Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Університетська освіта
Навчальний посібник
Житомир-2011
Рецензенти:
Бірюченко С.Ю.
Університетська освіта: Навч. посібник. – Житомир: ЖДТУ, 2010.– 205 с.
В навчальному посібнику розглядаються теоретичні, методологічні та практичні питання університетської освіти в умовах переходу до Болонської системи.
Навчальний посібник розраховано на студентів, які навчаються за програмами підготовки бакалаврів економічних фахових спрямувань, а також студентів інших спеціальностей. Посібник може бути корисний аспірантам, викладачам, спеціалістам, які займаються в галузі освіти.
Бірюченко Світлана Юріївна
Навчально-методичний посібник видано редакційно-виробничим відділом
Житомирського державного технологічного університету
Комп’ютерний набір та верстка Бірюченко С.Ю.
Формат 6084 1/16. Папір офсетний.
Оригінал-макет виготовлено та віддруковано на кафедрі економіки ЖІТІ:
10005, м. Житомир, вул. Черняховського, 103.
ЗМІСТ
|
Вступ |
5 |
|
Тема 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу |
6 |
|
6 |
|
8 |
|
15 |
|
19 |
|
Тема 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою |
26 |
|
26 |
|
29 |
|
31 |
|
Тема 3. Організація навчального процесу в університеті. |
37 |
|
3.1. Структура та форми організації процесу навчання. |
37 |
|
3.2. Навчання як різновид педагогічного спілкування. |
45 |
|
Тема 4. Фахова підготовка у вищому навчальному закладі: вступ до спеціальності |
52 |
|
52 |
фахівця. |
53 |
|
53 |
|
55 |
|
59 |
|
Тема 5. Бібліотека університету і правила користування її фондами |
69 |
|
5.1. Загальні підходи до ролі бібліотеки в університетській освіті. |
69 |
|
5.2. Бібліотека вузу в умовах трансформації вищої професійної освіти. |
71 |
|
5.3. Особливості організації та функціонування університетської бібліотеки у світовій практиці. |
76 |
|
5.4. Інноваційні інформаційні технології у бібліотеці університету та їх вплив на формування інформаційної культури університетської освіти. |
81 |
|
5.5. Структура бібліотеки ЖДТУ та інші бібліотечні фонди міста. |
83 |
|
5.6. Електроні бібліотеки та правила користування ними.. |
84 |
|
Тема 6. Соціально-культурна інфраструктура університету. |
88 |
університетів |
88 |
|
91 |
|
95 |
|
Тема 7. Студентське самоврядування як невід`ємна складова демократизації вищої освіти |
97 |
|
7.1.Мета та завдання студентського самоврядування. |
97 |
|
7.2.Структура студентського самоврядування |
100 |
|
7.3. Світова практика студентського самоврядування |
102 |
|
7.4. Практика реалізації студентського самоврядування в ЖДТУ. |
110 |
|
Список рекомендованої літератури |
112 |
|
Додатки |
116 |
ВСТУП
Утвердження України як демократичної держави є одночасно духовним, політичним, соціальним і культурним утвердженням громадян, здатних керуватись не суб`єктивними інтересами, а інтересами держави. Вища освіта в цілому і університетська зокрема набувають у даному контексті принципово нового звучання. Підготовка фахівців з вищою освітою розпочала будуватись на підставі принципово нових засад – демократизації, інтернаціоналізації, гуманізації, диверсифікації.
Освіта – частина засобу виробництва матеріального життя, яка за допомогою двох взаємопов`язаних процесів навчання та виховання здійснює цілеспрямоване формування необхідного для суспільства типу особистості. Мета освіти – інтелектуальний і моральний розвиток людини. Сучасному суспільству потрібен громадянин, який би мав самостійне, критичне мислення, вмів бачити і творчо вирішувати існуючі проблеми, був освіченим фахівцем.
У вищій освіті стає найбільш актуальним питання синтезу педагогічних та психологічних концепцій, глибоке психологічне осмислення закономірностей навчальної діяльності, принципів та методів навчання й керування навчальним процесом.
Університетська освіта – найголовніша складова вищої освіти. Університет – класичний, найстаріший та найпоширеніший тип вищого навчального закладу. Тому саме на прикладі університетської освіти вважається доцільним проаналізувати зміст, сучасні особливості та тенденції розвитку вищої освіти в цілому.
Мета: підготовка студентів до навчання в університеті відповідно до сучасних інтеграційних процесів у міжнародній освіті в контексті Болонської декларації.
Завдання: сформувати у студентів систему знань щодо суті та соціального значення вищої освіти, сучасних тенденцій її розвитку; прищепити навички самостійного й ефективного навчання в університеті з урахуванням світових освітніх тенденцій.
Предмет:організація професійної підготовки фахівців з вищою освітою.
В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати: порядок організації навчального процесу в університеті; вимоги до змісту, обсягу та рівню освітньої та професійної підготовки бакалаврів з економіка підприємства; основні поняття і тенденції розвитку економічної науки; форми організації самопідготовки і самостійної роботи студентів; правила користування бібліотекою; права і обов’язки студента.
|
|
Тема 1. УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ |
закладах України
Останнім часом прогресивна світова спільнота все частіше звертається до думки про те, що вища освіта в усіх країнах Західної Європи переживає нелегкі часи. Даний факт зумовлений виникненням своєрідного розриву між освітою з усіма її провідними елементами (цілі, структура, зміст, методи навчання) та умовами життя суспільства, що різко змінилися за останні десятиріччя.
На питання, які якості повинен мати молодий спеціаліст, роботодавці, як правило, відповідають таким переліком: високий рівень загальноосвітньої підготовки, здатність приймати самостійні рішення, готовність до перенавчання, до опанування нових тенденцій та придбання нових знань, вміння працювати в групі, комунікабельність. Даний перелік - не що інше, як нове уявлення про людину, своєрідна модель її провідних життєвих функцій. Така модель найбільш адекватна вимогам сучасного суспільства. Ключові характеристики нової моделі - освіченість, безперервність навчання, самостійність – знаходяться в явному протиріччі з існуючою педагогічною системою, орієнтованою головним чином на запам`ятовування, відтворення та пасивне виконання.
Вимоги часу призвели до того, що у розвитку світової вищої школи вже визначились загальні глобальні тенденції. Провідними серед них є гуманітаризація, демократизація, диверсифікація, інтеграція та інтернаціоналізація вищої освіти.
Гуманітаризація передбачає наявність знань в галузі історії, культури, мистецтва, які, в свою чергу, допомагають сформувати систему цінностей та етичні норми поведінки. До гуманітарного циклу дисциплін належать класичні та сучасні мови, література, історія, філософія, соціологія, психологія.
Демократизація пов`язана, перш за все, із ростом кількості студентів в усіх розвинених країнах. Значні зміни відбулися також у взаємовідносинах між вищими навчальними закладами та центральними урядовими органами. З одного боку, центральні органи управління продовжують визначати чисельність студентських міст, виходячи із норми фінансування. З іншого, значно поширюється автономія окремих вузів. Даний принцип передбачає також залучення до системи вищої освіти якомога ширшого кола охочої навчатися молоді із різних верств суспільства, але з наступним жорстким відбором найбільш здібних.
Диверсифікація (від лат. "різноманітність") – розширення видів та форм вищої освіти, створення альтернативних вищих навчальних закладів, що відбиває потреби суспільства у різних за фахом кваліфікованих спеціалістах. На теперішній час у розвинених західних країнах склалася відносно стійка система багаторівневої підготовки. Окреслилась і загальна тенденція – зближення навчальних планів та програм за відповідними рівнями, хоча розбіжностей ще значно більше.
Інтеграція та інтернаціоналізація передбачають координацію як навчальних програм, так і системи навчання в цілому, а також міжнародну співпрацю вищих навчальних закладів: обмін студентами та викладачами між вузами різних країн, проведення конференцій, симпозіумів, семінарів щодо проблем навчання та наукової роботи з метою визнання документів про освіту.
Сфера євроінтеграції вищої освіти набула форм Болонського процесу. На теперішній час 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Значна кількість міжнародних організацій підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.
Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.
Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів.
Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:
Слід зазначити, що БП не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.
Юридично БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними. Фактично БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах. Скоріше навпаки, йдеться про підтримку балансу між несхожістю і єдністю.
Пізніше було проведено декілька все більш широких міжнародних зустрічей, на яких уточнювались деякі цілі, та конкретизувалися методи їх досягнення. 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції до БП приєдналася Україна.
У Болонській декларації (1999) було проголошено шість цілей, які країни-сигнаторії планували досягти до 2010 року:
- Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
- Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».
- Контроль якості освіти. Передбачається організація акридитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
- Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
- Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.
- Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.
Існує три рівні організації БП: міжнародний, національний, інституційний.
Основним елементом міжнародного рівня є конференція міністрів освіти, яка проводиться кожні два роки, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети на черговий період. Наступна конференція відбудеться у Лондоні у 2007 році.
На національному рівні здебільшого задіяний уряд, ректори університетів, студентські спілки, і навіть, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Більшість країн-учасниць вже виконало свою функцію на цьому рівні - змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS).
На інституційному рівні задіяні адміністрації закладів вищої освіти, їх факультети та відділення, студенти, викладацький склад. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Варто зазначити, що цей рівень найважливіший, адже, як виявиться пізніше, саме на ньому і виникають основні проблеми. Як в постановці завдань, так і у їх виконанні.
Болонський процес в Україні регламентується Законом України “Про вищу освіту” та “Про освіту”. Відповідно до яких вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:
перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.
Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:
молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;
бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.
Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.
Особливе місце при запровадженні болонської системи має наказ № 49 від 23.01.2004р. "Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки." У Програмі дій до наказу для "...розширення індивідуальних свобод особи..." пропонують ввести в українську освіту приблизно половину принципів Болонської декларації, на першому місці серед яких стоїть "...постійне навчання впродовж усього життя..." ;) Також у Плані заходів до цього наказу є дуже цікавий пункт: "Провести педагогічний експеримент щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу на основі критеріїв ECTS та тестування у вищих навчальних закладах." Цей самий експеримент, який і досі проводиться в нашому університеті, був затверджений наказом № 48 того ж числа. В Тимчасовому положенні до того ж наказу сформульовані основні умови експерименту, серед яких варто відзначити такі:
- Формування індивідуального навчального плану студента (Нормативні [обов'язкові] змістові модулі + Вибіркові змістові модулі)
- Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій.
Вже на цьому(національному) рівні організації БП варто відмітити цікаву "еволюцію" цілей і методів в порівнянні з міжнародним. Хоч деякі нововведення і з'являються, має місце тенденція до максимального пристосовування болонської системи освіти до української шляхом "правильного" розуміння певних термінів.
Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є:
• по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;
• по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.
Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти поза залежністю від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.
Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:
• відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
• низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;
• можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;
• значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;
• відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;
• недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
• низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;
• мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.
Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:
• відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;
• раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;
• перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;
• використання більш широкої шкали оцінки знань;
• вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;
• стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;
• підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;
• запровадження здорової конкуренції в навчанні;
• виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.
Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:
- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;
- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;
- введення системи кредитів (ECTS);
- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;
- сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;
- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.
Дані цілі є сутністю Болонського процесу.
Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:
• перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;
• формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому;
• підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя;
• піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.
Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:
• по перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;
• по друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку.
У вітчизняній системі вищої освіти за роки незалежності відбулися значні реформи, які у багатьох рисах подібні до цілей Болонської декларації:
- введено ступені бакалавра і магістра, які є зрозумілими майже в усіх країнах світу (додаток до диплому було запроваджено значно раніше);
- введено систему циклів вищої освіти (отримання повної вищої освіти – кваліфікації спеціаліста або магістра неможливо без завершення першого циклу – бакалаврату);
- кредитний вимір трудомісткості навчальних дисциплін було запроваджено ще у 1994 році;
- за кордоном навчається студентів і працює викладачів та науковців значно більше, аніж до 1991 року;
- створено державну систему оцінювання якості освіти;
- розширюється співпраця із закордонними навчальними закладами в галузі навчання і досліджень.
Система кредитів - це систематичний спосіб опису освітньої програми за допомогою присвоєння кредитів кожному її компоненту. Визначення кредитів в системі вищої освіти може базуватися на різних параметрах, типу навантаження студента, результатів навчання і обсягу аудиторного навантаження.
Європейська система переведення і накопичення кредитів (ECTS) - система, яка розроблена в інтересах студентів і базується на визначенні навантаження студентів, необхідного для досягнення цілей програми. Необхідно здійснювати уточнення цих цілей, а саме результатів навчання і набутих умінь.
Головні особливості ECTS:
• ECTS базується на угоді про те, що 60 кредитів складають навантаження студента очної форми навчання впродовж академічного року. В більшості випадків навантаження студента очної форми навчання в Європі дорівнює 36/40 тижням в рік, і в цих випадках один кредит дорівнює 24-30 робочим годинам. Навантаження означає приблизний час, який потрібно середньому студенту для досягнення необхідних результатів навчання.
• Кредит це також спосіб перевести в кількісне відношення результати навчання. Останні є комплексом умінь, що означають, що повинен знати, розуміти і бути здатним зробити студент після завершення навчання, незалежно від його тривалості. ECTS кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.
• Розподіл ECTS кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке вимагає 3-4 роки навчання, дорівнює 180-240 кредитам.
• Навантаження студентів в ECTS включає час, що проводиться за слуханням лекцій, семінарів, самостійного навчання, підготовки і складання іспитів і т.д.
• Кредити розподіляються по всіх освітніх компонентах програми навчання (модулі, дисципліни, стажування, дипломна робота тощо) і відображають кількість роботи, необхідної для виконання кожного компоненту у зв'язку із загальною кількістю необхідної роботи для завершення повного року навчання в даній програмі.
• Успішність студента характеризують локальними / національними оцінками. Бажаними, особливо для випадку переведення кредитів, є додаткові ECTS оцінки. Оцінна шкала ECTS ранжирує студентів на статистичній основі. Розподіл оцінок між студентами, що одержали по курсу оцінку вище незадовільної, виглядає таким чином:
А – кращі 10%
B – наступні за ними 25%
C – наступні за ними 30%
D – наступні за ними 25%
E – наступні за ними 10%
Для неуспішних студентів ставляться оцінки FX і F. Між ними існує різниця, яка полягає в тому, що FX означає: “не виконав якусь частину роботи, необхідної для здобуття оцінки вище незадовільної”, а F: “не виконав всю необхідну роботу”. Включення оцінок FX і F в розшифровку оцінок не є обов'язковим.
Оцінка за шкалою ECTS майже не відрізняється від добре відомої нам "п'ятибальної". Приблизний опис оцінок такий:
|
A (ВІДМІННО) |
відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок |
|
B (ДУЖЕ ДОБРЕ) |
вище середнього рівня з кількома помилками |
|
C (ДОБРЕ) |
в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок |
|
D (ЗАДОВІЛЬНО) |
непогано, але зі значною кількістю недоліків |
|
E (ДОСТАТНЬО) |
виконання задовольняє мінімальні критерії |
|
FX (НЕЗАДОВІЛЬНО) |
потрібно попрацювати перед тим, як перескласти |
|
F (НЕЗАДОВІЛЬНО) |
необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс |
Фактично єдина відмінність - це наявність двох двійок: "з правом перездачі", і "без права перездачі".
Впровадження модульно-кредитної системи у вищий школі України переслідує наступні цілі:
1. досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника;
2. затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;
3. затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;
4. впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;
5. стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань;
6. забезпечення “прозорості” системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень і таке інше).
Кредитно-модульній системі, як невід’ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції.
Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.
Друга – акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.
Запровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.
Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.
З року в рік посилюється увага до переможців всеукраїнських і міжнародних олімпіад. Щоб не втрачати таких студентів для України необхідно супроводжувати їх у подальшому навчанні, можливо створювати їм умови для індивідуального навчання та опанування додатковими спеціальностями, підтримувати матеріально, сприяти їхньому стажуванню за кордоном і т. д. Указом Президента України з 17 лютого 2004 р. Введено стипендію Президента для навчання талановитої молоді за кордоном.
Рекомендована література:
Завдання:
Здійснити порівняльну характеристику вищої освіти за умов переходу до Болонського процесу і відповідно до законодавства. Результат оформити у вигляді таблиці.
|
|
Тема 2. ФУНДАМЕНТАЛІЗАЦІЯ ТА ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ |
Важливим наслідком інтеграції є те, що вона сприяє узагальненню, ущільненню та зростанню інформаційної ємності наукового знання, тобто окремі поняття, закони і теорії переходять у ранг загальних і дозволяють пояснити більше число конкретних властивостей і зв'язків. З більш загальних принципів і теорій дедукується більше число наслідків. Скорочуються зайві гіпотези, припущення та побудови. Раніше здобуті знання, окремі закони виступають у ролі наслідків і граничних випадків. Старе знання включається в нове у стиснутому, підпорядкованому вигляді.
Під впливом глобальних освітніх процесів, в Україні теж відбуваються реформи вищої освіти, але, на жаль, через недостатню кількість та неузгодженість наукових досліджень з проблеми фундаменталізації професійної підготовки, вони протікають досить повільно. Зокрема невирішеними залишаються проблеми фундаменталізації професійної підготовки спеціалістів певних профілів. Бо, незважаючи на важливість дослідження загальнотеоретичних засад, погодьмося, що цей процес буде протікати по-різному для спеціальностей різних профілів. Найбільша увага приділяється питанням фундаменталізації інженерної підготовки, значно менше - медичної, педагогічної. І ці проблеми активно обговорюються вітчизняними науковцями. Зокрема на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України та Загальних зборах Академії педагогічних наук України 2000р. було відмічено: «Стає все більш очевидним, що у змісті освіти є багато дріб'язкового матеріалу, який відволікає від головного, а то й просто дублює шкільні програми. Маємо вийти за ці межі і стати на шлях фундаменталізації освіти».
Сам термін «фундаменталізація» відносно новий. Його немає ні у словниках, ні в енциклопедичних довідниках. Виходить, що «кожен може розуміти фундаменталізацію або так, як він вважає за правильне, або послатися на інтуїтивну ясність її смислу». Але спробуємо все ж таки розібратися у значенні цього терміну.
Потреба в інтеграції знання, тобто одержанні більш загальних понять та теорій, якими пояснюється ширше предметно-проблемне поле, довгий час вирішувалася на шляху універсалізації та енциклопедизації інформації, яку мало те чи інше суспільство. Але за наявного обсягу інформації, який щоденно зростає, ці методи стають неефективними. Все більшої популярності набувають ідеї поліфундаменталізації. Відомо, що характерні для нашого часу інтеграційні процеси в науці, на емпіричному рівні проявляються у створенні комплексних науково-дослідницьких програм, а також у виникненні «пограничних» наук, таких як фізична хімія, біоніка і т.д. Але якщо говорити про істинну сутність інтеграційних тенденцій, то їх проявом можна вважати прив'язування конкретних наукових проблем до загальних для цілої низки суміжних галузей знання фундаментальних ідей, а це означає, що окремі науки все більше стають їх специфічними модифікаціями. Саме в такому розумінні можна говорити про технічні науки як про прикладне природознавство, найважливішими складовими якого були і залишаються фундаментальні ідеї. Отже, інтеграція в науці фактично є її фундаменталізацією. Можна сказати і так: фундаменталізація і інтеграція - це дві сторони однієї і тієї ж сутності, причому фундаменталізація відіграє роль своєрідного «силового поля», яке визначає вектор інтеграційних процесів у науці.
Отже, фундаменталізація – це зведення великого обсягу інформації до певних стрижневих ідей, на яких базується знання певної галузі чи міжгалузеві знання. Фундаментальними слід називати ті види знань, в яких знаходять своє відображення загальні закономірності розвитку, руху чи функціонування систем, явищ тієї чи іншої предметної сфери.
Говорячи про фундаменталізацію вищої освіти, можна сказати, що це об'єктивно необхідний процес зміщення пріоритетів навчання убік загальнозначущих, найбільш універсальних досягнень людської думки у сфері науки. Але щоб краще зрозуміти суть цього складного явища, порівняємо існуючі освітні технології.
У найзагальнішому плані всі відомі з існуючих технології освіти можна поділити на енциклопедичні, фундаментальні та прагматичні. Енциклопедична освіта передбачає всебічне накопичення знань людиною, що за сучасного обсягу цих знань є просто неможливим (у всякому разі для пересічної особистості). Прагматична методика є досить поширеною в університетах США і деяких країн Західної Європи і, на жаль, останнім часом знаходить все більше прибічників і в Україні. її сутність полягає у якнайшвидшому опануванні лише тими знаннями, які є потрібними для найвужчого за фахом спеціаліста. При цьому безжально відкидається все, що цьому заважає, навіть речі, без яких важко уявити просто інтелігентну людину. Такі «надвузькі» фахівці можуть працювати, й досить ефективно, проте дуже нетривалий час.
Фундаментальна технологія освіти, яка передбачає, що набуття фахової підготовки студент здійснює за неперервного, достатнього для обраного фаху, розширення обсягу фундаментальних та інструментальних знань на етапі навчання є складнішою, ніж прагматична, проте її наслідком є справді освічена людина ХХІ століття. Польський професор, аналізуючи стан сучасної освіти з позицій філософського підходу, зауважує, що на даному етапі розвитку суспільства логічно-філософські та детерміністично-наукові парадигми є застарілими і не сприяють успішному розв'язанню сучасних проблем, в тому числі і освітянських. На зміну старим парадигмам прийшла нова кібернетично-системна парадигма, згідно з якою людина та ї довкілля сприймається як система, як інтегральна цілісність, а зміни, що відбуваються в реальності, мають інтрадисциплінарний характер. Отже, стали непотрібними парадигми фрагментарного сприйняття традиційного, консервативного способу мислення, оскільки вони поглибили віками існуючий поділ науки на окремі, незалежні одна від одної вузькі галузі, які можуть бути лише фрагментами дійсності й неспроможні розв'язувати складні мультидисциплінарні проблеми, що постають в інтегрованій реальності.
За роки навчання у вузі студент вивчає десятки навчальних дисциплін. Але справа в тому, що в переважній більшості вони ні логічно, ні проблемно не пов'язані між собою. Навіть коли суміжні навчальні дисципліни зовні здаються скоординованими і узгодженими, часто ці зв'язки не мають внутрішнього, фундаментального характеру, а є суто зовнішніми. Як наслідок - невиправдано вузька спеціалізація студентів. Сьогодні стає все більш очевидним, що нам потрібні спеціалісти широкого профілю і така потреба зумовлена, з одного боку, закономірностями розвитку самої науки, аз іншого - тенденціями суспільного розвитку. Зростання наукоємності усіх сфер людської життєдіяльності, перетворення інформації на основний товар, висуває нові вимоги до рівня підготовки вузівських спеціалістів, які можуть бути забезпечені тільки на базі фундаменталізації усієї системи вищої освіти. Таким чином говорячи про інтеграцію, у педагогічних роботах мається на увазі не лише віднаходження системи знань, яка демонструє єдність науки. її мета і не в створенні універсального наукового світогляду. Інтегративні процеси у педагогіці покликані забезпечити фундаментальність освіти, тобто «не допустити втрати часу у підготовці молодого покоління до майбутнього, яке нікому невідоме».
Реформована освіта спроможна звільнити суспільство від консерватизму і тим самим допомогти йому подолати розрив між старим і новим. На сучасному етапі розвитку суспільства важливого значення набуває відповідність змісту освіти вимогам часу, тим змінам, що відбуваються в економічному та культурному житті.
Одна з найважливіших проблем вищої освіти – оптимальне співвідношення фундаментальних та спеціальних дисциплін, поворот освіти до цілісної картини життя і перш за все - до світу культури, світу людини, формування її системного мислення. Забезпечити майбутнє існування людини в світі можуть теоретичні, фундаментальні знання. На шляху вирішення цієї проблеми постають дві найважливіші задачі. По-перше, необхідність посилення природничо-наукової підготовки, особливо з дисциплін математичного циклу та нових інформаційних технологій, без засвоєння яких людина не може увійти в інформаційне суспільство. По-друге, усвідомлення ролі та значення дисциплін гуманітарного циклу – визнання людини за найвищу соціальну цінність, повага до особистості, створення умов для розкриття здібностей.
У даному контексті особливого значення набуває ідея безперервної освіти. Це постійне оновлення загальноосвітньої та фахової підготовки, перетворення здобуття освіти на процес, що триває упродовж усього життя.
Якщо прискіпливо проаналізувати зміст конкретних навчальних дисциплін, то виявляється, що жодну з них не можна вважати фундаментальною в буквальному розумінні цього слова. Бо фактично в кожній дисципліні можна виділити і теоретичні (які прийнято називати фундаментальними) і емпіричні знання. Отже, фундаментальними, на нашу думку, можна вважати будь-які знання, що становлять основу, «фундамент» професійної підготовки майбутнього фахівця, дають змогу постійно здобувати нові знання, підвищувати кваліфікацію, забезпечують мобільність його принаймні в межах здобутої професії, цим самим забезпечуючи конкурентноспроможність фахівця на ринку праці. Саме тому для кожного напрямку підготовки цей «фундамент» буде специфічним. Для кожного профілю підготовки фахівців повинен бути визначений свій перелік дисциплін у циклі фундаментальної підготовки, що становитиме основу майбутньої професійної діяльності. На базі цих знань можна за короткий термін змінити спеціалізацію (але не завжди професію).
Загальнотеоретичні та фахові знання тих, хто навчається, засвоюють по-різному, що призводить до необхідності вирішення на практиці проблеми індивідуалізації.
Індивідуалізація навчання - одна із найскладніших проблем вищої освіти, вирішення якої в значній мірі залежить від двох чинників: індивідуально-психологічних особливостей студентів та впровадження відповідної методичної системи навчання.
Індивідуалізація навчання передбачає урахування відповідної низки факторів, що впливають на результат. До таких факторів можна віднести:
Індивідуальність кожного студента являє собою невід`ємну складову його особистості як своєрідної якості індивіду, що набувається в діяльності та спілкуванні протягом усього життя. Індивідуальність складається із відповідних індивідуально-психологічних особливостей людини. Серед таких особливостей є як природжені, так і придбані. До них психологи відносять темперамент, характер та здібності. Це так звані диференціальні характеристики особистості, що тісно пов`язані одна з одною.
Основою індивідуальності людини вважається темперамент. Темперамент – це природжена індивідуально-психологічна особливість людини, що визначає динамічні прояви її психіки – фізичні, емоційні, інтелектуальні. Той або інший тип темпераменту базується на так званому типі вищої нервової системи, що являє собою природжену якість. Як відомо, психологи виділяють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік.
Сангвінік – психічно активна людина, прагне до всього нового, до швидкої зміни вражень, досить легко переживає невдачі, часто поводить себе непослідовно, змінює свої уподобання та емоційні оцінки. Це відверта, щира людина, відкрита для спілкування у будь-якій соціальній групі, легко пристосовується до нових обставин та незнайомих людей.
Флегматик - протилежність сангвініку. Відрізняється незворушністю, стійкістю прагнень та почуттів, слабким зовнішнім відтворенням психічного стану, повільністю. Флегматик працює не поспішаючи, але дуже ретельно, послідовно, завжди доводить справу, що розпочав, до логічного завершення.
Холерик – дуже емоційна та енергійна людина, що завжди сповнена пристрастями. Холерики – люди не байдужі, вони активно беруть участь в усіх подіях, що відбуваються навкруги. Постійно перебувають у стані емоційного збудження. Часто невитримані, конфліктні.
Меланхолік – вразлива людина, чутлива та емоційно стримана. Так само, як і флегматик, відрізняється незворушністю, послідовністю, глибиною почуттів, стійкістю виборів та уподобань. Може довго переживати будь-які враження та події.
Темперамент тих, хто навчається, можна виявити шляхом спеціальних експериментальних тестів. Слід зауважити, що у даному випадку не йдеться про якісну характеристику того або іншого темпераменту, бо в кожному з них представлено як позитивні, так і негативні риси, що впливають на процес навчання. Не пов`язаний також темперамент із інтелектуальними можливостями людини: люди однакового темпераменту можуть мати різний рівень інтелекту, а люди однакового інтелекту можуть мати різні типи темпераменту.
Принципового значення у дослідженні даної індивідуально-психологічної особливості набуває поняття так званого індивідуального стилю діяльності. Саме тип темпераменту впливає на те, що однакову за змістом навчальну роботу молоді люди із різним типом темпераменту будуть виконувати по-різному. Дану обставину необхідно враховувати при вирішенні проблеми індивідуалізації навчання.
На основі того або іншого темпераменту за відповідних умов життя, виховання, системи цінностей формується більш гнучка, соціально позначена психологічна складова індивідуальності – характер. Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. Про характер психологи кажуть: це те, що людина робить зі своїм темпераментом. На основі того або іншого темпераменту може бути сформований різний тип характеру. Риси характеру формуються протягом життя і, на відміну від темпераменту, можуть зазнавати змін. Характер – це своєрідна програма поведінки людини, що виявляється за такими напрямками:
- ставлення до себе (вимогливість, послідовність, самозакоханість, непостійність почуттів та вчинків);
- ставлення до людей (увага, ввічливість, доброта, зневажливе ставлення);
- ставлення до справи ( серйозність, відповідальність, байдужість, нехтування).
- ставлення до речей ( охайність, неохайність, надання речам великого значення або стримане ставлення до них).
Характер розглядається як комплексне утворення. Риси характеру складають своєрідні протиставлення: добро-зло, чутливість-байдужість, відповідальність-безвідповідальність та інші.
Критерій характеру - вчинок людини.
Особливості характеру необхідно враховувати у процесі навчання та особливо виховання. Однакові педагогічні заходи можуть привести до різних результатів, якщо не враховується характер тих, кого навчаєш.
Із темпераментом та характером пов`язані здібності людини. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що являють собою умови успішності виконання відповідної діяльності та в цій же діяльності формуються. Формування відбувається у відповідній закономірності: лише у тій діяльності, що за своєю структурою відповідає конкретним здібностям. В основі здібностей лежать так звані задатки, що являють собою морфологічні та функціональні особливості структури головного мозку людини та передаються генетично. В умовах наявності відповідних форм діяльності із задатків можуть розвинутись відповідні здібності.
Загальні здібності відповідають цілому ряду діяльностей, в яких формуються (наприклад, математичні, технічні, інтелектуальні). Спеціальні – лише конкретному виду діяльності (наприклад, музичні).
Здібності формуються виключно в діяльності, виключно в діяльності вони і виявляються. Прояв здібностей залежить від конкретних методів навчання, формування відповідних навичок, вмінь та знань.
Індивідуалізація процесу навчання, таким чином, не може протікати успішно без урахування індивідуально-психологічних особливостей тих, кого навчаєш. Індивідуальний стиль діяльності, обумовлений темпераментом, програму поведінки людини, обумовлену характером, та наявність діяльності, що відповідає структурі здібностей можна розглядати як запоруку вдалої індивідуалізації навчання.
На практиці як у нас так і за кордоном використовувались наступні варіанти індивідуалізації:
диференціація навчання, тобто групування студентів на основі їх окремих особливостей або сукупності цих особливостей для навчання по декількох навчальних планах і (або) програмах;
внутрішньоаудиторна організація навчальної роботи – це ті прийоми та засоби індивідуальної роботи, які використовує викладач в аудиторії.;
проходження навчального курсу в індивідуально розрізненому темпі: або швидше, або повільніше.
В доповнення до цих основних варіантів зустрічаються їх комбінації.
Формування індивідуального навчального плану студента здійснюється на підставі переліку змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі освітньо-професійної програми підготовки і структурно-логічної схеми підготовки фахівців. Навчальна дисципліна фо рмується як система змістових модулів, передбачених для засвоєння студентом, об'єднаних в блоки змістових модулів - розділи навчальної дисципліни.
Реалізація індивідуального навчального плану студента здійснюється протягом часу, що не перевищує граничного терміну навчання. Нормативний термін навчання визначається на підставі галузевих стандартів вищої освіти. Граничний термін може перевищувати нормативний на 1 рік. Різниця між граничним і нормативним термінами не фінансується з державного бюджету.
Індивідуальний навчальний план студента включає нормативні та вибіркові змістові модулі, що можуть поєднуватися у певні навчальні дисципліни. Нормативні змістові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Вибіркові змістові модулі за безпечують підготовку для виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики, у тому числі відповідність обсягу підготовки, передбаченому нормативним терміном навчання. Вони дають можливість здійснювати підготовку за спеціалізацією певної спеціальності та сприяють академічній мобільності і поглибленій підготовці в напрямах, визначених характером майбутньої діяльності. Сукупність нормативних змістових модулів визначає нормативну (обов'язкову) складову індивідуального навчального плану студента.
3містові модулі соціально-гуманітарних та фундаментальних нормативних навчальних дисциплін на споріднених напрямах повинні бути уніфікованими в установленому порядку.
Формування індивідуального навчального плану студента за певним напрямом передбачає можливість індивідуального вибору змістових модулів (дисциплін) з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-логічної схеми підготовки фахівців. При цьому сума обсягів обов'язкових та вибіркових змістових модулів, передбачених для вивчення протягом навчаль ного року, повинна становити не більше 44 кредитів (не менше 60 залікових кредитів).
Система дає змогу здійснювати перехід студента в межах споріднених напрямів підготовки (певної галузі знань).
Спорідненість напрямів підготовки визначається спільністю переліку змістових модулів, які відносяться до нормативної складової індивідуального навчального плану студента цих напрямів підготовки, коли різниця між обсяга ми необхідних змістових модулів може бути засвоєна студентом у межах гра ничного терміну підготовки.
Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій.
Система оцінювання якості освіти студента (зарахування залікових кредитів) має бути стандартизованою та формалізованою.
Рекомендована література
1.Середа В.Г. Психологічні аспекти становлення особистості професіонала конкретних професій. \\Формування та розвиток особистості в умовах вищих навчальних закладів МНС України. Матеріали Першої міжвузівської науково-практичної конференції 19 грудня 2003 року. – Харків, 2003.
Питання для самоконтролю знань:
Завдання:
Провести психологічний тест по визначенню типу темпераменту.
|
|
Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УНІВЕРСИТЕТІ |
3.1. Структура та форми організації процесу навчання
3.2. Навчання як різновид педагогічного спілкування
3.1. Структура та форми організації процесу навчання
Навчання наряду із грою та працею розглядається як один із найважливіших видів діяльності людини. У широкому значенні навчання – це процес засвоєння історичного досвіду людства. В більш вузькому – двобічний процес, взаємодія між тим, хто навчає, та тим, хто навчається. Це своєрідний процес керування отриманням знань.
Форми навчання у вищому навчальному закладі:
Екстернатна форма навчання – самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у ВНЗ заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.
При навчанні здобуваються освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Навчання, як і інші види діяльності людини, має відповідну структуру. Вона містить такі складові: мета, мотив, дії (навички, вміння, операції).
Мета – усвідомлений результат навчання (для чого?), мотив – спонукання до навчання(чому?), дії – частини навчання, його окремі, відносно завершені складові, кожна з яких вирішує свою конкретну задачу на шляху досягнення загальної мети навчання. Навички, вміння, операції – різновиди дій. Навички – автоматизовані дії, що виконуються без контролю над засобами виконання. Вміння – це навички + знання щодо оптимальних умов їх формування. Операції – дії, що виникли в одній діяльності, а потім були перенесені в іншу.
Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забез печити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.
Освітня функція покликана забезпечити засвоєння студентами системи наукових знань, формування вмінь і навичок.
Розвиваюча функція передбачає розвиток студентів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно - почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Виховна функція - важлива функція діяльності викладача, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду студентів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.
Опанувати навчальну діяльність з усіма її складовими можна через впровадження відповідних форм організації навчання. До таких належать: лекція, практичне заняття, лабораторне заняття, семінар, самостійна робота, курсові та дипломні роботи.
Провідною формою організації навчального процесу є лекція.
З неї починається перше знайомство з навчальною дисципліною. За певних умов лекційна форма навчання не може бути замінена ніякою іншою. Особливо це стає відчутним тоді, коли новий навчальний матеріал ще не знайшов свого віддзеркалення в існуючих підручниках. Основними вимогами до лекції є:
- науковість та інформативність;
- доказовість й аргументованість;
- наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів;
- емоційність викладу;
- чітка структура й логіка викладу матеріалу;
- виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою.
Завдання лектора не тільки викладання готової інформації із певної навчальної дисципліни, а ще й формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення навчального матеріалу. Серед різновидів лекційної організації роботи виділяють :
- проблемний виклад матеріалу;
- проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;
- комбіновану лекція, яка включає реконструктивно-варіативну або частково-пошукову діяльність студентів.
Практичні заняття спрямовані на поглиблене вивчення дисципліни. Вони мають відповідну структуру:
Лабораторні заняття також спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок.
Семінар – організаційна форма, під час якої викладач організує обговорення попередньо визначених тем, до яких студенти можуть готувати тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Мета семінару – поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого.
Курсові та дипломні роботи передбачають реалізацію загальнонаукових можливостей студента, вимір та оцінку його професійної компетенції.
Самостійна робота - одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни. Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання, підлягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок.
Одна з найважливіших проблем дидактики - проблема методів навчання - залишається актуальної як у теоретичному, так і безпосередньо в практичному плані. Залежно від її рішення перебувають сам навчальний процес, діяльність викладача й студентів, а отже, і результат навчання у вищій школі в цілому.
Класифікація методів по характеру (ступеню самостійності й творчості) діяльності тих, яких навчають Цю досить продуктивну класифікацію ще в 1965 р. запропонували И.Я. Лернер і М.Н. Скаткін. Вони запропонували виділити п'ять методів навчання, причому в кожному з наступний ступінь активності й самостійності в діяльності тих, яких навчають, наростає.
1. Пояснювально-ілюстративний метод. Учні одержують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник в "готовому" виді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, студенти залишаються в рамках репродуктивного (відтворюючого) мислення. У вузі даний метод знаходить саме широке застосування для передачі великого масиву інформації.
2. Репродуктивний метод. До нього відносять застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність тих, яких навчають, носить алгоритмічний характер, тобто виконується по інструкціях, приписаннях, правилах в аналогічних, подібних з показаним зразком ситуаціях.
3. Метод проблемного викладу. Використовуючи всілякі джерела й засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доказів, порівнюючи точки зору, різні підходи, показує спосіб рішення поставленого завдання. Студенти як би стають свідками й співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і в сьогоденні такий підхід широко використається.
4. Частково-пошуковий, або евристичний, метод. Полягає в організації активного пошуку рішення висунутих у навчанні (або самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення здобуває продуктивний характер, але при цьому поетапно направляється й контролюється педагогом або самими учнями на основі роботи над програмами (у тому числі й комп'ютерними) і навчальними посібниками. Такий метод, один з різновидів якого - евристична бесіда, - перевірений спосіб активізації мислення, порушення інтересу до пізнання на семінарах і колоквіумах.
5. Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і завдань і короткого усного або письмового інструктажу ті, яких навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження й виміри й виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, творчий пошук проявляються в дослідницькій діяльності найбільше повно. Методи навчальної роботи безпосередньо переростають у методи наукового дослідження.
Розповсюджена класифікація методів побудована на основі виділення джерел передачі змісту. Це словесні, практичні й наочні методи:
Словесні: Розповідь, бесіда, інструктаж й ін.
Практичні методи: Вправа, тренування, самоврядування й ін.
Наочні методи: Ілюстрування, показ, пред'явлення матеріалу.
Очевидно, що інформація є сполучною ланкою між навчальним і що навчається, вона структурує процес навчання через його компоненти - діяльність учителі й діяльність учня. Отже, саме спосіб передачі/сприйняття навчального змісту повинен послужити підставою для класифікації методів навчання. Провідних джерел інформації в навчальному процесі чотири: звуки, зображення, м'язове зусилля, або все в комплексі. Згідно цьому ми пропонуємо виділити чотири групи методів навчання: візуальні, аудійні, кінестетичні й полімодальні.
1. Аудійні методи навчання. Інформація представлена у звуках. До цієї групи ставляться всі види розповідей, бесід, пояснень, лекцій. У чистому виді ці методи забезпечують передачу й фіксацію інформації з аудійному каналу.
2. Візуальні методи навчання. Інформація представлена у вигляді зображення. До цієї групи ставляться демонстрації натуральних об'єктів й образотворчих посібників, а також методи, що припускають роботу з усіма видами друкованої або письмової інформації.
3. Кінестетичні методи навчання. Передача й сприйняття інформації організовані за допомогою м'язових зусиль й інших відчуттів тіла. Для загальноосвітньої школи й вузу в чистому виді дані методи не описані, однак навчання сліпих-глухих дітей можливо тільки за допомогою цих методів. У початковій школі при навчанні дітей грамоті використається деяка кількість кінестетичних прийомів. Використаються вони й при підготовці спортсменів.
4. Полімодальні методи навчання. Інформація рухається по декількох каналах сприйняття.
4.1 Аудіо-візуальні - демонстрації діа-, кіно- і відеофільмів, деяких досвідів й експериментів. Методи розраховані на одночасну візуальну й аудіальну фіксацію інформації.
4.2 Візуально-кінестетичні - методи, що включають виконання графічних і письмових робіт без усного пояснення/викладу: розпізнавання й визначення природних об'єктів, візуальні спостереження з наступною реєстрацією явища; сюди ж варто віднести методи, що припускають роботу з комп'ютером, що не має звукової карти. До цієї групи належать й основні методи навчання глухих дітей. При використанні цих методів інформація проходить по двох каналах, що вже підвищує ефективність її засвоєння.
4.3 Аудіально-кінестетичні - прослуховування з наступним описом. У загальноосвітній школі зустрічаються рідко, але є ведучими при навчанні сліпих дітей.
4.4 Аудіо-візуально-кінестетичні- проведення досвідів й експериментів, демонстрація навчальних відео - і кінофільмів, роботи з комп'ютерними навчальними програмами. При використанні даних методів інформація фіксується по всіх каналах сприйняття.
Крім цього розрізняють імітаційні та не імітаційні методи активного навчання (табл. 3.1).
До ігрових імітаційних форм також відносяться:
Стажування з виконанням посадової ролі – форма й метод активного навчання конкретного типу, при якому «моделлю виступають сама дійсність, а імітація зачіпає в основному виконання ролі (посади).
Імітаційний тренінг припускає відпрацьовування певних спеціалізованих навичок й умінь по роботі з різними технічними засобами й пристроями.
Розігрування ролей (інсценівка) – ігровий спосіб аналізу конкретних ситуацій, в основі яких лежать проблеми взаємин у колективі, проблеми вдосконалювання стилю й методів керівництва.
Таблиця 3.1
Активні методи навчання
|
Неімітаційні |
Імітаційні |
|
|
ігрові |
Неігрові |
|
|
проблемна лекція, лекція вдвох, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція прес-конференція; евристична бесіда; навчальна дискусія; самостійна робота з літературою; семінари; дискусії |
ділова гра; педагогічні ситуації; педагогічні завдання; ситуація інсценування різної діяльності |
колективна розумова діяльність; ТРИЗ робота; |
Ігрове проектування – практичне заняття, суть якого складається в розробці інженерного, конструкторського, технологічного й іншого видів проектів в ігрових умовах, що максимально відтворять реальність.
Дидактична гра – це модель, тобто заміщення реально існуючого об'єкта, процесу, явища, здійснюване за допомогою різних засобів.
Педагогічна суть ділової гри - активізувати мислення студентів, підвищити самостійність майбутнього фахівця, внести дух творчості в навчанні, наблизити його, підготувати до професійної практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі - «що було б, якби...».
Даний метод розкриває особистісний потенціал студента: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також й у спільній діяльності з іншими учасниками.
У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен мати можливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогти студентові стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які могли б розкритися в ході спілкування.
Ділова гра - це контрольована система, тому що процедура гри готуватися, і коректується викладачем. Якщо гра проходить у планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й оцінювати ігрову діяльність студентів. Але якщо дії виходять за межі плану, зривають мети заняття, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрой.
У використанні ділової гри можна відзначити позитивні й негативні моменти.
Позитивне в застосуванні ділові ігри: висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання; підготовка до професійної діяльності, формуються знання й уміння, студенти вчаться застосовувати свої знання; після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань.
Негативним є: висока трудомісткість до заняття для викладача, він повинен бути уважним і доброзичливим керівником протягом усього ходу гри; більша напруженість для викладача, зосередженість на безперервному творчому пошуку, володіння акторськими даними; неготовність студентів до роботи з використанням ділової гри; труднощі із заміною викладача, що проводив гру.
Структура навчального процесу ЖДТУ визначається ректором відповідно до чинного законодавства та головних завдань ЖДТУ у підпорядкуванні якого є проректор з навчальної роботи. Структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, кафедри, аспірантура, докторантура, центри, курси, підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, бібліотеки, навчально-методичні кабінети, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.
Час навчального процесу регламентований: розклад занять, перерва, самостійна робота, графік консультацій викладачів
Навчальний процес супроводжується рядом документів:
Підсумковими документами в навчальному процесі визнаються: журнал викладача та журнали груп, заліково-екзаменаційні відомості, заліковки, студентські квитки.
3.2. Навчання як різновид педагогічного спілкування
Незалежно від форми організації, процес навчання розуміється як співпраця викладача та студентів, своєрідний процес педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування – процес взаємодій між тими, хто навчається, та тим, хто навчає. Даний вид спілкування – різновид багатопланового процесу розвитку контактів між людьми, в якому психологи виділяють три боки:
- комунікативний – передача та сприйняття інформації;
- інтерактивний – взаємодія людей, що спілкуються;
- перцептивний – сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні.
У процесі навчання три боки спілкування тісно пов`язані між собою: інформація – взаємодія – сприйняття. Їх співвідношення залежить від змісту, мети та методів навчання. Суттєвою виявляється та обставина, що в умовах організації педагогічного спілкування про викладача йдеться не лише як про джерело інформації. Сама особистість того, хто навчає, відповідно виконує своєрідну навчальну функцію. До неї належать:
- педагогічний професіоналізм, вміння планувати процес спілкування;
- загальна культура, культура побудови мови;
- виховний потенціал, вміння передати відповідні знання;
- соціальні перцепції, адекватне сприйняття тих, хто навчається;
- вміння передати ініціативу спілкування учням, змінити при необхідності тон, стиль спілкування.
- збалансованість стосунків: з одного боку – доброзичливість, з іншого – вимогливість.
Особливо важливого значення у процесі навчання набуває мова викладача, коли йдеться про роботу на лекції або практичному занятті. Як відомо, психолінгвісти виділяють чотири види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, мовлення та письмо. Одна з головних умов порозуміння між викладачем та його учнями – вірне співвідношення між видами мовлення викладача та учнів безпосередньо у навчальній діяльності. Припустимо, лекційний матеріал підготовлений у вигляді наукового тексту з усіма особливостями даного стилю (поширені синтаксичні конструкції, велика кількість термінів). Сприйняття на слух подібного тексту буде достатньо складним. Такий лекційний матеріал потребує відповідної стилістичної обробки з урахуванням особливостей усного сприйняття.
Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості студентів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення студентом мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність студентів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення студентів до навчання: наукові знання зацікавлюють студентів, а викладач створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично значущі для студента в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності студентів; колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків студента в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.
Існують два типові варіанти навчальної діяльності студента:
1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом викладача (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв’язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем викладач і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом викладача);
2. Навчальна діяльність здійснюється студентом самостійно (планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).
Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання — осмислення і розуміння узагальнення — закріплення — застосування на практиці.
Цьому передує: підготовка студентів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги студентів на об’єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність студентів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід “очистити” цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам’ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.
Найважливіше на цьому етапі — перше враження студента від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації.
Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Студенти можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.
Узагальнюючи навчальний матеріал, викладач повинен звергати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності студентів.
На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак). Розрізняють два види абстрагування: виокремлення істотних ознак (позитивне абстрагування), виокремлення і відхилення неістотних ознак (негативне абстрагування). У деяких випадках осмислення й узагальнення залежать від уміння викладача поєднувати позитивне і негативне абстрагування.
Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої — класифікація фактів, явищ, процесів.
Закріплення знань, умінь і навичок — спеціальна робота викладача щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння студентами навчального матеріалу.
Запам’ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб студент вільно ним володів. Тому викладач проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоційного стану студентів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнювальне повторення.
Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам’ятовування. Застосування знань, умінь, навичок — перехід від абстрактного до конкретного.
Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному застосуванню знань сприяє застосування їх у розв’язанні варіативних завдань. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають міжпредметні зв’язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.
Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери, самостійності й творчої ініціативи.
Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає студента вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.
Мотиви навчально-пізнавальної діяльності студентів класифікують як пізнавальні та соціальні.
Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.
Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю студентів на заняттях, стосунками між викладачем і студентами. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.
Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов’язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні,
Можна виділити наступні основні шляхи підвищення активності студентів й ефективності всього навчального процесу:
У конкретних варіантах активних методів навчання акцент робиться на одному або декількох з перерахованих вище прийомів підвищення ефективності навчання, але жоден з відомих методів не може рівною мірою використати всі прийоми.
Рекомендована література:
Питання для самоконтролю знань:
Завдання:
Провести порівняння форм організації процесу навчання. Результат оформити у вигляді таблиці.
|
|
Тема 4. ФАХОВА ПІДГОТОВКА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ: ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ |
4.5.Вимоги до кваліфікації фахівців за певною спеціальністю
спеціальності
Спеціаліза́ція (від лат. specialis — особливий) — конкретизація, деталізація фаху, набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності.
Спеціалізація виявляється як розподіл праці в будь-якій сфері діяльності (виробничої або управлінської); поглиблення діяльності в будь-якому занятті (наприклад: фах — «Економіка і підприємництво», спеціалізація — «Економіка підприємства», «Економіка торгового підприємства», «Економіка АПК», «Економіка та організація інноваційної діяльності» і т.д.); здобуття додаткових спеціальних знань та навичок у будь-якій сфері.
В межах спеціалізації розглядають кваліфікацію.
Кваліфікація - рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.
Кваліфікація є формальним визнанням відповідності стандарту чи набору стандартів, який підтверджений свідоцтвом, дипломом тощо.
Кваліфікації присвоюються відповідним органом, який визначає відповідність отриманого навчання встановленому стандарту знань, умінь та широких компетенцій.
Прикладом кваліфікації є «спеціаліст з Економіки підприємства», «бакалавр з економіки бухгалтерського обліку».
Чим вищий рейтинг людини в діяльності, якою вона займається тим вища її кваліфікація. З року в рік, із здобуттям нових теоретичних та практичних знань, кваліфікація людини підвищується і тим самим підвищується ранг.
майбутнього фахівця
Становлення особистості професіонала визначається формуванням складних психічних систем регуляції діяльності та формуванням особливостей поведінки. Кожна професія впливає на розвиток схожих рис особистості, її установок, мотиваційної сфери та відповідної системи цінностей. У своєму розвитку особистість засвоює основні особливості професії, і ці характеристики починають проявлятися в інших сферах життєдіяльності. Це притаманно тим особам, що зацікавлені професійною діяльністю, відчувають задоволення від її освоєння та практичної роботи. Іншими словами, такі фахівці характеризуються високим рівнем ідентифікації зі своєю професією.
Напрямки фахової підготовки такі:
Фактори, що характеризують особливості розвитку особистості професіонала у вищій школі, можна визначити, спираючись на зміст даних напрямків. До таких факторів належать:
Важливою складовою підготовки у вищій школі є формування професійної свідомості. Багато дослідників відзначають, що професію не слід плутати із спеціальністю, що закріплюється в кваліфікаційних документах і визначається через предмет діяльності. Професія – поняття значно ширше. Професія є діяльність, що має власну мету, власний продукт, свої норми та засоби, що у своєму результаті детерміновані соціальною функцією і технологією тієї сфери громадського життя, що дана діяльність обслуговує. Тому формування професійної свідомості протягом навчання має спиратися на розуміння професії у широкому значенні.
В умовах вищої школи така стадія професійного самовизначення як професійне навчання, не може ігнорувати особливості особистості і різні прояви індивідуальності студентів. За С.Л.Рубінштейном, проблема самосвідомості є насамперед проблема визначення свого способу життя. У цьому випадку, професійна свідомість – визначення способів професійної діяльності. Дотепер актуальними залишаються висновки Н.Н.Нечаєва про те, що вузівська підготовка повинна бути спрямована на системне формування професійної свідомості.
До структурних компонентів професійної свідомості психологи відносять: професійні знання; професійні цінності; програми професійних дій; оперативні моделі як суб`єктів професійної діяльності, так і самого процесу праці як цілісної системи; образ "Я" самого суб`єкта праці.
Наявність знань сама по собі не визначає успішність професійної діяльності. Набагато важливіше, щоб суб`єкт діяльності вмів самостійно добувати їх і застосовувати на практиці. Знання, уміння і навички розглядаються тільки як найважливіший засіб розвитку особистості фахівця, а не як мета навчального процесу.
На етапі навчання, професійної адаптації формується також індивідуальний стиль діяльності майбутнього фахівця, що базується на його індивідуально-психологічних характеристиках.
Ефективний розвиток особистості та формування професійної свідомості сприяють тому, що включення вчорашнього студента у систему виробничих та соціальних відносин проходить без розчарувань, криз та конфліктів.
Структурні зміни в національній економіці безпосередньо впливають на попит на кваліфікованих працівників на ринку праці. У зв’язку з цим зміст багатьох професій значно змінився. Чимало нових професій, пов’язаних із сучасними технологіями та функціонуванням ринкової системи, є дефіцитними. Серйозні проблеми стосуються підготовки працівників для малих і середніх підприємств, особливо неінструментального профілю. Завдяки економічним перетворенням попит на освіту й навчання змінився залежно від їхнього рівня, змісту, якості й спеціалізації. Багато професій застаріло, а нові користуються попитом.
Сьогодні зафіксовано багато випадків, коли випускники вищих і професійно-технічних навчальних закладів не можуть працевлаштуватися, оскільки їхні професії не затребувані в економіці або рівень кваліфікації не відповідає вимогам робото давця. Так на сьогодні на ринку праці надлишок юристів, економістів, бухгалтерів, а щорічний обсяг випускників за робітничими професіями становить порівняно незначну кількість осіб. Це свідчить про те, що система професійної освіти просто відстає від потреб роботодавців. Як наслідок, на сьогодні у більшості регіонів України бракує саме «трудових ресурсів»: фрезерувальників, токарів, шліфувальників, робітників гірничих професій тощо. Але слід зазначити, що проблема не вичерпується лише кількісним дисбалансом між попитом на робо чу силу та її пропозицією. Роботодавці пред'являють певні вимоги не тільки до напряму і рівня освіти, а передусім до конкретних навичок, вмінь і досвіду роботи пре тендентів на працевлаштування. Тому, в принципі, юристи, бухгалтери, економіс ти будуть і надалі затребувані, бо є представниками професій, на яких базується ринкова економіка, щоправда, за умов, що набір їхніх знань і практичних навичок відповідає сучасним вимогам роботодавця.
Років 4-5 тому на ринку праці з'явилася професія веб-майстра, досить популярна та високооплачувана. Але сучасні тенденції у сфері інформаційних технологій стали причиною того, що з неї отримали розвиток кілька нових: менеджер проекту, веб-дизайнер, веб-програміст тощо, тобто мова йде про дедалі вужчу спеціалізацію для професіоналів.
Останнім часом нерідко в рекрутингових компаніях з'являються заявки на банермейкера, копірайтера, контент-редактора, технічного письменника, тестувальника програмного забезпечення тощо.
Кризові явища в економіці України сприяли виникненню нових професій, що пов'язані з обслуговуванням фінансової сфери. Зростає популярність професії колектора, тобто фахівця із повернення боргів, дана професія виникла орієнтовно зовсім нещодавно в Україні - 2-3 роки тому.
Ще одна нова спеціальність у сфері страхування - андеррайтер. Це людина, що описує, оцінює і кваліфікує ризик, формує страховий портфель.
Сьогодні в українському рекламному бізнесі з'явилися також тренд-вотчери - це спеціалісти, які відслідковують появу нових тенденцій серед споживачів.
Отже, розвиток усіх сфер зайнятості населення сприяє зростанню кількості абсолютно нових професій на ринку праці в Україні, причому з тенденцією до звуження їхньої спеціалізації. Система вищої освіти ще не встигла відреагувати на цей процес, тому отримати знання і навички можна на сьогодні лише в процесі роботи шляхом самоосвіти або через відвідування короткострокових курсів з даних напрямків.
Негнучкість багатьох навчальних закладів і навчальних центрів, їхня неспроможність як слід реагувати на новий попит на знання призводять до того, що багато випускників не можуть знайти роботу за спеціалізацією й потребують перенавчання, тому що в них не сформовані або не розкриті професійно важливі риси. Додаткове навчання дуже важливе для осіб, які не мають необхідних умінь для певної роботи.
Невідповідності між кваліфікаційними вимогами до випускників навчальних закладів на ринку праці та їхньою професійною підготовкою потребують належної реакції національної системи освіти й навчання. Навчання в коледжах нині програло на користь повної університетської освіти. Інтереси студентів перемістилися з технічних дисциплін на економіку, право, менеджмент, організацію бізнесу, банківську справу, маркетинг та продаж, психологію та інші соціальні дисципліни. Однак система освіти ще недостатньо ефективно реагує на нові ринкові завдання.
Головна проблема нашої освіти - це невміння прогнозувати рівень праці на п'ять - років вперед.
спеціальністю
Ринкові умови діяльності підприємств та організацій, з одного боку, і надлишок фахівців-економістів — з іншого, ставлять випускників відповідної професійної спеціалізації в жорсткі конкурентні умови на ринку праці. Щоб досягти успіху, вони повинні мати високу професійну підготовку та вміти виявляти свої професійно важливі якості під час проходження виробничої практики, стажування чи випробування за вступу на роботу. Тільки в такий спосіб, викликавши зацікавлення з боку роботодавця до себе як до прекрасного майбутнього працівника, випускник може отримати хорошу роботу за спеціальністю.
В умовах конкуренції на ринку праці випускник вищої школи потребує не лише високого кваліфікаційного рівня. Сучасний молодий спеціаліст-економіст повинен творчо використовувати здобуті знання в роботі, повсякчас збагачувати їх, уміти самостійно розв’язувати будь-яку проблему. Конкурентоспроможність випускників значною мірою залежить від якості оволодіння сучасними економічними знаннями, ступеня економічної культури, уміння мислити й діяти в категоріальній системі ринкової економіки.
Роботодавці висувають певні вимоги до потенційних працівників, основними з яких є глибока теоретична підготовка, комунікабельність, здатність до швидкого «реагування», здатність мислити на перспективу, організованість, трудова дисциплінованість. У сучасному індустріально-інформаційному суспільстві актуальною лишається важливість основної (базової) освіти. Найпоширенішою ознакою певного рівня кваліфікації спеціалістів є диплом про вищу освіту, який свідчить про наявність необхідної суми знань для виконання тих чи інших обов’язків та про порівнянні переваги випускника. Потенційний роботодавець визначає абсолютність переваг, достатність знань випускника за допомогою різних показників, зокрема й тих, які характеризують роботу навчального закладу.
Таблиця 4.1
Структура сучасних вимог до фахівця на сучасному ринку праці в Україні
|
Особистісні риси (задатки, здібності, навички, уміння |
Спеціальні професійні якості (компетентності) |
||||
|
інтелектуальні риси |
навички міжособистісної комунікації |
ділові якості |
сприйняття корпоративної культури |
специфічні для певного виду діяльності |
«вузлові» компетентності |
|
Загальна освіченість, аналітичне мислення, наявність власної думки, ерудиція, гнучкість розуму, швидкість мислення |
Чіткий усний і письмовий виклад думок, моральність, уважність, уміння вислухати і ставити запитання, повага до співрозмовника, увічливість |
Працьовитість, відповідальність, наполегливість, ентузіазм, захопленість, ініціативність, амбіційність, упевненість в собі, цілеспрямованість |
Визнання цінностей інших людей, терпимість, уміння працювати в команді, здатність до компромісу, стриманість |
Знання ринкової ситуації та тенденцій, спеціальні знання, що потребують удосконалення |
Володіння комп’ютерною технікою, вміння рахувати, планувати, інші спеціальні знання |
Потенційний працівник повинен уміти відповідно спілкуватися. Цінується його здатність відстоювати свою думку, підтверджувати її фактичними даними, підбирати зрозумілі аргументи, пояснювати всі питання вдало та зрозуміло. Якщо в гарного спеціаліста немає цієї риси, йому буде дуже складно не тільки знайти спільну мову з іншими, а й зробити кар’єру.
Економічні задачі дуже складні і не мають легких та однозначних розв’язків. Але економіст може і повинен вирішити для суб’єкта господарювання дві проблеми:
Вивчення економіки дає можливість зрозуміти:
затрати – товар – виручка – доход – прибуток – споживання – затрати. Певна річ, кінцевий продукт цієї діяльності мусить бути прибутковішим, ніж початковий;
Саме економічна наука й відповідає на запитання – як правильно, вигідно, прибутково господарювати, щоб мати кошти та матеріали на розширене виробництво. І ще одне. Щоб знайти шляхи нарощування виробництва продукції і зниження її собівартості, просунути вперед справу господарського розрахунку, утвердження суворого режиму економії, слід повсякденно розвивати у членів трудового колективу (робітників, спеціалістів) економічну свідомість і господарське мислення, прагнення виробити продукції більше, високої якості, з мінімальними затратами праці й коштів.
Економічно мислити, вміти планувати й правильно організувати свою роботу, а також роботу підпорядкованого тобі колективу чи служби, обраховувати затрати праці, підвищувати її продуктивність, контролювати витрачання матеріальних та інших ресурсів, бути економним та заощадливим, наполегливо добиватися високої ефективності виробництва – обов’язок кожного працівника – від рядового до керівника підрозділу і підприємства.
Зрештою, то тільки на перший погляд здається, що сфера діяльності економіста – цифри та папери. Насправді ж цифра – тільки з’єднувальна ланка, місток між верстатником, будівельником, інженером і економічною службою. Займаючись аналітичною роботою в кабінеті, необхідно розуміти, що високий кінцевий результат залежить від праці людини, вирішується на робочих місцях.
Ускладнення функцій економіста вимагає його постійного самовдосконалення, формування в нього таких професійних і особистісних якостей, які в майбутньому допоможуть здійснювати фахову діяльність (див. Додаток 3,4).
Майбутній фахівець Житомирського державного технологічного університету з “Економіки підприємства” при виконанні навчального плану має можливість одержати знання, які дозволять йому здійснювати:
Наші випускники працюють: у планово-фінансових, економічних відділах підприємств, державних установах, банках, комерційних структурах, займаються власною підприємницькою діяльністю, в науково-дослідних установах, в органах державного управління.
Рекомендована література:
Питання для самоконтролю знань:
Завдання:
Інтерактивна гра «СОБАКА ІВАНА»
Необхідний час: біля 20-30 хвилин.
Мета: виявити професійну спрямованість студентів
Ситуація: у Івана була пухнаста собачка, яку він дуже полюбляв. Його подруга також її полюбляла. Коли вона запропонувала за неї Івану 100 грн. – все, що в неї було, - він відчув, що має віддати собачку. Однак він також сумував по тваринці, що на наступний день дав своїй подрузі 200 грн. і забрав собачку до дому. Але подруга, яку звали Марія, все одно хотіла мати у себе цю собачку, а тому заощадила ще 100 грн. і запропонувала Івану вже 300. Бідний Іван не вмів відмовляти, тому від залишив їй собачку і взяв вже 300 грн. Але до цього часу йому набридла вся ця історія, і через декілька днів він прийшов до Марії, віддав їй 400 і попросив віддати собачку назад. На цьому історія закінчилась.
Запитання до ситуації: Чи залишився хтось у виграшу після даних маніпуляцій? Якщо так, то хто і на скільки?
Висновок. На основі отриманих відповідей визначаємо професійну спрямованість:
Професії пов’язані з розрахунками (бухгалтер, економіст, математик і т.д.): відповідь основана на підрахунку доходів і витрат кожної з сторін., і виявлення що Марія виграла 200 грн.
Соціальна спрямованість: роздуми про те, що Іван виграв тому, що залишив собі собачку, або, що він виграв втративши подружку, або те, що подружка втратила більше тому, що розлучилася з собачкою, або можливо, що виграли всі, оскільки Іван і Марія почали жити разом. Можливо в кінцевому рахунку програла собачка, тому що пережила стрес.
Культурна спрямованість: розгортання подальшого сюжету ситуації, інсценування ситуації на занятті
|
|
Тема 5. БІБЛІОТЕКА УНІВЕРСИТЕТУ І ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ ЇЇ ФОНДАМИ |
5.1. Загальні підходи до ролі бібліотеки в університетській освіті
5.2. Бібліотека вузу в умовах трансформації вищої професійної освіти
5.3. Особливості організації та функціонування університетської бібліотеки у світовій практиці
5.4. Інноваційні інформаційні технології у бібліотеці університету та їх вплив на формування інформаційної культури університетської освіти
5.5. Структура бібліотеки ЖДТУ та інші бібліотечні фонди міста
5.6. Електроні бібліотеки та правила користування ними
5.1. Загальні підходи до ролі бібліотеки в
університетській освіті
Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень. Сьогодні бібліотека розглядається як невід'ємна складова загальнодержавного механізму накопичення, систематизації і розповсюдження знань.
Бібліотека - ( від грец. biblio - книга, thekе - сховище), сягає своїми коріннями III тис. до н. є. як сховище пам'яток шумерської культури, де зберігалися десятки тисяч глиняних пластинок з клинописними текстами у Месопотамії, Систематизовані за змістом пластинки розташовували у ящиках або закритих корзинах і до них додавали своєрідні каталоги - етикетки, які визначали зміст текстів» що знаходяться у сховищах.
Використовуючи культурну спадщину шумерської епохи, вавилонці створили літературу, яка досягла свого розквіту у II тис. до н. є. У вавилонських бібліотеках зберігалися зафіксовані на пластинках із металу, дерева, глини, слонової кістки історичні легенди і літописи» драматичні, релігійно - філософські і культово - службові твори.
Найбільшою бібліотекою Стародавнього світу є бібліотека царя Ассирії Ашшурбаніпала. Він зібрав літературу на кількох мовах. У ній зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи ассирійських царів, записи астрологічних спостережень. Загинула бібліотека під час вавилонської війни.
У Стародавньому Єгипті для рукописних книг почали використовувати папірус. Стебла його у формі свитків були використані як основа для рукописних книг. Назву «папірус» поширено було і на сам рукопис. У VII ст. до н. е, папірусні свитки з явились у Греції» а потім у Стародавньому Римі.
Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах. При багатьох бібліотеках навчалися писці, які вели облікові записи коштів, господарських операцій, Є відомості про книгосховище єгипетського царя Рамзеса II, заснованого у 1300 р. до н. є., де зберігалися релігійні твори, пророцтва, повісті, математичні і медичні трактати.
На зміну папірусним свиткам у Ш ст. до н. є. прийшли плоскі форми пергаменту( від імені м» Пергам у Малій Азії). Виготовляли пергамент із не дублених телячих і свинячих шкір. Писали на ньому із обох сторін.
У XI - XII ст.. уже існували бібліотеки при монастирях і соборах у Києві, Новгороді, Чернігові, Владимирі. Є відомості про бібліотеки у Києва - Печерському, Соловецькому, Кирило - Білозерському та інших монастирях. До наших днів збереглася бібліотека Софійського собору у Новгороді, книжковий фонд її налічує близько 1000 рукописних книг у стародруках.
У 20 - 30 роки нинішнього століття організовані в Україні державні бібліотеки. Тепер провідне місце займають масові і наукові бібліотеки.
Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково - популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань,
Наукові бібліотеки забезпечують учених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи спрямовані на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів науково - дослідного фаху.
5.2. Бібліотека ВНЗ в умовах трансформації вищої
професійної освіти
Сьогодні в сфері освіти і науки відбуваються значні зміни, які перш за все, стосуються змісту та технологій освіти.
Вимоги до бібліотек з боку суспільства закладені в Законі України "Про бібліотеку і бібліотечну справу", виходячи з якого бібліотека є об'єктом культурного призначення, якому відводиться особлива роль у задоволенні інформаційних та культурних потреб суспільства.
Бібліотека ВНЗ забезпечує студентів, науково-педагогічних працівників та співробітників необхідною навчальною, науковою, методичною та художньою літературою.
У бібліотеці, як правило, працюють декілька читальних залів, абонементи навчальної, наукової та художньої літератури, комп`ютерний клас та бібліотечні пункти у гуртожитках.
Бібліотечний фонд багатогалузевий, він містить літературу українською, російською, англійською та іншими мовами. Крім того, обов`язково представлено різного типу довідкову літературу, різні види словників.
Довідково-бібліографічний апарат складається з каталогів та систематичних і тематичних картотек.
В Україні створено систему бібліотек та інших закладів, які займаються бібліографією економічної літератури.
Бібліографія ( від грец. biblion - книжка, grapho - пишу) - це галузь знання про методи і способи складання покажчиків, списків, оглядів друкованих творів. Завдання бібліографії полягає у реєстрації друкованих творів з певної галузі знань, окремої проблеми теми. Подається вона у наукових дослідженнях у вигляді переліку книг, журналів і статей із посиланням на місце і рік опублікування, видавництво та ін.
Бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт* випущених видавництвами або депонованих у закладах науково - технічної інформації. Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види : праці відомих представників економічної думки; статистичні матеріали; науково - дослідна література; навчальна література; науково - популярна література; практичні посібники, довідкова література.
Залежно від форми і повноти змісту посібників в економічній бібліографії склалися такі типи бібліографічних покажчиків :
Загальноекономічні - універсальні посібники, що включають літературу кола галузей і проблем економічної науки. У цих покажчиках література групується за тематичним та галузевим покажчиками.
Галузеві - посібники, що представляють бібліографію з питанням будь--якої галузі економічної науки.
Тематичні - групують бібліографію за тематичними ознаками за межами окремих економічних наук. Такими покажчиками є посібники з міжгалузевих і галузевих економік.
Персонали - групують літературу за авторською належністю - вченими-економістами, великими спеціалістами національної економіки.
Важливим бібліографічним джерелом оперативної економічної інформації, що викориcтовуєтьcя в наукових дослідженнях, є періодичні видання.
Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги - упорядковані сукупності карток, що включають в себе бібліографічний опис літературних джерел.
Формуються основні каталоги або за принципом алфавіту, або за іншим принципом систематизації знань. Крім основних каталогів, створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. У картотеках відомості зберігаються лише до моменту видання бібліографічного покажчика, який включає в себе відповідні публікації.
Бібліотека гнучко реагує на потреби навчального процесу, фонди її постійно оновлюються.
5.3. Особливості організації та функціонування університетської бібліотеки у світовій практиці
Найбільші у світі бібліотеки розташовані у США. 2місце серед них займає Бібліотека Гарвардського університету, Кембридж, США (Harvard University Library, Cambridge, USA). Гарвардська бібліотека складається з більш ніж 80 унікальних окремих бібліотек.
5 місце Єльська університетська бібліотека, Нью-Гевен, США (Yale University Library, New Haven, USA). Бібліотека розташована у 22 приміщеннях, має штат більше 600 робітників. Її колекція налічує понад 13 мільйонів томів, починаючи від електронної бази й закінчуючи стародавніми папірусами. Пишається ж бібліотека своїм найбільшим зібранням британського мистецтва за межами Великобританії, Єльским центром британського мистецтва – картинами, малюнками, скульптурами, рідкісними книгами та Єльською колекцією вавилонського мистецтва, однією з п’яти найбільших у світі.
У кінці ХХ ст. національні бібліотеки багатьох країн світу (Великобританії, Данії, Китаю, Росії, Франції, Естонії та інших) переїхали в нові будівлі. Деякі розширили свої площі або освоїли нові – у тому числі і підземні. Це пов'язано з розширенням масштабів і форм обслуговування, з виникненням і розвитком нових послуг.
У Франції з початку 80-х рр. взагалі відмовилися від поняття «бібліотека» по відношенню до публічних бібліотек. Він замінений терміном «медіатека». Згідно з цією концепцією, публічна бібліотека не перестала існувати, але вона модернізована, зорієнтована на використання електронної техніки і роботу з електронними й іншими нетрадиційними документами. Вона пропонує населенню нові послуги, контролюючи таким чином необоротні процеси, пов'язані з інформатизацією, з падінням інтересу до книги в її традиційній формі і до читання як такого.
Університетська бібліотека ,,Фольксваген-Хаус"(Берлін) займає нове, світле та просторе п'ятиповерхове приміщення, що тривалий час через фінансові труднощі було довгобудом. Площа бібліотеки становить 30 тис. кв. м, фонд нараховує 3 млн примірників документів, 400 тис. з яких - у відкритому доступі. У книгозбірні обладнано 715 місць для читачів, 300 з яких під'єднано до мережі Інтернет та ще додатково забезпечена можливість підключення 300 ноутбуків. Слід зазначити, що місця для читачів розташовані невеликими групами (10-20) та чергуються зі стелажами з книгами, на всіх поверхах бібліотеки є представники керівництва. Штат працівників нараховує 160 чоловік. Плата за користування становить 20 євро за рік.
Бібліотека не є типовою для всіх університетів, оскільки під її дахом фактично розташовані дві книгозбірні: бібліотека мистецтв та бібліотека технічного університету. До послуг користувачів два зали для прослуховування звукових записів та перегляду зображень на різних електронних носіях. Послуги із копіювання матеріалів тут надає інше підприємство, що спеціалізується у даному напрямі. У сховищі користувачі мають можливість зняти копії із раритетних видань, використовуючи спеціальний ксерокс, який дозволяє виготовити якісні копії, не притискаючи книгу до апарата.
На високому технологічному рівні спроектовано систему автоматичної доставки замовлень. Тут працює чотири ліфти, які розташовані у різних частинах приміщення та з'єднані між собою транспортером по периметру першого поверху. Контейнери для транспортування книг можуть бути доставлені із будь-якого поверху чи його частини в іншу частину приміщення.
Щодня бібліотека видає користувачам 2,5 тис. документів. Замовлення на видання із закритого сховища виконуються протягом години.
5.4. Інноваційні інформаційні технології у бібліотеці
університету та їх вплив на формування інформаційної культури університетської освіти
Модернізація освіти в Україні зумовлює необхідність трансформації бібліотек в сучасні, багатофункціональні інформаційно-комунікативні центри.
Вони стають важливою ланкою академічного і наукового процесів, творчою лабораторією, від ресурсів і послуг яких багато в чому залежить якість, зміст та забезпечення навчального процесу та наукової діяльності ВНЗ.
Новий етап розвитку бібліотеки – автоматизація бібліотечних процесів на основі комп`ютерної техніки.
Сучасною тенденцією в роботі бібліотек є впровадження нових інформаційних технологій та використання Інтернету. Інтернет інтенсивно впливає на довідково-бібліографічне обслуговування користувачів бібліотек, викликаючи необхідність реорганізації довідково-бібліографічних служб, змін у традиційних функціях бібліографів.
Широке розповсюдження одержало останнім часом довідкове обслуговування віддалених користувачів. Однією з його форм є довідкове обслуговування у режимі „Віртуальна довідка”. Ця служба успішно розвивається в зарубіжних країнах і характеризується широкою розповсюдженість в різних типах бібліотек, включаючи національні, публічні, університетські, наукові і спеціальні. За даними журналу „American Libraries”, на кінець 1999р. В світі нараховувалось не більше 5 бібліотек, які реально почали віртуальне довідкове–інформаційне обслуговування в Інтернеті; на початок 2000 року їх було вже 200, а через рік – 1000 бібліотек, які ввели в дію ту чи іншу форму віртуально-інформаційного обслуговування, використовуючи при цьому більше 30 версій програмного забезпечення.
Серед них – 45 % університетських бібліотек, 12,5 % публічних бібліотек США. Вони характеризуючись:
— корпоративним об’єднанням служб за територіальними, проблемно-тематичними та іншими ознаками;
— 2-рівневою моделлю обслуговування, при якій користувач спочатку здійснює пошук у базі виконаних довідок і тільки після цього звертається із запитом до спеціалістів;
— використання усіх форм взаємодії з віддаленим користувачем, включаючи електронну пошту, технології веб-запитів, представлених на сайтах бібліотек;
— жорстокою стандартизацією процесів обслуговування;
— використанням ВДС не тільки для виконання запитів користувача, але й для їх навчання.
Даний напрямок довідково-інформаційної діяльності в нашій країні знаходиться у стадії становлення і обумовлений появою значної кількості ресурсів Інтернет, довідково-бібліографічного і змістовного характеру, які можна використовувати при виконанні запитів користувачів, формуванні нової аудиторії користувачів, які мають потребу в цілодобовому доступі до інформації та допомозі висококваліфікованих бібліографів.
5.5. Структура бібліотеки ЖДТУ та інші бібліотечні
фонди міста
Історія бібліотеки ЖДТУ нерозривно пов'язана з історією університету і починається з 1960р., коли був заснований Загальнотехнічний факультет.
Сьогодні бібліотека є навчально-допоміжним, інформаційним та культурно-виховним підрозділом університету. Щорічно до бібліотеки надходить близько 20 тис. примірників (більша половина з яких - видання викладачів університету), обслуговується до 6 тис. читачів. Штат бібліотеки налічує 23 працівника, половина яких з вищою освітою.
Бібліотека ЖДТУ - методичний центр мережі бібліотек вищих закладів освіти міста Житомира.
Структура бібліотеки ЖДТУ:
-абонемент та читальна зала (понад 300 тис. примірників книг, періодичних видань, CD-дисків, аудіовізуальних матеріалів; щорічна передплата - близько 150 назв періодичних видань);
-карткові та електронний каталоги і картотеки (електронні повнотекстові видання університету).
Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О.Ольжича - одна із найстаріших бібліотек України. Вона була відкрита 10 квітня 1866 року в місті Житомирі як публічна бібліотека майже одночасно з Київською і Кам’янець-Подільською. В 1937 році при утворенні Житомирської області бібліотека отримала статус обласної і з того часу стала інформаційно-методичним та координаційним центром з питань бібліотекознавства і бібліографії для бібліотек усіх систем і відомств області.
5.6. Електроні бібліотеки та правила користування ними
Серед першочергових завдань сучасної університетської бібліотеки є розвиток електронної колекції, створення електронної бібліотеки, заснованої і на власних ресурсах, і на доступі до якісної світової наукової інформації (ресурсів віддалених). Значні переваги відкриває перед університетськими бібліотеками України нова модель наукової комунікації, відома під назвою Будапештської ініціативи - відкритий доступ. Бібліотека НаУКМА працює наразі над проектом створення Інституційного репозитарію та електронної бібліотеки в цілому.
Із створенням електронного каталогу в комп'ютеризованих бібліотеках значно підвищується якість і швидкість пошуку, ефективність роботи бібліотекарів при мінімальних затратах на комплектування і обробку. Електронний каталог (ЕК) — основна база даних бібліотеки, яка містить описи всіх видів документів. Таких як книги, брошури, методичні посібники, нав чальні матеріали, періодичні видання, дисертації, ав тореферати дисертацій тощо.
Комп'ютерні технології надають бібліотекам унікальний шанс розвитку нових напрямків в їх діяльності. Створення баз даних електронного каталогу, підтримуючи усі класичні підходи до каталогізації документів, надає користувачам більш широкі можливості для пошуку, створює додаткові, нетрадиційні пошукові елементи, дозволяє пошук за декількома елементами одночасно.
При введенні в базу даних надається пріоритет періодичним виданням та аналітичним описам статей і використання цих ресурсів бібліотекою та користувачами, бо саме періодичні видання найбільш оперативно повідомляють про новітні технології та передові досягнення в тій чи іншій сфері людської діяльності. Спільне використання інформації не лише підвищить поінформованість читачів, а й дозволить бібліотеці більш ефективно використовувати свої інтелектуальні ресурси.
Автоматизація та впровадження нових інформаційних технологій дозволили бібліотеці розширити сферу послуг. Разом із традиційними бібліотечними послугами, наша бібліотека має можливість надавати сервісні послуги: відправлення або приймання повідомлень електронною поштою; користування послугами Інтернет; пошук інформації у всесвітній електронній мережі на замовлення; запис інформації на дискету; друк на принтері; комп'ютерний переклад тексту; сканування; копіювання.
Створення електронних бібліотек – досить масштабне завдання, що вимагає об'єднання зусиль фахівців з різних галузей – інформатики, обчислювальної техніки, інформаційних і телекомунікаційних технологій, бібліотечної, архівної справи тощо. Особливе значення має використання електронних бібліотек у справі навчання та виховання молоді, підвищення рівня культури суспільства. В результаті цього буде вирішена найважливіша соціально-політична задача адекватного представлення у світовому інформаційному просторі найбагатшої наукової, культурної й освітньої спадщини будь-якої держави, яка буде мати шанс посісти гідне місце у глобальному інформаційному суспільстві, що формується у XXI столітті.
Gallica — одна з найбільших електронних бібліотек світу (з 2007 року щорічно збільшується на 100 000 назв), її основу складають фонди Національної бібліотеки Франції
Рекомендована література:
Питання для самоконтролю знань:
Завдання:
|
|
Тема 6. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ІНФРАСТРУКТУРА УНІВЕРСИТЕТУ |
Соціально-культурна інфраструктура університету, як правило, досить розвинена. До неї належать: профспілковий комітет викладачів та співробітників, профспілковий комітет студентів, студентський центр, спортивний зал або спортивний комплекс, музей вищого навчального закладу, бібліотека, кафе, їдальня, санаторій-профілакторій.
Профспілкові комітети як викладачів, так і студентів, вирішують соціальні проблеми, надають у разі необхідності відповідну допомогу, стоять на захисті прав тих, хто працює та навчається.
Тим, хто працює, продає свою робочу силу, уміння, професійні здібності, необхідний захист його законних прав. Міжнародна Декларація прав людини в ст.23 проголосила, що "профспілки потрібні людині для захисту її інтересів".
Механізм захисту інтересів людини праці визначається колективним договором, ініціатором укладання якого завжди виступає профспілка і на підставі якого здійснюється регулювання й узгодження соціально-економічних, виробничих і трудових відносин. Питання підвищення заробітної плати і недопущення боргів по ній; посадові оклади, доплати, надбавки, премії, компенсаційні виплати, матеріальна допомога; тривалість, черговість і перенос відпусток, додаткові відпустки, ведення трудових книжок, звільнення з ініціативи роботодавця тощо. Крім того, до компетенції профспілки входить атестація робочих місць і компенсація за несприятливі умови праці; медичні огляди, забезпеченість спецодягом і молоком, засобами індивідуального захисту; праця в умовах, що відповідають охороні праці; попередження порушень і контроль за виконанням законодавства про працю і про охорону праці; контроль за виконанням колективного договору. Усе це прерогатива профспілок, права яких закріплені законодавством.
У сучасних умовах тільки через профспілки можна одержати реальну можливість захистити свої законні права і інтереси.
Законом України "Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності" профспілкам надані широкі права, і, реалізуючи ці права, вони можуть стати могутньою організацією, що забезпечує розвиток демократії в країні і становлення соціальної правової держави.
Студентський центр Житомирського державного технологічного університету створений як важлива ланка у системі виховної роботи зі студентською молоддю, з метою більш повного розкриття творчих здібностей, таланту, становлення художнього світогляду і формування естетичних смаків майбутніх спеціалістів виробництва, економіки, наукових кадрів України. Матеріальна база і підбір професійних кадрів спрямовані на те, щоб охопити весь спектр напрямків художньої самодіяльності.
Студентський центр керує роботою щодо проведення святкових вечорів, зустрічей із творчими колективами та цікавими людьми, концерти. У клубі, як правило, є гуртки художньої самодіяльності, творчі колективи, де студенти можуть повністю розкрити свої здібності та таланти. Із лав самодіяльних колективів часто виходить багато студентів, які після закінчення вищого навчального закладу продовжують займатися артистичною діяльність на професійній сцені.
Студентський клуб є центром виховної роботи, організації дозвілля студентів. Діяльність клубу сприяє всебічному формуванню культурного розвитку молоді, розкриттю талантів у лавах студентства.
Наразі (2010-2011 рр.) у центрі діють:
В самому університеті кімнати для занять, сучасна простора актова зала на 500 місць (в 2007 році одежа сцени була поновлена) дають змогу проводити не тільки університетські заходи але й приймати концерти міського рівня.
Графік роботи центру дозволяє підготуватися та проводити різноманітні заходи щомісяця.
Музей або музейний комплекс є невід`ємною частиною життя вищого навчального закладу. Експонати музею, як правило, відбивають історію вузу, знайомлять відвідувачів з тими видатними викладачами, вихователями, науковцями, хто свого часу працював у стінах ВНЗу та зробив свій вагомий внесок в його історію. Головну частину фондів складають матеріали з історії вузу, що розкривають діяльність, традиції, динаміку розвитку, його наукову та культурну спадщину, сьогодення.
Архівні фонди музею активно використовуються в навчальному процесі. Вони викликають інтерес істориків та краєзнавців.
Музей здійснює також освітні програми. Тут проходять зустрічі з відомими мистецтвознавцями, краєзнавцями, різноманітні тематичні і художні виставки, камерні музичні і поетичні вечори, зустрічі з цікавими людьми.
Робота працівників музею має високе призначення – збереження для майбутніх поколінь історичної і культурної спадщини вузу. Розуміння історії, традицій, мистецтва змінює на краще якість життя людини, дає привід для міркувань. Адже це дуже важливо – розуміти світ, в якому живеш.
Спортивне життя вищих навчальних закладів є частиною їх соціального життя, фізичної культури і головною складовою частиною виховного педагогічного процесу. Фізична культура спрямована на зміцненні здоров`я студентства та співробітників, підвищення їх морально-вольових та інтелектуальних здібностей, сприяє гармонійному формуванню особистості, а також є одним із найважливіших чинників підвищення соціальної, професійної і трудової активності. Спорт є головною частиною фізичної культури, і його соціальна цінність визначається діючим стимулюючим впливом на поширення елементів фізичної культури серед різних шарів вищого навчального закладу. Спортивне життя навчального закладу спрямоване на виховання, самовизначення та самовдосконалення студентства та співробітників, підвищення рівня їх професійної працездатності.
Керується спортивне життя ВНЗу ректором, профспілковими організаціями, кафедрою фізичного виховання та спорту і спортивними гуртками ЖДТУ. Система спортивного життя розглядається як один із головних видів педагогічно-виховної, позанавчальної та самостійної роботи студентства і співробітників. Структура та складові системи спортивного життя постійно вдосконалюються, мають різнопланові зовнішні зв`язки, у тому числі й міжнародні. Головні складові структури системи спортивного життя: організаційна; науково-методична; кадрова; медична; матеріально-технічна; фінансова.
Завдання системи спортивного життя ВНЗу можна представити таким чином:
Спортивну базу університету складають сучасно обладнаний комплекс, де заняття із загальної фізичної підготовки та спортивного вдосконалення проводяться за вибором студентів з таких видів спорту, як баскетбол, волейбол, настільний теніс, футбол, бадмінтон, легка атлетика, рукопашний бій та атлетична гімнастика, гирьовий спорт, шахи; тенісний корт та спортивний майданчик відкритого типу - для гри в міні-футбол. Крім обов'язкових занять з фізичної культури, які передбачені навчальним планом, протягом року на спортивній базі університету проводиться значна кількість змагань міського, обласного та республіканського рівнів. Досить часто викладачі кафедри забезпечують суддівство на змаганнях національного рівня з різних видів спорту.
1 квітня 1995 року вперше відчинилися двері санаторію-профілакторію ЖДТУ.
На рік в санаторії-профілакторії заплановано 12 заїздів, в кожному з яких оздоровлюються 50 студентів. Заїзд розраховано на 24 дні.
В складі санаторію-профілаторію знаходяться слідуючи підрозділи:
При санаторії-профілакторії ЖДТУ функціонує їдальня, яка забезпечує триразовим дієтичним харчуванням.
буфетами тощо
Сьогодні студентські гуртожитки ЖДТУ – це друга домівка для тих, хто приїхав навчатися не тільки з Житомирської області а й з Львівської, Хмельницької, Чернігівської, Придністров’я та інших областей України. Їх у університету налічується 3.
У гуртожитках створено всі необхідні побутові умови для проживання.
Студентська рада гуртожитку – організатор цікавих культурно-розважальних заходів, у яких беруть участь ті, хто любить співати, танцювати...
Студентський клуб гуртожитку організовує свята до Дня жінки, Дня Св. Валентина; до Нового року, Дня Перемоги.
Організація чистих четвергів, конкурси на кращу кімнату; шахові турніри; участь у Всеукраїнській акції "Зелений паросток майбутнього" (облаштування територій гуртожитків)– далеко не повний перелік цікавих заходів, спрямованих на формування здорового способу життя; духовних цінностей наших студентів.
На кожному засіданні студентської ради обговорюються питання поведінки студентів, що порушують дотримання правил внутрішнього розпорядку; питання, пов´язані з санітарним станом кімнат, кухонь тощо.
Принциповою є оцінка членами студентської ради поведінки тих студентів, які не виконують умов договору, укладеного між адміністрацією і мешканцями на проживання в гуртожитку.
Студентська рада вживає до таких студентів відповідних заходів (попередження, догана, позбавлення права на мешкання тощо).
Створення належних соціально-побутових умов у студентських гуртожитках, проведення цікавих культурно-розважальних програм; контроль за дотриманням правил внутрішнього розпорядку – одне з важливих завдань діяльності студентського самоврядування у гуртожитках, що випливає з соціальної програми господарської і виховної діяльності університету.
На території університету розташована простора їдальня, загальною кількістю на 100 місць. Студентам університету та членам їх сімей їдальня надає можливість до харчування (комплексні обіди та вечері) протягом навчального тижня. Попри щоденне харчування, в їдальні проводяться святкові заходи, а також обслуговування конференцій та банкетів.
Попити кафи та скуштувати солодкого можна в буфеті їдальні.
Рекомендована література:
Питання для самоконтролю знань:
Завдання:
|
|
Тема 7. СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЯК НЕВІД′ЄМНА СКЛАДОВА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ |
7.1.Мета та завдання студентського самоврядування.
7.2.Структура студентського самоврядування
7.3. Світова практика студентського самоврядування
7.4. Практика реалізації студентського самоврядування в ЖДТУ
7.1.Мета та завдання студентського самоврядування
Система студентського самоврядування розроблена відповідно до рішень Уряду та засідань Колегії міністерства освіти і науки України.
Виходячи із власної специфіки, вона містить взаємодіючі положення, що регулюють та стимулюють розвиток студентського самоврядування, спрямованого на поліпшення підготовки спеціалістів, а також формування в них професійної та гуманітарної культури.
В сучасних умовах питання студентського самоврядування набувають особливої уваги за таких причин.
По-перше, відбувається активне утвердження демократичних засад в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.
По-друге, інтеграція України у європейське співтовариство та перехід до ринкової економіки глибоко зачіпають усі складові освітньої галузі, вимагають її демократизації. Згідно з принципами Болонського процесу, студентство розглядається як партнер у навчальній діяльності.
По-третє, студентство в усі часи виступало своєрідним барометром соціально-економічного та політичного стану суспільства. Молодь є найменш консервативним за своїми ціннісними орієнтаціями соціальним шаром населення, найбільш чутливо реагує на соціальні зміни. Саме молоді притаманне негативне ставлення до порушення демократичних норм, законів, моральних принципів.
Самоврядування має на меті сприяти сумлінному виконанню студентами своїх обов'язків, захищати їхні законні права та інтереси, а також надавати їм можливості гармонійного, творчого й інтелектуального розвитку, умови для самореалізації в інтересах особистості, суспільства і держави.
Згідно із ст.38 Закону України "Про вищу освіту," основними завданнями органів студентського самоврядування є:
- забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації навчального процесу;
- сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
- сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;
- сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об`єднань, клубів за інтересами;
- організація співробітництва зі студентами інших навчальних закладів і молодіжними організаціями;
- сприяння працевлаштуванню випускників;
- участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
Запровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах є конкретною реалізацією громадських прав студентів, формування в них почуття відповідальності, вміння вирішувати соціальні, економічні та культурно-освітні проблеми. Водночас студентське самоврядування є дієвою формою самовиховання.
Студентське самоврядування:
сприяє формуванню у студентів університету патріотичних почуттів, поваги до України, рідного міста та альма-матер, а також почуттів національної свідомості, гідності;
забезпечує захист прав та інтересів студентів, сприяє задоволенню їх потреб у сфері навчання, побуту, оздоровлення, відпочинку тощо;
допомагає адміністрації університету в організації навчально-виховної роботи в університету та на факультетах і сприяє її проведенню;
координує діяльність старост академічних груп;
здійснює контроль за дотриманням студентами дисципліни та правил внутрішнього розпорядку;
сприяє створенню умов для вільного розвитку особистості студента шляхом його залучення до різноманітних видів творчої діяльності - науково-дослідницької, технічної, культурної, громадської, спортивної тощо;
бере участь в організації дозвілля та відпочинку студентів: проводить вечори відпочинку, дискотеки, конкурси, огляди, свята, конференції, спортивні заходи, днів факультетів, тощо;
пропагує здоровий спосіб життя, запобігає вчиненню студентами правопорушень, а також вживанню ними алкоголю, наркотиків, тютюну, тощо;
залучає студентів до участі в охороні громадського порядку на території університету;
створює за узгодженням з адміністрацією університету у встановленому чинним законодавством порядку різні студентські гуртки, об'єднання, клуби за інтересами, конструкторські бюро, студентські підприємства тощо;
може виступати засновником благодійних фондів;
організовує співробітництво зі студентськими організаціями інших вищих навчальних закладів, представляє університет у місцевих, регіональних і всеукраїнських студентських та молодіжних організаціях;
представляє університет у міжнародних студентських та молодіжних організаціях, взаємодіє з органами студентського самоврядування університетів зарубіжних країн, займається організацією міжнародних освітніх, наукових, культурних та спортивних студентських обмінів;
здійснює пошук робочих місць для студентів університету, сприяє створенню нових робочих місць для студентів у рамках університету, а також сприяє працевлаштуванню випускників.
Органи студентського самоврядування:
допомагають адміністрації університету у виконанні завдань навчально-виховної роботи;
допомагають адміністрації університету у роботі, спрямованій на поліпшення умов, якості навчання та відпочинку студентів, реалізації їх творчого потенціалу;
регулярно інформують студентів з усіх питань життя університету, що їх стосуються;
звітують перед студентами університету про виконану роботу;
беруть участь у формуванні студентських фракцій у Вченій Раді університету;
аналізують та узагальнюють зауваження та пропозиції студентів щодо організації навчального процесу та інших питань життєдіяльності університету і звертаються до адміністрації з пропозиціями щодо їх вирішення;
- вносять пропозиції щодо контролю за якістю навчального процесу, беруть участь у вирішенні конфліктних ситуацій, що виникають між студентами, студентами та представниками адміністрації або викладачами;
вносять пропозиції щодо залучення коштів університету для реалізації заходів, передбачених програмою діяльності органів студентського самоврядування;
беруть участь у вирішенні спірних питань пов'язаних з накладанням дисциплінарних стягнень на студентів, що порушили правила внутрішнього розпорядку університету;
одержують від адміністрації університету об'єктивну і повну інформацію з питань, що стосуються студентів, здійснюють її аналіз та пропонують відповідні заходи;
беруть участь у розробці документів, що регламентують діяльність університету з усіх питань, пов'язаних із студентським життям;
беруть участь в інформатизації університету;
- проводять роботу, спрямовану на підтримання високого рівня іміджу університету.
7.2.Структура студентського самоврядування
У новій редакції Закону України "Про вищу освіту" передбачено норму про обов`язкову участь до 10 представників органів студентського самоврядування у вчених радах і конференціях трудових колективів вищих навчальних закладів. Статус і функції самоврядування потребують активної участі членів цієї структури на факультетах, в університеті в цілому, у проведенні деканатами та ректоратами таких основних виховних завдань:
Виконавчий орган студентського самоврядування може мати різноманітні форми: студентська спілка, сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентський деканат, рада тощо.
Перш за все, студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, потім факультету, гуртожитків, вузу. Найвищим органом самоврядування університету, як правило, є збори або конференція. На них затверджується положення про студентське самоврядування та вибирається виконавчий орган - рада, встановлюється її структура і термін повноважень, заслуховується звіт.
Головна структурна одиниця системи самоврядування – академічна група. Вона обирає свою раду, голову і делегує представника до ради самоврядування факультету і на загальноуніверситетські конференції чи збори. Рада факультету формується, як правило, з представників рад самоврядування академічних груп та гуртожитку і обирає представників до ради самоврядування університету, ради факультету.
Студентська рада самоврядування обирає із свого складу голову, заступника, розподіляє обов`язки між членами, котрі очолюють створені комісії. До них залучаються мешканці гуртожитку. Комісії можуть бути такими: житлово-побутова, культурно-масової роботи, санітарна, спортивно-масової роботи та інші.
Найбільша проблема - це брак прийнятної законодавчої бази. Майже єдиним законодавчим документом є вкрай недолуга й суперечлива 38 стаття Закону про вищу освіту.
Проблема й те, що немає чітко означеної компетенції органів студентського самоврядування, тобто визначених прав та обов'язків.
До того ж гостро постає питання невизначеного юридичного статусу органів студентського самоврядування (ОСС), що не дає права вступати в цивільні відносини. Серед важливих проблем слід відмітити й брак фінансування, протистояння профспілок, тиск з боку адміністрації вузу, її намагання керувати ОСС, інертність студентства й зневіра власними силами бодай щось змінити.
7.3. Світова практика студентського самоврядування
Життя студентів Європи без студентського самоврядування і різноманітних студентських клубів на кшталт Альфа і Бета уявити неможливо. Організація студентського самоврядування (ОСС) у європейських країнах перебувають у рівноправних партнерських стосунках з адміністрацією навчальних закладів.
Слід зазначити, що в історії діяльності вищих навчальних закладів як Європи, так і колишнього Радянського Союзу чітко виділяються 3 типи студентського самоврядування:
1) Імітаційний, або ігровий – для нього характерна організація спільноти студентства як наслідування державного ладу (наявність парламенту, конституції, суду, судді;
2) Псевдоділовий, або бюрократичний – цей тип самоврядування робив самоціллю створення бюрократичного апарату у студентському середовищі під виглядом підготовки активістів-організаторів, коли для розширення студентського активу створюються багаточисельні ради, штаби, комісії, не зайняті реальною діяльністю;
3) Демократичний – його розвиток і вдосконалення обумовлені сучасними умовами життєдіяльності суспільства і вимогами до особистості студента. Демократія передбачає і соціальне партнерство, і особисту участь кожного у справах того соціуму, частиною якого він є.
Риси, що характерні для європейського самоврядного руху:
1) фінансування діяльності ОСС адміністрацією вузів;
2) прямі і таємні вибори до ОСС;
3) відсутність студентських профспілок;
5) забезпечення ОСС потужною базою для здійснення своїх обов’язків: приміщенням, технікою, зв’язком;
6) значний досвід роботи в демократичних умовах.
Розглянемо специфіку ОСС в Англії, Франції та Польщі.
У Великобританії студентська спілка, студентський уряд або студентська рада існують у багатьох коледжах та університетах і часто мають власні будівлі або сукупність приміщень на території університету, займаються соціальною та організаційною діяльністю студентів. У деяких закладах студентські спілки за своїми формальними ознаками нагадують спілки праці, але фактично себе профспілками не позиціонують. Багато студентських спілок (на відміну від студрад Франції) є вкрай заполітизованими і дуже часто відіграють роль навчальних центрів, які готують політиків, а також сприяють політичній кар’єрі своїх членів. Такі спілки проводять різноманітні кампанії, дебати тощо, які проходять дуже енергійно і в процесі яких студенти виявляють великий ентузіазм. У Великобританії голова студради, т. зв. ‘Sabbatical officer’, є керівником, який працює повний робочий день і отримує заробітну плату. Більшість студрад також мають керівників, які працюють повний та неповний робочий день і не отримують зарплату: т. зв. ‘non-sabbatical officers’. Всі студради вищих навчальних закладів мають потужне фінансування. Матеріальну допомогу їм надають університети, державні установи, спонсори.
У Франції студенти мають можливість бути представленими у різноманітних установах вищої освіти на всіх інституційних рівнях. Крім того, студенти можуть вступати в об’єднання на кшталт асоціацій і синдикатів. Однак найвпливовішим є представлення студентів на рівні університетів. Університет функціонує за допомогою трьох центральних рад: адміністративної ради, ради з питань навчання і університетського життя та наукової ради. Вибори до всіх трьох рад проводяться одночасно за окремими списками. Студенти обираються терміном на 2 роки, викладачі та адміністратор – на 4 роки. Студенти, обрані до цих рад, також представлені у різноманітних університетських комісіях, зокрема дисциплінарній та соціальній.
Студентське самоврядування в Польщі. Розглядаючи форми студентського самоврядування, відзначимо, що існують невеликі відмінності в структурах студентського самоврядування різних вузів. Вони переважно виникають через різну кількість студентів, які навчаються в навчальних закладах.
Спільним у всіх є поділ на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавчу владу утворюють студентські парламенти. Структура виконавчих органів є дуже різноманітною. Вона визначається, як і порядок обрання до складу студентського парламенту, Положеннями про студентське самоврядування. Судова влада, згідно з законом, виражається дисциплінарними комісіями або колеженським судом.
Положення про студентське самоврядування та зміни до нього приймаються студентським парламентом і вступають в дію після затвердження ректоратом відповідності його положень статуту навчального закладу. Затвердження положення - формальна функція перевірки на відповідність статуту й ректорат не може відмовити чи нав'язувати своє бачення положення.
Вибори до ОСС відбуваються на кожному факультеті. Їх організовують Виборчі комітети. Вибори відбуваються таємно та є прямими, перемагає той, хто набрав більше голосів. Загальновузівські ОСС формуються з представників факультетів. Керівника ОСС вузу можуть обирати безпосередньо всі студенти або представники факультетів. У деяких вузах відсутнє студентське самоврядування на рівні академічної групи, бо не існує й самих академічних груп - студенти обирають предмети за власним бажанням і сталих груп не утворюється.
ОСС складає бюджет на навчальний рік. Цим документом вони ставлять до відома адміністрацію, скільки коштів та на які заходи їм буде потрібно. Але остаточне рішення про суму витрат залишається за адміністрацією. Наприклад, річний бюджет ОСС Варшавського університету становить близько 200 000$ на рік. Крім фінансування з бюджету вузу, ОСС залучають спонсорські кошти, знаходять страхові агентства з якими співпрацюють.
Також існують фонди, в статутах яких вказано, що кошти фонду призначені лише на студентські потреби. Кошти фонду можуть витрачатися на проекти які організують ОСС. ОСС також займаються розподілом матеріальних допомог, нагород та додаткових стипендій. Одним словом студенти самі розпоряджаються грошима призначеними на студентські потреби.
Адміністрація вузу надає ОСС приміщення та забезпечує офісною технікою, комп'ютерами, телефоном, Інтернетом. Наприклад приміщення ОСС Варшавського університету має площу близько 450 кв. м. Для того, щоб ОСС могли самостійно вести свою документацію, вони мають власну печатку.
Студенти входять в склад сенату (керівний колегіальний орган вузу, на кшталт нашої Вченої ради), вони обираються в кількості не меншій 20% складу сенату. Переважно, студентів до сенату делегує ОСС.
Студенти беруть участь у виборах ректора та деканів. Обранню ректора передує вибір електорату, тобто представників, які братимуть участь у голосуванні. Серед виборців, частка студентів складає 20%.
Ректор призначає проректора дидактичного (по роботі зі студентами, в Україні це проректор з виховної, навчально-виховної роботи чи гуманітарних питань) після узгодження його кандидатури зі студентським парламентом вузу. Теж саме відноситься і до заступника декана. В разі необхідності, ОСС можуть звернутися до Вченої ради з вимогою звільнення проректора чи заступника декана.
"Правила поведінки" та розклад екзаменаційної сесії в вузі затверджують лише після згоди на це органів студентського самоврядування.
Теоретично ОСС мають право визначати розмір оплати за навчання - це є серйозний механізм впливу на адміністрацію. Тобто приймаючи рішення про розмір оплати, ОСС фінансово впливають на адміністрацію. Але, нажаль, на практиці цей механізм працює не просто.
ОСС гуртожитків займаються розподілом місць, підтриманням порядку та розв'язанням студентських проблем.
На загальнодержавному рівні в Польщі теж діє студентське самоврядування. Існує загальнопольське представництво студентських самоврядувань - Парламент студентів Республіка Польща. До його складу входять керівники студентських парламентів всіх вузів. Діяльність Парламенту фінансується з бюджету країни. Його існування прописано в законі про вищу освіту. Парламент студентів має право давати оцінки проектів нормативно-правових документів пов'язаних з студентами, а особливо тих, які видаються на основі Закону Про вищу освіту". Парламент студентів узгоджує нормативно-правові документи Міністерства освіти, що стосуються студентів. Основним документом, який регулює відносини в системі вищої освіти Польщі є Закон про вищу освіту.
Студентське самоврядування в Латвії. Структура ОСС у вузах Латвії різна. Це пов'язано з різним розміром вузів. Наприклад, у Латвійському університеті (найбільший вуз Латвії, ЗО тисяч студентів) вибори відбуваються прямим голосуванням всіх студентів за партійною системою. Голосуючи за партію (тобто її список), студенти можуть додатково голосувати за людей, що внесені в список партії (ставлячи кожному кандидату зі списку"+" або "-"). Тим самим виборці визначають порядок людей у списку. ОСС формується відповідно до результатів виборів за пропорційною системою. Вже обраний склад ОСС обирає серед своїх членів президента. Бути президентом можна не більше двох разів. ОСС формує комісії.
ОСС є юридичною особою і заключає угоду з адміністрацією. ОСС може займатися господарською діяльністю. Адміністрація вузу перераховує на діяльність ОСС кошти. Наприклад, для Латвійського університету ця сума складає 80 000$ на рік. А бюджет ОСС факультету складає 3000-7000 $.
20% складу Сенату вузу (як наша Вчена рада) є студенти. Хто саме з студентів ввійде до сенату - визначає ОСС.
20% складу Статутних зборів - органу, який обирає ректора (як наша конференція трудового колективу) є студенти. Частину студентів делегує ОСС вузу, а частина складається з делегатів ОСС факультетів.
ОСС сам приймає своє положення, Затверджує положення Сенат вузу. Але має право відмовити в затвердженні тільки з правових підстав (невідповідність законодавству).
Серед повноважень ОСС є наступні. ОСС узгоджує розмір оплати за навчання. Рішення про відрахування студента з питань не пов'язаних з успішністю і оплатою навчання в обов'язковому порядку погоджується з ОСС. ОСС розпоряджаються соціальним фондом.
Важливе повноваження ОСС - право вето на рішення Сенату вузу, що стосуються студентів. За накладання вето мають проголосувати 2/3 членів ОСС які представлені в Сенаті. В разі якщо не сенат, а ректор приймає рішення, яке не задовольняє ОСС, ОСС виносить проблемне питання на розгляд Сенату вузу. І вже далі в разі необхідності може накласти вето.
ОСС вузів об'єднуються в асоціацію. Представник асоціації входить до Ради вищої освіти Латвії.
В Латвійському законодавстві зафіксовано:
- те, що саме ОСС представляє студентів;
- незалежність виборів до ОСС від адміністрації вузу;
- право вето ОСС на рішення Сенату вузу.
Студентське самоврядування в Європейських країнах має такі відмінності від українського:
- широкі повноваження ОСС як закріплені законодавчо та в статутах вузів, так і просто традиційні, ніде не зафіксовані;
- фінансування діяльності ОСС з боку адміністрації;
- відповідне забезпечення ОСС приміщенням, технікою, зв'язком;
- ОСС мають статус юридичної особи;
- прямі й таємні вибори до ОСС;
- відсутність студентських профспілок;
- інше ставлення адміністрації, викладачів та самих студентів до ролі студентства й студентського самоврядування.
В Європі, на відміну від України, майже не існує студентських профспілок, таким чином проблеми конкуренції з профспілками просто немає. Європейцям важко пояснити, що таке student trade union. Однак student self-government: зрозуміло всім.
Не всі права студентського самоврядування в європейських країнах закріплені законодавчо. Але адміністрація європейських вузів має інший менталітет. Прикметно, що головною відмінністю студентського самоврядування в країнах Європи є інше ставлення адміністрації, викладачів та самих студентів до ролі студентства й студентського самоврядування.
Яким чином ми можемо використати позитивні здобутки європейських ОСС у наших сьогоднішніх реаліях? Є декілька шляхів.
Всеукраїнські організації студентського самоврядування
1. Всеукраїнська студентська рада при Президенті України. Була створена Л. Кучмою Указом №1128 від 22.11.2001р. з метою "більш повного врахування позицій студентської молоді при виробленні та реалізації державної політики у сферах освіти, праці, соціального становлення та розвитку молоді, а також налагодження конструктивної взаємодії між органами державної влади й студентськими організаціями та органами студентського самоврядування вищих навчальних закладів України".
Головою ради став В. Литвин, тодішній голова Адміністрації Президент, заступником голови - В. Семиноженко, тодішній віце-прем'єр-міністр, секретарем ради - Андрій Черних. До складу ради увійшли студенти різних вузів, які на той час уже закінчили своє навчання. Формально рада продовжує існувати, але фактично діяльності немає. Форма ради - дорадчий орган при Президентові.
2. Українська асоціація студентського самоврядування. Українська асоціація студентського самоврядування (УАСС) на добровільних засадах об'єднує і координує діяльність органів студентського самоврядування вузів України. УСС позиціонує себе як національний студентський союз. УАСС було засновано в листопаді 2002 року як громадську організацію. Організаційна будова Асоціації засновано на засадах колективного членства. Колективними членами УАСС є студентські колективи вузів та їхні підрозділи, представлені відповідними виборними органами студентського самоврядування.
У листопаді 2003 року між міністерством освіти і науки України та Асоціацією укладено Договір про співпрацю. З травня 2003 року УАСС є консультативним членом ESIB (національних союзів студентів у Європі). Наприкінці 2004 року УАСС внесла до Верховної Ради України проекту закону "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо самоврядування студентів і аспірантів".
3. Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти і науки. Всеукраїнська студентська рада створена в травні 2005 року як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві освіти і науки. ВСР позиціонує себе, як добровільне об'єднання органів студентського самоврядування вузів України.
Рада складається з конференції, студентської колегії та секретаріату, Членами конференції можуть бути представники ОСС кожного вузу. До Всеукраїнської студентської ради входять близько 300 студентів, що представляють понад 230 вищих навчальних закладів України. До колегії обираються представники від області. У більшості це голови або заступники голів органів студентського самоврядування відповідного навчального закладу.
У липні 2005 року ВСР підписала Меморандум про співпрацю з Міністерством освіти і науки України.
Крім цих організацій, що безпосередньо займаються студентським самоврядуванням є й інші всеукраїнські студентські організації.
Українська студентська спілка - молодіжна громадська організація, заснована 1989р. Очолює УСС Станіслав Куценко.
Студентське братство - молодіжна громадська організація.
Університетська рада студентів - молодіжна громадська організація.
7.4. Практика реалізації студентського самоврядування в ЖДТУ
Орган студентського самоврядування (ОСС) в ЖДТУ зародився в 2005 році. Який діяв на базі студентського парламенту, який очолював Гопкало Іван.
З 2005 по 2009 рік студентське самоврядування в університеті очолювали: Закревський Юрій, Бєлов Максим.
В 2009 році форму студентського самоврядування було змінено на студентський ректорат, який очолив Терещук Дмитро.
В 2010 році студентський ректорат очолила Сладковська Алла.
Студентське самоврядування діє на підставі положення ОСС, яке затверджене ректором університету.
Основними завданнями студентського самоврядування є:
Рекомендована література:
Питання для самоконтролю знань:
Завдання:
Зустріч з президентом студентського самоврядування ЖДТУ. На основі бесіди складання звіту.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додаток А
НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН
Напрям 0305- Економiка i пiдприємництво
|
№ п/п |
Цикли дисциплін, назви дисциплін |
Контроль (семестр) |
Загальний обсяг |
Заг. обсяг ауд. роб. |
Розподіл навчальної роботи (в кредитах) за курсами та семестрами навчання |
|||||||||||
|
за ОПП |
за нав. планом |
1-й курс |
2-й курс |
3-й курс |
4-й курс |
|||||||||||
|
іспит |
д/залік |
КР |
годин |
годин |
кредитів |
годин |
1-й сем. |
2-й сем. |
3-й сем. |
4-й сем. |
5-й сем. |
6-й сем. |
7-й сем. |
8-й сем. |
||
|
НОРМАТИВНА ЧАСТИНА |
6732 |
6732 |
187 |
2710 |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
ГС |
Цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки |
1836 |
1836 |
51 |
690 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
1 |
Історія України |
|
2 |
|
144 |
144 |
4,0 |
40 |
2,0 |
2,0 |
|
|
|
|
|
|
|
2 |
Культурологія |
|
1 |
|
|
72 |
2,0 |
30 |
2,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
3 |
Етика і естетика |
|
3 |
|
|
72 |
2,0 |
30 |
|
|
2,0 |
|
|
|
|
|
|
4 |
Українська мова |
|
1 |
|
144 |
144 |
4,0 |
40 |
4,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
5 |
Логіка |
|
1 |
|
|
54 |
1,5 |
20 |
1,5 |
|
|
|
|
|
|
|
|
6 |
Філософія та релігієзнавство |
2 |
|
|
|
162 |
4,5 |
70 |
|
4,5 |
|
|
|
|
|
|
|
7 |
Психологія і педагогіка |
|
4 |
|
108 |
108 |
3,0 |
30 |
|
|
|
3,0 |
|
|
|
|
|
8 |
Університетська освіта |
|
1 |
|
36 |
36 |
1,0 |
20 |
1,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
9 |
Політологія |
|
1 |
|
108 |
108 |
3,0 |
30 |
3,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
10 |
Соціологія |
|
1 |
|
108 |
108 |
3,0 |
30 |
3,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
11 |
Правознавство |
|
1,2 |
|
108 |
108 |
3,0 |
40 |
|
3,0 |
|
|
|
|
|
|
|
12 |
Охорона праці |
|
8 |
|
|
54 |
1,5 |
30 |
|
|
|
|
|
|
|
1,5 |
|
13 |
Безпека життєдіяльності |
|
1 |
|
|
54 |
1,5 |
20 |
1,5 |
|
|
|
|
|
|
|
|
14 |
Цивільна оборона |
|
|
|
|
36 |
1,0 |
20 |
|
1,0 |
|
|
|
|
|
|
|
15 |
Іноземна мова |
4 |
1,2,3 |
|
360 |
360 |
10,0 |
120 |
2,5 |
2,5 |
2,5 |
2,5 |
|
|
|
|
|
16 |
Фізичне виховання |
|
2, 4 |
|
216 |
216 |
6,0 |
120 |
1,5 |
1,5 |
1,5 |
1,5 |
|
|
|
|
|
ПН |
Цикл природничо-наукової та загальноекономічної підготовки |
3600 |
3600 |
100,0 |
1510 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
1 |
Політична економія |
2 |
1 |
|
180 |
180 |
5,0 |
100 |
2,0 |
3,0 |
|
|
|
|
|
|
|
2 |
Мікроекономіка |
|
3 |
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
|
3 |
Макроекономіка |
|
3 |
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
|
4 |
Історія економіки та економічної думки |
|
4 |
|
180 |
180 |
5,0 |
60 |
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
5 |
Математика для економістів |
|
|
|
360 |
360* |
10* |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
6 |
Вища математика |
1,2 |
|
|
|
216 |
6,0 |
100 |
3,0 |
3,0 |
|
|
|
|
|
|
|
7 |
Теор. ймовірностей і матстатист. |
|
2 |
|
|
144 |
4,0 |
60 |
|
4,0 |
|
|
|
|
|
|
|
8 |
Економіко-математичне моделюв. |
|
3 |
|
180 |
180 |
5,0 |
80 |
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
|
9 |
Економічна інформатика |
2 |
1 |
2 |
180 |
180 |
5,0 |
90 |
3,0 |
2,0 |
|
|
|
|
|
|
|
10 |
Статистика |
3 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
|
11 |
Економіка підприємства |
5 |
4 |
5 |
360 |
360 |
10,0 |
140 |
|
|
|
5,5 |
4,5 |
|
|
|
|
12 |
Менеджмент |
4 |
3 |
|
180 |
180 |
5,0 |
80 |
|
|
2,5 |
2,5 |
|
|
|
|
|
13 |
Маркетинг |
5 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
14 |
Гроші та кредит |
|
4 |
|
180 |
180 |
5,0 |
80 |
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
15 |
Фінанси |
|
4 |
|
180 |
180 |
5,0 |
90 |
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
|
16 |
Бухгалтерський облік |
5 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
17 |
Економіка праці і соціально-трудові відносини |
|
6 |
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
18 |
Міжнародна економіка |
|
5 |
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
19 |
Національна економіка |
|
6 |
6 |
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
20 |
Регіональна економіка: |
|
|
|
180 |
180* |
5* |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
21 |
Регіональна економіка |
|
2 |
|
|
126 |
3,5 |
50 |
|
3,5 |
|
|
|
|
|
|
|
22 |
Екологія |
|
3 |
|
|
54 |
1,5 |
20 |
|
|
1,5 |
|
|
|
|
|
|
ПП |
Цикл професійної та практичної підготовки |
1296 |
1296 |
36 |
510 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
1 |
Обгрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків |
|
5 |
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
|
2 |
Організація виробництва |
|
6 |
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
5,0 |
|
|
|
3 |
Економіка та організація інноваційної діяльності |
7 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
|
5,0 |
|
|
4 |
Проектний аналіз |
8 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
|
|
5,0 |
|
5 |
Планування і контроль на підприємстві |
7 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
|
5,0 |
|
|
6 |
Потенціал і розвиток підприємства |
8 |
|
|
180 |
180 |
5,0 |
70 |
|
|
|
|
|
|
|
5,0 |
|
7 |
Стратегія підприємства |
|
7 |
|
216 |
216 |
6,0 |
90 |
|
|
|
|
|
|
6,0 |
|
|
ВАРІАТИВНА ЧАСТИНА |
1908 |
1908 |
53,0 |
680 |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
В |
Вибіркові навчальні дисципліни |
1908 |
1566 |
43,5 |
680 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
Вибірковий блок 1- Дисципліни природничо-наукової підготовки |
720 |
468 |
13,0 |
220 |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
1 |
Внутрішній економічний механізм підприємств |
|
6 |
|
|
108 |
3,0 |
50 |
|
|
|
|
|
3,0 |
|
|
|
2 |
Економічний аналіз |
6 |
|
6 |
|
126 |
3,5 |
60 |
|
|
|
|
|
3,5 |
|
|
|
3 |
Інвестування |
5 |
|
|
|
108 |
3,0 |
50 |
|
|
|
|
3,0 |
|
|
|
|
4 |
За вибором студента: |
|
8 |
|
|
126 |
3,5 |
60 |
|
|
|
|
|
|
|
3,5 |
|
5 |
Інформаційна економіка |
|
8* |
|
|
126* |
3,5* |
60* |
|
|
|
|
|
|
|
* |
|
6 |
Основи розвитку економічних систем |
|
8* |
|
|
126* |
3,5* |
60* |
|
|
|
|
|
|
|
* |
|
Вибірковий блок 2 - Дисципліни професійної підготовки |
864 |
810 |
22,5 |
340 |
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
1 |
Математичне моделювання підприємницької діяльності |
|
6 |
|
|
144 |
4,0 |
60 |
|
|
|
|
|
4,0 |
|
|
|
2 |
Теорія виробництва та витрат |
|
8 |
|
|
144 |
4,0 |
60 |
|
|
|
|
|
|
|
4,0 |
|
3 |
Методи ефективного управління економічними системами |
|
7 |
|
|
126 |
3,5 |
60 |
|
|
|
|
|
|
3,5 |
|
|
4 |
Зовньошньоекономічна діяльність |
8 |
|
|
|
144 |
4,0 |
60 |
|
|
|
|
|
|
|
4,0 |
|
5 |
Інформаційні системи і технології на підприємстві |
7 |
|
|
|
144 |
4,0 |
60 |
|
|
|
|
|
|
4,0 |
|
|
6 |
За вибором студента: |
|
7 |
|
|
108 |
3,0 |
40 |
|
|
|
|
|
|
3,0 |
|
|
7 |
Господарське законодавство |
|
7* |
|
|
108* |
3* |
60* |
|
|
|
|
|
|
* |
|
|
8 |
Основи бізнесу |
|
7* |
|
|
108* |
3* |
60* |
|
|
|
|
|
|
* |
|
|
9 |
Цінова політика підприємства |
|
7* |
|
|
108* |
3* |
60* |
|
|
|
|
|
|
* |
|
|
Вибіркові дисципліни гуманітарної підготовки |
324 |
288 |
8,0 |
120 |
|
|
|
|
2,0 |
2,0 |
2,0 |
2,0 |
||||
|
10 |
Фізичне самовдосконалення |
|
6, 7 |
|
|
216* |
6** |
90 |
|
|
|
|
* |
* |
* |
|
|
11 |
Іноземна мова (поглиблений курс) |
8 |
5-7 |
|
|
324* |
8** |
120 |
|
|
|
|
* |
* |
* |
* |
|
12 |
Соціальна психологія |
|
|
|
|
72* |
2** |
30 |
|
|
|
|
* |
|
|
|
|
13 |
Філософські аспекти економетрії |
|
|
|
|
72* |
2** |
30 |
|
|
|
|
|
* |
|
|
|
14 |
Соціологія перехідних процесів |
|
|
|
|
72* |
2** |
30 |
|
|
|
|
|
|
* |
|
|
15 |
Паблік рилейшнз |
|
|
|
|
108* |
2** |
30 |
|
|
|
|
|
|
|
* |
|
Практична підготовка: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||
|
Виробнича практика |
|
162 |
4,5 |
|
|
|
|
|
|
3,0 |
1,5 |
|
||||
|
Виконання кваліфікаційної роботи бакалавра |
|
108 |
3,0 |
0 |
|
|
|
|
|
|
|
3,0 |
||||
|
Державний екзамен |
|
72 |
2,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
2,0 |
||||
|
Всього за навчальним планом підготовки бакалавра |
8640 |
8640 |
240,0 |
3390 |
30,0 |
30,0 |
30,0 |
30,0 |
29,5 |
30,5 |
30,0 |
30,0 |
||||
|
Фізичне виховання (заняття в секціях та групах загальної фізичної підготовки)*** |
|
|
|
210 |
|
|
|
|
|
|
|
|
* -підсумкове значення з модулів навчальної дисципліни
** - навчальні практики проводяться в літній період відповідно до графіка навчального процесу, атестація з відповідної практики здійснюється в першому модульному циклі наступного семестру.
Додаток Б
ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року
Неофіційний переклад
Преамбула
Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру:
і беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей;
і беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між народами;
і беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі;
і беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод;
і беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;
Генеральна Асамблея
проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
Стаття 1
Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.
Стаття 2
Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.
Стаття 3
Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.
Стаття 4
Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.
Стаття 5
Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.
Стаття 6
Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.
Стаття 7
Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.
Стаття 8
Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Стаття 9
Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.
Стаття 10
Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.
Стаття 11
1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.
2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.
Стаття 12
Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Стаття 13
1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.
Стаття 14
Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 15
1. Кожна людина має право на громадянство.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.
Стаття 16
1. Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
2. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
3. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
Стаття 17
1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Стаття 18
Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.
Стаття 19
Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Стаття 20
1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.
2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.
Стаття 21
1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні.
3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.
Стаття 22
Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання ї гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Стаття 23
1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
2. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.
3. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
4. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.
Стаття 24
Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.
Стаття 25
1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.
Стаття 26
1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.
3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.
Стаття 27
1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.
2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.
Стаття 28
Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 29
1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 30
Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.