Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Предмет та методи макроекономічного аналізу. Економічне моделювання.
Макроекономіка вивчає результати і наслідки спільної економічної діяльності всіх народногосподарських суб’єктів.(досліджує економічні явища і процеси на рівні нац. економіки).
Макроеконом. аналіз має два рівні:
ex post (аналіз базується на визначенні макроеконом. параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як нац. економіка функціонувала і які результати досягла)
ex ante (це прогнозне моделювання економ. явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій). Макроекономіка викор. загальнонаук. методи пізнання економ. явищ і процесів:
●аналіз; ●синтез; ●індукція; ●дедукція; ●наукова абстракція та ін.
У макроекономіці широко застосовують метод наук. абстракціі, з його двома основними прийомами- індукцією та дедукцією. Суть цього методу полягає в тому, що досліджуючи певний економ. факт або процес виділяють його випадкові, швидкоплинні чи другорядні ознаки від усталених і типових. Виведення теорії з фактів назив. індукцією або індуктивним методом дослідження. Нагромадження фактів, їх систематизація та аналіз дають змогу сформулювата закон чи теорію, які відбивають закономірності функціонування нац. економіки. Узагальнення у макроек-ці також можна вивести за доп. дедуктивного методу. Використовуючи логіку чи інтуїцію, дослідник може сформулювати попередньо неперевірну теорію, тобто гіпотезу. Одним з основних методів, що викор. макроек. є економіко-матем. моделювання. Цей метод реалізується шляхом побудови різном. моделей
Макроеконом модель - це вираження певних економ. процесів та явищ у дещо спрощеному та абстрактному вимірі. У макроеконом. моделях використовують два види змінних: ендогенні (це змінні, які модель намагається пояснити (належать: обсяг нац. вир-ва, рівень зайнятості, рівень інфляції, рівень цін та ін.)) та
екзогенні (це змінні, які модель бере як дані, це велечини, що знаходяться поза моделлю (відносяться: держ. видатки, ставки оподаткування, величини пропозиції грошей)).
Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогенних змінних вводяті іззовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередені моделі. Вони є результатом побудови моделі.
Всі макроек. моделі поділ. на: статичні (фіксують економ процес на початку і вкінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до ін), динамічні (зображають економ процеси з урахуванням фактору часу). Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно якіх їх викор., і відносять до тьорх часових груп - ► короткострокового періоду (це період в якому ціни є негнучкими, і тому ресурси можуть не повністю викор. у вир-ві); ►довгострокового періоду (це період в якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю викор у вир-ві); ►дуже тривалого періоду (- у продовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються).
2.Динамiка основних макроекономiчних показників в Україні.
Основні макроекономічні показники: національний обсяг виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.
Національний обсяг виробництва призначений для того, щоб встановити обсяг продукції та послуг, вироблених у суспільстві за певний період часу. За методикою, яка використовується в більшості країн, виготовлену національну продукцію чисельно визначають показником ВВП. ВВП визначають як сумарну ринкову вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні за рік. Приріст валового внутрішнього продукту на 2001 рік склав 9%, у 2002 році становив 107,2 млн. грн., що складає 5,2%, у 2003 році склав – 9,3%. Кабінет Міністрів у програмі своєї діяльності на 2004 рік , затвердженій Верховною Радою, прогнозує прискорення росту реального ВВП у поточному році до 9,5% порівняно з минулим роком, за прогнозами незалежних експертів – 7,8%.
Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період. Індекс цін виробників промислової продукції за 2002 рік склав – 101,2%, у 2003 році – 104,5%. Індекс споживчих ціну 2002 році – 102,6%, у 2003 році-101,8% до попереднього.
Зайнятість відображає співвідношення між чисельністю дорослого працездатного населення і чисельністю безробітних у даній країні. Основним показником для обчислення безробіття і оцінки зайнятості є норма безробіття: =кількість безробітних / чисельність працездатного населення х 100%. Зареєстровано безробітних на кінець 2003 року 938,6 тис. осіб, що відображає темп зростання на 95,0%, на січень 2004 року темп зростання досяг – 104,2 тис. осіб.
3. Сукупний попит та фактори, що його визначають. Крива сукупного попиту.
Сукупний попит (AD) - це кількість товарів і послуг, яку можуть і згодні придбати макроеконом суб’єкти. Основними покупцями товарів і послуг можуть бути: домогосподарства, які поділяють споживчий попит, підприємства, котрі формують інвестиційний попит, держ. сектор, який формує попит держави, закордонні суб’єкти. AD = C + I + G + NE = ВВП .
На обсяг сукупного попиту впливають цінові та нецінові чинники.
До цінових чинників впливу на сукупний попит відносяться:
●процентна ставка (ефект проц. ставки демонструє залежність між рівнем цін, процентною ставкою та попитом макроеконом. суб’єктів. Якщо рівень цін зростає, то процентна ставка за кредитами також зростає. При зростанні при ставки населення і під-ва не зацікавлені к кредитах під високі відсоткі. Внаслідок цього знижується споживчий та інвестиційний попит, що своєю чергою веде до зменшення сукупного попиту ).
●реальні касові залишки (ефект – характеризує збереження цінності грошових заощаджень у період інфляції. Якщо протягом певного періоду часу відбув знецінення грош. од., то цінність фінансових активів виражених у товарах знижується. Отже чим вищим є рівень цін котрий супроводжує інфляцію, тим меншу кіль-ть благ (товарів)зможе придбати населення на відкладенні для цієї мети гроші. Внаслідок цього скоротиться обсяг сукупного попиту.)
● імпортні закупівлі (ефект - виявляється у тому, що підвищення рівня цін у певній країні порівняно з цінами закордоном призводить до зменшення попиту на вітчизняні товари (покупці даної країни купуватимуть більше імпортних тов. замість вітчизняних, а іноземці також зменшать попит на тов. цієї країни)усе це призведе до зменшення чистого експорту, а відповідно і сукупного попиту). Цінові фактори визначають траєкторію кривої AD, тобто залежність між рівнем цін і обсягом реального вир-ва.
До нецінових факторів впливу на сукупний попит відносяться:
●бюджетно-податкова політика держ;
● очікування споживачів та виробників;
●зміни у дедж закупівлях;
●зміни у витратах на чистий експорт. Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту переміщується праворуч і в гору попит зростає (AD1) і ліворуч, і вниз, коли попит скорочується(AD2).
Нецінові чинникі, які впливають на сук. попит:
1)основні політико-економічні чинники, або змінні, що перебувають під контролем уряду:ямонетарна політика (Вона буває стримувальною і стимульованою. За стимульованої монетарної політики зростають обсяги інвестицій та споживання товарів тривалого користування, що збільшує сукупний попит і переміщує криву AD вправо. Стримувальна монерарна політика зменшує сукупний попит, і крива AD переміщується вліво) фіскальна політика (вона повязана з державним бюджетом. Збільшення держ. видатків на товари і послуги прямо розширює сукупний попит, і крива AD переміщується вправо);
3) сподівання споживачів та підприємств (Вагомим чинником сукупного попиту є сподівання населення і фірм. Поточні видатки на споживання зростають, і крива сукупного попиту переміщується вправо. Песимістична оцінка людьми своїх майбутніх доходів зменшить їхні поточні споживчі видатки, а отже крива сукупногопопиту переміщуватиметься вліво. Сподівання підприємців щодо поліпшення стану ділової активності й підвищення прибутків від інвестеційних проектів збільшать попит на капітальні блага і перемістять криву сукупного попиту вправо).
4. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор та індекс цін.
ВВП - це сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, виготовлених у країні протягом певного періоду часу. Номінальний ВВП - вартісний показник, обчислений за діючими ринковими цінами, тобто такими, які склались на момент його розрахунку. Реальний ВВП – вартісний показник обчислений за базовими (незмінними) цінами.
Якщо ВВП розраховується за поточними цінами, то в сусп-ві складається не зовсім правильне уявлення про стан економіки, життєвий рівень населення. Виходить, що ВВП збільшується і, отже, життєвий рівень повинен підвищуватись, а фактично він зменшується. Для точнішого вимірювання резельтатів економ. діяльності сусп-ва на показникові кількості вироблених в економіці товарів і послуг не повинно позначатися зміна цін (тому реальний краще).
На величину номін. ВВП впливають 2 чинники: фізичний обсяг вир-ва і рівень цін, а на величину реального ВВП - лише обсяг вир-ва. Тому: реальний ВВП = номін. ВВП / дефлятор ВВП. Звідси випливає, що дефлятор ВВП - це відношення ном. ВВП до реального. Дефлятор ВВП хар-є динаміку загального рівня цін в економіці:
Темп зростання реального ВВП = темп зрост. мінімального ВВП - дефлятор ВВП. Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну змінну середнього рівня цін за певний період.
Індекс цін визначається за формулою: індекс цін поточного року = ціни поточного року/ ціни базового року * 100%. Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП, називають ВВП-дефлятором. Дефлятор визначається як середня зважена ціна всіх товарів та послуг у ВВП, а вага кожного товару дорівнює його частці у сумарному ВВП. Зведення номін. ВВП до реального відбув. шляхом інфлювання та дефлювання. якщо дефлятор ВВП більший за 1, то зведення номін. ВВП до реального назив. дефлюванням, якщо дефл. ВВП менший за 1, то зв. ном. ВВП до реал. назив інфлюванням.
5. Основні макроекономічні теорії сучасної всесвітньої думки. Макроекономіка є однією з наймолодіших економічних наук. Свій початок вона бере ще у 16ст, коли француз Жан Бодуен обгрунтував зміну рівня цін( тобто інфляцію)результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін з використанням кількісної теорії грошей.У 17ст. Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругооберту, так звану економічну таблицю. Так як він був і економістом, і лікарем, то свою модель він розробив по зразку кругообігу в організмі людини. Кене ділить суспільство на три класи: Продуктивний(селяни), Заможний (землевласники), Безплідний(ремісники). Ці класи у Кене обмінюються результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе. Розробляючи дану таблицю Кене виходить з двох принципів.1) Господарський кругообіг має базуватися на природному економічному порядку, без зовнішнього тобто державного втручання. 2) У господ. кругооберті є можливість винекнення порушень, які призведуть до кризових явищ. Головний недолік економ. таблиці - це те, що він не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи. Важливий внесок у макроекономічну теорію зробив Адам Сміт, який розглянув дві ціни: природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; та ринкову, тобто фактичну ціну за якою товар продається на ринку. Під впливом конкуренції і співвідношення між попитом та пропозицією ринкова ціна відхиляється від природної вгору чи вниз. Марксиський підхід - це протилежний підхід до оцінки регулювання можливостей ринку. Карл Маркс пропонує 2 моделі господарського кругообороту: моделі простого і розгорнутого відтворення. Проте його ідеї не дістали визнання і макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією. Проте в роки світової економічної кризи вона не підтвердила себе. Засновником нової макроекономічної теорії став англієць Джон Кейнс. Він довів, що в ринковій економіці може бути “рівновага за певної зайнятості” і що для її усунення необхідне державне втручання. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив грошову політику, а об’єктом впливу вважав сукупний попит. Отже, сучасна макроекономіка не має домінуючої теорії. Вона опирається на ряд теорій, які взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору.
6.Особливості е.с. України
Економічна політика в Україні підпорядкована все ще не економічним мотивам та інтересам держави, а політичним мотивам, економічним інтересам і особистим амбіціям українських політиків.
Економічну систему України необхідно зробити, по-перше, системою, по-друге, економічною, тобто господарською. А будь-яке господарювання базується на розрахунках можливостей, доцільності і ефективності. – Це комплексне системне завдання можна вирішити лише за допомогою національної економічної моделі.
Всі функції економічної системи знаходяться у тісному причинно-наслідковому взаємозв‘язку і не можуть існувати у розриві між собою. Слабкість будь-якої функціональної складової унеможливлює ефективний розвиток всієї економічної системи, оскільки слабка функціональна ланка нівелює роботу інших функцій
Українська економіка потребує системи заходів у всіх трьох функціях для підвищення ефективності національної економічної системи.
Головною, формуючою функцією економічної системи є функція виробництва матеріальних благ - товарів і послуг. Функція виробництва започатковує колообіг всіх трьох функцій економічної системи. Цією функцією, власне, розпочинається сам господарський, економічний процес.
Функція виробництва пройшла довгий еволюційний шлях. Найбільший еволюційний крок функція виробництва пройшла за останнє століття, коли виробничі відносини прийшли до крупної корпоративної форми організації виробництва продукції. Саме крупна корпоративна форма сьогодні є найбільш ефективною, а тому, і домінуючою формою виробничих відносин у світі. Вона дозволяє максимально уніфікувати, стандартизувати, спеціалізувати виробничі технології, прагматизувати наукові розробки та розширяти збут виробленої продукції. – Це природній шлях еволюції господарювання.
Переваги корпоративних об’єднань підприємств – мінімізація собівартості продукції за рахунок уніфікації і здешевлення вартості робочої сили; підвищення якості продукції за рахунок об’єднання науково-дослідних досягнень; розширення збуту продукції за рахунок об’єднання ринкових можливостей; покращення рівня обслуговування через обмін досвіду і взаємне додавання сервісних точок; укрупнення капіталу, що підвищує можливості експансії та конкурентного витіснення або поглинання.Отже, функція виробництва в українській економічній системі повинна отримати свою головну рушійну силу – ряд крупних і середніх українських корпорацій.
Завершальною ланкою функціонального кругообігу в економічній системі країни є функція розподілу результатів реалізованого функцією продажу створеного функцією виробництва. Тобто, функція розподілу визначає те, як будуть розподілені фінансові результати виробленого і проданого економікою країни матеріального продукту.
Найважливішу роль у функції розподілу відіграє держава, оскільки саме в цій функції і знаходиться основний сенс існування державного утворення і влади як такої. Саме через функцію розподілу в економічній системі країни, влада держави за допомогою системи Державного і місцевих бюджетів може забезпечувати виконання своїх прямих політичних, інфраструктурних і соціальних завдань. Свій внесок в роботу функції розподілу роблять і всі суб’єкти економічної діяльності розподіляючи, за певними напрямками, чистий залишок своїх доходів після сплати всіх витрат і податків, а також самою структурою своїх витрат.
7. Економічна система як об’єкт макроекономіки. Типи економічних систем.
Об’єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.
Основні елементи економ. системи:
►конкретні економ. зв’язки між господарськими суб’єктами.
► соц.-економ. відносини, які базуються на відповідних формах власності на економ ресурси та рез. госп. діяльності.
► організаційні форми госп. діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперування вир-ва.
► господарський механізм, тобто спосіб регулювання економ. діяльності на макрорівні.
Типи економічних систем:
ринкова економіка вільної конкуренції (основні ознаки: приватна власність на інвестиційні ресурси, вільна конкуренція, свобода учасників економ. діяльності, ринкове ціноутворення, стихійне ринкове регулювання.)
сучасна ринкова економіка(колективна приватна та держ. власність, держ. регулювання економіки з метою стимулювання споживчого попиту та пропозиції, маркетингова система управління вир-ом.);
традиційна економ. система (основні ознаки: ●відстала технологія, ●ручна праця, ●багатоукладність, ●натуральне вир-во, ●переважання дрібнотоварного вир-ва, ●активна роль держави.)
адміністративно-командна система: ( ●держ. власність на засоби вир-ва; ●монополізація та бюрократизація економіки; ●централізоване планування та управління вир-ом; ●централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів).
8. Система національних рахунків
Одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показ ників було визна но Баланс народного господарства розроблений в СРСР Системи національних рахунків виникла на основі вдоскона лення методології розробки БНГ.
Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.
1-й етап- В колишньому СРСР склалась і закріпилася система статистичного обліку у формі БНГ.
2-й етап- У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: • СНР — в капіталістичних країнах, • БНГ — в соціалістичних країнах.
3-й етап- Практично всі країни світу використовують СНР. В Україні впродовж усього періоду її перебування в складі СРСР макроекономічні показники обчислювалися на підставі Балансу на родного господарства (БНГ), згідно з яким уся національна економіка поділялася на два нерівнозначні складники: матеріальне виробництво і неви робничу сферу.
Відповідно до концепції БНГ у матеріальному виробництві (промисловість, сільське господарство, будівництво та ін.) створюються то вари і виробляється національний продукт. Невиробнича сфера (освіта, охо рона здоров'я, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування тощо), яка надає різноманітні послуги, розглядалась як непродуктивна, в якій національний продукт не створюється. Такий підхід, безперечно, є не правильним. З 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР, тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти.
Система національних рахунків (СНР) — це система взаємо пов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описуван ня та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової еконо міки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. (СНР) містить упорядковану інформацію, по-перше, про всі господар ські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі — юридичні особи та домогосподарства; по-друге, про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженням активів та іншими складовими економічного процесу; по-третє, про всі економічні активи і зобов'язання, що становлять національне багатство. Основним показником у СНР є вало вий внутрішній продукт, який характеризує обсяг виробництва в країні. Крім сфери виробництва макроекономіка досліджує також сфери зайнятості, цін та зовнішньоекономічної діяльності. Для характеристики стану справ у цих сферах обчислю ють відповідні макроекономічні показники, наприклад індекс споживчих цін.
9. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Рівноважний обсяг виробництва.
У точці перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага - рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного продукту в короткостроковому періоді. Макроекономічна рівновага може досягатися на будь-якому відрізкові кривої АS. Національну економіку, що вийшла за межі природного обсягу виробництва, нази вають "перегрітою". Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням рівня цін, називають - стагфляцією. Рівнова га досягається в точці Е з рівноважним рівнем цін Ре і рівноважним обсягом вироб ництва Yе. Припустімо, що рівень цін становить не Ре, а Р1. Крива сукупної пропозиції по казує, що за рівня цін Р1 підприєм ства вироблятимуть обсяг національно го продукту Y1 За рівня цін Р1, покупці хочуть придбати обсяг продукції Y2, що показує крива сукупного попиту. Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції Y2, підвищить рівень цін до Ре. Зростання рівня цін з Р1 до Ре стимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з Y1, до Y2 і водночас змушує по купців зменшити свої закупівлі з Y2 до Ye. Коли вироблений реаль ний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, як це має місце за рівня цін Ре, національна економіка досягла рівноваги.
Ефект храповика грунтується на тому, що в сучасній рин ковій економіці ціни легко зростають, але вони втратили еластичність у напрямі зниження. Тому збільшення сукуп ного попиту підвищує рівень цін, а звуження попиту в ко роткостроковому періоді не супроводжується їхнім зни женням. У макроекономіці існують 2 основні підходи до проб леми макроекономічної рівноваги — класичний і кейнсіанський.
Класичний підхід грунтується на законі Сея, згідно з яким "пропозиція творить свій власний попит". Прихильники цього підходу вважають, що гнучкі ціни і за робітна плата швидко усувають з ринку будь-який над лишок або нестачу попиту і пропозиції та поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей, а в національній економіці відсутні будь-які втрати, пов'язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На їхню думку, макро-економічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.
Кейнсіанський підхід базований на тому, що ціни і зар плата негнучкі в короткостроковому періоді. За таких умов обсяг національного виробництва позитивно реа гує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких рівнів національного продукту. Щодо безробіт тя, то воно може значно перевищувати природну норму, бо відсутній механізм самокоригування, який автоматич но спрямовує економіку до повної зайнятості. Кейнсіанці вважають, що макроекономічна політика може компен сувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи націо нальну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи її зростання у фазі буму. Аналіз сучасної ринкової економіки передбачає застосу вання і класичної, і кейнсіанської моделей. Для корот кострокового періоду використовують кейнсіанську мо дель, а для довгострокового — класичну.
10. Макроекономічні суб'єкти та їх взаємодія.
В економіці діють 4 основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства), держава та закордон.
1.Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і вико ристовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задоволь няють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як понят тя не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні. • містить усі приватні господарства країни, діяльність яких на правлена на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.
2.Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами (MacDonald's). Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види еко номічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх біль ше 20 млн.
3.Держава виконує важливі економічні функції. • формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватись економ. суб”єкти, •через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи, •забезпечує суспільство благами громадського. Державний сектор - усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам “безоплатно” (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та ви робничої інфраструктур).
4.Сектор закордон містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється че рез взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.
11. Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції.
Сукупна пропозиція — це величина реального рівень національного виробництва, який підприємства готові виробляти і продавати протягом року за певного рівня цін.
Крива су купної пропозиції є висхідною. Додат ний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли ре альний національний продукт збільшується. Крива сукупної пропозиції має 3 відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний.
Кейнсіанський відрізок відбиває си туацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не вико ристовується, рівень безробіття перевищує природний (5-6%). Збіль шення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються.
Висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжу ється зростанням цін. Економіка наближається до стану повної зайнятості. Витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію.
Класичний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що економіка досягає повної зайнятості, тобто усі виробничі потужності завантажені, рівень безробіття не перевищує природного значення. Зростають ціни ресурсів і ви трат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не змінюється.
Чинники, що визначають сук.пропозицію. Крива сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію впливають 2 групи чин ників: цінові та нецінові.
До цінових чинників належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу націо нального виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива су купної пропозиції стає крутою. Це означає, зростання цін і незначне збільшення обсягу виробництва.
Основними ціновими чинниками є: процентна ставка, рівень цін.
По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за меж природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням си ровиною, транспортом тощо).
По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досяг нення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.).
По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих то що).
По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.). Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю про дукції.
До нецінових чинників сукупної пропозиції нале жать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Не цінові чинники переміщують криву ліворуч і вгору, коли сук.пропозиція скорочується і праворуч і вниз, коли сук.пропозиція зростає. До нецінових чинників відносять: рівень цін на виробничі ресурси, продуктивність праці, бюджетно-податкова політика.
12. Ринок праці в Україні. Безробіття та його наслідки.
Ринок праці - це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару, яким є праця. Особливе місце у системі регулювання відносин, що виникають на ринку праці належить державі.
Суб'єктами ринку праці є: роботодавці, наймані працівники.
Міжнародна організація праці (МОП) поділяє усе населення на 3 категорії:
1.зайняті- це особи, що виконують оплачувану робіту (в тому числі ті, хто зайняті неповний робочий день), і ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки.
2.безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають. Зайняті та безробітні становлять економічно-активне населення (робочу си лу) країни.
3.еконмічно неактивне населення - це люди віком до 16 років, частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням, чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.
Безробіття - це стан ринку праці за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.
Види безробіття: • фрикційне- виникає в результаті постійного руху населення між регіонома і видами праці. Цей вид безробіття вважається неминучим, оскільки завжди існують особи, які після закінчення навчання або переїзду на інше місце прроживання шукають роботу, яка б відповідала їх вимогам.
• структурне- виникає у зв'язку зі змінами, що відбуваються в національній економіці. Ці зміни пов'язані у першу чергу з тим, що одні сектори економіки розширюються, а інші навпаки звужуються або взагалі зникають. •циклічне- викликане спадом виробництва внаслідок перебування економіки в стадії спаду, кризи або депресії.
Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття = безробітні/ (безробітні+ зайняті)* 100%. На жовтень 2003 року в Україні неприхований рівень безробіття становив 3,5% (1 млн чоловік). Прихований складав близько 11%. Рівень безробіття знизився на 0,1% в порівнянні з попередім місяцем. Найвищий рівень безробіття серед сільського населення, молоді та жінок. 62% всіх безробітніх склали жінки. Найвищий рівень безробіття в Херсонській, Рівненській та Чернівецькій областях. Найнижчий у Києві, Севастополі та Одеській області. Навантаження на 1 робоче місце становить 6 чоловік. Середній рівень допомоги по безробіттю 114 грн.
Наслідки безробіття. Надмірне безробіття веде до значних економічних і соціальних втрат. Серед головних економічних втрат найважливіше місце посідає невипущена продукція. Залежність між рівенем безробіття і втратами а обсязі ВВП обгрунтував Артур Оукен в своєму законі. Він стверджував, що, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний (5%) на 1%, то втрати ВВП становлять 2,5%.
Безробіття має і величезні негативні соціальні наслідки. Серед безробітних вищим є (порівняно з середнім по країні) рівень злочинності і смертності. Крім того в силу зростання рівня вимог до працівника в сучасних умовах навіть незначний за тривалістю період безробіття веде до суттєвої втрати кваліфікації та знижує можливості людини знайти роботу.
13. Методи вимірювання ВВП.
ВВП - це ринкова вартість усіх кін цевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території краї ни протягом періоду часу (року).
ВВП обчислюють 2 методами: • методом підрахунку витрат, • методом підрахунку доходів усіх економічних суб'єктів. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видат ків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвес тиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт. ВВП=С+І+G+NE
*Особисті споживчі видатки(С) охоплюють видатки домашніх госпо дарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізо ри, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо), видатки споживачів на по слуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).
*Інвестиційні видатки ділових фірм країни(І) — це видатки:
Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також: споживчі товари. У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті.
Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці.
Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП урахову ють валові інвестиції.
*Державні закупівлі товарів і послуг(G) охоплюють усі державні вида тки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не врахо вують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відобра жають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.
Чистий експорт(NE) — це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на інозе мні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною. За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. ВВП= W+r+i+P+T+A
Такими доходами є:
Висновки: Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.
По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж ужи ваних речей. Урахування вартос ті перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.
По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі, які охоплюють видатки дер жави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і при ватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо).
По-третє, усі продукти й послуги, вироблені протягом ро ку, враховуються лише один раз. При обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміж них товарів.
По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. Певні послуги не про даються на ринку і не мають ринкової ціни (робота пожежників, вчителів, депутатів). Тому їм доводиться приписувати вартість.
По-п'яте, при обчисленні ВВП результати діяльності підприємств урахо вуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизня ний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерези денти.
14. Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.
Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноваж ного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) переви щує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напря мах, спри чиняє багаторазове зменшення або збільшення.
Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг націо нального виробництва. Ве личина видатків постійно зменшується в міру віддалення кож ного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС2 + МРС3 + ...). Суму (I + r + r2+ r3 + ...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчи слити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS.
Висновки. По-пер ше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу пе ретворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки.
По-друге, мульти плікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора.
Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага до сягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощаджен ням (І1 = S1=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн.
Крива інвестицій переміщується угору в положення І2, і економічна рівновага досягається в точці Е2. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'я теро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е1F трикутника Е1Е2F у 5 разів більший за катет Е2F. Довжина катета Е1F відповідає зміні ВВП, а катета Е2F — зміні інвестицій. Відно шення катета Е1F до катета Е2F становить 5 (25 : 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати яко мога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає пара докс заощадження.
Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно му стані з обсягом виробництва Y1. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S1 у S2, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів новажний обсяг виробництва з Y1 до Y2. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y1 до Y2 заощадження у точці Е2 є такими ж, як і у точці Е1 Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F1 до F2 одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес тиції, то рівноважний обсяг ви робництва залишається поперед нім (Y1), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.
Висновки: на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на де пресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збіль шення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду.
15. Структура сучасної кредитної системи.
Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитна система поділяється на банківську і парабанківську системи. Усі банкові інститути перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і утворюють ядро кредитної системи. За своєю структурою банківські системи багатьох країн суттєво відрізняються. Однак є ряд ознак, які властиві практично всім банківським системам.
Зокрема це дворівнева їх структура.
ЦБ - це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки наділений монопольним правом керувати грошово-кредитною системою країни. Він виконує такі основні функції:емісійну,банку банків, органу банківського регулювання та нагляду, провідника монетарної політики, банкіра і фінансового посередника уряду. Центральним банком України є НБУ, який створює і організує діяльність державної скарбниці, забезпечує зберігання резервнихфондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів, представляє інтереси України у відносинах з ЦБ інших держав.
Комерційні банки - це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки і населення. Основними функціями КБ є: 1) приймання депозитів від фізичних та юридичних осіб; 2) кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; 3) випуск кредитних знарядь обігу. Парабанківські кредитні установи - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи. Вони спеціалізуються на виконанні кількох операцій та обслуговують обмежене коло клієнтури. Включають в себе страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, лізингові та факторингові компанії та ломбарди.
16. Проблема збалансованості держ. бюджету. Бюджетний дефіцит.
Економічна наука сформувала три основні підходи до проблеми збалансованості держ.бюджету.
Друга і третя концепції використовуються урядами багатьох країн світу.
17. Політика регулювання доходів. Економічна нерівність. Крива Лоренца.
Основною відмінною рисою первинного доходу є те, що передбачається отримання доходу як продукту власності на певний фактор економічної діяльності - працю, капітал або землю. Але рух доходів на цьому не припиняється. Після первинного розподілу здійснюється перерозподіл доходів. Існують різні канали перерозподілу доходів: по-перше, перерозподіл відбувається завдяки коливанням ринкових цін як на самі фактори виробництва, так і на товари та послуги; по-друге, він може здійснюватись у формі добровільних внесків до суспільних, доброчинних і релігійних фондів та організацій. Але найбільш потужним каналом перерозподілу доходів є фінансово-кредитна система, насамперед, її центральна ланка - державний бюджет. Тут перерозподіл здійснюється за рахунок податків і платежів. Завдяки дії перерозподільчого механізму утворюються вторинні доходи. Вони можуть бути у вигляді виплат по різним формам страхування, виплати по програмах державної допомоги, стипендії, пенсії тощо.
Однією з причин, яка зумовлює існування системи перерозподілу доходів є прагнення суспільства до подолання суттєвої майнової нерівності, притаманної усім країнам, навіть з найвищіми показниками життєвого рівня. Але для того, щоб застосовувати конкретні заходи державної політики вирівнювання доходів потрібна обгрунтована методика аналізу реального стану нерівності. У цьому відношенні найбільш поширеним у світі є метод Лоренца. Міру нерівності доходів можна визначити, будуючи криву Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходів. Чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона пряміша, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності убиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу у суспільстві. Значна диференціація у розподілі доходів може викликати різкі політичні потрясіння і привести до вкрай небажаних для країни наслідків. Тому держава повинна регулювати розподіл доходів і через оподаткування найбагатших та виплати найбіднішим змінювати ситуацію в розподілі доходів. Але певна нерівність все ж повинна зберігатись, зрівняльний розподіл суперечить ринковим принципам, історичний досвід вказав на його безперспективність і навіть шкідливість для суспільства.
18. Соц. гарантії та соц.захист населення.Соціальні стандарти і соціальні гарантії відіграють в житті суспільства значну роль. До них відносяться:
Вони є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів всіх рівнів.
Розгляд системи соц. забезпечення країн, де панують ринкові відносини має велике значення, адже Україна знаходиться на шляху формування ринкової структури. В економічно розвинених ринкових країнах система соц.забезпечення втілюється у дві основні форми:
Головна мета першого етапу реформування — створення нових, ринкових механізмів суспільного перерозподілу. Конкретніше — потрібно заново збудувати систему соціального страхування. Не можна не відзначити, що у вирішенні цих завдань досягнуто певних успіхів. Працюють житлові субсидії, адресна допомога, система соціального страхування. Розпочато пенсійну реформу, яка має запровадити страхові принципи в пенсійне забезпечення. Проте багато питань ще залишаються не вирішиними. Нагальною проблемою залишається наведення ладу в сфері надання пільг, невирішеним залишається поки що питання впровадження медичного страхування. Та все ж сучасна соціальна політика в Україні вписується в ринкову систему й працює на неї.
19. Грошовий мультиплікатор та пропозиція грошей.
Пропозиція грошей - це друга сила, що у зв’язку з попитом визначає конюнк’туру грошового ринку.
Суть пропозиції грошей полягає в томому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають в своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. У процесі створення пропозиції грошей важливу роль відіграє банківська система. Величина депозитних грошей та пропозиція їх розподілу формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші. Резерви створюються для того, щоб була можливість у будь-який момент повернути гроші їх власникам. Кошти, які тримаються як резерви не приносять відсотка.
Банківські резерви, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Нац. банку, складаються з двох компонентів: 1)обов’язкових резервів, які регламентує Нац. Банк та 2) додаткових резервів,які створюють банки самостійно. Обов’язкові банківські резерви мають подвійну функцію: з одного боку вони виступають забезпеченням забов’язань банків перед їх клієнтами, а з іншого – є інструментом грошово-кредитної політики, при допомозі якого здійснюється вплив на спроможність банків створювати пропозицію грошей. В провідних країнах світу, а також в Україні банки тримають в обов’язковому резерві не більше 10% від суми депозитів. Норма мінімальних банківських резервів - це певна частина від залучених банком депозитів, яка зберігається у відсотках і знаходиться на рахунку ЦБ.
Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:1) Нац. банк визначає норму обов’язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви; 2) Використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити, і таким чином збільшує банківські гроші. Здатність банківської системи збільшувати пропозицію грошей вимірюється грошовим мультиплікатором. Грошовий мультиплікатор - це величина обернено пропорційна нормі банківських резервів. Грошовий мультиплікатор(Mn)=1/r, де r-це норма обов’язкового резервування. Отже, чим нижчою буде норма обов’язкових резервів, тим вищім буде коєфіцієнт мультиплікатора, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки. Приріст грошової пропозиції можна обчислити за формулою: Ms=M0*Mn, де М0 - початкова сума грошей.
20Макроекономічні показники жит.рівня населення в Укр.Життєвий рівень громадян України знаходиться на вкрай низькому (одному з найнижчих у Європі) рівні - близько 28% населення живуть за межею бідності, більше 60% працівників, які працюють на підприємствах різних форм власності, отримують заробітну плату нижчу прожиткового мінімуму для працездатної особи. Протягом останніх років усупереч очікуванням, пов'язаним з економічними зрушеннями, рівень життя та тенденція поширення бідності в Україні майже не змінилися. У сільській місцевості налічується у півтора раза більше бідних сімей, ніж у великих містах. Найскладнішою ситуація є у Закарпатській області, Автономній Республіці Крим , Хмельницькій області , Херсонській, Миколаївській , Волинській, Луганській областях. Значний прошарок бідних спостерігається серед працюючих. Нинішня заробітна плата багатьох працюючих в Україні не забезпечує працівникові обсягів споживання необхідних матеріальних благ. Більше 1 млн. працюючих у галузях економіки одержують заробітну плату, нижчу від законодавчо встановленого рівня. .До цього часу не вирішено питання своєчасності та повноти виплат заробітної плати, зокрема у вугільній промисловості, сільському господарстві, на транспорті, а також у деяких регіонах. Особливо в скрутному становищі перебувають багатодітні сім'ї. Не в повному обсязі виконуються заходи щодо забезпечення фінансування призначеної допомоги сім'ям з дітьми та малозабезпеченим сім'ям. Також від бідності найбільше потерпають пенсіонери. Розмір середньої пенсії становить половину прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб.Однією з причин бідності є безробіття. Сьогодні, незважаючи на реалізацію заходів Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки, 2,4 млн. працездатних осіб є безробітними. Таким чином, результати виконання заходів Кабінету Міністрів України щодо реалізації Стратегії подолання бідності в Україні не забезпечують дотримання вимог чинного законодавства і Конституції України стосовно права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, призначення заробітної плати, пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог, гідних для забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму.
21. Економічна активність держави. Державні доходи та видатки.
Фіскальна, або бюджетно-податкова політика пов'язана з формуванням державного бюджету. Державний бюджет - це баланс доходів і видатків держави, який ухвалюється на фінансовий рік. Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки для фінансування загальнодержавних видатків. Податки забезпечують близько 90% доходів будь-якої держави. До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку - гектар).
Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:"пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;"прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають (такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується);"регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін. Непрямі - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуг.
Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і на універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.
Додана вартість - це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%.
Мито - це податок на товари, які імпортуються. Податкова система в Україні грунтується на двох основних податках - на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державного бюджету менш вагоме.
Частка податків, зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.
Уряд мобілізує кошти до державного бюджету через податки, а відтак здійснює видатки. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів:
1) національна оборона;
2) утримання державного апарату;
3) фінансування бюджетного сектора економіки;
4) соціальні видатки;
5) фінансування розвитку економіки;
6) проценти за державний борг.
Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду. Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає, що видатки мають дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету; якщо, навпаки, видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Майже всі країни, за небагатьма винятками, мають нині дефіцит бюджету. Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1-2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підвалини стабільності економіки.
22. Фіскальна політика держави.
Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат. Основні функції фіскальної політики:
1) вплив на стан господарської кон"юнктури.
2) перерозподіл національного доходу.
3) нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.
Фіскальна політика може здійснюватись у формі:
1) дискреційної ф п.
а) стимулюючої
б) стримуючої
2) недискреційної ф п.
Важливою проблемою теорії і госп. практики є питання співвідношення між степенем втручання держ. у розвиток ек-ки та функціонування ринку як саморегулівного механізму. Уряд кожної країни окрім фінансування вир-ва реалізує також програми соц забезпечення, охор довкілля та ін шляхом перерозподілу доходів між різними сферами ек-ки. Одним із головних інструм впливу держави на ек-ий розвиток є податки,які можна класифікувати за різними озн-ми(прямі,непрямі,загальнодер,місцеві). За ост 10-ччя урядові видатки розвинен країн зросли з 20 до 50% ВВП. Окрім придбання товарів та послуг держава фінан виплати з безробіття,а також цлий ряд соц прорам. Основним джерелом доход держ у розвинених держ є податки. Окрім того уряд одержує доходи від держ часток у різноманітних підп-ах і компаніях у вигляді дивідендів,%.
Держ. бюджет - це найбільший централізований фонд фін. ресурсів, що перебуває у розпорядженні уряду. ДБ є фін планом доходів і витрат держави на рік. Доходи і видатки ДБ - це особливі ек. фонди, на основі яких відбувається перерозподіл створених в ек-ці ресурсів. У разі, коли видатки бюджету перевищує його доходи виникає бюдж. дефіцит. На сьогодняшній день у світі практично не існує країн, у яких не було б бюдж. дефіциту у той чи інший період розвитку. Однак, практика господарського життя доводить, що помірний бюдж. дефіцит (1-2% від ВВП) може використовуватися як інструмент активізації розвитку нац. економ.
Причини виникнення бюдж. деф.:
*здійснення великомаштаб інвестиц проектів
*зростання витрат на військові потреби
*надзвичайні обставини (великі стихійні лиха,техногенні катастрофи)
*циклічний спад вир-ва.
Перші 3 причини викликають структурний дефіцит держ. бюдж.,а останні - циклічний. Структурний дефіцит відображає в цілому виважену економ. політику уряду, спрямовану на стабілізацію та структурну перебудову економіки. Циклічний дефіцит є явищем більш небажаним, ніж структурний, оскільки він відображає неспроможність уряду тримати під контролем фін. ситуацію в країні.
Державний борг - нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансових дефіцитів. Збільшення держ. боргу протягом певного року = дефіцит бюджету.
Внутрішній державний борг - заборгованість держави своїм власним громадянам. Зовнішній борг - заборгованість держави громадянам та організаціям інших країн.
Активна фінансова політика - діяльність уряду щодо зміни податків і державних витрат з метою стабілізації економіки та досягнення довгострокового економічного зростання.
23. Альтернативні джерела інфляції. Інфляційний та дефляційний розрив.
Інфляція-процес знецінення грошей, котрий проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою,незабезпеченою матеріальними цінностями.
Джерела інфляції:
*грошова емісія, незабезпечена товарною масою;
*кредитна емісія;
*криза валютно-фінансової системи;
*зростання бюд деф та держ. боргу;
*мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною:
1) збільшення видатків бюджету, 2) додаткового поглинання матеріальнх та трудових ресурсів => вилучення їх із сфери вир-ва споживчих товарів, 3) збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості.
*аналогічний вплив незавершеного вир-ва;
*державна монополія;
*монополізм підприємств;
*диспропорції у народному господарстві;
*механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів вир-ва);
*інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсувати майбутні збитки, можливі в результаті організаційної перебудови економіки);
Інфляційний розрив - це відхилення сукупного попиту від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при сталій пропозиції.
24. Суб'єкти, об'єкти та структура національного ринку.
Національний ринок - це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили.
Структура нац ринку:
1) ринок товарів: а) ринок засобів вир-ва; б) ринок науково-технічних розробок та інформації; в) споживчий ринок (*ринок предметів споживання, *ринок послуг)
2) Ринок робочої сили
3) Фінансовий ринок (*ринок грошей, *ринок цінних паперів, *ринок валюти).
Основними складовими частинами нац. ринку є
1) ринок товарів та платних послуг,
2) ринок грошей та цінних паперів,
3) ринок робочої сили.
Ринок товарів та платних послуг - це система економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макроекономічних суб'єктів. Розглядаючи проблему рівноваги на цьому ринку, будемо мати на увазі, що об'єктом аналізу є закрита національна економіка, в якій відсутні державні витрати, та зовнішньоекономічні зв'язки. Рівновага на ринку товарів і послуг встановлюється у разі, коли пропозиція заощаджень = інвестиційному попиту.
Грошовий ринок-це ринок короткострокових кредитних операцій на якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки, тобто ціну грошей.
Можна виділити 2 основні мотиви попиту на гроші - операційний та спекулятивний. Основою операційного попиту є операції купівлі-продажу товарів і послуг. В основі спекулятивного попиту перебувають операції з цінними паперами, іноземною валютою, дорогоцінними металами та ін.
Суб'єктами національного ринку виступають всі макроекономічні суб'єкти:
*держава; *підприємства; *домашні господарства; *закордон.
26. Зміст та чинники економічного зростання
Економічне зростання вираж у збільшенні обсягів реального ВВП(загального обсягу, або на думку населення). Економ зростання є важливою метою розвитку національної економіки, оскільки воно дає змогу забезпечити підвищення рівня життя населення.
Економічне зростання визначається чинниками:
- кількість і якість трудових ресурсів;
- кількість і якість природних ресурсів;
- обсяг капіталу, що використовується у виробництві;
- рівень технології та організації національного виробництва;
- факторами попиту;
- факторами розподілу.
Перші чотири фактори об'єднуються під назвою факторів пропозиції, які роблять економічне зростання фізично можливим. При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання. Зокрема, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння та введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров'я та тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин та устаткування тощо).Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.
Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит у суспільстві. На темпи і розміри економічного зростання значний вплив мають і фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Взаємодія цих чинників дає можливість забезпечити поступальний розвиток національної економіки.
27. Дискреційна фіскальна політика та автоматичні стабілізатори.
Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.
1. Автоматична зміна податкових надходжень:
а) Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.
б) В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукуп. попит і уповільнює зростання цін та зарплати.)
2. Допомога по безробіттю, соц. допомога та ін.
3. Трансферти
а) допомога по безробіттю вливає кошти в економіку (в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.
б) дія інших трансфертів аналогічна.
Дискреційна ф п: політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та держ. видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.
Дискреційна ф.п.: а) стимулююча; б) стримуюча.
Основні засоби дискреційної ф.п.:
· зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами.
· зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільчих)
· циклічні зміни рівня податків.
28. НБУ та грошово-кредитна політика в Україні.
НБУ було утворено у 1991р. згідно з Законом "Про банки та банківську діяльність". Проте стрімкий розвиток банківської системи обумовив необхідність прийняття у 1999 окремого Закону "Про НБУ", згідно з яким НБУ є особливим центральним органом державного управління, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці-гривні.
Також НБУ виконує функції:
- емісійного центру готівкового обігу,
- банку банків,
- органу банківського регулювання та нагляду,
- банкіра і фінансового агента уряду,
- провідника монетарної політики.
Передбачена така структура НБУ:
1) центральний апарат,
2) територіальні управління,
3) розрахункові палати,
4) Банкнотно-монетний двір,
5) Фабрика банкнотного паперу,
6) Державна скарбниця,
7) Центральне сховище грошей,
8) спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.
Закон передбачає дворівневу систему управління - Рада НБУ і Правління НБУ. Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України, згідно якої НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його повному господарському відданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку. НБУ підзвітний Президенту і Верховній Раді, які мають повноваження призначати і звільняти Голову НБУ, а також формують Раду банку.
Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік розроблено на підставі аналізу сучасних тенденцій розвитку економіки та грошово-кредитної сфери України і прогнозу динаміки макроекономічних показників у наступному році. Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" вони передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість за допомогою інструментів грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці як монетарної передумови економічного зростання і підтримання високого рівня зайнятості населення. Валютно-курсова політика Національного банку забезпечує стабільність валютного ринку та обмінного курсу гривні до основної курсоутворюючої валюти - долара США.
- Протягом січня - серпня ревальвація становила 0.02 відс., а реальний ефективний обмінний курс за сім місяців цього року за попередніми оцінками девальвував приблизно на 7 відсотків. Це свідчить про сприятливий вплив курсової політики на експорт та розвиток виробництва.
- Міжнародні резерви Національного банку збільшились за січень - серпень 2003 р. на 55 відс. до 6.9 млрд. дол. США, які забезпечують більше ніж 3 місяця імпорту.
- Покриття резервами грошової бази перевищило 95 відс., що значно підвищує стабільність національної грошової одиниці.
- Обсяги міжбанківського валютного ринку за вісім місяців 2003 р. зросли порівняно з відповідним періодом минулого року на 34.5 відс., а перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на готівковому валютному ринку склало майже 730 млн. дол. США, тоді як за весь 2002 р. таке перевищення становило всього 185 млн. дол. США. Здійснено певні кроки щодо лібералізації валютного ринку в напрямі розширення можливостей підприємств і населення з проведення валютних операцій, одночасно запроваджено комплекс заходів стосовно попередження незаконного відпливу валютних коштів за кордон. До кінця поточного року пріоритетами грошово-кредитної політики залишаються підтримка стабільності національної грошової одиниці та підвищення довіри до неї, збільшення монетизації економіки з одночасним контролем за впливом монетарного фактора на інфляційні процеси, сприяння економічному зростанню.
29. Державний борг та можливості його погашення.
Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду бюджету власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлиш ків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості: 1) державний борг як відсоток ВВП; 2) відношення суми обслуговуван ня боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.
Одним із способів визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з боргом, нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП дорівнює у Бельгії 125%, у Гре ції — 103, у США — 65, в Україні — 39, а в Норвегії — 34%. Як бачи мо, за міжнародними мірками уряд України не є занадто мар нотратним. Проценти за державний борг становлять значну статтю видатків державних бюджетів багатьох країн та інколи перевищують 3% ВВП.
Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу (заборгованість держави до-могосподарствам і фірмам даної країни);зовнішнього боргу (заборгова ність держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнарод ним фінансовим організаціям). Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади, а в Україні — трансформаційний спад.
Великий борг не може призвести до банкрутства держави, так як держава має право:
оподатковувати фізичних і юридичних осіб (підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу, тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може);
друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму боргу й сплачувати проценти за борг;
рефінансувати борг (випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав).
За сучасних умов країни-боржники прагнуть полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу (продовження строку надання кредитів без зміни поточної дисконтова ної вартості чергових боргових платежів, що рівнозначне наданню но вої позики), його реструктуризацію (зміна строку або умов ви плати боргу) чи полегшення сплати (зменшення поточної вартості чергових платежів). Новітнім методом зменшення зовнішньої заборгованості країни є конверсія боргу, яка має такі основні форми:викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів (викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою їхньої номінальної вартості);капіталізація боргу, тобто обмін боргових зобов'я зань на власність (акціонерний капітал) - уряд держави-боржника передає іноземному кредиторові акції вітчизняних компаній, а кредитор списує борг на еквівалентну суму;заміна наявних боргових зобов'язань новими (змінюються умови боргових зобов'язань, наприклад, ставка процента за новими цінними паперами може бути нижчою, ніж за старими, хоча номінальна вартість облігацій не змінилася, та ін.). Усі ці методи дають змогу зменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукують ся інфляційні імпульси.
30. Пропозиція грошей. Показники грошової маси.
Пропозиція грошей - кількість грошей, наявна у національній економіці на певний момент часу. Пропозицію грошей у національній економіці визначають відповідні державні інституції, зокрема у нашій державі - Національний банк України. Пропозиція грошей є одним із знарядь проведення макроекономічної політики: регулювання пропозиції грошей, як відомо, називають монетарною, або грошово-кредитною політикою.
Центральний Банк країни змінює пропозицію грошей у національній економіці, використовуючи такі три знаряддя: 1) норму резервування; 2) облікову ставку; 3) операції на відкритому ринку.
Норма резервування - це відсоток депозитів (вкладів), який комерційні банки повинні тримати в центральному банку у вигляді обов'язкових резервів. Зменшення пропозиції грошей у національній економіці призводить до зростання процентних ставок.
Грошова база(Н)-гроші підвищ.потужності,резервні гр.або гр.кошти,які знах. в обігу ЦБ. ГБ=Готівка+Банківські резерви. Грошова маса-сукупність усіх гр.засобів у нар.господарстві в готівковій і безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу і накопичення.
Облікова (дисконтна) ставка - процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам. В Україні щодо неї застосовують термін "ставка рефінансування". Підвищення облікової ставки знижує заінтересованість комерційних банків в отриманні додаткових резервів через позику в центральному банку. Тому підвищення облікової ставки звужуватиме пропозицію грошей в економіці.
Операції на відкритому ринку стосуються купівлі-продажу центральним банком державних цінних паперів. Якщо центральний банк купує державні облігації на відкритому ринку, то кредитні ресурси комерційних банків збільшуються. Отже, пропозиція грошей у національній економіці також збільшується.
Грошова маса - 1) всі форми грошей, що знаходяться в обігу; 2) сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
Структура грошової маси: 1) готівкові гроші(розмінні монети, банкноти, казначейські білети);2) безготівкові гроші(чекові внески, депозитні сертифікати, державні цінні папери тощо).
Грошові агрегати:М0 - готівка (гроші поза банками);
М1 - грошова маса у вузькому розумінні, вкл. - готівкові гроші та банківські внески до запитання (трансакційні депозити);
М2 - вкл. грошові форми агрегату М1, а також строкові та ощадні внески в комерційних банках;
М3 - вкл. грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів;
М4 - скл. з М3, а також з банківських акцептів, комерційних паперів, держ. цінних паперів та деяких інших форм фінансових активів.
Дані по Україні за І половину 2003 р.: адекватність грошово-кредитної політики економічному розвитку обумовила позитивні зміни в структурі грошової маси. У січні - серпні 2003 р.:
џстрокові депозити зростали вищими темпами (44.5 відс.),ніж готівка (17.6 відс.)та депозити до запитання (28.1 відс.);
џ обсяги зростання коштів в національній валюті були більшими за обсяги в іноземній валюті (зросли відповідно на 9.1 та 4.8 млрд.грн.);
џ частка готівки в структурі грошової маси зменшилася з 41 відс.до 37.4 відсотка;
џдепозити фізичних осіб зросли на 40.1 відс.,а їх частка в загальному обсязі ресурсів комерційних банків перевищила частку коштів суб 'єктів господарської діяльності.
У структурі депозитів громадян вищими темпами зростали строкові (44.7 відс.),їх питома вага збільшилася з 73.8 відс.на початку року до 76.2 відс. у липні. Поліпшення структури грошової маси та вжиття заходів щодо покращення умов для мультиплікативного розширення раніше випущених в обіг грошей сприяли зростанню випереджаючими темпами грошової маси порівняно зі змінами монетарної бази.
31. Інфляція: причини, види та наслідки.
Інфляція - процес знецінення грошей, котрий проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.
Інфляція (P^) - визначається як процентна зміна рівня цін (Р): Р^=(Рn-Pn-1)/Pn-1. Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін.
Залежно від темпу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.
За помірної інфляції ціни зростають повільно (не більш ніж 10% за рік). Населення заощаджує гроші, в економіці не спостерігається спотворень.
За галопуючої інфляції ціни зростають швидко - 20, 50, 100 і більше відсотків за рік. За таких умов гроші втрачають свою вартість, ринки капіталів звужуються, внутрішні інвестиції скорочуються. В національній економіці виникають глибокі перекоси.
Гіперінфляція настає, коли ціни зростають на тисячі, десятки тисяч, а то й мільйони відсотків за рік. Вона викликає хаос в економіці і виникає здебільшого в роки воєн, революцій, формування нових держав чи політичних режимів.
Економісти поділяють інфляцію на передбачену і непередбачену та на збалансовану і незбалансовану. Передбачена - це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів.
Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб'єктів. Непередбачена інфляція перерозподіляє майно і дохід між різними верствами суспільства, знижує життєвий рівень населення та ефективність національної еконо міки. Становище осіб, які живуть на фіксовані доходи, погіршується. Ця інфляція негативно позначається на реальній вартості заощаджень. Вона перерозподіляє доходи від кредиторів до дебіторів. Інфляція, що перевищує 40% за рік, здебільшого звужує обсяг національного виробництва.
Збалансована - це інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.
Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий по тенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважити попит і пропозицію. Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або пропозиції.
32. Кон'юктурні коливання як наслідок порушення макрорівноваги.
Економічна кон"юктура - напрямок та ступінь зміни сукупності показників (або показника), які характеризують розвиток народного господарства. Економічні коливання - це зміни обсягу національного продукту, зайнятості й доходів, що спричиняються піднесеннями та спадами в багатьох секторах національної економіки. Вони є нерегулярними, і їх практично не можна прогнозувати з високим ступенем точності. Вони пов'язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття "діловий цикл".
Ділові цикли неоднакові в часі. Вони тривають від двох-трьох років до двох десятиліть, але всі мають одні й ті ж фази: 1) піднесення; 2) спад; 3) вершину; 4) дно. Піднесення і спад є головними фазами ділового циклу, а вершина і дно - його поворотними пунктами.
Спад - це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.
Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляється у протилежній формі: відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо.
Вершина - найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.
Дно - найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад - депресією.Тепер можна сказати, що діловий цикл триває від одното спаду до іншого, або - що те саме - від одного піднесення до іншого. Загальну тривалість циклу вимірюють часом (місяць, рік і т, п.) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками економічної активності.
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі (малі) - коливання ділової активності 3-4 роки; середні - коливання ділової активності 7-11 років та великі (довгі хвилі) - з періодичністю 40-60 років.
Короткі цикли пов"язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Їх матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Короткі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.
Середні цикли (промислові) пов"язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою їх періодичності є необхідність оновлення основного капіталу. Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь, машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об'єктів інфраструктури.
Великі цикли мають дві фази: І фаза - висхідна (25-30 рр.) - довготривале піднесення, що виникає на базі ревлюційних стрибків технології і масового її розповсюдження;
II фаза - нисхідна (20-25 рр.) (її ще називають "великою кризою") - криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.
Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. В макроекономіці існує велика кількість концепцій, які намагаються пояснити економічні коливання.
Усі концепції можна поділити на дві групи: екстернальні та інтернальні.
Екстернальні теорії шукають основні причини економічних коливань у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війнах, революціях, відкритті нових земель, міграції робочої сили, наукових проривах, технологічних інноваціях, змінах цін на нафту, у політичному процесі тощо). Деякі економісти пов'язують економічні коливання з таким зовнішнім чинником, як політичний процес. Інтернальні - економічні теорії, які шукають основні причини економічних коливань усередині самої економічної системи (грошах, інвестиціях, цінах, сподіваннях тощо. Наприклад, монетарна теорія ділових циклів розглядає економічні коливання як суто грошове явище. На думку прихильників цієї теорії, коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум, а порівняно невелика кількість грошей в обігу прискорює спад виробництва і зростання безробіття. Інші економісти пояснюють економічні коливання зміною обсягів інвестиційних видатків, які підтримуються ефектами мультиплікатора та акселератора. На відміну від класичної схеми кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, має місце не криза надвиробництва, а криза недовиробництва.
Тривалість фази падіння у західних країнах становить від 0,5 до 1,5 року, в Україні вона тривала 5 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 25%.
33. Державне антициклічне регулювання.
Антикризова політика направлена на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз.
Двома основними періодами, які повинні знаходитися під особливим контролем у цьому зв'язку, є періоди дересії і буму.
Характерні риси депресії:
скорочення виробничих інвестицій;
збільшення запасів;
скорочення попиту на робочу силу;
різке падіння норми чистого прибутку;
падіння обсягу продажу;
скорочення кількості нових заказів;
скорочення попиту на кредитні ресурси.
Характерні риси пожвавлення:
перехід до стійкого розширення виробництва;
зростання попиту на активні елементи засобів виробництва (устаткування, машини, механізми тощо);
зростання попиту на сировину (метал, паливо, енергія і т. ін,);
зростання попиту на робочу силу;
зростання заробітної плати і відповідно попиту на товари особистого споживання.
Характерні рису економічного буму:
значний приріст виробничих інвестицій;
скорочення запасів;
різке зростання попиту на робочу силу;
значний приріст загального рівня цін.
Найважливіші заходи антикризової політики в періоди бумів:
игрошово-кредитна політика - 4збільшення облікової ставки;
4продаж державних цінних паперів на відкритому ринку;
4підвищення норми обов'язкових банківських резервів;
ифіскальна політика - 4скорочення витрат;
4 збільшення податкових ставок;
иполітика заробітної плати і тарифів - зниження заробітної плати;
иполітика державних інвестицій - скорочення державного будівництва.
Найважливіші заходи антикризової політики в періоди депресії:
игрошово-кредитна політика - 4зниження облікової ставки;
4купівля державних цінних паперів на відкритому ринку;
4зниження норми обов'язкових банківських резервів;
ифіскальна політика - 4додаткові витрати держбюджету;
4 зменшення податкових ставок;
иполітика заробітної плати і тарифів - зростання заробітної плати;
иполітика державних інвестицій - прискорення виконання інвестиційних програм.
34. Антиінфляційна політика держави.
Інфляція - процес знецінення грошей, котрий проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.
Основні протиінфляційні заходи:
4стабілізація інфляційних очікувань;
4грошові обмеження;
4розв'язання проблем бюджетного дефіциту;
4реформи оподаткування; структурна перебудова і конверсія військового виробництва;
4регулювання валютного курсу; підвищення ступеня товарності економіки;
4приватизація; засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності.
Взагалі усі методи боротьби з інфляцією умовно можна поділити на дві групи. Застосування методів першої групи дає змогу знизити рівень інфляції упродовж короткого відтинку часу, наприклад року. Друга група заходів, які називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.
Основним знаряддям першої групи є стримувальна макроекономічна політика, яку називають дезінфляцією. Але її впровадження супроводжується зниженням реального обсягу національного виробництва і зростанням безробіття. Коефіцієнт дезінфляційних витрат показує відсоток річного реального ВВП, який потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%.
Для недопущення інфляції уряд країни розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є:
1) ефективна монетарна політика (щорічний приріст грошової маси темпом, який ненадто перевищує темп зростання національного продукту);
2) впорядкування державних фінансів (поступове скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації) і скорочення дефіциту державного бюджету;
3) раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.
У 1993 р. в Україні було здійснено кілька спроб стримати інфляцію через припинення грошової емісії. Проте для проведення послідовної макроекономічної політики уря дові бракувало політичної волі. Застосування у першій половині 1994 р. адміністративних заходів із приборкання інфляції дещо уповільнило темпи зростання цін, але спричинило катастрофічне падіння обсягу національного виробництва в уже лібералізованій економіці. Ефективна політика у цьому напрямі почала здійснюватися лише з приходом до влади у другій половині 1994 р. нового Президента України. Стрижнем програми стабілізації цін було приборкання інфляційних очікувань. Продумана стабілізаційна політика уряду і НБУ дала змогу успішно здійснювати грошову реформу і забезпечити в останні роки прийнятні темпи інфляції.
35. Попит на гроші та фактори, що його визначають.
Попит на гроші - кількість товару (послуги), яку готові купити споживачі за кожного рівня цін та за інших однакових умов упродовж певного проміжку часу Попит на гроші у національній економіці охоплює:
1) попит на гроші для операцій;
2) 2) попит на гроші як активи.
Попит на гроші для операцій, або операційний попит на гроші, пов'язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб'єкти потребують грошей для купівлі товарів, послуг та ресурсів.
Рівняння попиту на гроші: Md=P*Y/V, де Мd - попит на гроші. Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (У) та швидкості обігу грошей (V). Зростання рівня цін і реального обсягу виробництва збільшує попит на гроші. І навпаки, зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій. Загальний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для здійснення ділових операцій. Для поглиблення нашого аналізу запровадимо таке поняття, як функція попиту на гроші, що характеризує величину грошових залишків, якими люди хочуть володіти. Просту функцію попиту на гроші записують у вигляді рівняння: (M/P)d=k*Y, де (М/Р)d - реальні грошові залишки; k = І/У - величина, що обернена до швидкості обігу грошей.
Коефіцієнт k показує кількість грошей, якою люди хочуть володіти на кожну одиницю доходу. Отже, реальні грошові залишки, тобто реальний попит на гроші, перебувають у прямій залежності від ВВП (доходу). Якщо реальний ВВП зростає, то реальний попит на гроші також збільшується. Друга причина, через яку економічні суб'єкти хочуть володіти грішми, випливає з функції грошей як засобу нагромадження. Гроші є одним з активів, за допомогою яких люди намагаються зберегти, примножити і, головне, перемістити своє багатство з поточного періоду в майбутній. Проблема зберігання й переміщення в часі багатства полягає в тому, щоб вибрати правильне співвідношення між активами. Нагромаджуючи гроші, економічні суб'єкти стикаються з альтернативною вартістю, тобто втрачають дохід у вигляді процента. Номінальна процентна ставка є альтернативною вартістю нагромадження грошей. Тому попит на гроші як активи обернено пропорційний до процентної ставки. За низької процентної ставки населення надаватиме перевагу зберіганню великої кількості грошей як активів. Зі зростанням процентної ставки нагромаджувати значні суми грошей стає невигідно. Що вища процентна ставка, то більше потенційного доходу втрачає домогосподарство або фірма, які нагромаджують гроші. Тому зі зміною процентних ставок економічні суб'єкти перерозподіляють портфель активів, змінюють його структуру. Зокрема, з підвищенням процентних ставок зменшуються залишки грошей і збільшуються запаси придбаних облігацій.
36.ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖ. БЮДЖЕТУ. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ.
Бюджет - це грошове вираженння збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період. Фактичний бюджет відображае реальні видатки,надходження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет – відображ., якими мають бути урядові вмдатки,надходження і дефіцити,якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на держ бюджет-яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи,видатки і сальдо бюджету.
Стан держ. бюджету: 1) Нормальний - витратна частина держбюджету дорівнює доходній. 2) Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи. Дефіцит держбюджету не є небезпечним для економіки в цілому,якщо він знаходиться на рівні 2-3%ВНП.У противному разі він негативно відбивається на функціонуванні грошової,кредитної сис-м, і всієї економіки в цілому.
Причини деф.держбджету:;
падіння доходів в умовах кризового стану економіки.
Зменшення приросту національного доходу.
Зменшення акцизних податків,які надходять в держбюджет;
Збільшення бюджетних витрат;
Непослідовна фінансово-екрномічна політика;
Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: КонверсіяПерехід від фінансування до кредитування;Ліквідація дотацій збитковим підприємствам;Зниження витрат на управління державою;Зміна системи опадаткування;Підвищення ролі місцевих бюджетів.
Види бюджетного дефіциту:Фактичний деф.-складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики і циклічних коливань в економіці. Циклічний дефіцит бюджету- це дефіцит,який є результатом циклічного падіння виробництва,внаслідок коньюктурних коливань.Структурний дефіцит-це деф.-який є результатом дискреційної політики.Циклічний надлишок-перевищення фактичного деф. над структурним.
Основні фактори зростання дефіциту бюджету: Збільшення оборонних видатків.Зростання виплат по державному боргу.Збільшення трансфертних платежів.Зниження податків.
ДЕРЖАВНИЙ БОРГ - це нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів.Збільшення державного боргу протягом певного року дорівнює дефіциту бюджету.Вплив держборгу та дефіцитів на економіку.-У короткостроковому періоді наслідки держбюджетних дефіцитів відомі як проблема”витіснення.” -У довгостроковому періоді “тягар боргу” лягає на нагромадження капіталу і споживання майбутніх покрлінь.
У короткостроковому періоді витіснення виникае,коли ефективність фіскальної політики внаслидок реакції ринку грошей зменшується. Збільшення структурного дефіциту через зниження податків чи збільшення урядових видатків може призвести до підвищення проц.ставок і відповідно до зменшення інвестицій.Тому ВНП,можливо не зросте,а більший структурний деф. Витіснить інвестиції. -У довгострок.-наслідки повяз.з впливом на нагромадж.капіталу і споживання майбутніх поколінь-на довгострок. економ. зростання.
Внутрішній держборг - означає заборгованість держави своїм власним громадянам(які мають внутр. держ. обліг.) Зовнішній борг - заборгованість держави громадянам та організаціям інших країн.
Економічні наслідки держборгу Скорочення спож. населення країни.Витіснення приватного капіталу,що обмеж. подальше зрост. економіки.Збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає антистимуломеконом. активності.Перерозподіл доходу на користь власників держ. облігацій.
37. ГІПЕРІНФЛЯЦІЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС
Інфляція - процес знєцінення грошей,котрий проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою,незабезпеченою матеріальними цінностями.
Типи інфляції:
Інфляція попиту
Інфляція пропозиції
Види інфляції (за темпом):
Помірна - повільне зростання цін (до 10% нарік) Галопуюча (від 10%-200% в рік) Гіперінфляція (до 1000% на рік і більше). Гіперінфляцію часто визначають як інфляцію, темпи якої перевищують 50% на місяць. Цей темп інфляції призводить до дуже значного зростання рівня цін. Темпи інфляції 50% на місяць означають, що ціни зростають більш ніж у 100 разів впродовж року. Гіперінфляція збирає у суспільства високу данину. За небувало високих темпів інфляції втрати від неї внаслідок своїх масштабів стають очевидніші.
38. РІВНОВАГА СУКУПНОГО ПОПИТУ ТА СУКУПНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ ЗА КЛАСИЧНОЮ ТА КЕЙНСІАНСЬКОЮ МОДЕЛЯМИ. (домалюй графіки сам)
Сукупний попит - це кільксть товарів і послуг, яку можуть і згодні придбати макроек. субєкти.
Сукупний попит можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат: ВНП=(AD)=C+I+G+NE
Структура сукуп. попиту: C - споживчий попит; I - інвестиційний попит; G - попит держави на товари та послуги; NE - попит закордону.
На обсяг сукупного попиту впливають цінові та нецінові чинники.
Цінові: 1) процентна ставка; 2) реальні касові залишки; 3) імпортні закупівлі.
Цінові чинники визначають траекторію кривої АD, тобто залежність рівнем цін та обсягом реального виробництва.
Нецінові фактори: 1) бюджетно-податкова політика держави; 2) очікування споживачів; 3) зміни у держю закупівлях; 4) зміни у витратах на чистий експорт.
Під дією нецінових факторів крива сукуп попиту переміщується праворуч і вгору,коли попит зростає; ліворуч і вниз,коли попит скорочується. Графічно сукупний попит зображується кривою AD, яка має відємний нахил.
Основною причиною від'ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші " дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати. Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін,коли інші умови не змінюються.
Сукупна пропозиція - величина реального обссягу нац.виробництва,які підприємства готові вироблятм і продавати протягом року за певного рівня цін.В економічній теорії існує декілька підходів до виявлення основних хар-к сукупюпропозиції.
Виділяють 3 складові відрізки кривої сукуп.попиту:
Кейнсіанський (горизонтальний) показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін.;
Висхідний - відображ стан економіки при якому економіка наближ до стану повної зайнятості;
Класичний (вертикальний) - показує, що економіка досягла стану повної зайнятості.
Графік 3.5. Короткострокова крива сукупної пропозиції (AS).
Р - рівень цін;
Q - реальний обсяг виробництва;
AS --- крива сукупної пропозиції.
Крива сукуп пропозиції показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін при незмінних інших умовах.ЦІНОВІ фактори: 1) процентна ставка; 2)рівень цін; НЕЦІНОВІ ф-ри:1)рівень цін на вироб ресурси;2)прод-ть праці;3)бюджетно податкова політика. Цінові ф-ри форм траекторію кривої AS. Під дією нецінових,крива сук проп переміщується ліворуч і вгору-коли скорочується,праворуч і вниз-зростає.Рівновага сукуп попиту та пропозиції. Взаємодія та звязок між ск попитом та пропозицією здійснюється через систему цін.ГРАФІК 3 (ст.52, 3.8) Точка перетину кривої ск попиту AD,та кривої ск. Пропозиції AS,-точка рівноваги,яка визнач. Рівноважний рівень цін(PA) та рівноважний реальний обсяг нац виробництва(QA).Три варіанти макрорівноваги:иЯкщо ск попит змінюється в межах Кейнсіан.відрізка,то зростання попиту приводить до зрост. Реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах. иЯкщо ск попит зростає на проміжному відрізку,то це приводить до зрост реального обсягу нац виробництва,рівня цін,зайнятості.иЯкщо ск попит зростає на класич відрізку AS,це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмін обсязі реального ВНП.
39. АНАЛІЗ МОДЕЛІ AD-AS. (домалюй графіки сам)
Сукупний попит-це кі-сть товарів і послуг,яку можуть і згодні придбати макроек. субєкти.
Сукупний попит можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат:ВНП=(AD)=C+I+G+NE Графік 1."крива сукп.попиту"(ст. 46, 3.3) Основною причиною відємного нахилу кривої AD,є ефект пропозиції грошей:зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші " дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати.Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін,коли інші умови не змінюються.Сукупна пропозиція-величина реального обссягу нац.виробництва,які підприємства готові виробляти і продавати протягом року за певного рівня цін. . ГРАФІК 2"крива сукуп пропозиції"(ст.49, 3.5). Крива сукуп пропозиції показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін при незмінних інших умовах. Модель AD-AS досліджує поведінку економіки вцілому.Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів нац виробництва,розкриває взаємозязок між ними та економ політикою.Модель застосовується для пояснення і дослідження таких явищ як інфляція,безробіття,ділові цикли,для прогноз впливу на економіку різноманітних факторів.МодельAD-AS визначає рівноважні значення агрегованих обсягів попиту й пропозиції залежно від рівня цін товарів та послуг на внутр ринку країни.Сукупний випуск у цій моделі -це реальний ВВП країни.Значення реального ВВП відклад по гориз осі (У) та вимір реаліний доход економічних агентів країни-домгосп,фірм,уряду.Рівень цін виробництва у цій моделі визнач обсягом номінальних доходів капіталу та праці,витрачених у суспільному вир-ві при виготовлені як проміжної так і кінцевої продукції.У класичніііій моделі AD-AS зміни номінальних величин,відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку,швидко.Період довгострок нерівноваги практично відсутній.Тому короткостроковий період у вищезазнач визначенні відсутній,а довгостроковий надзвичайно стислий.Короткостроковим у класичній моделі вваж період ,протягом якого реальні фактори вироб-ва і потенційний випуск залишаються незмінними.Ціни інертні ,вони менш гнучкі до зниження ніж до підвищення.Тому тривалість довгострокавого періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною.Принаймні час,якого вимагає відновлення довгострокової рівновагиAD-AS за рахунок пыдвищення цін,набагато коротший ніж час потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження цін.
40. КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ МАКРОРІВНОВАГИ (домалюй графіки сам)
КММ-взаємодія ринків ресурсів,товарів,грошей та інвестицій-це пояснююча короткострокова модель,яка описує спосіб досягнення економічного оптимізму без державного втручання.КММ базується на таких положеннях:1). Рівновага встан у результаті взаємодії ринків ресурсів,товар,грош та інвестицій, заощаджень.2). вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.1)Ринок ресурсів:а)головним ресурсом вваж.-праця,рівновага на цьому ринку встанов. В результаті взаємодії попиту , пропозиції праці та виробнич ф-ї.Відповідно до класичної моделі ,те скільки тов. Повино бути запропоновано на ринку визначається саме через механізм виробничої функції.Графік 4(1,2,3) - ст.77, 5.4 Б).Ринок товарів.Відповідно до класичної моделі рівновага на тов.ринку встановлюється завввдяки механізму виробничої фун-ї.Попит на реальний продукт (Ydr)визначається як спадна функ-я від заг.рівня цін,а пропозиція (YSR),як абсолютно нееластична за ціною.Обсяг продукту,який буде запропоновано на ринку залежить не від заг. Рівня цін,а від обсягу залучених ресурсів праці.Однак,оскільки у короткостроковому періоді єдиним змінним ресурсом є праця,то фун-я пропозиції має такий вигляд:YSR=f(v) Абсолютно нееластична-паралельна до певної лінії. В).Відповідно до класичної моделі гроші є нейтральними,тобто їх маса (М)впливає тільки на рівень цін,розмір номінальної зарплати,однак не визначають обсягів реальної зарплати,виплати та рівня зайнятості.Пропозиція грошей MS є наперед визначеною величиною,а попит на гроші визначається за формулою:Md=y/v ; V-швидкістьобертання грош.одиниці. Графік 5, ст.80, 5.6(а,б). На цьому графіку зображено те,що пропозиція грошей не залежить від обсягу продукту,а попит на гроші навпаки.Рівновага на ринку грошей передбачає,що за певн пропозиції існує номінальний продукт ,який відповідає цій пропозиції. РИНОК ЗАОЩАДЖЕНЬ(інвестицій).за класичною моделлю вирішальну роль у встановленні рівноваги на цьому ринку відіграє процентна ставка.Вважаеться,що завжди існує певний її рівень,який урівноважує попит і пропозицію.
ГРАФІК 6
41. КЕЙНСІАНСЬКА МОДЕЛЬ МАКРОЕК. РІВНОВАГИ (домалюй графіки сам)
Кейнсіанська модель макр. рівноваги. суттєво відрізняється від класичної. Зокрема:
а) у кейнс. моделі вирішальний вплив на кінцевий продук має попит, тоді як у класичній - пропозиція.
б)сукупний попит, котрий існує в економіці сам ще не гарантує повної зайнятості, тобто рівновага за кейнс. моделлю може встанов. і за умов неповної зайнятості.
Кейнс.модель припускає, що розгляд. закрита економіка, а ціни, зарплата і %-ставка є незмінними (жорсткими). Графічне зображ. цієї моделі має назву "Кейнсіанський хрест". Якщо відкласти на горизонт. осі реальний ВВП, а на вертикальній - споживання та інвестиції, можемо отримати такий графік. ГРАФІК 7(ст.86, 5.10). Лінія сукупних видатків (AD) є вихідною оскільки вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання. Нахил цієї лінії (AD) визначаеться граничню схильністю до споживання С. Нац. економіка перебуватиме у стані рівноваги, якщо фактичні видатки будуть дорівнювати запланованим: Y=AD.
Якщо обсяг виробництва встанов. на рівні YB, то заплановані видатки С+І є меншими, ніж обсяг виробництва.У такому разі підприємства будуть змушені формувати запаси і одночасно зменшувати обсяг випуску доти, поки він не сягне значення Y0.
Якщо обсяг нац. виробництва становитиме Y2, то заплановані видатки будуть більшими, ніж фактичний обсяг виробництва, тобто в економіці буде дефіцит. З метою його ліквідації підприємства використають раніше накопичені запаси і паралельно будуть нарощувати обсяги випуску Y0.
Існує усклад модель "Кейнсіанського хреста", в якій присутні держ видатки.ГРАФІК 8(ст. 87, 5.12) Модель "Кейнсіанського хреста" використ. Для з'ясування впливу бюджетно-податкової політики на обсяг ВВП.
42. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ: ТИПИ, ДЖЕРЕЛА, ФАКТОРИ (домалюй графіки сам).
Економічнне зростання - основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни - є однією з головних макроеконом. цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.
Найбільш розповсюдженим визначенням економічного зростання є:
1) реальний приріст обсягу нац продукту в результаті збільшення кількості факторів виробництва або удосконалення техніки та технології;
2) збільшення реального обсягу ВНП або реального доходу на душу населення.
Типи економічного зростання:
1) Інтенсивний - збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки та технології.
2) Змішаний (реальний) - збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва і вдосконалення техніки і технології.
3) Екстенсивний - збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних фак-ів виробництва.
Найважливіші фактори економічного зростання:
Ёфактори попиту;
Ёфактори пропозиції: - кількість і якість природних ресурсів;
- кількість і якість труд ресурсів;
- обсяг основного капіталу
- технологія.
Ёфактори розподілу.
Джерела економічного зростання:
и Приріст обсягу виробництва(DQ)може бути досягнутий за рахунок 3-х окремих джерел:
®приросту праці (DL);
®приросту капіталу (DК);
®технічних нововведень (Т.Н.).
Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким фундаментальним рівнянням: DQ=aDL+(1-a)DK+ТП,
де ТП - технічний прогрес;
а,(1-а) - відносні внески кожного ффактора виробництва в ек. зростання відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть змінитись з часом
Економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч,тобто від АВ до CD. ГРАФІК 9(ст.105,6.2) Приріст кількості і якості ресурсів і вдосконалення технології забезпечує можливість такого переміщення. Повна зайнятість і оптимальний розподіл ресурсів мають суттєве значення для його реалізації.
Показник темпу зростання: Темп зростання ВНП=(ВНП1/ВНП0)*100%.
ВНП1 - звітнього року;
ВНП0 - базового року;
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК = ек. зростання (характер використання продуктивних сил суспільства) + еволюція економ сис-ми в цілому.
Моделі економічного зростання:
- неокласична модель;
- модель Р.Солоу;
- неокейнсіанська модель.
43. Грошовий та депозитний мультиплікатори.
Усі разом комерційні банки в умовах дворівневої банк. системи (ЦБ-КБ) “створюють” гроші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів. Депозити мінус сума обовязкових банк. резервів = кредитним ресурсам КБ. Можливість “створення” грошей всією банківською системою визначається депозитним мультиплікатором.
Депозитний мультиплікатор (m) є оберненою величиною до норми резервування (r) (це відсоток депозитів, який КБ має тримати у ЦБ або як готівку в касі; це обовязкова сплата КБанками сума грошей, яка вноситься на спец. резервний рахунок ЦБ, з метою регулювання діяльності банківської системи, яка складає частину від всіх депозитних коштів ком. банків): m=1/r. Він показує у скільки разів КБ збільшують розмір гр. маси в обігу. Якби норма резервування становила 10%, то мульт. банківських грошей становив би 10, тобто кожна гр. одиниця нових депозитів створила би 9 гр. одиниць додаткових депозитів. Загалом: що вища норма резервування, то менший розмір мульт. пропозиції грошей. Для визначення максимальної кількості грошей, яку може створити банківська система на основі будь-якої величини надлишкових резервів, необхідно перемножити надлишкові резерви на грошовий мультиплікатор. Макс. збільшення грошей на поточних рахунках = надлишкові резерви х депоз. мульт.
Депозитний мульт. не можна плутати із видатковим мульт. Перший пов'язаний зі змінами у пропозиції гро шей, а другий-зі змінами видатків. Депозитний мульт. діє в обох напрямках. Вилучення певної суми вкладів із банківської системи призведе до значно більшо го скорочення пропозиції грошей. Якщо, наприклад, вкладник із свого поточного рахунку в Першому банку вилучив 1000 гр. од., то за норми речернунання 20% пропозиція грошей зменшиться ще на 4000 гр.од. У реальній дійсності розмір депозитного мульт. мен ший.
Грошовий мультиплікатор (m*) - це ускладнений варіант депозитного, в якому враховується поведінка як банків, так і населення: m*=1+d/r+d, m*-де грош. мультипл., d-відношення готівкових грошей до депозитів у населення, r-норма обов”язк. резервів (відношення резервів до депозитів).
Грош. мульт. визначається як відношення грош. маси (MS) до грош. бази (H) (гроші ЦБ). Грош. мульт. (m*) показує, у скількі разів зміниться обсяг грош. маси (MS) в в разі зміни грош. бази (H). В Україні грош. мульт. невисокий - менший 1,5 (тому пропоз. грошей головним чином може збільшуватися через їх додаткову емісію).
44. Причини нестабільності грошово-кредитної системи і заходи щодо стабілізації.
Серед причин, що спричиняють порушення у функціонуванні грош-кр. системи, необхідно визначити такі:
Перевага гр-кр. політики — її гнучкість. Ефектив ність гр-кр. політики значною мірою залежить від рівня незалежності центрального банку: що вищий сту пінь його незалежності, то нижчі темпи інфляції у країні. Проведення гр-кр. політики стикається з низкою ускладнень:
а) зростання відкритості національної еко номіки та процеси глобалізації роблять впливи гр-кр. політики менш визначеними;
б) зміни пропозиції гро шей, зумовлені гр-кр. політикою, можуть почасти нейтралізуватися змінами швидкості обігу грошей; ї
в) впливи гр-кр. політики слабшають, якщо крива попиту на гроші положиста, а крива попиту на інвестиції крута; при цьому крива попиту на інвестиції може пе реміщуватися, що зводить нанівець заходи гр-кр. політики.
Центральний банк використовує знаряддя гр-кр. політики для стабілізації національної економіки, зокре ма для досягнення таких цілей: 1) економічного зростан ня; 2) високого рівня зайнятості; 3) стабільного рівня цін; 4) стабільності на фінансових ринках; 5) стабільності процентних ставок; 6) стабільного курсу національної валюти. Центральний банк не може прямо досягати по ставлених цілей. За допомогою трьох своїх знарядь (норма резервування, облікова ставка, операції на відкр. ринку) він намагається вплинути на поточні й проміжні змінні, аби досягти бажаного рівня основних макроекономічних змін них.
Заходи, щодо стабілізації гр-кр. системи:
удосконалення банківського законодавства (для Укр-адаптація загальних законодавчих умов функціонування банків до міжнародних з метою інтеграції банк. системи в світову банк. систему), приведення у відповідність рівня мінім. банк. резервів та рівня облікової ставки (для Укр-зниження рівня обовязкових резервів з одночасним і однаковим для всіх суб”єктів підвищенням облікової ставки Нац. банку), розвиток нових форм кр-банківських послуг та регулювання обсягу кр. ринку (для Укр-пріоритетне викор. гнучких валютно-політ. інструментів (зокрема операції на відкр. ринку), розвиток ринку держ. ЦП та ін.) Згідно закону Укр про “Нац. банк” викор. такі заходи ГКП: резервна норма; прцентна політика (редисконтування); політика рефінансування;операції на відкритому ринку; управління золотовалютним резервом; управління експортом та імпортом; випуск власних борових зобовязань. Проведення гр-кр. політики ускладнюється тим, що центральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей. Дотримання завдання щодо процентних стівок спричиняє коливан ня пропозиції грошей, а стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок. Існує три основні варіанти гр-кр. політики, за яких центральний банк визначає нахил кривої пропозиції грошей, використову ючи знаряддя гр.кр. політики: а) гнучка гр-кр. політика, поточним завданням якої є підтримання певно го рівня процентних ставок; б) жорстка гр-кр. по літика, поточним завданням якої є підтримання стабіль ної величини пропозиції грошей; в) проміжний варіант гр-кр. політики.
45. Інфляційний розрив: причини та наслідки
Інфляційний розрив-це відхилення сукупного попиту від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при сталій пропозиції.
ON- рівноважний обсяг ВНП
KL- інфляційний розрив
Q- реальний ВВП
N* - лінія повної зайнятості;
N – рівноважний дохід
Інфляційний розрив утворюється, коли сукупний попит зростає на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.
46. Дефляцій ний розрив
Дефляційний розрив - це відхилення сукупного попиту від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік зменшення при сталій пропозиції
N* - лінія повної зайнятості;
ОN - обсяг ВНП в умовах рівноваги;
МВ — дефляційний розрив.
Дефляційна політика направлена на стримування зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження.
Основною причиною інфляції є дефіцит державного бюджету.
47. Економічні та соціальні наслідки інфляції.
Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.
У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та ін. верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соц. групи. Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Разом з тим якщо з\п працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб'єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.
Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат внаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін. Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім. Уряд може згладжувати несприятливі впливи від інфл. на фіксованя доходи (пенсії, допом. з безробіття, службові оклади тощо) , запроваджуючи індексацію таких доходів (під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної з\п та ін виплат населенню відповідно до рівня інфл.) Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економ. суб'єктів, її негат. соці.и наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економ. становища, загострення соц. суперечностей. Все це спричинює соц. і політ. нестабільність у сус-ві, що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями.
Інфляція нерідко знижує рівень життя населення. Для розуміння цього важливо пам'ятати відмінність між номінальним (грошовим) і реальним доходами. Номінальний дохід-це сума грошей, які особа отримує у вигляді заробітної плати, пенсії тощо. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за суму ном. доходу. Коли ціни зростають швидше, ніж ном. дохід, реал. дохід па дає, і навпаки, якщо ном. дохід зростає швидшими темпа ми, ніж ціни, то й реал. дохід зростав. В Україні в останні роки реальні доходи, а отже й рівень життя населення, знижувалися.
Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Світова економ практика свідчить про те, що певний рівень інфл. (від 1% до 5-7% на рік) може мати стимулюючий вплив на розвиток нац економіки. Якщо приріст грош. маси використовується для кредитування інвест. проектів, то це позитивно впливає на економ. зростання (приріст реального ВВП). Однак, коли інфл. виходить з-під контролю держави, вона може мати вкрай негат. наслідки для нац економіки. Управління інфляцією дає значні вигоди суспільству загалом, зокрема зростають його задоволення життям та згуртованість. Не зважаючи на тривалу й затяжну депресію в економіці України та на безпрецедентні масштаби фактичного безробіття, приборкання гіперінфляції помітно зміцнило дух народу, посилило довіру до дер жави та сприяло суспільній злагоді й стабільності.
Висновок: фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати об сяг нац. вир-ва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у на прямі зниження можна розв'язати за допомогою інфляції, знижую чи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економ. зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає сус-ву значних утрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.
48. Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості.
Ринкова система не може вважатися саморегулюючою і тому потребує планомірного і цілеспрямованого держ. регулювання. З огляду на соц. важливість проблеми зайнятості ринок праці потребує кваліфікованого держ. регулювання. Це регул. здійснюється мережею спеціальних держ. установ задля підтри мання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць тощо.
Одним з основних показ ників, що характеризують ступінь державного регулювання ринку праці, є відсоток ВВП, який витрачається на здійснення програм тако го регулювання. В Україні об сяг цих видатків коливається від 0,3 до 0,6% ВВП (порівняно з ін. странами –1%-3%).
Досвід багатьох країн показує, що особливо важливе значення мають такі чотири напрями державного регулювання ринку праці:
Існує 2 головних метода держ. забезпечення зайнятості:
прямі (
законодавче регул. умов найму та викор. роб. сили,
стимулювання створення роб. місць та пропозиції роб. сили,
заходи щодо збереження та підвищ. рівня зайн. на підприємствах)
непрямі (
держ. фін. політика (асигнування і субсидії),
монетарна політика (регулювання грош. обігу,
фіскальна політика (зміна податків),
виплата різних допомог по безробіттю).
Всі вище перераховані заходи також безпосередньо стосуються і України. Крім того, головною умовою формування та ефективного функ ціонування національного ринку праці є пришвидшення економічних реформ в Україні. Ефективна структурна перебудова економіки через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетних обмежень, дала б змогу підвищувати мобільність робочої сили, продук тивність праці та зарплату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та сер. бізнесу сприяли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою з\п. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.)
49. Економічні і соціальні наслідки кон'юнктурного безробіття.
Безробіття в ринковій економіці-це стан ринку рабочої сили, коли пропорція раб. сили перевищує попит на неї. Безробіття є багатоплановим явищем, не тільки економ., але й соц., психологічного й політ. характеру.
Безробыття буває 3-х видів:
фрикційне (виникає в рез. постійного руху населення між регіонами і видами праці. Цей вид вважається неминучим, оскільки завжди існують особи, які після закінчення навчання чи переїхду на ін. місце проживання шукають роботу, яка відповідала би іхнім вимогам),
структурне (виникає у звязку зі змінами, що відбуваються в нац. економіці. Ці зміни пов”язані, в першу чергу, з тим, що одні сектори економіки розширюються, а ін., навпаки, звужуються або взагалі зникають),
циклічне (викликане спадом вир-ва внаслідок перебування економіки на таких стадіях економ. циклу як спад (криза) або депресія). Надмірне безробіття веде до значних економ. і соц. втрат. Серед головних економ. втрат можна назвати невипущену продукцію.
Залежність між рівнем безробіття і втратами в обсязі ВВП обгрунтував відомий економіст Оукен. Його закон стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний (який становить 5%) на 1 %, то втрати ВВП становлять 2, 5%. Згідно закону щорічний приріст реального ВВП на 2,5% утримують частку безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реал. ВВП зменшують частку безробітних на 1% та навпаки зниження безробіття на 1% збільшує реальний ВВП на 2-2,5%. Збільшення частки безробітних ,згідно із законом Оукена, може бути результатом повільного зростання або ж спаду економіки. Таким чином, відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП в порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях.
Безробіття має величезні негативні соц. наслідки, оскільки серед безробітних є вишим (у порівнянні із середнім) рівень злочинності, смертності і т.д. Також в силу зростання рівня вимог до працівника у суч. умовах навіть незначний за тривалістю період безробіття веде до суттєвої втрати кваліфікації та знижує можливості людини знайти роботу. Крім того, вимушена бездіяльність призводить до втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, негативно позначається на психіці людини, на її фізичному стані.
50. Особливості валютного режиму в Україні.
Головним виконавчим органом управління валютною сферою в Україні є НБУ.
У його компетенції:
1) визначення сфери і порядку обігу на території держави іноземної валюти;
2) встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями;
3) забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю тощо.
Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає у забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.
Основними напрямами валютного контролю є:
1) визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій та дозволів;
2) перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, включаючи декларування валютних цінностей, а також зобов'язань з продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;
3) перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка повноти та об'єктивності обліку і звітності за валютними операціями тощо.
Валютному контролю підлягають усі валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Органи, що здійснюють валютний контроль (НБУ, уповноважені банки, Державна податкова адміністрація (ДПА), Державний митний комітет України, Міністерство зв'язку України), мають право вимагати та одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.
Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів на території держави. ДПА затверджує критерії перевірки дотримання банками законодавства з питань, які належать до компетенції Головного управління валютного контролю. Серед цих критеріїв:
- законність і своєчасність розрахунків резидентів і нерезидентів;
- дотримання резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями; підстави перерахування валюти за кордон;
- виконання термінів розрахунків банків за зовнішньоекономічними угодами тощо.
Державний митний комітет контролює додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів і пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
В Україні застосовується порядок обов'язкового продажу надходжень від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. Обов'язковий продаж іноземної валюти здійснюється уповноваженими банками, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають валютні рахунки. Система обов'язкового продажу іноземної валюти не є економічно вигідною. Вона використовується, як правило, в умовах нестабільної економіки. При досягненні фінансової стабілізації і зміцненні валютного курсу національної грошової одиниці має застосовуватися інший - єдиний режим валютного обігу. Господарський суб'єкт має мати право вільного вибору валюти, в якій він хотів би зберігати свої гроші. Для НБУ стає невигідним в умовах стабільної гривні витрачати її на скуповування валюти іноземних держав і таким чином підтримувати стабільність їхнього курсу. В умовах цивілізованих ринкових відносин резидент повинен мати право на повне використання всієї валютної виручки, що надходить до нього.
51. Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти.
Зовнішньоекономічні зв'язки між країнами обумовлюють необхідність у обміні їхніх національних валют. Національна валюта - грошова одиниця даної країна, яка використо-вується в міжнародних розрахунках з іншими країнами. Замкнута валюта - національна валюта, яка фукціонує тільки в межах однієї країни і не обміню-ється на іноземні валюти. Резервна валюта - національні грошово-кредитні кошти провідних країн, які ви-користовуються для розрахунків зовнішньоекономічних операцій, іноземних інвестицій, при визначенні цін. Вільно конвертована валюта - валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на іноземні валюти.
Конвертованість валюти - спроможність національної грошової одиниці вільно використовуватись в міжнародному платіжному обігу для здійснення різних міжнародних розрахунків. Повна конвертованість - відсутність будь-яких валютних обмежень для фіз. і юр. осіб (вітчизняних і іноземних) і вільне використання валюти в усіх видах міжнародних операцій.
Обмежена конвертованість: 3зовнішня (вільне використання валюти лише іноземними фіз-ми або юрид-ми особами тільки в поточних або в зовнішньо-торговельних розрахунках);
3внутрішня (достатньо вільна купівля-продаж іноземної валюти для юр-х і фіз-х осіб даної країни).
Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти:
д рипинення кредитної емісії паперових грошей, не забезпечених товарами та послугами;
дмаксимальне скорочення військових витрат, неефектив-ного капітального будівництва, відмова від фінансових ін'єкцій на підтримку збиткових підприємств;
добмеження соціальних програм, не забезпечених грошо-вими та іншими ресурсами;
дстимулювання виробництва товарної маси і послуг, спроможних протистояти зростаючій грошовій масі в обігу;
дпослідовне проведення лінії на стабілізацію і укріплення Національним банком валютного курсу гривні за допо-могою твердої кредитно-грошової політики,
двведення за-ходів режиму обмеженої конвертованості гривні, мобі-лізації внутрішніх і зовнішніх валютних ресурсів, інтер-венції на валютному ринку;
дотримання на пільгових умовах допомоги від МВФ і ве-ликих банків "сімки" високорозвинених держав;
дшироке залучення іноземного капіталу в економіку Ук-раїни.
52. Модель міжнародного руху капіталів. Модель Мандела-Флемінга.
У сучасних умовах розв-ку міжнарод-ї торгівлі, глобалізації світ-ї ек-ки проблема ек-ї політики у відкр-й ек-ці є надзвичайно актуальною. Відкритою наз. ек-ку, яка підтримує міжн-ні ек-ні відносини з іншими економіками. На сучасному етапі взаємний вплив нац-х ек-к здійснюється за допомогою експортно-імпортних операцій, прямих та портфельних іноземних інвестицій, міждержавних кредитів, митно-тарифного регулювання тощо. Протягом останніх 10-літь ступінь взаємного впливу нац-х економік різко зростає. З"являються та розвиваються існуючі інтеграційні об"єднання країн (НАФТА, АСЕАН та ін.). найяскравішим прикладом такого об"єднання є Европ-й союз (ЄС). У межах ЄС досягнуто найвищий равень інтеграції (об"єднання) нац-х економік. В межах ЄС провод-ся єдина митно-тарифна, гр.-кредитна та бюджетно-податкова політика країни, що входять до його складу, утворюють спільний ринок, в межах якого відбувається вільне переміщення товарів, капіталів, роб-ї сили. Формуючи макроек-ну політику потрібно врахувати різноманітні чинники, що обумовлені відкритістю ек-ки. Серед них важливе місце посідає режим обмінного курсу. У межах режиму обмінного курсу вирішальним фактором стає ступінь рухливості капіталу (його готовність швидко переміщуватися між різними країнами). Цей фактор обумовлюється різницею у рентабельностіек-х операцій у різних країнах, рівня ризику і т.д., ступеня розвиненості фінан-ї системи, механізмом держ-го регул-ня ек-х процесів та ін. необхідно також врахувати і масштаб ек-ки, оскільки велика країна (США, Японія) своєю політикою може впливати на ситуацію у світовій ек-ці, значення середньосвітової %-ї ставки і таке інше. В той же час малі ек-ки, до яких віднос-ся і Укр., неспроможні впливати на перебіг світ-х ек-х процесів і самі перебувають під їх впливом. З метою аналізу функціон-ня відкр-ї ек-ки та результатів макроек-ї політики використовують багато різноманітних моделей. Найчастіше для аналізу макроек-ї політики у малій відкр-й ек-ці викор-ть модель Мандела-Флемінга. Дана модель побудована на база моделі IS-LM. Ця модель грунт-ся на певних припущеннях: 4розгл-ся короткостроковий період;4не існ. жодних перешкод на шляху переміщення товарів і капіталу, як в країні так і за її межі; 4основним чинником, який спонукає міжнарод-й рух капіталу + різниця між внут-ю та світ-ю %-ю ставкою. Перевищення світової %-ї ставки призводить до переміщення капіталу за межі країни і навпаки; 4незначний масштаб ек-ки передбачає, що ця країна не може впливати на рівень світової %-ї ставки. Модель Мандела-Флемінга зображ-ся в сист-мі координат У (ВВП) та і (%-на ставка), але у моделі також присутня горизонтальна лінія, яка демонструє значення середньосвітової %-ї ставки (і*). Ця модель демонструє рівновагу коли усі 3 лінії перетин-ся у певній точці (рис.смотри ниже). Якщо уявити, що нац-на %-на ставка буде нижча за середньосвітову, то внут-ні потенційні інвестори намагатимуться вивести капітал в ін. країни, де їм буду забезпечено вищий рівень рентабельності. Однак для цього їм необхідно конвертувати нац-ну валюту у вільно-конвертовану валюту. Це намагання призведе до зрост-ня пропозицій нац-ї валюти і попиту на іноземну. Це спричинить знецінення (девальвацію) нац-ї грошової одиниці. За інших незмінних умов відбуватиметься зрост-ня експорту з країни товарів на світовий ринок. Таким чином крива IS буде переміщ-ся праворуч і вгору до того часу, доки обмінний курс не забаспечить відповідність національної %-ї ставки світовій. Рівновагу у такому разі буде досягнута у точці перетину кривої LM з лінією світової %-ї ставки та переміщеною кривою IS.
53. ВВП та чистий економічний добробут:порівняльний аналіз для України.
ВВП визначають як сумарну ринкову вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні за рік. Кінцевий продукт - це частина валового внутрішнього продукту, що остаточно виходить за межі по-точного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а також для заміщення витраче-них засобів виробництва.
Кінцевий продукт включає продукцію:
· використовувану для особистого і суспільного спожи-вання;
· призначену для заміщення вибулих основних виробничих і невиробничих фондів;
· використовувану на приріст виробничих і невиробничих фондів;
· спрямовану на приріст виробничих і споживчих запасів;
· використовувану на чистий експорт.
ВВП виключає проміжні товари, тобто ті, що використовуються для виробництва інших товарів: сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін. Щоб уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВВП, необхідно підсумувати добавлені вартості на кожній стадії вироб-ва.
ВВП включає про-дукцію та послуги, які вироблені резидентами країни про-тягом року. Резиденти - це: 1) фізичні особи країни з постійним місцем проживання в цій країні (в тому числі ті, хто тимчасово знаходить-ся за її межами); 2) юридичні особи країни з місцезнаходженням у цій країні; 3) підприємства та організації - не юридичні особи, які створені відповідно до законодавства країни, але зна-ходяться за її межами; 4) дипломатичні та інші представництва країни за її ме-жами; 5) закордонні філіали і представництва резидентів країни.
GIP=GNP-NE, де GIP - валовий внутрішній продукт; GNP -валовий національний продукт; NE - чистий експорт. У 1972 році дослідники із Йельського університету (США) Уільям Нордхаус та Джеймс Тобін запропонували новий показник - "Чистий Економічний Добробут" - ЧЕД (NEW). ЧЕД = ВВП - негативні екологічні наслідки промислового розвитку суспільства у грошовому еквіваленті + результати діяльності тіньової економіки у грошовому вимірі + грошовий еквівалент зростання вільногочасу та якості відпочинку.
55. Модель Кейнсіанського хреста та її застосування для аналізу макрорівноваги.Кейнсіанська модель макрорівноваги суттєво відрізняється від класичної, зокрема: зу кейн-й моделі вирішальний вплив на кінцевий продукт має попит, тоді як у класичній - пропозиція; зсукупний попит, котрий існує в ек-ці , саме ще не гарантує повної зайнятості, тобто рівновага за кейн-ю моделлю може встановлюватися і за умов неповної зайнятості. Кейнс-ка модель припускає, що розглядається закрита ек-ка, а ціни, зарплата і %-на ставка є незмінними (жорсткими). Графічне зображення цієї моделі має назву "кейнсіанський хрест". Якщо відкласти на на горизонтальній осі реальний ВВП, а на вертикальній - споживання та інвестиції, можемо отримати такий графік (смотри рис.№1). лінія сукупних видатків АД є висхідною, оскільки вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання. Нахил цієї лінії визначається граничною схильністю до споживання С". нац-на ек-ка перебуватиме у стані рівноваги, якщо фактичні видатки будуть = запланованим: У=АД. Якщо обсяг вироб-ва встановлюється на рівні УВ, то заплановані видатки С+І є меншими ніж обсяг вироб-ва. У такому разі підприємства будуть змушені формувати запаси і одночасно зменшувати обсяг випуску, доти поки він не сягне значення У0. Якщо обсяг нац-го вироб-ва тановитиме Уm, то заплановані видатки будуть більшими ніж фактичний обсяг вироб-ва, тобто в ек-ці зберігатиметься дефіцит. З метою його ліквідації підпр-ва використовуватимуть раніше накопичені запаси і паралельно будуть нарощувати обсяг випуску. Існує також ускладнена модель "кейнсіан-го хреста", в якій присутні державні видатки (смот. рис. №2). Модель "кейнсіан-го хреста" використовується для з"ясування впливу бюджетно-податкової політики на обсяг ВВП.
56.Рівновага ринку товарів та платних послуг. Модель IS.
Ринок товарів і платних послуг – це система ек-х відносин між продавцями і покупцями з прив. купівлі-продажу тов. і послуг, які задовільняють споживчий та інвестиційний попит макроекономічних суб”єктів. Розглядаючи проблему рівноваги на цьому ринку будемо мати на увазі, що об”єктом аналізу є закрита нац-на ек-ка, в якій відсутні держ. і витрати та зовнішньоекон-ні зв”язки. Рівновага на ринку т. і п. Встановлюється у разі коли пропозиція заощаджень = інвестиційному попитові: І=S. Відображає рівновагу на ринку товарів і послуг крива Хікса-Хансена. Крива IS відображає залежність між %-ю ставкою й рівнем доходу в нац-й ек-ці за рівноваги на ринку тов. і послуг. Простежується тісна залежність між динамікою %-ї ставки r і доходом У. З підвищенням %-ї ставки рівень доходу в нац-й ек-ці зменшується. Крива IS відображає цю обернену залежність і має від”ємний нахил. Крива IS показує ті комбінації %-ї ставки й рівня доходу, які сумісні з рівновагою на ринку товарів і послуг. Зміни у фіскальній політиці, що збільшують сукупний попит, переміщують криву управо, а ті, що зменшують сукупний попит – уліво. Крива IS вказує ще на такий зв”язок: вищий рівень доходу означає вищий рівень заощаджень, що відповідно передбачає нижчу рівноважну %-ну ставку. У результаті крива IS має від”ємний нахил. Отже, її можна тлумачити як таку, що показує %-ну ставку.
57.Рівновага ринку грошей та цінних паперів. Модель LM.
Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень %-ї ставки, тобто ціну грошей. Можна виділити 2 основних мотиви попиту на гроші: операційний; спекулятивний. Основою операційного попиту (МД1) є операції купівлі-продажу товарів і послуг. В основі ж спекулятивного попиту перебувають операції з ЦП, іноземною валютою, дорогоцінні метали та ін. (МД2). МД = МД1+ МД2. Пропозицію грошей надає ЦБ, а також КБ (МS): МS= МД. Попит на реальні грошові залишки, тобто кількість грошей, якою люди хочуть володіти, залежить від %-ї ставки, а також від величини доходу, який продукує нац-на ек-ка. Якщо ж рівень доходу високий, то високий і рівень видатків. Іншими словами, що вищий рівень доходу, то більший попит на гроші. За незмінної пропозиції грошей збільшення доходу підвищує %-ну ставку, яка забезпечує рівновагу на ринку грошей. Цю залежність між доходом та рівноважною %-ю ставкою відображає крива LM. В усіх точках цієї кривої попит на гроші = їхній пропозиції. Зменшення пропозиції грошей переміщує криву LM вгору – із положення LM1 у LM2. І навпаки, збільшення пропозиції грошей за державних видатках, пропозиції грошей і податках тощо – визначають ендогенні змінні, передовсім %-ну ставку й дохід (обсяг нац-го виробництва). Модель також дозволяє аналізувати вплив збурень на товарному й грошовому ринках на нац-ну ек-ку. Модель IS-LM пояснює положення й нахил кривої сукупного попиту. Інакше кажучи, вона дає змогу показати, що зі зростанням рівня цін нац-й дохід зменшується. Чинники, що переміщують обсяг випуску. Існує також ускладнена модель “кейнсіан-го хреста”, в якій присутні державні видатки (смот. рис. №2). Модель “кейнсіан-го хреста” використовується для з”ясування впливу бюджетно-податкової політики на обсяг ВВП. РИС №1
58.Загальна рівновага нац-го ринку. Графік Хікса-Хансена для нац-го ринку.
У т. перетину кривих IS та LM досягається рівновага у нац-й ек-ці. Ця точка визначає %-ну ставку r і рівень доходу У, які задовольняють умови рівноваги як на ринку т., так і на ринку грошей. Модель IS-LM дає змогу аналізувати вплив макроек-ї політики на рівноважний рівень доходу в нац-й ек-ці у короткостроковому періоді. Ця модель показує, які зміни в екзогенних змінних – державних видатках, пропозиції грошей і податках тощо – визначають ендогенні змінні, передовсім %-ну ставку й дохід (обсяг нац-го виробництва). Модель також дозволяє аналізувати вплив збурень на товарному й грошовому ринках на нац-ну ек-ку. Модель IS-LM пояснює положення й нахил кривої сукупного попиту. Інакше кажучи, вона дає змогу показати, що зі зростанням рівня цін нац-й дохід зменшується. Чинники, що переміщують криві IS та LM (за незмінного рівня цін) впливають також і на криву сукупного попиту. Зміни у фіскальній політиці переміщують криву IS, а в монетарній – LM. За даного рівня цін збільшення державних видатків, скорочення податків або зростання пропозиції підвищують дохід у моделі IS-LM (переміщують її управо) і навпаки. Модель IS-LM використовується для аналізу наслідків грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики держави.
59. Рівновага ринку товарів та платникових послуг і ринку грошей та цінних паперів. Модель IS-LM. Об’єднавши разом у межах однієї моделі криві IS та LM можна переконатися, що існує єдина комбінація, яка одночасно забезпечує досягнення рівноваги на товарному і грошовому ринку. Модель IS-LM досліджується у короткостроковому періоді при якому рівень цін залишається незмінним, а змінюється ставка процента та обсяг доходу. Точка перетину кривих IS та LM визначає такий рівень процентної ставки і доходу ,за яких встановлюється рівновага, як товарного так і грошового ринків. Інакше кажучи, у точці перетину цих кривих фактичні видатки дорівнюють запланованим, а пропозиція реальних грошових залишків дорівнює попитові на них. Модель IS-LM використовується для аналізу наслідків грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики держави. Тобто, ця модель показує як зміни в державних видатках, пропозиції грошей, податках визначають зміни процентної ставки й дохід (обсяг національного виробництва). Модель також дозволяє аналізувати вплив збурень на товарному й грошовому ринках на національну економіку. Модель IS-LM дає змогу показати, що зі зростанням рівня цін національний дохід зменшується, тобто крива AD є спадною. Чинники, що переміщюють криві IS та LM впливають також і на криву сукупного попиту. Зміни у фіскальній політиці переміщюють криву IS , а в монетарній LM. Водночас це позначається на кривій сукупного попиту. Наприклад, збільшення державних видатків, скорочення податків або зростання пропозиції грошей підвищюють дохід у моделі IS-LM і переміщюють криву АD управо, і навпаки.
1. Предмет та методи макроекономічного аналізу. Економічне моделювання.
2. Динаміка основних макроекономічних показників в Україні.
3. Сукупний попит та фактори, що його визначають. Крива сукупного попиту.
4. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор та індекс цін.
5. Основні макроекономічні теорії сучасної всесвітньої думки.
6. Особливості економічної системи України.
7. Економічна система як об’єкт макроекономіки. Типи економічних систем.
8. Система національних рахунків - система взаємопов’язаних показників.
9. Взаємозв’язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Рівноважний обсяг виробництва.
10. Макроекономічні суб’єкти та їх взаємодія.
11. Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції.
12. Ринок праці в Україні. Безробіття та його наслідки.
13. Методи вимірювання ВВП. Виключення подвійного рахунку при підрахунку ВВП.
14. Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.
15. Структура сучасної кредитної системи.
16. Проблеми збалансованості державного бюджету. Бюджетний дефіцит.
17. Політика регулювання доходів. Економічна нерівність. Крива Лоренца.
18. Соціальні гарантії та соціальний захист населення.
19. Грошовий мультиплікатор та пропозиція грошей.
20. Макроекономічні показники життєвого рівня населення в Україні.
21. Економічна активність держави. Державні доходи та видатки.
22. Фіскальна політика держави.
23. Альтернативні джерела інфляції. Інфляційний та дефляційний розрив.
24. Суб’єкти, об’єкти та структура національного ринку.
25. Сукупний попит та сукупна пропозиція у короткостроковому та довгостроковому періоді. (38)
26. Зміст та чинники економічного зростання.
27. Дискреційна фіскальна політика та автоматичні стабілізатори.
28. НБУ та грошово-кредитна політика в Україні.
29. Державний борг та можливості його погашення.
30. Пропозиція грошей. Показники грошової маси.
31. Інфляція: причини, види та наслідки.
32. Кон’юнктурні коливання як наслідок порушення макрорівноваги.
33. Державне антициклічне регулювання.
34. Антиінфляційна політика держави.
35. Попит на гроші та фактори, що його визначають.
36. Економічні наслідки дефіциту державного бюджету. Державний борг.
37. Гіперінфляція та її вплив на інвестиційний комплекс.
38. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції за класичною та кейнсіанською моделями.
39. Аналіз моделі AD-AS.
40. Класична модель макрорівноваги.
41. Кейнсіанська модель макрорівноваги.
42. Економічне зростання: типи, джерела, фактори.
43. Грошовий та депозитний мультиплікатори.
44. Причини нестабільності грошово-кредитної системи і заходи щодо стабілізації.
45. Інфляційний розрив: причини та наслідки.
46. Дефляційний розрив: причини та наслідки.
47. Економічні та соціальні наслідки інфляції.
48. Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості.
49. Економічні і соціальні наслідки кон’юнктурного безробіття.
50. Особливості валютного режиму в Україні в перехідний період.
51. Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти.
52. Модель міжнародного руху капіталів. Модель Манделла-Флемінга.
53. ВВП та чистий економічний добробут: порівняльний аналіз для України.
54. Структурний та циклічний бюджетні дефіцити: причини та наслідки для економіки України.
55. Модель Кейнсіанського хреста та її застосування для аналізу макрорівноваги.
56. Рівновага ринку товарів та платних послуг. Модель IS.
57. Рівновага ринку грошей та цінних паперів. Модель LM.
58. Загальна рівновага національного ринку. Графік Хікса-Хансена для національного ринку.
59. Рівновага ринку товарів та платних послуг і ринку грошей та цінних паперів. Модель IS-LM.
60. Застосування моделі IS-LM для аналізу економіки України.