Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
17
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СОКОВОРОДИ
ГАРМАШ Людмила Вікторівна
УДК 882 (09)
ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ СИМФОНІЙ
АНДРІЯ БЄЛОГО
Спеціальність 10. 01. 02 - російська література
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Харків - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Міністерство освіти і науки України.
|
Науковий керівник: |
кандидат філологічних наук, доцент Поборча Ірина Петрівна, Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, заступник декана факультету заочного навчання |
|
Офіційні опоненти: |
доктор філологічних наук, професор Московкіна Ірина Іванівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри історії російської літератури кандидат філологічних наук, доцент Максименко Василь Федорович, Харківський зооветеринарний інститут, завідувач кафедри української і російської мов |
|
Провідна установа: |
кафедра російської літератури Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Міністерство освіти і науки України. |
Захист відбудеться “”вересня 2000 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В).
З дисертацію можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (вул. Блюхера, 2).
Автореферат розіслано “”серпня 2000 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О. А. Олексенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
“Срібний вік” російської літератури - надзвичайно яскраве явище в історії світової культури. Один із найвидатніших представників того часу - Андрій Бєлий - письменник, поет, теоретик провідного літературного напрямку початку ХХ сторіччя - символізму.
Початок ХХ сторіччя приніс з собою якісно новий історичний зміст. Настає нова ера в житті Росії і всього людства. В яскравій і оригінальній формі симфоній Бєлий зумів передати кризовий характер художньої свідомості кінця Х1Х - початку ХХ сторіччя як наслідок існування людини одночасно в двох вимірах - побуту і буття. З геніальною прозірливістю він відчув і втілив у своїх творах “апокаліптичні ритми часу”, що поєднувалися з оптимістичною надією на наближення перетворення світу, за яким настане епоха містичного синтезу.
Актуальність теми дослідження визначається інтересом науки до проблем культурно-історичного розвитку на зламі ХIХ - ХХ століть і, зокрема, до появи нових жанрових форм, характерних для більшості європейських літератур.
Протягом останніх років кількість наукових праць, присвячених творчості Бєлого, значно зросла, але їх переважна більшість сконцентрована перш за все навколо найбільш відомого роману письменника - “Петербург”, в той час як усе його творче надбання складає єдиний контекст, у якому одні й ті ж ідеї розвиваються у віршах, прозаїчних та теоретичних творах. Між тим, уваги до раннього періоду творчості Бєлого, у тому числі до його симфоній, приділялося недостатньо.
Період виникнення симфоній є важливим етапом у духовній еволюції Андрія Бєлого, коли відбувається становлення його філософсько-естетичних поглядів і формування його художньої манери. Рання проза письменника в стереоскопічно об'ємній формі відтворює картину сучасної автору симфоній дійсності, втілює пошуки нових культурно-естетичних ідеалів, прагнення російських символістів, сповнених передчуттям майбутніх змін. Літературні симфонії з'являються як результат розвитку синтетичної культури романтизму і символізму.
Симфонії А. Бєлого стоять біля джерел орнаментальної прози ХХ сторіччя. В них відбулася кристалізація важливих рис поетики символістського роману. Чотири симфонії Бєлого –“1-ая, героическая” (“1-а, героїчна”), “Драматическая симфония”, (“Драматична симфонія”), “Возврат” (“Повернення”) та “Кубок метелей” (“Кубок заметілі”) є об'єктом дослідження в реферованій роботі.
Тема роботи пов'язана з науковими програмами кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.
Мета дослідження - скласти цілісну характеристику поетики симфоній як унікальної в історії російської літератури жанрової форми, визначити їх роль у творчості Андрія Бєлого і місце, яке вони займають у культурно-історичному процесі.
Вибір матеріалу дослідження був зумовлений недостатньою вивченістю ранньої прози письменника, відсутністю в багатьох із досліджень необхідної аналітичності, суперечністю сталих оцінок симфоній вченими і виникненням необхідності більш повного і всебічного дослідження творчості одного з найбільш відомих представників не тільки вітчизняної, але й світової літератури.
У відповідності до визначеної мети формулюються головні напрямки і основні завдання дослідження:
1. Визначити генетичне коріння жанру літературної симфонії, яке сприяло його виникненню.
. Розглянути твори Бєлого з точки зору їх відповідності провідним ідеям і напрямкам розвитку російського і західноєвропейського культурного процесу, розкрити відношення ранньої прози Бєлого до російської та європейської традиції.
. Окреслити коло філософсько-естетичних поглядів Бєлого, що викладені у його теоретичних працях, і розглянути обгрунтування автором необхідності створення нового жанру.
. Розглянути художню структуру симфоній як синкретичного жанрового утворення, виявити їх спільність з одноіменною жанровою формою в музиці; розкрити специфіку вживання музичних художніх засобів у іншому виді мистецтва і доцільність їх застосування в рамках літературного твору.
. Проаналізувати образну і сюжетно-композиційну структуру творів письменника.
. Вивчити симфонії Бєлого з точки зору реалізації в них “неоміфологічних” спрямувань російського символізму.
. Проаналізувати систему символів у симфоніях з метою визначення їх ідейно-тематичної суті.
. Виявити головні параметри художнього світу симфоній, що дають підстави вважати їх єдиним циклом.
Наукова новизна і теоретичне значення роботи визначаються тим, що симфонії А. Бєлого вперше стали об'єктом спеціального монографічного вивчення. Вперше в дисертаційній роботі наведено нові, додаткові аргументи на користь закономірності виникнення жанру, який синтезує можливості музики та літератури. Вперше виявлено і докладно прослідковано на різних рівнях тексту численні риси подібності поміж усіма симфоніями, на підставі чого можна об'єднати їх у єдиний цикл. Вперше вони розглядаються як спільний простір індивідуального авторського міфу, досліджуються об'єктивні та суб'єктивні передумови втілення в них міфологічної свідомості, докладно простежено становлення міфопоетичної системи письменника в його ранній прозі, зроблено спробу дати всебічну характеристику її символічної образної системи і представити симфонії Бєлого як складову частину російської та європейської культури.
Практичне значення дослідження полягяє в можливості використання його матеріалів при вивченні курсу історії російської літератури кінця ХIХ - початку ХХ сторіччя, в спеціальних курсах і семінарах за творчістю Андрія Бєлого. Наведені у роботі факти та одержані висновки можуть бути корисними при розробці нових навчальних посібників з історії російської літератури.
Апробація роботи.
Основні положення дисертації обговорювалися на Четвертих ахматовських читаннях (Одеса, Одеський державний університет, жовтень 1996 р.), міжвузівській науковій конференції “Міф і міфопоетика у традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості”, (Харків, Харківський національний університет, квітень 1999 р.), щорічних наукових конференціях молодих вчених у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. У повному обсязі дисертація розглядалася на засіданні кафедри світової літератури ХДПУ імені Г. С. Сковороди 18 квітня 2000 року.
Структура і обсяг роботи.
Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури (226 найменувань). Загальний обсяг - 194 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення виконаної роботи, визначено методи дослідження.
У першому розділі “Симфонії Андрія Бєлого в сучасному літературознавстві” розглядаються наукові дослідження, присвячені симфоніям письменника.
Вже сама поява ранніх творів Бєлого супроводжувалася численними суперечливими відгуками критиків. Розуміння і належну оцінку симфонії знайшли лише в середовищі символістів та людей, які розділяли їх ідейно-філософські позиції. Статті деяких визначних сучасників письменника (В. Брюсова, П. Флоренського, Р. Іванова-Разумніка тощо) не втратили свого значення у наш час.
Після 1917 року творчість Андрія Бєлого вивчається переважно за кордоном (К. Мочульський, В. Александров, Л. Сілард та ін.). На батьківщині письменника його ім'я або взагалі не згадується в працях з історії літератури, або в кращому разі фігурує в оглядах. Таке становище зумовлено перш за все вульгарно-соціологічним підходом до літературної спадщини письменника. З іншого боку, труднощі на шляху до розуміння творів Бєлого, зокрема створених у такому незвичному жанрі, як літературна симфонія, можуть бути пояснені винятковою своєрідністю творчого складу письменника, незвичністю його образної структури, мови, стилю, композиції його творів.
Вивчення особистості і творчості Бєлого як видатної постаті ХХ сторіччя починається на батьківщині письменника лише у 70-х роках. Переважна більшість праць літературознавців сконцентрована довкола роману “Петербург”. Цьому твору присвячена, зокрема, монографія Л. К. Долгополова, в якій попередня творчість Бєлого (в тому числі й симфонії) розглядається з точки зору зародження головних рис поетики, притаманних визначному роману письменника.
Серед учених, які зробили найсуттєвіший внесок у вивчення симфоній, слід назвати А. В. Лаврова, у фундаментальній монографії якого (“Андрій Бєлий у 1900-ті роки”) підведено підсумок вивченню першого десятиріччя творчої діяльності письменника. Окремі аспекти поетики симфоній розглядались у статтях Т. Хмельницької, О. Тілкес, О. Бойчука та ін. Хоча на сьогоднішній день коло головних проблем, які пов’язані з аналізом симфоній, вже окреслено, в цілому дослідження цієї жанрової форми носить уривчастий, фрагментарний і подекуди поверховий характер. Пильної уваги вимагають проблеми сюжетно-композиційної будови симфоній, особливості їх образної системи, типологія і диференціація лейтмотивних моделей, засоби реалізації прийомів контрапунктичного розвитку оповіді, генезис жанру і визначення його місця в культурно-історичному процесі. Майже зовсім не розглядалася міфопоетика ранньої прози Бєлого, система символів у симфоніях.
Втім, без детального аналізу поетики симфоній неможливо вирішити проблему всебічного освоєння творчого доробку Андрія Бєлого, що, в свою чергу, не дозволяє глибше вивчити таке значне явище в історії російської літератури, як проза “срібного віку”.
У другому розділі “Жанрові пошуки А. Бєлого в культурному контексті епохи” розглядаються умови, за яких стало можливим виникнення незвичного для літератури жанру - симфонії. Намагання синтезувати різні види мистецтва притаманне всій символістській естетиці. Воно було успадковано символістами від романтиків, які шукали опору у внутрішньому, духовному існуванні людини. Провідним видом мистецтва визнається музика.
Важливе місце займає музика у філософії Шопенгауера, головну працю якого (“Світ як воля і уявлення”) Бєлий вивчав улітку 1897 року. Спираючись на концепцію німецького філософа, Бєлий доводить, що музичні ідеї, як ідеї часові, а не просторові, більш активно впливають на душу людини і є родовими по відношенню до ідей, втілених у творах інших видів мистецтва. Отже “музика, на думку Бєлого, ідеально виражає символ”2, а символу, в свою чергу, завжди притаманна музичність.
Уявлення Шопенгауера про музику як про сутність буття споріднене з закликом Ф. Ніцше поринути в музичну “дионісійську” стихію. Саме Ніцше визначив жанр своєї книги “Так казав Заратустра” як симфонію і написав її ритмізованою прозою. Вплив її на ідейно-художні погляди Бєлого та його творчість вже відзначався літературознавцями.
Висунення А. Бєлим музики на перше місце серед інших видів мистецтва було співзвучно філософським відкриттям на зламі століть. На початку ХХ ст. у філософії сформувалось уявлення про дійсність, що перебуває у безперервному становленні. О. Лосєв приходить до висновку, що “тільки чиста музика володіє засобами для передачі без-образної стихії життя, тобто чистого становлення”3.
У символістів відношення до музики було особливим. Так, В’яч. Іванов підкреслював магічну силу “співучого слова” і вважав, що музика в прихованому вигляді існує в творах кожного виду мистецтва. Широко відомі слова А. Блока, що “сам дух є музика”. Експериментальна проза А. Бєлого, в якій втілене прагнення до нового, синтетичного мистецтва, - не поодиноке явище на межі XIX - XX сторіччя. Творчі інтенції російського символіста стоять в одному ряду зі світловими симфоніями А. Скрябіна, живописними сонатами М. Чурльоніса, “музичними” картинами В. Кандинського тощо.
Серед усіх музичних жанрів Бєлий віддав перевагу симфонії, незважаючи на те, що високо поцінований ним Вагнер пропонував у ролі синтетичного жанру драму. Бєлий був згоден з тим, що “в драмі міститься початок синтезу”4, але він вважав, що драма відводить від творчості життя, а це повністю суперечить позиції письменника. “Саме життя повинні перетворити ми на драму”, - стверджує він5. Перевага, яку Бєлий надає симфонії, була зумовлена таким засобом художнього осмислення світу, як симфонізм. У широкому розумінні симфонізм - це художній принцип філософськи узагальненого діалектичного відображення життя. Його характерною рисою є зосередженість на найважливіших проблемах людського існування. Симфонізм як діалектична форма розвитку художнього образу притаманний усім мистецтвам на певній стадії культурно-історичного розвитку.
У дослідницькій літeратурі вже накопичено деякий досвід аналізу літературних творів з метою виявлення закономірностей музичної форми. Увага приділяється особливостям віршування, вивчаються специфічні музичні прийоми, які зайняли своє місце в літературі, наприклад, лейтмотиви - наскрізні мотиви, що повторюються декілька разів у художньому тексті. Деякі твори розглядаються з точки зору можливості втілення в літературі музичних форм. Цьому питанню присвячені роботи А. Альшванга, Б. Каца, О. Соколова, Є. Еткінда тощо.
Звернення письменників до законів побудови жанру симфонії знаходилось у руслі магістральних жанрових пошуків епохи. Пріоритет музики серед інших видів мистецтва тісно пов'язаний з інтересом до ліричного засобу відображення дійсності. Ліризація жанрів на початку ХХ ст. закономірно привела до домінування ліричного циклу, ліричної поеми, поетичної збірки як цілісної структури. Схильність до утворення метатексту вимагала пошуку нових засобів художньої виразності для створення внутрішньої структурної єдності.
Однак Бєлого не задовільняли вищеназвані літературні жанри, що підтверджується легкістю, з якою він неодноразово переробляв свої збірки віршів. Вони, на думку самого письменника, служили лише підготовчим етапом до симфоній. І якщо в поезії символістів саме ліричний цикл стає однією з провідних форм втілення “неоміфологізму”, то в ранній творчості Бєлого цю функцію виконує симфонія. Міфологічність була притаманна не тільки симфоніям Бєлого, міфологічна була і музика, яку чув Блок у ритмах часу. В одному з листів Блока до Бєлого сказано: “Адже музика сфер - міфологічна глибина”6. Тенденція зіставлення міфу і музики знайшла своє продовження в роботах С. Лангер, Е. Кассірера, К. Леві-Строса та ін.
Музична стихія оточувала Бєлого з самого дитинства. В юні роки він намагався навіть реалізувати свої композиторські здібності і завжди відчував себе “внутрішнім музикантом”. Народженню літературного твору кожного разу передує, за ствердженням Бєлого, пошук “музичного звуку теми”. У свою чергу слова в симфоніях “аналогічні нотним знакам”. Але слово у письменника не просто еквівалент музичного знака. Воно має для Бєлого субстанційний характер. Поет, на його думку, здатен за допомогою магічного слова створювати новий світ і тим самим пізнати таємницю світу - зовнішнього і внутрішнього. “Я пришел к тебе сказать о Слове”, - декілька разів повторює герой “Кубка метелей”. Слово розуміється тут як категорія, що надає людині можливість перетворити світ. Музику і слово Бєлий наділяє онтологічним статусом. У слові злиті нероздільно музика (як звук) і література. Письменник впевнений: “Слово, що звучить - “квінтесенція самого людства”7.
