Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Жиленкова Ірина Миколаївна
УДК 94(477)”18/19”:329
Ліберально-демократична течія в суспільному русі України
( друга половина XIX - початок ХХ ст.)
Спеціальність 07.00.01 – Історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії України
факультету української філології Національного
педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.
Науковий керівник: доктор історичних наук,
професор Даниленко Віктор Михайлович,
завідувач відділом історії культури українського
народу Інституту історії України НАН України.
Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор
Щербак Микола Григорович, професор кафедри
архівознавства та спеціальних галузей історичної
науки Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
кандидат історичних наук, доцент
Волощенко Аза Кирилівна, доцент
кафедри історії Київського інституту
“Слов’янський університет”.
Провідна
установа Харківський національний
університет імені В.Н.Каразіна, кафедра історії України.
Захист відбудеться “ 5 “ __червня__ 2000 р. о 14 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ,
вул. Володимирська 60, ауд. 349.
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці
імені М.Максимовича Київського університету
імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “4” ___травня___ 2000 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко
ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 203 сторінки. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, посилань, списку джерел та літератури ( 23 сторінки, 332 позиції).
Вступ. Актуальність дослідження. Відновлюючи національні традиції, українська історична наука дедалі більше уваги приділяє дослідженню тих сторінок минулого, що замовчувалися або й фальсифікувалися. Серед них й історія ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX - початку XX століття.
Під ліберально-демократичним рухом розуміють ту течію суспільно-політичного, громадського та культурного життя, представники якої проповідували ідеї свободи, суверенітету і прав особи, гуманізму, демократії, які й сьогодні залишаються актуальними. В Конституції України відзначається, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.”1 Лібералізм протистоїть будь-яким спробам використати державну владу на шкоду особистій гідності і правам людини.
Витоки лібералізму, як сукупності філософських, політичних, правових поглядів, сягають у XVII ст., але як самостійна течія він сформувався в середині XIX ст., набув популярності на рубежі XIX – XX ст., не втратив її і в сучасних умовах.
Ідейно-теоретичні основи лібералізму були розроблені видатними просвітителями Дж.Локком, Ш.Монтеск’є, Ж.Руссо, Д.Дідро, Т.Джефферсоном та ін., які обгрунтували пріоритет особистої свободи людини , рівність громадян перед законом, засади правової держави. Співзвучні погляди висловлювали й українські мислителі, зокрема Г. Сковорода, М.Максимович, М.Костомаров, П.Куліш, Т. Шевченко та ін.
У XIX ст. ліберально-демократичні ідеї лягли в основу ряду суспільних і громадських рухів та політичних об’єднань. Спробу поєднати український національно-демократичний рух з європейськими ліберально-демократичними ідеями зробив М.Драгоманов. Носіями ліберально-демократичної ідеології стали громади, товариства “Просвіти”, земства, народницькі та інші громадські об’єднання, часописи “Основа”, “Киевская старина”, численна періодика в Галичині.
Ліберально-демократичний рух в Україні – органічна частина її суспільно-політичного і культурного життя. Історіософія лібералізму займала одне з домінуючих місць у суспільній свідомості другої половини XIX ст., була невіддільна від діяльності громад, “Просвіти”, народницьких груп, зародження політичних партій. Без всебічного дослідження цієї проблеми неможливо створити цілісну картину політичної і духовної історії України.
Ліберально-демократичний рух в Україні – складний феномен, що поєднав у собі як національні особливості, так і західноєвропейські впливи, мав певну специфіку на підросійських та підавстроугорських українських землях. З'ясування загальних тенденцій і особливостей, порівняльний аналіз проявів ліберально-демократичної течії в різних регіонах України – важлива передумова її об’єктивної оцінки.
Ліберально-демократичний рух в Україні , його ідейні засади тривалий час були віднесені до заборонених або неактуальних тем, чимало його аспектів спотворені більшовицькою ідеологією та радянською історіографією. Як наслідок, історія ліберально-демократичного руху залишається малодослідженою проблемою.
Об’єктом дослідження є діяльність громад, товариств “Просвіти”, земств, народницьких груп, політичних партій, часописів та інших носіїв ліберальної течії в українському суспільстві та теоретична спадщина його провідників.
Предметом дослідження є закономірності зародження і розвиток ліберально-демократичного руху в Україні в другій половині XIX - початку ХХ ст.
Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб дослідити витоки і провідні тенденції розвитку ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX - початку XX ст., окреслити його етапи і місце в національно-визвольних змаганнях українського народу, критично проаналізувати конкретно-історичний досвід і винести уроки, які є повчальними для нинішнього суспільно-політичного життя України, утвердження її як незалежної демократичної і правової держави.
Ця мета реалізована шляхом розв’язання наступних наукових завдань:
проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення;
з’ясувати історичні передумови зародження в громадсько-політичному житті України ліберальної течії, її зв’язок з загальнодемократичним рухом, розвитком просвітництва та народництва;
обгрунтувати періодизацію ліберально-демократичного руху з урахуванням його регіональних особливостей, показати консолідуючу роль лібералізму в контексті всього українського національно-визвольного руху;
дослідити загальноісторичні та національні особливості українського лібералізму, вплив на нього західноєвропейських ліберальних ідей і специфіку російського ліберально-демократичного руху в Україні;
проаналізувати програмні та організаційні засади ліберально-демократичного руху в Україні, окреслити внесок в його розвиток громадсько-політичних і культурницьких діячів, громад, товариств “Просвіти”, періодичних видань, з’ясувати причини і наслідки еволюції лібералізму в бік радикалізації та соціалізації;
систематизувати погляди діячів ліберально-демократичного спрямування на українську справу, національну і державницьку ідею, на перспективи національно-культурного відродження України;
узагальнити досвід ліберально-демократичного руху та його інституцій і на цій основі вивести уроки та сформулювати пропозиції щодо подальших досліджень проблеми і використання доктрин лібералізму в сучасному державотворчому процесі, в демократизації суспільного життя, у навчально-виховній роботі.
Територіальні межі дослідження охоплюють українські землі, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. В ряді місць дисертант виходить за межі українських земель, особливо в процесі аналізу ліберальних видань та наукових досліджень української діаспори.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють другу половину XIX – початок ХХ ст., однак аналіз витоків ліберально-демократичних ідей спонукав до ретроспективного заглиблення в події та філософські течії кінця XVIII - першої половини XIX ст., а простеження еволюції ліберально-демократичного руху вийшло на початок XX ст. З 50-60-ми роками ХІХ ст. пов’язано становлення лібералізму. На рубежі ХІХ – ХХ ст. український лібералізм еволюціонізував у бік соціал-демократизму. На початку ХХ ст. простежується криза ліберальної ідеї, поразка першої російської революції, реакція приводить багатьох її представників до радикалізму.
Методологічною основою дисертації є принципи історизму та об’єктивності. У дослідженні використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний та порівняльний метод, узагальнення та ретроспективи.
Проблемно-хронологічний підхід дозволив у межах другої половини XIX – початку XX ст. виділити вузлові аспекти теми, всебічно розглянути ліберально-демократичну течію на тлі всього національно-визвольного і суспільно-політичного життя України, вичленити ліберальні ідеї в інших рухах.
Наукова новизна дисертації витікає з того, що в ній комплексно досліджено історію зародження і розгортання ліберально-демократичного руху в Україні у трьох його вимірах: ідейному, організаційно-структурному та громадсько-культурницькому, показано вплив ліберальних ідей на інші напрями українського руху. Вперше аргументується висновок про українське коріння і національну специфіку лібералізму в Україні, вплив на нього західноєвропейських та російських ліберальних теорій, розкрито причини, що стримували ліберально-демократичний рух. Доведена безпідставність тверджень, поширених у радянській історіографії, про шкідливий вплив ліберальних ідей на революційний рух в Україні. Виявлено і залучено до наукового обігу цілу низку невідомих або замовчуваних джерел, критично розглянуто історіографію проблеми, спростовано тенденційні оцінки лібералізму в заідеологізованих працях радянських істориків та політологів.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що воно збагачує знання з історії суспільно-політичного розвитку України новими відомостями про становлення ліберально-демократичної течії та її поширення, які можуть бути використані як в процесі підготовки узагальнюючих історико-політологічних праць, так і у викладанні історії України, політології, в розробці навчальних нормативних та спеціальних курсів. Узагальнений досвід українського лібералізму, викладені пропозиції та рекомендації мають прикладне значення в сучасних умовах демократизації суспільства і творення правової держави і можуть послужитися громадсько-політичним об’єднанням ліберально-демократичного спрямування.
Апробація дисертаційного матеріалу. Дисертація обговорювалася на кафедрі історії України факультету української філології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Одержані результати доповідалися на щорічних звітних наукових конференціях викладачів НПУ ім. М.П.Драгоманова 1997-1999 рр. Основні положення дисертації викладені у брошурі, трьох статтях та в окремих розділах колективних монографій та учбових посібниках, загальним обсягом понад 8 друк. арк.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ.
Перший розділ “Джерельна база та історіографія дослідження” містить класифікацію використаних джерел, характеристику їх інформаційних можливостей, стислий огляд історії дослідження цієї проблеми.
Джерела з історії ліберально-демократичного руху в Україні можна умовно поділити на п’ять груп. По-перше, це документальні матеріали, частина яких оприлюднена в збірниках2 і працях попередників3, а більшість зберігається в архівах. В роботі використано документи Центральних державних історичних архівів у м. Києві, Інституту рукопису НБ України ім. В.І.Вернадського. Цінну інформацію почерпнуто з фондів цензурних установ: Канцелярії київського окремого цензора (ф.294), Київського тимчасового комітету у справах друку (ф.295); органів державного управління: Київського губернського жандармського управління (ф.274), Канцелярії київського подільського і волинського генерал-губернатора (ф.442) ЦДІА України в м. Києві та ін.
Другу групу становлять літературні джерела, що в свою чергу підрозділяються на наукову, науково-популярну, навчальну, публіцистичну, художню літературу. З огляду на тему дослідження особливо цінними виявилися праці М.Костомарова, В.Антоновича, М.Драгоманова, Б.Грінченка, М.Грушевського, О.Кістяківського, Б.Кістяківського, С.Подолинського, І.Франка та ін.4
Третя група представлена матеріалами періодичної преси. В дисертації використані насамперед часописи “Основа”, “Громада”, “Киевская старина”, “Киевский Телеграф”, “Січ”, ”Академічна бесіда”, “Громадська думка” та ін., які репрезентували ліберальний напрям громадсько-політичного життя України. Для відтворення ролі провідного журналу ліберально-демократичного спрямування “Киевская старина” важливу роль відіграли матеріали цензурних установ, які зберігаються в ЦДІАУ в м. Києві, а також архів редакції, що відклався частково у ф.112 Інституту рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського.
Джерела особового походження - щоденники, листи, спогади - віднесені до четвертої групи. Використано особові матеріали провідників демократичного руху М.Драгоманова, О.Кістяківського, Г.Житецького, інших політичних, громадських і культурницьких діячів, зокрема, В.Антоновича, Б.Грінченка, М.Грушевського, І.Франка5 та ін., чиї погляди мають важливе значення для розуміння теоретичних засад лібералізму. В роботі використано щоденники та епістолярну спадщину М.Костомарова, П.Куліша, Ф.Лебединцева, О.Лазаревського, В.Науменка, В.Горленка та ін.*
Комплексне використання всіх груп джерел, частина з яких виявлена автором особисто і вперше залучена до наукового аналізу, заклала надійний фундамент для всебічного та достовірного висвітлення теми.
В історіографічній частині з’ясовано ступінь і повноту дослідження ліберально-демократичного руху в Україні, окреслено основні етапи розробки, її сучасний стан. Перші публікації, що проливають світло на зародження ліберально-демократичного руху в Україні, відносяться до рубежу XIX-XX ст. Своєрідним стимулом до наукового осмислення суспільно-політичної думки в Україні і місця в ній ліберальної течії стала Українська революція 1917-1920 рр. і відновлення української державності.7 З встановленням радянської влади і насадженням більшовицької ідеології основні зусилля офіційної науки зосереджувалися навколо історії більшовицької партії і робітничого руху. І все ж за умов політики “українізації” побачив світ ряд публікацій, автори яких, хоч і опосередковано, торкнулися окремих аспектів ліберально-демократичного руху в контексті історії опору царизму.8 По мірі утвердження сталінського тоталітаризму, розгортання масових репресій на дослідження ліберально-демократичної течії було накладено табу, а самі її провідники віднесені до діячів буржуазно-націоналістичного спрямування. Самі поняття “ліберал”, “лібералізм” використовувалися як лайка, а навішування діячам відповідних ярликів було рівнозначним віднесенням їх до ворогів народу, адже за визначенням В.Леніна, історія лібералізму – це історія зрад, боягузтва, угод з урядом.
Натомість історики Галичини та української діаспори, досліджуючи суспільно-політичний і культурницький рух в Україні XIX - початку ХХ ст., знаходили місце і для ліберально-демократичної течії, зокрема її головного провідника М.Драгоманова.9
У розділі підкреслюється, що лише під впливом хрущовської відлиги у 1960 та першої половини 1980-х рр. був опублікований ряд праць, у яких побіжно згадувався ліберально-демократичний рух. У монографіях В.Лукеренко, Р.Іванової, М.Рудька, А.Волощенка10 та інших розглядалася діяльність ліберальних народників в рамках пануючих тоді ідеологічних доктрин, висвітлювалася роль М.Драгоманова в громадському і просвітницькому русі.
У дослідженнях, що присвячувалися творчій спадщині, суспільно-політичним поглядам І.Франка, Л.Українки, С.Подолинського їх захоплення лібералізмом замовчувалося. Переважно в критичному ключі оцінювалися погляди В.Антоновича, М.Грушевського в т.ч. й ті, що носили ліберальний характер.
З кінця 1980-х і особливо з 1990-х рр. бере початок сучасний етап української історіографії, однією з відмітних рис якого є звернення до так званих “білих плям“, до замовчуваних або спотворених радянськими істориками тем. Серед них на одне з помітних місць висунулася і проблема ліберально-демократичного руху.11 Сучасний етап історіографії проблеми представлений головним чином історико-політологічними працями, зокрема М.Томенка, В.Потульницького, М.Кармазіної та ін.12
Вийшли в світ публікації, безпосередньо присвячені лібералізму13, які носять здебільшого науково-популярний характер і пов’язані з сучасним ліберально-демократичним рухом.
Отже, історія ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX ст. ще не дістала систематизованого і всебічного дослідження. Її окремі аспекти лише дотично висвітлені в працях з історії суспільно-політичного розвитку України.
У другому розділі “Зародження та основні етапи поширення ліберальної течії в громадсько-політичному житті України” простежуються витоки ліберально-демократичних ідей та їх розвиток у контексті українського національного пробудження і розгортання визвольних змагань на рубежі XIX – XX ст. На конкретно-історичному і джерельному матеріалі аргументовано положення про те, що ліберально-демократична течія в Україні мала власне історичне та національне підгрунтя. Дух свободи, визнання її найвищою цінністю, суверенітет особи, невіддільні від історії українського козацтва, його вікових визвольних змагань за волю і незалежність України.
Як відомо, могутній поштовх до поширення ідей лібералізму дало просвітництво. Козацько-гетьманська доба української історії пов’язана з утвердженням своєрідного культу освіченості, розвитку шкільництва, колегіумів, заснуванням Києво-Могилянської академії, книгодрукуванням. Колонізаторська політика царизму, тотальне російщення України, переслідування української мови і культури, українсько-польська конфронтація в Австро-Угорщині, з чим пов’язане XIX ст., не зламали волелюбного духу українського народу. Його еліта, що формувалася як в російських, в т.ч. Харківському, Київському, Новоросійському, так і західноєвропейських університетах (Берлін, Відень, Краків, Львів, а згодом і Чернівці) шукала моральну опору в українській історії, романтизувала історію і традиції козацтва, проникалася симпатіями до простого народу, прагнула через культурництво дати йому порятунок.
У розділі наголошується на значенні філософських поглядів Г.Сковороди, сподвижницької діяльності М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, кирило-мефодіївців, “Руської трійці”, прогресивної частини українського духівництва, що в нових історичних умовах заклало фундамент для розвитку українського патриотизму, народництва, ліберально-демократичної течії. Показано вплив класичного західноєвропейського лібералізму на український національно-визвольний рух, розкрито особливості російського лібералізму в Україні. В другій половині XIX cт. на Заході існував ряд теоретичних шкіл, концептуальних модифікацій, функціонували політичні партії, що визнавали програмною ідеологію лібералізму. З нею ув’язувалися доктрини конституціоналізму або правозаконності, а вищим ідеалом суспільства оголошувалася “індивідуальна свобода”. Сподвижники ліберальної течії були прихильниками недоторканості приватної власності, гарантії прав володіти і розпоряджатися нею. Ліберальні гасла викликали інтерес провідників українських товариств на теренах Австро-Угорщини, зокрема студентської “Січі” у Відні, “Академічної громади” у Львові, “Просвіти”, а згодом поширилися і на Наддніпрянській Україні.
Ліберальні ідеї були підхоплені рядом громадських діячів Росії, зокрема О.Герценом, К.Кавеліним, вихідцями з України М.Туган-Барановським, М.Славинським, В.Вернадським. Російський дворянський лібералізм в Україні мав політичний вплив на суспільне життя, окремі його представники виступали на захист селян, української самобутності, але, як напрям, він грунтувався на концепції “единой и неделимой”, орієнтувався на збереження самодержавства, а тому вступав у протиріччя з українським автономізмом.
На основі проведеного в розділі аналізу впливів західноєвропейського і російського лібералізму на ліберально-демократичний рух в Україні зроблено висновок про те, що найбільш довершених форм українська ліберальна ідея дістала у спадщині М.Драгоманова. Його ідеал - це суспільство гармонійно розвинених особистостей. Політичний шлях до такого суспільства він вбачав у федералізмі з максимальною децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. В розділі процитований лист М.Драгоманова до І.Франка, у якому моделюється лібералізм як “федерація - в справах державних, демократизм в справах соціальних з найтвердішою гарантією-асоціацією в справах економічних, раціоналізм в справах письменства, наукових”14. Заслуга М.Драгоманова полягала в тому, що він, з одного боку, прагнув пов’язати український національний рух з європейськими ліберально-демократичними ідеями, а з другого боку, пішов далі класичного лібералізму, максимально наблизившись до західної соціал-демократії.
На фактичному матеріалі висвітлено еволюцію ліберально-демократичного руху на рубежі XIX-XX ст., перетворення його ідей в домінуючий світогляд провідної частини української інтелігенції. Обгрунтовано положення про генеруючу роль спадкоємців М.Драгоманова у формуванні новітніх ідей українського лібералізму з врахуванням тенденцій радикалізації та соціалізації західноєвропейських та російської ліберальних ідей. У цій еволюції простежується відродження багатьох компонентів, характерних для Кирило-Мефодіївського братства. Йдеться про завдання, пов’язані з національним самовизначенням, з підвищенням національної та державницької самосвідомості. Величезна роль в реалізації цих завдань відводилася просвітництву, поширенню історичних знань, збереженню рідної мови. Громадівські та інші товариства Києва, Харкова, Чернігова, Одеси підтримували тісні зв’язки з національно-культурницькими діячами Галичини, друкували там наукові та літературні праці, одержували українську періодику.
Приведений в розділі конкретно-історичний матеріал послужив основою для обгрунтування висновку про те, що український лібералізм на рубежі XIX-XX ст. еволюціонізував у бік соціал-демократизму, в чому виявилася певна загальноєвропейська тенденція. При цьому проводиться різниця між ідеологією західноєвропейської соціал-демократії та лівим радикалізмом її російської різновидності. У зв’язку з постановкою цієї проблеми в дисертації простежуються далеко не марксистські погляди Л.Українки, І.Франка, М.Грушевського, що грунтувалися на визнанні пріоритету еволюційних методів політичної боротьби і рішучого невизнання революційного насилля.
У третьому розділі “Програмові та організаційні засади ліберально демократичного руху в Україні” розкрито роль провідників українського лібералізму в обгрунтуванні його програмових завдань. Визвольні ідеї українського руху, що побутували з часів декабристських організацій, кирило-мефодіївського товариства і були пов’язані з іменами М.Максимовича, М.Костомарова, Т.Шевченка та ін., з 60-х рр. XIX ст. дістали подальший розвиток. Поряд з радикально-революційними гаслами підпільних груп розгортається легальний рух за еволюційні переміни суспільства, його лібералізацію і реформування. Найбільш яскравим і послідовним ідейним провідником цього напряму став М.Драгоманов – видатний вчений, історик, етнограф, філософ, громадський діяч і видавець. Ряд важливих теоретичних положень ліберального спрямування розробили В.Лесевич, В.Антонович, М.Грушевський, І.Франко, О.Кістяківський, Б.Кістяківський, М.Павлик, С.Подолинський, частина з яких на рубежі XIX-XX cт. помітно еволюціонізували в бік соціал-демократії.
У дисертації обстоюється погляд про те, що український ліберально-демократичний рух, хоча й не завершив свого організаційного оформлення, мав помітний вплив на громадсько-політичне життя, сприяв порозумінню представників різних течій національно-визвольних змагань як на Наддніпрянщині, так і в Галичині. В умовах протидії імперській політиці влади культурно-освітня та наукова діяльність ліберально налаштованої інтелігенції набувала політичної спрямованості. Наголошуючи на ролі земств, громад, товариств “Просвіти” у відстоюванні доктрин лібералізму, в розділі показано, що ці осередки української інтелігенції національно-культурницького характеру, які стали виникати з кінця 50-х рр. XIX ст. поступово набували громадсько-політичного спрямування. Перша Громада сформувалася в Петербурзі (М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Білозерський, О.Кістяківський, М.Стороженко, О.Лазаревський та ін.). З 1861 р. стала діяти Київська Громада (П.Чубинський, П.Житецький, В.Антонович, Т.Рильський та ін.), а також Громади в Харкові ( О.Потебня, А.Шиманов, В.Кулик, Є.Милорадович та ін.), Чернігові (О.Маркович, Л.Глібов, О.Тищинський та ін.), в Одесі, Полтаві та інших містах. Вони не мали офіційної програми, проте їх діяльність була націлена на національно-культурне відродження, просвітництво народу, захист його прав.
Лібералізм громадівського руху знайшов відображення в організаційних засадах, у відсутності офіційних програм і статутів, в ідеології народолюбства, основу якої складали демократичні ідеали свободи і прав людини. В розділі обгрунтовано висновок про те, що громади опрацювали принцип організаційного лібералізму. Деякі риси цього принципу дістали втілення в земському русі, зокрема в системі земських виборів.
В 90-х рр. XIX ст. засновуються нові Громади, які дедалі більше орієнтувалися не на лібералізм, а на соціал-демократію. Як спробу примирити діяльність “старих” і нових Громад розглядається заснування Загальної Української Безпартійної Демократичної організації (В.Антонович, О.Кониський), її перетворення в Українську демократичну партію (1904 р.), що поєднувала в собі елементи ліберального і радикального спрямування.
Плідну роботу щодо поширення освіти і знань, національно-патріотичне виховання народу провадили товариства “Просвіти” в Галичині та на Наддніпрянщині, багато з яких перебували під впливом ліберальних ідей.
Значне місце в розділі приділено українознавчим часописам ліберально-демократичного спрямування, зокрема журналам “Основа”, ”Киевская старина”, “Громада”, газетам “Киевский Телеграф” та ін. Громадська і наукова періодика сприяла нагромадженню та пропаганді знань з історії та культури українців, легалізації української справи, стимулювала культурно-просвітницький рух української інтелігенції, усвідомлення її ролі в національному відродженні України. Лібералізм цих видань виявився у відсутності ідеологічної заангажованості, відкритості, доступності, в плюралізмі поглядів.
“Громада” являла собою інформаційно-публіцистичний збірник, що видавався М.Драгомановим у Женеві (1878-1882 рр.) і опублікував ряд матеріалів програмово-теоретичного характеру. В розділі показано, що ”Громада”, на відміну від інших видань, що обмежували свої цілі чисто культурницькими завданнями, на пріоритетне місце висунула програму розгортання широкого українського руху як національно-політичного.
Таким чином, ліберально-демократичний рух в Україні другої половини XIX ст. хоч і не призвів до утворення якоїсь єдиної з чіткою структурою і програмою організації, але підготував ідейні та організаційні засади ліберальної демократії з урахуванням специфіки історичних умов і національних особливостей основних регіонів України.
Четвертий розділ “Національна і державницька ідея в концепції українського лібералізму” містить концентрований аналіз поглядів діячів ліберально-демократичного спрямування на українську справу, їх трактування національної ідеї, моделювання державності України. На пріоритетне місце в справі українського відродження провідники лібералізму висували культурно-просвітницьку роботу серед народу, ознайомлення його з європейською культурою і опір імперській політиці царизму російщення українців. Враховуючи реалії становища українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій, М.Драгоманов вбачав національно-культурне і державне відродження українців не лише в опорі на етнічний патріотизм, але й на гуманістичні ідеали і демократичні традиції інших народів, в т.ч. російського, на конституціоналізм і лібералізм. Демократизація імперії на принципах федералізму розглядалася як передумова поширення української національної ідеї в масах. Сама ж нація розглядалася як форма солідарності між людьми, а любов до свого народу як неодмінна умова поважного ставлення до національної самобутності інших народів.
В дисертації наголошується, що ліберально-демократичний рух дав поштовх створенню більш радикальних інституцій, зокрема “Братства тарасівців”, “Нової громади”, які в змаганнях за майбутнє України надавали першорядного значення консолідації всього українства, оволодінню українською мовою, знаннями з національної культури, рішуче виступали проти помосковлення українців, за збереження їх самобутності. На відміну від драгоманівців, що пропагували ідею територіальної автономії для України, проповідували космополітизм у культурній і політичній діяльності, молода генерація українського руху виступала за ідею української національної незалежності.
Залучені джерела, насамперед особового походження, дозволили аргументувати висновок про досить широкий спектр поглядів ліберальної демократії на українську державність, спростувати поширене в літературі твердження, нібито М.Драгоманову та іншим провідникам українського лібералізму було чужим прагнення до самостійності України. В розділі наводиться уривок з листа М.Драгоманова, в якому він, торкаючись історичної долі болгар та українців, наголошує, що “для правильного розвитку народів їм треба мати державну незалежність”.15 На думку І.Франка, ідеєю національної окремішності України і необхідності, щоб українська інтелігенція служила українському народові, проникнуті всі праці М.Драгоманова.16 Прихильник його федералістичних поглядів Б.Кістяківський на чільне місце висував правові засади держави, її конституційність, розглядав право як етичну цінність, показник культури суспільства. Гуманістичні цілі, права, самобутність правничих традицій українського народу обгрунтував О.Кістяківський. Однак, до найближчих завдань українського руху драгомановці відносили культурно-національну автономію України, федералізацію як Росії, так і Австро-Угорщини, правове вирішення національного питання.
Підсумковою є думка про те, що ліберально-демократична течія українського опозиційного руху легалізувала систему поглядів на українську справу, своє розуміння національної ідеї і шляхів її реалізації, значення культурно-національної автономії як сходинки до відродження української державності на шляхах утвердження федералізму і конституційності.
У висновках підбито підсумки дослідження, сформульований ряд положень, які виносяться на захист:
Встановлено, що джерельна база достатня для вирішення проблеми. На основі наукового аналізу історіографії з’ясовано, що ліберально-демократичний рух в Україні досі не знайшов повного і грунтовного висвітлення.
Зародження і розвиток ліберально-демократичної течії в українському опозиційному русі середини і другої половини XIX ст. стало закономірним явищем, обумовленим об’ктивними факторами. В основу ліберально-демократичної течії в Україні лягли національні чинники, пов’язані з пріоритетами боротьби за волю і свободу як домінуючих гасел всього попереднього українського національно-визвольного руху. Традиції волелюбності та нескореності українства, сформовані в княжі часи та козацько-гетьманську добу, послужили духовним фундаментом руху опору імперським потугам асиміляторської політики щодо українського народу, дали поштовх його ідентифікації, усвідомлення своєї окремішності і морального права на самовизначення. Продовжуючи справу своїх попередників, фундаторів ідеї українського відродження, насамперед кирило-мефодіївців, виразника народного руху Тараса Шевченка, провідники ліберально-демократичної течії в нових історичних умовах розгорнули широку просвітницьку діяльність на ниві національно-культурницького пробудження.
Ліберально-демократичний рух в Україні в досліджуваний період пройшов три фази: а) період становлення (50-60-і рр. XIX ст.); б) організаційне оформлення (70-80-і рр. XIX ст.); в) еволюція лібералізму в бік радиклізації та соціалізації (90-і рр. XIX - початок XX ст.).
Проаналізовані програмні та організаційні засади ліберально-демократичного руху в Україні дозволяють стверджувати його самобутність, певну схожість і водночас специфіку вияву ліберальної течії на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорської та Російської імперій. Ліберально-демократична течія в Україні успадкувала свободолюбиві і визвольні традиції всього попереднього визвольного руху, творчо сприйняла доктрини західноєвропейського лібералізму, який ідеалізував суспільство індивідуальної свободи, недоторканість приватної власності, еволюційний шлях історичного розвитку. Особливість російського лібералізму в Україні зумовлювалася імперською заангажованістю частини його ідейних провідників, їх прихильністі, з одного боку, до ідеї “единой и неделимой России”, а з другого боку, до її конституалізації, реформування, до оборони прав селян та інших верств населення. Діяльність російських лібералів посилювала опозиційний рух проти самодержавства, частково пом’якшувала антиукраїнську політику царизму.
Бездержавний статус України, штучна розділеність її земель між двома імперіями, кволість та розпорошеність національно-визвольного руху, його переслідування з боку властей не сприяли організаційному оформленню українського лібералізму, створенню політичних партій ліберального спрямування. Однак діяльність громад, просвітницьких товариств, деяких земств, видання часописів “Основа”, “Киевская старина” та інших засвідчили наявність в українському русі потужної ліберальної течії, що віддзеркалювала основні ідеї західноєвропейського лібералізму на українському небосхилі. На рубежі ХІХ – ХХ ст. ліберально-демократична течія українського опозиційного руху зазнала певної еволюції. Вона виявилася як у частковій радикалізації ліберально-демократичної течії, її наближенні до робітничого і селянського руху, до соціалістичних гасел західної демократії, так і в посиленні консервативних орієнтирів.
Провідниками ліберальної демократії були легалізовані прагнення українського народу до свободи, волі та незалежності. Найбільш довершеної форми ліберальна ідея дістала втілення у теоретичній спадщині М.Драгоманова, в його доктрині суспільства гармонійно розвинених особистостей, федеративному облаштуванні країни, демократизації міжнаціональних відносин. Помітну роль у розвитку українського лібералізму відіграли також такі діячі як М.Туган-Барановський, В.Вернадський, І.Петрункевич, М. Ковалевський, Б.Кістяківський та ін. Заслуга провідників ліберальної демократії полягає в тому, що своєю громадсько-політичною, науковою і видавничою діяльністю вони утверджували історичну і культурну самобутність українського народу, сприяли зростанню його національної самосвідомості, порозумінню представників різних течій національно-визвольних змагань як на Наддніпрянщині, так і в Галичині, Буковині та Закарпатті, пошукам шляхів до спільної боротьби за соборні інтереси, права і свободи, обгрунтували моделі майбутньої української державності, опрацювали ідею правової держави.
Узагальнення історичного досвіду ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX – початку ХХ ст. дозволило винести ряд уроків, які мають значення і для сучасного етапу суспільно-політичного життя України, зміцнення її правових і демократичних засад.
Основні результати дисертації оприлюднені в публікаціях автора:
Ліберально-демократичний рух в Україні (друга половина ХІХ ст.).-К., 1999.- 47с. (3,26 д.а.).
Історіографія ліберально-демократичного руху в Україні // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Історія.-Випуск 45.-К.: ВЦ “Київський університет”, 1999.- С.108-112 (0,4 д.а.).
Історичні та національні витоки українського лібералізму // Бористен.- 1999.-№12.- С.19-21 (0,5 д.а.)
Українознавчі часописи ліберально-демократичного спрямування (ІІ половина ХІХ – початок ХХ століття) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Бюлетень №2.- К.:НПУ, 2000.- С.204-214 (0,5 д.а.).
Формирование общественно-политической мысли в Украине (ХІХ – начало ХХ ст.) // Очерки политологии: Учебное пособие.- Харків, 1993.- С.101-126 (співавтор Васильєва І.Г., особистий внесок дисертанта - 0,5 д.а.).
Идеи национальной государственности и демократии в истории политической мысли Украины // Введение в политологию: В 2-х частях.- Харків, 1995.- С.150-188 (особистий внесок дисертанта - 1,5 д.а.).
Соціально-політична думка в Україні про національно-культурне відродження та державність // Соціологія: Підручник.- Київ-Харків: Глобус, 1998.- С.146-177 (особистий внесок дисертанта - 1,3 д.а.).
Формирование политической мысли в Украине // Политология: наука о политике: Учебное пособие.- 3-е изд., доп.- Київ-Харків, 1999.- С.119-142 (особистий внесок дисертанта - 1 д.а.).
АНОТАЦІЯ
Жиленкова І.М. Ліберально-демократичний рух в Україні (друга половина XIX – початок ХХ ст.).-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2000.
У дисертації на основі документальних, літературних та інших джерел досліджено історію зародження та розвитку ліберально-демократичного руху в Україні другої половини XIX ст. Проаналізовано витоки і основний зміст ліберальних доктрин, показано самобутність українського лібералізму, а також вплив західноєвропейських ліберальних теорій.
Значна увага приділена дослідженню програмових та організаційних засад української ліберальної демократії, її місцю в національно-визвольному руху, ролі її провідників та видань. Проаналізовані погляди ліберально-демократичних діячів України на національну та державницьку ідею.
Ключові слова : лібералізм, демократичний рух, Україна, свобода особи, земства, громади, політичні партії.
REZUME
Zhilenkova I.M. Liberal-democratic trend in social movement of Ukraine (the second half of the XIXth – beginning of the XXth century) – manuscript.
Dissertation for a Candidate degree in History by speciality 07.00.01 – History of Ukraine.-Kyiv National University named after T.Shevchenko, Kyiv, 2000.
In the dissertation on the basis of documental, literary and other sources the history of origination and development of the liberal-democratic trend in the Ukraine of the second half of the XIXth – beginning of the XXth century is investigated. Sources and the main content of the liberal doctrines are analyzed, Originality of the Ukrainian Liberalism and the influence of the Western European liberal theories are shown.
Much attention us paid to the investigation of the programmatic and organizational foundations of the Ukrainian liberal democracy, its place in the national-liberal movement, the role of its guides and editions. The points of views of the liberal-democratic statesmen on the national and state idea are analyzed.
Key words: liberalism, democratic movement, freedom of a person, zemstvo, communities, political parties.
АННОТАЦИЯ
Жиленкова И.М. Либерально-демократическое движение в Украине (вторая половина XIX – начало ХХ века.).- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2000.
В диссертации на основании документальных, литературных и других источников исследована история зарождения и развития либерально-демократического течения в общественном движении Украины второй половины XIX – начале ХХ века. Проанализированы истоки и основное содержание либеральных доктрин, показано самобытность украинского либерализма, а также влияние западноевропейских либеральных теорий.
Обоснована периодизация либерально-демократического движения на Украине во второй половине ХІХ – начале ХХ века, выделено три фазы в его развитии: а) период становления (50-90-е годы ХІХ в.); б) организованное оформление (70-80е годы ХІХ в.); в) эволюция либерализма в сторону радикализации и социализации (90-е годы ХІХ – начало ХХ в.). Истоки либерализма связаны с конкретно-историческими традициями развития украинского освободительного движения, которые сложились еще в козацко-гетьманскую эпоху. Либерально-демократическое движение в Украине развивалось в контексте западно-европейского либерализма.
В диссертации значительное внимание уделено исследованию программных и организационных начал украинской либеральной демократии, ее месту в национально-освободительном движении. Роли ее проводников и изданий. Проанализированы взгляды либерально-демократических деятелей на национальную и государственную идею.
Наиболее законченную форму украинская национальная идея нашла в творчестве М.Драгоманова. Его идеал – это общество гармонически развитых личностей. Политический путь к такому обществу он видел в федерализме с максимальной децентрализацией и самоуправлением.
Факторами, которые стимулировали развитие украинского либерализма, являлись, во-первых, отсутствие государственных единиц, как в Российской, так и в Австро-Венгерской империях, во-вторых, неразвитость демократических традиций в этих империях, в-третих, жестокий реакционный режим царизма, который преследовал какие-либо попытки украинского возрождения, в т.ч. и взгляды либеральных политиков.
Носителями украинского либерализма во второй половине ХІХ – начале ХХ века были громады, некоторые земства, общества “Просвиты”, научная и научно-популярная пресса (“Основа”, “Киевская старина” и др.). Общим для всех громад была идеология народолюбия, основу которой составляли демократические идеалы свободы, равенства, братства. Это приближало их к течению классического либерализма, который оформился на украинской национальной почве. Основные организационные признаки либерализма: отсутствие единого устава, бюрократического централизма и дисциплины, учета членов – в значительной мере были унаследованы от громадовского движения Общей Украинской Беспартийной Демократической Организацией, основанной в 1897 году. Некоторые черты организованного либерализма нашли свое отражение в земском движении, в системе выборов земских органов местного самоуправления. Участие деятелей громад в работе земств во второй половине ХІХ в. привело к усилению в них украинофильских настроений и придало земскому движению, как разновидности оппозиционного, украинскую окраску.
В диссертации дается анализ украинской либеральной прессы. Громадовская и научная периодика способствовала накоплению и пропаганде знаний по истории и культуре украинцев, легализации украинского дела, стимулировала культурно-просветительское движение украинской интеллигенции. Либерализм этих изданий проявился в отсутствии идеологической заангажованности, открытости, доступности, плюрализме взглядов.
Заслуга представителей либеральной демократии заключается в том, что своей общественно-политической, научной и издательской деятельностью они отстаивали историческую и культурную самобытность украинского народа, способствовали росту его национальной сознательности, налаживанию отношений представителей разных течений национально-освободительного движения как на Надднепрянщине, так и в Галличине, Буковине и Закарпатье.
Обобщение исторического опыта либерально-демократического движения в Украине во второй половине ХІХ – начале ХХ века позволило извлечь ряд уроков, которые имеют значение и для современного этапа общественно-политической жизни Украины, укрепление правовых и демократических основ ее независимости.
Ключевые слова: либерализм, демократическое движение, Украина, свобода личности, земства, громады, политические партии.