Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЕКЦІЯ
ТЕМА. Зміст освіти
ПЛАН
ЛІТЕРАТУРА
1. Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів // Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної політики України. — К., 1999. — № 9.
2. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століт тя»). — К., 1994.
3. Державні стандарти загальної середньої освіти в Україні. — К., 1997.
Жерар Ф.-М. та ін. Як розробляти та оцінювати шкільні підручни ки. — К., 2001.
4. Закон України «Про загальну середню освіту» // Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної політики України. — К., 1999. — № 9.
5. Зорина Л. Я. Программа — учебник — учитель. — М., 1989.
6. Концепція професійної освіти України. — К., 1991.
7. Матюша І. К. Гуманізація навчання і виховання в загальноосвітній школі. — К., 1995.
8. Теоретические основы содержания общего среднего образования / Под ред. В. В. Краевского, И. Л. Лернера. — М., 1983.
1. Сутність змісту освіти
Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. її результатом є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості як основа для подальшої освіти і трудової діяльності. Вона є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. Як зазначено в Законі України «Про загальну середню школу», завданнями загальної середньої освіти є: виховання громадян України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина: реалізація прав учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).
Освіта покликана прилучити молодь до вироблених людством знань, цінностей. Саме в цьому закріплена проблема змісту освіти.
Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.
В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великий обсяг знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов, математики, які тренують розум учнів. Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив її і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «загальну культуру за допомогою тренування мислення».
З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти. Згідно з якою, головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань її прихильники вважали, що в процесі засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.
Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», які проголошують: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою й національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою та виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностич-ність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, формування змісту освіти має виходити з того, що загальна освіта покликана давати знання, які сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.
Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до державних документів про школу і державних стандартів освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Зміст освіти полягає у переданні та засвоєнні підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід про способи діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.
Завдання освіти повинні відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.
Сучасна дидактична теорія пропонує таку систему критеріїв добору змісту основ наук: цілісне відображення у змісті освіти завдань формування основних якостей особистості шляхом представлення у навчальних програмах усіх основних теорій, законів і понять, основних видів діяльності; висока наукова і практична значущість змісту, який включений в основи наук (навчальна програма повинна містити найуніверсальніші та найінформативніші елементи змісту, важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять); відповідність складності змісту реальним навчальним можливостям учнів певного віку; відповідність обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити на його вивчення, вилучення з цією метою з навчальних програм менш важливих питань, урахування міжнародного досвіду побудови змісту середньої освіти; відповідність змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи; гуманізація змісту освіти, яка передбачає забезпечення особистісної значущості засвоєння знань для кожного учня, реалізацію принципу природовідповідності у навчанні.
У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Основними шляхами реформування загальної середньої освіти у ній проголошено встановлення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забез печення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педаго гічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.
З 2003/2004 навчального року в практику середньої загальноосвітньої школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні.
Профільне навчання — одна з форм диференційованого навчан ня, яка забезпечує диференційоване засвоєння, з урахуванням вимог вищих навчальних закладів і професійно-технічних закладів освіти, групи споріднених навчальних предметів і вивчення решти їх в оптимально-інтегрованому режимі.
Таке навчання передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів, створення умов для навчання учнів старшої школи відповідно до їхнього професійного самовизначення. Цій меті підпорядковані цілі, зміст і структура організації навчання.
Головною метою профільного навчання є забезпечення можливостей для рівного доступу учнів до здобуття загальноосвітньої, профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж життя, виховання особистості, здатної до саморегуляції, професійного зростання, мобільності в сучасному суспільстві. Спрямоване воно на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних і соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.
Основні напрями та профілі навчання учнів на старшому ступені школи:
соціально-гуманітарний напрям: іноземні мови, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний профілі;
природничо-математичний напрям: математика і комп'ютерна техніка, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний профілі;
фізкультурно-військовий напрям: фізкультурно-оздоровчий і військовий профілі;
художньо-естетичний напрям: образотворче мистецтво, художні народні промисли, вокально-хоровий, вокально-інструментальний та інші профілі;
виробничо-технологічний напрям: будівельний, електротехнічний, механізації, агротехнічний, косметико-перукарський та ін.
Профільне навчання запроваджується з 10 класу на старшому ступені школи. Підготовка до нього здійснюється у початковій школі (вибір вчителями, батьками додаткових годин для інтелектуального та фізичного розвитку дітей: математичні лабіринти, ігри, світ квітів, моя родина тощо), а в основній школі учні обирають факультативні курси відповідно до кількості годин варіативної частини навчального плану та своїх інтересів.
На підготовчо-розвивальному етапі (початкова школа) у зв'язку з інтенсивним психологічним вивченням учнів домінує розвивальна спрямованість навчальних занять, запроваджуються спеціальні розвивальні уроки з метою оптимального розвитку виявлених природних задатків, підготовки дітей до вибору в основній школі факультативних курсів.
На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа) учням створюють умови для самостійного вибору додаткових годин з метою глибшого вивчення предметів інваріантної частини навчального плану та факультативних курсів, які доповнюють або поглиблюють навчальні дисципліни інваріантної частини плану. На цій основі учні готуються до вибору наступного навчального закладу старшого ступеня школи (ліцей, гімназія, реальна школа, професійно-технічне училище, вищий навчальний заклад І—II рівня акредитації).
Загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання кількості дітей, які навчаються українською мовою. Тому одним із найвідповідальніших завдань є визначення національного компоненту навчання й виховання. Розширюється мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вивчення рідної мови, літератури, культури.
2. Особливості навчальних планів, програм і підручників
Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки громадян України визначає державний стандарт загальної середньої освіти, основоположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти через інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент. Варіативну складову формує навчальний заклад з урахуванням інтересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттєвим засобом забезпечення повноцінного розвитку особистості кожного школяра.
На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.
Навчальний план — документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.
Навчальний план має бути спрямованим на всебічний розвиток особистості учня, забезпечувати потреби суспільс тва у вихованні підростаючого покоління, враховувати рівень розвитку вітчизняної і зарубіжної науки, рівень розвитку учнів, їх навчальних можливостей, потреб та інтересів, здобутки національної культури, національні традиції. Як правило, він містить державний і шкільний компоненти змісту освіти.
Державний компонент змісту освіти. Його розробляє Міністерство освіти і науки України. Він покликаний забезпечити соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок, охоплюючи такі предмети і курси (освітні галузі): «Суспільствознавство» — історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людинаі світ». «Мова і література» — українська мова, українська література, іноземна мова, зарубіжна література, література і мова національних меншин. «Культурознавство» — мистецтво, художня культура, основи етики і естетики. «Природознавство» — природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія. «Математика» — математика, алгебра, геометрія. «Фізична культура і здоров'я» — фізична підготовка, допризивна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини, валеологія. «Технології» — трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика. На державний компонент припадає 80% навчального часу, з яких 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25 — природничо-математичних, 16 — оздоровчо-трудових, 5% — естетичних наук.
Шкільний компонент змісту освіти. Охоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи. У середній загальноосвітній школі на це передбачено 71 год. на тиждень (20,1% навчального часу). Резервом часу відає шкільна рада, яка використовує його для задоволення потреб дітей в організації компенсуючих і розвиваючих знань з окремих предметів, введення нових курсів, поглибленого і профільного їх вивчення, занять учнів за індивідуальними програмами. Шкільний компонент повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України «Про освіту».
Навчальний план з профільного навчання (10—12 класи) складається з таких частин:
а) цикл профільних предметів;
б) загальний цикл предметів;
в) курси за вибором для всіх профілів.
Обов'язковими є предмети: українська мова, історія України, інформатика та іноземна мова.
