Предмет обrdquo;єкт р

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1.Предмет об”єкт р.е

Регіональна економіка-галузь наукових знань про економіку районів,закономірності розвитку і функціонування суб»єктів господарювання на конкретній території.

Предмет р.е-закони і закономірності виникнення і розвитку поселень і виробництва та їх пропорцій , по території, формування відносно спеціалізованих територіальних економ. систем.

Складові предмету р.е:

-економіка окремого регіону

-коном. Зв»язки між регіонами

-розміщення продуктивних сил

-регіональні аспекти фінансів, трудової діяльності, інвестиційного процесу,рівня життя

Продуктивні сили:

1)предмет і засоби праці

2)робоча сила

3)форми і методи організації праці та виробництва

5)науковий і соціально культурний потенціал

6)інформація

Об»єкт р.е- територія на якій розміщені населені ункти, виробничі об»єкти,транспорта с-ма з властивою для даної території спеціалізацією вироб-цтва

Складові об»єкту р.е:

-територія( площа,рельєф, клімат)

-розселення

-виробництво

-інфраструктура:транспорт,мережа енергозабезбеченя

2, Метод і завдання р.е

Завдання р.е-виявлення дії економічних законів ізакономірностец іформування,принципів і методів функціонування р.е системи для продуктивного й ефективного функціонування підприємств, економ.зростання, підвищення добробуту населення регіону

Метод (від грец. μέθοδος — «шлях через»)– систематизована сукупність кроків, які треба здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Багатовимірність економічних явищ і процесів вимагає адекватних методів їх пізнання. Поняття "метод" походить від грец. -- шлях дослідження. В сучасній загальній економічній теорії визначились два основні напрями: вивчення вартості та додаткової вартості, а також ефективності виробництва.

У наукових дослідженях використовується наступні методи:

1) Системний аналіз2) Економічні методи 3) Балансовий метод.4) Техніко-еономічні розрахунки 5) систму вартісних показників

6) економіко-статистичних методів. З-поміж них найпоширенішими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.7) Порівняльний спосіб.8) Картографічний метод. 9) Економіко-математичних методів.

3.Показники регіональної економіки

До показників економічного потенціалу належать: кількість населення, трудові ресурси, обсяги ВВП, національного доходу (НД), обсяги основного капіталу

4. Закономірності і принципи розміщення продуктивних сил. Усі ці показники характеризують розвиток продуктивних сил регіону насамперед з кількісного боку.

На відміну від економічного потенціалу рівень соціально-економічного розвитку регіону може виражатися через обсяги виробництва і споживання ВВП, НД, матеріальних благ і послуг на душу населення, рівень продуктивності праці. Соціально-економічний розвиток регіону характеризує якісний стан суспільного виробництва, природних і людських ресурсів. Основні показники соціально-економічного розвитку міст і районів.

Загальноекономічні (зведені) показники характеризують динаміку відтворювальних процесів у регіоні в основних сферах і галузях економіки (виробнича, соціальна, фінансова сфери, промисловість, сільське господарство, будівництво). Вони дають загальне уявлення про параметри розвитку господарського комплексу і можливі зрушення у соціально-економічних процесах у прогнозному періоді.

До основних показників соціально-економічного розвитку регіону належать:

Середньорічна чисельність населення.

Чисельність працівників, зайнятих у народному господарстві.

Валовий внутрішній продукт.

Обсяг продукції промисловості.

Виробництво товарів народного споживання.

Валова продукція сільського господарства.

Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування.

Доходи місцевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів.

Грошові доходи населення.

Обсяг роздрібного товарообігу.

Обсяг реалізації платних послуг населенню.

Обсяг експорту товарів.

Баланси основних видів промислової і сільськогосподарської продукції.

Середні ціни на основні види продукції. Система основних загальноекономічних показників, які підлягають аналізу, визначається програмами і планами розвитку господарства регіонів і країни в цілому і підлягають статистичному обліку. До складу цих показників включено найвагоміші, які дають уявлення про зміни рівня життя і соціального захисту населення, раціонального використання ресурсів (природних, трудових і фінансових), підвищення ефективності виробництва, темпів структурних перетворень в економіці та ін.

4,закономірності і принципи рпс

Законом. РПС – просторове проявлення дії економ. законів. Закон-ість розгляд як необх, обумовл певними причинами процес, в якому можуть діяти не один, а ціла сукупність законом. Сусп. Законом. – об’єктивно існуючий необхід. зв’язок явищ сусп. життя. Закон-сті невіддільні від системи еконм. Законів розвитку сус-ва і представляють собою їх модифікацію, наслідок своєрідності розміщ вир-ва по території країни. Є закон-сті, які діють протягом існуван всієї цивілізації і діють в межах всіх сусп-економ. формацій; є закон-сті, які діють в межах окремих формацій. В екон. науці виділяють:

1) Загальні економ.закон-сті, які діють в межах усіх соц.-економ. формацій.

2) Специфічні еконм. законом., які є характ-ми лише для одного способу вир-ва:

Принципи – науково сформульовані положення, якими користується країна при проведенні політики. Потреби певного істор. етапу в розвитку сус-ва можуть мати силу для одних країн і не відігравати істотної ролі для інших. Часто відображають еконм. закон-сті, але не замінюють їх, вони більш корткочасні, мають суб’єкт-й хар-р і можуть змін-ся в процесі розвитку сус-ва на короткому етапі. Принципи можуть змін-ся протягом коротких відрізків часу в залежності від цлей і завдань сусп. розвитку.

Осн. принципи:

1) Більш рівно-не розміщ-я вир-ва по території країни з метою рац. викор-ня економ. і прир-их ресурсів всіх регіонів країни в залежності від наявності в межах цих регіонів передумов для РПС;

2) Почергове освоення найбільш ефективних природних ресурсів регіонів;

3) Поглиблення ТПП на основі рац. спеціалізації і комплексного розвитку гос-ва економ. регіонів, вирівнювання рівня їх економ. розвитку;

4) Розміщ-ня вир-ва з урах. участі У. в світовому ТПП і викор-ня переваг міжн. поділу праці;

5) Розміщ-ня вир-ва продукції ВПК з урах стратег. полож. терит і обороних потреб країни;

6) Урах приросту загальнодерж, а не відомчих організацій при розміщ. особливо екологічно брудного вир-ва;

7) Розміщ вир-ва з урах необх стримування зрост. надмірно великих міст і розміщ у малих і середніх містах, що сприяло би створ. тут виробн. і соц. інфраструктури, працевлаштуванню безробітних, зрост. насел;

8) Розміщ підпр-в з урах переваг агломерацій вир-ва, створ нових пром центрів, пром вузлів, формування ТВК;

9) При РПС враховується екологічний чинник, який може бути визначальним при наявності всіх інших перваг даної тер-ії.

5. Роль економ. І соц. Факторів урозміщенні виробництва

Фактори РПС – сукупність різних умов та ресурсів, що зумовлюють вибір місця для рац. і еф. розміщ окремих підпр-в, або цілих груп підпр-в.

Основні фактори:

1) Природні передумови. Аналіз кількісних запасів і якісний склад ресурсів, умови їх експлуатації і використ, а також кліматичні, гідреологічні та ін природні ресурси: земельні , лісові, водні, мінеральні, агрокліматичні;

2) Економічні фактори. Строки буд-ва, вартість капіталовкл, призначеність та якість продукції, що буде виробл, рівень розвитку виробн та соц інфраструктури, транспорту, буд. індустрії, можливість здійсн виробн зв’язків;

3) Технічний фактор. Аналіз на даній території розвитку технологій, наявність наук-дослідної бази, що може сприяти розвитку наук-місткого вир-ва;

4) Соц-дем. фактор. Аналіз балансово-трудових ресурсів на даній тер. (аналіз загальних запасів, віковий, статевий, фаховий, аналіз кількості незанятих труд. ресурсів, рівню розв. тут соц інфраструктури, аналіз місцевого ринку збуту продукції;

5) Екологічний чинник. Природо-охоронні і конструктивні заходи з метою рац. викор. місцевих прир. ресурсів, можливість їх повної і безвідходної переробки

6. Сутність територіальної структури господарства як основи економ. Районування та її параметри.

Економ районування - науково обгрунтований поділ країни або великого регіону на екон райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку прод. сил і об'єктивно відбивають терит. поділ праці.

Райони відіграють роль одиниць територ систематики прод сил, їх групування, класифікації щодо тер-ії. Районування це і процес, засіб просторового впорядкування екон-географ інформації і як результат такої обробки.

Районування сприяє планомірному розвитку кожного з районів, раціональному природокористуванню і розвиткові всієї країни. Основні види екон районув: заг. (інтегральне), галузеве, міжгалузеве.

7. Особливості процесу районоутворення

Принципи економ-го районування – науково обгрунтовані полож, виділення границь економ. районів.

Основні принципи:

1) Економічний. Кожний екон-й район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного нар. госп-го комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних вир-цтв. Спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці та засобів на вир-во продукції та її транспортув до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже, територіальна організація гос-ва у виділених районах повинна сприяти досяненню найвищого еконо-го ефекту в усьому нар гос-ві країни та в кожн. екон районі;

2) Принцип перспективності розвитку;

3) Національний;

4) Адміністративний, що визначає єдність екон райо-ня і територіального політ-адмін устрою країни;

5) Принцип терит. цілісності району

8.Економічне рацйонування

Економічне районування-це обгрунтований,науковий поділ крайни на окремі економ. Райньони що сформувались історично або формуються у процесі розаитку продуктивних сил на основі поділу праці.

Два види економ. районування:

1_загальне(таксо манія)-це виділення різних груп районів розташованих у визначеному порядку. Існує така таксо манія економ райнонуванняя:

-великі ланки (економ. райони)-чітко спеціалізовані і відносно завершені терит. господарські комплекси, що відіграють важливу роль у поділу праці

-средні ланки(область)-викорисст. Для управління окремими галузями господарств в межах області

-низові ланки-первинні ланки,наприклад терит-вироб комплекс

2)Галузеве передбачає виділення районів за галузевою ознакою тобто поділяють території на окремі регіони

Таксонуванняя-методичний прийом,який дає змогу виділити елементи простору з чіткими типологічними рисами

Таксон-територіальна одиниця яка має спец. Якісні і просторові к-сні ознаки

Види таксонів:

!) природо територіальн йі

2) економ-територіальні (село1000,селище 1000-5000,мікрополіс до 50тис,мезаполіс до 100тис, макрополіс до 100000 мегаполіс до 7000000)

3) територільно-адміністративні

Терит-адміністративніий район(регіон)-частина терит. Простору яка має населений пункт з наданими йому адміністративними ігосподарськими елементами, що значно відрізняють її від ін. терит. сис-м

Інтегральне райононування базується на терит., соц.-економ комплексах різних ієархічних ріаня.Внаслідок цього виділяють такі рівні районування:

1) Макрорайонування-передбачає поділ території на основні економ. райони також галузі спец. Виробництва

2) Мезорайонування- охоплює госп. комплекси областей АР Крим та управлінн терит. Розвитку через прогнози та плани.

3)Мікрораонування- передбачає поділ мезорайонів на мікрорайони,

9.Розмежування економ. районів

Соц-економ район розглядається як великий регіон України територія якого тісно пов»язана з найбільшими на ній населеними пунктами –демографічним,соц..,культурним і економ. ядром,що визначає її головні зовн. Ф-ії і геопросторову організацію

Виділяють 2 аспекти екон. Регіонів:

1)Моноадміністративний –відрізняються від полі адміністративних наявністю єдиного органу управління та власного бюджета

2Поліадміністративний – не є суб єктами ринку а лише об єктами державно-економ та інвестиційної політики

Види природно-територіальних таксонів:

-Ареал-частина територіального простору в межх якого проявляються природничі,господарські та ін. явища відсутні на сумісних територіях

-Зона--частина території із сукупністю природничих чи господарських яіищ,які характеризуються показниками певного рівня інтенсивності їх прояву

-Басейн-частина території з особливо якісними,кулькісними характеристиками природних явищ, які визначають розміщення і характеристику видів госп. д-сті

10.економ районування України

Удосконалення сітки економічного району-вання – безперервний процес, в основі якого лежить розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу, Концепції стійкого розвитку. На вдосконалення системи економіч-ного районування впливає і трансформація правового, інвестиційного, економічного простору, а також науковий пошук і створення нових знань у галузі складних природничо-суспільних відносин та їх територіальної організації.

Професор Пістун у 1995р виділив 8 суспільно-географічних районів України:

1) Волинський (Волинська, Рівненська обл.);

2) Донецький (Донецька, Луганська обл.);

3) Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька);

4) Київський (Житомирська, Київська, Чернігівська);

5) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);

6) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька);

7) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька);

8) Причорноморський ( Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим);

9) Центральний (Кіровоградська, Черкаська).

11,Депресивні та прикордонні регіони

Депреси́вний регіо́н — це у минулому промислово розвинута територія, яка перебуває в процесі структурної перебудови національної економіки або під тиском кон'юнктурних чинників ринку переживає занепад. Такими районами можуть бути:

-райони, де середній рівень безробіття за останні 3 роки сягав рівня, вищого від середньої величини цього показника в державі загалом;

-райони, де протягом останніх трьох років спостерігається різке скорочення робочих місць або життєво важливих секторів економіки, що призводить до суттєвого загострення проблем безробіття;

-райони, де ВВП на одну особу суттєво нижчий середнього показника в державі.

прикордонний регіон - це адміністративно-територіальна одиниця, що знаходиться на наступному після державного рівні та розташована безпосередньо вздовж державного кордону. Перш за все слід зауважити, що повноцінна участь прикордонних регіонів будь-якої країни в розвитку транскордонного співробітництва потребує визнання на рівні її центральних органів влади принципу субсідіарності та його практичного застосування. Тобто участь прикордонних регіонів держави у транскордонному співробітництві має грунтуватися на правових та інституційних засадах, спроможних забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин.

12.Суть та види ТПП

Територіальний поділ праці – це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

ТПП передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва, між виробництвом та споживанням. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, відмінності між народами.

Виділяються наступні різновиди ТПП:

а) генеральний – між країнами та окремими районами;

б) внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами;

в) біля економічного центру (міста і т.д.);

г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані;

д) фазовий – один і той же вид продукції надходить з різних місць;

е) епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.

13.Сутність р.е та її категорі

Регіональна економіка - це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов'язаних папок і зв'язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні. Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону.

На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода)

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

Виробнича система самостійно чи при взаємодії і іншими системами

задовольняє ті чи інші потреби і запити потенційних споживачів за

допомогою виробленої цією системою продукції.

Виробнича система є особливим класом систем, яка складається з таких

елементів: працівників, засобів і предметів праці, а також інших

елементів (технології, організації виробництва), що необхідні для

функціонування системи. Новий механізм

організації повинний забезпечувати підприємству як стійкість, так і

гнучкість, його сприйнятливість до змін кон'юнктури ринку і різних

нововведень.

14.Категорії виробничого потенціалу

Трудовий потенціал — це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу

Основний капітал

Ключовим елементом регулятивного капіталу є основний капітал або капітал 1 рівня. Він вважається єдиним спільним елементом для банківських систем усіх країн, оскільки його складові відображено в опублікованих балансах.

його елементами є:

Сплачений акціонерний капітал, зокрема випущені та повністю сплачені акції, звичайні акції, некумулятивні безстрокові привілейовані акції.

Розкриті резерви, сформовані за рахунок оподаткованого надлишку, який складається з нерозподіленого прибутку, надбавки до курсу акцій, загальних резервів та фондів, що відповідають визначеним критеріям, наприклад, надходження до них здійснюється за рахунок оподаткованих доходів або неоподаткованих доходів, скорегованих на всі можливі податкові зобов’язання тощо.

Відрахування балансової вартості гудвілу з основного капіталу.

Обіговий капітал під-ва – це грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються у грошові кошти протягом одного виробничого циклу, що забезпечують неперервність процесу виробництва і обігу та отримання прибутку. Основна частина обігового капіталу проходить 3 стадії кругообігу: 1)грошову (грошові кошти авансуються у створення виробничих запасів) 2)виробничу(авансування вартості для створення продукції), 3)товарну(перетворення новоствореної товарної форми вартості у грошову). Метою функціонування обігового капіталу є його самозростання в процесі кругообігу. Обіговий капітал набуває двох форм: обігових коштів і коштів не задіяних у основній діяльності підприємства.

15.Категорії інфраструктури

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

Соціальна інфраструктура

-Заклади громадського харчування

-установи охорони здоров я

-Спортивні споруди

-Дитячі дошкільні заклади

-заклади освіти

-заклади культури

Виробнича система самостійно чи при взаємодії і іншими системами

задовольняє ті чи інші потреби і запити потенційних споживачів за

допомогою виробленої цією системою продукції.

Виробнича система є особливим класом систем, яка складається з таких

елементів: працівників, засобів і предметів праці, а також інших

елементів (технології, організації виробництва), що необхідні для

функціонування системи.

Новий механізм

організації повинний забезпечувати підприємству як стійкість, так і

гнучкість, його сприйнятливість до змін кон'юнктури ринку і різних

нововведень.

16,Теорія територіальної економіки: Теорія Тюнена,Лаунгарда

Питання розміщення виробництва увійшли в коло розгляду економічної науки ще на початку XIX ст. Спочатку ці питання ставилися досить примітивно: формулювались окремі практичні рекомендації, за допомогою яких підприємець міг більш вигідно вибрати місце для свого підприємства.

Теорія розміщення сільського господарства У. Тюнена викладена у його книзі " Ізольована держава у її відношенні до сільського господарства і національної економії". Автор підкреслює вигідність застосування різноманітних варіантів розміщення сільського господарства в "ізольованій державі" щодо великого міста, яке розглядається як єдиний ринок збуту сільськогосподарських продуктів. Вирішального значення він надає витратам на перевезення цих продуктів від місця виробництва до ринку, де їх реалізують. У. Тюнен є прибічником закону зменшення родючості ґрунту.

17.Теорія оптимального розміщення

В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна набагато збільшити обсяг перевезення готової продукції між виробником і споживачем. Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлюються передусім не збігом районів споживання вироблюваної продукції з районами її виробництва, а з територіальним розосередженням запасів сировини, палива й робочої сили. Є й значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, які зумовлюють відповідну спеціалізацію аграрного сектора економіки, що не завжди збігається з інтересами споживачів.

Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. чинники розміщення продуктивних сил поповнилися соціальними й екологічними, вони до того ж у багатьох ситуаціях стали пріоритетними й визначальними.

18.Теорія центральних місць

Одна з провідних теорій регіональної економіки, опрацьована незалежно одним від одного В. Крісталером і А. Кльошем у 30-х роках 20-го століття. Це спроба теоретично пояснити ієрархічну організацію мережі поселень, або „центральних місць”, і упорядкованість у відстані між поселеннями, характерну для центрів тієї чи іншої функціональної спеціалізації у різних районах. Теорія центральних місць базується на припущенні, що розміщення економічної діяльності головним чином визначається ринковими умовами пропозиції і попиту. Теорія пояснила, чому одні товари та послуги мають вироблятися (надаватися) у кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), другі – в середніх поселеннях (звичайний одяг, побутові послуги тощо), треті - тільки у великих містах (предмети розкошу, театри, музеї, тощо). Відповідно до теорії центральних місць зони обслуговування і збуту з плином часу мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники, а вся заселена територія покривається ними без просвіту.

19.Теорія полюсів росту

В основі теорії «полюсів зростання» лежить положення про те, що великі підприєжмства відіграють фундаментальну роль у розвитк господарства міст і довколишніх територій. Будучи пунктом прискореного розвитку. такі підприємства разом із поселеннями їх локалізації називають полюсами зростання. У працях Перро зазаначається що таке підприємство повинно обов'язково бути промилосвим. Пізніше розглядали можливу роль підприємства-урухомлювача у сфері послуг, рекреації, транспорту тощо. Підприємство, що створеює полюс зростання повинно відповідати таким вимогам:

- мати великі розміри, щоб моти безпосередньо чи опосередковано впливати на госпоарство території;

- належати до галузі, яка розвивається динамічно;

- мати багатосторонній та інтенсивний зв'язок з іншими галузями для того, щоб велика кількість урухомлюючих ефектів могла бути переданою до них.

За допомогою цих зв'язків підприємство-урухомлювач впливає на інвестиції (капіталовкладення) в інших підприємствах (закладах), інспірує нововведення, перетворює галузеву і територіальну структуру свого регіону чи сусідніх територій. (рис. 5).Велике підприємство-урухомлювач може бути пов'язаним з іншими підприємствами (закладами) технологічним збутом готової продукції, кадрами. Галузі і підприємства, діяльність яких пожвавлюється, можуть належати до банківської сфери, підготовки кадрів, проектування, охорони здоров'я

21.Суть методології р.е

Аналітичний інструментарій регіональної економіки умовно поділяється на два головних класи, що доповнюють один одного:

-методи регіонального економічного аналізу;

-математичні моделі регіональної економіки.

Головним методологічним напрямком удосконалення регіональної статистики є створення системи регіональних рахунків (СРР), сумісної із системою національних рахунків (СНР). Ведуться розрахунки ряду основних показників цих систем по суб'єктах регіональної економіки. Серед цих показників – випуск товарів і послуг, проміжне споживання, валова додана вартість (по великих галузях і в цілому), валовий регіональний продукт (ВРП), основні види доходів, витрати на кінцеве споживання, інвестиції в основний капітал. Особливу цінність являють собою розрахунки валового регіонального продукту (ВРП), який розраховують на основі так званого виробничого методу як різниці між сумою випуску і сумою проміжного споживання. На методологічній та інформаційній базі СНР будуються зведені баланси, що характеризують взаємозв'язки між елементами економіки регіону: матеріальні баланси, баланси основного капіталу, трудових і природних ресурсів, фінансовий баланс і найбільш загальні баланси – міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції, міжгалузевий матеріально-фінансовий баланс.

22.Суть методів дослідження р.е

Багатовимірність економічних явищ і процесів вимагає адекватних методів їх пізнання. Поняття "метод" походить від грец. -- шлях дослідження. В сучасній загальній економічній теорії визначились два основні напрями: вивчення вартості та додаткової вартості, а також ефективності виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих "русел" єдиної економічної науки особливо актуальним є сьогодні, коли потрібно, по-перше, встановити основні джерела кризового стану української економіки і, по-друге, виробити та практично реалізувати стратегію трансформації виробничих відносин.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

У наукових дослідженях т/о і розміщення ПС використовується наступні методи:

1) Системний аналіз. Можна порівнювати різні варіанти розв’яз проблем удосконал розміщ вир-ва і вибирати для практичн викор кращі. Дає змогу розгляд кожну велику екон проблему як особливу сис-му взаємодії з іншими.

2) Економічні методи використов у проектних розробках, при обгрунтуванні розміщ ПС. Нескладні балансові розрахунки вир-ва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, які називають традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належ до точних або нових методів.

3) Балансовий метод. У предпланових дослідженнях викор сис-ма матер, фінанс ат інших балансів. Розробл баланси труд. ресурсів, грошових доходів і видатків насел, територ баланси потужностей буд оргнізацій, баланси місцевих буд. матеріалів, виробів металообробної пром-ті та ін. Баланси є звітні та планові.

4) Техніко-еономічні розрахунки застосов на проектній стадії обгрунтув розміщ під-в і територ розвитку вир-ва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення під-в і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховуються показнки матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.

5) При визначенні ефективності функціонування гос-ва під-ва використовують систму вартісних показників: валову та товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість онсовних виробничих фондів, матеріальні витрати та капітльні вкладення.

6) Аналіз теритріальної організації вир-ва передбачає використання економіко-статистичних методів. З-поміж них найпоширенішими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.

7) Порівняльний спосіб вивчення економічних і економіко-географічних явищ, їх конкретизція та генералізація.

8) Картографічний метод. Економічне картування є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв’язку предметів та явищ. Особливе значення має вимірювання економічних відстаней ( за ізолініями тарифів на первезення пасажирів і вантажів), густоти населення.

9) Економіко-математичних методів. формалізований опис екон явищ і процесів у вигляді відповідних моделей – ситем математичних рівнянь. Найчастіше використовують 2 види економ.- математ. моделей: балансові та оптимізаційні. Балансові моделі будуються у вигляді систем шахових таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси вир-ва й розподілу прод-їю Оптимізаційні моделі є вищою формою техніко- економ. розрахунків. Їх основне призначення- вибір оптимального варінту розміщення не тфльки під-в та галузей, а й ТВК. В оптимізаційних моделях умови задач і розв’зок їх можутть бути подані в табличній( матричній) або графічній (мережній) формі.

23.Суть екон.методів регіон. Аналізу

Оцінку регіонального доходу можна здійснювати за двома методами. Перший полягає в ретельному аналізі регіону незалежно від стану інших регіонів. При цьому аналізуються показники, які характеризують промисловість, населення, споживання електроенергії, банківську заборгованість, оптову і роздрібну торгівлю, а також особисті доходи на основі податкових декларацій. Крім того, можна використовувати дані, отримані в результаті вибіркових обстежень та інших контактних методів.

Найпридатнішим способом є другий метод, який дає можливість з максимальною точністю визначити валовий дохід регіону та його окремих компонентів (секторів економіки) і пропорційний розподіл отриманих результатів між регіонами, використовуючи найкращі комбінації наявних індикаторів.

Якісний аналіз дає можливість визначити вплив окремих факторів на суспільний розвиток регіону в їх взаємозв’язку з показниками соціально-економічного розвитку. До факторів зростання фізичного обсягу ресурсів споживання належать: збільшення обсягів виробництва продукції у галузях; зміна темпів зростання виробництва; зміна матеріаломісткості виробництва; зміна питомої ваги втрат; зміна сальдо між територіальними економічними зв’язками, зміна ефективності нагромадження.

Методикою для оцінки рівня життя населення передбачається така система зведених вартісних показників:

ВРП на душу населення;

НД на душу населення;

загальне споживання населенням матеріальних благ і послуг на душу населення і всього;

реальні доходи на душу населення в цілому і за окремими соціальними групами;

реальні доходи з обліком суспільних послуг на душу населення в цілому і за окремими соціальними групами;

реальна заробітна плата робітників і службовців;

індекс вартості життя (індекс споживчих цін) в цілому і за окремими соціальними групами.

24Структура р.е.п.

егіона́льна полі́тика — 1) сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, тобто пов'язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку. В орбіту регіональної політики включаються такі напрямки:

співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки; внутрішні і зовнішні фактори і засоби;

співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління);

ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів;

ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави);

регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо.

З регіональною політикою тісно пов'язані регіональне планування і програмування. За своєю структурою регіональна політика може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну та ін. Основні соціально-економічні аспекти в регіональній політиці пов'язані з територіальним поділом праці, формуванням народногосподарських комплексів, економічним районуванням і загальнодержавним плануванням (програмуванням) соціально-економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

2) сфера діяльності регіональної (місцевої) влади щодо управління соціально-економічним розвитком регіону (міста).

25.Завдання ДРЕП

ДРЕП – сукупність організаційно-правових та екон заходів спрямов на стимулюв еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використ їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищ життєвого рівня насел та охорони навколишнього прир. сер-ща, вдосконалення терит. організації сус-ва.

Основні цілі:

Стовр необхдних правових та екон умов з метою забезпеч кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-екон. розвитку, еколог. безпеки, задовол матер і культурн потреб насел.
Примноження нац. багатства У. на основі ефективн використ прирдн-ресурсного та виробн-технічного потенціалу кожного регіону країни.

В екон сфері – ефективний розвиток і раціон. розміщ ПС, використ. переваг ТПП та екон кооперування вир-ва, розвиток міжрегіонал. екон. зв’язків.

У соц сфері - підвищ добробуту і забезпеч необх умов життя насел, реалізації прва всіх громадян на вільний вибір місця докладання праці.

В еколог. сфері – досягнення природ-господар збалансованості регіонів, охорона навкол сер-ща та відтвор природн ресурсів.

Прешочергові завдання:

-Створ нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів

Забезпеч раціональн сис-ми природокористув у регіонах

-Розробка та реалізація держ програм соц.-екон. розвитку окремих регіонів

-Сприяння формуванню регіональних ринків, створенню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах

-Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжнародного співробітництва регіонів, насамперед з державами- колишніми республіками СРСР

-Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих наодів), яке повертається на місця традиційного проживання

26,Механзміз реалізації д.р.е.п

інструментом реалізації ДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим. Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Реалізація д.р.е.п і стимулювання господарської діяльності регіонів передбачає створення і організацію д-сті вільних спеціальних економ. зон на терторії пріоритетного розвитку.За допомогою с.е.з. важливе формування передумови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць,структурного оновлення виробництва,підвищення конкуирентносроможності продукції. держава здійснює загальнонаціональні програми для розв'язання найважливіших регіональних проблем • забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;

• фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

• надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державні інтереси.

27.адміністративні та економічні регулятори д.р.е.п

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі. Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом

28. прямі,непрямі заходи держ. регулювання регіонального розв.

Заходи прямого регулювання:

• затвердження спеціалізації та програми створення технополіса; • фінансову участь у створенні базової інфраструктури; • фінансування національних науково-технічних програм із розробки основних видів наукоємної продукції й технології; • надання спеціальних позик під конкретні науково-технічні проекти, що повертаються тільки в разі комерційного успіху нової технології або продукції; • розміщення державних науково-дослідних лабораторій у технополісі; • часткове фінансування фундаментальних досліджень в університетах та інших науково-дослідних організаціях технополіса; • фінансову підтримку пріоритетних нових (у тому числі цілком нових) виробництв, надання їм цільових позик; • розміщення державних (у тому числі військових) замовлень і забезпечення масових закупівель; • протекціонізм нового наукомісткого сектора в економіці.

Непрямі заходи:

• стимулювання дослідних і проектних робіт: спеціальні податкові пільги, прискорена амортизація фондів, пільгова оренда державних фондів та ін.; • стимулювання Інн. діяльності (часткове звільнення від податків ризикового бізнесу, створення їм неоподатковуваних 53 страхових резервних фондів, надання субсидій тощо); • вільний доступ до обладнання і патентів, що перебувають у державній власності; • створення державних інформаційних, консультаційних та інших центрів з обслуговування і служб; • надання допомоги в підготовці й перепідготовці персоналу; • забезпечення домовленості з приватними банками про надання організаціям і під-ва м технополіса пільгових кредитів; • сприяння об'єднанню дослідників, виробників у спілки та асоціації, укладання між ними спільних науково-технічних проектів і різноманітних угод; • прийняття тимчасових пільг у законодавстві (обмеження антимонопольного законодавства та ін.); • захист внутрішнього ринку, ринку нової наукомісткої продукції. Основною тенденцією в сучасній політиці державного регулювання процесів створення і функціонування технополісів у розвинених капіталістичних країнах вважається поступова заміна заходів прямого (в тому числі фінансового) регулювання побічними важелями, стимулювання приватних фінансових вкладень при скороченні частки державних вкладень. Для японської економіки характерна ще й тенденція до поступового скорочення державного регулювання і розширення управління на місцях регіональними органами влади.

29.бюджетно-фінансові важелі дреп

державна регіональна фінансова політика передбачає застосування відповідної системи бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормативів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цього є створення й використання загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій наданням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення доходної бази депресивних територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення державного контролю за їх раціональним використанням. Основними функціями місцевих бюджетів є:

• формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;

• розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки;

• контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ, підвідомчих органам місцевого (регіонального) самоврядування.

Регулюючі доходи:1)відрахування від держ.податків2)дотації субсидії3)кошти оримані за взаєморозрахунками

За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідної та видаткової частин.

Доходи

І. Власні доходи

1 . Податки на майно 2. Платежі за використання природних ресурсів: у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю

3. Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки та збори 4. Інші власні доходи

II. Регулюючі доходи

1 . Податок на прибуток 2. Прибутковий податок з фізичних осіб 3. Податок на додану вартість 4. Акцизи 5. Дотації з державного й регіонального бюджетів 6. Субвенції з регіональних бюджетів 7. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами

Видатки

І. Фінансова підтримка галузей народного господарства

1. Промисловість, будівництво 2. Сільське та рибне господарство 3. Транспорт, дорожнє господарство 4. Житлово-комунальне господарство

II. Соціально-культурні заходи

1 . Освіта 2. Культура і мистецтво 3. Охорона здоров'я 4. Соціальна політика

III. Управління

IV. Правоохоронна діяльність

V. Інше

30міжрегіональн,прикордонне спів-цтво

Міжрегіональне співробітництво-будь-які зв язки,що встановлюються і існують між регіонами різних державних утворень

Міжрегіональна співпраця дає можливість більш ефективно використовувати наявні економ. і ресурсний потенціал,покращити самозабезпечення продукцією,яку виробляють регіони, визначитись з імпортною конкурентно спроможною продукцією.

Прикордонне співробітництво- передбачає співпрацю між територіями розташованими вздовж сусідніх держав.Відіграє роль каталізатора,що до нас прикордонних терит. До середньоєвропейського рівня,сприяючи вільному руху товарів,людей. Капіталу ,через кордон.сприяє мобілізації місцевих ресурсів та підвищенню ефективності їх використання,робить можливим об єднання зусиль різних держав дял розв язання певних питань функціонування транскордонного простору

У законі Украхїни про транскордонне спів-тництво жазначається що метою держ.політики є:створення умов для підтримки і заохочення участі у цих процесах,суб єктів господарювання ; розвиток взаємовигідних зв язків; підвищення соц.-економ розв. Регіонів та якості життя нас.

Заходи активізації розв. Прикордонних регіонів і інтенсифікації зовн.економ.зв язків:

-розроблення держ.цільової програми

-створеня сез

-раціональне і ефективне РПС та забезпечення зайнятості працездатного нас

-упорядкування і спрощення процедури прикордонного і митног,міграційного контролю для громадян,які проживають на терит. Прикордонних обл.

-сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій д-сті

-спрощення митного оформлення експ-імп. Операцій між суб єктами зовнеконом. Д-сті розташованих по терит. прикордонних обл.

-вкладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління

-створення єдиного інф. Простору прикордонних обл.

31,засади управіння держ та комунальним сектором

В основі формуванні комунального сектора економіки занходиться комунальна власність в якій перебувають:

-житловий і нежитловий фонд,що належить місцевим радам

-освітні заклади,заклади охорони здоров я,об єкти соц.. обслуговування

-міський транспорт

С-ма управління сектором комунального господарства передбачає:

-визначення кола підприємств,які повнісю підпорядковуються місцевим органам влади і виконують їм властиві ф=ії

-визначення механізму і засобів впливу територіальних громад на господарську д-сть комунальних підприємств

-встановлення контролю за д-стю керівників комунальних підприємств

-урегулювання розмірів і контроль за відрахуванням надходжень і прибутків комунальних підприємств до місцевих бюджетів

Принципи управління комунальним сектором:-узгодження держ,регіональних і імсцевих інтересі,тобто принцип триєдиної політики у розвитку комунального господарства

-диференційований підхід до вибору форм і методів управління

-оптимізація структури органів управління

-комплексно-цільовий підхід до організації с-ми управління

М.Чернівці

Функціонування міського житлово-комунального господарства забезпечують 23 комунальних, 4 приватних підприємства та 1 товариство. В них працює 3,7 тис. зайнятого населення.

Відбуваєть реформування житлово-комунального господарства, забезпечення його фінансово-економічної стабільності, підвищення рівня обслуговування споживачів та покращання благоустрою міста.

Житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста нараховує 3400 будинків загальною площею 2,34 млн. кв. м. Цей фонд утримують 9 комунальних житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств (КЖРЕП), 4 приватних підприємства та 1 товариство, які забезпечують утримання жилих будинків та прибудинкових територій комунальної власності. Окрім того, 6 приватних підприємств і одне дочірнє підприємство КЖРЕП №12 обслуговують та утримують прибудинкову територію, прибирають прилоткову частину доріг та тротуари загальною площею 206,3 тис. кв. м.

33. господарський комплекс України

Національна економ-конституційна економічна,організаційна єдина с-ма взіємопов язаних галузей і сфер д-сті людей,які характеризуються відповідною пропорційністю,взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державою території

Основою формування і розвитку нац.-господарського комплесу країни є її конституція і закони,які регулюють відносини виробництва,розподілу,споживання.

Нац-економ. с-ми характеризують:

-ознаки нац..сувернітету-незалежність,нац..державність,суверенітет виконавчої влади

-ресурсно-виробничі ознаки-трудовий потенціал,науковий і технічний потенціал,природно-ресурсний потенціали

-господарсько-організаційні ознаки:

Нац..фінансова кредитна сс.-ма,нац.. грошова одиниця, нац..митна с-ма,нац..виробнича інфраструктура

-Товарообмінні ознаки:внутрішні ринки товарів,РОБІТ І ПОСЛУГ,ВНУРІШНІ РИНКИ ЦІНННИХ ПАПЕРІВ,С-МА виходу на світові ринки

Господарський комплекс складають:-нас. І к-сть зайнятих в економіці,-основний і оборотний капітал,-галузеві пропорції,-обсяг і структура нац..продукта

Нац.економ. с-ма має галузеву с-му організації,виробництва,управління

Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування

34.Населення,суспільні категорії нас

Населення – це сукупність людей, яка природно й історично склалася і безперервно відтворюється у процесі життя. Населення разом із природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. населення та кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює можливості економічного розвитку країни.

Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш продуктивною силою суспільства

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Працездатний вік – поняття узагальнене, що визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається: для жінок — від 16 до 54 років, чоловіків — від 16 до 59 років включно.

Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.Безробітне нас-частина нас. Працездатного віку,тимчасово не зайняте у суспільно-корисній д-сті,яка не заробляє доходів. Все це створ. негативну демограф. ситуацію, яка дещо відрізняється в регіонах: Зах-Україн (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська. Ів-Франк, Закарпатська, Чернівецька обл.) та Південний (Миколаївська, Херсонська обл. і Крим) регіони мають сприятливу демографічну ситуацію, але ситуація в інших 15-ти обл (Центр-Півн регіон) вкрай негативна і визначає загальнодержавні показники.

Найбільше насел прожив в Донецькій (5 млн.), Київській (4,5 млн.), Дніпропетровській, Одеській, Луганській, Львівській областях. Сер. густота насел - 86 ч/км2 найбільша вона в Донецькій, Київській, Львівській, Чернівецькій. Луганській областях. Зміни у розміщ пов'яз з історією засвоєння, природними та соц-екон факторами.

35.чисельність нас,природний приріст,людський капітал

Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Слід звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:

- по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

- по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

- по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;

- по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

Чисельність залеж від природн і механічн приросту.

Зараз в У. спостерігається від'ємний приріст насел. Це пов'яз із соц-економ, і з еколог факторами. Зростає смертність при зменшенні народжуваності. Значно зросла дитяча смертність. Механічний приріст насел залежить від міграційних процесів і станов різницю між імміграцією та еміграцією. Механ приріст майже нульовий, але якісні зміни негативні: від'їжджають з країни кваліфіковані робітники і науковці, а прибувають – біженці, переселенці, кримінальні елем-ти тощо.

36Міграційні процеси

під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця проживання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами. Соціально-економічна суть міграції населення полягає у забезпеченні кількісної та якісної відповідності між потребою у робочій силі та наявністю її у різних регіонах держави, а також у реалізації прагнень працівників задовольнити особисті потреби соціального, професійно-кваліфікаційного та духовного характеру. Класифікуючи міграції стосовно до будь-якої країни, виділяють зовнішню (міждержавну) і внутрішню. Зовнішня міграція за територіальним охопленням включає міжконтинентальні та внутріконтинентальні переміщення. Зовнішня (міждержавна) міграція існує в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній та ін. Внутрішня міграція — це переміщення населення в межах однієї країни.

Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції у межах сільської місцевості. Розрізняють також і міграції в межах окремих великих територіальних одиниць — області, економічного району, автономної республіки. У цих випадках міграції поділяють на внутріобласні та міжобласні, внутрірайонні та міжрайонні. За тривалістю міграції поділяються на постійні (безповоротні) та тимчасові (зворотні). Постійна (безповоротна) міграція — це переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання. Тимчасові міграції поділяються на маятникові, циклічні, епізодичні.

37Державна політика зайнятості

Форми, види, обсяги та результати зайнятості трудоактивної частини населення залежать від того, яку і як держава здійснює політику зайнятості свого населення. Взагалі соціальна й економічна політика держави - це певна система заходів цілеспрямованої діяльності суб'єктів даної політики на конкретному етапі розвитку держави, які розробляються і здійснюються на основі визначених принципів. Мета державної політики зайнятості полягає в тому, щоб шляхом правових, економічних і адміністративно-організаційних методів державного регулювання створити умови для максимально можливої зайнятості населення, підвищення продуктивності праці за рахунок чого забезпечити стале економічне зростання, підвищення добробуту і стабільності у суспільстві, а також необхідний захист безробітних та членів їх сімей. Відповідно до цього завданням державної політики зайнятості є: забезпечення надійного функціонування всіх інститутів, котрі визначаються як суб'єкти даної політики; здійснення науково обґрунтованого прогнозування процесів, які відбуваються на ринку праці. Державна політика зайнятості повинна базуватися на певних принципах, впровадження яких є обов'язковим для всіх інститутів держави. Основні принципи державної політики зайнятості містить стаття 3 Закону України «Про зайнятість населення».

38.Фінансова с-ма регіону

Усі фінансові системи мають певні характерні риси:

Ш кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

Ш кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

Ш між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

Ш фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

Ш залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи. Фінансовий апарат -- це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою. фінансова система -- це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян. В основі виділення органів керування фінансовою системою знаходиться її внутрішня структура. Загальне керування фінансовою діяльністю в Україні здійснюють органи державної влади. Фінансові ресурси регіону складаються з засобів місцевих (обласних, міських, районних тощо) бюджетів, а також засобів підприємств, що виділені на регіональний розвиток. Регіональна фінансова система повинна узгоджуватися з іншими елементами регіонального господарського механізму та загальною концепцією його перебудови. Головними податковими джерелами регіональних бюджетів протягом останніх років були основні регулювальні податки: прибутковий податок, податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств. Прибутковий податок є місцевим за своєю природою, оскільки саме на місцевому рівні він найнаочніше повертається платнику податків у вигляді суспільних фондів споживання. Позабюджетні фонди - особлива форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, які залучаються виконавчими органами державної влади до господарчого обігу. Переважна більшість цих фондів має виключно цільове призначення і використовується для забезпечення додатковими коштами економічних і соціальних потреб відповідних територій.

39.Доходи і видатки

За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідної та видаткової частин.

Доходи

І. Власні доходи

3. Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки та збори 4. Інші власні доходи

II. Регулюючі доходи

Видатки

І. Фінансова підтримка галузей народного господарства

II. Соціально-культурні заходи

1 . Освіта 2. Культура і мистецтво 3. Охорона здоров'я 4. Соціальна політика

III. Управління

IV. Правоохоронна діяльність

V. Інше

40.Значення податків

співробітники Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області, зміцнившись кадрово і професійно, здатен уміло виконувати свій найперший професійній обов’язок – надійно захищати економічні інтереси незалежної Української держави. Податкова служба Буковини, як і податкова служба України загалом, започатковує свою діяльність з постанови Ради Міністрів Української РСР від 12.04.90 року № 74 „Про створення державної податкової служби в Українській РСР”. Саме цим документом передбачалося створення нової структури, спеціально призначеної для справляння податків, в системі Міністерства фінансів УРСР. Основними напрямками розвитку служби стає створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва в Україні, належного відпрацювання питань забезпечення надходжень поточних платежів, стягнення податкового боргу, підвищення ефективності адміністрування податків та рівня їх добровільної сплати. В кінцевому результаті це сприяє збільшенню надходжень до бюджетів всіх рівнів.

Мобілізація належних платежів до бюджетів усіх рівнів набуває стабільної тенденції до зростання. для платників податків була створена автоматизована система приймання звітності, для юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в новому приміщенні податкової адміністрації обладнані окремі операційні зали, де за кілька хвилин обслуговується кожен, хто приніс здати баланс, декларацію чи інший документ. Серед головних напрямів діяльності – контрольно-перевірочна робота, примусові заходи до неплатників для мобілізації належних платежів у бюджет держави, співпраця з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, іншими контролюючими і правоохоронними органами, досягнення 100-відсоткової добровільної сплати податків.

Основні завдання та нормативно-правові засади діяльності

1 Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» від 11 червня 2009 року № 1507-VI

2 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11 червня 2009 року № 1508-VI

3 Закон України “Про засади запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 року № 1506-VI

4 • Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-XII

5 • Постанова КМУ від 26.05.2007 р. № 778 Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України

6 • Наказ ДПА України від 23.10.07 р. № 601 "Про затвердження Положення про державну податкову адміністрацію в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Севастополі"

7• Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-XII

8 • Кодекс професійної етики працівника державної податкової служби України

41.с-ма кількісної і якісної оцінки природних ресурсів

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо. Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу.

42.Джереал оборотного капіталу.

За джерелом формування оборотного капіталу: власний і позичковий оборотний капітал.Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між 2-м розділом активу балансу "Оборотні активи" і 4-м розділом пасиву "Поточні зобов'язання".

Позичковий оборотний капітал формується у формі банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості. Основні джерела формування оборотних коштів:

1. Власні джерела, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування.

2. Позичкові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями.Відомо, що через низку цілком об'єктивних причин (інфляція, зростання обсягів виробництва) у підприємства завжди виникає додаткова потреба в оборотних коштах. Тому підприємство використовує позичкові кошти: банківські та комерційні кредити, облігаційні позики. Поряд із банківськими кредитами джерелами фінансування оборотних коштів можуть бути також комерційні кредити інших підприємств і організацій, котрі оформляються як позики, векселі, товарні кредити, авансові платежі.

Підприємства користуються також і інвестиційними податковими кредитами, тобто тимчасово відстроченими податковими зобов'язаннями. Для одержання інвестиційного податкового кредиту підприємство укладає договір з податковою адміністрацією.

3. Додатково залучені джерела, які включають: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями, резервів за сумнівними боргами, благодійні та інші надходження.

43.Основний і капітал і його оборот

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.

43.природно ресурсний потенціал регіонів України

Природно-ресурсний потенціал – сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані і використані для досягнення певної мети. Найбільші запаси нафти і газу – у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській нафтогазоносних провінціях. Уже понад 100 років ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 років – природного газу в Передкарпатті. Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки (Прикарпаття), калійних солей (Івано-Франківська та Львівська області), кухонної солі (Донбас, Закарпаття), фосфоритів (Придніпров’я, Сумська та Харківська області).

Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів – флюсів, вогнетривких і формувальних глин, доломітів, кварцитів. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях.

Особливо багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних матеріалів, зокрема, вапняків, цементної сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

44.Природно-ресурсний потенціал України, його суть, структура і економічна оцінка.

Природно-ресурсний потенціал – сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані і використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. Відбиває споживчу варітість ресурсів, їх кориснсть для сус-ва. ПРП є одним з важливих факторів РПС і включає вже вивчені елементи природного середовища:

Природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матер вир-ві і в невиробничій діяльності, тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку ПС і вивченості можуть бути використ для задовол потреб людського сус-ва у формі безпосередньої участі у матеріальній діяльності.
Природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в сусп. вир-ві, тіла і сили природи,які при певному рівні розвитку ПС і вивченості можть бути використанідля задоволення потреб людського сус-ва у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Природні ресурси поділяються:

Промислові (вже розвідані на глибині до 1300 м і достовірно вивчені)
Балансові (всі пром запаси + розвідані на глибині до 1800м і менш конкретні)
Геологічні ( пром + балансові + приблизно оцінені)
Прогнозні запаси (визначені в залежн від геолог будови земної кори)

Економічна оцінка визначається тими сукупностями, які несе людина в зв’язку з використанням цих ресурсів. При анлізі та оцінці враховуються:

загальні запаси
якість
глибина залягання
необхідні затрати для збагачення
транспортні витрати для поставки до споживача

46.Суть і напрямки підвищення інноваційного потенціалу регіону на прикладі Чернівецької області.

З розвитком інноваційної діяльності пов'язують вихід вітчизняної економіки із кризового стану, зростання обсягів виробництва, вихід на нові ринки, адаптацію підприємств до ринкового середовища. Від результатів науково-технічної та інноваційної діяльності значною мірою залежить оновлення основних фондів, рівень технічної оснащеності підприємств, стан вітчизняної економіки, її конкурентоспроможність. Водночас проблема переходу на інноваційну модель розвитку не стільки науково-технічна чи організаційна, скільки фінансова, пов'язана з пошуком шляхів використання інвестиційних та кредитних ресурсів.

Інноваційна інфраструктура в регіоні повинна являти собою мережу взаємопов'язаних структурних одиниць, які надають необхідні послуги іншим суб'єктам інноваційної діяльності. Це повинні бути структури, основним видом діяльності яких є сприяння ефективній інноваційній діяльності в регіоні та за його межами. Важливим є принцип формування інноваційної інфраструктури, виходячи з її функціонального призначення. Оскільки найбільш болючою проблемою є забезпечення інноваційної діяльності фінансовими ресурсами, особливу увагу необхідно приділити формуванню кредитно-фінансової сфери інноваційної інфраструктури.

Зокрема, до основних диспропорцій, які намітились у формуванні структурної будови інноваційного потенціалу регіону та негативних наслідків, які вони спричиняють, належать:

● наявність значної кількості висококваліфікованої кадрової складової, проте відсутність фінансових ресурсів, необхідних для її повноцінного використання, призводить до непоправної втрати талановитих конструкторів, інженерів та винахідників;

● нестача фінансових ресурсів призводить до морального та фізичного старіння матеріально-технічної складової, що гальмує в часі, а інколи унеможливлює ефективне здійснення НДДКР, що зумовлює втрату інноваційної ідеї;

● недостатній рівень розвитку інноваційної інфраструктури ускладнює процесс формування та розвитку в регіоні джерел фінансування інноваційної діяльності, гальмує розвиток інформаційно-методичної складової інноваційного потенціалу та процес комерціалізації інновацій.

Для ефективного вирішення інноваційних регіональних проблем пропонується: формування організаційно-фінансових механізмів управління розвитком інноваційної діяльності; інтеграція ресурсів і інтелектуального потенціалу науки, промисловості й бізнесу для інноваційної діяльності; створення міжрегіонального ринку інновацій із залученням інвестицій; мотивація інноваційної діяльності в різних галузях економіки.

Чернівецька область займає вигідне транспортно-географічне положення

Область багата на природні ресурси. На території Буковини виявлено 4 нафтогазоносні родовища (Лопушнянське, Чорногузьке, Красноїльське, Шереметівське). В останні роки відкрито більше десяти нафтогазоперспективних площ у Вижницькому, Сторожинецькому і Путильському районах.

У надрах знаходяться досить багато цінних будівельних матеріалів. У Наддністрянщині в басейні р. Прут знаходяться значні поклади гіпсу й ангідриду. Північні і східні райони області багаті на мергелі і вапняки. У смт. Красноїльськ знаходиться перспективне родовище мармуру.Відповідно до галузевої структури виробництва область належить до індустріально-аграрної категорії. Упродовж останніх років економічна діяльність області відмічається стабільним зростанням багатьох показників. Це відбувається завдяки активній підтримці традиційних видів діяльності. Провідне місце в економіці області займають промисловість і сільське господарство.

У Чернівецькій області зосереджений значний науковий потенціал. Здійснюють свою діяльність науково-дослідні інститути: інститут термоелектрики НАН України, Чернівецькі відділи інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, інститут матеріалознавства НАН України, Чернівецькі філії інституту землевпорядження і Київського інституту автоматики, ПВНЗ Буковинськиий університет. Чернівецька область — це благодатний район багатопрофільного літнього і зимового гірничо-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування.

За своїм географічним розташуванням, багатими рекреаційними ресурсами, економічним потенціалом Чернівецька область є привабливим регіоном для розвитку міжрегіональної та міжнародної співпраці.

В 2005 році в туристичну галузь області інвестовано 45 мільйонів гривень, створено понад 800 робочих місць. Триває спорудження чотирьох туристичних комплексів в Придністров'ї

47. Регіональні міжгалузеві комплекси – це сконцентровані виробництва взаємопов’язаних суміжних галузей.

Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макрорайон в межах України - це система, у складі якої функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а будь-яка адміністративна область розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів у межах адміністративних областей, виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

Сучасна економічна наука в україні виділяє такі міжгалузеві комплекси:

-У соціальній сфері – соціальний

-У промисловості – паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, нафтохімічний, лісопромисловий.

-У сільськ. Госп. – рослинницький тваринницький

-У будівництві – капітальне будівництво і виробн.. буд.мат

-У транспорті – транспортний

Соціальний комплекс об’єднує галузі нац..економіки які стосуються відтворення людини і її рівня життя.Належать:сфера послуг,вир.товарів нар. Спожив., доходи і рівень життя населення,споживчий ринок.сСфера послуг – житловий сектор,комунальні послуги,соціал.-культ.послуги,охор.здововя.Комплекс вир.тов.нар.спож. охоплює харчову,легку промисловість,підприємства машбуд.,деревообробки,хімії,буд.мат.

Паливно-енергетичний коспл..в Україні його базові формування є такі види палива: вугілля,нафта,газ,торф,горючі сланці.Відповідно сформ.такі регіони:1.бугільниі басейни(Донецький кам.вуг.бас,Львівсько-волинський,Дніпропетровський буровуг.) 2.нафтогазоносні провінції та області.(смуга від Чернігівської обл.. до Донбасу,Карпатський регіон, на Волині. Пд.. України)

Металургійний комплекс за складом його поділяють на чорну та кольорову металургію. Чорна – галузь спеціалізм України в загальному поділі праці країн східної та центральної Європи.(видобуток залізної,марганцевої руд,вапняків,глин,виробництво коксу,виплавлення чавуну,сталі,вир-цтво прокату труб,використ.відходів металургії.) промислові райони ч.м.:Придніпровський,Донецький,Приазовський.

Кольорова металургія-комплекс підприємствк.м. видобуває,збагачує,переробляє руди кольорових рідкісних металів.Його структуру формує виробн.. сплавів,прокат кольор.металів,переробка вторинної сировини.

Маш.буд.комплекс.Виробництво машин різного призначення поглиблює поділ праці,спеціалізацію виробництв та виготовл.окремих комплектувальних для конкретних машин на розвиток і розміщ.маш.буд.підпр.впливають такі чинники: сировинний,споживчий,трудовий,науковий.

Підприємства хімічного і нафто-хім. Комплексу розміщені на Прикарпатті,Донбасі,придніпров*ї і в криму.У великих містах України – будівельного,лісопромисл. – зх.Україна,пд..Укр.

Сільськ.госп.комплекс.-друга після промисловості сфера вир.цтва.По ньому зосереджу.майже 25%основного виробничого капіталу.Особливості:основний засіб вир-цтва – земля,наділена родючістю,рослини і твар. Є засобоми і предметами праці.Характерні природні цикли вир-цтва.

48. Мікроекономічне районування.

Економічне районування – це обґрунтований науковий поділ країни на економічні райони,що сформувались історично або формуються у процесі розвитку продуктивних сил на основі поділу праці.

Низові ланки – первинні ланки, наприклад територіал. Виробн.. комплекс.

Мікрорайонування – передбачає поділ мезорайонів на мікрорайони.

Район мікроекономічний — низові або локальні господарські комплекси у низових адміністративних районах з суто місцевими економічними зв’язками.

Мікроекономічні райони, які займають невелику територію, мають 1-2 галузі спеціалізації і в адмін. відношенні відповідають адм. районам

49.Київський мезаекономічний район

Мезоекономічне районування-обгрунтований поділ країни на райони,які поєднують суміжні територіально-адміністративні мікроекономічні с-ми за критеріями спільності території,характеру розселення, структури економіки

Основою мезоекономічного районування є терит-адмініст область -це вище від попереднього рівня терит-адмін с-ма,оскільки вона охоплює10-20 ееоном-адміністр районі

Мезоеконом. Районування:

1)моноадміністративний мезоекономеконом район. Центр:мезо- чи макрополіс з ознаками промислового вузла; межі:терит-адмініст область України

2)полі адміністративний мезаеконом район:

Центр макрополіс з ознаками промислово-транспортного вузла

Межі: 2 і більше терит-адмінстр. області

Район складається з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської і Вінницької обл.. Визначна риса району — його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше — геополітичне. У внутрішньому поділі праці. спеціалізується на неметаломісткому, працемістко-му машинобудуванні, сільгоспмашинобудуванні, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Така структура господарства району зумовлена обставинами його формування й розвитку.

Природні передумови. Територія району розташована у межах Східно-Європейської платформи. У тектонічному відношенні район складається з трьох частин: найбільший за площею — Український щит з виходами на поверхню кристалічних порід; на Лівобережжі — Дніпровсько-донецька тектонічна западина; на крайньому північному сході до меж району заходить Воронезький масив, перекритий товщею осадових порід. Згідно з геологічною будовою розміщуються мінеральні ресурси району.

На півдні й південному заході розташувався Дніпровський буровугільний басейн (головні родовища — Олександрійське, Ватутінське, Коростишевське). З Дніпровсько-До-нецькою западиною пов'язані родовища нафти (Леляків-ське, Гнідинцівське) та газу (Талалаївське) в Чернігівській області. Полісся багате на поклади торфу (Бучманське, Замглайське тощо).На півдні району є родовища уранових руд. Південна частина району зосереджує значну частину найкращих чорноземів країни. Чималі пасма лісів зосереджені переважно в Житомирській, Київській та Чернігівській областях. Водними ресурсами район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же — головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. В межах району на ньому діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС. Головні галузі спеціалізації: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри — Київ, Житомир, Біла Церква, Умань. Транспортний комплекс — один з найрозвинутіших в Україні. Київ — авіацентр міжнародного значення. Район перетинають важливі магістралі, що проходять транзитом або виходять з Києва: Київ — Харків, Київ — Львів, Одеса — Київ — Москва, Київ — Кишинів — Бухарест — Софія, Київ — Брест — Варшава та ін.

50.Львівський мезоекономічний район

Мезоеконом. Районування:

2)полі адміністративний мезаеконом район:

Центр макрополіс з ознаками промислово-транспортного вузла

Межі: 2 і більше терит-адмінстр. області

До складу району входять Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Закарпатська та Чернівецька області. Це — найбільший район в Україні за площею. розташований поблизу географічного центру Європи, має зручне транспортне сполучення як із східноєвропейськими, так і центральноєвропейськими державами. Водночас район досить віддалений від основної металургійної бази України, від чорноморських портів. Він має різноманітні корисні копалини, сприятливі агрокліматичні умови, лісові багатства, значні трудові ресурси. Це зумовило спеціалізацію району на переважно неметаломісткому, працемісткому машинобудуванні, гірничодобувній, хімічній промисловості, багатогалузевому агропромисловому комплексі, легкій і лісовій промисловості. Тут найбільше значення має Львів-сько-Волинський кам'яновугільний басейн, а також родовища фосфоритів в Придністров'ї. На півночі району є поклади торфу. Район багатий на сировину для будівельної промисловості. Полісся зайняте дерново-підзолистими ґрунтами, природна родючість яких невисока. Гірські райони вкриті бурими лісовими ґрунтами, центральна площа Поділля — сірими лісовими, східна частина — опідзоле-ними чорноземами. Окремими пасмами в Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській областях вкраплюються родючі типові чорноземи. зосереджені найбільші й найкращі за якістю ліси країни. Водними ресурсами забезпечений краще, ніж країна в цілому. Щільність населення тут — 83 чол./км2, Природний приріст населення в районі невисокий. Питома вага району в валовому продукті країни становить 18,3%, поєднуються матеріаломісткі й енергомісткі (гірничо-хімічна, паливно-енергетична, лісохімічна й деревообробна, цукрова промисловості) галузі з нематеріаломісткими, працемісткими (точне машинобудування, легка промисловість). Промисловість здебільшого працює на власній сировині, але використовує й девізну (метали, газ, нафтопродукти, бавовна) Паливно-енергетичний комплекс представлений Львів-сько-Волинським вугільним басейном, родовищами нафти й газу у Передкарпатті. Електроенергетична мережа, крім теплових електростанцій включає також Рівненську й Хмельницьку АЕС, гідроелектростанції в Закарпатті (Теребля-Ріцька) й на Дністрі (Дністровська ГЕС). Машинобудівний комплекс складається з електронного й електротехнічного машинобудування, виробництва автомобілів, автокранів, сільськогосподарської техніки.

51.Харківський мезоконмічний район

Мезоеконом. Районування:

2)полі адміністративний мезаеконом район:

Центр макрополіс з ознаками промислово-транспортного вузла

Межі: 2 і більше терит-адмінстр. Області

Харківська,Сумська ,Полтавська обл

52.Дніпропетроський мезоекономічний район

Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська

Мезоеконом. Районування:

2)полі адміністративний мезаеконом район:

Центр макрополіс з ознаками промислово-транспортного вузла

Межі: 2 і більше терит-адмінстр. Області

53.Донецький мезоекономічний район

Мезоеконом. Районування:

2)полі адміністративний мезаеконом район:

Центр макрополіс з ознаками промислово-транспортного вузла

Межі: 2 і більше терит-адмінстр. Області

Донецька,Луганська

54. одеський мезоекономічний район

Мезоеконом. Районування:

2)полі адміністративний мезаеконом район:

Центр макрополіс з ознаками промислово-транспортного вузла

Межі: 2 і більше терит-адмінстр. Області

Район складається з Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської та Херсонської областей та м Севастополь. Площа району — 113,4 тис. км2 (18,8% загальноукраїнської території), населення — 7,7 млн чол. (15,2%). За основними економічними показниками (валовий внутрішній продукт, основні фонди, інтегральний природно-ресурсний потенціал, валова продукція сільського господарства) Причорноморський район посідає четверте місце в Україні, але його питома вага поступово зростає.

Специфіка економіко-географічного положення, сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів — усе це вплинуло на формування територіально-господарського комплексу з розвинутою промисловістю, багатогалузевим транспортом, рекреаційним і агропромисловим комплексами. Економіка району базується на машинобудуванні (насамперед, на суднобудуванні й судноремонті, сільгоспмашинобудуванні, верстатобудуванні), харчовій, легкій промисловості, зерновому господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському транспорті.

55 пн.Эвропа

країни Північної Європи: Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Велика Британія, Ірландія, Ісландія

Загалом Західна Європа (як і Східна), характеризуються досить складною і несприятливою демографічною ситуацією. По - перше, це пояснюється низькою народжуваністю і низьким рівнем природного приросту. Найбільш низька народжуваність в Греції, Іспанії, Італії, ФРН (до 10%). У ФРН спостерігається навіть спад населення. Одночасно міняється і віковий склад населення у бік зниження частки дитячого віку і підвищення частки не молодого віку. Все це призвело до зміни субрегіону у світовій системі зовнішніх міграцій населення.

Регіон Європи займає перше місце у світовому господарстві за розміром промислового і сільськогосподарського виробництва, за експортом товарів і послуг, за запасами золота і валюти, за розвитком міжнародного туризму. Але економічну потужність субрегіону визначають перш за все 4 держави: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. З інших країн західної Європи найбільшу економічну вагу мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія, Швеція. Економіка цих країн спеціалізується як правило, на окремих галузях. Малі і середні країни субрегіону беруть активну участь у всесвітніх економічних відносинах. Найбільш високого рівня відкритість економіки досягла у Бельгії і Нідерландах, а також у мікро державах - Андоррі, Мальті, Ліхтенштейні, Сан - Морино, Монако. Найбільш низьким рівнем економічного розвитку характеризується Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція. ”Обличчя” Західної Європи в міжнародному географічному розподілі праці визначається передусім розвитком промисловості.

Паливно - енергетичний комплекс Західної Європи донедавна спирався на власні ресурси, в структурі цих ресурсів переважало вугілля. Зараз спостерігається скорочення частки вугілля ( близько 20%) і перехід на нафту і природний газ. Частка нафти і газу складає в паливно - енергетичному балансі складає близько 45 %. На ТЕС виробляється понад 50 % електроенергії, на ГЕС бл. 15%, хоча гідроенергетичний потенціал в основному вже освоєний. Важливе місце в структурі електроенергетики - особливо Франції, Бельгії, ФРН, Великобританії займають АЕС.

Металургійна промисловість в основному сформувалась ще до епохи НТР. Чорна металургія розвивається передусім у країнах, які забезпечені металургійним паливом або сировиною (ФРН, Великобританія, Іспанія, Франція, Бельгія, Люксембург). Після другої світової війни центри металургії стали розміщуватись в морських портах з орієнтацією на імпорт. Останнім часом у чорній металургії спостерігається тенденція до будівництва заводів менших за розміром. Розвиваються також галузі кольорової металургії: - виплавка алюмінію у Франції, Італії, Швейцарії, Норвегії, Греції, Австрії; виплавка міді - у ФРН, Франції, Великобританії, Італії ,Бельгії.

Хімічна промисловість у Західній Європі займає друге місце після машинобудування. Важливою зміною у структурі галузі протягом останніх 20 років була її переорієнтація на вуглеводневу сировину. Великі центри нафтохімії розташовані біля Рейну, Темзи, Сейну , Ельби, Рони; в них ця галузь поєднується з нафтопереробкою.

Легка промисловість Західної Європи переживає важкі часи хоча на початку 20 ст. Легка промисловість Європи займала перше місце у світі. Старі текстильні райони у Великобританії, Франції, Італії продовжують працювати, але їх значення помітно знизилося, крім того легка промисловість переміщується в південну Європу, де є великі резерви дешевої робочої сили. У багатьох країнах зберігаються багаті національні традиції у виробництві меблів, музичних інструментів, виробів зі скла і металу, прикрас, іграшок.

Сільське господарство субрегіону загалом високорозвинене і займає помітне місце у світовому с/г. Тут виробляється до 15% зерна, бл.15% м'яса і 30 % молока По основних видах с/г продукції більшість країн повністю забезпечує свої потреби і експортує частину продукції В аграрному секторі зберігаються великі відмінності між країнами. Цьому також сприяють природні відмінності Транспортні магістралі західної Європи становлять єдину регіональну транспортну систему. Тут дуже висока густота руху, велика роль міжнародних і транзитних перевезень. Головну роль відіграє автомобільний транспорт , мережа автошляхів постійно зростає , а мережа залізниць зменшується. Велике значення мають також морські і річкові шляхи. У місцях перетину сухопутних і внутрішніх водних шляхів виникли великі транспортні вузли. Аналогічними вузлами є також великі морські порти, що перетворилися в наш час у портово - промислові комплекси.

56.Західної Європи: Німеччина, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Нідерланди, Бельгія, Франція, Монако

Європейський регіон знаходиться на крайньому заході материка Євразія. Тут розташовано 25 держав, які разом виробляють 1/4 продукції промисловості і 1/5 продукції сільського господарства світу. До економічно розвинутих країн належать Німеччина, Великобританія, Франція та Італія; до малих промислово розвинутих країн - Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія; до середньорозвинутих - Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія. Є також в Європі країни-карлики - Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн, кількість населення яких не перевищує 20-25 тис. чоловік кожна.Звідси почалися Великі географічні відкриття, тут зародився капіталізм, відбулася перша промислова революція.

Мінеральні ресурси Західної Європи досить різноманітні, але їх запаси значно вичерпані. Мало залізних руд та руд інших металів. Споживаються переважно Імпортовані паливні ресурси. Велике значення мають поклади бурого вугілля у Німеччині, газу у Нідерландах, урану у Франції, нафти й газу на шельфі Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії. З-поміж інших корисних копалин трапляються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія), калійних солей (Франція, Німеччина). У цілому забезпеченість Корисними копалинами нижча, ніж у центральне та східноєвропейських країнах.

Ґрунтовий покрив в регіоні досить різноманітний, але родючих грунтів мало. Невисока родючість грунтів компенсується продуманою меліорацією території.Лісів промислового значення також мало, вони (особливо в середній Європі) виконують переважно рекреаційну функцію.

Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні використовуються для судноплавства, гірські і північні - багаті на гідроресурси. Питної води місцями де вистачає. Економічно активне населення становить 2/3 від загальної кількості працездатних. Причини цього полягають у невеликій кількості працюючих жінок (33-35 % від загальної кількості зайнятих), досить високому безробітті (15-17 млн чоловік щорічно.

У галузевій структурі зайнятості за останні десятиліття помітна тенденція різкого зростання зайнятих у невиробничій сфері і зменшення працюючих у галузях матеріального виробництва. У господарстві регіону важливу роль відіграють транснаціональні корпорації, що об'єднують капітали різних країн. Держави регіону сприяють їх розвитку, регулюючи правову та фінансову діяльність. На базі державно-корпоративного сектора в Західній Європі розробляються довгострокові програми економічного та соціального розвитку, які дають змогу розв'язувати зокрема регіональні економічні проблеми. Для цього створюють спеціальні фонди.

Західна Європа - потужний фінансовий центр світу. Крім взаємного обігу капіталу між країнами регіону відбувається міграція капіталу на світовому рівні. Фінансовими столицями тут є Лондон, Франкфурт-на-Майні та Цюрих. Особливістю економічного розвитку Західної Європи є й те, що найменш розвинуті країни мають найвищі темпи економічного розвитку, тоді як найпотужніші з-поміж них знижують темпи зростання. В результаті рівні економічного розвитку країн регіону в цілому вирівнюються. Проте розрив за головними показниками між окремими країнами поки що значний: найвищі показники ВВП на душу населення у 1994 році становили 25-35 тис. доларів (Швейцарія, Люксембург, ФРН, Швеція), а найнижчі - 5-10 тис. доларів (Данія, Норвегія, Греція, Іспанія, Португалія).

Транспорт регіону надзвичайно розвинутий, особливо автомобільний. Він виконує великий обсяг пасажиро- і вантажоперевезень. Зростає також роль трубопровідБрістолем. В центральній Англії склалися індутріальні райони Мідленд, Йоркшир і Ланкашир. Переважно аграрною є Північна Англія. Уельс, Шотландія Північна Ірландія - національні окраїни, що переживають складні економічн проблеми. Для них характерні значні проблеми із зяйнятістю населення. В Уельсі на базі кам'яновугільного басейну працює металургійна промисловість, сільське господарство спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби та овець. Шотландія має суднобудування, металургійні заводи, текстильну і електротехнічна-промисловість. Північна Ірландія (Ольстер) - найбільша соціальна проблема Ввеликобританії внаслідок протистояння католиків і протестантів. Тут найнижчі показники економічного розвитку. У Північній Ірландії найвища в країні зайнятість у сільському господарстві та найвищий рівень безробіття.

58Центральна Європа

Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив, розташований між Західною Європою та Північною Євразією, від Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні. Це території Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки Югославії, Албанії. А також - території молодих незалежних країн, колишніх європейських республік СРСР - Литви, Латвії та Естонії, Білорусі, України та Молдови (мал. 65).Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність - Центральноєвропейський регіон.

Природно-ресурсний потенціал країн регіону дуже різний. Мінерально-сировинна база представлена паливно-енергетичними ресурсами, рудною та нерудною сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішими є буре вугілля, яке переважно добувають відкритим способом. На кам'яне вугілля багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії. Нафтогазоносні провінції є на території Румунії (охоплює частково також Угорщину та Сербію), а також в Албанії та Хорватії Паливних ресурсів більше в північній частині регіону, рудних - на півдні. Запаси залізної руди незначні: більше їх у країнах Балканського півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія), є вона в Словаччині, Угорщині, Румунії. Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів: мідні та поліметалічні руди добувають як на півдні, так і на півночі. Найбільше мідних руд - у Польщі, бокситів - в Угорщині.З-поміж нерудної сировини є запаси кухонної солі (Польща, Румунія) та природної сірки (Польща).Різні грунтово-кліматичні умови спричинили істотні відмінності в якості земельного фонду, що є основою розвитку агропромислового виробництва.

60РФ

Росія (Російська Федерація) - одна з найбільших за площею, кількістю населення, економічним потенціалом країна світу. За площею вона посідає перше місце в світі, за кількістю населення - шосте.

Росія - євразійська країна: 1/3 території її знаходиться в Східній Європі, 2/3 -в Північній Азії. Російська Федерація знаходиться в межах арктичної, тундрової, лісотундрової, лісової, лісостепової, степової, напівпустельної, субтропічної природних зон. Грунти і рослинність на рівнинних ділянках розподіляються зонально і зони послідовно змінюють одна одну з півночі на південь. Співвідношення тепла» світла, зволоження, якості грунтів в кожній природній зоні створюють певні агрокліматичні умови для сільськогосподарського використання території. Найбільш придатні для землеробства - південь лісової, лісостепова та степова зони. Більша частина території країни спеціалізується на різних видах тваринництва. Великі запаси земель для нового освоєння є на півдні Західного Сибіру та на Далекому Сході. Нечорноземна зона європейської частини Росії після проведений відповідних меліоративних заходів також може бути інтенсивніше задіяна е сільському господарстві. ільське розселення більшою мірою визначається природними умовами, які впливають також і на господарську діяльність. Тому в степовій та лісостеповій зоні найбільша густота сільського населення. Тут села великі як за розміром, так і за людністю (500-1000 чоловік), а в Нечорнозем'ї, навпаки, переважають малі села (до 200 чоловік).

На демографічних процесах у країні позначилась сучасна ситуація в економіці й політиці, пов'язана з переходом до ринкових відносин. Вона призвела до зниження рівня життя, а в психологічній сфері - до втрати впевненості в майбутньому. Це позначилося насамперед на народжуваності, а отже, і на природному прирості населення, який нині в країні становить 0,7 %, а в окремих районах (Поволжя, Західний Сибір) має ще нижчі показники.

Водночас у Росії, порівняно з державами Центральної Європи, - незначний рівень безробіття. Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: більша частина населення зайнята в матеріальному виробництві і тільки третина -у невиробничій сфері.

61Азія Західна Азія Азербайджан БахрейнВірменіяГрузіяІзраїльІракЙорданіяКатарКіпрКувейтЛіванОб'єднані Арабські Емірати

ОманСаудівська АравіяСіріяТуреччина

Від Північної Америки відокремлена Беринґовою протокою, від Африки Суецьким каналом і Червоним морем, від Європи протоками Босфор і Дарданелли; умовний континентальний кордон з Європою проходить Східним Уралом і берегом Каспійського моря; 44,4 млн. км² (разом з поверхнею Каспійського моря) - близько 30% материкової поверхні Землі; найбільша меридіанна протяжність 8400 км, паралельна 8590 км. Розчленована берегова лінія (довжина 62 тис. км); численні півострови (Аравійський, Індійський, Індокитай, Мала Азія, Таймир) і острови (архіпелаги: Малайський, Філіппінський, Японський). Клімат від субполярного та полярного на крайній півночі до тропічного, дуже вологого на південному-сході і тропічного дуже сухого на південному заході, на більшості території виразно континентальний; на півночі тундра і зона хвойних лісів тайги (район вічної мерзлоти), в центральній та південно-західній частині степи, що переходять в напівпустелі та пустелі, на південному сході мусонні та тропічні ліси. Північно-східну А. (Росія).

Західну А. (включає Кіпр, Туреччину, Іран, Афганістан, Сирійську Арабську Республіку, Ліван, Ізраїль, Йорданію, Ірак, Кувейт, Саудівську Аравію, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Ємен — група країн Бл. і Сер. Сходу];

Південну А. (Пакистан, Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Бутан, Непал, Мальдівська Республіка);

Південно-Східну А. (М'янма, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, Філіппіни, Індонезія, Бруней, Східний Тімор);

Центральну А. (Монголія, зах. частина Китаю);

Східну А. (інша частина Китаю, Корея, Японія).

62Центральна Азія

Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменістан, Таджикистан)

До складу регіону входять незалежні країни: Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменістан, Таджикистан.

У них спільна історична доля та особливості господарювання. Водночас рівень соціально-економічного розвитку, особливості внутрішньополітичної ситуації, зовнішні політичні та економічні орієнтири, темпи та напрями процесів перебудови спричинили наявність істотних відмінностей між країнами регіону.Центральна Азія - це значна територія від Західно-Сибірської низовини до Памірських гір, від Алтаю до Каспійського моря. Між собою та з сусідніми країнами - Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном держави регіону сполучені залізницями та мережею автомобільних шляхів, що певною мірою нагадує відомий з давнини Шовковий шлях, що з'єднував Схід і Захід. Вихід до Каспійського моря забезпечує зв'язок регіону з країнами ЗакавказзяТериторія Центральної Азії розташована в зоні степів, напівпустель та пустель помірного поясу. На півдні піднімаються великі гірські масиви (Памір, Тянь-Шань, Копетдаг, Гісарський хребет (мал. 79), що займають понад 1/3 регіону. Наявність великих рівнинних ділянок у поєднанні з різко континентальним кліматом та недостатнім зволоженням сприяли розвиткові тут кочового скотарства, що було споконвічним традиційним заняттям населення. В оазисах південної частини регіону, що належать до районів давнього освоєння, розвивається зрошуване землеробство, Тут на Шовковому шляху виникли торгові міста - Бухара, Хіва, Самарканд.Регіон має значні запаси корисних копалин. Тут розробляються родовища газу, нафти, кам'яного вугілля, руд кольорових металів, особливо мідних та поліметалічних, ртуті, сурми, золота. Унікальне значення мають запаси мінеральних солей затоки Кара-Богаз-Гол.Оскільки сільське господарство розвивається переважно на зрошуваних землях, а розвиток металургійної та хімічної галузей промисловості потребує багато води, для всього регіону гострою є проблема водозабезпечення. Ця проблема викликала екологічну проблему Аралу. На інтенсивне зрошення розбиралась вода двох основних водних артерій регіону - Амудар'ї та Сирдар'ї. Тому Аральське море обміліло, утворилися навіть великі площі суходолу, гине унікальна морська фауна і флора. У повоєнні роки почала інтенсивно освоюватись спепова зона регіону. До господарського використання залучалися так звані цілинні землі. Дістали розвиток міста Акмола, Павлодар, Семипалатинськ.

Потужнішим і різноманітнішим економічним потенціалом у регіоні вирізняється Казахстан. Це індустріально-аграрна країна з розгалуженою добувною й обробною промисловістю, багатогалузевим сільськогосподарським виробництвом. Це - ядерна держава з розвинутим військово-промисловим комплексом. Решта країн має схожу структуру економіки з переважанням агропромислового виробництва, що базується на монокультурі бавовника, розвинутою добувною промисловістю та галузями первинної переробки продукції. Машинобудування орієнтовано на галузі, що визначають спеціалізацію в регіональному поділі праці. Це виробництво устаткування для вугільної, нафтової, будівельної промисловості та АПК. Так, потреби сільського господарства та легкої промисловості задовольняють підприємства, що виробляють зернові (Акмола) та бавовнозбиральні комбайни й устаткування для очищення бавовни (Ташкент). Устаткування для нафтової промисловості виробляють в Ашгабаті. Набули розвитку середнє та точне машинобудування, особливо електротехнічна промисловість, що дає змогу задіяти в суспільному виробництві наявний надлишок робочої сили.

63-64 пд. ,пд.-сх. АзіяПівденна і Південно-Східна Азія займає півострови Індостан, Індокитай і Малайський архіпелаг. Перед Другою світовою війною ця територія, за винятком Таїланду, входила до колоніальних володінь європейських країн і США. Нині т налічується 17 незалежних держав. Звільнення їх від колоніального ярма супроводжувалося жорстокими війнами і соціальними катаклізмами. Ще й досі розв'язані проблеми кордонів між Індією і Пакистаном, Індією і Китаєм. Релігійна общинна ворожнеча має місце в Індії і Шрі-Ланці. Більшість людей проживає в сільській місцевості. Безземелля і малоземелля селян, безробіття в містах - головні причини злиденних умов, хвороб, неписьменності, консервативних традицій. На найнижчому життєвому рівні знаходяться так звані племена і малі народи. Вони витиснуті у несприятливі місцевості і займаються збиранням плодів і вогнево-підсічним землеробством.Через Південну і Південно-Східну Азію проходять шляхи з Європи і Близькго Сходу на Далекий Схід і в Австралію. Найбільше значення на авіатрасах маю аеропорти Сінгапура і Бангкока, а на морських шляхах - Малаккська протока, проекти будівництва каналу через перешийок, що відокремлює півострів Малакі від материка.Природно-ресурсний потенціал. Південна і Південно-Східна Азія розташоваї в тропічному, субекваторіальному і екваторіальному поясах. Тут багато тепла, вологи і родючих грунтів (алювіальні, червоноземи і чорноземи вулканічного походження). Природні умови регіону дають можливість, по-перше, займатися землеробство протягом всього року і, по-друге, вирощувати культури, які вегетують протягом року. Брак вологи в тропічному і сухий сезон у субекваторіальному поясах змушують застосовувати штучне зрошення. Таку можливість дають багатоводні річки, що б руть початок в Гімалаях та в Тибеті. Район багатий на гідроресурси і тверду дереві ну. Корисні копалини різноманітні, найбільше значення мають руди металів.Територія Південної та Південно-Східної Азії терпить від посух і повені зв'язаних з мінливим характером мусонів, а також тропічних циклонів. Тут поширена ґрунтова ерозія, знищуються ліси. У 1970 році у дельті Гангу і Брахмапутр осподарство. Країни Південної і Південно-Східної Азії економічно найменш розвинуті в світі. Головне заняття населення - споживче землеробство, а в ньому - культура поливного рису. Батьківщиною рису є Індокитай. Рис вирощують переважно на алювіальних низовинах. Специфічною формою місцевого ландшафту є терасовані під рисові чеки гірські схили. За трудомісткістю робіт їх порівнюють з єгипетськими пірамідами. Тільки в Пакистані і на північному заході Індії головна культура - пшениця. Поширені бобові і олійні культури, цукрова тростина, різноманітні овочі і фрукти, а також «хліб» екваторіального поясу маніок (касава). Важливе місце в раціоні місцевого населення належить рибі, яку виловлюють у навколишніх морях і внутрішніх водоймах.

65ПнАмерика

Площа 52453 км2, разом з островами 24,25 млн. км2 (великі острови: Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення: 528 млн. (оцінка на 2008 рік).

Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з моря Лабрадор, затокою Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською затоками, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гренландською і Гудзоновою затоками.

На материку — великі держави: Канада, США, Мексика, а також сім невеликих держав: Беліз, Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор, Панама; у Карибському регіоні (Вест-Індія) — Куба, Гаїті, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Барбадос, Багамські о-ви, Гренада, Домініканська Республіка, Домініка, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Антигуа і Барбуда,а також острівні володіння ряду держав. Рельєф: крайня північна точка материка — край півострова Бутія у канадській частині Антарктики; крайня західна точка на материку — мис Принца Уельського, Аляска; крайня східна точка знаходиться на південно-східному узбережжі Лабрадору м. Сент-Чарльз; найвища вершина — гора Мак-Кінлі, Аляска (6194 м); найнижча точка — Бедуотер у Долині Смерті (-86 м). Великі рівнини, що простягнулися на території Канади і США, оточені гірським поясом на сході: Аппалачі, високогір'я Лаврентія; а на заході — Скелясті гори, Берегові гори, Каскадний хребет, С'єрра-Невада. Західні хребти простягнулися на південь до Мексики (С'єрра-Мадре). Водна система річки Міссісіпі охоплює центр Великих рівнин до Мексиканської затоки; низькі прибережні рівнини Атлантичного узбережжя спускаються до затоки Св. Лаврентія, затоки Фунді, затоки Делавер і Чесапікскої затоки.

Річка св. Лаврентія і Великі озера утворюють півмісяць (з озерами Вінніпег, Атабаска, Велике Ведмеже і Велике Невільниче) навколо гір Канадсько-Лаврентійського щита, звідки бере початок річка Гудзон. Гренландія (найбільший острів Землі, не рахуючи Австралії) з високим, покритим льодом плато із сильно порізаною береговою лінією (фіорди); особливості: озеро Верхнє (найбільший запас прісної води у світі); Великий Каньйон на ріці Колорадо; Національний парк Редвуд; у Каліфорнії ростуть найвищі у світі дерева; пустелі: Долина Смерті, Мохаве, Соноран; річки (довші 1600 км): Міссісіпі, Міссурі, Макензі, Ріо-Гранде, Юкон, Арканзас, Колорадо, Саскатчеван-Боу, Колумбія, Ред, Піс, Снейк;

Основні корисні копалини: великі запаси природних ресурсів і широкий внутрішній ринок дозволяють США бути могутньою державою, що не залежить від експорту, і найвпливовішою країною континенту. Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію і лляного насіння; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобуткоа нафти. У США найбільше в світі виробництво солі і друге нафти і бавовни; майже 30 % світового виробництва яловичини і телятини одержують у Північній Америці; населення 395 млн. (1990).

66.Загальна інформаціяСполучена з Північною Америкою Панамським перешийком; від Антарктиди відокремлена протокою Дрейка; 17,8 млн. км² суцільний континент (півострови і острови — 1 % площі); протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км; середня висота поверхні 655 м, найвища точка в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря); понад 49 % поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5 % — понад 2000 м; вздовж західного узбережжя тягнуться гори Анди з діючими вулканами: Льюльяйльяко (6723 м — найвищий на земній кулі), Котопахі, Санґай; на сході від Анд низовини: Оріноко, Амазонська (найбільша на земній кулі), Болівійська і Ла-Платська; у східній частині континенту розташоване Бразильське плоскогір'я, в північно-східній — Ґвіанське, на півдні — Патаґонія; в Південнії Америці є всі кліматичні зони південної півкулі: від екваторіальної на півночі, далі тропічної, субтропічної, зони помірного клімату і субполярної зони на крайньому півдні; в Андах гірський клімат; найбільша за поверхнею басейну і водними ресурсами — ріка Амазонка; озера Маракайбо, Патус, Тітікака, Поопо. В басейні Амазонки вологі вічнозелені ліси, на височинах — сухі ліси і чагарники, савани; в центральній частині Анд рослинність пустель і напівпустель, у Патаґонії — степи, на крайньому півдні Вогняної Землі — субарктична тундра; багата фауна; в Південній Америці живе 5,6 % населення світу: індіанці (головним чином в районі Анд), білі європейці та чорні африканці, мулати, метиси і самбо; значна частина території безлюдна (переважно басейн Амазонки); найгустіше заселене східне узбережжя; 2/3 населення проживає у містах; міські агломерації: Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес.Фізична географія: основні даніПівденна Америка, четвертий за розмірами материк, майже в два рази більший за Європу (13 % поверхні суші Землі), що простягнувся до півдня від Центральної Америки; площа 17864 тис. кв. км; найбільші міста (населення більше 3,5 млн) Буенос-Айрес, Санто-Паулу, Ріо де Жанейро, Богота, Сантьяго, Ліма, Каракас; рельєф: займаючи південну частину суші в західній півкулі, Південно-Американський континент простягнувся від Пойнт Галлінас на Карибському узбережжі Колумбії до мису Горн на південному краї острова Горн, що знаходиться поруч з Вогненною Землею. Сама південна точка суші — мис Фровард на півострові Брунсвік, південне Чилі. Максимальна ширини континенту (5120 км) між Пойнт Паріньяс (Перу) на заході і Пойнт Кокейрос до півночі від Ресіфі (Бразилія) на сході; 5/6 континенту лежить у південній півкулі, а 2/3 у межах тропіків; особливості: озеро Тітікака (саме високогірне судноплавне озеро у світі), Ла Пас (сама високогірна столиця світу), пустеля Атакама, руїни інків у Мачу Пікчу, ріки: Амазонка (найбільша у світі і друга по довжині), Парана, Мадейра, Санто-Франциско, Пурус, Парагвай, Оріноко, Арагуайа, Негро, Уругвай; Найвищий водоспад у світі — Анхель (р. Чурун); виробництво: 44 % світового виробництва кави (Бразилія, Колумбія), 22 % какао (Бразилія), 35 % — цитрусових фруктів, м'яса (Аргентина, Бразилія), соєві боби (Аргентина, Бразилія), бавовна (Бразилія); Аргентина є другим у світі виробником соняшника, Бразилія — найбільший у світі виробник бананів, другий у світі виробник цинку і третій — марганцю, тютюну і манго; Перу другої у світі виробник срібла, Чилі найбільший у світі виробник міді; населення: 285 млн. (1988), щорічний рівень приросту з 1980 по 1985 склав 2,3 %.КраїниНа тер. Півд. Америки розташовані 12 держав: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі і Еквадор, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії. У господарстві більшості з них значна роль належить аграрно-сировинному сектору, включаючи видобуток мінеральної сировини і палива, лісову пром-сть, с.г. Нові індустріальні країни — Аргентина, Бразилія та Венесуела. Найменш розвинені — Французька Гвіана, Парагвай, Болівія, Гайана, Сурінам і Еквадор; проміжне положення займають Колумбія, Чилі, Уругвай і Перу.Мінеральні ресурсиВелику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувчий пром-сть. Її частка у ВВП нв кінці ХХ ст. коливається від 1 % (Бразилія), 1,5 % (Колумбія), 2,5 % (Аргентина) до 8 % (Болівія), 9-10 % (Сурінам, Гайана, Чилі, Перу, Еквадор) і 16 % (Венесуела). Частка гірн. пром-сті в загальному пром. виробництві вища: від 4,5 % для Аргентини до 25-30 % для Болівії і Венесуели; в Перу і Чилі гірн. пром-сть — осн. галузь пром. виробництва. При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають г.ч. енергетичну, а Болівія, Гайана, Сурінам, Перу, Чилі, Бразилія — металічну сировину. Значна частина сировини, що добувається і паливо переробляється на місці, в той же час значна частина зал. руди і бокситів експортується в сирому вигляді. Частка внутр. споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80-90 % загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90 % експорту гірничо-металургійного виробництва забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець і цинк, срібло, вольфрам, молібден і стибій.

67.Ценоральна Америка

Центра́льна Аме́рика — географічний регіон у центральній частині Америки. Він часто розглядається або як самостійна частина Америки, або як південна частина Північної Америки.

В политической географии Центральная Америка состоит из следующих государств:

БелизГватемалаГондурасКоста-РикаНикарагуаПанамаСальвадор

68.Економічна характеристика Північної Африки як регіону в ціломуСьогодні в Північній Африці знаходиться 15 незалежних країнПівнічна Африка і Близький Схід. Він включає 18 країн, що розвиваються, на які припадає 4,5% світового промислового і 5,6% сільськогосподарського виробництва; 7,8 % населення світу; 5% світового торгового експорту; 5,4 % світового ВВП. Цей регіон має сприятливе економіко-географічне положення, розташовуючись на стику трьох континентів -- Європи, Азії й Африки, торгівля тут завжди відігравала традиційно важливу роль іпосилилася після будівництва Суецького каналу. Тоді ж регіон здобув і важливе військово-стратегічне значення.Відмінною рисою регіону є етнічно-релігійна спільність: здебільшого держави регіону -- однонаціональні арабо-мусульманські. Розширюється число країн, у ста-тусі і назві яких є термін "мусульманська" державаОснову країн складають нафтоекспортуючі члени ОПЕК, де ВВП на душу населення складає 17-20 тисяч доларів. Є найбідніші, такі як Судан із ВВП менше 300 доларів.Регіон багатий корисними копалинами (фосфати, хроміти, боксити, цинк), але головне багатство -- енергоносії -- нафта і природний газ.Промисловість у більшості північноафриканських країн не розвинута. Лише в дельті Нілу на північ від Каіру, столиці Єгипту, зосереджені виробничі підприємства. В основному виробляються різні тканини, одяг, взуття.Головну роль у їх видобутку та експорті відіграють країни ОПЕК (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Алжир, Ка-тар, Кувейт, Лівія, ОАЕ). Прибутки від продажу нафти -- "нафтодолари" за ос-танні десятиліття інвестувалися в економіку як розвинутих (США, країни За-хідної Європи), так і нових індустріальних країн. За оцінками експертні ця цифра досягає більше трильйона доларів. Більша їх частина пішла на створен-ня нових галузей промисловості в цих країнах: автомобілебудування, нафтопе-реробки, хімії органічного синтезу, основної хімії, електроємної кольорової ме-талургії, легкої промисловості та інших. Деякі країни регіону вклали значні кошти у створення промислових зон спільного підприємництва. І все ж таки ця група країн поки серйозно залежить від світової кон'юнк-тури на ринку нафти і газу: коливання, особливо падіння цін на нафту, відразу ж негативно позначаються на економіці країн, у яких від 50 до 90 % прибутків експорту дають нафтодолари.У регіоні, крім нафтоекспортуючих країн, є багаточисельна група виробників сільськогосподарської продукції (Єгипет, Марокко, Судан). У структурі виробництва переважають зернові -- рис, пшениця і ячмінь, також овочі і фрукти; тваринництво спеціалізується в основному їм вівчарстві. В сільському господарстві зайнята більша частина населення Північної Африки. В середземноморських районах Марокко, Тунісу, Алжира, Лівії та Єгипту вирощують ячмінь, цитрусові та оливки. В долині Нілу збирають великі врожаї бавовни та цукрової тростини. В оазах Сахари головною культурою є фініки. На південь від Сахари, в зоні сахеля, вирощують посухостійкі культури, які не потребують великої кількості води. Це, насамперед, зернові культури: просо та сорго. Але навіть вони в цих умовах не дають великих врожаїв, тому населення зони потребує продовольчої допомоги, яка надходить сюди з самих різних країн світу. А Ефіопія є батьківщиною такої культури, як кава.З огляду на значний демографічний потенціал регіону, уся продукція сільського господарства використовується для виробництва продуктів харчування (питома вага сільськогосподарської сировини не більше 1%), знач-на частина продовольства імпортується. Розташування регіону на перехресті торгових шляхів закріпило за ним функції торгового центру. У сфері послуг Лівану, Єгипту зайнято 50-60 % населення. Раніше Ліван відігравав роль головного фінансового центру регіону, тепер вона перейшла до Бахрейну. Одним із джерел валютних надхо-джень є прибутки від туризму (Єгипет, Туніс, Сирія, Марокко).Регіон відрізняється найвищим у світі рівнем витрат на озброєння. Це пов'язано з тим, що тут є багато "гарячих точок" і місць із "тліючими конфліктами". Країни регіону є членами різноманітних інтеграційних утворень: Ліги арабсь-ких держав, Магрибу, ОПЕК, Ради із співробітництва країн Перської затоки. Група країн, до яких відносять найменш розвинуті, тобто країни з низьким доходом, -- багаточисельна. Найчастіше рівень соціально-економічного розвитку оцінюють за рівнем письменності, за душовим ВВП, купівельною спроможності, розміром зовнішнього боргу, структурою господарства, структурою зайнятості населення в різних сферах виробництва.

69Центральна африка

Центральна Африка — географічний регіон, до якого належать наступні країни:

Габон (столиця Лібревіль)

Камерун (столиця Яунде)

Конго, Демократична Республіка (столиця Кіншаса)

Конго, Республіка (столиця Браззавіль)

Сан-Томе і Принсіпі (столиця Сан-Томе)

Центральноафриканська Республіка (столиця Бангі)

Чад (столиця Нджамена)

Екваторіальна Гвінея (столиця Малабо) Серед вчених існують великі розбіжності щодо походження слова "Африка". На увагу заслуговують дві гіпотези: одна з них пояснює походження слова від фінікійського кореня, що означає "відокремлений", тобто вказує на відпадання нового міста (мається на увазі Карфаген) від метрополії (французький історик П. Авезак, французький етнограф А. Дювер'є та ін.); друга гіпотеза стверджує, що слово "Африка" походить від назви одного з стародавніх берберських племен - авриг, або афарик (французький історик П. Гаффарель та інші).

Африка - другий за величиною материк після Євразії. Його площа становить 29,2 млн. км2 (з островами 30,3 млн. км2, близько 1/5 площі суші земної кулі). Населення - 328 млн. осіб (1967). Африка перетинається майже посередині екватором, окраїнами заходить у субтропічні широти. Крайній північний мис Ель-Аб'яд лежить на 37°20' пн. ш., крайній південний мис Голковий - на 34°52' пд.ш. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина на півночі - 7500 км (мис Альмади - мис Хафун), на півдні - близько 3100 км. Африка омивається Середземним і Червоним морями, Індійським і Атлантичним океанами. Вузький (120 км) Суецький перешийок, прорізаний однойменним каналом, з'єднує її з Азією. Від Європи Африка відділена Гібралтарською протокою (найменша ширина 13 км). Береги Африки порізані слабо, часто гористі. Довжина берегової лінії - 30500 км, понад 1/5 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1500 км. Великі затоки - Гвінейська і Сидру. Зручних бухт мало. Найбільший півострів Сомалі.

До Африки відносять острови: на сході - Мадагаскар, Коморські, Маскаренські, Амірантські, Сейшельські, Пемба, Мафія, Занзібар, Сокотра; на заході - Мадейра, Канарські, Зеленого Мису, Аннобон, Сан-Томе, Принсіпі, По і віддалені острови Вознесіння, Святої Єлени, Трістан-да-Кунья. Клімат Африки визначається положенням більшої її частини між тропіками і характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації (180-200 ккал/см2 на рік). Відповідно, більша частина Африки має високі температури і тому вважається найжаркішим материком. На північному узбережжі Гвінейської затоки і в западині Конго середні температури протягом року 25-26°C. Середні літні температури найбільш високі на півночі Судану, у Сахарі (30-32°C; у західній частині до 38°C); у Ель-Азізії (Лівія) спостерігався максимум температури на Землі 58°C. У субтропічних широтах влітку від 16 до 22°C. Середні зимові температури під 20° пн. і пд.ш. 16°C; у субтропіках близько 10°C. Теплі течії Мозамбікського і Голкового мису, що омивають східні береги Африки на південь від екватора, підвищують і вирівнюють температури узбережжя; Канарська і Бенгальська холодні течії знижують температури і підсилюють посушливість західних берегів Африки у тропіках.

У Північній півкулі континентальність клімату Африки дуже велика через великі розміри суші і близькість Азії. У Південній півкулі багато опадів випадає на навітряних схилах Драконових гір і Мадагаскару. Основний циркуляційний процес над Африкою - перенесення тропічного повітря пасатами, що відтікають від поясів високого тиску в тропіках до екваторіальної балки низького атмосферного тиску, де панують західні вітри. Пасатна циркуляція над материком ускладнюється мусонною, котра особливо яскраво виявляється на північному узбережжі Гвінейської затоки і над східною окраїною Африки. Влітку у Північній півкулі екваторіальна смуга західних вітрів лежить між 5° і 18°пн. ш., у зв'язку з чим на північному узбережжі Гвінейської затоки, у Судані і на західних схилах Ефіопського нагір'я випадає велика кількість річних опадів.

Над північно-західною Африкою встановлюється високий тиск відрога Азорського максимуму, від якого відтікає морське тропічне повітря, що швидко прогрівається і не дає опадів на узбережжі Середземного моря і в Сахарі, де формується Сахарський мінімум. Уздовж західного узбережжя дмуть вітри зі східної периферії Азорського максимуму. Через охолодження повітря над Канарською течією і низьке положення пасатної інверсії на узбережжя Сахари дощів майже не випадає. Основне джерело убогого зволоження - приховане зволоження туманами і росами. У північно-східній Африці від 5° пд.ш. уздовж низинного узбережжя півострова Сомалі дме південно-західний мусон, що спрямовується в Індію. Дощі випадають тільки у внутрішніх гірських районах півострова. У Східній Африці на південь від екватора також випадає дуже мало опадів, тому що вологі вітри, що надходять із західної периферії Південно-Індійського океанічного максимуму, дмуть в основному паралельно до берега і дають опади лише на навітряних схилах плоскогір'я.

70.Пд.АфрикаПлоща 1223181 кв. км (включаючи Уолвісбей і незалежні хоумленди);столиці Кейптаун (резиденція парламенту), Преторія (адміністративна) і Блюмфонтейн (юридична);рельєф: південне закінчення великого плато, пересіченого горами, низинні прибережні райони; гори Драконові і Столові; ріки: Лімпопо і Жовтогаряча; вельди; частина пустелі Калахарі; території - острови Маріон і Принца Едуарда в Антарктиці.Глава держави Джейкоб Зума з 2009.Політична система - перехідна республіка;експорт: кукурудза, цукор, фрукти, вовна, золото (найбільший виробник у світі), платина, алмази, уран, залізо і сталь, мідь, гірничодобувна промисловість - найбільша експортна індустрія, за якою йде виробництвозброї.Населення 39550 тис. (73% негри: зулуси, кхоса, сото, тсвана; 18% білих; 3% метиси, 3% азіати);Мови: африкаанс і англійська (обидві державні), банту.

Півде́нна А́фрика — індустріально-аграрна країна, найбільш розвинена в економічному відношенні в Африці. Іноземний капітал займає сильні позиції в економіці. У добувних галузях переважає англійський капітал, у нафтопереробній, автомобільній — капітал транснаціональних компаній країн Західної Європи і США). Провідні галузі промисловості — гірнича (найбільший світовий продуцент платини, золота, хрому), автомобільна, металообробна, металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, цементна, текстильна, харчова.Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр.Транспорт — залізничний, автомобільний, морський, повітряний.Головні порти: Дурбан, Ричардс-Бей, Салданья, Кейптаун, Порт-Елізабет, Іст-Лондон. Головний промисловий центр країни Йоганнесбург розташований за 1 290 км від Кейптауна і приблизно за 480 км від Ричардс-Бея і Дурбана, основних портів ПАР. Транспортування вантажів до морських портів здійснюється залізницею абоавтотранспортом.Провідна авіакомпанія «Саут-Афрікен ейрвейз» забезпечує авіаперевезення всередині країни і за рубежем.Міжнародні аеропорти розташовані поблизу Йоганнесбурга, в Кейптауні і Дурбані.

71.Загальна характеристикаНова Зеландія – індустріально-аграрна країна з високорозвиненим сільським господарством. Основні галузі промисловості: харчова, легка, деревообробна та паперова, чорна та кольорова металургія, машинобудування, текстильна, нафтохімічна, виробництво транспортного обладнання; виробництво і ремонт електротехнічного і механічного обладнання; меблева, поліграфічна промисловість і видавнича справа. Транспорт – автомобільний, залізничний, морський. Гол. порти – Веллінґтон, Окленд, Літтелтон. Нова Зеландія має одну з найгустіших в світі мереж внутрішніх авіаліній, які обслуговуються державними і приватними авіакомпаніями. «Ейр Нью-Зіланд» та іноземні авіакомпанії з'єднують країну з Австралією і забезпечують зв'язок з південною частиною Тихого океану, Східною Азією, Великобританією і західним побережжям США. Головні міжнародні аеропорти знаходяться в Окленді, Крайстчерчі і Веллінгтоні.За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 62,3 млрд. Темп зростання ВВП – (-0,8%). ВВП на душу населення – $ 16427. Імпорт – $ 15,2 млрд (г.ч. Австралія – 22,3%; США – 19,5%; Японія – 11,2%; Великобританія – 5,1%). Експорт – $ 15,3 млрд (г.ч. Австралія – 20,2%; Японія – 13%; США – 12%; Великобританія – 5,9%). Структура експорту в кінці ХХ ст.: 17 % – молочні продукти, 13% – м'ясо, 11% – лісоматеріали і продукція деревообробної промисловості, 11% – інші лісопродукти, 5% – вовна.Загальна чисельність трудових ресурсів Нової Зеландії в 1997 становила майже 1,7 млн чол. У 1997 в сільському господарстві було зайнято 9% всіх працюючих, в обробній промисловості понад 16%, в оптовій і роздрібній торгівлі - 21%, в банківській і фінансовій сфері - понад 12%, у сфері послуг - 27%. Рівень безробіття в 1997 становив 6,7%.Основні ресурси Нової Зеландії - це земля, ліси, ріки і море. Є гідро- та термальні електростанції (на вулканічному плато Північного острова).Нова Зеландія має в достатній кількості в своєму розпорядженні всі джерела енергії, крім нафти. У 1996 за рахунок внутрішніх ресурсів потреби країни в первинних джерелах енергії задовольнялися на 89%, а в нафті - на 44%. Структура енергетичного сектора: 32% виробленої енергії дає нафта, 29% - природний газ, 13% - ГЕС; інші джерела (вітер, біогаз та інш.) - 5%. Значний внесок в енергетику дають геотермальні джерела; побудована в 1958 геотермальна електростанція в Уаїракеї (острів Північний) є однією з найбільших в світі. Великий гідроенергетичний потенціал Нової Зеландії, особливо острова Південний, що має гористий рельєф. Потужний гідроенергетичний комплекс розташований на р. Уаїтакі, звідки електроенергія передається в міста о. Північний по високовольтній лінії і підводному кабелю.Сільське господарствоСільськогосподарська продукція складає понад 50% обсягу новозеландського експорту. Сільське господарство і промисловість розвинені як на Північному, так і на Південному островах. Бл. 51% території Нової Зеландії займають пасовища і орні землі. Сільське господарство, особливо молочне тваринництво, механізоване і вельми ефективне. Прогресу в цій області сприяло впровадження наукових методів у землеробство і тваринництво. Останнє відіграє найважливішу роль в економіці Нової Зеландії. Головними видами продукції, що експортується є м'ясні і молочні продукти і вовна. За виробництвом шерстяного волокна Нова Зеландія стоїть на 2-у місці в світі (після Австралії). Основна частина валютної виручки виходить за рахунок експорту м'ясопродуктів та продукції молочного тваринництва. Головні сільськогосподарські культури: пшениця, овес, ячмінь, кукурудза (маїс), горох і картопля. Всі ці культури, за винятком картоплі, вирощуються г.ч. на Південному острові. Нова Зеландія повністю забезпечує себе пшеницею, а також виробляє достатню кількість овочів і фруктів для задоволення внутрішнього попиту. Яблука, груші і ківі вирощуються на експорт. Прибережні води Нової Зеландії багаті на цінні види риби і їстівних молюсків. Обсяг експорту морепродуктів зростає. Введення в 1978 200-мильної особливої економічної зони ПромисловістьГоловною галуззю промисловості залишається харчова, в основному м'ясомолочна. Велике значення мають також деревообробна, целюлозно-паперова галузі і виробництво виробів з металу і пластмас. Велика частина промислового виробництва зосереджена на о. Північний, де головним індустріальним центром є Окленд. На о.Південний промислові підприємства розміщені переважно в районі Крайстчерча.

.Австралія (Australia), Австралійський Союз (Commonwealth of Australia) – держава на материку Австралія, острові Тасманія та ін. прилеглих островах. Омивається водами Тихого океану на сході, Індійського океану – на заході й півдні. Площа 7,687 млн км2. Населення – 18,751 млн чол. (2001). Столиця – Канберра. В адміністративному відношенні А. розділена на 6 штатів і 2 території. Офіційна мова – англійська. Грошова одиниця – австралійський долар. Членство в міжнародних організаціях – ООН, МБРР, МВФ, СОТ, АТЕС, МФЧХіЧП, ОЕСР та інші.Характеристика господарства АвстраліїАвстралія – високорозвинена індустріально-аграрна країна з багатогалузевою економікою і високим науково-технічним потенціалом. Посідає 12-е місце серед членів Організації економічного співробітництва і розвитку за основними статистичними показниками, включаючи життєвий рівень населення. Основні галузі промисловості: хімічна, гірнича, електротехнічна, гідроенергетична, сталеплавильна, харчова, текстильна та легка промисловість, машинобудування. Транспорт – залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний, повітряний (428 летовищ). За масштабами обороту масових вантажів провідні позиції посідають порти Дампір (залізна руда), Порт-Хедленд (залізна руда), Ньюкасл (кам'яне вугілля і залізна руда) і Хей-Пойнт (кам'яне вугілля). Столиці всіх штатів розташовані на узбережжі і є вантажними портами загального типу. Мельбурн, Сідней, Брісбен і Фрімантл (аванпорт Перта) є найбільшими портами за показниками загального вантажообороту.За даними (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001): ВВП – $ 410 млрд. Темп зростання ВВП – 5,1%. ВВП на душу населення – $21881. Прямі закордонні інвестиції – $ 3,6 млрд. Імпорт (автомобілі, обладнання для комп'ютерів, засоби зв'язку, продукти хімічної промисловості та ін.) – $ 75,5 млрд, 1997 (г.ч. Італія – 10,1%; США – 9,8%; Японія – 8,1; Йорданія – 5,4%). Експорт (готові вироби, мінеральна сировина і сільськогосподарські продукти) – $ 69,2 млрд, 1997 (г.ч. Німеччина – 22,4%; Японія – 11,5%; Італія – 9,4%; Великобританія – 4,6%).На початку 1990-х років економіка Австралії переживала спад. Економічна криза в країнах Азії 1997-1998 рр. негативно не вплинула економіку Австралії. З 1998-1999 рр. країна вступила в період підйому з низькими темпами інфляції. У 1998 зафіксовано рекордний показник зростання ВВП - 5% (в США - 3,6%, в країнах Організації економічної співпраці і розвитку в середньому 2,6% і в Японії - 3,5%).Асортимент продукції, яку виробляють в Австралії, дуже широкий - від продуктів харчування і модного одягу, від електроніки і предметів домашнього побуту до найскладніших виробів точного приладобудування і найсучасніших комплексів для нафтопереробної промисловості і виробництва пластмас. Австралія є найбільшим у світі виробником і постачальником високоякісної вовни, одним з провідних експортерів м'яса і пшениці. Важливу частину експорту Австралії становлять молочні продукти, рис, цукор, фрукти, високоякісні вина, а також бавовна. Торговельні відносини зв'язують Австралію майже з 200 країнами світу.Розвитку обробної промисловості в Австралії сприяло скорочення імпорту в роки Другої світової війни. Розширення цієї галузі продовжувалося в 1950-х і 1960-х роках, і зайнятість там зросла на 70%. У 1970-х роках зростання зайнятості в обробній промисловості загальмувався, і ця тенденція зберігається й досі.Сучасна Австралія є лідером Кернської групи країн-виробників сільськогосподарської продукції (на частку країн цієї групи припадає 20% світового експорту сільськогосподарської продукції), що об'єднала в 1986 р. 14 країн, які протестували проти дискримінації їхньої продукції на ринку країн ЄС. В Австралії знаходиться 14% усього світового поголів'я овець (понад 150 млн голів), таким чином країна є найбільшим у світі постачальником вовни: до 30% усього світового обсягу вовни має австралійське походження. Крім цього, країна - один з головних виробників зернових, цукру, молочних продуктів, фруктів. Австралійські ферми здебільшого займають великі ділянки землі, вони - капіталомісткі, спеціалізуються на виробництві одного з видів сировини й орієнтовані на експорт. Орні території займають менше 10% від загальної площі країни. Пшеницю вирощують у кожному штаті, при цьому експортується від 70% до 80% врожаю. На відміну від країн Північної півкулі, зернові засівають узимку (травень, червень, липень). Велику частину врожаю збирають у Квінсленді у вересні і жовтні, а потім у Вікторії і південних областях Західної Австралії в січні. У районах, що спеціалізуються на виробництві пшениці, вирощують ячмінь, овес, ведуть заготівлю фуражу.У Квінсленді і на північних прибережних рівнинах Нового Південного Уельсу вирощують цукрову тростину. Її виробництво високо механізоване, традиційне ручне збирання тростини залишилося в минулому. В Австралії вирощують також бавовну, рис, тютюн, фрукти помірних і тропічних широт, сорго, олійні культури. В усіх штатах, а особливо в Новому Південному Уельсі, Вікторії і Південній Австралії, розвинуте виноградарство. Австралійські вина йдуть не тільки на внутрішній, але й на світовий ринки.Вівчарство набуло поширення у всіх штатах країни. Третина національного поголів'я овець знаходиться в посушливому "пасторальному" поясі, причому більшу його частину становлять мериноси. В областях, де випадає від 380 до 635 мм. дощу в рік, тваринництво межує з рослинництвом, де зосереджено 40% усього поголів'я овець. У цьому випадку характерний приклад штату Вікторія, де сільське господарство має змішаний характер, і розведення овець і ягнят супроводжує виробництво пшениці.Австралія відносно добре забезпечена енергетичними мінеральними ресурсами. На частку цієї країни доводиться 8% світових запасів кам'яного вугілля і 15% запасів бурого вугілля, а за запасами урану Австралія, ймовірно, займає 2-е місце в світі. Ресурси нафти в Австралії обмежені, а газу - великі. ГЕС забезпечують 10% електроенергії.

72.Океанією

називають сукупність островів південно-західної частини Тихого океану. За своїм походженням ці острови є материковими, вулканічними і кораловими. Нині в Океанії - 13 держав.
Найбільші за площею і населенням - Папуа-Нова Гвінея і Нова Зеландія. Решта - дрібні острови чи групи островів, розкидані по величезних океанічних просторах.
Держава Науру - це один острів, який має площу тільки 20 км2, а населення його менше 9 тис. чоловік.
Держава Кірібаті (загальна площа її суходолу 700 км2, населення -70 тис. чоловік) - це 30 острівних груп, які простягнулися на 4 тис. кілометрів. Багато островів залишається володіннями США, Великобританії, Франції, Австралії, Нової Зеландії. Аборигенами Океанії є папуаси і полінезійці. Вони зберігають свою мову і культуру, хоч європейський вплив також значний. Серед неєвропейського населення є індіанці, малайці та ін.
Роль Океанії в світі, якщо не брати до уваги Нову Зеландію, - незначна. Країни цієї частини Землі належать до тих, що розвиваються. Для них характерні низький рівень розвитку господарства і життя населення. Економічно вони тісно зв'язані зі своїми колишніми метрополіями. Характер і структура їх господарства склалася під впливом розташування в екваторіальних і тропічних широтах та ізольованого існування. Головною галуззю є споживче сільське господарство. Вирощують кокосові пальми, коренеплоди (ямс, таро, маніок), хлібне дерево, цукрову тростину, банани, овочі і фрукти. Розводять велику рогаті' худобу, кіз і свиней. У харчуванні значну роль відіграє риба. Експортне значення мають продукти кокосової пальми і цукор, а також мінеральна сировина: мідь і золото з Папуа-Нової Гвінеї, нікель з Нової Каледонії. Зростає туристське, комунікаційне і стратегічне значення Океанії. Природне середовище островів Океанії зазнало значної шкоди внаслідок зведення лісів, відкритих розробок корисних копалин, а також випробувань атомної зброї.

74Основні засади раціонального природокористування Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне. Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів. Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — є ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління Завдання економіки природокористування такі:

вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;аналіз сучасних протиріч між потребами соціально-економічного розвитку і можливостями екосистем;аналіз спроможності ринкової системи забезпечити ефективне розміщення ресурсів довкілля;включення ресурсів довкілля в цінову систему на основі визначення економічної цінності компонентів довкілля;обґрунтування важелів для коригування неефективності ринку при використанні екологічних благ;розробка методології і методики економічного обґрунтування оптимальних напрямів соціально-економічного розвитку з врахуванням екологічних обмежень;пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного господарства.

75Екологічні проблеми

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.

В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси і біопродуктивності взагалі).

Важливою екологічною проблемою є і забруднення атмосфери різними хімічними викидами промислового характеру, а також забруднення водойм. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів.

Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн. видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність - це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності - це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

Екологічною проблемою є і спустелювання. За даними ООН, понад 900 млн. чоловік проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких потерпають від спустелювання.

Глобальні негативні біологічні й кліматичні зміни (спустелювання, деградація ґрунтів, біосфери, зменшення біорізноманітності, почастішання кислотниих дощів, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу.

Дані екологічного моніторингу стають ефективним інструментом охорони природи лише в тому разі, якщо вони доступні широким масам населення завдяки засобам масової інформації.

Дані моніторингу мають допомагати в пошуку шляхи оптимізації взаємин людини й природи. Станції стеження розміщуються в екологічно чистих районах, спостереження за станом довкілля можуть бути наземними й за допомогою літаків, гелікоптерів, супутників, космічних кораблів, метеорологічних ракет.

Сьогодні, використовуються всі види екологічного моніторингу на всіх рівнях у всьому світі. Міжнародне співробітництво помагає здійснювати глобальний екологічний моніторинг, а його дані обробляються в спеціальних міжнародних центрах і передаються для вивчення та ухвалення рішень у спеціальні екологічні міжнародні організації при ООН, урядами найбільших країн світу. З 1991 року в межах України виховується програма системного екологічного моніторингу парникового ефекту й збільшення розмірів озонових „дір” в атмосфері, відбуваються через неконтрольовану, не узгоджену із законами життя й природи діяльність людини.

Екологічною проблемою є і загибель водних екосистем. Величезна кількість отруйних речовин, що накопичуються навколо міст, промислових центрів, виносяться поверхневими та ґрунтовими водами в річку, а звідти в моря й океани. До них додаються забруднювачі. Що переносяться вітром, нафтопродукти від аварій танкерів та від роботи нафтопромислів.

Останнім часом багато проблем у людства виникло також у зв'язку з безжалісною експлуатацією земельних угідь. У всьому світі швидкими темпами відбувається деградація й ерозія ґрунтів.

Величезну тривогу в світі викликає перезабруднення атмосфери шкідливими газами, що призводить до збільшення площ озонових „дір” та активації розвитку парникового ефекту. Перше явище спричинило зниження захисної дії озонового шару від сонячного ультрафіолетового випромінювання. А парниковий ефект приводить до потепління клімату, танення льодовиків, підвищення рівня Світового океану, навіть деградації екосистем окремих районів суші. Природа потребує розумного, раціонального використання ресурсів. На сьогодні вже в усіх країнах усвідомлена необхідність охорони біосфери в інтересах подальшого існування людства.

76-81Ек в Україні

Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не чекали.

Науково-технічна революція змінює стосунки людини з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Використовуючи сучасні засоби виробництва, людство впливає на природу в планетарному масштабі. Різке збільшення масштабів такого впливу загострило проблему передбачення наслідків людської діяльності. Екологічне прогнозування стало необхідною умовою оптимізації процесу взаємодії суспільства і природи. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. Ця суперечливість пов'язана з нерівномірністю розвитку різних галузей виробництва, науки і техніки. Подальше вдосконалення техніки має здійснюватись із врахуванням її негативного впливу на стан природного середовища. В умовах структурної перебудови економіки України, заміни застарілої техніки і технології новими відкриваються широкі можливості для помітного зменшення негативного впливу виробничої діяльності на природу.

У сучасній екологічній ситуації важливо при оцінці економічної ефективності науково-технічного прогресу враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити комплексні еколого-економічні експертизи нової техніки. Такій експертизі мають підлягати не тільки створені техніка і технології, а й технічні ідеї, розробки, проекти нових технічних засобів. Саме під цим кутом зору розглянемо стан навколишнього середовища в Україні.

Україна здобула статус незалежної держави і вступила в новий історичний період свого розвитку. За природними умовами вона є однією з багатих країн світу, що дає підстави з оптимізмом дивитися у майбутнє. Територія України займає площу 60355 тис га. Близько 95% її території — рівнинна частина, а на долю гірських систем Карпат та Криму припадає лише 5%. Ліси займають 19% її території.

Разом з тим Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Чого варта лише одна ЧАЕС! Це — результат непродуманої і екологічно необгрунтованої господарської діяльності керівних структур колишнього СРСР. Адже економіка України формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, в той час як фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом.Внаслідок цього її економіка перенасичена хімічними, металургійними та гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля, можливо це і зараз. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Я вважаю, що відношення до екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне право, як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі екології. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

На мою думку головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

" застаріла технологія виробництва та обладнання,

" висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - три рази відповідні показники розвинутих країн;

" високий рівень концентрації промислових об'єктів;

" несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

" відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

" низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

І саме те що є предметом мого дослідження відсутність належного правового механізму, який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій та природоохоронних систем; відсутність належного контролю за охороною довкілля

79Вченя Вернадського

Вчення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу

Однією з найголовніших рис планети Земля є існування на ній життя. Цим вона відрізняється від усіх планет Сонячної системи, бо ні на знімках інших планет, ні в пробах місячного чи марсіанського ґрунту жодних ознак присутності живих істот не виявлено. Більше того, наукові дані свідчать, що та форма життя, яка є на Землі (єдина відома форма), тобто білково-нуклеїнова, існує завдяки поєднанню кількох сприятливих астрономічних факторів.

Біосфера (від грец. “bios” - життя, “sphasra” _ куля) - оболонка Землі, в межах якої існує життя (сфера життя).

Термін “біосфера” був запропонований в 1875 році відомим австрійським гідробіологом Едуардом Зюссом. Перші уявлення про біосферу як “зону життя” належать французькому натуралісту

Жану-Батісту Ламарку. Ідеї щодо біосфери Ламарк виклав у своїх

лекціях у 1800 році, а згодом - у книзі “Гідрогеологія” (1802 р.). Вчення про біосферу науково обґрунтував видатний вітчизняний вчений, перший президент Академії наук України В.І. Вернадський (“Біосфера”, 1926 р.), який одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі процеси, що відбуваються на Землі, а також тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Він визначив, що саме життєдіяльністю живих організмів зумовлюється хімічний склад атмосфери, концентрація солей у гідросфері, утворення й руйнування гірських порід, ґрунтів тощо. “Якби на Землі не було життя, - писав учений, обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як нерухоме обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил”.

Живі істоти (рослини, тварини, мікроорганізми) існують на поверхні Землі, в її атмосфері, гідросфері та верхній частині літосфери. В цілому вони складають плівку життя (біосферу) на нашій планеті. Вернадський визначив кілька загальних умов, які необхідні для створення ноосфери:

людство повинне стати єдиним в економічному та інформаційному вимірах;

ноосфера - явище всепланетне, тому людство повинне прийти до цілковитої рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри та інших відмінностей;

ноосфера не буде створена, якщо не припиняться війни між народами.

Перехід до ноосфери слід вважати ідеальним варіантом, основою якого є складний процес гармонізації відносин між біосферою та господарською діяльністю людини. В період переходу біосфери до ноосфери перед людством постає завдання навчитися свідомо регулювати взаємовідносини суспільства та природи. На жаль, нині діяльність суспільства спрямована на зниження стійкості біосфери практично за всіма напрямками. Процес ноогенезу (становлення ноосфери) передбачає поступовий перехід за такими етапами:

1) людство стає єдиним цілим, науково-технічна революція охоплює всю планету;

2) здійснюється докорінна перебудова зв'язків та обміну, ноосфера стає організованим цілим, всі частини якого на різних рівнях діють узгоджено;

3) відкриття принципово нових, екологічно чистих джерел енергії;

4) досягнення соціальної рівноваги всіх людей та підвищення їх добробуту.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів зміни біосфери, хоча життя на Землі також залежить від низки космічних факторів, найголовніший з яких - випромінювання Сонця. За висловлюванням В.І. Вернадського, життя на Землі - явище космічне. На його думку, зародки життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті, а далі за сприятливих умов різні форми життя можуть еволюціонувати залежно від конкретних умов даної планети. Таку цілісну й завершену систему уявлень про “космізм життя” В.І. Вернадський сформулював у своїх творах вперше в історії людства.

В.І. Вернадський передбачав неминучість ноосфери, яка є наслідком еволюції біосфери та історичного розвитку людства. Але в сучасних умовах екологічної кризи питання переходу до ноосфери утопічне. Відомий еколог Ю. Одум (1986 р.) вважає, що незважаючи на значні можливості людського розуму щодо управління природними процесами, ще рано говорити про ноосферу, оскільки людина не може передбачити всі наслідки своєї господарської діяльності, про що свідчать численні екологічні проблеми. Тому сьогодні необхідно говорити лише про початкову стадію формування ноосфери (протоноосферу), що розвивається в межах техносфери.

80Гринів

Еколого-економічна розбалансованість сучасного світу, що супроводжується негативними змінами у довкіллі та економіці, вимагає перегляду пріоритетів подальшого розвитку. Природні зміни, що охопили світ, крім кількісних прогресуючих ознак, набувають нових якісних характеристик й інтенсивніше впливають на перебіг економічних процесів.

Якщо в короткотерміновому періоді природні зміни призводять до економічних коливань, зумовлених потребою відповідних компенсаційних заходів, то в довготерміновому періоді зниження стійкості обмінних процесів у біосфері порушує стійкість макроекономічної рівноваги і зумовлює інфляційні процеси. В таких умовах потрібно говорити про сучасні системні дефініції природних змін як ендогенного чинника відповідних економічних змін.

Виснаження природного капіталу планети через непомірні техногенні та антропогенні навантаження порушило стійкість обмінних процесів у біосфері, що зумовило сучасну екологічну кризу. Її основна причина полягає в тому, що людство споживає природних ресурсів значно більше, ніж їх можна забрати з

біосфери без порушення її біогеохімічних циклів і здатності до самовідновлення. У цих умовах перспективний розвиток економіки не може ґрунтуватись на попередніх принципах господарювання. Потрібний якісно новий підхід, який би закладав основи синхронності господарського життя економіки та природи. Це дасть змогу максимально зберегти не тільки навколишнє природне середовище (НПС), а й людську цивілізацію загалом.

Зниження біологічної продуктивності природного капіталу зумовлює відповідне знецінення інших видів капіталу. В цьому контексті збільшення обсягів інвестування в біофізичну інфраструктуру довкілля не дає суттєвих результатів. Виникає потреба в інтегруванні у сучасну економіку вимог збереження біофізичної функції природного капіталу в довкіллі, яка є просторовою функцією, і на основі цього визначати допустимий обсяг природокористування. Тому сьогодні особливо актуальними є проблеми теоретичного моделювання економіки з урахуванням екологічних обмежень. Орієнтиром для їхнього розв'язання є вимоги та завдання, зазначені в Концепції сталого (збалансованого) розвитку світу, прийнятої ООН 1992 року.

Збалансований розвиток – складна екологічна та соціально–економічна проблема, яку треба розглядати цілісно. Глобалізація екологічних проблем ставить нові завдання щодо забезпечення механізмів адаптації економічної діяльності до відтворювальних можливостей довкілля. У цьому контексті розвиток екологічно збалансованої економіки можна представити як оптимальну траєкторію руху людства, що дасть змогу гарантувати високу якість довкілля та економіки.

87.ЗАКОН УКРАїНИ ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГОС 92.ядерна безпека

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне

використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки

життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та

соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну

політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої

і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і

здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого

забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення

гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне

використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи

організації охорони навколишнього природного середовища в

інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Стаття 2. Законодавство України про охорону

навколишнього природного середовища

Відносини у галузі охорони навколишнього природного

середовища в Україні регулюються цим Законом, а також

розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим

законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного

повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу

та іншим спеціальним законодавством.

Стаття 3. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища Основними принципами охорони навколишнього природного

середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість

додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів

використання природних ресурсів при здійсненні господарської,

управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і

здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього

природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі

комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного

середовища, використання та відтворення відновлюваних природних

ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і

цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних

та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання

міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і

технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного

середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація

яких впливає на стан навколишнього природного середовища,

формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та

іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального

використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного

середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація

шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного

середовища та використання природних ресурсів з урахуванням

ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів,

що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі

охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного

середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

83Водні ресурси

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації. куб.метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

84Надра україни(2га пол. В 90)

Стратегічна роль вуглеводневої сировини, зокрема нафти і газу, для сучасної цивілізації визначає фундаментальний характер широкого кола досліджень з геології вуглеводнів і технології їхнього видобування. Цей факт зумовлює пріоритетні дослідження джерел вуглеводневої сировини не тільки в галузевій, але й в академічній науці, що значною мірою стосується України, у надрах якої зосереджені величезні вуглеводневі ресурси. Геологорозвідувальні роботи щодо пошуку нафти і газу та видобуток вуглеводневої сировини стосуються трьох її регіонів: Східного, Західного і Південного, площі яких разом становлять майже 81 % загальної території країни. При цьому стратиграфічний діапазон нафтогазоносності є максимально можливим і має надзвичайно велике глибинне занурення (понад 6 км) поряд із широким діапазоном гідродинамічних та гідрохімічних умов нафтогазоносності. У статті досліджено вуглеводневий потенціал надр України, вказано основні напрями його освоєння. Доведено велику наукоємність сучасного етапу геологорозвідувальних робіт щодо покладів нафти і газу, обґрунтовано необхідність збільшення обсягів геофізичних досліджень та глибокого буріння.

85 повітряний бас.Укр!

Результати проведених досліджень показали, що найзабрудненішим є атмосферне повітря населених місць Східного і Південного регіонів України. Про це переконливо свідчить низка найвищих (p<0,05) значень показників рівня антропогенного забруднення повітряного бассейну.Рівень небезпеки повітряного басейну для здоров'я людини оцінюється в цих регіонах як небезпечний та дуже небезпечний.

Найменш забруднене атмосферне повітря населених місць Північного регіону, де зареєстровані найнижчі (p<0,05) значення питомого викиду шкідливих речовин в атмосферу сумарного показника забруднення повітряного басейну та частки аналізів з перевищенням середньорічні атмосферні концентрації усіх проаналізованих ксенобіотиків відповідають гігієнічним вимогам, а рівень небезпеки повітряного басейну для здоров'я людини оцінюється як безпечний.

Аналіз результатів дослідження показав, що в сприятливих екологічних умовах мешкає меншість населення України (в цілому не більше 15%). Значно вища частка осіб, які проживають в найменш сприятливих умовах навколишнього середовища – приблизно 20%. Решта населення нашої держави мешкає в умовах довкілля, які умовно можна охарактеризувати як задовільні та погіршені.

Найвища (p<0,05) частка населення, що мешкає в сприятливих умовах довкілля, тобто там, де рівень забруднення будь-яким ксенобіотиком не перевищує 80% від гігієнічного нормативу, відмічається в Західному, Північному і Центральному регіонах а найнижча у Східному та Південному В задовільних умовах навколишнього середовища проживає переважна більшість мешканців центральних та західних областей і майже половина жителів Північного регіону в той час як у південних і особливо східних областях цей показник нижчий .

Висновки

88.Земельний кодекс

Стаття 1. Земельне законодавство України і його завдання

Земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та

іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що

видаються відповідно до нього.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних

відносин з метою створення умов для раціонального використання й

охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на

землю і господарювання, збереження та відтворення родючості

грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян,

підприємств, установ і організацій на землю.

Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо

використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного

повітря регулюються спеціальним законодавством України і

Республіки Крим.

Стаття 2. Склад земель України, віднесення їх до категорій і

переведення з однієї категорії до іншої

Відповідно до цільового призначення всі землі України

поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і

сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та

іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та

історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх

цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у

разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з

однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають

рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у

користування, а в інших випадках - органами, які затверджують

проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів

природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого

призначення.

89Лісовий кодекс

Стаття 1. Поняття про ліс

Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Стаття 2. Лісові відносини

Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

90.кодекс україни про надра

Стаття 1. Поняття про надра

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею

суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для

геологічного вивчення та освоєння.

Стаття 2. Завдання Кодексу України про надра

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих

відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного

використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та

інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування

при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього

природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів

підприємств, установ, організацій та громадян.

Стаття 3. Законодавство про надра Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України

( 254к/96-ВР ), Законом України "Про охорону навколишнього

природного середовища" ( 1264-12 ), цим Кодексом та іншими актами

законодавства України, що видаються відповідно до них.

Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним

законодавством України.

Стаття 3-1. Особливості застосування норм цього Кодексу

Якщо законами щодо користування нафтогазоносними надрами,

зокрема Законом України "Про газ (метан) вугільних родовищ",

встановлені інші норми, ніж ті, що встановлені у цьому Кодексі, то

застосовуються норми цих законів.

91.природно-заповідний фонд

Цей Закон визначає правові основи організації, охорони,

ефективного використання природно-заповідного фонду України,

відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного

простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу

природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність

і виділені з метою збереження природної різноманітності

ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання

загального екологічного балансу та забезпечення фонового

моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний

фонд охороняється як національне надбання, щодо якого

встановлюється особливий режим охорони, відтворення і

використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину

світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають

під особливою охороною.

Стаття 1. Завдання законодавства України про природно-заповідний фонд України

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд

України є регулювання суспільних відносин щодо організації,

охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного

фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій

галузі. Стаття 2. Законодавство України про природно-заповідний фонд

Відносини в галузі охорони і використання територій та

об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних

комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього

природного середовища" ( 1264-12 ), цим Законом та іншими актами

законодавства України. Стаття 3. Класифікація територій та об'єктів

природно-заповідного фонду Україн

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти - природні заповідники,

біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні

ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні

парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового

мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні

парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового

мистецтва залежно від їх екологічної і наукової,

історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або

місцевого значення. ( Частина друга статті 3 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Залежно від походження, інших особливостей природних

комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками

природи, мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,

загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,

гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та

карстово-спелеологічні;

пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні,

зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути

встановлено додаткові категорії територій та об'єктів

природно-заповідного фонду.Стаття 4. Форми власності на території та об'єкти

природно-заповідного фонду

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних

заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним

природним паркам, є власністю Українського народу. ( Частина перша

статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV

( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних

ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних

заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу,

але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки

природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки,

зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва

можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в

інших формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки,

створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться

заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки

садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані

забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною

перереєстрацією охоронного зобов'язання.

93завдання органів регіонального управління Охорона навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки суспільства і збереження природного середовища життєдіяльності населення є головними умовами стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава самостійно здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження живої і неживої природи. Така політика спрямована на забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, раціонального використання, ефективної охорони і вчасного відтворення природних об'єктів. Закріплення цих вимог в екологічному законодавстві визначає правові, економічні та соціальні основи організації і здійснення охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. А ч. 1 ст. 50 Основного Закону України закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування нормативно-правової бази екологічного законодавства.

2. Загальна організація управління природоохоронною діяльністю на обласному рівні

Обласні державні управління екології та природних ресурсів, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, Державне управління екології та природних ресурсів у м. Севастополі:

- здійснюють комплексне управління та регулювання діяльності об'єктів ДСЕУ, координують діяльність органів загального державного управління ДСЕУ, територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки;

- здійснюють державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, її надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного і тваринного світу, природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, у межах наданих повноважень, територій та об'єктів природно – заповідного фонду України, вимог екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, у тому числі в пунктах пропуску через державний кордон, у зоні діяльності регіональних митниць, у сфері поводження з відходами, застосування пестицидів та агрохімікатів, геологічного вивчення надр (державного геологічного контролю), топографо-геодезичної і картографічної діяльності (державний геодезичний нагляд);

- організовують та проводять державну екологічну експертизу відповідно до вимог закону України «Про екологічну експертизу»;

- беруть участь у роботі державних комісій із приймання в експлуатацію об'єктів виробничого, житлово-комунального призначення та житлових масивів;

- подають проекти лімітів: використання природних ресурсів місцевого значення, розміщення відходів; вносять пропозиції щодо їх затвердження відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;

- затверджують нормативи гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище;

- видають та анулюють в установленому порядку дозволи (ліцензії) на спеціальне використання природних ресурсів, дозволи на викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, на розміщення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами;

- узгоджують матеріали підприємств на отримання дозволів (ліцензій) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, спеціальних дозволів на користування надрами;

- організовують регіональний моніторинг навколишнього природного середовища, забезпечують діяльність національної екологічної інформаційної системи, здійснюють спостереження та інструментально-лабораторний контроль за забрудненням навколишнього природного середовища;

- забезпечують розвиток заповідної справи, збереження біологічного ті ландшафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України, здійснюють державне управління з питань організації, охорони й використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України;

- беруть участь у розробці, реалізації та контролі виконання місцевих екологічних програм і програм забезпечення екологічної та, в межах своє компетенції, радіаційної безпеки, програм попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

- сприяють екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, діяльності екологічних об»єднань громадян, рухів тощо.

· Державна екологічна інспекція Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів, державні екологічні інспекції державних управлінь безпеки в областях, Державна екологічна інспекція в М. Києві, Державна екологічна інспекція в м. Севастополі:

- здійснюють державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та радіаційної безпеки місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад із питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади щодо контролю за додержанням норм природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів об'єктами ДСЕУ, громадянами, а також іноземними юридичними й фізичними особами;

- здійснюють державний контроль за додержанням стандартів та нормативів у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки, встановлених лімітів (квот) використання й добування всіх видів природних ресурсів;

- здійснюють державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, у тому числі

в процесі проведення наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки України та прикордонних військ, а також під час передислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки;

- здійснюють екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України;

- здійснюють екологічний контроль за виконанням вимог та додержанням встановлених регламентів, правил, інструкцій тощо, а також додержанням умов і вимог, встановлених відповідним комітетом або управлінням, а саме: Дозволів спеціального водокористування;

Лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин;

Лімітів використання природних ресурсів;

Норм техногенно-екологічної безпеки;

- здійснюють інструментально-лабораторний контроль для визначення:

якості стічних вод, що скидаються підприємством у водні об'єкти, якості викидів в атмосферне повітря, складу виробничих, побутових та інших видів відходів під час здійснення державного контролю;

ефективності роботи очисних споруд і устаткування під час інспекційних перевірок підприємств чи організацій;

стану забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі радіоактивного, у місцях викидів і скидів забруднювальних речовин підприємствами, а також у разі аварій;

- за дорученням Мінекоресурсів контролюють виконання міжнародних договорів України і беруть участь у міжнародному співробітництві з питань використання та охорони природних ресурсів.

94функції держ управління ек.та прир ресурсів.

Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права по нагляду, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозуванню його змін та розробці науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Згідно з Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року, розрізняється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг.

Система державного моніторингу базується на трьох рівнях, а саме: локальному -- на території окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянок ландшафту); регіональному -- у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів; національному -- на території держави в цілому.Складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України є моніторинг земель, вод, лісів, тваринного світу.

Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межа матеріальних норм екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному екологічному законодавстві.

Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний контроль, та його відомчо-галузевого підпорядкування розрізняють такі види контролю: державний, відомчий, виробничий, громадський.

Державний екологічний контроль здійснює надвідомчі функції, а саме: забезпечення додержання вимог екологічного законодавства усіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування і фізичними особами на всій території України. Виконання державного екологічного контролю покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також на спеціально уповноважені органи управління у сфері екології. Основною ознакою, що характеризує відомчий екологічний контроль, є його організаційне та юридичне відокремлення межами об'єктів відповідного міністерства чи відомства. Тому відомчий контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами за додержанням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами й організаціями в межах підпорядкованої їм галузі управління.

Виробничий екологічний контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на відповідному виробництві. Тому він здійснюється підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких впливає на стан навколишнього природного середовища, у межах своїх організаційно підпорядкованих структур. Виконання виробничого контролю покладається на спеціальні управління або відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії, інші структурні підрозділи, що функціонують на відповідних промислових чи інших підприємствах.

Основною ознакою громадського екологічного контролю є те, що здійснення перевірок, рейдів та інших напрямків контрольної діяльності в галузі екології виконується безвідносно до форм власності і відомчого підпорядкування підприємств, установ та організацій, але не державними органами, а громадськими об'єднаннями і угрупованнями загального чи галузевого профілю. Громадський екологічний контроль здійснюють Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців та рибалок, громадські інспектори Міністерства екології та природних ресурсів, студентські дружини охорони природи тощо.

Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на виконання міжгалузевих екологічних досліджень, аналіз та оцінку передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки.

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров'ю людей.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

-- Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

-- органи та установи Міністерства охорони здоров'я України;

-- інші державні органи, місцеві ради і органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства;

-- громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

-- інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

-- окремі громадяни в порядку, передбаченому екологічним законодавством.

Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілляя:

Функція інформування про стан навколишнього природного середовища (екологічне інформування) являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання, відтворення природних ресурсів, природних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне інформування поділяється на різні види, а саме: термінове (оперативне), періодичне, комплексне, галузеве, територіальне (регіональне), прогнозне. Класифікаційними критеріями такого поділу є цільове спрямування екологічного інформування, еколого-соціальна важливість інформування, територіальність, екологічний стан тощо.

Суб'єктами інформування про стан навколишнього природного середовища є громадяни, держава та її відповідні органи, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, засоби масової | інформації тощо.

За спрямованістю екологічне інформування може бути:

-- про рівень забруднення, у тому числі радіоактивного, грунту, атмосферного повітря, поверхневих вод суші і морських вод, підземних вод, продуктів тваринництва і рослинництва;

-- про стан екологічно небезпечних промислових підприємств і виробництв;

-- про застосування хімічних, біологічних засобів захисту сільськогосподарських культур і заходи щодо запобігання забрудненню довкілля засобами хімізації;

-- про рівень техногенних змін геологічного середовища;

-- про обсяги побутових відходів, зайняті ними площі земель і розміри підтоплених міських територій;

-- про виконання завдань будівництва та введення в дію природоохоронних об'єктів, здійснення природоохоронних заходів;

-- про додержання вимог екологічної (радіаційної) безпеки на атомних електростанціях;

-- про результати контролю за охороною та використанням земельних, водних і лісових ресурсів, станом атмосферного повітря, додержання екологічних стандартів;

-- про іншу статистичну екологічну інформацію.

Забезпечення відповідною інформацією Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних та громадських підприємств, установ і організацій, поширення екологічної інформації в засобах масової інформації покладено на Міністерство екології та природних ресурсів України -- у частині відомостей про якість та режим використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, стан екологічної (у тому числі радіаційної) обстановки; Міністерство охорони здоров'я України -- у частині відомостей про ступінь впливу екологічної обстановки та застосування забруднених продуктів харчування на здоров'я та стан захворювання населення.

Функція стандартизації і нормування у сфері охорони довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення єдиних вимог, правил, нормативів щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти становлять сукупність науково обгрунтованих, юридично значущих нормативно-технічних документів, де містяться екологічні вимоги, правила і норми, затверджені державними органами і обов'язкові для виконання суб'єктами екологічного законодавства. Основною метою екологічних стандартів є визначення:

-- понять і термінів, що використовуються в екологічній діяльності;

-- режиму використання та відтворення природних ресурсів, охорони довкілля;

-- методів контролю за станом навколишнього природного середовища:

-- заходів щодо запобігання негативному впливу забруднення природного середовища на здоров'я людей;

-- інших питань, пов'язаних з охороною та використанням природних ресурсів.

Екологічні нормативи -- це сукупність гранично допустимих показників можливого фізичного, біологічного, радіаційного та іншого антропогенного впливу на стан навколишнього природного середовища, що не викликають істотних змін у його якості та погіршення здоров'я людей, а також показників використання природних ресурсів, які встановлюються уповноваженими органами держави стосовно видів діяльності юридичних і фізичних осіб

96.екологічна інформ

Інформа́ція про стан навко́лишнього приро́дного середо́вища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

99.порядок денний на Х1Х

1. Світова програма дій Порядок денний на ХХІ століття, ухвалена на зустрічі "Планета Земля" в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Програма відображає всесвітню згоду і політичні зобов’язання з питань розвитку та економічного співробітництва, прийняті на найвищому рівні. 179 країн (і Україна в їх числі) взяли на себе зобов'язання діяти разом — у дусі глобального партнерства — з метою активізації їх спільних зусиль задля справедливого задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь. Ця Програма є програмою дій з впровадження засад сталого розвитку в країнах світу. Документ передбачає, що забезпечення сталого розвитку є, в першу чергу, обов’язком національних урядів згідно з принципом спільної, але диференційованої відповідальності та потребує розробки національних програм і відповідної політики.

2. Програмі дій з подальшого впровадження Порядку денного на ХХІ століття, ухвалена Генеральної Асамблеєю ООН на спеціальній сесії "Планета Земля +5" в 1997р. В документі наголошується, що досягнення сталого розвитку вимагає ув'язки та інтеграції його економічних, екологічних і соціальних цілей. Економічний і соціальний розвиток та охорона навколишнього середовища є взаємозалежними і взаємодоповнюючими компонентами сталого розвитку. Економічне зростання є необхідною передумовою економічного і соціального розвитку всіх країн. Однак, економічне зростання може сприяти сталому розвитку тільки в тому разі, якщо забезпечене повномасштабне використання його благ, і тому має відбуватися з врахуванням принципів рівності, справедливості, а також соціальних і екологічних факторів.

Згідно ухваленої програми дій, до 2002 року в усіх країнах повинні бути розроблені національні стратегії сталого розвитку. Країни, що вже розробили національні стратегії, повинні продовжувати свої зусилля по їх вдосконаленню та ефективному впровадженню. Необхідно також активно сприяти розробці місцевих порядків денних на XXI століття та інших місцевих програм сталого розвитку.

101.конвенція про сталий розвиток карпат.

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 22.05.2003 р.

ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 07.04.2004 р.

ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 04.01.2006 р.

Сторони",

ВИЗНАЮЧИ, що Карпати є унікальним природним скарбом визначної краси та екологічної цінності, важливим центром біорізноманіття, головним водозбором великих річок, необхідним середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, які знаходяться під загрозою зникнення та найбільшою у Європі територією з незайманими лісами, та УСВІДОМЛЮЮЧИ, що Карпати є важливою частиною екологічного, економічного, культурного, рекреаційного довкілля та середовища існування у серці Європи, спільного для багатьох народів та країн;

УСВІДОМЛЮЮЧИ важливість та екологічну, культурну і соціально-економічну цінність гірських регіонів, що спонукало Генеральну Асамблею Організації Об'єднаних Націй проголосити 2002 рік міжнародним роком гір; ВИЗНАЮЧИ важливість гірських регіонів, як це закріплено у розділі 13 (Сталий розвиток гірських регіонів) Декларації щодо довкілля та розвитку ("Порядок денний на 21 сторіччя", Ріо-де-Жанейро, 1992 рік), а також у Плані дій Світового Самміту з проблем сталого розвитку, ПОСИЛАЮЧИСЬ на Декларацію з питань довкілля та сталого розвитку в Карпатському та Дунайському регіонах (Бухарест, 2001 рік);

БЕРУЧИ ДО УВАГИ відповідні положення і принципи, закріплені у відповідних глобальних, регіональних і субрегіональних правових документах, стратегіях і програмах з довкілля;

МАЮЧИ НА МЕТІ забезпечити більш ефективне виконання таких вже існуючих документів, та МАЮЧИ ЗА ОСНОВУ інші міжнародні програми;

ВИЗНАЮЧИ, що Карпати являють собою середовище, в якому проживає місцеве населення, та ВИЗНАЮЧИ внесок місцевого населення у сталий соціальний,...

102рац.викор.природних ресурсів

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах,

необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства,

зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та

ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам,

землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними рес-ми на

Основі басейнового принципу;

завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;

здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;

Розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та

забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення

визначених пріоритетів.

103.концепція сталого розв.св.

. Концепція сталого розвитку

На відміну від попередньої розглянутої теорії, концепція сталого розвитку головну увагу концентрує на екологічному аспекті розвитку людства, вбачаючи в сталості екологічної ситуації головну складову успішного людського розвитку.

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він включає два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби[5, ст.50].

Отже, задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості у всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов'язане прогресивне перетворення економіки і суспільства. Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни в доступі до ресурсів і в розподілі витрат і прибутків між різними верствами населення. Навіть при вузькому розумінні фізичної сталості розвитку передбачається турбота про соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь, турбота, що логічно повинна бути поширена на відносини справедливості до різних верств населення в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одягу, даху, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени суспільства[5, ст.61].

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми[9, гл.1, р.3].

У суспільства, нажаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання[3, ст.25].

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення[5, ст.51].

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов[5, ст.52].

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.

2. Генеза ідеї сталого розвитку

Розробка цієї ідеї почалася восени 1983 р., коли згідно з резолюцією 38/361 Генеральної Асамблеї ООН було створено Міжнародну Комісію у справах навколишнього середовища та розвитку. Очолила її колишній прем’єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брунтланд. Перед Комісією були поставлені такі завдання:

запропонувати нові довгострокові стратегії в галузі сталого навколишнього середовища, які б дозволили забезпечити сталий розвиток у довгостроковому періоді;

рекомендувати шляхи співпраці розвинутих країн та країн, що розвиваються, в галузі охорони навколишнього середовища;

розглянути засоби, за допомогою яких світове співтовариство змогло б ефективно розв’язувати проблеми навколишнього середовища;

допомогти виявити спільні підходи до розуміння проблем навколишнього середовища та того, що необхідно зробити для успішного вирішення проблем захисту та підвищення якості стану навколишнього середовища, сформулювати довгострокову програму дій для наступних десятиліть та цілі, які повинно поставити перед собою світове співтовариство[5, ст.7].

Комісія функціонувала в якості незалежного органа. Всі її члени виступали як незалежні спеціалісти, а не як представники відповідних урядів. Таким чином, Комісія мала можливість розглядати будь-які питання, звертатися за порадою до будь-яких осіб чи організацій, формулювати та вносити будь-які пропозиції та рекомендації, які вона вважала доцільними.

У 1987 р. Комісія завершила свою роботу. Її доклад було розглянуто на сорок другій сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1987 р. [5, ст.361]. Подальшого розвитку ідеї докладу Комісії набули в рішеннях Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що була проведена в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 р. На цьому форумі планетарного масштабу було прийнято ряд важливих документів, зокрема, — Програму дій “Порядок денний на 21 століття” — основоположний документ в галузі переходу до сталого розвитку країн світу. Цей документ спрямовує уряду країн світу, неурядові організації та фахівців до діалогу та здійснення заходів, спрямованих на формування більш ефективної і справедливої світової економіки як засобу створення сприятливих умов для досягнення цілей в галузі довкілля та розвитку. укладення цього документа поклало початок новому глобальному партнерству в інтересах сталого розвитку — партнерству, побудованому на усвідомленні неподільності питань збереження навколишнього середовища і процесу розвитку людства. В його основі лежить глобальний консенсус і політична відданість на рівні вищого керівництва країн світу. В “Порядку денному на 21 століття” розглянуті нагальні проблеми сучасності у галузі довкілля та розвитку і ставиться мета підготувати світ до завдань наступного століття з досягнення довгострокових цілей сталого розвитку.

Підсумки виконання дій, рекомендованих Конференцією, були підведені в червні 1997 р. в Нью-Йорку на черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Результати роботи сесії були викладені у Програмі дій з подальшого впровадження “Порядку денного на 21 століття”, більш відомій під назвою “Rio + 5”. В цьому документі були розглянуті позитивні та негативні моменти п’ятирічного періоду переходу людства до сталого розвитку. Було зроблено висновки, виходячи з досвіду, набутого країнами світу за 5 років, зроблено відповідні рекомендації урядам країн.

Зараз світове співтовариство готується до 10-ї річниці Конференції в Ріо-де-Жанейро. Було прийнято пропозицію ПАР про проведення Конференції “Rio + 10” в цій країні. На цьому Самміті очікується оцінка результатів, досягнутих країнами світу на шляху до сталого розвитку за 10 років, підписання нових договорів про співпрацю в напрямі встановлення принципів сталого розвитку в усьому світі.

104 Грінпіс.

Міжнародна екологічна громадська організація „Greenpeace”

В демократичних країнах неурядові організації постають як одні з головних структурних елементів громадського суспільства. НУО, незалежно від сфери їхньої діяльності, у тому числі й екологічні, покликані представляти інтереси груп громадськості і сприяти розвитку державної політики та удосконалення системи державного управління, забезпечувати громадський моніторинг такого управління, служити гарантом демократії, ініціювати процеси участі громадськості у прийнятті рішень. НУО формуються активними членами суспільства і відіграють ключову роль у впровадженні принципів участі громадськості у прийняті рішень. Робота екологічних НУО спрямована на розширення природоохоронної діяльності в суспільстві, на усвідомлення і активне вирішення громадськістю проблем довкілля.[5]

Найбільша кількість екоНУО працює за такими напрямами, як екологічна освіта та виховання, експертна діяльність, контроль за станом природних ресурсів, інформування та природоохоронна пропаганда, природоохоронні акції тощо. Діяльність тих НУ О, які переважно складаються з науковців і професійних екологів, спрямована на збереження біорізноманіття, створення природоохоронних територій, підготовку громадських еколого-експертних оцінок, здійснення громадського екологічного моніторингу. Численні екоНУО займаються екологічною журналістикою самі або взаємодіють зі ЗМІ. Значна кількість екоНУО спрямовує свою діяльність на вирішення проблем збалансованого розвитку і раціонального природокористування, розвиток екологічного права, медичної екології, енергозбереження. Низка екоНУО займається видавничою діяльністю. Недостатньо, поки що, екологічних НУО правового спрямування; з еко-логізації виробництва, переробки вторинної сировини і відходів; екофілософії та впровадження морально-етичних засад збалансованого розвитку.[5]

Міжнародна екологічна громадська організація „Greenpeace”.

Greenpeace – міжнародна громадська екологічна організація, основна мета якої – добитись рішення глобальних екологічних проблем. В тому числі шляхом привернення до них уваги громадськості і влади.

Greenpeace – працює більше ніж у 40 країнах Європи, Америки, Азії, Океанії. Близько трьох мільйонів прихильників у всьому світі підтримують дії Greenpeace.[1]

Діяльність Greenpeace фінансується прихильниками. Основний принцип відмова від фінансування промисловими компаніями, банками, державними структурами і політичними партіями – гарантує незалежність дій.[1]

Greenpeace – виник в 1971р. в Канаді. Першою серйозною дією стала акція проти ядерних випробувань на острові Амчітка у районі Аляски, після якої США відмовились від використання цього полігону.[1]

Основною задачею Greenpeace є:

· зміна відношення людей до природи;

· вплив на громадську думку і тому приділяє велику увагу роботі з засобами масової інформації.

Акції найважливіший інструмент Greenpeace. При їх проведенні завжди дотримується важливий принцип – „ненасильність”.[1]

У своїй місії організація не має постійних союзників або противників.[1]

Міжнародний характер організації дозволяє Greenpeace впливати на виробників та продавців і вимагати від них дотримання екологічних норм і стандартів у всьому світі. В 1997 р. спільно з іншими екологічними організаціями Greenpeace добився від декількох міжнародних лісозаготівельних компаній працюючих на території Карелії, оголошення мораторію на вирубку найбільш цінних, ненарушених лісів. Цього вдалось досягти завдяки спільним зусиллям Greenpeace Росії, Фінляндії та інших недержавних природоохоронних організації.[1]

Громадські кампанії Greenpeace спрямовані на:

· захист океану і лісів;

· поступово скасувати видобування палива і поновити джерело енергії, щоб зупинити зміну клімату;

· усунення токсичних, хімічних речовин;

· запобігання ядерної загрози та ядерного зараження;

· запобігання генетично модифікованої мікрофлори викинутої у природу;

· розвиток системи селективного збору і переробки побутових відходів.

Greenpeace відіграв основну роль, в прийнятті таких рішень:

· заборона експорту токсичної пустої породи, у менш розвинені країни;

· мораторій на вбивство китів;

· заборона на використання ядерної зброї.

105.всесвітня хартія

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожою використання засобів виливу на природне середовище, Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД — “Порядокденний на XXI століття” — всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами — з іншої. Таким чином, екологічна проблематика всечастіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону “Про природно-заповідний фонд України” від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України “Про біосферні заповідники”, яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО “Людина та біосфера” до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника “Східні Карпати”.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

106.ЭС Метою цієї загальнодержавної програми є створення передумов для підготовки національного законодавчого поля для входження України в Європейський Союз. А головними завданнями цієї програми є:

- забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з Європейським Союзом;

- розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових актів;

- створення правової бази для інтеграції України до Європейського Союзу;

- створення на законодавчому рівні загальнодержавного механізму адаптації законодавства, який визначав би цілі та сфери, етапи адаптації законодавства, складовими елементами якого має бути фінансове, інформаційне, наукове та кадрове забезпечення;

- забезпечення системності та узгодженості в роботі органів державної влади під час здійснення заходів з адаптації законодавства;

- вдосконалення порядку планування нормотворчої роботи на основі довгострокової програми розвитку законодавства України з метою його наближення до законодавства Європейського Союзу;

- вироблення єдиних, обов'язкових для всіх суб'єктів права законодавчої ініціативи правил підготовки проектів нормативно-правових актів у процесі адаптації законодавства;

- вдосконалення інформаційного забезпечення роботи з адаптації законодавства;

- вдосконалення кадрового забезпечення в органах державної влади, підготовка спеціалістів, які відповідали б особливим кваліфікаційним вимогам, що висуваються до учасників процесу адаптації законодавства;

- підвищення рівня володіння офіційними мовами держав - членів Європейського Союзу державних службовців;

- удосконалення порядку підготовки щорічних пропозицій щодо обсягів фінансування заходів з адаптації законодавства в рамках Державного бюджету України.

Саме під кутом зору завдань цієї програми розвивається і процес адаптації екологічного законодавства України до права навколишнього середовища ЄС. З цією метою розширилися наукові дослідження відповідної проблематики. При Міністерстві юстиції України утворено Центр порівняльного права, який зобов'язаний надавати експертні висновки щодо відповідності проектів законів та інших нормативно-правових актів, що подаються, вимогам права ЄС. Цьому ж питанню більшу увагу почала приділяти й Верховна Рада України.

Зусилля України щодо адаптації екологічного законодавства до права навколишнього середовища ЄС останніми роками зумовили перегляд ряду підходів до правового регулювання охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, зокрема, до організації моніторингу, стандартизації, оцінки впливу на навколишнє середовище, організації екологічного аудиту, створення екологічної мережі. Внесено чимало інших змін до законодавства України під кутом зору наближення його до європейських стандартів. Поліпшилось інформаційне та організаційне забезпечення даного процесу. Є тут, звичайно, й чимало недоліків. Але в цілому є позитивною тенденція до гармонізації української еколого-правової системи з європейською

1. Тема моего исследования Эффективная кадровая политика Актуальность темы определена в теоретическом рас
2. Пенсійної реформи в Україні для студентів 5 курсу соціальноправового факультету проф
3. Производство заготовок осуществляется двумя методами метод пластической деформации; метод литья
4. производственной деятельности человека
5. Dictionries clssifiction- ccording to the object of description ; encyclopedic linguistic linguculturl ccording to the number of lnguges- bilingul monolingul multilingul ccording to th
6. Методические рекомендации и рабочая тетрадь 1
7. Вертикальный анализ представление финансового отчета в виде относительных показателей.
8. 2001 годах. Классическая сбалансированная сеть Файстеля с начальной и конечной битовыми перестановками общег
9. на тему- Эволюция форм и видов денегВыполнил-студент 3 курса группы 2заочной ф-оспециальности 080107
10. Реферат- Каракорум
11. 4 20 року слідчий посада найменування органу ініціали п
12. Восточный Тимор
13. Классификация как составная часть товароведения
14. Основные периоды развития естествознания
15. Лабораторна робота 7 ldquo;Встановлення мережної операційної системи Windows NT Serverrdquo; Виконав-
16. Особенности безусловных и условных рефлексов
17. тема правовых норм и институтов комплекс законов и правительственных актов способствующих развитию конкур
18. Введение8
19. тематики Под алгоритмом понимают точное предписание о выполнении в определенном порядке системы опер
20. темах Краснодар 2013 Составитель- А

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе