воля до влади як найбільш значний критерій кожного типу поведінки кожного суспільного явища
Работа добавлена на сайт samzan.net:
70. “Воля до влади” та концепція “надлюдини” у філософії Ф.Ніцше.
Центральним поняттям ніцшеанства є «воля до влади» як найбільш значний критерій кожного типу поведінки, кожного суспільного явища. Якщо у Шопенгауера Воля є основою буття, то Ніцше надає цьому поняттю соціально-морального відтінку. Для Ніцше не існує поняття вчителів і учнів. Він вважає, що кожен повинен іти своєю дорогою, інакше він не створить свого єдиного життя. Перетворюючи на реальність чиїсь настанови і пророцтва, ідеї і теорії, людина не може стати нічим іншим, як рабом обставин, доктрин, ідеологій «Воля до влади» — це зведення докупи якісних станів психіки (інстинктів, емоцій, інтелекту тощо). З «волі до влади» Ніцше виводить усі основи моралі. Він стверджує, що мораль, в якій визначальними є поняття добра і зла, виникає як наслідок почуття зверхності одних людей над іншими: аристократів (кращих) над рабами (гіршими). Ніцше вважає, що іудео-християнська мораль перешкоджає повному самовираженню людини, і тому необхідно провести переоцінку цінностей з метою відродження «моралі пануючих», яка має грунтуватися на таких принципах:
• єдиною безумовною цінністю є «цінність життя»;
• існує природна нерівність людей, пов'язана з життєвими силами та «волею до влади»;
• сильна людина вільна від моральних обов'язків і не зв'язана ніякими моральними обіцянками.
Усім цим вимогам, згідно з Ніцше, відповідає суб'єкт моралі пануючих - «надлюдина». «Надлюдина» - це «нова людина», «вільний дух», носій нової «інтелектуальної совісті», для якої немає авторитетів, Бога, це «людина майбутнього», яка піднеслася над сучасною культурою з її обманом. Пошуки релігії та Бога є характерними для «посередньої» людини, якій потрібен абсолют для того, щоб йому підкоритися. «Посередня» людина шукає, де б позичити світорозуміння і саморозуміння, щоб не думати самій. Усе це не властиве «надлюдині». Тому Ніцше побоювався демократії, оскільки вона передбачає мораль рівності, що, на його думку, підтримує «маленьких людей», тих, яких «занадто багато». Демократія породжує нівелювання, зрівняння людей, для яких недосяжні і висоти почуттів, і висоти думок. У теорії Ніцше багато суперечностей і випадів проти демократії, і це не могло не відіграти своєї ролі. Але Ніцше не випадково остерігався і зневажав ницу людину, яка живе догматами, традиціями та жадобою влади, людину, маленьку та сіру, слабку та боягузливу, бо добре розумів, що загибель і зруйнування суспільства може спричинити саме така людина, яка здобула владу та можливість керувати людськими долями.
71. Основні ідеї філософського екзистенціалізму.
Екзистенціалізм - філософська течія XX ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття, що не має адекватного вираження мовою понять. Екзистенція (лат.) означає «існування». Філософія екзистенціалізму — філософія людського існування.
Джерела сучасного екзистенціалізму сягають XIX ст., вони пов'язуються з іменем данського філософа Серена К'єркегора (1813-1855 рр.).
Філософською течією екзистенціалізм, по суті, стає після Першої світової війни, яка порушила основи європейського суспільства, його ліберально-християнську ідеологію, в основі якої лежало просвітницьке переконання в нездоланності прогресивного руху людства в міру успіхів науки. Після Другої світової війни виявився дефіцит гуманності в самому фундаменті науково-технічної цивілізації - у відносинах між людьми. Виникають серйозні сумніви в силі розуму та його ролі в людському бутті. У 40—60-ті рр. XX ст. екзистенціалізм стає найпопулярнішою течією в Західній Європі. Його маніфестом є праці Гайдеггера, Ясперса, Марселя та ін.
Будь-чому, що мислиться, передує «Я». Це «Я є» для мене виступає інтенційною першоосновою світу, причому не можна випускати з уваги те, що і «об'єктивний світ», «світ для всіх нас» у цьому розумінні є значущим для мене, моїм світом.
72. “Філософія життя” як напрямок західноєвропейської філософії.
З середини XIX ст. в європейській філософії починає формуватися нова (сучасна) філософська парадигма. Вона протиставляє пануючому раціоналістичному напряму в класичній інтелектуальній традиції альтернативні орієнтації в змісті філософствування: об'єктивізму -суб'єктивізм, натуралістичному сцієнтизму — гуманізм, раціоналізму - ірраціоналізм, детермінізму - волюнтаризм, механістичній унітарності буття - «вітальний» універсум «несвідомих потягів», активних «вибухів» волі, «життєвих поривів» тощо. В західноєвропейській філософії відбувається серйозне зрушення: на перший план виступають здебільшого суб'єктивістські та ірраціоналістичні концепції.
Некласична (сучасна) філософія демонструє плеяду видатних мислителів, які збагатили філософську культуру глибокими і проникливими ідеями, що відобразили досягнення науки та інші сторони матеріального і духовного розвитку людини. Західна філософія цього періоду - це велике розмаїття шкіл, концепцій і напрямів. Один з них - «філософія життя», центральне поняття якої - «життя» як потік нескінченного, мінливого, невловного раціональними методами пізнання і в той же час творчого і продуктивного для кожної людини існування - протиставляється традиційному поняттю буття як чогось незмінного, основоположного, умодосяжного.
Ірраціональне у своїй основі, ніколи і ніким не передбачуване, життя може пізнаватися лише позаінтелектуально, інтуїтивно, образно-символічно. Життя - це «живий потік», тому воно не може бути виражене за допомогою філософських категорій класичної філософії, орієнтованих на науку, на пізнання стійкого і незмінного, на принципи тотожності буття і мислення.
Головна формула «філософії життя» - не «життя для культури» (постулат класичної філософії), а «культура для життя». Цим підкреслюється самоцінність, дорогоцінність життя, властиве йому прагнення продовжити своє існування. «Натуралістичний розум» мислителів Нового часу - це розум, який спирається на природничо-наукові критерії науковості Однак успіхи природничих наук (як пізнання речей) різко контрастують з їх безсиллям перед власне людськими проблемами. Адже людина, зазначав X. Ортега-і-Гасет, - це не тіло, не душа, не субстанція, не дух, а життєва драма, котра відбувається в певних обставинах і виявляє себе в часі.
Механістичності, застиглості як рисам «натуралістичного розуму», який усе розкладає на частини, філософи життя протиставляють органічність і цілісність «життєвого розуму». Найбільш адекватним засобом пізнання життя виступають інтуїтивні основи творчості, художній образ, міф, метафора. Діалектика людини є не діалектикою логічного розуму (за своєю суттю статичного), а діалектикою історичного розуму, який завжди перебуває в становленні і зміні.
2. Спутники Сатурна
3. Проблема происхождения христианства
4. Тема 8 Методы доказательства неисправности На аппаратуре СВ и РМ Вариант 6 Работу выполн
5. Синергия Кафедра Финансового рынка и валютных отношений УТВЕРЖДАЮ Заведующий кафедрой Ф
6. Догляд за хворим
7. 2008 Введен в действие распоряжение проректора по учебной работе и менеджменту качества 06
8. ЛЕКЦИЯ 21 21. Информационное обеспечение производственного процесса.html
9. тематики КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА 2 ПО ДИСЦИПЛИНЕ- Теория вероятностей и математическая статистика
10. Приднестровская Молдавская Республика
11. При этом примесный оксид углерода должен содержаться в количествах допускающих использование водорода в то
12. ВАРИАНТ 1
13. Институт менеджмента маркетинга и финансов Высшее профессиональное образование
14. Великая Яса.html
15. ВВЕДЕНИЕ. В современных условиях защита прав человека все более очевидно становится одной из доминант об
16. Чеченский Махатма Ганди - эвлия Кунта-Хаджи и его учение
17. Реферат по Электротехнике Выполнил- Курелов Андрей Студент 1 курса группы 14 МЦ
18. 80 стр 3 главы курсовая 2025 стр
19. от общего к частному III 1234 ~ сантиметровая точность.html
20. а равна длине данного отрезка