    У діловому  мовленні текст – це головний реквізит документа, який чітко, переконливо відображає причину і мету його написання, розкриває суть конкретної справи, надає докази, робить висновки. Оформляється текст документа у вигляді:

  •  анкети;
  •  таблиці;
  •  власне тексту;
  •  на основі поєднання цих форм.

     Зміст і структура тексту залежить від рівня стандартизації документа, призначення і ролі інформації, від типу мовлення. Але у всіх випадках є єдині ознаки та вимоги до тексту.

    Вимоги до тексту:

достовірність (викладені факти повинні відображати справжній стан речей);

точність (не допускається подвійне тлумачення слів – слід правильно вживати багатозначні слова, синоніми, омоніми, пароніми);

-     логічність;

доречність (слова повинні відповідати меті, темі, логічному змісту, ситуації мовлення);

повнота (зміст тексту повинен розкривати всі обставини справи);

стислість (не вживати зайвих слів та смислових  повторів);

переконливість (слід наводити аргументи на доведення своїх думок).

Основні ознаки тексту:

  •  зв'язність - розвиток теми і наявність формальних засобів (семантично близькі слова і фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо).

           Показниками зв'язності є:

  1.  лексичні засоби (синоніми, антоніми, пароніми, повтори),
    1.  морфологічні засоби (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники тощо),
    2.  синтаксичні (порядок слів, порядок розташування частин),
    3.  стилістичні засоби (еліпс, градація, питальні речення тощо);
    4.  інтонація, наголос, паузи;
    5.  ситуації спілкування.
  •  цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями;
  •  членованість - будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатом.
  •  інформативність уособлює інформативний масив тексту. Кожен текст  створюється заради передачі інформації;
  •  завершеність - ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.

    Виокремлюють два основні види тексту - монологічний і діалогічний.

Додаток 1.

ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ ТА РОЗТАШОВУВАННЯ РЕКВІЗИТІВ ДОКУМЕНТІВ

згідно з ДСТУ 4163-2003

1. Зображення Державного Герба України розміщують на бланках документів відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про Державний герб України"; герба Автономної Республіки Крим - відповідно до нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим. Зображення Державного Герба України, герба Автономної Республіки Крим на бланках із кутовою розташованістю реквізитів розміщують на верхньому березі бланка над серединою рядків з назвою організації, а на бланках із поздовжньою розташованістю реквізитів - у центрі верхнього берега. Розмір зображення: висота - 17 мм, ширина - 12 мм.

2. Зображення емблеми організації або товарного знака (знака обслуговування) відповідно до статуту (положення про організацію) розміщують з лівого боку від назви організації. Зображення емблеми реєструють згідно з установленим порядком. Емблему не відтворюють на бланку, якщо на ньому розміщено зображення Державного Герба України. На бланках документів недержавних організацій дозволено розташовувати зображення емблеми на верхньому березі документа, де на бланках документів державних організацій розміщують зображення Державного Герба.

3. Зображення нагород відтворюють на бланках документів згідно із законодавством і розміщують на лівому березі бланка на рівні реквізитів 07 і 08.

4. Код організації проставляють за ЄДРПОУ після реквізиту довідкові дані про організацію (09).

5. Код форми документа (якщо він є) проставляють згідно з ДК 010 вище реквізиту назва виду документа (10).

6. Назву організації вищого рівня зазначають скорочено, а у разі відсутності офіційно зареєстрованого скорочення - повністю.

7. Назва організації - автора документа повинна відповідати назві, зазначеній у його установчих документах. Скорочену назву організації зазначають тоді, коли її офіційно зафіксовано в статуті (положенні про організацію). Скорочену назву подають у дужках (або без них) нижче повної, окремим рядком у центрі.

8. Назву філії, територіального відділення, структурного підрозділу організації зазначають тоді, коли вони - автори документа, і розміщують нижче реквізиту 07.

9. Довідкові дані про організацію містять: поштову адресу та інші відомості (номери телефонів, факсів, телексів, рахунків у банку, адресу електронної пошти тощо). Їх розміщують нижче назви організації або структурного підрозділу.

10. Назва виду документа має відповідати переліку форм, які використовують в організації. Перелік містить назви уніфікованих форм документів згідно з ДК 010 та назви інших документів, що відповідають організаційно-правовому статусу організації. У листі назву виду документа не зазначають.

11. Дата документа - це дата його підписання, затвердження, прийняття, зареєстрування, яку оформлюють цифровим способом. Елементи дати наводять арабськими цифрами в один рядок у послідовності: число, місяць, рік.

Приклад: 15.01.2001 

   Дату дозволено оформлювати у послідовності: рік, місяць, число.

Приклад:  2001.01.15

   У нормативно-правових актах і фінансових документах застосовують словесно-цифровий спосіб оформлювання дати, наприклад: 29 січня 2001 року.

   Дату документа ставлять нижче назви документа поряд із реєстраційним індексом на спеціально відведеному місці на бланку.

12. Реєстраційний індекс документа складають з його порядкового номера, який можна доповнювати за рішенням організації індексом справи за номенклатурою справ, інформацією про кореспондента, виконавця тощо. Місце розташованості цього реквізиту залежить від бланка та виду документа.

   Якщо документ підготували дві чи більше організацій, то реєстраційний індекс складають із реєстраційних індексів кожної з цих організацій, які проставляють через правобіжну похилу риску згідно з послідовністю підписів авторів документа.

13. Посилання на реєстраційний індекс і дату документа містить реєстраційний індекс і дату того документа, на який дають відповідь. Цей реквізит розташовують нижче або на рівні реєстраційного індексу на спеціально відведеному місці на бланку.

14. Місце складення або видання документа зазначають на всіх документах крім листів, у яких ці відомості визначають із реквізиту "Довідкові дані про організацію", і розміщують на рівні або нижче реквізитів 11, 12.

15. Гриф обмеження доступу до документа (таємно, для службового користування) проставляють без лапок праворуч у верхньому куті на першій сторінці документа. За потреби його доповнюють даними, передбаченими нормативно-правовими актами, які регламентують порядок ведення діловодства, що містить інформацію обмеженого доступу.

16 Адресатами документа можуть бути організації, їхні структурні підрозділи, посадові особи та громадяни. У разі адресування документа організації або її структурному підрозділові без зазначення посадової особи їхні назви подають у називному відмінку.

Міністерство юстиції України

   У разі адресування документа керівникові установи або його заступникові назва установи входить до складу назви посади адресата.

Голові Державного комітету статистики України

Прізвище, ініціал(и)

   Якщо документ надсилають посадовій особі, назву установи зазначають у називному відмінку, а посаду і прізвище адресата - у давальному.

Державний комітет архівів України

                                                                                                    Відділ формування Національного

                                                                                            архівного фонду і діловодства

                                                                                   Провідному спеціалістові

                                                                        Прізвище, ініціал(и)

   Якщо документ адресують багатьом однорідним організаціям, адресата зазначають узагальнено.

Директорам центральних державних архівів України

   Документ не повинен містити більше чотирьох адресатів. Слово "копія" перед зазначенням адресата не ставлять. За наявності більшої кількості адресатів складають список для розсилання, а на кожному документі зазначають тільки одного адресата.

   До реквізиту "Адресат" входить поштова адреса. Порядок і форма запису відомостей про поштову адресу установи мають відповідати Правилам надання послуг поштового зв'язку .

Міністерство охорони здоров'я України,

                                                                                        вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01021

   Якщо документ надсилають фізичній особі, то у називному відмінку зазначають прізвище, ім'я, по батькові (або ініціали) адресата, вулицю, номер будинку і квартири, населений пункт, район, область, поштовий індекс.

Іванченко Петро Семенович

                                                                                                                  вул. Садова, буд. 7, кв. 24,

                                                                                                    м. Вінниця, 21003

17. Гриф затвердження складається зі слова ЗАТВЕРДЖУЮ (без лапок), назви посади, підпису, ініціалу(-ів) і прізвища особи, яка затвердила документ, дати затвердження.

                                                                                                           ЗАТВЕРДЖУЮ

Міністр фінансів України

Підпис Ініціал(и), прізвище

                                                                                              07.03.2001

   У разі затвердження документа кількома посадовими особами їхні грифи затвердження розташовують на одному рівні.

    Якщо документ затверджено постановою, рішенням, наказом, протоколом, то гриф затвердження складається зі слова ЗАТВЕРДЖЕНО (без лапок), назви, дати і номера затверджувального документа у називному відмінку.

                                       ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Держкомархіву України 16.05.2001 40

   Гриф затвердження розміщують у правому верхньому куті першого аркуша документа.

18. Резолюція, яку ставить на документі посадова особа, складається з прізвища виконавця (виконавців) у давальному відмінку, змісту доручення, терміну виконання, особистого підпису керівника, дати.

Прізвище, ініціал(и)

                                                                    Прошу підготувати пропозицію

про постачання вугілля ТЕЦ-15 до 01.09.2001

Підпис

15.08.2001

    Резолюцію треба ставити безпосередньо на документі, нижче реквізиту "Адресат", паралельно до основного тексту або на вільній площі лицьового боку першого аркуша, але не на березі документа, призначеного для підшивання.

    Якщо на документі немає вільного місця для резолюції, дозволено оформлювати її на окремих аркушах або спеціальних бланках.

19. Заголовок до тексту документа повинен бути узгоджений з назвою документа і містити короткий виклад його основного смислового аспекту. Заголовок відповідає на питання "про що?", "кого?", "чого?". Наприклад, наказ (про що?) про створення установи; посадова інструкція (кого?) секретаря-референта; протокол (чого?) засідання правління.

   Текст документа, надрукований на папері формату А5, дозволено подавати без заголовка.

20. Відмітку про контроль за виконанням документа позначають літерою "К", словом або штампом "Контроль" на лівому березі першого аркуша документа, на рівні заголовка до тексту.

21. Текст документа містить інформацію, заради зафіксування якої було створено документ.

22. Відмітку про наявність додатків розміщують під текстом документа. Наявність додатків, повну назву яких наводять у тексті, фіксують за такою формою:

Додаток: на 5 арк. у 2 прим.

   Якщо документ має додатки, повних назв яких немає у тексті, то ці назви треба подати після тексту, зазначивши кількість аркушів у кожному додатку та кількість їхніх примірників.

Додатки:

1. Довідка про виконання плану ремонтних робіт за I квартал 2000 р. на 5 арк. в 1 прим.

2. Графік ремонтних робіт на II квартал 2000 р. на 2 арк. в 1 прим.

   Якщо до документа додають інший документ, що має додатки, то відмітку про наявність додатків оформлюють так:

Додаток: лист Державного комітету архівів України від 27.04.2000 171/01-04 і додаток до нього, всього на 7 арк. в 1 прим.

   Якщо додатки зброшуровані, то кількість їхніх аркушів не зазначають.

Додаток: Методичні рекомендації в 3 прим.

   На велику кількість додатків складають опис, а в самому документі після тексту зазначають:

Додатки: згідно з описом на 67 арк.

   Якщо додаток надсилають не за всіма зазначеними у документі адресами, відмітку про наявність додатка оформлюють так:

Додаток: на 5 арк. в 1 прим. на першу адресу.

   Додаток до розпорядчого документа повинен мати відмітку з посиланням на цей документ, його дату і номер. Відмітку роблять у верхньому правому куті першого аркуша додатка.

Додаток 1 до наказу Міністерства охорони здоров'я України

20.01.2001 25

23. Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.

Голова Державного комітету

статистики України                                          Підпис                   Ініціал(и), прізвище

або

Голова                                                                  Підпис                    Ініціал(и), прізвище

   Реквізит розміщують під текстом документа або під відміткою про наявність додатків.

   Якщо документ підписують кілька (дві або більше) осіб, то їхні підписи розташовують один під одним відповідно до підпорядкованості посадових осіб.

Директор                                                    Підпис                                            Ініціал(и), прізвище

Головний бухгалтер                                  Підпис                                             Ініціал(и), прізвище

   Якщо документ підписують кілька осіб однакових посад, то їхні підписи розташовують на одному рівні.

Приклад: 

Заступник Міністра юстиції України                                    Заступник Міністра фінансів України

Підпис Ініціал(и), прізвище                                                      Підпис Ініціал(и), прізвище

   Документи колегіальних органів підписують голова колегіального органу і секретар.

Голова дирекції                                        Підпис                          Ініціал(и), прізвище

Секретар дирекції                                     Підпис                         Ініціал(и), прізвище

   У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов'язки, або її заступник. У цьому випадку обов'язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов'язків", "Заступник".

  Підписувати документ із прийменником "за" або ставити правобіжну похилу риску перед назвою посади не дозволено.

24. Гриф погодження розміщують нижче реквізиту "Підпис". Він складається зі слова ПОГОДЖЕНО (без лапок), назви посади особи, яка погоджує документ (разом з назвою організації), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища, дати погодження.

ПОГОДЖЕНО

Заступник Міністра оборони України

Підпис Ініціал(и), прізвище

05.02.2001

   Якщо документ погоджують листом, протоколом, актом тощо, то гриф погодження оформлюють так:

ПОГОДЖЕНО

Протокол засідання Правління

Національного банку України

23.01.2001 2

25. Візою оформлюють внутрішнє погодження документа. Віза складається з назви посади, особистого підпису, ініціалів і прізвища особи, яка візує документ, дати завізування. Візу розміщують нижче реквізиту 23, як на лицьовому, так і на зворотному боці останнього аркуша документа.

Начальник юридичного відділу

Підпис Ініціал(и), прізвище

18.09.2001

  Візу ставлять на примірниках документів, які залишають в організації.

26. Відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи.

   Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації.

  Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.

27. Відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Згідно з оригіналом

Секретар Підпис Ініціал(и), прізвище

26.06.2001

28. Прізвище або прізвище, ім'я та по батькові виконавця документа і номер його службового телефону зазначають на лицьовому боці в нижньому лівому куті останнього аркуша документа.

Іваненко 556 07 24

або

Іваненко Петро Михайлович 556 07 24

29. Відмітку про виконання документа і направлення його до справи ставлять у лівому куті нижнього берега лицьового боку першого аркуша документа. Вона містить такі дані: посилання на дату і номер документа про його виконання або коротку довідку про виконання, слова "До справи", номер справи, в якій документ буде зберігатися, дату направлення документа до справи, назву посади і підпис виконавця.

До справи N 03-4

Відповідь надіслано 13.05.2001 03-12/113

Посада Ініціал(и), прізвище

14.05.2001

30. Відмітка про наявність документа в електронній формі містить повне ім'я файла і його місце зберігання, код оператора та інші пошукові дані. Її ставлять у центрі нижнього берега лицьового боку першого аркуша документа.

31. Відмітка про надходження (зареєстрування) документа до організації містить такі дані: скорочену назву організації, дату (за потреби - годину і хвилину) надходження документа і реєстраційний індекс документа, які ставлять у правому куті нижнього берега лицьового боку першого аркуша документа.

   Відмітку про надходження документа до організації доцільно ставити за допомогою штампа.

32. Запис про державну реєстрацію фіксують тільки на нормативно-правових актах органів державної влади, долучених до державного реєстру відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади".

   Його розташовують після номера акта чи після грифа затвердження.

Питання 2. Класифікація документів

     Класифікація документів – це система підпорядкування ділових паперів, що використовується як засіб встановлення зв’язків між класами документів, а також для орієнтації в їх різноманітності.

    Найважливішою класифікаційною ознакою є зміст, згідно з яким документи поділяють:

1.  За способом фіксації інформації:

  •  письмові (рукописні, машинописні),
  •  графічні (схеми, графіки тощо),
  •  фото- й кінодокументи,
  •  фонодокументи (звукозапис).

2.     За назвою: заяви, накази, протоколи тощо.            

3.   За формою:

  •  індивідуальні (можна передбачити лише окремі найзагальніші відомості, сам спосіб викладу залежить від певного змісту і ситуації),
  •  стандартні (можна передбачити не лише формуляр документа, а навіть зміст, за винятком конкретних даних).

4.     За складністю:

  •  прості (висвітлюють одне питання),
  •  складні (два і більше).

5.   За місцем складання:

  •  внутрішні (діють в межах організації, де вони створені),
  •  зовнішні (вхідна і вихідна кореспонденція).

6.     За напрямом:

  •  вхідні,
  •  вихідні.

7.  За терміном виконання:

  •  безстрокові (виконуються в порядку черги),
  •  термінові (виконуються в зазначений термін),
  •  дуже термінові (виконуються негайно).

8.  За походженням:

  •  службові (створюються організаціями чи службовими особами, що їх представляють),
  •  офіційно-особисті (стосуються конкретної людини поза місцем роботи).

9.  За ступенем гласності:

  •  для загального користування (користуються будь-хто),
  •  для службового користування (користуються лише службовці організації, де створений чи куди надійшов документ),
  •  таємні (користується лише адресат).

10.  За юридичною силою:

  •  справжні (готуються в установленому законом порядку за всіма правилами):

а) чинні,

б) нечинні (втратили юридичну силу),

  •  фальшиві (зміст чи оформлення документів не відповідає дійсності).
  1.  За створенням:
  •  оригінал (остаточного відредагований, відповідно оформлений і підписаний документ),
  •  копія (точне відтворення оригіналу).

Види копій: 

  •  відпуск (копія документа, зроблена через копірку, що залишається у відправника),
    •  витяг (частина документа),
    •  дублікат (другий примірник оригіналу, який видають після втрати першоджерела).
  1.  За терміном зберігання:
    •  постійні,
      •  тривалі (понад 10 р.),
      •  тимчасові (до 10 р.)
  2.     3а  призначенням:

Документи щодо особового складу

Автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів

Довідково-інформаційні документи

Анотація, відгук, рецензія, висновок,

довідка, огляд, доповідна записка, лист,

пояснювальна записка, , запрошення, звіт,  оголошення, план, протокол, витяг з протоколу, реферат, конспект, телеграма, факт, телефонограма

Обліково-фінансові документи

Акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна

Господарсько-договірні документи

Договір, трудова угода, контракт

Організаційні документи

Інструкція , положення, правила, статут

Розпорядчі документи

Вказівка, наказ, постанова, розпорядження

Питання 3. Загальні принципи оформлення документів

Оформлення сторінки

    Тільки перша сторінка документа друкується на бланку, друга і наступні – на чистих аркушах паперу.

    Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядків тексту.

    У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої.

    Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово “сторінка” не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.

    Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому  верхньому кутку, а парні у лівому верхньому кутку аркуша.

Рубрикація

    Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін.

    Найпростіша рубрикація – поділ на абзаци (середня довжина абзацу 4-6 речень, проте в окремих текстах документів є абзаци, що складаються з 1 речення.)

    Якщо текст великий за обсягом, його  поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які згідно з новою Інструкцією нумерують арабськими цифрами: 1; 1.1; 1.1.1.

Оформлення заголовків

    У документах заголовок пишеться з малої літери тоді, коли він розташований після назви виду документа, а з великої літери, якщо пишеться після дати. Не дозволяється у заголовку переносити слова. Заголовок узгоджується з назвою документа і відповідає на питання про що?  про кого?  Текст від заголовка пишеться через 3-4 інтервали.  Розміщується заголовок посередині рядка або на початку рядка біля лівого поля. Крапка після заголовка не ставиться.

    Заголовок не пишеться, якщо текст надруковано на папері ф. А5.

Прийоми виділення окремих частин тексту

1. Великими літерами (для виділення окремих слів): ЗАЯВА.

2. У розрядку (для виділення слів і фраз) – наступні слова пишуть через 2-3 знаки: з а я в а.

3. Підкреслення (для виділення слів і фраз) – від початкової букви до останньої + лапки і дужки, якщо є: заява.

4. Курсивом (для виділення  слів, речень, частин тексту на комп’ютері): заява.

Питання 4.  Стандартні і нестандартні документи.

    Однією з найхарактерніших рис офіційно-ділового стилю є процес стандартизації.

    Стандартизація мови ділових паперів – це насамперед встановлення правил добору слів і термінів, побудови словосполучень і речень, широке використання готових, уже усталених словесних формул, трафаретів, штампів. Їх використання повністю виправдане, бо полегшує процес укладання типових текстів. Завдяки стандартизації мови документів досягається скорочення невиправданої інформації, надлишковості за рахунок так званої економії мовних засобів.

    Відтак усі ділові папери за способом викладу поділяються на документи з високим та низьким ступенями стандартизації.

    Документи з високим рівнем стандартизації складаються за затвердженою формою. Це можуть бути типові або трафаретні тексти.

    Типовий текст – це текст-зразок , на основі якого можуть бути створені тексти аналогічного характеру. При цьому зберігаються основні конструкції і формулювання тексту зразка.

    Приклади: квитанція, офіційні заяви.

    Трафаретні тексти – тексти, в яких відтворена механічним способом постійна інформація, що не змінюється в цілій групі однорідних документів, і залишено пропуски (вільні місця) для заповнення змінною інформацією від руки в кожному конкретному документі.

    Приклади: договори різних типів, накладна, відомість та ін.

    

Щоб укласти документ з високим рівнем стандартизації, треба виконати такі дії:

Вибрати серед стандартних конструкцій потрібні для конкретного випадку.

Заповнити формуляр.

Створити за готовими зразками необхідні словосполучення і речення, які передбачені формуляром бланка.

Стандартні мовні конструкції виникають у результаті однотипності ситуацій, які неодноразово повторюються в процесі письмового ділового спілкування, їх використання вимагає мінімального напруження і прискорює процес укладання документів.

    Документи з низьким рівнем стандартизації (індивідуальні) – це ділові папери, в яких заздалегідь передбачено і сформульовано лише окремі найзагальніші компоненти формуляра, а спосіб викладу інформації залежить від мовної ситуації, обставин ділового спілкування і, звичайно, від змісту документа. До таких документів належать: автобіографія, характеристика, доручення, розписка, звіт та ін.

    У документах із низьким ступенем стандартизації головним реквізитом є текст. Викладаючи думку чи подаючи певну інформацію, слід знати способи їх викладу, логічно, послідовно, ясно, точно, переконливо і об’єктивно передавати усі дані про події, явища, факти чи конкретних осіб.

    Документи з низьким рівнем стандартизації складаються залежно від конкретних ситуацій, тому добір слів, словосполучень і речень в них кожного разу відмінний від інших таких документів.

    За способом викладу матеріалу нестандартизовані документи поділяються на:

Розповідь (події,, явища, факти подаються в хронологічній послідовності): автобіографія.

Опис (характеризуються явища, предмети, особи, події шляхом перерахування характерних ознак, властивостей, особливостей): характеристика.

Міркування (логічні визначення, думки та умовиводи розкривають внутрішній зв’язок  явищ і доводять або заперечують якусь визначену тезу) : службова записка, звіт, лист.

    У деяких документах можуть поєднуватися одночасно усі три способи викладу, наприклад, в  атестаційній характеристиці.

    Текст документа з низьким рівнем стандартизації складається в основному з двох частин. У першій частині подається підстава складання документа, обґрунтовується його мета, необхідність створення, у другій – пропозиції, розпорядження, прохання, висновки, ухвали. Навіть коли текст документа містить лише одну фразу, вона також складається з цих двох елементів. Хоча бувають випадки, коли текст документа має тільки завершальну частину, наприклад, у листах і заявах висловлюється прохання без мотивування, а в наказах подається розпорядження без преамбули.

Контрольні запитання:

1.  Що таке документ?

2.  Які основні вимоги ставлять до всіх документів?

3.  Що таке реквізит? Які є види реквізитів?

4.  Яка найголовніша класифікаційна ознака документів?

5.  Які є класифікаційні групи документів?

6. Яка специфіка оформлення сторінки, рубрикації тексту, заголовку, виділення окремих частин тексту?

7. Що таке стандартизація?

8. У чому специфіка документів з низьким рівнем стандартизації?

9. У чому специфіка документів з високим рівнем стандартизації?

Тема 5.2 Укладання документів щодо особового складу.

1.  Документація щодо особового складу (заява, автобіографія, характеристика, резюме).

Література: Л2,  Л5, Л7, Л8, Л11, Л12, Л14, Л15, Л16, Л18, Л19, Л22, Л23, Л24, Л25, Л28, Л30, Л42, Л48.

Питання 1.  Документація щодо особового складу ( заява, автобіографія, характеристика, резюме )

Оформлення заяв

    Заява – письмове прохання, оформлене за певним зразком, що подається на ім’я офіційної особи або до установи чи організації. За допомогою цього звернення працівник здійснює надані йому діючим законодавством певні права.

   Потрібно розрізняти заяви:

  •  від організацій і  установ (пишуть на бланках);
  •  особисті заяви:
  •  Заява про встановлення режиму праці (скороченого робочого дня, неповного робочого                 тижня).
  •  Заява про переведення на іншу роботу.
  •  Заява про звільнення.
  •  Заява про надання (перенесення,  відміну, часткове надання) чергової профспілкової відпустки.
  •  Заява про надання відпустки за власний рахунок.
  •  Заява про надання частково сплачуваної відпустки по догляду за дитиною.
  •  Заява про надання відгулу.
  •  Заява про зміну прізвища.
  •  Заява про призначення пенсії тощо.

    Усі вказані заяви, за винятком заяви про призначення пенсії, оформляються працівником власноручно на чистому аркуші паперу. У необхідних випадках у заяві потрібно вказати про додатки до неї (документи, що підтверджують наявність у працівника певних прав, з приводу реалізації яких він звертається). Так, до заяви про зміну прізвища потрібно подати копію свідоцтва про шлюб.

    За місцем виникнення заяви бувають:

Внутрішні (за місцем роботи, навчання): заява про надання відпустки, заява про звільнення з роботи тощо.

Зовнішні (не за місцем роботи, навчання) : заява про зміну прізвища, заява в ЖЕД тощо

(сюди ж належать заяви про прийом на роботу, про вступ у навчальний заклад).

№ п/п

Реквізити заяви

Рекомендації щодо оформлення і написання

1.

Адресат (назва установи, посада, ініціали керівника, на ім’я якого подається заява)

якщо адресат установа в цілому

(інформація подається в Н. в.):

Тернопільський кооперативний

торговельно-економічний коледж

Відділ кадрів

якщо адресат керівник установи

(інформація подається в Д. в.):

Директорові Тернопільського

кооперативного торговельно-економічного коледжу

п. Мулярчуку В.М.

 -   якщо адресат посадова особа, крім керівника (інформація подається в

Н. в. + Д. в.):

Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж

Начальнику відділу кадрів

п. Блажків В.С.

Адресат пишеться на 1/3 частині сторінки праворуч

2.

Адресант (назва установи або прізвище, ім’я , по батькові, професія, адреса особи, яка звертається з заявою)

у зовнішній заяві:

Петренка Василя Олеговича

( мешкаю за адресою: вул. Стуса, 7, кв.1,

м. Тернопіль, 46014; тел. 26 76 89)

у внутрішній заяві:

Петренка Василя Олеговича,

адміністратора

або

адміністратора

Петренка Василя Олеговича

Пишеться колонкою з нового рядка.

Прізвище, ім’я, по батькові, посада ставиться у Р. в. без прийменника від

( виняток у випадку збігу спільнозвучних прізвищ адресата й адресанта : Директорові Петрику І.В.

від Петренка Василя Олеговича)

3.

Назва документа

Пишеться посередині рядка:

ЗАЯВА або  З а я в а

4.

Текст

Оформлення  через один рядок із абзацу (+ ліве поле 30 мм), з великої літери, прохання викладається від першої особи

5.

Підстава (додаток) – це перелік документів, доданих до заяви

Допускаються три варіанти початку додатка:

- Додаток:

  1. Медична довідка.

  2. Трудова книжка.

- До заяви додаю:

 1. Медичну довідку.

 2. Трудову книжку.

- Додаються документи:

1. Медична довідка.

2. Трудова книжка.

Якщо додаток один:

 До заяви додаю медичну довідку.

Перелік документів пишеться з абзацу

6.

Підпис

Праворуч, власноручно

7.

Дата

Трьома парами арабських цифр, ліворуч, на один рядок нижче підпису:

16.04.10 або 16.04.2010

09.10.10 або 09.10.2010

Зразок зовнішньої заяви:

                                                                                                       Директорові ВО “Радар”

                                                                                                п. Тимошенку   В. П.

                                                                                                     Черниш Віри Дмитрівни

                                                                                                 ( мешкаю за адресою:

                                                                                                     вул. Надрічна, 56, кв. 4,

                                                                                              м. Тернопіль, 46008;

                                                                                     тел. 52 67 45 )

З А Я В А

        Прошу прийняти мене до фінансового  відділу  на посаду фінансиста з 20.0810.

        Додаток:

        1.  Копія диплома про вищу освіту .

        2.  Трудова книжка.

        3.  Особовий листок  з обліку кадрів.

                                                                                    Черниш

19.08.10

Зразок внутрішньої заяви:

                                                                                                     Директорові ВО “Радар”

                                                                                              п. Тимошенку   В. П.

                                                                                                     Черниш Віри Дмитрівни,

                                                                               фінансиста

                                                                                            фінансового  відділу                                                                                                                                                                           

З А Я В А

    Прошу звільнити мене з посади фінансиста фінансового відділу у зв’язку з переходом на іншу роботу з 25.11.10.

    

    

                                                                                    Черниш

11.11.10

Оформлення автобіографії

    Автобіографія – це документ, у якому особа, яка складає його, подає опис свого життя та діяльності.

    Основна вимога до такого документа – досягти вичерпності потрібних відомостей і лаконізму викладу.

    Кожне нове повідомлення починається з абзацу.

    Реквізити:

прізвище, ім’я, по батькові;

дата , місце народження;

відомості про навчання;

відомості про трудову діяльність;

відомості про громадську роботу;

короткі відомості про склад сім’ї;

дата і підпис автора.

Зразок автобіографії:

А В Т О Б І О Г Р А Ф І Я

    Я, Прокопенко Марія Олександрівна, народилася 29 квітня 1978 року в місті Тернопіль в родині військовослужбовця.

    У 1985 році була зарахована до першого класу загальноосвітньої середньої школи № 4 міста Тернопіль.

    З 1989 по 1995 рік навчалася в ЗОСШ № 50 міста  Київ.

    1995 року вступила до Тернопільської академії народного господарства на спеціальність «Облік та аудит» денної форми навчання, де навчаюся і зараз.

    Склад сім’ї:

    Батько – Прокопенко Олександр Васильович, 1954 року народження, військовослужбовець; працює в Міністерстві оборони України.

    Мати – Прокопенко (Микитюк) Наталія Вікторівна, 1958 року народження, викладач музики в дитячій музичній школі № 9 міста Київ.

    Сестра – Прокопенко Катерина Олександрівна, 1987 року народження, учениця 2-го класу ЗОСШ № 50 міста Київ.

17 травня 2000 року                                                                                         Прокопенко

Оформлення характеристики

    Характеристика – документ, у якому дається оцінка ділових та моральних якостей працівника.

    Характеристика пред’являється при вступі до вузів, при висуванні на виборні посади, при чергових атестація, при письмових запитах іншої установи тощо.

    Реквізити:

1.  Назва виду документа.

2.  Анкетні дані (прізвище, ім’я, по батькові, посада / вчений ступінь і звання, якщо вони є /, рік народження, національність, освіта) – справа чи по центру у стовпчик  у Р. в.

3.  Текст, який містить такі відомості:

трудова діяльність працівника (з якого часу працює чи навчається, на якій посаді);

ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни (вказуються найбільш значущі досягнення, заохочення та покарання);

моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу).

4.  Висновки (зазначається призначення характеристики).

5.  Дата складання.

6.  Підпис відповідальної службової особи.

7.  Печатка організації, що видала характеристику.

    Характеристика оформляється на стандартному аркуші паперу у двох примірниках: перший видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи. Текст характеристики викладається від третьої особи.

Зразок характеристики:

Х А Р А К Т Е Р И С Т И К А

Макаренко Валентини Іванівни

1990 року народження, українки,

студента денного відділення

Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу

    Макаренко Валентина Іванівна навчається на ІІ курсі денного відділення Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу  за спеціальністю «Бухгалтерський облік» з  01 вересня 2009 року. 

    До навчання ставиться  сумлінно, відвідує предметні гуртки з бухгалтерського обліку  та інформатики.

    Макаренко В. І. виконує громадські доручення, є старостою  групи. Має яскраві організаторські здібності. Нагороджена Почесною грамотою коледжу  за організацію посвяти у студенти першокурсників.

    Валентина вимоглива до себе, ввічлива, добросовісна, користується повагою серед товаришів і викладачів коледжу.

    Характеристику видано для подання в товариство “Мала академія”.

01.07.10

Директор                                                           (підпис)                                             В.М.Мулярчук

МП

Керівник групи 2БО                                         (підпис)                                             О.М.Штонь   

Оформлення резюме

    Резюме – документ, у якому коротко викладаються особисті, освітні та професійні відомості про особу.

    Резюме дає можливість керівникам вибрати ті кандидатури, які найбільше підходять їм за своїм фаховим рівнем, тому до складання цього документа слід ставитися ретельно.

   Вимоги до резюме - вичерпність та об'єктивність, достовірність відомостей про претендента, чіткість, структурованість, стислість (обсяг не більше однієї сторінки), грамотність і охайність викладу.

    Зазвичай потрібно подавати таки відомості: мета, освіта, досвід роботи, професійні навички, досягнення, особисті відомості, рекомендації. На конкретну вакансію бажано складати окреме резюме.

Розрізняють такі типи резюме:

  •  хронологічне - зазначають перелік місць роботи у хронологічній послідовності, вказуючи посадові обов'язки, таке резюме демонструє кар'єрне зростання і професійний досвід;
  •  функціональне - зауважують напрямок діяльності, обов'язки, навички і досягнення, цей тип резюме акцентує увагу на успіхах претендента.
  •  комбіноване - не тільки демонструє кваліфікацію та досягнення, а й дозволяє отримати точне уявлення про хронологію трудової біографії.

Структура резюме

1. Назва виду документа (посередині).

2. Текст документ, який містить таку інформацію:

а) контакти (домашня, електронна адреси, телефон (робочий, домашній, стільниковий);

б) прізвище, ім'я (у називному відмінку) виділяють жирним шрифтом; краще писати спочатку ім'я, а потім прізвище; по батькові вказують, якщо претендент професор або академік;

в) мета написання документа (заміщення вакантної посади, участь у конкурсі, проекті);

г) досвід роботи подають у зворотньому порядку: від останнього місця роботи до попереднього, зазначаючи період роботи, назву установи, сферу її діяльності, посаду, посадові обов'язки, досягнення; відомості про тимчасову роботу, роботу за сумісництвом, якщо вони відповідають посаді, на яку претендує особа. Якщо досвід роботи відсутній, акцентують увагу на освіті й навичках.

г) освіта: повна назва навчального закладу, спеціальність, рік вступу і рік закінчення; факультативні тренінги, курси, семінари, які стосуються очікуваної посади;

д) професійні уміння і навички (опис кожної навички має бути підкріплений відповідним фактом: зазначають швидкість друкування, категорію посвідчення водія, комп'ютерні навички (конкретні пакети програм), володіння іноземною мовою (кількість балів TOEFL, GM AT, IELTS, TSE або інших офіційних тестів) тощо;

е) особисті відомості (рік народження, сімейний стан);

є) додаткова інформація (відомості про громадську діяльність, про членство у професійних об'єднаннях, зазначення можливості відрядження, ненормованого робочого дня);

ж) вказівка на можливість надання рекомендацій (вислови Рекомендації будуть надані на вимогу або За потреби подам рекомендації можна вміщувати лише тоді, коли такі рекомендації насправді є).

    Резюме можна надсилати до установи, що оголосила наявність вакантної посади (паперовий чи електронний варіант), або розмішувати в Інтернеті на спеціальних мережевих сайтах. Рукописний варіант неприпустимий.

Взірець хронологічного резюме:

РЕЗЮМЕ

 ІРИНА БОРИСЕНКО

тел. 2409805; 0509776954 e-mail: document.write

Мета: заміщення вакантної посади керівника рекламного відділу.

Кваліфікація: більше 5 років досвід роботи в галузі розроблення і впровадження стратегій Public Relations компанії. Практичний досвід організації та проведення різноманітних заходів з PR.

Досвід роботи: 

Січень 1998 року   до тепер  - компанія "Remcol", начальник департаменту Public Relation

  •  Створення концепцій і програм заходів з Public Relation.
  •  Створення бюджету з Public Relation.
  •  Планування роботи департаменту.
  •  Контроль за виконанням і моніторинг результатів проведення PR-акцій.
  •  Організація і проведення всіх корпоративних заходів з Public Relation.

Серпень 1995 року – грудень 1997 року - Міжнародний центр інформації, менеджер з Public Relation.

  •  Організація участі у виставках.
  •  Написання іміджевих, рекламних і аналітичних статей. 
  •  Проведення досліджень іміджу компанії.

Освіта:

1988-1992 - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Спеціальність - філолог, спеціаліст української мови і літератури.

Особисті відомості: 1974 року народження, заміжня, маю доньку 10 років.

Додаткова інформація:

Вільно володію українською, російською й англійською мовами. Посвідчення водія категорії "В".

Взірець функціонального резюме:

РЕЗЮМЕ

СЕРГІЙ ПАРХОМЕНКО

тєл. 5479945; 0678643245 e-mail: sergej_parch@yahoo.com

Мета: заміщення вакантної посади керівника планового відділу.

Кваліфікація: Дипломований спеціаліст з бухгалтерського обліку з 15-річним досвідом складання фінансової звітності, включаючи рік незалежної ревізійної діяльності і п'яти років роботи у галузі виробничої бухгалтерії. Великий досвід керівної роботи й участі в розробленні проектів.

Досвід роботи:

Загальна бухгалтерія. Маю значний досвід управління фінансовими справами, пов'язаними з діяльністю підприємства. Складав кошторис поточних витрат і відігравав провідну роль у реорганізації структури бухгалтерського обліку звітності у відділах, забезпеченні удосконаленого аналізу й управління.

Виробнича бухгалтерія. Значний досвід у розробленні нормативних витрат і ціноутворенні.

Керівний і викладацький досвід. Організовував і проводив семінари з бухгалтерського обліку для керівного складу з метою підвищення фінансової відповідальності шляхом вивчення методів максимізації доходів і мінімізації витрат Розробив систему контролю бюджету капіталовкладень з метою забезпечення найбільш ефективного використання основних фондів.

Освіта:

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, 1995. Спеціальність – «Бухгалтерський облік і аудит».

Додаткова інформація: дипломований аудитор, член Асоціації фінансистів України.

Зразок резюме у формі таблиці:

Резюме

вул. Степова, 12, кв. 12

м. Тернопіль, 46003

тел. 54 78 98

Максим Гнаткевич

Мета:

Заміщення вакантної посади головного бухгалтера з умовою професійного вдосконалення і росту

Особисті дані:

Українець, 1968 року народження, одружений, маю доньку дев’яти років

Освіта

1986 – 1991 рр.  – факультет “Облік і аудит” Тернопільського фінансового інституту

1985 – 1986 рр. – бухгалтерське відділення Тернопільського кооперативного технікуму

Досвід:

2002 – 2005 рр. – головний бухгалтер АТ “Терен”

1998 – 2002 рр. – головний бухгалтер МП “Світ”

1991 – 1998 рр. – бухгалтер Тернопільського райст

Додаткові відомості:

З 2002 р. позаштатний консультант газети “Все про бухгалтерський облік”;

працюю за  програмою 1С: Бухгалтерія;

досконало володію німецькою мовою

Психологи радять!   Під час оформлювання резюме використовувати наступні шрифти: Times, Times New Roman, Palatino - для традиційних посад; Helvetica, Verdana, Arial, Modern - щоб справити ефект новизни й сучасності; бажана посада - секретар-референт - Times New Roman, відповідальний, креативний - Verdana. Проте не бажано застосовувати більше двох шрифтів!

    На сьогодні великої популярності набуває відеорезюме - ефективна і креативна технологія пошуку роботи, що дає можливість виокремитися претендентові на ринку праці.

    Технічне відеорезюме - це короткий презентаційний ролик, у якому пошукач відповідає на типові запитання, що можуть виникнути у роботодавця, або ж просто розповідає, чому він хоче і повинен працювати в цій компанії. Якщо вакансія потребує креативності, слід виявити її, але якщо претендент бере участь у конкурсі на заміщення вакантної посади бухгалтера, то креативність може зашкодити.

    Відеорезюме повинно бути до 3-х хвилин "ефірного часу". Під час фільмування претендент має дивитися в об'єктив камери або побудувати презентацію у вигляді бесіди, у якій він відповідає на запитання інтерв'юера, тоді у кадрі можуть бути дві особи. Варто пам'ятати: відтворення письмового резюме у кадрі не справить на роботодавця гарного враження, тому розповідь має бути невимушеною й щирою.

15 правил оформлення резюме

1.     Резюме повинно мати яскраво виражену структуру і просту мову викладу. Роботодавець має витратити мінімум часу на перегляд резюме і ухвалення рішення по ньому. В тексті повинні впадати в очі Ваші ключові здібності, досягнення та досвід.

2.     Резюме повинно бути правильно оформлене. У того, хто його читає, не повинна розсіюватися увага. Необхідно поєднувати акуратні пробіли, рівні поля і не нехтувати абзацами.

3.     Резюме повинно бути коротким. Оптимальний обсяг - одна сторінка. Зупиняйтеся детально на Вашому досвіді. Обов'язково висловлюйте думки грамотно, уникайте другорядних деталей.

4.     Резюме повинно бути продуманим. Його зміст повинен повністю відповідати вимогам вакансії, на яку Ви претендуєте.

5.     Резюме повинно бути доказовим. Покажіть реальний результат Вашої діяльності.

6.     Резюме повинно бути точним. Остерігайтеся загальних фраз і зайвих визначень.

7.     Резюме повинно бути акуратним. Вказуючи на свій позитивний досвід, не перебільшуйте і не вихваляйтеся.

8.     Резюме повинно бути зовнішньо привабливим. Використовуйте якісний папір, бажано білого кольору. Шрифт має легко читатися.

9.     Резюме повинно бути простим. Не захоплюйтеся графічними малюнками, рамками та іншим. Не ускладнюйте текст абревіатурами, які можуть бути невідомі роботодавцю. Повністю пишіть назви шкіл, університетів і міст.

10. Резюме повинно бути живим.

11. Резюме повинно бути коректним. Використовуйте короткі фрази і не захоплюйтеся довгими словосполученнями.

12. Резюме повинно бути граматично бездоганним. Не довіряйте комп'ютерному редактору. Обов'язково перечитайте його текст після написання, щоб переконатися у відсутності помилок і двозначностей.

13. Резюме повинно бути читабельним. Пам'ятайте, що нерозбірливе резюме найчастіше залишається непрочитаним.

14. Резюме повинно бути офіційним. Не перевантажуйте його даними особистого характеру, а саме: відомостями про родичів, Вашу вагу, ріст, здоров'я. В жодному випадку не прикладайте до резюме свою фотографію (окрім тих випадків, коли цього вимагає роботодавець).

15. Резюме повинно бути закінченим. Роботодавці розуміють, що якщо вони захочуть рекомендацій, то Ви їх надасте. Тому не пишіть у кінці резюме: "Рекомендації додаються". 

Контрольні запитання:

1.  Які документи належать до щодо особового складу?

2.  У чому особливості оформлення заяви?

3.  У чому особливості оформлення автобіографії?

4.  У чому особливості оформлення характеристики?

5.  У чому особливості оформлення резюме?

Тема 5.3 Текстове оформлення довідково-інформаційних документів.

1. Ділове листування.

2. Оформлення довідково-інформаційних документів (службові записки, запрошення,   оголошення, виробничі протоколи).

Література: Л2, Л5, Л7, Л8, Л11, Л12, Л15, Л16, Л18, Л19, Л22, Л23, Л24, Л25, Л28, Л29, Л30, Л42, Л48.

Питання 1.  Ділове листування.

    Листування – один із основних і найпоширеніших засобів зв’язку між людьми, хоча в останні десятиліття він дещо поступається таким засобам спілкування, як телефон, телефакс, комп’ютерний зв’язок.

    Листування виникло давно, про це свідчать археологічні розкопки, антична література. Вже за часів античності існував етикет складання листів. Так, листи починалися з імені того, хто їх відправляв, потім йшло ім’я адресата, далі привітання, що супроводжувалося приємними побажаннями, і тільки за цими привітаннями ішов текст листа. З плином часу змінювався  і матеріал, на якому писали листи (це були спочатку кам’яні, потім дерев’яні, згодом – глиняні пластини, пізніше – пальмові листи, папірус, воскові дощечки, пергамент, а починаючи з ХІV ст. – папір).

    Сьогодні співіснує приватне (ведеться між особами і має переважно побутовий, часто інтимний характер) і службове листування (ведеться між установами, організаціями). Останнє належить до офіційно-ділового мовлення.

    Отже, що таке службовий лист?

    Лист – це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією.

    За функціональними ознаками службові листи поділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що її не потребують.

    До листів, що  потребують відповіді, належать:

листи-прохання;

листи-звернення;

листи-пропозиції;

листи-запити;

листи-вимоги.

    До листів, що не потребують відповіді, належать:

листи-попередження;

листи-нагадування;

листи-підтвердження;

листи-відмови;

супровідні листи;

гарантійні листи;

листи-повідомлення;

листи-розпорядження.

    Написання ділового листа – це справжнє мистецтво, адже тексти листів найменшою мірою трафаретизовані та уніфіковані (зведення чогось до єдиної форми, системи). Зазвичай ми дбаємо лише про те, щоб чітко і лаконічно викласти інформацію, а забуваємо, що ця кореспонденція не просто важлива частина бізнесу, а й наше обличчя. Щоб оволодіти мистецтвом листування, слід засвоїти правила ведення ділової кореспонденції.

    Службові листи пишуть чи друкують на бланку або на чистому аркуші паперу. Основні реквізити листа за державним стандартом такі:

Реквізити

Вимоги до оформлення

1.Повна назва установи, організації чи підприємства

Відтворюється угорі ліворуч за допомогою штампа або друкарським способом

2.Індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, номери телефону, факсу, номер розрахункового рахунку у відділенні банку ( для здійснення розрахунково-грошових операцій )

Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил:

вул. Миру, 19, м. Київ, 02990;

тел.: 438 83 80; телетайп: 438196 “Граніт”

Розрахунковий рахунок № 000992122

в Одеському відділенні Промбудбанку м. Києва,

МФО 399168

3.Дата

Записують здебільшого словесно-цифровим способом:

24 серпня 2008 р. 

На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на спеціально відведеному для цього місці. Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва

4.Адресат

4.1. Якщо адресат установа в цілому (Н. в.):

Друкарня видавництва «Україна»

4.2. Якщо адресат керівник установи (Д. в.):

Генеральному директорові

заводу «Арсенал»

п.Вовку М.І.

4.3. Якщо адресат посадова особа, крім керівника (Н. в.+Д. в.):

Друкарня видавництва «Україна»

Головному бухгалтерові

п. Савченко Т.І.

4.4. До складу даного реквізиту може входити поштова адреса:

Правління ЖБК «Мир -98»

Відділ кадрів

п. Васильченку В.О.

вул. Грінченка, 8,

м. Київ, 04060

Реквізити адресата друкують з правого боку у верхній частині сторінки.

Кожен елемент – назву установи, підрозділу, посаду, прізвище та ініціали особи, поштову адресу – подають з нового рядка з великої літери

5.Текст

Складається з двох частин:

опис фактів або подій, що є підставою для написання листа

висновки та пропозиції

6.Позначка про наявність додатка

Проставляють ліворуч під текстом з нового рядка.

Є два способи оформлення цього реквізиту:

Якщо лист містить додатки, про які згадувалося в тексті, або ті, що пояснюють його зміст, то відмітку оформляють так:

Додаток: на 4 арк. у 2 прим.

Якщо лист містить додатки, не зазначені в тексті, то їх слід перелічити із вказівкою на кількість сторінок у кожному з них і кількість примірників:

    Додатки:

    1. Проект реконструкції ділянки на 2 арк.  в 1 прим.

    2. Акт прийняття нових будівельних матеріалів на 4 арк. у  1 прим.

Якщо ж лист містить велику кількість додатків, то окремо складають їх список, а в листі після тексту зазначають:

    Додаток: відповідно до списку на 10 арк.

7. Підпис

Підписує лист переважно керівник установи (організації, підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу.

Якщо лист написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціали та прізвище особи, яка підписує лист ( назву установи не повторюють ):

Генеральний директор       (підпис )            В.О.Стацюк

Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву установи, посаду, ініціали та прізвище особи, котра підписує лист:

Директор  МП “Світ”         (підпис)            О.С.Ковальчук

Етикет ділового листування

Поради студентам щодо структури тексту листа:

  1.  Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості:

Шановний (ім’я та по батькові)!

Шановний пане/пані…!

Шановні панове!

Шановні колеги!

Вельмишановний добродію!

Глибокошановний (ім’я та по батькові)!

Високошановний пане…!

    В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. У звертаннях, що складаються з загальної назви і прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Чорний, добродійко Соколовська. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, кличну форму обов’язково має перше слово, а друге може виступати як у формі називного, так і кличного відмінка: пане голово - пане голова. Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового листування.

  1.  Вступна частина (тут зазначаються факти, події, обставини, що спричинили написання листа, а також посилаються на факти, документи, дати нормативних чи інструктивних матеріалів).
  2.  Основна частина (вказується головна мета документа у формі пропозиції, відмови, гарантії, зауваження, висновків тощо). Службові листи з нескладних питань можуть містити лише основну частину.
  3.  Дуже важливим є вибір завершальних речень, їх вибір залежить від змісту листа:

Подяка:

Дозвольте ще раз подякувати Вам…

Дякуємо за допомогу…

Щиро вдячні за…

Запевнення:

Запевняємо, що Ви цілковито можете розраховувати на нашу підтримку.

Будемо раді співпрацювати з Вами.

Запевняємо, що в майбутньому ми докладемо максимум зусиль, щоб уникнути таких прикрих непорозумінь.

Сподівання:

Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас.

Сподіваємося, що Ви розглянете наші пропозиції найближчим часом і повідомите нам про своє рішення.

Маємо надію, що наша співпраця буде плідною.

Щиро сподіваємося на Вашу подальшу фінансову підтримку.

Сподіваємося, що це непорозуміння не вплине на наші подальші стосунки.

Вибачення:

Щиро просимо вибачення за …

Ще раз перепрошуємо за цю прикру помилку.

  1.  Прощальна фраза:

З повагою

З повагою і найкращими побажаннями

З належною до Вас пошаною

Бажаємо успіхів

Оформлення листа

    Службові листи друкують на комп’ютері, друкарській машинці або пишуть на чистому бланку лише з одного боку. Певна річ, на бланку друкують тільки першу сторінку, а наступні – на чистих аркушах.

    Текст листа друкується через півтора чи два інтервали. У тексті не повинно бути виправлень чи підчищень.

    Не слід надсилати листа, написаного через копіювальний папір, це свідчить про неповагу до адресата.

    Узвичаєно відповідати на листи якомога швидше. Фахівці з культури ділового листування конкретизують термін написання відповіді адресатові залежно від змісту листа.

    Правила ввічливості вимагають відповіді на одержаний лист протягом 7-10 днів.

    Отримавши лист-запит, що потребує докладного розгляду, слід упродовж трьох днів повідомити, що лист одержано, й дати остаточну відповідь протягом 30 днів.

    Лист-вітання можна надсилати упродовж 8 днів з моменту отримання повідомлення про певну врочистість.

    Лист-співчуття надсилають протягом 10 днів після сумної події.

Зразок листа:

Об’єднання хлібопекарської                                                                                 Тернопільський

промисловості                                                                                                        хлібокомбінат № 2

вул. Туровська, 36,                                                                                                 

м.Київ, 04080,

тел. 417 53 45

№ 31/5 від 28 березня 2010 р.

Шановна адміністраціє хлібокомбінату № 2!

    Ви, мабуть, уже знаєте, що Об’єднання хлібопекарської промисловості розпочало будівництво пекарні нового зразка. Однак, на жаль, у процесі роботи виявилося, що у нас не вистачає фахівців для її випробування та експлуатації. Тому ми звертаємося до Вас із проханням допомогти нам з підготовкою відповідних кваліфікованих кадрів.

    Через це просимо відрядити до нас кількох досвідчених фахівців, які могли б провести курс навчання на місці і , можливо, дали б нам деякі практичні рекомендації.

    Сподіваємося, що Ви не відмовитеся допомогти нам.

    Заздалегідь вдячні.

Директор                                                     ( підпис )                                                       А.О.Калинюк

Характеристика окремих видів листів (текстова частина)

    Лист-повідомлення – службовий лист, у якому доводять до чийогось відома, повідомляють комусь певну інформацію. Листи такого змісту надсилають тоді, коли треба сповістити про зміну адреси чи назви установи ( організації, підприємства ), відкриття філії, початок виробництва тощо.

Наприклад:

Шановні панове!

    Хочемо повідомити Вам, що виробництво замовлених Вами товарів розпочалось і ми будемо готові відвантажити їх до 10 вересня 2010 р.

    Просимо повідомити про спосіб транспортування, якому Ви надаєте перевагу.

    З повагою…

    Гарантійний лист – службовий лист, який пишуть для підтвердження певних умов, зобов’язань. Здебільшого гарантують оплату за певні послуги, виконану роботу, надану житлову площу, якісне виконання роботи.

Наприклад:

 Шановний пане… !

    На підтвердження нашої телефонної розмови від 10 жовтня 2010 року просимо Вас прийняти замовлення на публікацію рекламних оголошень у каталозі майбутнього ярмарку, що відбудеться у місті Харків.

    Оплату гарантуємо.

    З повагою…

    Лист-запит – це різновид комерційного листа, що містить прохання надати докладну інформацію про певні товари, послуги або уточнити вже наявну, попередню інформацію про фірму, банк тощо. Лист-запит складають на підставі ознайомлення з каталогами, проспектами, буклетами, прейскурантами, рекламними оголошеннями та інформацією, отриманою на виставках, ярмарках.

Наприклад:

Шановні панове!

    Ми уважно ознайомилися з Вашим каталогом, де представлено нові товари, що належать до групи… Деякі із запропонованих товарів зацікавили нас як такі, що можуть ефективно використовуватися в нашому виробничому процесі.

    Будемо Вам щиро вдячні, якщо Ви надішлете нам докладні характеристики всіх товарів цієї групи. Просимо також надіслати поточний прейскурант, зазначивши умови постачання та вартість упакування.

    Заздалегідь вдячні Вам.

    З повагою…

    Лист-відповідь на запит

Наприклад:

Шановні панове!

