Тема 1 Поняття зміст і особливості сучасного міжнародного права 1

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Тема 1. Поняття, зміст і особливості сучасного міжнародного права

1.  Поняття та зміст міжнародного права.

2.  Форма, джерела міжнародного права

3.  Об'єкт та предмет міжнародного права.

4.  Функції міжнародного права.

5.  Юридично обов'язкова сила міжнародного права.

§1. Поняття та зміст міжнародного права

У теорії міжнародного права існує велика кількість його визначень, у яких поряд із загальними ознаками, мають місце визначені, логічно з'ясовні і мотивовані авторами, відмінності.

Однак, у більшості випадків, зміст міжнародного права зводиться до наступного:

Міжнародне право - система міжнародних норм, які мають певну юридичну силу, відповідний механізм дії, структурно організовані на базі єдиних цілей і принципів, і покликані найбільш чітко та якісно регулювати міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва.

Дане поняття відображає головну функцію міжнародного права – регулювання міждержавних відносин. Під міждержавними розуміються відносини за участю держав, міжнародних організацій, державоподібних утворень, націй, що борються за свою незалежність, вільні міста -держави і т. ін

Міжнародне право має певні особливості, що відрізняють його від галузей «внутрідержавного» чи «національного права»:

1)  предметом МП є міжнародні відносини, які врегульовані нормами міжнародного права.  Проте, у певних випадках МП торкаються і внутрідержавні суспільні відносини;

2) коло суб'єктів МП досить специфічне за своїм складом;

3) відсутність наддержавного органу влади і примусу;

4)    рішення   приймаються   шляхом   узгодження   позицій   суб'єктів, відсутній єдиний спеціальний законодавчий орган;

5)  має місце формальна юридична рівність усіх держав незалежно від території, населення, наявності чи відсутності збройних сил, а також їх кількості тощо.

§2. Форма, джерела міжнародного права

Для права особливе значення має форма. Якщо розглядати міжнародне право в його взаємозв'язку з іншими соціальними інститутами, то воно виступає як юридична форма міжнародних відносин Внаслідок своєї відносної самостійності ця форма здатна впливати на міжнародні відносини.

Разом з тим міжнародне право має свої власні форму й зміст, становлячи собою їх єдність. Змістом норм міжнародного права є погоджена воля держав (у нормі виражена загальна воля суб'єктів, сформована шляхом узгодження їх воль - це підсумок взаємодії, що відображає умови внутрішнього міжнародного життя держав) Узгоджена воля стає обов'язкова для учасників, саме в цьому і виявляється зміст і мета всього процесу. Вольовий характер носять і норми, які створюються міжнародними організаціями, оскільки визнання за організацією статусу суб'єкта міжнародних правовідносин означає тим самим визнання наявності в неї власної волі. Такі норми становлять систему взаємодії держав-членів конкретної організації

Якщо соціальним змістом міжнародного права є погоджена воля суб'єктів, то його юридичним змістом виступає правило поведінки. Міжнародне право існує у формі норм.

Зовнішньою формою, тобто способом вираження міжнародного права є звичай, договір, і правотворчі рішення міжнародних організацій. Ці офіційно-юридичні форми існування міжнародно-правових норм називають джерелами міжнародного права.

Загальновизнаними і універсальними джерелами є договір і звичай (Віденська конвенція 1969 р. "Про право міжнародних договорів", ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН). Правотворчі рішення міжнародних організацій є спеціальними джерелами, юридична чинність яких визначається установчим актом відповідної організації.

§3. Об'єкт та предмет міжнародного права

Значення та можливості міжнародного права визначаються характером регульованої системи, причому при одних і тих же суб'єктах може істотно змінюватись характер системи, а отже, і роль права (наприклад, при висуненні державами будь-яких нових політико-соціальних концепцій).

З ростом і ускладненням міжнародно-правових відносин їх система набуває глобального характеру, як і підлягаючі вирішенню в її рамках проблеми: безпека, екологія, економіка, наука, техніка тощо, зростає також значення й ускладнюються функції міжнародного права. В таких умовах закладаються основи механізму правового регулювання самих міждержавних відносин.

Характер міжнародно-правових відносин залежить, насамперед, від природи суб'єктів. Міжнародно-правові відносини - це взаємодія суб'єктів, спрямована на задоволення їхніх потреб і забезпечення спільних інтересів. У цьому призначення й міжнародного права, що реалізується шляхом правового регулювання взаємодії держав.

Об'єкт — те на що спрямовано дію міжнародного права, що воно покликано регулювати, в обслуговуванні чого проявляється його соціальна функція, тобто міжнародні, а точніше міждержавні відносини.

Від об'єкта необхідно відрізняти предмет міжнародно-правових відносин.

Предмет міжнародно-правових відносин - усе те, з приводу чого сторони вступають у правовідносини (наприклад, визначені дії чи стримування від них - договір про співробітництво, про ненапад, про надання допомоги і т. ін.)

Об'єкту належить певна роль щодо природи, змісту і механізму дії міжнародного права. При цьому право може впливати на предмети матеріального світу тільки через відносини суб'єктів. Наприклад, договір про територію не впливає на неї шляхом будь-якої дії, а лише встановлює стосунки держав з приводу даної території.

Отже, завдяки тому що міжнародно-правове регулювання є різновидом соціального управління, - воно становить собою управління суспільними відносинами, а не речами.

§4. Функції міжнародного права

Функції міжнародного права - основні напрямки його впливу на соціальне середовище, обумовлені його суспільним призначенням.

Функції різноманітні за своєю природою й ускладнюються з ростом завдань, що виникають перед міжнародним правом, яке було породжено потребою встановити елементарний порядок, що робить можливим співіснування незалежних держав. Саме встановлення порядку здавна вважалося основною функцією міжнародного права.

Крім цього, можна виділити й наступні функції міжнародного

права:

1   Зміцнення    існуючої   системи   міжнародних    відносин    (головна соціальна функція міжнародного права досягається шляхом підтримки належного порядку)

2   Правове регулювання міждержавних відносин (головна юридична функція міжнародного права, відображає характерні риси міжнародно-правового впливу)

3   Протидія появі й існуванню нових відносин, що суперечать цілям і принципам        міжнародного    права    (виявляється,    наприклад,    у формальному закріпленні у якості незаконних і неприпустимих погрози силою чи Гі застосуванню, колоніалізму, расизму й ін )

4   Функція інтернаціоналізації (розширення і поглиблення взаємозв'язків і партнерства між державами)

5   Інформаційно-виховна   функція   (передача   накопиченого   досвіду раціонального    поводження    держав,    духу    поваги    до    права    й охоронюваних інтересів і цінностей)

Міжнародне право також впливає і на політичну і моральну свідомість у дусі поставлених цілей і визначених принципів, таким чином беручи участь у їхньому розвитку та закріпленні

§5. Юридично обов'язкова сила міжнародного права

 Юридично    обов'язкова    сила    -    необхідна    властивість міжнародного права, яка проявляється в регулюванні міжнародних відносин специфічним, притаманним праву особливим методом

При створенні норми мають місце як би дві угоди одна - щодо змісту норми, друга - про надання їй юридично обов'язкової сили

Угода держав додає юридично обов'язкову силу не тільки окремому договору, окремій нормі але й міжнародному праву в цілому Саме це знаходить відображення в принципі добросовісного виконання обов’язків з міжнародного права - "Расіа зипі зегуапсіа" (лат договорів повинно дотримуватись), який юридично зобов'язує дотримуватися міжнародно-правових норм Юридична сила загальновизнаних норм міжнародного права породжується спільною волею держав

Створене внаслідок угоди сторін міжнародне право відображає та закріплює міждержавний правопорядок, який відповідає саме такому ступеню історичного розвитку Тому міжнародне право стоїть вище держав, які його створюють Формально вони можуть прийняти, змінити або відмінити кожну норму, але фактично реальні умови спонукають їх поважати історично обумовлену систему міжнародного права

Юридична обов'язковість права пов'язана з практичною необхідністю міжнародного права, з розумінням раціональності підпорядкованості праву задля забезпечення як національних, так і загальних інтересів держав

У той же час держави можуть надати міжнародному праву юридичну силу за допомогою такого притаманного їм явищаг як суверенітет, а саме верховної, необмеженої влади у вирішенні своїх внутрішніх і зовнішніх питань Суверенній владі держави належить центральна роль і в механізмі реалізації норм міжнародного права

З іншого боку, міжнародне право обмежує свободу дії держави, а не п суверенітет Заборона свавілля (як один із видів обмежень та заборон) фактично становить гарантію права, а не Гї обмеження Ця позиція знаходить підтвердження в рішеннях міжнародних судів і в Договірній практиці

Таким чином, беручи на себе певні зобов'язання в процесі співпраці та взаємовідносин, держава, тим самим, суттєво розширює можливість здійснення своїх суверенних прав

Тема 2. Історія становлення і розвитку міжнародного права

1.  Історія і наука міжнародного права.                                                   

2.  Міжнародне право стародавнього світу.                                                    

3.  Міжнародне право Середньовіччя (з V ст. до Вестфальского миру) 1648 р.).                                                                                                                

4.  Міжнародне право з 1648 року до 1815 року.                                              

5.  Міжнародне право з 1815 року до закінчення Першої світової війни.  

6.  Міжнародне   право   з   1919   року   до   створення   ООН.   Сучасне міжнародне право.

§1. Історія і наука міжнародного права

Історія міжнародного права нерозривно пов'язана з історією міжнародних відносин, з історією людської цивілізації, зокрема з виникненням так званих центрів людської цивілізації. У давнину до них відносилися райони Стародавнього Китаю, Стародавньої Індії, долини рік Нілу, Тигру і Євфрату, Греція і Рим. З розвитком людського суспільства з'явилися й інші центри міжнародного життя (в Африці, Азії й ін). Держави, що розташовувалися в таких центрах, підтримували різноманітні відносини між собою, що вело до виникнення міжнародно-правових норм.

Міжнародно-правові норми, що регулювали відносини держав, розташованих у- регіональних центрах, носили переважно двосторонній характер,,однак поряд з ними існували й норми регіонального характеру, які створювались внаслідок існування загальних тенденцій розвитку держав різних регіонів

Ряд міжнародно-правових норм, що виникли в далекому минулому, зазнали різних змін і ввійшли в сучасне міжнародне право, наприклад деякі норми, що відносяться до дипломатичного права і до права міжнародних договорів.

Процес виникнення, розвитку і формування міжнародно-правових норм тісно пов'язаний з переломними моментами історії, тому можна дати таку періодизацію історії міжнародного права: 1) міжнародне право в стародавності; 2) міжнародне право середньовіччя (з V ст. до Вестфальского миру 1648 р., що завершив Тридцятирічну війну); 3) міжнародне право нового часу. Останній період можна розбити на етапи: міжнародне право з 1648 року до Віденського конгресу 1815 року, яким завершилася епоха наполеонівських війн; з 1815 року до закінчення Першої світової війни і Версальського мирного договору 1919 року; з 1919 року до завершення Другої світової війни і створення в 1945 році Організації Об'єднаних Націй. У даний час розвиток міжнародного права відбувається під знаком системи ООН з її спеціалізованими установами.

Кожен історичний період наклав свій відбиток на міжнародне право і став визначеною віхою в його розвитку.

§2. Міжнародне право стародавнього світу

Відносини перших держав між собою призвели до утворення міжнародно-правових норм, однак у вигляді відокремленої системи міжнародне право ще не існувало.

Збережені історичні пам'ятки свідчать, що держави вели переговори з таких питань, як ведення та закінчення війн, укладення договорів, оформлення союзницьких відносин і т. ін.

В основі міжнародно-правових норм стародавності лежали звичаї, Що регулювали відносини між племенами, а також між племенами і першими державами. Міжнародно-правові звичаї протягом сторіч залишалися основним джерелом міжнародного права. В той же час поряд із звичаями держави для регулювання своїх відносин укладали договори спочатку в усній, а з появою письменності і в писемній формі.

У першому тисячолітті до нашої ери велику роль у міжнародних відносинах на Ближньому та Середньому Сході відігравали такі держави, як Ассирія, Вавилон, Персія, Урарту, держави в Стародавньому Китаї і

Стародавній Індії   Договори,  що укладалися  в цей час,  найчастіше стосувалися   питань   війни,   захоплення   земель,   одержання  данини, утворення військових союзів, закріплення династичних зв'язків, давньокитайські держави підтримували регулярні дипломатичні зв'язки, укладали міжнародні договори, давньоіндійські держави визнавали недоторканість посольств та відокремлювали договори, що укладаються в мирний час, і договори, викликані війною Вважалося, що держави можуть відмовитися від виконання договорів тільки в тому випадку, якщо можуть дати цьому відповідне обґрунтування

У VIII ст до н є виникли давньогрецькі міста-держави (поліси) У Древній Греції вважалося, що тільки грецькі держави і їхні колонії підпадають під дію права, оскільки повноправними громадянами вважалися лише греки, а інші народи належали до варварів Поліси підтримували між собою відносини шляхом напрямку посольств, причому вісники і посли користалися недоторканістю і знаходилися під заступництвом богів

Грецькі поліси виробили певні правила, що стосувалися війн, які були передвісниками міжнародно-правових норм (про початок війни необхідно було офіційно оголосити, заборонялося застосовування отруєної зброї, заборонялося вбивати осіб, що ховалися в храмах тощо) Крім того, війни поділялися на законні і незаконні Для ведення законної війни необхідні були причини, у якості яких виступали захист від нападу, виконання союзних зобов'язань і ін

Значна роль у становленні міжнародного права належить Стародавньому Риму У Древньому Римі як і в Древній Греції існував інститут заступництва іноземців Дане положення і призвело до призначення спеціальної особи — ргеаіог регедппиз, до функцій якого входили справи, пов'язані з участю іноземців У результаті діяльності преторів з'явилися правила, що визначають правове положення іноземців Саме в Стародавньому Римі сформувалось іие депііит — право народів, під яким розумілося право, що застосовувалося до всіх осіб — як до римлян, так і до іноземців В епоху рецепції римського права в Європі ^з депішт призвело до виникнення в науці і практиці держав поняття «міжнародне право» Римське право дуже вплинуло на подальший розвиток правової науки, у тому числі і міжнародному праві Зокрема, під впливом грецьких стоїків римські юристи розвили ідею природного права, під яким розумілося право, що випливає з природи У зв'язку з цим природне право поширює свою дію на всіх осіб, на всі народи Згодом ця ідея знайшла своє відображення й у міжнародно-правовій науці

§3. Міжнародне право Середньовіччя (з V ст. до Вестфальского миру 1648 р.)

Незважаючи на те що Середньовіччя характеризується веденням державами постійних війн, розвиток державності, як і необхідність вступати в різноманітні міжнародні відносини (насамперед, у мирні і торгові), призвели до становлення окремих інститутів міжнародного права

З XII століття починається рецепція римського права, у зв'язку з чим на міжнародні позиції держав на рівні з Біблією і церковними актами стало впливати і римське право, яке обумовило подальший розвиток ряду інститутів міжнародного права, що стосуються, наприклад, способів придбання території, міжнародних договорів

З XIII століття в купецьких колоніях італійських міст-республік з'являються консули, основною функцією яких було вирішення спорів між співгромадянами і захист їх інтересів в іноземних державах, на території яких вони знаходилися

З XV століття з'являються постійні посольства Посли, як і колись, користаються недоторканістю Принцип недоторканості поширюється і на приміщення, які належать посольству

Одержує певний розвиток і право міжнародних договорів Вони укладаються не тільки з питань, пов'язаних із закінченням війни чи передачею території, але й з питань розвитку і зміцнення міжнародних політичних і торгових відносин, династичних зв'язків Особлива увага в договірній практиці держав приділяється питанню забезпечення виконання міжнародних договорів

Успіхи в мореплавстві та суднобудуванні впливали також і на міжнародне право, що проявлялось у претензіях морських держав на прилягаючі до їх берегів морські простори, формування принципу відкритого моря (Г Гроцій), обґрунтування права держав на прибережні води, тобто на територіальне море

Створювались норми, які стосувалися також і правового режиму судів у таких просторах, як територіальне, відкрите море, у портах На становлення правового режиму портів дуже вплинули збірники морських звичаїв, такі як Родоське право, Олеронські сувої, Консолато дель марі, Вісбійські закони й ін

Незважаючи на те, що в Середньовіччі війна вважалася природним станом, подальший розвиток одержують такі мирні способи вирішення міжнародних суперечок, як посередництво й арбітраж {укладаються спеціальні договори про арбітражний розгляд)

В XVI сторіччі з'являється поняття „суверенітет" висунуте і науково обґрунтоване французьким вченим Ж Боденом (1530 - 1596р р ) у його роботі «Шість книг про республіку» 1576 р Під суверенітетом розумілася абсолютна і постійна влада монарха Вона виявлялася у виданні законів що поширюють свою дію на всіх осіб і установи держави, у вирішенні   питань  війни  та   миру,   у  призначенні  посадових  осіб,   у помилуванні   У  XVII  столітті   поняття  „суверенітет"  було  сприйнято народним правом, і з тих пір суверенітет визнається необхідною юридичною властивістю держави

§4. Міжнародне право з 1648 року до 1815 року

1648 рік знаменується укладенням Вестфальского миру, який завершив Тридцятирічну війну в Європі (1618 - 1648 р) Вестфальский договір вирішив ряд міжнародно-правових питань, що вплинули на наступний розвиток міжнародного права і на історію європейських держав, саме ним було закладено основу класичного міжнародного права, що формувалося в наступні сторіччя Ним вперше була встановлена система політичної рівноваги, сутність якої полягала в тому, що створена договором єдність європейських держав вважалася незмінною і проти держави-порушника договірних положень могла вестися справедлива війна

Розвиток міжнародного права в цей період безпосередньо пов'язаний з ідеєю рівноправності держав і поняттям суверенітету, що ототожнювався з незалежністю і повновладдям держави

У посольському (дипломатичному) праві затвердився принцип недоторканості посла, а також недоторканості посольських приміщень Було визнано, що посол непідсудний судам держави перебування за зроблені борги чи злочини Зростання міжнародної торгівлі і й значення для внутрішньої економіки переродили правовий статус консулів Якщо раніше консули обиралися купцями зі свого середовища чи з почесних громадян, то тепер вони знаходяться на державній службі і призначаються тільки державами Правове положення консулів і їх Функцій закріплювалося в міжнародних договорах

Серед договорів цього періоду виділяються договори про торгівлю і   мореплавство,   що,   зокрема,   стосувалися   правового   положення іноземців У договірній практиці XVIII сторіччя широко використовувався принцип найбільшого сприяння, під яким розумілося надання підданим договірних держав таких же прав і пільг, які вони надавали підданим третіх держав

Особливе значення для наступного розвитку прав і свобод людини і громадянина як інститутів внутрішнього і міжнародного права мала Декларація прав людини і громадянина 1789 року

Починаючи з кінця XVII сторіччя, стали з'являтися збірники міжнародних договорів Першим був збірник, випущений у 1693 році Г В Лейбнщем під назвою «Кодекс дипломатії і міжнародного права» Г Ф Мартене видав «Збори договорів про союз», вісім томів якого вийшли в період з 1791 по 1801 рік

§5. Міжнародне право з 1815 року до закінчення Першої світової війни

З 1795 року почалися загарбницькі війни Франції, що зруйнували Вестфальську систему рівноваги

XIX сторіччя характеризується тим, що багато міжнародних питань стали зважуватися на міжнародних конгресах (конференціях), у яких брали участь усі, чи майже всі європейські держави (Віденський конгрес 1814-1815 років)

Ідеї французької революції в галузі прав людини вплинули на виникнення принципу національності, що ліг в основу утворення національних держав і звільнення народів від іноземного панування (Греція, Бельгія, Італія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Румунія)

Правове положення іноземців стає більш забезпеченим, оскільки ряд держав надає їм ті ж права, що і власним громадянам Виникає інститут надання права на притулок політичним емігрантам

Подальший розвиток одержує міжнародне морське право, окрім загального визнання існування таких інститутів міжнародного морського права, як відкрите море і територіальні води укладаються як двосторонні, так і багатосторонні договори щодо рибальства і видобутку окремих видів живих ресурсів

Розвиток економіки і пов'язаний з нею науково-технічний прогрес привели до створення міжнародних організацій Були утворені Міжнародний союз для виміру землі (1864 р ), Міжнародний телеграфний союз (1865 р ), Всесвітній поштовий союз (1874 р ), Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р ), Міжнародний союз для охорони промислової власності (1886 р ), Міжнародний протиневільницький союз (1890 р ), Міжнародний союз для публікації митних тарифів (1890 р) _, Міжнародний союз залізничних товарних повідомлень (1890 р ) і ін

Набули    поширення    договори,    роль    яких    у    регулюванні міжнародних  відносин   значно  зросла   Укладалися   не  тільки   мирні договори, чи договори  пов'язані з територіальними змінами,  але й договори  про  торгівлю,   мореплавство,   з   консульських  питань,   про взаємну судову допомогу,  про  видачу (екстрадицію) злочинців,  про рибальство, з питань зв язку і транспорту

Для вирішення міжнародних суперечок держави часто зверталися до міжнародного арбітражу (1870 рік, Великобританія і США - справа крейсера «Алабама», 1893 рік, Росія і США — захоплення американських судів, що здійснювали вилов котиків т ін ).

§6. Міжнародне право з 1919 року до створення ООН. Сучасне міжнародне право

Перша світова війна 1914 - 1919 років і укладений по Гі закінченню Версальський мирний договір (1919 р ) не тільки змінили політичну карту світу, але й вплинули на розвиток міжнародного права

Необхідність створення засобів для обмеження війн і забезпечення міжнародного миру повинна була забезпечувати створена в 1919 році Ліга Націй (СРСР став її членом у 1934 році), Статут якої передбачав процедури мирного вирішення спорів між державами. •

Період 1919 - 1939 років характеризується усвідомленням державами необхідності заборони агресивної війни, в зв'язку з чим у 1928 році приймається Паризький договір про відмову від війни як знаряддя національної політики (пакт Бріана-Келлога).

На Заході з'являється нормативістська школа міжнародного права (Г. Кельзєн) сутність якої полягає в тому, що міжнародне право як і внутрішньодержавне складають одну правову систему, однак міжнародне право стоїть над внутрішнім правом. В основі правової системи знаходиться норма, що володіє вищою юридичною чинністю. Такою нормою є норма расіа зипі зеп/апсіа, і всі норми як міжнародного, так і внутрішнього права підпорядковуються названій нормі.

Утворення в 1945 році Організації Об'єднаних Націй поклало початок сучасному міжнародному праву, яке істотно відрізняється від попереднього. Перш за все, воно в значній мірі розвивається під впливом Організації Об'єднаних Націй, яка виступає основним засобом для забезпечення міжнародного миру і безпеки.

