Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Київський Національний університет
імені Тараса Шевченка
Слюсар Вадим Миколайович
УДК 123.1+130.2+130.122+316.61
Феномен свободи в культурній самореалізації особистості
спеціальність 09.00.04 –філософська антропологія, філософія культури
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ –8
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Саух Петро Юрійович,
Житомирський державний університет
імені Івана Франка,
ректор університету
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Аляєв Геннадій Євгенович,
Полтавський національний технічний
університет імені Юрія Кондратюка,
завідувач кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін;
кандидат філософських наук, доцент
Павлов Валерій Лук’янович,
Національний університет харчових технологій,
доцент кафедри філософії.
Захист відбудеться "19" травня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.
Автореферат розісланий "16" квітня 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
Н.В. Караульна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Проблема самореалізації особистості як соціально-культурного феномену та виявлення свободи у цьому процесі привертає увагу філософів з другої половини ХІХ століття. Однак, загалом такі розвідки мають поодинокий характер. Соціально-культурна детермінація процесу самореалізації особистості в історії філософії осмислювалась Платоном, Арістотелем, епікурійцями, стоїками, Еріугеною, Піко делла Мірандолою, Н. Макіавеллі, Т. Гоббсом, Б. Спінозою, І. Кантом, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінгом, Г. В. Ф. Гегелем, К. Марксом, М. Вебером, С. К’єркегором, М. Гайдеггером, Ж.-П. Сартром, А. Камю та іншими. Утім, необхідно зазначити відсутність єдиного методологічного підходу, теоретичних позицій та однозначності у її осмисленні. Тому питання взаємодії зовнішніх для людини чинників та індивідуальної свободи при самореалізації особистості залишається нині однією з найактуальніших. Особливо, в сучасних реаліях, коли через глобалізацію утверджується кризовість людського буття, а автономність індивіда як особистісна якість змушена поступатися під впливом цих соціально-культурних процесів утвердженню нової –слідуванню установкам масової культури.
Фундаментальні зміни, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, охоплюють всі сфери соціального життя. Основними характеристиками взаємовідносин "індивід –суспільство" у таких умовах виступають невизначеність, нестабільність, посилення значущості випадковості у бутті людини. Як наслідок, відбувається масова зневіра українців щодо перспектив розвитку суспільства та можливості реалізації у таких соціокультурних умовах власних життєвих програм. Зростає соціальна апатія, атрибутивністю якої є відмова маргінальної особистості від саморозвитку та самореалізації через вживання алкоголю та наркотичних засобів. За таких умов осмислення феномену людської свободи та механізмів самореалізації особистості набуває особливої значущості.
Самореалізація особистості тривалий час не розглядалась у філософській антропології як окрема проблема, а досліджувалась переважно через контекст виявлення меж свободи особистості, аналіз чинників детермінації останньої. Досвід минулого століття у соціальній сфері позначається поглибленням стратифікаційних процесів, ускладненням соціальних зв’язків та відносин, що виявило труднощі для самореалізації особистості передусім у визначенні пріоритетних для індивіда сфер та напрямів протікання цього процесу. Процес самореалізації особистості, який визначається як умова збереження свободи особистості, зазнає нині потужного впливу соціально-культурних детермінант. Це, насамперед, збільшення кількості професій, технізація та уніфікація праці, утвердження новий ідеалів та цінностей засобами масової культури. Нині спостерігається тенденція до підпорядкування особистості соціальним стереотипам та настановам, обмеження проявів індивідуальності, заперечення цілісності самореалізації. Разом з тим соціально-культурні детермінанти виступають передумовою здійснення індивідуальної свободи, яка утверджується насамперед при самореалізації особистості.
Індустріальне і, значною мірою, постіндустріальне суспільство, характеризується структурованістю, інституціалізацією та нелінійністю, а це фіксує тотальне домінування соціального над індивідуальним. Як наслідок, в таких умовах утверджується "відчужена" (К. Маркс), "масова" (Х. Ортега-і-Гасет), "одномірна" (Г. Маркузе) особистість, чия самореалізація втрачає основну характерну ознаку –цілісність. Водночас сучасність передбачає наявність у соціальних процесах особливих особистісних прагнень, поривів, пристрастей, на які здатні задля цілісної самореалізації лише вільні ("свободні") особистості. Свобода самореалізації, яка донині розумілась передусім як спрямованість на досягнення успіху, в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві розуміється як "піклування" індивіда про себе, що утримує в собі безперервний пошук цілісності власного буття, набуваючи ознак цілісної самореалізації особистості.
Проблема самореалізації особистості донедавна входила насамперед до предметного поля соціальної філософії, утім нині здійснюється все більше філософсько-антропологічних досліджень, котрі дозволяють виявити багатогранність цього процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах комплексної наукової програми кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка: "Випробування людського буття в екстремальних ситуаціях: філософський вимір", НДР № 0106V005411.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження виступає з’ясування механізму взаємодії соціально-культурних детермінант та індивідуальної свободи у структурі самореалізації особистості в умовах трансформації сучасного суспільства.
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються наступні дослідницькі завдання:
виявити основні структурні компоненти процесу самореалізації особистості, через які відбувається взаємодія соціально-культурних детермінант та індивідуальної свободи;
розкрити зміст і сутнісні ознаки взаємодії соціально-культурних детермінант та індивідуальної свободи в процесі самореалізації особистості;
з’ясувати специфіку детермінації самореалізації особистості засобами духовної культури суспільства;
виявити характерні риси самореалізації особистості в умовах трансформації сучасного суспільства;
проаналізувати роль релігії у самореалізації особистості;
дослідити особливості тілесно-статевої детермінації самореалізації особистості.
Об’єктом дисертаційного дослідження є самореалізація особистості в умовах трансформації сучасного суспільства.
Предмет дисертації –особливості детермінації структурного процесу самореалізації особистості у парадигмі "індивід –суспільство".
Методи дослідження. Осмислення виявлення феномену свободи самореалізації особистості належить до проблем, дослідження яких вимагає міждисциплінарного підходу. Тому основою для його досліджень виступають філософські, соціологічні, психологічні та культурологічні праці, необхідні для з’ясування сутності цього феномена. Філософія виконує інтегративну методологічну функцію, яка полягає в поєднанні різних наукових методів та піднесенні досліджуваної проблеми на загальнотеоретичний рівень.
Наявність значної кількості відмінних поглядів щодо предмету дослідження визначає доцільність дотримання принципів системності, цілісності, плюралізму, єдності логічного та історичного. У дисертації використані такі методи: аналітичний (вивчення філософської літератури для формування методологічних та теоретичних засад розуміння детермінації свободи самореалізації), історичний (з’ясування тенденцій розвитку поглядів на свободу самореалізації особистості, які сформовані під впливом соціально-культурних умов конкретного історичного соціуму), екзистенційний (тлумачення свободи як данності, притаманної кожній особистості, і, відповідно, виключно на ній самій полягає відповідальність за самореалізацію), компаративістський (виявлення пунктів суттєвої і несуттєвої дивергенції у поглядах на свободу особистості та детермінованість людського буття), суб’єктивно-гуманістичний (підґрунтям для дослідження є положення про визнання особистості та її свободи базовою цінністю, а тому самореалізація має на меті всебічне цілісне розкриття індивідуальних здібностей, умінь, навичок на основі загальнолюдських цінностей).
Наукова новизна дослідження. У дисертаційному дослідженні вперше здійснено аналіз феномену свободи у структурних компонентах культурної самореалізації особистості.
Наукова навизна розкривається у наступних положеннях:
запропоновано новий підхід у визначенні структури самореалізації особистості, базисом до виявлення якої виступає ідея взаємодії індивідуальної свободи та соціально-культурних детермінант, визначено такі її компоненти як: самодіяльність, цілепокладання, сформована потреба в самореалізації; також здійснено аналіз вибору як атрибуту свободи в процесі самореалізації особистості;
з’ясовано, що соціально-культурна детермінація в самореалізації особистості виконує організуючу функцію при утвердженні індивідуальної свободи, критерієм чого виступає цілісність досліджуваного явища;
встановлено, що система духовної культури суспільства зумовлює характер і спрямованість самореалізації особистості через розкриття "людського в людині", утвердження індивідуальної свободи через вироблення здатності трансцендентного освоєння світу, визначення сенсу життя, вироблення ціннісних орієнтацій;
окреслено особливості самореалізації особистості в умовах глобалізаційних змін сучасного суспільства, а саме: культурні зміни; вплив науково-технічного прогресу на культуру, автономність індивіда, самовизначення та самоідентифікацію; невідповідність освіти соціально-культурним змінам; вплив соціально-культурних криз та випадкових факторів на структурні компоненти самореалізації;
розкрито особливості релігійного чинника у процесі самореалізації особистості, а саме: застосування ірраціональних методів освоєння світу, трансцендентний спосіб спілкування з Абсолютом, спонукання до духовного самовдосконалення, формування відповідальності через настанову гріховності деяких видів людської діяльності;
встановлено, що тілесно-статева організація людини виступає підґрунтям її цілісної самореалізації через тілесну самоідентифікацію, доведено, що у випадку невідповідності "тілесним" соціально-культурним еталонам вона суттєво обмежується низкою норм, переважна більшість з яких носить негуманний характер.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики свободи особистості. Вплив соціально-культурних детермінант на самореалізацію особистості розглянуто в аспекті утвердження індивідуальної свободи у всіх структурних компонентах цього процесу. Отримані результати дають можливість визначити свободу як умову цілісної самореалізації особистості.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження сприяють більш глибшому розумінню феномену свободи особистості та процесу самореалізації особистості і можуть бути використані у викладанні філософських, педагогічних та психологічних дисциплін. Результати роботи можуть бути використані у підготовці та викладанні нормативних курсів з філософії та соціології; при написанні навчальних посібників з філософії, філософської антропології та соціології особистості; розробці семінарських занять, навчальних планів та спецкурсів з філософії.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на методологічних семінарах кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, оприлюднювались на низці міжнародних, республіканських та регіональних науково-теоретичних та науково-практичних конференцій, зокрема: "Постмодернізм: підсумки, проблеми, перспективи" (2003 р., м. Житомир), "Історія релігій в Україні (2004 р., м. Львів), "Синергетика як інтегративна галузь знань" (2004 р., м. Житомир), "Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву" (2004 р., м. Житомир), "Гуманізм. Людина. Цінності" (2004 р., м. Дрогобич), Третіх філософських Шинкаруківських читаннях (2005 р., м. Житомир), "Україна в контексті євроінтеграції" (2005 р., м. Суми), "Випадковість у сучасному світі: діалог науки, релігій, культур" (2007 р., м. Вінниця), "Дні науки філософського факультету –" (2007 р., м. Київ), "Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи" (2007 р., м. Київ), "Інтелігенція та взаємодія культур" (2007 р., м. Улан-Уде, Росія).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових публікацій: чотири статті, вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотири тезові публікації, висвітлені у матеріалах конференцій.
Структура дисертаційного дослідження обумовлена логікою наукового дослідження, його метою та завданнями. Робота містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Повний обсяг дисертації –сторінок, з них 179 сторінок основного тексту. Список літератури містить 196 найменувань і вміщений на 17 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюються мета та основні завдання дисертаційного дослідження, визначено об’єкт та предмет дослідження, викладаються методологічні засади й принципи дослідження, розкривається наукова новизна його результатів, теоретичне та практичне значення роботи. Наводяться дані про апробацію та публікації результатів дослідження.
У першому розділі "Теоретичні засади осмислення феномена свободи в культурній самореалізації особистості" виявлено основні підходи до вивчення проблеми взаємодії соціальної детермінації та індивідуальної свободи самореалізації особистості в історії західноєвропейської філософії. Також визначено теоретичні засади дослідження чинників індивідуальної свободи при культурній самореалізації особистості.
У підрозділі 1.1. "Історико-філософський аналіз проблеми індивідуальної свободи у процесі самореалізації особистості" з’ясовано, що соціально-культурна детермінація самореалізації особистості у більшості філософських ідеях розглядалась з позицій утвердження індивідуальної свободи в обмежуючих соціальних умовах. Необхідність обмеження свободи у процесі самореалізації пояснювалось в Античності недосконалою суспільною природою індивіда (Платон), причинною обумовленістю всього сутнього (Демокріт). Це знайшло своє відображення в ідеях про тілесні межі природи людини –атому абсолютно вільної Світової Душі (Плотін), про обмеження волею Бога (Августин Аврелій), провидінням фортуни (Н. Макіавеллі), соціальним змістом буття людини (Т. Гоббс), про відносний детермінізм на основі білатерального буття людини (І. Кант), про визначальний вплив конкретних соціальних відносин (К. Маркс) тощо.
У історії філософії виділяється два напрями щодо пошуків можливостей уникнення негативного впливу соціально-культурних детермінант. Перший –це "втеча" від соціальної реальності та пошук альтернативних сфер і засобів самореалізації особистості. Згідно ідеям Арістотеля цього можна досягнути завдяки творчій діяльності, в християнській антропології –виконанню свого "вищого" покликання, у філософії Відродження –вираженню власної індивідуальності у багатьох сферах життєдіяльності, у філософії Й.Г. Фіхте –самоусвідомленню свободи для формування власного духовного світу.
Другий напрямок розвитку являє собою підкорення необхідності та пошук способів її гармонійної взаємодії з проявами індивідуальної свободи. Це здійснюється через правильне пізнання об’єктивних законів (Епікур), панування над собою шляхом пізнання необхідності природи (Б. Спіноза), удосконалення суспільства через культивування категоричного імперативу (І. Кант), подолання відчуження за умов знищення приватної власності (К. Маркс).
По-іншому тлумачилась ця проблема у філософії екзистенціалізму, за якою кожен індивід наділений здатністю "прислуховуватись" до своєї екзистенції. Він приречений завжди здійснювати вибір у межах власної закинутості, змінювати і підкорювати світ, тобто його діяльність містить у собі нескінченну множинність способів самореалізації. А тому перед особистістю стоїть завдання: відійти від світу і знайти в "Ніщо" свою свободу.
