Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Тема лекції- МЕТОДИ І МОДЕЛІ ОЦІНЮВАННЯ РУХОМОГО МАЙНА План лекції- 1

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-10

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 17.5.2024

Лекція №14

Тема лекції: МЕТОДИ І МОДЕЛІ ОЦІНЮВАННЯ РУХОМОГО МАЙНА

План лекції:

1. Затратний підхід до оцінки машин і обладнання.

2. Дохідний підхід до оцінки машин і обладнання.

3. Порівняльний підхід.

Зміст лекції

1. Затратний підхід до оцінки машин і обладнання.

Після визначення ринкової вартості нерухомості оцінювач повинен розрахувати ринкову вартість технічного оснащення підприємства, тобто вартість його робочих і силових машин, вимірювальних і регулюючих приладів, устаткування, пристроїв, обчислювальної техніки, транспортних засобів і т. д.

Машини і обладнання характеризуються наступними відмінними рисами:

  •  не пов'язані жорстко із землею;
  •  можуть бути переміщені в інше місце без спричинення непоправного фізичного збитку як самим собі, так і тій нерухомості, до якої вони були тимчасово приєднані;
  •  можуть бути як функціонально самостійними, так і утворювати технологічні комплекси.

Залежно від цілей і мотивів оцінки об'єктом оцінки можуть бути:

  •  одна окремо взята машина або устаткування (типовий випадок – визначення страхової вартості, купівля-продаж, передача в оренду);
  •  безліч умовно незалежних друг від друга одиниць машин і устаткування (типовий випадок – переоцінка основних фондів);
  •  виробничо-технологічні системи: комплекс машин і устаткування з урахуванням наявності виробничо-технологічних зв'язку; (типовий випадок – при ліквідації підприємства, коли майно розпродається так, щоб на його основі потенційний покупець зміг організувати виробництво).

Для незалежної ринкової оцінки машин і обладнання, як і для оцінки нерухомості, застосовуються ті самі підходи: порівняльний, витратний, дохідний, але методи відрізняються від тих, що використовуються при оцінці об’єктів з державною долею майна. Є специфіка використання вказаних методів також у порівнянні з оцінкою нерухомості.

На відміну від нерухомості, для якої доходний метод є найбільш прийнятним, у ході оцінки машин і обладнання перші два підходи мають більше значення, та забезпечують більший рівень обґрунтованості визначення ринкової ціни. Дохідний підхід стосовно оцінки як нових так і зношених машин та обладнання потребує врахування занадто великої кількості випадкових факторів внаслідок великої різноманітності можливих напрямків найкращого використання оцінюваного засобу, майбутніх умов його функціонування, рівня морального зносу та інше. Основні проблеми при використанні будь-яких підходів до оцінки майна виникають звичайно за нестачею надійної та однозначної інформації. Кожний метод із зазначених підходів має свої вимоги до інформаційного забезпечення та свою область найбільш ефективного застосування, то машини й обладнання не є винятком.

Так, дохідний підхід, і зокрема метод капіталізації доходу, як достатньо ефективний при визначенні ціни підприємства в цілому або нерухомості, при оцінці машин і встаткування придатний лише для «системної оцінки» (тобто оцінки системи машин, що виконують закінчений цикл виготовлення продукції), тому що потребує визначення відповідного потоку доходів і витрат, які практично неможливо визначити для окремої операції (оскільки неможливо врахувати умови майбутнього конкретного робочого місця до продажу об’єкта). Але для повного циклу виготовлення виробів, що може здійснювати лінія або ланка повної обробки вихідних матеріалів, це припустимий метод визначення вартості.

Порівняльний підхід при оцінці машин і устаткування, як найбільш універсальний інструмент, забезпечує можливість оцінки будь-якого часткового елементу носія, у тому числі: окремої одиниці обладнання, їх системи або комплексу за ознакою закінченого циклу виробництва, чи усього парку обладнання підприємства загалом, особливо, якщо підприємство невелике. Такі методи потребують визначення аналогів, але навіть якщо повних аналогів немає, можна застосувати систему поправок і оцінка буде досить реальною. Вивчення динаміки цін пропозиції або статистики продажів при визначенні вартості машин та обладнання на відповідному ринку в Україні на цей час може забезпечити формування інформаційної бази, й саме тому порівняльний метод є основним при оцінці машин і встаткування.

Основні проблеми порівняльного підходу пов’язані з додержанням принципів використання потрібної інформації: повноти, достовірності, актуальності, відповідності саме оцінюваному об’єкту. Одержання необхідної інформації за вказаними умовами потребує створення баз даних з можливістю автоматичного підбору аналогів, подібних оцінюваним об’єктам, з урахуванням ступеня розбіжності складу й чисельних значень головних характеристик аналогів і оцінюваних об’єктів, з регулярним видаленням застарілих та доданням нових даних.

Витратний підхід до оцінки вартості враховує психологічні особливості покупця, засновані на сприйнятті споживчої вартості як продукту суспільної праці. За таким поглядом, незважаючи на відмінності в якості, при всіх наявних розбіжностях учасники ринку співвідносять вартість і ціну з витратами виробництва й реалізації. Тому, при використанні витратного підходу, оцінювана вартість визначається шляхом прямого або непрямого підрахунку всієї сукупності витрат, необхідних для виробництва (відтворення) відповідного об’єкта. Слід відмітити, що за такою практикою іноді продавці орієнтуються на балансову вартість, при визначенні якої до ринкової ціни об’єкта додають вартість його доставки, установки (монтажу) по місцю використання, створення фундаменту, наладки, супутніх капіталовкладень по підведенню енергозабезпечення, вентиляції тощо.

Для цілісного об’єкту або нерухомості це виправдано, але відносно машин та обладнання, а наш погляд, цього робити неможна, якщо техніка продається «розсипом». Покупцю не потрібні а ні фундамент, а ні виробнича інфраструктура за старим місцем експлуатації, тому він купує лише машини та обладнання. Він ще додасть усі вказані витрати при постановці даної нерухомості на баланс власного підприємства. Оцінювання рухомих об’єктів з усіма супутніми витратами для стаціонарної установки має сенс лише за умови, коли вони придбаються разом з нерухомістю, та будуть експлуатуватися на тому самому місці, у тому самому або подібному технологічному процесі. Але це вже системна оцінка, за якою буде враховано не просто вартість кожного окремого елемента носія, а повну вартість комплексу машин та обладнання, що виконує завершену технологічну обробку виробу, то для такої оцінки більш підходить доходний метод.

Основний недолік витратного підходу — відсутність врахування реальної корисності об’єкта для конкретного покупця, оскільки він оперує абстрактною корисністю взагалі даного виду виробів при встановленому рівні зносу. Саме тому у ході встановлення умов угоди купівлі-продажу попередня оцінка, встановлена за даним методом, часто коригується з урахуванням зацікавленості у її реалізації обох сторін.

Витратний підхід базується на принципі заміщення і під час оцінки машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням утрат від усіх видів зносу та знецінення.

Під вартістю відновлення машин і обладнання розуміють визначену на дату оцінки поточну вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки.

Вартість заміщення машин і обладнання — визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

Витратний підхід не відображує корисність оцінюваного об’єкту, але є єдино можливим під час оцінки машин та обладнання, які не мають аналогів на ринку, та не є комплексом машин, для якого можна виконати розрахунок результатним методом відповідно до кількості готової продукції, що може бути виготовлено з його допомогою. Звичайно він використовується для страхування рухомого майна.

За браком точних даних або для спрощення процедури оцінки при визначенні вартості матеріалів або витрат на оплату праці за трудомісткістю, можна скористатися відповідними коефіцієнтами пропорційності. За цими коефіцієнтами встановлюється залежність між вартістю машини та розміром її певних характеристик, як це наведено за порівняльним підходом. При цьому, звичайно, визначається вартість одиниці маси, об’єму, потужності, продуктивності та іншого. Цей метод дозволяє спростити оцінку машин та обладнання приблизно одного класу складності, схожої конструкції та призначення, але є не досить точним.

Відновна вартість об’єкта оцінки на практиці розраховується як сума повної собівартості та розміру середнього прибутку, характерного для ринку даної групи об’єктів рухомості, або на основі рівня рентабельності виробника подібної продукції схожих типорозмірів та схожого галузевого призначення. Іноді рівень рентабельності для цілей оцінки може прийматися укрупнено, за типовими співвідношеннями попиту та пропозиції. По Україні пропонується наступний діапазон значень рентабельності для машин та обладнання в умовах підвищеного попиту 25-35%; середнього — 10-15%; незначного — 5-10% . При повній відсутності попиту вартість машин та обладнання, особливо зношеного та застарілого, дорівнюють собівартості, або навіть нижче, але не менш за вартість металобрухту за винятком його підготовки до утилізації та транспортування.

На відміну від методу ринкових порівнянь, якому властива деяка подібність можливих методів визначення ціни, витратний підхід до оцінки машин і встаткування поєднує ряд методів оцінки, які значно різняться між собою, до того ж одні й ті самі методи мають різну назву за окремими джерелами:

  1.  розрахунок за ціною однорідних об’єктів (калькуляційний);
  2.  оцінка за елементами (агрегатний, ресурсно-технологічний);
  3.  визначення ціни за укрупненими нормативами собівартості (нормативно- параметричний);
  4.  оцінка об’єкту на основі аналізу та індексації витрат або визначення тренду.

Розрахунок за ціною однорідних об’єктів (калькуляційний, кошторисний чи оцінка на основі собівартості) визначає оцінювану вартість через повну собівартість виробництва й реалізації розглянутого об’єкта в сучасних умовах, з урахуванням поточного рівня витрат на всі статті калькуляції та очікуваної рентабельності продажу. Сфера застосування цього методу обмежена оцінкою вартості машин і обладнання власного виробництва, унікального та імпортного, а також знятого з виробництва застарілого устаткування. Таким чином оцінюється те, що не має близьких аналогів. У всіх інших випадках використовується техніко-економічна інформація виготовлювача або постачальника відповідного встаткування про поточні ціни реалізації, якщо мова йде про порівняння, а не результатний підхід, який до машин та обладнання застосовується нечасто.

Витрати на монтаж та введення в експлуатацію об’єкта оцінки входять у розрахункову ціну продажу об’єкту лише у тих випадках, коли покупець придбав комплекс обладнання разом з нерухомістю, та буде експлуатувати його на місці.

Розрахунок собівартості звичайно виконують шляхом аналізу й актуалізації наявних калькуляцій або (за відсутністю готової, хоч і застарілої калькуляції) розрахунком собівартості за укрупненими нормативами.

Актуалізація (приведення до сучасного рівня минулих цін з урахуванням нових технологій) наявних калькуляцій здійснюється за індексами зміни середніх цін на відповідні статті або елементи витрат періоду, на який складені калькуляції, до дати оцінки. Для алгоритмів оцінювання не має значення місце виникнення витрат у ході виготовлення об’єкту оцінки, тому собівартість може бути визначена як за елементами кошторису, так і за економічними статтями витрат калькуляції. Розрахунок за укрупненими нормативами здійснюється згідно окремої методики, яку буде розглянуто нижче.

Склад витрат, що включаються в собівартість, регламентується Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Відповідні рекомендації існують щодо перевезень, торгівлі, будівельно- монтажних робіт та інших галузей.

Розрахунки за даним методом здійснюються в такій послідовності:

  1.  Аналіз об’єктів, однорідних з об’єктом оцінки (подібних за технологією виготовлення, матеріалами, складністю конструкції), та вибір представника, для якого відома ринкова ціна, навіть якщо не відома собівартість;
  2.  Визначення рівня характерної для однорідних об’єктів рентабельності або її встановлення як середньогалузевої;
  3.  Якщо ціна однорідного об’єкта надана з ПДВ, встановлюється ціна без цього податку через відповідну пропорцію або бухгалтерським методом;

Розрахунок повної собівартості однорідного об’єкта — представника за формулою:

де Соод - повна собівартість виробництва однорідного об’єкта;

k рен - показник рентабельності однорідного об’єкта (приймається однаковий і для об’єкту оцінки, якщо однорідний об’єкт не віддалений у часі, інакше для оцінюваного об’єкта потрібно вносити корективу на сучасну рентабельність);

Цод ціна однорідного об’єкта без ПДВ.

Іноді до розрахунку повної собівартості однорідного об’єкта включають ставку податку на прибуток, що недостатньо обґрунтовано, оскільки цей податок, на відміну від ПДВ, який нараховується на ціну, є часткою прибутку й до собівартості відношення не має, то множення ставки податку на прибуток та собівартості не має економічного змісту.

  1.  Розрахунок повної собівартості об’єкта оцінки шляхом корегування відповідної собівартості однорідного об’єкта на відхилення їх конструктивних параметрів (найчастіше це вага або трудомісткість, залежно від того — чи різниця головним чином відображує вагу чи складність конструкції).

де Со повна собівартість виробництва оцінюваного об’єкта;

   Соод повна собівартість однорідного об’єкта;

   Воц, Вод конструктивні параметри об’єкта оцінки й однорідного об’єкта відповідно.

6) Розрахунок ціни як повної відновлювальної вартості об’єкта оцінки без ПДВ з урахуванням рівня його зносу:

де Ц — ціна оцінюваного об’єкта без ПДВ;

k рен показник рентабельності об’єкта оцінки;

k зн коефіцієнт зносу (обчислюється за будь-яким методом або за експертною оцінкою).

Метод розрахунку по елементам (агрегатам) або «оцінка на основі ресурсно-технологічної моделі» застосовується для оцінювання агрегатного обладнання, яке можна компонувати з вузлів та агрегатів, на які відома ціна (наприклад завантажувальні пристрої, агрегат приводу, коробка передач, елементи автоматики, на збирання яких є типові нормативи трудомісткості на складальну одиницю). Використання даного методу пов’язано з необхідністю попередньої побудови ресурсно-технологічної моделі об’єкта. Головні недоліки такого підходу саме у складності побудови моделей, розмаїтості груп і видів машин і встаткування за невеликим винятком (комп’ютерна техніка та легкові автомобілі). До цього додається недостатня забезпеченість ринків України (на цей час) ремонтними комплектами вузлів, агрегатів і деталей машин і устаткування, як вітчизняних так і зарубіжних виробників.

Метод розрахунку по агрегатам базується, з одногу боку, на ринковій вартості окремих вузлів, агрегатів, з іншого — на укрупнених нормативах трудомісткості, та виконується у наступному порядку:

  1.  Складання переліку основних складових частин об’єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв).
  2.  Збір ринкової інформації з цін кожної складової частини та її індексація, якщо дані застарілі.
  3.  Розрахунок ціни об’єкта оцінки за формулою:

де Цоц ціна об’єкта оцінки;

аj кількість комплектуючих вузлів і агрегатів типу j,

сj ринкова вартість одного вузла типу j,

B загальна вартість складання об’єкта оцінки як сума нормативних витрат за переліком складових частин.

У порівнянні з оцінкою об’єкта в цілому, його оцінка на основі ресурсно- технологічної моделі дозволяє точніше врахувати вплив конфігурації об’єкта на його вартість, однак відсутність розвинутого ринку запчастин обмежує можливості його використання.

Визначення ціни за укрупненими нормативами собівартості теоретично повинно відображати реальну вартість об’єкту на основі використання нормативно-параметричних моделей формування загальних витрат на виготовлення об’єкту через питому ціну аналога. Питома ціна може встановлюватись на одиницю будь-якого параметру (наприклад на одиницю потужності, продуктивності тощо) залежно від набору основних характеристик машин або обладнання. Оскільки ціна об’єкту не завжди лінійно залежить від вказаних показників, застосовуються поправочні коефіцієнти, що враховують характер залежності ціни від значень техніко-економічних параметрів.

У загальному вигляді типова нормативно-параметрична модель може бути описана в такий спосіб:

де Цоц, Ц6аз вартість об’єкта оцінки та базової моделі;

Вбаз , Воц значення параметра аналога та оцінюваного виробу;

kзв зведений коефіцієнт урахування неголовних параметрів;

Свід доплати або знижки, що відображають сукупний вплив відхилень інших параметрів, неврахованих у зведеному коефіцієнті kзв.

Коефіцієнт kзв характеризує залежність питомої оцінної вартості або ціни виробу від значення тої або іншої сукупності інших (неголовних) параметрів. Він дорівнює добутку часткових коефіцієнтів (kj), що враховують вплив цих параметрів на оцінну вартість або ціну виробу за інших рівних умов. Іншими словами:

де j індекс параметра;

п -кількість параметрів.

Практичне застосування вказаних моделей потребує врахування фактичного зносу оцінюваного об’єкту методом строку життя або укрупненої оцінки технічного стану, що значно знижує точність методу.

Для визначення фізичного зносу об’єкту звичайно використовують методи, які відповідають рекомендаціям Стандартів оцінки. Так, процент фізичного зносу при застосуванні методу строку життя, розраховується як відношення фактичного віку машин і обладнання до строку їх економічного життя. Використання методу укрупненої оцінки технічного стану засновано на експертній оцінці процента фізичного зносу за спеціальною оціночною шкалою (табл.1).

Таблиця 1.

Оціночна шкала для визначення фізичного зносу машин і обладнання

Фізичний

знос, %

Оцінка технічного стану

Загальна характеристика технічного стану

0-20

Добре

Ушкоджень і деформацій немає. Є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента, і усуваються в період поточного ремонту

21-40

Задовільне

Елементи в цілому придатні для експлуатації, однак вимагають ремонту вже на даній стадії експлуатації

41-60

Незадовільне

Експлуатація елементів можлива лише за умов проведення ремонту

61-80

Аварійне

Стан елементів аварійний. Виконання елементами своїх функцій можливе лише за умов проведення спеціальних охоронних робіт або повної заміни цих елементів

81-100

Непридатне

Елементи знаходяться в не придатному до експлуатації стані

Недоліки такого підходу до оцінки зносу очевидні. Оцінка фізичного зносу без урахування морального придатна лише для умов кризисного стану, коли застаріле обладнання не замінюється лише тому, що на це не вистачає коштів.

Якщо ж розглянути наведену таблицю, то крім її приблизності недоліком є різке розмежування оцінок, коли 40% зносу це задовільно, а 41% вже ні. Тим більше, що деяке обладнання може виконувати свої функції і за 90% зносу, тоді як обладнання точної обробки не відповідатиме вимогам виробництва вже за 20-30%, залежно від засобу визначення цього зносу. Літак або потяг у аварійному стані не випускають в рейс, але деякі верстати у вітчизняній промисловості працюють у такому стані десятки років. На наш погляд, характеристика технічного стану за оглядом не завжди напряму зв’язана з рівнем зносу та строками життя машин і обладнання. Аварійна зупинка може статися й на новому обладнанні, то такий стан і є аварійним. Рівень зносу достатньо повно може визначатись співвідношенням вартості машини та витрат на усунення цього зносу, і якщо ці витрати та втрати від експлуатації зношеної машини сягають вартості її заміни, то знос є повним не дивлячись на те — чи можна його усунути, чи це принципово неможливо.

Оцінка на основі аналізу та індексації витрат виконується з використанням індексів цін або їх динамічних рядів (індексний, за визначенням тренду або коефіцієнтів інфляції).

Основні недоліки такого методу:

  •  необхідність використання індексів середніх цін або усереднених коефіцієнтів переоцінки, причому, як правило, по досить широких групах машин і встаткування, що не забезпечує потрібної точності визначення вартості;
  •  нагромадження помилок індексації, зокрема переоцінки.

Індексні методи оцінки застосовуються головним чином при визначенні відбудовної вартості складних об’єктів:

де Цоц ціна об’єкта оцінки;

Цбаз базова ціна об’єкта (наприклад його первісна балансова або повна відбудовна вартість, що міститься в звіті про результати попередньої переоцінки основних фондів);

І—індекс (ланцюжок індексів) зміни цін по відповідній групі машин або встаткування за період між датами оцінки й попередньої переоцінки основних фондів.

Як індекси зміни цін можуть використовуватися:

  •  індекс-дефлятор валового внутрішнього продукту (ВВП);
  •  зведений індекс цін виробників промислової продукції;
  •  індекс інфляції, призначений для індексації вартості основних фондів;
  •  середні індекси цін по галузях і товарних групах;
  •  індекси загальної інфляції й валютних курсів у відкритому друку.

Індекс-дефлятор ВВП відображує приріст цін по всьому спектрі вироблених товарів і послуг як споживчого, так і виробничо-технічного призначення. Він є найбільш загальним показником інфляції й найважливішим макроекономічним показником.

Важливим макроекономічним показником є також зведений індекс цін виробників промислової продукції. Він задає, зокрема, верхній рівень регульованих державою цін і тарифів на продукцію природних монополій.

Індекси загальної інфляції найчастіше застосовуються для поточної оцінки з метою оподаткування прибутку від індексації вартості реалізованих основних фондів. Цей індекс обмежено використовується в оцінній практиці.

Для більшої точності розрахунків проводять індексацію основних груп витрат, вирізняючи матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Залежно від виду конструктивних матеріалів застосовують цінові індекси чорних чи кольорових металів, пластмас. Витрати на енергоносії переоцінюють за ціновим індексом виробників та транспортувальників енергоносіїв.

2. Дохідний підхід до оцінки машин і обладнання.

Доходний підхід в оцінці машин і обладнання базується на оцінці очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної (дисконтованої) вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об'єктом. Застосування методів дисконтованих грошових потоків або капіталізації прибутку доцільно в тому випадку, якщо здійснюється «системна оцінка» машин і обладнання, під час якої потік доходів і витрат може бути співвіднесений з об'єктом оцінки, або об'єктом оцінки виступає  обладнання, за допомогою якого виконуються безпосередньо оплачувані роботи. Обмеження сфери застосування доходного підходу пов'язане з тим, що доход створюється не тільки за рахунок використання машин і обладнання, але й інших елементів виробничої системи, що складається, крім того, з будівель, споруд, передавальних пристроїв, оборотних і нематеріальних активів.

Використання методів дохідного підходу передбачає здійснення розрахунків у такій послідовності:

1. Розрахунок чистого операційного доходу від функціонування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або ділянки).

2. Визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням.

3. Визначення вартості об'єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації.

3. Порівняльний підхід.

Порівняльний підхід передбачає визначення ринкової вартості на основі інформації про сформовані ціни на аналогічні машини й обладнання, угоди з купівлі-продажу яких не є одиничними. Даний підхід реалізується в  таких методах:

  •  прямого порівняння (ринкових порівнянь);
  •  статистичного моделювання ціни.

Метод ринкових порівнянь є найбільш універсальним і очевидним під час проведення оцінки машин і обладнання в умовах наявності ефективно функціонуючого ринку та різноманітної інформації про нього. Практичне застосування цього методу передбачає:

  1.  Аналіз ринку машин і обладнання та збір цінової інформації. Джерелами такої інформації можуть бути каталоги машин і обладнання, цінові довідники, газети, журнали, довідкові ціни, розповсюджувані через комп'ютерні мережі, біржові бюлетені, тендерна документація,  періодичні виставки та ярмарки виробників машин і обладнання і т. ін.
    1.  Виявлення аналогів і визначення ступеня їх подібності з об'єктом оцінки. Основними вимогами, що висуваються до аналога, є його тотожність об'єкту оцінки за функціональним призначенням, повна кваліфікаційна подібність та часткова конструкторська подібність.
      1.  Внесення поправок до цін аналогів і одержання підсумкової ринкової вартості об'єкта оцінки за формулою:

                                 ВО = Ван × К1 × К2… × Кn× I,                                (7.6)

де ВО – вартість об'єкта оцінки;

Ван – вартість аналога;

К1, К2,, …Кn  – поправочні коефіцієнти;

I – індекс цін за період між датою оцінки і датою продажу аналога.

Розрахунок поправочних коефіцієнтів (Кj) на технічні параметри здійснюється за формулою 7.7 (якщо j-а характеристика збільшує величину оціночної вартості об'єкта):

                                                   Кj = ,                                                    (7.7)

або за формулою 7.8 (якщо j-а характеристика зменшує величину оціночної вартості об'єкта):                                             

                                                   Кj =  ,                                                   (7.8)

де П(о)j  –  j-а характеристика об'єкта оцінки;

П(а)j  –  j-а характеристика аналога.

Загальна поправка на технічні параметри розраховуються за формулою:

                                     К  =                                                (7.9)

де Знj – значимість (ваговий коефіцієнт) j-тої характеристики.

Якщо аналогами виступають кілька об'єктів, то для кожного з них здійснюються розрахунки за формулами 7.6 – 7.9, а отримані результати усереднюються.

Метод статистичного моделювання ціни передбачає розгляд об'єкта оцінки як представника певної сукупності однорідних об'єктів з відомими цінами. Для цієї сукупності розробляється парна (однофакторна) або багатофакторна регресійна модель залежності ціни від одного або декількох споживчих параметрів. Одержувана в результаті розрахунків середньостатистична ціна коректується за допомогою коректувальних коефіцієнтів.




1. Назначение и классификация распределенных систем
2. Обратная связь ~ это вербальные и невербальные сообщения которые человек намеренно или ненамеренно посыл
3. Доклад- Пинк (Pink)
4. Вопросы к зачету по дисциплине Государственный и муниципальный заказ в РФ
5. на тему- Життя та творчість Р
6. тема знаков и самовыражение [0
7. ЭТАПЫ ГЕОЛОГОРАЗВЕДОЧНЫХ РАБОТ 1
8. сдабривать. 15 тысяч лет назад человек впервые стал использовать в пище зерна диких злаков.
9. Новая История Руководитель практики от Института Железко Борис Алекса
10. ВАРІАНТ 1 Оцінка хімічної обстановки 1
11. Лекция 10 Организация файловых систем 10
12. Методические рекомендации Контрольная работа выполняется каждым студентом заочной формы обучения в пор
13. Лекция 4 Наследование классов
14. тематизацию комплекса представлений знаний умений навыков и компетенций студентов
15. Состояние и пути совершенствования основных средств.html
16. Курсовая работа- Организация и учет безналичных расчетов в РФ
17. Stock synchronic nd dichronic pproches semsiology nd onomsiology
18. на тему- Экономическая мысль античного мира Автор- Курск
19. Лекція 8 Вимірювання тиску 8
20. Книга песен была создана в Древнем Китае Коллективное бессознательное по Карлу Юнгу является формой