Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 2
Холод О.М.
Цикл лекцій.
Лекція 1.
ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ ФОРМАЛЬНОЇ ЛОГІКИ.
МОВА ЯК ПРЕДМЕТ ЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ.
Список рекомендованих джерел.
Список додаткових джерел.
Кожний з нас може сказати, що знає як сформулювати те чи інше визначення певного заданого предмету, явища, процесу. Кожний з нас також може говорити про те, що співрозмовник або доповідач вживає неправильно слово чи неточно будує речення. Кожний з нас … Можна й далі продовжувати перелік того, що кожний з нас може. Але частіше за все кожний з нас і не уявляє всього ступеню хвалькуватості, з яким ми запевнюємо свої здатності до правильного формулювання думки. Після того, як кожний з нас ознайомлюється з першим параграфом навчального курсу «Логіка», стає зрозумілим, що ми далекі від знання правил складання речень чи правил вживання певного слова у своїх «геніальних» промовах під час доповідей чи бесід. Отже, ми починаємо говорити про науку, яка дасть нам можливість не тільки побачити свої помилки при побудові мовлення, але й навчитися формулювати свої судження використовуючи поняття, формулювати проблеми і гіпотези, аргументувати свої висновки. Ім’я такій науці – «Логіка».
Найпростішим визначенням логіки є таке: логіка – це наука про правильне мислення.
Існує багато інших визначень. Серед них перерахуємо декілька для з’ясування такого, яке дасть більше інформації про предмет нашого вивчення.
Аристотель: логіка – це наука про доведення.
Френсіс Бекон: логіка – це наука про науку.
Антуан Арно та П’єр Ніколь: логіка – це мистецтво мислити.
Іммануїл Кант: логіка – це наука про універсальні правила вживання інтелекту.
Чарлз Пірс: логіка – це наука про знаки і правила їхнього перетворення.
Ричард Попкін: логіка – це галузь філософії, що займається сутністю самого мислення.
Титов В.Д. – український логік – запропонував своє визначення: логіка – це «наука про елементарні форми, принципи і методи правильного міркування» [2, с. 6].
Сумарокова Л.М. – доцент Одеської національної юридичної академії –пропонує своє визначення: логіка – це «наука про структурні ознаки правильності мислення, про форми, закони та норми правильного мислення» [3, с. 21].
Російські автори – В.І. Кирилов та А.О. Старченко – пропонують вважати логікою науку про мислення, предметом якої є «закони та форми, прийоми та операції мислення, за допомогою яких людина пізнає оточуючий його світ» [1, с. 5].
Хоменко І.В. говорить про те, що логіка – це «наука, яка вивчає форми (схеми, способи) міркувань» [4, с. 9].
Пропонуємо вважати визначення науки, яку починаємо вивчати таким чином: логіка - наука про правильне мислення, його форми, прийоми та закони.
Для детального розуміння поданого визначення з позицій логіки ми звернемося до тих складових, що й допомогли нам сформулювати визначення (наука, правильний, мислення, форма, прийом, закон).
Наука – «система взаємно узгоджених і перевірених на практиці знань про якусь ділянку зовнішнього світу або про самих людей та їхні здатності» [2, с. 6].
Правильний – той, що відповідає правилам.
Мислення – це будь-яке перетворення інформації, знань.
Форма – це зовнішній вигляд, окреслення будь-чого.
Прийом – засіб здійснення будь-чого.
Закон – сталі відношення між явищами, предметами, процесами; такі відношення фіксуються при певних умовах і можуть при цих умовах повторюватися безліч разів.
Тлумачення смислу слів, що складають визначення терміну «логіка», допомагає нам дістатися остаточного розуміння предмету вивчення – логіки.
Для детального подальшого розгляду предмету нашого вивчення ми звертаємося до терміну «міркування», який є синонімом до поняття «мислення». Міркуванням можна вважати те ж саме, що й мисленням, тобто міркування – це «будь-яке перетворення вихідних знань» [2, с. 7].
Зразком міркування будемо вважати такий приклад:
Усі студенти – розумні.
Павло – студент.
Отже, Павло розумний.
У поданому прикладі смисл міркування відповідає дійсності: студент Павло є розумною людиною. Але у тому прикладі, що подано далі, смисл не відповідає дійсності.
Усі поштарі носять сумки.
Сумки носять дівчата.
Отже, усі поштарі дівчата.
Запропоноване міркування про поштарів та дівчат не відповідає дійсності, тому що не всі поштарі є дівчатами. Зустрічаються поштарі-чоловіки, жінки, юнаки.
Звідси ми можемо зробити висновок про те, що серед міркувань зустрічаються як такі, що відповідають реальності (істинні, правильні) та такі, що не відповідають реальності (неістинні, неправильні).
Окрім понять «правильне міркування» та «неправильне міркування» слід розібрати й поняття «зміст» і «форма» міркування.
Зміст – це те, що означає предмет, явище, слово, процес, речення та т.ін.
Форма – це той вигляд, що має зміст.
Не завжди зміст відповідає формі та, навпаки, не завжди форма відбиває зміст. Так, наприклад, якщо книжка має занедбаний вигляд (форма), її зміст може відповідати такому виглядові, тобто книжка може бути не цікавою. Інакше, може статися так, що приваблива обкладинка книжки не відповідатиме нецікавому змістові, наприклад, романові, що надрукований у ній. У такому разі, ми повинні визнати, що те, що за формою виглядає правильним може не бути істинним. Тобто, слід розрізнювати формальну правильність (а вірніше, схожість з правильним) і істинність. Істинним є те, що відповідає реальності. У тому випадку, коли форма предмета не співпадає з його змістом, вважається, що предмет не істинний, або хибний.
Якщо у міркуванні буде посилання істинним, то й висновок буде істинним. Але у випадку, коли хоча б одне посилання буде неправильним (хибним), то й висновок буде хибним.
Кожне міркування складається з окремих суджень. Наприклад, подане таке міркування:
Усі люди смертні.
Сократ – людина.
Отже, Сократ смертний.
У наведеному міркуванні є три судження, а саме:
1. Усі люди смертні.
2. Сократ – людина.
3. Сократ смертний.
Кожне з наведених суджень складається з понять. Наприклад, у судженні «Студенти уважно слухають лектора» ми знаходимо чотири поняття: «студенти», «уважно», «слухають», «лектор». Перелічені поняття називають логічними формами.
Логічні форми – це «спосіб зв’язку між змістом частин, які входять у міркування» [2, с. 9].
Усі логічні форми, у свою чергу, також пов’язані між собою. Такий зв’язок можна демонструвати, якщо логічні форми замінити латинськими літерами. Наприклад, у судженні «Світить сонце» означимо є дві логічні форми, а саме: перша – «світить» та «сонце». Логічну форму «сонце» означимо латинською літерою S, а логічну форму «світить» - літерою P. Для показу зв’язку між логічними формами ми додамо дієслово-зв’язку «є» і замість вербального запису у нас вийде символічний:
S є P
Дивлячись на символьний запис, ми розуміємо: без смислу логічні форми утворюють судження тільки за формою. Звідси й назва всього навчального курсу – «Формальна логіка». Іншими словами, ми вивчатимемо тільки формальну логіку, або тільки правила поєднання слів у словосполучення, словосполучень у речення, речень у тексти.
У логіці прийнято вважати основними одиницями такі:
Перелічені одиниці виступають будівним матеріалом для утворення складних конструкцій, якими є описи, гіпотези, доведення, теорії.
Науку «логіка» часто називають формальною логікою, або традиційною. Свою назву вона отримала тому, що вивчає такі міркування, які є правильними в силу саме своєї форми.
Сьогодні в логіці виокремлюють такі чотири основних правила, принципи, закони:
У логіці функціонують методи, чи способи утворення конкретних форм думки. Серед таких методів називають [2 с. 10]:
Існує певна проблема у періодизації історії логіки. Різні дослідники пропонують різну кількість періодів розвитку логічної науки. Так, відомо, що І.В. Хоменко [4, с. 15] пропонує виділяти 2 періоди:
I період (традиційний): аристотелівська логіка (IV ст. до н.е. – друга половина XIX ст.); засновником слід вважати Аристотеля, який жив у період з 384 до 322 років до н.е.)
II період (сучасний): сучасна логіка (друга половина XIX ст. – наш час); засновник – Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716).
Інший дослідник - В.Д. Титов [2, с. 10] - називає основними етапами розвитку логіки такі:
I етап: давня та середньовічна логіка.
II етап: логіка Нової доби (XVII – XIX ст.).
III етап: сучасна логіка (середина XIX ст. – до нашого часу).
Далі ми подаємо стислий перелік основних наукових доробків мислителів попередніх тисячоліть.
Давня Індія стала відомою для дослідників історії логіки тим, що документи, які засвідчують існування логіки у цій країні, містять правила участі у диспуті. Серед правил можна зустріти такі фрагменти:
Філософська школа ньяя у Давній Індії мала 16 канонів (правил) участі у диспуті. Деякі з постулатів ми наводимо далі:
На теренах колиски європейської цивілізації (у давній Греції та Давньому Римі) дослідження логіки фіксуються паралельно – приблизно біля IV-III століть до н.е. Найбільш ретельно логіка розроблялася в Давній Греції.
Далі ми стисло подаємо основні імена дослідників в логіці та вказуємо на основні, на наш погляд, їх заслуги перед логікою.
Парменід (кінець VI ст. до н.е.) у своїй поемі вказав на принципи логічної тотожності, несуперечності та на принцип виключення. третього. Сама поема була присвячена обґрунтуванню законодавства міста, в якому мешкав мислитель.
Основи логіки започаткували Сократ (470-399 рр. до н.е.) та його учень Платон (427-347 рр. до н.е.), які вперше вжили термін «діалектика». Тоді у слова «діалектика» вкладали значення науки, що ставить питання і дає відповіді про те, як «індуктивним шляхом будувати визначення і розподіли понять, як їх тлумачити і як спростувати помилкові судження» [2, с. 11].
Учень Платона - давньогрецький мислитель Аристотель (384-322 рр. до н.е.) - написав багато книжок, серед яких є та книга «Органон» (перекладається як «знаряддя мислення»), розділи якої мають назви, що і сьогодні використовують у логіці (наприклад, розділи «Категорії», «Про тлумачення», «Топіка», «Риторика», «Перша аналітика», «Друга аналітика»). У творах Аристотеля:
Теорія Аристотеля переглядувалася. Такі спроби вчиняли свого часу мислителі і Зенон Кітійський, і Дідор Кронос, і Стільпон. Вони пропонували не такі складні роздуми щодо побудування силогізмів, правил розміркувань та винайдення помилок у судженнях. Саме критики теорії аналітики Аристотеля стоїки запропонували термін «логіка», який і сьогодні функціонує в науці про правильне мислення.
У Давньому Римі (у II-I ст. до н.е.) логіку вивчали відомі мислителі Сенека Старший, Цицерон, Квінтіліан. Вони намагалися застосувати правила міркування до практики правових відносин у республіканській формі правління державою. Саме у цей час здійснюється спроба класифікації та впорядкування правил і норм мислення щодо юриспруденції, пропонується ряд виключень з норм поведінки громадян Давнього Риму.
Відомий мислитель Квінт Муцій Сцевола (I ст. до н.е.) використовував у праві логіку, за яким продовжував це робити юрист і викладач права Гай (II ст.). На жаль, як ми вважаємо, загальні правила і норми права Гай намагався виводити з одиничних судових випадків, що не давало змоги розповсюдити такі виключення на всі існуючі права і закони громадян Риму.
З тієї спроби минуло багато років і невгамовний плин часу затер і загубив у століттях перші спроби упорядкування і систематизації правових норм з позицій логіки. Аж до середини XVII ст. праці з логіки, що належали перу Аристотеля, стали базовими для судочинства. У середньовічній Візантії імператор Юстиніан запропонував вихід з такого становища через використання у праві дедуктивного методу, перевага якого для права полягала «в демонстративній необхідності висновку й однаковості застосування правових норм» [2, с, 13].
Середньовічний час утворення університетів в Європі запропонував студентам обов’язкове вивчення логіки під назвою «діалектика». Такий період називають періодом «схоластики» (від грецького слова schole - школа), періодом школярства, заучування без урозуміння значення. У Парижі студентам викладав науки відомий й сьогодні професор П’єр Абеляр (1079-1142), який написав праці «Діалектика» та «Так і Ні». У працях своїх Абеляр:
За прикладом Абеляра пізніше, у XIII-XIV століттях удосконалюють діалектичні (логічні) правила мислителі Петро Іспанський та Дунс Скот, Вільям Оккам. Вчені удосконалили:
Другий період розвитку логіки відзначається низкою великих імен, щзо доклали зусиль для поширення та удосконалення логічних правил, принципів та законів.
П’єр де ла Раме (1515-1572) отримав ім’я Рамус, з яким і залишився в історії науки. Він був професором Паризького університету. Під час подій Варфоломіївської ночі його було вбито.
Рамус відомий тим, що заперечив теорію діалектики Аристотеля, визнавши її хибною. Замість відомої теорії Рамус запропонував «свою версію несилогістичної дедуктивної логіки і теорії риторичних доказів» [2, с. 13].
Нову логіку започаткував у XVII ст. Френсіс Бекон (1561-1626).
Бекон був відомим юристом свого часу в своїй країні Великій Британії і обіймав посаду лорд-канцлера, тобто самого головного судді у країні. Мислитель-фахівець виконував доручення королеви Єлизавети по удосконаленню законодавства Англії та Шотландії. Під час напруженої праці над законами Бекон «вирішував проблему логічного виводу загальних положень з окремих випадків» [2, с. 14], або прецедентів. Саме напружена робота над помилками й неточностями існуючих тоді законів наштовхнули Бекона на думку про визнання основним методом нової логіки індукції. Головний юрист Англії пише наукову працю на кшталт Аристотеля, але проти останнього і називає її «Новий Органон». Основна думка Бекона полягала у такому: слід заборонити силогістичну теорію Аристотеля та замінити її на теорію індуктивного висновку. Іншими словами, слід міркувати шляхом не руху від загального до конкретного, а навпаки, - від конкретного до загального. Саме з цього моменту в історії розвитку логіки, на думку В.Д.Титова, починається другий етап становлення логіки як науки. На цьому етапі логіка стає ближчою до практики.
Для розвитку логіки багато зробили мислителі Рене Декарт і Готфрід Вільгельм Лейбніц. Обидва більш відомі як математики.
Заслугами згаданих мислителів-математиків стали такі положення:
Послідовниками ідеї математизації мови і логіки виступили учні Лейбніца і Декарта, а саме: Готфрід Плаке (1716-1790), Йоганн Ламберт (1728-1777), Соломон Маймон (1753-1800). На той час згадана ідея не була підтримана і занепала. До математизації мови і логіки людство повернулося лише наприкінці XVIII – на початку XIX століть.
Іммануїл Кант (1718-1802) – найвідоміший засновник класичної німецької філософії – проголосив універсальність і неможливість критики аристотелевої логіки. Кант запропонував логіку свого часу називати формальною. З тих часів така назва закріплюється за наукою про правильне мислення.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) – не менш відомий філософ класичного німецького періоду розвитку філософії – заперечував ідеям Канта і вважав, що слід відмовлятися від формальної логіки. У творі «Наука логіки» автор пропонує термін «змістовна логіка», яка передбачає відмову від принципів тотожності, несуперечності, виключення третього.
Гегель пропонує низку таких нових принципів-законів:
Пропозиція Гегеля передбачала появу нової універсальної науки про теорію пізнання – гносеологію і про теорію буття – онтологію. Також Гегель започатковує новий напрям в розвитку логіки через ствердження необхідності вивчення суспільства за допомогою логічних принципів діалектики.
Титов В.Д. [2] вважає, що Гегель перебільшував роль логіки серед інших наук. На думку В.Д. Титова, логіка повинна вивчати не те «щось», що є змістом, а те, що є правилами виникнення такого «чогось».
У ХХ століття відомий філософ і логік Карл Поппер (1902-1994) довів, що варіанти гегелівської логіки і логіки марксистів не можуть ураховуватися як логічні знання, тому що вони є «переповненою» системою, в якій «одночасно виводяться ствердження і заперечення одних і тих самих положень, а фактично припускаються будь-які наслідки» [2, с. 16].
Але діалектична логіка має місце у розвитку логіки в історичному плані. Сьогодні діалектичну логіку розробляють в Амстердамському університеті такі вчені: Франс Ван Еемерен, Роб Гроотендорст, Тьярк Крюгер та ін.
Третій етап розвитку логіки починається у XIX столітті на теренах психологізму (та подальшим його запереченням з боку символічної логіки). Тут слід згадати таких вчених, як:
Едмунд Гуссерль (1859-1938) – німецький математик і філософ.
Основні праці: «Логічні дослідження» (1900) та «Філософія як точна наука» (1910-1911). Гуссерль утверджує своїми роботами математичну логіку. Автор критикує психологізм і натуралізм, які, на його думку, не можуть висловити всієї сутності логіки і зводять її до вузько галузевої науки.
З середини XIX ст. в науці відбувається переорієнтація на символічну (математичну) логіку.
Ідеї символічної (семіотичної, математичної) логіки захищають такі вчені: Бернард Больцано, Август Де-Морган, Джордж Буль, Вільям Стенлі-Джевонс, Бертран Расел, Ернст Шредер, Готлоб Фреге, Давид Гільберт, Джованні Пеано, Чарлз Сандерс Пірс, П.С. Борецький, М.О. Васильєв та ін.
Основними ідеями символічної логіки є такі:
У ХХ столітті визначну роль відіграв для розвитку логіки філософ і логік Людвіг Йозеф Віттгеннштайн (1889-1951).
Основна праця – «Логіко-філософський трактат» (1921) - запропонувала такі ідеї:
У «Віденський гурток» увійшли такі вчені: Моріц Шлік – керівник, Рудольф Карнап, Вальтер Крафт, Курс Гьодель, Філіп Франк, Ганс Райхенбах, Отто Нойрат. Брав участь у наукових дискусіях і Карл Поппер.
Програма «Віденського гуртку» називалася «Наукова концепція світу» (журнал «Знання»). Згідно програми:
Ідеї «Віденського гуртку» стали прогресивними для усієї логіки. І сьогодні логіка знаходиться під впливом згаданих положень «Віденського гуртку».
Слід зазначити видатних, на думку В.Д. Титова, вчених-логіків, імена яких роблять логіку здатною до прогресивних трансформацій і наближають її до істини. Серед таких вчених: Ганс Кельзен (вивчає питання правової логіки); Х.Л.А. Харт (досліджує аналітичну філософію права); Г.Х. фон Врігт, К. Алчуррон, Е. Булигін (займаються проблемами деонтичної логіки).
В Україні логіку активно досліджували і продовжують вивчати відомі дослідники (перелік здійснюється за: [2, с. 19]): професор Національної юридичної академії України імені Ярослава мудрого В.О. Жеребкін (1921-2002); директор Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України академік М.В. Попович; завідувач сектору логіки і методології наукового пізнання згаданого Інституту філософії професор А.Т. Ішмуратов; декан філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка професор А.Є. Конверський та професор І.В. Хоменко; професор Національної академії Міністерства внутрішніх справ України О.І. Гвоздік; професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича А.А. Козловський; доцент Одеської національної юридичної академії Л.М. Сумарокова; професор Національного університету Міністерства внутрішніх справ у Харкові О.В. Тягло та багато інших.
3. Місце логіки серед інших наук
Логіку слід вважати такою наукою, яка постала у надрах філософії.
Оскільки наука «філософія» вивчає проблеми онтогенезу, в рамках якого досліджуються проблеми мислення, остільки ми можемо сміливо вважати логіку, яка вивчає правила правильного мислення, філософською наукою. Іншими словами, логіка і філософія щільно пов’язані між собою: вони мають у корінні своєму прагнення людства дійти до сутності людського буття через вивчення його мислення.
Усі логічні закони спираються на філософські теорії. Отже, логіка «виходить» з філософії.
І логіка, і філософія вивчають проблему істини. Схематично можна зобразити такий процес перетину об’єктів вивчення таким чином (див.: схема 1 далі).
Схема 1.
Область перетину логіки і філософії
в об’єкті вивчення.
Філософію цікавлять Логіку цікавлять
питання: питання:
знання;
знання. взаємозв’язку істинних думок;
- аналізу зіткнення між істинною,
помилковою і хибною думками;
- вказування способів виправлення можливих помилок у міркуванні.
Враховуючи сказане, слід занотувати, що логіка і філософія між собою пов’язані, але автономно можуть існувати як самостійні сфери знань. Можна повторити тільки думку В.Д. Титова, який стверджує, що «логічний підхід до процесів мислення полягає у виявленні аналізі та конструюванні стійких розумових структур, що сприяють адекватному й ефективному пізнанню і діяльності» [2, с. 20].
Логіка стикається з іншими науками, такими як: педагогіка, психологія, соціологія, фізіологія вищої нервової діяльності. Слід зазначити, що логіку цікавлять не сутнісні процеси функціонування певних, наприклад, фізіологічних чи психологічних структур, а тільки їх формальне втілення і реалізація. Іншими словами, логіка вивчає тільки формальні правила конструювання міркувань, а не їх наповнення змістом.
Логіка пов’язана з теорією мови, лінгвістикою (детальніше, з загальним мовознавством). У самій лінгвістиці є сфера теоретичних знань, яку називають «теорія мовленнєвих актів і комунікації». Логіка, щоправда, не вивчає як лінгвістика того, яким чином складається словосполучення за змістом і формальними ознаками, як будується текст або яким чином слід за змістом побудувати відповідь на те чи інше питання. Логіка вивчає основні правила поєднання істинних висловлень, чи визначає межі використання певних лінгвістичних форм з метою не допустити хибного висловлення.
Логіка пов’язана з математикою (що фіксується з непостійним успіхом; згадайте історію розвитку логіки у, наприклад, XV та XIX століттях). У ХХ століття навіть піднімається питання про те, чи не є логіка часткою математики. Деякі вчені ототожнюють математику і логіку (наприклад, Лейбніц, Декарт). Титов В.Д. [2, с. 22] доводить, що логіка не може вважатися часткою математики тому, що:
За ти самих причини (див.: пп. 1-3) не слід ототожнювати ніяку іншу природничу науку з логікою. Наприклад, правознавство не є логікою, але багато логічних правил діє у юриспруденції. Тобто логіка пов’язана з правознавством. У ХХ - на початку ХХІ століть такий зв'язок означився як більш тісний. Згідно пропозиціям В.Д. Титова, раніше логіка давала описи норм права на рівні правильно-неправильно, істинно-неістинно. Рідше логіка використовувалася у праві на підставі втілення схеми дедуктивного міркування. Сьогодні вже інший зв'язок означився між юриспруденцією та логікою. У правознавстві слід ураховувати оцінки, норми, імперативи (побажання), висловлення рішень, розпоряджень, вироків. Вони не є описуванням дійсності, а більше пропозицією моделей поведінки у майбутній діяльності тих, кого стосуються. Саме з метою упорядкування і вивчення таких пропозиційних моделей поведінки реальності логіка розробляє сферу таких знань у правознавстві: логіка норм і оцінок, логіка розпоряджень-команд, деонтична логіка.
Можна вважати тісним зв’язком той, який встановився між логікою та інформатикою, кібернетикою. Кібернетика – це наука про загальні принципи управління у сферах техніки, біології, суспільстві. У кібернетиці, як вважає В.Д. Титов [2, с. 22], мають велике значення релігійно-контактні схеми. Саме такі схеми моделюють логічні операції міркування людини. А вже згадані моделі можуть використовуватися у дублюванні, моделюванні судових справ, процесів, експертно-пошукових систем карно-кримінального кшталту.
