Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Охарактеризуйте методи науково-педагогічних досліджень у практиці вчителя.
Методом науково-педагогічного дослідження називають сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв’язання педагогічних проблем. Всі методи поділяються на загальні, загальнонаукові, спеціальні. 1 група : Загальні методи – це ті, які застосовуються в даній науці: спостереження, опис, пояснення педагогічних явищ і процесів. Спостереження можуть здійснюватися за наперед заданою програмою або довільна для пошуку нового, цікавого, негативного, тощо. Програма спостереження включає: мету і завдання, об’єкт спостереження, способи фіксації матеріалу, час протягом якого проводиться ця робота. 2 група: методи педагогічних зрізів – це анкетування та інтерв’ю, бесіди тестові і контрольні завдання, експертні оцінки, вивчення документації та даних одержаних за допомогою технічних засобів. Анкетування служить основою соціометрії. Метод соціометрії дає можливість виявити структуру взаємовідносин у колективі людей. 3 – історичний метод передбачає вивчення архівних матеріалів, шкільної документації, інших рукописних матеріалів, пам’ятки архітектури. 4 – методи педагогічного експерименту - констатуючого, формуючого (перетворюючого) в лабораторних та природних умовах. Констатуючий експеримент проводиться на початку дослідження з метою вивчення стану процесу та його складових. Формулюючий перетворюючий експеримент включає реконструкцію, перебудову педагогічного процесу, внесення змін. Природний експеримент проводиться на звичайних уроках та на позакласних і позашкільних заходах, а лабораторний – в спеціальних умовах, обладнаний так, щоб можна було вести додаткові вимірювання. 5 – теоретико-практичні методи - обробка експериментальних та дослідних даних .Етапи наукового дослідження: 1) визначення проблеми 2) побудова гіпотези 3) накопичення наукового матеріалу 4) процес дослідження.
2. Етапи організації науково-педагогічного дослідження.
1. Визначення проблеми дослідження, яка має актуальне, життєве значення.
2. Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків. Під час вивчення літературних джерел з'ясовують головну ідею, позицію автора, особливості наукового доробку з досліджуваної проблеми. Простежують також причину та логіку полеміки автора з іншими дослідниками, особливості його аргументації, виробляють власну думку щодо його позиції. Аналіз проблеми, яка не знайшла відображення в його праці, допоможе чіткіше сформулювати завдання щодо глибшого вивчення проблеми.
3. Вивчення шкільної практики. У процесі аналізу літератури про досвід школи слід з'ясувати, що у вирішенні цієї проблеми вчитель здійснює найуспішніше, з якими труднощами він стикається. Водночас слід проаналізувати типові недоліки в його роботі з цього питання, головні причини труднощів і недоліків. Важливо знати, чи досягає вчитель успіхів у роботі, раціонально витрачаючи час, чи вони пов'язані з перевантаженням його роботою в одному напрямі на шкоду іншим.
4. Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку з дослідження.
5. Здійснення експериментальної роботи.
6. Вивчення передового досвіду.
7. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.
8. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези.
9. Оформлення результатів дослідження, впровадження їх ужиття.
3. поняття предмету педагогіки. Розкрийте основні категорії педагогіки та покажіть зв’язки з іншими науками.
Педагогіка – це наука про виховання, навчання і освіту. Походить від грецького слова, що в перекладі означає “водити дитину”. Педагогіку розглядають в двох планах: 1). П – як наука 2) П як мистецтво.
П – як наука вивчає суть процесів виховання і навчання, закономірності, зміст, Форми і методи виховання і навчання, узагальнює передовий педагогічний досвід, прогнозує результат педагогічного процесу. П – як мистецтво пов’язана з пошуком способів ефективного розв’язання педагогічних завдань, розвитку індивідуальної педагогічної майстерності вчителя. Об’єктом вивчення у П є педагогічні явища і факти, пов’язані з процесами навчання і виховання.
Основні педагогічні категорії:
1) виховання 2) навчання 3) освіта 4) навчально-виховний процес 5) розвиток і формування особистості 6) закономірності, принципи, зміст, форми навчання і виховання.
Виховання – це цілеспрямований процес формування особистості . В. розглядається в широкому і вузькому розумінні. В широкому – це соціологічне явище, яке включає в себе всю систему взаємовідносин особистості з навколишнім середовищем, навчання і освіту, а також виховання у вузькому розумінні.
У вузькому розумінні В – це систематична робота вихователя у формуванні особистості вихованця.
Самовиховання – це діяльність людини з метою оформлення своєї власної особистості.
Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учня, в ході якого здійснюється освіта, виховання і розвиток особистості.
Освіта – це процес і результат оволодіння учнями систематичних знань, вмінь і навичок на цій основі забезпечення відповідно рівня розвитку особистості.
Види освіти:
загальна, політехнічна, професійна.
4.Опишіть та обґрунтуйте схему управління освітою в Україні
Відповідно до Закону «Про освіту» в Україні створено систему органів державного управління освітою: Міністерство освіти і науки України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчально-виховні заклади, Вища атестаційна комісія (ВАК) України; Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою. Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, здійснює керівництво освітою і має відповідні повноваження. До повноважень Міністерства належать розробка умов прийому до закладів освіти, випуск підручників, посібників, методичної літератури, розробка проектів положень про заклади освіти, організація атестації педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань. Разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти,реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування; здійснює керівництво державними закладами освіти.
Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції. Вони встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ; забезпечують розвиток їх мережі, зміцнення матеріальної бази, господарське обслуговування. Ними здійснюється соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюються умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку; контроль виконання вимог щодо їх навчання.
Структурними підрозділами управління є відділи вузів, технікумів, ПТУ, шкіл, дошкільних установ, позашкільних закладів (планово-фінансовий, методичний, господарський та ін.).Безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами здійснюють міські, районні відділи освіти, основні функції яких визначені в Положенні про відповідний відділ освіти. Основний апарат їх складається із завідувача міським (районним) відділом освіти, інспекторів по школах, дошкільних і позашкільних закладах, методистів, фахівця з питань охорони дитинства, бухгалтера, господарської служби
5.Доведіть єдність народної та наукової педагогіки, їх взаємопроникнення та взаємодоповнення на сучасному етапі національно-культурного та державного розвитку.
Одним з найбільших надбань народу є його народна педагогіка або етнопедагогіка. Народна педагогіка — це емпіричні знання народу про виховання. Вони знайшли своє відображення у звичаях і обрядах, пов'язаних з життям дітей і молоді, у фольклорі, іграх і іграшках, у традиціях сімейного і громадського виховання. Завдяки їй передаються і примножуються новими поколіннями здобутки матеріальної й духовної культури народу, утверджується його національна самобутність і самосвідомість
Народна педагогіка стала першоосновою становлення професійної, наукової педагогіки. Це можна довести таким чином. З її чистих джерел черпає творче натхнення і запал живої думки не одне покоління видатних педагогів. Народна педагогіка забезпечила високий науковий злет основоположника педагогіки нового часу Я. А. Коменського. Видатний чеський педагог був прекрасно обізнаний з народною педагогікою, вивчав усну народну творчість. Коменський боровся за те, щоб дати знання трудящим, прагнув поєднати науку з народними поглядами. Його всесвітньовідомі твори «Велика дидактика», «Материнська школа», «Правила поведінки дітей», уся педагогічна спадщина пронизані ідеями народної педагогіки. Перший, хто поставив народну педагогіку на п'єдестал, був великий педагог К. Д. Ушинський. Він же й перший увів поняття «народна педагогіка» в широкий науковий обіг, переконливо обгрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично і практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного і всебічного вивчення виховного досвіду трудових мас. За словами Ушинського, виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. «Не педагогіка і не педагоги, але сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє: виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поколінням». Видатний педагог з великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам'яток усної народної творчості в справі виховання і навчання і на перше місце ставив казку
6.Вікова періодизація людини. Особливості розвитку школяра-підлітка.
Е. Еріксон виділив 8 стадій у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), ранній вік ( 1 - 3 роки), дошкільний вік (3 - 6, 7 роки) підлітковий вік (7-12 років),юність (13 - 18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (четверте і п'яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятку років життя). Кожен вік або період розвитку людини характеризується наступними показниками :
а) певною соціальною ситуацією розвитку або конкретною формою відносин, в які вступає людина з іншими людьми в даний період;
б) основним чи провідним видом діяльності;
в) основними психічними новоутвореннями (від окремих психічних процесів до властивостей особистості).
Найскладнішим є підлітковий період. Підлітки ще недалеко відійшли від молодших школярів, але вже перейшли бар'єр самосвідомості. Їх ще досить сильно приваблюють зовнішні форми життєвих явищ, але цікавлять вже й змістові їх аспекти. У сприйманні морально-естетичного образу іншої людини панує функціонально-романтичний підхід. Естетично підліток оцінює не лише зовнішній вигляд, але й окремі моральні якості — мужність, відвагу, активність, вірність, справедливість, рішучість. Однак, підліток може захопитися й асоціальним типом поведінки, псевдоромантичним образом життя людей, які здійснюють правопорушення. Тому підлітковий період вимагає особливої уваги з боку дорослих та індивідуального підходу.
7.Доведіть вплив спадковості на формування особистості.
Найпершим чинником, що впливає на формування особистості, є спадковість. Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків. Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду загалом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями.
Людина як представник свого біологічного виду успадковує передусім тип нервової системи, на базі якої формується тип темпераменту (меланхолійний, флегматичний, сангвінічний, холеричний); деякі безумовні рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновидільний); конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До суто фізичних задатків належать і група крові та резус-фактор . Батьки можуть передати нащадкам також деякі хвороби: гемофілію, шизофренію, цукровий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечнішими для фізичного здоров'я дітей є алкоголізм і наркоманія батьків.
Особливу роль у формуванні особистості відіграють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мовлення, ходіння у вертикальному положенні).
Складною в педагогіці є проблема здібностей у певній галузі. Особливої уваги заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей. Результати генетичних досліджень засвідчують, що здорові люди мають задатки до необмеженого духовного розвитку, і підтверджують припущення про великі можливості людського мозку.
На цій підставі у педагогіці та психології розроблено концепцію розвиваючого навчання. Вона ґрунтується на тому, що правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток людини.
Усе ж від природи різні діти мають неоднакові інтелектуальні задатки. Тому, організовуючи навчально-виховний процес у школі, слід здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, тобто впроваджувати диференційоване навчання. Значною мірою ця проблема актуальна й у вищих навчальних закладах. Педагогіка пов'язана з багатьма науками, а найбільше з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, логікою.
8.Вплив середовища на розвиток особистості.
Середовище — сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток.
Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середовища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо чи опосередковано впливають на людину (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства однолітків, засоби масової інформації та ін.).
У соціальному середовищі людина соціалізується — засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, активно залучається до системи соціальних зв'язків, самостійно знаходить шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому дитина не тільки залежить від середовища, а й сама є активною, діяльною істотою.
Одним із найдієвіших чинників соціалізації є цілеспрямоване виховання. Особливий вплив на формування особистості дитини має домашнє середовище, а також найближче оточення. Саме тут діти опановують уміння спілкуватися, налагоджуючи стосунки з найближчими людьми — рідними, ровесниками, сусідами, навчаються жити з людьми і для людей, любити свою націю та поважати інші народи.
Разом з тим саме в ближньому оточенні діти можуть зіткнутися з такими патологічними явищами суспільного життя, як паління, пияцтво, наркоманія, злодійство, рекет, проституція тощо. Тому з метою профілактики потрібно формувати в неповнолітніх уміння протистояти таким явищам.
Відчутний вплив на формування особистості мають ЗМІ як компоненти соціального оточення. Правильно організована інформація про значущі події, процеси, явища в суспільстві виховує у підростаючого покоління свідоме, відповідальне ставлення до життя, сприяє його духовному збагаченню, формуванню активної життєвої позиції. Разючим є і згубний вплив інформації, яка пропагує патологічні, сумнівні цінності, стандарти поведінки, що негативно впливають на ще не сформовану свідомість молодої людини. З огляду на це педагоги повинні допомагати їй правильно оцінювати побачене, почуте чи прочитане.
9.Дайте характеристику методів навчання з групи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Поділяються на:
а)Словесні методи — це розповідь, пояснення, бесіда на уроці, лекція в старших класах.
Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб Пояснення — це словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів.
Бесіда — це питально-відповідальний метод, розмова вчителя з учнями за допомогою ретельно продуманої системи питань.
б) Наочні методи поділяються на дві групи:
1) методи ілюстрації; це допоміжний метод при словесному методі. Ілюстрація допомагає вчителю яскравіше висловити свою думку, тезу, вона "оживає" в розповіді.
2) методи демонстрації.демонстрація характеризується рухомістю засобу: навчальна телепередача, кінофільм.
в) Практичні методи: досліди; вправи; навчальна праця; лабораторні, практичні і дослідні роботи; твори, реферати учнів; виготовлення наочних посібників для уроків.
Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
Методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.
При такій класифікації кожній меті навчання, вираженій у змісті освіти, відповідає своя система взаємопов'язаних дій учителя і учнів.
10. Дайте характеристику методів навчання з групи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією. Вони поділяються на дві підгрупи.
Перша підгрупа — методи формування пізнавального інтересу. Навчальні дискусії, диспути — це методи, близькі до бесіди. В їх основі лежить обговорення якоїсь проблеми чи запитання. Диспут — це обмін думками з наукової чи суспільної теми. Диспути бувають великі й малі.
Друга підгрупа — методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні.
11.Дайте характеристику методів навчання з групи контролю та самоконтролю в навчанні
Методи контролю — це способи, з допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної та інших видів діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя. Найдоступнішим методом контролю є планомірне цілеспрямоване й систематичне спостереження вчителя за діяльністю учнів.
Як відносно самостійний етап, контроль у процесі навчання виконує взаємопов'язані освітню, розвиваючу й виховну функції.
Освітньо-розвиваюче значення перевірки знань, умінь і навичок виражається в тому, що учні не лише отримують користь, вислуховуючи відповіді товаришів, але й самі беруть активну участь в опитуванні, ставлячи запитання, відповідаючи на них, повторюючи матеріал про себе, готуючись до того, що кожен з них може бути опитаний у будь-який момент. Навчальна роль перевірки полягає й у тому, що учні слухають додаткові пояснення чи коментарі вчителя з приводу невдалої відповіді учня чи незадовільного засвоєння матеріалу.
Виховна функція контролю полягає у привчанні учнів до систематичної роботи, в їх дисциплінованості, виробленні волі.
Теорією і практикою навчання встановлені такі педагогічні вимоги до організації контролю за навчальною діяльністю учнів:
1)індивідуальний характер контролю, 2) систематичність, регулярність 3) різноманітність форм проведення контролю 4) всебічність 5) об'єктивність 6) диференційований підхід 7) єдність вимог учителів.
На різноманітних етапах навчання використовуються різноманітні види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий, а також форми його організації.
За формами контроль поділяється на індивідуальний, груповий і фронтальний.