ТЕМА 13 ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
Работа добавлена на сайт samzan.net:
ТЕМА 13. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. ЗАЙНЯТІСТЬ, ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВОЮ
ПЛАН
- Економічне зростання.
- Економічні цикли й нециклічні коливання в економіці.
- Зайнятість.
- Відтворення сукупної робочої сили. Державне регулювання зайнятості та відтворення сукупної робочої сили.
1. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ
Економічний розвиток – це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого, тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи. Сьогодні дуже впливовою є концепція сталого економічного розвитку. Під ним розуміють особливий тип економічної динаміки, спрямований на якомога повніше задоволення потреб сьогодення; при цьому нічого не загрожує задоволенню потреб майбутніх поколінь.
Концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на врахуванні трьох аспектів: економічного, соціального та екологічного.В економічному аспекті сталий розвиток має забезпечити ефективність та стійкість економічного зростання. У соціальному аспекті сталий економічний розвиток має спрямовуватись: на зменшення розриву між доходами найбагатших і найбідніших верств населення; збереження надбань матеріальної та духовної культури; забезпечення демократичних прав щодо участі різних верств населення у прийнятті управлінських рішень та ін.В екологічному аспекті завдання сталого економічного роз витку полягає в забезпеченні всім поколінням доступу до природних ресурсів і довкілля, не сплюндрованого економічною діяльністю.
Сутність економічного зростання можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва та його основних факторів. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні.
Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва й за збереження практично незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Ці типи на практиці не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку.
Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку протягом певного періоду в країні може мати місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. ХХ ст. у всіх країнах СНД, у тому числі й в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.
У загальному вигляді уявлення про фактори економічного зростання дає рис. 13.1.
Рис. 13.1. Фактори економічного зростання
Економічне зростання вимірюється двома показниками. Це – темп приросту реального ВВП та темп приросту реального ВВП на душу населення. Темп приросту реального ВВВ (Тзр) обчислюється за формулою
Тзр = (ВВП реальний поточного періоду / ВВП реальний базового періоду) – 1.
В аналогічний спосіб обчислюється інший показник.
Розраховується реальний ВВП шляхом ділення номінального ВВП, тобто ВВП у поточних цінах, на загальний індекс цін. Останній являє собою показник динаміки (рівня) цін, їх загального збільшення або зменшення за певний період часу.
Визначальну роль в детермінації як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. З упровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій у ньому збільшується кількість матеріально-речових засобів в розрахунку на одного працівника Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва. Нагромадження не є сталим, безперервним процесом. Воно обумовлено технічними новинками.
Норма нагромадження на макроекономічному рівні – це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період. Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, процента, ренти. Інвестування потребує заощаджень. Це – частина доходів суб’єктів економіки, не використана на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.
В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції, початок якої відносять до середини 50-х рр. XX ст. Друга половина цього століття – це епоха бурхливого прогресу науки й техніки, що зумовила революційний переворот у технологічному способі виробництва. Революційна форма науково-технічного зростання, тобто науково-технічна революція (НТР), – це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування.
В економічній літературі розглядається питання про те, якими мають бути темпи економічного зростання: високими, низькими чи взагалі нульовими. Щоб дати відповідь на це питання, важливо врахувати низку обставин.Темпи зростання виробництва мають: супроводжуватися випуском якісної продукції, ефективною структурою її приросту; не
не призводити до руйнування навколишнє середовище; сприяти підвищенню добробуту населення та економічної могутності держави.
У 70-х роках XX ст. американський економіст Д. Медоус опрацював концепцію "нульового економічного зростання", яка враховує такі обставини: природні ресурси планети вичерпуються, а народонаселення збільшується, тому треба регулювати темпи економічного зростання й стримувати їх заради забезпечення економічної рівноваги.
2. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ Й НЕЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ
Функціонування ринкової економіки не є рівномірним і безперервним. Еконо-
мічне зростання час від часу чергується із процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі коливання свідчать про цик лічний характер економічного розвитку.
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні, будівельні та великі. Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англійського економіста, який пов'язував малі цикли з коливанням запасів золота й вважав, що вони повторюються з періодичністю в три роки й чотири місяці. Сьогодні переважає точка зору, що причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту.
Середні цикли ще називають циклами Жугляра (за прізвищем французького вченого-економіста, який досліджував їх у другій половині XIX ст.). Будівельні цикли називають ще циклами Кузнеця (за прізвищем американського вченого, лауреата Нобелівської премії). Він вважав, що вони пов'язані з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд, і визначив їх тривалість (періодичність) в 15 – 20 років.
Існування великих циклів (довгих хвиль) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. Їх ще називають циклами Кондратьєва на честь російського вченого, чиї дослідження цих циклів ґрунтувались на статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників в Англії, Франції, Німеччині йСША за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст. На основі статистичного аналізу він визначив, що великі цикли тривають 50–55 років і мають висхідну та низхідну фази. Висхідна фаза великого циклу – це період довготривалого піднесення в науково-технічному та економічному розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. Низхідна (спадна) фаза великого циклу – це період зміни техніко-технологічної бази виробничої системи, який триває 20–25 років. Для неї характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія великих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. У рамках висхідної фази можуть мати спади, пов’язані із середніми циклами. Відповідно й тенденція до зниження на низхідному етапі великого циклу не виключає піднесень, пов’язаних із середніми циклами. Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення.. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.
Уважається, що починаючи з XVIII ст. відбулося п’ять великих циклів. Їх хронологію й характеристику наведено на рис. 13.2.
Рис. 13.2. Великі цикли
Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.
Промисловий цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом їх вирішення. Згідно з марксистською теорією цього циклу, яка є доволі переконливою, його матеріальною основою є періодичне оновлення основного капіталу. Тому періодичність промислових циклів визначається періодичністю оновлення основного капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, основний капітал оновлювався з періодичністю 10–11 років. Такою була й періодичність промислових циклів.
Класична схема промислового циклу включає в себе чотири фази (рис. 13.3).
Рис. 13.3. Схема класичного ділового циклу
Фаза кризи починає й завершує цикл. Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари, і виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва й зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит – ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.
Депресія – це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, але й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які утворилися під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.
Пожвавлення – це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит – спочатку на засоби виробництва, а потім і на споживчі блага, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни йпроцентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення – це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує найвищий обсяг попереднього циклу й зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на засоби виробництва й споживчі блага, зростають доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.
Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. Слід також мати на увазі, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.
Після Другої світової війни промислові цикли набули кількох особливостей: а) відбулося скорочення їх тривалості, що об'єктивно пов'язано зі зменшенням часу, необхідного для оновлення основного капіталу в умовах НТР; б) припинилося послідовне проходження традиційних фаз циклу, зокрема мали місце цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) наставала нова криза; в) завдяки державному антициклічному регулюванню кризи стали менш руйнівними.
Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:
1) головна причина кризи – це суперечність між суспільним характером виробництва й приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їх послідовники). Близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу;
2) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей;
3) цикл – результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва;
4) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво;
6) причиною циклів є невідповідність між попитом на гроші та їх пропозицією.
Усі згадані та деякі інші концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це – так звані інтернальн теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами – наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.
70-ті роки XX ст. засвідчили згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Нециклічні коливання, на відміну від циклічних коливань, не мають чітко визначеного періоду повторюваності. Це, зокрема, структурні кризи: а) нафтова (енергетична); б) сировинна; в) фінансова (валютна); г) екологічна.
Риси структурних криз: а) є наслідком диспропорцій між окремими сферами та галузями економіки; б) мають затяжний характер; в) часто не збігаються з циклічними кризами; г) впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку. Наприклад, нафтова криза 1974 –1975 рр. проявилась у стрімкому зростанні світових цін на нафту та нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту та її продукти переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. Як наслідок, ця криза значно поліпшила стан краін-експортерів та погіршила стан країн- імпортерів нафти. Утім, з другого боку, енергетична криза спонукала до зміни структури економіки, зменшення енергомістких виробництв, запровадження енергозберігальних технологій.
Не є циклічними аграрні кризи. Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за яко го спостерігається істотне скорочення виробництва, значна частина сільського населення зазнає майнової шкоди, зниження життє вого рівня, аграрні підприємства розорюються.
3. ЗАЙНЯТІСТЬ
Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора –найманого працівника і підприємця. Найманий працівник, як і підприємець, виступають продуктивною силою тоді, коли вони, тобто їх здібності, реально використовуються в процесі виробництва. Поняття «зайнятість» передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили – робочої сили чи підприємницького хисту – включений до складу продуктивних сил суспільства. Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин із приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Натомість безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування. Безробіття – це не тільки економічне лихо, воно завдає людям великих соціально-психологічних збитків. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3 – 5 % ВВП.
Повна зайнятість характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто за неї забезпечена зайнятість усіх, хто бажає й здатен працювати. Повній зайнятості населення не суперечить природний рівень безробіття, що означає наявність в суспільстві добровільних форм незайнятості. Повна зайнятість населення є основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Проте сама по собі вона не є ознакою високого рівня організації зайнятості населення, доцільності та оптимальності її параметрів. Тому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості населення, яка перебуває під впливом технічних, соціальних та економічних факторів. Раціональна зайнятість населення визначається ефективністю трудової діяльності в широкому розумінні, тобто суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю її суспільного поділу, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, які їх виконують, економічною доцільністю робочих місць, наданням працівникові можливості високопродуктивно працювати й мати заробіток, який забезпечує відтворення його здатності до праці.
Повну зайнятість населення, яка відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною, або ефективною зайнятістю.
Розвиток економічних систем розвинених країн світу характеризується такими тенденціями, як мінітюаризація засобів виробництва, поглиблення технологічної спеціалізації за умов витіснення її предметної форми, підвищення гнучкості виробничих систем, що тісно пов'язано з посиленням диференціації потреб у сучасному суспільстві. Ці тенденції покликали до життя нові форми організації праці й нестандартні види та форми зайнятості населення. Стандартними (жорсткими) видами зайнятості населення називають такі, коли людина працює за наймом стандартну кількість годин протягом дня, тижня, року й наймається на досить тривалий період часу на основі безстрокових і строкових трудових договорів. Нестандартні (гнучкі) види зайнятості населення характеризуються, зокрема, тим, що працівник має неповний робочий день, тиждень, займається сезонними роботами, надомною працею або роботою за викликами.
Серед нестандартних видів зайнятості населення виділяється декілька найбільш поширених.
Неповна (часткова) зайнятість населення належить базується на індивідуальних трудових договорах між працівниками і роботодавцями, відповідно до яких працівникам встановлюється особливий режим праці, як правило, у вигляді неповного робочого дня або неповного робочого тижня. Неповна зайнятість населення існує не тільки відповідно до бажань окремих категорій населення (пенсіонерів, жінок, студентів, інвалідів тощо). Роботодавці вдаються до неї з метою збереження або збільшення зайнятості населення на час спадів виробництва шляхом своєрідного "розподілу" одного робочого місця між кількома працівниками. Це певною мірою допомагає зменшити негативні соціально-економічні наслідки безробіття в період економічних криз. Негативною рисою неповної зайнятості для працівників є недостатній рівень їх соціальної захищеності від першочергових звільнень та відсутність прав на одержання соціальних пільг. Неповна зайнятість працівників найбільш поширена у сфері послуг і охоплює насамперед жінок.
Роботодавці зацікавлені у використанні праці надомників, бо не несуть витрат, пов'язаних зі спорудженням або орендою приміщень, облаштуванням робочих місць, що помітно знижує виробничі витрати. Важливими ознаками роботи за викликами є те, що в працівників, як правило, немає робочого місця й чітко визначеного режиму роботи. До послуг осіб, зайнятих на цих роботах, вдаються лише в разі потреби. Така зайнятість поширена серед аудиторів, екскурсоводів, консультантів, репетиторів.
Тимчасова зайнятість населення – це робота за короткотерміновими договорами. Вона наявна в тих випадках, коли необхідно замінити постійного працівника, який перебуває у відпустці або відсутній на роботі у зв'язку із хворобою, за неможливості знайти на важку й малопрестижну роботу постійного працівника, а також за необхідності збільшення кількості працівників при зростанні обсягів виробництва. Серед тимчасових працівників широко представлені конторські працівники, секретарі, діловоди, програмісти, фінансисти. Тимчасова зайнятість набуває все більшого поширення в торгівлі, обслуговуванні, діяльності фінансових і страхових компаній.
Особливе місце серед нестандартних видів зайнятості населення посідає самозай-нятість. Вона існує в тих випадках, коли працівники й члени їх сімей за власні кошти організовують виробництво й створюють робочі місця. Такі виробники мають високий рівень самостійності, широкі можливості для прояву ініціативи. На таких підприємствах працюють власники підприємств та члени їх сімей. Самозайнятість поширена в торгівлі, сфері послуг, дрібній промисловості, автосервісі. До самозайнятих також належать фермери, особи, зайняті у сфері зеленого туризму, і т. д.
Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатних громадян, що не унормована жодними державними законами й виключена зі сфери соціально-трудових відносин суспільства. Така зайнятість населення здійснюється без укладання трудового договору, не враховується органами державної статистики, нерідко перебуваєна межі кримінальної діяльності. Громадяни, зайняті такою діяльністю, не сплачують податків, маючи значні доходи. До такого виду зайнятості належать незареєстровані державними органами ремонтні та будівельні бригади, автосервісні майстерні тощо. Нерегламентована зайнятість, через значне її поширення, має великий вплив на соціально-економічний розвиток суспільства.
Окремо слід сказати про додаткову (вторинну) зайнятість. Її ознаками є те, що після основної роботи, на якій працівники зайняті регламентований робочий час, який встановлюється чинним законодавством або колективними договорами, вони можуть працювати на інших робочих місцях як на тому ж підприємстві, так і за його межами. Зокрема, до вторинної зайнятості населення належить сумісництво, коли працівник, крім основної, виконує роботу на іншій платній посаді або виконує іншу регулярно оплачувану роботу.
Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою; праця осіб – співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; підприємництво; суспільно-політична діяльність.
4. ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОЇ РОБОЧОЇ СИЛИ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОЇ РОБОЧОЇ СИЛИ
Зайнятість є невід’ємним і ключовим елементом відтворення сукупної робочої сили, працездатного населення. Це тому, що без зайнятості працездатне населення не функціонує як фактор виробництва, не створює того продукту, який іде на відтворення робочої сили. Процес відтворення робочої сили – це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання й відновлення фізичної розумової здатності людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають із процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили між галузями, підрозділами й сферами народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва. Елементами відтворення робочої сили є: 1) дошкільне, шкільне виховання й навчання, середня спеціальна, вища освіта, отримання наукових ступенів (80 – 90 % за рахунок держави, приватного капіталу й громадських організацій); 2) заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації, як правило, вище прожиткового рівня; 3) субсидування початкової підготовки й перепідготовки робочої сили (у середньому на 90 % за рахунок держави); 4) допомога по безробіттю й різні види соціальної допомоги (на 75 – 80 % за рахунок держави); 5) пенсійне забезпечення; 6) фінансування відновлення й зміцнення здоров’я й культурного розвитку (на 70 – 80 % за рахунок держави, приватного капіталу й громадських організацій).
Державне регулювання зайнятостіі й відтворення сукупної робочої сили здійснюється завдяки комплексу економічних, правових, адміністративних та організаційних заходів. До економічних заходів належать кредитна, податкова політика, надання компаніям пільг і дотацій, вплив через систему державних закупівель, розвиток державного підприємництва та ін. Правові заходи означають вдосконалення діючого або прийняття нового законодавства щодо регулювання ринку робочої сили. Адміністративні заходи передбачають встановлення квот на працевлаштування молоді, жінок, інвалідів, зміну тривалості робочого тижня, терміну навчання молоді тощо. Організаційні заходи регулювання – це підвищення ефективності діяльності інфраструктури ринку праці.
Державне регулювання зайнятості базується на різних теоретичних підходах. Так, американській моделі державної політики щодо зайнятості притаманний орієнтир на створення нових робочих місць, які не потребують високої кваліфікації. Безробіття формально зменшується, але при цьому зростає кількість людей з низькими доходами. Скандинавська модель базується на тому, щоб охопити максимальну кількість трудящих шляхом утворення значної кількості робочих місць із середньою кваліфікацією робітників. Перевага такого підходу полягає в забезпеченні досить масової зайнятості й у відносно нескладному способі створення робочих місць (за рахунок держави і таких, що не потребують від працівників високого рівня кваліфікації). Недолік полягає в тому, що ця політика веде до формування відносно невеликих доходів трудящих, що певною мірою гальмує розширене відтворення веде до масових звільнень, якщо в державі виникає проблема з коштами. Європейська модель побудована на тому, щоб створювати нові робочі місця, які вимагають високої кваліфікації робітників. Позитивними наслідками тут є: зростання доходів зайнятої частини населення, зростання продуктивності праці. Недолік – нехтування проблемами робітників низької кваліфікації.
2. великие реформы бурный промышленный рост железнодорожная лихорадка террор Народной воли нечаевщина
3. Бюст состоит из 15 20 железистых долек имеющих вид виноградной кисти и расположенных в толще соединительной
4. Аммиак
5. Вступление Взаимодействие человека и группы всегда носит двусторонний характер- человек своим трудом св
6. Sport ist f~r jeden Menschen sehr n~tzlich denn in einem gesunden K~rper wohnt ein gesunder Geist
7. тип обеспечивающей стратегии в стратегическом наборе который определяет стратегическую ориентацию опреде
8. Тема Структура та особливості пізнавальної діяльності дошкільника План Структура пізнавальної ді
9. Тема 5 МЕДИКОСАНИТАРНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ПРИ ЛИКВИДАЦИИ ПОСЛЕДСТВИЙ ЧРЕЗВЫЧАЙНЫХ СИТУАЦИЙ ПРИРОДНОГО ХАРАК
10. Методические рекомендации для самостоятельной работы студентов Тверь 2011
11. Чистая монополия и монопольная власть
12. Билеты по английскому языку за 11-класс Украина
13. Тихий Дон Трагическая судьба народа в эпопее
14. ТЕМА 15 ветеринарносанитарная экспертиза виноградных и плодовоягодных вин ТЕСТ 1 При органолепти
15. тематичних наук Київ 2006 Дисертацією є рукопис
16. Современные информационные технологии- I группа среда 15
17. то что вы сделали одному из братьев Моих меньших вы Мне сделали говорит Господь.
18. Возвращение на Милос Тип фильма- Документальный Год- 2008 Продолжительность- 80 мин
19. модульності Визначити основний напрямок розвитку сучасної електронної апаратури
20. различные по природе масштабные нарушения функционирования финансовой системы которые могут затруднять тр