Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
«ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»
Виконала
Студентка 121 − ФЗ групи
ІПОД
Пироженко Тетяна
Шифр 121 −11
УМАНЬ − 2013
ПЛАН
ТЕСТИ
Фінансове планування − це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах.
До принципів фінансового планування відносяться:
Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.
Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов’язаними між собою.
Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.
У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни в плановому періоді.
Одним з головних завдань фінансового менеджменту є максимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику. Це завдання може реалізуватися різними методами. Одним з основних механізмів його реалізації є фінансовий леверидж.
Фінансовий леверидж показує ступінь використання підприємством позикових коштів. Чим більшою мірою підприємство фінансується за рахунок одержання позик, тим більшою мірою використовується фінансовий леверидж.
Основним результуючим показником слугує чистий прибуток підприємства, що залежить від багатьох чинників. Зокрема, його можна представити як різницю між виручкою від реалізації продукції і витратами виробничого і фінансового характеру. Такий поділ витрат дає можливість управляти кожною з часток.
З позиції фінансового менеджменту чистий прибуток підприємства залежить від таких факторів: раціональність використання наданих підприємству фінансових ресурсів; напрямок вкладення цих коштів; структура джерел коштів.
Категорія фінансового левериджу пов'язана з фінансовим ризиком, що знаходить відображення у співвідношенні власного і позикового капіталу як джерел довгострокового фінансування виробничо − господарської діяльності підприємства. Використання позикових коштів, як правило, збільшує витрати підприємства, що впливає на розмір його прибутку. Рівень фінансового левериджу прямо пропорційно впливає на ступінь фінансового ризику підприємства і необхідну акціонерам норму прибутку.
Фінансовий леверидж є одним з основних механізмів реалізації завдання максимізації рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику. Фактор фінансового левериджу виникає з появою позикових коштів і дозволяє одержати підприємству додатковий прибуток на власний капітал.
Рівень виробничого левериджу визначається за формулою:
де ЛВ − виробничий леверидж;
DП − темп приросту прибутку від реалізації продукції, %;
DР − темп приросту обсягу реалізації продукції, %.
Фінансовий леверидж дозволяє оптимізувати співвідношення між власними і залученими ресурсами і оцінити їх вплив на прибуток.
Фінансовий леверидж розраховується як відношення зміни чистого прибутку до загального прибутку до оподаткування:
де ЛВ − фінансовий леверидж;
DПч − темп приросту чистого прибутку;
DПз − темп приросту загального прибутку до оподаткування.
Узагальнюючим показником левериджу є виробничо − фінансовий леверидж, який визначається як добуток виробничого і фінансового левериджу:
де ЛВФ – виробничо − фінансовий леверидж.
Показники левериджу дозволяють планувати оптимальний обсяг виробництва, розрахувати ефективність залучення коштів, прогнозувати виробничі і фінансові ризики.
Однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов’язань. Відповідно, відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства. В той же час надмірна величина грошових коштів свідчить про те, що реально підприємство несе збитки, пов’язані з інфляцією і знеціненням грошей. В зв’язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві.
Аналіз грошових потоків пов’язаний із з’ясуванням причин, які вплинули на збільшення (зменшення) припливу грошових коштів та збільшення (зменшення) їх відпливу.
Аналіз потоків грошових коштів повинен здійснюватись як на основі звітних, так і планових показників (платіжного календаря). При цьому останні виступають одночасно інструментом управління грошовими потоками. Це досягається шляхом контролю за відповідністю їх реального руху до планових показників та прийняттям необхідних коригуючих заходів.
Першим показником виникнення фінансових ускладнень є тенденція скорочення частки грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов’язань (термін яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (недостачу) грошових коштів на підприємстві.
Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовується співвідношення:
Тривалість періоду складає 360 днів – при розрахунку значення показника за рік; 90 днів – при розрахунку за квартал; 30 днів – за місяць.
Для розрахунку використовуються внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду (наприклад, місяця) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовується формула:
де СЗГК – середні залишки грошових коштів, тис. грн.;
ЗГn – залишки на початок n-го місяця, тис. грн.;
n – кількість місяців в періоді.
Для того, щоб зрозуміти реальний рух грошових коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрачання грошових коштів, а також поєднати величину одержаного фінансового результату зі станом грошових коштів на підприємстві, необхідно виділити і проаналізувати всі напрямки надходження (припливу) грошових коштів, а також їх вибуття (відпливу).
Таким чином, складання “Звіту про рух грошових коштів” з відповідними аналітичними висновками фактично і є аналізом руху грошових потоків на підприємстві.
4. Операційний аналіз і його використання в фінансовому менеджменті.
Операційний аналіз є складовою системи управління прибутком. Його можна розглядати як засіб обґрунтування і вибору можливих варіантів нарощування прибутку. Він дає змогу спрогнозувати зміни фінансово-економічного стану підприємства, спричинені динамічними змінами у кон'юнктурі ринку. В основі операційного аналізу лежить оцінювання впливу зміни одного з елементів операційного важеля на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.
Приріст фізичного обсягу продажу визначається за формулою
де ДП − заданий приріст прибутку, грн;
ЗВ − частка змінних витрат у виручці в базовому варіанті, %;
ДРП − приріст обсягу продажу, який забезпечує заданий приріст прибутку, грн.
Найбільш прийнятний спосіб подвоєння прибутку для підприємства − підвищення цін на 16 %. Але на практиці реалізувати цей шлях, як правило, неможливо, бо підвищення цін обмежує попит на продукцію. Збільшення прибутку за рахунок нарощення фізичних обсягів виробництва потребує нарощування потужності підприємства, значних інвестицій, оскільки обсяг виробництва необхідно збільшити на 57,1 %.
Збільшення прибутку можна досягти за рахунок зниження змінних витрат на 22 %. За такої частки постійних витрат їх скоротити дуже важко. Водночас, ефект від такого скорочення буде незначний. Зниження змінних витрат пов'язане зі змінами в технології виробництва, організації праці тощо.
Найбільш реальним варіантом нарощування прибутку є одночасне використання всіх способів: часткове збільшення цін, фізичних обсягів виробництва, скорочення витрат.
На вибір реальних способів збільшення прибутку суттєво впливає структура реалізованої продукції, тобто співвідношення між змінними, постійними витратами та прибутком. Однак, якщо продукція має високу рентабельність продажу, обсяг прибутку можна нарощувати лише шляхом підвищення цін або збільшення фізичних обсягів продажу.
Операційний аналіз дає змогу обґрунтувати можливі сценарії поведінки підприємства в умовах негативних змін кон'юнктури ринку. Якщо підприємство потрапило в ситуацію, яка вимагає скорочення обсягів реалізації до необхідного мінімуму, то важливо визначити, за рахунок чого буде зменшуватись реалізація. Вибір залежить від конкретних причин, які диктують необхідність знизити обсяги продажу:
1) Скоротився попит на продукцію. В цьому разі можна знизити ціни, щоб стимулювати його, не змінюючи фізичних обсягів виробництва.
Скоротилось коло споживачів продукції. Необхідно зменшити фізичні обсяги виробництва.
2) Скоротились виробничі потужності підприємства, хоча продукція користується попитом у споживачів. Це призведе до зменшення фізичних обсягів виробництва і продажу. Таким чином, скорочення обсягу продажу можливе або за рахунок зниження цін, або за рахунок зниження фізичних обсягів виробництва і продажу.
Співставлення двох шляхів скорочення обсягів продажу до беззбиткового рівня показує, що доцільніше скорочувати фізичні обсяги виробництва за незмінних цін на продукцію. Таким чином, для збільшення прибутку доцільніше нарощувати обсяги продажу за рахунок підвищення цін. А при зменшенні обсягів продажу до рівня порогу рентабельності краще це робити за рахунок скорочення фізичних обсягів виробництва, не змінюючи ціни на продукцію.
Важливою сферою застосування операційного аналізу є оцінювання впливу на операційний прибуток зміни одного з елементів операційного важеля (ціни, змінних або постійних витрат) через розрахунки обсягу продажу. При цьому робиться припущення, що сума прибутку залишається незмінною, а змінюється обсяг реалізованої продукції, який повинен забезпечити цей незмінний прибуток. Для розрахунків використовуються формули:
1) Якщо змінюється обсяг постійних витрат, то обсяг реалізації, який забезпечує базовий результат (РП6), становить:
де % ВМ6 − відсоток валової маржі у виручці в базовому варіанті;
Ц − ціна одиниці виробу в базовому варіанті, грн / од.
2. Якщо змінюються обсяги змінних витрат:
де % ВМИ − новий відсоток валової маржі у виручці, %.
3. Якщо змінюється ціна:
де Цв − нова ціна виробу, грн / од.
У результаті операційного аналізу за цією методикою можна розрахувати, на скільки підприємство повинно збільшити обсяги реалізації при зниженні ціни або підвищенні витрат на задану величину, щоб компенсувати втрату прибутку, або на скільки підприємство може знизити обсяги реалізації без втрат прибутку за підвищення цін чи зниження витрат на задану величину.
Ця методика аналізу дає змогу розподілити елементи рентабельності (ціни, витрати, обсяги продажу) за ступенем їх впливу на прибуток. Таким чином, операційний аналіз прибутку надає фінансовому менеджеру інструментарій для обґрунтування тактики і стратегії управління прибутком.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА