Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
26
Міністерство освіти і науки України
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І.МЕЧНИКОВА
БОГУСЛАВСЬКА
Юлія Юріївна
УДК 94(477.74):323.11:314.8"1959/1989"(043.3)
Динаміка національного складу населення
Одеської області (1959-1989 рр.).
07.00.01.- історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету.
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Гончарук Григорій Іванович,
завідувач кафедри історії та етнографії
України Одеського національного
політехнічного університету.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
завідувач кафедрою політичних наук
Київського національного інституту
будівництва та архітектури,
заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат державної премії України;
кандидат історичних наук, доцент
Шабашов Андрій Васильович,
професор кафедри археології та етнології
України Одеського національного університету
ім.. І.І.Мечникова.
Провідна установа: Чернівецький національний університет
ім. Ю. Федьковича, кафедра історії України.
Захист відбудеться лютого 200 р. о 13 годині на засіданні вченої ради Д 41.051.08 при Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова за адресою: 65057, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12, ауд. 9.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою:
65010, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.
Автореферат розіслано січня 200 6 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради А.К.Лозовський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
В умовах національного та культурного відродження України, становлення її державності особливу увагу привертають проблеми формування структури українського суспільства, у тому числі –етнічної. Українці є головним чинником процесів державотворення, але дійсно і те, що в Україні з давніх часів мешкають представники багатьох етносів, які по праву вважають себе громадянами нашої держави і беруть активну участь в усіх процесах, які відбуваються в державі. Історія країни складається з особистих історій її мешканців, а останні безпосередньо залежать від етнічної самоідентифікації індивідууму. Навіть не торкаючись проблем етнопсихології та суб’єктивного впливу національного характеру на вчинки людини, можна стверджувати, що така залежність є об’єктивною дійсністю. Представники різних національностей часто були поставлені у різні умови національною політикою держави. Різноманітні обмеження прав та свобод людини за етнічними ознаками чи, навпаки, створення сприятливих умов для представників національних меншин широко застосовувались владою в усі історичні епохи. Така державна позиція подекуди викликала непорозуміння, міжнаціональні суперечки та, навіть, відкриті конфлікти.
Національне питання було й залишається одним з найважливіших і одночасно найбільш гострих питань багатонаціональних держав, тому неупереджене вивчення етносів, історичних умов формування їх просторового співвідношення, демографічних ознак та характеру розвитку міжетнічних контактів має велике значення не тільки для історичних, але й для інших суспільних наук.
Дане дисертаційне дослідження є спробою висвітлити динаміку національного складу населення як одного з компонентів етнодемографічних процесів, що тривали протягом 1959-1989 років в Одеській області, яка є територією черезсмугового та змішаного розташування представників різних народів.
Актуальність теми зумовлена необхідністю комплексного аналізу етнодемографічної ситуації, що склалась на Одещині протягом кількох останніх десятиліть радянського періоду, для подальших досліджень культурно-побутових традицій та характеру формування міжетнічних взаємовідносин у регіоні. Підвищення у суспільстві інтересу до етнічної самоідентифікації особистості викликає перенесення уваги на вивчення найменших структурних складових територіального розміщення населення регіону –окремих населених пунктів.
Зацікавленість держави всебічним розвитком її народів простежується перш за все на регіональному рівні. Саме надання можливості кожному етносу розкритися, показати всім свої особливості, свою унікальність перешкоджає процесові самоізоляції та концентрації етносу лише на вирішенні своїх проблем й дозволяє етносам вийти за межі власного “я”, відчути себе частиною стабільного суспільства. При цьому, чим ближчі мови та культури, тим менш чітко виступає етнічна межа.
Етнічні категорії –суб’єктивні, бо вони існують лише у мисленні людей, але водночас ці категорії є об’єктивними, тому що вони закріплені у віруваннях, що їх розділяє велика кількість людей, й тому, що існують незалежно від бажання окремих індивідів. Проте, визначення етнічної приналежності людини є справою особистості й залежить насамперед від того, представником якого народу усвідомлює себе індивід. При цьому сама етнічна група визначається як сукупність людей, що мислять себе подібними внаслідок спільного походження, дійсного чи фіктивного, й таким самим чином розглядаються з боку інших груп.
Значна частина проблем, що постають перед державою у сфері етнічних взаємин, виникли не сьогодні, а мають тривале історичне коріння. Тому їх вивчення на широкому історичному фоні створює базу для успішного й ефективного розв’язання в сьогоденні. Це визначає практичну та політичну значимість вивчення проблеми в регіональному розрізі й, зокрема, на Одещині, де процес формування та динамічного розвитку етнічних груп активно продовжується.
Протягом періоду, який розглядається в роботі, відбувалися активні міграційні процеси як на зовнішньому, так і на внутрішньообласному рівні, підвищувались темпи урбанізації та, як наслідок, посилювався процес переміщення населення до міст взагалі та, зокрема, до обласного центру. Ці зрушення мали внести певні зміни в історичне співвідношення національностей, що мешкали в регіоні.
З іншого боку, сьогодні активно проходять процеси повернення депортованих народів на свої етнічні території. Зокрема, до Одеської області повертаються німці, яких було переселено на східні території напередодні Другої світової війни. Проте, у населених пунктах, що раніш були німецькими, вже тривалий час мешкають представники інших етносів, які також вважають ці терени своїми. Для вирішення цього тонкого питання потрібно насамперед з’ясувати, де саме на території області оселялись раніше та мешкають тепер представники тих чи інших етносів.
Саме з таких позицій ми зосередили увагу на певному історичному періоді та зробили спробу комплексного аналізу даних кількох послідовних суцільних переписів з метою взаємодоповнюючої характеристики населення Одеської області за національним складом на рівні окремих поселень, співставлення етнічних територій та виявлення конкретних етноконтактних зон. Розгляд названих проблем доповнений висновками на основі математичних викладок та складання етнічних карт, що в комплексі дозволяє об’єктивно відтворити структуру багатонаціонального населення Одеської області у зазначений час.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у рамках науково-дослідної роботи “Націократичні тенденції в сучасному українському суспільстві (1994-2002 рр.)” (державна реєстрація №0100U001895), що її розробляють співробітники кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету. На сучасному історичному етапі процес суверенного державотворення все більше залежить від якісних зрушень у свідомості українського електорату. Це визначається тією обставиною, що саме суб’єктивно усвідомлена етнічність є виявленням консолідації народу, його здібності до єдиних дій в ім’я спільних цілей. З огляду на це, стан етнічної свідомості стає важливим фактором розвитку, який безпосередньо впливає на хід соціально-політичних процесів.
Для всебічної оцінки цих питань треба насамперед з’ясувати, представники яких саме етносів мешкають сьогодні в Україні, зокрема –на території Одеської області, які з них розселяються дисперсно, а які –компактно і мають етнічні громадські організації, зважити можливості виникнення тих чи інших національних проблем тощо. Об’єктивний погляд на сучасну етнічну структуру населення вимагає історичного підходу до проблеми, тобто вивчення змін цієї структури у часі. В результатах цих досліджень зацікавлені як державні заклади, установи, політичні і громадські об’єднання, що беруть активну участь у сучасному процесі державотворення та формуванні міжнаціональних відносин, так і науковці, які вивчають історію та етнографію Одеського регіону. Деякі з основних положень даної дисертації включено до програм курсів “Етнографія України” та “Соціальна демографія та етнографія”, що були розроблені працівниками кафедри і тепер викладаються студентам гуманітарного факультету ОНПУ.
Хронологічні межі. Дисертаційне дослідження охоплює відносно спокійний період української історії з 1959 по 1989 роки. Цей відрізок часу характеризується відсутністю таких трагічних подій, як війни, голодомори, епідемії, масові репресії, депортації, що суттєво відрізняє характер розвитку суспільства. На початок цього періоду в цілому було подолано руйнівні економічні, соціальні, демографічні наслідки Другої світової війни. При визначенні хронологічних меж певне значення мало і те, що обраний період безпосередньо передує початку розбудови незалежної України, тобто, аналіз етнічного складу суспільства наприкінці цього періоду розкриває його стан напередодні творення держави. До того ж, хоча демографічним процесам не завжди притаманна інерційність, але вони наслідують один одного з досить великим запізненням. Тому період в 30 років, час життя одного покоління, є оптимальним для наукового узагальнення. Для отримання об’єктивної картини доцільно провести кореляцію даних кількох послідовних переписів. У другій половині ХХ ст. було проведено чотири таких статистичних зрізи, починаючи з Всесоюзного перепису населення 1959 р., на початок якого Одеська область як адміністративно-територіальна одиниця вже остаточно склалась в своїх сучасних кордонах, і закінчуючи Всесоюзним переписом населення 1989 р., який став останнім з тих, що було проведено у ХХ столітті. Матеріали цих суцільних переписів створили дослідженню належне джерельне підґрунтя.
Територіальні межі. Територія Одеської області як адміністративної одиниці остаточно сформувалась після завершення Другої світової війни та приєднання до неї у 1950-х роках Південної Бессарабії. Райони, які увійшли до складу області, з самого початку були зоною розселення кількох етносів, що призвело до утворення зони складних міжнаціональних взаємодій, де анклавні осередки представників окремих національностей посмугово перетинаються з поліетнічними поселеннями, у межах яких співіснують різні етнічні групи. В межах Одеської області опинились три великі історико-етнографічні одиниці: причорноморські степи Буго-Дністровського межиріччя, Південна Бессарабія (Буджак) та Південне Поділля. Між ними, у центральних районах області, утворилась своєрідна “перехідна зона”. Подібні маргінальні території завжди знаходились у центрі уваги дослідників. Терміном “етномаргінальний регіон” у даному випадку визначаються поліетнічні прикордонні райони, що є зоною постійних активних міжнаціональних контактів і, як наслідок цього, місцем проживання багатьох етнічних маргіналів, тобто людей, що мають батьків різної національності й через це –певні вагання під час етнічної самоідентифікації. Не зважаючи на помітну різницю у етнічному складі адміністративних районів Одеської області, їх пов’язує тяжіння до центрального мегаполісу, навколо якого склалася багатоступенева господарська та культурна мережа.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є висвітлення національної структури народонаселення як чинника історичного процесу за допомогою порівняння кількісного співвідношення етнічних груп у населенні Одеської області та його змін протягом трьох десятиліть (1959-1989 рр.), а також аналізу їх просторового взаєморозташування.
Об’єктом дослідження виступають етнічні групи Одеської області та притаманна їм система розселення в її історичній динаміці як один з факторів формування та збереження етнічної самосвідомості, яка в свою чергу викликає зворотній зв’язок, визначаючи самоідентифікацію респондентів при проведенні переписів населення.
Предмет дослідження –історичні закономірності у динаміці кількісних характеристик національного складу населення протягом зазначеного періоду, їх вплив на такі етнодемографічні процеси, як етнічна самоізоляція, асиміляція, культурна інтеграція, урбанізація тощо.
