і Предмет ФП- суспільні відносини що виникають у процесі фінансової діяльності держави а саме відносини з

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Білет №1, 31, 47

Фінансове право, банківське право: поняття, предмет, метод, взаємозв’язок.

Фінансове право – це публічна галузь права України, сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини у сфері здійснення фінансової діяльності.

Предмет ФП: суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, а саме відносини з приводу мобілізації і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій, а також відносини у сфері оподаткування, державного та муніципального кредиту, бюджетного фінансування, обов’язкового державного страхування, валютного регулювання тощо.

Характерні риси предмету ФП:

Суспільні відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів;
Завжди проявляється владно-організуюча роль держави;
об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів;
відносини мають владно-майновий (грошовий) характер;
стійкі відносини, що повторюються.

Методи:

метод владних приписів (імперативний): категоричність та відсутність оперативної самостійності. Тобто дуже чітка регламентація законодавства (податківець сам не визначає вид санкцій за правопорушення, оскільки вони чітко передбачені законом і тд).
Метод субординації;
Метод погодження;
Метод рекомендацій.

Банківське право – сукупність норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у зв’язку з функціонуванням банківської системи України, проведенням банківського регулювання й нагляду та здійсненням банківської діяльності.

Предмет БП: суспільні відносини у сфері здійснення банківської діяльності та організації банківської справи. Тобто суспільні відносини, що виникають при здійсненні банківськими установами сукупності операцій, у тому числі залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщенням їх від власного імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриттям і веденням банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

Методи:

Імперативний
Диспозитивний.

У ФП чітко визначено, що переважає імперативний метод, інші є більше допоміжними. БП притаманні обидва методи, перевага одному з них надається в залежності від конкретних правовідносин.

На сьогодні немає єдиної думки. Існують думки, що БП є комплексною галуззю або комплексним інститутом, який трансформується в самостійну галузь права.

Платіжні інструменти та їх види

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

Платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби.

При здійсненні переказу коштів у СЕП НБУ як П.і. банки використовують: платіжне доручення; меморіальний ордер; платіжну вимогу; платіжну вимогу-доручення; меморіальний ордер, сформований на пiдставi реєстру документів за акредитивом; меморіальний ордер, сформований на пiдставi реєстру чеків; платіжну вимогу на примусове списання коштів. Відповідно до міжнародної практики до П.і. належать векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові та кредитові П.і.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Доктринальні класифікації:

За формою: паперові, електронні.

Залежно від засобу захисту та підтвердження справжності: з використанням підпису, з використанням персональних ідентифікаційних номерів, з використанням паролів, з використанням електронного підпису, змішані.

Органи спеціальної компетенції, які здійснюють фінансову діяльність держави

До органів спеціальної компетенції належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв’язку з виконанням своїх основних обов’язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень.

Органи спеціальної компетенції:

Міністерство фінансів України: центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ. Забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної політики, митної та податкової політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики; здійснює удосконалення міжбюджетних відносин; забезпечує управління державним та гарантованим державним боргом; інформує громадськість про економічні та фіскальні цілі держави; здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету; визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України; розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів; здійснює модернізацію державних фінансів, створює інтегровану систему управління державними фінансами в рамках реалізації спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку Проектом модернізації державних фінансів та інше.
Державна казначейська служба України: центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; є учасником електронних платежів НБУ; управляє ліквідністю субрахунків єдиного казначейського рахунка; за погодженням із Мінфіном України залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду; здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю; веде базу даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; погоджує призначення на посади та звільнення з посад головних бухгалтерів бюджетних установ та інше.
Державна фінансова інспекція України: є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Здійснює контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи, виконанням функцій з управління об'єктами державної власності, цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; подає щомісяця Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Мінфіну України звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства та інше.
Рахункова палата України: є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Завдання: організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках; аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому; регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій та інше.

НБУ: забезпечення стабільності національної грошової одиниці; підтримує економічну політику уряду; монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг; виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків; веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей; бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України та інше.
Міністерство доходів і зборів України: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізація єдиної державної податкової, державної митної політики, а також боротьба з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, здійснення в межах своїх повноважень контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів; розробляє та затверджує порядки, інструкції, положення, форми розрахунків, звітів, декларацій, інших документів з питань, що належать до компетенції Міндоходів України; здійснює адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску; забезпечує достовірність та повноту обліку платників податків та єдиного внеску, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; організовує та контролює застосування адміністративного арешту (арешту) майна платників податків та/або зупинення видаткових операцій на їх рахунках у банках, фінансових санкцій до платників єдиного внеску та інше.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку: є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. розробляє і затверджує акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями та контролює їх виконання з питань, що належать до її компетенції; Здійснення національного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування; Здійснення національного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування та інше.
Інші органи.

Задача по держ. Фін. Інспекції, її права з приводу витребування оригіналів документів під час ревізії

Положення про Державну фінансову інспекції

Здійснює інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установа, організацій (у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи) ;суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи).

Має право вилучати під час проведення ревізії у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду вилучати до закінчення ревізії оригінали зазначених документів.

Статут та наказ про призначення на посаду директора та бухгалтера не є фінансово-господарськими чи бухгалтерськими документами, тому не мають право вилучати.

Кредитна спілка "Престиж" розмістила оголошення про надання усім ф.О. без обмежень кредитів. Хто може бути засновником кредитної спілки, які фінансові послуги надає кредитна спілка і кому?Який нпа регулює дане питання?

ЗУ Про кредитні спілки

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50 осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Невід'ємною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників). У реєстрі обов'язково зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, дані її паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця, адреса та інші відомості, що підтверджують наявність ознак, зазначених в частині першій цієї статті. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом.

Кредитна спілка надає кредити лише її членам.

Білет №3 ???

1. Фінансова система та банківська система : поняття ,складові елементи та характеристика.

Фінансову систему слід розглядати у двох площинах – за внутрішнім (змістовим) наповненням та за організаційним (інституційним) забезпеченням. В основу структуризації фінансової системи за внутрішнім змістом покладено форми фінансових відносин – виокремлені за певною ознакою, насамперед за методом здійснення фінансової діяльності, складові фінансів. Як і будь-яка інша система, фінансова система не є простим набором однакових елементів. З одного боку, це сукупність взаємопов’язаних елементів, що мають однорідні ознаки, властиві фінансам загалом, а з іншого, це сукупність елементів, що мають досить суттєві відмінності в організації. Останнє пояснюється тим, що функціонування публічних, приватних, міжнародних фінансів та фінансового ринку суттєво різняться (такі складові фінансової системи виділяє економічна наука). За організаційною будовою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інституцій, що управляють грошовими потоками.

Фінансову систему держави також можна представити як сукупність таких ланок: 1) бюджетна система; 2) кредитна система; 3) страхування; 4) фінанси суб’єктів господарювання.

Таким чином, фінансову систему можна розглядати як сукупність відокремлених, але пов’язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості у мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Фінансову систему держави можна представити у вигляді двох підсистем:

1 – публічні фінанси (це суспільні відносини, що пов’язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, розподілу і використання фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування та фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування незалежно від форми власності таких фондів);

2 – приватні фінанси (- фінанси суб’єктів господарювання приватних за формою власності, - фінанси домогосподарств)

В свою чергу, у підсистемі публічних фінансів пропонується виділяти: ● публічні фінанси держави; ● публічні фінанси адміністративно-територіальних одиниць; ● публічні фінанси суспільного (соціального) призначення.

Банківська система - це сукупність взаємопов'язаних фінансово-кредитних установ (банків), які функціонують в межах єдиного фінансового механізму певної країни у визначений історичний період. Банківська система є підсистемою фінансової системи конкретної держави.

ЗУ Про банки і банківську діяльність

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг.

Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України Закону України "Про Національний банк України".

У країнах з розвиненою ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні та спеціалізовані банки (інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, банки споживчого кредиту, галузеві банки, внутрішньовиробничі банки), і небанківські кредитно-фінансові інститути (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії).

2. Поняття та види фінансових правопорушень

Фінансове правопорушення - порушення врегульованого фінансово-правовими нормами порядку мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів держави, за яке передбачено відповідальність відповідно до чинного законодавства.(ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Інструкції про порядок проведення контрольних заходів контрольно-ревізійним відділом Державної судової адміністрації України)

Поняття "фінансове провопорушення", на жаль, досі не має законодавчого визначення. Спершу дане поняття визначалося у п. 1.5.3 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затвердженій Наказом Головного контрольно-ревізійного управління від № 121 від 03.10.1997 року наступним чином:

1.5.3. Фінансове правопорушення - дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

Однак згадана Інструкція втратила чинність на підставі Наказу Головного контрольно-ревізійного управління № 67 від 27.02.2006 року "Про втрату чинності наказів ГоловКРУ України від 03.10.97 № 121 (зі змінами) та від 26.11.99 № 107 (зі змінами)".

Однак визначаючи сутність поняття "фінансове правопорушення" можна взяти за основу вищенаведене визначення, перефразувавши його наступним чином:

Фінансове правопорушення – це протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) органів державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання всіх форм власності, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

Порушенням фінансового законодавства, як і іншим видам правопорушень, притаманні такі обов’язкові ознаки:

1- антисоціальний характер, що знаходить прояв у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є злочином) або суспільної шкідливості (якщо правопорушення є проступком); (є матеріальною ознакою порушень фінансового законодавства. Діяння, що порушують норми фінансового права, шкодять нормальному здійсненню фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування);

2- протиправність (вказує на передбачуваність конкретного діяння в актах фінансового законодавства. Протиправність слід розглядати як юридичну оцінку антисоціального характеру діяння з боку законодавця, що закріплена в нормах фінансового права);

3- винність (як ознака правопорушення вказує на наявність суб’єктивного зв’язку між протиправним діянням і його наслідками та особою, яка вчинила таку дію або бездіяльність у формі умислу або необережності);

4- караність (є ознакою, яка логічно зумовлена антисоціальним характером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства та безпосередньо випливає з його протиправності)

Фінансове правопорушення за сферою їх вчинення поділяються на:

+бюджетні;

ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, виходячи з їхньої природи та наслідків, їх можна класифікувати наступним чином:

-подання учасником бюджетного процесу недостовірних даних (п. п. 1, 3, 32, 35, 36 ст. 116 Бюджетного кодексу України);

-порушення учасником бюджетного процесу порядку і термінів, визначених бюджетним законодавством (п. п. 2, 5, 6, 8, 10, 11, 16-19, 22, 34 ст. 116 Бюджетного кодексу України);

-перевищення повноважень учасниками бюджетних правовідносин (п. п. 4, 12, 14, 15, 20, 24, 25, 30 ст. 116 Бюджетного кодексу України);

-прийняття неправомірних рішень колегіальним органом, прийняттям нормативно-правових актів, що суперечать бюджетному законодавству (п. п. 7, 13, 37 ст. 116 Бюджетного кодексу України);

-порушення порядку реєстрації та обліку (п. п. 21, 23, 31 ст. 116 Бюджетного кодексу України);

-недотримання встановлених вимог та процедур, визначених Бюджетним кодексом України (п. п. 26-29, 33, 38, 39 ст. 116 Бюджетного кодексу України

+податкові;(протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п. 1 ст. 109 Податкового кодексу України).

