У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Реферат на тему- Педагогічна культура вчителяrdquo; План 1

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-10

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 5.4.2025

Реферат на тему:

„Педагогічна культура вчителя”

План

1. Роль вчителя сьогодні.

2. Педагогічна культура вчителя як предметника.

3. Особиста культура вихователя.

4. Роль вчителя як людини в умовах ефективності освітньо-виховного

процесу.

Нема жахливішої роботи, ніж учительська

Нема виснажливішої роботи від учительської,

де нерви паляться, мов хмиз сухий,

де серце рветься ...

Але нема щасливішої долі,

коли людина з твоїх рук, учителю,

іде у світ – на краплю світ людніє.

(„Дума про вчителя” І.Драч)

Видатний український поет зумів показати суть призначення сучасного

вчителя гуманізувати, олюднювати вже добряче озвіріле людство в цьому

божевільному світі. Олюднювати – означає застерігати від „отваринення”

душі людей, попереджувати процес їх озвіріння, масовий прояв якого

читаємо щодня в кримінальних оглядах періодичних видань. Злочинність в

останній чверті ХХ століття зростає в геометричній прогресії – і органи

правопорядку тут безсилі, порятунок може надати лише сім’я та школа, а

саме учитель. Тому можна впевнено сказати, що кермо планети і доля

людства, його майбутнє в руках вчителя.

Але щоб заслужити на такий незвичайний ранг суспільного відзначення,

учитель має відповідати певним вимогам. Ось деякі з них:

1. Бути освіченою, культурною людиною.

2. Любити дітей.

3. Бути закоханим у свій фах.

4. Бути відданим своєму народові.

5. Мати:

 а) глибоку людяність;

 б) високу інтелігентність;

 в) внутрішню культуру;

 г) моральну чистоту;

 д) осмислену віру в Бога;

 е) почуття національної та людської гідності;

 є) естетичне чуття.

Особу вчителя можна розглядати в трьох параметрах – як предментика, як

вихователя, як людину.

1. Учитель як вихователь навіть якщо вчитель не обійме посади класного

керівника, він все ж не має права залишатися тільки урокодавцем, а

неодмінно своє вчительське життя буде ще й вихователем у широкому

розумінні цього слова. І на уроці, і на перерві, і під час відвідин

учнів удома, і на годині класного керівника, і на зборах, і під час

екскурсій своєю поведінкою, власним прикладом він буде виховувати. І

навіть при груповій ґрунтовній організації самовиховання та

самоуправління учнів роль вчителя – вихователя чимала. Якщо керівництво

навчальним процесом – це рівняння з одним відомим (з чим піде завтра

вчитель на урок?) і одним невідомим (з чим прийдіть учні на урок?), то

виховання – це завжди рівняння з багатьма невідомими. Але якщо в своєму

серці педагог носитиме лише Світлу Радість, Справжнє Добро і

Християнську Справедливість, то це рівняння завжди буде розв’язуватись

успішно. Додаймо ще суттєве зауваження видатного польського педагога

Януса Корчака: „Не може виховувати інших той, хто не виховує себе

самого”. Отже, самовиховання – предмет щоденних турбот учителя. А

можливості самовиховного процесу воістину безмежні: тут і

самоспостереження з їх фіксацією та самоаналізом зібраного матеріалу,

самозаохочення, самозаборона, само покарання і багато інших ефективних

„механізмів”, які надають учителеві величезні можливості для фізичного,

морально-етичного, вольового, громадянського та інших аспектів

самовдосконалення особистості.

„Справжній вихователь той. – писав Василь Сухомлинський, - хто йде до

вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться

про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розвивати свій

внутрішній світ...”

Має значення і те, як іти до учнів: близько до них, як їх старший і

досвідчений друг, чи стояти над ними зверху високо-високо? Відомий

український психолог Іван Синиця застерігав учителів від руйнівської

позиції зверхності, він був за помірковану дистанцію у взаєминах з

учнями, але не таку, яка стане стіною між ними і вихователем.

2. Коли буде  відчутним результат виховної дії в учнів і втіха від своїх

виховних зусиль у вчителя? визначити і зафіксувати це дуже складно.

Результат швидше настає, коли виховання не вербальне і не гуртове, а

індивідуальне. Може, зрештою, бути і гуртове виховання, але здійснювати

його слід так, аби учні не відчували, що їх виховують. Тобто це має бути

опосередковане, а не лобове виховання. Наприклад, нераціонально

втовкмачувати учням: „Погано бути нетерплячим. Це призводить до великих

витрат. Старайтесь бути терпеливим! Виховуйте в собі терплячість, але

ніколи не очікуйте негайних наслідків у цій справі. Терпіння – понад

усе!”.

3. Найбільш популярною методикою можна вважати ту, за якої вихователь не

промовить і слова, а все ж виховує, потужно, навіть надпотужно. Маю на

увазі приклад „Усі метод, разом узяті”, - писав Лев Толстой, - не

здійснюють і тисячної долі того впливу, що його приклад. А в тому

прикладі щоб не було місця для погроз і підозри, дорікання і

залякування, не кажучи вже про мстиве переслідування, яке викликає

страх, а страх, як відомо, породжує підлість. Ось де витоки прямоти і

хамелеонства, порядності й марризму, доброти серця й жорстокості.

Прислухаймось, як характеризував учень свою вчительку: „Будь-коли на

будь-яке запитання відповідає і зі знанням справи, і спокійно, ніколи не

перериває учнів. Може спрямувати на правильний шлях життя, здатна

надихнути учнів на грані діла. Притягує до себе ласкою. Доброзичливістю,

чуйністю”.

Для підлітка, а тим більше – для юнаків ідея невіддільна від особи. А

тому вчителя як предметника і як вихователя вони сприймають передусім

через призму загальнолюдських цінностей. Якщо учневі заімпонують

морально-етичне обличчя вчителя, глибінь його духовності, витонченість

естетичних смаків, широта кругозору і громадянська позиція в пекучих

проблемах сучасності. То він повірить і в його коментар навчальної теми.

Великодушного, чуйного до чужого горя і навіть не дуже ерудованого

вчителя учень „прийме” і відкриє йому своє серце, черства душа. Про

таких влучно зауважив Олександр Довженко, що їхній розум одержав вищу

освіту, а серце немає навіть нижчої. Найнебезпечніше професійне

захворювання вчителя – бацила байдужості до дітей. Ця інфекція  здатна

перекреслити всі творчі потенції педагога. Зрештою, саме дитячій

винахідливості та енергії перетне шлях учителева байдужість, то

перебування в школі стане для нього тортурою. А будь-яку властивість

учителя, в тому числі байдужість, школярі вловлюють умить. Учитель

завжди на видноті – і в школі, і в населеному пункті. Його поведінка

фіксується й обговорюється.

Використана література

1. Особиста культура вихователя як основна умова ефективності

освітньовиховного процесу // Позакласний час. – січень № 1-2. – 2002.

2. Моделирование педагогических ситуаций. / Под. ред. Ю.Н.Кулюткина,

Г.С.Сухобской. – М., 1981.

3. Педагогічна майстерність: Підручник. / І.А.Зязюн. – К.: Вища

математика, 1997.

4. Сухомлинський В.О.: Вибрані твори в 5-ти томах. Т.5. Статті. К.,

„Радянська школа”, 1997.




1. і. Поширення феодального землеволодіння супроводжувалося зміцненням економічного становища феодалів.
2. а Вид в каталоге
3. Дивергент на большой экран
4. Тема- Маркетингова цінова політика підприємства 1
5. Московский институт государственного управления и права Пермский филиал Административ
6. Петербург ВК Ленэкспо ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫЙ СПИСОК УЧА
7. Введение3 Обзор литературы по производству и использован
8. Тема урока- Водород
9. Лабораторна робота 4 ПРИНЦИП НАКЛАДАННЯ ТА ПРИНЦИП ВЗАЄМНОСТІ Мета роботи- експериментально та аналі
10. методы приемлемости и предпочтения предпочтительно желательности; методы различительные сравнения ра