Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
«Особливості соціально-виховної роботи з засудженими до позбавлення волі»
1. Вступ.
2. Поняття, форми та методи виховної роботи із засудженими в установах виконання покарань.
3. Особливості соціально-виховної роботи з окремими категоріями засуджених:
3.1. Виховна робота з засудженими жінками.
3.2. Організація виховної роботи із засудженими, які мають психічні відхилення.
4. Висновок.
5. Список використаної літератури.
1. Вступ.
Основною формою кримінального покарання у сучасному світі, як відомо, є позбавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення. В умовах ізоляції від суспільства, позбавлення певних прав і свобод, особистість злочинця змінюється, переоцінюються багато звичних для нього цінності. Після повернення засудженого в суспільство, він зобов'язаний, як нам, здається, неухильно виконувати його закони. Однак цього не відбувається. Чому? Адже повсякденні зусилля величезного апарату пенітенціарних установ підпорядковані саме цьому завданню.
Незважаючи на всі зусилля, що робляться, у колишнього ув'язненого виникають серйозні проблеми соціальної адаптації. Вирішити їх, на думку вчених-пенітенціарістов, покликана робота, спрямована виховна робота, на ресоціалізацію осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі. У системі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, врегульованих кримінально-виконавчим законодавством, важливе місце займає соціально-виховна робота. Така робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.
Проблемам виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, заходам впливу на засуджених як на теоретичному, так і практичному рівнях присвятили низку праць такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Г. А. Аванесов, Л. В. Багрій- Шахматов, В. А. Бадира, О. І. Бажанов, І. Г. Богатирьов, Т. А. Денисова,
О. М. Джужа, І. І. Карпець, А. В. Кирилюк, В. В. Коваленко, О. Г. Колб, В. О. Корчинський, М. П. Мелентьєв, В. О. Меркулова, О. С. Міхлін,
0. О. Наташев, О. І. Осауленко, О. Л. Ременсон, З. М. Сайфутдінов,
1. А. Сперанський, А. Х. Степанюк, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубников, Б. С. Утевський, С. Я. Фаренюк, С. В. Царюк,
І. В. Шмаров та ін.
Зважаючи на актуальність обраної теми, дослідження буде присвячено саме виховній роботі в установах позбавлення волі, а також особливостям проведення соціально-виховної роботи з окремими категоріями осіб засуджених до відбування покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства.
2. Поняття, форми та методи виховної роботи із засудженими в установах виконання покарань.
Стан наукової розробки виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Ця проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених понять не існує. Одні автори вважають їх синоніми, інші абсолютно різними, не однорядними поняття.
Так, на думку О. І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В. М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей.
Основними заходами, направленими на ре соціалізацію засуджених осіб є проведення виховної роботи в установах відбування покарань. Стаття Кримінально-виконавчого кдексу визначає, що соціально-виховна робота - цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів[1].
Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи до його соціально-психологічних властивостей, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарань, прищепити повагу до закону[3, с. 245]..
Зокрема, під основними засобами виправними та ресоціалізації О.Г. Колб розуміє закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особистість засуджених, напрями діяльності УВП та останнього, що забезпечують процес позитивних змін і свідоме відновлення особи в соціальному статусі повноправного члена суспільства. Засіб виправлення – це система прийомів, знарядь і форм впливів, зазначених у законі, що застосовується суб’єктами виконання покарань до засуджених для досягнення мети їх виправлення і ресоціалізації [3, с. 248]
Важливо наголосити, що соціально-виховна робота в установах виконання покарань проводиться в особливих умовах - місцях позбавлення волі, тому завдання, форми, принципи й найважливіші питання її організації врегульовані Конституцією України (гл. 6), Кримінально-виконавчим законодавством України (ст. 123-137 КВК) та галузевими нормативними актами.
У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.
Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.
Правове регулювання виховного впливу включає регламентацію виховної роботи з засудженими, діяльності самодіяльних організацій засуджених до позбавлення волі отримання засудженими, що тримаються в установах виконання покарань, загальної та професійної освіти, застосування до них заходів заохочення та стягнення. Виховна робота є засобом духовного впливу на засудженого, спробою поліпшити його особистість за час відбування покарання шляхом цілеспрямованого виправного випливу, поновлення або прищеплювання засудженим навичок правильної орієнтації в системі духовно-моральних цінностей, психологічної та іншої підготовки до ведення морального, соціально-корисного образу життя після звільнення з місць позбавлення волі. У ст. 6 КВК України виховна робота розглядається у якості одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації. Норми, що регулюють виховну роботу (як і деякі інші), носять заохочувальний, стимулюючий характер. Так, у ч. 2 ст. 123 КВК України вказується, що участь засуджених у здійснюваних виховних заходах враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення та стягнення. Таким чином, підкреслюється думка про те, що засуджені добровільно, за власним бажанням приймають участь у здійснюваних заходах. Разом із тим, у тих же виховних цілях закон передбачає можливість проведення таких виховних заходів, у яких участь засудженого є обов'язковою: праця, ранкова фізична зарядка, загальноосвітнє навчання засуджених молодіжного віку, які не мають середньої освіти тощо[1]. Слід відмітити, що такі заходи повинні бути передбачені розпорядком дня для конкретної виправної установи. Відповідно до ч. 4 ст. 123 КВК України, стимулювання право-слухняної поведінки засуджених до позбавлення волі здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу[1]. Реалізація цих програм є формою соціально-виховної роботи з засудженими, яка проводиться персоналом органів та установ виконання покарань у взаємодії з державними та громадськими інституціями для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Виховна робота організується адміністрацією виправних установ на основі детальних планів, учбово-педагогічних рекомендацій та інших документів, які розробляються у відповідних структурах кримінально-виконавчої системи, покликаних зробити процес виховного впливу на засуджених комплексним та ефек тивним. У цих же цілях сприяння у проведенні виховних заходів можуть надавати громадські об'єднання та організації.Начальники відділень соціально-психологічної служби здійснюють індивідуальний облік засуджених, які приймають участь у програмах. Стосовно осіб, які беруть участь у психокорекційних програмах, індивідуальний облік здійснюється також психологами та лікарями-психіатрами. Заступник начальника колонії з со ціально-виховної та психологічної роботи веде облік засуджених, які приймають участь у програмах, щоквартально організовує розгляд на засіданні методично-виховної ради колонії стан та ефективність реалізації програм. У колоніях реалізуються такі типові програми: «Освіта», «Професія», «Правова просвіта», «Духовне відродження», «Творчість», «Фізкультура і спорт», «Подолання алкогольної та наркотичної залежності», «Підготовка до звільнення». Адміністрація колоній може корегувати зазначені програми з урахуванням виду установ та контингенту засуджених та реалізовувати інші програми, що сприяють становленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Програми розробляються з урахуванням поведінки засуджених, їх соціально-педагогічної занедбаності та враховуючи можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.
Проведене анкетування 180 співробітників виправних колоній мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки, які проходять службу на різних посадах, оперуповноважений, інспектор відділу охорони, інспектор відділу нагляду і безпеки, психолог, начальник відділу нагляду і безпеки) показало, що 57,0 % з них найефективнішим засобом виправлення і ресоціалізації засуджених уважають режим; 45,0 % - суспільно корисну працю; 22,0 % - соціально-виховну роботу; 7,0 % - загальноосвітнє і професійно-технічне навчання; 7,0 % - громадський вплив. Поряд із тим значна кількість респондентів уважає за необхідне комплексне застосування усіх перелічених у законі основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (41,0 %).[6].
Основними завданнями таких програм є: стимулювання правослухняної поведінки засуджених, сприяння формуванню у них здорового способу життя й моральності; організація корисної зайнятості засуджених; розвиток особистого потенціалу засуджених, корисної ініціативи, творчих здібностей та професійних навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звільнення; формування у засуджених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи дострокового звільнення від відбування покарання від своєї особистої поведінки. Програми реалізовуються на основі принципів педагогіки співробітництва та сприяють формуванню взаємовідносин партнерства між персоналом і засудженими для досягнення мети виправлення й ресоціалізації останніх, дотримання їх законних прав в період відбування покарання[7].
3. Особливості соціально-виховної роботи з окремими категоріями засуджених.
Законодавством передбачені особливості відбування покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, а саме перебування в виправних колоніях та інших місцях позбавлення волі окремих категорій осіб. В першу чергу це стосується виховної роботи з неповнолітніми. Також особливої уваги заслуговують наступні категорії осіб:
3.1. Виховна робота з засудженими жінками.
Науковими дослідженнями доведено, що тривале перебування в місцях позбавлення волі викликає значні негативні соціальні наслідки, особливо це стосується жінок. При цьому розпадається особистість жінки, вона стає агресивною, грубою і в багатьох випадках після звільнення у неї виникає установка на продовження злочинної діяльності.
Жінки, засуджені на тривалий строк, як правило, втрачають в місцях ізоляції найбільш активний період свого життя. Такі особи поступово деградують в соціально-моральному відношенні. У них розпадаються сім’ї, втрачаються соціально значимі зв’язки. Чим довший термін перебування жінок у місцях позбавлення волі, тим менше шансів у них зберегти себе як особистість. Помітно, що після перебування в місцях позбавлення волі більше 5 років у жінок втрачається перспектива на майбутнє, і це сприяє поверненню до антисоціального життя, зловживанню спиртними напоями, наркотичними препаратами, руйнації особистості.
У виховній роботі із засудженими жінками важливим моментом є врахування можливостей впливу сім’ї та родини на жінок, що потребує від співробітників знання психології сімейних відносин.
Звертає на себе увагу і проблема дітей. Зокрема, значний відсоток засуджених жінок мають дітей, але ставлення до них може бути різне. Деякі з них, взагалі не відчувають материнських почуттів і позбавлені за вироком суду материнських прав. Інші люблять дітей, піклуються про них. Часті випадки народження дітей в колоніях і виховання їх у “Будинку дитини”, що знаходиться на території установи. Розвиток та активізація почуттів материнства є запорукою успішної ресоціалізації засуджених жінок, які мають дітей. Це пояснюється тим, що у даних жінок з’являється позитивна перспектива, виникає почуття обов’язку перед дитиною, якій вони дали життя. Спілкування з дітьми, дозволяє матерям зберегти та розвинути почуття любові, опіки, дбайливого ставлення до людського життя. Такий гуманний крок допомагає у відбуванні покарання і сприяє збереженню соціально-корисних зв’язків.
Обов’язковою умовою успішної ресоціалізації жінок є наявність позитивних соціальних зв’язків. Адже зрозуміло, що такі параметри як сімейний стан, соціальний статус - у житті кожної людини, а у жінок особливо, мають неабияке значення.
З цього приводу є деякі фактичні данні, які певним чином характеризують соціально-демографічну ситуацію загалом. Більшість жінок, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі (колонія № 44), мають вік від 30 до 40 років (44,2%), значно менше - від 40 до 50 років (29,4%) та від 20 до 30 років (20,7%), досить небагато є жінок літнього віку (5,4%)[5].
З вищезазначеного можна зробити висновок, що основними напрямами виховної роботи з жінками є бесіди спеціалістів, направлені на формування здорової свідомості і психіки жінок, а також програми подолання алкогольної та наркотичної залежності. Що стосується жінок, то важливе місце посідає особлива система заохочень, досить великий перелік яких передбачено чинним законодавством.
3.2. Організація виховної роботи із засудженими, які мають психічні відхилення.
За даними вибіркових досліджень, проведених в Україні за останні роки, близько 30 % злочинців на момент вчинення злочину мали психічне захворювання.
У 184 установах виконання покарань та слідчих ізоляторах у першій поло-вині 2013 р. трималося понад 157 тис. засуджених та осіб, взятих під варту, з них близько 12 тис. засуджених мають психічні відхилення та перебувають на диспансерному обліку в лікаря-психіатра. У слідчих ізоляторах таких – 6756 осіб, що становить близько12 % від загальної кількості осіб, які тримаються в УВП та слідчих ізоляторах. Виходячи з цього, адміністрація УВП повинна забезпечити організацію виховного процесу даної категорії засуджених з урахуванням особливостей їхньої психіки.
Процес виправлення значно ускладнюється, коли йдеться про засуджених, у яких наявні психічні відхилення.
При здійсненні виховної роботи із засудженими з психічними відхиленнями необхідно перейти від кримінально-репресивного впливу на особу до виправно-ресоціалізаційного та запобіжного з метою недопущення вчинення нових злочинів засудженими
Дослідження умов, що сприяють вчиненню засудженими злочину, має важливе значення при проведенні заходів виховного впливу.
Так, за спільним визначенням наших психологів, стан ізоляції викликає у людей психічні порушення, головним чином в емоційній сфері. Тривога, страх, апатія, посилена дратівли-вість, зниження працездатності – всі ці негативні порушення психіки є неминучим супутником фізичної ізоляції. У засуджених з психічними відхиленнями їх ускладнення посилюється, в результаті чого 27 % засуджених чоловіків та 12 % жінок під час відбування покарання в УВП неодноразово направлялися для проходження курсу лікування у спеціалізовані психіатричні лікувальні заклади при установах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Важливе значення в процесі ресоціалізації засуджених з психічними відхиленнями має соціальна реабілітація, що визначається як комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків і відносин внаслідок стійкого розладу функцій організму (інвалідність), зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці, хворі). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Значна частина засуджених з психічними відхиленнями внаслідок захворювання, засудження, перебування в УВП, ізоляції від суспільства втратили суспільно корисні зв’язки, дезадаптовані в соці-умі, вважають безперспективним перебування як в установі, так і за її межами. 97 % засуджених із психічними відхиленнями до засудження не працювали, 58 % не мають рідних, не підтримують або підтримують нестійкі суспільно корисні зв’язки з рідними та близькими, 89 % неодружені та не мають дітей.
Організація виховної роботи із засудженими даної категорії повинна передбачати збір та аналіз інформації довідкового характеру, яку начальник відділення СПС може отримати методом збирання незалежних характеристик, вивчення думки інших фахівців та осіб персоналу установи в галузі психіатрії, якщо вони залучаються до процесу лікування та діагностики засуджених, ретельного вивчення особової справи засудженого та аналізу отриманої інформації.
Виховна робота із засудженими з психічними відхиленнями повинна проводитись переважно в індивідуальних та групових формах. Масові форми виховної роботи з даною категорією є менш ефективними.
Протее, це не включає можливості їх комбінування з двома попередньо зазначеними. І тільки при комплексному їх застосуванні можливо досягнути найефективнішого результату.
Виправлення засуджених, які мають психічні відхилення, повинно включати й усунення або ж мінімізацію дефектів психіки, а тому виховний процес із даною категорією засуджених повинен мати комплексний характер, що передбачає перш за все тісний взаємний зв'язок соціально-профілактичних, регламентно-профілактичних, медико-профілактичних, медико-реабілітаційних, діагностичних заходів[3, с. 249].
4. Висновок.
Враховуючи все вище викладене, можна зробити такі висновки:
1. Соціально-виховна робота із засудженими – врегульована (закріплена) правовими нормами кримінально-виконавчого законодавства цілеспрямована, послідовна діяльність персоналу органів та установ виконання покарань та суспільства для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.
2. Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.
3. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього іпрофесійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.
4. Окремі категорії засуджених потребують особливого підходу для реалізації соціально-виховної роботи.
5. Список використаної літератури.
1. Кримінально-виконавчий кодекс від 11.07.2003 № 1129-IV. Електронний ресурс. Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T031129.html.
2. Наказ Міністерства юстиції України від 04.11.2013 Про організацію соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими. Електронний ресурс. Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1863-13/page. 3. Кубрак Р. М. Особливості організації соціально-виховної роботи в межах установи виконання покарань із засудженими, які мають психічні відхилення// Кубрак Р. М.//Право і суспільство. – 2012. - № 1. – с. 244-249.
4. Карман О. Л. Ресоціалізація неповнолітніх засуджених у пенітенціарних закладах: визначення поняття// Карман О. Л.//Вісник Луганського національного університету імені Т. Шевченка. – 2011. - №20(231). – с. 271-278.
5. Правова та соціально-виховна робота із засудженими жінками/ За заг. Ред.. проф. Калачник Н. Г. – Київ, 2008. – 167с.
6. Пузирьов М.С. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі на певний строк, як форма диференціації та індивідуалізації виконання покарань. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/9304/%CC.
7. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України. Електронний ресурс. Режим доступу: http://radnuk.info/komentar/kruminal-vukon.html.
8. Яковець І.С. Результати дослідження за темою: «Засоби виправлення та ре соціалізації засуджених до позбавлення волі». Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/630845;jsessionid=E38FBA11572E9FC4453EB4D0689B557F.
9. Довгопалова-Савотюк Б. Виправлення та ресоціалізація засуджених. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.lutskrada.gov.ua/lucke-miske-upravlinnya-yusticiyi-u-volinskiy-oblasti-informuie/vipravlennya-ta-resocializaciya.
10. Кримінально-виконавче право: підручник/ В.В. Голіна, А.Х. Степанюк, О.В. Лисодєд та інші; за ред.. В.В. Голіна і А.Х. Степанюк. – Х.:Право, 2011, - 328 с.