Виходячи з цього, було поставлено такі завдання дослідження:
—вивчити стан наукової розробки проблеми і виділити аспекти, що не дістали остаточного розв’язання;
—проаналізувати історичні передумови утворення сучасної структури національного складу населення регіону;
—згрупувати зібрані статистичні дані у комплексні кореляційні таблиці, з їх використанням прослідкувати певні етнодемографічні процеси, що протікають в регіоні;
—зіставити етнічний склад окремих мікрорегіонів у різні моменти часу та виявити зміни, що відбулись за досліджуваний історичний період;
—показати різні типи розселення, притаманні кожному з досліджуваних етносів, та їх історичну обумовленість;
—дослідити людність сільських та міських населених пунктів, виявляючи етнічні особливості;
—оцінити ступінь етнічної мозаїчності мікрорегіонів та області в цілому, охарактеризувати відмінності частоти міжетнічних контактів у різних районах області;
—проаналізувати темпи урбанізації щодо кожного етносу та оцінити їх співвідношення з національною структурою суспільства;
—простежити історичні закономірності у динаміці національного складу населення регіону;
—виявити тенденції у характері взаємного розташування народів, склавши на основі всіх отриманих даних етнічні карти районів Одеської області та карти розселення представників кожного з численних етносів.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботу визначають принципи історизму, науковості та об’єктивності. Вивчення такого складного багатогранного об’єкта, яким є населення, вимагає насамперед системного підходу, а дослідження кожного елементу системи та його взаємодії з іншими елементами, тобто етносами, потребує використання спеціальних методів допоміжних історичних наук. При роботі з даними статистичних джерел застосовано низку кількісних методів, що не є новим для гуманітарних наук, а також специфічні методи етнічного картографування. При комплексному підході карта як образно-знакова модель дійсності виступає одночасно і як метод дослідження закономірностей просторового співвідношення, і як результат такого дослідження, що наочно відбиває отримані висновки.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена відсутністю комплексного дослідження, у якому б розглядалось просторове та кількісне співвідношення етносів в Одеській області в зазначені десятиліття.
Північне Причорномор’я як етноконтактна зона, що склалась на перетинку шляхів Сходу та Заходу ще на початку відомого нам історичного часу, завжди притягувала увагу дослідників різних галузей науки. Вивченню історичного аспекту етнодемографічних процесів, характеру міграцій етносів на теренах регіону, процесу освоєння Південного Степу після приєднання цих земель до складу Російської імперії та активній колонізації, що розпочалась після цього, та для якої були централізовано створені сприятливі умови, присвячено багато наукових праць як дореволюційних, так і радянських дослідників. Особливо ретельно вивчався період ХVІІІ –ХІХ ст.ст., коли формувався сучасний поліетнічний стан території, яка у наш час увійшла до складу Одеської області. В історичній літературі широко висвітлювались як статистичні, так і культурологічні аспекти.
Однак, проблемі характеру протікання етнодемографічних процесів у недавні часи дісталося значно менше уваги. При розгляді структури населення за основу приймались великі територіальні одиниці, такі як область в цілому або великі міста. Національний склад мікрорегіонів не дістав достатнього висвітлення у наукових працях. Не створювались і детальні етнічні карти Одеської області, на яких відбивалося б просторове розташування етносів. При створенні таких карт провідні вчені зосереджувались на масштабному показі населення всієї України, що змушувало вдаватися до певної генералізації даних. Поза увагою лишались дуже докладні відомості про кількісний склад населення окремих поселень та їх етнічну структуру, які варто ввести до наукового обігу.
З огляду на це, у дисертаційній роботі здійснено спробу цілісного дослідження проблеми, яка досі не була об’єктом окремого комплексного вивчення:
—вперше введено до наукового обігу групу статистичних матеріалів, насамперед, відомості з погосподарських книг кількох сільрад та неопубліковані дані Всесоюзних переписів щодо етнічного складу кожного населеного пункту;
—більш глибоко досліджено структуру етнічного складу населення Одеської області та її динаміку на рівні окремих мікрорегіонів. Отримані цифрові матеріали подано у вигляді комплексних таблиць, зручних для подальшого використання;
—на основі отриманих кількісних даних вперше складено детальні етнічні карти кожного району Одеської області за станом на 1989 рік із використанням відомого принципу одночасного показу людності населених пунктів та їх національного складу. Також розроблено зведені карти розселення по області найчисленніших етносів;
—в історичному аспекті проаналізовано процес змін чисельності різних етнічних груп Одеської області в розрізі окремих населених пунктів, визначено закономірності цих змін;
—доведено відсутність у зазначений період часу залежності етнічної структури населення від процесу урбанізації, який впливає однаково на представників різних національностей, що мешкають в Одеській області.
Практичне значення одержаних результатів обумовлюється винятковою роллю проблеми народонаселення в суспільстві та можливістю застосування доробку при викладанні курсів етнології та демографії у ВНЗ, що було апробовано на кафедрі археології та етнології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та на кафедрі історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету. Матеріали дисертаційного дослідження доцільно використовувати під час вдосконалення державних актів щодо становища національних меншин в Україні. Також результати дослідження можуть використовуватись установами, що працюють у сфері культури, для розробки заходів по вивченню та збереженню традиційної культури етносів, при формуванні загальних засад політики щодо національних питань, при соціально-адміністративному плануванні. Поширення відомостей про структуру національного складу регіону, яка сформувалась на протязі кількох століть, може позитивно вплинути на рівень етнічної толерантності суспільства.
апробація наукових результатів. Основні положення та зміст роботи викладені в опублікованих працях. Також результати досліджень оприлюднювались на Першій Всеукраїнській етнологічній конференції студентів та молодих вчених (Одеса, лютий 1996 р.), Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців “Національні та етносоціальні процеси в Україні” (Чернівці, 1997 р.), Третій Міжнародній етнологічній конференції студентів та молодих науковців (Одеса, квітень 1998 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества” (Одеса, травень 1999), Другій Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (Одеса, березень 2002 р.), Міжнародному конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (Одеса, квітень 2002 р.), дев’ятій всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика: історія та сучасність” (Львів, жовтень 2005 р.).
