Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ема роботи – Зовнішня політика Австрії
|
[1] Зміст [2] І Розділ. Робота зі сканером та Fine Reader. Редагування та форматування тексту в MS Word. Робота з документами в Google Doc [2.1] §1. Ініціатива “Східного партнерства” та позиція Австрії [2.2] §2. Список використаних джерел [3] ІІ Розділ [3.1] §1. Пошук інформації в Інтернеті за темою «Зовнішня політика Австрії» [3.1.1] п.1. Вступ [3.1.2] п.3. Членство у міжнародних політичних організаціях [3.1.3] п.4. Європейська інтеграція [3.1.4] п.5. Висновки [3.1.5] п.6. Список використанних джерел [3.2] §2. Створення буклету [4] ІІІ Розділ «Робота в Power Point» [4.1] Створення презентації |
Аналізуються головні етапи створення ініціативи «Східного партнерства», її основні завдання та можливості, які вона надає для країн Східної Європи в плані покращення відносин із Європейським Союзом. Стаття спрямована на висвітленні рівня залученості окремої країни члена ЄС у цій програмі, зокрема позиціювання Австрії щодо неї, досліджується її діяльність та сприяння в розвитку ініціативи «Східного партнерства». Розглянуті подальші перспективи співпраці Австрії та України на двосторонньому рівні в рамках ініціативи «Східного партнерства».
Ключові слова: ініціатива, партнерство, багатостороння тадвостороння співпраця, Європейська політика сусідства, компліментарність.
Постановка проблеми. Ініціатива «Східного партнерства» стала новим етапом розпитку відносин між Європейським Союзом та східноєвропейськими країнами. І хоча ця програма не є наступною сходинкою до наближення членства в Європейському Союзі, а навпаки, на певний час відклала дискусії про можливість надання перспектив членства, все ж таки ця ініціатива є свідченням того, що країни ЄС все більше цікавляться своїми східними сусідами, дає додатковий стимул для країн Східної Європи та Південного Кавказу щодо зближення з Європейським Союзом. Зокрема, ініціатива «Східного партнерства» дозволяє східноєвропейським країнам налагоджувати співробітництво і країнами ЄС як на багатосторонньому рівні, так і на двосторонньому, що сприятиме зміцненню міждержавних зв’язків, збільшенню міжнародного авторитету, тим самим відіграючи позитивну роль у просуванні до європейської родини.
З огляду на це, дана стаття покликана проаналізувати головні етапи створення Ініціативи «Східного партнерства», її основні позитиви та недоліки, ставлення до неї Австрії, як важливого гравця в східноєвропейській політиці ЄС, країни, яка має тривалі історичні зв’язки з цим регіоном, є стабільним торгівельним партнером держав Східної Європи.
Актуальність даної теми посилюється тим, що для України є стратегічно важливим двостороннє партнерство в рамках цієї програми, оскільки це дозволить зміцнити міжнародний престиж нашої держави, підвищити рівень довіри в держав-членів ЄС, й разом з тим заручитися більшою кількістю країн, що підтримуватимуть євроінтеграційні прагнення України. Тому доречно простежити ставлення Австрії як важливої країни у центральноєвропейському регіоні до ініціативи «Східного партнерства» та європейської політики Сусідства загалом, дослідити основні тенденції у баченні Австрією проведення та реалізації програми «Східного партнерства».
Наукова новизна та загальнонаукове значення даної роботи окреслюється тим, що ця проблематика є порівняно новою, через те, що ініціатива «Східного партнерства» була прийнята у травні 2009 року, так і тим, що в даній статті зосереджується основний акцент не на баченні програми «Східного партнерства» загалом Європейським (союзом, а ставленні до неї окремо взятої країни (Австрії), проаналізовано її перспективи діяльності у ній.
Вищеназвана тема знаходиться в полі зору українських та зарубіжних політологів. Зокрема серед українських учених цю тему досліджували М.Завгороднюк, Ю. Борко, И. Посельський, В.Воронкова, В.Мартинюк та інші. Серед зарубіжних фахівців слід н адати Е.Коела, Б.Войну, М.Гняздовскі, В.Астрова, А.Ріделя. Однак більшість авторів зосереджують свою увагу на загальних характеристиках ініціативи «Східного партнерства», її позитивах та негативах для України та інших держав Східної Європи. Дана ж робота спрямована на висвітленні позиціонування окремої країни ЄС щодо ініціативи «Східного партнерства», баченні нею перспектив співпраці у цій ініціативі не багатосторонньому та двосторонньому рівні. Розглянуто можливості більш ефективноїспівпраці Австрії та України у рамках програми «Східного партнерства».
Європейську політику сусідства було започатковано у 2004 році з метою створення на півдні і сході від нових кордонів розширеного ЄС зони стабільності, миру та добре буту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин із сусідніми країнами. Ця політика покликана не допустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами. З 2006 року ЄПС зазнає нових випробувань. Щороку відбуваються перебої з поставками енергоресурсів до ЄС унаслідок конфліктів між Росією і сусідніми країнами [1,с.9].
Починаючи із 2006 року ЄС почав приділяти особливу увагу розвитку східного напрямку ЄПС. ЄС зосередився на секторальному співробітництві, включаючи впровадження таких нових інструментів ЄПС, як секторальна угода, тематичний діалог і можливість приєднання країн ЄПС до програм і агентств Європейського Співтовариства. Так, 4 грудня 2006 року Європейська Комісія видала Комуніке щодо посилення Європейської політики сусідства, що передбачало собою укладення секторальних угод і нових інструментів ЄПС та закликала до створення тематичних вимірі» у ЄПС. Було визначено інтеграцію по тих ключових вимірах, які в подальшому іМ йшли відображення у «Східному партнерстві»: розвиток демократичних цінностей; економічна інтеграція, мобільність і міграція [3].
Події наступних років (вступ до ЄС Румунії та Болгарії 2007; збройний конфлікт у Грузії у серпні 2008; газові конфлікти між Україною та Росією, а також світова економічна криза у 2009 році) спонукали очільників ЄС шукати подальшого зближенні з країнами Східної Європи та Південного Кавказу задля забезпечення зони миру і» стабільності біля своїх нових східних кордонів.
Ідея виокремлення східного напрямку ЄПС існувала задовго до виникнення ініціативи «Східного партнерства» і набула активного розвитку одночасно зі створенням Союзудля Середземномор’я. Так, 22 квітня 2008 року представник Європейського Парламент від Німеччини Інго Фрідріх задекларував ідею створення Східноєвропейського Сою »V Було запропоновано створити на східному напрямку ЄС організацію, до якої б увійшли Україна, Молдова та країни Південного Кавказу [1,с.12].
Вже наступного дня, 23 квітня, було проведено два засідання: засідання країнВишеградської групи і спільне засідання цих країн та Швеції і України, які зафіксували чітке прагнення посилити східний напрямок ЄПС. Зокрема, у спільній заяві крімВишеградської четвірки зазначено: «Вишеградська група готова сприяти дискусії, яка триває, і зусилля з посилення ЄПС, що відображає спільний інтерес Групи в подальшому зміцненні відносин ЄС із східноєвропейськими країнами» [5].
Європейський комісар із зовнішніх відносин і європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер напередодні засідання Ради ЄС, яке відбулося 19-20 березня 2009 року і яке офіційно затвердило нову ініціативу ЄС, підкреслила, що «Східнепартнерство» є шляхом посилення ЄПС і спрямоване на реалізацію найбільш амбітної програми інституційного будівництва». Отже, «Східне партнерство» має стати свого роду продовженням ЄПС та її відгалуженим напрямком у Східній Європі. Та й у тому ж Комуніке Європейської Комісії чітко прописано, що «Східне партнерство» є специфічним Східним виміром у рамках Європейської політики сусідства [4].
«Східне партнерство» офіційно стартувало на саміті в Празі 7 травня 2009 року, після підписання представниками країн партнерів ЄС (Білорусією, Україною, Молдовою, Азербайджаном, Вірменією та Грузією) спільної декларації. Згідно декларації про «Східне партнерство» Європейський Союз виділятиме фінансову підтримку країнам учасникам в розмірі 350 мільйонів євро до 2013 року включно, а 250 мільйонів євро будуть перенаправлені з регіональних програм Європейської політики сусідства на ініціативи передбачені «Східним партнерством» [6].
Згідно із статтею 4 Празької декларації про створення «Східного партнерства»», ця ініціатива покликана «поглибити та інтенсифікувати двосторонні відносини між ЄС та країнами-партнерами, беручи до уваги особливу ситуацію та амбіції кожної країни-партнера, та поважаючи існуючі двосторонні відносини між ЄС та відповідною країною-партнером. Учасники погодились, що двостороннє співробітництво під егідою «Східного партнерства» має створити основу для угод про асоціацію між ЄС та тими країнами-партнерами, які прагнуть виконувати кінцеві зобов’язання» [6].
У двосторонньому вимірі «Східне партнерство» полягає в розвитку нової легальної основи відносин між ЄС та його східними сусідами у формі асоційованих договорів та встановленні поглибленої зони вільної торгівлі. Також «Східне партнерство» передбачає собою імплементацію безвізового режиму та більш структурнішу співпрацю в сфері енергетичної безпеки. Поглиблення відносин ЄС з країнами партнерами залежить від рівня демократизації суспільства, дотримання прав людини та запровадження в життя принципів ринкової економіки та ефективного управління [6].
Порівнюючи з Європейською політикою сусідства ініціатива «Східного партнерства» є новим елементом у цій політиці, який базується як на багатосторонній, так і на двосторонній співпраці. Це поєднується із регулярними зустрічами на рівні глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ, а також експертів. Багатосторонній вимір «Східного партнерства» має сприяти підтримці політичних та економічних реформ у країнах Східної Європи та Південного Кавказу, стати форумом з обміну інформацією та досвіду партнерів у таких галузях як демократія, економічна інтеграція, управління кордонами.
З огляду на географічне положення Австрії не є дивним, що Австрія була активним натхненником та сприяла східному виміру Європейської політики сусідства, особливо, що стосувалося України, Білорусії та Молдови. У 1998 році за австрійського головування у ЄС було розроблено концепцію «Європи партнерства», яка стосувалася та була спрямована на ці три вищеназваних країни. Ключовим інструментом цієї концепції була розробка та втілення в життя Плану дій із кожною країною. Головне завдання полягало у реалізації політичних та економічних реформ, інтенсивнішій співпраці в численних Галузях, включаючи політичний діалог, торгівлю, енергетику та транспорт. План дій щодо України базувався на стратегічних документах, які розробила Австрія разом із Угорщиною восени 2003 року та включав багато важливих асигнувань в економіку України, які були передбачені цим документом, а саме: підтримка у встановленні та фінансуванні ринкової економіки та вступ до СОТ, розробка технічно-економічного Підґрунтя для вільної торгівельної зони між ЄС та Україною як наступний крок [10].
Під час свого наступного головування у ЄС (2006) Австрія висунула пропозицію Щодо створення спільної енергетичної політики ЄС, основою якої мав стати діалог І Україною та Білорусією — двома важливими транзитними країнами для поставки російського газу та нафти до Європи [2,с.34].
Австрія має добрі відносини із країнами Східної Європи, особливо, що стосується Росії та України, які є її важливими політичними та торгівельними партнерами. Відносини із країнами Південного Кавказу є менш розвинутими, однак через свій сировинний потенціал ці країни відіграють дедалі більшу роль для Австрії. Уряд Австрії підтримував впровадження в життя ініціативи «Східного партнерства», вважаючи, що таким чином буде краще підтримуватися сусідство із цими країнами. Однак, з іншого боку Австрія розглядає «Східне партнерство» як таке, що дасть змогу тісніше співпрацювати із країнами цього регіону, але не носитиме характеру подальшої євроінтеграції [7,с. 15].
З самого початку створення ініціативи «Східного партнерства» Австрія позитивно відреагувала на нього, оскільки це могло посприяти більш ефективному розвитку [країн партнерів у час економічної кризи. Також наголошувалося, що ЄС повинен взяти більшу відповідальність за стабільність своїх східних сусідів. У зв’язку із польсько-шведською пропозицією про створення східного виміру політики ЄС, колишній міністр «кордонних справ Австрії УрсулаПлашнік наголосила на важливості індивідуального партнерства, що може зрости в рамках програми «Східного партнерства» та дозволить регулювати двосторонні відносини із східними сусідами, бажанням і здатністю запроваджувати потрібні реформи [9].
Добре ставлення Австрії до ініціативи «Східного партнерства» можна також пояснити через те, що країна хотіла захистити свої економічні інтереси у країнах Східної Європи, оскільки Австрія має велику кількість фінансових установ на теренах Східної Європи та вкладає значні інвестиції у економіку цих країн [19].
До прикладу, на території України працює 250 підприємств з австрійським капіталом, основна частка якого зосереджена у банківській сфері. В Україні| провідні австрійські компанії з галузей будівництва, екології, інфраструктури та фінансових послуг. За прямими іноземними інвестиціями в економіку України займає п’яте місце серед країн світу [17].
Австрії вдалося домогтися на засіданні ЄС на найвищому рівні, що проходив у Брюсселі 20-21 березня 2009 року, вагомих успіхів щодо надання допомоги країнам Східної Європи у період фінансової кризи. 27 глав держав та урядів країн-членів ЄС ухвалили рішення про збільшення в два рази допомоги під час фінансової країн, які не є членами ЄС у Східній та Центральній Європі. Понад те. він ж чи припущення, що на наступному саміті країн великої двадцятки, що мив мі н квітні 2009 року повинен бути втілений в життя план щодо збільшення допомоги МВФ із 25 мільярдів євро до 50 мільярдів. Країни члени ЄС висловили свою готовність надання фінансової допомоги [18].
Бундесканцлер Австрії Вернер Файман висловив з цього привиду перед журналістами думку про те, що Австрія «зробила свій внесок» та «успішно проклала ще один шматочок шляху в напрямку стабільності та миру в Європі, а передусім в Східній Європі». Міністр фінансів Австрії И.Проль заявив, що «це був колосальний успіх для нашої країни», а міністр закордонних справ Австрії М.Шпінделегер при і» до якого доклалася Австрія» [18].
З погляду Австрії, поява «Східного партнерства» є стимулом дня розвитку програми Дунайського співробітництва, де Австрія, як країна учасниця цього регіонального об’єднання є особливо зацікавлена [13]. У лютому 2009 року міністри Ц них справ Австрії, Румунії презентували іншим членам ЄС проект, що стосувався підвищення рівня економічної, соціальної, культурної співпраці Австрії, Німеччини, Чеської Республіки, Словаччини та Словенії з одного боку Хорватії та Герцеговини, Молдови та України з іншого. Ними була висунута пропозиція, щоб протягом червня 2009 року саміт ЄС доручив Європейській Комісії розробиш і стратегію щодо цього проекту. Його реалізація повинна відбутися притіни головування Угорщини в Європейському Союзі у першому півріччі 2011 року [8].
Міністр закордонних справ Австрії М. Шпінделегер заявив на зібранні Європейської Ради у Брюсселі 23 лютого 2009 року, що новий концепт відносин з Східною Європою буде відігравати роль «моста»[11]. Ця заява має також безпосередню відношення до зацікавленості Австрії до країн Чорноморського басейну в зв’язку із важливістю проекту у Дунайському регіоні. Тому позитивне ставлення Австрії до Чорноморського регіону визначає підтримку Австрією ініціативи «Східного партнерства» [12]. Втім, Австрія тільки розпочинає розбудовувати стратегію у Дунайському регіоні, тому і висловлювання щодо «Східного Партнерства» носять декларативний характер.
Австрія підкреслює необхідність компліментарності «Східного партнерства» та інших регіональних проектів ЄС, які включають країни Чорноморського регіону чи інших східних сусідів ЄС. Принципи компліментарності повинні, на думку Австрії, бути також присутніми при провадженні програми у Дунайському регіоні, і я ні сприяти та посилювати «Східне партнерство», в разі, якщо держи беруть участь в обидвох проектах.
Міністр закордонних справ М.Шпінделегер підтримав ідею включення Білорусії до програми, однак підкреслив, що її членство залежить від розвитку відносин із ЄС та її готовністю до втілення в життя економічних та політичних реформ, до введення європейських цінностей [11]. Австрія також не заперечує ідеї включення до ініціативи третіх держав, таких як Росія та Туреччина в окремі багатосторонні проекти в рамках «Східного партнерства». З точки зору Австрії, це б сприяло розумінню того, що «Східне партнерство» не є антиросійською ініціативою, оскільки на початкових віхах створення ініціативи «Східного партнерства» Росія оцінювала його вороже щодо себе. В зв’язку з цим європейський комісар з питань зовнішніх відносин ні три політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер зауважила, що нова ініціатива побудована на «спільних інтересах і цінностях». Разом з тим, Б. Ферреро-Вальднер заявила, що жалкує щодо позиції Росії, яка виразила занепокоєння в зв’язку із програмою ЄС, стверджуючи, що вона (програма) може стати сигналом для створення в Європі нових сфер впливу [15].
Включення ж Туреччини посприяло б тому, що вдалося б зміцнити відносини між ЄС та Туреччиною, забезпечуючи особливий тип цих відносин та наближенню Туреччини до ЄС. Однак Австрія чітко та ясно підкреслює те, що програма «Східного партнерства» не є інструментом ЄС в плані розширення. Створення механізмів для координації «Східного партнерства» з іншими ініціативами ЄС є ключовим і має важливе значення для Австрії [7,с.15].
Передусім, Австрія розглядає двосторонній вимір відносин у програмі «Східного партнерства» як ключовий та найголовніший для неї. Багатосторонні ініціативи вже важко втілити в життя з огляду на різноманітність держав членів «Східного партнерства».
Завдяки можливості організації двостороннього формату відносин у рамках цієї ініціативи, також зазнали значного пожвавлення українсько-австрійські політичні взаємини. Так, 21 серпня 2010 року у межах міжнародного форуму «Зальцбурзька трилогія» (м. Зальцбург, Республіка Австрія) міністр закордонних справ України К. Грищенко провів переговори з Федеральним Міністром з європейських та міжнародні справ Республіки Австрія М. Шпінделегером. Міністр М. Шпінделегер засвідчив готовність Австрії підтримувати Україну в питанні безвізового діалогу з ЄС.
Міністри двох країн обговорили весь комплекс питань двостороннього співробітництва, а також питання взаємодії країн на регіональному та загальноєвропейському пнях. Торкаючись питання переговорного процесу України з Європейським Союзом щодо Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі глава зовнішньополітичного відомства Австрії запевнив підтримку його країною намірів України підписати в найближчий ж і ЄС зазначену угоду [14].
Предметом переговорів глав зовнішньополітичних відомств України та Австрії були також питання щодо підготовки Стратегії ЄС для Дунайського регіону та майбутньої реалізації в її рамках спільних проектів, а також про співпрацю країн у Чорноморському регіоні. У цьому контексті міністр К. Грищенко запропонував своєму австрійському колезі розглянути питання щодо співпраці у форматі трикутника Україна-Угорщина-Австрія. Міністр М. Шпінделегер підтримав внесену українською Кроною пропозицію і висловив думку щодо важливості співпраці у зазначеному форматі. Міністри обговорили також питання щодо двосторонніх контактів на високому рівні - візит голови Верховної Ради України В. Литвина до Австрії 17 вересня 2010 р. перспективи візиту прем’єр-міністра України М. Азарова до Австрії.
Міністр закордонних справ К. Грищенко передав своєму колезі М.Шпінделегеру проект Плану консультацій між міністерствами обох країн на 2011-2012 роки як один регламентів взаємодії зовнішньополітичних відомств. [14].
«Східне партнерство» призначене для зміцнення демократизації в країнах Східної Європи і Південного Кавказу, надання їм допомоги в процесах європейської інтегральні модернізації і верховенства права. Однак, «Східне партнерство», як продовження європейської політики сусідства (ЄПС), має і ряд недоліків, пов’язаних з нечіткою інституційною структурою та низьким рівнем фінансування для реалізації амбіційних цілей. Практично всі країни-партнери і навіть деякі країни-члени ЄС висловили певний скептицизм щодо нового формату різних видів політики ЄС. Проте цей формат затверджено і офіційно розпочато, а ЄС неодноразово зауважує про нові додаткові цінності, можуть отримати і ЄС, і країни-партнери від реалізації «Східного партнерства».
Австрія всіляко вітала та підтримувала запровадження ініціативи. Передусім Австрія зацікавлена в розвитку програми «Східного партнерства», оскільки в її рамках можна розвивати двосторонні відносини із східноєвропейськими країнами, вважаючи, що багатосторонні проекти дуже важко втілити у життя. Для Австрії розвиток «Східного партнерства» це нова віха у становленні регіонального об’єднання у Дунайському регіоні, в рамках якого співпрацюють як країни члени ЄС (Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія і т.д.), так і країни Чорноморського регіону (Молдова, Україна).
Втім, важко говорити про першочерговість та пріоритетність для Австрії східного виміру Європейської політики Сусідства, її ставлення до нього є дещо прохолодне та спрямоване на задоволення національних інтересів країни.
По-перше, Австрія зацікавлена в розвитку ініціативи та в його більш масштабнішому фінансуванні з боку Європейської Комісії через свій економічний інтерес до цього регіону, оскільки тут знаходиться велика кількість австрійських фінансових установ та надаються значні інвестиції в розвиток економіки цих країн.
Австрія належить до групи країн-членів ЄС, які вважають, що ініціатива «Східного партнерства» не повинна бути спрямована проти Росії. Згідно з таким підходом, Австрія не суперечить включенню третіх країн передусім Росії та Туреччини до багатосторонніх проектів в рамках «Східного партнерства». Можливо, саме через це, Австрія відкрито заявляє, що ініціатива «Східного партнерства» та й загалом Європейська політика Сусідства не створюють перспектив для подальшої інтеграції до ЄО г£ відіграє для Австрії доволі важливу роль, як в історичному плані, так і в полі ї НЦМ та економічному аспекті. Тому Австрія не бажає псувати добрі відносини із Росією, яка не надто позитивно поставилася до ініціативи створення «Східного партнерства».
Іншим чинником австрійської та в цілому загальноєвропейської прохолодності до ініціативи «Східного партнерства», євроінтеграційних прагнень країн Східної Європи (України, Молдови) є те, що ключовим завданням австрійської зовнішньої ПОЛНЯ являється членство у ЄС країн Західних Балкан, які є безпосередніми сусідами Австрії та створення на їхній території зони миру та стабільності. Тому Україні з країнам учасникам ініціативи «Східного партнерства» потрібно набратися терпіння та активно використовувати цю програму задля досягнення своїх зовнішньополітичних цілей.
Матеріали та висновки даної наукової статті можуть бути корисними для проведення досліджень у сфері зовнішньої політики та європейської інтеграції у науково-дослідних та аналітичних установах, а також при підготовці фахівців у сфері міжнародних відносин, зовнішньої політики, європейської інтеграції, історії тощо.
1. Східне партнерство ЄС: додаткові можливості для євроінтеграції України / [І.Ф. Газізуллін, М.М.Гончар, О.В.Коломієць [та ін.]; за ред. В.Мартинюка.;Укр. незалеж. центр політ. дослідж. - К.: [Агентство «Україна»], 2009. - 84 с.
2. AstrovV. and P. Havlik (2005): ‘The Enlarged European Union and It Eastern Neighboring Journal of East-West Business, Vol. 11, No. 1-2, pp. 13-44, and in Liuhto, K. and Z. Vincze (eds.), Wider Europe, Esa Print Oy, Finland, pp. 169-195.
3. Communication from the Commission to the Council and the European Parlіament on Strengthening the European Neighborhood Policy. Commission of the European Communities, Вrussels, 4 December 2006, COM (2006) 726 final.
4. Communication from the Commission to the European Parliament and the Council «Eastern Partnership», COM (2008) 823/4, Brussels, 3 December 2008.
5. Joint Statement of the Ministers of Foreign Affairs of the Visegrad Group Countries, (Я Republic, 23 April 2008.
6. Joint Declaration of the Prague Eastern Partnership Summit// Prague, 8435/09 (Press 78), 7.05.2009.
7. Wojna B. and M. Gniazdowski (ed.) (2009): Eastern Partnership: the Opening Report, The
Polish| Institute of International Affairs, Warsaw, April.
8. «Neue Strategie fur den Donauraum,» Wiener Zeitung of 25, February 2009, / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http:// www.wienerzeitung.at.
9. Plassnik: Bedeutender Energieschub fur die Beziehungen mit Russland, Bundesministerium fur europäische und internationale Angelegenheiten, Presseaussendungen, 26.052008, / [Електронний ресурс] Режим доступу:// http:// www.bmeai.gv.at.
10. Riedel, A. (2004): EU, Russland und das Neue Nachbarschaftskonzept, Speech at the International Symposium in Vilnius «Die erweiterte EU und ihre neuen Nachbarn: politische, wirtschaftliche und soziale Herausforderungen», 14—15 October, Österreichisch-Französisches Zentrum für Annaherung Europa, / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http:// www.oefz.at
11. Spindelegger: Mehr Geld für Ostpartnerschaft, 23.02.2009, [Електронний ресурс] Режим доступу: // http:// www.nachrichten.at.
12. Spindelegger: «Potential der Zukunftsregion Schwarzmeer voll nutzen, Bundesministerium fur europaische und intemationale Angelegenheiten, Presseaussedungen, / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http://www.bmeai.gv.at.
13. The process of the Danube Basin cooperation was officially established in 2002 on the basis of the initiative of Austria, Romania, the European Commission and the Stability Pact for South Eastern Europe. Regierungsprogram fur die XXIV. Gesetzgebungsperiode, p. 226, / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http:// www.austria.gv.at; Danube Cooperation Proces www.stabilitypact.org.
14. Австрія підтримуватиме Україну в питанні безвізового діалогу з ЄС / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http://www.eu.prostir.ua
15. Матеріали агентства «Інтерфакс Україна» / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http:// www. interfax. kiev. ua/database/go. cgi? 1,20090506086.
16. Матеріали інформаційного агентства «УНІАН»/ [Електронний ресурс] Режим доступу:
//http://www. unian.net/ukr/detail/lastnews
17. Торговий відділ посольства Австрії в Україні / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http: // www.advantage.austria.org.ua
18. Часопис «Information aus Oesterreich». 30.03.2009 / [Електронний ресурс] Режим доступу: // http://www.bundeskanzleramt.at
19. «Bankenhilfe Ost: Oesterreich kampft um Hoffhungsmarkt,» Die Presse of 10 February 2009.
Турив M.B. Инициатива «Восточного партнерства» и позиция Австрии
Анализируются основные этапы создания инициативы «Восточного партнерства», ее основные задачи и возможности, которые она предоставляет для стран Восточной Европы в плане улучшения отношений с Европейским Союзом. Статья направлена на освещении уровня вовлеченности отдельной страны-члена ЕС в этой программе, в частности позиционирования Австрии относительно нее, исследуется ее деятельность и содействие в развитии инициативы «Восточного партнерства». Рассмотрены дальнейшие перспективы сотрудничества Австрии и Украины на двустороннем уровне в рамках инициативы «Восточного партнерства».
Ключевые слова: инициатива, партнерство, многосторонняя и двустороннее сотрудничество, Европейская политика соседства, комплиментарность.
Turiv, M.V. «The Eastern Partnership» initiative and the position of Austria
It was analyzed the main stages of creation of «The Eastern Partnership» initiative, its main tasks and opportunities for countries from Eastern Europe to improve their relations with European Union. The article deals with the involment level of individual EU member state in the «Eastern Partnership» initiative, in particular Austria’s attitude towards this program, its actions that promote it. It was also examined the perspectives of bilateral cooperation between Austria and Ukraine in the framework of the «Eastern Partnership» initiative.
Key words: initiative, partnership, cooperation, European Neighborhood Policy, complimentarity.
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю вивчення європейської політики країн, що під впливом успіхів європейського інтеграційного процесу були змушені відмовитися від колишніх парадигм зовнішньої політики, спрямувавши свої зусилля на входження в ЄС. Австрійська республіка є наочним прикладом того, як внаслідок поглиблення і розширення європейської інтеграції національні еліти постають перед необхідністю переглянути свої підходи до напрямів здійснення європейської політики власних країн. Інтеграція Австрії в ЄС обумовила цілу низку кардинальних внутрішньополітичних змін, що безпосередньо вплинули на процеси формування та реалізації її зовнішньої політики, місце і роль Австрії у Європі та світі тощо.
Дослідження зовнішньої політики Австрійської республіки з огляду на вказані чинники має неабияке значення для України, яка останнім часом здійснює активні кроки у напрямі наближення до ЄС. Незважаючи на відмінність вихідних передумов Австрії та України, аналіз австрійського досвіду дає можливість об’єктивніше оцінити чинники, що сприяють або перешкоджають інтеграції в ЄC, визначити характер впливу цих процесів на зовнішню та внутрішню політику держави.
Метою дослідження є аналіз зовнішньої політики Австрії на сучасному етапі.
Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:
– дослідити чинники формування і реалізації зовнішньої політики Австрійської республіки;
– визначити особливості зовнішньої політики Австрії;
– дослідити специфіку та напрями трансформації політики оборони та безпеки Австрії у контексті її європейської інтеграції;
– охарактеризувати політику Австрії щодо територіального розширення ЄС та визначити її позицію щодо євроінтеграційних прагнень України;
Об’єкт дослідження: зовнішня політика Австрійської республіки.
Предмет дослідження: особливості зовнішньої політика Австрійської республіки на сучасному етапі.
Австрія не лише виступає членом багатьох міжнародних організацій. Деякі з них навіть розмістили в Австрії свою головну штаб-квартиру. Це підкреслює велике значення Австрії та Відня з огляду на систему міжнародних відношень. Відень, наряду з Нью-Йорком та Женевою, є третім офіційним місцем дислокації генерального секретаріату ООН. У Відні знаходяться штаб-квартири цілого рядку впливових міжнародних організацій.
Австрія є країною, яка історично пов'язана з Україною, землі Західної України певний час входили до складу Австро-Угорської імперії, не випадково, скажімо, колишній канцлер В. Кліма має українське коріння. Україна досить швидко була визнана Австрією як незалежна держава. Відразу почався процес налагодження активного політичного діалогу. Україна та Австрія мають багато спільних інтересів, насамперед у роботі Дунайської комісії, Центральноєвропейської ініціативи. Австрія, як і Україна, є політично нейтральною країною, яка з 1955 р. бере активну участь у діяльності Європейського Союзу. Впродовж 90-х pp. достатньо інтенсивним було українсько-австрійське економічне співробітництв.
Російсько-австрійські відносини мають вельми багату історію - як в тимчасовому відношенні, так і в плані насиченості різними подіями, значущими для європейського розвитку. На сьогоднішній день відносини Австрії і Росії та країн СНД доволі плідно розвиваються. Російсько-австрійські відносини мають вельми багату історію – як в тимчасовому відношенні, так і в плані насиченості різними подіями, значущими для європейського розвитку.
Австрія зміцнює свою роль у світі не тільки у політиці стабільності, запобігання і розв'язання військових конфліктів, а й у міжнародних зусиллях з охорони довкілля. Особливо актуальними є заходи проти атомних станцій у сусідніх країнах.
Австрія бере активну участь у проекті спільної оборонної політики ЄС. Цілі цієї політики – підтримка стабільного міжнародного порядку, збереження і зміцнення миру і безпеки на міжнародному рівні, попередження нових небезпек, зміцнення демократичних структур й захист основних прав людини. Членство країни в ЄС, безумовно, сприяє більш успішному вирішенню її багатьох важливих макроекономічних проблем (стійкість господарського росту, зниження рівня інфляції, безробіття і дефіциту держбюджету).
п.2. Зовнішня політика нейтралітету.
Відновлення повного суверенітету Австрії стало важливою передумовою для проведення самостійної зовнішньої політики. Обидві великі партії країни - Народна партія та Соціалістична партія - з кінця другої світової війни спільно здійснювали зовнішню політику. Взаємна згода між партіями мало вирішальне значення у часи боротьби за відновлення суверенітету, а також зробило можливим послідовне проведення політики нейтралітету.
Після 1955 року найважливішим завданням зовнішньої політики стало забезпечення прав і обов'язків, що випливають з Державного договору і нейтрального статусу. Зокрема, виявилося необхідним роз'яснити різним урядовим інстанціям власної країни, а також іншим державам світу ті нові точки зору, які виникали із самостійно обраної політики постійного нейтралітету. Особливо важливе значення мали й мають відносини з державами, що підписали Державний договір, тобто з чотирма великими державами: США, Англією, Францією і СРСР. У світі, в якому один одному протистоять дві могутні угрупування держав, для країни, яка знаходиться між цими угрупованнями, найвищою заповіддю має стати турбота про забезпечення своєї незалежності в усіх відношеннях. Що стосується такої малої країни, як Австрія, то в цій ситуації ступінь її безпеки перебуває у прямій залежності від зацікавленості великих держав у збереженні свободи цієї держави. З цього випливає, що встановлення й підтримку гарних відносин з державами, які підписали Державний договір, є для Австрії життєво важливим питанням.
Визначальними для дієвості нейтралітету є дві обставини:
1. Готовність нейтральної країни захищати свою незалежність всіма наявними в її розпорядженні засобами.
2. Значення, яке великі держави надають збереженню нейтрального статусу певної країни.
Постійна підтримка цієї зацікавленості в інших держав є шляхетною метою політики нейтралітету, що випливає з формально-правових зобов'язань, і найважливішим компонентом політики безпеки малого нейтральної держави. Тому для Австрії надзвичайно важливо підтримувати у великих держав, особливо у країн, що підписали Державний договір, цю зацікавленість і зміцнювати їх довіру до нейтральної політиці країни. Подібна політика вимагає певної стриманості, перш за все в тих питаннях, які становлять безпосередню сферу інтересів великих держав. Але вона вимагає також використання всіх можливостей, які служать цієї мети і доводять надійність нейтральної позиції. Саме у відносинах Австрії з країнами, які підписали Державний договір, ці міркування відіграють роль, яку неможливо переоцінити. Мова йде насамперед про те, щоб постійно зміцнювати довіру цих держав до рішучості Австрії послідовно і безумовно виконувати зобов'язання, що випливають з Державного договору і нейтралітету.
У відносинах з сусідніми країнами також на перший план австрійської політики висувається аспект безпеки. Чим спокійніше на австрійських кордонах, ніж сприятливішими розвиваються відносини з безпосередніми сусідами, тим міцніше безпеку Австрії. Майже половина її кордонів припадає на країни Східної Європи. Тому австрійська політика з моменту створення Другої республіки і перш за все після укладення Державного договору в якості однієї з найважливіших завдань розглядала усунення виниклої спочатку напруженості на своїх східних кордонах і нормалізацію відносин з розташованими на них сусідніми державами. Тому Австрія продовжує розвивати економічне, науково-технічне і культурне співробітництво з цими країнами і тим самим робить внесок у мирний розвиток в цьому районі.
Із західними сусідами Австрію об'єднує однакова ідеологія та спосіб життя, а зі Швейцарією до того ж і статус постійного нейтралітету. Відносини з Німеччиною після врегулювання важких майнових проблем не обтяжені на відміну від довоєнного періоду ніякими складнощами. На відносини з Італією до недавнього часу впливав невирішене питання про Південному Тіролі. Після багаторічних зусиль в 1992 році був дозволений давня суперечка з приводу автономії німецькомовного населення в Південному Тіролі. Уряди Австрії й Італії прийняли і ввели в дію пакет заходів з забезпечення автономії.
Зараз загальноприйнятим є думка, що відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй справжній нейтралітет цілком можливий. Що ж стосується рішень Ради Безпеки про заходи проти можливого агресора, то вони поширюються на всі держави. Однак для участі у військових акціях потрібне спеціальне угоду між Радою Безпеки і кожною державою. Правда, Рада Безпеки може утриматися від такої вимоги, що особливо важливо для нейтральної держави. Таким чином, члени Організації Об'єднаних Націй не зобов'язані, як це було в Лізі націй, виступити негайно і безпосередньо проти агресора. Перш ніж почати діяти, має бути одноголосно прийнято рішення Ради Безпеки.
У той же час Рада Безпеки не зобов'язаний залучати всіх членів ООН до участі в санкціях. Навпаки, він може зробити виключення для окремих країн. Таким чином, від рішення Ради Безпеки залежить, скільки держав слід залучити для участі в подібних акціях. Як вже згадувалося, участь у військових санкції, включаючи право на прохід через чужі території, залежить від укладення спеціального договору між Радою Безпеки та окремими державами. Таким чином, для нейтральної держави не обов'язково отримувати формальний дозвіл на неучасть у подібних заходах.
Достатньо, щоб Рада Безпеки не укладав спеціального договору з державами, які Рада хоче звільнити від участі у військових санкції. З вищевикладеного ясно випливає, що членс тво нейтральної держави в Організації Об'єднаних Націй повністю відповідає нейтрального статусу.
Малоймовірно, щоб Організація Об'єднаних Націй, яка свого часу прийняла до відома (нотифікувати) конституційний закон від 26 жовтня 1955 року, стала примушувати нейтральну Австрію до участі у військових санкції. Це видається неможливим вже через те, що чотири великі держави, як постійні члени Ради Безпеки і як країни, що підписали Державний договір, висловилися в преамбулі договору за прийняття Австрії в Організацію Об'єднаних Націй. Тим самим вони підтвердили, що вважають сумісним нейтралітет з участю в ООН, і одночасно прийняли рішення зробити можливим дотримання Австрією своїх зобов'язань за нейтралітету в рамках Організації Об'єднаних Націй. Якщо ж, незважаючи на це, Рада Безпеки вимагатиме брати участь у санкціях, то Австрія має можливість відмовитися від підписання спеціальної угоди, яка необхідна для участі у військових санкції. У всякому разі, перед Австрією з моменту її прийому в ООН у грудні 1955 року ніколи не ставилося це питання, що, мабуть, слід вважати найкращим доказом переконливості вищенаведеної аргументації. Для участі у невійськових санкціях така спеціальна угода не передбачено, так як всі держави-члени ООН зобов'язані дотримуватися рішення Ради Безпеки з таких питань. У всякому разі, і Рада Безпеки не може звільнити будь-яку державу від обов'язку брати участь у невійськових санкціях.
З вищевикладеного також випливає, що немає ніяких перешкод для здійснення австрійських підрозділів за кордон для участі в операціях зі збереження миру в тому випадку, коли Організація Об'єднаних Націй звернеться до Австрії з подібним проханням.
У дусі цієї інтерпретації Австрія вже багато разів брала участь у подібних операціях, наприклад у Конго, на Кіпрі, і посилала офіцерів-спостерігачів за дотриманням перемир'я на Близькому Сході. Саме в цій області виявляється, що нейтральні держави можуть зіграти корисну роль, так як залучені в збройні конфлікти країни воліють війська з нейтральних країн підрозділам з країн, які перебувають в блоках.
З об'єднанням Німеччини в 1990 Австрія стала відходити від політики нейтралітету, внісши поправки до Державного договору, що дозволяли розвивати співпрацю з німецькими збройними силами. Австрія була єдиною нейтральною державою, що дозволив проліт над своєю територією літаків союзників під час війни в Перській затоці. Вона офіційно схвалила рішення про п оділ Югославії і одна з перших визнала нові держави - Словенію, Хорватію, Боснію і Герцеговину. З крахом комуністичних режимів у Східній Європі Австрія зіткнулася із зростаючою імміграцією з цього регіону і в 1990 ввела обмеження на в'їзд для іноземних робітників, що торкнулося в першу чергу румунських іммігрантів. Побоюючись нової хвилі імміграції з колишнього Радянського Союзу і підбурюваний агітацією з боку лідера АПС Йорга Хайдера, уряд в 1993 посилив законодавство про надання політичного притулку. Нова політика зазнала критики з боку міжнародних правозахисних організацій і австрійських лібералів.
Розпад Радянського Союзу привів до значних змін у політичному ландшафті Європейського континенту. Природно, вони не могли не торкнутися Австрію. Розвал керованого Москвою блоку країн Східної Європи призвів до виникнення зовсім нової ситуації.
Якщо раніше доцільність і корисність нейтралітету ставили під сумнів тільки самі радикальні праві і ліві партії, то на початку 90-х років про необхідність його перегляду заговорили самі респектабельні політики. Так, міністр національної оборони Вернер Фасльабенд вважав, що нейтралітет, який був побудований на можливості конфронтації двох супердержав, з часом втратив своє значення як інструмент політики й сьогодні не в змозі принести таку ж користь, як і раніше.
Аналогічна позиція висловлював і сьогоднішній екс-президент Австрійської Республіки Томаса Клестіля. На його думку, в даний час у зв'язку з виникненням нових кризових ситуацій на континенті нейтралітет як інструмент зовнішньої політики недостатній для гарантії безпеки країни.
1 січня 1995 року Австрія разом з Швецією і Фінляндією стала членом Європейського Союзу і спостерігачем при Західноєвропейському Союзі.Однак, якщо в 1994 році дві третини австрійців однозначно віддали свої голоси на користь Великої Європи, то через рік число симпатиків ЄС скоротилося до 39 відсотків.
10 лютого тою ж року країна погодилася на запрошення до участі в програмі НАТО «Партнерство заради миру». У рамках цієї програми Австрія бере участь у міжнародних миротворчих операціях під керівництвом НАТО та опікою Ради Безпеки ООН. Що ж сприяло таким крокам країни? По-перше, велику роль відіграло географічне положення: Австрія як прикордонна країна між Сходом і Заходом стала центральною державою збільшеної Європи після закінчення «холодної війни». По-друге, після розпаду Радянського Союзу перед Європою постали нові завдання: покращення умов політичної, економічної і соціальної стабільності, досягнення де ржавних угод у сфері військової безпеки. На цьому тлі для Австрії відкрилися можливості зміцнити свою роль у світі, мати повноправну участь у виконавчих структурах системи європейської безпеки, виступати за конструктивний загальноєвропейський діалог із питань безпеки. і, по-третє, у червні 1994 року був проведений референдум, результати якого показали, що значна більшість громадян (62 %) проголосувала за членство в ЄС [18, с.343].
Австрія зміцнює свою роль у світі не тільки у політиці стабільності, запобігання і розв'язання військових конфліктів, а й у міжнародних зусиллях з охорони довкілля. Особливо актуальними є заходи проти атомних станцій у сусідніх країнах.
Австрія бере активну участь у проекті спільної оборонної політики ЄС. Цілі цієї політики – підтримка стабільного міжнародного порядку, збереження і зміцнення миру і безпеки на міжнародному рівні, попередження нових небезпек, зміцнення демократичних структур й захист основних прав людини. Членство країни в ЄС, безумовно, сприяє більш успішному вирішенню її багатьох важливих макроекономічних проблем (стійкість господарського росту, зниження рівня інфляції, безробіття і дефіциту держбюджету).
У 90-ті роки, втім, Австрія почала переосмислювати свій нейтралітет, відкривши свій повітряний простір для польотів літаків, задіяних в Війні в Перській затоці в 1991 році і під час операції НАТО проти Сербії в 1999 році - Косівська війна. НАТО, в рамках своєї експансії на Схід, не залишає Австрію без уваги. Міністерство національної оборони підготувало документ про сучасної концепції безпеки країни. У ньому НАТО характеризується як основа майбутньої системи колективної безпеки в Європі. Що ж стосується Австрії, то вона повинна добиватися статусу повноправного члена ЄС та дати нове визначення своїх відносин з Північноатлантичним альянсом. Крім того, в документі вказується на необхідність збільшення особового складу австрійських збройних сил, підвищення їх мобільності та оснащеності.
Невідомо, схвалять чи думка військових політики. Але незаперечно те, що відмовитися від узаконеного 50 років тому нейтралітету буде дуже і дуже непросто. Та й витрати на утримання збройних сил, а вони складають в Австрії 0,8 відсотка валового національного продукту (серед європейських країн менше тільки в Ліхтенштейні і у Ватикану), доведеться набагато збільшувати. Як підрахували експерти, доведення армії до натовського рівня обійдеться приблизно в п'ять мільярдів доларів - сума для бюджету країни практично нереальна. 2
Загальноєвропейський дім, концепція і будівництво якого є великий спільним завданням, що стоїть перед усіма країнами, повинен бути будинком, де всі мешканці могли б почувати себе добре, в якому вони могли б жити матеріально забезпеченими і, що особливо важливо, жити в мирі та безпеці. Новій Європі знадобляться нова система безпеки, нові структури та установи, які охоплять всі країни - учасниці НБСЄ які все ще існують спілки.
Істотними елементами нової системи безпеки, нового порядку безпеки, які повинні грунтуватися на досвіді і структурах в рамках НБСЄ, з точки зору Австрії 1, могли б бути наступні:
1. Інституціалізація НБСЄ повинна бути довгостроковою, поступово що здійснюється, але, тим не менш, цілеспрямованою.
2. Зважаючи на підвищеній потребі в політичних консультаціях слід, по можливості найближчим часом, необхідно заснувати Рада Міністрів закордонних справ країн - учасниць НБСЄ. Поряд з регулярно проводяться зустрічами повинно бути передбачено й те, щоб у разі необхідності існувала можливість скликання та екстрених засідань, які могли б служити цілям подолання криз. Крім того, були б доцільні й регулярні зустрічі на рівні експертів.
3. З метою подальшого розвитку НБСЄ, зокрема збільшення кількості консультацій, необхідно буде заснувати постійний Секретаріат. Такий Секретаріат з'явився б службою для надання послуг, необхідної документації та можливостей комунікації.
4. У світлі вищезазначеної можливості подолання криз було б бажано і установа центру із запобігання і врегулювання політичних конфліктів, як це вже не одного разу пропонувала радянська сторона. Такий центр міг би служити не в останню чергу тому, щоб усувати небезпеку, яка може виникнути не через ескалацію розбіжностей між Сходом і Заходом, а у зв'язку зі спалахами національної ворожнечі, конфліктами через положення національних меншин і прагнення до відокремлення.
5. З метою вирішення великих завдань контролю при здійсненні очікуваного Угоди про скорочення звичайних озброєнь і перевірки всіх даних у військовій області, якими в майбутньому повинні будуть обмінюватися країни - учасниці НБСЄ, установа європейського контрольного агентства представляється необхідним і обов'язковим кроком.
6. Істотні основи для створення загальноєвропейської системи безпеки лежать у сфері роззброєння. Договором про РСМД, Угоди про скорочення звичайних озброєнь і збройних сил у Європі і майбутнім домовленостям про скорочення тактичної ядерної зброї надається так само велике значення.
Австрія є членом кількох солідних європейських політичних організацій, тому можна з повною впевненість стверджувати, що Австрія займає гідне місце на політичній арені Європи.
В Відні знаходиться секретаріат ОБСЄ і штаб-квартири МАГАТЕ, Організації індустріального розвитку ООН, Програми ООН з контролю за наркотиками, Міжнародного інституту системного аналізу, а також ОПЕК. Останнім часом Відень також стає центром таких організацій як Організація договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань та Вассенаарської угоду (агентство з контролю за поширенням технологій).
Участь у економічній інтеграції Західної Європи навряд чи колись розглядалася австрійськими політиками як суперечність з нейтралітетом. Однак 1958 року країна відмовилася вступити до Європейського Співтовариства, вбачаючи в Європейській Асоціації Вільної Торгівлі (ЄФТА) кращий шлях до європейської інтеграції. В 1960-х роках проводилося подальше обговорення питання про членство в Співтоваристві, але нейтралітет Австрії був перешкодою, тож обговорення припинили з огляду на опозицію з боку Радянського керівництва, яке на той час вбачало в ЄС продовження НАТО.
Угоди про вільну торгівлю, укладені між Австрією та ЄС 1972 року, розглядалися як достатня основа для економічного співробітництва зі Співтовариством упродовж наступних 15 років. Австрійський уряд знову поставив питання про приєднання до ЄС наприкінці 1980-х років, маючи намір брати участь у Єдиному Ринку Співтовариства. Однак коли 1988 року уряд у Відні почав серйозно оцінювати Європейське Співтовариство, Брюссельський Комітет, здається, злякався. Як альтернативу членству в ЄС, президент Комітету Жак Делор запропонував створення "Європейської Економічної Зони" (ЄЄА) для членів ЄФТА, проте Австрія розглядала це лише як другу можливість, оскільки Відень вірно передбачив, що в ЄЄА не може бути об'єднаних сил, здатних до прийняття рішень.
Таким чином, 17 липня 1989 року міністр закордонних справ Мок передав заяву Австрії на вступ до членів ЄС у Брюссель. Завдяки тиску з боку соціал-демократів у заяві вказувалося на збереження нейтрального статусу, як умову вступу.
Подальший розвиток Європейського Співтовариства в Політичний Союз, що матиме спільну міжнародну та оборонну політику, не викликало особливих проблем для тих, хто пропонував приєднатися до ЄС. На час подання заяви, Відень вбачав у оборонній політиці Європейського Співтовариства потенційні можливості віддаленого майбутнього. Лише тодішній міністр закордонних справ Марк Ейскенз відразу після подання заяви, звернув увагу на проблеми, пов'язані з нейтралітетом, на шляху до міжнародної та оборонної політики Європейського Співтовариства й безпеки. Він запропонував провести переговори між Європейським Співтовариством та Москвою про нейтралітет Австрії, що негайно викликало палкий протест у Відні. Уряд недвозначно заявив, що інтерпретація форми австрійського нейтралітету - особиста справа Австрії, тож про це навіть мови не може бути з третіми сторонами.
Через три місяці після подання Австрією заяви про членство в ЄС впала Берлінська стіна, а невдовзі розпалася вся комуністична система. В листі Австрійського уряду до Європейського Співтовариства в лютому 1990 року підтверджувалося прагнення країни до вступу в ЄС. "Австрія, - наголошувалося в заяві, - у серці Європи - і бажає мати всі права й обов'язки члена Співтовариства. Нейтралітет, - йшлося далі, - був "особливим внеском Австрії у збереження миру і безпеки в Європі. Історичний досвід та зв'язки з сусідами у Східній та Центральній Європі зможе розширити сферу діяльності ЄС, надати їй нового поштовху, стати фактором її зміцнення".
Проте, на той час Європейське Співтовариство було занадто переобтяжене об'єднанням Німеччини й демократичною та економічною відбудовою країн колишнього Варшавського Пакту. Європейській Комісії знадобилося більше року, аби підготувати та висловити свою думку з приводу заяви Австрії.
У рішенні Європейської Комісії, висловленому 1 серпня 1991 року, підкреслювалося, що Австрія стане "однією з найстабільніших та економічно найміцніших держав-членів ЄС". Нейтралітет країни вважався "особливою" але не "вирішальною" проблемою для Співтовариства, яка вивчатиметься в світлі "змінення значення концепції нейтралітету в Європейському контексті". В мирний час, єдиною проблемою, яка може виникнути в зв'язку з санкціями, запроваджуваними проти окремих країн Європейським Співтовариством, не підтриманих резолюціями ООН.
Як зазначалося в заяві, Австрія не може автоматично покладатися на звільнення від обов'язку за Статтею 223 Договору про Європейське Співтовариство (яка надає своїм членам право на кроки, що розходяться з рішеннями Договору та Ради, з метою відстоювання інтересів безпеки). У Відні Статті 223 та 224 було сприйнято як запобіжні пункти, які надають країні можливість зберігати свій нейтралітет. Однак висунута урядом Австрії пропозиція, що " нейтралітет сприяє зміцненню миру та міжнародної безпеки і, таким чином, звільняє Австрію від зобов'язань, пов'язаних з Договором" була визнана " непереконливою".
ЄС очікував від Австрії "чіткого запевнення", що уряд у Відні "візьме на себе зобов'язання, пов'язані з майбутньою міжнародною політикою та безпекою". Декларація про це має бути дана в контексті переговорів про вступ до ЄС 1993 року. Однак щодо оборони, яка залишається невизначеним аспектом в майбутньому ЄС, Враніцкі заявив, що уряд Австрії не бажає давати "карт бланш", обіцяючи відступити від свого нейтралітету.
Прихильники австрійського нейтралітету з цікавістю сприйняли пропозицію уряду Данії про альтернативний варіант майбутньої оборонної політики ЄС. Однак окремі члени ЄС заявили, що можливу для Данії альтернативу не потрібно надавати новим країнам, які подали вступні заяви. Серед цих країн лише Австрія побудувала свій нейтралітет на конституційному законодавстві, яке може бути змінене лише голосами двох третин парламенту.
Минулого жовтня, під час конференції у Відні Генеральний Секретар Західно-Європейського Союзу Ван Еекелен запропонував проведення консультацій між ЗЄС та чотирма кандидатами до ЄС.
Альтернатива військовим операціям (для дійсних членів ЗЄС) вже існує, - заявив він. А міністр оборони Фасслабенд сказав, що нові цілі ЗЄС не суперечитимуть нейтралітету Австрії, за винятком дій, спрямованих на зміцнення миру.
Відень розраховує на одержання голосу в подальшій діяльності ЗЄС, пов'язаній з обороною, як член ЄС - на конференції Європейського Співтовариства на найвищому рівні з проблем подальшого розвитку Маастрихтських Угод, запланованій на 1996 рік. Лише тоді проясниться, чи стане нейтралітет Австрії чимось застарілим і від нього можна буде відмовитися, як від пережитку холодної війни, на користь ефективнішої системи європейської безпеки.
Країни Східної Європи в даний час зміцнюють і закріплюють у правовому відношенні перебудову і зміни. Відкрито шлях до великої, загальної Європі, до Європи, в якій на основі загальних уявлень про цінності плюралістичних демократій, принципів правової держави, ринкової економіки можуть виникати нові форми співпраці.
Історично сформоване самосвідомість Австрії невіддільно пов'язане з ідеєю вирішення наднаціональних європейських проблем. Цим пояснюється її активна участь у справі досягнення ідеалів і цілей європейської інтеграції. Саме тому Австрія починаючи з кінця другої світової війни брала участь у розвитку європейського співробітництва та інтеграції західноєвропейських демократій. В силу своєї політичної, суспільної та економічної системи вона завжди розуміла себе як невід'ємну частину сім'ї західноєвропейських демократій. Вираженням цієї волі є активну участь в Раді Європи, а також постійне прагнення починаючи з 60-х років досягти тісної співпраці з Європейськими співтовариствами. Подаючи заяву про вступ до "Загальний ринок", Австрія, посилаючись на угоди ЄС, здійснила своє політичне право на рівноправне членство в ньому.
У період, коли на зміну конфронтації приходить співробітництво, Австрія, завдяки своєму історичному досвіду і своїм відносинам з сусідніми країнами Центральної та Східної Європи, може надати Європейському співтовариству додаткову привабливість і вагу.
Добровільно проголошений Австрією у 1955 році в конституційному законі постійний нейтралітет співслужив добру службу і став невід'ємною складовою частиною європейського мирного порядку. Свою роль посередника і місця зустрічей представників Заходу та Сходу, Півночі і Півдня Австрія постійно підкреслювала тим, що вона надавала свою територію і столицю в якості місця різних зустрічей на міжнародному рівні. З огляду на нові відносини в Європі, що Австрія, цілком можливо, буде грати цю роль і в Європі майбутнього.
11