4. Значення логіки для юристів
Вважається, що логіка має таке значення для юристів (і для представників інших соціальних професій):
Юристам логіка потрібна для того, щоб:
5. Загальна характеристика мови
Через мову й мовлення (літери, звуки, склади, слова, словосполучення, речення, синтаксичні сполучення, абзаци, періоди, тексти) логічні побудування стають такими, які можна зрозуміти. Отже у нас з’являється необхідність звернути увагу на поняття мови і мовлення.
Визначимося з поняттями.
Мова – це система знаків, яка допомагає передати думки під час спілкування.
Слід визначитися з поняттям знак. Знак – це «матеріальний предмет, що сприймається відчуттями, це подія чи дія, які вказують на інший предмет, подію чи дію» [5, с. 91].
Мовлення ми визначаємо як процес використання мови у спілкуванні. Без мовлення неможливе спілкування, фіксування знань, логічне формулювання думок.
Реальність оточуючого світу передається людьми за рахунок логічно побудованих міркувань через використання мови та мовлення. Карл Поппер свого часу запропонував таку модель «Трьох світів» (викладається за: [2, с.28]):
Світ 1 – об’єктивний світ фізичних явищ та процесів;
Світ 2 – внутрішній психічний світ людини;
Світ 3 – світ об’єктивного у мові міжсуб’єктивного досвіду (інтелектуальні продукти, вироблені людством: традиції, наукові теорії, технології, мистецтво; юриспруденція).
Професор В.Д. Титов пропонує [2, с. 28] усі мови розподілити в робочому порядку на такі три типи:
I тип: природні мови (всі національні мови, які утворювалися тисячоліттями і відбилися у словниках, правилах застосування; основою природних мов є повсякденні, звичайні мови; над ними надбудовуються мови спеціалізованої діяльності – професійні мови; природні мови унікальні, тому що розвиваються як живий організм: народжуються разом з народом і зникають разом з ним; з причин унікальності національні мови не дають можливості вільно спілкуватися представникам різних націй).
II тип: штучні мови (такі мови, які допомагають подолати мовний бар’єр при міжнаціональному спілкуванні; такими мовами є штучно утворені мови, розроблені спеціально для подолання міжмовного бар’єру; прикладом штучних мов слід вважати такі: жаргон алхіміків, які не бажали бути зрозумілими на людях, приховували таємниці своїх дослідів; військові шифри також можна віднести до таємничих спеціальних штучних мов; злодійське арго; дипломатична мова також відноситься до штучних мов; міжнародні мови волапюк, есперанто; штучними вважаються також і мова азбуки Морзе; мова морської прапорної сигналізації; мова комп’ютерного програмування також є штучною мовою; математична мова і мова логіки є штучними мовами).
Штучні мови характеризуються такими рисами:
III тип: гібридні мови (як засіб «полегшення» розуміння того, що створено спеціальними штучними мовами; гібридна мова – це мова почасти природна, почасти спеціальна; це мова співвідношення двох мов: природної і штучної).
Функції мови називають [2, с. 30-31] такі:
Загальні поняття семіотики.
Семіотика (від грецького semeoiotos - означений) – це наука про знаки, їх проблеми та системи. Засновником семіотики вважається Чарлз Сандерс Пірс (1839-1914) – американський філософ, логік, математик, природознавець. Пірсу належать основні ідеї математичної логіки, логічної семіотики та семантики [6, c. 231-233].
Пірс Ч. вважав, що логіка і семіотика має своїм предметом вивчення знак, знаки та відношення між ними. «Логіка – це теорія самоконтрольованого, розважливого мислення, це наука про загальні закони знаків» (цит. за: [2, с. 33]).
При цьому слід зауважити, що знаком називають те, що заміщує реальні предмети та явища і процеси. Автор теорії семіотики вважав, що думка також є знаком.
Пірс Ч. розрізнював три типи знаків:
1 тип – іконічні знаки (зображення предмету у малюнку, скульптурі, фотографії, іграшці);
2 тип – знаки-індекси (такі знаки, які показують на предмет чи явище, які вони заміщують); автор запропонував розрізнювати два види знаків-індексів, а саме: а) дійсні індекси (сліди ніг, сліди куль, відбитки пальців); б) конвенційні індекси (умовні знаки-індекси, наприклад (приклади подаються за [2, с. 34]): дорожні знаки, межі, кордони, світлофори).
3 тип - знаки-символи (ті, що взагалі не нагадують зовнішній вигляд, форму предмету, явища, процесу; наприклад: оцінка «5» є символом гарних знань студента; білий, синьо-білий чи помаранчевий кольори ототожнюється з певними і конкретними політичними партіями, або символізують конкретні партії.
Відношення та функції знаків називають семіозисом. Коли знак набуває значення, він називається предметом реальності. Коли ідеальний образ предмету, явища, процесу пов’язується із конкретним значенням, ми говоримо про смисл знаку. Схематично можна зобразити відношення між знаком, значенням та смислом таким чином (див. схему далі).
Схема 1.
Відношення між знаком, значенням та смислом.
Знак
Значення Смисл
Наука семіотика має такі основні розділи дослідження реальності: семантика, синтактика і прагматика.
Семантика – це вчення про відношення знаків до їхніх значень та смислів.
Синтактика – це вчення про відношення між знаками.
Прагматика – вчення про використання та вплив знаків.
Інший відомий філософ і логік Чарлз Морріс запропонував кожний з розділів семіотики представляти через такі схеми (подається за: [2, с. 36]).
Схема 2-3.
Семіотичний трикутник Синтаксичний трикутник
Слово Речення
Предмет Поняття Ім’я Висловлювання
як семіотичних систем
Основну увагу майбутнім правознавцям слід зосередити на третьому рівні семіотики – прагматиці, бо саме у прагматиці вивчається застосування знаків у правовій системі.
Для однозначності понять, які використовуються у правознавстві, слід дотримуватися дефінітивних норм. Приклад останніх можна навести у таких формах: «правочин» - у цивільному праві; «злочин» - у кримінальному праві; «конвенція» - у міжнародному праві.
Таким чином, як зазначає В.Д. Титов, «мова права спирається здебільшого на еталонні, скеровані законодавцем правила застосування окремих термінів» [2, с. 36].
Слідом за авторами [2, с. 37-40], ми пропонуємо виокремити два типи термінологічних систем у рамках відношень між правом і логікою:
Далі ми подаємо стислий перелік основних понять та їх смислів, що використовуються у діаді «право - логіка».
До першої термінологічної системи «елементи теорії іменування» слід віднести такі:
«Семантичні категорії» утворюють другу систему відношень між правом та логікою. У згаданій системі функціонують такі поняття:
Спробуємо пояснити детально випадки вживання семантичних компонентів знакової системи. Наприклад, ми говоримо, щ у мові є певний набір слів, які і складають її, тобто – лексикон. У логіці ми скажімо: «будь-яка природна мова – це множина слів, або S».
Якщо говорити про певну галузь дослідження або праці людини, ми знаємо, що фахівці використовують у певних професійних галузях специфічні предмети, які означені певними специфічними словами, висловами – термінами. У такому разі ми говоримо, що, наприклад, праву притаманні певні денотати (наприклад: фізичні, юридичні особи; юридично значущі відносини між ними; юридичні акти та т.ін.). Множина таких денотатів складає у сукупності смисл символу «U».
Ті знання, які складають систему професійно значущої інформації у певній галузі у логіці означають символом K. Наприклад, у правознавстві до «К» буде віднесено «суб’єкт права», «об’єкт права», «правові відносини», «правоздатність», «правопричина», «вина».
Оскільки думка людини постійно скерована на певний предмет чи на певні властивості, остільки у логіці говорять про інтерпретацію (означається символом «I»). Якщо інтерпретація скерована на сам предмет, а не на його властивості, говорять про екстенсіонал. Навпаки, якщо інтерпретація скерована на властивості предмета, то говорять про інтенсіонал.
Окрім названих та розтлумачених раніше функціонують також і інші поняття системи семантичних категорій в логіці:
Навряд чи можна переліченими категоріями обмежити список, але діапазон усіх понять, з нашого погляду, й неможливо вказати у лекції, тому що кожний окремий історичний період буде вимагати змінення чи поширення категоріального набору семіотики у рамках логіки.
принцип тотожності,
Філософія
Логіку
І с т и н а