Структура дисертації обумовлена її метою й складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку джерел і літератури та додатків. Робота виконана в обсязі 155 сторінок, список літератури містить 220 найменувань; окремо подаються додатки на 71 сторінці: двадцять чотири таблиці та двадцять дев’ять карт.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Перший розділ дисертації “Історіографія, джерельна база та методика дослідження” присвячено стану наукової розробки проблеми та аналізу наявних джерел.
Відразу після приєднання Південноукраїнського степу до Російської імперії посилився інтерес вчених до історії та етнографії змішаного місцевого населення. Вивчення такого складного, багатоаспектного дослідницького об’єкту, на думку переважної більшості провідних дослідників, вимагає міждисциплінарного підходу. Один з перших кроків у цьому напрямку було зроблено у пер. пол. ХІХ ст. А.О. Скальковським у “Спробі статистичного опису Новоросійського краю”, де наведено відомості про загальну чисельність населення та про приблизну кількість і територію розселення кожного етносу окремо. Більш точні дані вдалося зібрати про кількість віруючих різних конфесій як загалом по області, так і по кожній губернії.
Цінні відомості про населення Бессарабії та районів лівобережного Подністров’я містяться в трудах офіцерів Генерального штабу (Корнилович С.І., 1899; Свіньїн П., 1867). У другій половині ХІХ ст. статистичні розробки в Росії було значно поліпшено завдяки введенню у 1870-90-х рр. земської статистики. Серед досліджень початку ХХ ст. виділяється комплексна праця демографа і статиста В.Н. Бутовича, присвячена населенню Бессарабії; її результати багато дослідників вважають переконливішими за дані перепису 1897 р. (Табак І.В., 1990).
Увага до проблем етнічної структури населення зберігалась і в радянські часи, коли багато праць було присвячено теоретичним розробкам та становленню термінології (напр., Брук С.І., 1971, 1978; Козлов В.І., 1977, 1982 та ін.). З сер. ХХ ст. значну увагу дослідники приділяли питанням історичної етнодемографії (Полонська-Василенко Н.Д., 1941; Кабузан В.М., 1969, 1986; Іванова Ю.В., 1979; Степанов В.П., 2001). У діаспорній історіографії також з’являється чимало праць, що висвітлюють різні боки етнодемографічних процесів в Україні та піддають критиці необ’єктивність офіціальної радянської статистики (Процюк С., 1961; Кубійович В., 1970 та ін.). Вивченню етнічного складу, географічного розміщення та міжнаціональних відносин населення України в цілому присвячено чималу кількість робіт В.І.Наулко. Окремі аспекти етнічної культури населення Півдня України досліджують В.Г.Кушнір, Л.І.Полякова, О.А.Пригарін, А.В.Шабашов та ін. Але питання національної структури мікрорегионів ще не дістали достатнього висвітлення.
Формування й розвиток етносу та його окремих груп відображають не лише якісні, але й кількісні покажчики. В останні десятиліття спостерігається підвищення інтересу вчених саме до питань етнодемографічного порядку та перенесення акцентів з вивчення глобальних територій на розгляд структури окремих мікрорегіонів. Найчастіше в наукових працях застосовували міждисциплінарний підхід, використовуючи методи статистики, математики, географії та картографії для всебічного висвітлення проблеми.
Для висвітлення проблеми існує чимало статистичних джерел: дані переписів, матеріали архівів обласних, районних та міських статистичних управлінь, етносоціологічні опитування, різні форми статистичної звітності і т. ін. Але, на наш погляд, при розгляді кількох етносів одночасно їх використовувати недоцільно через виникнення різнобою цифрових показників, обумовленого різною природою джерел. Деякі дослідники категорично стверджують, що загальну чисельність населення з максимальною точністю можуть визначити лише суцільні демографічні переписи. Тому у рівнозначних умовах слід віддавати перевагу саме підсумкам переписів, а не довідникам, щорічникам та т. ін.
Статистичні дані переписів щодо етнічного складу населення певною мірою залежать від формулювання питань про національну приналежність людини, котре зазнало певної еволюції. Перенесення акцентів з констатації конфесійної приналежності на визначення національності поставило на перше місце самоідентифікацію людини, її внутрішні відчуття як єдиний можливий покажчик етнічності у сучасному змішаному суспільстві, коли з’ясування національності “за кров’ю” стає все складнішим, а подекуди –й взагалі неможливим. На жаль, офіційні публікації результатів переписів містять лише узагальнені дані, тому для детального та об’єктивного вивчення багатьох етнодемографічних питань необхідно залучати архівні матеріали, які містять набагато більше відомостей, хоча й не охоплюють всі можливі питання та потребують доповнення відомостями з інших джерел, зокрема –погосподарських книг сільрад. Ці багатопланові джерела ще далеко не повністю введені до наукового обігу й залишають широкий простір для подальшого вивчення. Цей прошарок матеріалів є дуже великим, до того ж погосподарські книги зберігаються не в одному місці, як архівні дані, а розпорошені по сільрадах, тому для їх обробки та ретельного вивчення потрібна праця принаймні декількох дослідників.
Головними методами обробки статистичних даних є математичні засоби, які забезпечують точність та надійність висновків за самих складних багатоступеневих побудувань. Щодо проникнення у сутність та природу взаємозв’язків та взаємозалежностей, а також розкриття їх причинного характеру, то, зрозуміло, можливості математичних та статистичних методів є обмеженими.
Важливим засобом аналізу зібраних даних стали етнічні карти районів Одеської області, що їх розроблено автором. Карти цього типу вважаються найстаровиннішими з існуючих. Розвиток методики етнічного картографування за довгі роки призвів до створення різноманітних методів відображення тих чи інших явищ (Кушнер П.І., 1951; Терлецький П.Є., 1953; Брук С.І., Козлов В.И., 1978). Серед загальновживаних методів в сучасному етнічному картографуванні найбільш популярним є метод людності населених пунктів, який дозволяє оцінювати етнічний склад мікрорегіонів. Метод людності часто застосовується сумісно з методом етнічних територій, що дозволяє простежити географічне розміщення етносів та їх просторові взаємовідносини. Використання карт полегшує співставлення структури просторового розташування населення та дозволяє зробити висновки більш наочними. Карта при цьому виступає одночасно методом дослідження і його результатом. Добір відповідних прийомів кожного разу залежить від цілей дослідження наявних джерел.
Виходячи з головної мети дослідження –з’ясувати кількісне співвідношення та взаєморозташування етнічних груп населення, нам здалося доцільним розглянути процес історичного формування населення Одеської області, виявити особливості складу населення регіону в цілому протягом 1959-1989 рр. й перейти до розгляду структури населення кожного району та окремих поселень. Вирішенню цього завдання присвячено другий розділ дисертації “Національний склад населення Одеської області та його зміни протягом 1959-1989 років”.
Характер культурно-побутових традицій та міжетнічних зв’язків народів Одеської області має свої особливості, що виникли в багатонаціональному середовищі, яке утворилося в результаті заселення краю. В кін. ХVІІІ –на початку ХІХ ст. в результаті активної імперської колонізації земель Південної Бессарабії (вирішальна роль тут належала представникам українського народу) та під впливом міграційних потоків з Європи, більшість з яких була пов’язана з турецькою політикою на Балканах, протягом порівняно короткого часу на території сучасної Одеській області склалася своєрідна етнічна структура населення, яка знаходилась у постійному русі і відбивала складні соціально-економічні і історичні процеси. Політичні та соціальні зрушення першої половини ХХ ст. призвели до часткового зворотного руху мігрантів. Подальших змін структура населення зазнала під впливом різних етнічних процесів, що продовжуються й на сучасному етапі, вносячи нові корективи.
Протягом др. пол. ХХ ст. спостерігається постійний природний приріст населення Одеської області. Якщо у 1959 р. населення складало 2,027 млн. чол., то у 1970 р. –,389 млн. чол., у 1989 р. –,624 млн. чол. Відношення населення 1970 р. до населення 1959 р. –,9 %, 1979 р. до 1970 р. –,8 %, 1989 р. до 1979 р. –,8 %. Але темпи приросту поступово зменшуються, що відповідає загальноукраїнським тенденціям. Останній український перепис 2001 р. зафіксував в області 2,456 млн. чол., що у відношенні до 1989 р. складає лише 93,6 %, тобто від’ємний приріст населення.
Високий ступінь узагальнення даних переписів дає можливість простежити зміни кількості лише численних етносів. Кожен з них у той чи іншій мірі зазнав впливу урбанізації і збільшив відсоток мешканців міст серед своїх представників. В загальній кількості населення з 1959 до 1989 року зменшились долі українців (з 55,8 % до 54,6 %), болгар (з 7,6 % до 6,3 %) та молдаван (з 6,2 % до 5,5 %), зросли долі росіян (з 21,7 % до 27,4 %) та білорусів (з 0,5 % до 0,8 %), відсоток гагаузів лишився майже незмінним (відповідно 1,1 та 1,0). Значне падіння абсолютної кількості євреїв пояснюється причинами соціально-політичного, а не демографічного порядку, тому може вважатись винятком. Помітне переважання міських мешканців над сільськими досі спостерігається серед євреїв (1989 р. –,4 %, 2001 р. –,8 %), росіян (1989 р. –,0 %, 2001 р. –,6 %) та білорусів (1989 р. –,6 %, 2001 р. –,8 %), тобто етносів, представники яких на півдні історично більше за інших оселялись в містах.
Детальний аналіз національного складу розпочинається з розгляду окремих мікрорегіонів, якими є населені пункти. Саме на цьому рівні найбільш чітко виявляється взаєморозташування етносів та їх відсоткова частка у населенні. Характер заселення міст та селищ міського типу часто не співпадає з особливостями сільської місцевості, тому потребує окремого вивчення.
Статистичні дані, що збереглись, дозволяють зробити такий горизонтальний зріз лише для 1979 та 1989 рр.; відомості останнього більш відповідають дійсності, що підтверджують дані погосподарських книг. Надлишкове узагальнення статистичних даних, яке сприяє уніфікації матеріалів переписів та допомогає порівнювати за різними показниками великі територіальні одиниці (наприклад, радянські республіки), подекуди призводить до втрати важливих моментів і спричиняє неможливість зробити достовірні висновки на регіональному рівні. Неможливо відрізнити справжні зміни у територіальному розміщенні етносів від випадкових невідповідностей, що виникли через генералізацію даних переписів, коли майже всі невеличкі етнічні групи не враховуються. Саме ці фактори, на нашу думку, й вплинули на зафіксоване статистикою зменшення питомої ваги українського етносу. Реально це відображає не факт негативного приросту українського населення та не фактичне зменшення кількості носіїв української етнічності, а лише більш достовірну фіксацію національної приналежності індивідів, завдяки чому доволі помітний відсоток людей не був зарахований до титульного етносу “автоматично”, як це відбувалось під час перепису 1979 року.
За даними переписів можна виділити деякі особливості динаміки етнічного складу Одеської області на рівні окремих мікрорегіонів. В північних районах спостерігається тенденція до зменшення загальної кількості сел. У Буджаку, де більше великих за чисельністю населення сел, кількість населених пунктів у більшості районів протягом десятиліття між переписами залишилась незмінною.
Збільшення чи зменшення абсолютної кількості поліетнічних населених пунктів не залежить від географічного положення району. Так, незмінною залишилась національна структура Балтського району на півночі та Ренійського на півдні області. Водночас у сусідніх з ними районах, наприклад, у Котовському або Кілійському, етнічна строкатість сільського населення помітно зросла. Пояснення такої картини, на наш погляд, міститься в різниці методик опитувань населення під час проведення Всесоюзних переписів та розбіжностей у підходах до складання комплексних статистичних таблиць, що їх було застосовано у різні роки.
Етнічний склад населення районів змінюється з півдня на північ: поступово зростає частка українців та зменшується кількість болгар та молдаван. Найбільша кількість поліетнічних сел спостерігається у районах, які розташовані у центрі Буджака (Тарутинський, Арцизський).
Третій розділ дисертації, “Загальні тенденції динаміки етнічної структури населення у 50-80-х рр. ХХ ст.”, присвячено виявленню певних закономірностей у національному складі.
Вивчення національного складу населення є проблемою багатогранною та багаторівневою, яка потребує детального дослідження з точки зору різних наук. Саме міждисциплінарний підхід дозволяє найбільш повно висвітлити різні аспекти складного питання міжнаціональних взаємовідносин у етномаргінальному районі. Будь-яке статистичне дослідження обов’язково пов’язане з математичними розрахунками й вимагає відповідної методики. Використання математичних методів під час обробки цифрових даних в демографії є само собою зрозумілим, тому навіть такий невеликий аспект комплексу демографічних студій, як вивчення етнічної структури населення, також потребує притягнення певних формул та табличних групувань, що корельовано за часовим та почасти просторовим виміром. Для обробки даних переписів про етнічний склад Одеської області нам здалось доцільним обрати метод людності населених пунктів, обчислення індексу етнічної мозаїчності області в цілому та кожного міського населеного пункту окремо, а також підрахунок відсоткового виразу процесу урбанізації.
Людність населеного пункту –це кількість людей, що його населяють, тобто його мешканців. При цьому кількість населення не враховується з точністю до кожної людини, а округлюється за обраною системою генералізації. Вивчення людності моноетнічних населених пунктів Одеської області показує, що малочисельні народи в полінаціональному оточенні історично тяжіють до компактного розселення як у вигляді окремих населених пунктів, так і просторово замкненими групами в рамках великих поселень. Розселення представників національностей, що домінують на даній території, є більш вільним.
Компактне розселення передбачає створення етнічно однорідних груп населення різної величини, у котрих зберігаються та розвиваються культурні традиції. У багатонаціональних країнах етнічна однорідність поселень утримується зазвичай тим слабше, чим дальше відходять поселенці від своєї етнічної території. Для різних народів середня величина населеного пункту є неоднаковою. Спостерігаються більш великі розміри не українських сіл, дисперсно розташованих в україномовному середовищі, що можна пов’язувати як з історичною системою розселення, притаманною різним народам, так і з мінімальною кількістю носіїв традиційної культури, необхідною для її збереження.
Для оцінки кількісного співвідношення різних національностей в населенні регіону або населеного пункту, а також для визначення рівня його багатонаціональності використовують індекси мозаїчності етнічного складу населення. Під мозаїчністю в даному випадку мають на увазі різноманітність національностей, представники яких мешкають та контактують між собою на окресленій території. Чим більше різних етнічних груп в регіоні та чим більшою є відсоткова частка кожної з них, тим більшою буде мозаїчність. Важливим є саме розмір групи, він повинен бути одного порядку з іншими: навіть якщо в регіоні мешкають представники багатьох національностей, але основний відсоток у кількості населення припадає на одну етнічну групу, мозаїчність такого району буде незначною.
Існує цілий ряд індексів для опису етнічної мозаїчності, які мають різний математичний вираз. Вибір будь-якого з індексів для розрахунку є припустимим, тому що в рамках вивчення локальних середовищ кожний з цих індексів працює цілком надійно. Однак для співставлення результатів необхідно визначити лише один і той самий індекс для кожного з регіонів або населених пунктів на кожний момент часу.
При вивченні етнодемографіних процесів на перше місце висуваються питання міжнаціональної взаємодії, тому у даній роботі ми спробували визначати етнічну строкатість населення через вірогідність інтенсивності міжнаціональних контактів, яка мала б місце у тому разі, коли такі контакти були б обумовлені лише відсотковим співвідношенням національних груп у даному районі, незалежно від інших факторів. Цей коефіцієнт було розроблено Б.М. Еккелем (1976), який застосовував його при визначенні етнічної мозаїчності великих територіальних утворень: республік, країв та областей. Теоретична вірогідність того, що етноси будуть вступати у міжетнічні контакти, тим вища, чим більше існує груп національностей та чим вони є меншими за чисельністю. Отримані досить високі покажчики етнічної мозаїчності маркують Одеську область як регіон інтенсивних процесів міжетнічної взаємодії, які можуть призвести як до подальшого підвищення національної строкатості населення, так і, навпаки, до згладжування міжетнічної різниці і поступової асиміляції.
Національна структура міських поселень є досить строкатою. Лише українці утримують декілька моноетнічних міст та селищ міського типу; всі вони розташовані у північних районах області, де кількісне переважання представників українського етносу є безперечним. Але тенденція до перетворення великих населених пунктів у поліетнічні спостерігається дуже чітко. Проте досі майже всі виразно багатонаціональні селища та міста знаходяться на теренах Буджаку.
Мозаїчність національного складу міст та селищ міського типу відповідає загальнообласним тенденціям, які спостерігаються у мозаїчності сільського населення. У населених пунктах північних районів вона є дуже невеликою, тоді як Південна Бессарабія підтверджує свій статус поліетнічного регіону й на рівні міст. Центральні райони характеризуються строкатістю величини індексу. У змінах, що спостерігаються в національній структурі населення міських населених пунктів, не вдалось виявити чіткої тенденції ані до асиміляції чи консолідації, ані до консервації етнічної відокремленості. Динаміка індексу мозаїчності не створює чіткої тенденції, її можна охарактеризувати як хаотичні зміни, що залежать від різних причин, котрі, скоріш за все, у кожному окремому випадку будуть особливими.
Тенденції урбанізації, зростання чисельності міського населення та його поступового переважання над сільським були одною з визначальних рис досліджуваного періоду, а чисельність мешканців міст вперше в історії України перевищила кількість селян саме у південних областях. Урбаністичні тенденції спостерігаються майже на всіх містах та селищах міського типу, що розташовані в Одеській області, середнє збільшення міського населення за десятиліття 1979-1989 рр. склало 115,9 %. Міста як виробничі та культурні центри акумулюють значну частину зовнішніх мігрантів і нерідко їх етнічний склад сильно відрізняється від оточуючого сільського населення.
Для характеристики розподілу етносів на теренах Одеської області на основі попередніх розрахунків створено карти розселення окремих етносів, які наочно відбивають основні висновки, що їх зроблено під час дослідження. Якщо північно-східні райони Одеської області в цілому можна вважати українськими, то область у зоні кордону України з Молдовою є ареалом українсько-молдавської етнокультурної взаємодії, а чорноморське узбережжя –зоною активних українсько-російських контактів. На теренах Буджаку спостерігається велика концентрація болгарських поселень. Одночасно дисперсне розселення багатьох етносів призводить до значної складності етнічних процесів, які неможливо однозначно розділити на прості складові.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведено аналіз динаміки кількісних характеристик етнічного складу населення Одеської області на рівні окремих поселень протягом 1959-1989 років і вперше введено до наукового обігу чималу групу раніше неопублікованих статистичних матеріалів.
У складі населення районів Одеської області з півдня на північ поступово зростає відсоток українців та зменшується кількість болгар та молдаван. По тій самій лінії змінюється й поліетнічність Одеської області; вона поступово збільшується з північного сходу на південний захід, помітно посилюючись у прикордонній смузі та у Буджаку. При цьому нечисленні етноси у іноетнічному оточенні й досі зберігають історично та географічно обумовлену схильність до утворення анклавів як у вигляді окремих поселень, так і через компактне розселення у межах поліетнічного населеного пункту. Характерні риси розселення представників різних національностей ілюструють розроблені автором етнічні карти.
Відомості Всесоюзного перепису населення 1989 р. більш відповідають дійсності у порівнянні з надто генералізованими матеріалами 1979 р., коли майже всі невеличкі етнічні групи не враховувалися, що підтверджується даними з інших джерел. Надмірне узагальнення статистичних даних подекуди призводить до втрати важливих аспектів.
Підсилення темпів урбанізації у зазначені десятиріччя майже не вплинуло на сталу етнічну структуру: відсоткове співвідношення представників національностей в сільських населених пунктах не змінюється через міграції до міст, які торкаються в рівній мірі всіх народів. Відносне зменшення частки сільчан серед представників різних етносів є цілком зіставимим. Велика відносна частка городян серед загальної кількості представників етносу спостерігається в тих народів, які історично оселялись в містах Одеської області: це євреї, росіяни та білоруси. Простежується чітка тенденція до перетворення великих населених пунктів у поліетнічні.
Етнічна мозаїчність Одеської області та міських населених пунктів, середній показник якої є досить високим, лишається майже незмінною, зазнаючи незначних коливань, що не вкладаються у чітку схему.
Створені картографічну та статистичну бази доцільно використовувати для подальшої дослідницької роботи по вивченню історії регіону, матеріальної та духовної культури етносів, що населяють Одеську область.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.
1. Богуславська Ю.Ю. Вплив етнічного фактору на процеси урбанізації (на прикладі Одеської області в другій половині ХХ ст.) // Культура народов Причерноморья. –№ 31. –Симферополь, 2002. –С.72-74.
2. Богуславська Ю.Ю. Питання про національність у програмах переписів та його залежність від пануючої ідеології // Інтелігенція і влада. Збірник наукових праць. –Вип.1 (2). Серія: Історія. –Ч.І. –Одеса: “Астропринт”, 2002. –С.28-31.
. Богуславська Ю.Ю. Етнічний склад населення Одеської області у другій половині ХХ ст. // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. –Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. –№ 2. –Київ-Одеса, 2002. –С.14-18.
4. Богуславська Ю.Ю. Етнічна мозаїчність Одеської області (друга половина ХХ ст.) // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. –Вип. 3. Серія: Історія. –Одеса: Астропринт, 2004. –С.86-91.
5. Богуславська Ю.Ю. Характер просторового розташування етносів по теренах Одеської області (друга половина ХХ ст.) // Культура народів Причорномор’я. –№ 63. –Симферополь, 2005. –С.86-89.
6. Богуславська Ю.Ю. Всесоюзні переписи населення другої половини ХХ ст.: історіографічні оцінки // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. –Вип. 5. Серія: Історія. –Одеса: Астропринт, 2005. –С. 110-114.
7. Богуславская Ю.Ю. К вопросу об этническом составе населения Одесской области // Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження / Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова. –Одеса: Гермес, 1998. –С.29-31.
. Богуславська Ю.Ю. Методика етнічного картографування у вітчизняній історіографії // Труды Одесского политехнического университета. –Вып.2 (14). –Одесса, 2001. –С.275-278.
9. Богуславська Ю.Ю. Болгари Одещини у другій половині ХХ ст. (статистичний аспект) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали та дослідження. –Т.3. –Одеса: Друк, 2002. –С.254-255.
Богуславська Ю.Ю. Динаміка національного складу населення Одеської області (1959-1989 рр.). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. –історія України. –Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, Одеса, 2005.
Для вивчення національного складу населення у смузі етнічних кордонів на рівні мікрорегіонів залучено масові статистичні джерела, насамперед переписів населення. На базі статистичних джерел проаналізовано зміни у чисельності, етнічній структурі, людності, ступені урбанізації, мозаїчності населення мікрорегіонів Одеської області протягом 1959-1989 рр. Відзначається вплив політичних та соціальних факторів на просторове розташування населення.
Приділено увагу питанням формування етнічної структури населення Одещини, загальній характеристиці динаміки національної структури регіону та розгляду етнічного складу кожного мікрорегіону за горизонтальними часовими зрізами, а також їх вертикальне співставлення по районах та окремих населених пунктах.
Для аналізу просторового співвідношення анклавного та дисперсного розселення народів створено етнічні карти.
Ключові слова: етнічний склад, чисельність населення, людність, мозаїчність, динаміка, просторове розташування.
Богуславская Ю.Ю. Динамика национального состава населения Одесской области (1959-1989 гг.). –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. –история Украины. –Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Одесса, 2005.
В диссертации исследуется проблема динамики этнического состава многонациональных регионов на уровне отдельных населенных пунктов.
На базе статистических источников анализируется изменения в численности, этнической структуре, людности, мозаичности населения микрорегионов Одесской области на протяжении второй половины ХХ века. Отмечается влияние политических и социальных факторов на пространственное размещение населения.
Первая глава “Историография, источниковая база и методика исследования”освещает степень научной разработки вопроса, подробно анализирует достоверность и репрезентативность использованных статистических источников, а также содержит обоснование выбранной методики исследования. Несмотря на повышенный интерес исследователей к проблеме этноконтактных зон, некоторые ее аспекты до сих пор остаются неосвещенными. Для изучения национального состава населения в полосе этнических границ на уровне микрорегионов привлечены массовые статистические источники, среди которых наиболее репрезентативными являются всеобщие переписи населения. Во второй половине ХХ в. проводилось четыре таких глобальных исследования населения страны: в 1959, 1970, 1979 и 1989 гг. Материалы переписей дополняются сведениями похозяйственных книг сельсоветов и данными ежегодной поточной статистики.
Вторая глава “Национальный состав населения Одесской области и его изменения на протяжении 1959-1989 гг.”посвящена вопросам формирования этнической структуры населения Одесчины, общей характеристике динамики национальной структуры региона и рассмотрению этнического состава каждого микрорегиона по горизонтальным временным срезам, а также включает их вертикальное сопоставление по районам и отдельным населенным пунктам. Наиболее четкая картина получена на основе данных Всесоюзной переписи населения 1989 г., которые генерализированы в значительно меньшей степени, чем более ранние сведения. Анализ данных переписей показал, что состав населения районов Одесской области изменяется с юга на север: постепенно увеличивается доля украинцев и уменьшается количество болгар и молдаван. В том же направлении изменяется и полиэтничность Одесской области, постепенно увеличиваясь с северо-востока на юго-запад и заметно усиливаясь в приграничной полосе и в Буджаке. При этом немногочисленные этносы проявляют склонность к сохранению исторически сложившихся анклавов как в виде отдельных поселений, так и компактного расселения в границах полиэтнического населенного пункта.
В третьей главе “Общие тенденции динамики этнической структуры населения в 50-80-х гг. ХХ в.”для анализа особенностей национального состава применяются такие специфические методы исследования, как людность отдельных населенных пунктов, вычисление индекса этнической мозаичности, количественное выражение процесса урбанизации и создание на основе полученных данных карт расселения этносов по территории области. Этническая мозаичность Одесской области и городских населенных пунктов, средний показатель которой довольно высок, остается практически неизменной, подвергаясь незначительным колебаниям, которые не укладываются в точную схему. Усиление темпов урбанизации в течение указанных десятилетий почти не повлияло на стабильную этническую структуру: процентное соотношение представителей национальностей в сельских населенных пунктах практически не менялось, а миграции в города в равной степени касалась всех народов. Исторически сложившаяся сложная этническая структура населения Одесской области обуславливает высокую вероятность межнациональных контактов.
Для анализа пространственного соотношения анклавного и дисперсного расселения народов разработаны этнические карты.
Ключевые слова: этнический состав, численность населения, людность, мозаичность, динамика, пространственное размещение.
Boguslavska Yu.Yu. “Dynamics of the population’s ethnic structure of the Odessa’s region (1959-1989)”.
The dissertation as the manuscript on the competition of a scientific degree of the candidate of the historical sciences on a speciality 07.00.01. –history of Ukraine. –The Odessa I.I. Mechnikov National University. – Odessa, 2005.
Attention is paid to questions of forming ethnic structure of Odessa’s regions population, general characteristic of regions national structure’s dynamic, to consideration of every region’s ethnic structure on the horizontal time intervals and theirs vertical comparison over the regions and separate settlements.
Key words: the ethnic structure, numbering of population, crowding, mosaic, dynamic, space arrangement.