Група профільних предметів складається з інваріативної і варіативної частин. До інваріативної частини профільних предметів належать українська мова, історія України, іноземна мова, інформатика і комп'ютерна техніка. Варіативну частину профільних предметів становлять ті, які винесено в назву профілю і які є його основою. Наприклад, історико-філологічний: українська мова, українська література, історія України, всесвітня історія, зарубіжна література; історико-правознавчий: історія України, всесвітня історія, правознавство; фізико-математичний: фізика, алгебра, геометрія.
Решта загальноосвітніх навчальних предметів викладаються на рівні ознайомлення та розуміння учнями в оптимально зінтегрованому режимі. Утворюючи загальний цикл предметів, учителі повинні підтримати загальноосвітній і загальнокультурний рівень випускників середніх навчальних закладів.
Додатковими годинами за вибором учні можуть поси лити вивчення профільних предметів або вивчати набли жені до них спецкурси.
Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранично допустиме навчальне навантаження учнів, тобто кількість навчальних годин на рік: 1—2 класи — 700; 3— 4 класи — 790; 5 клас — 860; 6—7 класи — 890; 8—9 класи — 950; 10—12 — 1030 годин.
Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності починається у День знань — 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року. Тривалість навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня не може бути меншою 175 робочих днів, II—III ступенів — 190 робочих днів без урахування часу на складання іспитів, тривалість яких не повинна перевищувати трьох тижнів.
Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить 35 хв. — у перших, 40 хв. — у других— четвертих, 45 хв. — у п'ятих—дванадцятих класах. Зміна тривалості уроків можлива за погодженням з відповідними органами управління освітою та органами санітарно-епідеміологічної служби.
Структуру навчального року (за семестрами) й тривалість навчального тижня встановлюють загальноосвітні навчальні заклади в межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним органом управління освітою. Тривалість канікул у загальноосвітніх навчальних закладах упродовж навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.
На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено особливості організації навчально-виховного процесу.
Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою.
Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.
Система викладу змісту навчального матеріалу у навчальній програмі з предмета може бути:
Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науковотехнічного прогресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів з коленого предмета.
До навчальних програм додають пояснювальні записки, що розкривають основні завдання викладання предмета, особливості організації й методів навчальної діяльності, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.
Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники.
Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, ви значеними програмою і вимогами дидактики.
У навчальному процесі підручник виконує такі функції: а) освітню, що полягає в забезпеченні процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань, у формуванні в них пізнавальних умінь; б) розвивальну, що сприяє розвиткові учня, його перцептивних, мнемонічних, розумових, мовленнєвих та інших здібностей; в) виховну, що сприяє формуванню світогляду в учнів, моральних, естетичних та інших якостей і рис особистості школяра; г) управлінську, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях; ґ) дослідницьку, яка спонукає учня до самостійного вирішення проблем, навчає методів наукових пошуків.
Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.
До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін., які сприяють зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплюють навички самостійної роботи.
Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливіший матеріал має бути проілюстрований схемами, малюнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.
Складається підручник з текстового і позатекстового компонентів. Текстовий компонент містить основний, додатковий і пояснювальний тексти. До позатекстового належать: а) апарат організації засвоєння (запитання і завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
Навчальний матеріал підручника структурно складається з емпіричного, теоретичного і практичного компонентів процесу засвоєння знань.
Емпіричні знання містять інформацію про чуттєвий досвід, відображають поверхові зв'язки і відношення. Цей компонент навчального матеріалу використовують для того, щоб учні навчилися упорядковувати спостережувані факти і явища, розуміти різноманітні класифікації, робити їх і користуватися ними. Утворені емпіричним шляхом абстракції (відображення окремих сторін предметів) є обов'язковим «матеріалом», на основі якого здійснюється перехід від чуттєво-конкретного до конкретного (до сутності).
Теоретичні знання відповідають змісту теоретичного компонента навчального матеріалу, який містить інфор мацію, що проникає в сутність відношення речей. Він оперує науковими поняттями, які відтворюють ідеалізований предмет і систему його зв'язків. Без теоретичного осмислення явища можуть бути предметами лише емпіричного компонента.
Практичний компонент навчального матеріалу є важ ливим засобом підготовки учнів до життя, розвитку їх творчих здібностей, формування рис характеру, поглядів і переконань, інтересу до знань тощо. Він охоплює інформа цію щодо організації засвоєння навчального матеріалу (запитання, пізнавальні завдання, проблемні ситуації, зразки розв'язання завдань, таблиці, пояснення до тексту та ілюстративного матеріалу), а також інформацію про способи діяльності або творчості (опис творчої діяльності, проблемно-пошукові, теоретичні і прикладні завдання, правила, рекомендації, послідовність малюнків, які ілюструють окремі прийоми трудової діяльності та ін.), тобто інформа ційний навчальний текст.
Навчальний матеріал важливо розглядати у єдності всіх його сторін — чуттєвого досвіду (емпіричний компонент), розкриття сутності явищ (теоретичний компонент), розв'язання практичних завдань (практичний компонент).
Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за пов'язаними між собою генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами.
Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світоглядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним матеріалом; в) методи наукового мислення і дос лідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі сту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.
Більшість шкільних підручників складається з емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання) текстів.
За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, ком плексні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні тексти — це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. Програмований текст подає зміст частинами, передбачає перевірку засвоєння кожного «кроку» інфор мації контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути ана літичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.
Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, покликані розширити, поглибити знання учнів з важ ливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки та ін.).
Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за ступенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репро дуктивні та продуктивні. Репродуктивні запитання потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продук тивні запитання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.
Підручник має містити ілюстративний матеріал — зображення, які реалізують педагогічний принцип науко вості підручника специфічними засобами наочності. Ілюстрації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони можуть бути або рівнозначними тексту, або доповнювати його, чи бути об'єктом для запитань, завдань.
Працюючи з підручником, учитель доповнює його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підруч ника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Використовува тиме він на уроці й додатковий місцевий, краєзнавчий матеріал, маневруватиме методичними прийомами під час викладу матеріалу з огляду на те, що для одних учнів він може бути надто складним, а для інших — легкодоступним, надто простим.
Для реалізації інформаційних технологій навчання важливе значення мають електронні педагогічні засоби, зокрема електронні підручники, які повинні відображати інформацію з використанням усього спектру даних (тексту, графіки, аудіо, відео, анімації), передбачати широкі можливості пошуку і навігації (вибору), різноманітну інформаційно-довідкову інформацію, об'єктивну і багатосторонню систему контролю знань, можливості інтерактивного зв'язку учня з учителем.
Оскільки обсягові тексти читати на моніторі комп'ютера складно, підручники передбачають текстовий і звуковий режими навчання. Текстовий можна вважати вдосконаленим аналогом книги, а звуковий — аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі матеріал ілюструється графічною інформацією (схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео), у звуковому — відтворюється дикторський текст, який супроводжується озвученими слайд-шоу. Поєднання візуальної та аудіо інформації значно підвищує ефективність навчання.
Важливе значення для ефективної організації навчального процесу мають посібники для вчителів, одним із видів яких є закритий посібник для вчителя, покликаний допомагати вчителю у використанні в навчальному процесі підручника для учнів. Такий посібник містить поради, спрямовані на ефективну роботу з підручником і використання його можливостей, дає чіткі настанови щодо проведення уроку з використанням підручника для учнів. Здебільшого його вважають додатком до підручника для учнів.
Посібник відкритого типу пропонує вчителеві додаткову (наукову, педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, але не обмежує вчителя детальними інструкціями. Він зорієнтований на стимулювання вчителя до педагогічної творчості.
Незалежно від типу посібник для вчителя повинен містити багато відсутньої у підручнику для учнів основної інформації з метою заохочення їх для самостійного пошуку, додаткову інформацію (документи, архівні матеріали тощо), з якою вчитель, можливо, не знайомий або малознайомий і яка може збагатити навчальний процес, а також недоступну для учнів педагогічну інформацію.
3. Взаємозв'язок загальної, політехнічної і професійної освіти
Освіта є складним феноменом і процесом, який охоплює послідовні етапи і такі взаємопов'язані змістові напрями, як загальна, політехнічна, професійна освіта.
