Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
Київський університет імені Тараса Шевченка
КРАЙНІКОВ ЕДУАРД ВЛАДИСЛАВОВИЧ
УДК 159.9.072: 616.12.315
ОСОБИСТІСНІ ОСОБЛИВОСТІ ХВОРИХ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ
ІНФАРКТ МІОКАРДА ІЗ ЗУПИНКОЮ КРОВООБІГУ
19.00.04 –Медична психологія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка.
|
Науковий керівник - |
доктор психол. наук Бурлачук Леонід Фокович, проф., член-кор. АПН України, завідувач кафедри психодіагностики та медичної психології Київського університету імені Тараса Шевченка |
Офіційні опоненти:
Доктор психологічних наук, професор Шестопалова Людмила Федорівна, керівник відділу медичної психології Українського НДІ клінічної і експериментальної неврології і психіатрії МОЗ України (м. Харків).
Кандидат медичних наук Вітовський Ростислав Мирославович, доцент кафедри серцево-судинної хірургії Інституту серцево-судинної хірургії АМН України (м. Київ).
|
Провідна установа - |
Харківський державний університет, кафедра загальної психології |
Захист відбудеться 07 жовтня 1999 року о 14-й годині на засіданні Спеціалізованої Вченої Ради Д 26.001.26 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська 60).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий 07 вересня 1999 р.
|
Вчений секретар Спеціалізованої Вченої Ради, канд. психол. наук, доцент |
Кириленко Т.С. |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
З середини 50-х рр. нашого сторіччя успіхи науки призвели до виникнення та бурхливого розвитку принципово нової галузі медицини –реаніматології. Згідно із сучасними поглядами, виділяють дві стадії вмирання –смерть клінічна (І фаза) і смерть біологічна (ІІ фаза). З них перша розглядається як оборотна, тобто така, яка за умови успішності реанімаційних заходів повертає хворого до життя. Таким чином, була теоретично обгрунтована і практично підтверджена можливість повернення до життєдіяльності організму (й індивіда), який знаходиться на стадії вмирання.
Безперечно, що перенесення такого глибокого за своєю інтенсивністю стану як клінічна смерть не може не накласти відбиток на особистість людини та, як наслідок цього, на успішність її соціального функціонування. Танатофобія неминуче веде до хронічно зниженого емоційного стану, який іноді переходить у важку тривожну депресію [Neuroendocrine Aspects of Dysthymic Disorders, 1987], лякливості, невпевненості у собі і навіть до відчуття власної неповноцінності.
Захворюванням, яке має, з одного боку, високий ризик летального закінчення, та достатньо високу імовірність успішності реанімаційних заходів - з іншого, у нашому дослідженні був обраний гострий інфаркт міокарду, який, за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я [Внутренние болезни, 1987], є клінічною формою ішемічної хвороби серця. Вибір інфаркту міокарда в якості матеріалу дослідження був зумовлений тією обставиною, що перебіг цього захворювання буває переважно вельми бурхливим та швидким [Харди И., 1973], а відтак ті зміни особистості, що наступають після повернення хворого до життя можна пояснити саме фактом перенесення стану клінічної смерті, а не впливом, припустимо, попереднього тривалого та виснажливого хронічного захворювання.
АКТУАЛЬНІСТЬ дисертаційного дослідження зумовлена значним збільшенням захворювань на ішемічну хворобу серця у розвинутих країнах світу, що спостерігається в останні десятиріччя. Так, за даними M.Амеланга, К.Шмідта-Разьєнса і Дж.Маттеуса [Amelang M., Schmidt-Rathjens C., Matthews G., 1996], ішемічна хвороба серця на сьогодні є однією з головних причин смертності у розвинутих країнах. Згідно з цифрами, наведеними у роботі П.Даррінгтона, на момент 1993 р. смертність від ішемічної хвороби серця в Англії по відношенню до загальної кількості померлих чоловіків 45-54 і 55-64 років складала 37-38 % [Durrington P., 1993]. Відмічається також помітне зростання кількості хворих на важкі та небезпечні для життя форми ускладнень цієї хвороби, що у свою чергу супроводжується втратою працездатності та високою смертністю. Разом з тим проведення реабілітаційних заходів з хворими, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу, наштовхується на ряд проблем, що викликане перш за все інтенсифікацією невротичних рис особистості [Nasilowska-Barud A., Markiewic M., 1986]. Окрім того, сам інфаркт міокарда викликає в індивідів, що його перенесли, виразні емоційні розлади, які спостерігаються у 2/3 випадків; при цьому частина хворих може зовні виглядати досить безпроблемними. Без відповідного терапевтичного втручання ці порушення, за даними Е.Кей [Cay E.L., 1982], закріплюються та зберігаються протягом достатньо тривалого часу у 25 % тих хворих, що вижили. За іншими даними, різноманітні психічні порушення в клініці інфаркту міокарда діагностуються у 28 % випадків [Acute mental disorders in MI, 1984]. Виникнення подібних емоційних реакцій, на думку Т.Н.Розової [Розова Т.Н., 1989], пов'язується зі страхом смерті, втратою самоідентичності і відчуття власного “Я”.
Разом з тим, досліджень, що спеціально присвячені особистісним особливостям та патологічній симптоматиці хворих, які перенесли гострий інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу, виразно недостатньо, а адекватна програма психокорекційного впливу, що була б частиною заходів підтримуючої реабілітації та вторинної профілактики хвороби у цієї категорії осіб, практично не розроблена.
ОБ'ЄКТ дослідження –особистість хворих, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу.
ПРЕДМЕТ дослідження –головні психологічні закономірності та умови формування особистісних змін у хворих, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу.
МЕТА дослідження –на основі вивчення особистісних особливостей та особливостей міжособистісної комунікації і поведінки хворих, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу, розробити комплекс рекомендацій щодо специфіки психологічних заходів підтримуючої реабілітації та вторинної профілактики хвороби в цієї категорії осіб.
ГІПОТЕЗА ДОСЛІДЖЕННЯ полягала у тому, що перенесення хворими інфаркту міокарда із зупинкою кровообігу є фактором, що сприяє формуванню в них специфічних особистісних особливостей та психопатологічних симптомокомплексів, особливостей міжособистісної комунікації і поведінки. Наявність в анамнезі клінічної смерті пов’язується з ускладненнями у психічному стані хворих та виникненням додаткових проблем у підтримуючій реабілітації та вторинній профілактиці хвороби.
У відповідності з метою та гіпотезою дослідження вирішувалися такі ЗАВДАННЯ:
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Робота базується на методах психодіагностичного експерименту (з використанням проективних тестів та опитувальників) та математико-статистичному методі. З метою вирішення поставлених завдань був розроблений цілісний комплекс психологічного обстеження, що включав у себе розмову з досліджуваним та його психодіагностичне тестування. Провідними критеріями підбору конкретних методик виступили:
а) спрямованість на вивчення базових особливостей особистості або усталених особливостей соціальної взаємодії;
б) відносна компактність та стислість;
в) адаптованість на вітчизняній виборці.
Отримані результати було оброблено за допомогою статистичних методів з використанням комп’ютерної програми “SPSS for Windows”. Достовірність розрізнень між даними різних експериментальних груп визначалася за допомогою методики t-критерію Стьюдента.
НАУКОВА НОВИЗНА дослідження полягає у виявленні та описі специфічних психопатологічних симптомокомплексів групи досліджуваних, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу, та загальних закономірностей соціальної взаємодії і функціонування таких хворих.
ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ роботи полягає у з’ясуванні специфічних постморбідних особистісних особливостей, способів подолання хвороби, мотиваційної сфери, комунікаційних характеристик тощо, що поглиблює уявлення про соматопсихічні взаємодії на прикладі інфаркту міокарда із зупинкою кровообігу.
ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ отриманих результатів полягає у розробці психологічних рекомендацій з підтримуючої реабілітації та вторинної профілактики хвороби для контингенту хворих, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу.
АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ. Матеріали дисертації доповідалися і обговорювалися на секції з медичної психології та психокорекції міжнародної конференції "Актуальні проблеми сучасної психології" ( м. Харків, 1995 р.), методичних та методологічних семінарах і засіданнях кафедри психодіагностики та медичної психології факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка.
СТРУКТУРА І ОБСЯГ РОБОТИ. Дисертація складається із змісту, переліку скорочень, вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 232 найменування наукових джерел, а також додатку, що містить 23 таблиці отриманих даних. Основний текст дисертації містить 6 таблиць, 5 діаграм та один малюнок. Загальний обсяг роботи складає 182 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У ВСТУПІ обгрунтовується актуальність проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, гіпотези і завдання дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, формулюються положення, що виносяться на захист.
ПЕРШИЙ РОЗДІЛ –“Сучасний стан проблеми зміни особистості при хронічному психосоматичному захворюванні (ішемічна хвороба серця та інфаркт міокарда)” –присвячений аналізу шляхів та тенденцій розвитку психосоматичної медицини, особливо тієї її частини, що спрямована на вивчення захворювань серцево-судинної системи людини. Головна увага приділялася емоційно-стресовим факторам походження та перебігу хвороби. Далі на основі такого огляду ми підійшли до теоретичного аналізу феномену клінічної смерті та особливостей психічної травматизації осіб, які її перенесли. Клінічна смерть, яка наступає у 12-15 % хворих, підданих реанімаційним заходам з приводу інфаркту міокарда (ІМ), є однією з форм ускладнень складного нападу ІМ.
За визначенням В.А.Неговського [Неговский В.А., 1951], клінічна смерть - оборотний процес вмирання, перехід від життя (якщо реанімаційні заходи виявилися марними) до так званої біологічної смерті, тобто стану, коли в різноманітних органах і тканинах організму починається процес розпаду і оживити його як цілісну систему вже неможливо. Остаточна клінічна картина нерідко формується через кілька тижнів, місяців, іноді через 1-2 роки після оживання. Великою мірою вона залежить від правильності проведеної реабілітаційної терапії і можливостей самого хворого [Актуальные вопросы реаниматологии, 1975].
Значний інтерес при цьому викликають особистісні реакції хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, на сам факт переживання ними стану клінічної смерті. Оригінальну схему оцінки таких реакцій запропонували I.Віклунд, Х.Занн, A.Ведін та їх співавтори [Coping with myocardial infarction: a model with clinical applications, a literature review, 1985], які розглядали їх як інтегративне утворення, що містить в собі афективні, поведінкові, когнітивні та фізіологічні компоненти, котрі функціонують на рівні як свідомості, так і несвідомості. При цьому виділяються адаптивні та неадаптивні механізми купирування стресу у хворих ІМ. До других з них, за Д.Бірном, Х.Уайтом та K.Бутлером [Byrne D.J., White H.M. Butler K.L., 1981], відносять відхід від проблеми, обмеження фізичних навантажень, залежність, пасивність, підвищене відчуття неспокою за стан здоров’я, песимізм та прийняття ролі хворого. Адаптивні механізми, за класифікацією С.Круг, Д.Шапіро та С.Левіна [Croog S.H., Shapiro D.S., Levine S., 1971], навпаки, включають в себе активність, оптимізм, самоконтроль, прийняття реальності, "вентиляцію" почуттів, раціоналізм, віру в Бога або в себе, і, нарешті, заперечення (яке займає, до речі, особливо важливе місце серед інших реакцій і спостерігається, за літературними даними, в 25-50 % випадків).
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ –“Характеристика груп досліджуваних та методів дослідження” –викладене експериментально-психологічне дослідження вибірки хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу. Загалом було досліджено три експериментальні групи (кожна кількісним складом у 30 осіб):
Середня тривалість перебування у стані клінічної смерті склала 2,8 хв.
Психологічне дослідження хворих, які перенесли ІМ (як із зупинкою кровообігу, так і без неї) проводилося на базі кардіологічного відділення Медико-санітарної частини Виробничого об'єднання “Азот” м. Сєвєродонецька Луганської області, а також відділення реаніматології і невідкладної терапії Інституту кардіології та кардіопатології імені М.Д.Стражеска у м. Києві. Підбір і тестування досліджуваних здійснювалися у період 1994-97 рр. В основу проведеного дослідження була покладена теоретична схема третього доекспериментального плану (за класифікацією Д.Кемпбелла [Кэмпбелл Д., 1980]), тобто метод зрівнювання статичних груп.
ТРЕТІЙ РОЗДІЛ –“Особистісні особливості хворих, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу” –містить аналіз даних, отриманих за допомогою використаних психодіагностичних методик. Робота, що проводилася, була спрямована на досягнення таких цілей:
Як методика дослідження нами насамперед використовувався тест-опитувальник Г.Шмішека, за допомогою якого було визначено рівень акцентуації за 10-ти її типами. Кількість осіб з тим чи іншим вираженим типом акцентуації в групі досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, була достеменно вища, ніж у групі досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу. Отримані дані свідчать також про те, що хворим, які перенесли ІМ, притаманний змішаний (з 2-3 типів) тип акцентуації, тоді як у здорових досліджуваних акцентуації змішаного типу спостерігалися порівняно рідко. Найчастіше зустрічалися акцентуації збуджуваного та тривожно-дистимічного типу. Середній показник акцентуації хворих, які перенесли ІМ, в цілому дещо вищий, ніж у здорових досліджуваних. Риси, притаманні дистимічному типу акцентуації, були достовірно більш вираженими в хворих, які перенесли ІМ, ніж в практично здорових досліджуваних (t=4,46 при р<0,05 для групи хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та групи практично здорових досліджуваних; t=2,61 при р<0,05 для групи хворих, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, та групи практично здорових досліджуваних). Разом з тим звертає на себе увагу та обставина, що серед загальної вибірки досліджуваних, які перенесли ІМ, дистимічні риси були найбільш притаманними для хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу. Останні значно відрізнялися від вибірки здорових досліджуваних також за шкалами педантизму (t=3,61 при р<0,05) та емотивності (t=3,43 при р<0,05) у бік збільшення цих показників. Між хворими, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та хворими, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, мають місце значущі розрізнення за шкалами збуджуваності (t=2,25 при р<0,05), гіпертимії (t=1,81 при р<0,05), дистимії (t=1,97 при р<0,05), тривожності (t=2,06 при р<0,05) та екзальтованості (t=3,21 при р<0,05); при цьому показники за шкалами дистимії і тривожності вищі в досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, а за шкалами збуджуваності, гіпертимії та екзальтованості –в досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу.
Зазначені результати представлені у діаграмі 1.
Діаграма 1
Точка зору, згідно з якою акцентуації є стійкими характеристиками особистості, є загальноприйнятою у науковій літературі. Проте отримані дані дозволяють поставити питанні про те, чи завжди тип акцентуації, що діагностується, відбиває преморбідні особливості особистості, або він формується на грунті як пре-, так і постморбідних особливостей особистості. Різниця між даними досліджених груп говорить про те, що під впливом важкої хвороби тип акцентуації може змінюватися.
Досить близькі до вищенаведених дані було отримано також за допомогою Тематичного апперцепційного тесту.
Так при аналізі переважаючих “потреб” досліджуваних, які перенесли ІМ (як із зупинкою кровообігу, так і без неї), було виявлено їх досить близький процентний розподіл. У практично здорових досліджуваних “потреби” розподілені приблизно рівномірно, так що переваги якого-небудь одного виду виявити не вдалося. Аналізуючи теми розповідей, було виявлено, що в досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, значно частіше зустрічаються теми сімейних конфліктів, ревнощів та обману, ніж в досліджуваних двох інших груп. Герой розповідей досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, часто опиняється ошуканим, сповненим підозр (не маючи при цьому можливості перевірити їх правомірність), повинен під тиском середовища та обставин миритися з невигідною для нього ситуацією. Герой розповідей досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, навпаки, більш довірливий, відкритий, схильний іти на компроміси, прощати і поступатися. Часто, однак, він просто пасивний.
Своєрідність відповідей хворих ІМ у порівнянні з відповідями практично здорових досліджуваних призвели до необхідності проведення також й якісного аналізу їх розповідей. Таким чином вдалося виявити специфічні для даного контингенту персонажі, ідеї й емоційні стани героїв розповідей, а також диференціювати їх у відношенні до різних категорій досліджуваних. Наведемо їх перелік:
Привертає увагу трагічне забарвлення розповідей хворих ІМ, особливо тих з них, що перенесли зупинку кровообігу. Така обставина цілком узгоджується з часто зустріваними в зарубіжній літературі даними про пролонговані депресивні реакції хворих на хірургічне втручання, яке здійснюється на серці (див., напр., [Depression in patients undergoing cardiac surgery: A comment, 1996], [Mayon R., 1991], [Fresure-Smith N., Lesperance F., Talajic M., 1993], [Psychiatric outcome in men and women after coronary bypass surgery, 1987]). Твердження, за яким найпоширенішими і найвираженішими симптомами в клініці ІМ є тривога і депресія, підтримується й низкою інших авторів (див., напр., [Valutazione psicologica del paziente anginoso cardiologia, 1987]. При цьому, на думку деяких дослідників [Hackett T., Cassem N., 1978], тривожні реакції переважають в період госпіталізації, а депресивні - після виписки і повернення додому і обумовлені страхом повторного ІМ, психологічною непідготовленістю до швидкої фізичної втомлюваності, необхідністю дотримуватися суворого режиму, відсутністю постійного медичного нагляду тощо.
Для дослідження особливостей бачення особистісних життєвих перспектив та суб’єктивного сприйняття подій власного життя нами використовувалась методика “Психологічна автобіографія” Є.Ю.Коржової.
За отриманими з її допомогою даними, загальна кількість перелічених подій в усіх трьох групах приблизно однакова. Проте досліджувані, які перенесли ІМ, вказували достовірно набагато менше подій майбутнього у порівнянні з даними практично здорових досліджуваних (t=10,45 при p<0,05 для групи хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та групи хворих, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу; t=16,38 при p<0,05 для групи хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та групи практично здорових досліджуваних; t=7,52 при p<0,05 для групи хворих, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, та групи практично здорових досліджуваних). При цьому більшість таких подій вони оцінили як сумні. Питома вага подій минулого, що була розрахована як відношення показників ваги минулих подій до майбутніх, для досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, та групи практично здорових досліджуваних склала приблизно 0,77; 0,69 і 0,62 відповідно; майбутнього –,23; 0,31 і 0,38 відповідно. Загалом хворі ІМ були схильні вважати всі важливі події у своєму житті значними (оцінюючи їх при цьому п'ятьома балами по 5-бальній системі). Середній час ретроспекції життєвих подій досліджуваними, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, значуще відрізняється від показників практично здорових досліджуваних і досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, у бік збільшення (у відношенні радісних подій - t=5,40 при p<0,05 для групи хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та групи хворих, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу; t=7,73 при p<0,05 для досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та практично здорових досліджуваних; у відношенні сумних подій - t=8,08 при p<0,05 для досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу; t=8,9 при p<0,05 для досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та практично здорових досліджуваних). У результатах дослідження хворих ІМ переважають події біологічного типу. Проте цим даним суперечить інформація, що була отримана у ході індивідуальних інтерв'ю, які проводилися після процедури тестування. Вірогідним є припущення про те, що в цьому проявилася дія захисних механізмів особистості, а саме витіснення травмуючих спогадів, що пов'язані з власною хворобою. Ця обставина підтверджується й тим фактом, що досліджувані не вказували власні захворювання (у тому числі навіть ІМ) як важливі події життя, проте значно частіше відмічали такі події як смерть батьків або дружини, хвороби дітей чи інших близьких родичів; таким чином, думки про смерть при цьому проявлялися у завуальованій формі. В досліджуваних, які перенесли ІМ, переважали негативні емоційно забарвлені життєві події над позитивними. Більшість досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу (83 %), у якості важливої майбутньої події вказували власну смерть (у групі досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, ця кількість складає 41 %, а у групі практично здорових досліджуваних –%).
Таким чином, за даними методики “Психологічна автобіографія”, перенесений досліджуваними інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу призводить до виражених особистісних змін, які проявляються у песимістичному ставленні до життя, зосередженості думок на подіях минулого, негативному забарвленні не тільки минулих, а й майбутніх подій. Привертає увагу більш серйозне, ніж у більшості людей, ставлення до навіть незначущих подій власного життя, схильність до їх тривалого та болісного переживання.
Особливості ставлення хворих ІМ до хвороби було досліджене за допомогою опитувальника ЛОБИ. Так дані хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, відрізняються від таких хворих, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, за показниками шкали сенситивності (t=5,5 при р<0,05). Групі досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, притаманні також риси паранойяльного типу ставлення до хвороби (t=4,81 при р<0,05 у порівняні з групою досліджуваних, які перенесли гострий ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу). Між досліджуваними цих двох груп існують й значущі розрізнення по тривожному типу (t=3,94 при р<0,05) у бік збільшення цих показників в досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу; збільшення в таких досліджуваних показників по тривожному типу ставлення до хвороби завжди супроводжувалося таким й по сенситивному типу. Виявлено значуще зниження показників (t=1,92 при р<0,05) по ергопатичному типу ставлення до хвороби в досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, у порівнянні з досліджуваними, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу. Вищенаведені дані представлені у діаграмі 2.
Таким чином, на підставі проведення психодіагностичного дослідження індивідуально-психологічних особливостей та особливостей ставлення до хвороби в осіб, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, можна зробити висновок про змінювання особистості під впливом тяжкої хвороби у бік збільшення рівня тривожності, зростання песимізму у ставленні до власних життєвих перспектив, розвитку танатофобії. Напрямок зростання таких психопатологічних особистісних змін збігається з напрямком наростання міри вираженості соматичного дефекту (у нашому випадку вибірка практично здорових досліджуваних –вибірка хворих, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, - вибірка хворих, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу).
2. Дослідження особливостей міжособистісної комунікації та поведінки.
Це завдання було здійснено за допомогою двох методик. При використанні тесту Т.Лірі було отримано такі результати:
“Я”-актуальне: У групі досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, спостерігалося чітке збільшення показників по ІІІ (7,28+1,45), IV (7,59+1,41), V (8,91+1,48) та VІ (9,03+1,51) октантам (прямолінійний-агресивний, недовірливий-скептичний, покірний-сором’язливий та залежний-слухняний варіанти міжособистісних взаємовідношень відповідно). Дані досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, значуще відрізнялися від даних досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, збільшенням показників І (t=5,93 при р<0,05) та ІІ (t=6,34 при р<0,05) октантів (власний-лідируючий та незалежний-домінуючий варіанти міжособистісних взаємовідношень відповідно); від даних практично здорових досліджуваних ці дані відрізнялися значущим зниженням показників І-ІІІ (t=4,67 при р<0,05; t=5,67 при р<0,05 та t=3,51 при р<0,05 відповідно) октантів (власний-лідируючий, незалежний-домінуючий та прямолінійний-агресивний варіанти міжособистісних взаємовідношень відповідно), V-VI (t=6,10 при р<0,05 та t=5,12 при р<0,05 відповідно) октантів (покірний-сором’язливий та залежний-слухняний варіанти міжособистісних взаємовідношень відповідно), а також VIII (t=2,44 при р<0,05) октанту (відповідальний-великодушний варіант міжособистісних взаємовідношень) при значуще збільшених (t=1,91 при р<0,05) показниках IV октанту (недовірливий-скептичний варіант міжособистісних взаємовідношень). Наведені дані представлені у діаграмі 3.
Діаграма 3
Діаграма 4
“Я”-ідеальне: Мало місце значуще збільшення показників досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, у порівнянні з практично здоровими досліджуваними по І (t=5,04 при р<0,05), ІІ (t=6,48 при р<0,05), ІІІ (t=4,04 при р<0,05) та ІV (t=4,79 при р<0,05) октантам (власний-лідируючий, незалежний-домінуючий, прямолінійний-агресивний та недовірливий-скептичний варіанти міжособистісних взаємовідношень відповідно); показники V-VIII октантів (покірний-сором’язливий, залежний-слухняний, взаємодіючий-конвенціальний та відповідально-великодушний варіанти міжособистісних взаємовідношень відповідно) виявилися значуще зниженими (t=5,25 при р<0,05; t=5,73 при р<0,05; t=10,03 при р<0,05 та t=6,33 при р<0,05 відповідно). Дані досліджуваних, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу, по більшості октантів виявилися проміжними між даними досліджуваних, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу та вибіркою практично здорових досліджуваних (див. діаграму 4).
Таким чином, бачимо досить значуще розрізнення між "Я"-актуальним та "Я"-ідеальним досліджуваних, які перенесли ІМ. Усунення такого розриву є, на нашу думку, однією з передумов успіху постреабілітаційної роботи з такою категорією хворих, оскільки така різка протилежність між двома боками власного “Я” може сама по собі, на думку Р.Мейлі [Мейли Р., 1975], стати джерелом серйозних труднощів у соціальному функціонуванні індивіда. A.Трегуб [Trehub A., 1959] подібну психологічну картину раніше описав як “его-диз’юнкцію”, або розрив “Я”.
Особливості поведінкового типу було виявлено за допомогою методики діагностики стрес-коронарного типу. Так було діагностовано, що переважна більшість досліджуваних, які перенесли ІМ, належать до поведінкового типу “В”, що на перший погляд суперечить традиційним літературним даним. Пояснення цьому факту ми бачимо у тій обставині, що використовувана нами анкета створювалася її авторами для діагностики насамперед здорових осіб з метою визначення міри ризику на предмет захворювання на коронарні хвороби. Але той контингент, що тестувався у ході нашої роботи вже переніс гострий ІМ (мова, зрозуміло, не йде про групу практично здорових досліджуваних). Оскільки поведінка за типом “А” характеризується такими рисами, як виразне устремління до досягнень, надзахопленість, гіперактивність тощо, воно стало неможливим для досліджуваних, які перенесли ІМ (особливо із зупинкою кровообігу!) у зв’язку з вираженими симптомами серцевої недостатності (тахікардія, загрудинний біль тощо), різким погіршенням загального фізичного стану та гострим переживанням відчуття страху за своє життя.
Хворі, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, відчувають виражену внутрішню тривожність у зв’язку з можливістю погіршення свого соматичного статусу, а тому вони не можуть не шукати (свідомо чи частіше несвідомо) засобів її зняття. Одним з таких засобів є, на думку К.Хорні [Хорні К., 1993], ретельне уникання всіх ситуацій, які можуть спровокувати цю тривогу. Отримані результати представлені у діаграмі 5.
Діаграма 5
3. Цілісний синтез результатів, отриманих за допомогою методик, що використовувались.
Було встановлено, що хворим, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, притаманні такі особистісні риси, як підвищена тривожність, схильність гостро реагувати на ті ситуації, котрі інші люди вважають незначними, ригідність в установках та відношеннях, утруднена адаптація до нових життєвих умов; при цьому їх відрізняє достатньо високий рівень домагань і тенденція до суперництва та доведення за будь-яку ціну власних догматичних принципів. Такі хворі вважають обтяжливими для себе власні міжособистісні конфлікти, й тому на свідомому рівні намагаються в ідеалі бути дружніми і конгруентними у відношеннях з оточуючими. Проте у дійсності в багатьох випадках ці спроби опиняються марними. На підставі бесід-інтерв'ю, що проводилися з кожним досліджуваним, можна також додати, що значну частину в особистості таких хворих набувають риси дефіцитарного характеру. Серед таких рис на перше місце виступають спрощення особистісної структури, певна регресія, можливість розладів когнітивних функцій. Рівень вираженості таких розладів може варіювати від ледве помітних до значних. Це дає підстави для постулювати наявність не тільки кількісних, а й якісних розрізнень між досліджуваними, які перенесли ІМ із зупинкою кровообігу, та досліджуваними, які перенесли ІМ, що не був ускладнений зупинкою кровообігу.
Вищезгадані дані враховувались при проведенні зустрічей з психокорекційною групою, що складалася з хворих ІМ (як таких, що перенесли зупинку кровообігу, так й таких, що її не переносили). Основний акцент у цій роботі було зроблено на використанні розмовної терапії, що включала в себе такі методики: раціональна психотерапія, релаксаційні техніки, техніки побудови життєвих перспектив та знаходження цінностей існування, методики вирішення проблем, групова емпатична підтримка тощо. У ході роботи велику увагу було приділено безпеці проведення занять, профілактиці виникнення виражених емоційних реакцій в учасників групи. Психокорекційна робота в цьому випадку не повинна торкатися теми центрального конфлікту особистості хворого (тобто проблеми смерті), а, радше, обертатися навколо його другорядних конфліктів, що однак, мають певне етиопатогенетичне навантаження у розвитку хвороби. Протягом роботи групи в досліджуваних мало місце поступове зниження рівня тривожності (що вимірювалось у перший і останній дні за допомогою шкали Ч.Спілбергера). Це дає підстави пропонувати апробовану нами методику психокорекційних впливів для подальшого дослідження.
У заключенні дисертації підбито підсумки теоретичного і експериментального дослідження та на їх підставі зроблено такі ВИСНОВКИ:
1. Хворі, які перенесли інфаркт міокарда, ускладнений зупинкою кровообігу, характеризуються стійкими особистісними змінами у вигляді формування рис тривожного, депресивного та тривожно-депресивного психопатологічних симптомокомплексів, що утруднює їх соціально-психологічну адаптацію.
Основний зміст дисертації викладено у таких ПУБЛІКАЦІЯХ:
АНОТАЦІЯ
Крайніков Е.В. Особистісні особливості хворих, які перенесли інфаркт міокарда із зупинкою кровообігу. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія. - Київський університет імені Тараса Шевченка. –Київ, 1999.
Розглядаються психологічні характеристики хворих, які перенесли стан клінічної смерті. За допомогою батареї з 6 психодіагностичних методик було досліджено три експериментальні групи (хворі, які перенесли інфаркт міокарду з зупинкою кровообігу; хворі, які перенесли гострий інфаркт міокарду, не ускладнений зупинкою кровообігу; практично здорові досліджувані). Загальна кількість досліджуваних склала 90 осіб. На підставі проведеного дослідження проаналізовано особистісні особливості хворих, які перенесли інфаркт міокарду з зупинкою кровообігу, зроблено рекомендації щодо постреабілітаційних заходів та заходів з вторинної профілактики хвороби для цієї категорії індивідів.
Ключові слова: соматопсихічні взаємовідношення, інфаркт міокарда, клінічна смерть, постреабілітаційні заходи.
АННОТАЦИЯ
Крайников Э.В. Личностные особенности больных, перенёсших инфаркт миокарда с остановкой кровообращения. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. - Киевский университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 1999.
Рассматриваются личностные особенности больных, перенёсших состояние клинической смерти. Предметом исследования выступили основные психологические закономерности и условия формирования личностных изменений у больных, перенёсших инфаркт миокарда с остановкой кровообращения. Были исследованы три экспериментальные группы: больные, перенёсшие инфаркт миокарда с остановкой кровообращения (1); больные, перенёсшие острый инфаркт миокарда, не осложнённый остановкой кровообращения (2); практически здоровые испытуемые (3). Каждая из исследованных групп насчитывала 30 испытуемых; все группы были уравнены между собой по показателям пола, возраста и образования. При исследовании применялась специально составленная для этих целей батарея психодиагностических тестов, включающая следующий инструментарий: тест-опросник Г.Шмишека (1); методика ТАТ (2); методика “Психологическая автобиография” Е.Ю.Коржовой (3); опросник ЛОБИ (4); тест Т.Лири (5);. методика определения стресс-коронарного профиля (6). Достоверность различий между данными экспериментальных групп проверялась по методике t-критерия Стьюдента. На основании результатов исследования трёх групп испытуемых были описаны ведущие личностные изменения в группе больных, перенёсших инфаркт миокарда с остановкой кровообращения, что дало возможность выявить и проанализировать воздействие фактора “перенесение состояния клинической смерти” на их личность. Подобное воздействие проявляется в повышенной тревожности, склонности остро реагировать на те ситуации, которые другими людьми считаются незначимыми, ригидности в установках и отношениях, затруднённой адаптации к новым жизненным условиям. При этом таких больных отличает достаточно высокий уровень притязаний и тенденция к соперничеству и доказыванию любой ценой собственных догматичных принципов. Больные тяготятся своими межличностными конфликтами, и на сознательном уровне стремятся в идеале быть дружелюбными и конгруэнтными в отношениях с окружающими. Обращает на себя внимание наличие в личности этих испытуемых определённых дефицитарных черт. Среди них на первое место выступают некоторая регрессия и различной выраженности когнитивные расстройства. Уровень выраженности таких расстройств может варьировать от едва заметных до значительных. Учитывая вышесказанное, необходимо говорить не только о количественных, но и о качественных различиях между больными, перенёсшими инфаркт миокарда с остановкой кровообращения, и больными, перенёсшими инфаркт миокарда, не осложнённый таковой.
В заключительной части работы на основании опыта проведения встреч в психотерапевтической группе, состоящей из больных, перенёсших инфаркт миокарда (как осложнённый состоянием клинической смерти, так и не осложнённый таковой), делаются предположения, касающиеся специфики поддерживающей реабилитации и мероприятий по вторичной профилактике болезни для этих категорий индивидов. Сущность таких рекомендаций заключается в необходимости комплексного подхода к проведению психокоррекционного воздействия, которое бы включало в себя методики рациональной и гуманистической психотерапии, разнообразные релаксационные техники. Основной целью осуществления психокоррекционных воздействий на данную категорию больных является снижение личностной тревожности, решение семейных проблем, построение жизненных перспектив и нахождение ценностей существования.
Ключевые слова: соматопсихические взаимоотношения, инфаркт миокарда, клиническая смерть, постреабилитационные мероприятия.
SUMMARY
Krainikov Eduard. Personality traits of the patients who had suffered from myocardial infarction with blood circulation pause. –Manuscript.
Dissertation on searching of candidate of psychological sciences scientific degree in speciality 19.00.04 –medical psychology. Kiev Taras Shevchenko University. –Kiev, 1999.
Psychological characteristics of the patients who had suffered from clinical death are considered. Three experimental groups (patients who had suffered from heart attack with blood circulation pause; patients who had suffered from acute myocardial infarction; practically healthy subjects) have been examined by the complex of 6 psychodiagnostical methodics. Total amount of interviewed persons is 90. On basis of the research the differential characteristics of the selected group of testees and the recommendations upon the post-rehabilitation measures for individuals of this category have been given.
Key words: soma-psycho relationships, myocardial infarction, clinical death, post-rehabilitation measures.
3