    Із вдячністю підтверджуємо отримання Вашого запиту й надсилаємо зразок… (назва товару), що зацікавили Вас. Ми можемо запропонувати Вам цей товар на таких умовах:

    пластмасові…(назва) в упакуванні по… штука

    доставка: фрахт оплачується до кордону;

    упакування: безкоштовно;

    оплата: готівкою.

    Будемо вдячні за Ваше замовлення. Зі свого боку обіцяємо обслуговування в будь-який час.

    З повагою…

    Додаток: зразок в одному примірнику.

    Лист-підтвердження – це різновид службового листа, в якому засвідчуємо той чи інший факт: підтверджуємо одержання листів, переказів, цінних паперів.

Наприклад:

Шановні добродії!

    Дякуємо Вам за пропозицію і підтверджуємо її отримання. На жаль, Ваша пропозиція не відповідає нашим інтересам, оскільки ціни вказані Вами, є значно вищими за ціни інших фірм на подібні товари.

    Вибачте, але ми не можемо погодитися на Ваші умови.

    З повагою…

    Супровідний лист – службовий лист, що додається до основного документа (накладної, рахунка-фактури, каталогу, проспекту, креслень, буклетів, зразків нових товарів) та інформаційно супроводжує його. Зазвичай це невеликий за обсягом лист, що містить назви та переліки надісланих документів.

Наприклад:

Шановні панове!

    У відповідь на Ваше прохання від 12 травня 2010 р. надсилаємо Вам нині чинний експортний прейскурант до кожного із зразків … (назва товару) . Просимо повідомити, які саме зразки Ви замовлятимете.

    Чекаємо на відповідь.

    З повагою…

    

    Лист-прохання – службовий лист, в якому  у ввічливій формі звертаються до партнерів, клієнтів, інвесторів із певними проханнями. Від уміння переконливо висловити своє прохання великою мірою залежить і його виконання.

Наприклад:

Шановні добродії!

    Ми співпрацюємо з Вами уже впродовж року на основі оплати за виставленими рахунками. Були б дуже вдячні, якби Ви погодилися змінити ці умови оплати на відкритий рахунок з оплатою один раз на квартал.

    Інші наші постачальники у Вашій країні вже погодилися на ці умови. Маємо надію отримати від Вас відповідь на наше прохання.

    З повагою…

    Лист-відповідь на прохання

Наприклад:

Шановні панове!

    У листі від (дата) Ви звернулися із проханням змінити умови оплати за… (назва товару) . Ми переглянули нашу з Вами угоду і вирішили внести зміни, зваживши на аргументованість Вашого прохання. Надсилаємо змінений варіант нашої угоди.

    Маємо надію, що нові умови задовольнять Вас.

    З повагою…

    Лист-нагадування – службовий лист, у якому йдеться про наближення чи закінчення терміну виконання певних завдань, зобов’язань, проведення заходів. Нагадування неодмінно має бути доброзичливим, ненав’язливим: у жодному разі не слід звинувачувати адресата, оскільки причиною затримки оплати чи несплати, наприклад, може бути дуже скрутна фінансова ситуація, в якій він опинився.

Наприклад:

Шановний пане… !

    Користуючись нагодою, дозвольте нагадати Вам, що термін оплати рахунків за Ваше замовлення №… від… (дата) минув.

    Будемо Вам щиро вдячні , якщо до… (дата) Ви надішлете переказ Вашої заборгованості на суму…

    Перепрошуємо за те, що змушені потурбувати Вас із цього приводу.

    Залишаємося з повагою…

    Лист-претензія – службовий лист, у якому висловлюється невдоволення з приводу порушення умов укладеної угоди, наприклад порушення погоджених термінів постачання товарів, невідповідності останнього запропонованим зразкам, незадовільного дизайну чи упакування тощо. Зазвичай спершу надсилають лист-нагадування, в якому аргументовано, послідовно, виважено висловлюють невдоволення, а потім претензію.

Наприклад:

Шановні панове!

    У листі від …(дата) ми повідомили Вам остаточний термін постачання замовленого товару. Дуже прикро, але Ви й досі не відвантажили товар, порушивши умови угоди. У зв’язку з цим ми змушені анулювати своє замовлення.

    З повагою…

    Лист-відповідь на претензію – службовий лист, у якому пояснюємо причини певних порушень або переконливо доводимо безпідставність претензії чи скарги.

Наприклад:

Шановні… !

    Отримали Вашого листа, в якому Ви повідомляєте, що деякі запаковані в картонні коробки товари надійшли до Вас пошкодженими.

    Зваживши на Ваші слушні зауваження щодо недостатньої міцності упакування, ми згодні взяти на себе цілковиту відповідальність за те, що сталося, і вже відправили заміну.

    Вибачте , що завдали Вам стільки прикрощів.

    З повагою…

    Рекомендаційний лист – службовий лист, який містить позитивний чи негативний відгук про особу чи організацію. У разі, якщо це позитивна рекомендація, то в ній ітиметься про готовність узяти на себе відповідальність за рекомендовану особу.

Наприклад:

Шановні панове!

    Ми одержали Ваш запит про фірму… (назва).

    Наша співпраця з цією фірмою є доволі плідною, а тому ми можемо рекомендувати її Вам для співробітництва. У цієї фірми висококваліфіковане керівництво, а також значний досвід роботи у своїй сфері діяльності. За час нашої спільної праці з нею не викало жодних проблем.

    Сподіваємося, що наша інформація стане Вам у пригоді.

    З повагою та побажанням успіхів…

    Лист-подяка – службовий лист, у якому висловлюється подяка за надану допомогу, послугу, підтримку, надіслане запрошення тощо.

Наприклад:

Шановні добродії!

    Прийміть найщирішу вдячність за фінансову допомогу, яку Ви надали нашому видавництву. За Вашого сприяння ми можемо видати вкрай необхідний загалу “Словник синонімів”. Сподіваємося, що він допоможе ефективному засвоєнню української мови.

    Із вдячністю та повагою.

    Колектив видавництва…

   Лист-вибачення – службовий лист, у якому висловлюється прохання вибачити за невчасне виконання замовлення, спізнення на зустріч, бухгалтерські помилки, порушення умов договору тощо.

Наприклад:

Шановні панове!

    Щиро просимо вибачення за прикре непорозуміння, що сталося … (дата) у програмі “Доброго ранку, Україно”. Через недогляд операторів не вийшов у ефір рекламний ролик Вашого концерну.

Зовсім не  виправдовуємо своєї неуважності й зобов’язуємося відшкодувати Вам збитки.         Сподіваємося, що Ви й надалі будете користуватися нашими послугами, а ми докладемо всіх зусиль, щоб уникнути таких неприємних непорозумінь у майбутньому.

    Ще раз просимо вибачення.

    З повагою…

    Лист-вітання – службовий лист, в якому поздоровляємо колег, ділових партнерів чи інших осіб з нагоди певної події: свята, дня народження, ювілею, одруження, обрання на почесну посаду, успішного завершення справи тощо.

Наприклад:

Шановні добродії!

    Від щирого серця вітаємо Вас з відкриттям філії в … (назва країни, міста), бажаємо успіхів і подальшого процвітання.

    Користуючись нагодою, висловлюємо надію, що наша співпраця й надалі буде взаємовигідною.

    З повагою і найкращими побажаннями…

    Лист-запрошення – службовий лист, у якому адресата запрошують взяти участь у певному заході.

Наприклад:

Шановний пане… !

    Запрошуємо Вас на урочистий концерт з нагоди Дня кооперації, що відбудеться… (дата і адреса).

    Ваші місця…

    Запрошення дійсне на дві особи.

Питання  2.  Оформлення довідково-інформаційних документів (прес-релізи, службові записки, запрошення, оголошення, виробничі протоколи ).

Оформлення прес-релізу

   Прес-реліз (англ. Press - release - випуск для преси) - це стисле повідомлення для преси про якусь важливу подію (прес-конференцію, презентацію, акцію тощо). Його можна використовувати під час розроблення та реалізації проекту для безперервного інформування як громадськості, так і засобів масової інформації. Написання цього документа не вимагає великих витрат часу, проте грамотно складений прес-реліз надзвичайно ефективний, коли треба представити інформацію, яка потребує миттєвого висвітлення у ЗМІ (наприклад, дата і місце проведення громадських слухань).

    Прес-реліз - інформативний документ, що повідомляє яку-небудь новину. Особливості прес-релізу: він повинен бути лаконічним, ємним, логічним. Своєрідність прес-релізу на відміну від прямої реклами і тематичної статті полягає в тому, що це коротке повідомлення, яке містить у собі ту або іншу новину.

    Умовно прес-релізи можна переділити на два види: стандартний і спеціальний.

  •  Стандартний прес-реліз призначений для інформування про події, що заплановані в діяльності установ, організацій, підприємств, зокрема виокремлюють:
  •  стандарт-реліз, де вміщено інформацію для ЗМІ про повсякденні події;
  •  стандарт-реліз, що знайомить ЗМІ з подіями, які відбуваються періодично.

  •  Спеціальний прес-реліз складають, коли виникає потреба поінформувати про незаплановані події.

   За функціональним призначенням і терміном подання стосовно події прес-релізи переділяють на анонс, запрошення, інформацію, резюме.

Види

прес-релізу

Мета

Час подання

Анонс

ознайомити з подією

задовго до події

Запрошення

запросити на прес-конференцію або захід

за кілька днів до події чи прес-конференції (з урахуванням графіка роботи ЗМІ)

Інформація

висвітлити події, які відбуваються

одночасно з подією

Резюме

узагальнити події, визначити перспективи

після закінчення події

Реквізити прес-релізу:

1. Дата подання.

2. Назва виду документа.

3. Назва установи, яка підготувала прес-реліз.

4. Контактна особа, номер телефону та адреса отримання подальшої інформації.

5. Заголовок.

6. Текст, який містить відомості про зміст події, організаторів, місце, час, причини і значення події.

    Прес-реліз має бути складений таким чином, щоб докладно викласти новину, не зашкодивши репутації організації, тому під час підготовки документа фахівці радять дотримуватися такого плану:

1. Важлива новина.

2. Рішення написати прес-реліз.

3. Збір інформації, узгодження цитат.

4. Написання першої версії.

5. Внесення змін, підготовка остаточного варіанта.

6. Поширення прес-релізу.

7. Спілкування з представниками преси, надання додаткової ін-_формації, організація інтерв'ю.

   Факти, описані в прес-релізі, повинні сприйматися як сенсація або, принаймні, бути цікавими для ЗМІ чи потенційних адресатів. Потрібно чітко уявляти, про що буде прес-реліз, яка інформація становитиме його основу: новина повинна бути не лише актуальною, а й вагомою, аби можна було ЇЇ запропонувати багатьом виданням. Щоб привернути увагу, звістка має відповідати хоча б одному із завдань засобів масової інформації: інформувати, навчати, розважати.

    Найпоширенішими інформаційними підставами для складання прес-релізу є:

  •  підсумовування результатів діяльності установи за певний проміжок часу;
  •  виготовлення нової продукції, надання нових послуг населенню;
  •  зміна у системі роботи, впровадження нових технологій;
  •  заяви, виступи керівників підприємства чи інтерв'ю з ними;
  •  участь у спеціальних бізнес-заходах (презентаціях, маркетингових акціях, тендерах, аукціонах) та доброчинних акціях;
  •  знакові події в житті установи чи її працівників.

    На етапі підготовки прес-релізу відповідальна за створення документа особа повинна мислити як журналіст.

    Зібравши необхідну інформацію, можна переходити безпосередньо до створення тексту, але варто пам'ятати, що існує усталена формула для написання прес-релізів, західні журналісти називають її: "five w's & h" (з англ. п ять w та одне h). Тобто автор має вказати у прес-релізі What? (Що?) Where? (Де?) When? (Коли?) Who? (Хто?) Why? (Чому?). Сгруктурують матеріал за правилом "переверненої піраміди", зміст якого полягає у тому, щоб надати основну інформацію на початку - в заголовку і першому абзаці, так званому лідер-абзаці (ліді). Це робиться для того, щоб редактор мав можливість за потреби скоротити текст без втрати основного змісту. Отже, спочатку - найголовніше, а потім - подробиці.

    Заголовок прес-релізу повинен привернути увагу читачів, виділити його з-поміж інших. Для цього варто дотримуватися таких правил:

1. Не використовуйте заголовки, схожі на нав'язливу рекламу, наприклад: Ми продаємо найкращу в світі побутову техніку. Заголовок, який містить зображення грошових знаків та велику кількість знаків оклику, теж ніколи не буде прочитаний редактором.

2. Намагайтесь не використовувати імена або ініціали, крім випадків, коли необхідно ідентифікувати особу або це сприяє правильному прочитанню заголовка.

3. Не слід використовувати заголовки у формі запитання, адже не отримавши інформації із заголовка, читач може і не "пошукати істини".

4. Уникайте у заголовках критики або засудження. Віддавайте перевагу повним реченням - з підметом і присудком, яке б розкривало зміст усього прес-релізу. Завдання заголовка - стисло передати суть прес-релізу.

    Головна новина прес-релізу має міститися у першому абзаці. Чотири перших рядки - це візитна картка прес-релізу. Тому текст недоречно починати з цитати або другорядної інформації. Добре сприймається фраза з 12 слів. Трьох-чотирьох таких фраз буде цілком достатньо, щоб у легкій ненав'язливій формі передати зміст повідомлення.

    Інформацію, яку подали в першому абзаці, обов'язково деталізують у наступних, наводячи тільки факти.

    Оцінні судження поміщають у цитату від очільника компанії або людини, відповідальної за проект. Цитата допоможе "пожвавити" матеріал, зробити його реалістичним. Не завершуйте прес-реліз висновками чи узагальненнями, на кшталт "На нашу думку, це дуже актуальна ruh дія" або "Попереду ще багато нових досягнень". Якщо більше нічого сказати, просто поставте крапку.

    Наприкінці варто подати загальну інформацію про компанію - кілька основних фактів, які нагадають журналістові про те, хто ви і чим займаєтеся.

    Обов'язково вказують ім'я, посаду і номер телефону, електронну адресу контактної особи. Це одна важливих передумов успіху прес-релізу. Зауважують, до кого журналіст може звернутися зі своїми запитаннями, тому контактна особа повинна мати час для спілкування з представниками ЗМІ і володіти інформацією.

   Можна додати до прес-релізу світлину.

    Під час написання прес-релізу пам'ятайте таке:

  •  обмежте вживання займенників я, ти, ми, нас, наш, мій;
  •  використовуйте цитати, уникайте мовних кліше;
  •  не зловживайте вузько науковими термінами; абревіатури, що вживаються в тексті хоча б один раз, потрібно розшифрувати;
  •  надавайте перевагу дієсловам активного стану, обмежте використання безособових конструкцій: замість Введено в дію новий цех для виготовлення... пишіть Компанія... ввела в дію новий цех для виготовлення...;
  •  числівники від одного до п'яти, а також числівники на початку речення записують літерами;
  •  уникайте суб'єктивних оцінок та емоційних висловлювань;
  •  перечитайте готовий прес-реліз очима пересічного читача: чи все ви зрозуміли? чи легко було сприймати текст?

   Обсяг стандартного прес-релізу не повинен перевищувати 1 сторінки, якщо прес-реліз більше двох сторінок, бажано зробити підзаголовки. Не варто перетворювати текст на один суцільний блок інформації.

Вимоги до оформлення прес-релізу

  •  Використовуйте білий папір високої якості формату А4 чи фірмовий бланк зі стандартними атрибутами (логотипом, назвою, адресою, телефонами), можна також розробити спеціальний бланк для прес-рслізів.
  •  Заголовок прес-релізу оформлюють жирним шрифтом, великими літерами (кегль - 14), а через подвійний інтервал-текст (кегль - 12) -з інтервалом 1,5.
  •  Документ друкують, дотримуючись берегів. Якщо текст не вміщується на одній сторінці, внизу зазначають продовження далі,
  •  Прес-реліз подають у ЗМІ та інформаційні агентства декількома способами: поштою, факсом, електронною поштою, приносять особисто. Обов'язково телефонують до редакції, аби пересвідчитися в тому, що ваш матеріал надійшов.

Взірці прес-релізу:

ПРЕС-РЕЛІЗ

Фонд Святослава Вакарчука "Люди майбутнього" вул. Кіквідзе, 14 оф. 27 м.Київ Тел.: 254-15-78

"ОСВІТА КРАЇНОЮ" - НАВЧАННЯ ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ

   Фонд Святослава Вакарчука "Люди майбутнього" підбиває підсумки пілотного проекту "Освіта країною". Цією програмою вперше в Україні апробовано одну із засад Болонської Декларації - академічну мобільність студентів. Організатори переконані, що у близькому майбутньому вона стане звичним явищем для системи вищої освіти нашої держави.

  Метою проекту "Освіта країною" є впровадження кращих європейських практик академічної мобільності, адаптація їх до українських потреб та реалій, що дозволятиме студентам, навчаючись у alma-mater, вільно їхати на певний період у інший ВНЗ країни. Цьогоріч було визначено імена 30-ти переможців проекту "Освіта країною", які отримали грант Фонду на два місяці навчання в університетах Києва, Донецька, Харкова, Львова, Чернівців та Одеси.

  Під час реалізації проекту "Освіта країною" вдалося з'ясувати проблеми, які нині заважають впровадити студентську мобільність у нашій країні: прогалини у нормативно-правовій базі, неузгодженість навчальних програм, різні системи оцінювання знань тощо. Аналіз зібраних матеріалів допоможе розробити ефективний механізм мобільності студентства.

    Учасники Проекту довели важливість та потрібність академічної мобільності в Україні. Свідченням актуальності такої програми стала чимала кількість охочих узяти участь у Проекті, підтримка керівництва ВНЗ та освітянської спільноти загалом.

   Студенти мали можливість порівняти науково-освітні процеси різних університетів, ознайомитися з культурою іншого регіону, налагодити професійні та дружні стосунки. Для більшості конкурсантів цей Проект став поворотним у плані особистого розвитку, пізнанні нового, відчутті самостійності, відповідальності, самодисципліни, набутті досвіду загалом. Ці студенти стали своєрідними "колумбами" у відкритті нових можливостей в освітньому процесі України.

