Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут журналістики
ГРИЦЕНКО Олена Миколаївна
УДК: 316.42/77 (477)+(470)+(438)
МАС-МЕДІА В ПРОЦЕСАХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
(політико-культурологічний аспект)
23.00.03 –політична культура та ідеологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук
Київ-2003
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор
ШКЛЯР Володимир Іванович
Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної журналістики
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор
БЕБИК Валерій Михайлович
Міжрегіональна академія
управління персоналом, ректор
доктор політичних наук
ЗЕРНЕЦЬКА Ольга Василівна
Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України,
провідний науковий співробітник
доктор філологічних наук, професор
КВІТ Сергій Миронович
Національний університет
„Києво –Могилянська академія”, декан
факультету соціальних наук і соціальних технологій
Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Захист дисертації відбудеться “ 13 ” жовтня 2003 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська 58, к.10.
Автореферат розісланий ”11“ вересня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор філологічних наук, професор Н.М. Сидоренко
Актуальність теми дослідження. У політичній культурі українського соціуму важлива роль належить ЗМК. На сучасному етапі історичного розвитку можна спостерігати суттєве зростання їх ролі у становленні нових форм демократії, зокрема у демократичних трансформаціях українського суспільства, що потребує комплексного наукового дослідження, аналізу та осмислення цих змін у контексті політології та комунікативістики.
В Україні в останнє десятиріччя особливої гостроти набула проблема залежності політичної орієнтації багатьох ЗМК від їх фінансових зв’язків з політично-економічними угрупуваннями, і це значно зменшило довіру аудиторії до великої кількості видань, які вже не сприймаються як незалежні спостерігачі та джерела об’єктивної, неупередженої інформації. Внаслідок цього в Україні спостерігаються труднощі у перетворенні ЗМК на якісно новий соціально-політичний інститут, який має не тільки інформувати читацьку аудиторію, а й консолідувати суспільство. Адже саме мас-медіа забезпечують у сучасному суспільстві комунікацію між політичними елітами та аудиторією, роблять інформацію про діяльність державних органів управління прозоро-публічною, створюючи можливість для комунікації між всіма учасниками політичного життя суспільства, а також сприяючи інтеграції різних верств населення.
Хоча взаємовідносини преси і влади вже досить тривалий час були предметом дослідження, зміни політичного життя в українському суспільстві постійно вносять нові корективи у взаємини ЗМІ та влади, і тому можна стверджувати, що механізми формування громадської думки, соціальної свідомості мас та роль мас-медіа у цих механізмах досліджені недостатньо.
Стрімкий розвиток інформаційних технологій в останні два десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. привів не тільки до появи та широкого розповсюдження нових електронних засобів масової комунікації (ЗМК), а й до суттєвого розширення функцій традиційних мас-медіа (друковані видання, аудіо- та відеопродукція, радіомовлення та традиційне телебачення) та їх здатності впливати на формування політичної культури та ідеології, а також трансформувати людську свідомість, спрямовуючи дію не лише на загальнолюдські ціннісні орієнтації, а й на специфічні прояви національних особливостей.
Діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, сьогодні визначається глобалізаційними процесами, без наукового дослідження яких неможливе адекватне розуміння статичних і динамічних характеристик політичної культури та ідеології, так само як і закономірностей розвитку політичної культури в сучасних умовах, зіставлення різних ідеологічних систем сучасності та їх впливу на ментально-психологічні засади національного розвитку.
Різні аспекти відкритості інформаційних систем та відкритості демократичного суспільства розглядаються в численних дослідженнях зарубіжних авторів (С. Белл-Рокич, Д. Блумлер, Д. Клаппер, Б. Коген, П. Лазарсфельд, Дж. Лалл, Г. Лассвелл, У. Ліппманн, Э. Ноель-Нойман, Т. Петерсон, Е. Роджерс, Ф. Сіберт, В. Шрамм та ін.).
Серед праць українських авторів останнього десятиріччя, в яких досліджуються проблеми мас-медійних процесів та роль ЗМК в сучасному світі і які мають більш загальний характер слід назвати публікації О. Гриценка, Л. Губерського, В. Іванова, Н. Костенко, Є. Макаренко, А. Москаленка, А. Ручки та інших. Проблемам мас-медіа в контексті паблік рілейшнз присвятили свої дослідження В. Королько, В. Моісєєв, Г. Почепцов.
Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких українських авторів, як В. Бадрак, Г. Вартанов, В. Здоровега, В. Іваненко, С. Квіт, О. Копиленко, В. Кравченко, І. Крупський, О. Кузнєцова, В. Лизанчук, Й. Лось, Е. Мамонтова, І. Мащенко, О. Мелещенко, Л. Мукомела, І. Ненов, І. Паславський, Т. Петрів, В. Різун, О. Сибірякова, М. Скуленко, І. Слісаренко, А. Чічановський, О. Чекмишев, В. Шкляр та інші. Також заслуговують на увагу дослідження таких авторів, як С. Телешун, В. Журавський, С. Томенко, присвячені проблемам вдосконалення демократичного суспільства в Україні та Е. Мамонтової, що розглядає роль преси в процесах демократичних перетворень.
Особливо слід відзначити дисертаційні дослідження, присвячені проблемам сучасних соціально-економічних трансформацій та ролі в них мас-медіа (згадуємо лише дослідження зі спеціальності “Політичні науки”). Це, зокрема, праці В. Баркова, В. Безверхого, А. Грамчука та О. Задоянчука присвячені проблемам становлення громадянського суспільства, а також дисертація В. Бебика, присвячена проблемам політичного маркетингу в сучасному суспільстві.
Проблеми глобалізаційних процесів та їх впливу на демократичні перетворення в Україні розглянуті, зокрема, в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької та В. Горбатенко.
В останні роки до означеної проблеми неодноразово зверталися й російські дослідники. Слід, зокрема, відзначити праці таких дослідників –В. Алексєєва, М. Вершиніна, М. Гуревич, Л. Землянової, Е. Каца, І. Мелюхіна та О. Шахтемірової.
Отже, проблеми ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях українського суспільства неодноразово привертали увагу різних авторів, однак і по нині дослідження діяльності мас-медіа залишається актуальним. Перш за все це стосується: 1) аналізу діяльності сучасних українських мас-медіа в контексті найновіших теорій “мережного” інформаційного суспільства, що дозволить визначити можливі шляхи їх розвитку та їх трансформацію в умовах глобального інформаційного простору; 2) ролі ЗМК в забезпеченні інформаційної відкритості українського суспільства перехідного періоду, що стало особливо значущим в процесі формування нової державної інформаційної політики; 3) впливу мас-медіа на співвідношення глобального і локального в політичній культурі українського соціуму, що набуває особливої актуальності в контексті збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління; 4) ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях в Україні та в процесі становлення громадянського суспільства. Інформаційні –комунікаційні технології стають істотним елементом функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки науково-технічний прогрес, а й розвиток демократії. Цим зумовлене наше звертання до цих актуальних проблем у даному дисертаційному дослідженні.
Зв’язок роботи з планами, програмами, темами науково-дослідних робіт. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (№ 196 015204), Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФ045-01) та програми кафедри міжнародної журналістики інституту “Українська журналістика в контексті світової”.
Мета дослідження –дати обґрунтований концептуальний аналіз специфіки діяльності сучасних мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства, їх впливу на формування політичної культури та нових форм політичної комунікації, а також стану українського інформаційного простору в умовах впливу глобалізації.
Основні проблеми, які розглядаються у дослідженні, полягають у тому, що розвиток інформаційних технологій та інформаційного суспільства спричинив появу принципово нових можливостей одержання інформації про діяльність державно-владних інституцій, наслідком чого є: 1) формування якісно нового рівня політичної культури громадян; 2) зростання їх політичної активності; 3) виникнення нового типу соціальної комунікації –альтернативної політичної комунікації “знизу”, що є основною передумовою формування громадянського суспільства.
Перед дослідженням ставились такі завдання:
1) здійснення аналізу теоретичного доробку зарубіжних та українських авторів, присвяченого впливу мас-медіа на сучасні соціально-політичні процеси;
) розгляд сучасних уявлень про природу політичної комунікації та визначенні місця українських мас-медіа в політичній комунікації;
) аналіз проблеми інформаційної відкритості суспільства та її значення в політичній та соціокультурній інтеграції українського соціуму;
4) розгляд ролі мас-медіа у формуванні політичної культури, в тому числі в Україні;
5) вивчення проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору;
6) дослідження ролі журналістики в політичному аналізі, зокрема у політичній портретистиці;
) дослідження проблеми забезпечення свободи слова в Україні, а також виявленні ролі державної інформаційної політики у вирішенні цієї проблеми;
) визначення основних тенденцій глобалізаційних процесів (як основного чинника сучасної медіакультури) і феномену гібридних культур;
) розгляді проблеми кризи гуманізму і пошуку шляхів оновлення гуманістичного змісту мас-медіа.
Об’єкт дослідження – особливості діяльності мас-медіа (насамперед друкованих ЗМІ) в сучасному українському суспільстві.
Предмет дослідження –вплив мас-медіа на процеси демократичних трансформацій і становлення громадянського суспільства в Україні.
Хронологічні рамки дослідження переважно охоплюють період, що починається з моменту проголошення незалежності України. Поряд із цим необхідність простеження загальних тенденцій розвитку мас-медіа потребує розгляду фактів, подій та суспільно-політичних процесів, які зародилися і розвиваються в другій половині ХХ –на початку ХХІ ст.
Методологічна основа та методи дослідження. У вирішенні вказаних завдань дослідження було використано такі теоретичні методи загальнонаукового та політологічного аналізу:
1) поєднання дедуктивного та індуктивного методів наукового пізнання, сприяло виявленню загальних закономірностей в діяльності ЗМК на основі аналізу емпіричних даних та використанню узагальнених теоретичних положень дослідників мас-медіа при збиранні та аналізі статистичних та інших даних щодо діяльності ЗМК в Україні, а також здійсненню аналізу специфіки діяльності українських мас-медіа у формуванні політичної культури та нових форм політичної комунікації, що є важливою передумовою становлення громадянського суспільства;
2) поєднання системного та структурного підходів до аналізу об’єкта дослідження, який дозволив на основі аналізу структури українських ЗМК глибше зрозуміти їх місце та роль у загальній системі глобального медіапростору; виявити специфіку кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності; створити авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві;
3) історичний метод дав можливість простежити історичні закономірності розвитку ЗМК і соціально-економічних трансформацій кінця ХХ –початку ХХІ ст. в цілому. Використання логіки наукового пізнання також дало можливість дослідити діяльність українських мас-медіа в контексті найновіших теорій “мережного суспільства”; здійснити порівняльний аналіз зарубіжного досвіду розв’язання проблем сучасних мас-медіа.
Використання вказаних методів дало змогу простежити основні етапи і тенденції розвитку мас-медіа, а від цих загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки розвитку українських мас-медіа на сучасному етапі та їх впливу на процеси державотворення і демократичних трансформацій. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМК, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український медіапростір як частину цілісного глобального медіапростору .
Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що, на основі критичного аналізу особливостей діяльності сучасних українських мас-медіа, автором запропоновано системний, концептуальний підхід їх дослідження та конкретні рекомендації щодо оптимізації в Україні інформаційно-політичного процесу в умовах соціополітичної та соціокультурної трансформації суспільства перехідного періоду.
Це загальне визначення конкретизується в таких наукових положеннях:
виявлено зв’язок між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності, наслідком чого є утворення “гібридних” альтернативних форм культури (вони широко застосовуються, зокрема, в соціально-політичній рекламі), які на відміну від традиційних етнічних культур поєднують у собі елементи глобальної медіакультури з національною, регіональною і локальною самобутністю. У політологічних дослідженнях іноді використовується також гібридне поняття “глокалізація”;
уперше у вітчизняній політологічній науці досліджено багатогранну роль сучасних мас-медіа у створенні альтернативних форм політичної комунікації (“традиційної” політичної комунікації “згори”, ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення та “альтернативної” політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість, у формі громадських об’єднань та організацій різного типу), а також з’ясовано роль політичної комунікації в становленні громадянського суспільства;
створено авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві. Процес розвитку відкритого інформаційного суспільства (що досягається завдяки розвитку інформаційних технологій) сприяє підвищенню рівня політичної культури громадян та їх політичної активності, і як наслідок, появі різноманітних громадських та політичних об’єднань, що є основною передумовою створення громадянського суспільства;
дістало подальший розвиток питання функцій мас-медіа у формуванні політичної культури та ідеології сучасного українського суспільства, зокрема, автором пропонується розглянути журналістику як вид духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, головним завданням якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості;
здійснено системно-порівняльний аналіз зарубіжного досвіду державного управління сучасних мас-медіа (зокрема, США, Польщі та Росії), на основі чого було розглянуто сучасний стан інформаційного простору України і запропоновані можливі напрямки його розвитку та проблеми інтеграції у світовий;
у новому соціополітичному контексті проаналізовано специфіку політичної портретистики в українських мас-медіа, здійснено систематизацію політичних портретів, що дозволяє розрізняти їх типи та розглядати політичний портрет у двох аспектах –як жанр журналістської творчості і як спосіб політичної реклами, антиреклами і політичного аналізу.
Науково-практичне значення дослідження полягає у доцільності використання матеріалів даного дисертаційного дослідження у:
) створенні й плануванні загальної стратегії розвитку українських мас-медіа;
) процесі законотворчості та вдосконалення законодавчого забезпечення засобів масової комунікації;
) узагальненні методик соціально-політичного планування діяльності українських мас-медіа та форм їхньої участі у демократичних трансформаціях українського суспільства;
) подальшій розробці теоретичних засад та принципів наукових досліджень у галузі масових комунікацій та політологічних досліджень в цілому;
) викладацько-педагогічній діяльності при створенні типових та робочих програм окремих курсів та спецкурсів.
Особистий внесок здобувача полягає в розвитку теорії щодо ролі сучасних мас-медіа у створенні альтернативних форм політичної комунікації (“Преса і політика: проблеми, концепції, досвід”), в дослідженні проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору, аналізі основних тенденцій розвитку глобалізаційних процесів як основного чинника впливу сучасної медіакультури (“Основи теорії журналістської діяльності”), у створенні концепції механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення в сучасному українському суспільстві, у виявленні специфіки кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної ідентичності (“Основи теорії міжнародної журналістики”).
Дисертаційне дослідження, монографії, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення дисертації, дисертантка виконала самостійно.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні, практичні й методичні положення даного дисертаційного дослідження знайшли відображення у виступах автора на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція “Національна журналістика і європейський вибір України” (квітень 2000 р., м. Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція “Національна журналістика і європейський вибір України” (квітень 2000 р., м. Львів); міжнародна наукова конференція “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (жовтень 2000 р., м. Ужгород); міжнародна наукова конференція “Регіональні ЗМІ в процесі демократизації Центральної та Східної Європи”, Інститут журналістики Варшавського університету (грудень 2000 р., м. Варшава, Польща); науково-практична конференція “Тоталітарне минуле чи реальна загроза в сучасному світі”, Познанський університет імені Адама Міцкевича, Інститут журналістики і політичних наук (4 квітня 2001 р., м. Познань, Польща); міжнародна наукова конференція “Перспективи розвитку журналістської освіти на посттоталітарному просторі”, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (20-21 квітня 2001 р., м. Київ); науково-практична конференція “Засоби масової інформації в сучасному світі”, факультет журналістики Санкт-Петербурзького університету, (квітень 2001 р., м. Санкт-Петербург, Росія); міжнародна науково-практична конференція “Журналістика 2002: проблеми світового інформаційного простору”, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2002 р., м. Київ); міжнародна наукова конференція “Дилема європейської інтеграції. Центральна і Східна Європа на порозі розширення Європейського Союзу”, Познанський університет імені Адама Міцкевича, Інститут журналістики і політичних наук (13–лютого 2003 р., м. Познань, Польща).
Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях вченої ради Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і на засіданнях кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики КНУ.
Публікації за темою дисертації: три монографії (одна у співавторстві), дві навчально-методичні праці у співавторстві, 22 статті, що надруковані у фахових виданнях, та три статті в інших наукових збірниках. Загальний обсяг публікацій становить 40,5 д. а.
Структура дисертаційної роботи зумовлена логікою наукового дослідження та авторської думки. Відповідно, дисертаційне наукове дослідження складається з переліку скорочень, вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і літератури, додатка. Загальний обсяг дисертації становить 425 сторінок. Список використаних джерел і літератури містить 581 найменування, в тому числі 221 праця зарубіжних авторів іноземними мовами.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її наукове і політичне значення, а також визначається об’єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.
Розділ перший –“Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів на початку ХХІ ст.” – присвячений аналізу історіографії проблеми, а також обґрунтуванню методологічних засад дослідження.
Вивчення діяльності ЗМІ розпочалося ще на початку ХХ ст., а спроби створення теоретичних концепцій з’являються в середині ХХ ст. в працях П. Лазарсфельда і Г. Ласвелла. У 60–-ті рр. ХХ ст. відбувається пошук нових загальнотеоретичних підходів до розуміння ролі мас-медіа в суспільстві, чим було зумовлене підвищення інтересу до праць теоретиків постструктуралізму і постмодернізму (Т. Адорно, Р. Барт, М. Горкгаймер, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз та ін.).
Щодо праць українських дослідників, присвячених дослідженню мас-медіа, слід зазначити, що в сучасному контексті означені вище проблеми почали вивчатися лише з часу проголошення незалежності України (численні праці українських авторів радянського часу, присвячені ролі ЗМІ в суспільстві та різним аспектам журналістики з очевидних причин сьогодні є застарілими). Серед праць останнього десятиріччя, в яких досліджуються проблеми мас-медійних процесів та роль ЗМК в сучасному світі і які мають більш загальний характер слід назвати публікації таких авторів, як В. Бебик, О. Гриценко, С. Квіт, Н. Костенко, І. Мащенко, А. Ручки. Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких українських авторів, як В. Алексєєв, В. Бадрак, Т. Березовець, Г. Вартанов, В. Здоровега, В. Королько, Е. Мамонтова, О. Мелещенко, А. Москаленко, Т. Петрів, В. Різун, М. Скуленко, А. Чічановський, О. Чекмишев, О. Шахтемірова, В. Шкляр та інші.
Проблеми глобалізаційних процесів та їх впливу на демократичні перетворення в Україні розглянуті в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької, В. Горбатенко, особливостям теорії і практики становлення громадського суспільства в Україні присвячене дослідження А. Грамчук так само як і дисертаційне дослідження та брошура О. Задоянчука, де розглядаються переважно політичні аспекти демократичних трансформацій в Україні та становлення громадянського суспільства, а також дослідження Ю. Корнілова. Роль політичної культури в процесах формування і розбудови української держави розглянуто в дослідженнях Ж. Деркач, О. Клименко та О. Проскуріної.
Важливий напрямок дослідження мас-медіа був започаткований працями М. Маклюена і продовжений у працях теоретиків постіндустріального інформаційного суспільства (Д. Белл, О. Тоффлер та ін.), основна ідея яких полягала в переході від “вторинної” (по відношенню до “первинного” аграрного господарства) індустріальної економіки до “третинної” сервісної економіки, в якій основне місце посідає сфера послуг, опрацювання інформації та розвиток інформаційних технологій.
Паралельно з концепцією постіндустріального суспільства розвивалася тісно пов’язана з нею концепція інформаційного суспільства, в якій тенденції соціально-економічних трансформацій розглядалися не стільки в економічному аспекті, скільки в контексті масової комунікації. Саме поняття “інформаційне суспільство” було введене в науковий обіг на початку 60-х рр. одночасно Ф. Махлапом в США і Т. Умесао в Японії, а подальший розвиток теорії інформаційного суспільства пов’язаний з іменами таких відомих авторів, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер.
До теорії інформаційного суспільства близькі деякі інші концепції, зокрема –концепція технотронного суспільства З. Бжезінського, а також ряд інших концептуальних моделей, в тій чи іншій мірі близьких головним положенням теорії постіндустріального суспільства (Bellah R., Crook S., Etzioni, Galbraith, Pakulski, Toffler, Touraine).
Якщо соціально-економічна специфіка діяльності сучасних мас-медіа знайшла своє відображення в концепціях постіндустріального інформаційного суспільства, то для розуміння культурологічної специфіки необхідно звернутися до теоретичних уявлень постмодернізму, без яких неможливе розуміння специфіки сучасної медіакультури і, зрештою, діяльності сучасних мас-медіа в цілому. Так, зокрема, дослідники сучасної медіакультури зазначають, що в умовах переходу до постіндустріального інформаційного суспільства сучасні мас-медіа, особливо електронні, у все більшій мірі починають створювати свого роду гіперреальність –симуляцію дійсності, яка починає набувати для споживачів більшого значення, ніж реальне життя. Це проявляється не тільки у повсякденних, вже звичних фактах залежності від телебачення чи Інтернету, які починають підміняти реальні соціальні комунікації індивіда, а і має значно глибше, теоретично-концептуальне підґрунтя, що сягає ідей Ж. Бодріяра та ключових положень ідеології постмодернізму.
Проблемам доби постмодерну присвячена значна кількість публікацій зарубіжних авторів (Bertens, Crook, Gellner, Giddens, Jameson, Lash, Rose, Smart, Turner B, Vaftimo). З них слід відзначити дослідження Г. Бертенса, присвячене історії становлення концепцій постмодернізму, та С. Леша, який приділив значну увагу проблемі комодифікації (перетворення продуктів культури на товар, що набуло особливого значення в добу постмодерну) та змінам в ідентичності соціальних груп.
Оскільки за умов сервісної та інформаційної економіки постіндустріального суспільства суттєво змінюється роль мас-медіа і створюваної ними медіакультури, поступово збільшується вплив ЗМК на політичну культуру та політичну комунікацію, призводячи до явища “медіатизації політики”.
Особливо цікавою в контексті нашого дослідження є, зокрема, праця одного з найвідоміших сьогодні дослідників соціально-політичних проблем сучасного суспільства Мануеля Кастельса “Інформаційна ера: економіка, суспільство і культура”, в якій він послідовно розвиває власну концепцію “становлення суспільства мережних структур”. Розглядаючи трансформацію соціальної структури сучасного суспільства, що відбувається сьогодні в глобальному масштабі за рахунок розвитку інформаційних технологій та створення уніфікованої масової медіакультури, М. Кастельс пропонує концепцію “мережного суспільства”, яке прийшло на зміну традиційній стратифікованій соціальній структурі і побудоване за принципом глобальних комп’ютерних мереж. Його найважливішою рисою виступає навіть не домінування інформації, а зміна способу її використання, в результаті чого основну роль в сучасній економіці і суспільно-політичному житті набувають глобальні “мережні” структури, що витісняють традиційні форми діяльності. Ця теоретична модель М. Кастельса, на наш погляд, досить несуперечливо пояснює різні аспекти сучасних глобалізаційних процесів, в контексті яких відбувається розвиток мас-медіа.
Одним з головних напрямків глобалізаційних процесів є створення інформаційного “мережного” суспільства, функціонування якого унаочнюється метафорою комп’ютерних мереж. Серед ознак такого суспільства можна назвати: 1) розгалужену світову систему мас-медіа та їх інформаційних ресурсів, які стають домінуючою частиною світової економіки; 2) сформовану світову інформаційну індустрію; 3) наявність у громадян доступу до інформації про функціонування суспільних та державних інституцій. Так інформаційні технології стають істотним елементом функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки технологічний прогрес, а й розвиток демократії.
Таким чином, сучасні інформаційні і телекомунікаційний технології стали настільки істотною частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але і соціальний прогрес, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її роль в міжнародному розподілі праці, так само як і здатність подальшого розвитку демократичних інститутів, що значною мірою залежить від інформаційної відкритості, можливості доступу громадян до інформації. Так інформаційні технології з технологічного чинника розвитку перетворилися в істотний елемент функціонування сучасного суспільства.
Внаслідок цього подальший розвиток інформаційних технологій, так само як і зростання інформаційної відкритості суспільства залежить вже не тільки від прогресу науково-технічної думки, але і від соціально-економічних і правових умов, в яких відбувається діяльність ЗМК. Зокрема, відставання законодавчого забезпечення прав людини на інформацію, на недоторканість особистого життя і збереження персональних даних, так само як обмеження на концентрацію засобів масової інформації і комунікації може призводити до маніпуляції масовою свідомістю та контролю за особистістю з боку державних або кримінальних структур. Крім того, значну заклопотаність викликає уразливість інформаційних і телекомунікаційних систем, що забезпечують функціонування енергетики, авіатранспорту, міського господарства і інших життєво важливих об’єктів. У зв’язку з цим більшість розвинених країн розглядає формування державної політики в питанні становлення інформаційного суспільства як одне з найважливіших завдань, оскільки інформаційне суспільство надає нові можливості для розвитку демократії, врахування громадської думки та контролю за діяльності державно-владних структур.
Проте глобалізаційні процеси, незважаючи на свою історичну закономірність та невідворотність, породжують ряд проблем як у сфері економіки, так й у сфері масової комунікації. Перш за все це проблема поширення глобальної масової культури, яка веде до стандартизації масової свідомості на основі культурних зразків, створених на Заході і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот зі своїми власними традиціями. Крім того, специфікою глобалізаційних процесів в умовах становлення інформаційного суспільства є те, що політичні інститути держави поступово втрачають контроль над змістом інформаційного простору. Внаслідок цього особливого значення набуває проблема ступеня відкритості інформаційних систем, оптимального для збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління.
Усі ці явища проявляються, на наш погляд, досить виразно і в медіакультурі України та інших пострадянських державах, впливаючи на характер демократичних трансформацій українського суспільства, що потребує комплексного дослідження з огляду на теоретичне та практичне соціально-політичне значення даної проблеми.
Еволюція постіндустріального суспільства, що супроводжується корінними соціальними перетвореннями у світі і в нашій країні, веде до становлення глобальної інформаційної індустрії (яка переживає період технологічної конвергенції, організаційного злиття і законодавчої лібералізації), так само як і до структурних змін у зайнятості та до появи нових форм “електронної демократії”. Ці радикальні трансформації відбуваються в історично стислі терміни, і внаслідок цього протягом останніх десятиріч сформувалися передумови для широкомасштабного переходу до інформаційного суспільства. Хоча ці передумови не скрізь виявилися в повній мірі і не всі країни, в тому числі й Україна, пройшли необхідні етапи соціально-економічного розвитку, глобалізація економічного життя, зняття ідеологічних бар’єрів, стрімкий технологічний прогрес суттєво скорочують час, відпущений державам для формування такої політики, яка дозволила би безконфліктно вийти на новий рівень розвитку, властивий інформаційному суспільству.
В сучасному інформаційному суспільстві позитивним для розвитку комунікаційного процесу є те, що новітні інформаційні технології надають можливість оперативного доступу до інформації про діяльність державно-владних структур. Взаємодія влади і суспільства базується на механізмах зв’язку з громадськістю та надання інформаційних послуг населенню, а також на механізмі публічного вираження суспільної думки. Для становлення в Україні дійсно відкритого громадянського суспільства необхідним є вирішення проблеми вільного доступу громадян і суспільних організацій до об’єктивної інформації через мас-медіа, завдяки чому відбувається формування громадської думки, соціальної свідомості і поведінки.
Особливе значення проблема інформаційної відкритості набуває в Україні в умовах переходу від командно-адміністративної системи тоталітарного правління до демократичного суспільства. При цьому саме сучасні інформаційно-комунікаційні технології, в т.ч. електронні медіа (від традиційного телебачення і радіо, до Інтернет-сайтів, направлених на широку аудиторію), відкривають принципово нові можливості для вільного поширення інформації, масового інформаційного обміну і комунікацій, унаслідок чого можна очікувати формування нового типу демократичного суспільства. Все це дає підстави вважати, що відкритість інформаційних систем втілена найбільшою мірою саме в електронних мас-медіа.
Таким чином, інформаційний простір суспільства доцільно розглядати як самостійний феномен, розвиток якого має свої еволюційні закономірності, але може бути керованим і за допомогою інформаційної політики. Саме інформаційний простір забезпечує умови для участі громадян у прийнятті суспільно значимих рішень, а також визначає рівень доступності правової інформації для окремих осіб. Від того, наскільки розвинутий інформаційний простір, значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою для демократичних перетворень.
Очевидно, що для вдосконалення інформаційної політики в Україні може бути корисним зарубіжний досвід. Проте специфічні умови в країнах СНД перехідного періоду не дозволяють здійснювати пряме запозичення цього досвіду, що пов’язано з наявністю ряду проблем, таких як обмеженість бюджетних коштів та застарілість інформаційно-технологічної бази, що вимагає перегляду пріоритетів у державній політиці формування інформаційної сфери суспільства.
Розгляд проблеми впливу мас-медіа на формування політичної культури та політичної свідомості 12свідчить про те, що досить поширеною є метафора журналiстики як “четвертої влади”, насправді ж у переважній більшості країн з розвинутою демократією iсторично склалися лише три типи влади –законодавча, виконавча i судова. Тому реальна роль мас-медіа полягає не в тому, щоб бути “четвертою владою”, а в тому, щоб, по-перше, виступати посередником між суспільством, громадськими організаціями i державними, політичними та владними інститутами. По-друге, саме мас-медіа відіграють головну роль у процесі формування громадської думки, привертаючи увагу членів суспільства до нової, суспільно значимої проблеми чи до оцінки тих чи інших явищ. Отже, інформаційна діяльність мас-медіа спрямована не тільки на інформування аудиторії, й на формування або зміну політичної позиції та ціннісних орієнтацій, і тому саме мас-медіа повинні стати одним з найважливіших чинників формування політичної культури.
У контексті даного дослідження поняття “політична культура” тісно пов’язане з поняттям “культура громадянськості” та концепцією громадянського суспільства, в основу якої покладено ідею соціально-політичної активності окремих громадян та громадських організацій на рівні локальних громад. Така активність виникає внаслідок достатнього підвищення рівня політичної культури, що породжує громадянську активність “знизу”, альтернативну традиційним формам політичної активності, ініційованим державою.
Очевидно, що без політичної інформації, яку розповсюджують мас-медіа, громадяни суспільства не можуть вірно орієнтуватися в політичних процесах. Як правило, ЗМІ використовують послідовний та фрагментарний способи подачі політичної інформації. Якщо послідовний спосіб властивий переважно для друкованих видань, то фрагментарний спосіб поширений на телебаченні, що зумовлене об’єктивною потребою в розчленуванні інформації для різнобічності й оперативності її подання. Проте фрагментарний спосіб часто заважає більшості громадян сформувати цілісну картину політичних явищ та подій і, врешті-решт, дезорієнтує глядачів, викликає в них політичну байдужість та апатію, примушуючи покладатися на оцінки політичних коментаторів. Все це створює сприятливі умови для маніпулювання свідомістю, досить поширеного в діяльності сучасних мас-медіа. Метою такого маніпулювання є впровадження в масову свідомість соціально-політичних міфів, які формують певні цінності без їхнього критичного осмислення.
Аналіз особливостей діяльності української політичної преси дозволяє дійти висновку, що перспективним шляхом вирішення цієї проблеми є публічна політика, тобто політика інформаційно відкрита, яка передбачає можливість вільного отримання громадянами інформації про діяльність політичних інституцій, забезпечуючи таким чином найбільш ефективний механізм впливу суспільства на владу. Можливо, досить ефективною альтернативою суто 13ринкових принципів діяльності ЗМІ є ідея суспільного теле- радіомовлення.
Аналіз проблеми політичної консолідації та національно-культурної самобутності України в світовому та вітчизняному інформаційному просторі свідчить, що в умовах переходу від індустріальної до сервісної, інформаційної економіки суттєво змінюється характер професійної діяльності та зростає мобільність значної частини членів суспільства, внаслідок чого традиційна ідентичність (в тому числі національна), значною мірою базована на прив’язаності до певного місця проживання, стає дифузною і фрагментарною. Проте паралельно з цим сучасні дослідження простежують тенденцію до ретериторіалізації ідентичності, яка до певної міри протистоїть глобалістичним тенденціям і виявляється у прагненні членів суспільства знайти нові форми локально-етнічної ідентичності. Оскільки така тенденція виявляється в багатьох країнах світу, це дозволяє припускати, що процеси фрагментації та дефрагментації національної ідентичності мають циклічний характер, а пошук нових форм локально-національної ідентичності закономірно супроводжує процес глобалізації, і основним засобом формування цих нових форм національно-локальної ідентичності можуть бути саме мас-медіа.
Актуальність проблематики збереження та відродження національної ідентичності пов’язана перш за все з тим, що, хоча на початку 1990-х років українські мас-медіа звільнилися від контролю з боку партійно-бюрократичного апарату і стали важливим чинником демократичних трансформацій суспільства, глобалізаційні процеси у сфері обміну інформацією стали причиною все більшого нівелювання масової свідомості. До того ж діяльність українських ЗМІ відбувається у дуже специфічних умовах –їхня рентабельність фактично не залежить від кількості та якісного складу аудиторії. Зокрема, рекламний ринок в Україні в 2002 р. оцінювався в 35 млн доларів, що в 15 разів менше ринку Польщі, і в 30 разів –ринку РФ. Внаслідок цього прибуток від продажу медіапродукції та розміщення реклами фактично не дає можливості покрити витрати на її виробництво, яке здійснюється за підтримки фінансово-політичних угруповань.
Використання мас-медіа у політичній боротьбі має наслідком зростання актуальності проблеми інформаційної безпеки в українському інформаційному просторі. Це зумовлене тим, що цей простір дійсно не має чітко визначених і юридично закріплених кордонів, і тому випадки порушення його суверенітету формально не можуть розглядатися як втручання у внутрішні справи згідно з чинним міжнародним правом.
Інформаційна безпека передбачає як забезпечення збереження важливої для держави інформації та безпеку технічних засобів інформації, баз даних, комп’ютерних мереж та інформаційного процесу (збір, передача, нагромадження, збереження, використання інформації), так і забезпечення інформаційної безпеки масової свідомості в сучасному українському суспільстві. Останнє є навіть більш важливим завданням, оскільки саме від його вирішення залежить і успішність реалізації демократичних перетворень, і –зрештою –перспективи подальшого розвитку нашого суспільства, його політична консолідація та збереження національно-культурного суверенітету України у світовому інформаційному просторі.
Серед причин повільного ходу процесів консолідації українського суспільства та утвердження його національно-культурної ідентичності слід назвати: 1) утворення інформаційного вакууму після розпаду СРСР як внаслідок розриву традиційних зв’язків, так і внаслідок кризи системи цінностей радянського суспільства (що було історично неминучим) та відсутності реальної альтернативної системи цінностей; 2) незважаючи на проголошення метою створення в Україні демократичного відкритого суспільства, форми і методи цих суспільних трансформацій так і не були визначені (в т.ч. –трансформація системи ЗМК), наслідком чого стала масова зневіра громадян в успішності реформ; 3) заповнення українського інформаційного простору масовою культурою розважального спрямування; 4) відсутність стандартів демократизму і професіоналізму в діяльності мас-медіа.
Розділ другий –“Мас-медіа і проблеми державотворення” – присвячено аналізу специфіки публіцистичного осмислення політичної теорії і практики. У цьому відношенні досить поширеними є метафори “політичний простір” і “політичний ландшафт”, так само як і “ландшафт політичної культури”. Оскільки кожний “політичний ландшафт” займає конкретну територію, пов`язаний з природними умовами і з політичними процесами на даній території, це закономірно приводить до питання про політичну екологію, яка могла б розглядати не тільки вплив територіального середовища на політичну культуру, а й екологічність ситуації в самому середовищі “політичного ландшафту”.
Проблема використання мас-медіа як інструменту політичного впливу багатоаспектна, і серед політичних технологій виборчих кампаній проблема впливу на мас-медіа є однією з основних. Останніми роками діяльність українських мас-медіа значною мірою визначається підтримкою з боку політично-фінансових кланових угруповань, інтриги між якими властиві поточній політичній ситуації, так само як надзвичайно жорстока конкуренція політичних команд всередині влади, у тому числі й президентської. Водночас рівень аналітичності преси знизився, проте значно зріс рівень її символічності –сформувалася особлива мова політичного впливу, добре зрозуміла політичним діячам і, в той же час, часто незрозуміла для громадськості. Всі ці проблеми особливо загострюються в ході передвиборної кампанії, коли політичні партії та блоки прагнуть за невеликий проміжок часу надати виборцю максимум інформації про свого кандидата.
Аналіз діяльності системи ЗМК в українському суспiльствi дозволяє дійти висновку, що протягом останнього десятиріччя відбулося значне скорочення тиражів видань, викликане великими витратами, пов’язаними з виробництвом газет. Крім того, комерціалізація та приватизація відчутно торкнулися телебачення і радіомовлення на рівні як центральних, так і регіональних ЗМК. Таким чином, протягом 1990-х рр. після розпаду СРСР на території незалежних країн, що утворилися на його місці, у т. ч. в Україні, виник новий тип ЗМК –мас-медіа перехідного суспільства. Цей тип ЗМК суттєво відрізняється і від традиційних західних мас-медіа, і від ЗМІ радянського типу. Вперше в своїй історії в 1988–рр. вони виступили проти державної системи, відігравши вирішальну роль у розпаді СРСР і проведенні глибоких реформ у всіх сферах суспільства. Проте характер процесів, які відбувалися в пострадянських ЗМІ, зокрема в Україні, був суперечливим і неоднозначним –фактом сучасного життя стала неконтрольована монополізація і комерціалізація ЗМІ; зросла залежність журналістів не тільки від медіаолігархів, але й від владних структур (особливо на регіональному і місцевому рівнях).
Ці кризові явища значною мірою зумовлені тим, що лібералізація та приватизація не забезпечили ні фактичної рівності громадян в отриманні інформації, ні реальної свободи слова. До того ж аналіз даних соціологічних опитувань дозволяє дійти висновку, що разом з формуванням політичних та фінансових угруповань відбувся і поділ на клани українських ЗМК. Саме в цій клановості і полягає принципова відмінність українського інформаційного простору від західних демократичних суспільств, де газети і телеканали залежать перш за все від споживачів інформації, які платять за неї адекватну ціну і самою своєю чисельністю визначають рекламну привабливість ЗМК.
Розгляд основних теорій, присвячених впливу політичного простору на діяльність мас-медіа свідчить, що політична інформація подається мас-медіа різними способами –від об’єктивно-нейтральної до суб’єктивно-оціночної, при цьому рівень достовірності політичної інформації скорочується по мірі наближення виборів, що є досить поширеною тенденцією в діяльності ЗМК. Наслідком цього є загострення проблеми відчуження громадян від влади і перетворення таких елементів демократії, як альтернативні вибори, політичний плюралізм і свобода слова на засоби недемократичного розподілу і приватизації влади. Незважаючи на ці проблеми, провідна роль у забезпеченні суспільства політичною інформацією належить саме мас-медіа, які забезпечують можливість комунікації між політиками, політичними рухами та органами державної влади, а також здійснення громадянами політичного вибору.
Розгляд специфіки ролі журналістики в політичному аналізі засвідчив, що цей аналіз є одним з найбільш поширених напрямків журналістської діяльності. Проте досить часто недостатньо чітко розрізняються поняття “функції журналістики” та “функціонування журналістики”, що веде до змішування цілей журналістики як інструменту політичного аналізу та форм її діяльності.
Твердження деяких дослідників про те, що журналістика містить у собі всю сукупність діяльності преси як соціального інституту, можна розглядати і як застарілі, і як просто необґрунтовані. Преса, телебачення і радіо, а також електронні ЗМІ є поліфункціональними носіями продуктів не тільки журналістської, а й інших видів соціальної діяльності, пов’язаної з трансляцією духовних цінностей у масову свідомість. І навіть такі ознаки нашого часу, як комерціалізація ЗМІ та набуття рекламою нового статусу основного дизайнера медіакультури і сучасних стилів життя в цілому, не дають підстав ототожнювати діяльність зі створення рекламної продукції та журналістику, оскільки остання передбачає саме світоглядно орієнтований аналіз новинного матеріалу. Така диференціація дозволяє запропонувати розширене визначення функції журналістики в контексті політичного аналізу: окрім інформаційної, журналістика є видом духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, функцією якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості.
Щодо критеріїв професійності журналістів і методів журналістської роботи, то вони визначаються етичними та професійними кодексами журналістики, прийнятими у різних країнах. Проте порівняння положень цих кодексів з діяльністю українських мас-медіа свідчить про те, що в реальних умовах діяльності журналіст політичної преси значно більше залежить від відносин і традицій, які існують в тому чи іншому ЗМК, ніж від вимог професійних кодексів. Таким чином, для діяльності журналіста в контексті політичного аналізу однією з найважливіших засад є професійна відповідальність як постійна етична норма. Саме це дає йому можливість виконувати основну функцію політичної журналістики –доносити до масової свідомості світоглядно орієнтовану оцінку подій, що є важливою передумовою становлення справді відкритого громадянського суспільства.
Особливого значення проблема етичної відповідальності журналіста набуває у політичній портретистиці. Аналіз специфіки політичної портретистики в українських мас-медіа дозволяє розглядати політичний портрет у двох аспектах –як жанр журналістської творчості і як спосіб політичної реклами. Обидва ці аспекти тісно пов’язані зі створенням іміджу політика.
Унаслідок систематизації політичних портретів виділено такі їх типи: 1) портрет у друкованих ЗМІ (газети, журнали, альманахи тощо); 2) портрет на ТБ (вирізняється специфікою роботи ТБ; за текстовими характеристиками відповідає написаному, прозовому портрету, але доповнюється аудіовізуальним рядом); 3) політичний портрет у книговиданні (портрет-книга, збірка портретів, політичних нарисів та біографій тощо); 4) портрет в Інтернеті (персональні веб-сторінки політиків).
Суттєвий вплив на створення в масовій свідомості образу політика має його політична практика –рішення та дії в конкретних політичних і життєвих ситуаціях. Аналіз особливостей політичної практики політика дозволяє розрізняти в ній такі складові: 1) соціально-політичний статус політика; 2) впливовість політичного лідера в своїй партії та роль самої партії на політичній арені; 3) наявність впливових прихильників і ставлеників у законодавчій, виконавчій та судовій гілках влади; 4) фінансові можливості; 5) наявність підконтрольного апарату управління та силових структур; 6) участь у прийнятті і реалізації державних рішень; 7) можливості впливати на життя суспільства.
Політичний портрет є суттєвою складовою іміджу політика. Аналіз різних складових іміджу політика вказує на те, що впровадження іміджу в масову свідомість (його “актуалізація”) здійснюється з використанням мас-медіа. Під час такої актуалізації вони створюють “політичний портрет” кожного з лідерів, який може не відповідати дійсності, проте бути привабливим для масової свідомості.
Дані соціологічних опитувань свідчать, що до депутата Верховної Ради виборці ставлять такі вимоги: 1) висока загальна й політична культура (72,9%); 2) чесність і порядність (51%); 3) патріотизм (45%); 4) вміння знаходити спільну мову з людьми різних поглядів (44,7%); 5) професійна компетентність (27,2%); 6) порядність, наполегливість у відстоюванні власних поглядів (18,4%); 7) практичний досвід суспільно-політичної діяльності (9,4%); 8) належність до певної соціальної групи (6%). Таким чином, найбільш важливими для виборців є особистісні якості кандидата, які дозволятимуть йому виразити і відстояти їхні інтереси.
В цілому, на основі аналізу специфіки політичної портретистики, як жанру журналістики, та компонентів образу сучасного політика, можна дійти висновку, що для забезпечення ефективності портрета політичного лідера необхідним є ретельне вивчення потреб виборців або тих соціальних груп, на які зорієнтовано створення іміджу політика, оскільки саме від його відповідності очікуванням масової свідомості і залежатиме його адекватність.
Розділ третій –“Мас-медіа і цінності соціального гуманізму” – присвячено розгляду інтегративно-регулятивної функції політичної комунікації і аналізу проблеми формування соціокультурних орієнтацій суспільства. Оскільки політична комунікація –це процес передачі інформації між основними суб’єктами політики –суспільством та інститутами влади, вона є діалогом між владою та суспільством, який здійснюється за допомогою ЗМК і має на меті зростання інтеграційних процесів у суспільстві.
Економічні труднощі в діяльності українських мас-медіа (особливо преси) не сприяють розширенню поінформованості в умовах політичного плюралізму та становленню багатопартійної системи. Внаслідок цього після періоду політичної активності в кінці 1980-х –на початку 1990-х настала смуга нового відчуження громадян від влади, зумовленого тим, що такі елементи демократії, як політичний і ідеологічний плюралізм, відносна свобода слова і преси сьогодні стали, по суті, засобами недемократичного розподілу і приватизації влади.
Хоча у масовій свідомості поширена думка, що кількість громадян, які цікавляться політикою, постійно зменшується, це справедливо лише частково і насправді ситуація є більш складною. Справді, сьогодні у більшості країн Західної Європи громадяни все менше цікавляться роботою президентської адміністрації, парламентів і партій, виявляючи незначне прагнення до особистої участі в цих структурах. Таким чином, інтерес до традиційної політичної комунікації (“зверху”) справді знижується. Проте поряд з цим громадяни різних країн виявляють все більшу зацікавленість у конкретних способах вирішення тих чи інших проблем, актуальних для їхнього регіону. Таку тенденцію називають, як правило, нетрадиційною (альтернативною) формою політичної комунікації, пов’язуючи її з концепцією громадянського суспільства.
Аналіз стану політичної комунікації в сучасному українському суспільстві за даними соціологічних опитувань свідчить, що проголошення відмови українського суспільства від тоталітаризму радянського типу ще не означає його наближення до демократії з властивими їй принципами свободи слова та думки, свободи виявлення поглядів і переконань, а також правом громадян на отримання об’єктивної інформації. Наблизитися до розв’язання цієї проблеми можна було б, на наш погляд, через визнання на законодавчому рівні за мас-медіа принципово нового статусу –незалежних від тиску державних структур ЗМІ. Проте ще однією невирішеною проблемою є неготовність і самих мас-медіа, і журналістів до цього статусу –серед перешкод можна назвати і “внутрішню цензуру”, і фінансову залежність, і відсутність солідарності в середовищі самих журналістів.
Розгляд проблем, що потребують свого вирішення за допомогою цілеспрямованої державної інформаційної політики в Україні, свідчить, що хоча серед країн СНД Україна посідає одне з провідних місць за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, негативні тенденції в інформаційній сфері України посилюються і становлять суттєву загрозу збереженню національної самобутності українського інформаційного простору. Серед основних невирішених проблем державної інформаційної політики в Україні слід назвати: 1) надто велику вартість друкарських послуг; 2) відсутність, перш за все у комерційних ЗМІ, матеріальної зацікавленості у випуску якісної української медіапродукції (інформаційно-аналітичної, а також навчальних та розважальних програм тощо); 3) правову незахищеність українських ЗМК та творчих колективів від переслідувань державних контролюючих органів; 4) відсутність гарантій захисту прав журналістів.
Головним критерієм ефективності державної інформаційної політики можна вважати забезпечення свободи слова. Хоча у західних суспільствах свобода слова є одним з основних інститутів політичної демократії, очевидно, що це положення не слід сприймати буквально, оскільки неформальна інформаційна монополія (яка суттєво обмежує свободу слова) існувала в західному соціумі завжди, внаслідок чого були вироблені механізми не формально-юридичного, а фактичного обмеження свободи слова. Проте, оскільки принцип свободи слова було проголошено однією з основ західної демократії в її традиційній формі, то в тих випадках, коли політика уряду вступала у явну суперечність з інтересами більшої частини суспільства, критична точка зору ставала панівною у мас-медіа.
Хоча Конституція та інші закони України (так само як і в РФ) гарантують свободу слова та преси, вона фактично не спирається на розвинуте громадянське суспільство, яке могло б обмежувати прагнення виконавчої влади до монополії у сфері інформації. Аналіз забезпечення свободи слова у США, Польщі та РФ свідчить про суттєві відмінності в діяльності ЗМК цих країн.
У переважній більшості демократичних держав взаємодія влади і мас-медіа (а також інформаційна політика урядів) базується на поєднанні двох основних принципів: 1) невтручання державної влади в діяльність мас-медіа та у питання регулювання цієї діяльності; 2) таке регулювання здійснюється спеціальними колегіальними органами, які формуються з урахуванням інтересів якомога більшої частини політичних і соціальних сторін. Принципи невтручання та колегіальності інтегровані в уявлення про те, що в розвинутих демократичних країнах ЗМІ являють собою не інститут влади, а інститут суспільства. Відповідно, їх мета полягає не в тому, щоб служити інтересам держави та влади, а саме інтересам суспільства. Крім того, цей підхід в демократичних країнах поділяє і сама влада, яка почала усвідомлювати необхідність незалежної оцінки своєї діяльності з боку суспільства за допомогою ЗМК.
Якщо звернутися до досвіду забезпечення свободи слова в США, то слід зазначити, що американська преса виконує дві основні функції: 1) контролюючу, яка передбачає забезпечення прозорості діяльності виконавчої влади різного рівня, та 2) інформативну, метою якої є всебічне інформування громадськості. Таким чином, мас-медіа у США є не тільки конституційним засобом запобігання зловживань з боку уряду, а й важливим політичним інститутом забезпечення свободи слова, обмеження діяльності якого порушує збалансованість конституційного механізму. Водночас особливістю діяльності американських мас-медіа є те, що основним законодавчим актом, який регулює їх діяльність, є Перша поправка до Конституції США, яка забороняє приймати будь-який закон, що обмежував би свободу слова. Конституції більшості країн (зокрема, України) не мають таких положень, і саме тому у США конституційна свобода слова традиційно розглядається як фундаментальна передумова демократії, а судова влада захищає журналістів від звинувачень з боку політиків та інших владних осіб.
У РФ після розпаду системи радянських ЗМІ російські мас-медіа набули надмірної політичної заангажованості та корумпованості, що веде до втрати гуманістичних традицій журналістики. Досвід Польщі є, на наш погляд, найбільш цікавим для можливого використання в українських умовах не лише з причини географічної близькості та історичної спорідненості, а й з причини інтегрованості Польщі в поле загальноєвропейського права з його нормами забезпечення демократичних свобод, у тому числі –свободи слова та преси.
Порівняльний аналіз зарубіжного досвіду дозволяє сформулювати перелік першочергових завдань державної інформаційної політики в Україні та рекомендацій щодо їх реалізації. Проте саме по собі забезпечення свободи слова ще не є гарантією позитивного, змістовного і конструктивного наповнення мас-медіа. Типовим прикладом цього є діяльність ЗМК у США, де мас-медіа, демонструючи високий рівень професіоналізму, є визнаними лідерами у популяризації жорстокості, насильства, масової псевдокультури та системи цінностей, яку не можна вважати гуманістичною. Натомість ЗМІ в СРСР намагалися створити модель “соціалістичного гуманізму” в умовах відсутності свободи слова, що виявилося нежиттєздатним.
Аналіз еволюції сучасного гуманізму показує, що розвиток технічних засобів масової комунікації та становлення постіндустріального інформаційного суспільства самі по собі не вирішують проблеми кризи традиційних форм гуманізму та демократії. Розгляд основних етапів історії гуманізму в контексті демократії, так само як еволюції поняття “громадянськість”, свідчить про те, що основною причиною цих кризових явищ є наростання відчуженості особистості громадянина від функціонування соціальної структури. Це посилюється внаслідок виникнення глобального інформаційного простору, що призводить до зростання мобільності і руйнування традиційних форм локальної, національної та класової ідентичності. Тому оптимальним напрямком розвитку мас-медіа є збалансованість між принципами свободи слова і гуманістичного змісту, без чого їхня діяльність втрачає перспективи в загальному історико-культурному контексті.
Аналіз теоретичних поглядів зарубіжних та українських авторів щодо впливу сучасних мас-медіа на формування політичної культури та ідеології, а також здійснене нами дослідження відповідно до його мети і завдань дозволяє дійти висновку, що без урахування теорії постіндустріального інформаційного суспільства неможливо зрозуміти специфіку ряду аспектів діяльності сучасних мас-медіа та їхню роль у соціально-економічних трансформаціях. Особливості діяльності мас-медіа в сучасних умовах значною мірою визначаються глобалізаційними процесами, які виявляються у зростанні світових комунікаційних конгломератів, що утворюють глобальний інформаційний простір.
Сьогодні інформаційний стан суспільства став визначальним фактором економічного і соціального розвитку, від того, як функціонують системи передачі інформації, залежать державне управління та взаємини влади і суспільства. Особливе значення в умовах побудови в Україні демократичного суспільства набуває проблема ступеня відкритості інформаційних систем, оптимального для збереження суверенітету національного інформаційного простору. Основна роль мас-медіа в суспiльствi полягає в тому, що вони виступають посередником між суспільством (в тому числі громадськими організаціями та окремими громадянами) i державно-владними інститутами.
Особливості сучасної медіакультури (насамперед її мультимедійність та інтерактивність, реалізовані в електронних ЗМК) суттєво збільшили можливості впливу мас-медіа на вибір певної моделі реальності, і перш за все –реальності соціально-політичної. У перехідному українському суспільстві зміст політичної культури визначається за допомогою мас-медіа правлячими елітами, які виступають у масовій свідомості уособленням соціальної влади, і саме тому контроль за діяльністю мас-медіа стає однією з основних передумов набуття політичної влади. Хоча на законодавчому рівні проголошено свободу слова і незалежність українських ЗМК від державної влади, вони фактично не мають реальної юридичної та економічної захищеності, і це дає можливість фінансово-промисловим та політичним елітам використовувати мас-медіа у своїх інтересах. Шляхом вирішення цих проблем може бути публічна політика, що передбачає можливість вільного отримання громадянами інформації про діяльність політичних інституцій, сприяючи діалогу влади з громадськістю.
В останнє десятиріччя українське суспільство почало зазнавати деструктивного впливу з боку західної масової культури, яка має здатність досить швидко руйнувати створювані протягом сторіч національні традиції та системи цінностей, так само як і надбання національної культури. Проте, оскільки глобалізаційні процеси залучення національних суспільств до світового інформаційного простору є історично закономірними, вирішення зазначеної проблеми полягає не у поверненні до більшої інформаційної закритості, а у пошуку оптимального для українського суспільства співвідношення громадських ЗМК (в першу чергу –суспільного теле-, радіомовлення) та комерційних, оскільки саме надмірна комерціалізація ЗМК (насамперед –саме ефірних ЗМК) суттєво посилює деструктивний вплив західної масової культури на масову свідомість української аудиторії.
Сьогодні в українських мас-медіа спостерігається дефіцит матеріалів з якісною політичною аналітикою, внаслідок чого в кінці 1990-х рр. значного поширення набула масова бульварна преса, яка формує у людей примітивні і деструктивні за своїм спрямуванням уявлення про суспільні цінності, веде до розмивання гуманістичних традицій вітчизняної журналістики.
За останнє десятиріччя українські мас-медіа стали реальним засобом політичної комунікації між владою і суспільством. Проте, оскільки ЗМК стали активними учасниками політичної боротьби між різними партіями та громадськими організаціями, у сучасному українському суспільстві політична комунікація, що реалізується саме за допомогою мас-медіа, має суперечливий характер, досить часто призводячи не до інтеграції суспільства, а до драматичного напруження у протистоянні різних сил. У цьому проявляється бінарність сучасних мас-медіа, тобто їх конструктуюча та диструктуюча роль.
Аналіз теоретичних концепцій політичної комунікації (від класичних поглядів Ю. Габермаса до досліджень сучасних українських авторів) дозволяє дійти висновку про можливість виокремлення двох типів такої комунікації –“традиційної” політичної комунікації “згори”, ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення (у більшості випадків не очікуючи на зворотний зв’язок з боку громадськості); та “альтернативної” політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість у формі громадських об’єднань та організацій різного типу. Недостатня ефективність державного управління і, відповідно, політичної комунікації у її традиційній формі породжує проблему політичної відчуженості, втрати довіри до влади та ініційованої нею політичної комунікації – ця проблема властива не тільки Україні чи перехідним суспільствам, а й економічно розвиненим західним країнам, і відображає загальну тенденцію кризи тоталітарних і авторитарних систем соціального устрою та водночас підвищення значення альтернативної політичної комунікації, яка невіддільна від орієнтації на становлення громадянського суспільства, основним принципом якого є політична активність локальних та регіональних об’єднань громадськості. Особлива роль у цих процесах належить ЗМК, які створюють у масовій свідомості модель політичної дійсності, сприяючи підвищенню загального рівня політичної культури.
Здійснений аналіз актуальних проблем політичної теорії та практики в їх відображенні в засобах масової інформації суверенної України показує, що серед причин, які гальмують розвиток політичних ЗМІ в Україні та ведуть до обмеження їхньої реальної свободи, слід назвати: 1) економічну залежність ЗМК від держави та фінансово-політичних угруповань; 2) клановість української журналістики, що зумовлена її підпорядкованістю зазначеним політичним угрупованням, а також низькою професійною згуртованістю журналістів; 3) недостатню цілісність українського інформаційного простору; 4) відсутність дійсно популярних загальноукраїнських видань, які своїм впливом могли б охоплювати всю державу; 5) недостатню сформованість інформаційного ринку, внаслідок чого інформація ще не набула статусу товару (з усіма пов’язаними з цим правами і обов’язками); 6) відсутність реальної фінансової підтримки читачів, більшість з яких матеріально не спроможні передплачувати газети; 7) відсутність на ринку українських ЗМК серйозних іноземних інвестицій, здатних підняти професійний рівень мас-медіа, зберігаючи при цьому свободу слова. Все це підвищує актуальність вдосконалення державної інформаційної політики, що може сприяти подоланню проблем відчуження суспільства від влади і втрати довіри до влади, і тому створення концепції такої політики є сьогодні не менш важливим завданням, ніж створення концепцій політики економічної чи соціальної. Ефективна інформаційна політика може суттєво допомогти у вирішенні таких актуальних для нинішнього етапу розвитку реформ проблем, як вдосконалення державного управління і зміцнення української державності, боротьба з корупцією, а також проблем місцевого самоврядування. Проте, оскільки послідовна державна інформаційна політика покликана захищати суспільство від небезпеки обмежень свободи слова та політичної цензури, основною передумовою такої політики повинно бути збереження основоположних прав громадян на свободу поглядів і слова, на свободу доступу до інформації.
Розгляд стану сучасних українських ЗМК дав змогу виокремити комплекс питань, що потребують першочергового розв’язання (падіння тиражів друкованих видань, фінансова залежність ЗМК, витіснення українськомовних видань російськомовними, спроби запровадити обмеження електронних ЗМК (інтернетвидань) тощо), детально їх проаналізувати та навести рекомендації щодо їхнього врегулювання, зокрема зорієнтовані на використання зарубіжного досвіду регулювання діяльності мас-медіа.
Оскільки головно за допомогою ЗМК здійснюється політична комунікація, забезпечення свободи слова стає основною передумовою ефективності цієї комунікації, особливо якщо мова йде про альтернативні форми політичної комунікації “знизу”, ініційовані політичною активністю громадських об’єднань та організацій, без чого неможливе створення громадянського суспільства в Україні.
Таким чином, вищевикладене дозволяє дійти висновку, що демократичні трансформації українського суспільства, розвиток інформаційних технологій та інформаційного простору має наслідком появу у громадян нових можливостей одержувати інформацію про діяльність державно-владних інституцій, що призводить до формування якісно нового рівня політичної культури громадян, зростання їхньої політичної активності і, зрештою, поступового виникнення нового типу політичної комунікації (ініційованою активністю окремих громадян та їхніх об’єднань), що є найважливішою передумовою становлення в Україні громадянського суспільства.
ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Індивідуальні монографії:
Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності. –К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. –c. (12,8 др.арк.).
Гриценко О.М. Cуспільство, держава, інформація. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2001. –с. (6,5 др.арк.).
Розділи в колективних монографіях та навчально-
методичних працях:
Гриценко О.М., Шкляр В.І. Преса і політика: динаміка і кореляція // Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. –С. 5-11, 23-29, 45-55.
Гриценко О.М., Шкляр В.І. Основи теорії міжнародної журналістики: Наук-педагог. вид. –К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. –С. 10-61, 63-84, 155-164, 186-191, 193-207; 216-241.
Гриценко О.М., Кривошея Г.П., Шкляр В.І. Основи теорії журналістської діяльності: Навч. посібник. –К.: Ін-т лінгвістики і права, 2000. –С. 8-29, 138-148, 195-202.
Статті в наукових збірниках та журналах:
Гриценко О. Проблеми розвитку вищої освіти в Україні // Публіцистика і тенденції розвитку світу: Зб. наук. статей. –Львів: Львів. держ. університет, 1999. –С. 158-163.
Гриценко О. Публіцистичний виступ: конфлікт, проблема, концепція // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць /За заг. ред. проф. В.І. Шкляра/. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. –Вип. 1. –С. 24-28.
Гриценко О. Держава та інформаційне суспільство // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. –К.: Центр вільної преси, 2000. –Вип. 4. –С. 58-73.
Гриценко О. Правові проблеми інформаційного суспільства // Актуальні питання масової комунікації. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. –Вип. 1. –С.41-43.
Гриценко О. Політика в дзеркалі мас-медійних процесів // Зб. праць Науково-дослідного центру періодики. –Львів, 2000. –Вип. 8. –С. 304-307.
Гриценко О. Влада інформації, її місце і роль в інформаційному суспільстві // Наукові записки Ін-ту журналістики. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. –Том 1. –С. 76-82.
Гриценко О. Політика і преса: два вектори взаємодії // Вісник Львівського університету. Серія: Журналістика. –. –Вип. 21. –С. 137-140.
Гриценко О. ЗМІ та проблеми етнополітичного розвитку України в процесі державотворення // Актуальні питання журналістики: Зб. наук. праць. –Ужгород: МП “Ліра”. –. –С. 60-64.
Гриценко О. Інформаційне суспільство і цілі державної політики // Вісник Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія: Журналістика. –К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. –Вип. 9. – С. 56-59.
Гриценко О. Мас-медійні кампанії та проблеми їх застосування в ЗМІ // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2001. –Вип. 2. –С. 61-65.
Гриценко О. Деякі аспекти інтеграції України у світовий освітній простір // Українство в системі вищої освіти: стан і перспективи: Зб. наук. праць. –Військовий гуманітарний ін-т НАОУ, 2001. –С. 29-33.
Гриценко О. Информационная политика как фактор демократизации украинского общества // Роль местных и региональных СМИ в процессе демократизации Центральной и Восточной Европы. –Варшава: Ин-т журн. Варшавского ун-та, 2001. –С. 65-69.
Гриценко О. Основні принципи взаємодії ЗМІ і громадської думки // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2001. –Вип. 5. –С. 49-56.
Гриценко О. Державна політика і засоби масової комунікації // Актуальні питання масової комунікації. –К.: Ін-т журн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 2001. –Вип. 2. –С.19-22.
Гриценко О. Концепція інформаційного суспільства // Ex professo: Зб. наук. праць. –Дніпропетровськ.: Дніпропетровський ун-т, 2001. –Вип. 3. –С.157-162.
Гриценко О. Проблема відкритості інформаційного простору і демократичні перетворення в Україні // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2002. –Вип. 3. –С. 7-15.
Гриценко О. Перспективи і шляхи формування інформаційного суспільства в Україні // Вісник Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія: Журналістика. –К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. –Вип. 10. –С. 38-40.
Гриценко О. Сучасний інформаційний простір України: зміна пріоритетів // Наукові записки Ін-ту журналістики. –К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2002. –Т. 7. –С. 72-75.
Гриценко О. Етнічна преса в етнонаціональному відтворенні української діаспори // Наукові записки: Зб. праць. –К.: Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень, 2002. –Вип. 21. –С. 187-197.
Гриценко О.М. Пріоритетні напрями формування інформаційного суспільства // Вісник Київ. міжнародн. ун-ту. Серія: Журналістика. –К.: Київ. міжнар. ун-т, 2002. –Вип. 1. –С. 5-14.
Гриценко О. На інформаційній магістралі. Євростандарти і політика в галузі ЗМІ // Політика і час. –. –№ 6. –С. 72-75.
Гриценко О. Політична портретистика та формування іміджу політичного лідера в сучасній Україні // Віче. 6. –. –№ 6. –С. 33-38.
Гриценко О. Проблеми збереження національного культурного суверенітету України в інформаційному просторі // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали науково-практичного українсько-швейцарського семінару. –К.: Центр вільної преси, 1999. –С. 222-225.
Гриценко О. На порозі золотого віку інформації? // Українська періодика: історія і сучасність. –Доп. та повідомл. шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11-13 трав. 2000. –Львів, 2000. –С. 320-324.
Гриценко О. Проблеми інформаційної інтеграції та становлення інформаційного суспільства // Вісник Львівського державного університету. Серія: Журналістика. –. –Вип. 5/6. –С. 12-16.
Гриценко О.М. Мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства (політико-культурологічний аспект). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.03 –політична культура та ідеологія. –Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.
У дисертації вперше в українській політичній науці розглянуто політико-культурологічний аспект ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях українського суспільства в контексті глобальних процесів на початку ХХІ ст. Зокрема, розглянуто проблему відкритості інформаційних систем як чинник політичної та соціокультурної інтеграції українського соціуму, а також вплив мас-медіа на формування політичної культури і політичного світогляду. Проаналізовано проблему збереження національно-культурної самобутності українського інформаційного простору в умовах впливів глобальної медіакультури.
Досліджено роль мас-медіа в процесах державотворення і побудови громадянського суспільства, зокрема проблеми взаємовідносин мас-медіа і політики, а також особливості діяльності журналіста в процесі політичного аналізу та створення політичних портретів.
Особливу увагу приділено розгляду впливу мас-медіа на процес політичної комунікації, соціокультурні орієнтації суспільства, на специфіку державної інформаційної політики в Україні та на забезпечення свободи слова. При цьому важливе місце займає порівняльний аналіз розв’язання цієї проблеми в Україні, США, Росії та Польщі.
В дисертації вперше комплексно розглянуто проблеми збереження гуманістичних цінностей в умовах глобального інформаційного простору.
Ключові слова: мас-медіа, глобальний інформаційний простір, відкритість інформаційних систем, соціокультурна інтеграція українського соціуму, політична культура, національно-культурна самобутність, політичний аналіз, політична портретистика, політична комунікація, гуманістичні цінності.
Гриценко Е.Н. Масс-медиа в процессах демократических трансформаций украинского общества (политико-культурологический аспект). –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.03 –политическая культура и идеология. –Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.
В диссертации впервые в украинской политической науке рассмотрено политико-культурологический аспект роли масс-медиа в демократических трансформациях украинского общества в контексте глобальных процессов в начале ХХІ в. В частности, рассмотрена проблема открытости информационных систем как фактор политической и социокультурной интеграции украинского социума, а также влияние масс-медиа на формирование политической культуры и политического мировоззрения. Проанализирована проблема сохранения национально-культурной самобытности украинского информационного пространства в условиях влияний глобальной медиа-культуры. Изучены особенности современной медиа-культуры (прежде всего ее мультимедийность и интерактивность, реализованные в электронных СМК), которые существенно увеличили возможности влияния масс-медиа на выбор определенной модели реальности, и прежде всего –реальности социально-политической. В процессе развития медиа-культуры можно проследить две тенденции: одна оказывает содействие креативному развитию самобытной личности, а другая –усовершенствованию технологий манипулирования сознанием в интересах политических и экономических элит.
Исследована роль масс-медиа в процессах построения гражданского общества, в частности проблемы взаимоотношений масс-медиа и политики, а также особенности деятельности журналиста в процессе политического анализа и создания политических портретов. В частности, в работе отмечается, что в переходном украинском обществе приобрела актуальность проблема свободного доступа до информации. Решением этой проблемы может быть публичная политика, которая предусматривает возможность свободного получения гражданами информации о деятельности политических институций, содействуя диалогу власти с общественностью. Таким образом, информационное пространство общества правильнее рассматривать как самостоятельный феномен, развитие которого имеет свои эволюционные закономерности, но может быть сформировано и при помощи информационного законодательства.
В диссертации впервые комплексно рассмотрены проблемы сохранения гуманистических ценностей в условиях глобального информационного пространства. Так, например, следует отметить, что рассмотрение основных этапов истории гуманизма в контексте демократии, свидетельствует о том, что основной причиной этих кризисных явлений является нарастание отчужденности личности гражданина от функционирования социальной структуры.
Особое внимание уделено изучению влияния масс-медиа на процесс политической коммуникации, социокультурные ориентации общества, на специфику государственной информационной политики в Украине и на обеспечение свободы слова. При этом важное место занимает сравнительный анализ решения этой проблемы в Украине, США, Росси и Польши. Сравнительный анализ зарубежного опыта дал возможность сформулировать перечень первоочередных задач государственной информационной политики в Украине и рекомендации относительно их реализации.
Ключевые слова: масс-медиа, глобальное информационное пространство, открытость информационных систем, социокультурная интеграция украинского социума, политическая культура, национально-культурная самобытность, политический анализ, политическая портретистика, политическая коммуникация, гуманистические ценности.
Hritcenko O. Mass media in the processes of democratic transformations of the ukrainian society (political and cultural aspects). –Manuscript.
Thesis for a Degree of a Doctor of Political Sciences (Speciality code 23.03.00 –“political culture and ideology”) –Institute of Journalism, Kyiv Taras Schevchenko National University, Kyiv, 2003.
Political and cultural aspects of the mass media influence on the democratic transformations of Ukrainian society in the context of global processes at the beginning of the XXI century have been investigated in the dissertation for the first time in the Ukrainian political science.
In particular the author of the dissertation has analysed the problem of the informational systems transparency as a factor of political, social and cultural integration of the Ukrainian society, and the mass media influence over creation of political culture and political ideology.
The dissertation suggests the in-depth analysis of national and cultural identity of Ukrainian informational space preservation under the influence of global media culture.
The role of the mass media in the processes of national state building and development of civil society has been investigated and, in particular, problems of interrelationships between mass media and politics and specifics of journalist` work in the process of political analysis and creation of political images.
Special emphasis in the dissertation has been made at the investigation of the mass media influence upon processes of communication in politics, upon development of the social and cultural orientation of society and upon specific features of public informational policy of Ukraine, which has to be aimed at ensuring freedom of expression. The author bearing in mind existing experience of Ukraine, Russia, Poland and the USA has performed a special comparative analysis of this problem.
The dissertation is the first comprehensive investigated of the problems of humanistic values preservation in global informational space.
Key-words: mass media, global informational space, transparency of informational systems, social and cultural integration of Ukrainian society, political culture, national cultural identity, political analysis, political image, communication in politics, humanistic values.
???? мировозрение - (рос.)
ПР.