Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА: ПРЕДМЕТ, МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
ПЛАН
1. Загальні уявлення про значення і стан економічної теорії в сучасному світі
2. Предмет економічної теорії
3. Метод економічної теорії
1. Економіка - це особлива сфера громадського життя зі своїми законами, проблемами і протиріччями. У цій сфері формується економічний потенціал суспільства, виробляються різні блага для задоволення фізіологічних і духовних потреб людей.
Великий англійський економіст кінця XIX і першої половини ХХ століття Альфред Маршалл образно порівняв економіку з театром, де акторами є самі глядачі, а ефект спектаклю залежить від сценарію, режисера-постановника та гри акторів, тобто населення.
Для багатьох поколінь радянських людей основним джерелом економічних знань була політична економія, що складалася з двох розділів: капіталізму і соціалізму.
Сьогодні інтерес освічених людей до економічної теорії усе більш зростає. Пояснюється це тими глобальними змінами, що відбуваються у всьому світі. П.Самуельсон у відомому всьому світові підручнику "Економікс" писав, що людина, що систематично не вивчала економічну теорію, подібна глухому, що намагається оцінити музичний твір.
В останні роки поширилася думка про необхідність буквального копіювання курсів, по яких економічна теорія вивчається у ведучих університетах закордонних країн.
Копіювання цих систем неможливо тому, що реальні економічні процеси, що відбуваються в нашій економіці, мало що мають загального з економічним устроєм розвинутих країн. На перехідний час нам потрібний "свій" курс "Основ економічної теорії", який би по можливості увібрав у себе все краще, що дала світова економічна наука, і який би відбивав ті економічні процеси, що відбуваються в сучасній українській економіці.
Економіка складна, багатолика і рухлива. Цим пояснюється і рухливість науки, що вивчає її. У різних країнах економічна наука називається по-різному. У 1619 р. французький вчений А. Монкретьєн вперше вжив термін "Політична економія" і з тих пір ця назва зберігає право на своє існування. У навчальних планах наших навчальних закладів економічна наука іменується як політична економія (у ряді університетів на економічних факультетах) або як Основи економічної теорії. Одні автори ототожнюють ці дві науки, інші - розмежовують. Корінного розходження між предметами дослідження цих наук немає. І в одному, і в іншому випадку розглядається діяльність людей по забезпеченню себе життєвими благами.
"Економічна теорія, - говорив видатний англійський економіст першої половини XX ст. Дж. Кейнс, - не є набір уже готових рекомендацій, застосовуваних безпосередньо в господарській політиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення".
Керівники підприємства будь-якого рівня зобов'язані глибоко і систематично вивчати ринкову кон'юнктуру, проводити ретельний економічний аналіз стану справ на підприємстві. Економічна політика держави, якщо вона не спирається на економічну теорію, неминуче заведе суспільство в тупик, до кризи, а в кінцевому рахунку - до соціального вибуху. Практичне значення науки складається в нагромадженні знань, знання ведуть до передбачення, а передбачення - до дії.
Більшість взаємодій у суспільстві направляються і координуються певними правилами, правилами гри. В економічній поведінці велику і важливу частину правил утворюють права власності. Економічна теорія намагається пояснити соціальні явища, механізм взаємодії і дозволяє передбачати спрямованість в економічній поведінці людей.
2. Грецьке слово "економіка" у буквальному перекладі означає "мистецтво ведення господарства". Але за дві з половиною тисячі років, що пройшли з тих пір, як давньогрецький письменник і історик Ксенофонт дав це ім'я "новій" науці, зміст її змінився до невпізнанності.
Існує кілька визначень предмета економічної теорії, або як її називали донедавна, політичної економії:
Сучасна буржуазна економічна теорія (будемо поки називати її так, не вкладаючи в цю назву негативного змісту) більше уваги приділяє вивченню явищ, описові фактів: ринок, гроші, кредитні відносини, інфляція, безробіття, прибуток, попит та пропозиція.
Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені його фізичні й інтелектуальні здібності, час, що він може приділити тому або іншому заняттю, засобу досягнення мети. Обмеженість ресурсів полягає в принциповій неможливості одночасного і повного задоволення всіх потреб усіх людей. Перед суспільством, як і перед окремою людиною, завжди стоїть задача вибору напрямків і способів використання обмежених ресурсів у різних конкуруючих цілях. Методи рішення цієї задачі і складають предмет економічної науки.
3. Перша задача сучасної економічної науки полягає в тому, щоб описати, проаналізувати і пояснити динаміку економічних процесів, що відбуваються у виробництві, при розподілі виробленого продукту і його споживанні. У ході економічного аналізу не представляється можливим проводити контрольовані експерименти. У висновках приходиться багато чого спрощувати, абстрагуватися від нескінченної маси деталей. Те, що вважається розсудливим для окремої людини або фірми, може бути часом безрозсудним для нації або держави.
Усяка наука виробляє і застосовує свій інструментарій, конкретні способи і прийоми пізнання дійсності. Економістові, як і астронавтові приходиться задовольнятися головним чином "спостереженням". Метод пізнання - це не продукт суб'єктивного погляду, а правильне відображення у свідомості людей об'єктивного процесу розвитку даної реальності.
ТЕМА: СУТНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
ПЛАН
1. Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, тобто створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку людства.
Економічне благо – це річ, яка здатна задовольняти певну людську потребу і може знаходитись у розпорядженні людини для цієї цілі. Отже, кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб.
В процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Цей процес охоплює такі основні моменти:
Праця — діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ.
Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини,що становить матеріальну основу створюваного продукту (природні, перероблені).
Засоби праці — це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці (машини, устаткування , будівлі).
Процес праці є органічною єдністю 3- х названих моментів, і визначальна роль в ньому належить людині.
Предмети і засоби праці становлять засоби виробництва.
Засоби виробництва і люди з навиками до праці створюють продуктивні сили суспільства. Людина відіграє головну роль в процесі праці , є творцем усіх інших елементів продуктивних сил. У процесі історичного розвитку продуктивні сили постійно збагачуються, поповнюються новим змістом. В наш час до них відносять науку, інформацію, форми і методи організації виробництва.
Продуктивні сили пов’язані як з природою, так і виробничими відносинами. Існує закон відповідності продуктивних сил виробничим відносинам. Внаслідок невідповідності виникають соціальні революції і перехід до нової економічної формації.
Фази суспільного виробництва:
власне виробництво;
розподіл;
обмін,
споживання.
Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво.
Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються:
а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо;
б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.
Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються:
а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;
б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.
2. Для здійснення процесу виробництва необхідні ресурси і фактори.
Ресурси виробництва – це потенційні чинники виробничого процесу, його можливості, джерела.
Фактори виробництва – це реальні чинники, які уже застосовуються у процесі виробництва.
До первинних факторів відносять : земля, праця, капітал.
Земля – це сама земля і природні ресурси.
Праця – це робоча сила людини, завдяки якій вона створює блага. Робоча сила — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці.
Капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість.
На сучасному етапі виділяють ще й підприємництво – це особливий вид праці по управлінню і організації виробництва.
Фактори виробництва поділяють на :
Особистий: праця, підприємницька діяльність;
Матеріально – речовий: земля і капітал, тобто засоби виробництва.
Серед виробничих ресурсів варто виділити відтворювані та не відтворювані. Тому важливою є проблема економії рідкісних ресурсів.
3. Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва, тобто співвідношення одержаного результату використання факторів до їх витрат.
Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використання факторів, так і повнішого їх використання.
Ефективність виражається в продуктивності праці, фондовіддачі, фондомісткості, матеріалоємності та енергоємності.
Продуктивність праці – кількість виробленої продукції в одиницю часу або на одного робітника.
Фондовіддача – відношення вартості готової продукції до середньорічної вартості основних фондів.
Фондомісткість – відношення основних фондів до готової продукції.
Матеріалоємність – затрати сировини на виготовлення одиниці продукції.
Енергоємність - затрати енергії на виготовлення одиниці продукції.
Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень НТП.
ТЕМА : СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ. ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ
ПЛАН
1. Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система — це система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають капіталістичний хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору.
Ринкові відносини — це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.
Ринкове господарство є середовищем, в рамках якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. В економічній системі ринкове господарство є сферою обміну, сукупністю купівлі – продажу, які відображають баланс попиту та пропозиції, рівновагу для господарських суб’єктів.
В ринковому господарстві є 2 фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно і високо ефективно – це:
- реальна можливість значного економічного зиску, виграшу на основі підприємливих управлінських задумів;
- реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за прийняті рішення.
Існують такі основні принципи ринкової економіки:
Суб’єктами ринкової економіки можуть бути:
- практично кожен індивідуум, як фізична особа, що не обмежена законом у дієздатності;
- групи громадян (партнерів);
- трудові колективи;
- юридичні особи всіх форм власності.
В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб’єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об’єднань. Водночас життєздатність малих форм господарювання суттєво зростає.
Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних товаровиробників, які повинні мати свободу для господарювання.
2. Ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства.
Ринок – це економічні відносини між товаровиробниками і покупцями з приводу купівлі-продажу товарів. Ринок – це функціональна форма економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, які утворюють єдину економічну систему, конкретну форму господарської діяльності. Суть ринку полягає у відтворенні ринкових відносин.
В вузькому розумінні ринок – місце, де покупці та продавці взаємодіють, щоб визначити ціни та кількості певного товару або послуги.
Ринок вирішує 3 основні економічні завдання: що, як і для кого виробляти.
Отже, ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність, суспільне визначення створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому.
Поняття «вільний ринок» має трактування: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах його доходів і рівня цін, що склалися.
Це має забезпечити:
Ринок, є складним утворенням, яке, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю процесів купівлі-продажу, баланс між якими досягається за рахунок цін, а з другого – забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням.
Для нормального функціонування реального ринку потрібні певні умови. До них належать:
1) наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу.
2) еквівалентний обмін товарі. Ринок не передбачає економічної допомоги, пільг.
3) конкуренція, яка надає усім господарюючим суб’єктам можливість вільної підприємницької діяльності, свободи вибору покупців, примушує підприємців, використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки.
4) вільне ціноутворення, яке, будучи елементом конкуренції та головним механізмом регулюючої функції ринку, сприяє поєднанню інтересів господарюючих суб’єктів, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва.
5) реальна інформація про ринок і його суб’єктів.
3. Ринок, який ґрунтується на правових засадах, є економічною «технологією», за допомогою якої створюються умови для ефективного господарювання. Такі конкретні прояви ефективності, як продуктивність праці, якість роботи, економічність виробництва, НТП, значною мірою зумовлюються ринково-конкурентним середовищем.
Конкурентна ринкова система виконує важливі організаційні та економічні функції. До них належать:
1. Саморегулювання економіки – забезпечення зв’язку і пропорційності між виробництвом і споживачами.
2. Ціноутворення – формування ринкової ціни на основі вартості під впливом попиту та пропозиції, які відображають корисність товару і витрати на його виробництво.
3. Стимулювання виробників до створення товару з найменшими витратами та найбільшими доходами, продовження досягнень НТП.
4. Сприяє формуванню єдиного економічного простору.
5. Сануюча – ринковий механізм постійно очищує економіку від неефективно функціонуючих підприємств. В результаті санації підвищується ефективність, рівень життя, змінюється структура економіки, зростає стійкість народного господарства.
6. Посередницька – ринок встановлює зв'язок між виробниками та споживачами, дозволяє їм знайти найбільш оптимальний варіант вибору.
7. Інформаційна – ціни, що складаються на ринку, дають об’єктивну інформацію всім учасникам господарської діяльності щодо стану ринкової кон’юнктури.
Таким чином, через свої функції конкурентна ринкова система намагається дати відповіді на три ключові питання економіки.
Закони та принципи, за якими діє ринкова економіка, виконують інтеграційну роль, сприяють формуванню єдиного економічного простору.
До умов функціонування ринку відносять:
4. Ринкове регулювання здійснюється на основі законів попиту, пропозиції, співвідношення попиту і пропозиції.
Реалізація економічних законів попиту і пропозиції здійснюється через ринкову ціну. В умовах конкуренції ціна впливає на встановлення пропорцій у господарстві. .
Попит — це форма вираження потреби в життєвих засобах, що визначається певною кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів.
Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту, який має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, зниження ціни — його зростання.
У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, точніше — між ціною та існуючою на цей час величиною платоспроможного попиту населення
Якщо ціна зросла, то за незмінного платоспроможного попиту населення зменшуються можливості здійснення покупок, причому не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні
Існують різні форми вияву закону попиту. Серед них відзначимо таку форму вияву, як ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевший товар — замінювач.
Інша форма вияву закону попиту — ефект доходу — спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни. Це зумовлює появу у споживача вільної суми грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.
Залежність між ціною і попитом відображує крива попиту D.
Пропозиція — це кількість товарів і послуг, яка є у продажу за певною ціною. Вона відображує результати господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути у певному обсязі і в певний час доставлені на ринок.
Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом — законом пропозиції. Пропозиція зумовлюється насамперед економічною діяльністю виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати, що впливає на кількість товарів і послуг, які пропонуються споживачам.
Якщо ціна знижується, то підприємець одержує менше коштів від реалізації, і навпаки, у разі її зростання за такої самої кількості товарів і послуг виручка є більшою. Отже, закон пропозиції на відміну від закону попиту ґрунтується на прямій залежності між ціною й обсягом товарів і послуг. Зміна ціни у кожний конкретний момент, як правило, зумовлює зміну обсягів товарів і послуг, вироблених (наданих) за тих самих витрат виробництва.
Крива пропозиції ілюструє дію закону пропозиції, тобто чим вища ціна товару за однакових інших умов, тим більше його може бути вироблено і запропоновано до продажу на ринку.
Еластичність – міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, насамперед до зміни вартості товарів. У кількісному виражені еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини.
Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність)показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни:
Е dp = Відсоткова зміна обсягу попиту/ відсоткова зміна ціни
Е dp = ΔQ/Q : Δ Р /Р = P/Q × ΔQ/Δ P
Р – ціна, Δ Р – зміна ціни
Q – величина попиту, ΔQ – зміна обсягу попиту
Типи еластичності попиту:
1. Попит еластичний, коли Е dp >1, це означає, що попит зростає(або падає) швидше, ніж ціна .
2. Одинична еластичність, коли Е dp =1, це означає, що попит змінюється відповідно до зміни ціни.
3. Попит нееластичний , коли Е dp < 1, тобто попит змінюється повільніше, ніж ціна.
4. Попит досконало нееластичний , коли Е dp = 0, тобто зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту.
5. Попит досконало еластичний , коли дуже мала зміна ціни викликає нескінчене розширення попиту Е dp = ∞
Факторами цінової еластичності є :
1. Важливість товару для споживача, тобто попит на предмети розкоші еластичний, на предмети першої необхідності нееластичний.
2. Рівень змінюваності товару, чим більше товарів замінників, тим еластичніший попит.
3. Питома вага товару в доході споживача, чим вона більша в бюджеті споживача, тим більша буде еластичність попиту.
4. Фактор часу, попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді.
Існує перехресна еластичність попиту, що визначає ступінь чутливості попиту на один товар (А) залежно від ціни на інший товар (В).
Е d А/В = відсоткова зміна обсягу попиту на товар А /відсоткова зміна ціни на товар В
Якщо Е d А/В >0, то товари А і В взаємозамінні у вжитку.
Якщо Е d А/В<0, то товари доповнюють один одного.
Якщо Е d А/В = 0 , то товари невзаємопов’язані.
Для пропозиції властива своя еластичність. Вона характеризує співвідношення між зміною ціни товарів та їх кількістю, запропонованою до продажу.
Цінова еластичність пропозиції визначається співвідношенням відсоткової зміни обсягу пропозиції відносно відсоткової зміни ціни :
Е s =ΔQs / Qs : ΔP / P
Визначення цінової еластичності пропозиції таке ж саме, як і попиту.
Еластичність пропозиції сприяє встановленню так званої рівноважної ціни
ТЕМА: ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА ПРИБУТОК
ПЛАН
1. Витрати суспільства — це сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що відображує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства
Витрати підприємства — це сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства
Мета кожного підприємства – одержання прибутку. Головним фактором або головним чинником, який обмежує прибуток виробництва є витрати.
Економічні витрати — це ті витрати, які повинна виплатити фірма власникам ресурсів за вироблення даного продукту.
Вони бувають:
- Зовнішні – це витрати підприємства зовнішнім постачальникам ресурсів зарплати, витрати на сировину і матеріали, транспортні послуги, банківські внески.
- Внутрішні – ціна ресурсів, які належать підприємству і використовуються для випуску товару. Вони не набувають грошової форми і дорівнюють виплатам які можна одержати за власний ресурс при найкращому його застосуванні.
Постійними витратами (TFC) називаються ті витрати, які не залежать від обсягу виробництва(витрати на утримання будівель, машин, обладнання, страхові внески, рентні платежі, плата управлінцям і мінімальній кількості працюючих)
Змінні витрати (TVC) – витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва (це витрати на сировину, електроенергію, паливо, комплектуючі вироби, транспортні послуги і зарплата більшості працюючих).
Сума постійних і змінних витрат складає повні витрати (ТС).
Важливо знати і середні витрати. AFC = TFC/кількість виробленої продукції
Середні постійні витрати – це відношення постійних витрат до одиниці виробничої продукції.
Середні змінні витрати – це відношення змінних витрат на кількість виробничої продукції. AVC = TVC/ кількість виробленої продукції
Середні витрати бувають:
Повними – це сума середніх постійних витрат і середніх змінних витрат.
ATC = AFC + AVC
Суспільні витрати – це необхідні витрати на випуск даного продукту при середніх умовах технічної оснащеності, продуктивності і інтенсивності праці.
Суспільно-нормативними являються умови, при яких виробляється більша кількість продукції.
Індивідуальні витрати – це витрати виробництва кожного підприємства.
Щоб порівняти суспільні і індивідуальні витрати існує показник собівартості продукції: T = c + v + m
С – постійний капітал (матеріальні затрати)
V – змінний капітал (заробітна плата)
M – чистий доход (додаткова вартість)
Граничні витрати — це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції ГВ=ДЗВ/ДОВ
ДЗВ- зростання змінних витрат виробництва; ДОВ - випуск додаткової продукції.
Собівартість — це частина вартості продукту праці, сукупність витрат, виражена у грошовій формі, яка використовується на відновлення спожитих засобів виробництва й оплату праці.
Існує багато видів собівартості, їх можна класифікувати за місцем здійснення витрат, економічним характером (виробнича і збутова), на момент визначення витрат (планова, фактична, нормативна, кошторисна).
Аналіз собівартості одиниці продукції дає можливість виявити її зміни і напрями.
Визначення витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією одиниці продукції, називається калькулюванням.
В калькуляції всі витрати групуються за статтями:
1. сировина і матеріали;
2. паливо і енергія на технологічні цілі;
3. зар. плата виробничих робітників;
4. відрахування на соціальні заходи;
5. підготовка і освоєння виробництва;
6. зношування інструмента;
7. утримання і експлуатація машин, устаткування;
8. загальновиробничі;
9. адміністративні;
10. інші виробничі витрати;
11. позавиробничі витрати.
2. Дохід – це сума, що отримується від реалізації товару, виробленого підприємством. Доходи підприємства утворюються передусім від реалізації виробленого продукту, тобто це грошова виручка від реалізації товарних фондів. Водночас, розрізняють такі види доходів фірми:
Звичайний дохід (формується за рахунок реалізації продукції);
Капітальний дохід (дохід від перепродажу виробничих фондів, майна, землі чи фінансових активів, тобто акцій і облігацій);
Дивідендний дохід (дохід від акцій інших фірм).
Основним видом доходу фірми є звичайний дохід, конкретними формами якого є валовий і чистий дохід.
Валовий дохід – це грошова виручка від реалізації товару, виконання робіт чи послуг, майна підприємства зменшеного на суму постійних витрат. Сукупний (валовий) дохід, який одержує, фірма, дорівнює ціні (Р), помноженій на кількість реалізованого товару: R = P * Q
Для характеристики доходу фірми важливими є показники середнього і граничного доходу, пов'язані з сукупним (валовим) доходом.
Граничний дохід (МR) - це приріст доходу як результат приросту виробництва на одну одиницю товару: MR = ∆R/∆Q
Середній дохід (АR) - дохід в середньому на одиницю товару: AR = R/Q
Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару.
За умов досконалої конкуренції стан ринкової рівноваги фірми і рівень максимального прибутку досягається за рівності граничного доходу і граничних витрат: М R = МС. Якщо граничний дохід (М R) перевищує граничні витрати (МС), виробництво варто розширювати, а якщо навпаки, його необхідно скорочувати. Тому, коли М R = МС, фірма не змінює обсягу виробництва, він залишається сталим, звідси й назва - ринкова рівновага фірми.
Якщо від валового доходу відняти змінні витрати то одержимо чистий дохід, або прибуток підприємства.
3. Чистий доход, або прибуток – це різниця між вартістю і собівартістю. Або між ціною і повними витратами на виробництво продукту.
Прибуток, як економічна категорія проявляється в його функціях. Існує три функції :
Оцінка підсумків діяльності підприємства.
Розподіл чистого доходу в суспільстві.
Економічне стимулювання підприємства.
Прибуток буває економічним та бухгалтерським.
Економічний – це різниця між валовим доходом, зовнішніми і внутрішніми витратами.
Бухгалтерський – різниця між валовим доходом і грошовими витратами.
Із загального прибутку підприємство виплачує податки, рентні платежі, проценти по кредитах, та частина що залишається утворює чистий прибуток. Чистий прибуток іде на розширення і розвиток виробництва, поновлення страхового і резервного фонду, виплати дивідендів по акціям і процентів по облігаціям, задоволення соціальних потреб і стимулювання працівників.
Основна мета кожного підприємства – максимізація прибутку. Вона досягається шляхом зменшення середніх повних і граничних витрат підприємства при зростанні обсягу виробництва, тобто при підвищенні його ефективності.
У найбільш загальному вигляді економічну ефективність діяльності підприємства можна визначити через норму прибутку.
Норма прибутку = Прибуток фірми / повні витрати виробництва * 100%
Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність виробництва.
Значення норми прибутку полягає в тому, що вона є мірою корисності вкладення капіталу, ефективності його використання. Мета підприємця - максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Остання виступає регулятором потоку інвестицій у виробництво.
У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, що його не має (грошова виручка покриває лише витрати) є нерентабельною.
4. Рентабельність - це оцінюючий показник ефективності виробництва. Визначається він шляхом співставлення прибутку із затратами на виробництво продукції.
Розрізняють такі основні показники рентабельності:
1. Рентабельність продукції:
Рп = Пр/Ср*100°/о
Пр - прибуток від реалізації;
С - собівартість реалізованої продукції.
Цей показник характеризує ефективність поточних витрат. Чим більше прибуток і менші затрати, тим вища буде Рп. В умовах стабільного економічного розвитку підприємства домагаються підвищення цього показника за рахунок зниження собівартості шляхом вдосконалення технології виробництва та підвищення продуктивності праці. У кризовій ситуації підприємства підвищують свій прибуток за рахунок підвищення цін. Таким чином показник Рп спотворюється.
2. Рентабельність виробництва (загальна і розрахункова):
Рв. заг = Пб/(Во.ф. + Воз)* 1 00%, Рв.розр. = Пчист/(В0.ф + В0.з)* 100%
Пб - балансовий прибуток;
Во.ф - середньорічна вартість о. Ф;
Во з - середньорічний залишок оборотних засобів.
Цей показник характеризує ефективність використання виробничих фондів, їх окупність. Це особливо важливо у зв'язку з НТП, зростаючою насиченістю підприємств технікою, нововведеннями.
3. Рентабельність окремих видів продукції:
Рі = (Ці-Сі)/Сі*100%
Економія витрат виробництва і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві, підвищення рівня організації виробництва та виконавської дисципліни працівників - це реальні шляхи підвищення рентабельності виробництва.
ТЕМА: СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ. СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ ТА ЙОГО ФОРМИ
ПЛАН
1. Система національних рахунків.
2. Національний суспільний продукт та його форми
3. ВНП та методи його обчислення
4. Національний доход та національне багатство
5. Сутність та види суспільного відтворення
6. Економічне зростання, його типи
1. Для аналізу економічних явищ і процесів необхідна система показників, яка враховує всі види діяльності господарських суб’єктів Вона має назву система національних рахунків (СНР) і ухвалена комісією ООН у 1993році.
Основним показником у СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості проміжної продукції.
Існує кінцева і проміжна продукція.
Кінцева – товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.
Проміжна – товари та послуги, що проходять подальшу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача.
Урахування проміжної продукції при визначенні ВВП може призвести до подвійного рахунку, що спотворює реальний показник також при розрахунку ВВП вилучають фінансові угоди та продаж уживаних товарів, тому що вони є частиною виробництва поточного року.
Другий показник СНР – це важливий національний продукт (ВНП)
ВНП - це ринкова вартість життєвих благ, які створені ресурсами даної наці ї- як на території своєї країни так і за кордоном.
Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на 1%.
Варто враховувати особливості обчислення цих показників:
1. ВВП і ВНП - сума доданої вартості, а тому перенесену вартість не включає.
2. При обчисленні потрібно враховувати увесь створений, а не тільки реалізований продукт
3. Включати треба лише продукти поточного періоду
4. До ВВП і ВНП не включають суму невироблених витрат ( угоди з ЦП, субсидії)
2. Національний суспільний продукт – це сума всіх корисних благ, вироблених в країні протягом року.
Він має як натуральний, так і вартісний вираз.
За натурально – речовою формою НСП складається із засобів виробництва і предметів особистого споживання. При цьому в НСП виділяють 3 частини:
1.Фонд заміщення, який використовується для заміни зношених засобів виробництва
2.Фонд споживання, до складу якого входять предмети споживання
3.Фонд нагромадження, який використовується для розширення масштабів виробництва, тобто це додаткові засоби виробництва, предмети споживання
За вартісною формою, тобто в грошовому виразі НСП складається зі старої вартості (С), перенесеної на продукт із засобів виробництва, та нової вартості ( V + m ), яка створена в даному році, де V – необхідний продукт, а m – додатковий:
ВСП = С + ( V + m )
Вся нова вартість, створена вданому році, утворює чистий продукт суспільства, який поділяється на необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт (V) використовується для відновлення робочої сили, тобто іде на з/п працівників.
Додатковий продукт ( m) використовується на нагромадження утримання державного апарату, оборону. Чим більше додатковий продукт, тим краще для суспільства. Існує такий показник, як норма додаткового продукту :
m
Н = ---------- х 100
V
Він показує, яка частка додаткового продукту в ЧП.
3. ВВП і ВНП можуть обчислені 3 методами :
1. Через виробництво, як сума доданої вартості. Вартість праці, амортизація засобів праці, прибуток створюється всередині підприємства і називається доданою вартістю. Отже сума річної доданої вартості утворює ВВП І ВНП.
2. Через грошові витрати – методом кінцевого використання. Цей метод ґрунтується на тому, що весь кінцевий продукт купується споживачами. Складається він із:
- споживчих витрат населення ;
- валових приватних інвестицій(закупка обладнання, будівництво);
- державні закупки товарів і послуг ( витрати на електроенергію, оборону, освіту, охорону здоров’я та закупку ресурсів);
- сальдо експортно-імпортних операцій – перевищення експорту над імпортом.
ВВП виступає як винагорода власників робочої сили та капіталу і складається із:
Найчастіше вживається метод обчислення через грошові витрати.
4. Метод обчислення національного продукту через доходи дає змогу виявити такі показники, як чистий національний продукт (ЧНП) і національний доход (НД).
ЧВП=ВВП-Амортизаційні відрахування
ВНП, зменшений на суму вартості спожитого за рік к капіталу ( річної амортизації), утворює ЧНП
Отже, ЧНП - це річна сума сукупної зарплати, процентів ,ренти, прибутків з дивідендами і непрямих податків держави.
Національний дохід - це річна сума доходів на національні фактори виробництва (зарплата, проценти, рента, прибутки)
НД=ЧВП-Непрямі податки
НД=ВВП-Амортизаційні відрахування-Непрямі податки
Отже, НД – це сукупний дохід в економіці, який одержують власники виробничих ресурсів. Він призначається для поточного споживання і для нагромадження. НД є дуже важливим показником ефективності національної економіки. За його рівнем на душу населення визначається рівень добробуту людей.
Національне багатство – це сукупність матеріальних благ і культурних цінностей, нагромаджених нацією за всю історію. До складу НБ включають:
5. В національній економіці постійно відбуваються кількісні і якісні зміни, що торкаються усіх її сфер – виробництва, розподілу, обміну і споживання. Вирішальними при цьому стають зміни в виробництві національного продукту. Виробництво має бути безперервним, адже суспільство не може припинити споживання життєвих благ. Щоб задовольнити постійно існуючі і зростаючі потреби, виробництво мусить постійно повторюватись, що і відображає процес відтворення.
Суспільне відтворення - це процес виробництва , що постійно повторюється. При цьому відтворюються всі фактори виробництва – засоби виробництва, робоча сила, природні ресурси (частково).
З кожним наступним виробничим циклом потрібно оновлювати запаси сировини, ремонтувати або заміняти обладнання. Відпрацьована робоча сила іде з виробництва, на зміну їй приходять інші робітники. Землю поліпшують шляхом використання добрив, насаджують нові ліси.
Існує три види відтворення:
1. Просте – за нього виробництво повторюється в незмінних масштабах, а нагромадження відсутнє.
2. Розширене – виробництво повторюється в усе зростаючих масштабах.
3. Звужене – коли виробництво з кожним циклом скорочується, а обсяг капіталу зменшується.
При розширеному відтворенні існує економічне зростання.
6. Економічне зростання – це такий розвиток економіки, коли відбувається зростання обсягу та якості національного продукту. Такий тип властивий зростаючий економіці.
Економічне зростання забезпечується такими факторами:
В залежності від того, за рахунок яких факторів збільшується обсяг національного продукту і доходу, залежить якість економічного зростання. Розрізняють 2 типи економічного зростання: екстенсивний і інтенсивний.
Екстенсивне зростання здійснюється на основі нарощування кількості виробничих ресурсів. При цьому ефективність виробництва не змінюється.
Інтенсивне зростання пов’язане з якісним удосконаленням виробничих факторів і підвищенням на цій основі цього ефективності національного виробництва.
Головна суть інтенсивного типу зростання полягає в прагненні суспільства досягти максимального результату за мінімальних витрат.
Реальне економічне зростання може існувати в вигляді комбінації екстенсивного та інтенсивного типів зростання. Тому на практиці виділяють переважно екстенсивне або переважно інтенсивне економічне зростання.