Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 5. Класифікація та особливості кредитних операцій банків
План лекції:
5.2. Кредитний процес в банку
5.3. Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку
Кредитування є специфічною відокремленою формою грошових відносин і має певні особливості, пов’язані з обслуговуванням відтворювальних процесів в економіці. Можливість виникнення кредитних відносин обумовлена, з одного боку, існуванням тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх на певний термін під відсоток, а з іншого – позичальників, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Отже, суб’єктами кредитних відносин виступають, з одного боку, кредитори, які надають кошти в тимчасове користування, а з іншого – позичальники, які ці кошти отримують. Об’єктом кредитної угоди є грошові та матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.
Банківський кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається в тимчасове користування на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника та можливості задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з поручителів/гарантів тощо.
Принципи зворотності і строковості означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк. Від дотримання цих принципів залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки повернені позики є одним із джерел кредитних ресурсів. Порушення принципів зворотності і строковості приводить до виникнення простроченої заборгованості за кредитами і погіршення якості кредитного портфеля банку.
Принцип платності полягає в тому, що в процесі кредитування банк вимагає від позичальників не тільки повернення кредиту, а й сплати відсотків за його користування. В умовах ринкових відносин відсоток є об’єктивним супутником кредиту. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати на залучення коштів й отримують прибуток.
Цільовий характер кредитування передбачає використання отриманого кредиту тільки на конкретні цілі, оговорені у кредитному договорі. Цільове використання кредиту легше простежити, якщо однією з умов його надання є відкриття позичальником поточного рахунку в банку.
До основних функцій кредиту можна віднести такі функції:
перерозподільна – полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність одним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спря мовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не зміню ючи їх первинного права власності;
заміщення готівкових коштів платіжними засобами – полягає в тому, що кредит, виступаючи інструментом ефективного регулювання грошового обороту, дає можливість гнучко розширити масу платіжних за собів в обороті через збільшення ма си комерційних векселів та маси бан-ківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора і збільшенню обсягів рефінансування;
контролююча – полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за дотриманням принципів кредитування.
Розподіл банківських кредитів залежно від критерію класифікації подано на рис. 5.1.1.
За строками користування виділяють:
короткострокові кредити — кредити до 1 року, які надаються у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді тощо;
середньострокові кредити — кредити від 1 до 3 років, які надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;
довгострокові кредити — кредити понад 3 роки, які можуть надаватись для формування основних фондів, фінансування капітальних вкладень, реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та ін.
За кількістю кредиторів кредити поділяються на:
кредити, які надаються одним банком;
консорціумні (синдиковані) кредити, тобто кредити, які надаються одному позичальнику двома або більше банками, що об’єдналися в консорціум (синдикат) з об’єднанням кредитних ресурсів.
За об’єктом кредитування кредити можуть спрямовуватися на:
поточну діяльність – це кредити, що спрямовані у сферу обігу та надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і здійсненням витрат. Серед кредитів, наданих на поточну діяльність, можна окремо виділити кредити на внутрішні торговельні операції та кредити на експортно-імпортні операції;
Рис. 5.1.1. Класифікація банківських кредитів
інвестиційну діяльність – це спрямовані у сферу виробництва кредити, що надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень.
За забезпеченням кредити поділяються на:
забезпечені заставою – це кредити, за якими в якості забезпечення позичальником або третьою особою надаються: майно (рухоме і нерухоме), майнові права, цінні папери та інше, що може бути предметом застави відповідно до законодавства України;
забезпечені гарантією або порукою – виражаються в юридичному оформленні зобов’язання з боку гаранта (поручителя) погасити заборгованість позичальника перед банком у випадку, коли цього не зможе зробити позичальник за якихось об’єктивних умов. У ролі гаранта (поручителя) можуть виступати фінансово надійні підприємства; внутрішні та іноземні кредитні установи, компанії, фірми; фізичні особи;
незабезпечені (бланкові) – це кредити без будь-якого забезпечення, які надаються банком у межах наявних власних коштів із можливим застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і позитивну кредитну історію.
За методами надання кредити поділяються на:
кредити, що надаються у разовому порядку шляхом одноразового списання коштів з позичкового рахунка на цілі, передбачені кредитним договором;
у межах відкритої кредитної лінії шляхом багаторазового списання коштів з позичкового рахунка на підставі заявок позичальника в межах суми та на цілі, встановлені кредитним договором. Кредитна лінія зазвичай відкривається в межах визначеного контракту (групи контрактів), який використовується впродовж тривалого часу або в межах фіксованого строку кредитних відносин банку з позичальником. В банку відкривають такі види кредитних ліній: кредитна лінія, що поновлюється; кредитна лінія, що не поновлюється; кредитна лінія, що надається траншами.
кредити за методом овердрафт – це одна з форм короткострокового кредиту, при наданні якого банк має право здійснювати оплату платіжних документів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника в межах визначеного договором ліміту. Овердрафт призначений для покриття короткострокових платіжних розривів і не призначений для кредитування на термін понад 30 днів.
За методами погашення виділяють:
кредити, що погашаються одноразовим платежем на конкретну дату, яка вказана в кредитному договорі як строк повернення кредиту;
кредити, що погашаються з розстроченням платежів. У цьому випадку сума кредиту погашається частинами протягом усього строку користування кредитними коштами. Період погашення вказується у кредитному договорі та може бути періодичним (щомісячно, щоквартально, 1 раз на півріччя, 1 раз на рік) чи згідно зі встановленим кредитним договором графіком.
За категорією кредитного ризику кредити поділяються на:
стандартні кредити – кредитний ризик за такими операціями є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику, а за кредитними операціями у іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки, – 2% чистого кредитного ризику;
кредити з підвищеним ризиком. У складі кредитів з підвищенним ризиком окремо виділяють кредити під контролем, субстандартні, сумнівні і безнадійні:
а) кредити під контролем – кредитний ризик за такими операціями є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику, а кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки, – 7% чистого кредитного ризику;
б) субстандартні кредити – кредитний ризик за такими операціями є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки – 25% чистого кредитного ризику. За такими кредитами є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором;
в) сумнівні кредити – це операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50% чистого кредитного ризику, а за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки – 60% чистого кредитного ризику;
г) безнадійні кредити – це операції, ймовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними і становить 100% чистого кредитного ризику.