Загальна освіта. Завдання її — забезпечити здобуття учнями основних знань, формування мислительних умінь і навичок.
Загальна освіта — сукупність знань основ наук про природу, су спільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині.
У середній школі загальна освіта охоплює такі рівні, як початкова, основна, повна освіта.
Початкова освіта. Вона забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.
Основна середня освіта. Цей рівень передбачає досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.
Повна середня освіта. Забезпечує цей рівень освіти поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.
Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:
середня загальноосвітня школа: загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);
спеціалізована школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;
гімназія: загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;
ліцей: загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;
— колегіум: загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурноестетичного профілю;
загальноосвітня школа-інтернат: загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;
спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;
загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;
школа соціальної реабілітації: загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);
вечірня (змінна) школа: загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання.
Загальну середню освіту забезпечують 21 219 денних загальноосвітніх навчальних закладів. їх мережа має певні особливості розподілу за територіями: у міських населених пунктах функціонує 30,6% шкіл, у сільських — 69,4%. Контингент учнів (6366,6 тис.) розподіляється у такому співвідношенні: у міських населених пунктах 66%, в сільських — 34% .
До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти належать:
позашкільний навчально-виховний заклад (навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);
міжшкільний навчально-виробничий комбінат (навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці);
професійно-технічний навчальний заклад (навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті);
вищий навчальний заклад І—II рівнів акредитації (навчальний заклад для задоволення потреб громадян в отриманні освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти).
Учні здобувають загальну освіту в процесі вивчення навчальних предметів.
Навчальний предмет — педагогічно обґрунтована система наукових знань і практичних навичок та вмінь, що втілюють основний зміст і методи певної науки.
Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що до нього входять тільки основні положення тієї чи іншої галузі знань, доступні для засвоєння учнями на певному ступені навчання. Навчальний предмет містить також дидактичні матеріали, що допомагають учням оволодіти комплексом навичок і вмінь, необхідних як для подальшого навчання, так і для активної участі в суспільно корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).
Зміст навчального предмета охоплює фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ; узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу — поняття, закони, принципи, основні світоглядні по няття, ідеї, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали, правові норми; методи дослідження і наукового мислення (загальні, особливі, часткові), з якими людина вступає у взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення).Поняття — основна форма знань, що відображає істотні, необхідні ознаки і відношення предметів та явищ.
Кожне поняття має зміст і обсяг, між якими існує взаємозв'язок. Зміст поняття — сукупність істотних ознак, властивостей і відношень предмета думки, відображених у понятті. Обсяг поняття — розмаїття предметів, кожний з яких має ознаки, відображені у змісті поняття (наприклад, кінематика — розділ механіки, який вивчає рух тіл, незалежність від часу величин, що характеризують рух, і взаємозв'язок між ними).
У бутті феноменів природного і соціального світу простежуються стійкі, повторювані, регулярні, упорядковані зв'язки, означені поняттям «закон».
Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.
Регулярність цих зв'язків і відношень свідчить про їх закономірність.
Закономірність — упорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.
Процес пізнання дійсності реалізується в теорії, яка поєднує в собі ідеї, концепції, погляди, вчення, уявлення.
Теорія — система знань, що описує і пояснює сукупність явищ окремої галузі дійсності й зводить відкриті в ній закони до загальної основи (теорія пружності, теорія пластичності та опору матеріалів, атомно-молекулярна теорія у природознавстві).
Своєрідним поєднанням об'єктивного знання про дійсність і суб'єктивного прагнення змінити її є ідея.
Ідея — вища форма пізнання зовнішнього світу, яка відображає об'єкт і спрямована на його перетворення.
Навчальні предмети поділяють на гуманітарний (укра їнська мова і література, іноземна мова, історія) та природ ничо-математичний (математика, фізика, хімія, біологія, географія, креслення) цикли, у процесі вивчення яких здійснюються внутріпредметні та міжпредметні зв'язки.
Внутріпредметні зв'язки — вибір наскрізних для конкретної навчальної дисципліни проблем, що застосовують ся у процесі аналізу більшості явищ, які вивчає дана наука, їх здійснення дає змогу спиратися на попередні знання в процесі засвоєння нового матеріалу, що активізує навчально-пізнавальну діяльність учнів. Міжпредметні зв'язки — узгодженість між навчальними предметами, що дає змогу розглядати факти і явища реальної дійсності з різних точок зору, з позицій різних навчальних предметів. Сукупність знань з різних навчальних предметів розкриває зв'язки, що виявляються в дійсності. Нерідко одні й ті самі факти, явища різні науки вивчають з різних точок зору, в різних аспектах. Пізнання цих зв'язків важливе для формування наукового світогляду школярів.
Міжпредметні зв'язки мають на меті показати і такий їх аспект, коли можливості одного предмета сприяють розв'язанню завдань іншого. Так, математику застосовують під час вивчення фізики, хімії, а знання рідної мови допомагає грамотно висловлювати свої думки усно і письмово з усіх навчальних предметів. Міжпредметні зв'язки реалізуються за умови, що всі шкільні предмети викладають рідною мовою, кожен предмет певною мірою спирається на математичний апарат, тому вчитель має врахувати те, що учні вже знають з рідної мови і математики. Не менш суттєву роль відіграє зв'язок викладання природничо-математичних дисциплін із природою і виробництвом, а гуманітарних — із суспільними явищами. Дбаючи про це, учитель мусить цікавитися викладанням інших дисциплін, передусім суміжних, враховувати їх особливості у своїй діяльності.
Політехнічна освіта. Цей напрям освіти є невід'ємним елементом навчання в загальноосвітніх навчально-вихов них закладах.
Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.
Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання). Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.
Застосовуючи політехнічні знання на практиці, учні набувають практичних, загальнотрудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими знаряддями праці та інструментами, аналіз і часткове складання технічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін.
Професійна освіта. Одним із завдань навчання є підготовка юної особистості до професійного вибору на основі певних знань і навичок. У зв'язку з цим загальна і політехнічна освіта є основою профорієнтації та професійної освіти.
Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.
Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці, форму вання спеціальних практичних умінь і навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхід них фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.
Професійну освіту частково здійснюють загальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факуль тативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але в основному професійну освіту молодь здобуває у професійно-тех нічних училищах і вищих навчальних закладах різних типів і профілів.
У професійно-технічних училищах можна не лише здобути спеціальність, а й отримати середню освіту. Вони готують спеціалістів з понад 800 робітничих професій. Система профтехосвіти спроможна забезпечити місцями для навчання до 25% випускників загальноосвітніх шкіл, які мають базову загальну освіту. Понад 70% з них разом із професією здобувають повну середню освіту.
Особливе місце в підготовці висококваліфікованих кадрів належить вищим навчальним закладам. Вищу про фесійну освіту можна здобути у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації (класичні, технічні та педагогічні університети, академії й інститути); у державних вищих навчальних закладах І—II рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі); вищих навчальних закладах, заснованих на інших формах власності. Система вищої ос віти здатна забезпечити місцями у вищих навчальних закладах 35% випускників загальноосвітніх закладів. У ви щих закладах освіти навчаються і здобувають професію з 71 напряму понад 1,5 млн. студентів: до 620 тис. у закла дах І—II рівнів акредитації та понад 920 тис. — у закладах III—IV рівнів акредитації.
Поєднання загальної, політехнічної та професійної освіти свідчить про органічний зв'язок між науковими дисциплінами, між наукою і виробництвом.
Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі. А для цього він має бути гнучким, мобільним, конкурентоспроможним, уміти інтегруватися у суспільство, презентувати себе на ринку праці. Передумовою цього є критичне мислення; використання знань як інструменту для розв'язання життєвих проблем; здатність генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; володіння комунікативною культурою; цілеспрямоване використання свого потенціалу як для професійної та особистісної самореалізації планів, так і в інтересах суспільства, держави тощо.