Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Доповідь
на тему:
«Особливості формування та розвитку української національної ідеї»
Виконала: студентка
2 курсу гр.1161-1 СПП
Сімонян Арміне
Становлення українського суспільства відбувається із значними труднощами, причиною яких є відсутність прийнятного ідеологічного підґрунтя, здатного об’єднати націю навколо питання розбудови держави. Національна ідея – це системна складова нації, яка забезпечує її відтворення, розвиток на матеріальному та духовному рівнях та формує майбутнє. Її невизначеність та розмитість призводить до надмірних витрат ресурсів, позбавляє буття етносу сенсу. Зміст національної ідеї має відображати ментальність народності, бути сприйнятий нею. Саме тут постає питання формування національної самосвідомості та національної ідентичності. Спільна ідеологічна позиція народу України забезпечить його єдність, а відтак породить позитивні конструктивні процеси в соціумі.
Cпираючись на дослідження П.Куліша, І.Франка, В.Соловйова, М.Костомарова, В.Липинського, М.Грушевського, Ю.Липи тощо, з’ясовуємо ряд загальнотеоретичних положень, необхідних для розуміння поняття національної ідеї. Вперше термін “українська ідея” в українській літературі ввів П.Куліш. Однак це поняття існувало з давніх часів: українці мріяли про волю, що ототожнювалась зі справедливістю. Поступово романтична націотворча культура виробила національний ідеал – справедливий життєустрій, і сформулювала національну ідею. Процес об’єктивації національної ідеї довготривалий, і, як правило, дослідники виділяють три етапи розвитку: академічний; культурно-просвітницький; політичний. Проте деякі науковці (Одохівська І.О., Шевченко В.Л.) виділяють п’ять стадій розвитку національної ідеї в Україні: генетично-етнічну стадію перед національного; культурно-просвітницьку; стадія самоусвідомлення, “активного творення власного національного життя”; національне відродження, орієнтоване на будівництво національної ідентичності; сьогодення – політичне самовизначення. А відома дослідниця О.Забужко виділяє лише дві фази національної ідеї: перша фаза національного месіанства, а точніше – “інфантильна”; друга – секулярна.
Спроби дослідження проблем формування національної ідеї робились науковцями у багатьох напрямках. О. Донченко для опису відтворення ментального потенціалу вводить поняття соцієтального психофракталу; В. Княжанський, І. Пасько, Я. Пасько відстежують історико- культурні та соціально-психологічні особливості становлення національної ідеї; А. Налчаджян розгортає питання становлення національної самосвідомості та ідентичності; Б. Попов, А. Фурман вивчають філософські аспекти розвитку національної культури. З позицій термодинаміки дану проблематику досліджують С. Переслегін, О. Переслегіна, С. Боровиков; А. Фурман досліджує теоретико-методологічні аспекти проектування ментально зорієнтованого соціально-культурно-психологічного простору національної школи.
Одним із перших проблему національної самобутності, національної ідеї засобами художньої творчості осмислює Т.Г.Шевченко. Саме він у своїх творах показав взаємозв’язок минулого і сучасного, спробував окреслити обрії майбутнього. Поет був переконаний, що духовно український народ не перетворився на раба, що він зберіг свою самобутність, яка закладена в традиції.
У ХІХ ст. національна ідея постає як противага просвітницькій програмі, а в добу романтизму приходить відчуття самоцінності кожного народу, розуміння того, що поняття нації основане на знанні минулого. Націю і національну ідею розглядають як в просторі, так і в часі. Кирило-мефодіївці, представники українського романтизму, розуміли історичність самосвідомості українців, які завжди спирались на історію і зберегли її завдяки історичній пам’яті. Для українців немає сучасного без минулого, яке в сьогоденні проявляється через звичаї, традиції.
Формування національної самосвідомості є одним з механізмів втілення національної ідеї. Хвороба відчуття національної неповноцінності у політичному сенсі особливо небезпечна тим, що поступово значна частина загалу і політичного проводу нації звикає не тільки до свого становища, але й
до думки про те, що без чужої допомоги і проводу не здатна ні жити, ні боротися.
Таким чином, національна ідея – це щось достатньо стійке, таке, що віками, тисячоліттями зберігалося в архетипі (підсвідомості) народу, його глибокій пам’яті, мрії, і раптом у певні (критичні) моменти вихлюпується назовні – переходить у свідомість, логіку народних вчинків і робить народ одержимим, готовим на будь-які жертви. Народ може втратити державність, територію,навіть мову і культуру, але він здатний до відтворення через існування національної ідеї (мрії). Вона формується історично, зберігається у колективній підсвідомій структурі. Вивільнення такої психічної енергії здійснюється еволюційно, коли з’являється загроза існуванню народу. Про це неодноразово зазначали у своїх творах поети та письменники (Т. Шевченко, І. Франко, О. Забужко).
Проте існує другий шлях прояву колективного архетипу – це його плекання освітніми, культурними, політичними, економічними соціальними інституціями, які функціонують відповідно до особливостей національної душі, національного характеру, національної культури. Так починає діяти соцієтальний психофрактал (за О. Донченко, це частинка універсальної психічної матриці, яка діє й відтворюється завдяки „психосоціальній ідентичності” та водночас визначає якість фізичної, інформаційно-енергетичної реальності).
Становлення національної ідеї відбувається в три етапи. Перший пов’язаний із розвитком культури українського суспільства, із творенням оновленого „культурного тіла”, яке б поєднувало в собі естетичні та етичні компоненти та сприяло програмуванню позитивного розвитку кожного учасника українського суспільства. На другому – акцентується увага на трансформації внутрішніх глибинних структур національної свідомості, плекання глибинних етнічних архетипів, які б забезпечили гармонійний, органічний розвиток соціальної системи. На третьому – задіюється організаційний потенціал суспільства через засоби соціального проектування. Лише у поєднанні визначені етапи мають раціональність та доцільність при формуванні та реалізації національної ідеї.
Питання національної ідеї є актуальним для українського суспільства. Певні історичні події негативно відобразились на розвитку нації, порушились архетипні зв’язки, процеси національної ідентифікації. Пошук спільних національних цінностей, ідеалів потребує залучення дослідників із різних галузей наукового знання (історії, психології, соціології, етнографії, педагогіки, культурології, економіки та ін.). Лише за таких умов можна вирішити проблеми єдності, взаєморозуміння, знаходження спільних шляхів подальшого розвитку різних регіонів України.