+валютні та ін.(можна визначити як протиправне винне діяння (або бездіяльність) суб’єкта валютних правовідносин, юридична відповідальність за яке встановлена відповідними правовими нормами) - незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії)

3. Міжбанківський валютний ринок: поняття, елементи.

Міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб'єктами ринку і Національним банком, а також Національним банком і його клієнтами. (ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України (п.4 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою) 10.08.2005

5. Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

6. Суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України.

7. Суб'єкти ринку мають право здійснювати операції з обміну іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та/або на міжнародному валютному ринку.

Суб'єкти ринку мають право здійснювати обмін іноземної валюти на міжнародному валютному ринку відповідно до правил, які діють на цьому ринку, з урахуванням обмежень, установлених цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку відіграє міжбанківський ринок. Його роль визначається тим, що міжбанківський ринок:

=> є об'єктом державного регулювання;

=> служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому;

=> є важливою складовою фінансового ринку.

4. Народні депутати внесли поправки до законопроекту про ДБ (державний бюджет) на 3 читанні. ВРУ відмовила у прийнятті поправок. Чи правомірні дії ВРУ?

Згідно ч. 9 ст. 89 ЗУ Про Регламент ВРУ Поправка може бути внесена письмово до законопроекту, який готується до другого і третього читань, а також усно під час розгляду законопроекту в другому читанні на пленарному засіданні ВРУ.

Поправка – внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.

Поправки до законопроектів подаються до Апарату ВРУ або безпосередньо до комітету чи до тимчасової спеціальної комісії, які визначені головними з відповідних законопроектів.

Ст. 125 Регламенту: 1. До законопроекту який готується до 3 читання, поправки вносяться у 5-денний строк після дня попереднього читання. 2. До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у 2 читанні законопроекту без змін його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

На підставі викладених вище положень можна зробити висновок, що дії ВРУ були не правомірними. Оскільки народними депутатами (суб’єктами права законодавчої ініціативи згідно положень Регламенту) може вноситися поправки на 3 читанні, як зазначено вище.

5. 10 лютого 2012 р. громадянка Павлова О.В. уклала з банком ПАТ «Соло» договір банківського вкладу строком на 6 місяців. Розмір процентів на даний вклад визначений договором і становить 3 %. Проте у березні 2012 р. банк ПАТ «Соло» письмово повідомив Павлову О.В. про зменшення процентів по вкладу до 0,5 %. Оцініть правомірність ситуації. Обґрунтуйте відповідь з посиланням на відповідні нормативно-правові акти.

Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема зменшувати розмір процентної ставки за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. З цього випливає, що законодавчі підстави для одностороннього зменшення банком процентних ставок за строковим вкладом повністю відсутні. Можливість одностороннього зменшення банками розміру процентних ставок на такі вклади заборонено передбачати також у договорі банківського вкладу. Тому будь-яка умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 4 ст. 1061 ЦК).

Білет № 3, 17

1) Метод владного припису,регулювання фін та банк відносин.

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів (вказівок), який за структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування. Метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо. Будь-які приписи у сфері фінансів мають категоричний характер. Наприклад, несплата своєчасно податку тягне за собою у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій з боку держави через уповноважений орган.

2)Зведений бюджет поняття та види.

Згідно статті 6 Бюджетного кодексу під зведеним бюджетом розглядають сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Отже, Зве́дений бюдже́т Украї́ни — сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України.

3)Міжбанківські розрахунки.

Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача. Крім того, між банками як самостійними економічними суб’єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі — міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Україна створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

— внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

— комбінацію систем ВПС і СЕП;

— міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

— двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передавання інформації.

4) Задача. Під час бюджетного періоду група депутатів ВРУ внесла закопроект про зміни до ЗУ "Про ДБУ на 2013 р.". Даний законопроект передбачав внесення змін і до інших законів. Чи правомірні дії депутатів? Який орган наділений повноваженням вносити проект змін до ЗУ "Про ДБУ"? Назвіть підстави і порядок внесення змін до ЗУ"Про ДБУ".

Відповідно до ч.1 ст.160 ЗУ «Про Регламент ВРУ» протягом бюджетного періоду до закону про Державний бюджет України можуть бути внесені зміни за поданням суб'єктів права законодавчої ініціативи з додержанням вимог Бюджетного кодексу України та цього Регламенту. Відповідно до ч. 1 ст. 89 цього ж закону, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Отже, дії депутатів можна вважати правомірними, однак лише у частині щодо їх права вносити проект змін до ЗУ «Про Д.Б.». Згідно ч. 2 ст. 160 ЗУ «Про регламент ВРУ» внесення змін до закону про Державний бюджет України, які безпосередньо передбачають внесення змін до інших законодавчих актів України, не допускається. У такому разі спочатку вносяться зміни до відповідного закону і лише після того розглядаються пропозиції про зміни до закону про Державний бюджет України відповідно до положень Бюджетного кодексу України та цього Регламенту. Відповідно до ст. 52 БК зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету та в інших випадках, передбачених Кодексом. Законодавча процедура внесення законопроектів передбачена Розділом IV ЗУ «Про державний регламент». Законопроект, проект іншого акта, внесений до Верховної Ради, реєструється в Апараті Верховної Ради. Кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш як у п’ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов’язків Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради України в комітет, який відповідно до предметів відання комітетів визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту, проекту іншого акта, а також у комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, комітет, до предмета відання якого належать питання боротьби з корупцією, для підготовки експертного висновку щодо його відповідності вимогам антикорупційного законодавства та в комітет, до предмета відання якого належить оцінка відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції для підготовки експертного висновку. Кожен законопроект не пізніш як у триденний строк направляється комітетом, до предмета відання якого належать питання бюджету, до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини. Питання про включення законопроекту до порядку денного сесії розглядається Верховною Радою протягом 30 днів після ухвалення висновку головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії. Законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань.

5) Банк зменшив ставку за строковим депозитом

Білет №4, 18

1. Конституція — основне джерело банківського права

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України. Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України. У статті 93 Конституції України за Національним банком України закріплене право законодавчої ініціативи. Звертаємо увагу, на те, що Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 р. статтю 93 викладено в новій редакції. Згідно з цими змінами Національний банк України позбавлено права законодавчої ініціативи. Так, відповідно до нової редакції право законодавчої ініціативи у Верховній раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Зазначені зміни наберуть чинності з 01 січня 2006 р. З нашої точки зору, позбавлення НБУ права законодавчої ініціативи є необгрунтованим, враховуючи спеціальний статус зазначеного органу та обсяг повноважень, який за ним закріплений. Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України.

Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

2. Заходи впливу НБУ до банків за поруш.банківського з-ва.

Постанова Правління НБУ від 17,08,2012 Про затвердження Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства.

Відповідно до ЗУ "Про банки і банківську діяльність, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, НПА НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.

Заходи впливу до банків та осіб, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ, застосовуються Правлінням НБУ, Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, заступником Голови НБУ за поданням та висновками структурних підрозділів центрального апарату і територіальних управлінь, а також начальниками територіальних управлінь НБУ або їх заступниками, комісіями з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальних управліннях НБУ відповідно до наданих їм повноважень.

До заходів впливу НБУ відносяться: 1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; 4) видати розпорядження щодо: а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог ЗУ "Про банки і банківську діяльність" або НПА НБУ; з) примусової реорганізації банку; и) призначення тимчасової адміністрації.

3. Розпорядники бюджетних коштів: поняття, види, повноваження?

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів та їх основні функції

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.
Розпорядниками бюджетних коштів II ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам НІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Головним чином, це - обласні установи і організації, в яких є підвідомчі підрозділи. Вони також при розподілі коштів є розпорядниками коштів другого ступеня, а при витрачанні коштів безпосередньо на утримання свого апарату або витрачанні коштів на централізовані заходи є розпорядниками коштів третього ступеня.

На обласному рівні розпорядниками коштів другого ступеня є: управління освіти; фінансове управління, управління казначейства; обласна податкова адміністрація, контрольно-ревізійне управління, облдержадміністрація; управління агропромислового комплексу тощо.

Розпорядниками коштів НІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Для всіх розпорядників коштів Державного бюджету є обов'язковим здійснення операцій по видатках через органи Державного казначейства. При казначейській формі виконання Державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства. Бюджетні кошти, які знаходяться на реєстраційних рахунках використовуються розпорядниками коштів відповідно до затверджених асигнувань у кошторисах доходів та видатків, та лімітів видатків.

Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

4. Закарп.обл. сталося стихійне лихо, і на підставі цього депутати ініціювати зміну бюджетного періоду, Держ.бюджет був прийнятий 1 лютого. Чи правомірні дії?нпа

Згідно статті 96. Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. Згідно з Бюджетним кодексом. Тому можна сказати що за обставин вказаних в задачі період прийняття державного бюджету не можу бути змінений.

5. Шевчук звернувся до банку з вимогою перерахувати на його рахунок кошти за платіжною вимогою дорученням з рахунку платника. Але закінчився операційний час. Які дії банку? Коли закінчується ініціювання переказу за вимогою-дорученням?

Відповідно до Постанови НБУ Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України :

операційний час банку - частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком. Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

операційний день банку - це діяльність банку протягом робочого дня, що пов'язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у регістрах бухгалтерського обліку банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно у внутрішньому положенні

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Отже,працівник відмовив правомірно,аргументуючи це закінченням оперативного часу банку,який,відповідно, встановлюється самим банком.

Білет №5, 19, 35

1. Інспектиційна банківська перевірка: поняття, види, порядок, підстави

Інспекційні перевірки банків в Україні здійснюються на основі Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276.Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

Інспекційна перевірка (інспектування) - перевірка інспекторами об'єкта перевірки за його місцезнаходженням (крім перевірок з питань фінансового моніторингу). Перевірки з питань фінансового моніторингу здійснюються відповідно до нормативно-правового акта Національного банку, що регулює порядок організації та проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Інспектор - уповноважена Національним банком особа на здійснення інспекційної перевірки.Уповноважена посадова особа - посадова особа Національного банку/територіального управління, яка на підставі довіреності за підписом Голови Національного банку/наказу Національного банку має відповідні повноваження в частині права підпису окремих документів щодо здійснення інспекційних перевірок.

Об'єктами перевірки Національного банку є:

банк - юридична особа,
відокремлені підрозділи банку;
філія іноземного банку;
учасники банківської групи;
особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку відповідно до статті 72 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( власники істотної участі у банку, учасники банківських груп, особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії)

Інспекційні перевірки здійснюються з метою оцінки загального фінансового стану об'єкта перевірки або окремих видів його діяльності (операцій), у тому числі визначення рівня безпеки і стабільності його операцій, ризиків, притаманних об'єкту перевірки, достовірності його звітності, виявлення та запобігання ризиковій діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів, і дотримання об'єктом перевірки вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, а також з метою підтвердження приведення діяльності неплатоспроможного банку у відповідність до вимог банківського законодавства України.

Період, терміни та напрями перевірки визначаються Національним банком.

Строк здійснення інспекційної перевірки банку не може перевищувати 60 робочих днів.

Планування інспекційних перевірок:

банків,
їх відокремлених підрозділів,
філій іноземного банку.

Про проведення планової інспекційної перевірки Національний банк зобов'язаний повідомити об'єкт перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку цієї перевірки. Це повідомлення оформляється листом Національного банку/територіального управління, засвідчується підписом уповноваженої посадової особи Національного банку/територіального управління та надсилається засобами поштового зв'язку або електронного зв'язку Національного банку та містить таку інформацію:

вид інспекційної перевірки;
дати початку та закінчення інспекційної перевірки;
період інспекційної перевірки;
інформацію про керівника інспекційної групи та контактний телефон;
пропозиції щодо попередньої зустрічі з керівниками об'єкта перевірки;
іншу важливу інформацію.