У підрозділі 1.2. "Теоретичні основи дослідження чинників індивідуальної свободи при культурній самореалізації особистості" вихідним положенням для дисертаційного дослідження визначається розуміння самореалізації особистості як умови свободи особистості взагалі. Основна роль соціально-культурних детермінант при самореалізації особистості –організуюча. Вони насамперед спонукають до утвердження індивідуальної свободи як екзистенційної ознаки особистості. Критерієм організуючої ролі визначається цілісність самореалізації особистості, тобто виявлення індивідуальності при розкритті всього комплексу здібностей та вмінь особистості. Цілісність як критерій і як якісна характеристика процесу самореалізації залежить передусім від утвердження індивідуальної свободи у всіх його структурних елементах. Індивідуальна свобода уже виступає якісно новою ознакою сформованої особистості, котра реалізує сутнісні сили на основі самообмеження та самодетермінації, що вже вирізняє сваволю від реальної свободи. Подальше розгортання самореалізації регулюється за принципом досягнення особистістю єдності внутрішньої та зовнішньої реальностей. Соціальний простір виступає в процесі самореалізації своєрідним полем протиборства різноманітних сил і джерелом загрози свободі особистості, від якої вона відмовитись не може. Завдяки індивідуальній свободі особистість спроможна протистояти "прямим" соціальним тискам, які в цій діалектичній взаємодії все більше переходять у приховану форму.
Культура як основний засіб цілісної самореалізації особистості містить в собі у сконцентрованому вигляді накопичені попередніми поколіннями знання, норми, цінності й моделі поведінки індивідів. Перебування людини у культурі визначає самореалізацію як процес, який розвивається в предметно-процесуальній формі, адекватно до індивідуальної й соціальної природи особистості. Залученість до культури характеризується здатністю особистості засвоювати й визначати найзмістовніші зовнішні та внутрішні для неї чинники детермінації.
Роль культури полягає у відтворенні такої особистості, яка цілісно засвоювала б існуючі багатогранні соціальні зв’язки. Вплив культури є універсальним, тобто спрямованим одночасно на розум, почуття, волю, свідомість та підсвідомість. Обов’язковою умовою утвердження індивідуальної свободи як форми самореалізації особистості є вироблення здатності вибирати у процесі засвоєння культурних норм та цінностей тих, які найефективніше сприятимуть розкриттю індивідуальності. Важливою функцією культури в процесі самореалізації особистості виступає трансформація самої особистості, вивільнення її духовних сил, індивідуальних вмінь і навичок від стримуючих зовнішніх факторів та їх спрямування на зміну тих існуючих соціальних умов, які на конкретному етапі саморозвитку особистості не задовольняють її самореалізації.
У другому розділі "Виявлення феномена свободи у культурній самореалізації особистості: змістово-структурний аспект", аналізуючи дослідження окремих компонентів самореалізації особистості та використовуючи системний підхід до його вивчення, визначено структуру цього процесу. Базисом до виявлення структури виступає ідея взаємодії індивідуальної свободи та соціально-культурних детермінант.
У підрозділі 2.1. "Духовна культура суспільства як чинник самореалізації особистості" характеризується специфіка детермінації досліджуваного процесу засобами духовної культури. Остання є передумовою самореалізації як вільної, активної діяльності, внаслідок чого людина освоює духовні надбання людства як суб’єкт культури. Вона надає особистості можливості практично необмеженого вибору духовних цінностей, які найбільше відповідають її прагненням та ціннісним орієнтаціям. Тому передумовою цілісної самореалізації особистості є належний ступінь засвоєних нею духовних цінностей культури, рівень її духовності.
Специфіка значущості духовної культури як чинника самореалізації особистості полягає у наступному. По-перше, духовність особистості виражає її здатність до приросту культурних надбань та самотворення, що передбачає наявність свободи самореалізації особистості, адекватної до її духовних запитів. Це виявляє духовність як основу самореалізації особистості. По-друге, духовність, основу якої складає ієрархія ціннісних орієнтацій та сенсожиттєвих настанов особистості, визначає характер самореалізації особистості, яка виявляє себе як внутрішньо-зовнішня структурована цілісність. По-третє, цілісності самореалізації залежить від міри прагнення особистості до такого виду духовного саморозкриття як виявлення "людського в людині". Така духовно розвинена особистість не визнаватиме над собою тотальної влади зовнішніх обставин, долатиме обмеження свого життя до "тут і тепер", виходитиме із "нарцистичного" стану самозаглиблення та самостурбованості, прямуватиме до світу, в якому утверджені універсальні надособистісні цінності. По-четверте, можливість виходу за межі впливу зовнішніх детермінант реалізується через здатність особистості до трансцендентного освоєння світу. Завдяки їй особистість у процесі самореалізації намагається вийти за межі власного досвіду і наблизитися до абсолютного суб’єкта з метою знайти надійну опору всього існуючого. По-п’яте, внутрішнім регулятивом самореалізації особистості виступає людська здатність ціннісно-смислового ставлення до світу. При визначенні сенсу життя через внутрішній особистісний самоконтроль самореалізації надається гуманістичний зміст. Ціннісні орієнтації, основою яких виступає система цінностей особистості, визначають ступінь індивідуальної відповідальності за вибір шляхів та зміст особистісної самореалізації. Комплекс ціннісних орієнтацій особистості виявляє її стійкість до випадкових зовнішніх факторів, що, у свою чергу, обумовлює активність і направленість у самодіяльності та впливає на утвердження індивідуальної свободи у процесі самореалізації.
У підрозділі 2.2. "Індивідуальна свобода як детермінанта структури самореалізації особистості" проаналізовано такі значущі компоненти структури самореалізації особистості, як: самодіяльність, цілепокладання та етапи його циклічного протікання (формування самосвідомості, самопізнання, самовизначення, самоідентифікація, самооцінка), сформованість потреби самореалізації.
Самодіяльність є таким характером діяльності, де свобода набуває свого буття, де вона можлива не лише як свобода духу, а й практична, матеріально- і соціальноперетворююча діяльність, виступаючи одночасно і перманентним породженням свободи, і втіленням її. Самодіяльність знімає детермінованість самореалізації особистості завдяки здатності виходити за рамки обмеженої буттєвості, тобто наперед заданих умовностей людського існування, здатність знімати та долати обмеженість даної дійсності.
Цілепокладання у процесі самореалізації сприяє досягненню особистістю внутрішньої свободи, оскільки є реалізацією внутрішньої життєвої мети при її самоздійсненні. Самореалізація особистості передбачає свідому постановку мети самодіяльності, визначення індивідуально значимих складників у структурі надіндивідуальних цілей, для досягнення яких докладаються зусилля багатьох людей на рівні соціальних груп і спільнот. Суттєвою біологічною і водночас соціально-культурною детермінантою формування самосвідомості, як структурного елемента самореалізації особистості, виступає іманентна життю людини ідея смерті. Вона ставить людину перед вибором: або підкоритись ірраціональним страхам і сприймати життя як мучіння, або екзистенційно утверджувати себе у житті, перетворюючи тему смерті на безсмертя. Іншим важливим елементом самосвідомості є самоповага, яка активізує соціальне порівняння і сприяє усвідомленню власної відмінності від інших. Свобода самореалізації особистості також залежить від ефективності самопізнання. Останнє зумовлюється багатством соціальних зв’язків індивіда, його відношення до інших, за умови, що цей "Інший" виступає для нього ціллю, коли він проявляє інтерес до його індивідуальності та турботу про нього самого. Самовизначення у структурі самореалізації виступає з однієї сторони установлювачем внутрішніх обмежень, а з іншої –способом розширення меж власних можливостей. Сутність самоідентифікації в процесі самореалізації полягає у виробленні в особистості уявлення про себе як про суб’єкта, чия діяльність розгортається у середовищі, та у формуванні її ідеального образу, який би сприймався ними адекватно. Самоідентифікуючись, індивід включається в пошук компромісу між соціумом, який прагне повністю контролювати діяльність окремого індивіда, та особистістю, яка у самореалізації здійснює свою свободу. З етапу визначення самооцінки розпочинається вільна творчо-динамічна самореалізація особистості, оскільки у процесі опредметнення –розпредметнення індивідом культури відбувається усвідомлення того, чим ті чи інші предмети можуть стати для нього у процесі саморозвитку. Завершення етапу самооцінки означає перехід самореалізації на якісно новий цикл, котрий починається із першого етапу –формування самосвідомості.
Однією з найважливіших внутрішніх детермінант процесу самореалізації особистості є формування в структурі самої особистості потреби в самореалізації, оскільки вона об’єднує в собі комплекс внутрішніх якостей, які мотивують життєдіяльність індивіда, спонукають його до змін як у структурі соціальних зв’язків та відносин, так і в структурі особистості.
У підрозділі 2.3. "Ціннісний вибір як атрибут свободи у процесі самореалізації особистості" основними чинниками здійснення кожного індивідуального вибору визначено середовище й обставини з одного боку та здатність людини до виходу за межі внутрішніх і зовнішніх детермінант, з іншого. Вибір визначається як сутнісна характеристика усього людського буття, бо останнє постійно ставить перед індивідом завдання здійснювати у цьому значною мірою детермінованому світі відповідальні вибори, основоположною характеристикою яких визначається індивідуальна свобода. Вибір в процесі самореалізації особистості постає як безперервний акт прояву індивідуальної свободи та волі.
Передумовою здійснення вибору при самореалізації є незадоволення особистості наявним способом життя, відсутністю можливостей здійснення цілепокладання. Здійснення відповідального вибору передбачає свідоме надання переваги одному із запропонованих соціально-культурними умовами життя індивіда варіантові самореалізації. Вибір одних можливостей із самообмеженням заради високої мети виявляє творче відношення індивіда до власного життя. А воно є основою цілісності самореалізації особистості. Відповідальність тут виступає такою формою активності, яка дає можливість жити не ситуативно, а зберігати автономію від світу і проявляти ініціативу, тобто цілісно й гармонійно вписатись у соціальний світ.
У третьому розділі "Особливості самореалізації особистості в умовах глобалізаційних змін сучасного суспільства" зосереджено увагу на таких аспектах досліджуваного процесу: тілесному (тілесно-статеві чинники), соціальному (вплив соціально-культурної кризи та випадкових факторів), духовному (специфіка самореалізації віруючого).
У підрозділі 3.1. "Самореалізація особистості у сучасних соціокультурних реаліях" визначені основними ознаками глобальних трансформаційних процесів сучасного суспільства кризовість, невизначеність та нестабільність. Відтак, основними детермінуючими факторами самореалізації особистості в сучасному суспільстві можуть виступати, по-перше, глобальні культурні зміни. У культурі суспільства немає адекватної до мінливих умов життя моделі для самореалізації, утверджується масова культура, для якої базовим типом особистості стає споживач, чия самореалізація здійснюється на основі "рекламних установок", сферою самореалізації тут виступає передусім віртуальна реальність і збільшується роль ризиків. По-друге, посилюється вплив науково-технічного прогресу на соціальну культуру, на автономність індивіда та на структурні елементи цілепокладання –самовизначення та самоідентифікацію. По-третє, невідповідність освіти соціально-культурним змінам. По-четверте, трансформація мотиваційних компонентів, криза ідентичності та професійного самовизначення, утвердження невизначеності при складанні програми самореалізації. По-п’яте, підвищується детермінуюча роль випадкових факторів у процесі самореалізації особистості.
Основними способами подолання негативного впливу визначених факторів на свободу самореалізації особистості є такі: формування нового типу індивідуальності, для якого значення має утвердження відчуття "граничності буття", виховання у молоді здатності до свободи як особливої характеристики людини-екзистенційної істоти, формування універсальності як особистісної ознаки, посилення особливої уваги спільноти до пошуків індивідом сенсу власного життя як основи для складання програми самореалізації.
У підрозділі 3.2. "Осмислення тілесності та предметності як соціально-культурного чинника самореалізації особистості" показано, що біологічна детермінація самореалізації особистості повністю підкорюється культурній і стає її складовою. "Біологічна оболонка" людини складає первинну основу її індивідуальності, котра визначає подальший характер її формування та розвитку у процесі розпредметнення культури та засвоєння соціальних норм. Особистість долає власну задану природою тілесність, отримуючи здатність змінювати свій організм, як правило підлаштовуючи його під стереотипні уявлення культурних ідеалів. У разі невідповідності самореалізації особистості "тілесним" зразкам, усталених в сучасній культурі, вона суттєво обмежується низкою норм, переважна більшість з яких носить дегуманізований характер. Також умовою цілісності самореалізації особистості виступає адекватна тілесна самоідентифікація, яка передбачає і статеву самоідентифікацію на основі визначення біологічної, психологічної та соціальної статі. Однією з форм тілесної детермінації є статева. Вона подає критерії, форми та вимоги до поведінки чоловіків та жінок, саме через культуру засвоюються соціальні код і закон, які примушують особистість тримати тіло у межах норм своєї статі.
У підрозділі 3.3. "Роль релігії у процесі самореалізації особистості: індивідуально-ціннісний вияв" визначено, що для подолання напруги, котра виникає внаслідок нав’язування культурою готових уніфікованих форм самореалізації, особистість прагне віднайти ірраціональні методи освоєння світу, які у необхідному обсязі представлені в релігії.
Теїстичний світогляд має у своїй структурі самоідентифікацію людини та відчуттєве відображення нею оточуючої дійсності як світовідчуття, оціночне відношення до буття як світосприйняття та пояснення світу, людини, її природи та місця у світі як світорозуміння, що сприяє утвердженню індивідуальної свободи як умови цілісності самореалізації. Цей світогляд заперечує можливість існування інших світоглядних систем. Релігійна культура надає індивідам та їх групам цілісну систему соціокультурної регуляції, які набувають форми ціннісних орієнтацій. Віруюча людина живе духовним життям, яке утверджує подолання смертності людини, основною мотивацією самореалізації стає духовне зростання, кінцевою метою життя –вихід душі з тіла і перехід до якісно нового способу буття у потойбічному світі.
Релігійне уявлення про роздвоєнність світу призводить до визнання особистістю визначного впливу на процес самореалізації дії зовнішніх надприродніх сил. Негативні прояви цього впливу можна подолати лише через підкорення та умилостивлення, до чого можна віднести молитви, ритуали, пожертвування тощо.
Релігійна детермінація в самореалізації особистості полягає у визначенні трансцендентальної ідеї Бога як істини в особистісному пізнавальному досвіді. Специфікою релігійної детермінації досліджуваного процесу є стимулювання особистості засобами релігійної культури до духовного самоудосконалення та творчої зміни світу задля нових духовних запитів. Релігія спонукає індивіда до відмови від такої моделі самореалізації особистості як буття-для-себе, натомість пропонуєть обрати або буття-для-інших (самозречення, служіння Богу, що набуває форми монашества, аскетизму) або буття-для-себе з чіткою направленістю на буття-для-інших.
У ВИСНОВКАХ представлено підсумкові результати дисертаційного дослідження відповідно до мети і завдань:
Структура самореалізації особистості, визначена на основі ідеї взаємодії індивідуальної свободи та соціально-культурних детермінант, складається з таких компонентів: самодіяльність, цілепокладання та етапи його циклічного протікання (формування самосвідомості, самопізнання, самовизначення, самоідентифікація, самооцінка), сформована потреба в самореалізації.
Вплив соціально-культурних чинників на самореалізацію особистості виконує організуючу функцію за умов утвердження індивідуальної свободи. Критерієм, котрий визначає ефективність такого впливу є цілісність самореалізації особистості, тобто виявлення індивідуальності при розкритті всього комплексу здібностей та вмінь особистості. Основним засобом цілісної самореалізації особистості виступає культура, котра здійснює універсальний вплив на розум, почуття, волю, свідомість та підсвідомість.
Передумовою цілісної самореалізації особистості є належний ступінь засвоєних нею духовних цінностей культури суспільства, рівень її духовності. Специфіка впливу засобами духовної культури суспільства на характер і спрямованість самореалізації особистості полягає у розкритті "людського в людині". Індивідуальна свобода утверджується шляхом розвиток в особистості здатності до трансцендентального освоєння світу, визначення сенсу життя та формуванню ціннісних орієнтацій.
Сучасні соціокультурні зміни, вплив науково-технічного прогресу, невідповідність освіти соціально-культурним змінам, вплив соціально-культурних криз та випадкових факторів на структурні елементи самореалізації особистості долаються через формування нового типу індивідуальності з характерним відчуттям індивідом граничності буття, виховання у молоді здатності до свободи як особливої характеристики людини-екзистенційної істоти, формування особистісної ознаки –універсальності.
Самореалізація особистості віруючого полягає у застосуванні ним ірраціональних методів освоєння світу та трансцендентального способу спілкування з Абсолютом. Вплив релігійної культури виявляється у спонуканні особистості до духовного самовдосконалення та у формуванні відповідальності через настанову гріховності деяких видів людської діяльності.
Тілесно-статева детермінація самореалізації особистості повністю підкорюється культурній і є її складовою. Цілісність самореалізації особистості залежить від адекватної тілесної самоідентифікації. У культурі містяться "тілесні" і зокрема статеві еталони, котрі визначають і модель самореалізації особистості. Відповідність обраної моделі цим еталонам контролюється системою культурних норм та правил, більшість з яких носить негуманний характер.
Список праць, опублікованих автором за темою дисертації:
Слюсар В.М. Постмодерністський фемінізм про детермінацію самореалізації особистості // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна –№598. –. –С. 153 –.
Слюсар В.М. Роль релігії в процесі самореалізації особистості // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. –Випуск № 18. – 2004. –С. 43–.
Слюсар В.М. Вплив соціально-культурної кризи на самореалізацію особистості // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. –№ 32. –. –С. 20 –.
Слюсар В.М. Випадковість у процесі самореалізації особистості // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії. –. –№ 1. Випадковість в сучасному світі: діалог науки, релігій, культур. –С. 163 –.
Слюсар В.Н. Выбор как главный атрибутивный признак свободы в структуре самореализации личности // Интеллигенция и взаимодействие культур: материалы VI Международной научной конференции (Байкальская встреча) (26-29 июня 2007г.) В 2 т. / отв. редактор И.И. Осинский. Т II. –М.; Улан-Удэ: Изд-во Бурятского госуниверситета, 2007. –С. 319 –.
Слюсар В.М. Роль громадянської освіти у вихованні свободи самореалізації особистості // Актуальні проблеми науково-методичного забезпечення освітньої практики в системі післядипломної педагогічної освіти: Науково-методичний збірник / За ред. М.М. Забродського. –Київ-Житомир: ЖОІППО, 2006. –С. 47–.
Слюсар В.М. Самореалізація особистості в сучасних кризових соціокультурних умовах // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. –К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. –Ч. ІІІ. –С. 75–.
Слюсар В.М. Інтолерантне взаємовідношення "індивід –суспільство" у процесі самореалізації особистості // Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності: Матеріали засідання "круглого столу" від 29 травня 2007 р. / За заг. ред. П.Ю. Сауха –Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. –С. 97 –.
АНОТАЦІЇ
Слюсар В.М. Феномен свободи у культурній самореалізації особистості. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 –філософська антропологія, філософія культури. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка. –Київ, 2008.
У дисертації досліджено проблему виявлення феномену свободи у процесі культурної самореалізації особистості. Визначено та проаналізовано основні компоненти структури самореалізації особистості: самодіяльність, цілепокладання з етапами його циклічного протікання та сформованість потреби в самореалізації.
Охарактеризовано специфіку детермінації самореалізації особистості засобами духовної культури, які зумовлюють характер і спрямованість цього процесу через розкриття "людського в людині" та утвердження індивідуальної свободи. З’ясовано специфіку самореалізації особистості віруючого, котра визначається її перманентним прагненням до духовного самовдосконалення та детермінованістю цього процесу настановами гріха. Розкрито вплив тілесно-статевих детермінант, соціально-культурних криз і випадкових факторів на самореалізацію особистості.
Ключові слова: свобода, самореалізація особистості, соціально-культурна детермінація, духовна культура, самосвідомість, самопізнання, самоідентифікація.
Слюсар В.Н. Феномен свободы в культурной самореализации личности. Рукопись.
Диссертация на соскание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 –философская антропология, философия культуры. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. –Киев, 2008.
В диссертационном исследовании раскрывается философско-антропологический аспект виявления феномена свободы в процессе культурной самореализации личности. Предлагается новый подход к определению структуры самореализации личности. В основе его совершения полагается идея взаимодействия индивидуальной свободы и социально-культурных детерминант. Автор выделяет и анализирует основные компоненты структуры самореализации личности: самодеятельность, целеполагание и сформированная потребность в самореализации. В свою очередь, целеполеполагание предполагает такие этапы циклического протекания, как формирование самосознание, самопознание, самоопределение, самоидентификация, самооценка.
Социально-культурные факторы способны исполнять в процессе самореализации личности организующую роль при условии утверждения индивидуальной свободы. Критериальной мерой определения именно такой роли выступает целостность самореализации личности (выявление индивидуальности при раскрытии всего комлекса способностей и умений). В диссертации доказывается, что основным же средством целостной самореализации личности выступает культура, поскольку она оказывает универсальное влияния на ум, чувства, волю, сознание и подсознание. Нынешние социально-культурные изменения, усиленные влиянием НТП, кризисов и случайных факторов выявляют необходимость для формирования нового типа индивидуальности. Он включает в себя ощущение индивидом граничности бытия, способность к свободе как особенной характеристики человека-экзистенциального существа и сформированное качество –универсальность.
Специфика детерминации самореализации личности средствами духовной культуры характеризируется тем, что они обуславливают содержание и направленность этого процесса. Такая детерминация осуществляется посредством раскрытия "человеческого в человеке" и предполагает утверждение индивидуальной свободы. Последнее становится возможным через развитие в личности способности к трансцендентальному освоению мира, определению смысла жизни и формированию ценностных ориентаций. Рассматривая в диссертации особенности самореализации личности в современном глобализованном обществе отмечается, что в нем резко возрастает интересс многих людей к духовным практикам. Это актуализирует необходимость исследования роли религиозной культуры в процессе самореализации личности. Отмечается, что ее влияние проявляется в побуждении личности к духовному самосовершенствованию и формированию ответственности через наставление греховности определенных видов деятельности. Они, в свою очередь, и являются атрибутами свободы.
Раскрывая значение предметно-телесной детерминации (в ее составе также отдельно акцентируется внимание на актуальной для феминистических научных разведок половой детерминации) доказывается, что она влияет на процесс самореализации личности опосредственно, через культуру. В культуре содержатся "телесные" эталоны (к примеру, модель с параметрами 90-60-90, "накаченый" супергерой-боевик, "спортсменка-комсомолка-девушка"). Именно такие эталоны и определяют модель самореализации личности. Соответсвенно возрастает роль индивидуальной свободы в самореализации личности, поскольку целостность данного процеса зависит непосредственно от адекватной телесной самоидентификации.
Ключевые слова: свобода, самореализация личности, социально-культурная детерминация, духовная культура, самосознание, самопознание, самоидентификация.
Slyusar V.M. The phenomenon of freedom in cultural self-realization of personality. Manuscript
Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of philosophical sciences after speciality 09.00.04 –philosophical anthropology, philosophy of culture. –Taras Shevchenko Kyiv National University. –Kyiv, 2008.
In the dissertation thesis problem of exposure the phenomenon of freedom in the process of cultural self-realization of personality is probed. Main and the basic components of structure of self-realization of personality are outlined and analyzed: independent action, with the stages of its cyclic flowing and requirement in self-realization forming.
The specific of determinating the personality self-realization is described by spiritual culture facilities, which determine character and orientation of this process through opening "human in a man" and claiming the individual freedom. The specific of self-realization of believer personality, which is determined by permanent aspiring to spiritual self-perfection and determination of this process by the options of sin, is found out. Influence of corporal sexual determinants, social and cultural crises and casual factors on personality self-realization is exposed.
Keywords: freedom, self-realization of personality, social and cultural determination, spiritual culture, consciousness, self-knowledge, self-identification.