    Юрій Герасименко, Голова Правління Фонду, про Проект:

    "Не заглиблюючись у професійні аспекти проекту "Освіта країною", які, безумовно, е для нас чільними, хочу закцентувати на так званому кроскультурному компоненті Проекту. За період, протягом якого студенти навчалися у інших ВНЗ, ми переконалися, що така програма - це чудовий механізм соціальної дифузії. Адже студенти, потрапляючи у інший соціо-культурний регіон, позбавляються певних стереотипів один про одного, зникають штучні ярлики, натомість, з'являються нові друзі та знайомі.

    Молодь завжди була і залишається найактивнішою часткою суспільства, часткою незашорених, вільно мислячих, прогресивних людей, які значно легше долають стереотипи. Переконаний, що саме такі молоді, освічені та успішні люди у майбутньому зроблять нашу країну монолітнішою та сильнішою".

   Святослав Вакарчук, засновник Фонду, про Проект: "З самого початку ми передбачали успіх Проекту. Відгуки учасників підтвердили, що цей Проект потрібний, його слід розвивати та вдосконалювати. У майбутньому будемо шукати можливості зробити його ширшим та, як мінімум, щорічним, аби якомога більше студентів з різних міст України могли на певний період вільно їхати на навчання у інший ВНЗ, їхати один до одного в гості. Також непогано було б подовжити термін навчання, щоб це було не два місяці, а більше. Впевнений, що "Освіта країною" - прекрасна модель для майбутнього, і не тільки студентського.

    Дякую студентам, які взяли участь у пілотному Проекті, дякую містам та університетам, що приймали в себе гостей - разом ми робимо важливу справу".

ПРЕС-РЕЛІЗ

УРОЧИСТЕ ЗАКРИТТЯ X МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ІМЕНІ ПЕТРА ЯЦИКА

    11 травня 2010 року о 14°° годині у приміщенні Націонапьного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбудуться урочистості з нагоди завершення X Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика та вручення найпрестижніших премій переможцям.

    В урочистостях та нагородженні переможців візьмуть участь представники Адміністрації Президента України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства закордонних справ України, видатні діячі культури та мистецтва.

    Ведучі церемонії - народні артисти України, лауреати Національної премії ім.Т. Шевченка Наталя Сумська та Богдан Бенюк.

    Четвертий загальнонаціональний (для студентів - III) етап конкурсу відбувся 20 лютого 2010 року в Автономній Республіці Крим, обласних центрах, містах Києві та Севастополі. Серед конкурсантів було 742 учні загальноосвітніх навчальних закладів, 88 учнів професійно-технічних училищ, 367 студентів вищих навчальних закладів. У X Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика взяли участь близько 5 млн учнів загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних училищ, студентів вищих навчальних закладів України.

    Переможцями IV етапу X Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів стали 27 осіб (9 школярів вибороли І місце, 9-11 місце та 9 - III місце), які представляли 16 регіонів України, а саме: 3 учні з Миколаївської, Херсонської областей та м. Києва; 2 учні - з Житомирської, Київської й Чернівецької областей; один учень - з Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Івано-Франківської, Одеської, Львівської, Тернопільської, Харківської та Чернігівської областей.

    Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика започатковано у 2000 році за ініціативи Освітньої фундації імені Петра Яцика, Ліги українських меценатів та підтриманий Міністерством освіти і науки України, Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти, багатьма громадськими організаціями. За роки проведення конкурс став одним з наймасовіших інтелектуальних змагань учнівської та студентської молоді в Україні.

    Акредитація представників засобів масової інформації відбуватиметься за редакційними посвідченнями на місці.

Відділ прес-служби МОН України, Ірина Шинкарук, тел.. 097-389-19-99.

Оформлення оголошень

    Оголошення – це документ, в якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб.

    За змістом оголошення поділяються на два види:

оголошення про майбутню подію;

оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання.

    Оголошення про майбутню подію має такі реквізити:

1.  Назва виду документи (виділяється великими літерами).

2.  Текст містить:

дату (виділяється шрифтом, кольором);

місце (точно вказується адреса);

організатора;

коло осіб, які запрошуються на подію;

умови входу.

  1.  Підпис (назва установи або колегіального органу; прізвище або посада особи, яка дає оголошення).

    Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Заголовок (при потребі).

3. Текст.

4. Адреса автора оголошення.

    Форми і різновиди оголошень: писані, друковані (у газетах, на окремих аркушах), мальовані. До оголошень можна віднести афіші, що рекламують вистави тощо та реклами приватних осіб і організацій.

Зразки оголошень:

ОГОЛОШЕННЯ

    18 лютого 2013 р. о 18-ій годині в палаці “Березіль” (вул. Миру, 2 ,м.Тернопіль) відбудуться звітно-виборні збори акціонерів ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль».

    Порядок  денний:

1.  Звіт правління про роботу ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль»  2007 рік (Доповідач – голова правління Яковенко М.А.).

2.  Звіт ревізійної комісії ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль» (Доповідач – голова ревізійної комісії  Сушко А.Р.).

3.  Вибори правління ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль».

4.  Вибори голови правління ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль».

5.  Вибори ревізійної комісії ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль»..

                                                                                    Правління  ПАТ ТОД  «Райффазен банк «Аваль».

ОГОЛОШЕННЯ

    Фірма “Кальміус” приймає замовлення на оптові поставки з країн Західної і Східної Європи

(Іспанія, Італія, Франція, Польща , Угорщина, Болгарія):

керамічної плитки;

шпалер;

будівельних матеріалів тощо

    Замовлення приймаємо щодня з 1000 до 1800.

Наша адреса:

вул. Гайова, 12,

м.Тернопіль,

тел. /052/ 54 78 98                                                                                            Адміністрація фірми

Оформлення запрошення

    Запрошення – це документ, у якому висловлюється прохання (адресоване конкретній особі) взяти участь у певному заході чи просто бути присутнім.

    Часто запрошення за своїм змістом і формою подібні до листів-запрошень чи оголошень.

Реквізити

Вимоги до оформлення

1.  Назва документа

Естетично оформлена листівка

2.  Звертання до адресата

Вживання слів мовного етикету: шановний, вельмишановний, дорогий, високошановний, шановний добродію, колего

3.  Вказівка на конкретну особу

Прізвище, ім’я, по батькові ставляться в кличному відмінку

4.  Текст повідомлення і запрошення з вказівкою:

Дати і часу події

Місця

Тематики, порядку денного, доповідачів

Прізвища відповідальної особи

Маршруту проїзду

Пишіть правильно:

Взяти участь, а не прийняти участь;

Вас (форма ввічливості, тому пишеться з великої літери)

Програма з вказівкою доповідачів і теми доповіді додається

5.  Підпис

Зразок запрошення:

ЗАПРОШЕННЯ

Вельмишановний Андрію Івановичу!

    Запрошуємо Вас взяти участь у роботі науково-практичної конференції “Українська мова – державна мова”.

    Порядок денний:

1. Становлення української мови як державної (к.ф.н. Заболотний А.Д.).

2. Українська мова – мова ділових паперів (д.ф.н. Плотнюк О.В.).

3. Труднощі  впровадження  української  мови  в  документацію  різних  галузей  промисловості

(к.ф.н. Костюк А.А.).

    Науково-практична конференція відбудеться в каб. 34 Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57)  30 – 31 жовтня 2013 року.

    Початок о 1200.

    Їхати: тролейбусами № 5, 8, 9, 17, метро до зупинки “Університет”.

                                                                                                    Всеукраїнське товариство “Просвіта”

Оформлення службових записок (доповідної, пояснювальної)

    Доповідна записка – це документ, в якому інформують керівника установи (організації, підприємства) про ситуацію, що склалася; про факти події чи події,  що відбулися; про виконану роботу.

    Ці записки поділяють на групи:

звітні;

інформаційні;

ініціативні .

    Доповідна записка пишеться з ініціативи автора або за вказівкою керівника.

    Реквізити доповідної записки:

1.  Адресат.

2.  Адресант (прізвище, ім’я, по батькові; при потребі зазначається ще домашня адреса).

3.  Назва виду документа.

4.  Заголовок (при потребі).

5.  Текст.

6.   Дата складання.

7.   Підпис .

Зразки доповідних записок:

Акціонерне товариство                                                                                         Директорові

“Злагода”                                                                                                                 п. Мовчану І.Р.

Доповідна записка

12.10.13

Про відрядження

    Згідно з рішенням загальних зборів акціонерного товариства я була у відрядженні в місті Бережани з метою укладання договору з друкарнею “Життя”. Відповідно до договору акціонерне товариство отримає рекламні друковані буклети (тираж 10 тис. екземплярів).

    Доручення виконано.

Старший економіст                                    ( підпис )                                               В.С.Костів

                                                                                                 Тернопільський кооперативний

                                                                                                           торговельно-економічний коледж

                                                                                               Завідувачу денного відділення

                                                                               п. Ніковській Т.М.

                                                                                 викладача бухобліку

                                                                                            Панасюк Ольги Антонівни

Доповідна записка

    Доводжу до Вашого відома, що протягом  ІІІ  семестру студент гр. 2БО Ткачук В.Г. пропустив 18 академічних годин, постійно порушує поведінку на заняттях, ігнорує зауваження.

    Прошу вжити заходів до студента Ткачука В.Г.

18.11.13                                                                                                                              ( підпис )            

    Пояснювальна записка – документ, який пояснює зміст програми, плану, звіту тощо;

                                                - документ, у якому його укладач пояснює причини певного вчинку.                                                       

    Якщо пояснювальна записка не виходить за межі установи, то може оформлятися на звичайному аркуші паперу, якщо скеровують до іншої установи, то її оформляють на бланку і реєструють.

    Реквізити пояснювальної записки:

1.  Адресат.

2.  Адресант (прізвище, ім’я, по батькові; при потребі зазначається ще домашня адреса).

3.  Назва виду документа.

4.  Заголовок (при потребі).

5.  Текст.

6. Дата складання.

7. Підпис.

Зразок пояснювальної записки:

                                                                                                Тернопільський кооперативний

                                                                                                        торговельно-економічний коледж

                                                                                               Завідувачу денного відділення

                                                                               п. Ніковській Т.М.

                                                                                  студента групи 2БО

                                                                         Панасюк Олени

Пояснювальна записка

    З 15.10.13 до 18.10.13 я не відвідувала заняття, оскільки допомагала усунути наслідки стихійного лиха, що сталося за місцем проживання батьків ( с. Кучеринці  Рівненської обл ).

    Прошу вважати ці “нб” як пропуски з поважної причини

    Додаю довідку з селищної ради.

18.10.13                                                                                                              ( підпис )

Оформлення протоколу

Протокол — це службовий документ із записом ходу обговорення питань і рішень, ухвалених на зборах, нарадах, конференціях, інших засіданнях колегіальних органів.

Проведенню таких заходів колегіальних органів передує велика підготовча робота, в ході якої складають низку документів, що супроводжують протокол: порядок денний, списки учасників засідання, списки запрошених, тексти доповідей чи тези виступів, довідки щодо обговорюваних питань, проекти рішень (постанов) із кожного питання порядку денного засідання.

Протокол ведуть під час засідання колегіального органу. Якщо засідання стенографують або записують на магнітну плівку, то протокол можуть складати після розшифрування записів. Веде протокол технічний секретар чи обрана особа. Призначення особи для протоколювання — важливий етап підготовки роботи колегіального органу, оскільки від її кваліфікації, вміння вникати в суть обговорюваних питань та обізнаності в них залежить якість запису виступів.

Протоколи можна оформляти від руки в спеціальному прошнурованому журналі або за допомогою друкарської машини чи іншої оргтехніки.

Оформляють протоколи на чистих аркушах паперу формату А4  або на загальних чи спеціальних бланках підприємства, організації, установи. Перевагу віддають бланкам із поздовжнім розташуванням постійних реквізитів.

Реквізити протоколу:

     1. Назва виду документа (П Р О ТО К О Л).

     2. Дата (Зазначають дату проведення засідання колегіального органу, а не дату остаточного оформлення чи підписання протоколу. Якщо засідання тривало кілька днів, то зазначають через тире дати першого й останнього днів роботи колегіального органу, наприклад:
10-13.04.20
10;   29.05-03.06.2010;   28.12 .09-04.01.10).

      3. Індекс (Становить порядковий номер засідання цього колегіального органу; нумерація може вестися протягом календарного року, навчального року (в навчальних закладах) чи від виборів до виборів (у виборних органах).

4. Місце складання або видання.

5. Заголовок до тексту (Містить назви виду колегіальної діяльності (засідання, збори, нарада) та колегіального органу в родовому відмінку, наприклад: «Засідання комісії», «Загальних зборів трудового колективу», «Наради директорів», «Зборів студентської ради»; заголовок розміщують або посередині, або ліворуч).

6. Текст.

Текст протоколу поділяють на дві частини: вступну та основну. У вступній частині зазначають прізвища й ініціали головуючого, секретаря, присутніх, порядок денний, в основній частині  фіксують перебіг засідання колегіального органу.

Слова «Голова», «Секретар» друкують (одне під одним) від лівого поля з великої літери. На рівні 16 друкованих знаків проставляють тире й зазначають прізвища та ініціали головуючого й секретаря. Наприклад:

Голова —   Варенич   С. М.

Секретар —   Пісна   Р.В.

Коли оформляють протоколи оперативних нарад, цю частину тексту проминають.

Далі зазначають присутніх. Порядок оформлення цього елемента протоколу такий. У протоколі засідання постійнодіючого колегіального органу спочатку фіксують присутніх постійних членів (за алфавітом), а потім — запрошених (із зазначенням їхніх посад). У протоколі розширених засідань і зборів, де присутніх багато, склад їх зазначають кількісно, а список із прізвищами додають до протоколу, про що роблять відповідний запис, наприклад:

Присутні: 97    чоловік    (список   додається).

У протоколах зборів, конференцій або з'їздів, де для ухвалення рішень потрібен певний кворум, зазначають, скільки мало бути присутніх і скільки було (чи кількість відсутніх). Наприклад, у протоколах зборів пишуть: «На обліку в профспілковій організації — 282 особи, присутніх — 273, відсутніх — 9, із них   5-у  відрядженні;   4  —  з  невідомої   причини».

Далі наводять порядок денний: зазначають питання, винесені на розгляд колегіального органу, й прізвища доповідачів або тих, хто готував дані питання. Кожне питання нумерують. Наприклад:

Про   перспективи   розвитку   заводу    (Доповідач   —   генеральний   директор   Василенко О.М.) .

Про   підсумки   соціологічного   опитування   працівників    (Інформація   начальника   соціологічної   служби   Дмитренко С.А.).

Основну частину тексту протоколу поділяють на розділи, що відповідають пунктам порядку денного. В кожному з розділів є такі підрозділи: «слухали», «виступили», «ухвалили» («постановили», «вирішили»). Ці слова прийнято зверху та знизу відокремлювати двома інтервалами й друкувати великими літерами, кожне — від лівого поля. Після них ставлять двокрапку.

Словом «СЛУХАЛИ» починають кожний розділ. Його друкують в одному рядку з номером питання порядку денного.

Прізвища й ініціали доповідача та тих, хто брав участь в обговоренні, зазначають з абзацу (після прізвища з ініціалами ставлять тире). Текст виступу (не в лапках) починають із великої літери.  Якщо тексти або тези доповідей чи виступів додаються окремо, то після прізвища з ініціалами ставлять тире й роблять запис: «Текст доповіді (виступу, повідомлення) додається». Після кожного виступу записують запитання й відповіді на них у порядку надходження (якщо є). Наприклад:

Чоботаренко   А.А.    —   Скільки   років   Ви   працювали головним   інженером   на   заводі   «Електрон»?

Глушко   Н.М.    —   Вісім.

Чоботаренко   А. А.    —   Що   було причиною   Вашого    звільнення   з   посади   головного   інженера?

Глушко    Н.М.    —   Сімейні    обставини.

Наприкінці кожного розділу записують прийняту ухвалу (постанову, рішення) з обговорюваного питання порядку денного. Ухвали, що містять кілька питань, поділяють на пункти й підпункти, котрі нумерують арабськими цифрами. Ухвала, як і всі розпорядчі документи, має бути конкретною (кому, що виконати, до якого числа тощо), наприклад:

1 СЛУХАЛИ:

         Архипова А.В. — Текст доповіді додається.

ВИСТУПИЛИ:

Висоцький А.К. — (наводиться стислий виклад виступу) .

Пасічник Л.В. — (наводиться стислий виклад виступу) .

УХВАЛИЛИ:

Відділенням “Дизайн”, комерційному та бухгалтерському  21.07.08 провести спільне засідання... (Відповідальний — завідувач  відділення “Дизайн” Прокопець В.Р.).

Заступникові директора з виробничого навчання Мельник М.О. у період з 19 до 22.07.08 в актовому залі коледжу організувати виставку робіт предметних гуртків.

    Коли обирають посадових осіб, то в протоколі зазначають результати голосування щодо кожної кандидатури.

    Підписує протокол голова та секретар зборів (засідання, наради).

    Протоколи бувають стислі та повні. В стислих протоколах зазначають прізвища доповідачів, теми доповідей, прізвища тих, хто виступив, рішення. Стислий протокол доцільно оформляти, коли є стенограми, тексти доповідей. Повний протокол містить записи всіх виступів.

Зразок повного протоколу:

                      АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОРАНТА»

           ПРОТОКОЛ


18.09.
13                          Київ                                           № 04

                                                              Засідання Ради директорів

Голова   — Клименко Д.Н.

Секретар — Волощенко С.Г.

Присутні: Громов А.В., Зайчук С.К., Коновалов В.Ш., Нурмухамедова С.Н.

                                                                     Порядок денний:

Про організацію та відкриття філії Товариства «Оранта» в м. Львові (доповідач — генеральний директор  Громов А. В. ) .

             2. ..

1 СЛУХАЛИ:

        Громова А.В. — Текст доповіді додається.

ВИСТУПИЛИ:

Коновалов В.Ш. — Справді, необхідність відкриття філії нашого товариства у Львові постала вже давно. Для цього є всі умови, але, на жаль, немає відповідної документації. Над цим треба попрацювати й найближчим часом розглянути проекти.

Нурмухамедова С.Н. — Необхідно доопрацювати бізнес-план Товариства, враховуючи зміни в штатному розкладі, нових партнерів, а також зауваження, висловлені п.Громовим А.В.

УХВАЛИЛИ:

Підготувати необхідні документи для організації та відкриття філії Товариства «Оранта» в м. Львові до 29.09.13 (відповідальний — Зайчук С.К.).

Доопрацювати бізнес-план філії Товариства  в м. Львові з урахуванням  доповнень  Нурмухамедової С.Н. і Громова А.В.  до 29.09.13 (відповідальний — Коновалов В.Ж.).

СЛУХАЛИ:

(пункт 2 оформляють так само, як і пункт 1).

Додаток:    текст доповіді на 7 арк. в 1 прим.

Голова                                                          (підпис)                                Д.Н.Клименко

Секретар                                                       (підпис)                               С.Г.Волощенко

Оформлення витягу з протоколу

    Витяг з протоколу – це певна частина (уривок) протоколу, оформлена належним чином.

    Витяги з протоколів оформляють на загальних, спеціальних бланках або на чистих аркушах паперу .

    Реквізити витягу з протоколу:

     1.  Назва виду документа (ВИТЯГ  ІЗ  ПРОТОКОЛУ).

     2.  Дата (переносять з оригіналу протоколу).

      3.  Індекс (переносять з оригіналу протоколу).

4.  Місце складання чи видання (переносять з оригіналу протоколу).

5.  Заголовок до тексту (переносять з оригіналу протоколу).

6.  Текст (зі вступної частини беруть пункти «Голова», «Секретар», «Присутні», потрібний                                  номер      питання  порядку  денного, з основної — цитують пункти, що   стосуються

          потрібного питання порядку денного).

7.  Підпис (переносять реквізит з оригіналу, але голова й секретар не підписуються).

8. Позначка про завірення копії (оформляють без слова «Копія» в правому верхньому куті аркуша).

Зразок  витягу з протоколу:

                                       АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОРАНТА»

ВИТЯГ ІЗ ПРОТОКОЛУ № 04  засідання Ради директорів

від 08 вересня 2013 року

                                                                  Порядок денний:

        1. Про організацію та відкриття філії Товариства «Оранта» в м. Львові (доповідач — генеральний директор  Громов А. В. ) .

1 СЛУХАЛИ:

    Громова А.В. — Текст доповіді додається.

УХВАЛИЛИ:

          1.1  Підготувати необхідні документи для організації та відкриття філії Товариства «Оранта» в м. Львові до 29.09.13 (відповідальний — Зайчук С.К.).

          1.2 Доопрацювати бізнес-план філії Товариства з урахуванням доповнень Нурмухамедової С.Н. і  Громова А.В. до 29.09.13 ( відповідальний — Коновалов В.Ж.).

Голова                                                                                                                    Д.Н.Клименко

Секретар                                                                                                                 С.Г.Волощенко

Згідно з оригіналом :

Секретар-референт                                          (підпис)                                       Н.О.Стасюк

10.10.13

Контрольні запитання:

1. Які особливості ділового листування?

2. Які є види ділових листів?

3. Як правильно написати текстову частину листа?

4. Що слід розуміти під етикетом  ділового листування?

5. Які документи належать до довідково-інформаційних?

6. Як правильно оформляти службові записки?

7. У чому специфіка складання запрошень та оголошень?

Тема 5.4 Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.

1. Управлінська документація.

2. Розпорядчі документи.

3. Організаційні документи.

Питання 1. Управлінська документація.

    Проблема розробки, систематизації та уніфікації документів набула особливої актуальності в наш час у зв’язку з тим, що сфера ділового спілкування поповнилася багатьма новими документами, а традиційно використовувані документи змінили свою характеристику (зміст, функцію, адресата…). Ці зміни, у свою чергу, зумовлені об’єктивними факторами:

Активністю державотворчих процесів в Україні після здобуття нею незалежності в 1991 році.

Розвитком ринкових відносин в економіці.

Наданням українській мові статусу державної, необхідністю переходу ділового спілкування з російської мови на українську.

    Проблемами вивчення документів займається діловодство. Складовими елементами  діловодства є система документації, документування й організація роботи з документами. Тобто діловодство охоплює сукупність документів, прийомів, способів та форм роботи з ними.

    Система документації – це сукупність документів, пов’язаних між собою, що взаємодіють та створюють цілісні утворення з певними специфічними рисами.

    Види систем документації :

управлінська;

з господарської діяльності;

з банківської діяльності;

обліково-фінансова;

офіційно-правова;

цивільно-правова;

з організації зовнішньоекономічної діяльності;

дипломатична;

з виставково-ярмаркової діяльності;

з рекламної діяльності;

з видавничої діяльності;

податкова документація та ін.

    Найчисельніша система документації - управлінська, що є сукупністю адміністративних, загальних документів.

    Будь-яке управлінське рішення базується на інформації, від  об’єктивності, достовірності, оперативності і повноти якої залежить сучасність і правильність прийнятого рішення. Носієм інформації є документ. У процесі управління інформація, зафіксована в документі, є не тільки підставою для прийняття рішень, але й доказом, джерелом аналізу і узагальнення, матеріалом для довідково-пошукової роботи. Таким чином, в управлінській діяльності документ виступає як предмет і результат праці одночасно.

    Управлінська документація покликана забезпечити реалізацію всіх управлінських функцій певної установи, підприємства, організації.

    Особливості управлінської документації:

Створюється і використовується органами управління у відповідності до встановленої компетенції і поставлених завдань.

Служить засобом закріплення функцій органів управління (прогнозування, планування, організаційно-розпорядча діяльність, облік і звітність, фінансування, матеріально-технічне забезпечення тощо).

Містить інформацію правового (документи є засобом свідчення, доведення певних фактів) і довідкового характеру.

Процес її створення, форма, зміст, параметри дії регулюються правовими нормами, що надає їй загальнозначущості та обов’язковості виконання.

    Проблеми управлінської документації на сучасному етапі розвитку:

скорочення документообігу;

підвищення якості документів (точність, конкретність, актуальність інформації).

Питання 2. Розпорядчі документи.

    Наказ – це розпорядчий документ, що видається керівником установи на підставі  законів, постанов, рішень уряду чи інструкцій вищих органів.

    Накази поділяються на такі групи:

З особового складу (кадрові): прийняття на роботу, звільнення, переміщення, відрядження, відпустка, заохочення, стягнення

Щодо основних питань діяльності організації (організаційні): затвердження перспективних і річних планів, реорганізації і ліквідації структурних підрозділів, організації діяльності, внутрішнього управління, збереження майна, протипожежної безпеки тощо.

Реквізити

Вимоги до написання й оформлення

1. Назва установи, що видає наказ

Назва великими літерами по центру або кутовий штамп

2. Назва виду документа

НАКАЗ (великими літерами) посередині або ліворуч

3. Дата, номер, місце видання

На одному рядку або ліворуч колонкою

4. Заголовок до тексту

Про прийняття на роботу

Про звільнення з роботи

Про організацію структурного підрозділу

Пишеться з великої літери посередині або ліворуч

Текст наказу складається:

5.1. Констатуюча частина

5.2. Розпорядча частина

5.3. Вказівка на особу і виконавця

5.4. При прийнятті на роботу зазначається:

5.5. При звільненні і переведенні на іншу роботу:

5.6. При наданні відпустки:

У констатуючій частині вказується цілі, мета причини видання наказу

Розпорядча частина починається словами: НАКАЗУЮ (великими літерами), поділяється на пункти, які починаються дієсловами в наказовій формі: ПРИЗНАЧИТИ, ПЕРЕВЕСТИ, ЗВІЛЬНИТИ, ОГОЛОСИТИ ПОДЯКУ, ОРГАНІЗУВАТИ (пишуться великими літерами від меж лівого поля, після них ставиться двокрапка і нумеруються арабськими цифрами)

Прізвище (великими літерами) з нового рядка з абзацу, ім’я, по батькові (малими літерами)

На яку посаду; до якого структурного підрозділу, з якого числа; вид і умови роботи (постійна, тимчасова, за сумісництвом, зі скороченим робочим днем, з прийняттям відповідальності)

Вказуються мотиви, підстави, дата

Вказується вид відпустки (основна, додаткова, навчальна, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, за сімейними обставинами, із збереженням заробітної плати), на скільки календарних днів, з якого по яке число

6.  Контроль за виконанням

Вказівка і контроль за виконанням покладається на  певну особу (прізвище, ім’я, по батькові, посада в З. в.)

7.  Підпис керівника

Наказ набуває чинності з моменту його підписання

Підпис складається з: назви посади, особистого підпису і розшифровки підпису (ініціали слід ставити перед прізвищем)

8.  Візи:

відділ кадрів;

керівник структурного підрозділу;

бухгалтерія

Начальник відділу кадрів

( підпис )   В.О.Лосик

12.10.13

9.  З наказом ознайомлений

Проставляється фраза, дата, підпис особи, про яку згадується в тексті наказу:

З наказом ознайомлений 12.10.13

                                               ( підпис )                   

Зразок наказу з особового складу:

Тернопільська обласна спілка споживчих товариств

НАКАЗ

09 жовтня 2013 року                                            № 45                                        м. Тернопіль

Про прийняття на роботу

за контрактом

ПРИЗНАЧИТИ:

    ІВАНОВА Петра Васильовича на посаду начальника юридичного відділу Тернопільської облспоживспілки на умовах укладеного з ним контракту від 09 жовтня 2013 року.

Підстава: контракт від 09 жовтня 2013 року.

Голова правління                                                 ( підпис )                                         М.П.Лазар

МП

Головний бухгалтер

( підпис ) Г.Б.Гуйда

09.10.13

                     З наказом ознайомлений 09 жовтня 2013 року                                 ( підпис )

Зразок організаційного наказу:

Управління освіти

Тернопільської обласної державної адміністрації

НАКАЗ

04 січня 2013 року                                                 № 1                                             м. Тернопіль

Про введення додаткової

штатної одиниці бухгалтера

в централізовану бухгалтерію

облвно

 

    У зв’язку з тим, що з вересня 2012 року Богородицька ЗОСШ № 1 перейшла на баланс обласного відділу освіти

НАКАЗУЮ:

    1.  Увести з 01 січня 2013 року в штатний розпис централізованої бухгалтерії облвно одиницю бухгалтера для нарахування заробітної плати.

    2.  Контроль за виконанням даного наказу покласти на старшого економіста облвно

Лисевича В.А.

Завідувач облвно                                           (підпис)                                           О.М.Данилюк

МП

Питання 3. Організаційні документи.

   Організаційні документи закріплюють конкретні функції, права та обов’язки органів управління, окремих посадових осіб, регламентують організаційні, трудові та інші відносини з конкретного питання.

   До найбільш поширених організаційних документів належать положення, статути, інструкції, правила, штатні розписи тощо. Разом із розпорядчими, довідковими та інформаційними документами вони складають документацію із питань загальної діяльності.

  •  Положення – це правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, їх структурних підрозділів, а також підпорядкованих установ, організацій, підприємств.

   Положення є типові та індивідуальні.

   Типові положення розробляються вищими органами для системи, як правило, підпорядкованих їм установ, організацій.

   Індивідуальні положення розробляються кожною організацією, установою на основі типових. Такі положення підписуються керівниками організацій і затверджуються розпорядчим документом вищої організації.

   Положення набуває чинності з дня його затвердження, якщо інша дата не обумовлена в розпорядчому документі, яким затверджене положення.

   Крім зазначених, можуть розроблятися положення, що регулюють організаційні, трудові та інші відносини із конкретного питання, про організацію і проведення культурно-масових і спортивних заходів, конкурсів-оглядів тощо. Структура і зміст таких положень визначаються  авторами-організаторами заходів.

   Важливе значення для ефективної діяльності установи, організації має розробка положень про структурні підрозділи. Такі положення повинні визначати і конкретизувати завдання і функції підрозділу, права та відповідальність його керівника. Підписується проект положення керівником структурного підрозділу, погоджується з іншими структурними підрозділами за вказівкою керівництва установи, з юридичною службою і затверджується керівником установи, організації.

   Із затвердженим положенням рекомендується ознайомити працівників структурного підрозділу під розписку.

  •  Статути – це юридичні акти, якими оформляється створення конкретного підприємства, установи, товариства, фірми, визначається їх структура, функції, правове становище.

   Статути є типові та індивідуальні.

  •  Типові розробляються вищими органами для однотипних підприємств (типовий статут для вищих навчальних закладів).
  •  Індивідуальні статути складаються окремою юридичною особою на основі типового.

   Проекти статутів, оформлені належним чином, підписані авторами (керівниками) та погоджені в установленому порядку, підлягають затвердженню.

   Статути державних підприємств і установ затверджуються їх вищими органами; статути підприємств, які знаходяться у колективній власності – загальними зборами трудових колективів (акціонерних товариств – установчими зборами акціонерів); статути малих підприємств затверджуються організаціями-засновниками.

   Після затвердження статути реєструються у виконкомах місцевих рад народних депутатів або райдержадміністраціях за місцем юридичної адреси, вказаної у статуті.

   Статути оформляються на папері формату А4 друкарським способом.

  •  Інструкція – це нормативний документ, у якому викладаються правила, що регулюють спеціальні аспекти діяльності і стосунків підприємств, установ, організацій, службових осіб. Наприклад, “Інструкція з діловодства”, “Інструкція про порядок ведення трудових книжок” тощо.

   Текст інструкції може розбиватися на розділи й пункти і повинен мати вказівний характер. З цією метою вживаються формулювання: “необхідно”, “слід”, “повинен” та ін.

   Усі інструкції можна умовно поділити на дві групи:

– інструкції, що регулюють порядок здійснення певного процесу кількома виконавцями;

– посадові інструкції (визначають функції, права та обов’язки працівника).

   

    Посадова інструкція працівника структурного підрозділу розробляється і вводиться з метою:

– чіткого визначення вимог, що висуваються до певної посадової особи;

– раціонального розподілу обов’язків між працівниками структурного підрозділу;

– наділення працівника необхідними правами;

– підвищення відповідальності працівника за доручену ділянку роботи.

   Посадова інструкція повинна відповідати чинному законодавству, а також положенню про відповідний структурний підрозділ.

   Вимоги посадової інструкції слід враховувати при найманні працівника на роботу, при його атестації, притягненні працівника до відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання ним обов’язків.

   Посадова інструкція затверджується керівником  або керівником структурного підрозділу, якщо тому такі повноваження делеговані.

   Посадові інструкції доводяться до працівників під розписку із зазначенням дати ознайомлення.

   Посадові інструкції повинні бути замінені і знову затвердженні у таких випадках:

– при зміні назви  або структурного підрозділу;

– при зміні назви посади;

– при зміні працівника на зазначеній посаді, якщо інструкція була іменною.

Контрольні питання:

1. Що таке управлінська документація?

2. Які особливості управлінської документації?

3. Які недоліки сучасної управлінської документації?

4. У чому специфіка розпорядчих документів?

5. Які є види наказів?

6. У чому специфіка організаційних документів?

7. Що таке посадова інструкція?

Тема 5.5 Укладання фахових документів.

1. Обліково-фінансові документи.

Література:  Л5, Л7, Л8, Л11, Л12, Л15, Л16, Л18, Л19, Л22, Л23, Л24, Л25, Л28, Л29, Л30, Л42, Л48.

Питання 1. Обліково-фінансові документи

Оформлення довіреності

    Довіреність— це документ, що видається підприємством (або приватною особою) другій особі для подання в інше підприємство (або третій особі), в якому визначається повноваження другої особи під час здійснення зазначених у документі юридичних дій, наприклад одержання грошей або матеріальних цінностей, підписання договорів тощо.

Довіреність буває офіційна та  особиста.

Офіційні довіреності видаються представникові підприємства для виконання дій від імені підприємства, їх оформляють на спеціальних чи загальних  бланках формату А4 або А5 (залежно від обсягу тексту).

Реквізити довіреності, виготовленої на загальному бланку:

1.  Назва виду документа (Д ОВ І Р Е Н І С Т Ь).

2.  Дата (зазначають словесно-цифровим способом  - 18 квітня 2014 року).

3.  Індекс (проставляють у день підписання).

Місце складання чи видання.

Текст (зазначають, яка організація, кому (прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані), де й що доручає; також у тексті залишають місце для підпису особи, якій видано довіреність; закінчують текст зазначенням терміну дії довіреності).

Підпис (підписують керівник підприємства та головний бухгалтер).

Відбиток печатки (гербової або круглої, що прирівнюється до гербової).

     Офіційну довіреність видають під розписку особі, на яку його оформлено.

Довіреність на одержання особою матеріальних цінностей від іншого підприємства оформляють машинописним способом або від руки на трафаретному бланку (форми № М-2, М-26).

Бланки таких довіреностей виготовляються на спеціальному папері, мають серію, номер і належать до бланків суворої звітності.

Бланк довіреності за формою М-2 оформляють у тому разі, якщо перелік товарно-  матеріальних цінностей невеликий. Усі вільні графи довіреності закреслюють (проставляють Z), щоб не можна було нічого дописати.

    Офіційні довіреності можуть бути разовими, спеціальними й загальними.

    Разові видаються на виконання одноразової дії (отримання товарно-матеріальних цінностей, одержання заробітної платні, пенсії, стипендії, поштового переказу).

    Спеціальні — на здійснення приватною чи службовою особою однотипних дій (представництво в органах суду, виконання банківських операцій у межах певного терміну).

    Загальні — на виконання широких повноважень (отримання документів, ведення справи в усіх судових, арбітражних і адміністративних установах з усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві; укладання угод, одержання майна тощо).

  Особисті довіреності видаються фізичною особою. Оформляють їх від руки  або машинописним способом на чистому аркуші паперу. Особисті довіреності засвідчує нотаріус або вповноважена особа підприємства, де працює чи навчається довіритель, адміністрація стаціонарного лікувального закладу, установи, де він перебуває на лікуванні, або вповноважені особи військової частини, в якій довіритель служить.

У разі виконання дій, зазначених у довіреності, пред'явлення документа, що засвідчує особу, на яку оформлено дана довіреність, обов'язкове.

Виправлення й стирання в довіреностях категорично забороняються.

Зразок службового спеціальної довіреності, оформленої на фірмовому бланку формат А4:

КІНОФІРМА «ДНІПРО Лтд»

вул. Паркова, 127,

м. Київ, 02680, Україна

Тел.: (044) 843 86 85; 843 83 24

Телекс: 833438 КАДР

Телефакс: (044) 843 58 84

       

         ДОВ І Р Е Н І С Т Ь

14 квітня 2013 р.                                        Київ                                  № 19

    Кінофірма «Дніпро Лтд» уповноважує комерційного директора Кольцова Василя Вікторовича (паспорт серії СН, № 126798, виданий Голосіївським РУ МВС України в м. Києві 10 лютого 1999 року, прописаний за адресою: вул. Прилуцька, 197, кв.  45, м. Київ) укласти договір із Севастопольським військовим пароплавством про оренду 2 (двох) крейсерських катерів, 1 (одного) ракетоносця, 1 (одного) авіаносця для зйомок фільму з робочою назвою «Відбиток часу».

    Довіреність дійсна до 24 квітня 2013 року.

    Зразок підпису Кольцова Василя Вікторовича ________________________

Підпис В.В.Кольцова   засвідчуємо:

Генеральний директор                             (підпис)         В.С.Малишева


Головний бухгалтер                          (підпис)          П.І.Міщенко

      

      Місце для відбитку печатки

Зразок бланка разового доручення (типова форма № М-26, формат А4)

Лицьовий   бік

__________________________  Бланк суворої звітності

(підприємство-одержувач і його адреса)      Типова форма № М-26

Ідентифікаційний                                         ЗАТВЕРДЖЕНО

код за ЄДРПОУ           Наказ Мінстату України

07.10.96 №291

        Код за УКУД   

Рахунок МФО  ___________                  Доручення дійсне до ____________________ р.

ДОРУЧЕННЯ _________  № ___________

                                                                                                                       серія

 

Дата видачі  ________________________ р.

Видано _____________________________

                  ( посада, прізвище, ім'я, по батькові )
документ, що засвідчує особу ___________________________________________

 серія ________ № ____________ від ______________________________________ р.

 виданий ________________________________________________

                     ( ким виданий документ )

на одержання від _________________________________________                                                                                                                                                           

                                                   ( назва організації-постачальника )
цінностей за _____________________________________________

                                                                  ( номер і дата наряду )

Перелік цінностей, які належить одержати:

Номер пор,

Назви цінностей

Одиниця

Кількість (прописом)

1

2

3

4

Зворот

1

2

3

4

                            Підпис ________________________________________ засвідчую

                                                                             ( зразок підпису особи,  що одержала доручення )

                          Керівник підприємства

                          Головний бухгалтер               

          

Оформлення розписки

     Розписка — це документ, у котрому підтверджуються дії, що вже відбулися (як правило, одержання грошей або матеріальних цінностей від підприємства чи приватної особи).

Складають розписку в довільній формі на чистому аркуші паперу здебільшого від руки  або машинописним способом.

Види розписок:

  •  службова
  •  особиста

У розписці мають бути такі відомості:

назва виду документа (РОЗПИСКА);

посада автора (в разі потреби);

прізвище, ім'я й по батькові особи, яка дає розписку;

сума взятих грошей або назви товарно-матеріальних цінностей;

дата оформлення документа;

підпис автора.

Одержану суму грошей у розписці зазначають цифрами, а в дужках — розшифровують словами.

У розписці, як і в довіреності, категорично забороняється робити будь-які виправлення чи стирання. Всі вільні місця між текстом та підписом перекреслюють. Розписку складають в одному примірнику й зберігають нарівні з грошовими й цінними документами.

Іноді в розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присутності яких її було написано. В такому разі ці особи засвідчують документ своїми підписами.

Зразок службової розписки:

Р О З П И С К А

    Я, Самойленко Віра Василівна, одержала від начальника відділу кадрів Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу Удовенко Лариси Павлівни свою трудову книжку, яку зобов’язуюся повернути до 24 жовтня 2013 року.

21 жовтня 2013 р.                                                                         ( підпис В.В.Самойленко)

Трудову книжку Самойленко В.В. видано 21 жовтня 2013 р.

Начальник відділу

кадрів                                                              (підпис)                                   Л.П.Удовенко

21.10.13

Зразок особистоїї розписки:

Р О З П И С К А

    Я, Сидоренко Світлана Миколаївна, взяла в борг у Олексюк Ірини Андріївни 500 (п'ятсот) гривень. Зобов'язуюся повернути всю суму до 01 грудня 2013р.

  Домашня адреса: вул. Світла, 11, кв. 45, Тернопіль. Паспорт МА-ІХ №679849, виданий Тернопілським МВ УМВС України в Тернопільській області 29 листопада 2001 р.

26.09.13                                                                                            Підпис

Підпис Сидоренко С. М. засвідчую:

Державний нотаріус                      (підпис)  Р. О. Пилипчук

26.09.10

Печатка

Оформлення акта

   Акт - це документ, який містить рішення щодо законів, указів, постанов і складається на підтвердження фактів, подій, вчинків, пов'язаних з діяльністю установ та окремих осіб. Як правило, це документація постійних експертних комісій, спеціально уповноважених осіб або представників організацій, що перевіряють.

    Акт складається кількома особами з метою об'єктивного фіксування подій, фактів або певної ситуації. Виклад і форма тексту актів регламентовані.

   Текст акта має дві частини:

    —  вступну (вказуються підстави для складання акта, перелічуються особи, що складали акт, а також присутні під час його складання);

    — констатуючу (викладаються мета й завдання акта, xaрактер проведеної роботи, перелічуються виявлені факти, даються висновки).

    Після слова Підстава вказується документ чи усне розпорядження службової особи щодо необхідності та юридичної, ваги певного акта.

    Після слова Складено перераховуються особи, які склали акт або були присутні під час його складання, і обов'язково зазначаються їхні посади, ініціали й прізвища. Якщо акт готувався комісією, то першим друкується прізвище голови; прізвища інших членів комісії розташовуються в алфавітному порядку.

    У кінці акта (перед підписами) зазначається кількість примірників і вказується місце їх зберігання.

     Реквізити:

  •  Назва установи.
  •  Гриф затвердження.
  •  Назва виду документа.
  •  Номер та дата складання.
  •  Місце складання.
  •  Заголовок.
  •  Текст.
  •  Підписи.

Зразок акта

Виконавець                                                                             Замовник

ПП „Діпро”                                                                             ТОВ «Чудо»

с.Пряда  Явор. р-ну Львівської обл.                                     вул.Городоцька, 23

р/р 260983062901                                                                   ____________________

в «Приватбанку» м. Львів                                                     ____________________

МФО 329224                                                                         ____________________

Свідоцтво платника ПДВ189536                                          ____________________

Інд. под. № 310917813230                                                   ____________________

А К Т

здачі-приймання виконаних робіт

Складено 30.10.2010

    

    Надання рекламних послуг в світовому бізнесовіднику. bpapers.iatp.org.ua

    Згідно із замовленняя №09/5 від 29.09.2010.

    Ми, що нижче підписались, представник Виконавця в особі Калиновича Р.Я. з однієї сторони, і представник Замовника, в особі ___________________________________ з другої сторони, склали даний Акт про те, що виконана робота відповідає умовам замовлення.

    Ціна по замовленню складає: 216(двісті шістнадцять) грн, в т.ч.: ПДВ 35 грн 85коп.

 

Від Виконавця                                                                                      Від Замовника

______________________                                                                          ______________________

МП                                                                                                               МП

Оформлення накладної

   Накладна - це обліковий документ, який дає право на отримамання, відправлення вантажів чи матеріальних цінностей.

   Реквізити:

  •  Назва — угорі посередині великими літерами: НАКЛАДНА № __________ від________(дата).
  •  Підстава, на основі якої видано накладну.
  •  Кому видано (назва установи або прізвище, ім’я, по батькові приватної особи).
  •  Від кого (назва установи або штамп установи, її адреса, телефон, поточний рахунок).
  •  Позначення кожної графи:

- назва предметів;

- сорт;

- розмір;

- одиниця виміру;

- номенклатурний номер;

- кількість (за вимогою, видано);

- вартість;

- сума вартості.

  •  Підпис керівника установи й бухгалтера.
  •  Дата.
  •  Хто видав.
  •  Хто одержав.
  •  Печатка або штамп установи.

Оформлення списку

   Список - це документ, який містить перелік осіб, предметів, об’єктів, документів у певному порядку і складається з метою інформації або реєстрації.

   Реквізити:

  •  Штамп установи.
  •  Номер.
  •  Назва виду документа.
  •  Заголовок.
  •  Текст.
  •  Підпис.
  •  Дата.
  •  Печатка.

    Список складається в алфавітному або хронологічному порядку. Іноді елементи списку розміщуються в послідовності від більш значущого до менш значущого.

    Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

  •  Абетковий: список використанихджерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).
  •  За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.
  •  Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.
  •  У порядку цитування: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.

    Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні - описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок.

Зразок 1:

До доручення №______від_____20___р.

СПИСОК №______

робітників___________________________________________________________________

(назва установи)

і службовців, за заявами яких перераховуються суми на їх рахунки в Ощадбанку №_____

____________________________________________________________________________

(адреса Ощадного банку)

№ пор.

Номер рахунка в Ощадбанку або слово „новий”

Прізвище, ім’я та по батькові особи, на рахунок якої перераховується сума

Сума

Для відміток Ощадбанку

1.

2.

3.

4.

Усього________________________________________________________________________

(сума словами)

Керівник установи                                                          (підпис)

Головний бухгалтер                                                          (підпис)

Печатка

Зразок 2:

Список використаної літератури:

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посіб. - К.: Артек, 1999.

2. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник - К.: А.С.К., 2003. - 400 с.

3. Зубков М.Г. Мова ділових паперів. - Харків: Торсінг, 2001.- 384 с.

4. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. - 480 с.

5. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / за ред. Н.Д.Бабич.- Чернівці: Книги XXI, 2005. - 572 с.

6. Мацюк З.О. Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування - К.: Каравела, 2005.

7. Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення Навч. посіб. - К.: ВЦ "Академія", 2007. - 360 с.;

8. Панько Т.І., Кочан Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство - Львів: Вид-во "Світ", 1994. - 214 с.

9. Токарська А.С., Кочан І.М. Українська мова фахового спрямування для юристів - К. : Знання, 2008. - 413 с.

10. Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства імені О.О.Потебні; Інститут української мови - стереотип. вид. - К.: Наукова думка, 2003. - 240 с.

Пам’ятка

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел,

які студенти будуть наводити у рефераті

(курсовій, дипломній роботах) та при конспектуванні книги, статті

Характеристика джерела

Приклад оформлення

Монографії (один, два або три  автори)

Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. –533с.

Гордієнко М.І., Карпенко В.І. Липа дрібнолиста. – К.: Сільгоспосвіта, 1996. – 224с.

Чотири, п’ять та більше авторів

    Мотивація праці та формування ринку робочої сили / О.А.Бугуцький, Г.І.Купалова, В.С.Дієсперов та ін. / За ред. П.Т.Саблука, О.А.Бугуцького . – К.: Урожай, 1993. – 416 с.

Багатотомні видання

Савельєв А.В. Курс загальної фізики: В 3 т.- К.: Наука, 1982. – Т. 1-3.

окремий том:

    Савельєв А.В. Курс загальної фізики: В 3 т.- Т.1: Механіка. Молекулярна фізика. –К.: Наука, 1982. – 432 с.

Перекладні видання               

    Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес.- К.: Політична література України, 1989. –292 с.

Підручники, навчальні посібники

Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. – К.: АСК, 2002. – 398 с.

Завадський Й.С. Менеджмент:Підручник.– К.:УФІМБ, 1997. –543 с.

Збірка наукових праць

    Науковий вісник Національного аграрного університету: Зб. наук. пр. –Вип. 1. – К.: НАУ, 1997. – 228 с.

Довідники

Культура української мови : Довідник / За ред. В.М.Русанівського. –К.: Либідь, 1990. – 234 с.

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С.П.Бибик, І.Л.Михно та ін. / За ред. Л.О.Пустовіт. – 2 вид., випр. і доп.- К.: Довіра, 1999. – 507 с.

Словники

Словник географічних назв України / В.О.Горпинич . – К.: Довіра, 2001. – 525 с.

Хоменко Л.О. Словник з агробіології. – К.: НАУ, 1998. – 689 с.

Фразеологічний словник української мови: В 2 т. / За ред. Л.С.Паламарчука. – К.: Наук. думка, 1993. – Т. 1-2.

Складові частини книги,

    Гілюн О.В. Соціологічне опитування // Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка . – К.: Академія, 1999. – С.332 - 349.

збірника,

    Гончарук В.І., Коваль.І.П. Етика ділового спілкування // Науковий вісник ТНДПУ: Зб. наук. пр. – Вип. 2. – К., 1999. – С. 4 - 12.

журналу,

    Пньов В.В., Карнаухов О.І. Теорія вольтамперометрії із заданим опором ланцюга // Український хімічний журнал. – 1989. - №3. – С.3 -8.

енциклопедії

    Боровський М. Виноградництво // Енциклопедія українознавства. – Перевид. В Україні. – Львів: Молоде життя, 1993. – Т. 1. – С. 249 -250.

Тези доповідей

Шапнюк В.І. Основи педагогічної майстерності // Тези ІІ наукової конференції молодих спеціалістів. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 34 -45.

Дисертації

Рожко В.В. Мова ділових паперів: Дис. канд. філол. наук: 06.01.01. – К.,1999. – 179 с.

    Слід  запам’ятати:

Якщо книжка написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора (не більше чотирьох), після чого роблять приписку “та ін.”.

Повна назва книги, статті, видавництва не береться в лапки.

Якщо автори не вказані  на титулці, слід починати запис з назви.

Міста видання пишуться повністю, за винятком  міст Києва (К.), Харкова (Х.), Москви  (М.), Львова (Л.), Санкт-Петербурга (СПб).

Рік видання пишеться без слів “рік” або скорочення “р”.

    Список літератури розміщується після основного тексту роботи, на окремій сторінці, за алфавітом (прізвищ авторів чи назв книг) і біля кожної праці ставиться номер: 1, 2, 3

Контрольні запитання:

1. Що таке довіреність?

2. Які є види довіреностей?

3. Яка специфіка складання офіційних довіреностей?

4. Що таке розписка?

5. Які відомості мають бути зазначені в тесті розписки?

6. Як записуються грошові суми в обліково-фінансових документах?

7. Яка специфіка написання і використання обліково-фінансових документів?

Тема 5.5 Укладання фахових документів.

  1.  Різновиди реклами.
    1.  Мова реклами.

Література: Л11

Питання 1. Різновиди реклами.

     Реклама виникла давно, ще у часи зародження торгівельних зв’язків до розпаду Римської імперії (до 5 ст. н.е.) . Письмовій рекламі передувала усна (саме слово „реклама” у перекладі означає кликати). Спочатку це були вигуки торговців і крамарів, що вихваляли і пропагували свій товар. Поряд з торгівельною рекламою розвивалася і політична реклама. Відомо, що в Стародавній Греції існували спеціальні глашатаї (сукальники, викрикувальники), що виголошували накази та ухвали офіційних установ та посадових осіб.

    Пізніше рекламував товар, вироблений ремісником, спеціальний чоловік – гукальник.

    З’явилися цехи рекламістів, які виготовляли і розклеювали оголошення на спеціально відведених місцях, а також на дверях храмів, на стовпах, деревах тощо.

    З появою видавництва виникла друкована реклама. Першими нею стали користуватися видавці, церква, духовенство.

    Несмілива спроба помістити оголошення в газеті виявилася вдалою (у 1704 році газета „Ньюс леттер” у м. Бостон  помістила три оголошення) й у 18 столітті розпочався „переможний хід реклами” на газетних сторінках. Спочатку видавці газет самі виступали у ролі збирачів реклами, а пізніше з’явилися і посередники – рекламні агенти. Виробники зрозуміли, що успіх їхньої виробничої діяльності значною мірою залежить від успіхів реклами та рекламних кампаній. Тому на рекламу виробники стали виділяти значні кошти.

    Сьогодні реклама стала знаряддям великого бізнесу. На неї витрачають величезні кошти. Так, у США ці витрати становлять половину асигнувань на освіту (25-30 млрд. доларів на рік).

    У 20 столітті реклама стала не лише інформувати, а й захоплено розповідати. Над підготовкою реклами працюють великі колективи. Так, у Американську асоціацію рекламістів входить понад 100 тисяч фахівців.

    Слово „реклама” запозичене з французької мови (з лат. вигукую, кричу), воно вживається у таких значеннях:

  1.  Інформація про споживні властивості товарів, різні види послуг з метою реалізації їх, створення попиту на них за допомогою преси, радіо, телебачення, плакатів, світлових стендів тощо;
  2.  Переносно – поширення відомостей про когось  або про щось з метою популяризації.

    В Україні прийнято закон „Про рекламу” , який складається з 4-ох розділів і 29 статей. Закон визначає основні засади рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження реклами тощо.

    У Законі „Про рекламу” наведено такі визначення  термінів : реклама, рекламодавець, виробник реклами, розповсюджувач реклами.

    Реклама – спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередковано одержання прибутку.

    Рекламодавець – особа, яка є замовником реклами для її виробництва та розповсюдження.

    Виробник реклами – особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами.

    Розповсюджувач реклами – особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними способами.

    

Завдання реклами:

  1.  Привернути увагу (читача – заголовком, телеглядача – відеорядом).
  2.  Вплинути на емоції споживачів.
  3.  Аргументувати необхідність придбання даного товару .
  4.  Подати повну інформацію про товар (акцент зробити на користі товару для покупця).
  5.  Привернути увагу до повідомлення (реклама має бути складена так, щоб було бажання її дочитати чи дослухати до кінця).

   

     Закордонні спеціалісти переконані, що:

  •  рекламне звернення має бути надруковане, це допоможе людям його прочитати;
    •  не можна друкувати заголовок великими літерами, бо вони заважають швидкому читанню;
    •  заголовок не радять розміщувати на тлі ілюстрації;
    •  не можна ставити крапку в кінці заголовка (крапка – це повна зупинка у читанні);
    •  перший абзац має складатися не більше ніж з 11 слів.

   

    Існує велика кількість класифікацій реклами. Так, Міжнародною асоціацією рекламних агентств виділяють дев’ять груп реклами.

1. Друкована реклама:

1.1 Пряма, адресна, безадресна (особиста), листівки, буклети, каталоги.

1.2 Реклама в пресі, у газеті, у спеціальних та загальних журналах, у виданнях галузевих профспілок тощо.

2. Реклама засобами телебачення та радіо:

2.1 Радіореклама.

2.2 Телевізійна реклама.

2.3 Кабельне телебачення.

3. Зовнішня реклама та реклама на транспорті:

3.1 Зовнішня реклама (плакатні панелі, мальована реклама на щитах, стендах тощо).

3.2 Реклама на транспорті (усередені транспортних засобів, ззовні, авіа реклама, на повітряних кулях, на вокзалах, станціях, зупинках тощо).

4. Реклама на місці продажу:

4.1 Вітрини.

4.2 Внутрішньомагазинна інформація.

4.3 Рекламні матеріали і реквізит.

5. Виставки:

5.1 Виставочні заходи.

5.2 Торговельні музеї та музеї фірм.

5.3 Демонстрації, дегустації, модні ревю.

5.4 Інформаційні центри торгівельно-рекламної служби.

6. Рекламні фірми та кінореклама:

6.1 Рекламні фільми (до 20 хв.).

6.2 Навчальні та інші спеціальні фільми.

6.3 Інші різновиди кінореклами (напр. діареклама).

7. Рекламна упаковка і муляж:

7.1 Рекламна упаковка і муляж.

7.2 Етикетки.

7.3 Рекламний пакувальний набір, пакувальні кульки, конверти тощо.

8. Довідкові видання :

8.1 Реклама в довідкових та адресних книгах.

8.2 Реклама в професійних довідниках.

8.3 Реклама у транспортних виданнях (розклад руху поїздів тощо) та путівниках.

8.4 Реклама в театральних програмах.

8.5 Реклама на листках меню тощо.

9. Інші засоби реклами.    

    Дослідники реклами стверджують, що для успішного проведення рекламної кампанії потрібно чітко знати відповіді на запитання:

Хто? Хто є клієнтом? Кому спрямувати рекламу?

Для чого? Чого плануєте досягти?

Коли? Коли проводити рекламу?

Що? Що рекламуєте? У чому унікальність того, що рекламуєте?

Де? Який засіб масової інформації найбільше підходить для проведення вашої рекламної кампанії?

Як? Чи скористатися послугами рекламного агентства, якщо так, то якого?

Види реклами:

  1.  Відкрита (пряма).
  2.  Прихована (непряма).

    Просування реклами: радіо; телебачення; друк: газети, часописи, прайс-листи, спеціалізовані довідники, торгові чи виробничі довідники, візитівки ваших продавців, вивіски; листи; повідомлення, листівки з інформацією про розпродаж, поштові картки, брошури, купони; прес-реліз, статті в газетах і часописах, дні відкритих дверей, ділові зустрічі, інтерв’ю, спонсорство, проведення семінарів, членство в клубах, телемаркетинг, телефонний маркетинг, опитувальні аркуші, надання послуг: відповіді на скарги клієнтів, спеціальні пропозиції, презентацій ний матеріал, особистий тренінг продавців, промоушн, надання знижок; спеціальна реклама: сірникові коробки, реклама на покажчиках, інформаційні сторінки, місця продажу, оснащення та оформлення магазинів, світлові реклами; роздавальні матеріали, повітряні кулі тощо.

Питання 2. Мова реклами.

    У ст.6 Закону України  „Про рекламу” зазначено, що мова реклами визначається законами України „Про мови в Українській РСР”, „Про інформацію”, „Про друковані засоби масової інформації в Україні”, „Про телебачення і радіомовлення”, іншими законодавчими актами України в цій сфері, міжнародними договорами та угодами. Зареєстровані у встановленому порядку товарні знаки, логотипи можуть наводитися мовою оригіналу.

    Як один з різновидів масової комунікації, що виконує свою основну функцію – заохочення споживача діяти запропонованим чином – реклама має відповідати високим вимогам:

  •  бути інформаційно-достовірною;
  •  мати чіткий виклад;
  •  забезпечувати інтереси як рекламодавця, так і інтереси споживача;
  •  бути емоційно-образною, стислою, конкретною.

    Цю закономірність відображено у формулі психологічних впливів реклами  AIDA : увага – інтерес – прагнення – дія.

    Вимоги до рекламного тексту: привернути увагу слухача до тексту – викликати інтерес до змісту – підвести читача до рішення або сформувати його погляди – закликати слухача до дії, порадити те, до чого читач уже підготовлений.

    Наведена вище формула психологічних впливів цілком відповідає структурі рекламного тексту.

    Проблеми рекламного тексту :

  •  зорієнтованість  рекламного тексту на потенційного споживача;
  •  використання прихованої інформації в рекламному тексті;
  •  мовні ігри та гумор у рекламному тексті.

    Мовна гра – це свідоме порушення мовних норм, правил мовної поведінки, перекручення мовних кліше з метою надання повідомленню більшої експресивної сили.

    

    Функції рекламних мовних ігор:

  •  привернути увагу до рекламного повідомлення;
  •  принести насолоду від сприймання тексту;
  •  виступити одним із засобів компресії змісту;
  •  внести елемент розгадування  змісту реклами;
  •  сприяти кращому запам’ятовуванню текстів;
  •  допомогти уникнути критики.

    

    Прийоми мовної гри:

  1.  Графічні виділення назви товару чи фірми (створюють можливість подвійного прочитання)

Наприклад: „Чоловікам потрібно бути ІМПУЛЬСивними” (реклама дезодоранту „Імпульс”); „СМАКуйте життя” (реклама фірми „Смак”).

  1.  Графічні виділення ключових слів у тексті : „Ми пропонуємо те, що БУДУЄМО”(реклама будівельної фірми).
  2.  Спеціально зроблені орфографічні помилки : „Бережи жуби ж дитинства”.
  3.  Творення неологізмів: „Не гальмуй! Снікерсуй”, „Пепсизм-коланізм”.
  4.  Неправильне сполучення слів: „Породисті меблі”, „Віскас знає і розуміє кішок”, „Кожен вінок мріє стати пилосос „Ровента”, „Син за батька не автовідповідач”, „Людина – не кактус, їй треба пити” тощо.
  5.  Гра слів (каламбур):
  •  використовують слово, у якому одночасно реалізовано в контексті два його значення, унаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), наприклад: „Людина на 70% складається з води. Фільтруєш?” – Речення „Фільтруєш? вжито у двох значеннях: 1) використовуєш фільтр?; 2) міркуєш?;
  •  використовують прийом , коли є перехід від одного значення слова до іншого  в межах невеликого відрізка мовлення, наприклад: „Піднімаємо все! Навіть настрій” (реклама автонавантажувачів); „Плодіть і розмножуйте”(реклама копіювальних апаратів).
  1.  Стильовий контраст – використання мовних засобів, що не характерні для певної мовленнєвої ситуації, наприклад: „Так, це мій банк!”(реклама банку).
  2.  Переробка відомих виразів , прислів’їв, приказок тощо : „Перпетум меблів”, „Карл для Клари купує в „Коралі”, „Прийшов, побачив, повечеряв”.

    Часто в рекламних оголошеннях вживають такі слова: новинка сезону, спробуйте й переконайтесь, розумна ціна – чудова якість тощо. Так, у тексті реклами:

    „ПРЕМІКС – кормова вітамінно-мінеральна добавка для курей, племінного стада, курей-несучок, молодняку курей, бройлерів, свиней та поросят, овець та кіз, корів дійного стада, молодняку ВРХ. ПРЕМІКС – це швидко підростаючий молодняк, висока яйценосність, чудові прибавки ваги, добра плодючість, стійкість до хвороб”.

    Тел. (0867) 34 53 78,

    Факс 34 23 78 – автори використали вказівку на результати застосування „Преміксу” і аргументацію, чому покупець має зупинити свій вибір саме на цьому виді вітамінно-мінеральної добавки.

    Отже, реклама може залучити великий , географічно широкий ринок. Вона не лише дозволяє інформувати споживачів про товар, на який є попит на ринку, але й створювати цей попит. Тому знати про рекламу і розумітися на ній повинен кожен фахівець з вищою освітою.

Контрольні запитання:

  1.  Що таке реклама?
  2.  Як виникла реклама?
  3.  Які задання ставлять перед рекламною діяльністю?
  4.  У чому специфіка мови реклами?

Список використаної літератури

  1.  Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.: Академія, 1994. – 254с.
  2.  Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2004. - 344 с.
  3.  Ботвина Н. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посіб. - К.: Артек, 1999. – 258с.
  4.  Бурячок А.А. Орфографічний словник : 4-те вид., доопрац. – К.: Наук. думка, 2002. – 460с.
  5.  Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики. / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.: ВТФ "Перун", 2003. - 896 с.
  6.  Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2001.
  7.  Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.: ВТФ "Перун", 2007. - 1736 с.
  8.  Волкотруб Г. Стилістика ділової мови : Навч. посібн. - К.: МАУП, 2002. – 207с.
  9.  Гах Й.М. Етика ділового спілкування . – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 158с.
  10.  Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери : Навч. посіб. - 4-те вид., перероб., допов. - К.: А.С.К., 2000.- 398с.
  11.  Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник - К.: А.С.К., 2003. - 400 с.
  12.  Головач А.С. Зразки оформлення документів /для підприємств і громадян/.- Донецьк: Сталкер, 1997.- 349с.
  13.  Головащук І.С. Російсько-український словник сталих словосполучень. - К., 2001.
  14.  Головащук С.І. Словник наголосів. – К.: Наук. думка, 2003. –319с.
  15.  Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К.: Вищ. школа, 1995. – 319с.
  16.  Гринчишин Д.Г. та ін. Словник-довідник з культури української мови. - Львів: Фенікс, 1996.
  17.  Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. - К.: Рад. шк., 1986. - 222 с.
  18.  Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 533с.
  19.  Діденко А. Сучасне діловодство: Навч. посіб. - 3-тє вид. – К.: Либідь, 2002. – 383с.
  20.  Економічний словник-довідник / За ред. С.В.Мочерного. - К.: Femina, 1995.
  21.  Жайворонок В.В. Велика чи мала літера: Словник-довідник. – К.: Наук. думка, 2004. – 202с.
  22.  Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. - 480 с.
  23.  Зарицька І., Чикаліна І. Українське ділове мовлення : Посіб. для фахівців . – Донецьк: ЦПА, 1997. –128с.
  24.  Зубков М . Мова ділових паперів: Комплексний довідник. – Х.: Фоліо, 1999. – 287с.
  25.  Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення: Навч. посіб . – Х.: Торсінг, 2001. – 381с.
  26.  Зубков М.Г. Мова ділових паперів. - Харків: Торсінг, 2001.- 384 с.
  27.  Івченко А. Тлумачний словник української мови. - Харків: Фоліо, 2001.
  28.  Коваль А. Ділове спілкування . – К.: Либідь, 1992. – 279с.
  29.  Коваль А. Культура ділового мовлення . – К.: Вища шк ., 1982.
  30.  Комова М.В. Складання ділових документів: Навчальний посібник / Національний університет «Львівська політехніка», Інститут гуманітарних і соціальних наук. – Львів, 2007. – 176с.
  31.  Короткий словник синонімів української мови/ П.М.Деркач. – Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993. –209с.
  32.  Короткий тлумачний словник української мови/ За ред. Д.Г.Гринчишина: 2-ге вид., перероб, допов. – К.: Рад. школа, 1988. – 320с.
  33.  Культура української мови: Довідник / За редакцією В.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.
  34.  Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д.Бабич.- Чернівці: Книги XXI, 2005. - 572 с.
  35.  Лобода В.В., Скуратівський Л.П. Українська мова в таблицях: Довідник. - К.: Вища школа, 1993. - 239 с.
  36.  Мамрак А .В., Шаров О.І. Українська ділова мова.- К.: Центр навч. літератури, 2004. – 231с.
  37.  Мамрак А.В. Українське документування: мова та стиль.- 3-тє вид. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – 360с.
  38.  Марахова А. Мова сучасних ділових документів . – К.: Наук. думка, 1981. – 139с.
  39.  Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення Навч. посіб. - К.:     ВЦ "Академія", 2007. - 360 с.
  40.  Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови: Підручник. - К.: Вища школа, 2003. - 462 с.
  41.  Мацюк З.О. Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування - К.: Каравела, 2005.
  42.  Методичні рекомендації для слухачів дистанційного курсу навчальної дисципліни "Ділова українська мова у державному управлінні" / Укладачі: Плотницька І.М., Калашнікова С.А., Манако А.Ф. - К.: Міленіум, 2003. - 58 с.
  43.  Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування: Навч. посіб. – К.: Професіонал, 2005. – 485с.
  44.  Мозговий В.І., Семенова Л.П., Лазарева Л.К. Ділова мова у таблицях. - Донецьк: РВ ДонНТУ, 2003. - 106 с.
  45.  Молдаванов М., Сидорова Г. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших  документів украінською мовою . – К.: Либідь, 1992.
  46.  Нелюба А. Сучасна українська ділова мова. – Х.: Рубікон, 1994. – 48с.
  47.  Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 тис. слів/ С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт. - К.: Довіра, 1996. - 797 с.
  48.  Паламар Л., Кацавець Г. Мова ділових паперів: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2000. – 294с.
  49.  Паламар Л., Кацавець Г. Українське  ділове мовлення: Навч. посіб.- К.: Либідь, 1997. – 293с.
  50.  Панько Т.І., Кочан Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. - Львів:  Світ, 1994. - 214 с.
  51.  Плотницька І.М. Ділова українська мова: 2-ге вид.. перероб., допов. – К.: Центр навч. літератури, 2004. - 254с.
  52.  Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992. – 109с.
  53.  Посібник з теорії і практики ділової української мови / Укладач: Антонюк Т.М. - Чернівці: 2000. - 57 с.
  54.  Потелло Н. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1999. – 132с.
  55.  Потелло Н. Українська мова і ділове мовлення: Підручник. -  3-тє вид., стеоретипне . – К.: МАУП, 1999. – 246с.
  56.  Потелло Н.Я., Скиртач Г.Є. Українське ділове мовлення і спілкування. – К.: МАУП, 2003. –439с.
  57.  Пустовіт Й.О. та ін. Словник іншомовних слів. - К.: Довіра, 2000. - 635 с.
  58.  Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 291 с.
  59.  Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки. - К.: Наук. думка, 1994.
  60.  Сліпушко О. Українська мова й етапи кар’єри діловоі людини. – К.: Криниця, 1999. – 199с.
  61.  Словник географічних назв України / Горпинич В.О.- К.: Довіра, 2001. –526с.
  62.  Словник іншомовних слів/ Пустовіт Л.О., Скопненко О.І. та ін. - К.: Довіра, 2000. – 1017с.
  63.  Словник синонімів української мови / Л.М.Полюга .- К.: Довіра, 2004. –477с.
  64.  Словник синонімів української мови: У 2-х томах / Редкол. А.А.Бурячок та ін. - К.: Наукова думка, 2000.
  65.  Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В.М.Білоноженко та ін. - К.: Наукова думка, 2003. - 1104 с.
  66.  Токарська А.С., Кочан І.М. Українська мова фахового спрямування для юристів - К.: Знання, 2008. - 413 с.
  67.  Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес.- 2-ге вид. - К.: Політична література України, 1989.- 293с.
  68.  Українська ділова мова: Практичний посібник на щодень / За ред. М.Д. Гінзбурга. – Харків: Торсінг, 2003. –587с.
  69.  Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства імені О.О.Потебні; Інститут української мови - стереотип. вид. - К.: Наукова думка, 2003. - 240 с.
  70.  Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / Бибик С.П., Михно І.Л.,      ПустовітЛ.О., Сюта Г.М. / За ред. Л.Пустовіт: 2-е вид., допов., виправ. – К.: Довіра, 1999. –       507с.
  71.  Фразеологічний словник української мови: У 2 т. / Укладачі Білоноженко В.М., Винник В.О. та ін. – К.: Наук. думка, 1999.
  72.  Хміль Ф.І. Ділове спілкування: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2004. –278с.
  73.  Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. - 3-тє вид., стеоретип. – К.: Вівтар, 2003. –223с.
  74.  Шевелєва Л.А. Український правопис у таблицях: Правила, винятки, приклади, коментарі / За ред. проф. А.О.Свашенко. - Харків: Світ дитинства, 1996. - 56 с.
  75.  Шевченко Л., Різун В., Лисенко Ю. Сучасна українська мова: Довідник. – К.: Либідь, 1993.– 330с.
  76.  Шевчук С. Українське ділове мовлення .- 3-тє вид., перероб, допов. – К.: Атіка, 2007. – 587с.
  77.  Шевчук С.В. , Кабиш О.О. Практикум з українського ділового мовлення: Навч. посіб. – К.: Літера, 2002. – 143с.
  78.  Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. - К.: Арій, 2008. - 424 с.
  79.  Шевчук С.В. Російсько-український словник ділового мовлення = Русско-украинский словарь деловой речи. - К.: Вища школа, 2008. - 487 с.
  80.  Шевчук С.В. Службове листування: Довідник. – К.: Літера, 1999.
  81.  Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Модульний курс. - К., 2008 - 448 с.
  82.  Шевчук С.В., Кабиш О.О. Практикум з українського ділового мовлення: Навчальний посібник. - К.: Арій, 2008. - 160 с.
  83.  Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. -К.: Освіта, 2008 - 254 с.


 




1. Комплексная система автоматизированных рабочих мест. (КСАРМ)
2. а город; б сельская местность
3. Андрей Миронов
4. на тему- Участие адвоката в суде первой инстанции МОСКВА
5. Рассмотрим движение точки М1 участвующей одновременно в 2х взаимно перпендикулярных ко
6. Перечень вопросов для подготовки к государственному экзамену по дисциплине История Казахстана
7. это одно из направлений современной экономической науки направленное на создание планирование и реализац
8. Введение Художественная обработка металлов известна со времен глубокой древности
9.  Сущность и назначение человека 1 Надпись на пропилеях святилища Лето на Делосе
10. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ ~.html
11. olfctorius. Рецепторные обонятельные клетки рассеяны в эпителии слизистой оболочки обонятельной области поло
12. На полу не должно быть ни единого пятнышка на стульях ~ ни пылинки а кровати должны быть заправлены без ед
13. Граф за походженням він нагадував кремезного і трохи вайлуватого французького селянина під два метри а т
14. В.Г.Короленко Общие сведения о школе Средняя общеобразовательная школа ’14 ~ среднее муниципальное о.html
15. Учет затрат и себестоимости на примере ОАО Пермская Научно-Производственная Приборо-строительная Компания (ПНППК)
16. я насыпал кошке китикет то лучше выждите пока не появится какаянибудь другая интересная не только вам но
17. Контрольная работа- Особливості багатозадачності в середовищі Windows
18. Анализ факторов влияющих на оценку персонала
19. на тему- Принятие управленческого решения на примере ООО БурятТерминал
20. Между смыслом и ценностью Проблема единства культуры у Романа Ингардена