За характером встановлення відсоткової ставки:
кредити з фіксованою відсотковою ставкою, тобто ставка встановлюється в момент підписання договору і є незмінною протягом усього періоду кредитування. Фіксована ставка встановлюється, як правило, за короткостроковими кредитами;
кредити з плаваючою відсотковою ставкою, тобто ставка, встановлена у кредитному договорі, періодично переглядається і прив’язується до рівня облікової ставки Національного банку та фактичних темпів інфляції.
За способами сплати процентів кредити поділяються на:
кредити, проценти за якими можуть сплачуватися через визначені кредитним договором проміжки часу (щомісячно, щоквартально та ін.);
кредити, проценти за якими сплачуються після закінчення строку кредитування;
дисконтні кредити – сплата процентів за користування кредитом (дисконт) здійснюється одночасно з видачею кредиту.
Банки можуть надавати своїм клієнтам такі види кредитів:
інвестиційний кредит – це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних проектів на принципах кредитування. Необхідність інвестиційного кредиту пов’язана з об’єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і тер мінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку з необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Основними об’єктами інвестиційного кредитування є капітальні витрати на відтворення основних та оборотних фондів підприємства;
іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна – землі і виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики на даються на довгостроковій основі.
лізинговий кредит – це кредит, який надається банком (лізингодавцем) лізингоотримувачу у вигляді передачі останньому майна, що належить лізингодавцю або придбане ним за заявкою лізингоотримувача на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі);
факторинг – операції банку з кредитування оборотного капіталу клієнта шляхом придбання права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості;
вексельний кредит — банківські операції з врахування векселів або з кредитування клієнтів під заставу векселів. Врахування векселів представляє собою форму банківського кредитування юридичних і фізичних осіб шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) з метою отримання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю. Економічна сутність операції врахування векселю полягає у достроковому продажу векселя його власником (векселедержателем) банку і трансформація комерційного кредиту в банківський;
мікрокредит – кредит, який надається суб’єктам малого підприємництва на комерційній основі за умови дотримання принципів кредитування. Мікрокредити надаються підприємствам з кількістю працюючих до 250 осіб, а максимальна сума такого кредиту не має перевищувати 125 тис. дол. США або їх еквівалента у гривні за курсом Національного банку України;
споживчий кредит – це кредит, який надається в національній та іноземній валюті фізичним особам – резидентам України – на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг (оргтехніки, аудіо-, відеотехніки та ін.), придбання нерухомості, придбання автомобілів, оплату навчання, лікування та ін. Банки надають кредити фізичним особам у сумі, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Сума кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів;
кредитування за операціями репо – кредитна операція, що грунтується на двосторонній угоді між банком та суб’єктом господарювання про купівлю банком цінних паперів підприємства з подальшим зобов’язанням підприємства викупити ці цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату;
форфейтинг – кредитування зовнішньоекспортних операцій у формі купівлі без права регресу банком – форфейтором у експортера (продавця) векселів чи інших боргових вимог, акцептованих імпортером. У такий спосіб експортер передає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг означає перехід усіх ризиків до банку – покупця векселя. Банк сплачує експортеру суму векселя за вирахуванням відсотків, а боржник (покупець товарів) погашає свої зобов’язання перед банком регулярними платежами. Якщо платоспроможність імпортера-позичальника викликає сумнів, то форфейтор може вимагати в нього гарантію банку країни – імпортера у формі авалювання векселя чи безумовної та безвідкличної га рантії щодо боргового зобов’язання, яке він хоче придбати. Ставки кредитування за форфейтингом диференційовані залежно від термінів кредитування, валюти і рівня ризику. Форфейтинг, як правило, використовується при поставках машин, обладнання на крупні суми з тривалою розстрочкою платежа (до 7 років).
Схему здійснення форфейтингової операції наведено на рис. 5.1.2.
1 – виставлення експортером рахунку (переказного векселя) на оплату експортованих товарів; 2 – вимога форфейтбанку до імпортера щодо ак цепту платіжних документів та гарантування опла ти боргу банком країни-імпортера; 3 – акцептування імпортером платіжних документів; 4 – про хання імпортера до банку надати гарантію оплати боргу; 5 – гарантія банку країни імпортера перед форфейтбанком щодо оплати боргу імпортером; 6 – придбання форфейтбанком векселів чи інших боргових вимог без права регресу з їх оплатою: 7 – пога шення імпортером боргу перед фор-фейтбанком.
Рис. 5.1.2. Схема здійснення форфейтингової операції
Банківські кредити переважно надаються під забезпечення, яке дозволяє знизити втрати банку у випадку непогашення позичальником заборгованості за кредитом. Найбільш поширеною формою забезпечення за кредитом є застава.
Застава надає право кредитору (заставодержателю) у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
Залежно від предмета виділяють такі види застави:
застава нерухомого майна (іпотека);
застава товарів у обороті або у переробці;
заклад;
застава цінних паперів;
застава майнових прав.
Іпотека – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця або третьої особи. Залежно від предмета іпотеки виділяють:
іпотеку житла (будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси, незавершене будівництво та інше нерухоме майно);
іпотеку земельних ділянок (іпотеку землі);
іпотеку комерційної нерухомості (ко мерційну іпотеку).
Іпотека може виникати на підставі договору, який укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає обов’язковій державній реєстрації.
До товарів у обороті або в переробці, що виступають в якості предмета застави, можуть належати сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів у обороті або в переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави. У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов’язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості.
Заклад – застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Відповідно до угоди про заставу предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу. Заставодержатель має право користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором.
Відповідно до Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави на права вимоги за зобов’язаннями (майновими правами), в яких він є кредитором, як існуючих так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. В цьому випадку в договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов’язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.
Застава цінних паперів (векселів тощо) може здійснюватися шля хом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім’я якої було видано цінний папір. За угодою сторін цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотарі альної контори, приватного нотаріуса або банку. Купонні листи на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом застави лише у випадках, якщо вони передані кредитору заставленого зобов’язання.
В якості забезпечення за кредитом також можуть виступати гарантія й поручительство (порука) третьої особи або свідоцтво страхової організації (страховий поліс).
Гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.
Принципал – особа, за заявою якої надається гарантія.
Бенефіціар – особа, на користь якої надається гарантія.
У випадку видачі гарантії банк-гарант утримує комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії.
Поручительство (порука) є дуже схожою з гарантією формою забезпечення зобов’язань за кредитом, згідно з якою одна особа (поручитель) зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов’язання в повному обсязі або частково.
Поручителями можуть виступати фізичні та юридичні особи. Позичальник і поручитель у разі неви конання зобов’язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор має право у разі невиконання зобов’язання пред’яви ти вимоги як до боржника, так і до поручителя. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що і боржник, зокрема, за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо дого вором поруки не передбачено ліміт відповідальності. У випадку, коли поручи тель зобов’язаний відповідати за виконання частини зобов’язання, він відпо відає перед кредитором лише за цю частину. До поручителя, що виконав зобов’язання за боржника, переходять усі права кредитора за кредитним зобов’язанням в обсязі, в якому поручитель задо вольнив вимоги банку.
Свідоцтво страхової організації (страховий поліс) представляє письмову угоду між страхуваником-позичальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитору, а страхувальник-позичальник зобов’язується сплатити страхові платежі у визначенні терміни та виконати інші умови договору страхування. Договір страхування кредитного ризику укладається відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для цього виду страхування. За умови наявності страхового поліса банк-кредитор у разі непогашення позичальником заборгованості за кредитом має право вимагати відшкодування збит-ків від страховика.
Ключовою передумовою системи управління кредитними операціями банку є продумана кредитна політика, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби та методи їх реалізації. Кредитна політика охоплює найбільш важливі елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, що фіксуються в письмовому вигляді і затверджуються на засіданнях Кредитного комітету і Комітету кредитного нагляду.
У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують механізм її реалізації. Кредитна політика затверджується правлінням банку і є основним документом, яким керується керівництво банку при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, що здійснюють кредитування.
Кредитна політика створює основу організації кредитного процесу та визначає:
пріоритетні напрями кредитування та специфіку діяльності банку;
цілі, виходячи з яких формується кредитний портфель (види терміни погашення, розміри і якість кредитів);
опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;
рівень допустимого ризику;
критерії сприятливих і несприятливих кредитів;
можливості банку і його клієнтів;
правила розрахунку і формування резервів під нестандартну заборгованість за кредитами;
основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного забезпечення;
права та обов’язки кредитних працівників тощо.
Кредитна політика банку формується, виходячи з сукупності факторів, що визначаються величиною його капіталу і активів, складом клієнтури, спеціалізацією, місцезнаходженням, наявністю мережі філій, станом економічної кон’юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо.
Основним принципом кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, у відповідності з яким, незалежно від суми потенційного доходу, кредит не видається, якщо його видача супроводжується недопустимим рівнем ризику.
Банк може проводити кредитну політику таких типів, як обережну, помірну чи агресивну.
Кредитна політика банку визначається як обережна, якщо частина кредитів у загальному обсязі робочих активів банку складає до 30%, тобто банк забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій, але в цьому випадку він втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами бажано для недавно утвореного банку, який ще не має достатнього досвіду роботи на кредитному ринку.
При помірній кредитній політиці частина кредитів у робочих активах знаходиться в межах 30 – 50%. Така політика властива стабільним і надійним банкам, що мають достатній досвід у сфері кредитування.
У випадку, коли частина кредитів перевищує 50% робочих активів, кредитну політику банку є агресивною. Агресивна кредитна політика має бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути тривалою. Варто пам’ятати, що чим більше частина кредитів у робочих активах і довше часовий термін її існування, тим вище рівень кредитного ризику.
Банкам забороняється надавати кредити на:
покриття збитків господарської діяльності позичальника;
формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Безпосередню організацію роботи банку з приводу обслуговування клієнтів, що звернулися за кредитом, або їх залучення здійснюють робітники Фронт-офісу банку, до завдань яких належать:
залучення клієнтів за допомогою інформування про існуючі банківські продукти;
аналіз документів, що надаються клієнтом з метою отримання кредиту та проведення попереднього інтерв’ю з клієнтом;
оцінка предмета застави за кредитом;
оцінка кредитоспроможності клієнта та прийняття рішення про видачу кредиту або відмову у його видачі;
узгодження параметрів, укладання кредитної угоди з клієнтом тощо.
Супроводження та контроль за організацією кредитних операцій з клієнтами покладено на Бек-офіс банку. У сфері організації кредитних операцій до завдань та функції бек-офісу належать такі:
приймання від підрозділів фронт-офісу договорів кредитної справи і перевірка повноти та правильності оформлення наданого пакету документів;
здійснення контролю за встановленими лімітами кредитування;
забезпечення перерахування коштів;
супроводження кредитної операції (нарахування відсотків та комісії, контроль за своєчасністю та повнотою погашення заборгованості за кредитом;
формування та відображення в обліку резервів для відшкодування можливих втрат за кредитним операціями тощо.
Банківські кредити надаються на платній основі. Основним видом плати за користування банківським кредитом є процентна ставка – плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими коштами.
Банки встановлюють процентну ставку за кредитом з урахуванням таких факторів:
облікової ставки Національного банку;
темпів інфляції;
строків кредитування;
суми кредиту;
ціни кредитних ресурсів;
рівня кредитного ризику;
попиту на кредити;
ліквідності та вартості застави;
змісту проекту, що кредитується;
ставки банків-конкурентів;
характеру відносин між банком і клієнтом.
Базою для встановлення рівня відсоткової ставки є облікова ставка Національного банку, яка може змінюватися залежно від цілей грошово-кредитної політики. У разі зміни облікової ставки процентна ставка, зазначена у договорі, може переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, діючі на міжнародних ринках капіталів – LIBOR та ін.
Врахування банками темпів інфляції при встановленні процентної ставки проводиться з метою недопущення знецінення ресурсів, виданих в якості кредиту позичальнику. Як правило, банки враховують той рівень інфляції, який не покрито обліковою ставкою.
Строк кредитування прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за кредитом: чим він довше, тим дорожче буде кредит для позичальника. Це пояснюється тим, що в процесі довгострокового кредитування банк приймає на себе більші ризики, ніж при видачі короткострокового кредиту.
Сума кредиту обернено впливає на рівень відсоткової ставки. Звичайно процентна ставка нижча при видачі великого кредиту, оскільки відносні витрати, пов’язані з його обслуговуванням, нижчі, ніж при обслуговуванні кількох малих кредитів. Крім того, великі кредити надаються, як правило, великим та фінансово стабільним клієнтам. Але з цього правила можуть бути винятки. Так, банк може не зменшувати проценту ставку за великим кредитом, коли за його підрахунками це може призвести до підвищення ризику кредитного портфеля внаслідок порушення принципу диверсифікації.
Ціна кредитних ресурсів прямо пропорційно впливає на рі вень процентної ставки за кредитом: чим дорожче банк залучає ресурси, тим, за інших рівних умов, вищою буде процентна ставка. На ціну кредитних ресурсів впливає ставка за депозитами, ставка за отриманими міжбанківськими кредитам та інші витрати банку щодо залучення коштів.
Рівень кредитного ризику також прямо пропорційно впливає на рі вень процентної ставки за кредитом: чим вище рівень кре дитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від кредитної операції, тому більш ризиковані кредити видаються під вищу ставку процента. У цьому випадку ставка відсотка має компенсувати кредитору витрати від ризикового роз міщення ресурсів.
Попит на кредити прямо впливає на рівень процентної ставки. Зростання попиту зумовлює підвищення процентної ставки за кредитами. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і бо ротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кіль кість клієнтів і завоювати конкурент-ні переваги. Чим більша пропозиція кредитів, тим дешевше вони будуть для позичальника, і навпаки.
Ліквідність та вартість застави протилежно впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Чим вище ліквідність та вартість застави, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути процентна ставка за кредитом. Це пов’язано з тим, що якісніша застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення кредиту за рахунок її реалізації.
На рівень процентної ставки впливає зміст проекту, що кредитується. Чим рентабельніше проект, що кредитується, тим нижче буде рівень ризику і, відповідно, ціна кредиту. Це пояснюється тим, що реалізація прибуткового проекту дозволить отримати позичальнику сталі грошові потоки, які можуть бути використані для погашення заборгованості за кредитом.
Ставки банків-конкурентів враховується при встановленні рівня відсоткової ставки за кредитом залежно від характеру процентної політики, яку проводить банк. Наприклад, прагнучи отримати додаткові прибутки, банк може встановити відсоткову ставку вище, ніж у конкурентів, але в цьому випадку він може втратити потенційних позичальників. І, навпаки, якщо банк проводить політику збільшення сегмента ринку кредитування, процентна ставка має бути встановлена на нижчому, ніж у конкурентів, рівні.
Характер відносин між банком і клієнтом є суб’єктивним фактором, що впливає на рівень відсотка за кредитом. За умови тривалих відносин та позитивної кредитної історії банк з власної ініціативи може знижувати ставку відсоткову для окремих клієнтів.
Визначити пріоритетність впливу наведених факторів на рівень ставки за кредитом майже неможливо, тому банки мають враховувати їх усі в комплексі. Враховуючи означені фактори, банк має встановити таку відсоткову ставку для позичальника, яка дозволить отримати прибуток від кредитної операції.
Розмір процентної ставки та порядок її сплати встановлюються банком самостійно і визначаються в кредитному договорі. Ставка за кредитом може бути фіксованою – за умови загальної тенденції зниження кредитних ставок на ринку або плаваючою – у випадку їх підвищення.
Нарахування відсотків за кредитом здійснюється з використанням схем простого та складного відсотка.
Порядок нарахування та стягнення відсотків визначаються у кредитному договорі. Відсотки нараховуються за календарне число днів користування кредитом на суму залишку заборгованості. Сума нарахованих відсотків погашається позичальником відповідно до встановленого банком графіку. Як правило, відсотки погашаються щомісячно, в окремих випадках нарахування та стягнення відсотків проводиться авансом у момент видачі позики.
Поряд з процентною ставкою банки можуть встановлювати комісійну винагороду (комісію), яка виступає додатковим елементом ціни банківського креди ту. Комісія встановлюється, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов’язану з оформленням кредиту і контролем за його погашенням, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо або додаватися до ставки відсотка. Величина та порядок стягнення комісійної винагороди визначається тарифами банків, які затверджуються рішенням правління, та договорами, що укладаються між банком та клієнтами.
5.2. Кредитний процес в банку
Прибутковість кредитної діяльності банку безпосередньо залежить від того, наскільки чітко визначені основні завдання етапів кредитного процесу і обов’язки працівників, що відповідають за їх виконання.
Процес банківського кредитування можна умовно розділити на кілька етапів, кожний з яких вносить свій внесок у якісну характеристику кредиту і визначає рівень його ризиковості та дохідності (рис. 5.2.1):
Рис. 5.2.1. Етапи кредитного процесу банку
Кожен з етапів передбачає процедури, характерні тільки для нього, які, в свою чергу, передбачають виконання певних фаз контрольно-аналітичної роботи.
На першому етапі процесу банківського кредитування кредитні відносини між банком і клієнтом починаються з одержання і розгляду банком пакета документів. Так, юридична особа з метою отримання кредиту має надати банку такі документи:
1. Заявку на отримання кредиту (кредитну заявку), яка містить інформацію про суму, термін, вид та мету кредиту, інформацію про забезпечення кредиту, що пропонується, та відсоткову ставку, яка запитується.
2. Анкету клієнта, яка містить всі реквізити підприємства (повну назву, форму власності, юридичну адресу, код ЗКПО, номера поточних рахунків, найменування і МФО банків, у яких вони відкриті, та ін.); відомості про управлінський (керуючий) персонал (анкетні дані осіб, що мають право підписувати фінансові документи, – директора, головного бухгалтера тощо); відомості про структуру акціонерного (пайового) капіталу та дані про акціонерів (засновників); відомості про дочірні підприємства, філії та інші споріднені/пов’язані підприємства; відомості про основних поставщиків та покупців підприємства; відомості щодо кредитної історії підприємства за останні 2 роки та ін.
3. Копії правовстановлюючих документів, необхідних для оформлення кредиту та забезпечення за кредитом (установчий договір, статут, свідоцтво про державну реєстрацію в органах виконавчої влади, копії документів, що підтверджують реєстрацію підприємства в управлінні статистики, ДПА, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування, Фонді страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонді соціального страхування України на випадок безробіття та ін.).
4. Фінансова та статистична звітність за останні чотири звітні періоди (за останні чотири квартали): баланс позичальника (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованостей, розшифровка основних фондів на останню поточну дату та ін.
5. Техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план, який повинен містити відомості щодо цілей проекту, план маркетингу, план виробництва, фінансовий план та інші стандартні розділи; техніко-економічний розрахунок окупності проекту, що кредитується, копії договорів, що підтверджують угоди, на реалізацію яких планується отримати кредит, та ін.);
6. Документи по забезпеченню кредиту.
7. Картка зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахункові документи, завірена нотаріально або вищою організацією в установленому порядку, з підписом та печаткою банку, в якому відкритий рахунок.
8. Відомості про раніше отримані кредити і наявність (відсутність) заборгованості за ними та інші документи на запит банку.
Після отримання пакету документів робітник кредитного відділу має визначити відповідність проекту, на реалізацію якого планується отримати кредит, принципам кредитної політики банку, проаналізувати термін його окупності та рівень прибутковості з метою забезпечення своєчасного погашення заборгованості за кредитом та нарахованих відсотків. Після цього проводиться інтерв’ю з потенційним позичальником, в процесі якого робітник кредитного відділу має змогу уточнити окремі деталі кредитної заявки, оцінити професійну підготовленість керівництва, ступінь реалістичності оцінки перспектив розвитку підприємств за умов реалізації проекту, на який береться кредит, і, таким чином, скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. За результатами експертизи наданих клієнтом документів приймається рішення про продовження роботи з клієнтом або відмову у видачі кредиту. У випадку відмови у видачі кредиту причина відмови має бути доведена до відома клієнта. У випадку позитивного рішення про продовження співпраці з клієнтом пакет документів з відповідним формуляром передається до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.
Оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться на другому етапі кредитного процесу.
Під кредитоспроможністю (платоспроможністю) розуміють здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями. Крім того, оцінка кредитоспроможності позичальника має враховувати й бажання клієнта виконати свої зобов’язання. Тому здатність до повернення кредиту пов’язана ще й з моральними принципами клієнта, його репутацією, порядністю, чесністю та професіоналізмом.
Методика оцінки фінансового стану позичальника базується на аналізі кількісних показників з урахуванням визначених банком якісних показників, що можуть у тій чи іншій мірі вплинути на виконання позичальником зобов’язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов договору кредиту шляхом установлення оптимальних значень для кожного з показників.
Оцінку фінансового стану позичальника – юридичної особи – банк здійснює кожного разу під час укладання кредитного договору, а далі – не рідше, ніж один раз на три місяці.
У процесі оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи – Національний банк рекомендує враховувати та оцінювати в динаміці ряд показників.
1. Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:
1.1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквід-ними активами:
, (1.5)
де, – високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їхні еквіваленти і поточні фінансові інвестиції,
– поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника повинне бути не менше, ніж 0,2.
1.2. Коефіцієнт поточної ліквідності (), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:
, (1.6)
де, – ліквідні активи, які складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості та отриманих векселів.
Оптимальне теоретичне значення показника – не менш, ніж 0,5.
1.3. Коефіцієнт загальної ліквідності (), який характеризує те, на скільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:
, (1.7)
де, – оборотні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника – не менше, ніж 2.
2. Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
2.1. Коефіцієнт маневреності власних коштів (), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
, (1.8)
де, – власний капітал підприємства;
– необоротні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника – не менше, ніж 0,5.
2.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (), що характеризує ступінь фінансового ризику:
, (1.9)
де, – залучені кошти підприємства (довгострокові і поточні зобов’язання).
Оптимальне теоретичне значення показника – не менш, ніж 0,2.
2.3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів ():
(1.10)
Оптимальне теоретичне значення показника – не більше 1.
2.4. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами ():
(1.11)
Оптимальне теоретичне значення показника не менше 0,2.
3. При аналізі ділової активності підприємства розраховані значення показників аналізуються в динаміці (зменшення або збільшення).
3.1. Коефіцієнт оборотності активів ():
, (1.12)
де, – чистий дохід;
– активи.
3.2. Коефіцієнт оборотності власного капіталу ():
(1.13)
3.3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості ():
, (1.14)
де, – дебіторська заборгованість.
(1.15)
4. Рентабельність позичальника визначається на підставі таких показників:
4.1. Рентабельність власного капіталу ():
, (1.16)
де, – чистий прибуток.
4.2. Рентабельність продажу ():
(1.17)
4.3. Рентабельність активів ():
(1.18)
Наведені показники рентабельності не мають встановлених нормативних значень. Як правило, критерії їх оцінки підприємство встановлює самостійно залежно від власних вимог або з урахуванням середньогалузевого значення. Позитивною тенденцією є зростання показників рентабельності у динаміці.
5. Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:
5.1. Співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника () (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів) та для суб’єктів господарської діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті, – з урахуванням зміни валютного курсу:
, (1.19)
де, – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
– сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу);
– кількість місяців дії кредитної угоди;
– щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);
– податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Оптимальне теоретичне значення показника – не менше, ніж 1,5.
Для суб’єктів господарської діяльності з сезонним характером виробництва середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Необхідним і важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника є аналіз якісних (суб’єктивних) показників його діяльності:
аналіз кредитної історії позичальника надає інформацію щодо характеру взаємовідносин клієнта з банком; дозволяє проаналізувати досвід клієнта щодо отримання кредитів у минулому та зробити висновок щодо своєчасності погашення заборгованості та відсотків за кредитами, якщо такі мали місце;
наявність заборгованості за кредитами в інших банках підвищує ризик кредитної угоди з позичальником;
період функціонування підприємства: практика показує, що найбільш критичними вважаються перші 3 – 5 років активної діяльності. Чим тривалішим є період функціонування заборгованості, тим більша вірогідність погашення кредиту;
залежність позичальника від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості впливає на його можливість генерувати сталі грошові потоки, які будуть спрямовані на погашення заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками;
ділові якості і репутація керівництва (рейтинг у ділових колах, дотримання ділової етики, виконання договірної і платіжної дисципліни та ін.);
наявність і якісні характеристики забезпечення за кредитом (застава, страховий поліс, гарантія, порука та ін.);
інша інформація (наявність державних замовлень та державної підтримки підприємства, ефективність управління, ринкова позиція та ін.).
На підставі аналізу якісних показників діяльності клієнта визначається ступінь довіри до позичальника з боку банку.
Комплексна рейтингова оцінка фінансового стану позичальника визначається шляхом присвоєння отриманим значенням розрахованих показників та якісним характеристикам відповідної кількості балів залежно від встановленої банком градації. Далі бали підсумовуються і, відповідно до отриманого значення комплексної рейтингової оцінки, позичальнику привласнюється відповідна категорія надійності.
У разі визначення кредитоспроможності позичальника - фізичної особи Національний банк рекомендує ураховувати як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів, а також (за наявності) кредитна історія позичальника, підтверджена кредитними звітами бюро кредитних історій).
До якісних характеристик позичальника – фізичної особи зокрема належать:
До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи зокрема належать:
Банки для розрахунку основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи враховує доходи, факт отримування яких протягом дії кредитного договору підтверджується достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи).
Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансового стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:
За результатами оцінки кредитоспроможності позичальник може бути віднесений до одного з п’яти класів – А, Б, В, Г, Д:
Клас «А» – фінансова діяльність юридичної особи добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених банком значень; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна.
Клас «Б» – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності.
Клас «В» – фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені; забезпечення за кредитом має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.
Клас «Г» – фінансова діяльність позичальника незадовільна (економічні показники не відповідають установленим банком значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.
Клас «Д» – фінансова діяльність позичальника незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим банком значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов’язань позичальником дуже низька. До цього класу належать позичальники, визнані банкрутами в установленому чинним законодавством порядку або щодо яких порушено справу про банкрутство.
Після отримання результатів оцінки кредитоспроможності позичальника робітник кредитного відділу відповідно до принципів кредитної політики приймає рішення про видачу кредиту та підписання кредитної угоди або відмовляє у видачі кредиту і повертає кредитну заявку та документи, що до неї додаються, клієнту.
За умови позитивного рішення про надання кредиту за результатами оцінки кредитоспроможності позичальника робітник кредитного відділу приступає до підготовки проекту кредитного договору або структурування кредиту – третій етап кредитного процесу.
Основною метою структурування є визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розробка заходів, які знижують можливість втрат від проведення даної кредитної операції.
У процесі структурування кредиту визначаються його параметри (рис. 5.2.2).
При визначенні суми кредиту необхідно враховувати, що недостатні обсяги кредитування призводять до недоодержання позичальником очікуваних прибутків (або навіть збитків) і зменшення грошових потоків. Завищення суми кредиту призведе до неконтрольованого банком використання надлишково отриманих коштів. Виходячи з цього, кредитний ризик банку буде зведено до мінімуму, якщо сума кредиту буде максимально відповідати потребі у фінансуванні проекту, на реалізацію якого береться кредит.
Рис. 5.2.2. Параметри кредиту
При визначенні строку кредитування необхідно враховувати циклічність виробництва, його сезонність, тривалість виробничого циклу та об’єктивну потребу в коштах кожного етапу реалізації проекту, що кредитується. У випадку необґрунтованого скорочення терміну кредитування у підприємства може виявитися нестача коштів для погашення заборгованості за кредитом. Надмірне подовження терміну кредитування може призвести до нецільового використання коштів підприємством після реальної окупності проекту.
Правильне визначення виду та суми забезпечення дозволяє знизити збитки банку у випадку непогашення заборгованості за кредитом та суми нарахованих відсотків. Тобто з метою мінімізації кредитного ризику банк має приймати гарантії, поручительства, страхові поліси, векселі тільки фінансово стійких гарантів та емітентів (наприклад, гарантії банків з рейтингом не нижче ніж «інвестиційний клас»). Приймаючи в якості забезпечення предмети застави, банк має визначити не тільки її ліквідність і вартість, а й суму витрат, яку понесе у зв’язку з її утриманням та контролем за її станом. Крім того, банку необхідно враховувати суму витрат, пов’язану з реалізацією застави у випадку неповернення заборгованості за кредитом. Також банки повинні враховувати те, що деякі види застави можуть мати високу вартість, але незначні можливості швидкої реалізації, наприклад, унікальне обладнання, великі споруди або об’єкти незавершеного будівництва.
Значна уваги при структуруванні надається визначенню відсоткової ставки або ціни кредиту. Значний вплив на рівень відсоткової ставки мають попит та пропозиція на кредитному ринку. В умовах підвищеного попиту на кредити та низького рівня конкуренції в банківському секторі кредитор має змогу встановлювати підвищену відсоткову ставку з метою забезпечення більш високого рівня прибутку. У випадку загострення конкурентної боротьби банки змушені підтримувати кредитні ставки на прийнятному для клієнтів рівні. Крім того, банки повинні враховувати, що доходи за кредитною операцією мають покривати витрати, пов’язані з залученням кредитних ресурсів, та адміністративні витрати, а також забезпечувати банку певний рівень прибутковості. Важливою категорією при визначенні відсоткової ставки є ризик кредитної операції – чим нижче ризик, пов’язаний з конкретним позичальником, тим нижче для нього буде рівень відсотка за кредит за інших рівних умов, але в цьому випадку будуть нижче доходи банку.
Порядок видачі кредиту передбачає умови, відповідно до яких кредит може видаватися разовою сумою після укладення кредитної угоди, у формі оплати платіжних документів або у вигляді траншів відповідно до встановленого графіку.
Графік погашення кредиту має враховувати можливості позичальника й особливості проекту, що кредитується. Так, кредит може погашатися одночасно з закінченням періоду кредитування або рівними внесками відповідно до розробленого графіка. Останній варіант є менш ризиковим для банку, оскільки дозволяє вжити необхідні заходи в разі непогашення позичальником заборгованості за певний період.
Після закінчення роботи по структуруванню кредиту банк приступає до переговорів з клієнтом щодо укладення кредитного договору. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містя ться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.
Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої креди т-ної угоди складається проект кредитного договору, який передається на розгляд кредитному комітету (комісії).
Кредитний комітет – відповідний орган банку, що приймає рішення про видачу або відмову у видачі кредиту.
Рішення про видачу кредиту приймається колегіально за результатами розгляду та обговорення матеріалів кредитної справи позичальника. У випадку позитивного рішення кредитного комітету відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і позичальником.
Якщо кредит видається під заставу майна, то одночасно з підписанням кредитного договору має бути підписаний і договір застави. Якщо заставою служить нерухомість або транспортні засоби, то, згідно Закону України «Про заставу» договір застави має бути завірений нотаріально.
У разі кредитування під заставу товарів у обороті у договорі застави має бути передбачена:
можливість реалізації предмета застави з одночасним погашенням кредиту на цю суму;
можливість реалізації товарів у обороті з одночасним поповненням предмета застави.
Документи з видачі кредиту мають зберігатися в кредитній справі позичальника. Документи кредитної справи групуються таким чином:
документи щодо оформлення кредиту (кредитний договір, договір застави, боргові зобов’язання позичальника, гарантійні листи та ін.);
копії правовстановлюючих документів, фінансові звіти та комерційна документація позичальника (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки і збитки, бізнес-плани, копії контрактів та ін.);
інші документи (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, результати аудиторських перевірок та ін.).
Після видачі кредиту банк приступає до здійснення кредитного моніторингу і до контролю за якістю кредитного портфеля (4 етап кредитного процесу).
Моніторинг кредитних операцій полягає в постійному контролі за станом виданого кредиту. Такий контроль допомагає вчасно виявити проблеми з погашенням заборгованості за кредитом та вжити відповідні заходи. Крім того, моніторинг кредитних операцій дозволяє перевірити відповідність дій робітників кредитного відділу основним вимогам кредит-ної політики банку.
Головна вимога до процедури кредитного моніторингу – це постійний контроль та оцінка рівня кредитного ризику. До основних напрямів кредитного моніторингу, можна віднести:
цільове використання кредиту;
зміни фінансового стану позичальника;
зміни ринкової вартості і ліквідності застави;
виконання графіку погашення заборгованості за кредитом та нарахованих відсотків тощо.
Метою перевірки цільового використання кредиту є підтвердження напрямів руху кредитних коштів із кредитного рахунку. Підтвердженням цільового використання кредиту можуть бути фінансові документи (платіжні доручення, акредитиви, рахунки-фактури, митні декларації тощо), укладені договори з господарської діяльності, бізнес-плани, техніко-економічні обґрунтування та ін. Ці документи обов’язково додаються до кредитної справи і зберігаються до закінчення дії кредитного договору. У разі встановлення факту нецільового використання кредиту банк може підвищити процентну ставку за кредитом у розмірах, передбачених кредитним договором або призупинити подальше перерахування кредитних коштів у випадку кредитування за кредитною лінією. Як крайній захід, сума кредиту може бути стягнена з позичальника достроково.
Банк має постійно відстежувати зміни у фінансовому стані позичальника з метою виявлення можливих ускладнень з погашенням заборгованості за кредитом та вчасно застосувати відповідні заходи для захисту економічних інтересів.
Контроль за станом предмета застави як невід’ємна складова кредитного моніторингу передбачає:
своєчасне отримання достовірної інформації про стан і вартість предмета застави;
контроль за виконанням умов договору з боку заставодавця;
відстеження ринкової кон’юнктури з метою оцінки ліквідності заставленого майна.
Якщо предмет застави залишено у розпорядженні заставодавця, то в договорі застави має бути зазначені характер і періодичність відомостей, які заставодавець надає банку. На підставі цих відомостей банк матиме змогу перевіряти стан предмета застави та порівнювати ринкову вартість застави з сумою кредиту.
Для моніторингу своєчасності погашення позичальником заборгованості за кредитом і нарахованих відсотків робітники кредитного відділу складають відповідний графік погашення кредиту за сумами платежів та за строками. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.
5.3. Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті. Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.
Банки з метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики мають здійснювати класифікацію кредитного портфелю – оцінку рівня ризику за кожною кредитною операцією за такими параметрами:
фінансовий стан позичальника;
стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків/комісій;
рівень та якість забезпечення кредитної операції.
Фінансовий стан позичальника визначається за результатами оцінки його кредитоспроможності. Оцінка стану обслуговування позичальником заборгованості за кредитом здійснюється за такими критеріями:
строк простроченої заборгованості;
строк затримки платежів (табл. 5.3.1).
Таблиця 5.3.1
Критерії оцінки стану обслуговування позичальником
заборгованості за кредитом
|
Стан обслуговування заборгованості за кредитом |
Критерії |
|
1 |
2 |
|
«добрий» |
заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника, відсотки і комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються вчасно або з максимальною затримкою до 7 календарних днів; |
|
«слабкий» |
заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів |
|
«незадовільний» |
заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів |
Категорія кредитної операції визначається в результаті комбінації результатів класифікації позичальників та оцінки стану обслуговування заборгованості за кредитом (табл. 5.3.2).
Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
Таблиця 5.3.2
Класифікація кредитних операцій банку
|
Фінансовий стан позичальника |
Обслуговування боргу позичальником (група) |
||
|
«добре» |
«слабке» |
«незадовільне» |
|
|
«А» |
«стандартна» |
«під контролем» |
«суб стандартна» |
|
«Б» |
«під контролем» |
«субстандартна» |
«суб стандартна» |
|
«В» |
«субстандартна» |
«субстандартна» |
«сумнівна» |
|
«Г» |
«сумнівна» |
«сумнівна» |
«безнадійна» |
|
«Д» |
«сумнівна» |
«безнадійна» |
«безнадійна» |
Чистий кредитний ризик – це валовий кредитний ризик, класифікований за ступенем ризику і зменшений на прийняте забезпечення (в абсолютних показниках).
Валовий кредитний ризик для кредитора – це загальна заборгованість за кредитними операціями.
Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення або об’єкта фінансового лізингу (рухомого майна).
У банківській практиці виокремлюють такі види забезпечення, як безумовні гарантії та предмети застави.
Безумовні гарантії беруться до розрахунку резервів під кредитні ризики за такими коефіцієнтами (табл. 5.3.3).
Таблиця 5.3.3
Відсоток вартості забезпечення (гарантії), що береться для розрахунку чистого кредитного ризику
|
Класифіковані кредитні операції |
Відсоток вартості забезпечення (гарантії), що береться для розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією |
|||
|
Кабінету Міністрів України |
урядів країн категорії «А» |
міжнародних багатосторонніх банків |
банків з рейтингом не нижче ніж «інвестиційний клас», забезпечені гарантії банків України |
|
|
«Стандартна» |
100% |
100% |
100% |
100% |
|
«Під контролем» |
100% |
100% |
100% |
100% |
|
«Субстандартна» |
50% |
100% |
100% |
100% |
|
«Сумнівна» |
20% |
20% |
20% |
20% |
|
«Безнадійна» |
0% |
0% |
0% |
0% |
Предмети застави беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики з урахуванням наступних коефіцієнтів (табл. 5.3.4).
Розмір резерву під кредитні ризики визначається шляхом зважування чистого кредитного ризику на встановлений коефіцієнт резервування за відповідною категорією кредитної операції.
, (1.20)
де, – розрахункова сума резерву;
– сума чистого кредитного ризику за кожною категорією кредитної операції;
– коефіцієнт резервування.
Коефіцієнти резервування за кредитними операціями наведено у табл. 5.3.5.
Таблиця 5.3.5
Коефіцієнти резервування за кредитними операціями
|
Категорія кредитної операції |
Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) |
Коефіцієнт резервування за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких немає джерел надходження валютної виручки |
|
«Стандартна» |
1% |
2% |
|
«Під контролем» |
5% |
7% |
|
«Субстандартна» |
20% |
25% |
|
«Сумнівна» |
50% |
60% |
|
«Безнадійна» |
100% |
100% |
Приведемо приклад. Банк видав кредит у сумі 50 тис. грн. під заставу автотранспорту в сумі 100 тис. грн. Банком кредит класифікований як «під контролем».
Сума резерву становитиме:
(50 тис. грн. – 100 тис. грн. х 0,4) х 0,2 = 2 тис. грн.
Створення спеціального резерву під кредитні ризики дає змогу нівелювати їх негативний вплив на розмір власного капіталу і є одним із способів самострахування банку.
Таблиця 5.3.4
Відсоток вартості забезпечення (застави), що береться для розрахунку чистого кредитного ризику
|
Класифіковані кредитні операції |
Відсоток вартості забезпечення (застави), що береться для розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією |
||||||||||
|
майнових прав на грошові депозити, іменні депозитні сертифікати, випущені банком кредитором, майнових прав на грошові кошти за операціями з розміщення/залучення коштів між двома банками, що здійснюються в різних валютах |
банків-ських металів |
держав-них цінних паперів |
недержав-них цінних паперів |
нерухомого майна, що належить до житлового фонду |
іншого нерухо-мого майна |
майнових прав на майбутнє нерухоме майно, що належить до жит-лового фонду (береться до роз-рахунку протягом 2 років з дати отриман-ня кре-диту) |
рухомо-го майна, дорогоцінних металів |
інших майно-вих прав |
|||
|
у валюті, що відповідає валюті наданого кредиту, або ВКВ |
у валюті, що не є відмінною від валюти наданого кредиту |
за кредитами в гривнях |
за кредитами в іноземній валюті |
||||||||
|
«Стандартна» |
100% |
90% |
80% |
100% |
50% |
70% |
50% |
50% |
50% |
50% |
30% |
|
«Під контролем» |
100% |
90% |
80% |
80% |
40% |
70% |
50% |
50% |
40% |
40% |
20% |
|
«Субстандартна» |
100% |
90% |
60% |
50% |
20% |
40% |
40% |
40% |
20% |
20% |
10% |
|
«Сумнівна» |
100% |
90% |
20% |
20% |
10% |
20% |
20% |
20% |
10% |
10% |
5% |
|
«Безнадійна» |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
0% |
Питання для самоконтролю: