Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
78
Європейська валютна система (ЄВС) є регіональною міждержавною валютною системою і представляє собою зону стабільних валютних курсів. Існує вона з 1979 року і включає три основних елементи: спільну рахункову грошову одиницю ЕКЮ, механізм валютних курсів і механізм кредитування. ЄВС – це угода про взаємні курси валют. Коливання курсу двостороннього валютного обміну допускалося з 2,25 до 15% в той чи інший бік. З виникненням загрози досягнення межі курсів певної валюти обов’язковою була інтервенція за рахунок взаємного надання центральними банками необмежених кредитів. Така форма короткострокового кредитування (на три місяці) дозволяла державам справитись з тимчасовим дефіцитом платіжного балансу. Інтервенція впливала не тільки на валютні курси, але й змінювала кількість грошей в обігу, тобто центральний банк, купуючи валюту іншої країни, скорочував її обсяг в країні-емітенті.
Створення ЄВС було стабілізувальним моментом по відношенню до цін і курсів в рамках ЄС, що сприяло формуванню єдиного ринку. Однак вона не вирішувала проблему проведення єдиної валютної політики. Практично німецька марка стала провідною валютою системи. Інші країни в своїй грошовій політиці вимушені були пристосовуватися до дій Німеччини. Виходом з цього положення було створення валютного союзу, який повинен був покласти край нерівності національних валют і проводити єдину валютну політику ЄС. В якості організаційної структури була використана модель Федеральної резервної системи США і здійснений перехід до єдиної валюти – ЄВРО. Це був якісно новий етап в розвитку світової грошової системи. Перехід до єдиної валюти був зумовлений такими причинами:
-ринок ЄС може стати єдиним тільки за умови зникнення різних грошових систем, тобто “євро” стає базою для ринків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, які склалися. Буде завершено формування єдиного спільного ринку з власним механізмом регулювання;
-необхідність прискорення концентрації та централізації капіталу і посилення позицій європейських компаній. Знизяться накладні витрати як фірм, так і населення, пов’язані з обслуговуванням грошового обігу.
Процес руху до валютного союзу ЄС складається з трьох етапів:
-до кінця 1993 року – лібералізація руху капіталів всередині ЄС та уніфікація економічних стандартів;
-до кінця 1998 року – розробка юридичної бази і процедур системи центральних банків, установ Європейського валютного інституту;
-до 30 червня 2002 року – перетворення Європейського валютного інституту в Європейський централізований банк і введення єдиної валюти.
З 1 січня 1999 року курси валют країн, які ввійшли в Євросоюз, були жорстко прив’язані до ЕКЮ за ринковим курсом, а потім один до одного перераховані в “євро”. Основним критерієм вступу до ЄВС є величина дефіциту бюджету, яка не повинна перевищувати 3% ВВП. Тільки Греція не відповідає цій вимозі. Крім того Великобританія, Данія і Швеція поки що відклали свій вступ до ЄВС.
Однак перехід до єдиної світової валюти є перспективою далекого майбутнього з важко прогнозованими результатами. Сьогодні існує багато ринків євровалют, які хоча і тісно взаємодіють один з одним, але залишаються роздробленими.
Створення єдиної валютної системи в межах Європейського Союзу (ЄС) є прикладом переважання інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.
79
Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти як грошові одиниці окремих країн виступають у ролі об’єктів даних відносин. Вони обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази.
Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Будучи частиною грошової системи країни, національна валютна система є формою організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.
Національні валютні системи виникли історично першими, а їх особливості визначаються рівнем розвитку і специфіки економіки зовнішньоекономічних зв’язків конкретної країни.
З’єднуючою ланкою між національними валютними системами виступають валютний паритет і валютний курс. Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо, а валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом. В умовах «золотого стандарту» валютні паритети визначались шляхом співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, нині — на основі спеціальних прав запозичень (СПЗ).
До важливих характеристик валюти належать здатність валюти обмінюватись на інші валюти, або конвертованість. Конвертована валюта — це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватись на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто вільно використовуватись у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.
Розрізняють дві основних форми конвертованості валюти: 1) вільна, або повністю конвертована, 2) частково конвертована. Часткова конвертованість валюти означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти лише іноземними особами, і лише в поточних, а інколи лише в зовнішньоторговельних розрахунках.
Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошей, проте, лише близько 20 держав (США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада та деякі інші) мають повністю конвертовані валюти, близько 50 держав світу мають різні форми частково конвертованих валют. Для решти країн, яка становить більшість, валюті характерна неконвертованість. Вона означає, що держава повністю забороняє будь-які операції обміну своєї валюти на іноземну або дозволяє це робити за згодою уповноважених органів.
Валютний ринок — це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Валютні ринки служать механізмом, за допомогою якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі, на світовому ринку послуг, у процесі міжнародного руху капіталів та інші, що передбачають обмінні операції з валютами різних країн. Їх функціонування та розвиток значною мірою залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері.
Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Гонконзі, Бахрейні, Сингапурі.
Механізм міжнародних розрахунків - складається із сукупності форм розрахунків, що застосовуються підприємствами у зовнішньоекономічній діяльності.
Форма розрахунків — характеристика умов платежу, яка вказує на послідовність дій покупця, продавця і банків, що їх обслуговують, в процесі здійснення платежу.
Ця підсистема включає в себе п'ять форм розрахунків:
розрахунки у формі банківського переказу;
- акредитивну;
- чекову;
- інкасову;
- вексельну.
Розрізняють такі види балансів міжнародних розрахунків:
- розрахунковий баланс;
- баланс міжнародної заборгованості;
- платіжний баланс.
Розрахунковий баланс характеризує співвідношення всіх заборгованостей даної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов’язань по відношенню до них даної країни, незалежно від термінів надходження платежів. Він застосовується для визначення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників.
Розрахунковий баланс дає змогу визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Разом з тим, він недостатньо повно відображає стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов’язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, термін погашення яких ще не настав.
Платіжним балансом називають балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.
Іншими словами, платіжний баланс – це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовій економіці.
80
Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають субўєкти різних країн. Субўєктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.
Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:
- повернення;
- терміновості;
- платності;
- гарантованості.
Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу повўязаний з наданням субўєктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.
На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як субўєкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.
Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що повўязані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.)
Функції міжнародного кредиту:
- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;
- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;
- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.
У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.
Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:
- інтернаціоналізація виробництва і капіталу;
- активізація міжнародних економічних звўязків;
- зміцнення позицій ТНК;
- НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій.
Форми міжнародного кредиту:
Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:
Застава є засобом забезпечення зобов’язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.
81
В наш час світовий ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції й розподілу фінансових ресурсів у світовому економічному просторі і він охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн світу. Здійснити акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів з високою якістю і без втрат можливо тільки за допомогою відповідальних посередників.
Світовий ринок позичкових капіталів (СРПК) – це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн. Його основна мета — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.
У СРПК виділяється чотири структури:
1) функціональна;
2) інституціональна;
3) географічна;
4) валютна.
Функції світового ринку позичкових капіталів: