В Європі розширенню і становленню християнства сприяло падіння в V ст
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Епоха середньовіччя для світової цивілізації в цілому характеризується
зародженням феодалізму в ряді країн, створенням нових культур,
формуванням і зміцненням світових релігій – індуїзму, будизму, іудаїзму,
іслама і християнства. В Європі розширенню і становленню християнства
сприяло падіння в V ст. Західної Римської імперії. Середньовіччя в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплює час від краху Західної Римської імперії в V ст. до епохи Великих географічних відкриттів (рубіж XV—XVI століть)
Деякі дослідники середньовіччя повязюуть із періодом неосвідченності, наголошуючи, що лише монахи в монастирях читали і писали. В основному граматичні дослідження були зосередженні на Британських островах («Граматика анг.мови» Еріка). Лат. Граматики розкривали особливості системи зразком для напис. були граматики Прісціана і Доната римського мовознавства.
Граматики Доната і Присціана використовувались як основні поібники для
вивчення латинської мови в школі, як засіб розуміння, інтерпритування і
відтворення в суспільно-мовній практиці канонічної латинської мови.В
додаток до них створюються глосари, або словники, призначені для кращого
розуміння канонічних текстів.
Середньовічні знання про мову – це комплекс складного середньовічнього світогляду. В основному мову у середньовіччі досліджув.теологи. Теологи стверджували, що як людина так і мова мають душу і тіло.
Система освіти була поділена на Трівіум(граматика, риторика, діалектика) і квадріум.
В середні віка відроджуються сперечання про природу назв – сперечання
реалістів і номіналістів. Реалісти, на чолі з єпископом Кентерберійським, стверджували, що загальні поняття є об’єктивними і реальними і передують матеріальним речам.
Номіналісти вважали, що реальними є лише речі з їх індивідуальними якостями і властивостями, а загальні поняття, які виводить наше мислення, не лише не існують незалежно від предметів, а й навіть не відображують їх
властивостей.
Середню позицію займали поміркованні номіналісти на чолі з французьким
філософом П’єром Абеляром (1079-1142) , які вважали, що реально існують
лише окремі предмети, які є базою загальних понять. На їх думку,
загальні поняття не існують окремо, а виводяться свідомістю дюдини.
Мовознавство в слов*янських країнах
Українське мовознавство 11-19 ст : етапи, ідеї, праці.
Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. (Василь Німчук) 14 частин(опис праць даного періоду)
Лінгвістична література граматичного типу на східнослов’янських землях відома ще з доби Київської Русі, але конкретних оригінальних праць від того часу не збереглося.
Не дійшли твори із наступної епохи — XIV — першої половини XVI ст. У цей період на Україні, в Росії та Білорусії набув значного поширення граматичний трактат південнослов’янського походження «О осмихъ частехъ слова», завдяки якому в вітчизняну лінгвістичну традицію міцно вкоренилося надбання старогрецького й греко-візантійського теоретичного мовознавства. Трактат залишив слід у всій слов’янській філології, адже в ньому розроблено початки лінгвістичної термінології, яку розширювали і вдосконалювали далі слов’янські мовознавці, особливо українські граматисти XVI — XVII ст.
Оригінальні конкретно-предметні граматичні праці українські мовознавці створили в кінці XVI ст. Найбільших успіхів у цьому жанрі давнього мовознавства досягнуто в XVII ст.
!!! Староукраїнська граматична теорія розвивалася у сфері європейського мовознавства, що основувалося на греко-латинській ученій спадщині. Історичні обставини були склалися так, що українські філологи засвоювали як грецькі, так і латинські традиції. Це зумовило широту поглядів і позитивно відбилося на їх працях. Давні культурні зв’язки з греко-візантійським світом спонукали українських граматистів до надання переваг грецьким зразкам. Заслугою староукраїнських лінгвістів є те, що вони в багатьох випадках вийшли за рамки греко-латинської теорії, виявили специфічні особливості слов’янської системи й адекватно її описали. Творчий підхід до лінгвістичних проблем характеризує творчість і Л. Зизанія, і М. Смотрицького, і І. Ужевича.
………………………………………………………………………………………………………
Зизаній
Першим теорію свого часу при описі слов’янської фонетики (орфографії) та морфології застосував Л. Зизаній. Учений виявив низку особливостей слов’янської системи імені й дієслова, зокрема відкрив орудний відмінок, спробував зробити поділ слів за відмінами й дієвідмінами, осмислити систему часів церковнослов’янської мови. Але він ще міцно тримався теорії граматики, побудованої на грецькому матеріалі (навіть приписував церковнослов’янській мові артикль як окремий клас слів). При описі церковнослов’янської фонетики й морфології Л. Зизаній опирався на той узус, що склався на східнослов’янських землях, насамперед на Україні, до кінця XVI ст. Л. Зизаній — перший український лінгвіст, котрий спеціально обстежував словенороські тексти з метою наукового опису мови. Здійснюючи кодифікацію, учений намагався розмежувати традиційно-книжні елементи й живомовні східнослов’янські, але чіткої грані між цими двома компонентами він не провів, тому поруч із давніми, архаїчними формами в його книзі часто як рівноправний складник даються характерні східнослов’янські або специфічні українські форми. Укладачі греко-словенороської граматики 1591 р. в цьому напрямку зробили лише перші кроки, тому в їх праці український і церковнослов’янський елементи в більшості випадків не розрізняються.
За численними свідченнями його сучасників, Лаврентій Іванович Зизаній народився в Галичині, але населений пункт, звідки він походив, точно не встановлено (очевидно, це містечко Тустань, тепер село Галицького р-ну Івано-Франківської обл. або містечко Потелич, нині село Нестеровського р-ну Львівської обл.). Дата народження достовірно не встановлена — приблизно 50 — 60-ті роки XVI ст.
Л. Зизаній був високоосвіченою людиною свого часу, на що вказують його оригінальні твори й переклади з грецької мови, згадки про нього культурних діячів XVII ст. Можливо, навчався у Львівській братській школі, після закінчення якої він тут викладав до початку 1592 р. Протягом 1592 — 1595 рр. був викладачем Берестейської (Брестської) школи. У 1595 р. переїхав на роботу до Віленської братської школи. Викладав Л. Зизаній церковнослов’янську (словенороську) й грецьку мови. Наслідком його педагогічної діяльності є широко відомі твори, надруковані 1596 р. у Вільні (Вільнюсі) — «Грамматіка словенска», буквар «Наука ку читаню и розумЂню писма словенского…».
Граматика» Л. Зизанія — найперша оригінальна спроба осмислити й послідовно викласти морфологію церковнослов’янської мови, а також нормалізувати її. Разом із цим вона є першим систематичним шкільним підручником з граматики даної мови. «Граматика» виникла як наслідок тривалого викладання церковнослов’янської мови у Львові та Бересті (Бресті). До Вільна Зизаній приїхав 1595 р., а в лютому 1596 р. книга вже вийшла в світ із друкарні Віленського братства. «Граматика» дійшла до наших днів у надто обмеженій кількості. Примірник пам’ятки, за яким її досліджуємо, зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Ленінград).
Задум видати «Граматику» як шкільний підручник зумовив виклад її у формі запитань і відповідей. Текст власне граматики — запитання й дефініції — .подається церковнослов’янською мовою. Загальні визначення Зизаній перекладає на початку книги , а іноді формулює староукраїнською мовою, що була зрозумілою і для білорусів. До визначень додаються численні приклади, парадигми.
В першій частині «Граматики» Зизанія — в орфографія автор нараховує в церковнослов’янській мові 37 звуків. Він виділяє 11 голосних і 25 приголосних. До приголосних зараховано і ь (єрь), Л. Зизаній в теоретичній частині «Граматики» не зміг дати належної кваліфікації літерам ъ, ь. До архаїчних елементів треба віднести і введення в розряд «голосних» букви ж, якої сам Зизаній не вживає. Штучно, за зразком тодішніх грецьких граматик, Л. Зизаній поділяє голосні на «дол(ъ)гаА, кра(т)каА и на двоєвремен(ъ)наА», причому невідомо, чому до «дол(ъ)гих» віднесено А, а до «двоевремен(ъ)ных» — Ж .
У «Граматиці» Л. Зизанія, як і в грецьких посібниках, налічується вісім «видωвь слова» — частин мови. Л. Зизаній уперше в нашому мовознавстві виділяє новий відмінок — творител(ъ)ный. У грецькій мовній системі цього відмінка не було. Латинські граматики називали його спочатку «шостим відмінком», а потім — аблативом. Аблатив у латинських граматиках мав різні значення, включаючи значення наших орудного й місцевого відмінків.
Л. Зизаній у слов’янського імені налічує шість відмінків: «Именов(ъ)ный, Род(ъ)ный, Дателный, Творителный, Винителный и Звателный» (56). Місцевого відмінка ще не виділено (закінчення його об’єднано із закінченням давального).
Учений зробив першу спробу поділу імен на відміни — «склоненїя» (рідше вживає він цей термін у формі «скланенїє»), яких налічує десять. До І відміни Зизаній відносить іменники чол. р., які в називному відмінку однини закінчуються на -ъ (богъ, снЂгъ), до II — іменники жін. р. на -ъ та -ь (нощъ, кость), до III — іменники середн. р. на -о, -а, -А (небо, отроча, еремА), до IV — іменники чол. і жін. р. на -а (Лука, дЂва), до V — іменники чол., жін. і спільного р. на -а, -А (пАница, судїА), до VI — іменники чол. р. на-ъ, -ь (сЂверъ, конь) та середн. р. на -е (море, сп̃сенїє), до VII — прикметники чол. р. на -ый, -ий та -ъ (ст̃ый, бл̃гій, ст̃ъ), середн. р. на -оє, -еє (ст̃оє, вАщшеє), до VIII — іменники жін. р. на -и, -ъ(мати, дщеръ) та прикметники жін. р. на -(а)А (ст̃аА, вАщшаА), до IX — множинні іменники на -а (уста, устна), до X — іменники чол. р. на -й (-ой, -ей), -е (Ной або Ноє, ієрей).
………………………………………………………..
Найвидатнішим теоретиком слов’янської лінгвістичної системи в староукраїнському (і ширше — слов’янському) мовознавстві виступив М. Смотрицький, який у повному обсязі опрацював фонетичну, морфологічну й синтаксичну системи східнослов’янської редакції церковнослов’янської мови (українського різновиду). Лінгвіст удосконалив поділ слів за лексико-граматичними класами (частинами мови), до кінця з’ясував відмінкову систему імені, вдало виділив типи відмінювання й дієвідмінювання, виявив ряд особливостей синтаксису тощо. Створена ним загальна концепція церковнослов’янської граматики зберігала актуальність аж до XIX ст. М.Смотрицький був першим дослідником давніх слов’янських пам’яток. У його розпорядженні були, можливо, навіть деякі старослов’янські тексти, через це описана ним система загалом близька до старослов’янської пізнього періоду (XII ст.). Він досить чітко відрізняв старослов’янську (церковнослов’янську) й живі слов’янські мови, в тому числі рідну українську.
М. Смотрицький — єдиний староукраїнський граматист, який застосував екземпліфікацію — важливий елемент об’єктивного наукового опису мови. Щоправда, цей засіб учений використав тільки при описі синтаксису, що протягом історії старослов’янських текстів залишався відносно стабільним: конструкції повторялися в хронологічно віддалених пам’ятках із різноманітних територій. Проте і в його книзі «Грамматіки Славенскія правилноє Сvнтаґма» наявний східнослов’янський та специфічний український (загальнонародний і діалектний, тепер південно-західний) елементи. Отже, в міру розвитку граматичного мистецтва на Україні все чіткіше провадилося розрізнення систем книжно-церковнослов’янської й живої розмовної мов. Автор створив працю в несприятливих умовах переслідувань його після надрукування книги «Θρηνος» («Плач»). Він змушений був блукати з місця на місце, але найдовше (приблизно чотири роки) він прожив у Києві, де йому надав притулок І. Борецький. Очевидно, під час викладання й перебування на посаді ректора Київської школи (1614 р. або 1615 — 1617 рр. — перша пол. 1618 р.) Мелетій створив коли не весь текст, то принаймні більшу частину «Граматики». «Граматика» Смотрицького була призначена передусім для викладачів. Вона велика обсягом, насичена визначеннями, прикладами, поясненнями винятків із правил, увагами.
- У «Граматиці» Смотрицького, як і в усьому європейському мовознавстві того часу (й пізніше), немає розрізнення букви і звука. Проте Смотрицький (може, й підсвідомо) вже тоді відчував фонологічне значення кореляції твердих і м’яких приголосних.
- Смотрицький узаконює вживання літери ґ (різновиду грецької «гами») для передачі вибухового звука, на відміну від г, що вживається для передачі фарингального (українського) звука.
- Рекомендація вимовляти українське и, а не і й на початку слова, очевидно, відбиває фонетику рідних авторові подільських говірок, де тепер перед початковим голосними (мало виявлений, а інколи зовсім виразний) з’являється приставний г.
2. Казахстанский государственный университет имени М.html
3. тематических методов к изучению специальных разделов финансового анализа ~ финансовых и производственных и
4. О порядке перемещения физическими лицами товаров для личного пользования через таможенную границу Таможен
5. Система специальных дошкольных учреждений для детей с нарушениями интеллекта и задачи специального дошкольного воспитания
6. О концепциях стиля русского искусства XVII века в отечественном искусствознании
7. Юридические дисциплины Международное публичное право 1 Главный отличительный признак характеризовавш
8. Разноспоровость у высших растений
9. Классы конечных групп F, замкнутые относительно произведения обобщенно субнормальных F-подгруп
10. К ним относятся- пожарные автоцистерны автонасосы автомобили первой помощи мотопомпы приспособленная те
11. вот должно было взойти солнце
12. Сущность социального проектирования
13. тонкими моментами в рассматриваемой теме; ~освоить расстановку знаков препинания при однородных опреде
14. Тема 7. МСФО для финансовых инструментов 1
15. Види, параметри та принцип роботи антен
16. Праца з тэкстам лiтаратурнага твора Грунтуючыся на літаратуразнаўчых заканамернасцях пабудовы мастац
17. распространение Вашей печатной продукции флаеры визитки диски и т
18. тема взаємодії вчителя і класу змістом якого є обмін інформацією здійснення навчальновиховного впливу орг
19. і Політичне роздроблення Київської Русі в ХІІ ~ на поч
20. на тему- Гражданскоеправовые отношения Исполнитель Москва 2015 СОДЕР