Порядок здійснення безвиїзного нагляду, який полягає в контролі за діяльністю банків/філій іноземних банків (у тому числі за дотриманням банками/філіями іноземних банків установлених Національним банком норм адміністративного та індикативного регулювання їх діяльності) на підставі даних статистичної і фінансової звітності банків/філій іноземних банків як на індивідуальній, так і консолідованій основі та іншої інформації, що надходить до Національного банку, визначається Національним банком.

Національний банк має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами, зокрема, є:

виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку;
наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об'єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів;
виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності;
зміна власника (власників) істотної участі в банку або голови спостережної (наглядової) ради та/або голови правління (ради директорів);
набуття банком статусу спеціалізованого;
надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення фактів початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття;
наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення;
звернення банку щодо отримання ліцензії чи дозволів, передбачених законодавством України;
ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки;
віднесення банку до категорії проблемних;
надходження інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) до Національного банку про виявлені ФГВФО порушення банками вимог законодавства України;
надходження повідомлення від ФГВФО до Національного банку про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного банку у зв'язку з відновленням діяльності такого банку.

Рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки об'єкта перевірки оформляється у формі розпорядження (зміни до нього) та підписується Головою Національного банку або уповноваженою посадовою особою Національного банку.

Планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки.

Перша планова інспекційна перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії.

Планова інспекційна перевірка здійснюється на підставі посвідчення на право її проведення. Посвідчення (зміни до нього) на право проведення планової інспекційної перевірки засвідчується підписом Голови Національного банку або уповноваженої посадової особи.

Інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

підготовка до проведення інспекційної перевірки;
процес інспекційної перевірки;
оформлення результатів інспекційної перевірки.

1.Підготовка до проведення інспекційної перевірки здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду,інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність об'єкта перевірки, у тому числі інформації ФГВФО щодо діяльності банку, матеріалів об'єкта перевірки.

Довідка про перевірку окремого виду діяльності (операції) об'єкта перевірки складається інспектором і має бути передана керівникові інспекційної групи для формування звіту. Довідка має містити висновки, виявлені порушення та їх вплив на діяльність установи, супровідну інформацію та рекомендації об'єкту перевірки. Кожна довідка складається в двох примірниках та засвідчується підписом інспектора.

Керівник об'єкта перевірки зобов'язаний не пізніше третього робочого дня з дати отримання довідки повернути підписаний ним примірник керівникові інспекційної групи в обмін на другий примірник довідки.

У разі наявності заперечень (зауважень) щодо фактів та висновків, викладених у довідці, керівник об'єкта перевірки повертає підписаний примірник довідки з позначкою "із запереченнями" з одночасним наданням письмових заперечень з поясненнями та документальним підтвердженням, які є невід'ємною частиною довідки.У разі необхідності перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки, строк інспекційної перевірки може бути продовжений на 15 робочих днів.

Керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування.

Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником підрозділу інспектування (якщо керівником інспекційної групи був інспектор центрального апарату Національного банку) або керівником територіального управління (якщо керівником інспекційної групи був інспектор територіального управління).

2. Суб'єкти, об'єкти, зміст фін. діяльності держави

Держава як суб'єкт фінансового права. Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності - Державне Казначейська служба, Міністерство доходів і зборів, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).Фінансова діяльність держави – це заснована на нормах права планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання публічних централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій, поставлених перед державою, органами місцевого самоврядування та іншими публічними утвореннями, визнаними державою та органами місцевого самоврядування, що задовольняють публічний інтерес.

Принципи фінансової діяльності держави

Характеризуючи фінансову діяльність держави, слід визначити принципи її здійснення. Пропонуємо поділяти принципи фінансової діяльності на такі групи:

1 – загальноправові принципи;

2 – галузеві принципи;

3 – міжгалузеві принципи;

4 – принципи окремих правових інститутів даної галузі права.

Загальноправові принципи фінансової діяльності є визначальними для формування галузевих. Серед них необхідно зазначити такі: принцип законності, принцип верховенства права, принцип суверенітету держави, принцип рівності усіх форм власності, принцип права власності народу України на природні об’єкти та інші принципи, закріплені в Основному Законі держави.

Галузеві принципи є базовими для визначення кола суб’єктів, що беруть участь у фінансових відносинах, та об’єктів правового регулювання цих відносин. До них належать:

● публічний характер фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування;

● розподіл функцій між органами влади у сфері управління фінансовою діяльністю;

● пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими у сфері управління фінансовою діяльністю;

● пріоритет публічних видатків над публічними доходами;

● всебічний контроль у сфері фінансової діяльності;

● плановість.

Серед інших принципів необхідно відмітити наступні: принцип фінансової безпеки держави, принцип цільового використання фінансових ресурсів, принцип безперервності, принцип економічної доцільності, принцип гласності, принцип системності, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності, принцип самостійності у встановлених законодавством межах, принцип компетентності органів держави та місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності та ін.

Об‘єктом є фондами грошових коштів. Централізовані фонди грошових коштів перебувають у розпорядженні держави як суб’єкта публічної влади (Державний бюджет та державні цільові фонди − Пенсійний фонд, фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття, з тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб тощо) та органів місцевого самоврядування (місцеві бюджети).

3.Банківські послуги: поняття, види, зміст...

Відповідно до ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг

Фінансовими вважаються такі послуги:

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

11) факторинг;

12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Відповідно до ЗУ Про банки і банківську діяльність Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; (Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджено постановою правління НБУ)
2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; ( Інструкція про порядок відкриття використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою правління НБУ.

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг

Фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент. Податковий кодекс України

Відповідно до ЗУ Про банки і банківську діяльність Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до Господарського Кодексу Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Відповідно до Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Відповідно до ЗУ Про банки і банківську діяльність Стаття 49. Кредитні операції

Як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім
банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.
Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги. Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов'язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України.

Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ст. 1 ЗУ про фінансові послуги)

4. Президент поручив рахунковій палаті перевірити кошторис нбу, вона все зробила і подала звіт до вру. проаналізувати ситуацію і т.д.

Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом.

Відповідно до ст. 70 Зовнішній аудит ЗУ Про Національний Банк України

Рахункова палата в порядку здійснення контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України та використанням коштів Державного бюджету України здійснює перевірку виконання кошторису доходів та витрат Національного банку.

Відповідно до ст,6 ЗУ Про рахункову палату Рахункова паперевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ст,7 ЗУ Про рахункову палату Рахункова проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею 16 цього Закону.

Отже, презедент не має такого повноваженн, бо Рахункова палата здійснює перевірку за доручення ВРУ.

5. Особа хоче взяти креди на 10 000 тис эвро на автомобiль. Додала всi необхiднi документи, якi пидтвердж платоспроможн( зп 30 000 грн). Банк вiдмовив, але запропонував видати в нац валютi кредит. Чи правомiрнi дii банку?

Відповідно до ст. 7 ЗУ Про захист прав споживачів Надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Отже, дії банку правомірні.

Білет №6, 36

1. Банк поняття особливості діяльності, відмінність від інших фін установ.

Банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків(зу про банки і банківську діяльність). банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Нині банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб; приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;—- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;— касове виконання державного бюджету;— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів із них;— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю. Водночас банкам в Україні заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), їм заборонено використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

2. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства види порівняльна характеристика

Фінансово-правова відповідальність має на меті завдати правопорушнику негативних наслідків майнового характеру. Це зумовлене специфікою фінансово-правових санкцій, необхідністю для держави отримати відшкодування й покарати правопорушника в специфічній, характерній для фінансового права майновій формі.

Види фінансових санкцій:

- штраф - це фінансова санкція у вигляді стягнення, що застосовується до порушника фінансового законодавства, у порядку та розмірах, визначених законом (штрафи за порушення податкового законодавства; штрафи за порушення норм валютного законодавства; штрафи за порушення норм з регулювання обігу готівки; штрафи за порушення банківського законодавства).

- пеня - це плата у вигляді відсотків, нарахована на суму боргу. Стягується за порушення термінів внесення платежів до бюджету, за затримку подання документів фінансової звітності і застосовується Державною податковою адміністрацією України, іншими органами фінансового контролю у встановлених законом випадках.

- примусове стягнення - це примусове списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника, на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини Державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

3. Способи забезпечення повернення кредитів.

Спосіб забезпечення - передбачені законодавством чи договором спеціальні заходи, які характеризують конкретну процедуру надання і оформлення забезпечення та стимулюють боржників до дотримання встановлених умов і належного виконання ними кредитних зобов'язань. Форми, види і способи формують систему кредитного забезпечення. Забезпечення кредитних зобов'язань позичальників можна класифікувати за різними ознаками 1. За характером забезпечення можна виділити:- традиційне забезпечення (застава, гарантія, порука, страхування, неустойка тощо);- нетрадиційне забезпечення (переуступка вимоги, переведення боргу, утримання майна боржника, купівля-продаж майна із зобов'язанням зворотного викупу тощо).2. За формою забезпечення:- майнова (речово-правова) форма забезпечення;- юридична (зобов'язально-правова) форма забезпечення.3. За ступенем покриття забезпечення:- основне забезпечення;- додаткове забезпечення.4. Залежно від права володіння і розпорядження:- з правом володіння і розпорядження заставодавцем (позичальником чи майновим поручителем);- з повним правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою);- з частковим правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою).5. Залежно від повноти забезпечення кредитного зобов'язання:- повністю покриває кредитне зобов'язання;- частково покриває кредитне зобов'язання.6. Залежно від особи, яка надає забезпечення:- забезпечувальне зобов'язання надається і, якщо необхідно, виконується боржником;- забезпечувальне зобов'язання надається і у випадку необхідності виконується третьою особою (гарантія, порука, страхування).7. Залежно від кількості учасників зобов'язальних відносин:- двосторонні (банк - позичальник);- тристоронні (банк - третя особа (гарант, поручитель, страхова компанія) - позичальник);- багатосторонні.8. За видами забезпечення:- застава;- гарантія;- порука;- страхування;- неустойка (пеня, штраф) тощо.9. За видами майна, яке надається у забезпечення:- застава нерухомого майна (іпотека);- застава рухомого майна;- застава майнових прав;- застава цінних паперів тощо.10. Залежно від особливостей оформлення забезпечувальних відносин:- оформляються окремим двостороннім договором (наприклад, при використанні застави);- оформляються окремим тристороннім договором (при використанні поруки, страхування тощо);- введенням до кредитного договору окремого пункту відповідного змісту (наприклад, при застосуванні неустойки).11. Залежно від форми встановлення зобов'язальних відносин:- оформляються простою письмовою угодою (порука, страхування, застава рухомого майна тощо);- оформляються нотаріально посвідченою письмовою угодою (застава нерухомого майна, космічних об'єктів, а також за бажанням сторін).12. За часом оформлення забезпечувальних відносин виділяють такі, що оформляються:- перед укладанням кредитного договору.на стадії укладання кредитного договору;- на стадії виконання кредитного договору;- на стадії пролонгації кредитного договору;13. Залежно від способу встановлення забезпечувальні зобов'язання поділяються на:- законні (встановлюються законом та застосовуються незалежно від волевиявлення сторін);- договірні (передбачені чинним законодавством, що встановлюються за угодою сторін і застосовуються за бажанням кредитора).14. Залежно від моменту набрання чинності зобов'язань виділяються забезпечення, які набувають чинності з моменту:- підписання письмової угоди про їх застосування чи з моменту набрання чинності кредитної угоди, якщо умову про забезпечення кредиту введено до кредитного договору;- нотаріального посвідчення забезпечувальної угоди, якщо така умова є обов'язковою для такого виду забезпечення чи бажаною для сторін;- передачі предмета застави, якщо таке майно відповідно до закону чи договору повинне знаходитись у заставодержателя, а якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, - то з моменту його укладання.15. Залежно від ліквідності предмета забезпечення:- абсолютно ліквідне;- високоліквідне;- ліквідне;- низьколіквідне;- неліквідне.16. Залежно від способів реалізації забезпечення:- через пред'явлення вимог до третіх осіб;- через уступку заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого майнового права (заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави);- через реалізацію предметів застави з аукціонів (публічних торгів).

4. Не може,оскільки у третьому читанні Верховна Рада України проводить голосування по пропозиціях Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо статей проекту закону про Державний бюджет України, що не були прийняті у другому читанні, та по проекту закону загалом. Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України), він розглядається народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях і групах Верховної Ради України. Комітети Верховної Ради України формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет і передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та призначають представників для участі у роботі цього бюджету. Після 1 жовтня (6 жовтня) прийняття пропозицій Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету припиняється.Не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) Комітет Верховної Ради України з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про державний бюджет і готує висновки та пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій. Вони розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за два дні до розгляду проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні. Верховна Рада України приймає проект закону про державний бюджет у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому.

5. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Згідно з ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»

Білет №8, 22, 39

1) СУБ′ЄКТИ ФІНАНСОВОГО ТА БАНКІВСЬКОГО ПРАВА

Суб’єкт права – це особа, що наділена правосуб’єктністю і може приймати участь у конкретних правовідносинах, що регулюються даною галуззю права.

До суб′єктів фінансового права належать:
держава в цілому;
державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції;
органи місцевого самоврядування;
адміністративно-територіальні утворення
підприємства, установи (у тому числі бюджетні), об'єднання тощо
громадяни

Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності - Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).

Держава і адміністративно-територіальні утворення виступають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов’язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають позабюджетні фонди тощо.

Господарюючі суб’єкти юридичні особи активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.

Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засоби для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб’єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки в бюджет, придбавають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

Права та обов'язки фізичних осіб пов'язані в більшій мірі з податковими та іншими обов'язковими платежами, які надходять до державного чи місцевих бюджетів. Фізичні особи також можуть вступати у фінансові правовідносини у сфері державного та банківського кредиту, державного страхування тощо. Чинне законодавство визначає умови, за яких суб'єктами фінансового права можуть бути не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни та особи без громадянства. Серед фізичних осіб - суб'єктів фінансового права, виділяються громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Суб′єкти банківського права:

держава (випуск державних облігацій, у використання банківського кредиту для покриття нестачі бюджетних коштів)
державні органи (НБУ)
юридичні особи (підприємства, установи, організації, банки, фінансові установи)
фізичні особи

Відповідно до чинного законодавства одним із обов'язкових суб'єктів банківської діяльності є банк або фінансова установа.

2) РАХУНКОВА ПАЛАТА

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який створений Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Завданнями Рахункової палати є:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

- контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

- аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;

- виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.

Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Співробітники Рахункової палати не можуть бути народними депутатами України, членами Кабінету Міністрів України, займатися комерційною діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (окрім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час).

Рахункова палата має такі повноваження:

1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею 16 цього Закону;

3) перевіряти в органах і на об'єктах, зазначених у пункті 2 цієї статті, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;

6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;

8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

9) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;

10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;

11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;

13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних органів, органів доходів і зборів і правоохоронних органів з оплатою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;

{ Пункт 13 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013 }

14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.

3) ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ

Платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система

Учасник/член платіжної системи - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

Користувач платіжної системи - юридична або фізична особа, якій надається послуга платіжної системи щодо виконання переказу коштів учасником платіжної системи (платники, отримувачі)

Користувачі: - приватні особи; - підприємства, які працюють у галузі виробництва товарів та надання послуг; - спеціалізовані фінансові фірми, наприклад, брокери та дилери, що діють на ринках грошей, капіталів чи товарів; - державні установи.

Учасники:

Банк-емітент - уповноважений банк, який є членом платіжної системи, займається випуском пластикових карток та їх обслуговуванням, а також проводить розрахунки (через банк-еквайер) з торговцями, які здійснюють продаж або надання послуг з використанням при оплаті ПК. До основних функцій банка-емітента відносять:

- випуск картки і видача її клієнту починається з відкриття йому карткового рахунку і тим самим взяття на себе гарантійних зобов'язань щодо забезпечення платежів за допомогою картки (характер цих гарантій залежить від платіжних повноважень наданих клієнту і зафіксованих класом картки);

- аналіз кредитоспроможності, якщо картка відноситься до класу кредитних (оцінка фінансового стану, визначення кредитного ліміту);

- авторизація (процедура отримання дозволу на здійснення операцій з використанням ПК);

- обмін інформацією і отримання комісійних за інтерчейндж;

- білінг (підготовка і висилання власнику картки виписки із вказанням суми і термінів погашення заборгованості);

- бухгалтерський облік операцій за картковими рахунками;

- стягнення простроченої заборгованості і контроль перевищення кредитного ліміту;

- робота з клієнтами (відповіді на запитання, розгляд скарг);

- гарантування безпеки і контроль за шахрайством (підготовка звітів по вкрадених і підроблених картках, блокування рахунків);

- моніторинг (контроль за операціями, які здійснюються із застосуванням спеціальних платіжних засобів);

- маркетинг (від маркетингової діяльності залежить подальший успіх роботи банку в сфері платіжних карток).

Банк-еквайер - уповноважений банк (член платіжної системи), який проводить первинну обробку трансакцій і бере на себе здійснення з торговцями, які перебувають у його сфері діяльності, всього спектра операцій з картками: перерахування на розрахункові рахунки клієнтів (торговців) коштів за товари і послуги, приймання, сортування і розсилання квитанцій, розповсюдження стоп-листів (перелік ПК, операції за якими припинені на день здійснення операцій з ПК); бухгалтерський облік по розрахунках з торговими підприємствами; аналіз заяв торговців на приєднання до системи розрахунків, аналіз кредитоспроможності нових і вже існуючих торговців, перевірка торговців щодо шахрайства з їх боку; моніторинг; маркетинг та допомога торговцям у придбанні обладнання для платіжних карток.

Розрахунковий банк - уповноважений платіжною організацією відповідної платіжної системи банк, що відкриває рахунки членам платіжної системи та бере участь у проведенні взаєморозрахунків між ними.

4. ВРУ внесла зміни до податкового кодексу шляхом прийняття відповідного закону і збільшило податок з фіз. Осіб з 15 до 16%.Прийняли у вересні поточного року,а в силу закон вступає у грудні.Чи правомірні дії ВРУ?Відповідь обгрунтуйте,посилаючись на НПА

Відповідно до норм Податкового кодексу, ставка податку з доходів фізичних осіб, не може змінюватися шляхом прийняття закону, лише законом про внесення відповідних змін до статті податкового кодексу, в якій зазначений даний розмір ставки податку.

5) банк "автокредит" у зв"язку зі збільшенням ставки самостійно за договором кредиту змінив(збільшив) розмір відсотків кредиту громадянина Петрова.чи були правомірними дії банку?

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ЦКУ).

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. (зу про банки та банківську діяльність)

Отже, в будь-якому випадку дії банку були неправомірними.

Білет № 10, 25, 41

1.Фінансові та банківські правовідносини поняття, особливості склад.

Фінансово-правові відносини – це суспільні відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності держави й регулюються фінансово-правовими нормами.Склад ФПВ визначається їх суб`єктом, об`єктом та змістом.Суб`єкт ФПВ – це той, хто бере участь у конкретному і, таким чином, реалізує належні йому права та обов`язки. Суб`єкт ФПВ повинен мати фінансову правоздатність – це здатність мати права і обов`язки, передбачені законом; та фінансову дієздатність – це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов`язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію.Види (групи) суб`єктів ФПВ: 1) суспільно-територіальні утворення – Україна як держава загалом, адміністративно-територіальні одиниці (АРК, області тощо); 2) колективні суб`єкти – органи державної влади, організації та інші; 3) індивідуальні суб`єкти – фізичні особи, іноді посадові особи.Об`єкт ФПВ: це те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб`єктивних прав та обов`язків –фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб`єктивних прав та юридичних обов`язків учасників фінансових відносин.Зміст ФПВ складають права і обов`язки, які мають суб`єкти: 1) суспільно-територіальні утворення: а) матеріальні та процесуальні бюджетні права (на розгляд і затвердження бюджету - державного та місцевого); б) права на встановлення податків і зборів (державних і місцевих); в) права на отримання і стягнення податків і зборів (державних і місцевих); г) права у сфері державного кредитування; е) держава має право грошової емісії; є) право на випуск місцевих позик; ж) право на отримання фінансової допомоги з державного бюджету тощо; 2) колективні суб`єкти: а) право на отримання бюджетних асигнувань (бюджетні установи); б) право на отримання бюджетних кредитів; в) право на участь у кошторисному процесі; г) обов`язки зі сплати податків і зборів; є) обов`язки податкових агентів; ж) обов`язки з перерахування до бюджету вільного залишку прибутку або частки прибутку (казенні, державні підприємства); з) обов`язку надавати в податкові органи інформацію; 3) індивідуальні суб`єкти: обов`язки зі сплати податків і зборів тощо.Особливості фінансових правовідносинОсобливості ФПВ: 1) виникають і розвиваються у сфері фінансової діяльності держави; 2) є формою реалізації публічних інтересів; 3) є по суті економічними відносинами (визначаються економікою та є видом економічних відносин); 4) мають майновий характер; 5) є відносинами влади, фінанс.правов. норми мають імперативний характер; 6) одним із суб`єктів є держава або уповноважений державою орган, які мають право надавати владні приписи; 7) мають планомірний характер, є організаційними відносинами;. Банківські правовідносини — врегульовані нормами банківського права публічно-правові та приватноправові суспільні відносини, що встановлюються в процесі функціонування банківської системи, проведення банківської діяльності, учасники яких мають відповідні суб’єктивні права та обов’язки, гарантовані державоюЕлементи банківських правовідносин: 1) Суб`єкти, між якими виникли правовідносини – держава (у випуску державних облігацій, тощо), державні органи (НБУ), ЮО (комерційні банки, підприємства), ФО (громадяни України, іноземці); 2) Об`єкт – те, відносно чого виникають банківські правовідносини, - кошти, цінні папери, майно, дії громадян та ЮО (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів);3) Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб`єктів, що складається із суб`єктивних прав і обов`язків, встановлених нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов`язки іншої та навпаки.Види банківських правовідносин: А. За змістом регулювання: 1) ті, що регулюють організацію банківської системи; 2) ті, що виникають у сфері банківських операцій; 3) кредитні; 4) розрахункові; 5) валютні; 6) з приводу обігу цінних паперів; 7) регулювання грошового обігу. Б. Залежно від конкретного змісту: 1) майнові, пов`язані з коштами, як видом майна; 2) немайнові, пов`язані із забезпеченням режиму банківської таємниці або захистом ділової репутації банку; 3) організаційні, пов`язані із побудовою банківської системи або організаційної структури банку; В. Залежно від характеру зв`язків між сторонами: 1) вертикальні; 2) горизонтальні.