Сучасне міжнародне право відрізняється за рядом ознак від класичного. Так, його суб'єктами є всі держави, а не тільки цивілізовані, як це передбачалося класичним міжнародним правом. Крім того, офіційне визнання у ролі суб'єкта відносин отримали міждержавні організації.

Якщо основним джерелом попередніх міжнародно-правових систем були звичаї, то в сучасний період зросла роль міжнародних договорів.

Здійснено кодифікацію багатьох галузей міжнародного права, наприклад, дипломатичного і консульського права, права міжнародних договорів, міжнародного морського права й ін.

Тема 3. Інститут міжнародної економічної правосуб'єктності

1    Загальна характеристика суб'єктів міжнародних правовідносин.

2   Держава як основний суб'єкт міжнародних правовідносин.

3   Правосуб'єктність міжнародних організацій.

4   Правосуб'єктність народів, націй, що борються за свою незалежність і визнані такими.

5.  Правосуб'єктність державоподібних утворень.

6.  Правосуб'єктність транснаціональних корпорацій.

7.  Правосуб'єктність фізичних осіб.

8.  Характеристика основних прав і обов'язків держави.

9.  Поняття юрисдикції, імунітету і міжнародно-правового визнання. 1О.Характеристика правонаступництва держав.

§1. Загальна характеристика суб'єктів міжнародних правовідносин

З урахуванням деяких особливостей можна навести наступні поняття суб'єктів міжнародного права.

Суб'єкти міжнародного права -учасники міжнародних правовідносин, які наділені необхідним обсягом прав і несуть визначений обсяг обов'язків, що дозволяють їм у повній мірі реалізувати поставлені завдання та цілі.

Суб'єкт міжнародного права - самостійне утворення, яке завдяки своїм можливостям і юридичним властивостям здатне мати права й обов'язками з міжнародного права, брати участь у створенні та реалізації його норм.

Поняття суб'єкта міжнародного права, перш за все, є юридичним вираженням членства в міжнародно-правовому співтоваристві, причому суб'єкт міжнародного права не може знаходитися під владою, а повинен бути безпосередньо підпорядкований міжнародному праву і володіти незалежним міжнародним статусом. Коло суб'єктів як і їх правовий статус обумовлені характером системи міжнародних відносин і рівнем розвитку міжнародного права.

Види суб'єктів міжнародного права:

1)  держави;

2)  міжнародні організації;

3)  народи, нації, що борються за свою незалежність і визнані такими;

4)  державоподібні утворення;

5)  транснаціональні корпорації;

6)  політичні партії;

7)  фізичні особи (правосуб'єктність спірна).

Існує наступна класифікація суб'єктів міжнародного права:

1. У залежності від характеру та якості визнання:

Загальновизнані (держави, міжнародні організації, народи, нації, що борються за свою незалежність і визнані такими).

Нетипові   (державоподібні  утворення,  транснаціональні   корпорації, політичні партії, фізичні особи - правосуб'єктність спірна).

2 У залежності від характеру виникнення:

Первісні (держави, народи, нації, що борються за свою незалежність і визнані такими, фізичні особи).

Похідні      (міжнародні     організації,     державоподібні     утворення, транснаціональні корпорації, політичні партії, фізичні особи).

§2.Держава як основний суб'єкт міжнародних правовідносин

Основними,  первісними й універсальними суб'єктами міжнародних правовідносин є держави. Державу характеризують три основних елементи:

1)  населення;            .                                      3) суверенна влада.

2)  територія;

Саме ці складові дають можливість державі бути джерелом владної міжнародного права, без чого воно не змогло б функціонувати. В силу еренітету держави створюють норми міжнародного права, наділяють їх владним характером і пускають у хід механізм їхнього функціонування.

Те, що держава є основним суб'єктом міжнародного права - визначено поллю і місцем держави в системі міжнародних відносин. Так, вона зосереджує основні засоби впливу на міжнародне життя і є головним учасником управлінської діяльності на міжнародній арені.

Термін „первісний означає, що інші суб'єкти набувають свого статусу завдяки державам, а правосуб'єктність останніх виникає з самого факту їхнього утворення.

Універсальність виявляється в тому, що держава має право брати участь у будь-яких міжнародно-правових відносинах.

Суб'єктом міжнародного права є сама держава, а не представницькі її органи чи посадові особи. Саме тому при укладанні та виконанні міжурядових чи міжвідомчих угод повну відповідальність за дії своїх органів несе саме держава.

§3. Правосуб'єктність міжнародних організацій

Для вирішення питання про активне співробітництво на постійній організаційній основі держави створюють міжнародні організації і наділяють їх міжнародною правосуб'єктністю необхідною для здійснення ними своїх Функцій і досягнення поставлених завдань.

Характерні ознаки міжнародних організацій:

1)  похідні суб'єкти міжнародного права;

2)  є носіями загальних інтересів держав-членів і покликані їх захищати;

3)  створюються для виконання чітко обумовлених функцій і досягнення визначених завдань;

4)  наділені необхідним обсягом міжнародної правосуб'єктності;

5)  мають автономію волі в чітко встановлених межах, що зафіксовані в установчому акті (статуті),

6)  самостійно, від свого імені укладають договори і несуть зобов'язання і відповідальність за свої дїї,

7)  знаходяться в країні перебування на підставі міжнародного договору, а не норм національного права

Слід зазначити, що міжнародна організація - це орган співробітництва а не наддержавна надбудова Для неї обов'язкові й таю норми міжнародного права, що створені державами без її участі

Правосуб'єктність організації випливає з того обсягу повноважень, якими наділили її держави Компетенція організації обмежена лише тими задачами, заради виконання яких вона створена

Таким чином, правосуб'єктність організацій є похідною (від правосуб'єктності держав) і спеціальною (у рамках цілей і повноважень, визначених статутом)

§4. Правосуб'єктність народів, націй, що борються за свою незалежність і визнані такими

Становлення цього суб'єкта засновано на принципі заборони колоніалізму та відноситься до 60- х років XX сторіччя Статут ООН закріплює право націй на самовизначення, у відповідності з яким боротьба націй за створення власної держави є законною

У міжнародному праві звичайно йде мова не про народи і нації, а про національно-визвольні рухи тому що питання про особливий статус народу що бореться, чи нації виникає лише коли боротьба досягає рівня національно -визвольного руху

- Правосуб'єктність носить тимчасовий, перехідний характер Основне завдання при цьому - визначити правовий статус нації, що бореться і забезпечити н захистом норм міжнародного права

Народ виявляє міжнародну правосуб'єктність у випадку повстаннр ти своєї держави й у випадку державотворення При цьому не кожна нація ярод можуть визнаватися суб'єктами міжнародного права, оскільки для цього необхідна констатація факту « така, що бореться» у ході національно-визвольної війни народи створюють свої керівні органи, що виражають його суверенну волю При цьому сама держава ще не сформована, отже, це ще додержавні, але вже політичні органи Саме вони на визначений період представляють народ на міжнародній арені

§5. Правосуб'єктність державоподібних утворень

За своєю суттю державоподібні утворення є нетиповими суб'єктами міжнародного права До них відносяться вільні міста і Ватикан

Вільне місто - самоврядне політичне утворення, якому на підставі договору наданий міжнародно-правовий статус, що дозволяє брати участь в економічних, культурних і політичних міжнародних правовідносинах

Так, Віденський трактат 1815 р оголосив Краків вільним містом під заступництвом Роси, Австрії, Пруссії, у 1919 році - для вирішення суперечки між Німеччиною та Польщею під гарантією Ліги Націй надано статус вільного міста Данцигові (Гданську) до 1939 року, суперечка Італії і Югославії відносно Трієста призвела до розробки Статуту Вільної території Трієст (у 1954-му році сторони, що сперечалися, розділили між собою територію Трієста)

Вищим юридичним актом для цього суб'єкта є міжнародно-правовий договір, що визначає особливу правосуб'єктність вільного міста, а не волевиявлення народу, оскільки останній фактично відсутній (народу немає, -є населення) Управління здійснюється комендатурами, муніципалітетами, священиками

Ватикан - місто-держава, яка служить резиденцією міжнародного Центра католицької церкви і володіє, внаслідок сформованого звичаю, специфічною міжнародною правосуб'єктністю

Святий престол бере участь у міжнародних конвенціях, підтримує дипломатичні відносини більше ніж з 80 державами, має статус спостерігача в ООН, є членом ЮНЕСКО, МАГАТЕ.

§6.Правосуб'єктність транснаціональних корпорацій Транснаціональна      корпорація   (ТНК)   —   специфічний   суб'єкт міжнародних правовідносин, що підпадає за своєю природою та змістом під господарчі товариства, володіє рядом специфічних ознак, і не обмежений у своїй діяльності державними кордонами однієї країни.

Ознаки транснаціональної корпорації:

1)  економічно єдина система;

2)  група самостійних, юридично відокремлених підприємств, що діють на території декількох держав;

3)  керівництво і контроль за діяльністю ТНК здійснюється з єдиного центра;

4)  ТНК перебуває за межами юрисдикції одного або декількох держав;

5)  економічна єдність фактично оформлена юридичною множинністю.

Види транснаціональної корпорації':

1)  національні за капіталом, але міжнародні за сферою діяльності;

2)  міжнародні як за капіталом, так і за сферою діяльності.

У межах СНД підписана Конвенція "Про транснаціональні корпорації' (Москва, 06.03.1998р.), ратифікована Законом України № 921-ХІУ від 13.07.1999р. з 2-ма застереженнями (1 - згода Антимонопольного комітету України на створення ТНК у межах України та за її кордонами обов'язкова при наявності загрози монополізації ринків України чи впливу на економічну конкуренцію; 2 - застосовуються 2 і 8 абзаци преамбули і слова в ст.19 Економічний суд СНД чи інші).

§7. Правосуб'єктність фізичних осіб

Визнання за індивідами міжнародної правосуб'єктності на практиці, важаючи на досить спірний характер даної проблеми в теорії, визначається безпосередньо наміром договірних держав.

у ряді випадків міжнародні правовідносини неможливі без участі фізичних осіб. Так, наприклад, правовідносини із захисту прав людини (індивід є позивачем у міжнародних органах із захисту прав людини, учасником процесу в таких органах, як Комітет із захисту прав людини, Міжнародний суд із прав людини і т.д.).

Міжнародні злочини (особової категорії) неможливі без участі індивіда, обвинувачуваного чи підсудного (наприклад Нюрнберзький і Токійський військові трибунали, а також процеси в Руанді та Югославії).

§8. Характеристика основних прав і обов'язків держави

Основні права й обов'язки держави - політико-правова категорія, що відображає умови, необхідні для життя держави в рамках міжнародного співтовариства.

Вони обумовлені соціально-юридичною природою держави та характером міжнародного співтовариства, тобто яке співтовариство такі права й обов'язки, і навпаки.

Основні права й обов'язки нерозривно пов'язані із суверенітетом і називаються суверенними. Однак, держави, реалізуючи свої суверенні права, обмежені дотриманням відповідних прав інших держав. Використання прав на шкоду правам і законним інтересам інших держав є зловживанням правами.

Основні права й обов'язки держав тісно пов'язані (визначені) із принципами міжнародного права.

Основними правами й обов'язками є:

1) право вимагати вирішення спорів мирними засобами й обов'язок поважати відповідне право інших держав;

2)  право самостійно  вирішувати  свої  внутрішні справи й обов'язок не втручатися в справи інших держав;

3)  право на співробітництво  з іншими державами на основі демократичних принципів (закріплених Статутом ООН) й обов'язок співробітничати;

4)  право вільно обирати свою соціально-політичну систему й обов'язок поважати відповідне право інших держав, як і рівноправність і самовизначення народів.

5)  інші права й відповідні обов'язки (право суверенної рівності, право на участь у конференціях і договорах, що мають загальний інтерес, право участі в міжнародній торгівлі й інших формах економічного співробітництва тощо).

§9. Поняття юрисдикції, імунітету і міжнародно-правового визнання

Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції.

Юрисдикція - політико-юридична властивість державної влади, що підтверджує фактичну можливість прояву суверенітету й означає вишу державну владу, а також визначає її обсяг і сферу поширення. Класифікація юрисдикції держави:

За обсягом:

Повна - влада держави визначати поведінку підлеглих суб'єктів і забезпечувати реалізацію своїх приписів усіма наявними в її розпорядженні законними засобами;

Обмежена - можливість держави визначати поведінку підлеглих суб'єктів при певній обмеженості у використанні засобів, що забезпечують виконання її волі.

За сферою дії: територіальна, екстратериторіальна.

За характером влади: законодавча, виконавча, судова.

Принципи здійснення юрисдикції держав

Територіальний - у межах своєї території й у сфері дії свого веренітету держава здійснює повну юрисдикцію.

Громадянства - держава реалізує у певному обсязі свою владу ло відношенню до громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на її території в тому випадку, якщо вони перебувають за межами її території, тобто реалізація екстратериторіальної юрисдикції.

Пасивно-персональний - влада держави у певній мірі поширюється і на іноземців за кордоном за діяння, які наносять збиток інтересам її безпеки, і інтересам (невід'ємним правам та свободам) громадян.

Таким чином, держава внаслідок свого територіального верховенства здійснює повну юрисдикцію в межах своєї території; внаслідок особистого верховенства - обмежену, по відношенню до своїх громадян за кордоном, зобов'язуючи їх дотримуватись своїх законів (наприклад, крім інших функцій, дипломатичні представництва і консульства стежать за дотриманням громадянами і юридичними особами вітчизняних законів, ведуть облік військовозобов'язаних, здійснюють акти реєстрам» цивільного стану, нотаріальні дії тощо). Причому, примусове забезпечення виконання законів має місце лише після вступу суб'єкта в сферу повної юрисдикції.

Юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет держави випливає з принципу суверенної рівності.

Імунітет (лат. ігптипііаз - незалежність, непідлеглість) - політико-юридична властивість суб'єктів та учасників міжнародних правовідносин яка характеризується можливістю останніх не підпадати під юрисдикцію держави перебування.

Мета імунітету - необхідність підтримувати офіційні відносини між Державами, необхідність взаємодії суверенних держав на території один одного (постійні дипломатичні представництва, делегації).

Абсолютний імунітет - поширюється на будь-яку діяльність держави і на її власність (був обґрунтований недостатнім розвитком приватноправової діяльності держави - придбання товарів і послуг, нерухомого майна тощо)

Обмежений імунітет - імунітет обмежується лише тими відносинами, в які держава вступає як носій суверенної влади, діями чиненими в силу суверенної влади (]иге ітрепит) Стосовно до правовідносин комерційного характеру держава не має імунітету

Загальний принцип державного імунітету встановлений Європейського Конвенцією про імунітет держав і додатковим протоколом до неї (Страсбург 1972р), відповідно до якого він обмежений вичерпним переліком детальних виключень

Питання про статус держав і про реакцію міжнародного співтовариства на виникнення нових держав вирішується інститутом міжнародно-правового визнання

Міжнародно-правове визнання - однобічний добровільний акт держави, або іншого суб'єкта міжнародного права, згідно з яким підтверджується згода останнього вступити в правовідносини з державою, що виникла

Теорії міжнародно-правового визнання

Конститутивна - проявляється в тому, що тільки визнання породжує міжнародну правосуб'єктнють для нового суб'єкта, дає уряду здатність представляти державу на міжнародному рівні, тобто має місце перетворення фактичного стану в юридичний

Декларативна - найбільш розповсюджена теорія, згідно з якою міжнародну правосуб'єктнють для нового суб'єкта підтверджувати немає необхідності, оскільки держава одержує н самим фактом свого виникнення

Будь-які правовідносини можливі лише у випадку якщо учасники визнають один одного суб'єктами права

Види міжнародно-правового визнання:

і)   визнання держав,                                    2)   визнання урядів,види визнання (органів керівництва національним опором, органів військового керівництва та ін

Форми міжнародно-правового визнання

Повне визнання (сіє ]иге) - за загальним правилом є остаточним, надається назавжди, при цьому не може бути умовним, тобто наданим за умови виконання певних вимог, а також відкликаним Форма повного визнання може бути чітко вираженою (відповідна заява чи нота у яких безумовно зазначено намір визнати сіє ]иге) чи такою, що мається на увазі (установлення дипломатичних відносин, укладення двосторонньої угоди)

Тимчасове, обмежене визнання (сіє їасіо) - супроводжується встановленням напівофіційних відносин без їхнього юридичного оформлення та може бути відкликане (наприклад у процесі становлення нової держави як наслідок громадянської війни)

Разове, спеціальне визнання (аа1 пос) - надається в межах, необхідних для виконання певного договору чи функціонування організації Припиняється відповідно з виходом з договору чи його припиненням

У деяких випадках виникає питання про визнання урядів (створення уряду неконституційним шляхом, у результаті революції, перевороту) Даний факт означає що держава,яка визнає, вважає новий уряд законним і єдиним для представництва інтересів всієї держави в міжнародних правовідносинах

Особливим видом визнання є визнання уряду в еміграції (надається у випадках незаконного, насильницького вигнання уряду іноземної держави)

§10. Характеристика правонаступництва держав

Правонаступництво - перехід прав і обов'язків у несінні відповідальності за міжнародні відносини, внаслідок зміни однієї (одних) держави іншою (іншими), на певній території

Основними джерелами міжнародного права з питаннь правонаступництва виступають - Віденська конвенція "Про правонаступництво держав у відношенні договорів" 23 08 1978р та Віденська конвенція "Про правонаступництво держав у відношенні державної власності державних архівів і державних борпв" 08 041983р Вони містять загальні орієнтири для вирішення питань правонаступництва і засновані лише на загальних принципах «вільної згоди і сумлінності» Конвенції розповсюджуються лише у випадках правомірного правонаступництва

Правонаступництво викликане та пов'язане зі зміною такого елемента держави, як територія, причому зміни в чисельності населення , в організації та характері державної влади зовсім не впливають на обов'язкову силу договорів

Підстави виникнення правонаступництва 1   Об'єднання держав 2. Виділення частини або частин територїі держави.

3   Поділ держав.

4   Поява нової незалежної держави.

5   Передача частини території від однієї держави іншій

Сфери поширення правонаступництва

1    У відношенні міжнародних договорів

З У відношенні державних архівів                                           

    4 У відношенні державних боргів

2   У відношенні державної власності

Правонаступництво у відношенні договорів Предметом є двосторонні і багатосторонні міжнародні договори - міжнародні угоди, укладені між державами в письмовій формі й такі, що регулюються міжнародним правом, незалежно від того, міститься така угода в одному документі, в двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування (п п "а" п 1 ст 2 Конвенції)

Правонаступництво не торкається договорів, що встановлюють режим кордонів і    зобов'язань    щодо    користування    будь-якою    територією, встановлених на користь іноземної держави

При об'єднанні держав усі їхні договори зберігають силу в межах тієї частини території, у відношенні якої вони мали силу в момент правонаступництва

Якщо при поділі держав одна з частин існує як держава-попередник і змін у договірних правовідносинах не відбувається (крім договорів пов'язаних з територією, що відійшла) Нова держава а) не несе зобов'язань по договорах держави-попередника, б) договори держави-попередника зберігають свою силу для держав-наступників (п 1 ст 34 Конвенції) Приклад - розпад СРСР Росія - обов'язковість дїї двосторонніх договорів, інші держави - учасники укладених багатосторонніх договорів

Двосторонні угоди держави-попередника мають силу тільки у випадку згоди нової держави та старого учасника

У відношенні нових незалежних держав діє принцип «іаЬиіа газа» (принцип «чистої дошки»), тобто нова незалежна держава не зобов'язана дотримуватися положень будь-якого договору держави-попередника, який у момент правонаступництва мав силу у відношенні його території

При передачі частини території від однієї держави до іншої межі дії договору змінюються рівносильно до масштабів зміни кордонів держави

Правонаступництво у відношенні державної власності

Предметом правонаступництва є державна власність - майно, права й інтереси, що на момент правонаступництва держав належали, відповідно до внутрішнього права держави-попередника, цій державі (ст 8 Конвенції)

Правонаступництво не поширюється на права й обов'язки фізичних і юридичних осіб Перехід державної власності здійснюється без компенсації якщо сторони не обумовили можливість її існування й умови

При передачі частини території нерухома власність держави, попередника переходить до держави-наступника.

При поділі держави-попередника правонаступництво настає в «справедливих частках» (ст. 18 Конвенції).

При створенні нової незалежної держави до неї переходить вся нерухома власність, що знаходиться на її території.

Правонаступництво у відношенні державних архівів

Предметом правонаступника є державні архіви - сукупність документів незалежно від термінів давності зроблених чи придбаних попередником, що належать йому відповідно до його внутрішнього права і які ним зберігаються безпосередньо або під його наглядом у якості архівів для різних цілей (ст.20 Конвенции)

При об'єднанні державні архіви переходять до єдиного органу створеної держави.

В інших випадках держава-наступник одержує частину архівів, що необхідні для нормального управління його територією і (або) такі, що мають безпосереднє відношення до неї. Крім цього держава-попередник надає відомості, що визначають кордони і території держави-наступника, а також прав на неї. При цьому існує принцип збереження цілісності архівів.

За загальним правилом перехід архівів не носить компенсаційний характер.

Правонаступництво у відношенні державних боргів

Предметом правонаступництва є державні борги - будь-які фінансові зобов'язання держави-попередника у відношенні іншого суб'єкта міжнародних правовідносин, що виникли у відповідності з міжнародним правом. (ст..ЗЗКонвенции). У той же час під державними боргами можуть розумітися так само і борги держави перед фізичними і юридичними особами як безпосередньо в державі, так і за її межами.

Для всіх випадків правонаступництва встановлене загальне правило –борг держави-попередника  ПЄрЄХ0ДИТЬ  до  спадкоємців у справедливих частках. При цьому справедлива частка визначається угодою з урахуванням майна прав і інтересів, що переходять до спадкоємців у зв'язку з конкретним державним боргом.

Виключення складає нова незалежна держава. До неї державний борг попередника не переходить.

Таким чином, підстави, порядок і обсяг правонаступництва в кожному конкретному випадку деталізується й визначається в конкретних угодах між державами, однак з урахуванням рекомендованих положень визначених вищевказаними Віденськими конвенціями.

Тема 4.Система сучасного міжнародного права, її загальна характеристика

1.  Поняття системи міжнародного права і характеристика його структури.

2.  Поняття  та  загальна   класифікація   норм   міжнародного   права  як важливої складової системи.

3.  Цілі в системі міжнародного права.

4.  Принципи в системі міжнародного права.

5.  Звичаєві та договірні норми. їх взаємозв'язок та взаємозалежність.

§1. Поняття системи міжнародного права і характеристика

його структури

Система міжнародного права - об'єктивно обумовлена системою міжнародних відносин внутрішня структура права, яка складається з сукупності взаємопов'язаних юридичних норм, які логічно розподілені на галузі, підгалузі та інститути.

Система міжнародного права це правова категорія, яка означає внутрішню будову, структуру права Вона виражається через розподіл та побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різноманітні блоки (частини) виступають у вигляді гармонійної єдності

Ознаки системи міжнародного права:

1)  обумовлена реально існуючою системою міжнародних відносин,

2)  органічна цілісність, єдність та взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий   набір    Норми   з   яких   складається   система   не   можуть функціонувати ізольовано Вони взаємоузгодженні та цілеспрямовані,

3)  структурна різноманітність, тобто система складається не з однакових за змістом і обсягом структурних елементів,  які логічно об'єднують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості,

4)  має місце певна ієрархія та співпідпорядкованість норм міжнародного права

Крім того, система міжнародного права спирається на комплекс цілей та принципів, володіє характерною структурою та розвивається згідно з притаманними закономірностями

Структурними елементами системи права є:

1)  норми права,                                             3) підгалузі права,

2)  інститути права,                                        4) галузі права

Первинним елементом системи міжнародного права є норма, яка виступає у вигляді своєрідної моделі міжнародного відношення а система -нормативна модель системи міжнародних відносин

Інститут міжнародного права - сукупність норм та принципів міжнародного права, які регулюють якісно відособлену групу міжнародних відносин (інститут міжнародно-правового визнання, інститут міжнародно правової відповідальності і т ін )

Різнопланові норми, які об'єднані в систему, спроможні регулювати міжнародні відносини системно забезпечуючи водночас диференційований та єдиний вплив  При цьому, разом з виникненням нових сфер міжнародної співпраці, виникають нові галузі міжнародного права

Галузь  міжнародного  права  - сукупність  норм та  принципів міжнародного права, які регулюють певну сферу міжнародних відносин (дипломатичне право,  міжнародне морське право,  міжнародне повітряне право і т ін)

Сучасне міжнародне право, яке існує у вигляді узгодженої органічної системи, визначило основні цілі взаємовідносин держав, а тим самим й цілі міжнародно-правового регулювання, результатом чого стає також визначення змісту взаємодії держав Крім того, воно перестало бути тільки диспозитивним, оскільки з'явився цілий комплекс імперативних норм (лат -^из содепз) від яких держави не мають право відступати навіть за взаємною згодою

§2. Поняття та загальна класифікація норм міжнародного права як важливої складової системи

Норма міжнародного права — формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється за взаємною згодою суб'єктів міжнародного права та забезпечується своєрідним юридичним механізмом зобов'язання

Ознаки норми міжнародного права ;

1)  покликана врегулювати міжнародні відносини,

2)  має   вигляд   загального   правила   поведінки,   розрахованого   на невизначену кількість випадків,

3) більшість   норм   містить   лише   диспозицію,   а   санкції   визначені системою взагалі,

) встановлюються за взаємною згодою суб'єктів міжнародного права, ) має своєрідний механізм реалізації власних приписів

У  міжнародному   праві  набув   розповсюдження  термін   норми м Якого права", який розуміють у двох значеннях

1)  як особливий вид міжнародних норм - маються на увазі такі норми, я^ не  породжують  чітких  прав та обов'язків,  а дають лише  загальну установку, якої в той же час суб'єкти повинні додержуватись. Характерна наявність таких словосполучень як: прийняти необхідні заходи, прагнути, добиватися і та ін.

2)  як неправові міжнародні норми - маються на увазі такі норми, які мають місце у не правових актах (резолюції міжнародних органів та організацій, наприклад, ОБСЄ, спільні заяви, комюніке і т. ін.).

Значення норм "м'якого права" велике для діяльності міжнародних органів та організацій, що здійснюють з їх допомогою попереднє, доправове регулювання деяких відносин та впливають на розвиток міжнародного права.

Класифікація норм міжнародного права:

1.  За змістом та місцем в системі - цілі, принципи, норми.

2.  За сферою дії-універсальні, регіональні, партикулярні (локальні).

3.  За юридичною силою - імперативні, диспозитивні.

4.  За функціями в системі - процесуальні, матеріальні.

5.  За   джерелом   виникнення   -   звичаєві,   договірні,   норми   рішень міжнародних організацій.

6.  За     способом • регулювання     правовідносин    -     заборонюючі, зобов'язуючі, управомочні.

7.  Інші види — програмні, рекомендаційні.

Універсальні норми - відображають сутність міжнародного права взагалі як універсального регулятора міжнародних відносин, є загальновизнаними та глобально дійовими ( Женевська конвенція про відкрите море 1958р., Конвенція ООН з морського права 1982р, Вашингтонський договір про Антарктику 1959р. і под ).

Регіональні норми - виникають у регіонах інтеграції взаємодії держав    з    метою    більш    високого    та   якісного    нормативного регулювання специфічних регіональних  відносин  (ЄС,   американське мусульманське право, соціалістичне право і под.).

Партикулярні (локальні) норми - мають своє розповсюдження на відносини з обмеженим колом учасників та характеризуються індивідуалізованістю регулювання відносин. Є найпоширенішим видом. Основним    джерелом     партикулярних    норм    є    договори. Характеризуються також більш спрощеним механізмом прийняття, зміни та припинення.

Виконують важливі функції:

1)  виступають  важливим  засобом   конкретизації універсальних  норм відносно окремих випадків;

2)  сприяють реалізації універсальних норм у окремих випадках;

3)  регулюють відносини, які не охоплені міжнародним правом.

Імперативні норми (лат. - іиє содепз) - володіють особливою юридичною •• силою, що не дає можливості відхилятися від встановлених обмежень навіть шляхом взаємної згоди окремих держав. Договір, що містить положення, які протирічать імперативним нормам буде визнано недійсним. Імперативними нормами є норми, які передбачають заборону агресії, колоніалізму, піратства та работоргівлі, принцип мирного вирішення спорів і под. Всі принципи міжнародного права, закріплені Статутом ООН є імперативними за своїм характером. Забезпечуються особливими засобами такими як: наявність універсальних правовідносин відповідальності, тобто питання про притягнення правопорушника до відповідальності може поставити не тільки постраждала держава, а й інший суб'єкт правовідносин;міжнародна кримінальна відповідальність посадових осіб держави- порушника.

Диспозитивні норми -   такий вид норм міжнародного права, який надає можливість відступати від них за взаємною згодою сторін, але в тому разі, якщо не будуть порушені права та законні інтереси третіх осіб. Диспозитивні норми складають переважну більшість локальних і універсальних норм. Вони мають повну юридичну силу тобто обов'язкові для виконання, якщо не було оговорено інше Диспозитивність передбачає не обмеженість в дійовій силі, а можливість регулювати відносини інакше, ніж передбачено загальною нормою.

Процесуальні - норми, які встановлюють та регулюють процеси створення та здійснення міжнародного права (більшість норм Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р регламентують порядок створення, дію та припинення дії договірних норм, більшість норм міжнародних організацій, також практично кожен договір містить свої процесуальні норми).

Програмні норми - норми, які закріплюють існуючий стан відносин разом з визначенням майбутнього бажаного стану, та в юридично обов'язковій формі визначають основні напрямки розвитку міжнародного права.

Рекомендаційні норми - норми, які регулюють міжнародні відносини рекомендаційним способом, встановлюючи бажану, доцільну модель поведінки, але жорстко не зобов'язуючи додержуватись її. Прикладом можуть бути резолюції міжнародних органів та організацій.

§3. Цілі в системі міжнародного права Міжнародно-правова    мета   -   модель    бажаного    стану   в майбутньому,    яку    суб'єкти    погодилися    реалізувати    спільними зусиллями та надали їй юридичної сили .

Цілі  взаємопов'язані  з  нормами  та  принципами  міжнародного права. Додержання принципів та норм призводить до реалізації цілей.

Таким чином, принципи та норми, у відношенні до цілей, виступають у якості засобів їх досягнення

Основні цілі міжнародного права наведені в преамбулі та ст.1

Статуту ООН:

1)  додержання миру та безпеки;

2)  розвиток дружніх стосунків;

3) створення умов, при яких можуть додержуватись справедливість та повага до обов'язків, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права;

4)  сприяння  соціальному  прогресу  та  покращенню умов життя  при більшій свободі;

5)  здійснення співпраці у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального і гуманітарного характеру...;

6)  та інші.

Загальною та глобальною метою міжнародного права є, насамперед, забезпечення нормального функціонування існуючої системи міжнародних відносин, а також її подальший розвиток.

Цілі суттєво впливають на правотворчий та правозастосовчий процеси, оскільки норми виникають з урахуванням та на підставі цілей, які носять імперативний характер, відхилення від яких недопустиме.

В міжнародних договорах цілям приділяють велику увагу (від преамбули до центральних частин договору). Цілі договору виступають своєрідним критерієм законності заходів щодо його реалізації.

§4. Принципи в системі міжнародного права

Принципи міжнародного права - своєрідні узагальнені норми, відображають притаманні ознаки та головний зміст міжнародного. та наділені вищою юридичною, політичною та "моральною" силою.

Принципи міжнародного права історично обумовлені та відображати конкретні інтереси держав та міжнародного суспільства Регулюючий вплив принципів на стан міжнародних відносин здійснюється шляхом нормотворчості та нормозастосування.

Характерною рисою принципів міжнародного права виступає ^ стабільність та взаємозв'язок. Тільки у взаємодії принципи здатні виконувати покладені на них функції.

Функціями принципів міжнародного права є:

1)  регулятивна (визначення основ взаємодії суб'єктів міжнародного права);

2)  охоронна (виражають та охороняють загальносвітові гуманістичні цінності);

3)  ідеологічна (виступають у якості ідейної основи функціонування та розвитку міжнародного права);

4)  орієнтаційна     (орієнтують     держави     на     позитивно-правові установлення, є своєрідним критерієм міжнародної законності).

Принципи міжнародного права знайшли своє відображення у таких джерелах, як Статут ООН від 26.06.1945р., Декларація про принципи міжнародного права від 24.10.1970р., та Заключний акт РБСЄ від 01.08.1975р. (останній має регіональний характер). Це так звані основні принципи.

Принципи, закріплені в статуті ООН носять імперативний характер тобто є обов'язковими для виконання та не можуть бути скасовані державами ні одноособово, ні за взаємною згодою.

В Статуті ООН та Декларації перелічені наступні принципи:

1)  незастосування       сили       та      

 3) невтручання; погрози силою;                                  

           4) співпраці;

2)  мирного вирішення спорів;

5)  рівноправності та самовизначення народів;

6)  суверенної рівності держав;

7) доброякісного виконання зобов'язань з міжнародного права.

Заключний акт РБСЄ доповнив до вищевказаних ще 3 принципи:

і) недоторканості кордонів;                         3) поважання прав людини.

2) територіальної цілісності;

Існують також і галузеві принципи (спеціальні) - принципи у вигляді загальних норм права, згідно з якими складається внутрішньогалузеве регулювання міжнародних правовідносин (принципи морського та дипломатичного права).

Так, спеціальними принципами міжнародного економічного права є

принципи:

1)  недискримінації (надання умов, які є не гіршими ніж умови для інших держав);

2)  найбільшого сприяння (обов'язок надавати пільговий режим, який, застосовується до будь-якої третьої держави);

3)  національного    режиму    (на   взаємних   засадах   прирівнювання іноземців до своїх громадян);

4) взаємної  вигоди   (справедливе   розподілення   вигод   і   обов'язків обсягу, що порівнюється);

5)  преференціального    режиму    (торгові    пільги    в    основному    у відношенні митних зборів).

§5. Звичаєві та договірні норми. їх взаємозв'язок та взаємозалежність

Звичаєві норми - такий вид норм міжнародного права, що характеризується переродженням звичаїв у норми, шляхом надання їм юридично обов'язкової сили.

Характерні риси звичаєвих норм:

1.   Виступають основним  засобом формування  загального  міжнародного права.

2.  Приймаються, реалізуються та змінюються міжнародним співтовариством в цілому, оскільки її положень дотримуються практично всі держави.

3.  Є  базовими  та   загальновизнаними,   що   дає   можливість  припускати існування загальної гарантованості виконання приписів звичаєвих норм.

Договірні норми - такий вид норм міжнародного права, який становить собою формально-виражене правило поведінки, юридична сила якого витікає з міжнародно-правового договору.

Характерні риси договірних норм:

1)  формально   виражені  (мають   певні   переваги   притаманні   письмовим документам);

2)  більш точно та конкретно виражають зміст правовідносин ніж звичаєві;

3)  є  основою   створення,   діяльності  та   визначення   правового   статусу міжнародних організацій;

4)  процес створення обмежується часом узгодження сторонами суттєвих умов угоди, що займає відносно небагато часу;

5)  є наслідком більш оперативного реагування на зміну відносин;

6)  процес застосування більш легкий, внаслідок змістової визначеності норми,

7)  більш   приваблива   можливість   застосування   у   якості   підстави   для формування процесуальної поведінки або становища тощо.

Договірні та звичаєві норми міжнародного права тісно взаємопов'язані бою та знаходяться у взаємодії. Так, вони мають єдину юридичну природу та здійснюються на основі єдиних принципів.

Договори виступають засобом реалізації положень норм звичаєвого права оскільки призводять до конкретизації змісту та способів реалізації останніх у певних відносинах. В той же час звичаєві норми служать нібито орієнтиром для формування змісту та загальних начал договорів.

Тема 5. Регулювання стану міжнародно-правових відносин

1   Поняття та механізм міжнародно-правового регулювання.

2.  Міжнародний правопорядок та міжнародна законність.

3.  Контроль в міжнародному праві.

4.  Міжнародна правова відповідальність. Санкції та контрміри.

§1. Поняття та механізм міжнародно-правового регулювання

Міжнародно-правове регулювання - різновид соціального управління, яке представляє собою власний вплив держав на свої взаємовідносини за допомогою міжнародного права.

Регулювання є частиною процесу функціонування міжнародного права та складається з двох систем:

1)  та, що регулюється (об'єкт регулювання - система міждержавних відносин);

2)  та, що регулює (сукупність засобів міжнародно-правового впливу).

Система міжнародних відносин функціонує на підставі принципу саморегуляції, самоуправління, заснованому на об'єктивних соціальних закономірностях. Головне джерело дійової сили міжнародно-правового регулювання є взаємодія держав, як носив суверенітету та абсолютної внутрішньої влади

Основними засобами, які використовуються в управлінні системою міжнародних відносин є політичні, економічні, юридичні, ідеололчні, та в ряді випадків - релігійні Причому, найбільш суттєву роль відіграють у регулюванні політичні та юридичні засоби Однак правове регулювання більш формалізоване й конкретне, та відрізняється визначеністю змісту та обов'язковістю сили

Механізм   міжнародно-правового  регулювання - сукупність міжнародно-правових    засобів    та    способів    за    допомогою    яких здійснюється регулюючий вплив права на міжнародні відносини Механізм міжнародно-правового регулювання складається з ряду

елементів:

1      Міжнародно-правова норма, яка здійснює первинне регулювання міжнародних відносин, чітко встановлюючи та регламентуючи характер міждержавних   стосунків   та   обставини   їх   виникнення   й   розвитку Регулювання    здійснюється    шляхом    визначення    основних    засад виконання, використання, дотримання та застосування

2      Міжнародно-правові     відносини,     які     за     своїм     змістом відрізняються від міжнародних відносин та мають вигляд виникаючого на підставі   норм   міжнародного   права   зв'язку   між   суб'єктами,   який характеризується наявністю взаємних суб'єктивних прав та обов язків Вони складаються зі змісту (суб'єктивні права та обов'язки), суб єкта об'єкта,   та   юридичного   факту   (події,   дії,   правомірні,   неправомірні правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі та ін )

3      Міжнародно-правова свідомість, як сукупність ідей та уявлень щодо необхідності існування міжнародного правопорядку, яку розділяють суб'єкти міжнародних правовідносин як взагалі, так і кожний окремо Складається з двох частин - загальної (правосвідомість єдина для всіх суб’єктів незважаючи на істотні відмінності між державами) та окремих учасників (правосвідомість кожного окремого учасника міжнародних відносин з урахуванням всієї специфіки) Правосвідомість сприяє як формуванню так і реалізації норм міжнародного права як шляхом нормативного впливу, так і через державно-правовий світогляд

Таким чином, міжнародні відносини не хаотичні, а підпорядковані та регулюються певним складним механізмом

§2. Міжнародний правопорядок та міжнародна законність

Міжнародний правопорядок - реально існуюча система міжнародних відносин, які виникають, розвиваються та діють на підставі та у відповідності з нормами міжнародного права, яка покликана надати міжнародному співтовариству структурну стабільність на підставі визначених цілей та принципів

Міжнародний правопорядок історично обумовлений, причому ця обумовленість продиктована потребами світової системи взагалі, та національними системами зокрема

Міжнародний правопорядок тісно пов'язаний з правовою безпекою, тобто фактичною усвідомленістю кожного учасника міжнародних відносин, незалежно від статусу, про те, що йому забезпечено захист прав та законних інтересів

Міжнародна законність - режим функціонування системи міжнародних відносин, який характеризується добровільним та доброякісним виконанням обов'язків з міжнародного права всіма Учасниками міжнародно-правових відносин

Зміст цього соціально-юридичного явища полягає в тому, що суб'єкт наділений певними правами та зацікавлений у виконанні зобов'язань іншою стороною правовідносин, у повному обсязі усвідомлює, що якісне виконання обов'язків ним самим призведе до виконання зобов'язань контрагентом

Юридичний зміст законності - факт визнання юридичної сили міжнародно-правових норм Режим міжнародно-правової законності розповсюджується як на правотворчу (полягає у забезпеченні правомірності порядку прийняття та змісту норм що створюються), так і на правозастосовчу стадії (змістом здійснення законності є відповідність примушення принципам та нормам існуючого міжнародного права)

Таким чином, існує тісний взаємозв'язок міжнародного правопорядку та міжнародної законності, оскільки міжнародний правопорядок може існувати лише в умовах законності, а ефективне функціонування правопорядку - необхідна умова законності

§3. Контроль у міжнародному праві

Контроль    -    підпорядкований    процес    аналізу    інформації учасниками    міжнародних    відносин,    метою    якого    є    визначення відповідності поведінки суб'єктів приписам міжнародних норм Контроль виконує наступні функції:

1)  надає можливість виявити факт міжнародного правопорушення,

2)  є своєрідною підставою та базою для розвитку подальшого впливу на правопорушника    (припинення    правопорушення,    ліквідація    або компенсація наслідків правопорушення, попередження подальшого скоєння правопорушень і под ),

3)  тлумачення  норм  міжнародного права - які дії, та чим саме не відповідають нормам права в уявленні особи, що здійснює контроль

Відповідно до засобів та суб'єктів здійснення контролю розрізняють:

Національний   контроль   -  здійснюється  засобами   що  є  у розпорядженні окремої, зацікавленої в контролі держави у відношенні виконання зобов'язань з міжнародного права (контроль за виконанням підприємствами, організаціями, установами зобов'язань, що виникають з міжнародних договорів,  з одного боку,  та  контроль за  виконанням міжнародних зобов'язань з боку іншоі(их) держав, що уклали договір)

Міжнародний контроль - здійснюється шляхом об'єднання колективних зусиль суб'єктів міжнародних правовідносин та наділенням відповідними повноваженнями міжнародних організацій та органів (на договірних засадах передбачаються узгоджені контрольні механізми - національні або міжнародні інспекції (угода між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності 1978р ), змішані комісії (договір між СРСР та США про проведення підземних ядерних вибухів від 1976р ) та інші засоби

Відповідно до предмету впливу розрізняють:

Спеціальний контроль - здійснюється у відношенні якоїсь конкретної конвенції або групи конвенцій, що регулюють однорідні за своїм характером правовідносини Механізм контролю при цьому передбачено змістом самої конвенції (Конвенція про заборону розробки, виготовлення, накопичення та використання хімічної зброї 1993р, Дунайська комісія здійснює контроль виконання Белградської конвенції про режим судноплавства по Дунаю (1948р )).

Загальний контроль - здійснюється міжнародними органами та організаціями в межах їх компетенції у відношенні до сфери відносин, Що регулюються між державами-учасниками Тобто за додержанням норм міжнародного права у конкретних відносинах

§4. Міжнародна правова відповідальність. Санкції та контрміри

Міжнародна правова відповідальність - наслідки неприємно^ характеру, що застосовуються до порушника норм міжнародно^ права та полягають в покладенні на останнього обов'язку негайно припинити протиправні дії, ліквідувати або компенсувати наслідки правопорушення та збуджують його не здійснювати протиправну поведінку у подальшому.

Міжнародна правова відповідальність є закономірним наслідком міжнародного правопорушення, яке, в свою чергу, є підставою відповідальності. Тому необхідною умовою притягнення до відповідальності повинна бути констатація складу правопорушення - визначення суб'єкта (суб'єктом відповідальності є держава в цілому, бо несе відповідальність не тільки за дії своїх державних органів, а й за дії фізичних і юридичних осіб, що знаходяться під її юрисдикцією, тому що може вплинути на їх поведінку нормами національного права) суб'єктивної сторони (встановлення наявності вини), об'єкта (те, що було порушене) та об'єктивної сторони (протиправне діяння, його наслідки та причинний зв'язок між ними).

Відповідальність як засіб реагування на правопорушення має певні функції:

1.      Правоохоронна:

а) припиняюча - зупинити правопорушення;

б) компенсаційна - надати потерпілому компенсацію за завдану матеріальну та моральну шкоду;

2       Виховна:

а) Загальнопревентивна - вплинути на майбутню поведінку всі" учасників міжнародних правовідносин у дусі доброякісного виконання договірних обов'язків;

б) індивідуально-превентивна - вплинути на майбутню поведінку правопорушника з метою недопущення нових правопорушень.

Відповідно до ступеня міжнародної небезпечності правопорушення поділяються на:

Міжнародні злочини - категорія міжнародних правопорушень що становлять особливу небезпечність та тяжкі наслідки для міжнародного суспільства взагалі, або прав та свобод людини зокрема (агресія, апартеїд, рабство, геноцид тощо).

Міжнародні делікти - категорія міжнародних правопорушень, що за своїм ступенем є менш небезпечними ніж міжнародні злочини, та, як правило характеризуються обмеженим колом учасників порушених правовідносин (постраждалий - правопорушник).

Правопорушення є підставою для первинної та вторинної відповідальності. Первинна відповідальність проявляється в обов'язку припинити правопорушення та відновити порушене право, а вторинна -є підставою для легітимного застосування санкцій або контрмір, у разі невиконання законних вимог потерпілого або інших осіб.

Санкції та контрміри - є специфічним видом примушення, яке застосовується у відношенні правопорушника.

Відповідно до суб'єкта застосування відповідальності розрізняють:

Санкції - різновид примушення, як відповідна реакція на правопорушення, що може бути застосоване лише міжнародними організаціями в межах їх компетенції.

Стосовно застосування санкцій найбільш суттєвими повноваженнями наділена ООН (ст.41, 42 Статуту ООН). Так, за Рішенням Ради Безпеки ООН, та лише у разі погрози миру або агресії ООН вправі застосувати такі санкції, як:

1)  повне або часткове розірвання економічних відносин, залізничну морських, повітряних   та інших засобів зв'язку, а також розірвану дипломатичних відносин

2)  дії   виражені  в демонстрації,  блокаді,  інших операцій  повітряну морських, та сухопутних сил членів Організації

Контрміри - відповідна реакція на правопорушення з боц держави, чиї права та законні інтереси порушені

До контрмір відносяться реторсії та репресалії

 Реторсія - відповідна акція, яка застосовується однією державою у відношенні до іншої з метою припинення недоброзичливих несправедливих дискримінаційних дій останньої, які в той же час не є правопорушенням (певні обмеження в статусі іноземців - громадян такої держави, відзив посла як відповідь на образу у відношенні до держави і т ін )

Репресалія - відповідні дїі держави, чиї права порушені, метою яких є вплив на порушника щодо припинення протиправних дій останнім, та виконанням ним зобов'язань, що виникли внаслідок правопорушення (затримання рибальського судна за незаконний вилов риби, накладення арешту на майно або його конфіскація і под) Необхідною умовою легітимного застосування репресалій є відповідність, пропорційність останніх правопорушенню та його негативним наслідкам

Відповідно до характеру розрізняють:

політичну відповідальність (санкції, сатисфакції, реторсії, репресалії),

матеріальну відповідальність (репарація, реституція, субституція)

Сатисфакція    _    форма    політичної    відповідальності,     що виражається в   публічному   завіренні    постраждалої  сторони   в  недопущенні повторення правопорушення з боку порушника в "подальшому, в усвідомленні провини , под

Репарація - форма матеріальної відповідальності, яка виражена в обов’язку відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну авопорушенням у грошовій формі, або в іншій компенсації збитків

Реституція - форма матеріальної відповідальності, яка виражена в обов'язку відновити стан, який мав місце до скоєння правопорушення

Субституція - форма матеріальної відповідальності, яка виражена в обов'язку винної сторони замінити пошкоджене внаслідок скоєння правопорушення майно на таке саме за ціною, або якісними характеристиками тощо, за погодженням з постраждалою стороною

Тема 6.Сфера дії міжнародного права

1   Суб'єктна, об'єктна та просторова сфери дії міжнародного права

2 Розмежування просторових сфер дії міжнародного і національного (внутрішньодержавного) права

3   Міжнародне право і екстра територіальна дія національного права

§1. Суб'єктна й об'єктна сфери дії міжнародного права

Визначення сфери дії міжнародного права має істотне значення не тільки для теорії але й для практики Так, зросла кількість договорів у які включаються статті під назвою "Сфера дії договору", причому   у більшості випадків у них говориться про територіальну сферу

Сфера   дії   міжнародного   права   -   область   застосувань міжнародно-правових засобів впливу на об'єкт регулювання.

Прийнято розрізняти три сфери дії міжнародного права:

1) суб'єктну;                                                   3) просторову.

2)  об'єктну;

Суб'єктна сфера - це певне коло суб'єктів, на яких поширюється дія норм міжнародного права.

Об'єктна сфера - це коло відносин, на які поширюється міжнародне право.

Ці дві сфери тісно взаємодіють між собою і е взаємодоповнюючими; об'єктна сфера пов'язана із суб'єктною, оскільки до неї входять лише відносини між суб'єктами міжнародного права.

Так, визначення суб'єктного складу (тобто суб'єктів на яких поширюється дія міжнародно-правових норм) має першорядне значення практично до всіх міжнародних угод.

Об'єктна сфера (які види відносин і яким чином регулюються) визначається змістом договору.

Наприклад, сфера дії угоди про усунення подвійного оподатковування визначається за допомогою трьох параметрів; а) коло осіб, яких стосується угода — "...угода застосовується до осіб..."; б) вид податків, яким присвячена угода - '...поширюється на доходи..."; в) межі територіальної сфери діяльності угоди - "...поширюється на територію держави...".

Об'єктна сфера постійно розширюється внаслідок появи нових видів взаємодії суб'єктів міжнародних правовідносин, які раніш знаходились поза межами міждержавного співробітництва (співробітництво в галузі дотримання прав людини і громадянина, в галузі науково-технічного співробітництва і т. ін.).

Просторова (територіальна) сфера дії міжнародного права - визначення сухопутних, водних, повітряних, космічних просторів, на які поширюється дія норм міжнародного права.

Просторова та суб'єктна  сфери   можуть  як співпадати,  так  і розходитись. Вони співпадають в тому разі, якщо норми міжнародного права зобов'язують державу (як суб'єкта) здійснювати щось в межах її території.

Розходяться вони, наприклад, в випадку дії обов'язкової для всіх держав універсальної норми. В цьому разі дія норми може обмежуватися космічним простором і не мати відношення до території учасників. Нарешті, у такого суб'єкта як міжнародна організація взагалі немає своєї території.

Територіальна сфера дії договору визначена ст. 29 Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" 1969 р. - "...Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлено в інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території..". У даному випадку поняття "вся територія учасника" включає не тільки державну територію, але й простір, на який поширюється юрисдикція держави відповідно до міжнародного права.

Таким чином, спостерігається явна тенденція розширення сфери дП міжнародного права на нові міждержавні відносини внаслідок як появи нових видів взаємодії держав, так і потреби в більш досконалому правовому регулюванні вже існуючих взаємовідносин.

§2. Розмежування просторових сфер дії міжнародного і національного (внутрішньодержавного) права

Щоб здійснити розмежування просторових сфер дії міжнародного атонального права необхідно визначити межі кожної з них.

Просторова сфера верховенства міжнародного права

Режим міжнародних просторів (повітряного, космічного, відкритого моря) - цілком визначається міжнародним правом. Це ж відноситься і д, сухопутної міжнародної території - Антарктики, режим якої визначенні договором про неї від 1959р. Отже, у всіх міжнародних просторах, безумовний примат належить міжнародному праву, і воно визначає якою мірою тут може діяти національне право.

У той же час міжнародне право закріпило положення відповідно д0 якого діяльність фізичних і юридичних осіб у міжнародних просторах регулюється національним правом. (Приклад: ст.8 договору про Антарктику 1959р. встановлює, що спостерігачі, науковий персонал, і також персонал, що супроводжує таких осіб, знаходяться ті юрисдикцією тих держав, громадянами яких вони є).

Таким чином, абсолютною просторовою сферою дії міжнародного права є міжнародні простори, режим яких воно повною мірою визначає В міру інтенсифікації діяльності юридичних і фізичних осіб у цій сфері сюди проникає національне право, однак межі його дії визначаються міжнародним правом.

Просторова сфера територіального верховенства держав

В межах своєї території (до зовнішньої межі територіальних вол включно) держава реалізує повний і винятковий суверенітет.

Але є випадки, коли на виконання інтересів усього світової співтовариства, міжнародне право проникає в сферу територіального верховенства держав.

Так, в інтересах міжнародного судноплавства іноземним суда*1 надано право мирного проходу по територіальних водах, в межах яких теоретично, міжнародне право не діє. Але, мирний прохід, при цьоМУ регулюється правом прибережної держави, яке повинно відповідати принципам міжнародного права.

Таким чином, держава здійснюючи повний суверенітет на своїй території  встановлює   правопорядок   якому   підлеглі   всі   фізичні   й юридичні особи, що там знаходяться. Сфера дії національного права - державна територія і порядок проникнення міжнародного й іноземного права регулюється самою державою.

§3. Міжнародне право і екстратериторіальна дія національного права

Екстратериторіальна дія національного права - це принцип, відповідно до якого, в окремих випадках, норми права розповсюджують свою дію і за межі державної території.

Юрисдикція випливає із суверенітету держави та передбачає реалізацію його законодавчої, судової й адміністративної (виконавчої) влади, їх обсягу і сфери дії.

Загальне правило сфери екстратериторіальної юрисдикції -держава здійснює повну юрисдикцію в межах своєї території й обмежену по відношенню до своїх громадян і організацій за її межами.

Внаслідок територіального верховенства держави іноземне право діє тільки в межах національного права. Держава не може вимагати від своїх громадян і організацій, що знаходяться за кордоном, здійснення дій заборонених "місцевим правом".

Усе більш широка екстратериторіальна дія права забезпечується за допомогою національних законів і міжнародних договорів держави. Особливо значну роль у цьому відіграють численні договори про правову допомогу (наприклад ст. 51 Конвенції країн СНД "Про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справах" 1993р. зобов.язала учасників  визнавати і виконувати рішення  судів  один одного  по цивільними   сімейних   справах,    а   також   рішення   по кримінальних справах про відшкодування збитків.   Так само кожна сторона з доручення іншої сторони зобов'язана здійснювати " переслідування проти власних громадян, підозрюваних у тому, що зробили на території запитуючої Договірної Сторони злочин)

Тема 7. Територіальне верховенство держав

1   Територіальне верховенство та державна територія

2   Правовий статус державних кордонів

§1. Територіальне верховенство та державна територія

Територіальне верховенство - найважливіша властивість державного суверенітету, що означає вищу, повну і виняткову владу держави на своїй території

Територіальне верховенство включає вищу владу і суверенне володіння (мається на увазі право розпоряджуватися державною територією і п ресурсами, включаючи передачу тієї чи іншої частини іноземній державі)

Обсяг відповідальності держави за все, що відбувається на п території обумовлений, насамперед, тим, що вона здійснює виняткову владу на своїй території При цьому, морські, повітряні і космічні кораблі розглядаються в міжнародному просторі як територія держави їхнього прапора

У разі, якщо держава або ґі компетентні органи не спроможні забезпечити законні права й інтереси іноземних держав і громадян можливе настання міжнародно-правової відповідальності

В  той  же  час,   як   вже  було   зазначено   в   наступних  темах територіальний принцип має і екстратериторіальний аспект, а саме - влада держави поширюється на його громадян у міжнародних просторах наприклад, в Антарктиці

Юрисдикція примусового здійснення може мати місце лише в межах державної території. Таким чином, повна юрисдикція здійснюється тільки в сфері територіального верховенства держави

Вказане свідчить про тісний зв'язок державного верховенства з територією

В міжнародному праві, залежно від розповсюдження юрисдикції, виділяють:

1) державна територія,                            2) міжнародна територія

Державна територія - належним чином зафіксована територія (види простору земної кулі з його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором) на якій проживає народ, що створив цю державу і на яку поширюється сфера дії державного суверенітету, сфера територіальної юрисдикції держави

Склад державної території:

1)  сухопутна територія - поверхня суші, включаючи острови,

2)  водна    територія    -   акваторія,    включаючи    внутрішні    води    і територіальне море,

3)  земні надра,

4)  повітряний простір - простір розташований над перерахованими просторами

Ст 13 ч 1 Конституції України передбачає, що " земля, й надра атмосферне повітря й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси П континентального шельфу, виключній (морської) економічній зоні є об'єктами права власності українського народу " Таким чином, суверенітет України поширюється ищевказані території,   на штучні острови, установи й споруди, що знаходяться на континентальному шельфі та у виключній економічній зоні.

Надра - це частина державної території, що знаходиться під її сухопутною і водною територіями,   глибина якої не обмежена, теоретично поширюється до ядра земної кулі.

Внутрішні води - визначена частина морських вод, закріплена територією конкретної держави. Вони включають:

1)  води портів;

2)  води  заток,  бухт,  проток і лиманів,  берега яких належать даній державі;

3)  води рік, озер й інших водойомів, берега яких належать державі.

До складу державної території входять відповідні ділянки міжнародних і прикордонних рік, а також прикордонних водойм (озер каналів).

Повітряна територія - це повітряний простір у межах державних кордонів, висотна межа якого досягає 100 — 110 км.

Висотна межа повітряного простору необхідна для відокремлення кордонів держави від космічного простору, підлеглого міжнародному режиму.

Також існують і спеціальні поняття території, встановлені окремими галузями права (наприклад ст. 5, 6 Митного кодексу України встановлюють поняття "Митної території" з всіма її складовими та визначають межі митної території України відповідно).

Держава може в однобічному порядку на підставі договору обмежувати свою територіальну юрисдикцію, передавши певні права іншій державі (наприклад угоди про встановлення спеціальних митних режимів передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності цих держав, угоди про перебування іноземних збройних сил передбачають, що в місцях дислокації збройних сил іншої держави діє саме юрисдикція закордонної держави.

Існують наступні правові підстави зміни території:

1   наявність     ратифікованого     публічно-правового     договору передбачає зміну території;

2) наявність чітко  вираженої волі  населення,  яке  мешкає на даній території (плебісцит).

Юридичні можливості зміни території:

1)  публічно-правовий договір купівлі-продажу;

2)  публічно-правовий договір дарування;

3)  самовизначення як політико-правовий акт;

4)  цесія - обмін приблизно рівними ділянками території.

При цьому повинні враховуватися інтереси населення, яке мешкає на даній території (оптація - право вибору громадянства мешканцями).

У межах своєї території держава самостійно визначає наступні питання:

1)  допуск і статус іноземців на територію;

2)  можливість дії на території законів іншої держави;

3)  обсяг примусової влади по відношенню до громадян та іноземців врегульовується спеціально в міжнародних договорах).

Міжнародна  територія  - простір розташований за межами територій всіх існуючих держав, що знаходяться в їхньому загальному користуванні у відповідності до режиму визначеного  міжнародним правом.

До міжнародної території відносяться:

          1)відкрите море (Конвенція про відкрите море 1958р.);

2)  материк Антарктика (Договір про Антарктику від 01 12.1959р.);

3)  повітряний простір над Антарктидою;

4)  морське дно за межами континентального шельфу;

5)  космічний  простір (Договір  про принципи діяльності держав п дослідженню і використанню космічного простору, включаючи М

і інші небесні тіла від 27.01 1967р.);

6)  небесні тіла в космічному просторі.

§2. Державні кордони

Державний кордон - юридично обґрунтована умовна лінія, що визначає межі державної території.

Значення кордонів полягає в чіткому визначенні меж території і відповідно, сфери територіальної юрисдикції.

Лінія проходження кордонів і їх режим закріплюються договорами прикордонних держав і внутрішнім законодавством. Договори про режим кордонів звичайно містять положення про проходження і позначення лінії кордонів на місцевості, про спільні комісії з їх перевірки, про порядок користування прикордонними водами, залізними й шосейними дорогами, які перетинають кордони тощо,

Розрізняють наступні види кордонів:

1)  сухопутні;                                                   3) повітряні;

2)  водні;                                                          4) кордони надр.

Етапи встановлення кордонів:

Делімітація - договірний процес визначення кордонів і нанесення їх на карту.

Демаркація - процес спорудження спеціальних прикордонних знаків і складання відповідних документів

Редемаркація -  процес   відновлення   раніше   встановлених кордонів.

Сухопутні кордони встановлюються:

по характерних точках, лініях рельєфу, чітких орієнтирах (ріки, гори, і інші відносно-стабільні природно-географічні утворення);

2)  між умовними точками без природних орієнтирів;

3)  по меридіанах та паралелях.

Водні кордони на ріках встановлюються:

1)  посередині головного фарватеру, чи по тальвегу- (лінія найбільших глибин, якщо ріка судноплавна);

2)  посередині (якщо річка несудоплавна);

3)  посередині головного рукава (якщо річка має кілька рукавів);

4)  водні кордони на озерах і інших водоймах - по прямій лінії, яка з'єднує виходи кордонів до берегів водойму.

Морські кордони збігаються з зовнішніми межами його територіальних вод чи з лініями розмежування територіальних морів суміжних з протилежними державами.

Внутрішні води - води, що знаходяться між берегом держави і прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря.

Заняття промислами і дослідженнями у внутрішніх водах, також як 1 захід судів іншої держави, можливі тільки на підставі дозволу органів влади.

Територіальні  води - морський пояс, розташований уздовж Рега, а також за межами внутрішніх вод, ширина якого не повинна, ЯК Правило, перевищувати 12 морських миль.

Зовнішня   межа  територіальних   вод  є  кордоном   прибережної ви, і, відповідно, територіальні води знаходяться під юрисдикцією держави. В межах територіальних  вод діє  право  мирного  проходу ІНОЗеМНИХ СУДІВ 3 МеТОЮ Перетину ЦИХ ВОД без ЗаХОДу у ВНУТРІШНІ воді, не стаючи на рейд тощо.

Континентальний шельф - морське дно, включаючи його надр5 що простираються від зовнішнього кордону територіальних щ прибережної держави убік моря до встановлених меж (200 морську миль від територіальних вод, або не більше 350 миль у тому випадку якщо підводна окраїна материка більше 200 миль).

Режим шельфу не поширюється на води і простір під ним Відповідно до Закону України "Про власність" континентальний шельф є виключною власністю народу України.

Виняткова економічна зона - це район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягаючої до нього зони шириною до 200 морських миль від вихідних ліній з яких вимірюється шириш територіальних вод.

Прибережна держава має суверенні права щодо розвідки та розробки природних ресурсів (як живих так і неживих), та інші права (виробництво енергії води, вітру і т. ін.).                                                  

У 1995р. Рада Глав СНД прийняла Концепцію охорони зовнішніх

кордонів Прикордонними військами держав - учасниць СНД. Документом затверджено розподіл кордонів на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - між державами СНД ("режим "прозорості"), зовнішні - кордони СНД із суміжними державами, які не входять в СНД.

Мета прикордонної політики - забезпечення безпеки і стабільності на зовнішніх кордонах. Принципи - всебічне співробітництво з охорони кордонів і взаємна відповідальність держав за забезпечення належної охорони своїх ділянок зовнішніх кордонів.

За допомогою законодавства і міжнародних договорів на кордоні встановлюється прикордонний режим, який сприяє безпеці держав, г також відкриває простір для реалізації правомірних, необхідних державі зв’язків, і у той же час, перешкоджає в'їзду та ввозу, який суперечить інтересам держави. Перетинання кордону дозволяється на основі відповідних  документів   тільки    в    пунктах    пропуску,    обумовлених національним правом і міжнародними договорами.

Тема 8. Право міжнародних договорів

1   Поняття права міжнародних договорів

2. Сторони і класифікація договорів.

З Договірні правовідносини їх загальні поняття і принципи.

4. Окремі види економічних договорів і угод, їх основні характеристики.

§ 1. Поняття права міжнародних договорів Право міжнародних договорів - галузь міжнародного права, ще визначає порядок виникнення, дії і припинення міжнародних договорів.

Джерелами права міжнародних договорів є: Віденська конвенція "Про право міжнародних договорів" 1969р. (слід зазначити, ще положення її стосуються договорів між державами) і Віденська конвенція "Про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями" 1986р.

Важливу   роль   у   регулюванні   правовідносин    пов'язаних   з укладанням і здійсненням договорів відіграє і внутрішнє право. Загальні положення містяться в конституційному праві. Більш детальні норми формуються практикою державних органів, включаючи і судові. В Україні вищевказані   правовідносини   урегульовані   спеціальним   законом   законом України " Про міжнародні договори України" від 22.12.1993р. ( надалі за текстом - ЗУ від 22 12.1993р. №3767-ХІІ), що складений з урахуванням основних принципів закріплених Віденськими конвенціями.

Договір є одним із основних джерел міжнародного права, оскільки він чітко і у визначеній формі відображає угоду між суб'єктами міжнародного права про створення обов'язкових для них правил, тобто міжнародно-правових норм, що регламентують виникнення, зміну , припинення їх взаємних прав і обов'язків.

Міжнародний економічний договір - це добровільна угода м/* двома або більше суб'єктами міжнародного права з економічних чи зв'язаних з ними питань, згідно з якою встановлюються, змінюються чи припиняються їх взаємні права й обов'язки.

§2. Сторони і класифікація договорів

Сторона договору - учасник договору, наділений достатнім обсягом прав і обов'язків необхідних для реалізації його завдань та функцій.

Стороною в договорі є держава в цілому, однак у залежності від органів, що представляють державу, найчастіше розрізняють:

1)  міждержавні договори - укладаються на вищому рівні і від імені держави (п.2.ст.2 ЗУ від 22.12.1993р. №3767-ХІІ);

2)  міжурядові договори - укладаються від імені урядів (п.З.ст.2 ЗУ від 22.12.1993р. №3767-ХІІ);

3)  міжвідомчі договори - укладаються міністерствами і відомствами в межах їхньої компетенції (п.4. ст.2 ЗУ від 22.12.1993р. №3767-ХІІ).

Особливе місце займають міжнародні договори, стороною в яких виступають міжнародні організації, оскільки можливість участі міжнародної організації в договорі обмежена її функціями та спеціальним характером правосуб'єктності, що витікає з її статутних документів.

За загальним правилом договори зобов'язують тільки учасників, а для третіх держав вони не створюють ні прав, ні обов'язків за виключенням  випадків їхньої згоди  на  це (наприклад, держава,  що користується   правами   наданими   Конвенцією   про  судноплавство  по повинна дотримуватись встановлених нею правил).

Класифікація міжнародних договорів:

В залежності від числа учасників:

Двосторонні - складають основну масу, тому що фактично складаються з  обліком  конкретних,   найчастіше   специфічних  для учасників відносин і їхніх особливостей (Угода між Урядом України й Урядом Чеської республіки про сприяння і взаємний захист інвестицій 17 03.94р. - прийнята, ратифікована ЗУ № 401/95-ВР від 20.10.95р.)

Багатосторонні - найчастіше покликані вирішувати проблемні питання більш високого рівня, що мають глобальне значення. (Конвенція про відкрите море 1958р, Конвенція "Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень" 1958р. Нью-Йорк, ратифікована Указом Президії Верховної Ради від 22.08.1960р.);

За змістом об'єкта і мети:

Загальні (універсальні) - становлять інтерес практично для всіх держав (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968р.).

Регіональні (партикулярні) - укладаються між державами окремого географічного регіону (угоди укладені в рамках СНД).

За ступенем можливості участі:

Відкриті - договори право на участь в яких має кожна держава.

Закриті - договори в яких беруть участь лише держави,що його уклали.

Напіввідкриті - договори до яких можуть приєднатися й інші Учасники, але тільки за згодою сторін, які вже беруть участь у договорі.

В залежності від терміну дії договорів:

Термінові - договори, зміст яких містить чітке посилання на території Він може бути продовжений на умовах передбачених змістом договору, Чи за згодою сторін (пролонгація).

Безстрокові - договори, термін дії яких не обумовлено. Як правило це загальні договори, що встановлюють правовий режим, кодифікаційні конвенції тощо.

§3. Договірні правовідносини, їх загальні поняття і принципи

Процес укладення договорів можна розділити на певні стадії, кожна з яких має свої особливості і характеристику.

Процесу укладення передує договірна ініціатива - пропозиція укласти договір з одночасним поданням проекту тексту договору. Підготовка тексту договору здійснюється, в основному, шляхом переговорів через звичайні дипломатичні канали, на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях (наприклад, у рамках ООН діє Комісія з міжнародного права)

Повноваження:

Для участі в кожній зі стадій укладення договору представник держави чи організації повинен мати певні повноваження. У відповідності до ст.7 Віденських конвенцій 1969 і 1986р.р. глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ не мають потреби в повноваженнях і можуть здійснювати будь-які дії щодо укладення договорів (так званий принцип "ех огПсіо", тобто "внаслідок займаного положення"). Глави дипломатичних представництв, і представництв при міжнародних організаціях, глави делегацій на міжнародних конференціях не мають потреби в повноваженнях лише з метою прийняття тексту договору Майже однаковий принцип підтвердження повноважень передбачено ст.5 ЗУ від 22.12.1993р. №3767-ХІІ.

Слід зазначити,  що укладення договору  без  повноважень  не породжує правових наслідків, якщо такі дії не будуть надалі підтверджені відповідним суб'єктом.

Стадії укладення договорів:

1   Прийняття    тексту    (приймається   за   згодою    всіх   учасників говорів). Сам факт прийняття не накладає юридичних обов'язків,

але може вплинути на політику і міжнародне право.

2   Встановлення автентичності тексту (означає, що даний текст є справжнім і достовірним). Після встановлення автентичності договору текст не підлягає подальшим змінам. Здійснюється шляхом повного чи попереднього підписання самого тексту.

3. Згода на обов'язковість договору (може бути виражена підписанням, ратифікацією, затвердженням, прийняттям або приєднанням, відповідно до порядку передбаченого самим договором)

Підписання договору, або остаточне прийняття тексту, або вираження згоди на його обов'язковість. Підписання буває: повним, остаточним чи попереднім. Одним із видів попереднього підписання є парафування, що характеризується підписанням ініціалами уповноважених осіб першої та останньої або кожної сторінок договору. Підписання договору породжує моральний обов'язок подати його на ратифікацію.

Ратифікація - акт затвердження договору вищими органами держави, що виражає згоду на його обов'язковість.

Порядок ратифікації визначається внутрішнім правом держав-учасниць договору (ст.85  Конституції України  28.06.98р. - визначає повноваження Верховноі Ради України. ч.2 ст.7 ЗУ "Про міжнародні договори України" - встановлює  перелік   міжнародних  договорів,   які   підлягають  обов'язковій ратифікації). Акт ратифікації є підставою для підпису головою ратифікаційної грамоти. Процес ратифікації вважається завершеним обміну ратифікаційними грамотами, або, у випадку багатобічного договору після здачі її на збереження.

Затвердження, прийняття - процедури вираження згоди „а обов'язковість договору, який не підлягає ратифікації, але потребу ухвалення після підписання. Ці процедури застосовуються в тих випадках, якщо це передбачено договором або діючим законодавством сторін.

Приєднання - акт згоди на обов'язковість договору, укладеного іншими державами.

Можливість приєднання передбачається в самому договорі, щ узгоджується з його учасниками. Як правило, приєднання здійснюється тими ж органами, що й ратифікація.

Застереження - односторонні заяви, зроблені стороною в процесі укладення договору, що мають за мету змінити або виключити дію окремш положень у відношенні автора застереження.

Вимоги до застережень:

1)  не повинні суперечити цілям і принципам договору;

2)  не повинні змінювати його головний зміст.

Юридичні наслідки застережень - вносять відповідні зміни в договір у взаємовідносинах сторони, що їх зробила, та сторін}що їх прийняли. Якщо окремі учасники договору заперечують проти застережень, то по відношенню до них вони не застосовуються, також, як і не змінюють статусу взаємовідносин між іншими учасниками.

Після ратифікації або іншого вираження згоди на обов'язковість сили РІІ договору здійснюється обмін ратифікаційними грамотами, документами я* підтверджують прийняття або затвердження договору (у разі якщо договір двосторонній), або їх передача на схов (у разі, якщо договір багатосторонній) або обмін нотами - як спрощена форма вираження згоди на обов'язковість договору

Депозитарій (охоронювач) - визначений угодою договірних сторін об'єкт, у функції якого звичайно входять: і) збереження оригіналу договору і зданих на збереження повноважень;

2)  підготовка і розсилання засвідчених копій договору;

3)  одержання і збереження стосовних до договору документів;

4)  реєстрація договору.

Договори набирають силу на умовах, що зазначені в самих договорах. Не потребуючий ратифікації або затвердження договір набирає сили з моменту його підписання. Договір, що підлягає ратифікації набирає силу після його ратифікації.

Реєстрація та опублікування договору також виконують важливу роль. Так, реєстрації підлягає договір, що вже набрав сили, для чого одна із сторін направляє в секретаріат ООН примірник договору.

Після ратифікації, чи її процедури, що її замінює, договір підлягає публікації. Офіційна публікація договору має істотне практичне значення, бо договір стає частиною правової системи держави і підлягає застосуванню всіма органами держави. Крім того, офіційна публікація має ще й загальнополітичний результат - це один із шляхів боротьби з "таємними" договорами, що й на сьогоднішній день існують в міжнародних відносинах (угоди про військове співробітництво, постачання товарів, співробітництво силових відомств і т. ін.)

Форма договору - зовнішня форма вираження договору.

Міжнародне право не встановлює обов'язкової форми договору. Учасники мають право самостійно визначати у якій формі повинен бути Укладений договір. Сама форма не впливає на юридичну чинність договору.

Форми договорів

Усна - як правило, використовується для оформлення перетворену дипломатичних місій у посольства, для встановлення дипломатичні); відносин. Має назву "джентльменська угода".

Письмова - домінуюча в договірній практиці, оскільки має певні переваги такі, як деталізація положень, вираження цифрових показників і т ін.

Структура договору:

1)  преамбула — частина договору, що вказує на мотиви його укладення, мету й принципи;

2)  центральна частина - частина договору, яка містить його основний зміст;

3)  заключна частина - частина договору, що містить вказівки на порядок вираження згоди на обов'язковість договору, про набрання ним сили і припиненні дїїі т. ін.;

4)  додаткова частина - додатки до договору, юридична чинність яких однакова з центральною частиною договору.

Укладені договори можуть бути переглянуті під час їх дії.

Перегляд договорів - процес внесення до їх змісту виправлень і змін. Можливий тільки за згодою учасників, причому перегляд багатостороннього договору між двома чи більше учасниками, по відношенню один до одного, можливий тільки в тому випадку, якщо це передбачене самим договором або не заборонено ним При цьому зміни не повинні впливати на права та обов'язки інших учасників.

Кожний діючий договір обов'язковий для учасників, поки не буде встановлена його недійсність.

Недійсність буває: відносна - робить договір заперечним, на підставах помилки, обману, підкупу представника;

абсолютна - означає первинну незначність договору. її підставами є мус  представника,   примус  держави,   протиріччя   імперативній   нормі міжнародного права.

Припинення дії договорів можливо двома шляхами:

1)  денонсація   -   однобічне   припинення   дії   договору   на   умовах, передбачених у ньому;

2)  анулювання - однобічне правомірне припинення дії договору на підставах, у ньому не передбачених. Такими підставами можуть бути: істотне порушення  положень  договору  одним  з   його  учасників;   безповоротне зникнення об'єкта необхідного для виконання договору.

Призупинення - тимчасове припинення дії договору або відповідно до зазначених в договорі підстав, за згодою сторін, або на основі норм міжнародного права. Призупинення тимчасово звільняє учасників від обов'язку виконувати договір і не впливає на придбані права й обов'язки.

§4. Окремі види економічних договорів і угод, їх основні характеристики

За об'єктом регулювання міжнародно-економічні договори можливо виділити у наступні групи:

1)  які визначають міжнародно-правовий режим економічних зв'язків;

2)  які регулюють  проходження товарів чи  послуг,  або  капіталу через Державні кордони;

3) які регулюють платежі між державами;

4) про взаємне надання транспортних, страхових, банківських послуг пов'язаних з забезпеченням проходження товарів чи послуг, або капіталу через державні кордони;

5)  про перевезення вантажів морським, залізничним, повітряним та автомобільним транспортом;

6)  про міжнародне регулювання цін на товари з сировини;

7)  інші міжнародні угоди  (договори  про економічну допомогу,  про міжнародне регулювання виробництва і т. ін.).

Торгові договори

Найважливішою формою економічної співпраці держав є торговий договір, який містить міжнародно-правові принципи та умови (торговельно-політичний режим) торгових та інших економічних відносин між державами.

Торгові договори встановлюють загальний правовий режим торгівлі, та можуть мати різне найменування - договори про дружбу, торгівлю і мореплавство, про торгівлю та навігацію. Внаслідок свого характеру торгові договори укладаються від імені глав держав і підлягають ратифікації, після чого, як правило, виступають основою для укладення більш конкретних міжурядових угод. Договорами встановлюється правовий режим, який сторони взаємно надають одна одній в питаннях регулювання порядку експорту й імпорту товарів, податкового оформлення, оподатковування й інших питань торгової та пов'язаною з нею діяльністю. Як правило, торгові договори мають тривалий термін дії - 5 років і більше. Мають місце випадки, коли договори укладаються безстроково, тобто без чіткого визначення терміну їхньої дії.

Найчастіше в галузі торгівлі товарами встановлюється режим найбільшого сприяння, і конкретно вказуються сфери, на які він поширюється. Обсяг статусу найбільшого сприяння встановлюється конкретно в кожному міжнародному договорі, при цьому застосовується метод перерахування випадків (сфер, товарів, і т. ін.), при яких застосовується режим найбільшого сприяння.

Прикладом торгового договору може виступити угода між урядом України й урядом республіки Вірменія "Про вільну торгівлю" від 07.10.1994р. ратифікована Законом N 167/96-ВР від 05.05 96 ) Так, у ст.ст. 1, 2 Угоди освіттлені питання обкладення митом, та питання оподаткування (заборона підвищення  ставок  податків  або  зборів  на товари,   аналогічні  товарам внутрішнього виробництва, чи товарів що вироблені та надходять з третіх країн заборона застосовування у відношенні складування, перевантаження, збереження, перевезення товарів договірної сторони правила інші, ніж ті, що застосовуються в аналогічних випадках у відношенні власних товарів, чи товарів походженням з третіх країн.). Питання, пов'язані з порядком здійснення транзиту по території країн-учасниць висвітлені в ст.7 (дотримання принципу волі транзиту - обов'язок сторін забезпечити безперешкодний транзит через їх територію товарів, що походять з митної території один-одної та інші умови.

Контингентні угоди (угоди про товарообіг)

Являють собою угоди між урядами держав-учасниць про постачання товарів. Як правило укладаються терміном не більше ніж на один рік, однак у деяких випадках термін угоди може досягати й п'яти років.

Контингенти взаємних постачань товарів наводяться в переліках, що є доповненням до угоди. В них визначається як загальна кількість товару по кожній з позицій, так і його річні обсяги протягом терміну дії угоди, якщо ця угода довгострокова. За згодою сторін переліки можуть щорічно Доповнюватися й уточнюватися, що оформлюється відповідними протоколами між урядами. Уклавши контингентні угоди, уряди зобов'язуються безперешкодно надавати дозвіл на експорт і імпорт товарів у межах погодженої кількості і виду. Іноді, на основі взаємності, уряду надають гарантії На постачання відповідних товарів.

Кредитні угоди

Являють собою договори згідно до яких одна із сторін (держава-кредитор) надає іншій стороні (державі - боржнику) певну суму коштів, а інша сторона погашає суму боргу на передбачених угодою умовах  Під умовами погашення боргу розуміються тверда валюта, банківські метали постачання товарів тощо. За такими угодами сторона - боржник зобов'язана сплатити певний відсоток за користування кредитом.

Міжурядова кредитна угода - угода про зобов'язання сплатити 6орг Кредит надається не для безпосереднього його використання урядом, а в інтересах визначених суб'єктів даної держави.

Додатковими гарантіями для укладення міжурядової кредитної угоди є:

1)  ратифікація кредитної угоди відповідно до законодавства про міжнародні договори;

2)  видача боржником урядових боргових зобов'язань;

3)  видача   боржником   боргових  зобов'язань   чи   казначейських   векселів Національного банку.

Зміст угод про постачання товарів у кредит розкриває, як правило, там положення: сума кредиту чітко визначена; постачання товарів кредитора передують постачанням товару боржника; за користування кредитом уряд -боржник сплачує уряду - кредитору певний відсоток, що називається "вартість кредиту".

Угоди про міжнародні розрахунки

Це міжурядові угоди про порядок здійснення розрахунків за товари, послуги й інші торгові та неторгові операції. Можуть укладатися окремо, але можуть виступати і як положення, що включаються до складу угод про товарообіг. Існують наступні види угод про міжнародні розрахунки:

Платіжні - містять зобов'язання урядів на дозвіл переказів конвертованої чи обмежено конвертованої валюти в межах здійсненне платежів між відповідними державами.

Клірингові - визначають порядок взаємних розрахунків шляхом зустрічних вимог і зобов'язань, що виникають у зовнішній торгівлі, переказу іноземної валюти 

Метою таких договорів є необхідність збалансувати взаємні платежі. Оскільки курс валют, у якій відбуваються розрахунки коливається, - передбачається валютне застереження , згідно з якою готівка на кредитних перераховується при зміні курсу валют.

Довгострокові комплексні угоди про економічне, промислове і науково- технічне співробітництво

Визначають загальні перспективи, нові напрямки і сфери промислового й торгового співробітництватва та його організаційні форми. Містять зобов'язання урядів держав сприяти співробітництву між зацікавленими організаціями і підприємствами шляхом створення для цього необхідних умов.

Приклад - Угода про основні напрямки економічного і торгового та науково-технічного співробітництва між СРСР та Індією від 1985р., Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво від 27 серпня 1996 р.( Угоду ратифіковано Законом N 41/98-ВР від 16.01.98 )

Товарні угоди

Угоди укладені між державами-експортерами і державами-імпортерами мінеральної і сільськогосподарської сировини. Мета укладання таких угод -створення умов, здатних запобігти фактам значних стрибків цін на сировину шляхом врегульованого визначення експортно-імпортних квот для держав-виробників і встановлення мінімальних та максимальних цін на такі товари. Так, держави-експортери беруть обов'язок не пропонувати на експорт конкретного товару більш ніж це встановлено для нього квотою. В свою чергу держави-імпортери повинні здійснити закупівлю визначеної кількості товару.

Внаслідок неможливості регулювання обсягу того чи іншого товару, в товарних угодах передбачається міжнародна система контрольованих запасів (національні - зберігаються в межах держав-експортерів, квазіміжнародні зберігаються в межах держав-експортерів, але підлягають розподіленню згідно з міжнародними   нормами,   міжнародні   -   зберігаються   міжнародними організаціями ( Між африканська організація з кави, ОПЕК)

Міжнародний договір про надання технічних послуг

До технічних послуг відноситься монтаж, нагляд за монтажем (шефнагляд), послуги сервісу.

На сьогоднішній день універсальна міжнародна конвенція в цій сфер ще відсутня. Проте, активно укладаються угоди між окремими державами метою яких є регулювання основних питань співробітництва в області технічних послуг. Так, наприклад, Угода про співробітництво в області технічного нагляду за судами і їхньої класифікації (Варшава, 15 грудня 1961 року), укладена між урядами НРБ, ВНР, ГДР, ПНР, РНР, СРСР і ЧСР.

Сторони зобов'язані здійснювати обмін інформацією з питань організації роботи органів технічного нагляду і класифікації; обмін діючими правилами і нормативними матеріалами, що стосуються здійснення технічного нагляду за будівництвом і експлуатацією судів, а також правилами їх класифікації з метою можливої уніфікації цих правил і нормативних матеріалів, консультації з актуальних технічних проблемах, що є цікавими для сторін, і обмін технічною літературою; обмін будь-якою іншою інформацією з питань технічного нагляду за судами і їх класифікації і т. ін.

Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності

Конвенція універсального характеру, що регулює здійснення іноземних інвестицій поки ще відсутня. Але існує ряд міжнародно-правових актів, що визначають порядок захисту іноземних інвестицій.

Сеульською конвенцією 1985р. було утворено Багатобічне агентство по гарантії інвестиції

У рамках СНД укладено більше 10 міжнародних договорів з питань власності й інвестицій держав-учасниць, однією з яких є Конвенція про захист прав інвестора укладена в Москві 28.03.97р.

Згідно з її положеннями, стороною інвестиційних відносин може бути юридична чи фізична особа. Конвенцією встановлюється принцип сприяння у інвестиційній діяльності, за винятком  вилучень,  що можуть установлюватися національним законодавством країни-реципієнта. Перелік вилучень містить назви галузей, підприємств, організацій, що відповідно до національного законодавства сторін не підлягають приватизації, чи існуванню або іншим формам роздержавлення власності.

Конвенцією закріплені також і пріоритетні галузі здійснення інвестицій, і питання захисту інвестицій від процедур націоналізації і реквізиції; відшкодування збитку, заподіяного інвестору неправомірними рішеннями і діями (бездіями) державних органів або посадових осіб. Причому, компенсація за нанесення збитку інвестору виплачується у валюті, в якій здійснені інвестиції.

Джерелами міжнародного інвестиційного законодавства є й двосторонні угоди про підтримку здійснення і захисту іноземних інвестицій, або відповідні розділи міжнародних торгових договорів.

Крім зазначених основних видів міжнародних економічних договорів практиці міждержавної економічної взаємодії відомі й інші спеціальні різновиди, що регулюють економічні відносини, наприклад, у галузі транспорту, туризму, охорони інтелектуальної власності, міжнародного регулювання зв'язку, сільського господарства тощо.

Тема 9. Забезпечення виконання зобов'язань що витікають з міжнародних договорів. Розгляд спорів

1 Загальна характеристика  правового забезпечення зобов'язань і ооїв вирішення міжнародних економічних спорів.

2- Міжнародний суд ООН і Рада Безпеки ООН.

3.  Економічний суд СНД.

4.  Механізм   врегулювання   спорів   у   межах   Всесвітньої   торгово, організації.

5.  Міжнародні третейські суди (арбітражі).

§1. Загальна характеристика правового забезпечення зобов'язань і засобів вирішення міжнародних економічнихспорів

Як уже зазначалося, міжнародне економічне право, як і міжнародне право, взагалі не передбачає інститут примусового виконання норм права. Сторони, насамперед, повинні керуватися принципом сумлінного виконання зобов'язань.

Статут ООН як і Декларація про принципи Міжнародного права передбачають мирні засоби вирішення спорів між державами. Беручи до уваги ту обставину, що міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, вирішення спорів у рамках міжнародного економічного права повинне відбуватися на основі загальновідомих принципів врегулювання спорів.

У Хартії економічних прав і обов'язків держав (29 сесія Генеральної Асамблеї ООН 1974р.) відзначається, що жодна держава не може загрожувати іншій державі застосуванням економічних, політичних або інших засобів примусового характеру, спрямованих на обмеження його суверенних прав або одержання будь-якої вигоди.

Заключний акт НБСЄ зафіксував перелік засобів вирішення спорів між державами, які поширюються і на категорію економічних спорів. Загальні засоби вирішення спорів між державами:

1)  переговори держав;                             4) слідчі комісії:

2) добрі послуги;                                       5] погоджувальні комісії.

3)  посередництво;

78

Переговори   держав  означають  прямий  контакт  сторін  з досягнення взаємно прийнятної угоди.  Є першим етапом і прикладом мирного вирішення спірних питань між конфліктуючими сторонами.

Добрі послуги являють собою ситуацію, при якій у конфлікт між державами  вступає  третя  незацікавлвна  особа.   Ця  сторона налагоджує контакти між конфліктуючими сторонами і докладає всіх можливих зусиль для здійснення процесу переговорів. Згода на надання добрих послуг повинна бути отримана у всіх учасників суперечки.

Посередництво являє собою процес мирного врегулювання спорів між державами, при якому треті сторони активно беруть участь у процесі безпосередніх переговорів між сторонами, що сперечаються, з метою узгодження взаємних претензій і внесення власних прийнятних для сторін пропозицій.

Прикладом може послужити існування так званої "човникової дипломатії". Третьою стороною може виступати держава, міжнародна організація, міжнародна посадова особа, відомі державні діячі, і приватні особи, які користуються необхідним авторитетом на міжнародному рівні.

Слідчі комісії - орган, створений на паритетних основах сторонами, що сперечаються, метою якого є виявлення фактичних обставин конфлікту. У випадку, якщо сторони не домовилися про інше, то кожна з них призначає в комісію двох представників, причому лише один з них може бути громадянином даної держави. П'ятим у комісії виступає голова, якого обирають чотири представники.

Погоджувальна   комісія   -   процедура   створення   аналогічна процедурі утворення слідчих комісій. Метою створення є здійснення досягнення компромісу за встановленим предметом конфлікту.

§2. Міжнародний суд ООН і Рада Безпеки ООН

Міжнародний суд - установа, що існує на постійній основі, яка складається з незалежних суддів і покликана вирішувати спори на основі міжнародного права та приймати юридично обов'язкові рішення

Міжнародний суд ООН діє на підставі Статуту, що є невід'ємною частиною статуту ООН, та краще, ніж арбітраж, пристосований д0 послідовності в застосуванні і тлумаченні норм міжнародного права, внаслідок постійної основи.

Міжнародний суд складається з 15 суддів, що обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН особисто (не як представники держав) терміном на 9 років.

Особливістю компетенції суду є те, що сторонами в спорі можуть бути тільки держави та відсутність обов'язкової юрисдикції (суд не має права розглядати справи за власною ініціативою, а тільки ті, які будуть передані йому за згодою сторін).

Міжнародний суд вирішує спори на підставі міжнародного права Рішення ним винесене є остаточним й оскарженню не підлягає, але може бути переглянуте лише самим судом за новими обставинам, які можуть вплинути на результат справи. Рішення юридично обов'язкове, а його невиконання тягне міжнародно-правову відповідальність (Рада Безпеки за заявою зацікавленої сторони має право зробити відповідну рекомендацію або вжити заходів для забезпечення виконання рішення суду- Ч. 2. ст. 94 Статуту ООН).

Крім вирішення спорів між державами Міжнародний Суд ДаЄ консультативні висновки, які за своїм характером не є юридично обов'язковими, проте володіють високим міжнародним авторитетом.

Рада Безпеки ООН

Розглядає лише спори, які можуть створювати загрозу миру. Спори розглядаються за скаргами зацікавлених суб'єктів міжнародного права або з власної ініціативи  (ех-оіїісіо)  Ради  Безпеки  ООН.  її рішення юридично обов'язкові.

§3. Економічний суд СНД

Крім   міжнародного   суду   ООН   існують   міжнародні   суди   на регіональному рівні. Перш за все це Суд ЄС, який має найбільш широку компетенцію.     Мають     місце    і    спеціалізовані     міжнародні    суди- Міжамериканський суд з прав людини, Європейський суд з прав людини, Економічний суд СНД.

Економічний суд СНД створено 6 липня 1992 р. на підставі Угоди Ради Глав країн СНД з метою розв'язання міждержавних економічних спорів між країнами-членами (Україна та Туркменистан цієї угоди не підписали).

Компетенція Економічного суду СНД стосується розгляду міждержавних економічних спорів, що виникають при виконанні економічних зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради Глав держав, Ради Глав урядів Співдружності та інших її інститутів.

Суд розглядає спори про відповідність нормативних та інших актів з економічних питань країн СНД міждержавним угодам та іншим актам СНД. Положення про Економічний суд СНД передбачає, що за згодою країн СНД суд має право розглядати й інші спори, пов'язані з виконанням Угод і прийнятих на їх основі інших актів.

За   наслідками   розгляду   спору   Економічний   суд   СНД   може прийняти рішення (якщо для того будуть підстави), де зазначатиметься факт порушення країною-учасницею угод інших актів СНД та її інститутів о  факт   відсутності   порушення)   і   визначатимуться   заходи,   яких рекомендується вжити відповідній державі з метою усунення порушень їх  наслідків    Держава,    стосовно   до   якої   прийнято    рішення Економічного суду СНД, забезпечує його виконання.

§4. Механізм врегулювання спорів в межах Всесвітньої торгової організації

Угодою про створення Всесвітньої торгової організації (ВТО) встановлено систему правил і процедур, що застосовуються д. врегулювання спорів, які виникають у межах договорів, віднесених п компетенції ВТО. Органом розв'язання спорів є Генеральна Рада ВТО яка приймає до розгляду спори, що не вдалось вирішити на двостороннє основі, у тому числі із залученням "добрих послуг" Генерального секретаря ВТО чи іншої особи.

Уряд певної країни подає до Генеральної Ради ВТО клопотання пре розгляд спору, яка протягом 60 днів після отримання клопотання мас призначити склад комісії ( 3 або 5 осіб - урядових і неурядових експертів-висококваліфікованих фахівців, які добре обізнані з міжнародного торговельного законодавства і політики). Для об'єктивного вивчення матеріалів справи та складання доповіді, що містить відповідні рекомендації, комісії надається 6-9 місяців.

Якщо одна, або обидві сторони справи незадоволені доповіддю комісії, процедура ВТО передбачає апеляційний (касаційний) орган Сторона, яку було визнано порушницею, повинна негайно або в призначений Радою термін виконати рекомендації комісії, або може запропонувати сплатити компенсацію. Якщо сторона-порушниця не вкладається в цей термін, інша сторона може подати заяву про відшкодування їй збитків.

У тому разі, коли рекомендації не виконуються або компенсація не сплачується, то сторона-скаржниця може за згодою Ради призупини11 надання країні-порушниці пільг і прав, що передбачені міжнародними угодами, які належать до сфери ВТО (підвищення тарифів на товари, й імпортуються з країни-порушниці).

§5. Міжнародні третейські суди (арбітражі)

в міжнародній практиці під терміном "арбітраж" мається на увазі установа або організаційна форма вирішення спорів. Під  третейським   (арбітражним)  судом  прийнято   розуміти  суд обраний   сторонами   для   вирішення   спору   між   ними.   Склад   суду  визначається сторонами, а звернення до нього здійснюється на підставі угоди сторін.

Міжнародна практика створила два види комерційного арбітражу:

1)  ізольований (випадковий,) - ас//юс;

2)  постійно діючий.

Процедура арбітражу асі пос може визначатися сторонами самостійно або шляхом згоди про застосування модельних правил арбітражу (наприклад арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ).

Постійно діючі арбітражі відрізняються від тимчасово створених тим, що вони мають постійний секретаріат, який виконує функції інформаційного та консультативного пункту, управління справами та архіву.

Арбітрами, які існують при торгових палатах відповідних держав, є загальними арбітражами.

Особливі арбітражі розглядають та приймають рішення з окремих груп спірних справ. Наприклад, міжнародний арбітраж з морського і внутрішнього судноплавства в Гдині - по всім спорам, що пов'язані з морським и портовим господарством тощо.

Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, що беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати миру і безпеці, повинні розв'язати його мирним шляхом.  Ця норма Статуту ООН є підставою для розв'язання спорів, зокрема, з використанням процедури міжнародного третейського суду.

Міжнародний третейський суд як один із засобів розв'язання спорів передбачений    Декларацією    про    принципи    міжнародного    Права  прийнятою   в   1970   р.,   та   Манільською   декларацією   про   мирне розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний арбітраж передбачаю? Пакт Ліги арабських держав, Статут Організації американських держав т ін.

Для передачі спору на розгляд арбітражу країнам, що спорять необхідно взяти зобов'язання щодо виконання рішення арбітражу Та досягнення домовленості про процедуру розгляду спору.

Так, наприклад, Угодою між Урядами України і США про сприяння інвестиціям від б травня 1992 р. передбачається, що можливі між ними спори можуть передаватися з ініціативи будь-якого з двох урядів до арбітражного суду. Суд складається з 3-х осіб - 2 арбітра, призначені кожним з урядів та обраний за взаємною згодою голова арбітражного суду, який має бути громадянином третьої держави, призначення якого має бути схвалене обома урядами.

Арбітри мають бути призначені протягом трьох місяців, а голова -шести місяців з дня одержання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбітражу. Якщо ж такі призначення не будуть здійснені в зазначені терміни, то будь-який з урядів може за умови відсутності іншої домовленості просити Генерального секретаря постійного арбітражного суду виконати необхідне призначення, і уряди, що спорять, мають погодитися з ним. Арбітражний суд, передбачений цією угодою, встановлює власні правила процедури.

У 1985 р. ЮНСІТРАЛ розробила Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж, який відбиває тенденцію про уніфікацію права міжнародного комерційного арбітражу у світовому масштабі. Міжнародна торговельна палата (Париж) у 1923 р. створила постійно діючий Арбітражний суд.

Помітну роль у розвитку міжнародного комерційного арбітражу Міжнародна рада з комерційного арбітражу (МРКА), Міжнародна федерація закладів комерційного арбітражу, Американська арбітражна асоціація  , Лондонський   міжнародний   арбітражний  суд,  Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати тощо.

Тема 10. Загальні положення правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1.  Основні   засади   правового   регулювання   зовнішньоекономічної діяльності.

2.  Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

§1. Основні засади правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Для того щоб здійснювати ефективне економічне співробітництво держави, на договірних засадах визначають обсяг питань, які повинні бути врегульовані як нормами міжнародного права, так і нормами національного права договірних країн. З цього приводу в сфері зовнішньоекономічної діяльності укладаються певні міжнародні угоди, які знаходять "підкріплення" і у вигляді законів та підзаконних нормативно-правових актів держави, метою яких є деталізація та конкретизація міжнародних стосунків саме в цій галузі.

Так, наприклад Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки      Молдова       про       єдиний       порядок      регулювання зовнішньоекономічних відносин від 18.08.1999 р. (ратифікована Законом 23.03.2000 ) встановлює єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічних  відносин    і    прийняття    рішень    в    галузях встановлення торгового режиму щодо третіх країн; тарифного регулювання в галузі зовнішньоекономічної діяльності; нетарифного регулювання в галузі зовнішньоекономічної діяльності; валютного регулювання і валютного контролю зовнішньоекономічних операцій-уніфікації системи митного та прикордонного контролю тощо.

Угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності від 15.05.1992р., укладена між країнами-учасницями СНД визначає, що договірні сторони будуть співпрацювати у здійсненні зовнішньоекономічної політики у відношенні третіх країн і міжнародних організацій сприяти один-одному в забезпеченні та захисті взаємних інтересів ЗЕД. Також угода передбачає великий обсяг напрямків співробітництва у галузі зовнішньоекономічної діяльності такі,як взаємні консультації, розробка заходів державного регулювання та розвиток нормативної бази, здійснення заходів щодо недопущення реекспорту товарів відносно яких інші договірні сторони застосовують засоби тарифного регулювання; прийняття заходів з уніфікації фінансової і статистичної звітності, товаросупроводжувальної та митної документації а також стандартів стосовно зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Угода про обмін інформацією в галузі зовнішньоекономічної діяльності від 24.09.1993 р. передбачає, наприклад, те що договірні сторони будуть обмінюватись нормативними актами, інформацією та текстами документів за такими напрямками: про зовнішньоекономічні відносини, включаючи валютне регулювання; про мито і тарифи; про квотування і ліцензування товарів; про діяльність на ринках третіх країн; про співпрацю з міжнародними організаціями в галуз1 зовнішньоекономічної діяльності і т. ін.

Таким чином, регулювання зовнішньоекономічної діяльності на міждержавному рівні здійснюється, в більшості випадків, на підставі із3 допомогою регіональних та локальних угод.

Що стосується внутрідержавного права, то воно теж повинно на місцевому рівні| впливати на зміст та характер зовнішньоекономічної діяльності Так, фактично правова база зовнішньоекономічної діяльності України почала створюватись після здобуття країною незалежності.

Закон України "Про міжнародні договори України" (далі — Закон) є правовою основою укладення Україною міжнародних економічних договорів. Положення Закону визначають загальний порядок укладення і виконання міжнародних договорів незалежно від їх характеру, також і порядок приєднання України до вже укладених іншими державами (міжурядовими організаціями) міжнародних договорів.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" було прийнято ще в СРСР 16 квітня 1991 р. Він деталізує види та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, встановлює порядок та основні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності, принципи її регулювання тощо. Метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є.: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку держави; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення де ринкових структур розвинутих зарубіжних країн тощо.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

1) Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

2)  недержавними    органами    управління    економікою    (товарними, Фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу);

3) самими суб'єктами  зовнішньоекономічної діяльності  на  підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Правові підстави регулювання ЗЕД в Україні:

1)  закони України,

2)  передбачені  в  законах України  акти  тарифного  і  нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах ц, компетенції,

3)  економічні      заходи     оперативного      регулювання      (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України,

4)  рішення     недержавних    органів    управління    економікою,    ЯКІ приймаються за їх статутними документами в межах законів України,

5)  угоди, що укладаються між суб'єктами ЗЕД і не суперечать законам України

§2. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

У ст 9 і 10 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зафіксовано компетенцію органів державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності Так, визначені нижче органи державного регулювання ЗЕД мають право на

Верховна Рада України:

1)  прийняття, зміну та скасування законів, що стосуються ЗЕД,

2)  затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики,

3)  розгляд,   затвердження  та  зміну   структури  органів державного регулювання ЗЕД,

4)  укладення     міжнародних    договорів    України     відповідно    Д° законодавства України про міжнародні договори України та приведення чинного   законодавства   відповідно   до   правил,   встановлених договорами, 

5) встановлення   спеціальних   режимів   ЗЕД   на   території   України відповідно до затверджених переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється

Кабінет Міністрів України:

1), розробляє заходи, спрямовані на здійснення зовнішньоекономічної політики України,

2)  координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств України щодо регулювання ЗЕД,

3) координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах,

4) приймає нормативні акти з питань ЗЕД у випадках, передбачених законами України,

5)  здійснює  переговори  і укладає  міжурядові  договори України з питань   зовнішньоекономічної   діяльності   у   випадках,   передбачених законами   України   про    міжнародні   договори   України,   забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету   Міністрів,   та   залучає   до   їх   виконання   інших   суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах та інші функції

Національний банк України:

1) зберігає і використовує золотовалютний резерв України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України,

2)  представляє   інтереси   України   у   відносинах   з   центральними банками інших країн   міжнародними  банками та  іншими  фінансово-кредитними установами і укладає відповідні міжбанківські угоди,

3)  регулює курс національної валюти України до грошових одиниць 'ниіих держав,

4) здійснює   облік   і    розрахунки   за    наданими   та   одержаними Державними кредитами й позиками, виконує операції з центральними валютними ресурсами, що виділяються з Державного валютного ф0 України у розпорядження Національного банку України,

5) здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про банківську діяльність" та інших законів України.

Міністерство економіки України забезпечує здійснення зовнішньоекономічної політики у разі виходу зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок, координує зовнішньоекономічну діяльність, у тому числі відповідно до міжнародна договорів України, а також виконує інші функції відповідно до законів України.

Державна митна служба вирішує питання митного контролю = Україні згідно з чинними законами.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль зе додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно Д° антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Певні   повноваження  у  сфері  зовнішньоекономічної діяльності мають  деякі   інші   центральні   органи   влади    До   органів   місцевого управління  зовнішньоекономічною діяльністю  належать місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності  України.   Компетенція   місцевих Р народних депутатів України та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законом. України "Про зовнішньоекономічну діяльність чинним законодавством.

Тема 11. Міжнародне торговельне право

1)Поняття зміст і джерела міжнародного торговельного права.

2    Принципи міжнародноїї торгівлі.

3)  міжнародні торговельні договори, організації та уніфікація норм які регулюють торгові зв'язки.

§1. Поняття, зміст і джерела міжнародного торговельного права

Протягом століть торгові зв'язки були практично єдиним видом міжнародних економічних відносин. І на сьогоднішній день торгові міждержавні відносини займають центральне місце в системі економічних зв'язків. Так, значна частина Хартії економічних прав і обов'язків держав присвячена міжнародній торгівлі. Головним є право на торгівлю (}и5 соттегсіит), згідно з яким кожна держава має право "брати участь у міжнародній торгівлі". Жодна держава не повинна піддаватися дискримінації. Більш того, "держави зобов'язані сприяти розвитку міжнародної торгівлі товарами". Кожна держава зобов'язана співробітничати в забезпеченні постійного та зростаючого розширення і лібералізації світової торгівлі.

Міжнародне торговельне право є системою принципів і норм, Що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі.

Міжнародне   торговельне   право   є   підгалуззю   міжнародного Гномічного права. У деяких підручниках з міжнародного торговельного права це поняття вживається в набагато ширшому значенні, принципи і норми міжнародного публічного права злиті з принципами і нормами народного приватного права. Інакше кажучи, міжнародне торговельне право  розглядається    або    як   дисципліна,    що    створена    двома гілками права, або як така, що стоїть на межі між ними. У пропонованому курсі лекцій поняття "міжнародне торговельне прав „ розумітимемо  класично,   тобто  без  урахування  сфери  міжнародного приватного права.

Джерела міжнародного торговельного права:

1)  міжнародні договори (зокрема, торговельні);

2)  міжнародні правові акти міжнародних організацій;

3)  міжнародні торговельні звичаї;

4)  міжнародні прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

5)  національне  законодавство,   якщо   воно  за  згодою   відповідних держав   застосовується   до   регулювання   міжнародних   торговельних відносин.

§2. Принципи міжнародної торгівлі

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжнародно-правових актах. Так, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), визначає основні напрямки міжнародного співробітництва у міжнародній торгівлі. Серед них можна виділити наступні:

1.  Торгові   відносини   базуються   на   основі   поваги   до   принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2.  Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3.   Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.

4.   Національна     і     міжнародна     економічна     політика     повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно РР потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

5.  Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу.

6 Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від вості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що

експортуються.

7    Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у жимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, і шкодять торговельним інтересам інших країн.

8    Державам,  які  не  мають  виходу до  моря,   необхідно  надати максимум   можливостей,    які    б   дали   їм   змогу   подолати    вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю тощо.

§3. Міжнародні торговельні договори, організації та уніфікація норм, які регулюють торгові зв'язки Міжнародні торговельні договори — це угоди між двома чи більшою кількістю суб'єктів міжнародного права, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки у сфері торгівлі та питаннях, пов'язаних з нею.

Міжнародні торгові відносини, як і економічні відносини в цілому, характеризуються різноманіттям, що визначається економічною і політичною специфікою держав, а також їх взаємовідносин. Звідси першорядне значення двосторонніх угод у регулюванні торгових зв'язків. Багатобічні акти підкреслюють значення таких угод і рекомендують їхнє використання

Двосторонні    торгові    договори    встановлюють     загальний правовий режим торгівлі та можуть носити різне найменування: договір про дружбу, торгівлю і мореплавство, про торгівлю і навігацію й ін. Такі Договори мають і політичний аспект, визначений у назві "про дружбу". Вони укладаються при наявності досить стійких політичних відносин і сприяють їхньому зміцненню, та виступають основою для укладення більш конкретних міжурядових угод. Крім загального режиму торгівлі торгові договори містять митно-тарифні постанови, визначають стати фізичних і юридичних осіб, встановлюють загальний реЖи судноплавства й інших видів транспорту.

У розвиток торгових договорів, а іноді і замість них, укладаються міжурядові угоди про торгівлю й економічне співробітництво.

Угоди про товарообіг встановлюють контингенти товарів, щ0 складають товарообіг, можуть визначати порядок розрахунків не тільки з товарообігу, але й з питань оплати пов'язаних з ними витрат, транспорту страхування, фрахту й ін.

Клірингові угоди визначають порядок взаємних розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що виникають у зовнішній торгівлі, без переказів іноземної валюти.

Крім перерахованих, відомі численні види інших угод, що мають відношення до торгівлі, наприклад, про взаємні постачання товарів, про економічне і науково-технічне співробітництво тощо.

Прикладами багатосторонніх угод, що регулюють торгові відносини між державами є: Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Генеральна угода з торгівлі послугами, Угода про регулювання взаємовідносин країн СНД у сфері торговельно-економічного співробітництва (1992р.).

У межах ЄС були розроблені керівництва щодо міжнародних договорів зустрічної торгівлі, міжнародних компенсаційних договорів та правових засад зустрічної торгівлі.

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГА ТТ) - основний акт прийнятий у 1947р. в галузі міжнародної торгівлі, який став основою багатобічного правового регулювання торгівлі.

Угода закріплювала положення про недискримінацію, ПР° національний режим, про обмеження митних тарифів, що залишалися на високому довоєнному рівні і служили перешкодою для розвитку торгівлі На  раундах ГАТТ,  були  прийняті численні акти з  питань торгівлі і тарифів. Завершальним етапом стали переговори учасників у ході так званого Уругвайського   раунду   (брали   участь   118   держав),    який продовжувався 7 років і завершився в 1994 р. підписанням Заключного акту, що становить своєрідний кодекс міжнародної торгівлі.

Акт містить  великий комплекс угод,   що стосуються багатьох галузей співпраці. Основними є угоди про створення Всесвітньої торгової організації   (ВТО)   замість   ГАТТ,   про   митні   тарифи,   про   торгівлю товарами,   про торгівлю  послугами,  про  стосовні до торгівлі  права інтелектуальної власності.

Всесвітня торгова організація (ВТО) має широку сферу діяльності. Основні цілі ВТО — сприяння економічному співробітництву держав в інтересах підвищення життєвого рівня шляхом забезпечення повної зайнятості, зростання виробництва і торгового обміну товарами і послугами, оптимального використання джерел сировини з метою забезпечення довгострокового розвитку, захисту і збереження навколишнього середовища.

Завдання ВТО: досягти більшої погодженості політики в галузі торгівлі, сприяти економічному й політичному зближенню держав шляхом широкого контролю за торговою політикою, надання допомоги країнам, що розвиваються, і захисту навколишнього середовища.

Структура ВТО:

Конференція міністрів (вищий орган) - складається з представників усіх держав-членів, які приймають рішення з усіх питань, необхідних для здійснення функцій ВТО, та дають офіційне тлумачення Статуту і зв'язаних з ним угод.

Генеральна     рада    (виконавчий    орган)    -    складається    з пРедставників усіх держав-членів, працює сесійно в періоди між сесіями конференції і виконує в ці періоди її функції. До складу Генеральної Ради входять.   Орган   з   вирішення   спорів,   Орган  з   торгової політики (розглядає    торгову    політику   держав    на    основі   доповідей,    що представляються ними, стежить за виконанням багатосторонніх торгових угод).

Секретаріат ВТО - систематизує інформацію про економічний стан, торгові взаємовідносини, представляє щорічний огляд розвитку "міжнародного торгового середовища", результати якого доповідають Конференції міністрів.

Головні напрямки діяльності ВТО:

Зниження тарифів.

Лібералізація торгівлі сільгосппродуктами (обмеження підтримки сільгоспвиробництва промислово розвинутими країнами і зниження експортних субсидій).

Правила щодо походження товару.

Угоди про запобіжні заходи (передбачають можливість договірних сторін тимчасово припиняти чи вносити зміни в зобов'язання, включаючи тарифні знижки, якщо національна промисловість суттєво страждає чи може постраждати від непередбаченого збільшення імпорту).

Антидемпінгові міри (передбачають необхідність захисту національної промисловості від більш могутнього іноземного конкурента а також від несумлінної торгової політики іноземних компаній і урядів Сторони мають право приймати антидемпінгові чи балансуючі мита якщо галузі національного господарства заподіяний чи може бути заподіяний збиток демпінгом чи субсидованим експортом).

Обмеження субсидій (субсидії здатні завдати серйозної шкоди інтересам сторони, можуть бути оскаржені у ВТО).

Регулювання торгівлі послугами (заборона дискримінаци іноземних послуг і тих, хто їх надає. Але різне відношення до послу допускається, якщо воно "не є результатом конкуренції)

Регулювання права інтелектуальної власності (установлен більш високі стандарти захисту у відношенні більшості прз інтелектуальної власності, учасники зобов'язалися прийняти необхідні міжнародні та внутрішньодержавні міри для  реалізації встановлених стандартів (зміна законодавства тощо).

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) заснована у 1964р Генеральною Асамблеєю ООН як автономний орган з орієнтацією на інтереси країн, що розвиваються, зробила свій внесок у розвиток міжнародного торгового права. ЮНКТАД брала участь у розробці угод з торгівлі сировинними товарами (пшениця, цукор, олово, маслинова олія, какао-боби, джут, каучук), підготовці Конвенції про транзитну торгівлю держав, що не мають виходу до моря 1965 р., Угоди про глобальну систему торгових преференцій між країнами, що розвиваються 1988р.

Організація країн експортерів нафти (ОПЕК) - її головне завдання в галузі міжнародної торгівлі - забезпечення стабільності цін на світовому нафтовому ринку, та запобігання їх коливань. Саме тому ОПЕК координує нафтову політику держав-членів, якими є Алжир, Венесуела, Габон, Індонезія, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія. Незважаючи на протиріччя між її членами, ОПЄК у цілому впливає на міжнародну торгівлю нафтою.

Вивчення діяльності міжнародних торгових організацій показує, Що за їх допомогою створюються цілі комплекси норм, які регулюють торгові зв'язки, наприклад, так зване "право ВТО".

Уніфікація міжнародного торгового права – багатоплановий процес створення за допомогою міжнародних договорів  однакових норм, які підлягають сприйняттю правом держав і таким  чином забезпечують   подолання   розходжень   у  регулюванні   міжнародних боргових зв'язків.

Уніфікація відбувається на універсальному і регіональному рівнях стосується норм загального і спеціального характеру. В цьому процесі беруть участь як держави, так і в зростаючій мірі організації. Сьогодн універсальному рівні уніфікацією зайнято чимало як міждержавних неурядових органів і організацій.

Міжнародний    інститут    з    уніфікації    приватного    пра (УНІДРУА)    1926р.    який    займається    уніфікацією    різних    галу3е* матеріального приватного права, у тому числі і стосовного торгівлі м основі підготовлених УНІДРУА проектів на конференції в Гаазі в 1964 п були прийняті дві конвенції: Єдиний закон про міжнародну купівлю-продаж товарів; Єдиний закон з укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів,

У 1983 р. була прийнята Женевська конвенція "Про представництво в міжнародній купівлі-продажу, а в 1988 р. на конференції в Оттаві схвалені дві конвенції — з міжнародного фінансового лізингу і з міжнародного факторингу.

Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) -заснована в 1996 р Генеральною Асамблеєю ООН і спеціально займається уніфікацією права міжнародної торгівлі. Завдання Комісії — гармонізація й уніфікація права міжнародної торгівлі, а також сприяння кодификації міжнародних торговельних порядків.

На основі її проектів були прийняті Нью-Йоркська конвенція "Про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів" 1974 р Гамбурзька конвенція "Про морське перевезення вантажів" 1978 р, Віденська конвенція "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Нью-Йоркська конвенція "Про міжнародні перекладні векселі' міжнародні прості векселі".

Міжнародна торговельна палата (1920р. місце знаходження -Париж) -  неурядова  міжнародна організація:  здійснює узагальнен торговельних   порядків на практиці;   готує   і   публікує   зводи застосовуваних у різних галузях міжнародної торгівлі,  які не мають юридичної  сили   і   підлягають   обов'язковому   застосуванню   лише   у падку прямої вказівки в контракті.

Дуже   популярний   прийнятий   Палатою  документ   "Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів" (ІНКОТЕРМС), які регулярно обновляються  і  містять  правила  тлумачення  договорів  міжнародної купівлі-продажу. Авторитет документа й активне використання його в практиці сприяють однаковості в регулюванні міжнародної торгівлі.

Тема 12. Міжнародне валютно-фінансове право

1.  Поняття і зміст міжнародного валютно-фінансового права.

2.  Організаційно-правовий механізм міжнародної валютно-фінансової системи.

3.  Європейська валютна система.

4.  Міжнародні     валютно-кредитні     відносини     та     джерела     їх регулювання.

§ 1. Поняття і зміст міжнародного валютно-фінансового

права

Міжнародне валютного-фінансове право — сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють міждержавні валютно-фінансові відносини.

Комплекс валютно-фінансових відносин включає розрахункові, кредитні відносини, відносини з фінансового забезпечення торгових угод, 3 Удосконалювання валютного ринку, зі створення та діяльності міжнародних валютно-кредитних організацій.

В   основі   міжнародного   фінансового   права   лежить   принцип відповідно до якого всі держави мають право цілком і ефективно брати участь уміжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових фінансових і валютних проблем (Хартія економічних прав і обов'язків держав).

Основне     регулювання     валютно-фінансових     відносин державами здійснюється двосторонніми угодами. Норми, що відносять до  цієї  сфери,   як  правило,   містяться   в  договорах  про  економічне співробітництво   загального   характеру.   Так,   правовий   режим,   щ встановлюється торговими договорами для всього комплексу торгових відносин сторін поширюється і на валютно-фінансову діяльність. Угоди про торгово-економічне, промислове і науково-технічне співробітництво вирішують  питання,  пов'язані з  фінансуванням  спільних проектів, 3 довгостроковим   кредитуванням   при   будівництві   великих  об'єктів, з оплатою імпорту устаткування й ін. Широке коло валютно-фінансових питань зважується угодами про товарообіг і платежі (валюта розрахунків, спосіб розрахунків і ін.).

Особливе місце займають дуже розповсюджені спеціальні платіжно-кредитні угоди, клірингові (розрахунки на основі заліку надходжень і витрат по взаємних торгово-економічних операціях), платіжні (розрахунки в погодженій валюті і механізм таких розрахунків), клірінгово-платіжні (розрахунки по клірингу з погашенням сальдо в погодженій валюті), кредитні (надання позики, його форма, умови).

Валютно-фінансові відносини стали частіше регулюватися багатосторонніми договорами. Як приклад можна вказати на серію угод між країнами Західної Європи порядку взаємних розрахунків У євровалюті (останнє з них Маастрихтський договір 1992 р.). Інший приклад — Угода про створення Платіжного союзу держав-учасниць СНД 1994р.

Норми міжнародного валютного права мають певні джерела, які виступають    їх    юридичною    фіксацією.    Джерелами    міжнародно1" валютного права є міжнародні угоди, судова та арбітражна практика, міжнародно-правові звичаї.

§ 2. Організаційно-правовий механізм міжнародної валютно-фінансової системи

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства юридично зафіксовані в міжнародних угодах.

Найголовнішими елементами цієї системи є національні та колективні валютні одиниці, склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви), механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної конвертованості валют, обсяги валютних обмежень, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота, статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Розвиток світової валютної системи після Другої світової війни пов'язаний із Бреттон-Вудською угодою 1944р., яка була важливим джерелом міжнародного валютного права. Основою її був золотовалютний стандарт (ЗО - 60р.р XX сторіччя) — світова валютна система, згідно з якою зв'язок валют різних країн із золотом здійснюється через обмін на валюту, яка продовжує зберігати статус такої, що переводиться в золото.

У 70-х роках після укладення Ямайської угоди (Кінгстон, 1976 р.) на зміну золотодоларової системи прийшли спеціальні правила запозичення (СПЗ) (ЗресіаІ йгаадпд КідИїе - 5йК) як база нової валютної системи, що юридично зафіксувала демонетизацію золота та узаконила Режим "плаваючих" валютних курсів

Спеціальні правила запозичення — це міжнародні резервні кРедитно-розрахункові кошти країн-членів МВФ, призначені для покриття Дефіцитів їх платіжних балансів.

Надання МВФ і Світовим банком позик та кредитів узгоджується з конаннями       країнами-боржниками        рекомендацій       фінансово-економічного     і    соціального    характеру,     наданням    відповідним державами   звітів   та   іншої   інформації   щодо   використання   коштів. Надання кредитів зумовлюється дотриманням країнами-одержувачам зобов'язань не перевищувати певного темпу інфляції (як правило н більше 5 - 10% щомісяця), не допускати дефіциту державного бюджету понад 5 - 10%, підтримувати певний рівень соціального захисту широких верств населення тощо

Міжнародні організації та фонди, які причетні до міжнародних валютних відносин, за регіональною ознакою розподіляються на п'ять груп Європи, Ази, Африки, Латинської Америки, арабських країн

Організації та фонди ООН становлять окрему групу глобального масштабу

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, укладених відповідними державами і функціонують на основі міжнародно-правових актів, як правило мають міжнародну правосуб’єктність і від свого імені укладають договори як з краінами-учасницями, так і з іншими державами та міжнародними організаціями

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - спеціалізована установа ООН, створена на основі договорів, прийнятих Конференцією Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань ("Бреттон-Вудські угоди' 1944р) Членами Фонду є майже всі держави, включаючи Росію й інші країни СНД

Основні завдання Міжнародного валютного фонду:

1)  сприяння міжнародному валютному співробітництву через постійні заклади, що становлять механізм для консультацій і співробітництва 3 міжнародних валютних проблем

2)  полегшення рівномірного розширення міжнародної торгівлі й те* самим сприяння розширенню та підтримці високого рівня зайнятості реальних доходів населення та розвитку продуктивних сил всіх членів як основних цілей економічної політики,

3)  сприяння стабільності валют, підтримка впорядкованих валютних осин МІЖ краінами-членами і запобігання знеціненню валют з метою конкуренції,

4) допомога у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між краінами-членами і в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають розширенню світової торгівлі,

5)  створення   у   краінах-членах   шляхом   тимчасового   надання   їм загальних коштів за належні гаранти впевненості, що в такий спосіб їм буде надана   можливість  виправити  порушення  рівноваги  платіжних балансів без необхідності вдаватися до заходів, що завдають шкоди національному і міжнародному процвітанню

Структура МВФ:

Рада керуючих - вищий орган МВФ, яка складається із представників держав-членів

Тимчасовий комітет-складається з 24 членів і консультує Раду з питань, пов'язаних з контролем за світовою валютною системою і й адаптацією до змін, що відбуваються

Фонд перетворення систем (спеціальний орган) - допомагає країнам, які зазнають труднощів у торговій і платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки

Виконавча рада—веде повсякденні справи Фонду та складається 3 24 виконавчих директорів Сім з них призначаються країнами з найбільшими внесками (Великобританія, Греція, Китай, Саудівська Аравія США, Франція, Японія)

Всесвітній банк є складним міжнародним утворенням, п°в'язаним з ООН В його систему входять чотири автономних установи, підлеглі президенту Всесвітнього банку

'   Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР),

2   Міжнародна фінансова корпорація (МФК),

3   Міжнародна асоціація розвитку (МАР),

4. Багатобічне агентство по інвестиційних гарантіях (МА І Г).

Загальна    мета    цих    установ    —   сприяння    економічному соціальному розвитку менш розвинутих членів ООН шляхом надання фінансової, консультативної допомоги і сприяння в підготовці кадрів у рамках цієї загальної мети кожна установа здійснює свої функції.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) заснований у 1945 р. Його учасниками є переважна більшість держав, включаючи Росію й країни СНД. Основні завдання банку: сприяння деконструкції і розвитку держав-членів шляхом капіталовкладень на виробничі цілі заохочення приватних і іноземних інвестицій шляхом надання чи гарантій участі в позиках і інших інвестиціях приватних інвесторів стимулювання збалансованого росту міжнародної торгівлі, а також підтримка збалансованого платіжного балансу шляхом міжнародних інвестицій у розвиток виробництва. Вищим органом МБРР є Рада керуючих, що складається з представників держав-членів, кожний з яких має кількість голосів, пропорційним частці внеску в капітал Банку Повсякденною роботою займаються 24 виконавчих директори, п'ять з них призначаються Великобританією, Німеччиною, США, Францією та Японією. Директори обирають президента, що веде поточні справи Банку.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) — самостійна спеціалізована установа ООН. Метою є сприяння позаекономічному прогресу країн, що розвиваються, шляхом заохочення приватних виробничих підприємств. В останні роки МФК активізувала свою діяльність з надання технічної допомоги. Створено консультативну службу з іноземних інвестицій. Члени МФК обов'язково повинні бути членами МБРР. У ній бере участь більшість держав, включаючи аѲ країни СНД. Керівні органи МБРР є й органами МФК.

Міжнародна   асоціація   розвитку   (МАР)   була   заснована дочірня організація МБРР,  але має статус спеціалізованої установи ООН  В  основному  вона  переслідує  ті  цілі,   що  й   Банк,  та  надає процентні позики найбіднішим країнам. Рада керуючих і виконавчий директорат формуються так само, як і відповідні органи МБРР, причому обслуговується персоналом МБРР.

Багатобічне агентство по інвестиційних гарантіях (МАІГ) загальна мета - заохочення іноземних капіталовкладень на виробничі цілі особливо в країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій, включаючи страхування і перестрахування некомерційних ризиків на іноземні інвестиції. Має юридичну і фінансову самостійність, а також входить у систему ООН. Зв'язок із МБРР знаходить вираження в тому, що членами Агентства можуть бути тільки члени Банку. Кількість членів перевищує 120 держав, включаючи Росію й інші країни СНД. Органами Агентства є Рада керуючих, Директорат (головою Директорату за посадою є Президент МБРР) і Президент. Кожна держава-член володіє 177 голосами плюс ще один голос за кожен додатковий внесок. Внаслідок чого кілька країн-експортерів капіталу мають таку ж кількість голосів, як і численні країни, що імпортують капітал.

§3. Європейська валютна система

Європейську валютну систему (Еигореап Мопеіагу Зузіегп) створили країни-члени Європейського Співтовариства в 1979 р. до складу якого складу входили дев'ять держав. Система була покликана забезпечити валютну стабільність шляхом накладання обмежень на коливання валютних курсів.

ЄВС складається з трьох основних елементів: 1) європейської валютної одиниці (ЕКЮ) (Еигореап Сиггепсу ІІпії — ^и),   яку   використовували   у   валютних   операціях   Європейського Співтовариства;

2)  механізму обмінного курсу (МОК) (Ехспапде Каіе Меспапізгп ЕГСМ),   згідно   з   яким   країни-члени,   що   брали   в   ньому  участь погоджувались утримувати коливання валюти в обумовлених межах

3)  Європейського валютного фонду співробітництва (ЄВФС) (Еигоре Мопеіагу Соорегаііоп Рипсі — ЕМСР), до завдань якого належали емісія ЕКЮ і нагляд за МОК.

У 1989 р. створено Економічний і валютний союз (ЕВС) (Есопогпі апс) Мопеіагу ІІпіоп — ЕМІІ) Цю ідею було зафіксовано в Маастрихтській угоді 1992 р. про створення ЄС. Для реалізації цієї угоди було створено Європейський валютний інститут (Еигореап Мопеіагу ІпзШиіе), завдання якого полягало в координації економічної та валютної політики ЄС Європейський центральний банк (Еигореап СепігаІ Вапк) з метою керівництва цією політикою, а також запроваджено єдину європейську валюту - євро.

§ 4. Міжнародні валютно-кредитні відносини та джерела їх регулювання

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

1) торговельні   та   платіжні   угоди,   які   передбачають   виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

2)  угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

3)  міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

4)  спеціальні кредитні угоди.

Найбільш важливу роль у цій галузі відіграють Женевські конвенцн "Про уніфікацію права, що відноситься до векселів" 1930 р., і Женевські конвенції "Про уніфікацію права, що відноситься до чеків" 1931 Р-(Верховна Рада України своїми законами від 6 липня 1999 р. № 827-Хіу' № 826-ХІ\/ приєднала Україну до зазначених Женевських конвенцій).

Незважаючи на те, що конвенції одержали значне поширення, універсальними вони не стали, оскільки в них не беруть участь країни по-американського права. Внаслідок цього в економічних відносинах діють дві системи векселів і чеків — женевська й англо-американська.

З метою усунення подібного положення в 1988 р. була прийнята Конвенція ООН про міжнародні перекладні векселі і міжнародні прості векселі (проект був підготовлений ЮНСІТРАЛ), але вона не спростувала протиріччя і поки що не набрала сили.

Міжнародні грошові розрахунки здавна здійснюються у відповідності з правилами, що склалися в банківській практиці. Уніфікація таких правил здійснюється на неурядовому рівні, головним чином у рамках Міжнародної торговельної палати. Підготовлені нею зводи правил є майже єдиними актами, що регулюють міжнародні грошові розрахунки, і це незважаючи на те, що юридичною чинністю вони не володіють. Головну роль у механізмі їх реалізації відіграють банки. Національні асоціації банків, а іноді й окремі банки повідомляють Міжнародну торговельну палату про прийняття відповідних правил і їх застосування, або їх застосування обумовлюється в кореспондентських угодах, що укладаються банками різних країн. Найбільш широке застосування одержали Уніфіковані правила й звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.), Уніфіковані правила по інкасо (у редакції 1995 р.), Уніфіковані правила по договірних гарантіях (1978 р.), Уніфіковані правила для гарантій за вимогою (1992 р.).

Тема 13. Міжнародне транспортне право

1-  Поняття міжнародного транспортного права.

2-  Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю залізничного транспорту.

3.  Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участе авіаційного транспорту.

4.  Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю автомобільного транспорту.

5.  Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю морського, річного транспорту та поштових перевезень і транзиту.

§1. Поняття міжнародного транспортного права

Економічні відносини між державами та їх юридичними й фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно-правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезень колізійних норм.

Міжнародне транспортне право — це система принцип/в і норм, що регулюють правовідносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням транспортних засобів у процесі міжнародного економного співробітництва.

Коротко розглянемо джерела права щодо кожного з найважливіших міжнародних транспортних засобів.

§2. Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю залізничного транспорту

Потреба в міжнародно-правовому регулюванні залізничних перевезень виникла з того часу, коли залізничні національні мере* з'єднались і потяги розпочали перетинати державні кордони.

У 1890 р. у Берні дев'ять європейських держав (у тому числі и Росія) уклали дві конвенції' — про залізничні перевезення вантажів і пр° залізничні перевезення пасажирів, які зберігали чинність до 1985 р.

у 1966 р як додаток до останньої було укладено Угоду про • повідальність залізниць при перевезенні пасажирів.

На конференції з перегляду Бернських конвенцій (1980 р.) було вийнято Угоду про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) , яка фактично є об'єднаним текстом зазначених двох Бернських конвенцій, та становить правову основу сучасних міжнародних залізничних перевезень разом з додатками - А (умови перевезення пасажирів - Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції), і В (умови перевезення вантажів - Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції).

Угода КОТІФ і додатки А та В регулюють загальні принципи міжнародних залізничних перевезень. Якщо виникає непередбачувана угодою і додатками ситуація, то застосовується право держав-учасниць конвенцій. Додаток В застосовується лише до перевезень залізницями, перелік яких визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт. Плата за перевезення визначається міжнародними і національними тарифами. Передбачені також максимально сприйняті терміни доставки вантажів.

Перевезення вважається можливим за наявності звичайних засобів перевезень і якщо їм не перешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути чи усунути. Компетентні органи мають право припинити рух, заборонити чи обмежити приймання окремих вантажів до перевезень, якщо цього потребують суспільні інтереси чи умови виробничої діяльності. Угода КОТІФ передбачає відповідальність перевізника, встановлює порядок висування претензій і позовну Давність, визначає товаросупроводжувальні документа.

Країни соціалістичного табору (Росія, окремі країни Східної Європи, Монголія, Китай, Північна Корея, В'єтнам) у 1950 р. уклали угоду про міжнародне вантажне сполучення, яка зберігає чинність і діє в редакції 1992 р. Згідно з її положеннями та Міжнародним транзиті тарифом можливе перевезення вантажів у країни Західної Європи та з них.

Взагалі   держави    світу    укладають   двосторонні    угоди    пп пасажирське і вантажне сполучення,  які втілюють загальноприйнята практику перевезень і спираються на правила Бернських конвенцій.

Конвенцію про статус і міжнародне облаштування залізниць було укладено в Женеві 9 грудня 1923 р. Вона містить уніфіковані норми стосовно організаційних питань міжнародного залізничного сполучення

Усі суб'єкти колишнього СРСР уклали Угоду про розподіл інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього Міністерства шляхів сполучень СРСР та їх подальше спільне використання (22.01.1993р.) й Угоду про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів (12.03.1993р.). Дванадцять країн СНД 9 вересня 1994 р. уклали Угоду про співробітництво у сфері технічного переоснащення та поновлення залізничного рухомого складу.

Перевезення вантажів у прямому залізничному сполученні між Україною та державами, які не є учасниками Угоди про міжнародне вантажне сполучення, здійснюється на основі дво- та багатосторонніх договорів. Для перевезень вантажів у міждержавному сполученні між суб'єктами колишнього СРСР застосовується Статут залізниць СРСР і Правила перевезення вантажів. Рішення про це було прийняте 19-20 жовтня 1992 р. на нараді керівників центральних органів залізниць

Перевезення пасажирів і вантажу здійснюється відповідно до Тимчасової угоди країн СНД від 12.03.93р

§3. Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю авіаційного транспорту

З поступовим розвитком авіації, з ускладненням функцій, яКІ виконувались повітряним транспортом, постала потреба укласти перший багатосторонній міждержавний договір. У Варшаві 12 жовтня 1929 р. було підписано Конвенцію з уніфікації окремих правил міжнародних повітряних перевезень. Варшавську конвенцію було доповнено Гаазьким протоколом 1955 р., а потім конвенцією, укладеною у Гвадалахарі в 1961 ця конвенція стосувалася уніфікації окремих правил міжнародних перевезень повітряним транспортом, що здійснюються особами, які не є перевізниками згідно з договором.

Варшавську конвенцію суттєво змінили Гватемальський протокол 1971 р. і Монреальські протоколи 1975р. Для України є чинним Гаазький протокол. Понад 100 держав світу є учасниками Варшавської конвенції. Більшість з них ратифікували також Гаазький протокол. Радянський Союз був учасником Варшавської конвенції з 1934 р., а Гаазького протоколу - з 1957 р.

Адміністративні питання повітряного транспорту регламентуються Чиказькою конвенцію про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944р Ця конвенція належить до компетенції Міжнародної організації цивільної авіації ІКАО.

Авіакомпанії, які об'єднані в Міжнародну асоціацію повітряного транспорту (ІАТА), керуються Умовами перевезення, складеними ІАТА (ці умови друкуються на зворотних сторінках міжнародного авіаквитка).

Варшавська та Чиказька Конвенції найбільшою мірою стосуються міжнародного економічного права, хоча міжнародного авіатранспорту стосуються й інші, зокрема Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970р.) і Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971 р.).

§4. Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю автомобільного транспорту

Автомобільний транспорт з'явився наприкінці XIX ст. Женевська конвенція від 19 травня 1956р. про договір міжнародного перевезення вантажів (КМР) вважається основною у сфері автомобільного транспорту. До неї першими увійшли країни Західної та Центральної Європи. Радянський Союз приєднався до Женевської конвенції у 1983 р., і з 1 серпня 1986 р. міжнародні перевезення вантажів радянським автомобільним транспортом регулювалися цією конвенцією Женевська конвенція 1956р. є чинною і для України. Вона поширюється на перевезення вантажів автомобільним транспортом між двома державами, якщо принаймні одна з них є учасницею Конвенції. Такий прийом сприяє поширенню сфери застосування уніфікованого режиму перевезень, встановленого Женевською конвенцією. Норми останньої мають імперативний характер.

Досі відсутня глобальна міжнародна конвенція, яка б регламентувала міжнародні перевезення людей, тому вони здійснюються на основі двосторонніх угод. Щоправда, країни СНД 9 жовтня 1997 р. уклали Конвенцію "Про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу".

Недержавною організацією яка відіграє велику роль у створенні міжнародно-правової бази, що регламентує автомобільний транспорт є Міжнародний союз автомобільного транспорту.

§5. Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю морського, річного транспорту, та поштових перевезень і транзиту

Морський транспорт використовується в міжнародних відносинах з давніх часів, але лише у XX ст. з'явились універсальні конвенції економічного характеру. Поступово в міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень:

1)  лінійна (регулярна);

2)  трампова (нерегулярна).

Міжнародне лінійне перевезення почало оформлятись коносаментом, який видавався морським перевізником вантажовідправнику в момент передавання вантажу перевізнику.

У 1924 р. у Брюсселі було укладено дві Конвенції- "Про уніфікацію принципів, що стосуються коносаментів" (Гаазькі правила) яку було доповнено Брюссельськими протоколами від 23.02.68 і 21.02.79р. відомими як Правила Візбі. У доповненому варіанті розглядувану конвенцію називають Гаазько-Візбзькими правилами; "Про уніфікацію принципів, що стосуються обмеження відповідальності власників морських судів" (новий варіант Конвенції було прийнято в 1957 р. та доповнено Брюссельським протоколом від 23.02.79 р.).

Радянський Союз не був учасником Брюссельської конвенції про коносамент, але й основні норми використовував, зокрема, у Кодексі торговельного мореплавства СРСР (1968 р.).

У березні 1978 р. на конференції в Гамбурзі було прийнято Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів (так звані Гамбурзькі правила), яка фактично замінила першу Брюссельську конвенцію 1924 р. Ця Конвенція має ширшу сферу дії (зокрема, поширюється на перевезення тварин і палубних вантажів), передбачає низку нововведень - відсутнє правило про звільнення морського перевізника від   відповідальності   через   навігаційну   помилку;   підвищено   умов відповідальності  за  збереження  вантажу;  детально  регламентовано порядок пред'явлення претензій заявнику тощо. Гамбурзькі правила на відміну від Гаазьких містять норми і про юрисдикцію, і про арбітраж. ЇЇ положення   використовують  також  і  держави,   які   формально  не є  учасницями Конвенції'.

Поки що більшість морських держав світу користуються Брюссельськими конвенціями 1924 р. з відповідними змінами та доповненнями. Ці конвенції більшою мірою вигідні судновласникам і перевізникам й меншою — контрагентам та іншим зацікавленим особам Більшість морських ліній експлуатується великими судновласницькими компаніями, які утворюють групи, що мають назву "лінійні конференції"

З ініціативи країн, що розвиваються, під егідою ООН було укладено Конвенцію про Кодекс поведінки лінійних конференцій Ця Конвенція спрямована на викорінення дискримінаційних елементів у діяльності зазначених конференцій і досягнення балансу інтересів перевізників і вантажовласників (у СРСР конвенція діяла з 1983р.)

Міжнародного економічного права стосуються також два акта. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів і їх багажу від 13.12.1974р., Лондонська конвенція про обмеження відповідальності за претензіями на певні ділянки моря від 19.11.1976р.

Важливе значення має також Конвенція ООН з морського права (1982р.), оскільки стосується питань, пов'язаних із судноплавством.

Окремо можна виділити правове регулювання міжнародного транспорту внутрішніх водойомів (річкового транспорту).

Міжнародними вважаються річки, що протікають територією двох або більше держав та використання яких є предметом міжнародно-правових взаємовідносин відповідних держав (Дунай, Рейн, Амазонка, Нігер, Конго та ін.). Річки використовують не лише для судноплавства, а й для рибальства, зрошення тощо. Відповідно до умов міжнародних договорів міжнародні річки відкриті для вільного судноплавства. Для міжнародного судноплавства використовують, наприклад, окремі озера в Африці та Великі озера в Північній Америці.

Правовий режим Дунаю визначений Белградською конвенцією "Про режим судноплавства по Дунаю" (1948р.). Для контролю за дотриманням умов конвенції створено спеціальну Дунайську комісію. Стосовно Дунаю укладено низку угод, що визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, тарифи тощо. Судна, що використовують Дунай, мають дотримуватись санітарних, митних та інших правил, встановлених відповідними придунайськими країнами. Такі правила не повинні штучно перешкоджати вільному судноплавству.

Міжнародно-правовий режим міжнародних річок визначають відповідні узбережні держави. Вони укладають угоди про судноплавство та інше ненавігаційне використання.

Поштові перевезення і транзит як один з видів економічної інтеграції міжнародного суспільства також знаходить своє правове регулювання. Всесвітня поштова конвенція (XIX Конгрес Всесвітнього поштового союзу Вашингтон, 1989 р.,) та додатки до неї регулюють питання щодо перевезення поштових вантажів у міжнародному сполученні. Транзитом прийнято вважати перевезення вантажів територією двох чи більше держав. Ці відносини виключно міжнародного характеру врегульовані Барселонською конвенцією "Про свободу транзиту" (1921 р.), положення якої мають загальний характер і стосуються всіх видів транспорту. Крім того, практично всі джерела міжнародно-правового регулювання транспорту так чи інші висвітлюють питання транзиту.

Тема 14. Міжнародно-правова співпраця в промисловості та сільському господарстві. Правове регулювання міжнародної науково-технічної співпраці

1    Загальні      засади      правового      регулювання      міжнародного співробітництва у промисловості

2    Загальні      засади      правового      регулювання      міжнародного співробітництва у сільському господарстві

3   Значення    та    правове    регулювання    міжнародного    науково-технічного співробітництва

§1. Загальні засади правового регулювання міжнародного співробітництва у промисловості

Питанням промислового співробітництва відведене чільне місце в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (укладено 1 серпня 1975 р) У цьому акті зазначається, що промислове співробітництво, яке грунтується на економічних інтересах, може створити стабільні зв'язки і зміцнити довготривале економічне співробітництво в цілому, воно здатне також прискорити економічний розвиток усіх держав, які беруть у ньому участь

Краіни-учасниці зазначеної Наради зобов'язались сприяти поширенню нових форм промислового співробітництва укладати двосторонні угоди з різних його аспектів

Важливу роль у правовому регулюванні міжнародних економічних відносин у сфері промислового співробітництва відіграють міжнароДНІ економічні органи та організації

Серед них слід зазначити;

1) Організація об'єднаних націй з промислового розвитку,

2)  Конференцію ООН з торгівлі та розвитку,

3)  Комітет з промислового розвитку Економічної і соціальної ради ООН та и регіональні комісії тощо

Ці органи та організації досліджують шляхи промислового піднесення країн, що розвиваються, проводять семінари і конференції з питань прискорення промислового розвитку країн опрацьовують робочі програми індустріалізації та надають відповідні консультації зацікавленим країнам У світі поки що відсутня багатостороння конвенція глобального масштабу яка б регулювала комплекс питань промислового співробітництва на міжнародному рівні Тому країни укладають двосторонні угоди стосовно промислового співробітництва

§2. Загальні засади правового регулювання міжнародного співробітництва у сільському господарстві

З огляду на кліматичні та інші чинники сільське господарство є досить спеціалізованою галуззю економіки планети Продукція сільського господарства часто стає предметом міждержавних економічних відносин, про що свідчать глобальні масштаби обміну продукцією сільського господарства

Сприяння   міждержавному   співробітництву   в   галузі   сільського господарства та вдосконалення його міжнародно-правового регулювання належать до пріоритетних завдань міжнародних економічних організацій

Певну роль у міждержавному сільськогосподарському співробітництві відіграють:

1)  продовольча і сільськогосподарська організація,

2)  міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,

3)  міжнародна асоціація з контролю якості насіння

4) міжамериканське    бюро    з    ґрунтів    і    економіки    сільського господарства,

5)  міжнародна комісія з переробки сільськогосподарських продуктів,

6) міжнародне бюро з виноградарства і вино виробництва

7) міжнародний комітет з чаю,

8) союз із захисту прав на сорти рослин (УПОВ) та ін

Практично всі регіональні економічні комісії Економічної і соціальної ради ООН вирішують питання міждержавного співробітництва в галузі сільського господарства В Економічній комісії ООН для Європи ці функції виконує Комітет з питань сільського господарства

Вищим органом ООН з проблем продовольства та суміжних з ними питань є Всесвітня продовольча рада (ВПР), створена у 1974 р відповідно до рішень Всесвітньої продовольчої конференції в Римі

Всесвітня продовольча рада вивчає актуальні питання продовольчої ситуації у світі та опрацьовує відповідні рекомендації

Рада сприяла розробці концепції національних продовольчих стратегій та створенню механізму продовольчих кредитів у межах МВФ Всесвітня продовольча рада зробила великий внесок у створення в 1980р Міжнародного надзвичайного продовольчого резерву

Нині міжнародне співробітництво в галузі сільського господарства відбувається переважно на двосторонній основі Угода про сільське господарство, яку було укладено в межах Уругвайського раунду ГАТТ стосується не сільськогосподарського співробітництва, а лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією Угода передбачає створення справедливої ринково орієнтованої системи торгівлі продукцією сільського господарства шляхом модифікації заходів, пов'язаних із допуском на кордоні імпортованої продукції, зміни політики субсидування сльськогосподарського виробництва та торгівлі продукцією

§3. Значення та правове регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва

Особливу економічну роль знання відіграють саме тоді, коли досягаються поліпшення економіки засобами виробництва та високий рівень фондоозброєності праці

В окремих країнах світу витрати на наукові дослідження є домірними з капіталовкладеннями, а то й перевищують їх Вони дають можливість інтенсивно оновлювати номенклатуру виробництва, різко скорочувати терміни масового освоєння новинок, підвищують технічний рівень виробництва і сприяють зміцненню конкурентних позицій відповідних країн

Міжнародне науково-технічне співробітництво - одна з форм міжнародної економічної співпраці, що охоплює торгівлю ліцензіями, спільні наукові розробки, реалізацію великих технічних проектів, будівництво підприємств та інших об'єктів, геологорозвідувальні роботи, підготовку національних кадрів, обмін загальною науково-технічною інформацією тощо

Перспективні напрямки світового науково-технічного прогресу формуються в процесі розвитку інтеграційних науково-технічних зв'язків між економічно розвиненими країнами Цьому, зокрема, сприяє встановлення прямих науково-виробничих зв'язків між фірмами, що посідають провідні місця у розвитку відповідних напрямків світового науково-технічного прогресу

Спільні науково-технічні програми реалізуються у межах міжнародних організацій та інтеграційних об'єднань Основні напрямки Цих досліджень - інформатика телекомунікації, енергетика, бю- та електронно-обчислювальна робототехніка нові матеріали та ін

У межах діяльності колишньої РЕВ науково-технічне співробітництво     розглядалось     як     складова     багатостороннього співробітництва Воно організовувалось комітетом РЕВ з наукову технічного співробітництва і здійснювалось шляхом систематичних взаємних консультацій з основних питань науково-технічної політики координації державних планів краін-членів РЕВ з наукових і технічних проблем, що становили взаємний інтерес, розробки науково-технічних прогнозів на 10 - 15 років, спільного планування та здійснення зацікавленими сторонами проектів у сфері важливих наукових і технічних проблем, співробітництва у сфері науково-технічної інформації та підготовки наукових кадрів, забезпечення наукових досліджень апаратурою, матеріалами, приладами, надання допомоги країнам РЕВ які перебувають на нижчому рівні щодо техніки та економіки

Основними формами науково-технічного співробітництва були координація, кооперація і спільне виконання наукових розробок 3 метою ефективного проведення спільних наукових і технічних досліджень створювались Міжнародні інститути, організації, координаційні центри, лабораторії

Регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва на універсальному рівні поширене значно менше, ніж в інших сферах До міжнародно-правових актів у сфері міжнародно-правового регулювання науково-технічного співробітництва належать такі:

1) Статут Міжнародного союзу електрозв'язку (від 22 12 92),

2) Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку (від 22 12 92),

3) Статут Міжнародного агентства з атомної енергії (за станом на 28 12 89),

4)  Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації (від 26 09 86),

5)  Конвенція про оперативне повідомлення у випадку ядерної авари (від 26 09 86)

Міжурядовий комітет з розвитку науки і техніки засновано У грудні 1979 р на 34-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН з метою надання допомоги Генеральній Асамблеї в розробці директивних принципів для погодження політики органів, організацій і підрозділів ООН з питань науково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань для оперативного планування розвитку науки і техніки на національному, субрепональному, регіональному, міжрегіональному та глобальному рівнях, упровадження заходів, пов'язаних із виявленням та оцінюванням нових науково-технічних досягнень, які можуть позитивно вплинути на науково-технічний потенціал країн, що розвиваються, сприяння оптимальному залученню ресурсів і здійснення управління системою фінансування науки і техніки ООН

Консультативний комітет з питань розвитку науки і техніки -створений у 1980 р Економічною і соціальною радою ООН з метою надання консультативних послуг Міжурядовому комітету, Генеральній Асамблеї, ЕКОСОР та іншим міжурядовим організаціям Фактично Консультативний комітет з питань розвитку науки і техніки є допоміжним органом Міжурядового комітету

Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) - регіональна міжнародна організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН, яка займається питаннями розв'язання проблем науково-технічного прогресу Основна й мета — сприяти миру та безпеці у світі шляхом надання допомоги країнам у міжнародному співробітництві у сфері освіти, науки, культури, інформації

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) є асоційованою агенцією ООН культурно-гуманітарного характеру, яка відіграє важливу роль у світовому розвитку науки і техніки Діяльність і! дуже близька до сфери інтересів міжнародного економічного права, оскільки безпосередньо торкається економічного боку реалізації права інтелектуальної власності (авторські і суміжні з ними права, права на винаходи і корисні Моделі, промислові зразки і товарні знаки)

Окремі багатосторонні договори, хоча й торкаються галузей міжнародного публічного права, але стосуються більшою мірою питання розвитку науки і техніки в контексті міжнародного економічного права (договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1966 р., крім того, проголошує свободу наукових досліджень космічного простору)

У Брюсселі 19 грудня 1984 р. було прийнято Правило Комісії Європейського Співтовариства про застосування статті 85/3 Римського договору до категорії угод з науково-дослідницької та дослідно-конструкторської роботи (НДДКР)

Тема 15. Міжнародне економічне право у взаємовідносинах держав СНД

1.  Специфіка міжнародного економічного права у взаємовідносинах держав-учасниць СНД.

2.  Співдружність незалежних держав та загальна характеристика її структури.

3.  Основні засади правового регулювання міждержавних відносин країн-членів СНД

§1. Специфіка міжнародного економічного права у взаємовідносинах держав-учасниць СНД

Поділ єдиної господарської системи СРСР кордонами незалежних республік викликав гостру потребу у відновленні зв'язків на новій, міжнародно-правовій основі. Починаючи з 1992 р. укладається безліч двох і багатосторонніх угод у сфері транспорту, зв'язку, митниці, енергетики, промислової власності, постачання товарів і т.д. У 1991 р більшість     країн     СНД     прийняло     Меморандум     про     солідарну відповідальність по боргах СРСР, певна частка кожної республіки в загальному боргу. У 1992 р. Росія уклала угоди з рядом республік, які передбачили передачу їй усіх боргів і відповідно активів СРСР за кордоном - так званий "нульовий варіант".

У" 1993 р. приймається Статут СНД, що вказав у якості однієї з основних цілей економічне співробітництво в інтересах всебічного і збалансованого економічного і соціального розвитку держав-членів у рамках загального економічного простору, в інтересах поглиблення інтеграції. Іншими словами, фіксується визначена соціально-економічна система.

У тому ж році приймається Договір про створення Економічного Союзу. В Договорі підкреслюється, що Союз керується загальновизнаними нормами міжнародного права, а, отже, і міжнародного економічного права. Він припускає вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили; погоджену грошово-кредитну, бюджетну, податкову, цінову, зовнішньоекономічну, митну і валютну політику; гармонізацію господарського законодавства.

Першорядним є завдання координації дій у здійсненні економічних реформ. Передбачено поетапне поглиблення інтеграції, для чого буде формуватися міждержавна асоціація вільної торгівлі, митний союз, загальний ринок, валютний союз.

Визначено основи торгово-економічних відносин, підприємництва й інвестицій, грошово-кредитних, фінансових і валютних відносин.

Окремий розділ присвячено правовому регулюванню економічних відносин У ньому передбачено пріоритет норм Договору про Союз перед національним законодавством.

Таким чином, міжнародно-економічне право у взаєминах країн ІНД досить специфічне та діє в умовах інтеграції, що розвивається.

§2. Співдружність незалежних держав та загальна характеристика її структури

Вищими органами Союзу є вищі органи СНД, ради глав держав і глав урядів. У 1994 р. у якості Постійно діючого органа Союзу створюється Міждержавний економічний комітет, що є координуючим і виконавчим органом та може приймати три види рішень:

1) рішення розпорядницького характеру, юридично обов'язкові;

2) рішення,     обов'язковість    яких     повинна     підтверджуватися рішеннями урядів;

3) рекомендації.

Розподіл голосів у Комітеті пропорційно економічному потенціалу членів - найбільше число голосів належить Росії - 50, Україні - 14 і т.д.

У рамках Союзу діє Економічний суд СНД, заснований у 1992 р. До його ведення віднесено вирішення тільки міждержавних економічних спорів, а саме:

1)що  виникають  при  виконанні  зобов'язань,   передбачених  не тільки угодами, але і рішеннями органів СНД;

2) про відповідність актів держав угодам і іншим актам СНД.

Спори можуть розглядатися лише за згодою зацікавлених держав або за заявою органів СНД. Прийняте рішення обов'язкове до виконання. Можливість суброгації, тобто передачі претензій приватними організаціями державам, не передбачена.

Суд створюється з рівного числа суддів від кожної держави. Вищим колегіальним органом є пленум Суду, який складається з голови Суду, його заступників і всіх суддів. До нього також входять голови вищих господарських, арбітражних судів і інших вищих державних органів, що вирішають у державах економічні спори. Пленум розглядає скарги на рішення Суду і виносить остаточні рішення Він також приймає рекомендації з забезпечення однакової практики застосування угод і інших актів Співдружності при дозволі економічних суперечок.

У рамках СНД функціонують і інші міжнародні економічні і фінансові органи, наприклад, Міждержавний банк, Міждержавне Євроазіатське об'єднання вугілля і металу й ін.

Засновано систему органів управління інтеграцією: Міждержавна Рада, Інтеграційний Комітет, Міжпарламентський Комітет. Особливість проявляється в компетенції вищого органа — Міждержавної Ради. Він має право приймати рішення, що мають юридично обов'язковий характер для органів і організацій учасників, а також рішення, що підлягають трансформації в національне законодавство. Більш того, створена додаткова гарантія їх реалізації: сторони зобов'язані забезпечити відповідальність посадових осіб державної влади за виконання рішень органів управління інтеграцією

§3. Основні засади правового регулювання міждержавних відносин країн-членів СНД

Основним видом актів,  що регулює  міждержавні відносини країн-членів СНД, є дво- та багатосторонні договори.

Як організація СНД приймає протокольні рішення та протоколи. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані на узгодження точок зору та координацію дій держав. Рішення органів СНД мають допоміжний характер або стосуються внутрішніх питань організацій. Серед рішень Ради глав держав і Ради глав урядів є й такі, що безпосередньо впливають на відповідні угоди суверенних держав.

Галузі економічного співробітництва, врегульовані правовими актами держав-учасниць СНД:

1) стосовно суб'єктів торговельного обороту;

2)  відносини у сфері купівлі-продажу;

3) сфера виробничої кооперації;

4)  сфера перевезень;

5) сфера цінних паперів;

6)  щодо  недобросовісної конкуренції та обмежувальної ділової практики;

7) сфера інвестицій;

8)  міждержавнім акти, що стосуються розв'язання господарських спорів;

9)  сфера інтелектуальної власності.

Але, на жаль, більшість актів СНД приймається далеко не всіма державами-членами. Звідси тенденція до інтеграції за участю обмеженого числа держав. Показовий у цьому плані Договір між Білорусією, Казахстаном, Киргизією і Росією "Про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях" 1996 р. Договір торкається   також   політичних   і   військових   питань,   передбачає удосконалювання механізму координації дій при плануванні та реалізації зовнішньої політики, створенні і зміцненні загальної системи забезпечення безпеки й охороні державних кордонів У якості однієї з цілей вказується захист прав і свобод особи, забезпечення стійкого демократичного розвитку держав, охорона навколишнього середовища.

1. Интегрированный урок по математике и русскому языку на основе изучения карело-финского эпоса Калевала
2. за и против это исключительный случай Спасибо за сбывшуюся мечту
3. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук1
4. Уход за розами.html
5. Кодер - декодер речевого сигнала.html
6. I Mniejszo~ci nrodowe bi~orusk litewsk niemieck ukri~sk ~ydowsk stnowi~ 23 og~~u ludno~ci krju
7. Тема 4 Спортивные достижения критерии их оценки и тенденции развития План- Спортивное достиж
8. 2013 Я Горюнкова Лидия Михайловна 1928 года рождения урожденная Хохлова
9. ями выполненными автором в китайском стиле Предисловие Смертоносные гвозди ~ пятая заключительн
10. Фамилия имя отчество дата рождения 2
11. Контрольная работа по дисциплине Теория фильтрации
12. Реферат- Становлення української політичної думки
13. Курсовая работа- Банковская система России и современные особенности ее функционирования
14. ПЕРЕЧЕНЬ ВОПРОСОВ К КВАЛИФИКАЦИОННОМУ ЭКЗАМЕНУ ДЛЯ ПОЛУЧЕНИЯ ПРОФЕССИИ РАБОЧЕГО ФОТОГРАФ
15. Обвиняемый и гарантии его процессуальных прав в стадии предварительного расследования
16. Лекция- Лекции по истории экономических учений ПРЕДМЕТ ИСТОРИИ ЭКОНОМИЧЕСКИХ УЧЕНИЙ
17. а начальный входящий ~ составляется на начало отчетного периода;б заключительный исходящий ~ составляе
18. масова і якісна журналістика в більшій мірі використовуються для характеристики друкованої продукції
19. 2011 учебный год Занятие 9
20. Тема 4 МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ Міжнародний кредит та його роль в міжнародних економічних відносинах

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе