Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗАДАЧА 10
Про автомобільний транспорт
Верховна Рада України; Закон від 05.04.2001 № 2344-III
Стаття 1
внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між
населеними пунктами, розташованими на території однієї держави;
внутрішні перевезення - перевезення пасажирів та/чи вантажів
територією України без перетину державного кордону України;
міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення
пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином
державного кордону;
Стаття 9. Особливості ліцензування на автомобільному
транспорті
Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на
визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень
пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів
обслуговування споживачів.
Ліцензія видається на господарську діяльність з надання
послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види
робіт
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими
автомобілями на замовлення;
надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів
вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими
автомобілями на замовлення;
наданя послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів
вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або
про відмову в її видачі у строк не пізніше 30 календарних днів з
дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що
додаються до заяви.
Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів
чи небезпечних вантажів надає право автомобільному перевізнику
надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів чи вантажів.
Стаття 29. Засади діяльності автомобільного перевізника, що
здійснює перевезення пасажирів на договірних
умовах
Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим
перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних
умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства
та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення
пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на
законних підставах.
Стаття 34. Вимоги до автомобільного перевізника
Автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і
нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів
та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і
санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до
вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану
транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я
водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам
надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних
пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з
вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у
порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері
транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення
пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів
десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації
керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність
яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у
термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень,
охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки
в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері
транспорту.
Про ліцензування певних видів господарської діяльності
Верховна Рада України; Закон від 01.06.2000 № 1775-III
Стаття 9. Види господарської діяльності,
що підлягають ліцензуванню
25) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних
вантажів, багажу річковим, морським ( z1386-13 ), автомобільним,
залізничним транспортом;
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
транспорту та зв'язку
України
02.07.2010 N 427
ЛІЦЕНЗІЙНІ УМОВИ
провадження господарської діяльності з надання
послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів,
багажу автомобільним транспортом
1.3. Органом ліцензування, уповноваженим на здійснення
ліцензування господарської діяльності з надання послуг з
перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом
відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про
автомобільний транспорт", є Державна інспекція України
з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).
1.4. Для отримання ліцензії, копії або дубліката ліцензії чи
переоформлення ліцензії ліцензіат особисто або через уповноважений
ним орган чи особу подає до Укртрансінспекції або
відповідного територіального органу заяву згідно з додатком 1.
1.5. Рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі
приймається Укртрансінспекцією у строк не пізніше 30 календарних
днів з дня надходження до неї або відповідних територіальних
органів заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до
неї.
1.6. Ліцензія видається на такі види робіт:
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими
автомобілями на замовлення;
надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів,
багажу вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими
автомобілями на замовлення;
надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів,
багажу вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
1.7. Ліцензія з надання послуг з міжнародних перевезень
пасажирів та (або) небезпечних вантажів, багажу дає право
ліцензіату надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів та
(або) небезпечних вантажів, багажу.
Затверджено
Наказ Міністерства транспорту
України 14.10.97 N 363
Правила
перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в
Україні (надалі - Правила) визначають права, обов'язки і
відповідальність власників автомобільного транспорту -
Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів -
Замовників.
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 18 лютого 1997 р. N 176
(у редакції постанови Кабінету Міністрів
України від 26 вересня 2007 р. N 1184
ПРАВИЛА
надання послуг пасажирського автомобільного транспорту
1. Ці Правила визначають порядок здійснення перевезень
пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями
на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і
є обов'язковими для виконання організаторами регулярних
перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники
послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними
самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту,
автостанціями та пасажирами.
Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу; Конвенція, Міжнародний документ від 09.10.1997, 09.07.1997
Конвенцію ратифіковано Законом N 581-XIV від 08.04.99
Висновок – відмова безпідставна, оскільки перелік підстав вичерпний, а до перевізника не висувається вимога бути національною ю.о.
ЗАДАЧА 7
Про жертви нацистських переслідувань
Верховна Рада України; Закон від 23.03.2000 № 1584-III
Стаття 1. Поняття і терміни
жертви нацистських переслідувань - особи, які в роки Великої
Вітчизняної війни та Другої світової війни постраждали від
нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного і
релігійного характеру, ворожого ставлення до націонал-соціалізму;
нацистські переслідування - злочинне позбавлення Німеччиною в
роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни волі
мирного населення на тимчасово окупованій території України або за
її межами шляхом ув'язнення його у концентраційних таборах, гетто,
інших місцях примусового тримання, а також насильне вивезення
мирного населення на примусові роботи на територію Німеччини або
її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР,
або на території окупованих ними інших держав;
концентраційний табір - місце превентивного ув'язнення людей
з мотивів політичного, національного та релігійного характеру за
рішенням державної таємної поліції - гестапо, без слідства і суду,
без встановлення терміну, з особливо жорстоким режимом тримання
(ізоляції), і з метою поступового знищення в'язнів непосильною
каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і
стратами, підпорядковане інспекції концентраційних таборів
Третього Рейху з характерними ознаками:
- повна ізоляція в'язнів від зовнішнього світу, що
забезпечується комплексом споруд, обнесених системою дротяних
огорож під високою електричною напругою, встановленням вогневих
точок на охоронних вежах і в наземних дзотах по периметру огорожі,
а також системою зовнішніх постів, що виключає можливість
проникнення до табору іззовні;
- реєстрація ув'язнених та запровадження спеціального одягу і
системи розпізнавальних знаків і номерів;
- охорона військами СС;
- використання праці ув'язнених головною службою
господарського управління СС;
- незастосування превентивного ув'язнення, що здійснювалося
державною таємною поліцією - гестапо як покарання або заміна
тюремного ув'язнення;
Стаття 3. Права жертв нацистських переслідувань та їх
громадських організацій
Жертви нацистських переслідувань користуються правами і
свободами, передбаченими Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим
Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Жертви нацистських переслідувань мають право (особисто або
через своїх представників, у тому числі через громадські
організації) на відшкодування у встановленому порядку завданої їм
націонал-соціалістським режимом у роки Великої Вітчизняної війни
та Другої світової війни шкоди, в тому числі моральної
(немайнової), і на соціальний захист відповідно до цього Закону.
Громадські організації жертв нацистських переслідувань
утворюються з метою реалізації ними своїх прав і свобод та діють у
межах повноважень, що передбачені законодавством України про
об'єднання громадян та їх статутами, зареєстрованими в
установленому порядку.
Стаття 4. Визначення осіб, які належать до числа жертв
нацистських переслідувань
Особами, які належать до числа жертв нацистських
переслідувань, є:
колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць
примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої
Вітчизняної війни та Другої світової війни;
особи, які були насильно вивезені з території колишнього
Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її
союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або
на території окупованих ними інших держав;
діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків
та в місцях відбування батьками примусових робіт;
діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з
націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з
патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям,
фізичним розправам, гонінням.
До жертв нацистських переслідувань належать також особи, які
у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни були
насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року
увійшли до складу колишнього Союзу РСР, а також особи, які після
звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць
примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на
територію України.
Программа компенсаций фонда EVZ
Федеральный фонд EVZ («Память, ответственность и будущее») был основан «Фондом немецкой экономики» и правительством Германии. Решение об основании фонда и описание его задач содержались в законе о создании фонда EVZ, который вступил в силу 12 августа 2000 г. Цель заключалась в выплате индивидуальных гуманитарных компенсаций бывшим подневольным работникам нацистов, а также некоторым другим группам жертв нацистов при участии международных партнёров. Имущество фонда составило 10,1 млрд немецких марок. Эти средства сложились из добровольных взносов примерно 6500 немецких компаний (5,1 млрд немецких марок) и взноса правительства в размере 5 млрд немецких марок.
К моменту завершения деятельности фонда бывшим подневольным работникам из этого капитала было выплачено почти 8,7 млрд немецких марок (4,45 млрд евро) в форме индивидуальных разовых выплат.
Право на получение этих компенсаций имели те люди, которые были заключены в концентрационном лагере, гетто или в подобном концлагерю месте заключения и привлечены к подневольному труду (категория А) либо были угнаны со своей родины в Германский рейх или на оккупированную им территорию и использовались для подневольного труда в условиях заключения или жизни в «подобных заключению либо аналогичных, чрезвычайно плохих условиях»(категория В).
Размер выплат устанавливался в зависимости от данных категорий А и В, а также дополнительной категории C, согласно которой в исключительных случаях допускались паушальные выплаты другим жертвам национал-социалистского произвола, в основном подневольным работникам в сельском хозяйстве. Таким образом, правомочные получатели категории A получали до 15.000 немецких марок (7670 евро), по категориям B и C – до 5.000 немецких марок (2560 евро).
Пострадавшие или их правопреемники должны были подать заявки до 31 декабря 2001 г., а необходимые документальные подтверждения можно было предъявить позднее. Все процедуры обработки заявок должны были быть завершены до 30 сентября 2006 г.
Из предельных сумм средств, выделенных на компенсации подневольным работникам, деньги были выплачены 1.665.000 жертв и их правопреемникам. Общий объём этих выплат достиг 4,529 млрд евро, то есть составил большую часть имевшихся средств в размере 5,580 млрд евро.
Кроме того, компенсации выплачивались в следующих случаях:
В конце 2006 г. финансовая программа компенсаций фонда EVZ была завершена. Оставшиеся средства были направлены на дополнительные социальные и медицинские проекты для бывших подневольных работников из стран Восточной Европы.
В рамках выплат фонда EVZ термин «компенсация» последовательно не употреблялся. При этом причина больше не заключалась в стремлении настоять на определённых юридических позициях. Напротив, все участники понимали, что с учётом масштабов беззакония и насилия, творившихся при нацистах, говорить об этих небольших однократных выплатах как о настоящей «компенсации» просто невозможно. Речь могла идти только о символическом жесте и общественном признании судьбы этих людей как жертв нацистского режима. Осознавая это, Президент Германии Хорст Кёлер в присутствии федерального канцлера Ангелы Меркель официально завершил программу выплат 12 июня 2007 г. на торжественном вечере во дворце Бельвю.