Третій розділ дисертаційного дослідження “Сюжетно-композиційна будова та образна система симфоній Андрія Бєлого” присвячений аналізу композиції сюжету та образної системи симфоній письменника. Головними принципами сюжетно-композиційної будови симфоній є асоціативність і контрапунктичне поєднання лейтмотивів і тем. У той же час причинно-наслідкова основа сюжету послаблена. Особливості сюжетно-композиційної структури визначаються співвідношенням ліричного та епічного начал у творах Бєлого.
Розгортання ліричного і епічного сюжетів для наочності можна зіставити з геометричними фігурами, про які йде мова в статті письменника “Лінія, коло, спіраль символізму”. Лінія відповідає руху епічного сюжету, який реалізований у тексті у вигляді ланцюга подій, що розвивається в горизонтальному напрямку і спрямований від окремих явищ і фактів до узагальнення, яке становить його логічний результат. Розвиток ліричного сюжету нагадує коло, тому що “позицією ліричного героя є перебування в якійсь фіксованій точці, кружляння довкола однієї думки, одного питання, одного почуття…”8 Поєднання двох типів сюжету дає одночасний рух вперед і по колу, що графічно можна представити у вигляді спіралі, і тоді стає зрозумілим механізм утворення вихроподібного руху в симфоніях (зокрема, в “Кубке метелей”) не тільки на рівні образної системи, але й на рівні сюжету.
З точки зору епіки симфонії можна розглядати як твори, що мають фрагментарний сюжет. Розвиток дії в них відбувається пунктирно, переривчасто, логічні зв'язки між подіями пропущені, але потенційно вони існують. У творі їх еквівалентом стає логіка асоціацій. Основу ліричного сюжету складає розвиток переживання, що викликане чеканням переходу від однієї епохи до іншої. Цей сюжет розвивається не вшир, а вглиб, кожна подія розглядається з одного боку - наскільки вона відповідає цим переживанням.
Починаючи з “Северной симфонии”, Бєлий застосовує принцип контрапунктичного поєднання сюжетних ліній. У симфоніях є дві або більше сюжетні лінії, між якими відбувається взаємодія. Всі разом вони складають єдиний сюжет. У процесі розвитку сюжетні лінії можуть поступово зливатись і розчинятись одна в одній. Часто одна з них дублює іншу, як це відбувається в “Драматической симфонии” з сюжетними лініями “філософ - Вічність” та “демократ - Казка”.
Різні сюжетні лінії можуть бути об’єднані за допомогою спільного символічного образу. Так, в “Драматической симфонии” це образ вічності, який функціонує не тільки як абстрактне поняття, а і персоніфікується на рівні персоніжів.
Основу композиційної структури симфоній складає подвійна опозиція: двох світів (земного і сакрального) та двох протилежних начал (божественого та інфернального).
Головним героям, які втілюють світлі сили, протистоять їх антагоністи. Конфлікт між ними складає основу сюжетного розвитку симфоній. Його специфіка в кожному творі розглянута в дисертації.
Схожа композиційна будова поріднює симфонії. В “1-ой, героической” симфонії, “Возврате” і “Кубке метелей” дія розгортається протягом трьох частин твору в земному світі, а потім герої переносяться в сакральний світ.
Ідея двосвіття вимагала для свого втілення особливого типу сюжетної організації, при якій розвиток сюжету здійснюється в двох паралельних і в той же час взаємозв’язаних світах: стихійно-природному і світі людського буття. У зовнішності героїв проступають природні і навіть космічні риси. Особливо послідовно цей прийом використовується в четвертій симфонії (“Кубок метелей”), де образ головної героїні стає остаточно деперсоніфікованим і злитим зі світовим універсумом. Такий ефект досягається завдяки використанню паралельних образних і синтаксичних структур, а також спільних атрибутів, якими наділені два різнопланових образи (наприклад, портрет героїні та пейзаж стають рівними один одному, ідентичними). Не тільки персонаж може набути природних рис. Пейзаж, у свою чергу, втрачає риси реальності, перетворюючись із земного на містичний, одухотворюючись. У той же час образи героїв виростають до космічних масштабів, створюючи в “Кубке метелей” цілісну космогонічну картину.
Хронотоп двосвіття зумовлює і специфіку системи персонажів у симфоніях. Її характерною ознакою є ієрархічна градація двійників. Вона поступово ускладнюється від першої симфонії до останньої. Персонажі мають вихідним пунктом містичні кореляти: Іісуса Христа, Софію (Вічну Жіночість) та диявола.
Герої та їх образні іпостасі в симфоніях зближені за кількома ознаками:
Таким чином, епічний сюжет організує розвиток подій у симфоніях, який має пунктирний характер. Ліричний сюжет вимагає організації оповіді, яка базується, по-перше, на асоціативному композиційному принципі, а по-друге, на використанні нових художніх засобів, що раніше вважалися характерними лише для музики.
У четвертому розділі “Музичні принципи структурної організації симфоній А. Бєлого” проаналізована відповідність структурної організації симфоній до законів побудови музичного твору, розглянуті етапи її трансформації у чотирьох симфоніях письменника, виявлені спільні риси, що дозволяють вважати їх єдиною циклічною формою.
Як і в музичному творі, оповідь у симфоніях Бєлого організована за допомогою словесно-музичних тем. У дисертації термін “тема” використовується в значенні, яке близьке до прийнятого в музикознавстві, де він трактується як “головна музична думка <...>, виражена в індивідуалізованому музичному матеріалі, що має провідне образно-виразне значення...”9 Майже кожна важлива тема проходить через усі симфонії Бєлого. Це теми зорі, вічності, безумства, пророків, смерті-воскресіння, вічного повернення і любові. Вони реалізовані в тексті у вигляді лейтмотивів - образних зворотів, які повторюються протягом одного чи декількох творів і служать для характеристики персонажа, переживання чи ситуації. Аналіз лейтмотивів довів, що, незважаючи на більш-менш суттєву трансформацію у симфоніях, вони зберігають ряд спільних логіко-смислових та ритмічно-синтаксичних ознак. Це дозволяє ідентифікувати лейтмотив як складову частину семантичного поля однієї й тієї ж теми. Наприклад, такими є образи кола і кружляння по колу, які в симфоніях символізують вічне повернення.
Усі теми Бєлого, за його словами, мають “внутрішню спорідненість”. Саме існування внутрішньої спільності між різноплановими і навіть протиставленими темами є головною передумовою для їх контрапунктичного поєднання. Така організація матеріалу відповідає принципам композиційної будови першої частини музичної симфонії, яку прийнято називати сонатною формою. Основу її драматургічного розвитку складає конфлікт між двома контрастними і в той же час спорідненими партіями - головною і побічною.
При порівнянні творів Бєлого з музичною формою, у дисертації використано принцип функціональної подібності. Необхідність цього викликана перш за все тим, що мистецтво слова неспроможне передати тональний план симфонії, але може відтворити відповідну емоційну наповненість (пафос). З такої точки зору розглядаються в дисертації симфонії Бєлого. Так, функціональну роль головної партії в “Драматической симфонии” грає тема вічності, а з побічною партією симфонічного твору може бути співвіднесений сюжетний розвиток сфери повсякчасності (сфери подій). Зміст повсякчасних подій залежить від впливу сфери вічності, завдяки чому буденні, земні дії включені в систему вищих цінностей. Тим самим перемагається дискретність, яка існує на рівні подій, і відновлюються слабо виражені причинно-наслідкові зв’язки.
У дисертації розглянуто засоби організації словесно-тематичного матеріалу в ранній прозі Бєлого. Теми можуть співвідноситися з образом того або іншого персонажа; складатися з декількох мотивів, які мають спільні ознаки.
На конкретних прикладах розглянуто механізм контрапунктного поєднання тем (зорі і безумства, зорі і любові тощо). У дисертаційній роботі проаналізовано принципи розвитку лейтмотивів і доведено, що вони функціонують подібно до лейтмотивів у музиці. Це означає, що вони не підкорюються розвитку сюжету. Вперше лейтмотив може з’явитись у творі ніби випадково, іноді він пов’язаний з епізодичним персонажем, який не бере участі в розвитку дії. Смислове наповнення такий епізод отримує поступово, повторюючись у різних контекстах і набуваючи символічного змісту. Тим самим стає зрозуміло, носієм якої теми є відповідний лейтмотив.
Основу майже всіх музичних прийомів, що запозичив Бєлий у музичного мистецтва, скдалає точний або варіативний повтор. Він використовується письменником на різних рівнях тексту:
Повтор може вказувати на те, що події в двох послідовно розміщених фрагментах тексту слід сприймати як такі, що відбуваються одночасно.
Розглянуті в дисертації особливості композиційної будови творів Бєлого свідчать, що автору симфоній вдалося органічно використати музичні прийоми і принципи композиційної будови в якісно новій формі літературного твору. Прагнення символістів знайти синтетичну форму в мистецтві з успіхом було реалізовано Бєлим у жанрі літературної симфонії.
У п’ятому розділі “Символіка і міфопоетика симфоній Андрія Бєлого” розглянуто особливості міфопоетичної системи в ранній прозі письменника.
Розвиток літератури на зламі століть відрізняється все зростаючим інтересом до міфологізму. Провідну роль у процесі створення персональної художньої системи, яку прийнято називати неоміфологічною, зіграли символісти. Представники цього літературного напрямку, серед яких був і Бєлий, розробили складну систему символів, яка стала основою загальносимволістського міфу про майбутнє оновлення і перетворення світу.
Символісти були переконані в існуванні зв’язку між символом і міфом. Міфологічний сюжет народжується в результаті руху символів. Символ є центральним ядром міфу.
На думку Бєлого, будь-який твір мистецтва є міфом і завжди наділений релігійним змістом. Міфопоетична система в симфоніях письменника складається з елементів різних міфологій: давньогрецької, скандинавської, християнської тощо. За декілька років до обгрунтування К. Юнгом теорії архетипів символісти використовували аналогії, існуючі між міфами.
Особливим статусом Бєлий наділяв саме новозавітну християнську традицію, сприйняту ним головним чином через призму ідей В. Соловйова. Саме християнство розглядалося письменником як синтез усіх релігій. В автобіографічному нарисі “Чому я став символістом...” Бєлий заявив, що Христос знаходився для нього в центрі “поєднання всіх поєднань”, і назвав головну мету, яка стояла перед ним під час створення ранніх прозових творів: розкриття “по-новому Христа і Софії у людині (ось про що міміка моїх “Симфоній”)”10. З цими двома образами так чи інакше співвідносяться головні герої всіх чотирьох симфоній Бєлого.
Для письменника була важливою вкоріненість ідеї Софії в світовій філософській і поетичній традиції, а також звернення до неї його сучасників і однодумців, особливо О. Блока. Бєлий прослідкував зародження і розвиток ідеї Софії, починаючи від Старого Завіту і гностиків, і побудував свою концепцію софійності у відповідності до вже існуючої традиції. Для Бєлого Софія не є якимось застиглим і незмінним символом, який виключно втілює Премудрість Божу. Якщо раніше вона знаходилась у сфері трансцендентного, то зараз, на думку письменника, настав час її сходження в матерію, її поле, за словами автора симфоній, включене “в сфери свідомості нашої; і Вона - тут (іманентна)”11.
З образом Софії корелюють усі три головні героїні симфоній - королевна (“Северная симфония”), Казка (“Драматическая симфония”) та Свєтлова (“Кубок метелей”). У дисертації зіставлено символіку Софії у творах В.Соловйова і символи, пов’язані з образами героїнь Бєлого.
Складніше визначити прообрази, з якими узгоджується головний герой кожного твору письменника, тому що, по-перше, як головні, так і другорядні герої симфоній мають по декілька прообразів. Наприклад, образ містика-анархіста автор порівнює з Христом, але він наділений також ознаками, які дозволяють зіставити його з В’яч. Івановим, з самим автором симфонії, а також з головним героєм цього ж твору - Сергієм Мусатовим. Таким чином, бачимо, що зіставлення відбувається на різних рівнях: 1) релігійного і авторського міфу, 2) реального життя, 3) на рівні твору, коли другорядний персонаж є двійником головного героя. По-друге, для Бєлого є характерною зустрічна тенденція, коли декілька персонажів втілюють у собі риси одного й того ж прототипу. Так, прообразом головного героя кожної симфонії - лицаря (“Северная симфония”), Сергія Мусатова (“Драматическая симфония”), дитини (“Возврат”) і Адама Петровича (“Кубок метелей”) була особистість самого автора. Але він відмовляється від повного ототожнення себе з героями своїх творів. Персонажі симфоній зіставлені не стільки з фігурою Бєлого, скільки з героєм створеного ним міфу, де він втілює риси головного героя новозавітного міфу - Іісуса Христа. Авторський міф Бєлого має багато схожого з міфами інших символістів-”соловйовців”. У спільному для С. Соловйова, А. Бєлого і О. Блока міфі вони бачать себе подібними до середньовічних лицарів, які схиляються перед Прекрасною Дамою. Це стало першопричиною того, що образ лицаря є важливою складовою художнього світу символістів, у тому числі й Бєлого.
Образ лицаря-вершника дає підстави для зіставлення головних героїв симфоній з християнськими апостолами і святими. Але їх найважливішим корелятом є один з трьох ликів святої Трійці - Іісус Христос. Через апокаліптичний образ “білого знаменосця” з Христом корелює головний герой “Драматической симфонии” - Сергій Мусатов. Зображення Адама Петровича (“Кубок метелей”) в образі вершника на білому коні теж є алюзією на текст Одкровення Іоанна Богослова. Головний герой четвертої симфонії є для автора символом єдності людини і космосу. В цьому образі Бєлий об’єднав Адама і Христа - смерть і воскресіння. Непрямо співвідноситься з Христом і герой-лицар “Северной симфонии”, але в першому прозаїчному творі Бєлий лише починає формувати свою міфопоетичну систему, тому тут образ Христа існує самостійно, ніби відокремлено від діючих персонажів і з’являється лише у заключній частині твору у вигляді “комишевого пустельника”.
З образом іншої іпостасі Трійці - Богом Отцем - корелюють такі персонажі симфоній, як священник Іоанн (“Драматическая симфония”), лікар Орлов (“Возврат”) і старий містик (“Кубок метелей”), які пов’язані з символічною темою пророцтва. Вони уособлюють у собі також християнських святих (Серафима Саровського, єпіскопа Антонія тощо) і є захисниками і помічниками позитивних героїв.
У дисертації розглядається вплив християнської міфології на авторський міф Бєлого не тільки на рівні образної системи, але й на рівні розвитку сюжету. В “Драматической симфонии” Бєлий починає вводити ремінісценції текстів російської православної церкви, проводячи паралель між подіями, які відбуваються з героями, і фрагментами церковної служби. В “Кубке метелей” цей прийом набуває універсального характеру. Події з життя головних героїв віддзеркалені у стихійно-природному світі, який імітує християнське богослужіння. Відбувається сакралізація нібито побутових подій, піднесення їх і героїв, з якими вони пов’язані, на містичний рівень.
З християнськими уявленнями про світ і місце в ньому людини узгоджується також ідейно-філософська концепція, покладена в основу художніх творів Бєлого. Цим уявленням відповідає зміст найважливіших образів-символів у ранній прозі письменника. Вже в першій симфонії “священна любов” протиставлена письменником земній, яку він відкидає. Герої четвертої симфонії постійно опираються натиску спокуси, що йде від Свєтозарова, який в цьому випадку уособлює старозавітного змія. Можливо, ідея духовного падіння героя з подальшим очищенням успадкована Бєлим також від письменників ХIХ сторіччя. Він продовжує розробляти одну з глибинних міфологічних моделей, які складають основу російського роману ХІХ сторіччя. Герой такого сюжету-інваріанту покликаний перетворити світ.
У симфоніях реалізовано християнську категорію гріха і спокути. Найбільш точним виразником ідеї очищення через страждання є символ-оксюморон “радість-страждання”. Він грає важливу роль у творчості Бєлого та інших символістів (наприклад, О. Гуро). Особливого значення цей символ набуває у творах О. Блока.
Тема страждань, жертви виражена в симфоніях Бєлого не тільки у вигляді більш-менш абстрактних лейтмотивів. Позитивні герої письменника протистоять персонажам, що втілюють у собі інфернальні сили. Основним корелятом негативних образів у симфоніях є апокаліптичний змій. Перемогою над ним завершується “світова трагедія”, “змістом якої є боротьба Жони зі Звіром”12. Згодом образ Вічної Жіночості буде розширений письменником до розмірів усієї Росії і навіть - цілого світу.
Таким чином, усі події в симфоніях переводяться з часового плану у вічний. Тим самим вони набувають універсального змісту.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі визначено головні фактори розвитку культурного процесу, які сприяли появі синтетичного жанру. Під впливом нового уявлення людини про навколишню дійсність пріоритетне місце зайняла музика. Підкреслюється, що слово і музика мають для Бєлого онтологічний статус, тому в його симфоніях об’єднані “магічне слово” і гармонійне начало всесвіту, яке втілене в музиці. Музика і слово мають, як вважає Бєлий, зібрати в єдине ціле неосяжний світ, впорядкувати і гармонізувати його, підкорюючи космічному ритму.
Близькість ранньої прози письменника до музичного жанру симфонії розкривається перш за все на композиційному рівні. Композиція творів Бєлого організована відповідно до законів побудови сонатно-симфонічного циклу. Функції найважливіших словесно-музичних тем подібні до головної і побічної партій музичної симфонії. У тексті симфоній письменника теми отримують конкретний вираз у вигляді лейтмотивів, які функціонують так, як це прийнято в музиці. Розвиток тем підкорено музичному прийому, відомому під назвою контрапункт. З його допомогою синтезуються протиставлені та зіставлені теми.
Головним музичним прийомом структурної організації симфоній є прийом варіативного повтору, типологія якого розглянута в реферованій роботі.
У творах одночасно розгортаються декілька сюжетних ліній. Їх контрапунктичне поєднання сприяє появі складної системи двійників. Автором дисертації розглянуті прийоми зближення персонажів-двійників, виявлена їх зовнішня і семантична спорідненість, а також принципи протиставлення героїв (динаміка - статика, суб’єктно-об’єктні відносини, втілення в персонажах темного або світлого начала тощо). Визначені головні кореляти героїв симфоній. В усіх чотирьох творах це Вічна Жіночість (Душа світу), Іісус Христос і апокаліптичний змій. Лише “Возврат” відрізняється від решти симфоній, тому що в ньому відсутній образ, який втілює в собі риси Вічної Жіночості. Амбівалентний характер символічних образів у симфоніях Бєлого, архетиповість сюжетики і героїв (рятівника, Вічної Жіночості, мудрого старого) доводить, що основу творів письменника складають глибинні міфологічні моделі.
Аналіз симфоній дозволяє стверджувати, що на рівні композиції, сюжету та образної системи простежується безперечна схожість між всіма чотирма творами Бєлого, що служить вагомою причиною для об’єднання їх у цикл. Циклоутворюючим фактором є також наскрізні теми, що проходять через усі симфонії письменника. Незважаючи на ряд розбіжностей між симфоніями, всі вони є одним цілим і втілюють есхатологічний і одночасно космологічний міф про кінець старого і народження нового, очищеного від гріха і позбавленого від страждань світу - земного раю. Синхронізуючи у своїх творах різні епохи, Бєлий немовби створює з розрізнених елементів хаотичної дійсності новий, гармонійний всесвіт.
Таким чином, жанр літературної симфонії акумулює в собі пошуки і досягнення літературного і музичного мистецтва і становить важливий етап у розвитку російської культури.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях:
АНОТАЦІЯ
Гармаш Л. В. Художня своєрідність симфоній Андрія Бєлого. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харків, 2000.
Дисертацію присвячено аналізу ранньої прози одного з найбільш яскравих представників літератури “срібного віку” - Андрія Бєлого (Б. Н. Бугаєва). Його чотири симфонії розглядаються в контексті естетичних пошуків романтизму та символізму. Аналіз художнього світу творів Бєлого дає можливість визначати головні характерні риси нового жанру, - літературної симфонії.
Глибоко розглянуто походження цього жанру. Автором визначені головні принципи музичної і сюжето-композиційної будови симфоній.
Запропоновано опис системи символів у творах Бєлого. Симфонії розглянуто як цілісний простір індивідуального авторського міфу. Встановлено ознаки, які дозволяють кваліфікувати їх як цикл.
Ключові слова: жанр, симфонія, сюжетно-компoзиційна будова, міф, цикл, символ.
АННОТАЦИЯ
Гармаш Л. В. Художественное своеобразие симфоний Андрея Белого. - Рукопись.
Дисертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. Харьков, 2000.
Диссертация посвящена исследованию ранней прозы одного из наиболее ярких представителей “серебряного века” - Андрея Белого (Б. Н. Бугаева). Его четыре симфонии рассматриваются в контексте эстетических поисков романтизма и символизма.
Определены основные причины, обусловившие выбор писателем конкретной формы для реализации идеи синтеза искусств. Открытый Белым жанр литературной симфонии появился как результат развития предшествующих символизму философско-эстетических идей. В нем отразилось новое представление человека о мире, воспринимаемом как вечно становящееся бытие.
Обращение Белого как литератора к жанру симфонии было во многом связано с симфонизмом - эстетическим принципом философски-обобщенного диалектического отражения жизни. В своих произведениях автор предпринял попытку слить в единое целое “магическое слово” и гармоническое начало вселенной, воплощенное в музыке. Жанровые поиски Белого имели аналог в немецкой философии (Ф. Ницше “Так говорил Заратустра”) русской литературе (В. Брюсов - две симфонии, А. Ахматова “Поэма без героя”), украинской литературе (симфония П. Тычины “Сковорода”, “Досвітні симфонії” М. Хвылевого).
Анализ сюжетно-композиционного строения и образной системы симфоний Белого показал, что в них совмещены два типа сюжета - эпический, реализованный через событийный ряд произведений, и лирический, в основе которого лежит принцип ассоциаций и мотивных связей. Идея двоемирия определила контрапунктическое сопряжение в симфониях нескольких сюжетных линий и появление иерархической системы двойников. Рассмотрены приемы сближения персонажей-двойников, выявлено их внешнее, функциональное и семантическое родство, а также принципы противопоставления героев. Определены основные корреляты главных и второстепенных героев симфоний.
В работе раскрыта специфика употребления музыкальных художественных средств в литературе. Композиция симфоний проанализирована с точки зрения построения сонатно-симфонического цикла. Определена типология варьированного повтора - основного музыкального приема структурной организации произведений Белого. Выявлены принципы развития словесно-музыкальных тем и лейтмотивов.
Большое внимание уделено анализу системы символов и особенностей мифопоэтики в симфониях Белого. Симфонии рассмотрены с точки зрения реализации в них “неомифологических” устремлений русского символизма. В произведениях писателя тесно связаны искусство, миф и религия. Как образная система, так и их сюжетное строение являются проекцией на новозаветный миф, в особенности на его заключительную часть - Откровение Иоанна Богослова. Архетипичность сюжетики и образов (героя-спасителя, Вечной Женственности, мудрого старца) доказывает, что в основе симфоний лежат глубинные мифологические модели.
Несмотря на ряд отличий между симфониями, все они представляют собой единое целое и воплощают эсхатологический миф о конце света и космологический миф о рождении нового, очищенного от грехов и избавленного от страданий мира - земного рая. Синхронизируя в своих произведениях различные эпохи, Белый как бы творит из разрозненных элементов новую, гармонизированную вселенную. Сходство между симфониями на уровне композиции, сюжета и образной системы служит весомой причиной для объединения их в цикл.
Жанр литературной симфонии, созданный Белым, аккумулирует в себе поиски и достижения литературного и музыкального искусства, являя собою важный этап развития русской культуры.
Ключевые слова: жанр, симфония, сюжетно-композиционное строение, миф, цикл, символ.
ABSTRACT
Garmash L. V. The Art Originality of Andrey Bely’s Symphonies. - Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree by speciality 10. 01. 02 - Russian Literature - Kharkiv State Pedagogical University named after G. S. Scovoroda, Kharkiv, 2000.
The subject of the present investigastion is the early prose works of Bely who was the most bright representative of the “Silver Age”. His four symphonies are considered as a part of context of the aesthetic searchs of romanticism and symbolism. The analysis of the artistic world of Bely’s work gives possibility to define the basic features of the new genre - the literary symphony.
The origin of the genre is the object of the intent attention. The author defined the main principles of the musical, plot and composition structure of the symphonies.
It is offered the description of the symbolical image system in Bely’s works. They are considered as the complete space of the individual author myth. The indications that allow to qualify four symphonies as a single whole cycle are established.
Key words: genre, symphony, composition and plot structure, simbol, myth, cycle.
2 Белый А. Символизм как миропонимание. - М.: Республика, 1994. - С.323.
3 Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. - М.: Политиздат, 1991. - С. 327.
4 Белый А. Символизм как миропонимание. - М.: Республика, 1994. - С. 156.
5 Там же, с. 159.
6 Александр Блок и Андрей Белый. Переписка. - М.: Гос. лит. музей, 1940. - С. 53.
7 Белый А. Символизм как миропонимание. - М.: Республика, 1994. - С. 132.
8 Сильман Т. Заметки о лирике. - Л: Сов. писатель, 1977. - С.139-140.
9 Тюлин Ю. Н. Строение музыкальной речи. - Л.: Музгиз, 1969. - С. 9.
10 Белый А. Символизм как миропонимание. - М.: Республика, 1994. - С. 435.
11 Там же, с. 39.
12 Там же, с. 415.