2. Правові основи державних і місцевих запозичень.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв’язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон’юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення суми державного боргу у зв’язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.2. Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не

встановлено законом.3. Врховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу). Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п’ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).5. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов’язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов’язання з повернення запозичених коштів.6. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання (боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.7. З метою економії бюджетних коштів Міністерство фінансів України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган) має право здійснювати правочини з державним (місцевим) боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань (боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста), за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого) боргу на кінець бюджетного періоду. Планування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень здійснюється так, щоб на кінець бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував у межах граничного обсягу державного боргу, визначеного в Законі про Державний бюджет України, відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України про випуск внутрішніх (зовнішніх) запозичень, Міністерству фінансів України в особі його керівника надається право на здійснення цих запозичень. У зазначеній постанові Кабінет Міністрів України також визначає умови здійснення державних запозичень, зокрема: 1) вид запозичень; 2) обсяг запозичень; 3) валюту запозичень; 4) строк запозичень; 5) відсоткову ставку;

3. Плата за кредит, правове регулювання встановлення.

Відповідно до ЦКУ визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, про що зазначається в укладеному кредитному договорі.

ГКУ також передбачено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.

В ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит визначається як "будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми".

Крім того, у Податковому кодексі України конкретизовано, що проценти є "доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна та нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум".

При укладанні кредитної угоди сторони (кредитор і позичальник) домовляються про розмір процентної ставки. Процентна ставка (rateofinterest) - це відносна величина доходу за фіксований відрізок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка вимірюється у процентах. Часовий інтервал, до якого віднесена процентна ставка, називають періодом нарахування. В якості останнього приймають рік, півріччя, квартал, місяць або навіть день. В сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентно (безоплатно). Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості й розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів: - облікової ставки НБУ;- відсоткових ставок за депозитними операціями;- характеру наданого забезпечення кредиту;- рівня кредитного ризику;- попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;- строку користування позикою;- об'єкта кредитування тощо. Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами повинна покривати сплату відсотків за залученими коштами; повністю покрити операційні витрати, пов'язані з обслуговуванням кредитних операцій, і забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування та сплати обумовлюються в кредитній угоді.

4.. Задача про ауд. Діяльність, умови доступу до кваліфік. іспиту.

ЗУ Про аудиторську діяльність. - Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів,
економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Наявність необхідного обсягу знань для отримання сертифіката визначається шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років. Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п'ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому Аудиторською палатою України. За проведення сертифікації справляється плата в розмірі, встановленому Аудиторською палатою України, виходячи з кошторису витрат на утримання Аудиторської палати України.

Так, дії є правомірними, оскільки: ЗУ про аудиторську діяльність: Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. – ПОТРІБНО МАТИ ДОСВІД 3 РОКИ- 36 МІСЯЦІВ, А В ОСОБИ В УМОВІ – ЛИШЕ 30 МІСЯЦІВ

5.. Можливість банків зменшувати проценти на вклад за договором банківського вкладу

Законодавством, за загальним правилом (якщо інше не встановлено договором), допускається зміна банком розміру процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. При цьому банк вправі збільшувати розмір процентної ставки у будь-який момент. Проценти у підвищеному розмірі починають нараховуватися згідно з умовами такого підвищення, встановленими банком (наприклад, з моменту прийняття рішення про підвищення процентних депозитних ставок, зі встановленої банком конкретної дати тощо). У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий їх розмір застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення (ч. 2 ст. 1061 ЦК). Таке повідомлення повинно мати персональний характер і бути зафіксованим у письмовій формі. Вказана норма має диспозитивний характер, а тому сторони в договорі вправі передбачити інший, ніж встановлений ЦК, строк, з якого діятиме зменшена процентна ставка.Одностороннє зменшення банками розміру процентних ставок на вклади, які обліковуються як строкові, чинним законодавством заборонено. Банк, якщо інше не встановлено законом, не може в односторонньому порядку зменшувати встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин (ч. З ст. 1061 ЦК). Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема зменшувати розмір процентної ставки за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. З цього випливає, що законодавчі підстави для одностороннього зменшення банком процентних ставок за строковим вкладом повністю відсутні. Можливість одностороннього зменшення банками розміру процентних ставок на такі вклади заборонено передбачати також у договорі банківського вкладу. Тому будь-яка умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 4 ст. 1061 ЦК).

Білет №11, 26, 42

1. Метод владних приписів в фінансовому та банківському праві

Методи ФП – основний метод владних приписів - вирішення будь-якого питання здійснюється волею однієї сторони, категоричність владних велінь фінансово-правових норм і відсутність оперативної самостійності суб`єктів фін.права.

За своїм змістом ці приписи стосуються порядку і розмірів платежів у державну бюджетну систему або позабюджетні фонди, цілей використання державних грошових фондів і т.п.

При використанні державою для формування своїх ресурсів платежів добровільного характеру (державні позики, казначейські зобов'язання, лотереї тощо) у певній частині також діє метод владних приписів. Таким чином, держава ставить умови проведення державних внутрішніх позик, випуску державних казначейських зобов'язань, що не може бути змінено за угодою сторін, і є обов'язковим для дотримання особами, що вступили в дані відносини.

Особливості основного методу фінансового права помітно проявляються в колі державних органів, уповноважених давати владні приписи учасникам фінансових відносин. Владні приписи виходять у більшості випадків від фінансових, податкових і кредитних органів, з якими інші учасники фінансових відносин не знаходяться в адміністративній залежності.

Ці органи пов'язані з іншими органами держави лише по лінії функціональної фінансової діяльності. Тут немає підпорядкування в повному обсязі, як при галузевому управлінні. У зв'язку з цим різна і ступінь імперативності норм, є особливості вираження в них економічних методів керівництва. Прикладом можуть служити кредитні санкції банку.

Владні приписи, що стосуються фінансової діяльності підприємств, організацій та установ, направляються і з боку їх вищестоящих органів. Певну групу фінансових відносин складають відносини, в яких учасники перебувають у підпорядкуванні «по вертикалі» (міністерства, відомства і підлеглі їм підприємства), проте ці відносини в зв'язку з переходом до ринкової економіки втрачають своє колишнє значення.

Владність як суть методу фінансово-правового регулювання має свої прояви, які служать характеристиками цього методу.

По-перше, владність фінансово-правового регулювання природно призводить до переваги в такому регулюванні позитивних зобов'язування, а не дозволений, як то має місце в цивільному праві, або заборон, що характерно для кримінального права. Держава, "видаючи" владні приписи, зобов'язує суб'єктів до їх виконання.

2. Органи які здійснюють контроль у сфері бюджетного законодавства, види і їх повноваження

БКУ встановлює наступні повноваження суб`єктів бюджетного процесу за дотриманням бюджетного законодавства.

До повноважень ВРУ належить контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу: Комітети ВРУ беруть участь у підготовці до розгляду ВРУ проекту закону про Державний бюджет Укр,

До повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) використанням коштів Державного бюджету України відповідно до закону про Державний бюджет України;

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Державне казначейство України: 1) здійснює бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат Державного бюджету України; .

Органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється: 1) РМ АРК - стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів АРК; 2) обласними державними адміністраціями - стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів; 3) міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі - стосовно районних у цих містах бюджетів; 4) районними державними адміністраціями - стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів; 5) виконавчими органами міських рад - стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих міст

3. Валютні операції, види, порядок здійснення

Здійснення банківських операцій та обмежень щодо діяльності банків визначені ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та інших НПА НБУ. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі виключно банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від ЮО та ФО; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, які можуть виконувати банки на підставі банківської ліцензії без отримання письмового дозволу НБУ: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг); 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Операції, які можуть виконувати банки на підставі банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ: 1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; 2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; 4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: - з інструментами грошового ринку; - з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; - з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; 6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

4. Не допускається внесення пропозицій щодо змін до прогнозу податкових надходжень, крім випадку, коли за висновком Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Міністерства фінансів України та Рахункової палати виявлено неточності у їх розрахунку. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України і готує Висновки і пропозиції до нього (Бюджетні висновки), а також порівняльну таблицю по пропозиціях суб'єктів законодавчої ініціативи, які пропонується врахувати або відхилити. Згідно зі ст. 93 Конституції України правом законодавчої ініціативи наділяються Президент України, народні депутати, Кабінет Міністрів України і Національний банк України.
Відповідно до рішень Комітету з питань бюджету (викладених у протоколах) формулюються Висновки і пропозиції до проекту закону про Державний бюджет. У запропонованих Бюджетних висновках мають враховуватися лише ті пропозиції суб'єктів права законодавчої ініціативи, які відповідають п. 2 ст. 40 БКУ. Показники, що містяться у Висновках і пропозиціях до проекту закону про Державний бюджет України, мають бути збалансованими. Комітет може запропонувати Верховній Раді України дати доручення урядові врахувати висловлені пропозиції при підготовці проекту закону про Державний бюджет до другого читання.

5. Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить
Національному банку. Також згіднодо закону НБУ може здійснювати емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.

ЗУ ПРО НБУ

Білет № 12, 27, 43

1. Конституція як основне джерело фінансового та банківського права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Конституція — основне джерело банківського права. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України.

У статті 93 Конституції України за Національним банком України закріплене право законодавчої ініціативи.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України. Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

2.Бюджет та його види відповідно до законодавства

Відповідно до ст. 2 Бюджетного Кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи за доходами та видатками є зведеним бюджетом.
Бюджет АР Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АР.

До місцевих бюджетів належать: обласні, міські, районні, районні в містах,селищні і сільські. Бюджет області об’єднує обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району об’єднує районний бюджет бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази.

Бюджет міста , яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках коли міській, районній у місті Раді народних депутатів адміністративного підпорядкування інші міста, селища чи сільські населенні пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об’єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджету району в місті, Радам народних депутатів яким підпорядковані зазначені населені пункти.

Районний бюджет у місті – бюджет, який складається, затверджується, виконується органами районного у місті самоврядування.(крім районів у міст. Києві та Севастополі.) У Києві та Севастополі бюджет складається і виконується відповідними держадміністраціями.

Місцевий бюджет – сукупність бюджетів які складаються і затверджуються, виконуються відповідними органами держвлади і місцевого самоврядування.

Бюджет області – сукупність доходів і видатків обласного бюджету а також бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.
Бюджет міста з районним поділом - сукупність доходів і видатків міського бюджету та бюджетів районів у складі міста (різновид зведеного бюджету)

3.Способи забезпечення кредиту відповідно до законодавства

Забезпечення кредитних зобов'язань позичальників можна класифікувати за різними ознаками

1. За характером забезпечення можна виділити:

- традиційне забезпечення (застава, гарантія, порука, страхування, неустойка тощо);

- нетрадиційне забезпечення (переуступка вимоги, переведення боргу, утримання майна боржника, купівля-продаж майна із зобов'язанням зворотного викупу тощо).

2. За формою забезпечення:

- майнова (речово-правова) форма забезпечення;

- юридична (зобов'язально-правова) форма забезпечення.

3. За ступенем покриття забезпечення:

- основне забезпечення;

- додаткове забезпечення.

4. Залежно від права володіння і розпорядження:

- з правом володіння і розпорядження заставодавцем (позичальником чи майновим поручителем);

- з повним правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою);

- з частковим правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою).

5. Залежно від повноти забезпечення кредитного зобов'язання:

- повністю покриває кредитне зобов'язання;- частково покриває кредитне зобов'язання.

4.Дії вважатимуться неправомірними,адже відповідно до Бюджетного Кодексу України: річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 квітня року, наступного за звітним.

5. Відповідно до Постанови НБУ Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України :

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

Білет №14, 46

1.Предмет фінансового прав і предмет банківського права: поняття і особливості.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави — відносини з приводу мобілізації і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.

Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі: відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів.

До централізованих фондів коштів належать державний бюджет і місцеві бюджети.

До децентралізованих фондів коштів належать фонди галузей народного господарства, підприємств та організацій усіх форм власності, які утворюють фонди за рахунок власного прибутку.

Банківське право - це сукупність правових норм, які регулюють 3 групи якісно-неоднорідних суспільних відносин при участі банків за допомогою комплексного імперативно-диспозитивного методу регулювання. До цих суспільних відносин належать:

· відносини, які виникають з приводу, та в зв’язку організації і забезпечення функціонування банківської системи країни;

· відносини, суб’єктами яких виступає держава від імені органів спеціально на те уповноважених, з іншої сторони суб’єктами виступають всі потенціальні учасники банківських правовідносин. Ці відносини мають владний характер. Метод регулювання – імперативний;

· відносини, які виникають з приводу створення та державної реєстрації банків і кредитно-фінансових установ, легалізації їх діяльності( напр. отримання ліцензій, письмового дозволу), а також в зв’язку з контролем та надзором за дотриманням банком і кредитно-фінансовою установою вимог банківського законодавства. Суб’єктами цієї групи суспільних відносин є НБУ з однієї сторони, а з іншої установи, та уповноважені ними особи( комерційні банки та кредитно-фінансові установи). Ці відносини носять владний характер і урегульовані за допомогою імперативного методу;

· відносини, які виникають між банками та кредитно-фінансовими установами і користувачами банківських послуг. Ці відносини мають особисто-правовий характер, виникають між юридично рівними організаційно непідвладними одна одній та економічно самостійними суб’єктами, основою правового регулювання цих відносин є цивільний кодекс України, зокрема договори банківського рахунку, договори банківського вкладу та кредитного договору. Метод регулювання-диспозитивний.

Предмет певної галузі права - це ті суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі права. Предметом банківського права є банківська діяльність.

Банківську діяльність можна представити як сукупність систематично здійснюваних з фінансовими активами операцій різних видів, об`єднаних єдиною метою - отримання прибутку.

В вузькому розумінні банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, тобто операції, які у сукупності дозволяється здійснювати тільки банкам. Отже предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг.

2. Принципи побудови бюджетної системи України та їх нормативне визначення.

Ст. 7 БКУ

Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обгрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості.

Принцип єдності бюджетної системи є одним з визначальних принципів унітарного бюджетного устрою країни, що забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиними регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Єдність бюджетної системи виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань формування доходної бази. Взаємодія відбувається шляхом розподілу між бюджетами регулюючих доходних джерел, утворення і часткового перерозподілу цільових фондів. Єдність бюджетної системи дає можливість уряду держави проводити єдину фінансову та податкову політику.

Суть принципу збалансованості бюджетної системи полягає в тому, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягові надходжень до бюджету на відповідний період, тобто плановані на майбутній бюджетний період видатки бюджету будь-якого рівня мають бути підтверджені реальними доходами.

Принцип самостійності бюджетної системи ґрунтується на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в межах відповідної компетенції.

Принцип самостійності також розмежовує відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері фінансової діяльності. Принцип повноти бюджетної системи відображає демократичні і правові засади побудови громадянського суспільства, оскільки, по суті, обмежує видатки органів виконавчої влади виключно тими коштами, що надійшли до відповідного централізованого фонду.

Принцип ефективності та результативності полягає у тому, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягти максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності передбачає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наданні суспільних послуг їх безпосередньому споживачеві.

Принцип цільового використання бюджетних коштів є одним з основоположних принципів кошторисно-бюджетного фінансування, що полягає у тому, що всі бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти з бюджету спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень.
Принцип справедливості і неупередженості, закріплений Конституцією України (ст. 95), - бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

Принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

Принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

3. Керівні органи НБУ: порядок формування і повноваження.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

До складу Ради НБУ входять члени Ради НБУ, призначені ПУ (7 членів) та ВРУ (7 членів). Голова НБУ, який призначається на посаду ВРУ за поданням ПУ, входить до складу Ради НБУ за посадою. Членом Ради НБУ на громадських засадах може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою. Строк повноважень членів Ради НБУ - 7 років, крім Засідання Ради НБУ проводяться не рідше одного разу на квартал, позачергові – за ініціативою Голови Ради НБУ, Голови НБУ або за наполяганням не менше 1/3 від загальної кількості її членів. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше 10 її членів. Повноваження Ради НБУ: 1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх ВРУ для інформування, 2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї; 3) затверджує Регламент Ради НБУ; 4) затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає ВРУ та КМУ до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік; 5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ; 6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки НБУ, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс НБУ, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс НБУ; 7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису НБУ та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік; 8) затверджує рішення Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях;

4. Особа яка має економічну освіту та стад роботи 2,5 роки на ек. Підприємстві була допущена аудиторською палатою до проходження кваліфікаційного іспиту для отримання сертифікату аудитора. Чи правомірні дії аудиторської палати? Які вимоги до кандидатів на проходження іспиту?

Згідно ЗУ «Про аудиторську діяльність» право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Тому у даному випадку аудиторська палата не мала права допустити особу до складання іспиту через відсутність необхідного досвіду роботи.

5.Клієнту банку було відмовлено в наданні інформації про фінансовий стан власника істотної участі банку. Чи правомірні дії службової особи ?

Згідно ст..56 ЗУ « Про банки і банківську діяльність», банк на вимогу клієнта має надати перелік керівників банку, його відокремлених підрозділів, а також фізичних і юридичних осіб, які мають істотну участь у банку.(п.2) Також банк зобов’язаний на постійній основі розміщувати на веб-сайті банку актуалізовану інформацію про власників істотної участі у банку в обсязі визначеному НБУ. Тому відмова співробітника банку є не правомірною.

Білет №16, 32

1. Фінансові правовідносини і банківські правовідносини: поняття, особливості, склад.

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Склад ФПВ визначається їх суб`єктом, об`єктом та змістом.

Суб`єкт ФПВ – це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Суб`єкт ФПВ повинен мати фінансову правоздатність – це здатність мати права і обов`язки, передбачені законом; та фінансову дієздатність – це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов`язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію.

Види (групи) суб`єктів ФПВ: 1) суспільно-територіальні утворення – Україна як держава загалом, адміністративно-територіальні одиниці (АРК, області тощо); 2) колективні суб`єкти – органи державної влади, організації та інші; 3) індивідуальні суб`єкти – фізичні особи, іноді посадові особи.

Об`єкт ФПВ: це те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб`єктивних прав та обов`язків –фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб`єктивних прав та юридичних обов`язків учасників фінансових відносин.

Зміст ФПВ складають права і обов`язки, які мають суб`єкти:

1) суспільно-територіальні утворення: а) матеріальні та процесуальні бюджетні права (на розгляд і затвердження бюджету - державного та місцевого); б) права на встановлення податків і зборів (державних і місцевих); в) права на отримання і стягнення податків і зборів (державних і місцевих); г) права у сфері державного кредитування; е) держава має право грошової емісії; є) право на випуск місцевих позик; ж) право на отримання фінансової допомоги з державного бюджету тощо;

2) колективні суб`єкти: а) право на отримання бюджетних асигнувань (бюджетні установи); б) право на отримання бюджетних кредитів; в) право на участь у кошторисному процесі; г) обов`язки зі сплати податків і зборів; є) обов`язки податкових агентів; ж) обов`язки з перерахування до бюджету вільного залишку прибутку або частки прибутку (казенні, державні підприємства); з) обов`язку надавати в податкові органи інформацію;

3) індивідуальні суб`єкти: обов`язки зі сплати податків і зборів тощо.

Особливості ФПВ: 1) виникають і розвиваються у сфері фінансової діяльності держави; 2) є формою реалізації публічних інтересів; 3) є по суті економічними відносинами (визначаються економікою та є видом економічних відносин); 4) мають майновий характер; 5) є відносинами влади, фінанс.правов. норми мають імперативний характер; 6) одним із суб`єктів є держава або уповноважений державою орган, які мають право надавати владні приписи; 7) мають планомірний характер, є організаційними відносинами;.

Банківські правовідносини є різновидом правових. Це такі суспільні відносини, що встановлюють між учасниками юридичний зв’язок організаційного і майнового характеру, врегульовані нормами банківського права.

Банківські правовідносини виконують такі основні функції:

— закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі банківської діяльності або при здійсненні банківських операцій;

— визначають коло суб’єктів, на яких поширюється дія норм банківського права;

— забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Банківські правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.

Об’єктом банківських правовідносин є те, стосовно чого вони виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів, основою якої є суб’єктивні права й обов’язки, встановлені нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої і навпаки. Наприклад, при поданні до НБУ клопотання резидента-позичальника про отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземного банку резидент-позичальник вправі вимагати розгляду свого клопотання, а НБУ зобов’язаний розглянути таке клопотання. дати відповідь тощо. У свою чергу, НБУ вправі вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій, необхідних для вирішення цього питання, а резидент-позичальник повинен виконувати приписи НБУ.

Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві всім видам правовідносин, але у них є і свої специфічні ознаки. По-перше, вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності держави і пов’язані з її банківською діяльністю. По-друге, ці відносини складаються з двох елементів — владно-організаційного (наприклад, реєстрація НБУ комерційних банків) і майнового (отримання клієнтом кредиту в установі банку). По-третє, однією з вимог банківських правовідносин є обов’язкова участь банків і виконання ними у зв’язку з цим своїх функцій. По-четверте, у цих відносинах задіяний специфічний метод, який ґрунтується на поєднанні двох різних методів регулювання — методі владних повноважень щодо іншого учасника та. методі юридичної рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин.

2.Повноваження Верховної Ради в фінансовому управлінні в державі.

Повноваження Верховної Ради України в галузі фінансової діяльності закріплені Конституцією України. До таких повноважень Верховної Ради України належать: прийняття законів, які регулюють сферу фінасової діяльності; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; призначення або звільнення з посад, надання згоди на призначення й звільнення з посад посадових осіб органів державної влади, які здійснюють фінансову діяльність; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, в тому числі у сфері фінансової діяльності; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України, включаючи й ті, які стосуються сфери фінансової діяльності.

3.Органи управління фінансовими ризиками в банках ,їх повноваження.

Банк створює постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

4. 6 грудня 2012 р був прийнятий зу про державний бюджет 2013 чи відповідає це строкам прийняття чи правомірно зу про держ бюджет.якого числа повинен був прийнятий зу про державний бюджет. назвіть нпа.
Згідно ч.6 ст. 159 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» Закон про Державний бюджет України приймається ВРУ до 1 грудня року, що передує плановому. Тому, у даному випадку присутнє порушення строків прийняття ЗУ «про держ. Бюджет»

5. 17-річний громадянин хотів укласти договір банківського вкладу (депозиту). співробітник банку йому відмовив, посилаючись на недосягнення ним повноліття. обґрунтуйте чи законними є дії співробітника банку

Згідно п.4 ч.1 ст.32 Цивільного кодексу України особа у віці від 14 до 18 років має право самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Згідно з вищезазначеним дії співробітника банку не є правомірними.

Білет №21

1. Держава як суб'єкт фінансових та банківських правовідносин

Держава в цілому виступає в якості суб'єкта фінансових правовідносин насамперед в особі уповноваженого нею органів влади — Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Міністерства фінансів України, Національного банку України тощо. Водночас у фінансових правовідносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені органи, що є притаманним для міжнародних фінансових правовідносин, у першу чергу, для відносин у сфері державного кредиту (коли Україна отримує кошти у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, інших держав тощо).

Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.

Оскільки у фінансовому праві перевагу має метод владних приписів, а у банківському праві в залежності від конкретних правовідносин перевага надається імперативному або диспозитивному, то можна зробити висновок, що роль держави у регулюванні фінансових правовідносин значно більша, ніж у регулюванні банківських правовідносин. Також різняться органи, які здійснюють таке регулювання. Спільними є ВРУ, КМУ, НБУ. Відмінне: керівна роль у регулювання банківських правовідносин належить НБУ, а під час регулювання фінансових правовідносин він скоріш відіграє другорядну роль. Банківські правовідносини: Комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків. Фінансові правовідносини: Міністерство фінансів України, Міністерство доходів і зборів, Державна фінансова інспекція тощо.

2. Правові засади встановлення та справляння податків в україні.

Податковий кодекс (02.12.2010): регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Земельний кодекс (25.10.2001): регулює відносини у сфері встановлення та справляння податків, які стосуються набуття прав власності на землю та використання земельних ділянок.
Митний кодекс (13.03.2012): регулює відносини у сфері встановлення та справляння податків щодо реалізації руху товарів через митний кордон України.
ЗУ Про ліцензування певних видів господарської діяльності

3. Правові засади ліквідації банків в Україні.

Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність (ст.2) м.Київ, 7 грудня 2000 року

Стаття 77. Відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (ЗУ про банки)

Банк може бути ліквідований:

1) за рішенням власників банку;

2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо:

1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається
нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Стаття 44. Ліквідація банку і призначення уповноваженої особи Фонду (ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб)

1. Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених ЗУ Про банки і банківську діяльність.

2. Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:

1) відповідно до плану врегулювання;

2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання;

3) в інших випадках, передбачених цим Законом.

3. Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п’яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

4. Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

5. Ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системоутворюючих банків - на строк до двох років.

Стаття 78. Ліквідація банку з ініціативи власників (ЗУ про банки)

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії.

Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Стаття 88. Ліквідація акціонерного товариства (ЗУ Про АТ)

1. Добровільна ліквідація акціонерного товариства здійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети, з якою воно створювалося, у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Інші підстави та порядок ліквідації товариства визначаються законодавством.

4. Закон про держ бюджет був прийнятий 1 лютого відповідного року. у цей час в пд областях україни сталося природне лихо.За сукупністю даних обставин ВРУ прийняла рішення про зміну бюджетного періоду. Чи правомірні дії ВРУ ? Обгрунтуйте відповідь з посиланням на нормативні акти.

5. Фізична особа звернулася до банку протягом операційного дня, однак по закінченню операційного часу банку з платіжним дорученням. Співробітник банку відмовив у прийнятті доручення. Чи правомірні дії банку? обгрунтувати з посиланням на нпа.

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

Білет №28, 44

1. Банківські послуги: поняття види, характеристика як виду фінансових послуг

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін. Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо.

До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо.

Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.

До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам.

До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації), їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.

Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом користуються послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з'являється попит і на такі послуги, як лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги.

Швидко розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля-продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо.

Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування; Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається у розстрочку.

Факторинг - банківська послуга, яка виникла в банківській практиці в 50-ті роки XX ст. Він являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов'язані з постачанням товарів або наданням послуг.

Гарантія - це зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грошову суму.

Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно у розпорядження іншої особи - довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи-бенефіціара.

2. Правові основи аудиторської діяльності В Україні

Правове регулювання аудиторської діяльності здійснюється згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (далі — Закон). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудита) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення, і може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит). Затрати на проведення аудита відносяться на собівартість товару (продукції, послуг). Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об’єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог цього Закону та інших законів України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Проведення аудита є обов’язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Аудитор може надавати аудиторські послуги індивідуально (на підставі чинного сертифіката) або як працівник аудиторської фірми.Аудиторська фірма має право надавати аудиторські послуги за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифікат.(5 років). Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. В договорі на проведення аудита та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.Замовник зобов’язаний створити аудитору (аудиторській фірмі) належні умови для якісного виконання аудита. Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа. Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника.

3. Регулятивний капітал банку: поняття, складові, структура

РЕГУЛЯТИВНИЙ КАПІТАЛ (regulatory capital) – один із найважливіших показників діяльності
банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільності банківської діяльності. Р.к. банку складається із основного та додаткового капіталу.

Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій та додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати наступним критеріям: 1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання; 2) фонди та рух коштів до них і з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку; 3) фонди повинні бути в розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання в разі появи збитків; 4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

Додатковий капітал, за умови затвердження Національним банком України, може включати: 1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати таку саму якість і природу, як і розкритий капітальний резерв); 2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання); 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: вони є незабезпеченими банком,субординованими та повністю сплаченими; вони не можуть бути погашені за ініціативою власника; вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати; 4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовами договору не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сумасубординованого боргу, включеного в капітал, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п’яти останніх років дії договору

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. Додатковий капітал не може бути більш як 100% основного капіталу. Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір Р.к. нижче мінімально встановленого рівня. Р.к. банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення. Відповідно до чинного законодавства мінімальний розмір Р.к. має становити 120 млн. грн. Розмір Р.к. банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал.

4. Задача. Під час бюджетного періоду група депутатів ВРУ внесла закопроект про зміни до ЗУ "Про ДБУ на 2013 р.". Даний законопроект передбачав внесення змін і до інших законів. Чи правомірні дії депутатів? Який орган наділений повноваженням вносити проект змін до ЗУ "Про ДБУ"? Назвіть підстави і порядок внесення змін до ЗУ"Про ДБУ"

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України зміни та доповнення до чинного Закону про Державний бюджет протягом бюджетного (фінансового) періоду можуть бути внесені за поданням осіб, які мають право законодавчої ініціативи, з додержанням вимог Бюджетного кодексу та цього Регламенту.

Зміни та доповнення до Закону про Державний бюджет не можуть змінювати чинне законодавство. У разі такої потреби спочатку вносяться зміни до відповідних законів, а після цього повинні розглядатися пропозиції про зміни та доповнення до Закону про Державний бюджет. Ці пропозиції повинні розглядати Комітети Верховної Ради України, до компетенції яких належить галузь, про фінансування якої йдеться у проекті змін і доповнень, а їх висновки розглядає Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Проект закону про внесення змін до Закону про Державний бюджет України розглядається у Верховній Раді України в порядку, визначеному розділом IV «Законодавча процедура» Регламенту Верховної Ради України, тобто за загальною процедурою, визначеною для всіх законопроектів.

Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету та в інших випадках, передбачених БКУ.

5. Задача. Фізична особа подала до банку документи на отримання кредиту у розмірі 10 000 євро для придбання автомобіля. Фізична особа подала документи, які підтвердили фінансову платоспроможність особи ( зарплата - 30 000 грн.). Натомість банк відмовив у видачі кредиту, а натомість запропонував особі взяти кредит у гривні. Чи правомірна відмова банку?

Отже, дії банку правомірні.

Білет №29, 45

1. Банк як фінансова установа: поняття, особливості діяльності, відмінність від інших фінансових установ.

Відповідно до ЗУ « Про банки і банківську діяльність»

Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України

З визначень видно, що поняття фінансової установи є значно ширшим. Також банки вже за своєю природою є фінансовими установами. Відмінність банків від інших фінансових установ є те, що вони діють виключно на підставі ліцензії, і лише вони мають право надавати банківські послуги.

2. Загальна характеристика державного соціального страхування: види, поняття

Правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування.

ЗУ "Про страхування" «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (ЗУ "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

Страхування служить для компенсації випадково виникаючих матеріальних збитків шляхом взаємних внесків багатьох осіб. Змістом страхування є система замкнених відносин між її учасниками по перерозподілу збитків від настання страхових подій.

Види страхування - в залежності від об'єктів страхування (згідно з ЗУ "Про страхування"): 1) особисте - об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю або з додатковою пенсією; 2) майнове - об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням майном; 3) відповідальності - об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з необхідністю здійснити відшкодування завданого збитку третім особам.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

пенсійне страхування;

страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

страхування на випадок безробіття;

інші види страхування, передбачені законами України.

3. Підзвітність НБУ

НБУ підзвітний ПУ та ВРУ в межах їх конституційних повноважень (ст. 51 ЗУ "Про НБУ").

Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ ВРУ за поданням ПУ; 2) призначення та звільнення ПУ половини складу Ради НБУ; 3) призначення та звільнення ВРУ половини складу Ради НБУ; 4) доповідь Голови НБУ ВРУ про діяльність НБУ; 5) надання ПУ та ВРУ двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ має право подавати ПУ у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій НБУ

Національний банк України щоквартально надає інформацію Президенту України, Кабінету Міністрів України та Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності щодо безготівкової емісії у відповідному періоді, а саме:

проведення операцій з рефінансування банків;

проведення інтервенцій на міжбанківському валютному ринку;

проведення операцій на фондовому ринку.

Національний банк щорічно подає Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України:

до 15 березня - прогнозні монетарні показники на наступний рік;

до 1 квітня - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахуванню до Державного бюджету України;

до 1 вересня - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу наступного року, яка підлягатиме перерахуванню до Державного бюджету України.

4. Відповідно до статті 59

1. Місячна звітність про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним., отже державне казначейство порушило норми бюджетного кодексу.

5. Відповідно до ЗУ « Про НБУ» заступник мав право отримати кредт, оскільки відповідно до цього закону (ст.. 65) Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління Національного банку та іншим службовцям Національного банку забороняється отримувати позики від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку.

Білет №37

1. Предмет фін. права і предмет банківського права: поняття та особливості

Предмет ФП, як галузі публічного права, - суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. – тобто відносини щодо формування, розподілу й використання централізованих й децентралізованих фондів коштів з метою реалізації функцій держави.

Предмет ФП, як науки, - є фінансове право як галузь права України, яка є системою знань у вигляді фінансово-правових концепцій, категорій, принципів; правил юридичної техніки у сфері державних фінансів; наукових прогнозів і пропозицій щодо вдосконалення правотворчої і правозастосовної діяльності.

Предмет науки фінансового права становить сукупність його основних компонентів: 1) Норм та інститутів фінансового права України; 2) Фінансово-правових відносин; 3) Фінансового законодавства; 4) Тенденцій розвитку фінансово-правового регулювання.

Предмет бюджетного права складають бюджетно-правові відносини: 1. щодо організації і побудови бюджетної системи; 2. міжбюджетні відносини; 3. щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів; 4. щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням; 5. щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також щодо структури доходів та видатків.

Бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.

Коло правовідносин у сфері бюджетної діяльності є досить широким, оскільки включає відносини, пов'язані зі встановленням бюджетного устрою та бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.

2. Видатки бюджету

Видатки бюджету- кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Видатки бюджету характеризуються як рух грошових коштів із бюджету на фінансування програм і заходів, які передбачені в бюджетних запитах. До категорії видатків бюджету, що є новацією в Кодексі, не включається: 1) погашення боргу; 2) надання кредитів із бюджету; 3) розміщення бюджетних коштів на депозитах; 4) придбання цінних паперів; 5) повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування. Перші чотири групи включені в поняття “витрати бюджету”. П’ята група виводиться з категорії видатків бюджету. Необхідно зазначити, що бюджетне відшкодування (як правило, валовий внутрішній продукт) у видатковій частині не виділялося, а віднімалося в дохідній частині бюджету. Повернення надміру сплачених до бюджету сум податків узагалі не класифікувалося в бюджеті, натомість проводилися взаємозаліки на рівні податкової адміністрації.

Класифікацію видатків бюджету та їх характеристику розкрито у Бюджетному Кодексу України

3.Фінансові установи

Фінансові установи

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року, фінансова установа це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.
1. Ломбард - фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.
Для надання фінансових послуг ломбард повинен відповідати таким вимогам:

- Діяльність ломбарду повинна відповідати вимогам законодавства про фінансові послуги.

- Повинен бути внесений до Державного реєстру фінансових установ.

- У разі необхідності, мати ліцензію на надання певних видів фінансових послуг.

- Мати внутрішні правила або положення, що регламентують надання ломбардом фінансових та супутніх послуг, затверджених у встановленому порядку.

- Установчі документи ломбарду повинні відповідати вимогам законодавства та містити вичерпний перелік видів фінансових послуг та супутніх послуг, які надає ломбард.

- У повному найменуванні ломбарду повинно міститься слово "ломбард".

- Не здійснювати будь-якої іншої підприємницької діяльності, крім підприємницької діяльності, передбаченої законодавством для ломбардів.

- Мати власну облікову та реєструючу систему.

- У своїй діяльності дотримуватися вимог чинного законодавства, зокрема про захист прав споживачів.

Реєстрація ломбарду включає наступні етапи:

- Реєстрація юридичної особи у формі Повного Товариства (7 робочих днів)

- Включення зареєстрованої юридичної особи до реєстру фінансових установ (1-1,5 місяці)

- Отримання ліцензії на право торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. (15 робочих днів)

2. Фінансовий лізинг.

Фінансова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) операції з фінансовими активами, які полягають в набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізингу.

Компанії, які здійснюють діяльність з фінансового лізингу за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Для здійснення своєї діяльності Компанії, які мають намір займатися діяльністю фінансового лізингу зобов’язанні отримати відповідну Довідку, яка видається Держфінпослуг. Строк отримання довідки- 1 місяць

3. Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок обєднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених Законом України «Про кредитні спілки». Для створення кредитної спілки потрібно не менш 50 осіб, що, відповідно до Закону про кредитні спілки, можуть бути членами кредитної спілки і які обєднані хоча б по одній з наступних ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або відносяться до одного професійного союзу, обєднання професійних союзів, іншої суспільної чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Реєстрація кредитної спілки включає наступні етапи:

- Реєстрація громадської організації в органах юстиції (1 місяць).

- Внесення кредитної спілки до реєстру фінансових установ (1-1,5 місяці).

- Отримання ліцензії на право проведення діяльності кредитної спілки по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки та ліцензії на право проведення діяльності кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

4. Страхові компанії. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страхової компанії повинно бути не менше трьох осіб.

При створенні страхової компанії статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими ніж страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю , але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Ліцензія видається на кожний вид страхування окремо.

Билет, номер котрого неизвестен :)

1. Банківске та фінансове право предмет поняття метод співвідношення та взаємозв'язок.

Фінансове право є галуззю публічного права, оскільки предмет фінансового права обмежений сферою публічних фінансів, і при здійсненні фінансово-правового регулювання постає завдання задоволення передусім публічного інтересу.

Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового права, полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життєдіяльності суспільства — фінансовій діяльності.

Як будь-яка Інша галузь права фінансове право характеризується специфічним предметом і методом правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються в галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування та врегульовані фінансово-правовими нормами.

Фінансові відносини, що є предметом фінансового права, мають місце при формуванні, розподілі й використанні державного й місцевого бюджетів, спеціальних цільових фондів; у сфері оподаткування, державного й муніципального кредиту, бюджетного фінансування, фінансового контролю, обов'язкового державного страхування, грошового обігу, розрахунків, банківського регулювання й нагляду, валютного регулювання.

Методом правового регулювання фінансового права є система юридичних прийомів (способів), за допомогою яких здійснюється регулювання фінансових правовідносин, юридичний вплив на учасників останніх.

Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів (імперативний), який полягає у державно -владних вказівках одному учаснику фінансових відносин з боку іншого. Цей останній виступає від імені держави чи місцевого самоврядування та наділений у зв'язку з цим відповідними повноваженнями. Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги органу державно! влади чи органу місцевого самоврядування в галузі фінансової діяльності.

Окрім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: узгодження, рекомендації, координації і т.п. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.

Отже, фінансове право —це самостійна галузь права, яка є системою норм прав, що регулюють суспільні відносини у процесі формування, розподілу й використання централізованих децентралізованих фондів коштів держави та місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань і функцій і задоволення публічного інтересу.

Банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що об слуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністра тивному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, На ціональний банк України (НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто за стосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

Банківське право тісно пов'язано з фінансовим правом. Якщо фінансове право регулює відносини, що безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави, тобто з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів держави, то банківське право регулює суспільні відносини в межах банківської системи, відносини між банками і клієнтами тощо, з використанням правових засобів, характерних для фінансового права. Існує також тісний взаємозв'язок банківського права з такими економічними дисциплінами, як банківська справа, гроші і кредит та ін. Сутність банківського права значною мірою визначена сутністю фінансовою і грошово-кредитною системами, закономірностями їх взаємозв'язку, тоді як понятійний апарат економічних дисциплін безпосередньо використовується в банківському праві.

2. Законодавчі обмеження нац банку та банків

Стаття 71. Обмеження діяльності

Національному банку забороняється:

1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ, крім передбачених законом випадків;

2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язанііз забезпеченням діяльності Національного банку та його установ;
3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям Національного банку;
4) надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом.

Обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, не стосуються:

1) набуття з метою покриття заборгованості Національного банку будь-яких прав та активів за умови їх відчуження в
найкоротший строк;

2) випадків, передбачених статтею 42 цього Закону;

3) участі у капіталах інших підприємств, установ, що забезпечують діяльність Національного банку;

4) виробничої діяльності Банкнотно-монетного двору, фабрики банкнотного паперу та Державної скарбниці України, яка
здійснюється відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку

5) виробничої діяльності державних підприємств, що входять до сфери управління Національного банку України, щодо виготовлення бланків цінних паперів, бланків для оформлення результатів надання адміністративних послуг (крім власних бланків органів виконавчої влади, інших державних органів), бланків документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, бланків документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальнийстатус, бланків інших документів, які відповідно до законодавства потребують використання спеціальних елементів захисту, марок акцизного податку.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1. приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;2. майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставо держателя відповідно до умов договору застави; З. майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів.Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Банки мають право здійснювати інвестиції. Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Це обмеження не застосовується у разі, якщо: 1. акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року; 2. банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції,емітентом яких є інший банк; 3. цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, якийотримав їх у результаті андеррайтингу. 4. акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїхклієнтів.

Угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами , не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Такі угоди визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Пов'язаними особами є:1. керівники банку; 2. власники істотної участі в банку; 3. близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені впунктах 1 і 2; 4. афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Більш сприятливими умовами визначаються: 1. прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2. придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3. здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснивби в інше підприємство; 4. оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товарні послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для : - погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; - придбання активів пов'язаної особи банку; - придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється.

3. Кошторис та види правові основи бюджетно-кошторисних операрацій.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це порядок виділення бюджетних коштів установам, що перебувають на бюджетному фінансуванні, на основі фінансових планів — кошторисів, з метою здійснення ними основної діяльності.
Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа —це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Принципи, кошторисно-бюджетного фінансування:

1) загальні принципи фінансування:

2) спеціальні принципи бюджетного фінансування:

- видання коштів відповідно до прогнозів соціально-економічного розвитку на кожний плановий рік;

- планування й фінансування на підставі економічних нормативів;

- дотримання режиму економії.

Режим кошторисно-бюджетного фінансування охоплює широке коло об'єктів, зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають: установи соціально-культурної сфери: освіти, науки, культури й мистецтва, охорони здоров'я, соціального захисту й соціального забезпечення, фізичної культури й спорту тощо; органи державного управління, правоохоронні органи, органи державної безпеки тощо.

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис.

Кошторис бюджетних установ — це основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі стосовно одержання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Обсяг бюджетних повноважень головного розпорядника бюджетних коштів визначає бюджетне призначення—повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом, законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Бюджетним асигнуванням є повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету.
Бюджетне зобов'язання — це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення Інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ від 28 лютого 2002 року №228 кошторис має дві складові частини:
1) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету

2) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень Із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.
Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України. Форму кошторису визначено наказом Міністерства фінансів "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" від 28 січня 2002 року № 57.

Існують такі види кошторисів:

1) індивідуальні;

2) зведені.

Вони розрізняються за рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.
Бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси.

Бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.

4. Чи може син деректора бути аудитором?

Згідно ст. 4 ЗУ Про аудиторську діяльність, у якій вказано, що аудиторам забороняється безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Тобто якщо син директора також буде займатися даною діяльністю, то він не має права бути аудитором.

Вимоги, які ставляться до аудитора згідно цієї ж статті:

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець або у складі аудиторської фірми з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець лише після включення його до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Аудитором не може бути особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

5. Нацбак приняв рішення про емісію коштів, а також про закриття казначейських зобов'язань. Чи має право?

Зу про нацбанк

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

Операціями відкритого ринку Національного банку, в тому числі з премією або з дисконтом, є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку.Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках Національного банку

як його пасив. Банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного

банку і забезпечуються всіма його активами.

1. Информационная культура
2. Пояснительная записка2
3. Тема- Причины и начало первой российской революции ее характер своеобразие расстановка политических сил
4. тема ИП ~ исходное положение КГ ~ контрольная группа ЛГ ~ лечебная гимнастика ОДА ~ опорнодвигательны
5. ТЕМА- ОСТРЫЙ ПАНКРЕАТИТ УТВЕРЖДЕНО на методическом собрании кафедры хирург
6. Предметная область и ее онтология
7. СБОРНИК ТЕСТОВЫХ ЗАДАНИЙ ПО ТОПОГРАФИЧЕСКОЙ АНАТОМИИ И ОПЕРАТИВНОЙ ХИРУРГИИ
8. Философское знание
9. Управление финансовыми потоками на примере предприятия РосСибСтрой
10. Доклад- Вымирание динозавров
11. Неясно и происхождение его названия
12. КЕМЕРОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ЮРИДИЧЕСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УГОЛОВНОГО ПРАВА И ПРОЦЕСС
13. Ефективність заходів по покращенню якості води
14. Фаворит Аккуратные ступеньки открывают вход в дом а небольшой навес над ними только подчеркивает стр
15. высота ширина Площадь круга- Кинематика
16. Курсовая работа- Проблемы формирования местных бюджетов
17. Системный клещевой боррелиоз
18. Вариант 8 Задача 431 Даны действительные числа s t
19. На тему- Креативный менеджмент
20. а 1620002024 40703810401080000019

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе