Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Модульний контроль №2. Професійна комунікація.
10.Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види
публічного мовлення.
1 ] .Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування. 12.Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.
Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на
партнера. 13.Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи
презентації. 14.Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та
види бесід. Співбесіда з роботодавцем. ! 5.Етикет телефонної розмови. 16. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного
обговорення і прийняття колективного рішення. 17.Дискусія. "'Мозковий штурм" як евристична форма, що активізує,
креативний потенціал співрозмовників під час колективного
обговорення проблеми. Технології проведення "мозкового штурму". 18.Класифікація документів.
19 Національний стандарт України Окпяі пеквпитів пою/ментів 20.Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків
21 .Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа. 22.Документація з кадрово-контрактних питань. 23.Довідково-інформаційні документи. 24.Етикет службового листування.
58
Природа, компоненти і форми комунікації
Компоненти комунікації
59
Недовговічність мови як комунікативного коду. Зумовлена передусім специфікою усного мовлення, яке триває стільки, скільки говорить певна особа. Письмо, друк та інші системи зберігання мовних знаків можуть значно продовжити в часі життя мовлення. Розвиток сучасних комунікативних технологій суттєво продовжує існування мовлення в часі й просторі.
Довільність знаків мовного коду. Пов'язана із загальною знаковою природою мови, яка оперує квазі-об'єктами (несправжніми, вторинними об'єктами). Знаки мови є довільними стосовно тих об'єктів реального і віртуального світів, які за ними стоять. Однак у деяких комунікаціях, зокрема релігійній (фідеїстичній), їх учасники вважають засоби мовного коду органічною складовою об'єктів (у широкому сенсі слова), про які йдеться у спілкуванні.
Здатність до транслювання (передавання). Людське мовлення застосовується для передавання інформації про речі, явища, особи, віддалені в часі й просторі. Можна говорити про речі, явища, особи, які не існують і ніколи не існували; можна говорити про майбутнє тощо. А це означає, що слова, сказані колись, у певному місці, певного часу, можуть мати вплив у майбутньому, в інший час, в іншому місці. Тобто зв'язки і наслідки повідомлень можуть бути передані в часі й просторі.
Обумовленість культурою. Мовні знаки, будучи довільними за своєю формою стосовно реалій, які вони позначають, завжди мотивовані культурою. Кожен, хто правильно володіє певною ідіоетнічною мовою, тобто семантикою мови, безумовно оволодіває традиціями тієї культури, яку обслуговує ця мова.
Вербальні компоненти — найважливіші складові комунікативного акту, оскільки саме вони в нормальному (неспеціалізованому) міжособистісному спілкуванні виступають основними носіями значень (смислів) повідомлень.
Невербальні компоненти спілкування
Мовлення — основний, але не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох інших засобів — жестів, міміки, постав тіла, одягу, зачісок, запахів, навіть предметів, які їх оточують (наприклад, меблів). Для співрозмовників значущими є прикраси, татуювання на тілі, ґатунок чаю або
кави, що споживаються, тощо. Усе це отримало назву невербальні (несловесні) повідомлення.
Невербальні засоби спілкування — елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.
Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 до 80 % інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного коду, але з орієнтацією на інші його складові: паралінгвістич-ні елементи, елементи інших семіотичних систем тощо. Звичайно, значення різноманітних невербальних сигналів «перебувають» не в самих сигналах, а приписуються їм тими, хто декодує мовлення, «вичитується» ними. Це декодування відбувається з обов'язковим урахуванням культурних та індивідуальних контекстів.
Існують різні типології невербальних засобів спілкування, оскільки вони витворюються і сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями, смаком, нюхом, а також з урахуванням того, коли відбувається спілкування. У табл. 2.2 подано класифікацію невербальних засобів спілкування, яка враховує найважливіші сенсорні системи людини, а також темпоральні (часові) характеристики спілкування.
Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони:
— витворюються під домінантним впливом правої
півкулі головного мозку.
Під час невербального спілкування комуніканти отримують інформацію:
60
Природа, компоненти і форми комунікації
Компоненти комунікації
61
з-
3
5
u
о о аЗ «
я
оз ю о,
« а>
н
&
З 2
й
|
Темпо-ральна |
Хронеміка |
< |
кування початку спілкування — час, проведений разом у спілкуванні — час, протягом якого триває повідомлення мовця — час хе- зитації |
|
Ольфак-торна |
Запахи |
х Л в а 5 я _. а я 7.5 Г§ |
|
|
Тактильно-кінестезична |
Такесика |
і|Л і j к ч и я 8 н 1 і і isis |
|
|
я в 9 Я О |
Зовнішній вигляд |
міка — тип і виміри тіла (ріст, форми черепа тощо) — одяг, його стиль — прикраси — зачіска — косметика — предмети особистого вжитку |
|
|
Графеміка |
— почерк — специфіка підстрічних і надстрічних знаків |
розміщення розділових знаків — символіка скорочення |
|
|
Проксеміка |
— відстань між мовцями — дистанція — вплив території — вплив орієнтацій — просторове розміщення співбесідників |
||
|
Кінесика |
значущі рухи: — міміка — постави тіла — жести — хода — контакт очима |
||
|
Акустична |
Просодика |
мовлення — тон — тембр — висота гучності — манера мовлення — спосіб артикуляції (окання, акання, шепелявлення, «р — кар-таве») тощо |
|
|
Екстралінг-вістика |
— кашель — зітхання — сміх — плач |
1) про особистість комунікатора:
2) про стосунки комунікантів:
— соціальну й емоційну близькість чи віддаленість;
— характер стосунків (домінування — залежність,
прихильність — неприхильність тощо);
—- динаміку стосунків (бажання підтримувати спілкування, перервати його, «з'ясувати стосунки» тощо);
3) про ставлення учасників комунікації до самої си
туації, що дає змогу їм регулювати процес інтеракції:
Невербальна та вербальна комунікації взаємодіють. Російські психологи В. Куніцина, Н. Казаринова і В Погольша, які спеціально досліджували процеси взаємодії вербальних і невербальних компонентів спілкування, визначили функції невербальних повідомлень стосовно вербальних. Це:
Кінесика (грец. kinesis — рух). Це один із найважливіших засобів невербального спілкування, який найбільшою мірою впливає на його перебіг. Його ще називають «мовою тіла». Кінестетичні сигнали (міміка, жести, постава тіла тощо) можуть бути підсвідомими (неконтрольованими) і свідомими (контрольованими). Підсвідомі (неконтрольовані) сигнали — це повідомлення, що надсилаються мозком і є зовнішнім віддзеркаленням насамперед емоційного стану людини. Свідомі (контрольовані) — це набуті, відпрацьовані сигнали. Деякі кінестетичні засоби увійшли в систему комунікації цілих етносів, стали національно-культурними засобами комунікації (жести привітання, прощання тощо). На-
62
Природа, компоненти і форми комунікації
приклад, японська чи китайська чайні церемонії, які супроводжуються значною кількістю кінестетичних сигналів.
Міміка (вираз обличчя). Найважливіший засіб не-вербальної комунікації. її відсутність унеможливлює спілкування, оскільки обличчя ■— дзеркало людських емоцій.
У табл. 2.3, запропонованій сучасною російською дослідницею В. Лабунською, подано мімічні ознаки різних емоційних станів людини.
Таблиця 2.3 Мімічні ознаки різних емоційних станів
|
Частини |
Мімічні ознаки емоцій |
|||||
|
і елементи обличчя |
Гнів |
Презирство |
Страж -дання |
Страх |
Здивування |
Радість |
|
Положення рота |
Рот Рот Рот відкри- закри- відкри- Рот закритий тий тий тий |
|||||
|
Губи |
Кутики губ опущені Кутики губ підняті |
|||||
|
Форма очей |
Розкриті ~ . _ . йпри- Звужені Очі широко Очі примружені мружені розкриті або розкриті |
|||||
|
Блиск очей |
Не Очі блищать Очі тьмяні вира- Очі блищать жений |
|||||
|
Положення брів |
Брови зближені до перенісся Брови підняті догори |
|||||
|
Кутики брів |
МдняТдого™ Внутрішні кутики підняті догори |
|||||
|
Лоб |
Вертикальні складки Горизонтальні складки на на лобі й переніссі лобі |
|||||
|
Рухомість обличчя та його частин |
Обличчя „, Обличчя Обличчя статичне динамічне динамічне |
Американський психолог П. Екман разом з колегами опрацьовував техніку, яка отримала назву «Система кодування рухів обличчя» (Facial Action Coding System — FACS). Ця система дає змогу вирази обличчя зіставити з виявом певних емоцій. Автори зазначають,
Компоненти комунікації 63
що найменшому контролеві підлягають очі. «Очі не брешуть», «Очі ■— дзеркало душі», «Хочеш пізнати людину — дивись їй у вічі» — ці вислови свідчать про важливість виразу очей в комунікації. Так, блискучі очі виражають радість, матові — сум. Широкі зіниці свідчать про страх; нерухомі — про концентрацію уваги; «бігаючі» — про неспокій, розпорошення уваги; короткі погляди в бік — почуття вини, побоювання осуду оточення; погляд униз — несміливість або почуття провини, страху.
Про внутрішній стан людини, домінування у її психо-когнітивній діяльності певних типів відчуттів можуть свідчити рухи зіниць очей. Наприклад, якщо співбесідник, перш ніж відповісти на поставлене запитання, піднімає очі догори, можна з упевненістю говорити про домінування у сфері його психо-когнітивних процесів зорових образів; якщо зіниці очей опущені вниз — домінують тілесні відчуття; рух зіниць очей вбік свідчить про переважання слухових вражень (рис. 2.7).
Зона зорових образів (візуальна) Зона зорових образів (візуальна)
Зона слуховихЗона слухових
образів (аудіальна)' образів (аудіальна)
Зона відчуттів тіл.*„она відчуттів тіла
Рис. 2.7. Рух зіниць очей і зони образів
Контрольована міміка — це прийняті в конкретній культурі, конкретним етносом засоби міміки, що виражають окреслені «межі» почуттів, емоцій тощо. Вони «дешифруються» у межах певної культури однозначно.
Нижче наведено приклади конвенціональної (загальноприйнятої) міміки в комунікації українців і деяких європейських етносів: примруження ока — привертання уваги адресата, попередження його про щось; широко відкриті очі — демонстрація здивування, несподіванки; кліпання повіками — підтвердження або згода на щось; підняття брів — мовець почув щось див-
64
Природа, компоненти і форми комунікації
Компоненти комунікації
65
не, незвичне, непристойне тощо; стягування брів — незадоволення, гнів; опущення куточків зімкнених губ — незнання; усмішка з одночасним примруженням очей — іронія, насмішка з когось.
Жести. У спілкуванні є носіями різного типу інформації, пов'язаної з емоційними станами комунікантів. Сучасні американські дослідники ролі невербальних засобів у спілкуванні А. Піз і А. Гарнер виявили різні типи емоційних станів людини, аналізуючи жести учасників психотерапевтичних сеансів.
Нудьга: голова лежить на руці; чим сильніше слухач налягає на руку, тим йому нудніше; палець скерований до виска, а рука на підборідді свідчить про критичне ставлення до співбесідника та його слів. Таке ставлення посилюється, якщо адресат сидить схрестивши ноги; руки також схрещені на грудях, голова нахилена, тіло відкинуте назад, ліва брова опущена, пальці зігнуті.
Позитивне ставлення: голова вільна, голова трохи нахилена, палець лише торкається голови, пальці не зімкнені;
Упевненість: мовець тримає пальці хатинкою; жінки при цьому часто кладуть руки на коліна.
Відкритість: відкриті долоні, звернені у бік адресата (аудиторії).
Оборона: руки схрещені на грудях, напружена шия, застебнутий піджак, темні окуляри.
Очікування: потирання долонь.
Невпевненість: почухування або легке потирання шиї нижче вуха і позаду вуха — це сигнал, що співбесідник не розуміє сказаного.
Симпатія: копіювання жестів, міміки й постави тіла співбесідника.
Рівність: горизонтальне потискування рук.
Домінування: повертання руки співбесідника при потискуванні донизу.
Приховування: людина часто торкається різних частин свого обличчя, найчастіше носа, ніби прикриваючи губи. Іноді потирає очі, що може бути декодовано як «не хочу бачити цього».
Роздратування: підсвідоме розслаблення комірця або потирання шиї.
Несхвалення, втрата інтересу: пошук чогось дрібного на одязі, часто неіснуючого, змахування його під
час розмови; людина палить, опускає очі, додолу видихує дим (часто тонкою цівкою).
Недовіра, приховування думок: прикривання рукою губ, потирання вуха («Я вже наслухався цього»).
Постава. Положення людського тіла значуще для комунікації. З позицій міжособистісного спілкування, зокрема ставлення до партнера, виділяють такі типи постав:
Проксеміка (лат. proximus — розташований близько) — просторові стосунки людей у процесах спілкування. Цей термін належить сучасному американському вченому Е. Халлу, який першим акцентував на ролі просторових чинників у комунікації. Він тлумачить проксеміку як спосіб структурування і використання людьми мікропростору, наприклад відстань між учасниками спілкування та їх розміщення, форма столів під час вирішення ділових питань тощо. Інші дослідники (зокрема, польський психолог В. Глодовський, російський лінгвіст І. Горєлов та ін.) визначають проксеміку як сприйняття, використання і конструювання простору з комунікативною метою, оскільки очевидним є зв'язок між мікротериторією спілкування і соціальним станом комунікантів. «Речове» оточення має істотний вплив на людей. Ще В. Черчілль зауважував, що спершу людина формує своє оточення, а відтак воно формує її.
Важливе значення для перебігу комунікації має простір, у межах якого перебувають її учасники. До-
66
Природа, компоненти і форми комунікації
Компоненти комунікації
67
слідники зазначають, що «влада там, де сидиш». Свідомо чи несвідомо людина обирає таке робоче місце, яке сприяє утвердженню її ролі в групі.
Мають значення у процесах комунікації форма стола (наприклад, круглий стіл під час переговорів символізує рівноправність учасників); місце комунікантів (розташування співрозмовників за столом навпроти, як правило, налаштовує на офіційність, навіть ворожнечу; найкраще для співпраці сидіти за одним столом пліч-о-пліч) тощо.
Перебіг комунікації залежить від простору навколо людини (індивідуальний простір комунікації). Цей простір свідомо або неусвідомлено охороняється кожним учасником спілкування. Суттєво впливає на між-особистісне спілкування дистанція (відстань) між учасниками спілкування. Е. Халл, наприклад, відстань спілкування диференціює так:
Негативний вплив на комунікацію створюють натовп, штовханина тощо.
Отже, невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесах організації, перебігу комунікації, впливають на її результат. Несучи значну частину комунікативної інформації, вони можуть сприяти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування.
Ситуативний контекст спілкування. Зворотний зв'язок у комунікації
Виміри ситуативного контексту. Міжособистісне спілкування завжди відбувається в межах якогось зовнішнього (ситуативного) контексту.
Ситуативний контекст спілкування — обставини, в яких відбувається спілкування: місце, час, особистість партнера (партнерів), соціальні ролі учасників тощо.
Ситуативний контекст має три виміри: фізичний, соціально-психологічний, часовий.
Фізичний вимір. Охоплює проксемічні аспекти спілкування, а також місце комунікації. Комунікація в автобусі, ресторані, аудиторії, лікарні, стадіоні, кухні, театрі, музеї, дискотеці тощо суттєво відрізняється. Фізичний вимір впливає на зміст і форму повідомлень, а також на формування атмосфери спілкування.
Соціально-психологічний вимір. Виявляється у характері зв'язків між учасниками спілкування, їхніх статусах, соціальних ролях, нормах і культурних чинниках, прийнятих у суспільстві, а також у фізичному стані мовців, їхніх психологічних особливостях (характері, темпераменті тощо).
Часовий вимір. Стосується пори дня, історичних умов, суспільно-політичного устрою тощо, в межах яких відбувається спілкування.
У процесі «живого» спілкування всі три виміри перебувають у тісному зв'язку.
Знання ситуативного контексту має суттєве значення для кодування і декодування інформації в спілку^ ванні. Люди створюють пізнавальні й комунікативні схеми поведінки й реагування в певних ситуаціях (поведінка і розмови на стадіоні, рок-концерті, в університетській аудиторії тощо). Орієнтація в контексті допомагає вибору потрібних комунікативних стратегій, які сприяють успіху в спілкуванні.
Приклад впливу ситуації спілкування на її перебіг та зміст:
За декілька днів перед закінченням засідань нашої наради Тихменєв якось зупинився зі мною на східцях і спитав мене:
— Ви, Іполіте Миколайовичу, здається учителюєте? <...>
Він став так, щоб світло од вікна падало мені в вічі. <...>
Світло од вікна на східцях било мені просто у вічі, і мені було трохи ніяково і від світла, і від того, що я не здогадувався, з якого приводу Тихменєв почав зі мною цю розмову на східцях (Домонтович В. Дівчина з ведмедиком).
Зворотний зв'язок. Під час розмови учасники спілкування не лише надсилають інформацію, а й постійно її приймають, тобто здійснюється зворотний зв'язок.
Зворотний зв'язок — реакція адресата на повідомлення, яке допомагає адресантові зорієнтуватися в особі адресата, визначити міру дієвості своїх аргументів, переконатись у досягненні чи недо-сягненні комунікативної мети.