Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
7) порівняйте підходи до співвідношення моралі і політики в історії політичної думки. Чи можливе поєднання політики та моральності.
З точки зору політичної етики можливі дві ситуації. Перша— коли те або інше політичне діяння за жодних умов не може бути морально.
Аморальним є професійна некомпетентність політика, незнання суспільного життя, нерозуміння суті процесів, що відбуваються, незалежно від того, усвідомлює це політик — носій непрофесіоналізму, чи ні. Аморальність непрофесіоналізму особливо небезпечна на перехідних стадіях суспільства, коли в політичне життя включається велика кількість некомпетентних діячів.
Інша ситуація виникає при розв’язанні такої етичної проблеми, як привілей політичної еліти. Взагалі виникає запитання, чи можлива еліта без привілеїв? В політології з цього приводу існує дві позиції. Ліворадикальна виходить із того, що якщо еліта матиме ряд привілеїв, то вона буде думати не стільки про захист інтересів народу, особливо його найбідніших верств, скільки про захист своїх привілеїв, і тому з часом перетвориться в групу, що протистоїть народним масам. Консерватори, заперечуючи такі погляди, наголошують на тій величезній відповідальності, яку несе політична еліта. Багато політологів вважають, що справа тут у визначенні тієї тонкої грані, яка потрібна еліті для виконання політичних функцій і яка не переходить у зловживання.
В цьому випадку йдеться вже про моральну дилему в політиці, висунену Н. Макіавеллі. Вона полягає в тому, що творячи добро, політики за певних обставин порушують моральні норми. Але це не означає, що зіткнувшись з моральною дилемою, треба обов’язково вибирати зло. Можна вважати, що політик діє морально, коли добро від його вчинків перекриває зло. Це не виключає, що політик, особливо в стресовій ситуації, коли все напружене і спотворене, має право на відхід від одних пластів моралі, орієнтуючись на інші.
Політична діяльність є зоною ризику. І коли політичний діяч бачить протиріччя цілей і засобів їх досягнення, коли він опинився в ситуації морального вибору, тоді єдино етичним буде діяння за девізом: “Сміливість, благородство
Розв’язання моральної дилеми передбачає, що реалізм і мораль в політиці не є альтернативними при дотриманні певних умов.Втручання етики повинно обмежуватися постійним нагадуванням йому того, що основою здійснюваної політики є гідність особи. І якщо політик вірить в ідеї, які проголошує, то не повинен уражати цієї цінності.
Моральна дилема не виключає консенсусу, оскільки моральний абсолютизм, який полягає у переконанні, що існують моральні принципи, які не можна порушувати за жодних обставин, у політиці виявляється неплідним саме з моральної точки зору. Подолання крайнощів такого абсолютизму (чи догматизму), культивування в політичній діяльності орієнтації на компроміс, моральне стимулювання консенсусу надають реальності моральним ідеалам.
На користь допустимості морального компромісу свідчить те, що мораль не може бути абсолютним і останнім авторитетом. Мораль, як і політика (хоча перша меншою мірою, ніж друга), виступає не тільки як ціль. Це і засіб. Ціннішим, вищим за мораль є благо життя. Звичайно, моральний компроміс у політиці — це певна поступка живому життю. Сфера такого компромісу не безмежна.
Проблема морального вибору має різні аспекти. Так, перед політиком може стати альтернатива кому служити: ідеалові Свободи чи ідеалові Рівності. Це моральні ідеали. Не можна сказати, що один служить морально позитивному, а другій — аморальному. Тут існує не вибір між добром і злом, а зіставлення паритетних моральних цінностей. Складність у тому, що зміст цих цінностей з часом трансформується. Сучасне розуміння співвідношення рівності і справедливості рельєфно виявляється в поглядах Д. Роулса — філософа ліберальної орієнтації, Д. Белла — філософа ліворадикального спрямування. В їхніх концепціях несправедливість і нерівність постають як органічна частина справедливого устрою. Йдеться лише про їх впорядкування, обмеження, регулювання. Несправедливі ті нерівності, які не приносять користі всім людям, вважає Д. Роулс. Справедливі існуючі нерівності, що приносять користь усім людям, заперечує Д. Белл. А взагалі розрізнити “добро” і “користь” — значить знайти міру їх взаємодії. Саме тут криється моральне обгрунтування консенсусу.
Одним із аспектів моральної дилеми в політиці є проблема зловживання владою. Той. хто стоїть при владі, бере на себе відповідальність. Хто здійснює свою власну волю через волю інших, той обмежує вільний вибір інших, їхню спроможність піклуватися про себе.
Зловживання владою означає, що її носій не виправдовує покладеної на нього відповідальності, перед спільним благом він надає перевагу особистим інтересам, інтересам своєї партії чи групи. Пояснюється це двома об’єктивними причинами. Перша — влада занадто велика — необмежена, неконтрольована і свавільна. Друга — влада занадто мала, піддається багатьом впливам і не здатна виконувати відповідну організуючу роль.
Демократична правова держава передбачає механізми усунення причин зловживання владою .Правова держава спричинюється до моралізації політики. При цьому правильне використання влади не вимагає ніякої особливої доброчесності — воно зумовлене інтересами винятково носія влади.
8. -Політика дозволяє педагогіці враховувати особливості політичних явищ та процесів для визначення змісту соціальної політики щодо дітей та молоді, соціального виховання та характе-ристик процесу соціалізації особистості.
-Право дає можливість відстоювати інтереси дітей та молоді в соціально-педагогічній діяльності на основі державних та міждержав-них правових документів.
-міністерство продовжує серію семінарів, круглих столів, практикумів щодо наукового і методичного супроводу нових шкільних навчальних програм.