Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
О. Ф. СКАКУН
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
Підручник
Рекомендований Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
«Еспада»2008
ББК51.1(2)я73 С42
Рекомендований Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
Рецензенти:
Зеленецький В. С. — д-р юрид. наук, проф., заст. директора
Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності
Академії правових наук України, член-юреспондент Академії правових
наук України, засл. діяч науки і техніки;
Ярмиш О. Н. — д-р юрид. наук, проф., начальник
Державного науково-дослідного інституту МВС України,
член-кореспондент Академії правових наук України,
засл. юрист України;
Румянцев В. О. — д-р юрид. наук, проф. Національної юридичної академії
ім. Ярослава Мудрого, член-кореспондент Академії правових наук
України.
Скакун О. Ф.
С42 Юридична деонтологія: Підручник. Псрек. з рос. — Харків: Еспада,
2008.—400 с.
ШВИ 978-966-456-019-8
У підручнику подано зведені правила, якими повинен оволодіти і керуватися юрист, розкрито нормативи його психологічної, правової, ПОЛІТИЧНОЇ, естетичної, етичної, економічної, екологічної та інформаційної культури. Описано основні види юридичних професій, юридичної практики і розкрито місце юриста в гро мадянському суспільстві і державі. Наведено професІОГрами судді суду загальної юрисдикції, прокурорського працівника, нотаріуса, адвоката, юрисконсульта, дер жавного виконавця, слідчого, оперуповноваженого, експерта-криміналіста, праців ника ДАІ, особиста відповідність яких забезпечує усім\ практичної діяльності юри-
ста-фахівця.
Для студентів, курсантів, магістрів, аспірантів і він, надачів юридичних вузів
і факультетів, наукових і практичних працівників
ББК 51.1(2)я73
©СкакунО Ф. 2008
І8ВИ 978-966-456-019-8 < Видавництво «Еспада», 2008
ЗМІСТ
11' рсднє слово 9
Розділ І. Юридична деонтологія як наука і навчальна ми ципліна 11
{} І Поняття і ознаки юридичної деонтології. Термін «деонтологія» 11
' І Ірсдмет юридичної деонтології 15
\ І 11 с роду мови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології 17
І І І Іормативні основи юридичної деонтології 22
І і Методи юридичної деонтології 26
І б «функції і принципи юридичної деонтології 28
5 7 Місце юридичної деонтології у системі суспільних і юридичних наук 31
І к Юридична деонтологія як навчальна дисципліна 35
Розділ II. Професія «юрист», громадянське суспільство і к|>жава 39
І І Ірофесія «юрист»: поняття, загальні ознаки.
І Ірофссіоналізм юриста 39
І ' Фах і кваліфікація юриста 41
Місце і соціальне призначення юриста в суспільстві
і державі. Сфери прикладання праці юриста 44
| І Юрист як посадова особа 48
Юрист як керівник. Основні стилі керівництва
(авторитарний, ліберальний, демократичний) 50
Компетентність як показник професійної майстерності
юриста 55
| / Кадрова політика держави щодо діяльності юриста 57
І Н І Ірсстиж юридичної професії 60
І 9 І ромадські об'єднання юристів в Україні 61
Розділ III. Основні види професії «юрист» 68
І І < 'уддя 68
| ' І Ірокурор 72
4
О. Ф. Скакун
§ 3. Адвокат 74
§ 4. Нотаріус 76
§ 5. Юрисконсульт 79
§ 6. Працівник органів реєстрації актів громадянського стану 81
§ 7. Слідчий '. 82
§ 8. Державний виконавець 85
§ 9. Оперативний працівник правоохоронних органів 88
§ 10. Дізнавач 90
§11. Працівник державної кримінально-виконавчої служби
(державний виконавець кримінальних покарань) 91
Розділ IV. Юридична освіта і юридична наука у системі
професійної підготовки юриста 94
§ 1. Поняття, види і форми юридичної освіти 94
§ 2. Взаємозв'язок юридичної освіти, юридичної науки
і юридичної практики 98
§ 3. Державний стандарт вищої юридичної освіти.
Кваліфікаційний паспорт юриста 100
§ 4. Система вищих установ юридичної освіти в Україні 104
§ 5. Перепідготовка, стажування і підвищення кваліфікації
юридичних кадрів 109
§ 6. Підготовка наукових кадрів у галузі юриспруденції 112
§ 7. Система наукових юридичних установ в Україні 116
Розділ V. Юридична практика. Юридична практична
діяльність 121
§ 1. Поняття та ознаки юридичної практики 121
§ 2. Зміст і структура юридичної практики 124
§ 3. Функції юридичної практики 126
§ 4. Юридична практична діяльність як основа юридичної
практики 127
§ 5. Процесуальна форма як внутрішня організація юридичної
практики та її структура 129
§ 6. Юридичний процес і його види 131
§ 7. Юридична справа і її вирішення. Види процесуальних
актів 135
Розділ VI. Основні види юридичної практики 138
§ 1. Класифікація юридичної практики 138
§ 2. Судова практика 139
>рнднчна деонтологія 5
; 11 рокурорська практика 143
', І Адвокатська практика 146
| і І Іотаріальна практика 148
І б ! Ірактика юридичної консультативної служби 150
§ 7. Практика органів реєстрації (запису) актів громадянського
стану 152
^ X Слідча практика 155
11 рактика державної виконавчої служби 159
Оперативно-розшукова практика 162
Практика органів дізнання 165
практика державної кримінально-виконавчої служби 169
11риватна юридична практика 171
її і терпол як професійна міжнародна організація
кримінальної поліції 174
Розділ VII. Професійна атестація юристів-практиків
і міжнародні стандарти їх професіоналізму 179
І Кваліфікаційна атестація юристів-фахівців як правова
вимога визначення їх професіоналізму 179
Кваліфікаційна атестація суддів 181
! Кваліфікаційна атестація прокурорських працівників 184
І Кваліфікаційна атестація адвокатів 187
і Кваліфікаційна атестація нотаріусів 189
(> Кваліфікаційна атестація працівників органів реєстрації
актів цивільного стану 191
/ Кваліфікаційна атестація працівників органів внутрішніх
справ 194
§ X Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів 197
Розділ VIII. Дисциплінарна відповідальність
іорінтів-практиків 204
І Загальні правила притягнення юристів-практиків до
дисциплінарної відповідальності 204
Дисциплінарна відповідальність суддів 206
Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури .208
І Дисциплінарна відповідальність адвокатів 210
Дисциплінарна відповідальність працівників нотаріату 212
Дисциплінарна відповідальність працівників органів
внутрішніх справ 214
О. Ф. Скакун
§ 7. Вища рада юстиції України як вищий незалежний
контрольно-наглядовий орган за дисциплінарною стороною
діяльності суддів і прокурорів 215
Розділ IX. Правова культура юриста 219
§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль його
професійної поведінки 219
§ 2. Роль правової культури юриста у розвитку правової
культури суспільства 221
§ 3. Професійне мислення юриста 224
§ 4. Деформації професійної свідомості юриста-практика:
шляхи подолання 229
Розділ X. Психологічна культура юриста-практика 237
§ 1. Поняття, зміст і структура психологічної культури
юриста-практика 237
§ 2. Психічний склад особи юриста-практика 240
§ 3. Система психічних властивостей юриста-практика як особи: темперамент, здатності, спрямованість,
характер 245
§ 4. Психологія ділового спілкування юриста-практика
і міжособистісних стосунків у службовому колективі 250
§ 5. Психологічна сумісність і психологічний клімат
у службовому колективі 253
§ 6. Конфлікт у колективі, його види та стилі вирішення 256
Розділ XI. Політична культура юриста-практика 261
§ 1. Поняття, зміст і структура політичної культури юриста 261
§ 2. Рівні політичної культури юриста. Субкультура
професійних груп юристів 264
§ 3. Принцип політичного нейтралітету у професійній
діяльності юриста 267
Розділ XII. Етична культура юриста 272
§ 1. Поняття, зміст і структура етичної культури юриста 272
§ 2. Кодекс професійної етики юриста 274
§ 3. Професійний обов'язок юриста 278
§ 4. Професійна таємниця юриста-практика 282
§ 5. Присяга юриста 287
§ 6. Моральна деформація юриста-практика
і її причини. Моральна відповідальність 290
Розділ XIII. Естетична культура юриста-практика 294
{} І. Поняття, зміст і структура естетичної культури юриста...294 ' Форми прояву естетичної культури юриста. Манера
поведінки 295
Службовий етикет юриста 299
і Традиції і ритуали в юридичній практиці 301
ювнішній вигляд юриста 303
Державна і професійно-правова символіка 306
§ 7. Вимоги до дизайну й ергономіки в юридичних
установах 310
$ 8. Естетичні вимоги щодо оформлення правових
документів 313
Розділ XIV. Економічна та екологічна культура
Юриста 319
0 І Поняття, структура і зміст економічної культури
юриста 319
' Поняття, зміст і структура екологічної культури
юриста 324
| і Роль юриста в правовому забезпеченні відповідності
екологічним правам екологічних обов'язків 329
Розділ XV. Інформаційна культура юриста 333
§ І. Правова інформатика, інформаційно-правове суспільство
і юрист 333
§ 2. Поняття, зміст і структура інформаційної культури
юриста 336
Розділ XVI. Професіограми юридичних професій 341
§ І. Загальна характеристика професіограм юридичних
професій 341
§ 2. Професіограма судді суду загальної юрисдикції 342
§ 3. Професіограма судді господарського (арбітражного)
суду 346
§ 4. Професіограма прокурорських працівників 350
§ 5. Професіограма адвоката 355
( 6. Професіограма нотаріуса 359
$ 7. Професіограма юрисконсульта 362
§ 8. Професіограма державного виконавця 365
5 9. Професіограма слідчого 368
£ О. Ф. Скакун
§ 10. Професіограма дізнавача 373
§11. Професіограма оперуповноваженого карного розшуку,
оперуповноваженого по боротьбі з економічними злочинами, оперуповноваженого по боротьбі з незаконним обігом
наркотиків З/о
§ 12. Професіограма експерта-криміналіста 380
§ 13. Професіограма дільничного інспектора міліції 384
§ 14. Професіограма інспектора Державної автомобільної
інспекції (ДАІ) 387
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
І їси підручник має на меті ввести початкуючого юриста в май-<>\ 11 по професію, ознайомити його з місцем юриста-практика в сус-
і .стві; показати ринок праці і сферу докладання знань; розкрити
(і і 'міологічні вимоги, що пред'являються до фахівця; дати загальне \ Цілення про принципи, норми, уміння і навики, якими він повинен ріолодіти, щоб відповідати своєму професійному призначенню. Сту-(I ту (курсанту) необхідно знати, що чекає його в майбутньому, і мім щоб вибрати кар'єру не тільки можливу, але і відповідну.
{апропонований підручник складається з 16 розділів, в яких осо-блива увага приділяється основним юридичним професіям, видам Юридичної практики і особливостям юридичної практичної діяль ної-1 і. Викладені психологічні, політичні, правові, економічні, еколо-РІЧНІ, стичні, естетичні, інформаційні норми-вимоги, якими повинен ОіОЛОДіти юрист, щоб бути підготовленим до професійної діяль ної гі. Розкриваються професіограми основних юридичних профе-I III
І Іове бачення структури кожного з розділів і основного змісту Юридичної деонтології грунтується на змінах у політиці, економіці і і.іконодавстві України, що відбулися більш ніж за 15 років після проголошення незалежності і вступ}' на шлях побудови конституцій но і іроголошеної демократичної, соціальної, правової держави.
І либокі формаційні перетворення, які переживає Вітчизна, сприй-пм іти традиційних стандартів демократії позначаються на розвитку юридичної науки. Сучасна деонтологія чутливо реагує на перетво-|нііия в суспільстві, тісно пов'язана з прогресом юридичної науки п цілому, зростанням культурного і освітнього рівнів населення країни. Все це неминуче і безперервно вносить нові поняття в зага-ІЬну юридичну деонтологію, які своєчасно доводяться до відома майбутніх юристів-фахівців. Деонтологічні стандарти юристів—пра ні кийків правоохоронних органів, судів, нотаріату, юридичної служби 1.1 піших структур суспільства і держави повинні бути доступні ши роким шарам громадськості.
Підручник орієнтований на міжнародні стандарти діяльності и іристів різних професій; передбачає адаптацію студента (курсанта, і іухача) до профілю одержуваної спеціальності.
Розділ І
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології. Термін «деонтологія»
Юридична деонтологія — галузь юридичної науки і навчаль-и.і дисципліна, яка є системою знань про кодекс професійної поведі нки правознавця, тобто про систему правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформаційних та інших норм-вимог, що
иі аиом визначає соціально-правовий режим професійного спілку-н.іішя юриста з колегами і клієнтами, атакож про основні види юри-іп'і них професій та характер юридичної практики у співвідношенні її і наукою і освітою.
Кодекс професійної поведінки правознавця — це оптимальний (належний) звід правил дозволяючого, зобов'язуючого, забороняю чого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти і ке руватися юрист у відносинах, що виникають при виконанні служ-вових (посадових) повноважень. Дозволяючі норми в своєму тексті містять слова «має» право, «може» (суддя має право займатися пе дагогічною діяльністю); забороняючі — «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію в своїх 111 гересах); зобов 'язуючі — «зобов'язаний», «повинен дотримувати» (Слідчий не повинен брати участі в страйках); рекомендаційні — ■повинен» в сенсі «бажано» або «доцільно стриматися» (суддя по-Винен утримуватися від фінансових і ділових відносин, які можуть Кинути тінь на його безсторонність, перешкодити належному вико нанню судових обов'язків). Є норми, які містять у собі і дозвіл (до встановленої межі) і заборону (не переходити через встановлену межу). Наприклад, в США агенту ФБР дозволено брати подарунки під своїх громадян не дорожче 200 доларів — це дозволяюча норма, одночасно — забороняюча, оскільки агенту ФБР заборонено при ймати подарунки вартістю понад 200 доларів.
Термін «деонтологія» походить від грецьких слів: 1) «деон» — родовий відмінок слова «деонтос» — «потрібне, належне»; 2) «ло гос» — наука. Разом — «наука про належне». Витоком юридичної деонтології є етика: обов'язок особи поводитися адекватно соціаль ним законам встановлюється через мораль.
12
Розділ І
Ознаки деонтології як науки:
1) є суспільною наукою, оскільки вивчає діяльність юриста в суспільстві; його взаємодію з клієнтами, які представляють різні соціальні групи; служить меті врегулювання суспільних відносин правовими засобами. Під час здійснення професійних повноважень юрист постійно стикається з необхідністю вирішувати (а деколи в лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоїть життя і честь людей. Ухвалення юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює, перед суспільством;
2) є юридичною наукою, оскільки джерелами її вивчення є не тільки етичні стандарти, що містяться в деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т. д.), але і нормативні акти, що офіційно закріплюють спеціальний правовий статус юристів — службових і посадових осіб.
Останні, як правило, визначають напрямок формування правової культури адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства. Звідси випливає можливість проникнути в глибини тієї або іншої юридичної спеціальності, розкрити їх особливості і вести мову про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, прокурорського працівника, державного виконавця, працівника податкової поліції, органів внутрішніх справ чи міліції (поліції) тощо;
Іі )/чіі>нчііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна 13
і \ і гармонії. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності м пі и приписами закону, оскільки в законі неможливо передбачити
сз винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому разом із за-
ітнім юрист зобов'язаний оволодіти в необхідній мірі (залежно від і пеціальності) системою дозволяючих, зобов'язуючих, забороняю чій і рекомендаційних норм психології, політики, етики, естетики, ' И іноміки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регуляти-ши) яка разом з правовою культурою повинна забезпечити ефектн ими 11, і надійність виконання професійного обов'язку, створити нор-м,п пішу модель юридичної практики;
^) є прикладною (практичною) наукою, оскільки характери-м< юриспруденцію через призму юридичної професії і практи чній діяльності юриста; визначає особливості юридичної практи чній діяльності і встановлює основні нормативи культури юриста, що НІ (повідають стандарту його професіоналізму;
<>) с антропологічно орієнтованою, гуманістичною наукою, що I і явить у центр розгляду особу юриста, а також розкриває вплив Професійної юридичної діяльності на психіку особи, її моральні ІПЮСТІ, естетичні смаки. Антропологічна спрямованість юридичної
н юнтології виражається в тому, що вона формує систему вимог, які
пред'являються до юриста як: а) високоорганізованого індивіда
(Пі пхологічна структура); б) учасника політичного життя (ідейно-
пч п гична суть); в) спеціаліста (професійний зміст); г) носія висо-
ііііч моральних принципів (етична основа); д) володаря стійких ес-
п пічних смаків (розуміння прекрасного) та ін. Вона пред'являє
іимоги до юриста особистого характеру — володіти не тільки знан
нями в галузі права, але і умінням орієнтуватися в політичних про-
і ■ нмах суспільства, розбиратися в психології ділового спілкування,
и 11 римувати професійну таємницю, уміти доступно висловлювати і вої думки, із смаком одягатися тощо.
Глід зазначити, що в навчальній літературі немає єдності у визна-41 пін поняття юридичної деонтології, за винятком розгляду її як
II і \ і тої юридичної дисципліни або, точніше, вступу до юриспру-
н пі ні. Різноманітність підходів до розуміння цієї науки і навчальної
ііп іпіплши є позитивним явищем. Це збагачує її зміст і з часом до
нн ' шть удосконалити дефініцію. Своєрідність підходів до поняття
і імісту юридичної деонтології спостерігається в навчальних посіб-
14 Розділ І
никах Н. В. Коваля, С. С. Сливки, С. Д. Гусарєва і О. М. Карпові О. Д. Гусарєва і О. Д. Тихомирова, О. В. Шмоткіна та інших. Так, О. В. Шмоткін розуміє під юридичною деонтологією систему за гальних знань про юридичну науку і юридичну практику, вимоги до професійних і особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей1. С. Д. Гусарєв і О. Д. Тихомиров підкреслюють, що юридична деонтологія вивчає існуючу систему юридичних знань, завдань і функцій правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології вони включають питання юридичної практики, а також етикет юриста та ін.2 С. С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про вну трішній імператив службового обов'язку, який створює передумови і мотиви вибору юристом норм поведінки в практичній діяльності, у формуванні власних норм для кожної ситуації3.
У кожному з визначень предмета юридичної деонтології містять ся цінні положення, які входять до скарбниці теоретико-прикладних досягнень в цій галузі знань. Проте вони не вичерпують різномані тності вимог, що пред'являються до юриста як особи, а головне не створюють моделі юриста-професіонала, багатобічно і в повно му обсязі не виписують той стандарт фахівця, який необхідний су часному цивілізованому суспільству. А такий стандарт — це не тільки внутрішній імператив службового обов'язку, але і зовнішній прояв у поведінці і діяльності, показник багатогранної професійної культури юриста, поданий на тлі взаємовпливу юридичної практики, юридичної освіти і науки.
Термін «деонтологія» введено в науковий обіг у 1834 році анг лійським філософом і юристом Ієремія Бентамом при викладі ети чних установок, необхідних для кар'єри і досягнення особистого матеріального благополуччя. Він запропонував модель науки про норми професійної поведінки людини, що має владу, і виклав їх в книзі «Деонтологія, або Наука про мораль». У ті часи ще не ста вилося питання про створення юридичних документів про деонто-логічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін «деонтоло гія» ми використовуємо в ширшому сенсі, ніж той, який міститься
1 Див.: Шмоткін О. В. Юридична деонтологія. — К.: МНТУ, 1995. — С. 4.
2 Див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. — К.: Віра-Р,
1999. — С. 14.
3 Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 6.
Л >/чн)іічіш деонтологія як наука і навчальна дисципліна 15
и його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави-іі (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриї і а в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма-• їїічі моральної (етичної) культури. Окрім них, ще й нормативи /(і ихологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, есте тичної , інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно-піі пня до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує І цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх п і.к мозалежності.
Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юриди чних спеціальностей не виключає^ а передбачає необхідність стан дарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви-ріжає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі-' НТиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін.
§ 2. Предмет юридичної деонтології
І Іредмет юридичної деонтології — система (оптимальний звід) правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформа ційних й інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілкування юриста з колегами і клієнтами, і іакож основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою.
Соціально-правовий режим професійного спілкування юриста — ік атмосфера взаємостосунків по лінії «юрист—громадянин», що розривається в особливих психологічних, етичних, правових та піших зв'язках: юрист—клієнт, юрист—колеги, юрист—родичі клі-і кта.
Предмет юридичної деонтології— складний:
Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно взаємопов'язані і, по суті, два перших «працюють» на третій еле-і мент, оскільки наука, що вивчається Вами, називається «юридич-| ною деонтологією» і покликана дати узагальнення деоотологічних стандартів поведінки і основних принципів професійної діяльності юриста. Сухий опис юридичної професії, юридичної освіти і науки не може вичерпати або замінити розкриття оцінної сторони профе сійної діяльності юриста, що виражається в нормативах (регуляти-вах) його поведінки. Тільки через вимоги, правила (нормативи, моделі) поведінки юристів-практиків у всьому різноманітті їх вчи нків відкриваються можливості пізнати якість, ефективність юриди чної практики.
Юрист одночасно виступає як:
|
Представник юридичної професії |
професійна роль |
|
Представник держави і суспільства, відповідальний за підтримку режиму законності і правопорядку |
соціальна роль |
|
Представник свого клієнта |
приватний прояв професійної і соціальної ролі |
До соціальної діяльності юрист залучається з його суб'єктивним світом відчуттів, переживань, прагнень, образом мислення, етични ми оцінками. У ході професійної роботи юрист, керуючись міркуван нями юридичного характеру, спирається на знання соціальних норм (моралі, звичаїв, політики, естетики) і виробляє відношення до тих со ціальних цінностей (правових, політичних, економічних, екологічних, етичних, естетичних та інших), які захищаються цими нормами.
Поведінка юриста виявляється в культурі професійного мислен ня, умінні на науковій основі організувати свою працю, майстерності спілкування, здатності оцінювати і переоцінювати професійний до свід, аналізувати власні можливості і помилки, ухвалювати пра вильні рішення, орієнтуватися в психологічних і моральних особли востях клієнта, створювати сприятливий для справи психологічний клімат у колективі, естетично оформляти документи і своє робоче місце, ефективно використовувати інформаційні системи. Специфіка професійної поведінки юриста обумовлена, окрім юридичного мис лення, рівнем кваліфікації, стилем керівництва, особливостями юри дичної практики, компетентністю, періодичною атестацією, дисцип лінарною відповідальністю та ін.
І'і шоманітність варіантів поведінки юриста в практичній діяль-НОі гі (під час здійснення владних повноважень по відношенню до і ромадян і надання громадянам професійно-юридичних послуг) не мі і і.їм і.ся підрахунку. Під впливом певних нормативних приписів і конкретних життєвих ситуацій, в яких він виявляється, його пове-іінк;і кожного разу є неповторною, «разовою». Проте вона у всіх іипадках повинна бути деонтологічною, тобто заснованою на прави-юОов'язуючого, дозволяючого, забороняючого і рекомендацій ною характеру.
§ 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології
Передумови виникнення юридичної деонтології слід шукати п давнині, коли виник суспільний розподіл праці, що перетворив лю тих на відносно самостійного індивіда і поклав початок професій ному відособленню соціальних груп усередині суспільства. Суспіль» < піні розподіл праці поставив людей в залежність одних від інших. ■ • і \ конфлікти, що виникли між ними, між суспільством і особою, ви-, . і пікали необхідність в їх урегулюванні. Роль арбітрів виконували найбільш авторитетні і знаючі члени суспільства: старійшини, жерці. V зв'язку з розвитком економічних, політичних, соціальних, культу рних відносин усередині держави і за її межами, з'явився ряд про-, фесій, що постійно оновлювався.
Однією із стародавніх є і юридична професія. її оформлення по в'язане з розвитком права, появою особливого інституту соціальної влади держави, його апарату, спеціалізованих органів: суду, поліції, каральних установ, що володіли владними повноваженнями, і особ ливого прошарку людей, що займаюлися управлінням і правовим об слуговуванням населення — застосовувсічів права, юристів-прак-гиків. Першою передумовою появи юридичної деонтології стала суспільна затребуваність в праці юриста.
Професія юриста спочатку виникла і розвивалася і як вид со ціальних послуг, і як засіб виконання управлінських функцій. Як правило, юристи займали високий соціальний стан, а їх клієнти були особами з різним соціальним статусом. Рухомі пошуком справед ливості, яка розумілася по-різному різними шарами суспільства, клієнти, позбавлені знань у правовій сфері, знаходилися у цілковитій залежності від юриста, до якого зверталися за правовою допомо
гою. Внаслідок відсутності юридичних пізнань клієнти неспроможні були оцінити законність дій застосовувачів права, у провадженні яких знаходилися їх справи і якими вершилася справедливість. Вони вимушені були покладатися на компетентність і сумлінність юристів. Розбіжності між правосвідомістю юриста і клієнта, диспро порції в знанні права — друга передумова появи юридичної деонтології.
З розвитком соціальних, економічних і соціально-культурних від носин відбулася диференціація юридичних професій, збільшилося соціальне навантаження на юридичну професію, чітко визначилася роль юридичної практики. З одного боку, зріс вплив практикуючих юристів на розвиток суспільства, функціонування правової системи держави. Покращала професійна підготовка юристів. Підвищився авторитет юридичної професії. Вона стала виступати одночасно як об'єкт і як суб'єкт регулювання. З іншою, спостерігається зростан ня правосвідомості населення, зміна культурно-правового рівня клі єнтів, збільшення їх вимогливості до якості юридичної допомоги. У таких умовах склалася третя передумова розвитку юридичної деонтології, а саме — потреба населення в ефективній юриди чній практиці.
Етапи розвитку юридичної деонтології як науки тісно по-в 'язані з передумовами її появи. Виділення етапів є умовним, їх кількість може бути різною, все залежить від критерію, покладеного у підставу розрізнення таких етапів. Відомо, що кожна професія створювала і створює свою деонтологію. На розвиток юридичної деонтології істотний вплив зробила медична деонтологія, яка заро дилася в античні часи. Початок їй покладено «клятвою» Гіппократа, що містить принципи і правила, котрі регламентують діяльність лі каря. А в XX—XXI століттях медична деонтологія стала одним із розділів медичної науки, присвячених вивченню ролі психологічних, етичних і інших соціальних вимог до діяльності медичних працівни ків з метою досягнення максимальної користі в лікуванні і профіла ктиці хвороб, оздоровленні і продовженні життя людини.
Перший етап розвитку юридичної деонтології, що виразився в уявленнях про те, якою повинна бути юридична діяльність, відно ситься до часів Стародавнього Риму і пов'язаний з іменами класи ків юриспруденції (Гай, Ульпіан, Модестин, Павло, Папініан). Вони бачили зміст юридичної діяльності в трьох її складових: а§еге —
/(>і>іі(>іічііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна 19
Квр) І1.ІІП юридичними діями сторін; сауеге — складати формули (Окумснтів; гезропсіеге — давати поради, консультації. Та й сам ГОрмін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі в кінці IV — на початку III століття до н. є. (лат. зигізргасіепііа— знання права). Діяльність провідних юристів Стародавнього Риму істотно вплину-іі.і на подальші покоління юристів країн Західної Європи в плані формування професійних якостей, навиків і установок. Проте тер міном «юрист» тоді ще не називалися фахівці у галузі права. Він ви користовувався для позначення багатьох явищ правового характе-І>\ - права, сукупності законів, справедливості тощо.
У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральності і є нічної культури суспільство передавало накопичуваний обсяг різ них видів діяльності, що регулюють їх життя і забезпечують цю регуляцію (особливо при вирішенні конфліктів), спеціально виділеним і професійно підготовленим людям. Поступово в усіх країнах світу йшов процес становлення, а потім організаційного і методичного оформлення професійної юридичної освіти. Перші університети, що шіникли в XII—XIII століттях у Болоньї, Падуї, Кембриджі, Сала-манки, Парижі, мали юридичні факультети, де готувалися юристи з урахуванням обсягу і змісту правових робіт і послуг у даному суспільстві. Вже в середньовіччі від термін «]игіз», який, як і в да-внину, уживався в різних значеннях, з'явилося слово «іигізіа».
Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з пері одом розвитку буржуазних відносин і формуванням світського, юри дичного, світогляду (XVII—XVIII ст.), коли юридична практика змінюється, розширюється її зміст, з'являються нові форми і засоби здійснення. Властива юридичному світогляду буржуазії ідеалізація права як основи суспільства і держави багато в чому сприяла фо рмуванню інтересу до юридичної професії. Накопичений досвід у дер жавах Західної Європи став одним з важливих етапів розвитку део-нтологічних якостей вітчизняного юриста. Тоді ж у Росії (XVIII ст., при Петрі І) запроваджено в ужиток термін «юрист», запозиче ний з Німеччини («зигізі»), як похідний від середньолатинського
«Іигізіа».
Деонтологічні вимоги пред'являлися до випускників юридичних факультетів університетів дореволюційної Росії і України, які функ ціонували з 60-х рр. XIX ст. Випускники юридичних факультетів, в основному, йшли на службу в державний апарат по відомству
20
Розділ І
Міністерства юстиції (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси) і в юрис консультські частини казенних і комерційних установ. Багато хто з них обирав «вільну» професію адвоката. Принципи і норми деон тології залежали від рівня соціально-економічного розвитку, від су спільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Деонтологія завжди була орга нічно вплетена в систему духовної культури.
Третій етап розвитку юридичної деонтології припадає на поча ток XX століття і пов'язаний з оформленням перших документів про стандарти юридичної професії (зокрема відомостей з питань юри дичної деонтології).
Відомо, що тільки в результаті набуття фахової правосвідомості професія досягає якісних найвищих характеристик, що відрізняють її від роду занять. Ці якісні характеристики виявляються в здат ності професії до саморегулювання (саморегуляції). Завдяки пра гненню до впорядкування відносин усередині професії відбува ється внесення її регулюючої дії в суспільне життя. Здатність до саморегулювання втілюється в ідеях, принципах, методах, умовах і порядку регулювання професії. Сформовані правила оформляються в єдиний документ, що приводить їх до одноманітності. Положення таких документів стають корпоративно-нормативними (норматива ми культури юриста) і набувають значення професійних стандар тів, тобто розповсюджуються на всіх представників професії, вима гають підпорядкування і забезпечуються заходами примусу. Саме ці документи служать офіційними джерелами юридичної деонто логії, їх можна назвати актами про корпоративні норми-стандарти, що пред'являються до юридичної професії, про регулятиви (норма тиви) культури юриста.
Усвідомлення необхідності регулювання юридичної професії, а значить і досягнення її цілісності, відбулося не відразу. Значний внесок у процес визрівання права професії на саморегулювання і ви значення корпоративних нормативів культури юриста внесли амери канські судді Джорж Шарсвуд, котрий опублікував 1854 р. курс ле кцій «Професійна етика», і Давид Гофман, який в 1856 р. включив п'ятдесят рішень в «Курс правових досліджень». їх напрацюван-ня були використані при складанні Першого професійного кодексу, прийнятого Американською Правовою Асоціацією (АВА) в 1908 р. під назвою «Канони професійної Етики». Положення «Канонів»
/< Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 2\_
І її їм дсо і іто логічними стандартами, які забезпечували, з одного цілісність професії, а з іншою — довіру до юридичної професії і іиііч\ суспільства.
Регулювання юридичної практики в США, як і раніше, здійснює ЧІЛ за допомогою: 1) розробки етичних кодексів (професійних і гандартів), які стають законодавчою базою штатів у цьому пи-і.ипії, 2) винесення резолюцій (рішень) з різних аспектів адвокатсь-і "і практики, де найзначнішими є роз 'яснення з питань професій ної стики. Ці роз'яснення не володіють нормативною силою, проте, виступають «переконливою інстанцією», тобто є своєрідними де нні ологічними нормами-рекомендаціями. У 1967 р. АПА видала І [огляди на професійну етику», в 1984 р. — «Формальні і нефор-і.і и.ін погляди на етику» (2 томи) та інші.
Четвертий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний і міжнародною уніфікацією вимог, що пред'являються до юри-і і т, виходом за національні рамки, появою міжнародних станда-ртів у професійно-юридичній діяльності (з 80-х рр. XIX ст.). ( я пилися європейський деонтологічний кодекс, міжнародні станда рт незалежності юридичної професії, міжнародні кодекси етики та пі (див.: «Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста»). Інтерес до деонтології юридичної професії зріс як у науковій, так і в павчально-освітшй сфері.
Годі ж було започатковане викладання (як вступ до юридичної і меціальності) навчального курсу «Юридична деонтологія» в Хар-к міському юридичному інституті (нині Національна юридична ака-цемія України імені Ярослава Мудрого). Викладання цього курсу і шіснювалося на основі першого навчального посібника з аналогі чною назвою (1987 р.) за редакцією В. М. Горшеньова і В. В. Ко марова. Запровадження навчального курсу юридичної деонтології і і имулювало розробку проблем у даній галузі наукових знань.
Отже, впродовж майже всієї історії суспільства потреба в праві, професійній діяльності юристів була різною. Усвідомлення цієї потреби змінювалося. Але завжди в суспільстві жило прагнення мати можливість справедливого вирішення спорів і захисту від сва ні лля за допомогою професійних юристів.
22
Розділ І
§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології
Нормативними (регулятивними) основами юридичної деон тології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові докумен ти окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи міс тяться як в правових актах держави, так і в корпоративних докуме нтах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних.
Нормативні основи юридичної деонтології:
Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих докумен тах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні профе сійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави4.
4 Доцільно на законодавчому рівні встановити механізм ухвалення етичних (деонтологічних) правил. Для цього необхідно визначитися в питанні, чи є етичні правила, що містяться в кодексах (правилах), корпоративними або юридичними нормами. У разі визнання їх корпоративними етичні кодекси (правила) повинні прийматися з'їздами об'єднань адвокатів, суддів, нотаріусів та ін., а не відомствами або комісіями і комітетами, створеними при відомствах або при уряді. Наприклад, Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адво катури при Кабінеті Міністрів України. Правильніше було б прийняти їх з'їздом адвокатів. Тоді природа такого роду етичних правил відповідала б тій, яка спочатку закладалася при їх створенні, а саме як норм саморегулювання кожною професій ною групою юристів. Тільки після ухвалення органами об'єднань юристів етичні правила могли б бути схвалені офіційними комісіями, колегіями при відомствах або уряді, що означало б можливість застосування державних санкцій (зокрема примусового характеру) у разі їх порушення. Крім того, не повинно бути колізій
ідична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 23
V цивілізованому суспільстві виникла соціальна необхідність N і її. гсматизації і приведенні в дію наукових і практичних способів формування атмосфери взаєморозуміння між виконавцями службо-функцій і споживачами їх послуг. Документи, що регулюють і гич ні та інші соціальні норми поведінки окремих юридичних профе-' їм и різних країнах, мають різноманітні назви.
Назвемо деякі деонтологічні документи, що діють у США:
І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською І Ірявовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — при ми 111 и кожному штаті для регулювання діяльності членів адвока тур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної пове-мпки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони Юлодіють силою нормативного документа на відповідній території; Ч Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і іVI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — міс тить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалеж ніш, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій \ і воїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення 1.1 кону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя Повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав
правову і позасудову діяльність; суддя не повинен втручатися и політичну діяльність; 5) «Висновки Верховного Суду з етичних Витань» — Верховні суди штатів виробляють етичні роз'яснення ібо безпосередньо, або через створювані ними органи (комісії, ко мітети); 6) «Етичні стандарти прокурорів округу Окленд» — прий-пі п правоохоронними органами майже в кожному штаті країни; 7) «Статут поліцейських міста Ленсинга», «Кодекс етики поліцей-с і.міх штату Мічиган»; 8) «Морально-етичний кодекс поліцейського (НІЛ» — служить моделлю для морально-етичних кодексів праців ників поліції кожного штату.
Етичні правила та інші нормативи культури адвокатів, суддів 1.1 інших юридичних професій діють у Франції, Англії і Уельсі, Шотландії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Австрії, Польщі,
її * нормами, які містяться в етичних кодексах, загальних для всіх юристів і для КОЖНОЇ їх професійної групи. Відповідальність за забезпечення узгодженості тако-іо роду документів доцільно покласти на Вищу раду юстиції.
24 Розділ І
Туреччині, Ізраїлі, Росії та інших країнах. Тільки відносно адвокатів розроблені «Етичні правила солісторів Великобританії», «Регла мент Паризької колегії адвокатів», «Кодекс адвокатської етики Нідерландів», «Правила професійної етики російських адвока тів», «Зібрання основ адвокатської етики і професійної гід ності» Польщі (схвалено в 1961 р., вносилися зміни в 1970, 1987, 1993, 1998 рр.)5.
Існують акти деонтологічного змісту для працівників системи органів внутрішніх справ і згідно з їх нормативами проводиться освітня підготовка. Декретом № 86592 введено «Кодекс деонтології національної поліції Франції». У Англії діє «Положення про ети чні принципи поліцейської служби Великобританії», у ФРН — «Етика поліцейського ФРН», в Росії — «Кодекс честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської Фе дерації».
Активізувалася діяльність з розробки і ухвалення деонтоло-гічних (за назвою — етичних) правил для юридичних професій в Україні з метою: 1) підвищення ефективності досягнення професій ного результату; 2) забезпечення сприятливих умов для користува чів послуг.
Наведемо основні документи деонтологічнічного значення в Україні (за роками появи):
Наказ МВС України (1996 р.)
Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України
Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України (1999 р.)
Раритети . Правила адвокатської етики
Схвалений Колегією МВС України
(2000 р.)
Наказ Головного управління дер-жавної служби України (2000 р.)
Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ
Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу) та ін.
Загальні правила поведінки державного службовця
Наказ Національної служби посе-редництва і примирення (2000 р.)
5 Польський кодекс професійної етики складається з шести розділів, в яких, окрім
загальних положень, містяться правила, що стосуються виконання професійних пов
новажень і обов'язків (2-й розділ); відносин адвоката з судом і іншими органами, пе
ред якими він виступає при здійсненні професійної діяльності (3-й розділ); відносин
з колегами (4-й розділ); відносини з клієнтами (5-й розділ); діяльність в органах само
врядування і відносини з органами влади адвокатури (6-й розділ).
6 Раритет (нім. Кагіїаі від лат. гагііаз) — рідкість, цінність.
Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 25
< •' новні положення професійної німі юристів України
Затверджені V з'їздом Союзу
юристів України (2001 р.)
І одс кс професійної етики суддів
кс професійної етики нотаріусів
Затвердженій V з'їздом суддів Ук-раїни (2002 р.)
Затверджений рішенням Конфе
ренції Української нотаріальної
палати (2007 р.)
Кодекси юридичних професій в нашій країні і за кордо ном, що мають назву моральних (етичних), не вичерпуються мине етичними нормами. їх зміст становлять положення мате рі.! и.ного і процесуального права, правила судочинства та інші нор ми що відносяться до юридичної практики взагалі, а також до її спе ціальних питань (ліцензування, взаємостосунки адвоката і клієнта і пню). Крім того, ці норми забезпечені механізмом їх реалізації і си-0ТЄМОЮ відповідальності в межах дисциплінарного процесу.
Як правило, етичні (або деонтологічні) кодекси юридичних про-фесій в Україні розробляються з орієнтацією скоріше на Євро пі ііські, чим на американські моделі, хоча вивчаються при їх скла-
І.І1ІІ1І ВСІ.
І Іормативними основами юридичної деонтології є також служ бові документи, затверджені певними міністерствами і відомствами (відомчі акти). Наприклад, «Статут патрульно-постової служби міліції України», затверджений наказом МВС від 28.07.1994 р. V найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів рі-(ішх спеціальностей закріплені в законах (закони України «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про нотаріат», «1 Іро статус суддів» та ін.).
На відміну від нормативно-правових актів деонтологічні доку менти (декларації, рекомендації, принципи, основоположні принципи, керівні положення, етичні кодекси та ін.) не мають обов'язкової юри дичної сили. Вони, по суті, є заявами про наміри, звичайно націлени ми на конкретні професійні галузі, наприклад, роль поліцейських, прокурорів, суддів. Проте заяви такого роду є легітимними в межах певної корпорації (об'єднань адвокатів, нотаріусів і т. д.) і з часом можуть бути занесені до нормативно-правових актів, стати обов'я зковими для виконання (легальними). Якщо ж вони офіційно (на дер жавному рівні) закріплюються, то тим самим підтверджується їх легальність (законність).
26
Розділ І
На рубежі XX і XXI століть в світі спостерігається об'єктивна тенденція га/жом/заг/п деонтологічних (або етичних) норм поведі нки професійних груп юристів, незалежно від їх державної прина лежності. У національних правилах утілюються міжнародновизнані єдині принципи і підходи, затверджуються схожі нормативи культури юриста: судді, адвоката, прокурора і ін. Іншими словами, відбува ється зближення у вимогах до правил поведінки юристів різних країн завдяки розробці деонтологічних (або етичних) моделей їх культури. Вищими стандартами служать міжнародні деонтологічні (або етич ні) документи юридичних професій, наприклад Деонтологічний ко декс (Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р.) та ін. (див.: Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста).
§ 5. Методи юридичної деонтології Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних при йомів і конкретних способів обґрунтування системи знань про тео ретичне осмислення і практичне застосування деонтологічних нор мативів (стандартів) культури поведінки юриста. Слід враховувати, що поняття методу включає поняття про всяку планомірну діяль ність і її практичну ефективність. Методи юридичної деонтології:
філософські;
загальнонаукові;
міждисциплінарні,
спеціальні (конкретні).
Загальним методом юридичної деонтології є діалектич ний метод, який дає можливість розкрити генезис, еволюцію, озна ки, зміст і види юридичної практичної діяльності; врахувати чинни ки — матеріальні (матеріалістична діалектика) і духовно-культурні; виявити варіативність системи вимог до культури поведінки юриста різної спеціалізації; уяснити форми взаємодії юриста з суспільним середовищем у процесі виконання службових обов'язків. Діалекти чний метод починає працювати тільки з поняттями і категоріями, що вже сформувалися, тому його цінність виявляється в єдності з синергетичним підходом (методом соціальної синергетики) і си-
/(){>ндична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 27
< ісмипм (системного аналізу) методом. Синтез синергетичного,
и.теїстичного методів і методу системного аналізу відкриває мож-
іивість досліджувати не тільки загальні закономірності в їх системі,
І її і випадки (зокрема, дезорганізуючі процеси), що відіграють свою
і ис гсмоутворюючу роль. Юрист нерідко в своїй практичній діяль
ності стикається з об'єктивними процесами дезорганізації як край
нощами соціальної самоорганізації, в яких знаходиться клієнт. Від
НЬОГО вимагається їх подолати шляхом пропозиції людині ціннісних
правових орієнтирів для виходу з неврегульованого стану. Сис-
і ємний метод передбачає, що всі явища юридичної деонтології
< організованою системою і структурно взаємозв'язані. Зв'язок
простежується між культурами юриста-практика — психологіч
ною, правовою, політичною, економічною, екологічною, етичною,
ЄС готичною, інформаційною. Культура юриста розглядається через
ОТруктурні підрозділи єдиної системи (юридичної практики), яка,
\ гною чергу, є системою в ширшій системі (правовій системі сус
пільства). Юридична практична діяльність визначається системою
норм дозволяючого, забороняючого, рекомендаційного і зобов'язую
чого характеру. Професіограми юридичних спеціальностей аналізу-
ЮТЬСЯ через систему сторін діяльності юриста: соціальну, пошукову,
реконструктивну, комунікативну, організаційну, засвідчувальну.
1 Іс менше значення має такий філософський метод, як феноме нологічний, дія якого є найповнішою разом з отнологічним і гер-мсневтичним методами. Якщо онтологічний метод дає можливість пі шати і пояснити явища і процеси, пов'язані з юридичною практи кою, а герменевтичний метод сприяє розкриттю сутності правових норм, що регулюють цю практику, то феноменологічний метод, за-і шблюючись у глибини свідомості людини, пояснює, за допомогою ЯКИХ певних форм, образів (феноменів) відбувається внутрішнє Сприйняття юристом-практиком зовнішнього світу, формується його
професійна культура.
Основні спеціальні (конкретні) методи юридичної деонто-
іо.ії:
• психологічний метод — використовується при вивченні психо
фізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту,
ірактеру, психічних установок;
• соціологічний метод — сприяє розкриттю професійної ді-
і п.мості юриста, складанню професіограм юридичних професій не
28
Розділ І
на рівні абстрактних категорій, а на базі конкретних соціальних фак тів;
статистичний метод — застосовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, наприклад, даних про кількість юристів різних професій, котрі працюють у приватній і дер жавній сферах тощо;
історико-політичний метод — допомагає вивчити специфі ку політичної культури юриста, конкретно-історичні політичні з'мови практичної юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний керуватися юрист при виконанні професійного обов'язку. Так, в УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні по ложення Комуністичної партії; нині, коли конституційно проголо шений принцип політичного плюралізму, такими стандартами ста ли права людини;
порівняльно-правовий метод — передбачає зіставлення од-нопорядкових юридичних понять, явищ і процесів і з'ясування між ними схожості і відмінностей. Наприклад, порівняння особливостей юридичної практики прокурорської і адвокатської, нотаріальної і ад вокатської та ін.
Спеціальні методи засновані на досягненнях технічних наук:
математичний;
кібернетичний та ін.
З метою різнобічного пізнання юридичної деонтології доцільно використання вказаних методів у сукупності.
§ б. Функції і принципи юридичної деонтології Функції юридичної деонтології — основні напрямки її теоре тичного і практичного призначення, орієнтовані на якісне виконан ня юристом свого професійного обов'язку. Основні функції юридичної деонтології: 1) пізнавальна (онтологічна), або інформаційна — виража ється в набутті деонтологічних знань; пізнанні суті юридичної діяль ності, характеру професійної поведінки юриста, норм-вимог та інших нормативів культури, якими він повинен керуватися; своєчасному ознайомленні з правовими актами, що відносяться до його діяль ності. Важливо встигати стежити за оперативною інформацією, що стосується питань юридичної деонтології;
/і >[>іі<)ичііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна 29
2) евристична — полягає в поглибленому пізнанні юридичної практики і розкритті нових закономірностей професійної поведін ці юриста, «нарощуванні» нових знань, постійному вдосконаленні Моделі (стандарту) юридичної професії, нормативів культури юри-I і .і
() прогностична — виражається в розробці перспектив розви-і ку практичної юридичної діяльності, етично-правовому збагаченні Обов'язку юриста-практика на основі адекватного відображення Об єктивних закономірностей функціонування держави і права, со мі;! и.мої культури суспільства;
4) аксіологічна (аксіологія — вчення про цінності) — виража-
і 11.ся в оцінці людських відносин і явищ соціальної дійсності, в уяв-
н пні про те, що таке добро і зло, справедливість і несправедли вість. Предметом оцінки є поведінка юриста-професіонала, його ігпінки, наміри, мотиви, особисті якості;
5) ідеологічна — полягає у виробленні фундаментальних ідей
(концепцій) про шляхи вдосконалення юридичної практики і про
фесіоналізму юриста, розробці норм-рекомендацій і норм-вимог,
иорм-заборон і норм-дозволів для юристів різної спеціалізації,
.і гакож відношення до правової політики держави, яку вони покли-
кані проводити в життя;
Принципи юридичної деонтології — вихідні незаперечні вимо-і и. що пред'являються до професійної діяльності юриста, соціальні орієнтири його поведінки в різноманітних ситуаціях.
Принцип гуманності — означає шанобливе ставлення до кон кретної людини з урахуванням її індивідуальних особливостей, умін ня поставити себе на місце клієнта і подивитися на ситуацію з його позиції, співпереживати йому, проявити милосердя, прийняти на себе частину його біди і болю, надати йому допомогу.
зо
Розділ І
/і Іріїдична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 3\_
Буває так, що активне втручання юриста в долю клієнта, яке диктується законом, завдає клієнту духовної травми. Гуманістична спрямованість діяльності юриста, як і лікаря, вимагає прояву добро ти і чуйності, примушує в усякому разі в думках звертатися до морального принципу «Не нашкодь!». Даний принцип застерігає про ти поспішних і необдуманих рішень, вимагає персональної відпові дальності юриста за долю клієнта, виключає принесення долі клієнта в жертву власному інтересу.
Принцип справедливості — передбачає відповідність між прак тичною діяльністю юриста і його соціальним (і службовим) стано вищем, між заслугами і суспільним визнанням, між працею і вина городою, цілями і засобами їх досягнення, правами і обов'язками, злочином і покаранням та ін. Невідповідність у цих відносинах сприймається як несправедливість. Термін «юстиція» в перекладі з латинської означає справедливість, законність, походить від ^5 — право. Вже в самому терміні закладено вимогу до юриста бути справедливим. Праву належить провідна роль у забезпеченні соці альних гарантій (право на освіту, медичне обслуговування, пенсію в старості, соціальну безпеку особи та ін.), а також у припиненні різного роду порушень щодо справедливості (протекціонізму, не-заслуженого привілейованого становища, злочинного збагачення та ін.). Несправедливим буде, якщо злочинець, виправданий судом, вважається невинним, а потерпілий стає потерпілим не тоді, коли його побили чи обікрали, а лише після винесення про те офіційної ух вали. За своєю суттю право означає застосування рівного масштабу до всіх людей.
Принцип законності — полягає в тому, що при формуванні вла сних правил поведінки юрист повинен керуватися поточними зако нами, які мають відповідати праву, і діяти суворо у відповідності до них. Формально перед законом усі рівні, в тому числі ті, хто його застосовує.
Поєднання принципу законності зі справедливістю і сумлінністю виключає користолюбство і хабарництво.
Принцип істинності — означає встановлення в кожній юриди чній справі щонайповнішої достовірності. У пошуках істини юрист повинен бути чесним, перш за все перед самим собою, продумано і зважено здійснювати службово-професійні дії, підбирати юридичні факти. Порушення істинності на будь-якому етапі розгляду юридич-
КОІ справи спричиняє його кінцеву безрезультатність. Істинність повинна виявлятися і у висновках в юридичній справі. Виключаєть-I її недомовленість і двозначність (і «так і ні»).
Принцип плюралізму — виражається в терпимості до ідео-Юі і'інііх позицій клієнта, його ідейно-політичної (або релігійної) пере-і оманості або партійної приналежності, до його соціального стану. Цей конкретний принцип юридичної деонтології грунтується на за-і ,і м.ііому принципі юриспруденції — пріоритеті загальнолюдських і\ повних цінностей перед іншими міркуваннями соціального, ідейно-Політичного, релігійного характеру. Юрист повинен керуватися при-писами ст. 15 Конституції України: «Суспільне життя в Україні грун-і \ і і ься на принципах політичного, економічного і ідеологічного рі іноманіття. Ніяка ідеологія не може визнаватися державою як
обов'язкова».
111міиніш професійно-правової активності — означає цілесп рямовану діяльність юриста-професіонала по реалізації своєї ком ік н-пції в рамках правових норм, яка пов'язана з додатковими ви-і ратами часу, енергії. Працюючи в колективі і не ігноруючи його Інтересів, юрист повинен уміти проявити ініціативу («хто, якщо не я»), самостійність, узяти відповідальність на себе, здатність швидко і * н -.помилково своєчасно ухвалити обґрунтоване конкретно-прави-пі.не рішення. Реалізація цього принципу можлива лише за наяв ності глибоких знань і певної майстерності, придбаної в результаті досвіду.
§ 7. Місце юридичної деонтології у системі суспільних і юридичних наук
Юридична деонтологія, що розглядається в широкому її розу мінні, тісно пов'язана з суспільними науками: етикою, соціальною Психологією, політологією, естетикою, інформатикою, оскільки попа включає елементи цих наук. Більшою мірою наочний зв'язок Простежується між юридичною деонтологією і прикладними наука ми: правовою психологією, правовою етикою, правовою естетикою, правовою інформатикою, тобто тими науками, які виникли на сти-к\ юриспруденції і вказаних вище суспільних наук. Місце юридич ної деонтології серед інших соціальних і юридичних наук визначило ся за десятиліття її розвитку.
32 Розділ І
Юридична деонтологія виділилася в окрему галузь знань в про цесі розвитку правової етики. Проте вона не тотожна їй. Юридична деонтологія, з одного боку, є стрижнем, «серцевиною» правової етики7; з іншою вона значно ширше за неї за змістом, оскільки ра зом з морально-етичною культурою включає тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи. Юридична деонтологія лише частково збігається з правовою етикою. Вона не поглинає її пред мет і методи, а є певним вступом до неї як в спеціальну науку і учбову дисципліну, використовує її як джерело, з якого черпає де-онтологічні норми. Нормативним змістом юридичної деонтології є як норми, не забезпечені юридичними санкціями (етичні, есте тичні та ін.), так і норми, що встановлюють юридичну відповіда льність за невиконання приписів, закріплених в службових докуме нтах (юридичні).
Маючи свій власний предмет, юридична деонтологія зайняла конкретне місце в системі соціальних наук як юридичних, так і не-юридичних (психологічної, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної).
Співвідношення юридичної деонтології з суспільно-правовими науками можна подати так:
Юридична деонтологія
Правова інформатика
Правова психологія
Правова естетика
Правова етика
Юридична конфліктологія
Юридична деонтологія, як спеціальна професійно-прикладна наука, входить у систему юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство (юриспруденція) і пов'язана (прямо або побічно) зі всіма.
Система юридичних наук:
|
теоретико-історичні |
Юридична деонтологія (як вступна теоретико-правова наука в теоретичну і практичну юриспруденцію) |
|
галузеві |
|
|
міжгалузеві |
|
|
спеціальні прикладні |
|
|
зарубіжні |
|
|
міжнародні |
7 Термін «серцевина» вперше застосований С. С. Сливкою для позначення спів відношення юридичної деонтології з правовою етикою. — Див.: Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 4—5.
Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 33
Юридична деонтологія перш за все пов'язана з теоретико-історичними науками. Це пояснюється тим, що вона має стриж нем свого поглибленого вивчення професійно-правову поведінку юриста, його професійну культуру, гармонійно сполучену з етич ною, політичною, економічною, екологічною, психологічною, есте тичною і інформаційною культурами. Проблематику юридичної деонтології можна вважати теоретико-правовою, але органічно по в'язаною з правовою етикою, правовою психологією, правовою по літологією, правовою естетикою. Формування загальних закономі рностей професійного кодексу юриста виражаються в поєднанні психологічних, юридичних і інших соціальних (політичних, мораль них, економічних, екологічних, етичних естетичних) механізмів, що тісно взаємодіють на основі найважливіших структурних зв'я зків правових принципів.
Предмет юридичної деонтології має відмінності від пред метів інших наук, що входять до групи історико-теоретичних наук. її об'єднує з теорією держави і права лише те, що теорія дер жави і права певною мірою є вступом до галузевих наук (конститу ційного, цивільного, адміністративного, кримінального, екологічного права тощо), а юридична деонтологія — до міжгалузевих (організа ційним) юридичних наук (прокурорський нагляд, організація право суддя, правоохоронні органи та ін.). Проте на відміну від юридичної деонтології теорія держави і права є загальнотеоретичною, оскільки виявляє і пояснює основні загальні закономірності розвитку дер жави і права, виробляє загальні поняття, категорії і принципи, на які спираються інші юридичні науки.
Юридична деонтологія має свою цільову спрямованість. Вона покликана узагальнити інформацію про якість юридичної практики і представити майбутньому юристу систему дозволяючих, заборо няючих, зобов'язуючих і рекомендаційних норм, яких він повинен дотримуватися в цивілізованому суспільстві, дати загальні відо мості про специфіку і зміст юридичної діяльності. Вона «рифмуєть-ся» з теорією держави і права, але звернена не до розкриття загаль нотеоретичних основ права, а до пізнання юридичної практичної діяльності, до людей, що її здійснюють, до загальних і особливих якостей їх праці, морально-психологічних, етичних та інших влас тивостей її прояву. Виробляючи нормативи (регулятиви) культури поведінки практикуючого юриста, юридична деонтологія доповнює
34
Розділ І
і збагачує ті галузі права, які безпосередньо «обслуговують» юри дичну діяльність. Це — процесуальне право, а також прикладні дисципліни — криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, правова статистика, оперативно-розшукова діяльність та ін.
При цьому юридична деонтологія спирається на знання галузе вих і міжгалузевих наук — конституційного, цивільного, криміналь ного, адміністративного, трудового, екологічного, інформаційного права тощо. Крім того, вона використовує досягнення наук, що вивчають державу і право зарубіжних країн у порівняльному плані (конституційне право зарубіжних країн та ін.), і міжнародно-пра вові відносини (публічне і приватне міжнародне право, європейське право таін.).
Вітчизняна юридична деонтологія стоїть перед багатьма скла дними питаннями, які поки що невирішені або недостатньо вирі шені. Це закономірно, бо юриспруденція розвивається, переживає інформаційно-технічні зміни, у зв'язку з чим висуваються нові про блеми. Сьогодні формування юридичної деонтології досягло того рівня, при якому і для неї стає характерним процес диференціації, властивий розвитку юриспруденції в цілому. Загальні принципи і положення переломлюються при цьому в специфіці окремих юри дичних сфер, напрямків і дисциплін і вже в такій опосередкованій формі стають основою для вироблення конкретних рекомендацій для юридичних працівників (наприклад в правоохоронній сфері для працівників міліції, органів прокуратури, органів служби безпеки і т. д.). Професія юриста незалежно від спеціалізації і різноманітності варіантів поведінки кожного з її носіїв має єдині основи, схожі риси, які визначаються спільністю права, його єдністю, взаємозалежністю схвалюваних рішень у процесі практичної юридичної діяльності. При всій відмінності роботи нотаріуса від роботи слідчого прокуратури або органів внутрішніх справ, а останніх від роботи службовців со ціального забезпечення всі вони є юристами однієї співдружності, яка стоїть на варті законності і правопорядку, захисту і охорони прав і свобод громадян.
Можна виділити три напрямки зв'язку юридичної деонто логії з іншими правовими науками і навчальними дисциплінами.
Юридична деонтологія:
1) є вступною наукою і містить відомості, необхідні для поглибле ного розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, про курора, судді, нотаріуса, адвоката і інших професій.
к)ична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 35
V цьому сенсі її можна назвати загальнопідготовчою наукою, всту
пі юридичної практики;
') сі ворює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і Мінімальних дисциплін: судової психології, судової етики, юридичної ИОнфліктології тощо.
V ньому сенсі її можна вважати своєрідною узагальнюючогою
і і ірс нічною наукою, загальною частиною прикладних юридичних
и.і\ К
І) поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостій-иому предмету дослідження, розвиває нові підходи, постачає нову інформацію, що почерпнута з досягнень соціальних наук, і тим са мим збагачує всю юриспруденцію як прикладну, так і теоретичну.
V цьому сенсі її можна вважати самостійною теоретико-юриди-
'пі. по наукою, що утворилася на стику юриспруденції та інших сус-
иі її.них наук.
§ 8. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна
І( )ридична деонтологія як наукова і як навчальна дисципліна — не одне і теж. Як навчальна дисципліна вона переслідує мету дати м.ііібутньому юристу своєчасні уявлення про реальний сенс і зміст ічи іраної професії, представити цілісну картину юридичної діяльності і місце в ній юриста-професіонала, культура поведінки якого відпові-і.к вимогам, які пред'являються до нього суспільством і державою її цаний історичний період. Цю мету можна виразити через єдність Грьох складових:
Виходячи з мети, завданнями юридичної деонтології є:
36
Розділ І
Значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не вичерпується тим, що вона є вступом у юридичну спеціальність. Діапазон її впливу на культуру юриста досить широкий. її більш по глиблене і ґрунтовне вивчення можливо на старших курсах і необ хідно при проходженні стажування юристів кожної спеціальності з метою підвищення кваліфікації.
Розвиток теоретичної юриспруденції, вдосконалення юридичної практики вносять істотні поправки і зміни в юридичну деонтологію, бо вона є не набір формальних умовностей, а вираз суспільної необ хідності. Вона покликана розкривати причини виникнення й існуван ня тих або інших етичних, естетичних, правових та інших правил в юридичній професії, формувати систему нормативів заборонного, дозволяючого, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру для кожної її спеціальності згідно з досягнутим рівнем соціальної культу ри суспільства. В цьому відношенні можливості юридичної деон тології як наукової теорії професійного обов'язку юриста значні і виражаються в тому, що:
Іі >/чк)пчна деонтологія як наука і навчальна дисципліна 37
ротьбу з протиправними діяннями, на встановлення законності і пра це шорядку в суспільстві.
Як гуманістична дисципліна юридична деонтологія роз'яснює ІНАчення тих або інших дій, вчинків, мотивів, характерних якостей Юридичних працівників; сприяє формуванню необхідних для даної Професії етично-психологічних рис; запобігає деформації, можливій і\ результаті тривалого виконання професійних специфічних функ ції!
Юридична деонтологія покликана допомогти студенту навчитися і пі псуватися з клієнтами і колегами, керувати людьми, зважено іналізувати складні ділові ситуації, самостійно ухвалювати рішен ня, робити позитивні висновки з негативного досвіду, вдаватися до постійного самоаналізу і об'єктивної оцінки як своїх дій, так і дій Навколишніх людей.
Юридична деонтологія (наука і навчальна дисципліна) є система, і. як всяка система, має свою структуру, тобто складається з еле-чсіііів логічного складу системи.
('истема нормативів культури, що пред 'являються до юрис ти:
|
Вид культури |
Соціальний вираз |
Критерії |
|
Правова |
Фахівець |
Законність |
|
Психологічна |
Особа |
Віра в себе |
|
Політична |
Учасник політичного життя |
Державна користь |
|
Економічна |
Учасник відносин у сфері економіки |
Вигода |
|
Екологічна |
Охоронець природного середовища |
Самозбереження |
|
Епічна |
Носій моральних переконань |
Добро і зло |
|
Естетична |
Володар естетичних смаків |
Краса |
|
Інформаційна |
Активніш учасник інформаційних відносин |
Комунікація |
Структура юридичної деонтології: професія «юрист», гро-м.і пінське суспільство і держава; основні види професії «юрист»; Юридична освіта і юридична наука в системі професійної підгото-ІКИ юриста; юридична практика, юридична практична діяльність; .'. чч/іивості кваліфікаційної атестації юридичних професій; дисци-ПЛІнарна відповідальність юриста; правова, психологічна, політич-
38
на, економічна, екологічна, етична, естетична, інформаційна культу ра; професіограми юридичних професій.
Саме така структура покладена в підставу курсу юридичної деонтології як навчальної дисципліни. Для об'єднання структурних елементів у єдине ціле, єдину систему необхідною передумовою є цілісність діяльності, яка полягає в досягненні вищого ступеня впо рядкованості, організованості, узгодженості її елементів. Ця ціліс ність виражається у формуванні деонтологічного кодексу професій ної діяльності юриста, сучасної моделі (стандарту) юридичної професії.
Розділ II
ПРОФЕСІЯ «ЮРИСТ», ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА
§ 1. Професія «юрист»: поняття, загальні ознаки. Професіоналізм юриста
Професія «юрист» (лат. рго&ззіо, от ргоіїїеог— повідомляю про свою справу) — рід трудової діяльності в правовій сфері суспі-ІЬС гва, що потребує юридичних знань, умінь і навичок, необхідних цля професійного виконання прав й обов'язків.
Юридична професія визначається специфічними умовами діяль-п.ісїї даної сфери і виражається у високій правовій культурі юридич-НОго працівника цієї сфери.
Професія «юрист» розкривається через такі поняття:
*) юридичний характер діяльності, що відрізняє її від економіч ні >і. управлінської та інших соціальних сфер застосування праці
и. і)Г)И.
Юрист — фахівець, що одержав повний набір юридичних знань, \ мшь і навичок відповідно до державних стандартів освіти та во-ВОДІє правом займати певні посади в різних сферах юридичної практики, тобто займатися визначеною юридичною практичною
І ЦІЛЬНІСТЮ.
Загальні ознаки професії юриста:
4»
Розділ II
повноважень, з правами й обов'язками застосовувати владу від імені закону;
Професіоналізм — невід'ємна властивість юридичної діяльності, що означає добре володіння своєю професією, тобто володіння знан нями, досвідом, вміннями і навичками. Закінчення юридичної навча льної установи — лише формальне, а не фактичне свідоцтво рівня юридичної підготовки. Як професіонал юрист повинен володіти фу ндаментальними і спеціальними юридичними знаннями, мати розви нене правове мислення, бути впевненим у верховенстві права і не обхідності дотримання законності; уміло користуватися юридичним інструментарієм при вирішенні юридичних завдань у цілях захисту прав людини. Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст кон кретної справи. Високий професіонал — це людина внутрішньої самодисципліни, яка ніколи не дозволяє собі поверхового став лення до справи.
Властивість професіоналізму відбиває специфіку роботи юрис та, відмежовує її від правової свідомості, правової культури інших суб'єктів права— не юристів. Професіоналізм як властивість юри дичної діяльності в юридичній практиці закріплюється у відповід них нормативно-правових актах і є основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів конкретної спеціалізації.
Діяти професійно означає:
1) діяти за правилами, виробленими і закріпленими у встановле ному порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе завдань;
11 І» >фесія «юрист», громадянське суспільство і держава 41_
2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), засновану на фа -.овій освіті;
І) керуватися морально-правовим обов'язком (а не розуміннями Юристі або вигоди); дотримуватися нормативів правової, психоло-і ІЧКОЇ, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що пред'являються до процесу діяльності і п результатів;
одержувати належну оплату за свою кваліфіковану працю.
§ 2. Фах і кваліфікація юриста
Професія, як правило, містить у собі ряд фахів. Наприклад, професія вчителя має такі фахи — вчитель математики, хімії, біо-юі її, історії, основ правознавства та ін. Розвиток науки і техніки, '.міни в економічній і політичній сферах життя країни викликають Появу нових і втрату застарілих професій і фахів. У Державному реєстрі налічуються тисячі професій і фахів, що постійно поновлю-Ються або змінюються1.
Юридичний фах (від лат. зресіез — рід, вид) — певний вид профссійно-трудової діяльності в межах професії юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових інань, вмінь і навичок необхідного рівня і напрямку професійно-пра-Ювого мислення і діяльності.
Фахи юридичної професії за родом діяльності:
слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби без-ін мі, податкової міліції;
військовий прокурор — армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.;
' Див.: «Про перелік напрямків та спеціальностей, за якими здійснюється підго-кінка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікацій-ИИМИ рівнями» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 507 від ' І іранця 1997 р., із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства освіти і на-> її м)
42
Розділ II
суддя — Конституційного Суду; загального суду, господарсь кого суду, адміністративного суду та ін.;
інспектор системи МВС — інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної мі ліції у справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим скла дом та ін.
В умовах зростання правового регулювання суспільних відносин спеціалізація стає об'єктивною вимогою. Якщо декілька років тому адвокат не мав права публічно заявляти про себе як про фа хівця у певній галузі права, то сьогодні це стає можливим і необ хідним, тому що свідчить про володіння адвокатом потрібними винятковими знаннями, навичками і досвідом. Наприклад, у США відбувається сертифікація адвокатів-фахівців у галузі кримінально го, цивільного, трудового, шлюбно-сімейного, імміграційного пра ва, права про банкрутство та ін. Сертифікація адвокатів-фахівців як один із засобів регулювання юридичної практики означає, що ком петентним органом перевірена кваліфікація адвоката — це дозволяє вважати його фахівцем у конкретній галузі права, що підтверджує виданий адвокату сертифікат (свідоцтво). Назріла потреба в такій сертифікації адвокатів (і не тільки адвокатів) в Україні. Поглиблю ється спеціалізація в організаційній структурі МВС, з'являються нові, все більш вузькі напрямки, все частіше можна почути не просто про гарного слідчого, а про гарного слідчого-господарника (фахівця з розслідування господарських злочинів), не просто про операти-вника, а про оперуповноваженого з досвідом розкриття злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Популярність адвоката і на віть адвоката-цивіліста поступається нерідко першістю спеціалісту в галузі позовів про незаконне стягнення штрафних санкцій подат ковою адміністрацією і т. ін.
Фахівці в конкретній галузі юридичної практики мають рівень правової культури і професійної кваліфікації, що відповідають за йманій посаді.
Кваліфікація юриста — ступінь підготовленості, наявності спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхід них для виконання професійних обов'язків. Для окремих фахів (на приклад оперуповноваженого кримінального розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність: відповідність цим фахам спроможностей, фізичних і психічних властивостей особи.
///><х/іесія «юрист», громадянське суспільство і держава 43
К )ристи, як правило, мають різну підготовленість, неоднакові і Проможності. Кожний з них переслідує свої особисті інтереси по рч і із суспільними. А всі разом вони здійснюють професійну діяль нії м,, що впливає на якість життя суспільства і його правову куль-іуру
V ) Ірржавній програмі розвитку юридичної освіти в Україні акце-і гніться увага на необхідності сполучати у пізнанні права універ-і КЛІЗМ і національну специфіку. У 1999 р. Верховна Рада України І>.■ і нфікувала Конвенцію «Про визнання кваліфікацій вищої освіти її < пропейському регіоні» (Лісабон, 1997 р.)2. Згідно з Комюніке кон ференції міністрів вищої освіти 33 країн Європи (Берлін, 2003 р.) від-і л насться поступове формування загальноєвропейського простору ІИщої освіти як частини становлення «Європи знань». У Європі «ква ліфікація» у сфері праці розуміється як рівень підготовки, ступінь при-1.11 пості до якого-небудь виду роботи. Сам термін «кваліфікація» ви користовується для позначення довільного посвідчення, сертифікату, ііпідомаабо грамоти, які засвідчують успішне виконання певної осві-
ОЇ програми в конкретній предметній галузі. Володіючи освітньою
Кваліфікацією, випускник європейського вищого навчального закла-і\ має право працевлаштуватися в певній предметній галузі. Він і амостійно знаходить роботу на ринку праці.
І і Україні термін «кваліфікація» є більш наповненим і диференці йованим. «Професійна» кваліфікація об'ємніше, чим «освітня» за рахунок «набору обов'язків». Проте за рахунок цих же «обов'язків» шіянляється звуженим обсяг і складність завдань конкретної пред-МЄ і мої галузі, що опановується3. Від рівня кваліфікації залежить по-I а. іа юриста.
Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфі кації:
професійно-ділові: глибока повага до законів, працездатність, ічдповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність і амокритично оцінювати свою діяльність, дисциплінованість і пунк-Гуальність у роботі;
*' і порено Комітет Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в євро-Пі інт.кому регіоні, що може приймати проекти поправок до цієї Конвенції більшіс-N11 у дві третини голосів.
' Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до Першої лекції /Укладачі М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Су-ірюков; Відп. ред. М. Ф. Степко. — К., 2004. — С. 4—5.
44 Розділ II
морально-етичні: твердість моральних засад, високі етичні по гляди, сумлінність, принциповість, відповідальність за виконувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гуманність, нетер пимість до порушників законів;
інтелектуальні: вміння відрізняти істотне від неістотного, голо вне від неосновного, ерудиція, глибина, логічність, незалежність мислення, здоровий глузд, розсудливість, гнучкість мислення (умін ня розглядати питання з різних аспектів), конструктивність і про гностичний характер мислення, спостережливість, продуктивна пам'ять;
емоційно-вольові: вміння в складних умовах залишатися тер пимим, ввічливим, витриманим, урівноваженим, при цьому виявляти твердість моральних і ідейних переконань; володіти почуттям обо в'язку і відповідальності за доручену справу, необхідною волею і на полегливістю у виконанні прийнятих рішень;
організаційні: вміння організувати власну ефективну роботу, а також роботу колег і всього колективу.
Питання про відповідність юриста займаній посаді вирішують кваліфікаційні комісії.
§ 3. Місце і соціальне призначення юриста
в суспільстві і державі.
Сфери прикладання праці юриста
Процес становлення нової державності України, фундаментальне оновлення законодавства, судова реформа і необхідність посилення захисту прав і свобод громадян, створення ефективно діючої рин кової економіки і захист вітчизняного підприємництва, боротьба із злочинністю радикально змінили соціальну значимість юриста — фахівця в галузі права. Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у всьому цивілізованому світі. Розви нуті країни світу завжди високо цінували юристів. Наприклад, 45 % засновників Конституції США (1787 р.) були юристами. Сьогодні в Сенаті США юристи становлять близько двох третин, а в Палаті представників — близько половини. У США юридична професія традиційно є однією з престижних і високо оплачуваних.
Питома вага юристів серед фахівців у США, ФРН, Великобри танії значно вище, ніж в Україні. В нашій державі, як і в інших кра їнах СНД, донедавна в умовах жорсткого централізованого регулю-
ІІ/іофесія «юрист», громадянське суспільство і держава 45
И.ІІІ1ІЯ радянських часів не було особливої потреби в юристах (за іишитком правоохоронної сфери). Юристи, як правило, не мали до-■ піду участі як професіонали в масштабних державно-політичних і економічних перетвореннях. Підготовка юристів була орієнтована и,і потреби державного управління (сфера публічного права), оскі-Иьки сфера приватного права офіційно не існувала. Нині жоден зна чніш захід, вчинок приватної особи, державного органу або його Посадової особи, що знаходяться поза рамками побутових стосун-і пі не може обійтися без експертизи або консультації з боку юри-і 1.1 ми адвоката.
Професійна юридична робота покликана забезпечити сфор мовану соціальну структуру: пенсійне забезпечення, засоби масо-ІОІ інформації, сільське господарство, сферу боротьби зі злочинні-I по. територіальне обслуговування населення і т. ін. Ринок праці І промисловість, банки, управління, торгівля, партії та інші гро мадські об'єднання) має реальну потребу в юристах. Громадяни потребують допомоги юристів для реєстрації і перереєстрації угод 111 іерухомістю, одержання різного роду дозволів, захисту прав осо-би під свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб
і і її.
І Іайбільш розроблена діяльність юристів у сфері боротьби зі і кі'іинністю, а в меншому ступені — у сфері боротьби з економіч ними злочинами. Тут діють потужні організаційні структури МВС, прокуратури, готуються кадри в багатьох середніх і вищих навчаль них закладах освіти МВС України. Проте без необхідного правового убезпечення сфери економіки важко досягти успіхів у боротьбі зі
ІІОЧИННІСТЮ.
'{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведі нки громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, . грахові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заці-і .пшоні у залученні висококваліфікованих юристів. Роботодавцям Потрібні спеціалісти в галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарській діяльності, юридичного супроводу угод, тобто у ді-
і п.пості, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом.
{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті пове-
ііпкп громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-
46
Розділ II
булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, страхові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заціка влені у залученні висококваліфікованих юристів. Працедавцям по трібні спеціалісти у галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарської діяльності, юридичного супроводу операцій, тобто у діяльності, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом, а також з про блематики цінних паперів, кредитування, банкрутства, злиття юри дичних осіб, що вимагає посилення уваги до спеціальної підготов ки юристів для праці в цій сфері суспільного життя.
За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, у оспорюванні адміністративних рішень; виник попит на охоронні і детективні послуги, які є специфічним видом юридичних послуг; розширився зміст професійної роботи юриста за рахунок поширен ня практики відшкодування збитків, заподіяних діями посадових осіб і державних органів; з'явилася потреба в підготовці суддів для адміністративних судів.
У зв'язку із зростанням юридичних фірм, що ведуть зовніш ньоторговельні операції, збільшився попит на їх наступне право ве забезпечення: укладення зовнішньоторговельних договорів, оформлення дозволів на ввіз і вивіз товарів, врахування зарубіжно го законодавства при оформленні документів, маркіруванні прода них товарів, сплаті митних зборів тощо. Зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою.
Сфери прикладання праці юриста можна згрупувати таким чином:
|
Правові послуги |
Правовий нагляд і контроль |
Правосуддя і вирішення спорів |
|
консультування з пра вових питань, право вий супровід, правове представництво, пра вовий аудит та ін. |
за відповідністю вико нання і дотриманням підконтрольними об' єктами правових при писів |
в процесі судових про ваджень: кримінально-правових, адміністра тивно-правових, циві льно-правових та ін. |
Праця юриста використовується в таких сферах:
1) власне юридичних відомствах — прокуратурі, судовій сис темі, системах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державної подат кової адміністрації, Державної митної служби та ін.;
ІІ/хх/х'сія «юрист», громадянське суспільство і держава 47
2) органах центральної представницької владні органах місцево-кі самоврядування;
І) центральних і регіональних (місцевих) органах виконавчої ВЛЯди — місцевих державних адміністраціях;
4) різноманітних державних службах (органах Державної конт-Iи > іі.но-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадянського • гану, органах соціального забезпечення та ін.);
^) комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т. п.);
(>) союзах (колегіях) осіб вільної професії (адвокати) і спеціалі-Юваних юридичних фірмах;
7) установах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечення (пачкових і освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних
фондах та ін.).
Всі правові форми діяльності держави забезпечують виключно
юристи.
Зрозуміло, що не можна без обмеження розширювати коло при-I надання праці юриста, як не слід всі відносини в суспільстві регла-мгіпувати юридичними нормами. Послуги юриста повинні мати Мвні межі. їх варто співвідносити з витратами і вигодами економі чного і соціального характеру. Послуги юриста повинні бути науко-■0 обґрунтовані в плані оптимального співвідношення між позитив ними і негативними наслідками.
48 Розділ II
сферах юридичної практики (на центральному, регіональному і міс цевому рівнях).
§ 4. Юрист як посадова особа
Юрист здійснює свою трудову діяльність або через інститут дер жавної (публічної) служби або через громадський інститут суспіль ного чи комерційного (приватного) об'єднання.
Юрист як посадова особа — це фахівець по управлінню в юри дичній сфері, котрий обіймає юридичну посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній організації, що постійно або тимчасово виконує організаційно-розпорядницькі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підпорядкованих у даній сфері, із здійсненням юридично значимих дій, спрямованих на породження, зміну або припинення правовідносин.
Посада — службове місце, якому відповідає встановлений зако нодавством спеціальний правовий статус особи, котра його обіймає. Посадою юриста визначається характер виконуваної роботи, права й обов'язки, заохочення і стягнення, вимоги до його фахової підго товки. Існує тісний зв'язок між посадою і владними повноваження ми юриста. Його повноваження (права й обов'язки) визначаються посадовим положенням і похідні від компетенції державного орга ну, підприємства, установи, комерційної організації, громадського об'єднання, де працює юрист.
У правовій державі кожен державний орган і його посадові особи мають компетенцію, що позначена в нормативно-правових актах. Вони зобов'язані діяти в її межах. Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення й обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату відноситься державний орган — судової влади або органів прокуратури, митної служби, державної виконавчої служби, служби міністерства і т. п.
Ознаки юриста як посадової особи держави:
юридично наділений державно-владними повноваженнями (правами, обов'язками, обмеженнями, що позначають рамки прак тичного здійснення кожної з покладених на нього функцій);
має право видавати правові акти (накази, розпорядження і т. п.). обов'язкові для інших осіб — підлеглих і (або) не підлеглих
//ух><1>есія «юрист», громадянське суспільство і держава 49
ііп службі. За їхньою допомогою здійснюються функції, реалізують-і >і права й обов'язки;
(>) залучається до підвищеної юридичної відповідальності. Не може бути обраний або призначений на посаду в держав ному органі і його апараті юрист:
визнаний у встановленому порядку недієздатним;
має судимість;
у випадку прийняття на службу безпосередньо підлеглий або Илежний від осіб, що є його близькими родичами або свояками.
Посадові повноваження, обумовлені потребами служби, зако ном заборонено підпорядковувати задоволенню особистих інтере-
Юрист як посадова особа зобов'язаний здійснювати свою діяль нії и, відповідно до ст. 19 Конституції України: «...посадові особи инюгГязані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і спосо-бом, що передбачені Конституцією і законами України». Його пов ік шаження визначені Законом України «Про державну службу» та пішими законами, що встановлюють статус відомчих служб («Про міліцію», «Про державну податкову службу» та ін.).
І Іри оформленні на роботу в центральні органи виконавчої влади, І'.і і\ міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Се-іі.н тпольську державні адміністрації, обласні, Київську і Севасто-іюльську міські ради та інші органи, юрист повинен ознайомитися із V Анальними правилами поведінки державного службовця» і керу-и.іі ііся ними4. Державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Наці ям.ип.ному банку України, службі безпеки, внутрішніх справ, управ-м мі її Збройних сил та інших військових формуваннях, зобов'язані п > і римуватися затверджених ними правил поведінки з урахуванням 0< "чіивостей роботи в цих органах (наприклад, Етичний кодекс Працівників органів внутрішніх справ).
Конкретні права й обов'язки за посадою визначаються на основі Шпових кваліфікаційних характеристик і відбиваються в посадових
1 <і Іагальні правила...» затверджені наказом Головного управління державної 5и України від 23.10.2000 р.
50
Розділ II
положеннях і інструкціях, що затверджуються відповідними держа вними службами України.
§ 5. Юрист як керівник. Основні стилі керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний)
Будучи посадовою особою, здійснюючи керівництво колективом (групою), юрист виступає як управлінець, тобто функціонує лінія взаємовідносин: «керівник — підлеглий».
Ефективне керівництво юриста як посадової особи залежить від підбору і розстановки кадрів, уміння працювати з людьми:
Помилки в комплектуванні особового складу призводять до зни ження ефективності провадження юридичної справи, її результати вності.
Керівник організовує діяльність колективу, орієнтує його на ви конання законів згідно із службовими повноваженнями, ухвалює управлінські рішення, контролює їх виконання, має власні обов'я зки і права, несе персональну відповідальність за ведення юри дичної справи тощо. Керівник повинен відповідати конкретним вимогам, брати на себе функції управління, мати певний стиль ке рівництва. Він взаємодіє з робочою (формальною) групою, з особа ми, які об'єднані усередині даної організації на певній формальній основі (відповідно до офіційного посадового положення).
Результати роботи такої групи залежать від методів керівництва групою з боку керівника, сукупності практичних прийомів його поведінки і відносин із підлеглими в процесі управління, що визна чають стиль керівництва.
Від стилю управління керівника залежить психологічний і ді ловий клімат і колективі. Основою взаємовідносин керівника і спів робітників повинна бути довіра. Ефективність роботи підлеглого істотно залежить від довіри і готовності керівника цінувати його допомогу. «Взаємна довіра — загальна основа передачі частини
111'< >(/>(■(• і я «юрист», громадянське суспільство і держава 51^
гікііч повноважень», — підкреслюється в американському «Курсі і її ічпцого управлінського персоналу».
(' гиль керівництва — це певна система постійно застосову ваних методів керівництва, робочих прийомів поведінки керівника і Його відносин з підлеглими в процесі управління (у розробці та Прийнятті рішень, організації їх виконання і контролю). Типові рік її індивідуальних стилів керівництва можна об'єднати в три най-(іиіі.іп загальні стилі, що представляють собою діяльність керівника і нию апарата, коли «управлінський почерк» окремого керівника І і .н ішзначальним для його апарату і всієї групи.
і Киовиі загальні стилі керівництва: авторитарний (директив ним автократичний); демократичний (колегіальний); ліберальний
( ні ПИЛЬНИЙ).
Авторитарний стиль керівництва характеризується чітким проявом особи керівника, концентрацією влади в його руках, фор-м.і и.ним відношенням між керівником і працівниками.
При авторитарному стилі керівник:
і.іпитує потрібну інформацію;
Така поведінка керівника веде до нестійкості групи, таємної не-по ні або байдужості з рішенням керівника, незадоволеності своїм і і.шовищем у зв'язку з незатребуваністю здібностей, приховування Інформації, необхідної для якісного виконання роботи.
11 є можна не відзначити, що в деяких екстремальних ситуаціях, орієнтованих на виконання глобального завдання, авторитарний (особливо прихильно-авторитарний, застосовуваний у відношенні ю високоосвічених підлеглих) стиль керівництва може зіграти по ні і мину роль (затримання озброєного злочинця, тушіння пожежі та пі ) але його недоцільно застосовувати постійно і повсюдно.
Керівник, як правило, змушений застосовувати авторитар ній стиль у двох випадках: 1) професіоналізм керівника нижчий
52
Розділ II
загальної і професійної культури керованої ним групи (керівник не в змозі глибоко осягнути справу і прогнозувати можливі наслідки при йнятих рішень, але прагне нав'язати підлеглим свою владу і тим са мим заважає справі, провокує конфлікти в групі); 2) керована група має низьку загальну і професійну культуру, позбавлена професіона лізму та ініціативи (у цьому випадку професіоналізм керівника, його передбачення наслідків прийнятих рішень дозволяють «витягнути» роботу всього колективу, проте розбещують групу, породжуючи утриманство її членів).
У першому і другому випадках авторитарний стиль керівництва є наслідком поганої розстановки кадрів.
Ліберальний стиль керівництва характеризується найменшим ступенем прояву влади та особистого впливу керівника, грунтується на повній довірі до виконавців, на їхніх самостійних діях у межах своїх повноважень, невтручанні в справи підлеглих.
Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник:
Зрозуміло, що ліберальний стиль керівництва має позитивні риси, проте в остаточному підсумку він призводить до нездорового суперництва в групі і є неефективним. Характерним для нього є очі-
II/к)</>есія «юрист», громадянське суспільство і держава 53
м іання вказівок зверху, відсутність ініціатив. Цей стиль керівни ці на в чистому вигляді зустрічається рідко. Слабкість вольових ці н гей особи як керівника є характерною їх особливістю. Групи, ке ровані лібералами, як правило, розформовуються.
Демократичний стиль керівництва — найбільш поширений,
■ н кільки він сприяє реалізації більш досконалої форми організації
і. гри, щчної діяльності, де керівник і колектив будують свої відноси
ни на довірі, співробітництві і співпереживанні за доручену справу,
її приховуються можливості підлеглих і має місце толерантне став-
Н пі і» до їхніх недоліків.
Демократичний стиль керівництва займає проміжне місце між Ііторитарним та ліберальним, він вбирає в себе позитивні якості
■ «оох У колективі з демократичним стилем керівництва встановлю-
■ 11.ся атмосфера порозуміння, здоровий психологічний клімат.
При демократичному стилі керівник:
і ірію і своєчасно інформує колектив про важливі питання;
При наявності ряду позитивних моментів і їхньої переваги демо-і раїичний стиль керівництва не позбавлений недоліків.
Основні недоліки демократичного стилю керівництва: 1) ни-и.ка оперативність обміну' інформацією і прийняття рішень, оскільки
§4 Розділ П
витрачається багато часу на колегіальне обговорення питання; 2) прагнення ряду керівників уникнути відповідальності і перекла сти її на колектив (особливо при розв'язанні питань, що пов'язані з ризиком).
Жоден з наведених стилів керівництва (авторитарний, лібераль ний, демократичний) не може бути універсальним. Мудрість керів ника полягає в тому, що він аналізує і враховує ситуацію, відповід но до якої визначає курс дії.
Оптимальним є так званий «адаптивний» стиль керівницт ва. Він виражається в адаптації керівника до певної ситуації, до вирішення конкретної юридичної справи. Його адаптованість поля гає в тому, що, поєднуючи позитивні риси всіх зазначених стилів, він використовує вибірково ті з них, що найбільш підходять до кон кретного випадку.
Адаптивний стиль дозволяє підвищити ефективність керівни цтва і психологічної сумісності керівника з колективом такими шляхами:
Іноді класифікують стиль керівництва за прихильністю керів ника або (1) до юридичної роботи або (2) до роботи колекти ву: (1) керівник враховує насамперед інтереси юридичної діяльності і зосереджується на роботі та майбутніх завданнях; (2) керівник від дає пріоритет роботі з колективом, інтересам підлеглих при враху ванні виконання завдань і цілей юридичної діяльності.
Виникає питання, якому з цих двох варіантів стилю керівництва слід віддати перевагу. Відповідь не може бути простою, оскільки вона залежить від стану справ у юридичній практиці й у колективі, від професіоналізму кадрів, ступеня їх відповідальності та ін. По стійна залежність між стилем керівництва і продуктивністю праці тут не проглядається.
ІЬюфссія «юрист», громадянське суспільство і держава 55
§ 6. Компетентність як показник професійної майстерності юриста
І її іказником професійної практичної діяльності юриста, його май-і п |пі.їси служить компетентність в тій галузі юридичної практики,
|| і.III ЗДІЙСНЮЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ.
Гсрмін «компетенція» (від лот. сотреіеге — добиватися, відпо їм 1.1 ні, підходити; англ. сотреїепсе — приналежність по праву) за-| к>< овується до державного органу і посадовця (наприклад, «не и його компетенції»), а «компетентність» (поінформованість, обі-и пін 11,, авторитетність у якійсь галузі) — лише до особи як носія Компетенції.
компетенція державного органу означає закріплений законом |бо шдзаконним нормативним актом обсяг владних повноважень (прпн і обов'язків), відповідальності за їх професійне здійснення їй цювідно до предмета відання, вираженого в його функціях і за-і і шиях. Компетенція державних органів має спеціальний характер | НС < рівною для всіх органів держави. Кожен державний орган і п"і о посадові особи можуть володіти винятковою або альтерна-щивною компетенцією, яка визначена в нормативно-правових актах. Ншііі зобов'язані діяти в її межах. Питання, віднесені до виняткової компетенції посадової особи як суб'єкта управління, має право роз-і і і їм їм вирішувати тільки даний суб'єкт. При альтернативній ком-іи генції розгляд і вирішення здійснюється по праву не тільки даним орі .міом, але й іншими посадовцями як учасниками управління.
І Іорядок встановлення й обсяг компетенції державного органу 11 н жить від того, до якої ланки державного апарату відноситься авний орган — судової влади або органів прокуратури, митної і Чужби, державної виконавчої служби, юридичної служби мініс-і. іи гва, від його взаємовідносин з іншими державними органами. ІМІї г компетенції органу визначає його правовий статус і місце и і ін гемі державних органів. Встановлюючи компетенцію кожного і органів, держава робить не тільки «поділ праці» між ними, але і поділ державно-владних повноважень.
Компетентність юриста як посадової особи — це здат-іін п. здійснювати закріплений законом (або іншим нормативним ак-нім) обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), встановлений ні (повідно до предмета відання (функцій і завдань) державного ор-і ш\ де відбувається його юридична практична діяльність, та відпо-
56
Розділ II
відати за професійне здійснення цих повноважень. Компетентність характеризується системою інтелектуального, психологічного, мо рального і діяльного станів юриста, що відбивають рівень надбаних знань, умінь, навичок, досвіду, інформаційної насиченості інших вла стивостей, які визначають його здатність здійснювати конкретну юридичну діяльність.
Структура компетентності юриста — це її сторони (елементи):
|
Пізнавальна (інформаційна) |
наявність певних знань, умінь і навичок, необхід них для виконання професійного обов'язку', по стійне їх відновлення, удосконалення |
|
Нормативна |
обсяг повноважень (прав і обов'язків) та відпові дальності юриста як посадової особи, встановле них законом або статутом органу (організації) |
|
Функціональна |
здатність юриста виконувати професійні обов'язки відповідно до функцій і завдань органу (організа ції) на основі правового досвіду — особистого, ко лективного, територіатьного |
|
Особистіша (самооцінююча) |
усвідомлення юристом свого призначення, оцінка своїх професійних властивостей, самокритичність, здатність до самоаналізу своїх професійних якос тей з метою подолання їх негативних сторін |
Угода про продаж квартири, гаража та іншої нерухомості, прове дення експертизи документів, видача і здобуття інформації про су димість, складання протоколу допиту — це приклади спеціальної компетентності юриста-практика. Не можна ставити під загрозу інтереси клієнта некомпетентністю юриста. Якщо юристу не під силу зробити кваліфіковану допомогу клієнту, то він повинен:
Рівень компетентності юриста, тобто його відповідність займаній посаді або профілю діяльності, встановлюється при:
ІІ/кіфссія «юрист», громадянське суспільство і держша 57
') періодичному проведенні кваліфікаційної атестації юристів.
Межі компетентності можуть змінюватися, оскільки вони за-Южать від сфери діяльності юриста і конкретних завдань, що перед ммм поставлені. Для росту компетентності відповідно до займаної йрі .іди необхідна постійна самоосвіта юриста. У зв'язку з підви ті пням або переходом на суміжну роботу важлива перепідготовка | їй піаніста: вона вносить корективи в якісну складову його компе-
п IIІ ПОСТІ.
Компетентність за обсягом:
Загальна
Спеціальна
■ ні гема інтелектуального, психо-ЮГІчного, морального і діяльно-иі і ганів спеціаліста, що відбива нні, рівень набутих знань, нави-'иж досвіду, інформаційної насн-'іг і кісті та інших властивостей і 11.и шеть їх реалізувати у широкій , <І>,/>і юридичної діяльності
система інтелектуального, психо логічного, морального і діяльного станів спеціаліста, що відбивають рівень набутих знань, навичок, до свіду, інформаційної насиченості та інших властивостей і здатність їх реалізувати у вузькій сфері діяль ності
Яшмо б вузькою не була спеціалізація, юрист повинен мати від повідну загальну компетентність. Завдяки широким пізнанням | юридичній теорії і практиці спеціаліст швидко знаходить спільну ЦОву в співтоваристві юристів, ефективно співробітничає з колега ми пішої спеціалізації. Загальна компетентність юриста — показ-ііііі. ного професійної культури, основа спеціальної компетенції. Певним стимулом підвищення професійної майстерності юриста і кваліфікаційна атестація.
§ 7. Кадрова політика держави щодо діяльності юриста Кадрова політика держави щодо діяльності юриста (від фр.
■ лііге» — рамка, яке виникло від латин, чотирикутник — кадр, іл пі вносився список працівників державних установ) — система Пов'язаних між собою процесів професійно-правової орієнтації, прім позування і планування кадрових потреб, добору, підготовки, № рспідготовки, розставляння, виховання юристів-фахівців.
Кадрова політика в правовій державі є важливою умовою ефек-Гивності юридичної практики, тобто роботи судів, прокуратури, МІЛІЦІЇ, нотаріату, адвокатури і т. п., що повинна проводитися відпо-
58
Розділ II
відно до чіткого і однозначного принципу, закріпленого в ст. З Кон ституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недо торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Загальновідомо, що успіх будь-якої справи в значній мірі зале жить від людей, що її виконують, тобто від їх професійної і психоло гічної підготовки, відданості справі і розуміння своєї ролі та місця в колективних діях, рівня особистої дисциплінованості, відповідаль ності за доручену частину роботи. Формування цих якостей можли ве за умови правильної організації і здійснення добору, підготовки, розстановки і виховання кадрів — найважливіших функцій кадрових апаратів міністерств.
Щодо діяльності юриста держава повинна:
Основні напрямки кадрової політики держави щодо діяль ності юриста:
(іішфіч пі «юрист», громадянське суспільство і держава 59
ІИЛіфікації, обміну позитивним досвідом як в країні, так і за її
і. І ІМІІ
І) контроль над діяльністю кадрів, що виражається в переатес-і.н її і \ не і лновленому законом порядку через кваліфікаційні комісії прокуратури, суду, органів внутрішніх справ і т. п.;
6) правовий і соціальний захист юридичних кадрів;
/) управління процесом плинності юридичних кадрів;
Н) иильнення юридичних кадрів.
І Іравильно організована кадрова політика щодо діяльності юри-і і іп і гарантією ефективної функціонування правозастосовчих, су-іиіиіч і правоохоронних органів держави.
Політика держави повинна включати комплексний підхід ницо вирішення кадрових проблем. При комплектуванні кадрів • \ кіно враховувати:
І)п ггереси різних державних служб центрального і регіонально-ім рівнів у забезпеченні юридичними кадрами;
') індивідуальні особливості юриста, його професійну і мораль-
гпчологічну підготовку;
І) умови, в яких буде здійснюватися юридична діяльність;
І) пріоритетність завдань, що стоять перед тим або іншим пра-■ Iіонним чи правозахисним органом — прокуратурою, судом, Поліцією, службою безпеки, а також перед іншими державними, і |м,м,ідськими і приватними об'єднаннями юристів, які обслугову-і. .і і. і ромадян, охороняють і захищають їх права і свободи (нотарі-іі і пюкатура).
Курс держави на омолодження всіх службових ланок передбачає:
пі іч чповідальні пости висуваються професійно зрілі, грамотні,
Мені компетентні і віддані справі працівники — люди нової гене-
|і.інп 11,с робиться активно там, де відбувається послаблення служ
бової діяльності, причиною якої є застарілі форми і методи роботи.
1111, чісс омолодження керівних кадрів є необхідним, але він не від-
ц\ н.н гься за рахунок руйнування високопрофесійного ядра. Гра
мі досвідчені кадри не тільки «вирощуються», але і зберіга
нії і., я оскільки без спадкоємності поколінь неможливо оволодіти
професійною майстерністю.
І І.пкова організація праці і підбір кадрів у сфері юридичної пі' п інки — веління нашого часу. Держава керується формулою ^Професіонали вирішують все». Перед суспільством постає про-
60
Розділ II
блема створення і втілення моделі оптимально орієнтованого юри-ста-професіонала відповідно до його місця кваліфікації і характеру діяльності.
§ 8. Престиж юридично/професії Престиж юридичної професії (фр. рге5іі§е) — це авторитет (вплив, повага) в суспільстві судді, адвоката, прокурора, юрискон сульта, нотаріуса, слідчого та інших працівників-юристів. Престиж: юридичної професії багато в чому залежить від:
культури.
Шляхи впливу правової політики держави на зростання пре стижу юридичної професії:
Престиж юридичної професії залежить від відповідності ді яльності юриста професійним стандартам деонтологічним нор мативам його культури:
Самоконтроль обов'язковий для юристів, що працюють^як^у дер жавній системі, так і в приватній. Особливого значення він набуває
"/" *'/'*' '' «юрист», громадянське суспільство і держава (Л^
м \ мовах саморегулювання, що надасться ряду юридичних професій і і щокатам, приватним нотаріусам), які мають певну автономність || і и ржави і свободу від її тиску. Сама держава уповноважує пред-I півників цих професій бути значною силою в підтримці правових 01 нон державної влади, протистояти зловживанням службовим по миям. І Ірсстиж професії визначається не тільки внутрішньою самооці-ЦКОЮ але й оцінкою інших осіб. Всією своєю поведінкою юрист \Обов я кіішй викликати глибоку повагу до юридичної професії, під тримувати її авторитет. Він повинен брати участь в різнома нітиш видах діяльності, що мають значення для досягнення цієї
< Існовна соціальна функція професійної юридичної роботи поля-
і ,и в перекладенні загальнолюдських правових і моральних прин-
ципів і норм на «тональність» професійно-юридичного звучання,
• іч н рідне узгодження суспільних і професійних інтересів, створен-
айбільш сприятливих передумов і умов для реалізації конкрет
нії- к ірпдичних завдань. Ось чому юристи України різних професій
( і п.(ікати, судді, нотаріуси та ін.) офіційно встановили деонтологіч
ні (с і ичні) норми-вимоги до своєї професійної діяльності з метою
ідійі нення самоконтролю (наприклад, «Раритети» Союзу адвокатів,
І гичний кодекс працівника органів внутрішніх справ). Це не тіль-
И м іміцнює дисципліну і почуття обов'язку в їх рядах, але і сприяє
ПІ ігміцснню авторитету правоохоронних і судових органів, профе-
і німих груп юристів як в самій країні, так і за її межами.
Керівники всіх рангів стали спроможні об'єктивно оцінювати роль Права і місце професії юриста в правовій системі. Одним з показни ми \ ваги громадськості і держави до юридичної професії і росту її Прсі гижу є введення в нашій країні професійних свят: Дня юриста, |Д0 ічдповідно до Указу Президента від 16.09.1997 р. відзначається щорічно 8 жовтня, і Дня працівників суду, який відповідно до N і .і (V Президента від 8.12.2000 р. відзначається щорічно 15 гру нті.
§ 9. Громадські об'єднання юристів в Україні І ромадське об'єднання юристів — добровільне самокерова-ИІ формування людей, засноване з їх ініціативи, що об'єдналися на
62
Розділ II
«юрист», громадянське суспільство і держава 63
і " пін конгрес
І критських юристів
основі спільності інтересів для спільної реалізації своїх прав і сво бод, закріплених в установчих документах.
Участь юристів у професійних об'єднаннях і добродійних органі заціях, передбачених чинним законодавством України, не супере чить основним принципам їх професійної діяльності. Міра участі юриста в суспільній діяльності визначається умінням реалізувати досягнення демократії, комплекс конституційних і законних правил і процедур.
Наявність різного роду громадських об'єднань, що створюються й існують на добровільних засадах, є бар'єром проти тотальної за лежності всіх і кожного від держави. Громадянське суспільство, створюючи недержавні об'єднання (молодіжні, жіночі організації, організації ветеранів, професійні спілки, творчі спілки письменників, журналістів, театральних діячів і ін.), перешкоджає правлячій еліті узурпувати владу або використовувати її проти свого народу.
Участь працівників юридичної сфери в професійних об'єднаннях дозволяє їм тісно співробітничати з урядовими структурами і тим самим сприяти ефективності функціонування всього суспільства. Діяльність таких громадських організацій автономна. Проте прави ла їх роботи визначаються через законодавство. Порядок їх утво рення і діяльності регулює Закон України «Про об'єднання грома дян».
Громадські об 'єднання юристів України:
|
Спілка юристів України |
1991 р., створена на установчому з'їзді у Ки єві за ініціативою працівників Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Міністерс тва внутрішніх справ. Служби безпеки Ук раїни |
|
Асоціація українських правників |
1991 р., альтернативна самоврядна органі зація, яка об'єднала на добровільних засадах частину юристів, що не увійшли до складу Союзу юристів України |
|
Спілка адвокатів України |
1990 р., створена за ініціативою адвокатів України, має територіальні відділення у всіх областях України / |
|
Українська правнича фундація |
1992 р., створена у формі добродійного фон ду за ініціативою міжнародного фонду Дж. Сороса |
1992 р., створений як союз об'єднань юрис тів, що діють як в Україні, так і за її межа ми
і рпіпська нотаріальна
її (УШІ)
1993 р., створена на професійній основі на
конференції нотаріусів України
л. мін.ним правників і ранні
2002 р., створена за ініціативою невеликої групи українських юристів-практиків, поєд нує представників усіх напрямків юридич ної професії
■ раїїіська її' пін.пня патентних Іііішрсіїих (ВАПП)
2005 р., створена на професійній основі за ініціативою патентних повірених
шинка асоціація
прокурорі»
2005 р., створена на професійній основі
і і іа громадська організація юристів складається з однодумців,
ікну організаційну структуру, цілі і завдання діяльності, викла-
і мі п н статуті.
І» >| н к ги не можуть здійснювати дії, що спрямовані на обмеження
Іірпф сінних праві підрив авторитету інших юристів. Вони зобов'язані
,ю і сумлінно виконувати рішення керівних об'єднань, прийнятих
і ,і\ їхньої статутної компетенції, всіляко сприяти підвищенню
р. і 'п і авторитету своїх організацій як складової громадянського су-
■< і па.
Ці п і швдання деяких з вказаних об'єднань юристів: < мілка юристів України (1991).
Мета — сприяти юристам України в задоволенні і захисті своїх
Професійних та соціальних інтересів, розвитку їх громадської актив-
і участі в розробці і реалізації державної правової політики.
\авдання: 1) сприяти створенню належної правової основи для
н і іншої професійної і громадської діяльності своїх членів, їх соці-
н захищеності; 2) налагоджувати сгавробітництво між юристами,
іймаються різними видами правової діяльності; 3) підвищувати
'Ііісппми-засновниками цієї організації були національні об'єднання українсь-
і ті пі Австралії, Аргентини, Канади, Франції, Великобританії, Польщі,
і НІЛ її України. На II Світовому конгресі українських юристів (1994 р.) затвер-
чатут цієї організації в новій редакції. Після введення індивідуального
і іш як основи діяльності цієї організації на V зборах (2000 р.) Конгрес укра-> юристів реорганізувався із союзу об'єднань у міжнародне суспільне об'єд-
64
Розділ П
престиж юридичної професії і авторитету юристів, виховувати їх у дусі неухильного дотримання законів і норм професійної етики; 4) сприя ти зміцненню зв'язків між юридичною наукою, освітою і практикою, розширенню демократії і гласності у правотворчості; 5) брати участь в організації юридичної освіти та перепідготовці юридичних кадрів; 6) проводити пропаганду та роз'яснення чинного законодав ства; 7) розвивати співробітництво юристів України з національними і міжнародними юридичними громадськими організаціями; 8) вивча ти досвід зарубіжних країн в галузі права, пропагувати за кордоном законодавство України, досягнення вітчизняної юридичної науки.
Асоціація правників України (2002).
Мета — сприяння втіленню в життя принципу верховенства пра ва, розбудові правової держави в Україні.
Завдання: 1) розвиток юридичної професії; 2) захист професій них інтересів юристів; 3) створення умов для вільного спілкування юристів різних фахів.
Асоціація (АГТУ) є професійним об'єднанням юристів України, що динамічно розвивається. Секції АПУ: держані службовці; корпо ративні юристи (юрисконсульти); науковці та освітяни; нотаріуси; працівники прокурорських та слідчих органів, органів МВС та СБУ; приватні практики (адвокати та юристи); судді. У 2006 р. АПУ оде ржала членство в Міжнародній асоціації юристів (Іпіегпагіопаї Ваг Аззосісіаиоп — ІВА)6 у рамках чергового з'їзду 1ВА в Лондоні.
Асоціація українських правників (1991).
Мета — сприяти побудові в Україні суверенної правової держа ви.
Завдання: 1) відродження української школи права; 2) експерти за чинного законодавства; 3) розповсюдження правових знань серед населення; 4) підвищення правової культури парламентаріїв; 5) за хист особистих і професійних інтересів юристів; 6) встановлення і розвиток міжнародних контактів та ш.
Спілка адвокатів України (1990).
Мета — об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократич ної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної
6 ІВА вважається однією з найбільших і впливових міжнародних юридичних організацій, вона об'єднує близько 30 тис. юридичних асоціацій усього світу. Ос новна мета ІВА — обмін інформацією між юридичними асоціаціями, сприяння за безпеченню незалежності юридичної професії і захист прав і інтересів адвокатів в усьому світі.
///><></>есія «юрист», громадянське суспільство і держава 65
і ромадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізи чним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокату ри в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської Практики, а також набуттю адвокатурою повної самостійності й са-МОврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбо-і.і про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиб лення міжнародних зв'язків та інше.
Завдання: 1) сприяти розвитку демократичних основ діяльності ідвокатури, удосконаленню його культури, підвищенню престижу адвокатської професії; 2) вносити пропозиції, що випливають з цілей ціяльності Спілки, в органи влади і управління; 3) забезпечувати за-И( і сої пальних і професійних прав і законних інтересів членів Спілки: І) іампцати інтереси членів Спілки в державних органах, громадсь-
11 их організаціях, зокрема в кваліфікащйно-дисциплінарних ко-
іісіяч адвокатури; 5) вивчати і узагальнювати адвокатську практи-м <>) пропагувати неухильне дотримання норм адвокатської етики; *) ро чч тати міжнародні зв'язки, обмін професійним досвідом; спів-Працювати з різними міжнародними організаціями, всебічно сприяти
Ь сментації міжнародних норм і стандартів адвокатської діяль-
11
Українська нотаріальна палата (1993). Мета — об'єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для (вдоволення та захисту їх законних соціальних та інших спільних їм гсресів, сприяння підвищенню їх професійного рівня та вдоскона-існню правової допомоги, що надається органами нотаріату грома-Іянам, підприємствам і організаціям.
Завдання: 1) підвищувати роль нотаріату в умовах формування і» Україні ринкових відносин; 2) підносити престиж професії нотаріу-
7 У 1992 р. Спілка адвокатів ініціювала підготовку і прийняття Закону «Про ад-Іокатуру», з 1996 р. видає журнал «Адвокат».
* У 1998 році Українська нотаріальна палата прийнята спостерігачем до світової "їй внізації нотаріусів — Міжнародного Союзу (Латинського) Нотаріату, який об'-■ |нує нотаріати 75 країн. Нині УНП об'єднує близько чотирьох тисяч нотаріусів. У исіх областях України створені регіональні відділення. В окремих регіонах нота ріуси об'єдналися в асоціації, гільдії, які є колективними членами палати. З січня Ц)00 року регулярно щомісяця виходить у світ науково-практичний журнал Укра-■СЬКОЇ нотаріальної палати «Нотаріат для Вас». У грудні 2000року Українська шпаріальна палата вступила на правах колективного члена до Спілки юристів \ країни.
66
Розділ II
са; 3) створювати умови для активної діяльності членів УНП на основі єдності їх професійних інтересів8. Українська правнича фундація (1992).
Мета — допомога і сприяння побудові в Україні правової дер жави, реформуванню правової системи і затвердженню принципу верховенства права, створенню сучасної системи законодавства, відродженню української школи права, підняттю престижу професії юриста, розвитку наукової і освітньої діяльності у галузі права.
Завдання: 1) сприяти законодавчому процесу, надавати допомогу в здійсненні кодифікаційної роботи; 2) сприяти проведенню реформи в системі юридичної освіти, утворенню Українського центру право вих студій; 3) сприяти поширенню юридичних знань серед населен ня, підняттю правової інформованості суспільства і юридичної свідо мості громадян; 4) заснувати національне видавництво юридичної літератури і публічну правову бібліотеку; 5) створити Центр пран людини; 6) сприяти проведенню судової реформи в Україні; 7) вста новити міжнародні контакти, проводити міжнародні симпозіуми і на укові конференції з проблем права; 8) сприяти відкриттю Центру інформації і документації Ради Європи в Україні та ін.9
Українська асоціація прокурорів (2005).
Мета — захист законних прав та інтересів своїх членів; підтримка позитивного іміджу прокуратури і прокурорів; сприяння здійсненню завдань прокуратури, як органу, діяльність якого спрямована на все світнє утвердження верховенства права, зміцнення правопорядку.
Завдання: 1) представництво інтересів членів Асоціації в держа вних органах та судах, і громадських організаціях; 2) сприяння на лагодженню зв'язків між прокурорами, органами прокуратури і про курорськими асоціаціями в усьому світі з метою обміну досвідом у відстоюванні інтересів людини та держави; 3) забезпечення підви» щення рівня незалежності прокурорів, їх захист від будь-якого впли ву, включаючи політичний.
9 На базі Української правничої фундації засновано: Український центр іі/>и,і людини, Український центр правових студій, видавництво (виходить часопис «Українське право», бюлетень «Правничі вісті»), Студентська правова асоціації та ін. Завдяки ініціативі фундації вперше в Україні відкрита у Києві публічна юри дична бібліотека та її філія у Харкові (проіснувала 5 років), створено центр інфві мації документації Ради Європи, що працює як партнер Секретаріату Ради Європи (сюди надходять документи з фондів Ради Європи, у тому числі рішення Європії ського суду з прав людини).
і «юрист», громадянське суспільство і держава 67
Усеукраїнська асоціація представників у справах інтелек ти мої класності (патентних повірених) (2005). Мі пш сприяння розвитку патентної системи та правової охо-ш об'ї ктів інтелектуальної власності в Україні згідно з чинним
і іпк гном; розширення міжнародних зв'язків у галузі правової
і|»'і іелектуальної власності; задоволення та захист соціаль
ні >мічних та професійних інтересів своїх членів.
Шдшіня: 1) створити умови для професійного спілкування, об-
і \ ін. ііідом і активної діяльності своїх членів; 2) сприяти розвитку
Країні інституту патентних повірених; 3) допомагати зростанню
ф і міною рівня патентних повірених; 4) налагоджувати організа-
і Інформаційного забезпечення своїх членів у галузі правової охо-
пі Інтелектуальної власності; 5) розвивати міжнародне співробіт-
іпчі 1.1 обмін науковою та практичною інформацією з проблем
інтелектуальної власності та ін.10
< ні киши конгрес українських юристів (1992).
Мі пін — встановлення постійних контактів на міжнародному
ні між правовими організаціями України і правовими спілками,
і .і іьними об'єднаннями і громадянами інших країн. Конгрес
ІИІ нині сприяти залученню українських юристів до участі
| мі "і1'1 пічних перетвореннях і побудові правової держави, вирі-
міжнародних і національних проблем правового та гуманітар-
• щрактеру.
форми діяльності: 1) проведення міжнародних юридичних кон-| || конференцій, симпозіумів, семінарів; 2) розробка правових
■ і р.ім і окремих законопроектів; наукові дослідження з питань
їм.і і ) видавнича, комерційна і науково-пропагандистська діяль-
и. І) участь у підготовці і перепідготовці фахівців-правознавців;
іііміп делегаціями юристів; організаційна і технічна підтримка
іині.мміих правових об'єднань11.
' 11 її. і повірені — професійні представники інтересів бізнесу, винахідників,
іиііінх творчих людей у справах з питань інтелектуальної власності. Пев-
■ Мірою під них залежить те, наскільки галузеве законодавство та практика його
пня відповідають сучасним умовам і потребам власників інтелектуальних
' І рес не є політичною організацією. У своїй діяльності він керується нор-
пііродного права, законодавством держав, на території яких діє, своїм
Розділ III ОСНОВНІ ВИДИ ПРОФЕСІЇ «ЮРИСТ»
Види юридичних професій: суддя; адвокат; прокурор, нотаріус, юрист—державний діяч, юрист—працівник органів державної влади і місцевого самоврядування, юрист банківської діяльності, військо вий юрист, юрист—працівник органів внутрішніх справ, юрист—пр;і цівник служби безпеки, юрист—податківець, юрист-працівник мит них органів, юрисконсульт організації, практикуючий юрист фірми, юрист—викладач, юрист—науковий працівник, юрист—журналіст та ін. Розглянемо основні з них.
§ 1. Суддя
Суддя {лат. ]иаех) — посадова особа відповідного суду, яка у встановленому законом порядку призначена (чи обрана) для здійснення правосуддя і виконання суддівських обов'язків на про фесійній основі. Суддя є носієм судової влади. Правосуддя є фор мою захисту права судовою владою, що виражається в розгляді і вирішенні цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також економічних (господарських) спорів в цілях охорони прав і закон них інтересів громадян, організацій, суспільства і держави. Рішення суду є актом правосуддя із захисту порушеного або оспорюваного права.
Усі судді володіють єдиним статусом і різняться лише компетсн цією. Принципи статусу суддів — незалежність, підпорядкування Конституції й іншим законам держави, незмінюваність, недоторкан« ність, правова захищеність.
Корпус суддів в Україні — значний: судді місцевих загальних і спеціалізованих (господарських і адміністративних) судів; судді апеляційних судів — загальних і спеціалізованих (адміністратив них, господарських); судді вищих спеціалізованих судів (Вищого господарського і Вищого адміністративного); судді Верховного Суду України, який є найвищим судовим органом у системі судів загаль ної юрисдикції, а також судді Конституційного Суду України. Осно вне навантаження судової діяльності припадає на місцеві суди, які діють у межах району, міста (окрім міст районного підпорядкуван ня), району в містах, декількох районів або району і міста одноча-
69
пічні і;ш)ц професії «юрист»
мі і.крайонні), а також військові суди гарнізонів1. Місцевий суд їм першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним кім до його підсудності. У назві місцевого суду використову-м.і та населеного пункту, в якому він знаходиться.
< уддя місцевого загального суду — посадова особа, що здій-
иравосуддя в процесуальному порядку у сфері цивільних,
' "і раї піших та кримінальних правовідносин, а також правовід-
Н Ю виникають у зв'язку з адміністративними правопорушен-
Повноваження судді місцевого загального суду: 1) вершити
уддя у встановленому законом порядку; 2) виконувати проце-
і її.ін дії і організаційні заходи з метою забезпечення розгляду
п (кримінальної, цивільної та ін.); 3) здійснювати контроль від-
іі. щ і 11 іо до закону за вчасним зверненням до виконання судових рі-
прийнятих під його головуванням; 4) виконувати інші передба-
іічіі :.іконом повноваження.
< уддя господарського (арбітражного) суду — посадова осо-
і ідійснює правосуддя у сфері господарських (інакше: економі-
|НИ майї ювих) спорів, що вихідять із господарських правовідносин,
»к спорів у сфері управління між організаціями і громадянами-
риємцями.
Повноваження судді господарського суду: 1) розглядати справи,
пшикають з господарських правовідносин, а також інші справи,
|і ми і сім процесуальним законом до їх підсудності, тобто здійсню-і. н п функції захисту прав і інтересів учасників господарських пра-
носин, що охороняються законом; 2) виносити державно-влад-
ИІ рішення у справі, яка розглядається в господарському суді, тобто
чи. і по вати функцію сприяння зміцненню законності у сфері гос-
ІИі і ірських відносин; 3) вносити пропозиції, направлені навдоско-
ія правового регулювання господарської діяльності. Суддя
■ іарського суду сполучає в своїй діяльності особливості робо-
■ її загального суду і специфіку юридичної служби. Вимоги,
|)і і я вляються до працівників кожної з цих сфер, поширюються
і по господарського суду.
і і щ.кіеть суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голо
си Ці і'+іпшої судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного
і рііїми чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуван
ні-у роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті
н.і утримання судів.
70
Розділ III
Суддя адміністративного суду — посадова особа, що здійснює правосуддя в особливому процесуальному порядку в сфері адміні стративних спорів, похідних з адміністративно-правових відносим, а також спорів в галузі управління між громадянином чи організаці єю, з одного боку, і державним органом, з іншою. Суддя адмініст ративного суду сполучає в своїй діяльності як особливості роботи судді суду загальної юрисдикції, так і специфіку управлінської ді яльності.
Повноваження судді адміністративного суду: 1) розглядати скарги на дії органів державного управління (вести справи адмініс тративної юрисдикції), тобто здійснювати функцію захисту праи і інтересів учасників адміністративно-правових відносин, що охоро няються законом; 2) виносити державно-владні рішення у справі, яка розглядається в адміністративному суді по скарзі громадян або організацій на незаконні дії посадових осіб, тобто здійснювати фун кцію сприяння зміцненню правопорядку у сфері управлінської діяль ності; 3) вносити пропозиції, направлені на вдосконалення діяльності управлінського апарату. Суддя адміністративного суду виступає не як супротивник інститутів влади, а як співучасник і помічник, покли каний виправляти помилки в діяльності носіїв влади і тим сприяти удосконаленню і зміцненню самої влади2.
Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше Перше призначення на посаду судді терміном на 5 років здійсню ється Президентом України. Всі інші судді, окрім суддів Консти туційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції України). На цій посаді особа може знаходитися до досягнення 65 років.
Судді військових судів обираються Верховною Радою України терміном на 10 років.
Претендент на посаду судді повинен одержати рекомен дації кваліфікаційної комісії суддів. Необхідною умовою такої ре комендації є складання кваліфікаційного іспиту. Ця умова не по ширюється на осіб, що мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує 11 років. Кваліфікаційний іспит
2 Судді спеціалізованих (господарських, адміністративних) судів відправляю! і. правосуддя у складі колегій суддів (ст. 127 Конституції України).
к)ц професії «юрист» 71
І) підготовці письмового реферату; 2) постановці канди-н < \ іи питань в усній формі з цивільного, кримінального, про-і и.мою та інших галузей права; 3) складанні проектів процесу-
юкументів; 4) проведенні з ним співбесіди, що особа, яка претендує на посаду судді, не склала кваліфіка-и-о іспиту, повторне його складання допускається не раніше ніж рік Результати складеного кваліфікаційного іспиту дійсні Ипро юнж трьох років.
Посаду судді місцевого суду загальної юрисдикції може зайня-иі (по рекомендації кваліфікаційної комісії суддів) громадянин її і м і, який: Юсяг 25 років;
має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не ме-років;
проживає в Україні не менше 10 років; володіє державною мовою. Посаду судді військового суду може зайняти громадянин Украї ни Ц III!
юсяг 25 років;
має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не ме-років;
проживає в Україні не менше 10 років; володіє державною мовою, знаходиться на військовій службі; мас військове звання офіцера. Посаду судді апеляційного суду може зайняти громадянин Укра-
і НІГ
досяг 30-річного віку; має вищу юридичну освіту;
мас стаж роботи в галузі права не менше 5 років, із них не Мій ніс і років на посаді судді.
к)ею Верховного Суду України може бути громадянин Укра-і ніі:
юсяг 35 років; має вищу юридичну освіту;
мас стаж роботи з юридичної спеціальності не менше 10 ро-ікрсма не менше 5 років на посаді судді.
72
Розділ Пі
Суддею Конституційного Суду України може бути призначе ний громадянин України, який:
досяг 40 років;
має вищу юридичну освіту;
має стаж роботи за фахом не менше 10 років;
проживає в Україні протягом останніх 20 років;
володіє державною мовою.
Суддя Конституційного Суду призначається (по б суддів Пре їй дентом, Верховною Радою і з 'їздом суддів) на 9 років без права бути призначеним на повторний термін3.
Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена в діє здатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Суддя не може належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представниці, кий мандат, займати будь-які інші оплачувані посади, виконувані іншу оплачувану роботу, окрім наукової, викладацької і творчої.
Встановлення недоторканності суддів Конституційного Суду України і суддів судів загальної юрисдикції (суддя не може бути затриманий чи арештований до винесення обвинувального виснон ку судом без згоди на те Верховної Ради України) обумовлено не обхідністю правового забезпечення їх безперешкодної діяльності,
§ 2. Прокурор
Прокурор (від лат. ргосигаге — піклуватися) — збірне поняття, яким позначаються посадові особи системи прокуратури країни, що здійснюють професійну правоохоронну, наглядову діяльність в мс« жах повноважень, встановлених національним законодавством.
Основне призначення прокурора — вживання заходів по усунен ню порушень закону; відновленню порушенихтірав і залученні* у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які вчи нили правопорушення.
Термін «прокурор» використовується як назва посади керівної* складу органів прокуратури, а також для визнання процесуальноп
3 Особливість діяльності судді Конституційного Суду визначається тим, що її є не тільки судом, але й конституційним органом держави. Його основне соціал не призначення — забезпечити захист і верховенство Конституції України, бути гарантом, здійснювати правовий суд над визначеними нормативними юридичним актами.
ндн професії «юрист» 73
\ прокурорського працівника, що бере участь у розгляді су-і |іимінальних, цивільних і господарських справ. //.', цдоаі особи прокуратури в Україні:
ріп.пий прокурор України, заступники Генерального проку-і країни; Прокурор Автономної Республіки Крим, заступники рора Автономної Республіки Крим; прокурори областей, за мий і прокурорів областей; військові прокурори регіонів і Міні-і на внутрішніх справ (на правах обласних) і їх заступники; п.пики відділів і управлінь та їх заступники, прокурори цих
нм і управлінь; міські, районні, міжрайонні прокурори, їх за-
йми помічники; відповідні працівники спеціалізованих про-
I |ші\'|> 11рокурорами вважаються помічники прокурора з особли-
н ір\ чень, прокурори-криміналісти.
І Ірі ікуратуру України очолює Генеральний прокурор, який призна-
і на посаду терміном на п'ять років з відома Верховної Ради
іон гься з посади Президентом України. Генеральний прокурор
є ніж один раз на рік інформує Верховну Раду про стан за-
п м в Україні. Верховна Рада може виразити недовір'я Гене-
і риаюму прокурору, що тягне його відставку з посади. Заступник
і і п.ного прокурора одночасно є начальником управління на-
іа спеціальними підрозділами й іншими органами, які ведуть
11.1 >\ з організованою злочинністю і корупцією.
Ні і посади в системі органів прокуратури є такими, що призна-
і.і і відповідно до принципу централізації. 11ч посаду прокурора призначається громадянин України, який: иає вищу юридичну освіту;
КС молодше 30 років (прокуратури АР Крим, обласні, міст ■ і і (евастополя) і 25 років (районні і міські прокуратури); має стаж роботи в органах прокуратури або перебував на су пі ісадах не менше 3 років (районні і міські прокуратури) і не ■ ніш / років (прокуратури АР Крим, обласні, міст Києва і Севас-иі) ()соби, що не мають практичного досвіду роботи за фахом, і мі пройти стажування в органах прокуратури не менше одно-
Має необхідні ділові і моральні якості. ІІч посаду військового прокурора призначається громадянин пі. який: > офіцером, що проходить військову службу або знаходиться
■ н і
74
Розділ III
— має вищу юридичну освіту.
Не можуть бути прийняті на ці посади особи, які були судимі ча вчинення злочину, окрім реабілітованих.
У законодавстві практично всіх європейських держав, а також у багатьох країнах інших континентів світу закріплені і реалізуються на практиці принципи об'єктивності, безсторонності і незалежності прокурора. Прокуратура незалежна від будь-якої зовнішньої влади, зокрема від політичної. На прокурорських працівників України по ширюються вимоги заборонного характеру: не належати до полі тичних партій і рухів; не входити до складу комісій, комітетів і інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими орга нами; не займатися підприємницькою діяльністю. Забороняється сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприєм ствах, в установах або організаціях, за винятком наукової і педагогі чної діяльності.
Обсяг повноважень прокуратури в різних країнах істотно відрі зняється. Разом з тим є так звані ключові і неподільні функції, які прокурор здійснює практично повсюдно або одноосібно, або у вза ємодії з іншими органами. Це насамперед — ухвалення рішення про кримінальне переслідування; підтримка звинувачення в суді; подання протестів на судові рішення. Функція кримінального пе реслідування дає право і одночасно зобов'язує прокурора почати кримінальне розслідування, здійснювати його, ухвалити рішення про його закінчення. В Україні з липня 2001 р. органи прокуратури позбавлені права санкціонувати обшук, арештує право передано судам, тобто функція кримінального переслідування українському прокурору нині не властива. Йому належать функції нагляду за додержанням законів, підтримка обвинувачення в суді, представ ництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визна чених законом, та ін. Можна сказати, що працівники прокуратури України виконують переважно наглядові функції. (Див.: Прокурор ська практика.)
§ 3. Адвокат
Адвокат (від лат. асіуосаґаз — покликаний) — юрист, що надає професійну правову допомогу громадянам і організаціям усіма спо собами (консультаціями, судовим захистом, представництвом), пе редбаченими законодавством відповідної держави.
і ні ііікЬі професії «юрист» 75
І '« пікше призначення адвоката — виконання обов'язків при
і і пенні дізнання, попереднього слідства, захисті підсудного
и проведенні юридичних консультацій і складанні документів
того характеру, правовому забезпеченні підприємницької і зо-
.оекономічної діяльності громадян і юридичних осіб. Ст. 59
і ні у ції України проголосила основні функції адвоката: забез-
ипя права на захист від звинувачення і надання правової допо-
• і при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
І Ірофесія адвоката автономна. Адвокат — не чиновник, а люди-
і ііьної професії». Якщо судді і прокурори спираються на вла-
вдвокат — сам на себе, свою совість, свій талант і, безумов-
' і ілкон, на доскональне знання його тонкощів. Адвокат має
ілііматися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити
ідвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в ко-
ІЄііі адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.
\ июкатська робота завжди «балансує» на переломі людських
"і ем, пристрастей і конфліктів. Адвокат (в ідеалі) — це безко-
і"і. швий захисник справедливості. За будь-яких обставин він не
ні і ні і захищати порушення права. Головне зобов'язання і етич
ніш обов 'язок адвоката — захист особи, а не допущеного нею без-
'■іі. чшя. Адвокат як захисник не має права визнати в суді винність
того в тому випадку, якщо він особисто одержав від нього
пізнання. Він не має права використовувати свої повноваження
п і шкоду особі, на користь якої прийняв доручення, або відмовити-і прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого,
ні п УДПОГО.
\і>ішкатом може бути громадянин України, який: має вищу юридичну освіту; мас: стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не
не двох років;
склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право і німі і ися адвокатською діяльністю і має реєстраційне свідоцтво; прийняв присягу адвоката України. А токати письмово повідомляють у місцеві органи влади про Втримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльніс-
• Дня ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, рджені ордером відповідної юридичної консультації. Адвокат,
76
Розділ III
що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває по вноважень після подання в суд доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва про право займатися адвокатською діяльній тю.
Згідно із Законом України «Про адвокатуру» адвокат не має прана прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках:
Будь-яке втручання в діяльність адвоката заборонено законом. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокуро ром, а також винесено окреме визначення щодо правової позиції адвоката в справі. Діяльність адвоката може бути припинена рішен ням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Виключається робота адвоката за сумісництвом у суді, прокура
турі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ і служби без
пеки, державному управлінні. \
Адвокатом не може бути особа, що має судимість.
Адвокат може мати помічника або декілька помічників із числа осіб, котрі мають вищу освіту. Умови роботи визначаються контра ктом між адвокатом (адвокатським об'єднанням) і помічником ад воката з дотриманням законодавства про працю. Помічник адвоката може виконувати доручення в справах, що знаходяться у прова дженні адвоката, окрім тих, що належать до процесуальних повно важень останнього.
Іноземні адвокати і адвокатські компанії можуть представляти в суді чи в іншому органі України інтереси іноземних інвесторів.
. § 4. Нотаріус
Нотаріус (від лат. поїагіиз — писар, секретар) — посадова осо ба, що на професійній основі здійснює нотаріальні дії в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні
.//<>// професії «юрист» 77
11) ч 11 зай мається приватною нотаріальною практикою (при-
юіаріус).
ні- призначення нотаріуса — складання і оформлення но-І і іміих актів та інших документів, передбачених законодавст-I м іім громадяни або організації хочуть надати достовірний
р На відміну від багатьох інших юристів нотаріус спеціалі-
> у сфері певних галузей права—цивільного права і про-
х частини, яка торкається, перш за все, формальної сторо-
Юри; них актів, здійснення особами прав і обов'язків. При
ім\ нотаріус зобов'язаний здійснювати лише санкціоновані дер-рОЮ нотаріальні дії у визначеному законом процесуальному по їм і к і гриманням загальних норм права (наприклад засвідчува-
юри обміну, дарування, довіреності таін.).
щОіноваження нотаріуса: 1) складання проектів угод і заяв; ІИГОТовлення копій документів і виписок з них; 3) роз'яснення ні.ми. провадження нотаріальних дій; 4) консультування з питань ЦОЮго характеру. Частина з цих дій зближує роботу нотаріуса цім.ппо адвоката, але діяльність кожного з них має свою специ-I (.і ознакою законної сили нотаріальних дій робота нотаріуса
■ І ■ і судді, проте на відміну від суду юрисдикція нотаріуса
■ ні. речною: вона не підлягає ні касації, ні апеляції.
Здійснення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю
ми на меті одержання прибутку. Нотаріус, з одного боку, особа їм. 'і професії, а з іншою, він, як і адвокат, діє від імені держави, і|шпішою особою4.
і тішення нотаріальних дій в Україні покладається як на дер ні ті \ нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних кон-І'іп так і на приватних нотаріусів, які займаються приватною іі|и.ііі,ною діяльністю. Державні нотаріальні контори відкрива-I ч і ліквідуються Міністерством юстиції України. Воно ж визна-
м її.кість приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів.
Тонус дні моделі нотаріату: 1) латинського типу (Бельгія, Іспанія, Нідерланди, і-ч'іііи.і, Україна, Франція, Швейцарія, Японія та ін.) — нотаріус є посадовою
■ що наділена державною владою, здійснює діяльність публічно, офіційно.
ні мін не знаходиться на державній службі, діє вільно, за власним розсудом, але
ікону; 2) англо-американського типу (Англія, СІЛА, колишні колонії
ні...і,Іспанії) — нотаріус надає послуги головним чином через представництво
І і V суді, а також шляхом посвідчення документів і підписів; серед доказів
і.н іп ревагу не письмовим документам, а свідченням свідків.
78
Розділ III
Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, ма« ють однакову юридичну силу.
Нотаріуси України посідають відповідні посади в результаті при значення управліннями юстиції Ради міністрів Автономної Республі ки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій
Нотаріусом може бути громадянин України, який:
має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут);
пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною но таріальною практикою;
склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (видається Міністерством юстиції України на основі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату) і реєст раційне свідоцтво;
прийняв присягу.
Стажистом нотаріуса може бути громадянин України, який має:
вищу юридичну освіту;.
відповідні ділові і моральні якості.
Стажист нотаріуса виконує додаткову і технічнуррботу, окрім тієї, виконання якої входить у виняткову компетенцію нотаріуса. Він має право давати консультації, готувати проекти нотаріальних доку ментів, вести реєстри, посилати запити і виконувати інші підготовчі роботи. За дорученням нотаріуса він може виїжджати в будь-який населений пункт округу, де працює нотаріус5, і готувати документи для здійснення нотаріальної дії. Підписувати ці документи повинен тільки нотаріус. Стажист нотаріуса працює під керівництвом нота ріуса, тобто він не має права підписувати за нотаріуса нотаріальні документи і ставити його печатку.
Нотаріус та його стажист не можуть бути в штаті інших держа вних, приватних і громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької і наукової, у вільний від роботи час. Для виконан ня побічної оплачуваної роботи нотаріус повинен отримати дозвіл від управління юстиції.
5 Нотаріальний округ (територія діяльності) приватного нотаріуса вказуі п.с н в реєстраційному посвідченні.
к)и професії «юрист» 79
і Ішлріусу та його стажисту заборонено бути посередниками
їм.ніш позики і складанні угод щодо земельних ділянок. Нота-
ш повинен пропонувати свої послуги як посередник при скла-
і уі і іди між своїми клієнтами або радити свої варіанти одній зі
н Піп не може включати в свої нотаріальні акти ніяких умов,
і іти. па меті задоволення його власних інтересів.
і її.іаріусом та його стажистом не може бути особа, яка мала су-
11. І Іогаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодер-і і м 111 міжнародні спілки та асоціації.
§ 5. Юрисконсульт
И >|>псісонсульт (від лат. ^гіз-сопзиіґиз — правознавець) —
іі|іі шик правової служби державного органу, комерційної і неко-
• і'ііпіпої організації, що забезпечує правовими послугами їх по-іп Іилежно від обсягу, характеру і складнощів правової роботи
| її■ рствах, підприємствах створюються юридичні управління
і сектор, бюро, група і т. п.) або вводиться посада юрискон-
н її відповідної категорії (юридична служба).
I >. повне призначення юрисконсульта полягає в забезпеченні
ічіми послугами потреб міністерства, іншого центрального
Іірі ту виконавчої влади, державного підприємства, установи, ко-
II і мийної або некомерційної організації. Робота юрисконсульта
щ.і бути спрямована на правильне застосування, неухильне
ІОіримання актів законодавства, інших нормативних документів
ерством, підприємством, а також їх керівниками під час вико-
п ти і покладених на них завдань і функціональних обов'язків.
і її повні посади юридичної служби міністерства (підприємст-
керівник, його заступник, головний юрисконсульт.
II її посаду керівника юридичної служби міністерства (підпри-
| <<• пша), його заступника, головного юрисконсульта признача-
. ч громадяни України: і вищою юридичною освітою; с і ажем роботи за фахом не менше трьох років; і мі ажем необхідних знань і навичок у справі правового забез-і • їм державних або комерційних організацій та наданні інших юпомоги.
80
Розділ II
/// види професії «юрист»
81
Керівник юридичної служби міністерства призначається на поса ду за погодженням з міністром юстиції.
На посаду провідного юрисконсульта і відповідних катего рій юрисконсультів, що входять до складу юридичної служби, призначаються громадяни України, які:
мають вищу юридичну освіту;
навчаються на останніх курсах вищих юридичних навчальних закладів6.
У своїй діяльності юрисконсульт стикається з широким колом питань — цивільне і трудове право, господарський (арбітражний) і цивільний процес, фінансове право, земельне право та ін. На під приємстві юрисконсульт забезпечує правильне виконання законо давчих актів, інших нормативних актів і документів, представляє керівництву пропозиції з вирішення правових питань виробничої, економічної і соціальної діяльності підприємства. У міністерствах і органах місцевого самоврядування юрисконсульт використовує, як правило, адміністративне право, бере участь у забезпеченні реалі зації державної правової політики у відповідній галузі, захищає за конні інтереси міністерства і органу самоврядування. Крім того, в процесі роботи юрисконсульт повинен спиратися на знання основ економіки, організації праці, виробництва і управління, правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії і протипожеж ного захисту.
Юрист на підприємстві і в будь-якій господарській структурі -це представник закону і держави. Він служить закону, забезпечує виконання державних розпоряджень, правовими засобами захищас інтереси підприємства і членів трудового колективу. За допомогою правових засобів і юридичної служби держава може управляти про цесом єдності і узгодження державних і корпоративних інтересів, здійснювати захист національних, суспільних і особистих інтересів у всіх сферах діяльності.
6 Особи, які навчаються у вищих юридичних закладах або не мають досш;і\ роботи, після прийняття їх на роботу до юридичної служби міністерства (підири ємства) повинні пройти стажування в управлінні юстиції в області, мм. Києві їм Севастополі. Див.: Загальне положення про юридичну службу міністерств іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприєм ства, установи, організації (затверджено постановою Кабінету Міністрів Укриши від 27.08.1995 р.).
§ 6. Працівник органів реєстрації актів громадянського стану
Мрщпвник органів реєстрації (запису) актів громадянсько-і пну (загс) — посадова особа, що здійснює у встановленому ним порядку реєстрацію актів громадянського стану, тобто ос-
м. .ні її і ч модні В ЖИТТІ ЛЮДИНИ.
Основне призначення працівника органів реєстрації (запису) Ін громадянського стану (загс) — засвідчувати від імені дер ії факти народження, смерті, одруження, розлучення, встанов-і ним і іатьківства, зміни прізвища, імені, по батькові — тобто актів її пінського стану. Ці акти є юридичними актами, з якими закон ііипикнєння, зміну або припинення відповідних прав і обов'я-
Рсєстрацію актів громадянського стану (відповідно до Закону
і піп «Про органи реєстрації актів громадянського стану») здій-
• ті иоть працівники відділів реєстрації актів громадянського стану
івиого управління юстиції Міністерства юстиції України в АР
I |цім, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних
\ містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції; пра-
ііп пики виконавчих органів сільських, селищних, міських (окрім
ІІС'і загального значення) рад; також за кордоном консульські уста нови і дипломатичні представництва країни.
Працівником відділу реєстрації актів громадянського стану — і притиком і спеціалістом — призначається громадянин України,
НІШ
має вищу юридичну освіту;
рекомендований кваліфікаційною комісією для роботи у від-ігм\ реєстрації актів громадянського стану.
()бмеження працівників (керівників і спеціалістів) органів ре-
II трації актів громадянського стану, що встановлені законом і по
тренують неухильного дотримання:
І) не реєструвати акти відносно себе, іншого з подружжя, своїх її гей і родичів;
') і іе перебувати в штаті інших підприємств будь-якої форми вла-. ності і об'єднань громадян;
>) не займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю, і ікрім викладацької і наукової, у вільний від роботи час.
Н2
Розділ III
'П (піди професії «юрист»
83
Реєстрацію народження, смерті, одруження, розлучення, встано влення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові працівник органу загсу робить акуратно в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених в них фактів.
При реєстрації актів громадянського стану дотримується встано влений порядок, відповідно до якого пред'являється паспорт або па спортний документ заявника, а також документи, які підтверджу ють факти, що підлягають реєстрації. Особи, котрі не досягли 16 років, пред'являють свідоцтво про народження і довідку з місця проживання.
Інформація, що міститься в акті громадянського стану, є конфі денційною, має обмежений доступ і не може розголошуватися пра цівниками органів реєстрації актів громадянського стану.
§ 7. Слідчий
Слідчий (лат. §иаезііог, §иаего) — посадова особа органів про куратури, внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції, що призначена на посаду в установленому законом порядку і наділена винятковими повноваженнями провадження досудового слідства.
Основне призначення слідчого — проводити досудове слідство, яке є головною формою досудового розслідування. Досудове слід ство починається з порушення кримінальної справи і передбачає збір і перевірку доказів, необхідних і достатніх для з'ясування об ставин, що мають принципове значення для вирішення справи У суді.
При проведенні досудового слідства всі рішення про напрямок слідства і проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено отримання мотивова ної ухвали судді чи визначення суду, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
Слідчий може самостійно вирішувати кримінальні справи, при значати експертизу, проводити допит, огляд, обшук, виїмку, екс гумацію трупа, накладати арешт на майно і поштово-телеграфну кореспонденцію, відновлювати обстановку і обставини подій, про водити огляд та інші слідчі дії, залучати особу до участі в справі як обвинуваченого, закривати справу. Слідчі дії є частиною процесуа льних дій, які полягають у виявленні, фіксації і повторній перевірці доказів у кримінальній справі. Слідчий має право давати органам
|| чі піні доручення і вказівки про проведення розшукових і слідчих
правах, що розслідуються, і вимагати від органів дізнання до-
і її мри проведенні окремих слідчих дій.
< 'лідчий кожного органу має визначену законом підслідність.
идність справ про злочини встановлена Кримінальним проце-
• ) і н.ним кодексом (КПК) України (ст. 112): визначені справи, що
с< сні до ведення слідчих прокуратури, слідчих органів Служби
'» піски України, слідчих органів внутрішніх справ, слідчих податкової мі и 11 її і Гак, слідчими прокуратури проводиться досудове слідство \ м< і \ справах про злочини, вчинені службовими особами, які займа-и > 11.1 и-обливо відповідальне становище, а також працівниками пра воохоронних органів і деяких інших; слідчими органів внутрішніх і прав —- у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, та ба-
I .ІІІ.ИЧ ІНШИХ.
( іідчі органів прокуратури: старші слідчі з особливо важли-иііч (прав і слідчі з особливо важливих справ Генеральної проку-р.і і \ ри і прокуратури Автономної Республіки Крим; слідчі з особ ини) важливих справ і старші слідчі прокуратур областей, міст і прирівняних до них прокуратур; старші слідчі і слідчі районних, Міжрайонних і міських прокуратур. Слідчими прокуратури прово-
іп і і.ся досудове слідство в усіх справах про злочини, здійснені слу жбовими особами, які займають особливо відповідальне станови ми а також працівниками правоохоронних органів та ін.
( іідчі органів внутрішніх справ: старші слідчі і слідчі міських Вр] :ппв внутрішніх справ, старші слідчі і слідчі районних органів ІНутрішніх справ; старші слідчі і слідчі органів внутрішніх справ п,і транспорті та ін. Таким є штат посадових осіб у всіх відділах і -підмого управління органів МВС (слідча частина; відділ розсліду вання тяжких злочинів по лінії кримінального розшуку; відділ роз слідування злочинів, пов'язаних з незаконним оборотом наркотиків; іч їділ розслідування злочинів у сфері економіки; відділ розсліду-ічіпіія злочинів, здійснених неповнолітніми; відділ розслідування
кірожньо-транспортних подій; відділ розслідувань злочинів, здій снених організованими групами).
Слідчі органів податкової міліції: працівники Слідчого управ-
н і пня податкової міліції Державної податкової адміністрації7; слідчих
"'Державна податкова адміністрація — це система інспекційних органів, що ідійснюють контроль за дотриманням законодавства про податки.
84
85
Розділ III
відділень податкової міліції в органах державної податкової служби відповідних податкових адміністрацій в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі; слідчих відділень (груп) податкової міліції відпо відних податкових інспекцій в районах, містах, районах міст, міжра йонних і об'єднаних державних податкових інспекцій. Слідчі податко вої міліції розслідують головним чином справи, пов'язані з ухиленням від податків.
Слідчі органів безпеки: працівники слідчого підрозділу Центра льного управління і обласних управлінь СБУ. Слідчі органів Служ би безпеки розслідують злочини проти основ національної безпеки України, проти миру, людства і міжнародного правопорядку, спра ви про контрпропаганду, терористичні акти та ін.
На посаду слідчого призначається громадянин України, який:
має вищу юридичну освіту;
пройшов стажування як помічник слідчого;
знає специфіку роботи правоохоронних органів;
володіє певними знаннями процесуального законодавства;
прийняв присягу.
Слідчими військових прокуратур можуть бути призначені гро мадяни з числа офіцерів, що проходять військову службу або знахо дяться у запасі і мають вищу юридичну освіту.
Начальник слідчого управління, відділу, відділення органів внут рішніх справ, служби безпеки, а також його заступники здійснюють відомчий контроль за роботою слідчих керованого відділу. Що сто сується начальників слідчих відділів і управлінь органів прокурату ри, то вони користуються всіма правами прокурора відносно здійс нення нагляду за дотриманням законів слідчими.
Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчого по розкриттю і попередженню злочинів, вживає захо ди щодо якнайповнішого, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства у кримінальних справах. Його повноваження досить широкі: має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про при тягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окре мих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити
ишЬі професії «юрист»
і нідство, користуючись при цьому повноваженнями слід-
іі.мі начальника слідчого відділу в кримінальній справі і і мдчому у письмовій формі і є обов'язковими для вико-
( и і < 11111 не може займатися підприємницькою діяльністю.
і Іотрсбує законодавчого закріплення принцип недоторканності
ІІНІІ
її ну< охоронний бізнес, однак він не має права на проведення ніііноіо розслідування. У перспективі можливий розвиток при-
■ і н і скгивної служби в Україні.
§ 8. Державний виконавець Державний виконавець — посадова особа органів виконавчої і "її що на професійній основі, на підставах, способом і в ме ні чііюважень, визначених законодавством, здійснює сукупність
їм. і прямованих на примусове виконання судових рішень, поста-існих іменем України, та рішень інших органів (посадових
') відповідно до переліку, встановленому законом8.
Державними виконавцями є: заступник директора Департаме-
кржавної виконавчої служби Міністерства юстиції України —
і гіьник відділу примусового виконання рішень, заступник нача-
и цикл відділу примусового виконання рішень Департаменту дер ши виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний
• ржавний виконавець, старший державний виконавець, державний
виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту
и ржавної виконавчої служби Міністерства юстиції України, нача-п.іпікп підрозділів примусового виконання рішень відділу держав ці п шіконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства ■і" гиції України в АР Крим, обласних, Київського та Севастополь-
■ її .по міських управлінь юстиції, їх заступники, головні державні
і пі онавці, старші державні виконавці, державні виконавці підроз-
п і їв примусового виконання рішень відділів державної виконавчої
• і\ кип Головного управління юстиції Міністерства юстиції Укра
їни в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Сева-
■ і "польського міських управлінь юстиції, начальник, заступник
" І Іе ототожнювати з працівником державної кримінально-виконавчої служби країни на якого покладається виконання кримінальних покарань.
86
Розділ 111
начальника, головний державний виконавець, старший державний
виконавець, державний виконавець районного, міського (міста об
ласного значення), районного в місті відділу державної виконавчої
служби. V
Основне призначення державного виконавця — своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів загальної юрисдикції та інших органів (нотаріату товариських і третейських судів й ін.) відповідно до законів країни. Примусове здійснення ви конання рішень судів та інших органів (посадових осіб) державними виконавцями проводиться у разі невиконання їх громадянами в доб ровільному порядку. Рішення судів та інших органів, які виконують ся державним виконавцем, називається «виконавчий документ»9. Його юридична форма — письмовий правозастосовчий акт. Це — рішення, постанови і ухвали судів у цивільних справах; вироки, по станови і ухвали судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень; вироки судів у частині позбавлення права посідати певні посади або займатися певною діяльністю; ухвали судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом; виконавчі написи нотаріусів; рі шення, постанови, ухвали господарських судів; рішення третейських судів відповідно до законів України; рішення комісій по трудових спорах; ухвали державного виконавця про виконавчий збір і накла дання штрафу та ін.
Державний виконавець покликаний діяти в межах таких пра вових інститутів:
9 У виконавчому документі вказуються: 1) найменування документа, дата ви дачі і найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата і номер рішення, відповідно до якого виданий виконавчий документ; 3) найменування стя-гувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника і його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб); 4) резолютивна частина рішення; 5) дата вступу в силу рішення; 6) термін пред'яв лення виконавчого документа до виконання.
щ кіі<)ц професії «юрист» 87
//.; посаду державного виконавця призначається громадянин чіііш, який:
має нищу юридичну освіту;
її.11 ний за своїми особистими і діловими якостями виконува-
>і і.ідеш на нього обов'язки.
//</ посаду начальника районного, міського (міста обласного чіііч.іііія), районного в місті відділу державної виконавчої служ-■ 'лс бути призначений громадянин України, який: має вищу юридичною освітою; паж юридичної роботи не менше трьох років. Призначення на посаду і звільнення з неї в системі виконав чі служби здійснюють уповноважені особи: начальники район-исі.ких (міст обласного значення), районних (у містах) відділів н ржавної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції; на-•і.і іі.ііііки Головного управління юстиції України в АР Крим, облас них Київському і Севастопольському управліннях юстиції за подан ням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних \ правлінь юстиції; міністр юстиції України. Директор Департаменту іержавної виконавчої служби Міністерства юстиції України при-шачагться на посаду та звільняється з посади міністром юстиції N країни.
Державні виконавці є державними службовцями, мають службові і ІІдоцтва єдиного зразка, формений одяг, який видається їм безко-мі іонно і який вони повинні одягати під час виконання службових обов'язків.
І Іс можуть бути призначеними на посаду державного виконавця 9< чий, щодо яких є обмеження, передбачені Законом України «Про |< ржавну службу»: 1) визнані недієздатними; 2) мають судимість, 100) місну із заняттям посади; 3) у разі прийняття на службу будуть і к шосередньо підпорядковані особам, які є їх близькими родичами чи снояками.
Вимоги державного виконавця при виконанні рішень обов'язкові і ля всіх організацій, посадових осіб і громадян на всій території України. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби роз-і іядаються господарським судом.
88 Розділ 1
§ 9. Оперативний працівник правоохоронних органів
Оперативний працівник правоохоронних органів — поса дова особа правоохоронних органів, що на професійній основі та п межах повноважень, визначених законодавством, здійснює операти-вно-розшукові дії в цілях захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних посягань.
Основне призначення оперативного працівника — пошук і фік сація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп (як правило, негласного характеру), про розвідувально-підри вну діяльність спеціальних служб і організацій зарубіжних держав з метою припинення злочинів і залучення винних осіб до криміналь ної відповідальності. Працівники оперативно-розшукової служби України здійснюють діяльність в оперативних (спеціальних) підроз ділах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки Ук раїни, Державного комітету7 з питань охорони державного кордону України, Управління державної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань. У системі органів, які здій снюють боротьбу з організованою злочинністю, в Міністерстві внутрішніх справ і Службі безпеки України створені оперативні (спеціальні) підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, які наділені спеціальними повноваженнями: виявляти, попереджати і присікати організовану злочинність; виявляти і припи няти корупційні дії, усувати їх наслідки; забезпечувати відшкодуван ня шкоди фізичним і юридичним особам, державі, заподіяної таки ми діями; попереджати виникнення організованих злочинних груп; встановлювати, розкривати і попереджати корупційні зв'язки з дер жавними службовими і посадовими особами; виявляти і припиняти правопорушення, здійснені учасниками організованих злочинних груп; попереджати легалізацію грошей, здобутих злочинним шля хом; проводити оперативно-розшукові заходи щодо нейтралізації протидії з боку злочинних угруповань; усувати умови і причини існу вання організованої злочинності і корупції.
Повноваження оперативного працівника: 1) виконання дору чень слідчого, вказівок прокурора, визначень суду, запитів уповнова жених державних органів на проведення оперативно-розшукових за ходів; 2) виконання запитів міжнародних правоохоронних організацій на підставі договорів і угод про правову взаємодопомогу; 3) своєча-
".//; тіди професії «юрист» 89
інформування найвищих органів державної влади про відомі їм
фіни її і дані, які свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави;
11 пік псппя взаємодії з іншими правоохоронними органами з ме-
шидкого і повного розкриття злочинів, викривання винних;
її» іпечення (із залученням інших підрозділів) безпеки працівни
ки* і оі іб, що сприяють оперативно-розшуковій діяльності, їх близь-
ііі .і теля порушення кримінальної справи — свідків, іншихучас-
щ процесу і їх близьких, а також їх майна.
//1 іьність оперативного працівника і слідчого тісно взаємопов 'я-ипиі Робочі питання взаємодії оперативного працівника із слідчим:
І) і очне дотримання вимог нормативних актів, зокрема про кон-
■ пі рацію;
') їлОезпечення конфіденційності;
І) на стадії порушення кримінальної справи провідна роль нале-і п 11, слідчому через його процесуальні повноваження;
І) комплексне використання сил, засобів і методів, які має як
■ и пий, так і оперативний працівник при чіткому розмежуванні їх
компетенції відповідно до норм процесуального закону.
Заняття посади оперативного працівника (оперуповноваженого і' і німі пального розшуку і інших служб) відбувається на конкурсній, іобровільній, контрактній (договірній) основі і її здійснення зале-
і нд специфіки діяльності оперативних підрозділів державної
«би органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової слу-и прикордонних військ, управління державної охорони. Для за няття посади необхідно:
— громадянство України;
- вища юридична або спеціальна юридична (правоохоронна
п ііьпість) освіта;
відповідна фізична підготовка і стан здоров'я;
знання специфіки роботи правоохоронного органу, куди по-< і\ нас на службу. Критерії професійної придатності визначаються ічдповідно до кваліфікаційно-нормативних документів, які затвер-
моться відповідними керівниками цих органів; - відмітка про стажування (при прийнятті на службу може бути Ж іаповлений випробувальний термін);
— прийняття присяги.
І Іа службу у вказані органи не приймаються особи, які раніше
були судимі.
90 /Розділ III
§10. Дізнавач
Дізнавач (від слова «дізнавати, дізнати що-небудь», що означ;к «допитатися, довідатися, розшукати; упевнитися в чому-небудь, дізні тися детально і вірно»; англ. ^иезтог, пщшгіез) — посадова особа що уповноважена на проведення дізнання — початкової стадії досу дового розслідування кримінальних справ та вживання всіх заходів необхідних для попередження і припинення злочинів.
Основне призначення дізнавача — здійснювати необхідні опв ративно-розшукові та інші заходи, передбачені кримінально-процссу альним законом з метою виявлення ознак злочину і осіб, його що скоїли, до моменту передачі кримінальної справи прокурору або слідчому, а також виконувати окремі слідчі дії за дорученням слід чого.
Оперативно-розшукова діяльність дізнавача не є процесуальною, тому при її здійсненні дізнавач України керується Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Проте слідчі дії, викону вані дізнавачем, зокрема за дорученням слідчого, визначені при писами Кримінально-процесуального кодексу України. У цьому ж кодексі вказані органи дізнання, в межах повноважень яких здійс нюється діяльність дізнавача. Це — міліція, податкова міліція, ор гани безпеки, органи прикордонної служби, митні органи, органи державного пожежного нагляду. З них оперативно-розшукову діяль ність здійснюють органи внутрішніх справ, служби безпеки, служ би зовнішньої розвідки, управління державної охорони.
В якості органів дізнання виступають начальники органів управ ління Військової служби правопорядку Збройних сил України та їх заступники з питань провадження дізнання; командири військових частин, об'єднань; начальники військових установ; командири кора блів; начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні за значених установ; капітани морських суден, які перебувають у даль ньому плаванні.
Дізнавач у своїй діяльності керується національним законодав ством, внутрішніми переконаннями, письмовими вказівками органу дізнання і прокурора. Він має меншу процесуальну самостійність, чим слідчий, оскільки його процесуальні рішення повинні затвер-
ч шідіі професії «юрист» 91_
я органом дізнання, а у ряді випадків одержувати санкцію
І>а І Іавіть якщо дізнавач не згоден з вказівками органу ді-
п тич і прокурора і оспорює їх, він не повинен припиняти їх вико-
іні І (гшавач не має права одночасно займатися процесуальною
процесуальною діяльністю в конкретній кримінальній справі.
ніш ту якщо дізнавач є зацікавленою особою в справі, він зобо-
| ' нині іаявити самовідвід.
омпстенцію дізнавача входить: викликати потерпілих, підо-
'іі ні\. свідків — для проведення процесуальних дій, експертів —
І ' і подання висновків; вимагати від фізичних і юридичних осіб
пін предмети і документи, які можуть сприяти встановлен-
іі і піні в справі; здійснювати ревізії; проводити слідчі дії; об'єд-
11 п чи виділяти в окремі провадження кримінальні справи; по-
■ понати справи речовими доказами.
її іияття посади дізнавача відбувається на конкурсній, добро-• пій. контрактній (договірній) основі і її здійснення залежить
■ псцифіки діяльності органів дізнання. Для заняття посади не-
.чм НІНО
громадянство України;
вища юридична або спеціальна юридична (правоохоронна її ' н. 11 їсть) освіта;
відповідна фізична підготовка і стан здоров'я;
знання специфіки роботи органу дізнання, куди поступає на кбу. Критерії професійної придатності визначаються відповідно і" кваліфікаційно-нормативних документів, які затверджуються її (повідними керівниками цих органів;
відмітка про стажування (при прийнятті на службу може бути ш і ановлений випробувальний термін);
прийняття присяги. І Іа службу в зазначені органи не приймаються особи, які раніше
о\ ні судимі.
§ 11. Працівник державної кримінально-виконавчої служби (державний виконавець кримінальних покарань) Працівник державної кримінально-виконавчої служби —
жбова особа, що на професійній основі та в межах повноважень ійснює правозастосовчі та правоохоронні функції по виконанню
92
Розділ III
кримінальних покарань відповідно до закону. Основне призначення праг^івника державної кримінально-виконавчої служби — своє часне, повне і неупереджене примусове виконання кримінальних по карань з метою збереження національної безпеки. Він діє на прим ципах законності; поваги та дотримання прав і свобод людини і громадянина; гуманізму; позапартійності; єдиноначальності; коле гіальності при розробці важливих рішень; взаємодії з органами дер жавної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями; відкритості для демократичного цивільного контролю.
Працівники державної кримінально-виконавчої служби — це особи рядового і начальницького складу Державної криміналь но-виконавчої служби України10, для яких встановлюються такі спеціальні звання: 1) рядовий склад: рядовий внутрішньої служби; 2) молодший начальницький склад: молодший сержант; сержант; старший сержант; старшина; прапорщик; старший прапорщик внут рішньої служби; 3) середній начальницький склад: молодший лейте нант; лейтенант; старший лейтенант; капітан внутрішньої служби;
На службу до Державної кримінально-виконавчої служби Укра їни приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які:
— спроможні ефективно виконувати відповідні службові обов'я зки за: а) своїми особистими, діловими та моральними якостями;
6) віком та станом здоров'я; в) освітнім і професійним рівнем;
10 До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами. Загальна чисе льність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, що утриму ється за рахунок Державного бюджету України, визначається відповідно до закону.
■// (іік)іі професії «юрист» 93
пройшли строк випробування до шести місяців (у разі його імення):
І клали присягу.
І її можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджува-
і вчинення злочину. Особи рядового і начальницького складу
і ,і иріщіпники Державної кримінально-виконавчої служби України не
11, бути членами політичних партій, організовувати страйки та
Ірити N часть у їх проведенні. Однак їм не забороняється бути чле-
ипми і ромадських організацій, статутні положення яких не супере-
п .ідам діяльності Державної кримінально-виконавчої служби
України вони можуть брати участь у їх роботі у вільний від вико-
м пінт і іужбових обов'язків час.
Розділ IV
ЮРИДИЧНА ОСВІТА І ЮРИДИЧНА НАУКА У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮРИСТА
§ 1. Поняття, види і форми юридичної освіти
У системі професійної підготовки юриста першорядне значення має юридична освіта.
Юридична освіта — певний освітній рівень, здобутий в результа ті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвопі ня системи правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок, формування особи як громадянина, здатного до професійно-право вої діяльності. Під здобуттям юридичної освіти слід розуміти досяг нення визначеного освітнього цензу, засвідченого певним докумен том.
Як явище багатогранне, юридична освіта здійснюється залежно від того, до якого профілю юридичної діяльності готуються фахівці. Відповідно до цього складається програма їх навчання, де разом з фундаментальними знаннями передбачено оволодіння спеціальни ми знаннями з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм прийдеть-ся працювати. Так, юрисконсультам необхідно знати цивільне, гос подарське право, практику господарських судів; нотаріусам — цивільне право; слідчим і дізнавачам — кримінальне і кримінально-процесуальне; суддям господарського суду — господарське право, цивільне право, цивільно-процесуальне право, суддям місцевого суду — кримінальне, кримінально-процесуальне, трудове, сімейне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуаль не та ін. Усі юристи, незалежно від спеціалізації, повинні знати кон ституційне право і насамперед його основне джерело — Конститу цію України. Курс України на європейську інтеграцію вимагає, щоб практикуючі юристи і учені-правознавці, що навіть не є фахівцями в галузях, схильних до впливу права Європейського союзу, мали ґрунтовні знання загальної структури і методів права ЄС.
У підготовці юристів виділяють такі напрямки: І) загальна підго товка юристів широкого профілю, так звана університетсько-акаде мічна; 2) підготовка юристів широкого профілю, що зорієнтовані на певні галузі подальшої діяльності — сфера міжнародних відносин, управління, економіка та ін.; 3) відомча підготовка юристів, що пе редбачає чимале здобуття загальних юридичних знань, але чітко
■«шчна освіта і юридична наука у системі професійної... 4)5
і иримована на працю в органах внутрішніх справ, служби безпеки,
піч ііравоохоронних органів тощо. Юристи з підготовкою широкого
профілю, не володіючи певними практичними навичками, змушені Ідаитуватися до практичної діяльності, але здатність працювати і ні ірчо, пропонувати нестандартні рішення дає можливість обрати н. професійної праці, що відповідає нахилам. Юристи, що здобу-іи підготовку у визначеній сфері та володіють іноземними мовами, оч і нелегко адаптуються в нових умовах, але можуть вільно міня ні і .іду іь професійної праці, здатні досягти чималих успіхів (якщо не імітують своїх очікувань). Юристи, що здобули освіту в відомчих ах, добре підготовлені до роботи в цій системі, мають різно-і шимі навички практичного характеру (самооборони, володіння її іроєю та ін.), фізичне загартування, але не здатні легко змінюва-і и напрямок праці, бо слабо орієнтуються в інших сферах юриди чнім діяльності.
Юридична освіта — це двосторонній процес, що передбачає ■ і >пц формацію знань про державно-правові явища, з одного боку, і і прийняття їх, з іншою. В умовах, коли основними напрямками н.іурно-освітнього і науково-технічного розвитку Україна визна-чила створення передумов для отримання членства в Європейсько-- оюзі, виникла необхідність у впровадженні європейських норм і ' і андартів в освіту, науку і техніку, в розповсюдженні досягнень < < І Ісзважаючи на певні успіхи у сфері юридичної освіти в Україні, їй і іракує ще необхідної якості. Немало випускників вищих навчаль ні і \ закладів не досягай належного рівня, конкурентоспроможність їх пі і кропейському ринку праці є слабкою. Це зобов'язує глибше ана-п іувати тенденції в національній, європейській і світовій юридичній і її ві 11 з тим, щоб трансформувати кількісні показники освітніх по-
I і\ І II ЯКІСНІ.
( пстема вищої освіти в Україні, що перебуває в стадії рефор-м\ пашім, потребує, щоб її нормативно-правове забезпечення відбу-
юся з урахуванням вимог міжнародної і європейської систем і гандартів і сертифікації. Болонський освітній процес, до яко-111 приєдналася Україна, має на меті: побудову Європейського прос-ГОру вищої освіти як передумову розвитку мобільності громадян і можливістю їх працевлаштування; посилення міжнародної конку-I" шоспроможності як національних, так і в цілому європейської І и< гем вищої освіти; досягнення більшої сумісності і порівняності
96
Рож>»г(1
Середня юридична освіта (бакалавр)
Вища юридична освіта (спеціаліст).
Магістратура — на базі здобутих ступенів «бакалавр» та «спеціаліст»
Післявузівська юридична освіта:
Аспірантура (ад'юнктура) — на базі здобутих ступенів «спеціаліст» та «магістр»
Докторантура ,
Юридична самоосвіта
Форми юридичної освіти:
Юридична освіта базується на ряді принципів. Особливої зпа
чущості набуває принцип безперервного, довічного навчання на базі вищої освіти, поступового ускладнення навчального процесу, зростання можливостей для навчання незалежно від віку, включаю чи зарахування попередньої освіти, вдосконалення форм і методів підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації юриста. Знакове місце мають принципи поєднання загальних і спеціалізованих знань в процесі навчання; поєднання теоретичної і практично) підготовки, підкріплення теоретичних знань практикою. Успішне функціонування всієї правової системи суспільства, правопорядок в державі в значній мірі залежить від висококваліфікованих, творчо мислячих фахівців. Розвиток творчого підходу до вирішення науко вих проблем і практичних ситуацій — також один з найважливіших принципів юридичної освіти.
Безперервність професійної підготовки юриста будь-якої спеці алізації забезпечується поступовістю по такій системі:
чи, і о, чтіа і юридична наука у системі професійної... 97
і 11, і" підготовка. і і і \ намни. < і\ ж»іона підготовка.
■ 11 .піч.шия в аспірантурі (ад'юнктурі) і докторантурі.
/ Симоетійна підготовка.
І'і і\ п.і,иом цього процесу є формування високої професійної
і і \ иьтури. Як відмічено в Стандартах незалежності юриди-
• і профі сії міжнародної асоціації юристів (2000 р.), «юридична
11 і повинна бути доступною всім людям, що мають необхідну
ч \ 111 кому не може бути в цьому відмовлено внаслідок ко-
■ і и і іри, раси, статі, релігійних, політичних або інших погля-
Ийцюпальної або соціальної приналежності, наявності влас-
н походження, соціального становища, фізичних вад». Ипронадження ступінчастої вищої освіти в Україні значно роз-
і равові рамки фахівців, про що проголосила ратифікована
І 11 Верховною Радою України Конвенція «Про визнання
уііфікацій з вищої освіти в європейському регіоні» (Лісабон,
17 р.)
і и і іііііїі професійно-юридичної освіти — навчити юридичній
і ігіі умінню розбиратися в структурі права, способах юриди
чні, вирішенню на цій основі питань юридичної кваліфікації.
| ііннн 11, навчання техніці і технології обумовлена соціальним
ип.ічсішям юридичної професії. Проте головна мета полягає
і• ■ |■ м\ чанні світоглядної позиції юриста, яка грунтується на
чііііічпти. усвідомленні і осмисленні всього багатства юридич-
<<\ \п п і накопиченого правового досвіду, на пошані честі і гід-
пи особи.
І І.піпшальна юридична освіта не може бути нижче сучасного НОВОГО світогляду суспільства, що базується на досягненнях \ п.ніиподської культури. Спираючись на новітні наукові розробки, 1.1 повинна постійно оновлювати зміст і організацію навчально-ініііоні процесу, впроваджувати освітні інновації і інформаційні ИОЛОї н, формувати нормативно-правові і організаційно-еконо-мі механізми залучення і використання позабюджетних засобів; 11 л на і моя в європейський і світовий освітній простір. Основи н'пічної, як і будь-якої іншої, освіти: вчитися, щоб знати; вчити-
б працювати; вчитися, щоб жити разом з іншими; вчитися,
• п
98
Розділ /|
§ 2. Взаємозв'язок юридичної освіти, юридичної науки і юридичної практики
Становлення юриста-професіонала відбувається під впливом 11 сної взаємодії юридичної освіти, юридичної науки і юридичної праи тики.
Юридична освіта базується на органічній інтеграції з юридичні їм | наукою, використовує новітні теоретичні розробки в навчальному тфоцесі, науковий потенціал професорсько-викладацького складу нам чального закладу.
Освіта є основою культурно-правового, духовного, соціально го, економічного розвитку суспільства і держави, «працює.» п,і юридичну практику. Завдяки юридичній освіті збагачується ін телектуальний, творчий потенціал народу, підвищується його кулі.і \ рний рівень, відбувається забезпечення апарату управління, прамо творчих органів, правоохоронної системи, народного господарс кваліфікованими фахівцями у галузі права.
У свою чергу, юридична наука, заснована на пізнанні і усвідом ленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром .і і і практики державно-правового будівництва. Відомий діяч епо) и Відродження Леонардо да Вінчі підкреслював: «Практика повити ґрунтуватися на хорошій теорії». Наука зацікавлена у зв'язку з практикою, оскільки через неї відбувається впровадження і пері вірка досвідом теоретичних розробок: виявляються помилки і про галини в законодавстві, інші прорахунки наукових положень і р< мендацій. Стан діючого права істотним чином залежить від стану науки.
По відношенню до практики систему юридичних наук розмели вують на два напрямки: фундаментальні (теоретичні) і прикладні (практичні) дослідження. Фундаментальні науки вивчають загальні закономірності і випадковості виникнення, розвитку і функціон\ вання правових явищ в цілому, а прикладні — досліджують кони ретні практичні проблеми, що вимагають негайного вирішення, впкч ристовують досягнення фундаментальних наук.
Юридична наука, як і всяка інша наука, розвивається завдяки поповненню її молодими ученими, які привносять нові ідеї. Том) система освіти будується так, щоб разом з підготовкою практичнії •. юристів виявляти і ростити з числа обдарованих студентів осіб, здібних до наукової діяльності, допомагати їм у здійсненні їх твор
■ і Чі-ашіа і юридична наука у системі професійної... 99
іішостей. У цьому призначенні юридичної освіти вбачаєть-п.і роль в прогресі юридичної практики і науки. цім взаємодії юридичної практики, юридичної освіти ноі науки зводиться до того, що наукові дослідження
ні іадовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти,
Цін юГюв'язана поставляти практиці компетентні і ерудовані
і пікапі спиратися в практичній діяльності на обгрунтовані
0 н 11 1.11111 і висновки науки. Юридична практика зацікавлена
і па інфікованих кадрах, що поставляються освітою. Проте
і ку юридичної науки, підкріпленої практичною перевіркою,
"| шалів підготувати не можна. Практика виступає важливим
їй |ін м ікревірки якості підготовки фахівців, перевіряє істинність,
і. і ефективність наукових досліджень, на базі яких дається
11 її І Ірактика додає динамізм як науці, так і освіті. Юридична практика визначає цілі і завдання юридичної на-рибір наукових напрямків. Фактичний матеріал, що накопичу-і и п|>.ік гпкою, вимагає наукового пояснення, узагальнення, сис-іаі н іаціі І Іаука узагальнює практику і підкріплюється нею. Вона
о іа 11 у чається до практики і удосконалює її. На відміну від
и н яка шіробляє ідеї і поняття, практика спрямована на об'єкти-пі її і прямовану реальну зміну громадського і державного жит ії і юроджує юридичні наслідки, відповідні цілі. Проте висту-'ін ' шмулятором наукового пошуку, сама практика, що постійно
н 11.ся і є мінливою, не завжди може з достатньою повнотою
ніп або спростувати теоретичні положення і висновки.
і ця їх перевірки потрібний певний час.
її ■|'и пічна наука і передова практика можуть допомогти юрис-
і" 11 и і ільки-но здобули професійну освіту, розвинути здібності,
11 пся до мінливого законодавства і соціальних перемін
іасвоїти навички роботи з новітньою юридичною й ін-
формацією; виробити справедливу самооцінку особи і про-
і н майстерності; використовувати навички власної профєсій-
іі і піності у поєднанні з повагою до закону та інші. 1 її їм зв'язку між наукою, практикою і освітою здійснюєть-
■ нніі системі держави і обумовлений потребами розподілу
іп Іміцнення зв'язків між ними — закономірність формування
ті ціпі держави, ефективного функціонування механізму держа-
і і фіни тої системи суспільства.
100
Розділ /І
Отже, освіта, наука і практика — це постійно взаємодіючий «трикутник», що служить основою прогресу суспільства.
§ 3. Державний стандарт вищої юридичної освіти. Кваліфікаційний паспорт юриста
Стандарт вищої юридичної освіти — це своєрідна типова мо дель юриста-професіонала, що служить орієнтиром для підготонмі кадрів в юридичних вузах та факультетах. Він являє собою сук\ 11 ність норм, що визначають:
зміст вищої освіти (система знань, умінь і навичок, професій них, світоглядних і цивільних якостей);
зміст навчання (структура, зміст і обсяг навчальної інформації)
засіб діагностики якості освіти (методики оцінки якості знані., умінь і навичок);
нормативний термін освіти (термін навчання на денній (очімп) формі, що необхідний для засвоєння особою змісту навчання, вст.т новлений стандартом вищої освіти).
Система стандартів вищої освіти:
Державний стандарт вищої освіти.
Галузеві стандарти вищої освіти.
Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.
Базуючись на державному стандарті вищої освіти (загальному для всіх вузів) і стандарті юридичної вищої освіти (загальному для юридичних вузів і факультетів), кожен юридичний вуз залежно під його спеціалізації і відомчої підлеглості може розробити свій варі ант кваліфікаційної характеристики професіонала даного напрямку При цьому слід брати за основу загальні нормативи Державного стандарту. Підготовка юриста повинна вестися відповідно до такого стандарт}', щоб забезпечити приєднання України до Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіті в Європі, тобто мати фундаментальний характер. Проходження спрощеної моделі вимог до юридичної професії здатне призвести до вихолощення її змісту і втрати відповідальної соціокультурної ролі. Державний стандарт, з одного боку, задає вузам орієнтири мінімуму знань, які зобов'язаний здобути студент (курсант), а з іншою — дає можли вість створювати авторські курси1.
1 Кожному історичному періодові відповідали свої уявлення про «моделі» юри ста-професіонала. У 20-х роках XX ст. Народний комісаріат юстиції УРСР розроби
мЬічіш освіта і юридична наука у системі професійної... 101
т/п'ї тура стандартів вищої юридичної освіти:
і оі ві і ні.о-кваліфікаційна характеристика випускника —
і\ і ним юридичної освіти і професійної підготовки; вимоги до
<ііп судових працівників. У ній узагальнено подано групи якостей, яким пін ці щюнідати претенденти на судові посади. Ця схема включала такі якості: им іі.іиіші'їні — знання основ марксизму, основ радянського ладу, знання в га мі і гевий досвід; розумові, котрі були пов 'язані з характером і тем-іі. шп.пі загальний розвиток, пам'ять, здатність критично відноситися до |ч і іін ■ ніде гва, вміти оцінювати докази, мати судово-слідче чуття, об'єктив ні, моральні — чесність, непідкупність, доброзичливість у взаєминах із
ічи ідатність усвідомлювати власні помилки і прорахунки, не піддавати-
н.І». .ому впливу; адміністративно-організаторські — вміння планувати
. і, і • |>\ па і и учасниками судового процесу. На жаль, наведена схема кваліфі-і Юрист (судового працівника) залишилася на папері і не одержала втілення .и мил підбору юридичних кадрів. При підборі суддів перевага віддавалася
1.1 володіли, головним чином, ідейно-політичними якостями, під якими розу-
пі\ ючс тоталітарне мислення з партійно-державною владою і її ідеологією,
н. .піною як вищою цінністю. Значний внесок у розробку «Моделі фахівця —
іка школи...» був внесений Київською вищою школою МВС (1981). Запро-
руктура якостей випускника включала: 1) загальні якості — знання,
і апнчки, властивості фахівця; 2) конкретні аспекти їхнього прояву:
. пїї-> полі нічні; б) професійні; в) організаційно-управлінські; г) морально-ііі 11 соціально-психологічні. Переломним моментом у розробці професійного МІ і и іриста стало затвердження Міністерством вищої освіти СРСР «Кваліфіка-|| ірпктеристики юриста» за фахом «1801 — правознавство» (09.12.1982 р.). п. и. їм. і характеристики полягала в: 1) визначенні її значення дня професійного ні їм. пня юриста; 2) переліку вимог (що повинен знати і вміти юрист), котрі і ься до нього під час здійснення професійної діяльності; 3) позначенні її. ні.і и іацій: державно-правової; господарсько-правової; судової і прокурор-• ні і чиї. слідчо-криміналістичної. Відповідно до цих спеціалізацій були побудо-
іні навчальні плани всіх юридичних вузів країни. Новий важливий крок
і| моделі кваліфікаційного паспорта юриста був зроблений Харківським
пгіинм інститутом (Національна юридична академія України) у 1989 р. У ква-
ший характеристиці випускника юридичного вузу за фахом «Правознавст-
■ і., іиїділеііо дві частини: загальна — містить вихідні положення про професію о піна — містить соціальну характеристику діяльності юриста-професіо-
сих спеціальностей: юрисконсульт, суддя, прокурор, помічник прокурора,
пнжат. У 1994 р. Міністерство освіти України затвердило освітньо-
| ту програму вищої освіти за напрямком — «Право» і спеціальністю —
місто». Національним університетом внутрішніх справ (м. Харків)
Щ І 1997 рр. була затверджена кваліфікаційна характеристика фахівця —
. киї і іаких спеціальностей: слідчо-криміналістична (слідство в органах
ч м . справ); слідчо-криміналістична (дізнання в органах внутрішніх справ);
иио-аналітична (забезпечення діяльності в органах внутрішніх справ); і.іііпііі.. економічна; фінанси і кредит; бухгалтерський облік і аудит; адміністра-- джмент; інформаційні системи в менеджменті; практична психологія; со-іГюта; правоохоронна діяльність.
C-C
Ьічіиі іп чііта і юридична наука у системі професійної... 103
0 їм.ноно обов'язковий для всіх установ освіти по даній спеці->, ті
фікаціїишй паспорт юриста-випускника вузу структу-адасться з трьох частин:
102
Розділ /І
компетентності юриста; систему практичних функцій (правотворч;і. правозастосовча, контрольно-наглядова, інтерпретаційна та їм ), систему типових завдань практичної діяльності, які зобов'язаний уміти виконувати юрист; комплекс умінь для їх реалізації (осінні ний нормативний документ державних стандартів);
Кваліфікаційний паспорт юриста-фахівця закріплює стандарі якості професійної юридичної підготовки відповідно до спеціаЛІ ності і кваліфікації, яка привласнюється випускнику. Він є осної ним нормативним документом, що відображає цілі, зміст і резульїаі професійної підготовки юриста даної спеціальності:
— встановлює систему типових завдань (професійних, соціаш.
но-службових і етично-психологічних), до вирішення яких повинен
бути готовий юрист на певному етапі юридичної підготовки (бака
лавр, магістр);
■— включає показники необхідного рівня оволодіння професій ною діяльністю;
— містить визначення, яким параметрам він повинен відповіді
ти, якими особистими і професійними якостями він повинен воло*
діти (стан здоров'я, психічні якості, морально-етичні установки і.і
ін.), тобто дає коротку професіограму (опис професії).
Кваліфікаційний паспорт юриста-випускника вузу містить його загальну характеристику як соціальної індивідуальності. Цей еіап
|
1 II.III иміі ЦІННІ. |
наявність юридичного мислення, загальної ерудиції і зді бності до критичної самооцінки, самоконтролю, профе сійного і морально-психологічного удосконалення |
|
впорядкований комплексний набір загальних і спеціаль них знань, що одержуються в результаті поглибленого вивчення навчальних дисциплін, первинні відомості про які давалися в загальних середніх школах, коледжах, тех нікумах і інших установах освіти середнього рівня підго товки, а також осягнення нових навчальних курсів відпо відно до спеціальності |
|
|
ома МІН. |
впорядкований набір умінь або знання в їх практичному застосуванні, тобто набута здатність цілеспрямовано і творчо користуватися своїми спеціальними знаннями в процесі практичної юридичної діяльності |
/і/іі юриста-випускника вищого навчального закладу потріб-і професійно-правові уміння:
І) і нумачити і застосовувати закони та інші нормативні правові 111
абезпечувати дотримання законодавства в діяльності держа-И органів, фізичних і юридичних осіб;
ірпдично правильно кваліфікувати факти і обставини; І) рі і іробляти документи правового характеру; здійснювати пра-
і спертизу нормативних правових актів; давати кваліфіковані
ІИ м висновки і консультації;
чіалювати правові рішення і здійснювати інші юридичні дії
ні відповідності з чинним законодавством; '■і розкривати і встановлювати факти правопорушень; визначати її мі відповідальності і покарання винних; вживати необхідних одні до відновлення порушених прав; /) і истсматично підвищувати свою професійну кваліфікацію,
ін законодавство і практику його застосування, орієнтуватися ін їм.і п.ній літературі2.
1 і І осударственньїй образовательньїй стандарт вьісшего профессиона->(ї|>;і шісшігн (специальность 021100 — юриспруденция, квалификация — Н іридическое образование и наука. — М., 2000. — № 1. — С. 2—3.
104 Розділ /І
§ 4. Система вищих установ юридичної освіти
в Україні
В Україні відбувається дещо прискорений процес розвитку вищої юридичної освіти. Функціонують юридичні вищі установи осіч мі широкопрофільні і спеціалізовані. Склалася специфічна універОЯ тетська система підготовки юристів широкого профілю, яка реалі зується в різних вищих освітніх установах відповідно до держак ного стандарту вищої освіти. Існування спеціалізованих освпшч установ, головним чином в системі МВС або СБУ та деяких інших відомств, не заважає цій єдності.
Підготовка юристів здійснюється у вищих установах освіти різних видів.
Академія — вища освітня установа, яка реалізує програми про* фесійної підготовки фахівців з декількох напрямків і здійснює плідну діяльність у науковій сфері, підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації викладачів і науковців. Як провідний науково-методичні ні центр вищої і післявузівської освіти академія має: аспірантуру, докто рантуру, одну або декілька спеціалізованих (дисертаційних) рад; від повідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення
Університет — вища освітня установа, яка реалізує програми професійної підготовки фахівців з широкого спектру напрямки! Університет має ті ж ознаки, що і академія. Від академії він відрі зняється багатопрофільністю, наявністю багатьох факультетів різ них професій і спеціалізацій.
Інститут — вища освітня установа, яка реалізує програми про фесійної підготовки фахівців, як правило, по одному або декільком напрямкам. Інститут може входити до складу академії або універси тету на правах структурного підрозділу.
Крім того, є ще один вид професійної освіти — коледж, який реалізує неповні і (або) повні освітні програми професійної підго» товки юристів.
Система юридичної освіти в Україні включає юридичні устшн> ви освіти:
державні — засновані державою; фінансуються з державної о бюджету; підпорядковуються відповідному органу виконавчої влади.
комунальні (муніципальні) — засновані місцевими органами влади; фінансуються з місцевого бюджету; підпорядковані місценпм органам влади.
чіЧікі інаіта і юридична наука у системі професійної... 105
• <і.ииіііпі засновані на приватній власності; підпорядковані
ии\ (нласникам).
Н Ірії тчім установи освіти розташовані, як правило, в містах
раї ішно-територіальних одиниць країни — АР Крим, обла-
|< Іріп пі для здійснення державно-владних функцій в право ти і \ і судових органах готуються в основному в державних І Іідготовка спеціалістів для сфери приватного права, пра-
оридичних служб комерційних організацій здійснюється
і аипіїх і приватних вузах. Установи освіти ряду міністерств її і н готують фахівців для специфічної сфери державної слу-\ІП( СБУ, МЗС і ін.). Такі установи освіти називаються ві-
ІІМП
і лічи освітні установи здійснюють навчання як на бюджет ні і па платній (договірній) основі. Недержавні навчальні за-иіо падають освітні послуги, повинні бути ліцензовані з на-іп и спеціальності «правознавство», а також акредитовані по цій і н.пості, і ми и іування — процедура визнання спроможності вищого п.його закладу певного типу почати освітню діяльність, по-
\ і отриманням вищої освіти і кваліфікації.
\ ■ І>( і п гація — процедура наділення вищого навчального за-пенного типу правом проводити освітню діяльність, пов'язану іримапням вищої освіти і кваліфікації. Ліцензування і акредитація II |н і' іачають проведення освітньої діяльності вузами відповідно до і і андартів вищої освіти, а також відповідно до державних і щодо кадрового, науково-методичного і матеріально-техніч ні >с '.печення. Акредитація дає право вузам видавати випуск-• іипломи державного зразка, що важливо для їх подальшого и< м і.цінування.
І < і ііііови освіти юридичного профілю мають різні рівні ак-и і її ції: від І до IV.
|
Вид установи освіти |
Підстави для вступу до вузу |
Привласнювана кваліфікація |
|
Технікуми, училища та ін., які прирівняні до них за наслідками акре- |
Неповна загальна середня освіта |
Молодший спеціа ліст з одночасним отриманням пов- |
106
РозділП
|
дитації |
ної загальної се редньої освіти |
||
|
II |
Коледжі та ін. навча льні заклади, які при рівняні до них за нас лідками акредитації |
Повна загальна середня освіта |
Молодший спеці ;і ліст, бакалавр |
|
III |
Університети, академії, інститути та ін., які при рівняні до них за нас лідками акредитації |
Повна загальна середня освіта |
Бакалавр, спеціа ліст, магістр |
|
IV |
Університети, академії, інститути |
Повна загальна середня освіта |
Спеціаліст, магіст |
Відповідно до Державного стандарту встановлені такі терміни навчання: для молодшого спеціаліста 2,5—3 роки, бакалавра З 4 роки, спеціаліста 4—5 років, магістра 1—1,5 року. У зв'язя з переходом на європейську систему вищої освіти (Болонський осві тній процес) встановлюються основні кваліфікації: бакалавр, ма гістр.
Вищі навчальні заклади юридичного профілю в Україні.
Національна юридична академія України ім. Ярослава Му дрого (НЮА — таку назву вона одержала в 1995 р., раніше цс буй Харківський юридичний інститут, потім Українська юридична ака демія). Як вищий юридичний заклад освіти Харківський юридичіїни інститут функціонує з 1920 р., а початок цього вищого юридичного навчального закладу сягає у давнину — у 1805 р., коли запрацюиан юридичний факультет Харківського університету. Нині у складі НЮА України існує Інститут підготовки кадрів для органів прокура тури (створений в 1995 р. на базі прокурорсько-слідчого факульїс ту). Крім того, Академія має такі факультети: господарсько-пра вовий; слідчо-криміналістичний; юстиції; підготовки слідчих для Служби безпеки України; військової юстиції; підготовки юристів для Міністерства зарубіжних справ України; підготовки спеціалістів для кримінально-виконавчої системи; підготовки фахівців для Пенсійно го фонду України; підготовки професійних суддів (магістратура) і а ін.
Одеська національна юридична академія (ОНЮА) — спи» рена в 1997 р. (спочатку це був Одеський юридичний інститут, що виник у 1993 р. на базі юридичного факультету Одеського держаи
Чічічі і псі та і юридична наука у системі професійної... 107
решету імені І. І. Мечникова). На факультетах цієї ака-
I к ржавиого будівництва і управління, правосуддя і правової
ні і народному господарстві, прокурорсько-слідчому та ін.)
і професіонали, які можуть працювати в органах держав-
і ні і управління, прокуратури, Міністерства внутрішніх
її» 111 ції, в митниці, в юридичних службах господарських
піп кіімерційних структурах та ін.
Юридичний факультет Київського національного універ-
\ ім. Г. І'. Шевченка (заснований в 1834 р.) проводить підго-
юрнегів за фахом «правознавство». Існують кафедри: теорії і >і і держави і права, конституційного і адміністративного пра-
пін її.ного права; трудового, земельного і екологічного права;
мрі і.кого права; правосуддя; кримінального права і криміно-
і рнміналістики та інші, на яких проводиться спеціалізація фа-
піпрокого профілю.
Юридичний факультет Львівського національного уні-
... |.. іпсту ім. І. Я. Франка — бере початок від Львівської колегії
II ). створений в 1784 р., коли західноукраїнські землі входили
іаду Австрійської монархії. Спочатку викладання велося на
і і пі мові, а з 1862 р. — на українській, що була замінена поль-
> мовою в результаті польської окупації Львова (1918 р.). На
іаеадах зазначений факультет почав функціонувати з 1939 р., і по (з'єднання українських земель з Україною. Нині активно іон, кафедри: історії держави і права; теорії і філософії права; іп\цінного, адміністративного і фінансового права; криміналь ні іапа і кримінології; цивільного права і процесу; трудового, аг-
і і екологічного права; основ права України та ін.; готуються
'ні широкого профілю; функціонує магістратура.
Юридичний факультет Таврійського національного уні-
-■■ |м пк-іу ім. В. І. Вернадського (ТНУ, м. Сімферополь) — бере
пік під юридичного факультету Кримського філіалу Київського
Іи иіету (1917 р.). Філіал, де функціонував юридичний факуль-
и перетворений на Таврійський університет (1918 р.). У 1921 р.
п.и г був закритий і відроджений в 1995 р. Останніми роками
їм от переживає період організаційно-наукового піднесення.
і ||и а матеріально-технічна, науково-методична і інформаційна
підвищився рівень забезпечення науково-педагогічними кадра-иіцої кваліфікації та ін. У складі юридичного факультету ТНУ
108
Роздп /І
діють кафедри: теорії і філософії права; історико-правових дисцішіми і основ правознавства; конституційного і міжнародного права; ци вільного і трудового права; господарського і екологічного праи.і. кримінально-правових дисциплін та ін.; готуються фахівці широкої 11 профілю; функціонує магістратура.
Юристів готують також державні університети: Волинськії її (м. Луцьк), Дніпропетровський, Донецький, Запорізький, Одесі, кий, Прикарпатській (м. Івано-Франківськ), Ужгородський, Схід но-український (м. Луганськ), Харківський, Чернівецький. Наці ональний університет «Києво-Могилянська академія» (м. Київ Національний університет «Острозька академія» (м. Рівне) м ін.
Юридичні факультети організовані в технічних, сільськогосподар ських, педагогічних й інших державних установах освіти. Юристів готують недержавні вузи, інститути і факультети: Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України (м. Київ) Донецький інститут економіки і господарського права, Європеік і. кий університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і І іі знесу, Інститут адвокатури при Київському національному універси теті ім. Т. Г. Шевченка, Міжнародний інститут лінгвістики і праве (м. Київ), Київський інститут туризму, економіки і права, Київськіш університет права (первинна назва Вища школа права) при Інсти туті держави і права Національної академії наук (НАН), Міжнаро. і ний Соломонів університет (м. Київ), що має філіали в інших містах України та ін.
Підготовка кадрів юридичного профілю здійснюється також у ві домчих вищих навчальних закладах Національної академії служ би безпеки України (1995 р), Академії податкової міліції при Департаменті податкової адміністрації; Київському та Харківські» му національних університетах внутрішніх справ, Кримсько му, Донецькому, Львівському, Луганському та інших інститути * внутрішніх справ (МВС України) та ін. Готує юристів-фахівцін і Військовий інститут Київського національного університет Держдепартамент інтелектуальної власності відкрив двері для абі турієнтів своєї установи освіти — Інституту інтелектуальної власності і права.
Випускники всіх акредитованих юридичних вузів, незалежно ш і форм власності, користуються рівними правами під час влаштушіи
і ічіиі і паїпі а і юридична наука у системі професійної... 109
н' ні рпініту іч дповідно до їх спеціальності. Це є одним з головних ні Державної програми розвитку юридичної освіти. 11 іПішжливішим завданням вищих установ освіти України є під-і ми ококваліфікованих фахівців, які володіли б новітніми ці пнями вітчизняної і зарубіжної науки, були виховані у дусі и моралі, глибоко освоїли загальнолюдські цінності, здатні н п мс іалежну демократичну правову соціальну державу і ре-н' і.и >е (иечувати права і свободи громадян. Ірої і.пііія числа вищих і середніх установ освіти в Україні — ■і і ітміпі процес, пов'язаний з реорганізацією суспільства і дер ії.шримку розвитку ринкових відносин, участі в європейсь-итеграційних процесах. У цих умовах природним є підвище ні ти і па кваліфікованого юриста.
§ 5. Перепідготовка, стажування і підвищення кваліфікації юридичних кадрів 11, ичііцснин кваліфікації юридичних кадрів — це навчання по послідовного оволодіння новими знаннями і розвитку умінь
иунати додаткові завдання і обов'язки в рамках спеціальності
і.іч ефективності практичної юридичної діяльності. Перепідготовка — це навчання, здійснюване з метою отриман-н і п' івої спеціальності на основі одержаного раніше освітньо-квалі-
| того рівня і практичного досвіду або у разі переміщення на
(і поріднену) роботу, виконання якої вимагає нових знань, умінь
і п II ПІЧОК.
< і лжування — придбання особою досвіду виконання завдань
н я псів певної спеціальності (стажування адвоката, прокурор-
•' працівника та ін.).
Україна потребує гнучкої системи перепідготовки, стажування
і ні пміщсння кваліфікації фахівців з нових напрямків розвитку юри-
іичиоі науки і юридичної практики. Юрист зобов'язаний постійно
її іувати свій професійний рівень як самоосвітою, так і періоди-
і проходженням курсів професійної перепідготовки і підвищен-ппфікації3. Важливо оптимізувати терміни і періодичність на-
1997 р. в Україні прийняті Положення про систему підготовки і підвищення |икііції державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, і -и шовки і підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, уста-■ і|н амізацій.
по
Розділ /І
попиті освіта і юридична наука у системі професійної... 111
вчання в системі післявузівської освіти, передбачити обов'язком! підвищення кваліфікації працівників і фахівців суду, органів юсішш, прокуратури, інших сфер державної служби не менше одного рЯ Я на 4—5 років. Відомо, що якщо юрист впродовж 5 років не прм тикує і не займається самоосвітою, він повністю втрачає кваліфі кацію.
Обсяги підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в конкретній галузі, виходячи з потреб цієї гал) її її спеціалізованих установ і організацій, а також вимог до освітнья кваліфікаційного рівня працівників, і дотримуючись приписів за кону.
Формування правової системи і системи соціально-політичної о і економічного управління в Україні зумовлює гостру потребу в перепідготовці управлінських кадрів на фундаментальній юридЩ чній основі з урахуванням як традиційного, так і інноваційного вітчизняного і зарубіжного досвіду.
Основне призначення у підвищення кваліфікації юридичних кадрів — вивчення змін у законодавстві і нормативно-правовій базі, що відноситься до сфери професійної діяльності, послідовне удоско налення професійної майстерності, вивчення і використання пози пі вного вітчизняного і зарубіжного досвіду в роботі.
Перепідготовка, стажування і підвищення кваліфікації юри дичних кадрів відбувається відповідно до основних вимог, що пред'являються державою при підборі і розстановці кадрів:
Особа, котра пройшла перепідготовку і державну атестацію, одержує відповідний диплом про вищу освіту. Особа, котра пройш ла стажування або підвищила кваліфікацію (розширила профіль), одержує відповідний документ про післявузівську освіту.
II. міри підвищення кваліфікації юридичних кадрів в Ук-
і и усіх сферах прикладання їх праці — судовій, прокурорсь-
іш іаріальній, адвокатській та інших. Юристи-практики підви-
і. і пою кваліфікацію, як правило, в інститутах і на курсах
пня кваліфікації міністерств і відомств, вищих навчальних
« 11 її не рідше за один раз в 4—5 років.
її іоніпіі внесок у справу професійної підготовки суддів внесли:
11, нір підготовки суддів при Верховному Суді і Центр суддівських
мі ирп Міністерстві юстиції.
' і мирена в 2000 р. (відповідно до Указу Президента України)
мі і,на академія суддів при Міністерстві юстиції України забез-
нрактичну підготовку осіб, які вперше претендують на занят-
і, ці судді, а також підвищення кваліфікації суддів і працівників
щир.11 \ і уддів, проведення наукових досліджень з питань організації
і пішої діяльності суддів. У відділенні підвищення кваліфікації
■ і іііісі.кої академії суддів підвищують свій професійний рівень:
і ці районних судів загальної юрисдикції (перед кожною атес-
і ю на присвоєння чергового класу, але не рідше одного разу
роки); (2) судді апеляційних судів; (3) судді спеціалізованих ііи (• І) працівники апарату суддів.
міаді Вищого господарського суду з 1995 р. працює Науково-
і мнім центр з комплексних проблем організації і компетенції
ткційних органів по вирішенню господарських спорів і підви-
іііі ммч кваліфікації суддів господарських судів України4. Аналога цій
і урі немає в жодній.
і мі і тут Генеральної прокуратури України по підвищенню ква-
Ііфн .піп ирокурорсько-слідчих кадрів і науково-практичних роз-
і і питань організації роботи на основних напрямках проку-
1.1)1 діяльності (м. Київ) з 2000 р. проводить перепідготовку
рорів з урахуванням посади і класного чину.
Іміцнюється система підвищення кваліфікації працівників Служ-
іпски України, яка проводиться на базі Національної академії
■ '' ні безпеки України.
11.имішальна школа підвищення кваліфікації слідчих прокуратури,
мі внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції (поліції)
' '(ми Постанова Верховної Ради України «Про забезпечення діяльності судів» 12 1994 р.
112
Розділ І
покликана забезпечити своєчасну перепідготовку фахівців відмові і них професій.
Центри підвищення кваліфікації кадрів є в Українській ака
державного управління при Президенті України (м. Київ) і її філії Ц
(Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Харків), а також при держаним
адміністраціях: АР Крим, обласних, Київської і Севастополь 11 -
міських. Тут проходять практичне навчання працівники упран
юстиції різних рівнів.
Перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників органік иіі) трішніх справ України здійснюється на факультетах і в інстиі \ і її відомчих навчальних закладів і включає: професійну підготовку ми лодого фахівця; підвищення кваліфікації працівників середньої ланіі і органів внутрішніх справ; підвищення кваліфікації керівних ка, ірії органів внутрішніх справ. Підвищення кваліфікації відбуваєти н ні основі нових підходів до вирішення питань зростання ефективної роботи міліції: одним з основних критеріїв ефективності службової діяльності працівників міліції є її оцінка громадськістю.
Усі центри по підвищенню і перепідготовці юридичних практиЧ них кадрів повинні володіти новітньою інформацією про правові акти що приймаються в державі; новітніми науково-технічними ден 11 неннями в галузі юриспруденції в країні і за її межами; новітні.ит технологією отримання і обробки таких відомостей; широким на уко во-методичним забезпеченням викладання та ін. Необхідним є періодичне висвітлення в засобах масової інформації про рої таких центрів, оскільки ця, здавалося б, непомітна робота є важ ш вим показником кадрової політики держави, спрямованої на сич р дження законності і правопорядку в суспільстві.
§ 6. Підготовка наукових кадрів у галузі юриспруденції
Підготовка наукових кадрів у галузі юриспруденції здійснкх і м н в процесі наукової діяльності, яка існує в різних видах: науково-д<н п дна; науково-організаційна; науково-інформаційна; науково-педакн і чна та ін.
Науково-дослідна діяльність у галузі юриспруденції ш
інтелектуальна діяльність, що спрямована на отримання і викоріп тання нових знань. В межах науково-дослідної діяльності здійсни ються наукові дослідження.
і чи 11 освіт а і юридична наука у системі професійної... 113
11 і ідпю-дослідною діяльністю у галузі юриспруденції займа-
п'к'ііі, що володіють знаннями і уміннями, кваліфікацією і до-
■ І (і и ш і ірацюють в спеціальних юридичних науково-дослідних
■ і \ і лч, в творчих колективах юридичних навчальних закладів.
и. ін >ічшми формами підготовки наукових і науково-педагогічних
і і фін вищої кваліфікації є аспірантура (ад'юнктура) і докторан-
чкі створюють умови для безперервної освіти, підвищення
іо педагогічної і наукової кваліфікації громадян і отримання
тої о ступеня кандидата або доктора наук. Підготовчим ступе-
к і прантури (ад'юнктури), а також до заняття судової посади
ним посад юристів-практиків, підвищення їх на посадах, слу-
• її и. магістратура.
Мій істратура — система підготовки і присудження академі-і і і \ пеня магістра. Не слід ототожнювати слухача магіст-і' 11 |>іі (магістранта) і магістра. Магістрантом є особа, яка після і.иііія ступеня бакалавра (фахівця) склала іспити і зарахована "и і кім ректора вищого навчального закладу слухачем магістрату ри викопує всі навчальні навантаження, затверджені навчальним 11 ' пі. лі, пише магістерську дисертацію для отримання академічно-і її і і \пеня магістра. Магістерська дисертація — випускна кваліфі-
■ і її і Ги і а робота наукового змісту, яка має внутрішню єдність і відо-
' т і і .і. \ід і результати розробки обраної теми магістрантом. Вона
п ша відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки, а її бути актуальною. Магістерська дисертація подається на і ін і \ такому вигляді, який дозволяє судити, наскільки повно ві-їжсні і обґрунтовані положення, що містяться в ній, висновки ' і" і омендації, новизна і значущість. Сукупність отриманих в такій і и результатів повинна свідчити про наявність у її автора пер ім 11 и ніч навичок наукової роботи у вибраній галузі професійної діяль-II". її Успішний захист магістерської дисертації служить підставою тримання академічного ступеня магістра. Чі иірантура (ад'юнктура) і докторантура — це складова ча-
■ і пил 6с (перервної освіти і основна форма підготовки науково-педа-
і"і і'иіііч кадрів. Прийом до аспірантури (ад'юнктури) проводиться
піл реній основі. Заяви приймаються після оголошення про при-
пресі. В оголошенні вказуються спеціальність, терміни і умо-
ІИ прийому, перелік необхідних документів. Претендент на навчання
ирлнтурі (ад'юнктурі) повинен мати вищу освіту за профілем
114
РОП)І 7 /І
наукової спеціальності, по якій відкрита аспірантура (ад'юнкту|>.і) кваліфікацію магістра або фахівця, а з окремих спеціальних дисми плін — стаж роботи не менше двох років. Особи, що вступають ф і аспірантури (ад'юнктури), складають такі конкурсні вступні іспити відповідно до державних освітніх стандартів вищої професійної осві ти: спеціальну дисципліну, філософію, іноземну мову. Перездача вступних іспитів не допускається. Складені вступні іспити в аспіра нтуру дійсні протягом календарного року.
Аспірантура (ад'юнктура) може бути стаціонарною і заочною; як правило, вона існує при великих наукових і освітніх центрах. Заоч на аспірантура, на відміну від денної, припускає заняття науковою діяльністю без відриву від основного місця роботи. Близькою до неї є така форма підготовки наукових кадрів як здобування вченого сту-пеня працюючим юристом, без відриву від основної роботи. Здобу вач наукового ступеня прикріплюється до вузу для здачі кандид;і і ських іспитів на два роки, а для роботи над дисертацією — на гри роки. Загальний термін перебування в ролі здобувача — 5 рокіи. Здобувач вченого ступеня кандидата наук, як і той, що вступаі до аспірантури (ад'юнктури), зобов'язаний скласти іспити з таких дисциплін: філософія, іноземна мова, спеціальна дисципліна — відпо відно до теми дисертації. Здобувачами вченого ступеня доктора наук можуть бути особи, котрі мають вчений ступінь кандидата наук.
Термін підготовки в стаціонарній аспірантурі (ад'юнктурі) і док торантурі — 3 роки, в заочній — 4. Вік прийому до стаціонарної аспірантури (ад'юнктури) — до 35 років, заочну — до 40 років, У докторантуру приймаються кандидати наук віком до 42 років, що мають значні наукові досягнення в обраній галузі і володіють здібно стями до фундаментальних наукових досліджень. За докторантами зберігаються всі права за місцем роботи, які вони мали до вступу до докторантури, а також право на повернення на колишнє місце ро боти.
Кандидатська дисертація повинна містити результати прове дених автором досліджень і отримані автором нові науково обґрум товані результати, які в сукупності вирішують конкретне наукове зав дання, що має істотне значення для певної області наука. Докторська дисертація повинна містити раніше не захищені наукові положення
чті інсіта і юридична наука у системі професійної... 115
ин автором нові науково обґрунтовані результати в певній
ч і\ кп, які в сукупності вирішують важливу наукову або науко-
Іірнк і.і тну проблему. Обсяг основного тексту кандидатської ди-
ін и галузі юриспруденції 6,6—9 авторських аркушів, доктор-
ц. і ртації 15—17 авторських аркушів, оформлених відповідно
і пішого стандарту.
Ніццою атестаційною комісією (ВАК) України встановлена кла-
фі нація юридичних спеціальностей (груп юридичних наукових ди-
і ) і яких проводиться підготовка науково-педагогічних кадрів
12.00.01
мни кваліфікації через написання і захист дисертацій. А иісифікація наукових юридичних спеціальностей 11 прія га історія держави і права; історія політичних
12.00.02
І іі|і ичііиїх учень
12.00.03
мпуційне право
12.00.04
11,11111111.по право і цивільний процес; сімейне право; и і п і|щ іпс приватне право
12.00.05
юдлрське право; господарсько-процесуальне право
12.00.06
Гр\ юпс право; право соціального забезпечення
12.00.07
Іельне право; аграрне право; екологічне право; 11|>11|>о;юрсеурсне право
12.00.08
Адміністративне право і процес; фінансове право; рмаційне право
Кримінальне право та кримінологія; кримінально-
12.00.09
нанчс право
І рпмінальний процес і криміналістика; судова
12.00.10
рртнза
12.00.11
< \ юу стрій; прокуратура та адвокатура
12.00.12
М і ж і кіродне право
'Іч юсофія права
пі ступені (кандидат і доктор наук), як правило, присуджу -• •іі, і а наукові звання (доцент, професор, науковий співробітник) 11, присвоюватися особам, які мають глибокі професійні зван ій і п.і\ кові досягнення в галузі юридичних наук. Наукові ступені ка-
її і а і доктора наук присуджуються на основі публічного захис-
і ні. і ртації на засіданні спеціалізованої вченої ради. Затвердження мри. \ іженого ступеня відбувається у Вищій атестаційній комісії (ВАК) України після проведення експертизи дисертаційної роботи іяду атестаційної справи претендента.
116
Розділ /І
Дипломи доктора, кандидата наук і атестат старшого наукового співробітника видає Вища атестаційна комісія , а атестати профк 11 ра і доцента — Міністерство освіти і науки.
Контроль наукового рівня дисертацій, їх наукової і практичної цінності, роботи дисертаційних рад, на яких відбуваються захи< ти дисертацій, а також дотримання вимог при атестації забспк чуються експертними радами Вищої атестаційної комісії (ВЛК ) України.
Вищою атестаційною комісією (ВАК) і Міністерством освіти П науки України проводиться нострифікація (прирівнювання) док\ ментів про присвоєння наукових ступенів і вчених звань, виданих гро мадянам України в інших державах, з якими Україна уклала від по відні договори або угоди про визнання і еквівалентність науковий ступенів і вчених звань.
§ 7. Система наукових юридичних установ в Україні
Основним науковим центром правових досліджень в системі НАН України є Інститут держави і права ім. В. Н. Корецькою створений у 1949 р. на основі сектора держави і права АН УРСІ" Головні напрямки наукових досліджень цієї установи — теоретичні і прикладні проблеми побудови України як незалежної демократич ної, соціально-правової держави. Учені Інституту займаються ро > робкою проблем історії держави і права України і її сучасної прано вої системи, ролі закону і права в регулюванні суспільних відносин ефективності реалізації поточного законодавства, державно-право вого будівництва, прав і свобод людини і громадянина, організації державного управління, правових основ господарювання в умова \ ринкової трансформації. Вивчаються також актуальні проблеми цивільного, трудового, екологічного і аграрного права; досліджуються проблеми судової реформи в Україні, боротьби з організованою зло чинністю, питання міжнародного права і зовнішньополітичної правосуб'єктності України як повноправного члена міжнародної співпраці держав.
Інститут держави і права України видає щорічник «Правова дер жава» і є одним із співвидавців журналу «Право України». Згідно з ухвалою Президії НАН України тут проведена робота з підготовки і видання 6-томної «Юридичної енциклопедії», 6-томної «Антології української юридичної думки» та ін.
Чічті освіта і юридична наука у системі професійної... 117
І іншою установою, що координує наукові дослідження в галузіі
іф\ кпції. є Академія правових наук України (створена
11 ) її основні завдання: 1) комплексний розвиток правової
проведення фундаментальних і прикладних досліджень у га-
і' і шиї і права; 2) наукове забезпечення правотворчої діяль-
(ержавних органів, вивчення і узагальнення механізмів реа-
п іакоіюдавчих актів; 3) визначення пріоритетних напрямків
к ти правової держави, наукове забезпечення здійснюваних ре-
іп поювка рекомендацій відносно удосконалення органів
і і' ' пчюі влади; 4) формування правосвідомості громадян, розви-
ри нічної освіти в країні та ін. Академіки і члени-кореспонде-
Академії правових наук працюють над проблемами успішного
і пішого проведення правової реформи в Україні, вдоскона-
н шиї п ілконодавства, збагачення теорії і практики конститущйно-
іііпіппгва, формування правової системи молодої держави
І ні юму. У загальнодержавному періодичному виданні «Вісник
ми правових наук» публікуються наукові статті з актуальних
к м теорії і практики реформування правової системи України,
и імяної історії держави і права, політичної і правової думки, рі-
іалузей права і т. п. \ і кладі Академії правових наук України працюють науково-
іііі інститути: Науково-дослідний інститут вивчення проблем
цінності (м. Харків); Науково-дослідний інститут приватного
і і підприємництва (м. Київ); Науково-дослідний інститут > Iі ' пішого будівництва і місцевого самоврядування (м. Харків). • і і і.ілі Академії правових наук України успішно функціонує лабо-р іюрія і прав людини (м. Львів).
Мпуково-дослідний інститут приватного права і підприєм-
ця Академії правових наук України створений за доручен-
пмм Кабінету Міністрів України від 30.12.1996 р. на базі Центру до-I н і ід пі. проблем підприємництва і менеджменту, що діє у складі НАМ України з грудня 1992 р. Основним напрямком наукової діяль но, п Інституту є проведення фундаментальних і прикладних ком-іпіх досліджень з таких питань: 1) методологічні основи и ори приватного права; 2) методологічні і теоретичні проблеми матизації законодавства у сфері підприємництва; 3) станов-И пня і розвиток інституту приватної власності; 4) проблеми фор-иня і функціонування механізму використання права в прива-
118
Розділ V
тному секторі економіки України; 5) проблеми формування і функіі-онування механізму державного регулювання підприємницької діял-ності в Україні.
Чималий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки вносив Інститут законодавства Верховної Ради України. Інститут закон -давства Верховної Ради України (створений у 1994 р.) є само стійною науково-дослідною і прикладною державною установоо в структурі апарату Верховної Ради України. Його головні завданн: 1) участь у проведенні фундаментальних і прикладних досліджеіь у сфері державного управління суспільством і законопроектних рі-біт, координація участі наукових установ і інших організацій в закг нотворчій діяльності Верховної Ради; 2) розробка концепції розвиту законодавчої системи України і проектів програм законодавчої ді яльності Верховної Ради; 3) аналіз практики застосування закон? і ефективності їх дії, розробка пропозицій по удосконаленню пото1-ного законодавства України; 4) порівняльні дослідження систем за конодавства інших держав, а також оптимальних шляхів зближенн національного законодавства із зарубіжним законодавством і міжн,-родним правом; 5) розробка найважливіших законопроектів, здійг нення науково-практичної експертизи окремих законопроекті];
Центр порівняльного права, який був створений при Мініс терстві юстиції України в листопаді 2000 р., не обмежує свою д-яльність функціональними рамками державної організації. Цент є також секретаріатом Міжвідомчої координаційної ради з адаптац законодавства України до законодавства ЄС. Його мета — забе? печити проведення правової реформи в Україні з урахуванням єї ропейського законодавства. Вона випливає із стратегічного курс України на інтеграцію в ЄС і статті 51 Угоди про партнерство і спії працю. Основні завдання Центру: 1) участь у розробці пропозицій д визначення пріоритетних напрямків діяльності України з метою п рмонізації вітчизняного законодавства з європейським; 2) розробк рекомендацій до проектів нормативно-правових актів, які вимагс ють адаптації з урахуванням світових стандартів; 3) аналітични огляд відповідності правових норм України нормам міжнародног
ччші иаііта і юридична наука у системі професійної... 119
І) \ -кісті, у підготовці збірок нормативно-правових актів і спе-
"і юридичної літератури і т. д. Специфічний статус Центру
и - піішраці як з урядовими, так і з неурядовими установами
ші кіціями, такими як Європейська Комісія, Програма Тасіз,
ні і.киіі університет (Бельгія), Афінський центр публічного пра-
>■ -11 роція), ІІ8АШ, ОБСЄ та інші. У складі Центру створено Бюро
|мф< і'м.ііиі з питань європейської інтеграції і права, яке формує банк
І "їм , і права ЄС, до його послуг можуть звертатися як державні,
РІК і академічні, атакож комерційні структури. На Бюро покладена
цім систематизації офіційних перекладів актів законодавства
пріоритетних для України сферах адаптації.
І Іравові дослідження проводяться в регіональних науково-до-
> м 'іиих інститутах НАН України, наприклад в Інституті економі-
■ її правових досліджень (м. Донецьк) та ін.
Конкретний внесок у розвиток науки вносять і науково-дослідні ни і їм у і и судових експертиз (Київ, Львів, Донецьк, Одеса, Хар-іщ) які функціонують у системі Міністерства юстиції України, ,і гвкі >ж Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міні-і її | ні ні юстиції України та ін.
І [авколо освітніх юридичних закладів (Українська Академія (І ржавного управління при Президенті України, Національна юри-
на академія України ім. Ярослава Мудрого, юридичні факуль-
и і и Київського і Львівського національних університетів, Одесь кі національна юридична академія та ін.) сформувалися наукові школи юристів. Вони надали дієву допомогу в підготовці тексту Конституції України 1996 р., входять у робочі групи по підготовці штих кодексів і інших законодавчих актів, внесли чималий внесок | розробку Концепції судової реформи, Концепції юридичної освіти и Україні та ін.
Слід зазначити внесок професорсько-викладацького складу На ціональної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого в роз-робку наукових проблем, в удосконалення законодавчого і в цілому мормотворчого процесу, правозастосовчої практики, у формування її мократичної правової політики України. Тут проводяться значні дослідження з фундаментальних і прикладних проблем правознав-і і на, розробляються проекти законів і інших нормативних актів, ідпіснюються наукові експертизи проектів нормативних актів різно-ю рівня.
120
Еагомий внесок у розвиток юридичної науки вносять відомчі устшови освіти системи правоохоронних органів: Київський нацональний університет внутрішніх справ України, Харківсь-кийчаціональний університет внутрішніх справ, Академія слу жбі безпеки України та ін.
Наукова діяльність в юридичних вузах і факультетах створює особливу інтелектуальну атмосферу, сприятливу для творчого зро-сташя професорсько-викладацького складу і молодої наукової змі ни. Результати цієї діяльності оформляються у вигляді підручників, моюграфій, статей, повідомлень, тез доповідей, які виходять окре-миш виданнями або містяться в юридичних періодичних журна-лах,газетах, збірках і інших виданнях, а також одержують узагаль-ненія в дисертаційних дослідженнях.
Розділ V
ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА. ЮРИДИЧНА ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
§ 1. Поняття та ознаки юридично/практики
Юридична практика (від грец. ргакіігоз — діяльна, діловий, дія, досвід) — нормативно закріплена система діяльності юристів з прийняття (зміні), тлумачення (конкретизації), використання і застосування правових приписів, що сполучає накопичений і на копичуваний соціально-правовий досвід у сферах практичного ви рішення юридичних справ, а також досвід здійснення правових досліджень та правового навчання. Юридична практика залежно від сфер здійснення поділяється на прикладну (суто практичну), наукову, освітню.
Ознаки юридичної практики (в основі якої лежить юридична практична діяльність):
122
Розділ І
Юридична практика неможлива без юридичної практичної діяльності. Вона містить у собі всі сфери діяльності юристів як професійних знавців права. Однак на відміну від юридичної ді яльності, здійснюваної в обумовлено-конкретний час, юридична практика має більш широкий злпст: основними елементами п структури є минула, чинна і прогнозована юридична практична діяльність.
У правовій державі (побудова якої можлива при наявності сфор мованого громадянського суспільства) ефективна юридична практи ка є особливою цінністю. Вона утверджує законність і стабільніш правопорядок.
/()ридична практика. Юридична практична діяльність 123
Юридична практика сприяє розвиткові прогресивних процесів, що шдбуваються в суспільстві, якщо вона професійна, тобто якщо при-имаються якісні закони (законодавча практика), якщо закони роз'яснюються відповідно до волі законодавця (інтерпретаційна практика), якщо закони вчасно і правильно перетворюються в жит-ія суспільства (правозастосовча, правоохоронна, судова, слі дча і т. п. практика). Отже, невід'ємною властивістю юридичної практики є професіоналізм працівників усіх сфер юридичної діяль ності.
Види юридичної практики за правовими формами діяль ності держави: правотворча (прийняття законів та підзаконних актів); інтерпретаційна (тлумачення законів); правозастосовча (своєчасне і правильне втілення законів у життя суспільства); пра воохоронна (забезпечення охорони прав і свобод особи); захисна (забезпечення захисту прав і свобод особи); контрольно-наглядова (здійснення контролю і нагляду за дотриманням прав і свобод осо би); установча (проведення надійної кадрово-забезпечувальної по літики).
Види юридичної практики за спеціалізацією юридичної роботи (або за суб'єктами здійснення): судова, слідча, прокурорська, оперативно-розшукова, адвокатська, нотаріальна, юридичної служ би, органів дізнання, органів реєстрації (запису) актів громадянсько го стану, державної виконавчої служби, державної кримінально-ви-нравної служби тощо.
Види юридичної практики за галузевою спрямованістю: у галузі конституційного права і процесу (працівники центральних органів влади — комісій Верховної Ради України, Конституційного Суду України та ін.); у галузі кримінального права і процесу (пра цівники прокуратури, слідства, адвокатури та ін.); у галузі адмініс тративного права і процесу (судді адміністративних судів України, Державної судової адміністрації, Вищої Ради юстиції, певною мі рою працівники міліції і частково юридичних відділів державних адміністрацій та юридичних служб органів місцевого самовряду вання); у галузі цивільного права (судді судових колегій у цивіль них справах, господарських судів, адвокати в адвокатських конто рах, бюро, які спеціалізуються на цивільних справах) і т. п.
Розді / І
§ 2. Зміст і структура юридичної практики
Зміст юридичної практики — юридична практична діяльнії' 11 і соціально-правовий досвід.
Структура юридичної практики — сукупність необхідних елементів, що знаходяться у взаємозв'язках, якими забезпечуєте и цілісність практики і виконання її соціального призначення.
Подамо схему узагальненої структури юридичної практики на схемі:
Суб'єкти й учасники
(суб'єкти: органи й установи юридичної спрямованості, їхні службові
і посадові особи; учасники: особи, що залучаються до здійснення тієї
чи іншої сторони юридичної практики)
Об'єкти
1) події і дії, що мають юридичне значення; 2) правові відносини, що
виникають у сфері функціонування державних інститутів; 3) правові
відносини, що виникають між державними органами, фізичними і
юридичними особами
Юридична практична діяльність
1) погоджені цілі різних видів і рівнів (перетворення, закріплення, охорона, відновлення відносин), завдання і функції; 2) юридичні дії— зовні виражені соціально-перетворюючі акти суб'єктів, що тяг нуть за собою певні юридичні наслідки (проведення слідчих дій слід чими); 3) юридичні операції— комплекс юридичних дій, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окремого завдання в рам ках юридичного процесу (огляд місця події, що складається з декіль-кох послідовних різних правових дій)
Зовнішня форма діяльності (акти-документи, акти-дії)
Внутрішня форма діяльності
(процесуатьні провадження,
стадії, режими)
Засоби
— юридичні інструменти, за допомогою яких досягається мета (нор
ми права, принципи права й ін.)
Способи
— конкретний шлях досягнення мети при використанні засобів і на
явності конкретних умов і передумов (загальносоціальні, юридичні,
технічні)
Методи
— сукупність способів, прийомів і принципів, за допомогою яких
досягається мета (результат)
чічіш практика. Юридична практична діяльність 125
Результати
міді умок юридичних дій, досягнення (повне, часткове) поставле-
ІІНІ'ІІ
Соціально-правовий досвід
ф. ірму< і і.ся в процесі добору доцільного в юридичних діях і операці-і іонражає сукупний підсумок усієї практичної діяльності (чи її моменти), а також включає досвід здійснення правових дослі-
м . мі. (їх узагальнених результатів)та правового навчання
(їй риємо увагу на деякі особливості зазначених елементів. < \ б'єкти юридичної практики (органи й установи юридичної Пр імованості) мають компетенцію, установлену нормативними ні предмет ведення, повноваження, завдання і функції; їхні
вдові особи несуть юридичну відповідальність. Створення і дія-
II органів і установ юридичної спрямованості регламентуєть-
, а нормами Конституції, законодавчих і підзаконних актів. Відпові-. і н п.і роль серед підзаконних актів належить статутам. Учасники юридичної практики — особи, що своїми діями забезпечують ту •пі іііііі% сторону її здійснення (свідок, потерпілий, спеціаліст, пі-і.ирюїіаііий, патологоанатом, учасник експерименту, посередник } вирішенні конфліктної ситуації, працівник інформаційного центру
)
Об'єкти юридичної практики різноманітні, тому що люди щ і \ миють у них для задоволення різних потреб і інтересів (права, иіммі язки, законні інтереси суб'єктів права; юридичні документи її їм ). Об'єктами юридичної практики можуть бути: матеріальні і її. матеріальні блага; предмети реальності, процеси і стани приро-іиіно середовища; суспільні відносини; дії або бездіяльності лю-п п інші предмети і явища, що включені в конкретний юридичний Процес і спрямовані на задоволення суспільних, групових і особи-і ніч інтересів.
Результат юридичної практики — підведення підсумків юри-ііічппх дій і операцій, з'ясування ступеня їхньої відповідності по-. і.пнк-ііим цілям (відхилення від цілей, досягнення нових цілей і рі і\ платі юридичної діяльності і т. п.).
( оціально-правовий досвід — сукупний результат минулої,
чі о і і прогнозованої юридичної практичної діяльності (практич
не, і., вирішення юридичних справ), а також досвід здійснення пра
ні тих досліджень та правового навчання, аналітично осмислений
126
Розділ
чічіш практика. Юридична практична діяльність 127
у їх єдності і взаємодії та узятий на озброєння юристами-пракшкл ми. Він може бути негативним і позитивним. Знання негативних фі ктів попередньої практичної діяльності служить застереженням про ти їхніх повторень. Особливу цінність для правового регулкжіїїиг суспільних відносин і подальшого поліпшення юридичної практп ки має позитивний досвід.
§ 3. Функції юридичної практики Функції юридичної практики — основні напрямки її впліпи
на соціальну реальність, через які виражається її правове призма
чення.
Функції юридичної практики можна розділити на дві групи:
Загальносоі{іальні
Спеціально-соціальні (юридичні)
— відображають вплив юри дичної практики на еконо мічні, політичні, культурні й інші суспільні відносини
— відображають специфіку правової! впливу конкретного виду юридичної практики на суспільні відносини
економічна, політична, со ціальна, духовно-культурна, виховна й ін.
репстращйно-засвідчувальна, праворс алізаційна, правоохоронна, правозахііє на, штрафна, правоконкретизуюча, пр| вороз'яснювальна, правопрогностнчн.і та ін.
Розглянемо докладніше юридичні функції. Відразу ж відзнач 11 мо, що для кожного виду юридичної практики характерні «свої» функції, що наповняються конкретним змістом юридичної спеціалі зації. В узагальненому вигляді юридичні функції мають такий ви гляд:
реєстраційно-засвідчувальна — офіційне закріплення конкрсі них суспільних відносин, ситуацій, реєстрація документів і посвід чення їхньої вірогідності, посвідчення договорів і угод, фіксування фактів юридичного значення й ін.;
правореалізаційна — здійснення позитивного впливу на стік і рення гарантій для реалізації прав, обов'язків, заборон, установлІ них правовими нормами;
правоохоронна — забезпечення системи заходів для профіллі* тики порушень прав, свобод, законних інтересів індивідуальніїч і колективних суб'єктів права по недопущенню протиправних дім (і\ превенція);
прішозахисна — забезпечення системи заходів для відновлення ■ і- пісного правового статусу, залученню правопорушників до • •і'п нічної відповідальності, встановлення заходів судового захисту і і їм
■ ■і і ряфна — забезпечення системи заходів примусового впливу,
іших з позбавленнями матеріального, організаційного й осо-
пі о характеру;
іі|іли(іконкретизуюча — конкретизація і деталізація чинної кон-
11" і іп и норми на основі узагальненої індивідуально-правової діяль-
и
іірліиіроз'яснювальна — роз'яснення змісту правових норм,
ІИИіи юридичних актів-документів, умов придбання ними дієвості
просторі і за колом осіб та ін.;
ирлиомрогностична — прогнозування тенденцій подальшого
воїни і ку правової системи, шляхів зростання ролі права; розробка
н идацій з якісного удосконалення юридичної практики, взає-
Миннлпву юридичної практики і правової системи і т. п.
§ 4. Юридична практична діяльність
як основа юридичної практики
И >риднчна практична діяльність — система свідомо-вольових
ротних дій і операцій по охороні і захисту прав, свобод і закон
нії мі гсрссів особи, що здійснюються юристами на професійній
і ні \ межах права і мають юридичні наслідки. За сферами здій-
гі юридична діяльність може бути поділена на: практичну,
і ну і навчальну. В даному параграфі мова йде про практичну
і"рп ПІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ.
< Ознаки юридичної практичної діяльності:
І)' різновидом соціальної діяльності і зберігає її ознаки, пере-
■ соціальну корисність; ') . іпіснюється в сфері впливу права;
і) виражається в правомірних діях — цілеспрямованих, планова-НИ ші вимагають професійно-правових навичок, уміння, приш ий підготовки, технічної оснащеності та ін.;
і) с прямована на одержання результату за допомогою правових
мі і різноманітних способів; •) передбачає настання юридичних наслідків або створення умов иі пп виконання яких приводять до таких наслідків;
128
РоиМл і
Юридична практична діяльність (юридичні дії й операції) основа і динамічна частина юридичної практики, що вплипа- 11 | соціальну діяльність інших членів суспільства, забезпечує (охоро« няє і захищає) їхнє нормальне життя. Юридичну практичну дія 11. ність не можна ототожнювати з юридичною науковою й освітньою діяльністю. Будучи взаємопов'язаними, вони є трьома формами юридичної діяльності.
Юридичну практичну діяльність варто відрізняти від прси поведінки. Якщ^ юридична практична діяльність є зовнішньо акти вною, дією, що спрямована на досягнення мети, то правова ікни дінка може бути як активною, так і пасивною, як дією, так і бе (і яльністю, як правомірною, так і протиправною.
Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти й від орга нізаційно-правової діяльності фахівців не юридичного профіті Наприклад, правовою діяльністю можна назвати оформлення відря дження, тому що воно вимагає ряду правових рішень. Однак такі діяльність традиційно юридичною не визнається, і її нерідко вико нують фахівці, які не мають юридичної освіти. Не можна назнані юридичною організаційно-правову діяльність ряду працівники! правоохоронних органів, відділів їхніх міністерств і відомств, том) що вони використовують право для вирішення позаправових соці.і льних цілей — економічних, політичних, управлінських та ін.
Юридичною стає соціальна діяльність, що відбувається в межал правової системи суспільства й орієнтована на використання праві і вого інструментарію. Тобто ознакою юридичної практичної діяль ності, що визначає особливості правової культури його суб'єкта є юридичність. Всі інші види діяльності характеризуються нспи значеністю юридичності. Юридичність цієї діяльності означає, що основним інструментарієм юриста-практика є право, його мислей ня — правове, у процесі діяльності він використовує юридичні 1.1 соби, сама діяльність регламентується нормами права, мета діяль ності — правова, її результати — правові.
Мета юридичної практичної діяльності може бути представлена через три компоненти: 1) захист прав і свобод особи; 2) забезпе
Чічіш іі/ніктиш Юридична практична діяльність 129
шііості; 3) охорона правопорядку. В залежності від пред-■ і. пня установ, де працюють юристи (суд, прокуратура, мі-і ба безпеки, державна виконавча служба й ін.), мета здо-мнпфстний характер і виражається в завданнях і функціях п їй.пості. Мета юридичної практичної діяльності в значній ■ і пі і'іаг її результат в остаточному підсумку і на кожному етапі ін іній (найближчі, проміжні, остаточні, перспективні цілі). Юридична практична діяльність виявляється, як правило, у діях — прямоианих, планованих — це повсякденний пошук правового і а ,и \ пою читання, обробка, урахування можливих зауважень пі похідні поїздки з метою одержання цього матеріалу й ін. І мишії елементи юридичної практичної діяльності:
програмування пошуку, перевірки й оцінки фактичної інфор-
роведсні з дотриманням свободи вибору методів роботи;
пошук правової інформації, її приступність, інформаційна на шої і. виконуваної роботи; правова оцінка представлених або ні і(І и них фактів, заснована на формальній визначеності виконува-I)()(")() ти;
11 по і р правових норм і одержання юридичного висновку як певного ступеня творчої самостійності при вирішенні юриди-і прав і правових завдань; ведення в правових рамках переговорів, виступів у судах та
'і органах, посередництво в процесі вирішення конфліктів, що не
і аг певного ступеня ризику;
підготовка й оформлення правових документів у вигляді рі-юкідок, пропозицій; розробка й обгрунтування позиції, що пе-і.н певний темп і безперервність виконання роботи; залучен-ііічних засобів;
контроль над процесом і результатами будь-чиєї діяльності, мірольність і відповідальність власної діяльності й ін. І* )|мідична практична діяльність не тільки формує професійно му культуру юриста, але і виступає показником цієї культури.
§ б. Процесуальна форма як внутрішня організація юридичної практики та її структура
Фі ірма юридичної практики має дві сторони: зовнішню і внутрі-Ипутршшьою є процесуальна форма, а зовнішньою — правові
<>І<>ГІ
акти-документи (нормативні і процесуальні) як способи існуна і зовнішнього вираження змісту юридичної практики.
Процесуальна форма — урегульовані системою правових при писів умови і послідовність провадження окремих процесуальних дім і прийняття процесуальних рішень, узяті в сукупності1.
Основні ознаки процесуальної форми: 1) установлюється дл| упорядкування діяльності правосуддя; 2) регулюється нормами при цесуального права; 3) залежить від системи принципів процсс\.і їй ного права; 4) надає процесуальні гарантії учасникам про цс і \ 5) має системність.
Кожен юридичний процес має свою процесуальну форму. Нон,і являє собою не тільки визначений законом порядок діяльності плі і реалізацію цього порядку в конкретній діяльності. Дотримання про цесуальної форми органом дізнання, слідчим, судом є прояві і високої професійно-правової культури.
Процесуальна форма як внутрішня організація юридичної щх\\ тики — це:
процесуальний режим (система юридичних гарантій);
процесуальні провадження (комплекс взаємообумовлених і він ємозалежних процесуальних дій);
процесуальні стадії (система взаємозалежних частин проїк' \ що складаються з ряду юридичних дій, які характеризують динамі ку розгляду заведеної юридичної справи). Для того щоб ефект іп.п. і діяла вся система юридичної практики, необхідно насамперед щ безпечити її внутрішню організацію.
В Україні процесуальна форма визначається кодексами — кримі нально-процесуальним, цивільно-процесуальним, про адміністрапіиш правопорушення, господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду й іншими нормативно-правовими ам і ми. Відповідним законодавством чітко названі учасники проїк розподілені функції між ними, зазначені способи виконання цих ф\ 11 кцій. Так, кримінально-процесуальним кодексом передбачене і суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє сліді з кримінальних справ, здійснювати нагляд за слідством і пр.і восуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вирої и
1 Один із перших дослідників процесуальної форми проф. В. М. Горшеш.ои і н.
таке її визначення: «...це сукупність однорідних процесуальних вимог; пропої
них до дій учасників юридичної діяльності, і спрямованих на досягнення юриді значимого результату». Див.: Юридическая процессуальная форма: теория п нр " тика /Под рсд. П. Е Недбайло и В. М. Горшенева. — М., 1976. — С. 13.
чіп і практика. Юридична практична діяльність 131
11 оі слдів. Установлено чіткий порядок, послідовність прийнят-ірмлсння тих чи інших рішень по справах, уся процесуальна пильності по розслідуванню правопорушень у цілому і роз прав у судах: порушення справи; попереднє розслідування;
н іка і призначення судового засідання; судовий розгляд і ви-
"•її рішення (вироку); перегляд рішення суду, що не вступило шу силу; виконання рішення (вироку); у виняткових випад-ін регляд судових рішень, що вступили в законну силу.
111 есуальна форма перебуває в нерозривному зв'язку зі зміс-
і К Іридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати і одного. Недотримання процесуальної форми є підставою > ' і н \ вання раніше прийнятого рішення або неприйняття, пове-I мі 11 або залишення документа (позовної заяви, скарги, конститу цій! о звертання, подання і т. п.) без розгляду.
I Ірцвова процесуальна форма визначається конституційним і спе-
і и-іиїм іаконодавством і виключає відступ від неї, щоб забезпечити
И юронній, законний і обґрунтований розгляд справи. Процесуаль-
■ пшоном спеціально вирішується питання про склад учасників, ■ її ь івність, підстави у межах їхніх дій на кожній стадії.
§ б. Юридичний процес і його види
И Юридичний процес (лат. ргосеззиз — рух уперед; англ. _)игі-
іі |)госе5з) — урегульований процесуальними нормами порядок
і И пості компетентних державних органів, що виражається в сис-
н їхніх процесуальних дій по підготовці, прийняттю і документу-
иню юридичних рішень загального й індивідуального характеру.
иі цьому відповідно до процедурно-процесуальних норм відбува-
істосування норм матеріального права, вирішення індивіду-
опкретних справ і фіксування їхнього розгляду в правових
іептах. Н Іридичний процес — збірне наукове поняття, різновид соціаль ні ■ ■ процесу, що представляє собою форму перетворення юридич-.іп.них моделей, закріплених у національному законодавстві і народних актах, у реальну систему правовідносин з її про-і рпою стороною, спрямованою на досягнення юридичного ре-
II і II V (мЄТИ).
Ииі.іки юридичного процесу:
і) різновид соціального процесу;
132
Розділ V
Система процесуальних дій — визначений нормами права поря док діяльності слідчих, адміністративних, судових та інших органів.
Юридичний процес можна класифікувати по галузях процесуа льного права: конституційний; кримінальний; цивільний; господар ський; адміністративний (в частині адміністративної діяльності судів і діяльності будь-яких адміністративних органів по залученню до юридичної відповідальності). У даному «шадку за основу класифі кації узяті відповідні галузі матеріального права. Однак за допомо гою такої класифікації неможливо уявити іоридичний процес як сис тему в усій її структурній єдності.
Найбільш оптимальною для цієї мети (.класифікація юридично го процесу по основних правових формах здійснення функцій (фор мах діяльності) держави:
Правотворчий процес — урегульована правовими нормами система взаємозалежних процедур (стадій) по прийняттю, зміні, обнародуванню (доведенню до відома виконавців) законів і підза-конних актів уповноваженими органами держави, організаціями і посадовими особами.
Правозастосовчий процес — урегульована правовими нормами система взаємозалежних процедур (стадій) по розгляду і вирішен ню юридично значимих індивідуальний справ уповноваженими органами держави, організаціями і посадовими особами.
Судовий процес (як різновид правозастосовчого процесу) — урегульована правовими нормами систзма взаємозалежних про цедур (стадій) по судовому розгляду і вирішенню юридично зна чимих індивідуальних справ — цивільних, кримінальних, господар-
Юридична практика. Юридична практична діяльність _133
ських. Для кожного виду судових справ судовий процес має ос0°" ливості.
Контрольно-наглядовий процес — урегульована правовЙМИ нормами система взаємозалежних процедур (стадій) по пере£ІРш уповноваженими органами держави, організаціями і посадовими особами відповідності (невідповідності) контрольованих об'£кт1Б формально-визначеним нормативам (стандартам), що завершується ухваленням рішення про заходи реагування, адекватні отриманим результатам.
Установчий процес — урегульована правовими нормами сис" тема взаємозалежних процедур (стадій), здійснюваних уповнова" женими органами держави, організаціями і посадовими особам^ п0 формуванню, перетворенню або скасуванню органів держави, їхніх структурних підрозділів, посадових осіб.
Судовиробничими процесами є наступні види:
конституційний — його змістом є спір про право і діяльііість конституційних та інших видів судів з вирішення такого спору :* УС1" ма встановленими законом для цього діями. У конституційному за" коні «Про Конституційний Суд України» другий розділ присвяч£нии загальним правилам конституційного судочинства, третій — особ ливостям конституційного провадження;
кримінальний — його змістом є розслідування справи про зл0" чин відповідними органами і розгляд справи судом загальної к>Рис_ дикції з винесенням рішення про вид і міру відповідальності об£инУ-вачуваного, використовуючи для цього усі встановлені законом Д11 (запити, експертизи і т. д.). Для кримінального процесу характ"еРш такі елементи, як порушення кримінальної справи; учасники; докази' підсудність; провадження в суді першої інстанції, у касаційній ін станції, виконання вироку і т. д.;
цивільний — його змістом є спір про право, вчинені правопо рушення і діяльність цивільного суду з вирішення такого сг>°РУ; розгляд справи про цивільне правопорушення провадиться з г5™6" сенням рішення про вид і міру відповідальності правопорушнику використовуючи для цього усі встановлені законом дії (запити,, екс" пертизи і т. г.). Цивільний процес характеризується наявністю Уча" сників, доведенням і доказами, процесуальними строками, підгото вкою справи до розгляду, порядком розгляду і вирішенням справи> винесенням постанови й ін. Його особливістю є те, що обидві сто рони, котрі сперечаються, не мають владних повноважень;
134 р„ и
господарський — його змістом є спір про право, вчинені пр| вопорушення і діяльність господарського суду, третейського і з вирішення такого спору; розгляд справи про господарське правоио» рушення провадиться з винесенням рішення про вид і міру віднині • дальності, використовуючи для цього усі встановлені законом ііі (запити, експертизи і т. п.). У господарському процесі також < ГИ елементи, як доведення і докази, процесуальні строки, підгої1
справи до розгляду, порядок розгляду і вирішення справи, винсо
постанови й ін.;
адміністративний — його змістом є спір про право і дія п. ність адміністративного суду з вирішення такого спору з усіма і її обхідними для цього діями (запити, експертизи і т. п.)2. В адмінії тративному судочинстві трохи в іншій ролі виступають док. являючи собою положення про органи і посадових осіб, та ін. II. н процес можна назвати адміністративно-юстиційнилі або адміні стративно-судовиробничим (правозахисним) процесом по до 11 мі манню законності в державному управлінні3.
Усі зазначені види судовиробничого процесу є взаємно пере хідними, що зумовлено пов'язаністю між собою норм матерій м. них галузей права.
Кожен процес складається із системи різних проваджені, Наприклад, кримінальний процес включає: досудове провадженні і заявами і повідомленнями; слідче (дізнання і досудове слідстім і) систему судових проваджень (попереднє провадження; судомнії розгляд; апеляційне провадження; касаційне провадження; винятю і ве провадження).
2 У системі адміністративних судів України введені .місцеві адміністративні
Окружний адміністративний суд АР Крим, 24 окружні судів в областях, Окр\ .ми
адміністративні суди міст Києва і Севастополя, а також апеляційні адміністр.і пішії
суди — Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, < ми.
топольський, Харківський. Позивачами в адміністративних судах можуть бути гри
мадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи, що не є суб'єктами
владних відносин, а також представники атади у випадках, коли позов подаси., і Щ
виконання повноважень останніх.
3 Крім зазначеного виду адміністративного процесу функціонують насі)
його види: адміністративпо-управлінський (правозастосувальний) — викопними титульного юридичного процесу державного органа, що діє в рамках своєї коми, тенції; административно-юрисдикційний — регулювання відносин, що складніші, ся в зв'язку з порушенням адміністративно-правових приписів.
чічіш практика. Юридична практична діяльність 135
§ 7. Юридична справа і її вирішення. Види процесуальних актів
Н Юридична справа — сукупність документів, зібраних разом
цім чином оформлених, котрі стосуються передбаченої норма-
• рана визначеної життєвої обставини, прийнятої до процесуаль
ні юиаджєння.
Н Юридична справа як документальне утворення формується бід
но до рішень уповноважених органів з метою фіксації фактів
топленому законом порядку, змісту і результатів процесуаль-
і п.пості цих органів. Матеріали справи включають також до-
иіп правозастосовчих органів. Юридична справа існує реально;
| мі шнідуалізованою (стосується визначеного казусу, конкретної
її), має початок і кінець; підлягає реєстрації (має обліково-ре-
. іраційний номер). Сферу юридичних справ становлять цивільні
і правопорушення, сімейні конфлікти, трудові конфлікти й ін.
і іа обставина, прямо передбачена законом, є елементарним
і ом юридичної практики і має потребу в професійному докуме-і иому забезпеченні з боку юриста-практика. Наприклад, кри ті і и.ним законом передбачено, що таке є злочин і які види пока-
і і парю застосовувати до злочинця за вчинені правопорушення.
і іочіїн иимагає застосування заходів кримінального покарання . держави, яка в особі уповноважених органів (дізнання, попе-
і слідство, прокуратура, суд) вирішує юридичну (кримінальну)
прану, котра є підсумковим документальним продуктом професій-
і п.ності цих органів.
Нирішсння юридичної справи — творчий акт мислення, умін-
111 пу вати факти і робити офіційні узагальнення у вигляді доку-
Н ні.і паю оформленого результату — акта, що постановляється.
ь і що постановляється, — процесуальний акт (документ), що
юридичний характер.
Процесуальний акт — процесуальна дія чи рішення посадової
п аоо органа, уповноважених законом виконувати завдання
іннства, контролю і т. п., що мають процесуальну форму і фік-
н і,ся в процесуальних документах.
І Іропссуальний акт є збірним поняттям: ним може бути як акт Нірп нічного характеру, так і акт (процесуальна дія), що не має су-юридичного значення, однак відіграє чималу роль у процесі.
137
чіп і практика. Юридична практична діяльність
136
Види процесуальних актів (документів):
Юридичний процесуальний документ має офіційний характер і и кільки виходить від посадових осіб офіційних органів, уповноважені і ч на їхнє прийняття або видачу. Належним чином оформлений у вигля и акта-документа, він є знаковою стороною процесуальної форми З ним пов'язані психологічні переживання обвинувачуваного.
Види процесуальних актів у залежності від навантаженню що вони виконують у ході юридичного процесу: вихідні, підсум кові (прості і складні), проміжні, допоміжні, інформаційні.
Процесуальний акт
(документ),
що має юридичний характер
— є індивідуальним розпоряд
женням, вираженим у відповід
ній формі, що встановлена нор
мами права (обвинувальний ви
сновок слідчого, вирок і рішення
суду, протест прокурора й ін.), і
має визначені реквізити (підпис,
печатка і т. п.)
Процесуальний акт
(документ),
що не має юридичного харам еру
ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ДЛЯ ДОВЄДЄ шиї
(обґрунтування) фактів, що не м(
ють юридичного значення. Напри
клад, протоколи, складені в хоДІ
слідства і дізнання (огляд}' місця і я >
дії, допиту, очної ставки, обшук \ І
виїмки документів); висновку скі
пертизи й ін.
засідання, стан розкриття злочи
нів тощо (протокол судового засі
дання; звітний документ (довід
ка); статистичні відомості про
здійснення того чи іншого виду
юридичної практики та ін.)
нич н процесуальні дії упо-піїх осіб у ході розгляду постанови, рішення, нака-
риклад про здійснення ві-
іі \ проведення роз'яснень,
І) ІІІЖІВ І Т. П.)
'// процесуальних актів в залежності від предмета пра-
■ • регулювання: цивільно-процесуальні, адміністративно-
\.і п.пі, кримінально-процесуальні й ін.
Циди процесуальних актів у залежності від відповідних сфер
■ <>.•<> регулювання: юрисдикційні — забезпечують надійність
і і\ юридичної справи (пов'язані з визначенням міри юридичної
її н,пості) і неюрисдикційні. Циди процесуальних актів за субординацією:
обов'язкові (постанови, протоколи, рішення, вирок та ін.);
факультативні (підписки, письмові доручення, заяви, повідом им і пояснення, описи, повістки та ін.).
Допоміжні - - акти, якими вно-сяться виправлення, доповнення,
Вихідні процесуальні акти
— відкривають розгляд справи (порушення провадження в справі, щ
є початковою стадією юридичного процесу)
Підсумкові процесуальні акти
— підбивають підсумок розгляду справи і виступають як юридичні
факти, що спричиняють нові правовідносини;
Складні — приймаються в рі зультаті різнобічного аналізу всіх аспектів ситуації, де необммм такі частини акта: вступна, опи сова, мотивувальна, результати на
Прості — приймаються в резуль
таті лише економічного підрахун
ку, наприклад, рішення, що ви
значає розмір аліментів відповід
но до доходів боржника і потре-
бами кредитора й ін.
Проміжні процесуальні акти
— приймаються в зв'язку з новими обставинами, що відкрилися ^ справі з метою її ефективного розгляду (постанова слідчого про Щ знання особи потерпілою; постанова слідчого про проведення до і,11 кових слідчих дій; визначення судді про забезпечення позову та 111 )
Інформаційні— акти, що мі< тять інформацію про хід судовою
Розділ VI ОСНОВНІ ВИДИ ОРИДИЧНОЇ ПРАКТИКИ
§ 1. Класифікації юридичної практики
Класифікувати юридичну рактику (розділити її на класи, види) можна за різними критеріями
Види юридичної практим в залежності від суб'єктів:
юридична практика гроіадян;
юридична практика оргаізацій, що не мають владних повно важень в управлінні суспільсвом;
юридична практика оргнів місцевого самоврядування;
юридична практика дерсавних органів.
Види юридичної практик! за спеціалізацією (або за суб'єкта ми здійснення): судова, слідч; прокурорська, адвокатська, нотарі альна, юридичної служби, деркавної виконавчої служби і т. п.
Види юридичної практики за правовими формами діяль ності держави: правотворча насамперед законодавча (створення і прийняття законів); інтерпретацйна (тлумачення законів); правозасто-совча (своєчасне і правильне гілення законів у життя суспільства); правоохоронна (забезпечення схорони прав і свобод особи); захисна (забезпечення захисту прав і еобод особи); контрольно-наглядова (здійснення контролю і нагляду за дотриманням прав і свобод осо би); установча (проведення наійної кадрово-забезпечувальної полі тики).
Види юридичної практик! за найбільш значимими юридич ними діями:
ведення юридичної спрви;
складання юридичних двсументів (позов до суду, протест про курора, складання договору йн);
юридичні консультації;
виступ в юридичних уснновах із заявами, клопотаннями, ви сновками, що мають відношеня до розв'язуваної юридичної спра ви;
тлумачення текстів норютивно-правових актів з метою вине сення рішення в справі;
пропаганда правових зіань (виступ по радіо, телебаченню, у пресі з правовою інформацію).
Основні види юридичної практики 139
Юридичні дії. чинені юристами-практиками, вимагають наяв ності спеціальних знань, умінь і навичок, технічної оснащеності йін.
Види юридичної практики за сферами громадського жит тя: в економічній сфері; у політичній сфері; у соціальній сфері; в еко логічній сфері; у сфері культури; у сфері науки й ін.
Види юридичної практики за кількістю суб'єктів, що її здій снюють:
індивідуальна (приватний нотаріус, адвокат та ін.);
колегіальна (юридичні фірми).
§ 2. Судова практика
Судова практика — правозастосовча діяльність судів по роз гляду юридичних справ і винесенню по них рішень.
Діяльність суддів судів загальної юрисдикції здійснюється на основі Конституції України, законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», «Про Вищу раду юстиції», підзаконних актів, постанов Пленумів Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, Кодексу професійної етики судді (2002).
Суд — орган держави, що здійснює державну владу шляхом від правлення правосуддя при розгляді цивільних, кримінальних, госпо дарських справ, справ про адміністративні правопорушення і ряд інших у порядку, установленому процесуальним законодавством.
Судова практика поєднує: 1) розгляд віднесених до компе тенції судів питань у суді першої інстанції, в апеляційному і каса ційному судах, у стадії виконання судових рішень і вироків, у по рядку виняткового провадження; 2) результати (підсумки) цієї діяльності, зовні виражені у відповідних судових рішеннях; 3) на копичений досвід.
Зміст і структура судової практики:
Суб'єкти та учасники судової практики
(суд, свідки, потерпілі, підсудні — у кримінальному судочинстві;
позивачі і відповідачі — у цивільному судочинстві)
Об'єкти судової практики (матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини, конкретні дії
людей та ін.)
Практична судова діяльність: 1) мета і завдання, функції; 2) судові дії; 3) судові операції (комплекс
■Мі
140
Розділ VI
судових юридичних дій, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на
вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організації діяльності (акта-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи судової діяльності
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати судової діяльності
Соціально-правовий досвід у галузі судової діяльності,
що формується в процесі добору доцільного в судових діях і рішен нях, а також аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових досліджень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Судова практика формується в зв'язку із застосуванням право вих норм при розгляді конкретних судових рішень.
Практику судів загальної юрисдикції в Україні складають:
|
Практика загальних судів (місцевих, апеля ційній, касаційно го) |
Практика спеціалізованих судів: |
|
|
практика господарських судів (місцевих, апеляційних, касаційного) |
практика адміністрапивних судів (місцевих, апеляційних, касаційного) |
|
|
Кожна ланка загальних, господарській:, адміністративних судів може розглядати і вирішувати лише ті спори, що законом віднесені до її підсудності |
Судова практика поєднує практику трьох видів судових інстан цій (по горизонталі):
1. Практика місцевого суду:
загального — діяльність по розгляду кримінальних і цивільних справ, а також справ про адміністративні правопорушення і напра цьований при цьому досвід про єдине застосування норм права в конкретних подібних ситуаціях;
господарського — діяльність по розгляду справ, то виникають з господарських правовідносин, а також інших справ (наприклад про банкрутство), віднесених процесуальним законом до їсньої підсуд ності, і напрацьований при цьому досвід щодо єдиного іастосування норм права в конкретних подібних ситуаціях1;
' Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними й іниими органами.
Основні види юридичної практики 141
адміністративного — діяльність по розгляду справ, пов'язаних із правовідносинами в сфері державного управління і місцевого са моврядування (так звані справи адміністративної юрисдикції) і на працьований при цьому досвід щодо єдиного застосування норм пра ва в конкретних подібних ситуаціях;
Розгляд справ адміністративної юрисдикції в сфері військового управління здійснюють військові суди.
Касаційною інстанцією в системі спеціалізованих господарсь ких судів є Вищий господарський суд, у системі адміністративних судів — Вищий адміністративний суд.
Вищим судовим органом для вищих спеціалізованих судів є Вер ховний Суд України. Він же виступає вищою касаційною судовою інстанцією: переглядає в межах своїх повноважень рішення судів загальної юрисдикції і справи по новоявлених обставинах у порядку, встановленому процесуальним законом. Верховний Суд України також розглядає справи, віднесені до його компетенції Конститу цією і законами України. При розгляді справ у касаційному порядку суд повинний перевірити правильність застосування судом першої
За захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів у цей судо вий орган мають право звертатися підприємства; установи; організації; інші юри дичні особи, у тому числі й іноземні; громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку придбали статус суб'єкта підприємницької діяльності. Державні й інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, вправі звертатися у випадках, пе редбачених законодавством. Наприклад, фермери про виділення додаткових земе льних ділянок або громадяни як кредитори в справах про банкрутство. Звертання в господарський суд здійснюється відповідно до встановленої підвідомчості госпо дарських справ.
142
Розділ VI
Основні види юридичної практики
143
о апеляційної інстанції норм матеріального або норм процесуаль ного права, законність судових рішень і в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вирішити справу відповідно до своїх повноважень. У складі Верховного Суду України діють пала ти: 1) судова палата по цивільних справах; 2) судова палата по кри мінальних справах; 3) військова судова палата.
Практика військових судів є складовою частиною практики системи загальних судів. Військові суди розглядають справи про всі правопорушення, скоєні військовослужбовцями Збройних сил, При кордонних військ, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також військовозобов'язаними під час проходження ними зборів.
Військові суди — це суди регіонів (Південного, Західного, Центрального), Військово-Морських Сил, гарнізонів. Військові суди гарнізонів, що діють у місцях дислокації військ, є місцевими судами і як суди першої інстанції розглядають усі кримінальні спра ви, за винятком тих, котрі підсудні військовим судам регіонів і Війсь ково-Морських сил; справи та скаргах військовослужбовців на не правомірні дії військових службових осіб і органів військового управління; справи про захист честі і гідності, сторонами яких є вій ськовослужбовці або військові організації; інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, і т. п.
Військові суди регіонів і Військово-Морських сил — апеля ційні суди, що у межах своїх повноважень розглядають справи як суди першої інстанції у порядгу апеляційного оскарження й у зв'язку з новоявленими обставинами Вищим органом для військових судів є відповідна військова палата Верховного Суду України — Військо ва судова колегія. Вона розглядає справи в порядку повторної ка сації.
Види судової практики по сферах діяльності: по криміналь них справах; по цивільних справах; по господарських справах; по адміністративних справах; по справах про сплату податків та ін.
Організацію роботи судів України забезпечують Вища рада юс тиції, кваліфікаційні комісії, державна судова адміністрація. їхня практична діяльність входить до складу загального поняття «судо ва практика країни», а значить і поняття «юридична практика».
§ 3. Прокурорська практика
Прокурорська практика — правоохоронна діяльність органів прокуратури по узагальненню і збагаченню правовим досвідом у результаті виконання закріплених за ними повноважень: підтрим ка державного обвинувачення в суді, представництво інтересів гро мадянина і держави в суді, здійснення нагляду за законністю.
Діяльність працівників прокуратури здійснюється на основі Кон ституції України, Закону України «Про прокуратуру», «Положення про атестацію прокурорсько-слідчих працівників прокуратури Укра їни», затвердженого наказом Генерального прокурора, наказів Гене рального прокурора й інших нормативних актів.
Прокуратура — специфічний орган державного правління, наді лений правоохоронними і наглядовими функціями.
Прокурорська практика поєднує: 1) багатобічну діяльність про куратури, спрямовану на захист суспільства від злочинності; 2) ре зультати (підсумки) цієї діяльності, зовні виражені у відповідних «прокурорських» актах (наказах Генерального прокурора України); 3) накопичений досвід.
Зміст і структура прокурорської практики:
Суб'єкти та учасники прокурорської практики
(система органів прокуратури, їх посадових і службових осіб)
Об'єкти прокурорської практики
(відносини по дотриманню, виконанню державними і недержавними
органами й організаціями прав і свобод громадянина, діяльність ор
ганів досудового слідства, дізнання, органів, що здійснюють опера-
тивно-розшукову діяльність і ін.)
Практична прокурорська діяльність:
Зовнішня організація діяльності (акта-дії, акти-документи)
1) мета і завдання, функції; 2) прокурорські дії; 3) прокурорські опера ції (комплекс прокурорських дій, об'єднаних єдиною метою і спрямо-ваних на вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи прокурорської діяльності
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати прокурорської діяльності
Соціально-правовий досвід у галузі прокурорської діяльності,
що формується в процесі добору, доцільного в діях і операціях проку-
144 Розділ VI
рорів й прокурорсько-слідчих працівнив, а також аналітично осми слений та узятий на озброєння досвід зйснення наукових правових
досліджень та правового навчання у їх аюсті і взаємодії
При всьому різноманітті прокуроржих систем у світі усі вони покликані захищати інтереси державшуспільства й окремих гро мадян.
Види прокурорської практики за арактером повноважень: практика підтримання державно) обвинувачення в суді —
формується з дій прокурора, спрямоване на обґрунтування обвину вального вироку по кримінальній справіро злочин, скоєний конкре тною особою. Участь прокурора в судзому засіданні і підтримка державного обвинувачення забезпечуємагальність і гласність су дового процесу. За допомогою прокурари забезпечуєлься на прак тиці виконання вимог ст. 6 Конвенції прзахист прав і основних сво бод людини 1950 р. Тут, зокрема, указу<ься, що «кожний має право при визначенні його цивільних прав і Зов'язків або при розгляді будь-якого кримінального обвинувачем, пред'явленого йому, на справедливий публічний розгляд справ в розумний термін незале жним і безстороннім судом». Прокурс сприяє забезпеченню до тримання й інших прав обвинувачуваого, а саме: бути негайно і докладно сповіщеним на зрозумілій шу мові про характер і під ставу пред'явленого обвинувачення; іуги достатній час і можли вості для підготовки свого захисту; дотувати свідків, що показу ють проти нього, або мати право на те, об ці свідки були допитані, і мати право на виклик і допит його енків на тих же умовах, що і свідків, що показують проти нього (п. ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.)
практика представництва інтерев громадянина або дер жави в суді у випадках, передбаченихаконом, формується з дій прокурора, що може вступити в справу і будь-якій стадії його роз гляду — не тільки тоді, коли цього вимає захист інтересів держа ви, але і для представництва інтересів грчадянина. Це дії, що опро тестовують незаконні і необгрунтовані іроки, ухвали і постанови судів у формі апеляційного, касаційногеюдання, а також внесення подання про перегляд судового рішенняа нововиявленими обста винами;
практика нагляду за додержання законів органами, що
здійснюють оперативно-розшукову діятість, дізнання, досудове
Основні види юридичної практики 145
слідство, — один з найважливіших напрямків діяльності прокурор ських працівників, що полягає в координації діяльності правоохорон них органів в боротьбі зі злочинністю. Предметом прокурорського нагляду є як відповідні акти-дії, так і акти-документи;
практика нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо бистої свободи громадян формується з дій прокурора в місцях утри мання затриманих, у місцях попереднього ув'язнення;
практика загального нагляду формується з дій прокурора по «нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, до держанням законів з інших питань органами виконавчої влади, орга нами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими осо бами». Такий зміст має п. 5 ст. 121 Закону України від 08.12.2004 р. «Про внесення змін у Конституцію України», яким доповнена Кон ституція України, що означає конституційне закріплення загального нагляду за прокуратурою. Під загальним наглядом варто розуміти наглядову діяльність прокуратури по підтримці і правильному засто суванню законів Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої (центральної і місцевої) державної влади, органами державного і го сподарського управління, а також Радою міністрів АР Крим, місце вими радами і їх виконавчими комітетами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами; пере вірку відповідності актів, видаваних усіма органами, підприємст вами, установами, організаціями і посадовими особами, вимогам Конституції України і чинного законодавства. Практика загального нагляду здійснюється шляхом перевірки виконання законів по за явах і інших повідомленнях про факти порушення законності або за власною ініціативою прокурорів.
Таким чином, мета прокурорської практики є удосконалення всієї системи органів прокуратури, її діяльності по боротьбі зі зло чинністю, що стає усе більш організованою, зокрема з корупцією, забезпечення співробітництва різних органів державної влади. Ця діяльність, щоб бути ефективною, повинна грунтуватися на повазі прав людини і гарантувати тим самим законність у відправленні правосуддя.
Міжнародна асоціація прокурорів, юридичний департамент Ради Європи, генеральні прокуратури ряду закордонних країн вважають за необхідне продовжити і розвивати міжнародне співробітництво
±±? - _ Розділ VI
практика виконання бов'язків у процесі дізнання і досу-дового слідства. На стадія дізнання і досудового слідства захис ник може бути призначений}' встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання. Пр: цьому вимога дізнавача, слідчого, суду про призначення захисника: обов'язковою для керівника адвокатсь кого об'єднання. Про до пук захисника до участі в справі дізнавач, слідчий, прокурор, суддя вносять постанову, а суд — визначення.
Адвокати об'єднуються колегії відповідно до адміністративно-територіальних одиниць - Харківська, Сумська, Полтавська, Львівська, Кримська й ін. Ьєстрація адвокатських об'єднань про водиться в Міністерстві юстщії України в порядку, визначеному Ка бінетом Міністрів. Єдиним фіційним органом адвокатури загально національного рівня є Вищасваліфікаційна комісія адвокатури.
Види адвокатської пратики за територіальною ознакою: практика Київської колегії а,вокатів; практика Львівської колегії ад вокатів; практика Харківська колегії адвокатів і т. п. Крім того, ва рто виділити практику Вища кваліфікаційної комісії адвокатури.
§ 5. Нопнріальна практика
Нотаріальна практика— професійна діяльність, що здійсню ється корпусом нотаріусів, я:і працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаральних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватноіснотаріальною діяльністю та надають юридичну безпеку угодам:діям, документам та іншим фактам, здійснюваним громадянамига організаціями. Вчинення нотаріаль них дій за кордоном покладаться на консульські установи України, а у випадках, передбачених чшним законодавством, — на диплома тичні представництва Україїи.
Нотаріальна практика здійнюється на основі Конституції України, Закону України «Про нотаріа», «Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусам] України», затвердженої Наказом Міні стерства юстиції України відЗ.03.2004 р., іншими відомчими норма тивними актами.
Нотаріат — це система оранів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати праа, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші ноаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичюї вірогідності. (Див. ст. 1 Закону Ук раїни «Про нотаріат».)
149
Основні види юридичної практики
Нотаріальна практика поєднує: 1) діяльність нотаріату, спря мовану на наділення юридичною вірогідністю прав, а також фактів, що мають юридичне значення; 2) результати (підсумки) цієї діяль ності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура нотаріальної практики:
Суб'єкти та учасники нотаріальної практики
(нотаріуси і нотаріальні об'єднання)
Об'єкти нотаріальної практики
(відносини з приводу здійснення нотаріальних дій)
Практична нотаріальна діяльність:
1) мета і завдання, функції; 2) нотаріальні дії; 3) нотаріальні операції (комплекс нотаріальних дій, об'єднаних єдиною метою і спрямова-ніхх на рішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи нотаріальної діяльності
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати нотаріальної діяльності
Соціально-правовий досвід у галузі нотаріальної діяльності,
що формується в процесі добору доцільного в діях нотаріусів, а та
кож аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення
наукових правових досліджень та правового навчання у їх у єдності і
взаємодії
Види нотаріальної практики за характером повноважень:
практика посвідчення безперечного права (видача свідоцтв про право на спадщину; про право власності на частину в загально му майні подружжя; про придбання житлових будинків з публічних торгів; про придбання нерухомого майна, що було предметом іпоте ки, та ін.);
практика посвідчення фактів (правомочності угод, автен тичності копій документів і виписок з них, дійсності підпису на документах, підтвердження факту, що громадянин є живим або факту перебування громадянина у визначеному місці, підтвер дження тотожності громадянина з особою, зображеної на фото графії та ін.);
практика надання документам виконавчої сили (опротесту-вання векселів, морських опротестувань, провадження виконавчих приписів та ін.);
150 Розділ VI
практика охорони майна (здійснення визначених заходів для охорони спадкоємного майна);
практика накладання заборон на відчуження житлових бу динків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна;
практика збереження доказів (прийому на збереження доку ментів та ін.) і деякі інші.
Нотаріус зобов'язаний сприяти клієнтам у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, роз'ясняти їхні права й обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій.
Нотаріус зобов'язаний відмовити в здійсненні нотаріальної дії у випадку його невідповідності національному законодавству або міжнародним договорам.
§ б. Практика юридичної консультативної служби Практика юридичної консультативної служби — професійна діяльність корпусу юрисконсультів (юристів), формованих у відділах, бюро міністерств, підприємств, у комерційних фірмах у порядку за гального працевлаштування, по їхньому правовому забезпеченню.
Порядок діяльності і повноваження юридичної консультативної служби визначаються в «Загальному положенні про юридичну слу жбу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. Практи ка юридичної консультативної служби здійснюється на основі Кон ституції України, Закону України «Про державну службу», зазначе ного «Загального положення...», інших нормативно-правових актів, а також «Основних положень професійної етики юристів України». З питань організації та методики ведення правової роботи юридич на служба керується рекомендаціями Мінюсту.
Юридична консультативна служба — це система юридичних відділів, груп і посадових осіб, на які покладений обов'язок здійс нювати контроль за законністю наказів і розпоряджень, видаваних адміністраціями державного органу, комерційної і некомерційної ор ганізації, надавати правову допомогу в усіх заходах, пов'язаних із правовою забезпеченістю їхньої діяльності.
Специфіка юридичної консультативної служби визначається: 1) профілем діяльності установи або підприємства (міністерство або державне підприємство, комерційне підприємство з виробницт-
151
Основні види юридичної практики
на господарських товарів для внутрішнього ринку або установа, що організовує імпортно-експортні операції);
2) професійною спеціалізацією юриста в межах юридичного від ділу, групи або служби, якщо вони є.
Практика юридичної консультативної служби поєднує: 1) її ді яльність, спрямовану на правове забезпечення різноманітних форм і методів роботи тієї організаційної структури, що користується правовими послугами цієї служби; 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура юридичної консультативної практики:
Суб'єкти юридичної консультативної служби
(юридичні бюро міністерств, підприємств; юрисконсульти)
Об'єкти юридичної консультативної служби
(відносини з приводу здійснення правових послуг юридичної
консультативної служби)
Практична юридична консультативна служба:
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
1) мета і завдання, функції; 2) дії суб'єктів юридичної консультатив ної служби; 3) операції суб'єктів юридичної консультативної служби (комплекс дій юрисконсультів, об'єднаних єдиною метою і спрямо-ваних на вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності суб'єктів юридичної консультативної служби
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності юридичної консультативної служби
Соціально-правовий досвід у галузі юридичної консультативної служби,
що формується в процесі добору доцільного в діях і операціях юрис
консультів, а також аналітично осмислений та узятий на озброєння
досвід здійснення наукових правових досліджень та правового на-
вчання у їх єдності і взаємодії
Види юридичної консультативної практики за характером пов новажень:
практика організації і забезпечення правильного виконан ня законодавчих актів, інших нормативних актів і документів, по дання керівництву пропозицій по вирішенню правових питань вироб ничої, економічної і соціальної діяльності підприємства;
152
Розділ VI
практика безпосередньої участі в підготов! наказів і ін ших документів підприємства, що регулюють віносини струк турних підрозділів, їхню майнову відповідальність; еревірки їхньої відповідності законодавству, їхнє візування;
практика участі в підготовці, укладанні госодарських до говорів з іншими підприємствами, установами й орінізаціями і ко нтролю за їх виконанням;
практика представлення (репрезентування) ^встановленому законодавством порядку інтересів підприємства в сдах, інших ор ганах при розгляді правових питань і спорів;
практика надання правової оцінки претензіям пред'явленим до підприємства або підприємством у зв'язку з поушенням його майнових прав і законних інтересів;
практика сприяння додержанню законносі в реалізації прав трудового колективу при рішенні питань вирбничого хара ктеру і соціального розвитку; участі в укладанні колктивного дого вору, консультуванні виборних органів трудового олективу з пи тань законодавства, що стосуються їхніх повноважеш;
практика забезпечення правильного застоювання норм трудового, житлового, пенсійного, іншого закоюдавства, що зачіпають права і законні інтереси працівників, внєсаня пропозиції керівникові підприємства про відновлення порушених рав; у випадку невиконання вимог законодавства при звільненні праівника з робо ти, переході на іншу роботу, залученні до дисциплінарні' або матері альної відповідальності дається письмовий висновок і пропозиціями щодо усунення порушень.
§ 7. Практика органів реєстрації (запис/) актів громадянського стану Практика органів реєстрації (запису) актів г]Омадянсько-го стану (загс) — професійна діяльність, здійснюана корпусом працівників цих органів по обов'язковому засвідченнкім'ям держави актів громадянського стану — основних подій у житті юдини: фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбувстановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові і видач свідоцтв про їхню реєстрацію. Актами громадянського (цивільної)) стану нази^ вається також сам запис про ці події.
І кновні види юридичної практики 153
Діяльність працівників органів загсу здійснюється на основі Кон ституції України, Закону України «Про органи реєстрації актів гро мадянського стану», наказів міністра юстиції України (наприклад наказу від 17.04.2002 р., що затверджує «Типове положення про районний, районний у місті, міський (міст обласного значення) відді лах реєстрації актів громадянського стану») та інших нормативно-правових актів, «Основних положень професійної етики юристів України»
Система органів реєстрації актів громадянського ста ну — 1) відділи реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Ре спубліці Крим, обласних, Київського та Севастопольського місь ких, районних, районних у містах, міських (міст обласного значен ня) управлінь юстиції; 2) виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; 3) консульські устано ви та дипломатичні представництва України (проводять реєстра цію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном).
Практика органів реєстрації актів громадянського стану поєднує: 1) діяльність, що полягає в реєстрації фактів народжен ня, смерті, одруження, розірвання шлюбу, переміни прізвища, імені, по батькові; 2) результати (підсумки) цієї діяльності — запис про ці події в актових книгах і видача свідоцтв про них; 3) їх накопичений досвід.
Зміст і структура практики працівників органів загсу:
Суб'єкти реєстрації (запису) актів громадянського стану
(органи, відділи органів реєстрації актів цивільного стану,
їхні керівники, спеціалісти)
Об'єкти реєстрації (запису) актів громадянського стану (відносиші з приводу здійснення правових послуг працівниками
органів реєстрації (запису) актів цивільного стану)
Практична діяльність органів реєстрації (запису) актів
громадянського стану:
1) мета і завдання, функції; 2) дії працівників органів реєстрації (за
пису) актів цивільного стану; 3) операції органів реєстрації (запису)
актів цивільного стану (комплекс дій органів реєстрації (запису) актів
цивільного стану, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вггрі-
шення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Розділ VI
154
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності органів реєстрації (запису) актів громадянського стану
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності органів реєстрації (запису) актів громадянського стану
Соціально-правовий досвід,
накопичений органами реєстрації (запису) актів громадянського ста ну, що формується в процесі добору доцільного в діях працівників цих органів стосовно ведення процедур реєстрації актів і відобра ження їх результатів у книгах спеціального зразка, а також аналітич но осмисленій та узятий на озброєння досвід здійснення наукових І'правових досліджень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Види практики органів реєстрації (запису) актів громадян ського стану:
практика забезпечення повної, своєчасної і правильної ре єстрації актів цивільного стану. Реєстрація актів цивільного ста ну провадиться відповідно до Закону «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Положення про порядок зміни, відновлен ня та анулювання записів актів громадянського стану» і «Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» (2000 р.), що за тверджені наказом Міністерства юстиції України;
практика внесення в актові записи необхідних змін, допо внень і виправлень. Виправлення, доповнення і зміни записів ак тів громадянського (цивільного) стану провадиться органами загсу при наявності достатніх підстав і відсутності спорів між зацікавле ними особами. Якщо є спір або відмовлення органу загсу у виправ ленні імені, по батькові, внесенні змін, доповнень, виправлень у за писі актів громадянського стану, то вони дозволяються судом;
практика поновлення втрачених і анулювання повтор но складених актових записів. Анулювання первинних актових записів цивільного стану проводиться відділами реєстрації актів ци вільного стан)' за місцем їхнього складання, в основному на підставі рішення суду. Відновлені або повторно складені актові записи гро мадянського стану (у випадку виявлення первинних записів) анулю ються на підставі рішення суду або рішення відділу реєстрації актів
Основні види юридичної практики 155
громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласного, Київського або Севасто польського міського управління юстиції (за місцезнаходженням від новленого або повторно складеного запису);
практика надання громадянам свідоцтв про реєстрацію. Про кожен факт реєстрації акта громадянського стану органами ре єстрації актів громадянського стану видаються відповідні свідоцтва про народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, зміну прізви ща, імені, по батькові на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками;
практика збереження архівного фонду. Книги реєстрації ак тів цивільного стану складаються у двох примірниках. Перші примір ники, складені на території даного району (міста), а також метричні книги, складені до створення органів запису актів громадянського стану, зберігаються в архіві відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем їхнього складання. Другі примірники і метричні кни ги, складені на території області (міста), зберігаються в архівах від ділів реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції України в АР Крим, обласних, Київському і Севастопольсь кому міських управлінь юстиції.
Тут перелічена лише частина видів практики органів реєстрації (запису) актів громадянського стану.
§ 8. Слідча практика Слідча практика — узагальнена професійна правоохоронна діяльність по розслідуванню кримінальних справ, здійснювана слі дчим корпусом (слідчими), що призначається відповідним порядком і перебуває в розпорядженні органів прокуратури, органів внутрішніх справ3, податкової міліції4, служби безпеки5.
2 Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, що скла даються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату; внутрішніх військ; криміналь но-виконавчих установ.
4 Податкова міліція — один із правоохоронних органів, що має на меті забезпе
чення економічної безпеки країни в галузі оподатковування і вирішує такі завдання,
як виявлення, попередження і припинення податкових злочинів, забезпечення безпе
ки працівників податкових адміністрацій, виявлення, попередження і припинення
порушень у податкових органах. Цс спеціальний підрозділ Державної податкової
служби по боротьбі з податковими правопорушеннями.
5 Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального
призначення, що забезпечує державну безпеку країни.
156 Розділ VI
Слідча практика здійснюється на основі Конституції України, законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло чинністю», наказів Генерального прокурора і Міністра внутрішніх справ України, статутів і інструкцій, що стосується діяльності пра цівників МВС, етичних кодексів (Етичний кодекс працівника орга нів внутрішніх справ України, Кодекс честі працівника органів вну трішніх справ України).
Слідча практика поєднує: 1) кримінально-процесуальну діяль ність слідчих різних правоохоронних відомств по розслідуванню злочинів; 2) результати (підсумки) цієї діяльності (внутрішньої і зо внішньої) — встановлення об'єктивних фактичних обставин діян ня, винності або невинності особи, виявлення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину й ін.; 3) накопичений досвід. Зміст і структура слідчої практики:
Суб'єкти слідчої практики
(правоохоронні органи, їхні слідчі підрозділи, слідчі групи, слідчо-оперативні групи, слідчі)
Об'єкти слідчої практики
(відносини, що виникають, продовжуються, змінюються і припиняються між суб'єктами в процесі розслідування кримінальної справи)
Практична діяльність слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних органів:
1) мета і завдання, функції; 2) дії слідчих підрозділів, груп, слідчих;
3) операції слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних орга
нів (комплекс дій слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних
органів, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окре-
мого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи) ■
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності слідчих підрозділів, груп, слі дчих правоохоронних органів
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності слідчих підрозділів, груп, слідчих правоохоронних органів
Основні види юридичної практики 157
Соціально-правовий досвід,
накопичений слідчими підрозділами, групами, слідчими правоохо ронних органів, що формується в процесі добору доцільного в їх діях і операціях, а також аналітично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових досліджень та правового на-
вчання з' їх єдності і взаємодії
Практику слідчого апарата відповідно до предмета ведення відомчих державних служб (прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки, податкова міліція) можна розділити на види:
практика слідчих прокуратури;
практика слідчих органів внутрішніх справ (МВС);
практика слідчих служби безпеки (СБУ);
практика слідчих податкової міліції (Державна податкова слу жба).
Види слідчої практики за характером повноважень (загальні для усіх відомчих служб):
практика встановлення події злочину та осіб, що його вчини ли; ухвалення рішення про порушення кримінальної справи або про відмовлення в порушенні кримінальної справи;
практика збирання та оцінки доказів провини особи у вчи ненні злочину, залучення особи як обвинувачуваної по справі;
практика встановлення розміру збитку, заподіяного злочином і надання допомоги в його відшкодуванні;
практика встановлення причин і умов, що сприяли вчинен ню злочину; вживання заходів щодо їхнього усунення;
практика надання допомоги у відшкодуванні збитку, заподі яного злочином.
Види слідчої практики податкової міліції по розслідуванню по даткових злочинів (як приклад для акцентування уваги на особли востях кожної з них):
практика огляду і вивчення первинних документів, виїм ки необхідних (відсутніх) документів. Одна з основних слідчих дій по цих справах пов'язана з оглядом і слідчим вивченням бухгал терських документів. До числа вивчених документів, як правило, відносяться: розрахункові документи по податках; документи бухгалтерської звітності; платіжні доручення; довідки від банків та ін.;
практика допиту податкового інспектора;
158
Розділ VI
практика допиту посадових осіб організації-платника (ке рівників, головного бухгалтера), а також керівників і працівників ор-ганізацій-контрагентів;
практика обшуку в приміщеннях організації і за місцем про живання посадових осіб, що ухиляються від податку;
практика проведення аудиторської перевірки;
практика призначення і проведення експертиз.
Види слідчої практики за кількістю суб'єктів, що її здійсню ють:
одноособова — здійснюється одним слідчим;
колективна — здійснюється слідчою групою або слідчо-операти вною групою.
Практика слідчої групи складається з діяльності по проведенню слідства після її (слідчої групи) створення, про що вказується в по станові про порушення справи. Якщо розслідування справи доруча ється пізніше декільком слідчим (у залежності від їхньої відомчої приналежності), то про це повідомляє відповідний прокурор або начальник слідчого відділу, що виносить окрему постанову. Особа, що створила слідчу групу, призначає старшого — керівника групи, котрий виносить постанову про прийняття справи у своє проваджен ня. Постанова про створення групи доводиться до відома обвинува чуваного, а також підозрюваного, захисника, потерпілого, цивільно го позивача, цивільного відповідача, їхнім законним представникам (тому що вони мають право заявляти відвід слідчому). Керівник слі дчої групи, відповідальний за розслідування справи в цілому, прово дить відповідальні слідчі дії або бере участь у їхньому провадженні. Він особисто приймає підсумкові процесуальні рішення в справі (складає або підписує обвинувальний висновок, постанову про за криття справи або про направлення її до суду для вирішення питан ня про застосування примусових заходів медичного характеру).
Практика слідчо-оперативної групи (відомчої, міжвідомчої) виражається в діяльності її учасників — працівників органів досудо-вого слідства, дізнання, експертно-криміналістичної й іншої служб у їхній взаємодії по розслідуванню і розкриттю злочинів. Це мо жуть бути такі види практики слідчо-оперативних груп:
1) практика чергових слідчо-оперативних груп — діяль ність груп, створених начальником районного або міського відділен ня (управління) МВС відповідно до графіка у випадку повідомлення
Основні види юридичної практики 159
про вчинені злочини з числа працівників органу оперативного реагу вання; їхній склад — слідчий, оперативні працівники карного роз шук}', експерт-криміналіст, дільничні інспектори міліції;
Метою слідчої практики в цілому є вдосконалювання діяльнос ті слідчих, а завданнями — ефективне і якісне розслідування кримі нальних справ у межах, що визначені кримінально-процесуальним кодексом країни.
Фахівцями-практиками і ученими висловлюється справедлива думка про доцільність створення єдиного слідчого органу або комі тету, який би цілеспрямовано займався своєю основною справою — розслідуванням усіх кримінальних справ. Це дало б можливість представити повну картину досудового слідства.
§ 9. Практика державної виконавчої служби Практика державної виконавчої служби — це постійна про фесійна правоохоронна діяльність, здійснювана корпусом держав них виконавців по примусовому виконанню визначених рішень су дів, нотаріату, третейських судів, комісій із трудових спорів та інших органів, а також їх посадових осіб.
160 Розділ VI
Державні виконавці є державними службовими особами системи органів Міністерства юстиції, тобто органів виконавчої влади, а саме: Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції; відділів державної виконавчої служби Головного управлін ня юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції; район них, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.
Діяльність працівників державної виконавчої служби регламенту ється Законами України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами. Державна виконавча служба — це спеціальна частина органів виконавчої влади, на які покладено примусове виконання рішень судів, третейських судів, нотаріату, комісії з трудових спорів і інших органів, а також посадових осіб відповідно до законодавства країни.
Практика державної виконавчої служби поєднує: 1) діяль ність державних виконавчих служб по примусовому виконанню визначених рішень судів, нотаріату, третейських судів, комісій із трудових спорів та ін.; 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений нею досвід.
Зміст і структура практики державних виконавців:
Суб'єкти державної виконавчої служби
(Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції; відділи державної виконавчої служби в АР Крим, областях, містах,
районах)
Об'єкти державної виконавчої служби
(відносини, що виникають, продовжуються, змінюються
і припиняються між суб'єктами в процесі примусового виконання
рішень судів, третейських судів, нотаріату, комісії з трудових спорів
і інших органів, а також посадових осіб)
Практична діяльність державної виконавчої служби: 1) мета і завдання, функції; 2) дії державних виконавців; 3) операції відділів державної виконавчої служби (комплекс дій відділів держав ної виконавчої служби, державних виконавців, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішення окремого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльност
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
< >сновні види юридичної практики 161
Засоби, способи, методи діяльності державної виконавчої служби
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності державної виконавчої служби
Соціально-правовий досвід,
накопичений в процесі добору доцільного в діях і операціях праців
ників державної виконавчої служби щодо примусового виконання
визначених рішень судів загальної юрисдикції, арбітражних судів,
нотаріату, комісій із трудових спорів, а також аналітично осмислений
та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових дослі-
джень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Види практики державної виконавчої служби за характе ром повноважень:
практика примусового виконання рішень, ухвал і постанов судів по цивільних і адміністративних справах;
практика примусового виконання вироків, ухвал і постанов судів по кримінальних справах у частині майнових стягнень;
практика примусового виконання постанов судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопору шення;
практика примусового виконання рішень, визначень, поста нов господарських судів;
практика примусового виконання мирових угод, що затвер джуються судом;
практика примусового виконання виконавчих написів нота ріусів;
практика примусового виконання рішень органів арбітражу в передбаченому законом порядку;
практика примусового виконання рішень третейських судів;
практика примусового виконання рішень комісій з трудо вих спорів (про майнові стягнення);
практика примусового виконання постанов, винесених орга нами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передба чених законом;
практика примусового виконання рішень зарубіжних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;
практика примусового виконання рішень Європейсько го суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених
162
Розділ VI
Законом України «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини».
Види практики державної виконавчої служби в просторі (тери торіальних межах):
практика центральної державної виконавчої служби;
практика регіональної державної виконавчої служби — в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі;
практика державної місцевої виконавчої служби — в районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.
§ 10. Оперативно-розшукова практика Оперативно-розшукова практика — узагальнена професійна правоохоронна діяльність, здійснювана уповноваженими державни ми органами в межах їхньої компетенції шляхом проведення глас них і негласних оперативно-розшукових заходів з метою захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини, власності, забезпечення без пеки суспільства і держави від злочинних зазіхань.
Узагальнений характер оперативно-розшукової практики вира жається як у тім, що вона поєднує діяльність всіх оперативних (спе ціальних) підрозділів і служб — органів внутрішніх справ, держа вної податкової служби, служби безпеки, державної прикордонної служби, управління державної охорони, так і в тім, що враховується попередній досвід даних структур. Покладені на них службові обо в'язки, що полягають у застосуванні системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів з викори станням оперативних і оперативно-технічних засобів, виконуються ними відповідно до чинного законодавства і виходячи зі специфіки повноважень того або іншого правоохоронного органу.
Оперативне-розшукова практика здійснюється на основі Консти туції України, законів України «Про оперативно-розшукову діяль ність», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про орга-нізаційно-праЕові основи боротьби з організованою злочинністю» таін., а також етичних кодексів (Етичний кодекс працівника орга нів внутрішніх справ України, Кодекс честі працівника органів вну трішніх справ України).
Гласна і негласна пошукова, розвідувальна і контррозвідувальна діяльність для приватних організацій і окремих осіб, крім зазначе них підрозділів, не допускається.
(кповні види юридичної практики 163
Оперативно-розшукова практика поєднує: 1) оперативно-роз шукову діяльність оперативних працівників різних правоохоронних шдомств у двох формах: а) виїзд на місце події разом зі слідчим, участь в огляді, обшуку й інших слідчих діях; б) попередження або передбачення реалізації задуму злочинця шляхом затримки «на гаря чому» з використанням професійних прийомів і методів (одержання необхідної інформації про небезпечних злочинців, їхніх зв'язках, намірах); 2) результати (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура оперативно-розшукової практики:
Суб'єкти оперативно-розшукової практики
(правоохоронні органи, їхні оперативні підрозділи і служби, оперативні (спеціальні) групи, оперативні працівники)
Об'єкти оперативно-розшукової практики
(відносини, що виникають, продовжуються, змінюються і припиняються між суб'єктами в процесі проведення оперативно-
розшукових дій)
Практична діяльність оперативних (спеціальних) підрозділів і служб:
1) мета (припинення правопорушень) і завдання (пошук і фіксація да
них про правопорушення), функції; 2) дії оперативних (спеціальних)
підрозділів і служб різних правоохоронних відомств; 3) операції опе
ративних (спеціальних) підрозділів і служб (комплекс дій оператив
них (спеціальних) підрозділів і служб органів внутрішніх справ, дер
жавної податкової служби, служби безпеки, державної прикордонної
служби, управління державної охорони, об'єднаних єдиною метою і
спрямованих на вирішення окремого завдання в рамках юридичного
процесу)
Зовнішня організація діяльності (акти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності оперативних (спеціальних) підрозділів і служб
(використовуються для досягнення мети, одержання результатів)
Результати діяльності оперативних (спеціальних) підрозділів і служб
Соціально-правовий досвід,
накопичений в процесі добору доцільного в діях і операціях праців-ників оперативно-розшукової служби, а також аналітично осмисле-
164 Розділ VI
ний та узятий на озброєння досвід здійснення наукових правових до-
сліджень та правового навчання у їх єдності і взаємодії
Практику оперативно-розшукової служби щодо предмета відання відомчих державних служб (прокуратура, міністерство внутрішніх справ, служба безпеки, податкова міліція) можна розді лити на види:
практика оперативних працівників органів внутрішніх справ;
практика оперативних працівників служби безпеки;
практика оперативних працівників державної податкової слу жби;
практика оперативних працівників державної прикордонної служби;
практика оперативних працівників управління державної охо рони6.
Оперативно-розшукова діяльність здійснюється із застосуван ням оперативних і оперативно-технічних заходів за межами кри мінального процесу. Для її здійснення потрібні такі підстави:
Види практики оперативних працівників за характером повно важень (загальні для усіх відомчих служб):
практика попередження злочинів, участь у їхньому виявленні і припиненні;
практика розкриття злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до їхньої компетенції;
6 Нагадуємо, що оперативно-розшукова діяльність на території України по кладається на: Міністерство внутрішніх справ України, Службу безпеки України, Державний комітет у питаннях охорони державного кордону України, Управління державної охорони, Державний департамент України з питань виконання покарань.
Основні види юридичної практики ___
практика виявлення і встановлення осіб, причетних до не-розкритих злочинів;
практика здійснення розшуку осіб, що ховаються від органів дізнання, слідства і суду або ухиляються від виконання покарання, а також безвісти зниклих громадян, та ін.
Оперативні підрозділи кожного з правоохоронних органів діють у межах визначеної законом компетенції. Так, на СБУ покладений захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль ної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного по тенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб. До завдань СБУ від носиться також попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції, органі зованої злочинної діяльності в сфері управління, економіки та інших протиправних дій, що створюють безпосередню загрозу життєво важливим інтересам України7.
Практика оперативно-розшукової діяльності Державної при кордонної служби України — це діяльність в інтересах охорони державного кордону, що здійснюється силами офіцерів спеціальних підрозділів органів охорони державного кордону.
§ 11. Практика органів дізнання Практика органів дізнання — професійна правоохоронна дія льність органів дізнання і корпусу дізнавачів на початковому етапі досудового розслідування кримінальних справ по збиранню, пере вірці й оцінці доказів з метою всебічного й об'єктивного встанов лення події злочину, осіб, винних у його вчиненні.
Діяльність органів дізнання здійснюється на основі Конституції України, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та ін., а та кож етичних кодексів (Етичний кодекс працівника органів внутрі-
Підрозділи Центрального управління СБУ: розвідка, контррозвідка, захист національної державності, боротьба з корупцією й організованою злочинною діяль ністю, інформаційно-аналітичне, оперативно-технічне, оперативне документуван ня, слідче, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом.
166
Розділ П
шніх справ України, Кодекс честі пранвника органів внутрішніх справ України).
Дізнання — сукупність оперативнозозшукових та інших перед бачених законом дій, що здійснюють соціально уповноважені на те органи з метою своєчасного виявленнятодії й ознак злочинів і осіб, що їх скоїли, а також в цілях попереджешя і припинення злочинів.
Практика органів дізнання поєдну: 1) діяльність органів діз нання й осіб, що здійснюють дізнання (ііліції, податкової міліції, ор ганів безпеки, органів прикордонної охоони, митних органів, органів державного пожежного нагляду та ін.), ю використанню необхідних оперативно-розшукових заходів з метсю виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили; 2) результаті (підсумки) цієї діяльності; 3) накопичений досвід.
Зміст і структура практики оргтів дізнання:
Суб'єкти практики оргнів дізнання
(органи дізнання, дшавачі)
Об'єкти практики оргггів дізнання
(відносини, що виникають і припиняются між суб'єктами в процесі
здійснення дізняня)
Практична діяльність оранів дізнання:
1) мета і завдання, функції; 2) дії органіїдізнання і їх службових осіб по збиранню, перевірці й оцінці доказівдля встановлення злочинців, попередження і припинення злочинів; !) операції органів дізнання (комплекс дій дізнавачів по виявлешяс ознак злочинів, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішеїня окремого завдання в рам-ках юридичного процесу)
Зовішня організація діяльності (кти-дії, акти-документи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльтсті органів дізнання
(використовуються для досягнення меи, одержання результатів)
Результати діяльності оранів дізнання
Соціа. іьно-правовиї досвід,
накопичений в процесі добору доцільноо в діях і операціях службо
вих осіб, уповноважених на проведенняіізнання, а також аналітігчно
осмислений та узятий на озброєння досіл здійснення наукових пра-
вових досліджень та правового навчаншу їх єдності і взаємодії
Зауважимо, що органи дізнання мокна розділити на дві кате горії: 1) універсальні (міліція, органи (езпеки, прокуратура та ін.);
Основні види юридичної практики 167
2) органи і посадові особи, для яких провадження дізнання не є ос новною функцією.
Види практики всіх органів і посадових осіб дізнання:
практика міліції — діяльність у процесі дізнання в межах пов новажень;
практика податкової міліції — діяльність у процесі дізнання в справах про ухиляння від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютного доходу;
практика органів безпеки — діяльність у процесі дізнання в справах, віднесених законом до їхнього відання;
практика митних органів — діяльність у процесі дізнання про контрабанду;
практика органів державного пожежного нагляду — діяль ність у процесі дізнання в справах про пожежу і порушення проти пожежних правил;
практика органів прикордонної служби — діяльність у про цесі дізнання в справах про порушення державного кордону;
практика начальників органів управління Військової слу жби правопорядку в Збройних силах України і їхніх заступни ків з питань провадження дізнання — діяльність у процесі дізнан ня в справах про злочини, скоєні військовослужбовцями Збройних сил України і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової час тини;
практика командирів (начальників) військових частин, об'єднань, начальників військових установ — діяльність у про цесі дізнання в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військово службовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Зброй них сил у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, об'єднання, установи або на вій ськових об'єктах;
практика командирів кораблів — діяльність у процесі дізнан ня в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбо вцями, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Зброй них сил України в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;
168
Розділ VI
практика начальників виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховально-трудових профілакторіїв — діяльність у процесі дізнання в справах про злочи ни проти встановленого порядку несення служби, вчинених працівни ками цих установ, а також у справах про злочини, скоєні в розташу ванні зазначених установ;
практика капітанів морських суден, що знаходяться в дале кому плаванні — діяльність у процесі дізнання в межах повнова жень.
Види практики працівників органів дізнання за характером по вноважень:
практика з'ясування фактів у зв'язку зі вчиненням злочину, встановлення особи, що вчинила злочин, а також обставин, що є предметом доведення;
практика виконання конкретних дослідчих і слідчих дій у порядку і формі, спеціально передбачених кримінально-процесу альним законодавством (обшук, виїмка, затримка та ін.);
практика пізнання криміногенних явищ за допомогою систе ми гласних і негласних пошукових, розвідувальних, контррозвіду-вальних заходів, широкого використання спеціальних оперативних і оперативно-технічних способів;
практика виконання покладених функцій органами попе реднього слідства, прокуратури й іноді суду з метою сприяння успішному вирішенню ними завдань кримінального процесу.
Види практики працівників органів дізнання за тяжкістю зло чинів:
Практика дізнавачів з досудового роз- Практика дізнавачів з досу-слідування кримінальних справ при на- дового розслідування справ явності ознак злочину невеликої і сере- про тяжкі й особливо тяжкі
дньої тяжкості злочини
Види практики працівників органів дізнання в залежності від порушення чи не порушення кримінальних справ:
практика дізнавача в порушених кримінальних справах; практика дізнавача без порушення кримінальної справи щодо вчинених злочинів — в порядку протокольної форми досудової під готовки матеріалів.
Види практики працівників органів дізнання в залежності від обов 'язковості попереднього слідства:
Основні види юридичної практики 16"
практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідство є обов'язковим;
практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідство не є обов'язковим.
У ході практичної діяльності дізнавач вирішує питання про відво ди, заявлені під час проведення дізнання перекладачеві, експертові, фахівцеві; роз'ясняє і забезпечує права особам, що беруть участь у справі; забезпечує належне виконання протоколів здійснених ним слідчих дій; оцінює докази за своїми переконаннями; визнає відпові дних осіб потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відпові дачами і їхніми законними представниками; вживає заходів щодо за безпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; виконує доручення слідчого і прокурора.
§ 12. Практика державної кримінально-виконавчої служби
Практика державної кримінально-виконавчої служби — це
постійна професійна правозастосовча та правоохоронна діяльність, здійснювана (згідно із законом) корпусом персоналу державної кри-мінально-виконавчої служби по примусовому виконанню криміналь них покарань.
На Державну кримінально-виконавчу службу України поклада ється завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Діяльність органів державної кримінально-виконавчої служби від бувається на основі Конституції" України, законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та інших, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, чинних міжна родних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також виданих відповідно до них нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади з питань ви конання покарань. Враховуються належні етичні кодекси, згідно з якими персонал Державної кримінально-виконавчої служби Укра їни повинен діяти на основі поваги гідності людини, дотримання її прав і свобод.
Державна кримінально-виконавча служба України склада ється з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів
170
Розділ VI
управління, кримінально-виконавчої інспекції, устане виконання по карань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань навчальних за кладів, закладів охорони здоров'я, підприємств, усанов виконання покарань, інших підприємств, установ і організації. У своїй діяль ності Державна кримінально-виконавча служба Уюаїни взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого амоврядування, підприємствами, установами та організаціями відпоідно до законо давства, а також з відповідними органами іноземнк держав і між народними організаціями на основі міжнародних дсоворів.
Зміст і структура практики державної крмінально-вико-навчої служби:
Суб'єкти практики державної кримінально-викоіавчої служби
(органи, відділи, установи, персонал)
Об'єкти практики державної кримінально-викоивчої служби
(відносини, що виникають, продовжуються, змінююься і припиня-ються між суб'єктами в процесі виконання кримінал них покарань) |
Практична діяльність державної кримінально-виконавчої служби:
1) мета і завдання, функції; 2) дії персоналу державні кримінально-виконавчої служби щодо виконання покарань; 3) оперції органів уп равління, кримінально-виконавчих інспекцій, устано: виконання по карань (комплекс дій осіб рядового і начальницькогоскладу держав ної кримінально-виконавчої служби по виконанню скарань, об'єд наних єдиною метою і спрямованих на вирішення окрмого завдання в рамках юридичного процесу)
Зовнішня організція діяльності (акти-дії, актщокументи)
Внутрішня організація діяльності
(процесуальні провадження,
стадії, режими)
Засоби, способи, методи діяльності держеної кримінально-виконавчої служби
(використовуються для досягнення мети, одержанн результатів)
Результати діяльності державної кримінально-виконавчої служби
Соціально-правовий досвід,
накопичений в процесі добору доцільного в діях іопераціях усіх структур державної кримінально-виконавчої служби а також аналі тично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення науко вих правових досліджень та правового навчання у Ь єдності і взає модії
Основні види юридичної практики 171
Види практики структурних елементів Держ:авної криміна-пьно-виконавчої служби України:
практика центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом — полягає у спрямо вуванні, координуванні та контролюванні діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, видаванні наказів у межах своїх повноважень, організовуванні та контролюванні їх виконання; узагальнюванні практики застосування законодавства з питань ві домчої діяльності, розробці пропозицій, спрямованих на її вдоско налення, внесенні їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України;
практика територіальних органів управління (відділів) в АР Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі з питань виконання покарань — зводиться до здійснення керівни цтва оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльніс тю підпорядкованих їм органів і установ;
практика кримінально-виконавчої інспекції з питань ви конання покарань — полягає у виконанні цим органом покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, у вигляді громадських робіт, виправних робіт та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звіль нених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
практика установ виконання покарань та слідчих ізолято рів — визначається особливостями відвідування цих установ і слід чих ізоляторів та спеціальними вимогами режиму доступу на їх
територію;
практика воєнізованих формувань — вирізняється тим, що ці формування діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та призначені для їх охорони та запобігання і при пинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.
§ 13. Приватна юридична практика
Приватні юристи не є представниками держави. Вони не залежні, покликані захищати інтереси своїх клієнтів. З економічної точки зору клієнт — це покупець послуг юриста. Як і будь-який інший продавець, юрист, котрий хоче домогтися успіху, повинен залу-
172
Розділ VI
чати до себе клієнтів, задовольняти їхні потреби й одержувати пла ту за свою працю. Незалежність від держави юриста, що займаєть ся приватною практикою, є визначальним чинником. Приватні юри сти (нотаріус, адвокат) не користуються дотаціями з боку держави. Послуги такого юриста необхідні суспільству, що функціонує відпо відно до норм права. У ділових аспектах приватної практики юрист керується звичайними ринковими принципами.
Україна знаходиться на шляху розвитку приватного нотаріату, адвокатури і т. д. Для неї досить корисний досвід приватної юриди чної практики в посткапіталістичних державах.
У цих державах (наприклад США) приватна практика представ лена в таких формах:
одноособова практика, один юрист має свій особистий офіс;
спільне користування офісом: два або більш юристів вико ристовують одне приміщення і беруть участь у деяких витратах, однак мають своїх клієнтів і ведуть індивідуальний рахунок своїм доходам. Це найменш удала форма, оскільки часто юристи, що пра цюють за згодою про спільне користування офісом, психологічно несумісні. Психологічна сумісність є однією з основних передумов створення юридичної фірми;
юридична фірма: два або більш юристів використовують одне приміщення, розділяють витрати, клієнтів і доходи.
Переваги одноособової приватної юридичної практики:
Недоліки одноособової приватної юридичної практики:
відсутність допомоги у випадку великої завантаженості робо тою;
самостійний пошук клієнтів;
самостійне несення витрат на устаткування й інші матеріали, що може збільшити вартість одноособової практики;
і >( повні види юридичної практики 173
самостійне вирішення адміністративних питань в офісі (аж до ремонту непрацюючого телефону);
у випадку малого досвіду немає безпосередньої можливості і іередати великі і складні справи досвідченому юристові або прокон сультуватися з ним;
приреченість займатися невеликими справами, тому що кліє нти для вирішення складних питань звертаються у великі юридичні
фірми.
Переваги приватних юридичних фірм:
питань.
Недоліки приватних юридичних фірм:
втрата частини своєї незалежності, оскільки фірми вимагають групового прийняття рішень;
неможливість одержати зароблені великі персональні гонора ри через необхідність вносити їх у загальний дохід фірми, які роз поділяються між її членами;
збільшення обсягу управлінської діяльності в зв'язку з розши ренням юридичних фірм і потреба в удосконалюванні управлінських
систем.
Якщо в США близько 72 % усіх юристів працюють у приватному секторі, тобто практикують самостійно, створюють невеликі пар-
1/4 Розділ VI
тнерства або працюють у великих юридичних фірмах, то в Україні поки немає великих юридичних фірм, що поєднують 100 і більше юристів. Однак швидко збільшується штат юристів філій великих іноземних юридичних фірм, для яких адвокатура закрита. Осно вна частина юридичної практики здійснюється юридичними кон сультаціями, об'єднаними в рамих колегій адвокатів. Як правило, у консультації працюють від 10 до25, іноді менше адвокатів. Загаль на чисельність штату адвокатури за останні кілька років збільшилася в 2,5—3 рази. Міністерством юстиції України практикується видача (на основі Закону про підприємницьку діяльність) індивідуальних лі цензій на заняття адвокатською практикою тим особам, що мають закінчену юридичну освіту (магістратуру), не є членами адвокатсь ких асоціацій, здали іспит і одержали свідчення на заняття адвокат ською діяльністю.
Юридичні консультації надають послуги з усіх основних галузей права, при цьому усе більше місце тут займає консультування з рі зних юридичних аспектів підприємництва. Друга, традиційно зна чуща область юридичної практики адвокатури — це представлення інтересів клієнтів у господарському (арбітражному) і загальному судах. На жаль, лише деякі юридичні консультації в змозі зрівнятися за рівнем кваліфікації з юристами філій західних юридичних фірм, особливо у консультуванні в таких нових, складних і винятково актуальних для українського бізнесу областях, як міжнародне комер ційне право, міжнародне банківське право, міжнародно-правове ре гулювання інтелектуальної власності і т. п., представляти клієнтів у міжнародних судових і арбітражних органах.
Придбана можливість для юристів України займатися приватною юридичною практикою погребує від них навичок і знань, необхід них в умовах сучасної економіки
§ 14. Інтерпол як професійна міжнародна організація кримінальної поліції
Дотримання міжнародних стандартів у діяльності юриста проди ктовано наявністю міжнародних організацій, у яких успішно спів робітничають представники різних держав світу.
Прикладом може бути Інтерпол — міжнародна професійна ор ганізація по боротьбі зі злочинністю. її прообразом є Міжнародна комісія кримінальної поліції, створена як постійно діюча організа-
< Основні види юридичної практики 175
ці я 7.09.1923 р. у Відні, що був тоді найбільш інформованим про зло чинність у світі8. Під час фашистської окупації Австрії комісія була поставлена під контроль гітлерівської поліції безпеки (СД), у резуль-іаті чого її члени фактично самоусунулися від роботи.
Після закінчення Другої світової війни Міжнародна комісія кри мінальної поліції була відтворена знову на конгресі в Брюсселі (1946 р.). її штаб-квартирою став Париж. У 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції була перетворена на Міжнародну органі зацію кримінальної поліції, одержала новий статут, у якому офіційно закріплений термін «Інтерпол». Штаб-квартира розміщена у м. Ліоні (Франція). Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асам блея. На її засіданні обираються робочі органи — Виконавчий комі тет, очолюваний президентом, і Генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем.
До складу організації входять національні центральні бюро (НЦБ). Нині їх 178 — по кількості держав, що стали краінами-уча-сницями Міжнародної організації кримінальної поліції. Вони висту пають під відповідними іменами: «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Пекін», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Київ» та інші. Національні центральні бюро (НЦБ) є од ночасно і підрозділами поліцій країн-учасниць, і структурними лан ками Інтерполу. їх можна назвати «опорними пунктами» Інтерполу на місцях.
Україна прийнята до складу Інтерполу на б 1-й Генеральній аса мблеї (4—10 листопада 1992 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. створене Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу, що виконує завдання по координації і взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами інозем них держав про ведення боротьби з транснаціональною злочинніс тю. Українське національне бюро Інтерполу входить до структури
апарату МВС.
Об'єктом практичного впливу Інтерполу і НЦБ держав-учасниць є так звані «транснаціональні» (міжнародні) злочинці і злочини.
Транснаціональними вважаються злочини:
1) окремі стадії й епізоди яких були скоєні на території різних держав;
8 Початком цієї організації можна вважати І з'їзд міжнародних співробітників кримінальної поліції, що відбувся 14—18 квітня 1914 р.
176
Розділ VI
Транснаціональними злочинцями вважаються:
Так, сферами діяльності транснаціональних злочинних груп, пов'язаних з економікою, є індустрія наркобізнесу; протизаконний оборот зброї; торгівля радіоактивними матеріалами; викрадення і контрабанда автомобілів; організації злочинних нападів на ван таж; організовані форми протизаконної міграції; організована про ституція; торгівля органами людського тіла; організація злочинних зазіхань на об'єкти культури; комп'ютерні злочини; протизаконна торгівля дикими тваринами; протизаконне знищення небезпечних відходів; шахрайські операції з кредитними ресурсами; підробка грошових знаків; контрабанда; організований міжнародний теро ризм (замовлені убивства); навмисне банкрутство й ін.
Для ефективної боротьби з транснаціональною злочинністю за допомогою кримінальної реєстрації Інгерполом розроблена систе ма обліку і класифікації транснаціональних злочинців і злочинів. Існує загальна і спеціальна реєстрація. Об'єктом загальної реєст рації є відомості про транснаціональні злочини і злочинців, а спе ціальної — дактилоскопічні відбитки і фотознімки правопорушни ків.
НЦБ Інтерполу в Україні — це сучасний підрозділ, потенціал якого відповідає міжнародним стандартам як у відношенні кваліфі кації кадрів, так і в технічному забезпеченні. Кадри для Інтерполу готують установи освіти системи органів внутрішніх справ із чис ла курсантів, що пройшли спеціальне навчання і володіють двома робочими мовами (робочими мовами Іитерполу є англійська, фран цузька, іспанська, арабська).
Основні функції Національного Центрального Бюро (НЦБ) Ін терполу в усіх країнах, як правило, єдгні:
1) забезпечення обміну офіційною і конфіденційною (оператив-но-розшуковою) інформацією з питань боротьби з транснаціональ ною злочинністю між національними поліцейськими й іншими пра-
Основні види юридичної практики 177
ноохоронними органами, Генеральним секретаріатом ЦНБ Інтерпо-иу інших країн;
Співробітництво України в рамках Інтерполу ґрунтується на національних законах і міжнародних зобов 'язаннях, прийнятих нею поза цією організацією.
Основний акцент у діяльності Укрбюро робиться на практичне сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в попередженні, розкритті і розслідуванні кримінальних справ, роз шуку і екстрадиції (видачі) злочинців. Разом з функціями НЦБ Інте рполу відбувається рівнобіжне розслідування кримінальних справ, оскільки в НЦБ надходять запити про дані злочини від слідчих че рез Головне управління внутрішніх справ або Управління МВС України, що виконуються співробітниками Інтерполу. Сама криміна льна справа в НЦБ Інтерполу не надходить і ним не розслідується. Вона знаходиться в слідчого, котрий дав доручення і запит. Після виконання доручень НЦБ направляє їх у вигляді супровідних доку ментів до матеріалів кримінальної справи.
Можна виділити п'ять основних форм відносин у сфері між народної боротьби зі злочинністю: 1) одержання доказів з-за ко рдону для використання в розслідуванні; 2) видача злочинців (ек страдиція); 3) передача кримінального провадження; 4) передача нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими особами; 5) передача засуджених осіб.
178
Розглядаються кримінальні справи в таких сферах: економіка і фінанси; інформатика, інтелектуальна власність; торгівля людьми; боротьба з незаконним виготовленням підроблених грошових зна ків, документів; боротьба з незаконним оборотом наркотиків; боро тьба з незаконним оборотом вогнепальної зброї, боєприпасів; бо ротьба з тероризмом; попередження, розкриття і розслідування злочинів, пов'язаних із транспортними засобами й ін.
Розділ VII
ПРОФЕСІЙНА АТЕСТАЦІЯ ЮРИСТІВ-ПРАКТИКІВ І МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЇХ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ
§ 1. Кваліфікаційна атестація
юристів-фахівців як правова вимога визначення
їх професіоналізму
Атестація юристів-фахівців — система визначених нормати вно-правовими актами оцінних дій по встановленню рівня кваліфі кації юриста, відповідності посаді, росту і якості знань, характерис тики професіоналізму.
Порядок атестації працівників юридичної праці визначений дер жавою у відповідних офіційних документах: законах, указах мініс терств і інших нормативно-правових актів.
Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії.
Мета кваліфікаційної атестації фахівця — поліпшення якіс ного складу працівників юридичної сфери, підняття професійного рі вня кожного з них.
Завдання кваліфікаційної атестації юристів-фахівців:
Правові заохочення в залежності від галузі права:
конституційні (ордени і медалі як державні нагороди);
адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання);
трудові (нагородження Почесною грамотою). Правові заохочення в залежності від змісту:
матеріальні (видача грошової премії);
моральні (оголошення подяки);
організаційні (підвищення в кваліфікаційному класі).
4) вирішення питання про покарання. Правові покарання — форма
і міра осудження протиправної і винної поведінки особи. Результа
том такого осудження є обмеження в чомусь або позбавлення чогось.
Наприклад, зниження в кваліфікаційному розряді, накладення дисци
плінарного стягнення, що розглядається як одна з умов усунення не-
доліків у роботі.
180
Розділ VII
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні...
181
Основні умови професійної відповідності юристів-практи-ків:
У процесі атестації для оцінки ділової кваліфікації і профе сійної майстерності застосовуються такі методи:
Основні групи вимог до атестації юристів-практиків:
|
Вимоги до атестації як до процесу перевірки роботи й оцінки достоїнств особи, що атестується |
Вимоги до упорядкування атестаційного документа |
|
Атестаційна характеристика повинна підбивати підсумок розгляду ділової кваліфікації юриста і прогнозувати його |
Варто уникати трафаретних слово сполучень, позбавлених інформації про конкретну людину (наприклад «моральна витривалість» та ін.), нечі- |
подальшу долю — давати ви сновок відповідає чи не відпо відає він займаній посаді, чи заслуговує бути зарахованим до резерву на просування по службі та ін. До висновків ате стації важливо включати про позиції про те, що працівник повинен зробити самостійно, щоб усунути виявлені комі сією недоліки
тких визначень (наприклад «по-доб
рому впертий», «надмірно скрупу
льозний» і т. п.), перерахувань люд
ських якостей взагалі, які не мають
безпосереднього відношення до оцін
ки ділової кваліфікації і професійної
відповідності особи, що атестується.
Водночас в атестації необхідно від
бити якості, які чітко і точно характе
ризують діяльність працівника юри
дичної сфери. Висновки повинні ви
пливати з тексту атестації, бути стис-
лими, конкретними і чіткими
У атестації-документі повинні міститися такі елементи харак теристики:
Висновок або рішення кваліфікаційної комісії викладаються в письмовій формі і повинні містити дату і місце його винесення, склад комісії, розглянуті питання, мотиви прийнятого рішення. Висновок або рішення підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у засіданні. Член (члени) комісії, що має особли ву думку щодо рішення або висновку, може викласти її в письмовій формі. Цей документ приєднується до справи, але розголосу не під лягає.
§ 2. Кваліфікаційна атестація суддів
Кваліфікаційна атестація суддів — система оцінних дій по встановленню рівня професійних знань й умінь застосовувати їх при здійсненні правосуддя, а також ділових якостей, їх відповід ності вимогам, пропонованих суддям законами держави. Система кваліфікаційних комісій суддів, їхній склад, порядок формування, повноваження, порядок прийняття й опротестування рішень визна чаються законами України «Про судоустрій України», «Про кваліфі-
182 Розділ VII
надійну комісію, кваліфікаційну атестацію і дисциплінрну відповіда льність суддів судів України», «Про Вищу раду юстції».
Кваліфікаційні комісії суддів є постійно діючими рганами в сис темі судоустрою України і мають на меті забезпечии формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфікованосумлінно і не-упереджено здійснювати правосуддя.
Завдання кваліфікаційної комісії: 1) здійснювач добір і реко мендувати осіб для заняття посади професійного суд,; 2) оцінювати рівень підготовленості професійних суддів, стимулюати ріст їхньої професійної кваліфікації і підвищувати відповідалність суддів за дотримання законодавства під час розгляду справЗ) розглядати питання про дисциплінарну відповідальність суддів давати висно вки про звільнення суддів з посади.
У системі судоустрою України діють:
Термін повноважень кваліфікаційних комісій судів становить три роки з дня їхнього утворення. Вони здійснюкь свої повно важення на громадських засадах зі збереженням заобітної плати за місцем роботи.
Кваліфікаційна атестація суддів проводитьсяіри представ ленні до:
Крім того, кваліфікаційні комісії виносять рішені про застосу вання до судді дисциплінарного стягнення.
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 183
У залежності від посади, стажу і досвіду роботи, рівня професій них знань для суддів довічно встановлюються шість кваліфіка ційних класів1, рішення про присвоєння яких виносить кваліфікацій на комісія:
|
Класи |
Суди |
Мінімальні терміни перебування в класі |
|
Вищий і перший |
Судді Верховного Суду Ук раїни |
не обмежений |
|
Вищий, перший і другий |
Судді Вищих спеціалізова них судів — господарсько го, адміністративного |
Перший клас — не обмеже ний. Другий клас — 5 років |
|
Перший і другий |
Судді Касаційного суду Ук раїни |
Перший клас — не обмеже ний. Другий клас — 5 років |
|
Перший, другий і третій |
Судді апеляційних судів |
Другий і третій класи — 5 років |
|
Другий, третій, четвертий і п'ятий |
Судді місцевих судів |
Четвертий і п'ятий класи — 3 роки |
З урахуванням досвіду роботи допускається присвоєння суддям більш високого кваліфікаційного класу без дотримання встановле ної послідовності, але не більше ніж на два кваліфікаційних класи.
Кваліфікаційна атестація суддів проводиться у формах:
Кваліфікаційний іспит — атестація особи, що виявила бажан ня бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше (або особи, з часу звільнення якої з посади судді пройшло 5 років); полягає у виявленні рівня готовності здійснювати правосуддя з пи тань юрисдикції відповідного суду.
Кваліфікаційна співбесіда — перевірка (усна) знань професій ного судді, установлення рівня його кваліфікаційної підготовле ності, здатності підвищувати свій професійний рівень і здійснювати правосуддя, у тому числі у вищестоящих судах. Ступінь вимоги до знань судді залежить від того, на яку посаду і присвоєння якого кваліфікаційного класу він претендує.
1 За суддею, що вийшов у відставку або на пенсію, зберігається привласнений йому кваліфікаційний клас.
і
184
Розділ VII
Повторний (додатковий) іспит — здача кваліфікаційного іспи ту особою, що за рішенням кваліфікаційної комісії суддів не рекоме ндується до обрання суддею безстроково. Повторний іспит може бути призначений Вищою кваліфікаційною комісією суддів України по скарзі судді, що не згодний з рішенням кваліфікаційної комісії суддів про відмовлення в рекомендації до обрання його суддею безстроково. Повторний іспит здається суддею Вищій кваліфікацій ній комісії.
§ 3. Кваліфікаційна атестація прокурорських працівників
Атестація прокурорських працівників — система оцінних дій по встановленню рівня професійних знань працівників прокурату ри, їхніх ділових якостей, відповідності вимогам, що ставляться до них законами держави. Система кваліфікаційних комісій, їхній склад, порядок складання атестаційних документів визначають ся «Положенням про атестацію прокурорсько-слідчих працівників прокуратури України», складених відповідно до Закону України «Про прокуратуру» і затверджених наказом Генерального прокуро ра від 09.09.1998 р.
Атестацію прокурорсько-слідчих працівників проводять:
Атестаційні комісії нижчої ланки
(створюються прокурорами АР Крим, областей, міст Києва і Се вастополя і прирівняних до них, ректором і проректорами Інсти туту підвищення кваліфікації Ге неральної прокуратури України, а також: прокурорами окремих великих міст — за узгодженням з Генеральною прокуратурою України) — атестують усіх прокурорсько-слідчих працівників, крім тих, котрих атестує Вища атестаційна комісія
Вища атестаційна комісія
(створюється при Генеральній прокуратурі, склад якої затверджується Генеральним прокурором) — атестує всіх прокурорсько-слід чих працівників Генеральної про куратури України (крім членів ко легії), прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, прирівняних до них прокурорів і їхніх заступ ників, заступників прокурора АР Крим, ректора і проректорів Інс титуту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України
Склад атестаційних комісій: голова, його заступник, відпові дальний секретар, члени комісії з числа досвідчених і авторитет-
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 185
них працівників. План роботи атестаційної комісії складається щорічно, затверджується відповідним прокурором і відсилає ться в підлеглі прокуратури до початку наступаючого року.
Атестаційні документи працівника: біографічна довідка; ате стаційна картка; характеристика ділових і особистих якостей із за значенням нагород, заохочень, дисциплінарних стягнень протягом періоду, за який провадиться атестація. Підготовка атестаційних до кументів здійснюється на різних ступенях субординаційної сходин ки — зверху вниз.
Атестація відбувається в такий спосіб: 1) доповідь одного з чле нів комісії (або відповідального секретаря, або безпосереднього начальника особи, що атестується) про основний зміст атестацій них документів; 2) питання членів комісії до доповідача або особи, що атестується; 3) ухвалення рішення.
Рішення комісії в 10-денний термін затверджується відповідним прокурором, що вживає заходів до його виконання. Якщо прокурор не згодний з висновком комісії, він може змінити його, письмово мотивуючи своє рішення. Після затвердження рішення комісії про курором з ним протягом 5 днів може бути ознайомлений працівник, що атестується. Працівник прокуратури, визнаний комісією таким, котрий не відповідає займаній посаді, може бути переведений з його згоди на іншу роботу протягом місяця після ознайомлення з рішен ням. У випадку незгоди з рішенням розривається трудовий договір відповідно до трудового законодавства.
Для працівників органів прокуратури встановлено довічно 10 класних чинів («Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», що введено в дію з 01.12.1991 року):
Посада
Клас
— Генеральний прокурор Ук раїни
Термін перебування в класному чині
Державний
радник юстиції
України
— перший заступник Генераль ного прокурора України
не встановлюється
Державний
радник юстиції
1 класу
не встановлюється
— заступники Генерального про
курора України, прокурор АР
Крим, прокурори областей поза
групою і м. Києва
Державний радник юстиції
2 класу
не встановлюється
186 Розділ VII
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 187
|
Державний радник юстиції 3 класу |
— начальники і заступники на чальників управлінь, начальни ки відділів, старші слідчі з осо бливо важливих справ Генераль ної прокуратури України, ста рші помічники Генерального прокурора України по особли вих дорученнях; прокурори об ластей, транспортні, природо охоронні й інші прокурори (на правах обласних) і т. п. |
не втановлюється |
|
Старший радник юстиції |
— заступники начальників від ділів, начальники відділів у складі управління Генеральної прокуратури України; старші прокурори, слідчі з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, поміч ники Генерального прокурора України з особливих доручень; заступники прокурорів АР Крим, областей, м. Києва, тран спортних, природоохоронних і інших (на правах обласних) іт. п. |
4рси |
|
Радник юстиції |
— прокурори управлінь і відді лів Генеральної прокуратури Ук раїни; заступники начальників, старші прокурори управлінь і відділів, слідчі з особливо важ ливих справ, старші слідчі про куратури АР Крим, областей, м. Києва, транспортної, приро доохоронної прокуратури (на правах обласних), слідчі з особ ливо важливих справ прокура тури міст; прокурори міст дру гої і третьої груп, районів і при рівняні до них прокурори і т. п. |
4рси • |
|
Молодший радник юстиції |
— помічники прокурорів, про курори управлінь, відділів про куратури АР Крим, областей, м. Києва, транспортної, приро доохоронної і прирівняної до них прокуратури; старші поміч ники прокурорів, старші слідчі, слідчі прокуратури міст, райо нів і прирівняних до них про куратур; викладачі навчального центра Генеральної прокурату ри України |
3 роки |
|
Юрист 1 класу |
— помічники міських, район них і прирівняних до них про курорів |
3 роки |
|
Юрист 2 класу |
—у залежності від терміну пе ребування в класному чині |
2 роки |
|
Юрист 3 класу |
— у залежності від терміну пе ребування в класному чині |
2 роки |
Присвоєння класного чина провадиться в послідовному порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника відповідно до займаної посади і стажу роботи.
Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз на п'ять років; молоді фахівці — після закінчення стажування, а по вторно — через 2 роки.
§ 4. Кваліфікаційна атестація адвокатів
Кваліфікаційна атестація адвокатів — система оцінних дій по визначенню рівня професійних знань осіб, що мають намір займа тися або займаються адвокатською діяльністю, уміння застосову вати їх на практиці, їхніх ділових якостей, відповідності вимогам, що висуваються до них законами держави. Система кваліфікаційних ко місій, їхній склад, порядок формування, повноваження, порядок при йняття й опротестування рішень визначаються Законом України «Про адвокатуру», «Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури», «Положенням про Вищу кваліфікаційну комі сію адвокатури», актами Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України (наприклад Порядком складання кваліфікаційних іспитів
188
Розділ VII
у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури) та ін.
Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, що здійс нюють атестацію адвокатів, створюються терміном на три роки в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі і діють у складі двох палат: атестаційної і дисциплінарної.
Повноваження атестаційної палати адвокатури:
Особа, що має намір займатися адвокатською діяльністю, повинна подати в атестаційну палату такі документи:
Документи розглядаються протягом місяця. Результатами розгляду заяви і документів можуть бути такі:
Допуск заявника до складання кваліфікаційних іспитів.
Вимога додаткових документів.
Відмовлення в допуску до складання кваліфікаційних іспитів.
Програма письмового іспиту містить три розділи, у яких перед бачено відповідно 23, 16 та 17 документів правового змісту з питань цивільного, сімейного, житлового, трудового, земельного, цивільно-процесуального, господарського та господарсько-процесуального, адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального законодавства України. Програма усного іспиту містить чотирна дцять розділів. У кожному розділі — 22 питання. Білети з письмо вого та усних іспитів формують згідно з Програмою регіональні кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (КДКА). Всього нараховується 22 білети з письмового та 22 білети з усного іспи-
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 189
тів2. Кожний білет усного іспиту включає 14 запитань. Кожний білет ■ письмового іспиту включає три завдання на складання процесу альних документів відповідно до програми письмового іспиту.
Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатсь кою діяльністю або про відмову в його видачі приймається від критим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості чле нів палати.
Особа, що не здала кваліфікаційний іспит має право здавати його повторно через рік.
Особа, що успішно здала кваліфікаційні іспити, одержує свідо цтво про право на заняття адвокатською діяльністю в термін до одного місяця з моменту прийняття іспиту атестаційною комісі єю. Під час одержання свідоцтва особа дає Присягу адвоката.
У випадку винесення рішення атестаційною комісією про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, воно може бути оскаржене в місячний термін у Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури.
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури створюється при Кабінеті Міністрів України і складається з представників (по одно му) від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Союзу адвокатів України. Вона розглядає скарги на рішення кваліфікацій но-дисциплінарних комісій, має право скасувати або змінити їхнє рішення.
§ 5. Кваліфікаційна атестація нотаріусів Кваліфікаційна атестація нотаріусів — система оцінних дій по встановленню рівня професійної підготовленості осіб, що мають намір займатися або займаються нотаріальною діяльністю, їхніх ділових якостей, відповідності вимогам, що висуваються до них за конами держави. Система кваліфікаційних комісій, їхній склад, по рядок формування, повноваження, порядок прийняття й опротес-тування рішень визначаються Законом України «Про нотаріат», «Положенням про кваліфікаційну комісію нотаріату», затвердженим
2 Програма і Порядок складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір отримати Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, затвер джені в новій редакції Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури на підставі п. 10 (пп. «б»), п. 20 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури і введені в дію з 1 червня 2004 року.
190
Розділ VII
наказом Міністра юстиції України від 01.12.2006 р., «Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату», затвердженим Поста новою Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 р. (у редакції по станови Кабінету Міністрів України від 14.03.2006 р).
Кваліфікаційні комісії нотаріату утворюється при управлінні юстиції Ради міністрів Республіки Крим, обласній, Київській та Се вастопольській міських державних адміністрацій.
Склад кваліфікаційної комісії нотаріату — сім чоловік: три нотаріуси, два представники відповідно Головного управління юс тиції Міністерства юстиції України в АР Крим, Головних обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції та два представники легалізованих у встановленому порядку територі альних об'єднань нотаріусів. До складу кваліфікаційної комісії входять нотаріуси, які мають стаж роботи нотаріусами не менше п'яти років. Очолює її голова, який має заступника. Головою ква ліфікаційної комісії є начальники відповідно Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, Головних обла сних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції або його заступники, до повноважень яких належать питання діяль ності нотаріату.
Кваліфікаційна комісія проводить свої засідання у разі потреби, але не менше двох разів на рік, а перше засідання кваліфікаційної комісії проводиться в 15-денний строк з часу затвердження її складу. Засідання кваліфікаційної комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двов третин членів кваліфікаційної комісії.
Одержані документи розглядаються протягом місяця з дня їхнього надходження. Розгляд заяв на засіданні кваліфікаційної ко місії починається доповіддю глави комісії, його заступника або сек ретаря, що попередньо вивчали подані в комісію матеріали. Потім аналізуються відповідні документи і заслуховуються особи, що є присутніми на засіданні комісії. Ними можуть бути: 1) особа, що має намір зайнятися нотаріальною діяльністю; 2) нотаріус, що керу вав стажуванням; 3) представники підприємств, установ, організа цій, зацікавлених у розгляді заяви.
За результатами розгляду заяви кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск особи, що має намір займатися нотаріальною діяльністю, до здачі кваліфікаційного іспиту або про відмову в допу-
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 191
ску. Рішення кваліфікаційної комісії про відмову в допуску до квалі фікаційного іспиту мотивується, указуються причини, по яких особа не може бути допущене до здачі іспиту. Рішення кваліфікаційної ко місії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів, під писується головуючим на засіданні і членами комісії, що брали участь у засіданні.
Рішення про недопущення до нотаріальної діяльності може бути оскаржене у Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату при Мініс терстві юстиції України, а відмова Міністерства юстиції України у видачі свідоцтва оскаржується в суд. В обох випадках термін оскарження — місяць з дня вручення копії рішення заінтересованій особі. Особи, що не здали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторної здачі не раніше як через рік.
Члени кваліфікаційної комісії не отримують винагороди за участь у роботі кваліфікаційної комісії і на час її роботи звільняються від виконання своїх службових обов'язків із збереженням середнього заробітку.
Вища кваліфікаційна комісія нотаріату має завдання: роз глядати скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції в АР Крим, об ласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції; визначати рівень професійної підготовки осіб, які мають намір провадити нотаріальну діяльність; здійснювати конкурсний відбір осіб, які виявили бажання стажуватися в державній нотарі альній конторі або у приватного нотаріуса, та конкурс на реєстра цію приватної нотаріальної діяльності серед осіб, які мають намір її провадити; встановлювати критерії щодо додержання присяги нотаріуса.
Строк дії повноважень Вищої кваліфікаційної комісії становить п'ять років від дня проведення її першого засідання. До складу комісії входять чотири нотаріуси та три представники Міністерства юстиції.
§ 6. Кваліфікаційна атестація працівників органів реєстрації актів цивільного стану
Кваліфікаційна атестація працівників органів реєстрації актів цивільного стану — система оцінних дій по встановленню рівня професійної підготовленості осіб, що мають намір працювати
.^^^Я^^^^^^^Н^^^НІ
192
Розділ VII
в органах реєстрації актів цивільного стану, їхніх ділових якостей, відповідності вимогам, що висуваються до них законами держави. Система кваліфікаційних комісій, їхній склад, порядок формування, повноваження, порядок прийняття й опротестування рішень визна чаються Законом України «Про органи реєстрації актів громадян ського стану» 1994 р. (із змінами і доповненнями), положенням «Про кваліфікаційну комісію органів реєстрації актів цивільного стану», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 26.03.2003 р.
Кваліфікаційні комісії органів реєстрації актів цивільного ста ну утворюються при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласних, Київському та Севастополь ському міських управліннях юстиції для визначення рівня професій ної підготовки осіб, які мають намір працювати у відділах реєстрації актів цивільного стану на посадах керівників та спеціалістів.
Склад кваліфікаційної комісії органів реєстрації актів ци вільного стану -— сім чоловік на чолі із заступником начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласного, Київського чи Севастопольського міського управ ління юстиції — начальником відділу реєстрації актів цивільного ста ну. До складу комісії входять також керівники відділів реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції.
Строк повноважень кваліфікаційної комісії становить 5 років. На час роботи кваліфікаційної комісії її члени звільняються від вико нання основних службових обов'язків із збереженням середнього заробітку. Засідання кваліфікаційної комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як дві третини її членів.
Повноваження кваліфікаційної комісії органів реєстрації актів цивільного стану: розглядає заяви осіб, які мають намір працювати у відділах реєстрації актів цивільного стану на посадах керівників та спеціалістів; приймає кваліфікаційні іспити; складає висновок про визначення рівня професійної підготовки осіб, які ма ють намір працювати у відділах реєстрації актів цивільного стану на посадах керівників та спеціалістів. Засідання кваліфікаційної комісії проводяться в міру потреби при надходженні заяв від осіб, які мають намір працювати у відділах реєстрації актів цивільного стану на поса дах керівників та спеціалістів — з ними проводяться співбесіди.
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 193
Заяви осіб про заняття посади подаються на ім'я начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто номній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольсько го міських управлінь юстиції. До заяви додаються такі документи: 1) особова картка за формою первинного обліку П-2ДС; 2) авто біографія; 3) копія документа про вищу юридичну освіту; 4) копія паспорта; 5) копія військового квитка для військовозобов'язаних. Якщо ж особи, які претендують на посади керівників та спеціалістів у відділі реєстрації актів цивільного стану, вже працюють в управ лінні юстиції, де оголошено конкурс на заміщення вакантних посад керівника та спеціалістів і бажають взяти участь у конкурсі, зазна чених документів до заяви не додають. Заяви претендентів на поса ди керівників та спеціалістів у відділі реєстрації актів цивільного стану розглядаються кваліфікаційною комісією протягом місяця з дня їх надходження. При потребі кваліфікаційна комісія направляє особу на стажування.
При проходженні стажування претендент складає кваліфікацій ний іспит, який передбачає: 1) усні відповіді на запитання (згідно зі спеціальним Переліком запитань для визначення рівня їх профе сійної підготовки); 2) співбесіда; 3) подання реферату.
За результатами складання кваліфікаційних іспитів комісія скла дає висновок про визначення рівня професійної підготовки осіб, що претендують на зазначені посади. Висновок приймається більшіс тю голосів, викладається в письмовій формі та підписується голо вуючим на засіданні, а також членами комісії, які брали участь у засіданні, не пізніш як через два дні після проведення кваліфіка ційного іспит}'. Кожен член комісії може додати до протоколу свою окрему думку.
Висновок кваліфікаційної комісії може бути оскаржено особою, яка претендує на заміщення вакантних посад, поданням скарги до конкурсної комісії, утвореної відповідно в Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обла сних, Київському та Севастопольському міських управліннях юс тиції.
■ .:>.
194
Розділ VII
§ 7. Кваліфікаційна атестація працівників органів внутрішніх справ
Кваліфікаційна атестація працівників органів внутрішніх справ — система оцінних дій по визначенню рівня професійної під готовленості осіб, що виявили бажання служити або служать в ор ганах внутрішніх справ, їхніх ділових якостей, відповідності вимогам, що висуваються до них законами держави. Атестація особово го складу органів внутрішніх справ проводиться відповідно до «Інструкції про порядок проведення атестації особового складу ор ганів внутрішніх справ». Мета атестації особового складу органів внутрішніх справ: 1) підвищення ефективності діяльності кожного з його працівників; 2) підтвердження професійної відповідності вимо гам «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом».
Атестація особового складу органів внутрішніх справ здій снюється:
Для проведення атестації в МВС створюються дев'ять видів центральних атестаційних комісій, що охоплюють працівників усіх підрозділів міністерства (кримінальної міліції, міліції цивільної безпе ки, слідчих підрозділів, дізнання, підрозділів Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю й ін.). Атестаційні комісії створюються в головних управліннях МВС України в АР Крим, м. Києві і Київській області, управліннях МВС України в областях, м. Севастополі і на транспорті, Головному управлінні внутрішніх військ (ГУВВ), вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах МВС України наказами відповідних начальників.
Атестація проходить такі етапи:
1) прямі начальники готують атестаційний лист на підлеглого за умови, що термін спільної служби начальника з особою, що ате стується, становить не менш 6 місяців; при меншому терміні атес таційний лист готує заступник начальника або старший начальник, що мав термін загальної служби понад 6 місяців;
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 195
2) атестаційні комісії з урахуванням атестаційного листа і ря ду інших показників роблять висновки щодо атестації працівника.
Атестаційні комісії
Локальні — створені в органах внутрішніх справ, закладах ос віти і науково-дослідних уста новах наказами відповідних ке рівників і начальників
Центральні (галузеві) — їх склад за
тверджує міністр внутрішніх справ.
На засіданнях цих комісій атесту
ються керівники органів внутрішніх
справ і галузевих служб, що входять
у номенклатуру міністерства
Центральна атестаційна комісія є вищою інстанцією по розгля нутих спірних питаннях щодо атестації особового складу МВС.
При проведенні атестації в органах внутрішніх справ дотри мується загальний порядок:
Висновки атестації:
196 ' Розділ VII
Рекомендації комісії:
Разом з визначенням відповідності працівника, що атестується, займаній посаді, викладом рекомендацій його подальшого службо вого використання, висновки атестаціиної комісії можуть містити вказівки на недоліки в професіоналізмі і культурі поводження, ви значення терміну для їхнього усунення.
Працівники, що мають один з нижчеперелічених недоліків, вважаються такими, що не відповідають займаній посаді:
Визначальним критерієм для атестації керівників усіх рівнів є стан законності і дисципліни в керованих ними органах і підроз ділах, рівень взаємодії з іншими правоохоронними органами, орга нами державної влади і місцевого самоврядування.
Висновки атестаціиної комісії приймаються більшістю голосів при наявності не менше двох третин її складу, заносяться до прото-
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 197
колу засідання, що підписується головою і секретарем цієї комісії. Потім вони затверджуються начальником, що має повноваження щодо прийому і звільнення працівників з органів внутрішніх справ, або особою, що виконує його обов'язки.
§ 8. Міжнародні стандарти професійно)' діяльності юристів
Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів —
це загальні деонтологічні нормативи (дозволяючі, зобов'язуючі, за бороняючі, рекомендаційні норми і принципи), що пред'являються до юристів — судді, адвоката й інших спеціалістів в галузі права — незалежно від державних меж їх професійної діяльності з метою гуманізації суспільних відносин, зміцнення законності і правопорядку в кожній країні світу.
Міжнародні стандарти є зразками (моделями) культури пово дження юриста в процесі здійснення професійної діяльності.
Міжнародне співтовариство юристів (ООН, Рада Європи, Євро пейський союз та ін.) через свої органи виробило документи, що мі стять стандарти професійної діяльності юристів, що покликані стати для них орієнтирами (зразками). Більшість із зазначених нижче до кументів прямо передбачають упровадження їхніх положень у наці ональні правила; інші є рекомендаційними.
Назвемо основні лііжнародні документи:
|
1979 р. |
Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку |
|
1979 р. |
Основні принципи етики поліцейської служби (затверджені Парламентською Асамблеєю Ради Європи) |
|
1985 р. |
Основні принципи незалежності судових органів |
|
1985 р. |
Декларація основних принципів правосуддя для жертв зло чину і зловживання владою |
|
1985 р. |
Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних На цій, що стосуються відправлення правосуддя стосовно непо внолітніх («Пекінські правила») |
|
1988 р. |
Деонтологічний кодекс (Загальний кодекс правил поведінки для адвокатів країн Європейського співтовариства) |
|
1990 р. |
Стандарти незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів |
|
1990 р. |
Основні положення про роль адвокатів (прийняті на VIII кон гресі ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками) |
|
198 |
Розділ VII |
|
1990 р. |
Основні принципи про роль державних обвинувачів |
|
1994 р. |
Рекомендація К(94)12 про незалежність, дієвість і роль суддів |
|
1998 р. |
Європейська хартія про статус суддів |
|
1998 р. |
Міжнародний кодекс етики (схвалений Міжнародною орга нізацією адвокатів ЄС і прийнятий в остаточному варіанті в Ліоні) |
|
1999 р. |
Стандарти професійної відповідальності Міжнародної асоці ації прокурорів та заява про основні обов'язки і права проку рорів |
|
2000 р. |
Рекомендація 11(2000)19 про роль прокуратури в системі ка рного судочинства |
|
2005 р. |
Європейські керівні принципи з питань етики і поведінки прокурорів |
Кінець XX — початок XXI століть були позначені зближенням, уніфікацією національних правил адвокатської, суддівської й іншої професійної етики, втіленням у різноманітних національних прави лах єдиних, міжнародно-визнаних принципів і підходів. Так, «Зага льний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтова риства» (1988 р.), прийнятий делегатами 12 країн-учасниць, був визнаний моделлю для інтерпретації і застосування національних деонтологічних норм. Застосування норм «Деонтологічного кодек су» у міжнаціональній діяльності зобов'язує адвокатів підкоряти ся нормам своєї колегії тільки в тому випадку, якщо норми остан ньої не суперечать нормам даного Кодексу. Під міжнаціональною діяльністю адвоката розуміються: 1) усі професійні відносини з адвокатом іншої країни-учасниці; 2) діяльність адвоката в іншій країні-учасниці.
Зрозуміло, що кожна країна має свої традиції і специфіку в дія льності працівників юридичної служби, обумовлені національним судоустроєм, структурою державної влади і управління, законодав ством. Однак є загальні вихідні положення, що мають або повинні мати однакову силу в державах із гуманістичною, демократичною спрямованістю розвитку. Ці вихідні положення, що стали загаль ними міжнаціональними правилами (а не тільки національними), і є міжнародними стандартами професійної діяльності юристів.
Найважливіші деонтологічні вимоги діяльності юриста, що стали міжнародними стандартами:
1. Незалежність юридичної професії як гарантія для здійснен ня захисту прав людини і надання правової допомоги.
Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 199
Незалежність професії юриста означає відсутність будь-якого тиску: виключається вплив як власних інтересів (прагнення задоволь нити особисті блага), так і зовнішніх засобів впливу («телефонно го права», залякування тощо). Незалежність необхідна для забезпе чення довіри з боку юристів суміжних професій (наприклад, довіра адвокату з боку судів), а також із боку клієнтів.
Так, в Резолюції Міжнародної асоціації адвокатів (1998 р.) під креслюється, що обов'язок адвокатів відносно громадськості поля гає у забезпеченні і захисті своєї незалежності у професійних, по літичних і економічних стосунках від впливу будь-яких чинників, що можуть позначитися на допомозі, що надається адвокатом. Від повідно до міжнародних актів незалежність юридичних професій закріплена і в чинному законодавстві України.
У «Віденській декларації про злочинність і правосуддя: відповіді на виклик XXI сторіччя», прийнятій у 2000 р. на X Конгресі ООН щодо попередження злочинності й поводження з правопорушника ми, звертається особлива увага на «незалежність судової влади й органів прокуратури і дотримання Міжнародного кодексу поведі нки державних посадових осіб» щодо попередження злочинності і здійснення кримінального правосуддя.
Незалежність юридичної професії обумовлена:
Незалежність юридичної професії виражається в: 1) установленні патерналістських відношень із клієнтом, тобто відношень професійної «опіки»; 2) наявності (у визначених законом межах) свободи і самостійності щодо обрання засобу вирішення юридичної справи.
Незалежність юридичної професії забезпечується:
200
Розділ VII
2. Службове несумісництво і позапартійність як умови забез
печення незалежності.
Службове несумісництво означає неучасть судді, адвоката в ко мерційній або іншій діяльності, що відрізняється від його професії. «Деонтологічний кодекс» визнає службовим несумісництвом заняття адвокатом адміністративної посади в органах юстиції, здійснення визначених посадових обов'язків і функцій. У міжнародних докуме нтах чітко визначаються види діяльності, несумісні з професійною діяльністю судді, адвоката та інших юристів-практиків. Адвокати, судді, прокурори та інші працівники юридичної сфери зобов'язані дотримуватися норм щодо службового несумісництва, встановлених у його країні. Так, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» служба в органах прокуратури несумісна з роботою на підприємст вах, в установах або організаціях, а також із будь-яким підприєм ництвом. Працівники прокуратури України можуть займатися тільки науковою і педагогічною діяльністю.
3. Сполучення гласності (повнота інформації) і професій-
ної таємниці (конфіденційність інформації). Конфіденційність
інформації і гласність юридичної діяльності здавалося б є протилеж
ними по суті, але вони тісно взаємозалежні завдяки тому, що висту-
пають формами забезпечення прав суб'єктів. Гласність, як повнота
інформації стосовно юридичної діяльності, її прозорості, є необхід
ною там і тоді, коли немає заборон. Юрист (суддя, адвокат і ін.) зо
бов'язаний зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи
і конфіденційну інформацію, отриману в ході виконання своїх обов'я
зків. Так, Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейсь-
Ирофесійна атестація юристів-практиків і міжнародні... 201
кого співтовариства (прийнятий 28.10.1988 р. Радою колегій адвока тів і юридичних співтовариств Європейського союзу в Страсбурзі) підносить до істотних ознак адвокатської діяльності забезпечення клієнту умов, при яких він може вільно передати адвокату відо мості, які не повідомив би іншим особам. Адвокат як одержувач інформації повинен зберігати її конфіденційність, оскільки без впев неності в конфіденційності не може бути довіри з боку клієнта. При цьому зберігається конфіденційність стосовно всієї інформації, нада ної самим клієнтом або отриманої про клієнта або інших осіб у ході надання юридичних послуг. Відповідно до «Пекінських правил» у про цесі відправлення правосуддя у відношенні неповнолітнього повинні шануватися його права на конфіденційність на всіх етапах, щоб уни кнути заподіяння шкоди через непотрібну гласність або збиток репу тації.
Слід звернути увагу на ст. 4 «Кодексу поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку», прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 17.12.1979 р., і Декларацію Ради Європи «Про поліцію». Ко декс є моделлю для використання в рамках національного законо давства і практики системи принципів, що підлягають дотриманню посадовими особами щодо підтримки правопорядку. Серед прин ципів, яких зобов'язані додержуватися посадові особи щодо під тримки правопорядку, названий принцип зберігання професійної таємниці: «Відомості конфіденційного характеру, одержувані поса довими особами по підтримці правопорядку, зберігаються в таєм ниці, якщо виконання обов'язків або вимога правосуддя не потре бує іншого». Декларація «Про поліцію» підкреслює необхідність дотримання етичних норм серед посадових осіб, що беруть участь в охороні правопорядку, в тому числі зберігання таємниці.
Відповідно до Основних принципів, що стосується ролі юристів (прийняті 7.09.1990 р. VIII конгресом ООН щодо попередження злочинності й поводження з правопорушниками), урядам слід ви знавати і забезпечувати конфіденційний характер будь-яких консу льтацій і стосунків, що укладаються між юристами і їх клієнтами в процесі надання професійної юридичної допомоги.
4. Моральна відповідальність юриста за престиж професії виражається в тім, щоб захищати інтереси клієнта як свої власні, а також захищати інтереси колег і професії в цілому (наскільки це можливо). У п. 12 «Основних положень про роль адвокатів», при-
202
Розділ VII
йнятих VIII конгресом ООН у серпні 1990 р., проголошуються: «Ад вокати, як учасники відправлення правосудця, повинні постійно пік луватися про честь і гідність своєї професії». Належне виконання юристом своїх професійних обов'язків відповідно до міжнародних деонтологічних вимог створює необхідні умови для нормальної жит тєдіяльності суспільства і піднімає престиж юридичної професії.
5. Базування професійної діяльності на фундаментальному принципі — дотриманні основних прав людини. У п. 14 «Осно вних положень про роль адвокатів» (1990 р.) записано: «Роблячи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні дотримуватися прав людини й основних свобод, визнаних націона льним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону і визнаних професійних стандартів і етичних норм». При йняття «Кодексу поведінки посадових осіб по підтримці правопо рядку» (1979 р.) мало на меті здійснення правопорядку посадовими особами правоохоронних органів відповідно до принципів прав людини.
Правила поведінки посадових осіб щодо підтримки правопо рядку (відповідно до «Кодексу поведінки посадових осіб по під тримці правопорядку»):
Міжнародні стандарти професійної практичної діяльності юри ста знайшли втілення в Конституції, інших нормативно-правових
Професійна атестація юристів-практшів і міжнародні... 203
актах України, Дисциплінарних статутах працівників правоохоронних органів, Положеннях про дисциплінарні комісії та ін.
Уніфікована система деонтологічних вимог-стандартів до кожної юридичної професії на загальноєвропейському і міжнародному рі ннях — це орієнтири для удосконалення професійної майстерності юристів будь-якої країни світу.
Розділ VIII
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЮРИСТІВ-ПРАКТИКІВ
§ 1. Загальні правила притягнення юристів-практиків до дисциплінарної відповідальності
Юрист-практик (суддя, адвокат, нотаріус та ін.) в демократично му суспільстві діє в атмосфері заохочування за сумлінну працю. Застосування заохочувальних норм формує правосвідомість, право ву культуру, культивує ініціативу, зразок сумлінної діяльності. Ін дивідуальні заохочувальні норми володіють особливою цінністю, якщо розглядати їх у контексті утвердження юриста-практика як автономної особи. Водночас за вчинення посадового або іншого проступку він несе відповідальність згідно з чинним законодавст вом при дотриманні встановлених гарантій його недоторканності. Дисциплінарна відповідальність працівників юридичної служби будь-якого профілю наступає у випадку порушення ними дисцип лінарних статутів, учинення дисциплінарних проступків. Всі сфери юридичної діяльності мають визначені режими притягнення праців ників до відповідальності.
За порушення вимог деонтологічних кодексів (кодексів честі, раритетів, канонів етики тощо) також передбачається дисциплінар на відповідальність, що визначається кваліфікаційними комісіями професійних об'єднань юристів. При цьому враховуються всі обста вини зробленого проступку, його вага і збиток, заподіяний прести жу професії. Проступком, що ганьбить честь і гідність юриста-про-фесіонала, признається така дія або бездіяльність, що хоча і не є злочинною, але за своїм характером несумісна з високим званням судді, адвоката, нотаріуса, слідчого та ін. За вчинення такого про ступку кваліфікаційна комісія (колегія) може припинити повнова ження юриста (судді, адвоката, нотаріуса) у порядку, що передбача ється законом.
Закон передбачає, що підставою юридичної (дисциплінарної) відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку — про типравної, винної (навмисної або необережної) дії або бездіяль ності — зазіханні на службову дисципліну в державному органі внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх службо вих обов'язків; порушенні заборон і обмежень, зловживанні права-
исциплінарна відповідальність юристів-практиків 205
ми; вчиненні проступку, що ганьбить його як державного службовця і дискредитує орган, де він працює.
Загальні правила залучення юристів до дисциплінарної відпові дальності:
Розгляд дисциплінарної справи здійснюється в порядку, встано вленому відповідно до нормативно-правових актів. Стадії дисциплінарного виробництва. Основні стадії:
Факультативні стадії:
оскарження рішення в справі у відповідні органи. Так, скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі розглядає Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.
Загальні види дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) до гана; 3) зниження кваліфікаційного класу (чину, рангу); 4) зниження
206 Розділ УІП
в посаді; 5) звільнення з посади; 6) призупинення на певний строк дії ліцензії або свідоцтва про право на заняття юридичною діяльністю (стосується насамперед нотаріусів і адвокатів); 7) анулювання ліце нзії (свідоцтва) про право на заняття юридичною діяльністю.
Відповідальність юриста виражається не тільки у виконанні дисциплінарного покарання. Відповідальність повинна полягати в тому, що юрист і без покарання відчуває, так би мовити, «розка яння совісті», якщо підвів колектив або з його провини (недбалості) постраждав законослухняний громадянин. Бути деонтологічно (ети чно) відповідальним — це, насамперед, визнавати і захищати цін ності співтовариства юристів, сприяти реалізації його цілей.
§ 2. Дисциплінарна відповідальність суддів
Судді судів України несуть дисциплінарну відповідальність на підставах і в порядку, встановлених Конституцією України, Законами України «Про статус суддів», «Про кваліфікаційну комісію, квалі фікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», «Про Вищу раду юстиції».
Дисциплінарна відповідальність суддів настає за порушення:
Суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідаль ності за рішення, що було винесено з його участю, а потім скасова но або змінено вищестоящою судовою інстанцією. Дисциплінарна відповідальність судді настає тоді, коли він допустив навмисне по рушення закону або виявив несумлінність, що спричинило істотні наслідки (п. 2 ст. 31 Закону України «Про статус суддів»). Цим по ложенням забезпечується незалежність суддів при прийнятті рі шень по розглянутих справах.
Дисциплінарна відповідальність юристів-практиків 207
Ініціативу про дисциплінарну відповідальність суддів ма ють право виявити: народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів (господарського, адміністрати вного), Міністр юстиції України, голова відповідної ради суддів, чле ни Ради суддів України.
Дисциплінарні провадження стосовно суддів здійснюють спе ціальні колегіальні органи:
|
Судді, стосовно до яких здійснюються дисциплінарні провадження |
Колегіальні органи, що здійснюють дисциплінарні провадження |
|
Судді місцевих судів |
Кваліфікаційні комісії суддів |
|
Судді апеляційних судів України |
Вища кваліфікаційна комісія суд дів України |
|
Судді вищих спеціалізованих судів і судді Верховного Суду України |
Вища рада юстиції |
Рішення кваліфікаційної комісії суддів про притягнення до дис циплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів може бути оскаржене у Вищу раду юстиції.
Кваліфікаційні комісії можуть застосувати до суддів такі ди сциплінарні стягнення:
догана;
зниження кваліфікаційного класу1.
Крім того, за результатами дисциплінарного провадження від повідна кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації у Вищу раду юстиції для розгляду питан ня про внесення подання про звільнення судді з посади. Звільнення судді не входить у компетенцію кваліфікаційних комісій суддів. Це прерогатива Вищої ради юстиції, що вносить з цього приводу про позицію Президенту.
Звільнення судді по особливих обставинах настає:
1 Зниження кваліфікаційного класу судді може мати місце тільки в порядку дисциплінарного стягнення.
208 Розділ VIII
не виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої.
Суддя може бути звільнений з посади через невідповідність рі вня професійних знань займаній посаді. У випадку виявлення такої невідповідності кваліфікаційна комісія виносить рішення про від строчку атестації і дає термін (не більш 6 місяців) для підвищення кваліфікації і придбання відповідних знань (ст. 41 Закону України «Про статус суддів»). Якщо суддя не використовує даний йому шанс належним чином, кваліфікаційна комісія дає висновок про невід повідність судді займаній посаді і доводить це до відома голови відповідного органу, що призначив або обрав суддю, для вирішення питання про звільнення судді з посади. Суддя може оскаржити це рішення у Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Звертаємо увагу на те, що дисциплінарну відповідальність суд дів передбачають міжнародні акти, зокрема п. 5.1 Європейської хартії про статус суддів (1999). Хартія затверджує принцип закон ності дисциплінарних стягнень суддів, оскільки приводом для стя гнення може стати лише невиконання яких-небудь посадових обо в'язків, визначених їх статусом.
§ 3. Дисциплінарна відповідальність працівників
прокуратури Дисциплінарна відповідальність прокурорсько-слідчих пра цівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, що мають класні чини, настає (відповідно до Дисцип лінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.10.1991 р.) за:
До прокурорсько-слідчих працівників, а також: працівникам на вчальних, наукових і інших установ прокуратури, що має класні чини, застосовуються дисциплінарні стягнення:
Дисциплінарна відповідальність юристіе-практиків 209
6) звільнення з позбавленням класного чину.
Генеральний прокурор України має право застосовувати ди сциплінарні стягнення до прокурорів у повному обсязі, за винятком позбавлення класного чину або пониження в класному чині держа вного радника юстиції 1, 2, 3 класів, що провадиться Президентом України за поданням Генерального прокурора України.
Прокурори АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прокурори, що прирівняні до них, мають право застосовувати ди сциплінарні стягнення до працівників прокуратури: догана; понижен ня на посаді; звільнення, крім пониження на посаді і звільнення пра цівників, які призначаються Генеральним прокурором України. При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять по дання Генеральному прокурору України. Лише за попередньою зго дою Генерального прокурора України можуть бути звільнені з робо ти особи, нагороджені нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України».
Міські і районні прокурори, а також прирівняні до них проку рори вносять подання вищестоящому прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглих їм прокурорсько-слідчих працівників.
Дисциплінарний статут прокуратури виходить з положення про те, що будь-яке порушення прокурорськими працівниками закон ності і службової дисципліни підриває авторитет прокуратури, за вдає шкоди інтересам суспільства і держави. Винесення виправду вального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу й інших процесуаль них рішень прокурорами і слідчими прокуратури спричиняють ди сциплінарну відповідальність, якщо ними в процесі наслідку допу щені недбалість і несумлінність. Дисциплінарна відповідальність у вигляді дисциплінарних стягнень накладається вищестоящими по садовими особами.
Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяж кості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. У разі необхідності може бути призначено службову перевірку. Термін про ведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців,
210 Розділ VIII
а дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у від пустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на ро боті в органах прокуратури, його звільнення провадиться незалеж но від часу вчинення проступку.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія нака зу додається до особової справи. Наказ про притягнення до дисци плінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Гене ральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом.
§ 4. Дисциплінарна відповідальність адвокатів
Дисциплінарна відповідальність адвокатів установлюється дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисципліиарної комісії адвокатури2 (відповідно до Закону України «Про адвокатуру» і «По ложення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури»).
Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії утворюється у складі 9 членів. До неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику відповідно від Головного управління юс тиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласного, Київсь кого та Севастопольського міського управління юстиції, відділення Спілки адвокатів України.
Повноваження дисциплінарної палати кваліфікаційно-дис циплінарної комісії адвокатури:
2 Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія діє в складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.
Дисциплінарна відповідальність юристів-практиків 211
3) узагальнює дисциплінарну практику палати та адвокатських об'єднань зарік.
Право порушення дисциплінарного провадження належить голові дисциплінарної палати, а в разі його відсутності -— заступникові го лови, який попередньо розглядає інформацію, що стосується підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з цією інформацією і вимагає від нього письмового пояснення. Справа про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідаль ності повинна бути розглянута не пізніш як у місячний термін з дня її порушення.
Дисциплінарне стягнення до адвоката застосовується безпосере дньо за виявленням проступку, але не пізніш як через місяць з дня його виявлення, не рахуючи часу хвороби адвоката або перебуван ня його у відпустці. Воно не може бути накладено пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.
Дисциплінарна відповідальність адвоката встановлюється за порушення:
Присяги адвоката України.
Рішення про залучення адвоката до дисциплінарної відповідаль ності приймається відкритим голосуванням двома третинами голо сів від загального числа членів палати.
Рішенням дисциплінарної палати (комісії) до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:
попередження;
зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на термін до одного року;
анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською ді яльністю.
Під час розгляду справи участь адвоката, який притягується до дисциплінарної відповідальності, є обов'язковою.
Повторна неявка адвоката без поважних причин не перешкоджає розглядові справи за його відсутності.
Дисциплінарна справа може бути закрита дисциплінарною комісією, якщо вона переконається у необґрунтованості скарги (заяви, постанови, рішення) про залучення адвоката до дисциплінар ної відповідальності; у відсутності основ для залучення адвоката до
212
Розділ VIII
дисциплінарної відповідальності; у недоцільності накладення на ад воката дисциплінарного стягнення за вчинену їм провину; або ви знає, що учинене виходить за межі дисциплінарної відповідальності адвокатів.
Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнен ня адвокат не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не піддавався дисциплінарному стягнен ню. Дисциплінарна палата може після закінчення не менш як шести місяців з дня накладання стягнення зняти його достроково при без доганній поведінці адвоката і сумлінному відношенні до виконання своїх обов'язків.
Адвокатська діяльність може бути припинена кваліфіка ційно-дисциплінарною комісією, а видане свідоцтво анульо ване V випадках:
§ 5. Дисциплінарна відповідальність працівників
нотаріату
Дисциплінарна відповідальність працівників нотаріату
(відповідно до Закону України «Про нотаріат») настає з ініціативи управління юстиції Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у таких випад ках:
Дисциплінарна відповідальність юристів-практиків 213
імені свого чоловіка (дружини) і своїх родичів, а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що зна ходяться в трудових відносинах із приватним нотаріусом (ці нота ріальні дії є недійсними) та ін.
За вказані правопорушення свідоцтво про право на заняття нота ріальною діяльністю може бути анульовано.
Види дисциплінарної відповідальності працівників нотаріату:
попередження;
догана.
У разі застосування до нотаріуса такої міри відповідальності як догана протягом одного календарного року більше двох разів, його нотаріальна діяльність припиняється. На цю посаду призначається новий фахівець, якому попередник передає документи вчинених ним нотаріальних дій. У випадку заподіяння шкоди невдалими і незакон ними діями, нотаріус компенсує моральний і матеріальний збиток у повному обсязі.
Якщо під час здійснення нотаріусом нотаріальних дій були вчи нені правопорушення, що містять ознаки злочину, то він залуча ється до кримінальної відповідальності. У випадку винесення стосовно нотаріуса обвинувального вироку суду, що набрав сили, свідоцтво про заняття нотаріальною діяльністю анулюється. Нота ріус позбавляється свідоцтва також у випадках винесення постано ви суду про припинення кримінальної справи щодо нього за нереа-білітуючими обставинами або рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголо шення її померлою. Не може виконувати обов'язки нотаріуса й осо ба, котра не відповідає займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності — у цьому випадку свідо цтво про право на заняття нотаріальною діяльністю також анулю ється. Втрата громадянства так само спричиняє анулювання свідо цтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
Рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотарі альною діяльністю може бути оскаржено до суду в місячний тер мін з дня його одержання.
214
Розділ VIII
§ 6. Дисциплінарна відповідальність працівників органів внутрішніх справ
Дисциплінарна відповідальність працівників органів вну трішніх справ наступає (відповідно до Дисциплінарного статуту) за дисциплінарний проступок (порушення дисципліни).
Особи рядового і начальницького складу, на яких накладене ди сциплінарне стягнення, не звільняються від кримінальної відповіда льності, якщо в їхніх діях є ознаки складу злочину.
Відповідно до Дисциплінарного статуту начальник — від коман дира відділення, взводу, начальника відділення міліції до заступника міністра внутрішніх справ України (компетенція міністра внутрі шніх справ України визначається окремим актом) — має повнова ження встановлювати дисциплінарні заохочення і стягнення. На кладати стягнення можуть тільки прямі начальники.
До працівників органів внутрішніх справ застосовуються такі дисциплінарні стягнення:
зауваження;
догана;
—- сувора догана;
затримка в присвоєнні чергового спеціального звання або подання про його присвоєння на термін до 1 року;
попередження про неповну посадову відповідність;
пониження на посаді;
пониження в спеціальному званні на один рівень; *
звільнення з органів внутрішніх справ.
На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, нагороджених нагрудними знаками цих органів, можуть бути накладеш дисциплінарні стягнення у вигляді позбавлення знака. При визначенні виду і міри покарання враховуються: характер проступку, його наслідки, обставини, при яких він був вчинений, що передувало поведінці винного, його ставлення до служби і рівень кваліфікації. Так, порушенням дисципліни є невиконання ст. 11 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, відповідно до якого осо би рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ зобо в'язані віддавати честь у порядку і за правилами, встановленими статутами Збройних сил, при зустрічі один з одним, із військовими й в інших випадках, передбачених цими статутами.
Головне призначення дисциплінарної відповідальності в системі МВС, як і у всіх правоохоронних та інших системах, полягає в зміц-
Дисциплінарна відповідальніст ь юристів-практиків 215
пенні службової, трудової дисципліни, що належить до виконання про фесійного обов'язку. Тому поряд із стимулюванням сумлінної праці передбачено справедливе покарання у випадку вчинення дисцип лінарного правопорушення, а також проступку, що ганьбить честь і гідність працівника органів внутрішніх справ.
Звільненню підлягають працівники органів внутрішніх справ за систематичне порушення дисципліни або за вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.
§ 7. Вища рада юстиції України як вищий незалежний
контрольно-наглядовий орган за дисциплінарною стороною діяльності суддів і прокурорів
Вища рада юстиції— колегіальний, незалежний орган, відпові дальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несуміс ності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відпові дальність.
Вища рада юстиції створена і функціонує у відповідності зі ст. 131 Конституції 1996 р. і на підставі Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 року. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юриди чних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України3.
Повноваження Вищої ради юстиції:
1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
3 Строк повноважень членів Вищої ради юстиції (крім тих, хто входить до її складу за посадою) — 6 років. Щоб обійняти посаду члена Вищої ради юстиції, необхідно: громадянство України; проживання в Україні не менш як десять остан ніх років; вік — не молодший 35 років і не старший 60 років; володіння українсь кою мовою; наявність вищої юридичної освіти; стаж роботи в галузі права — не менше 10 років.
216 Розділ VIII
Секції Вищої ради юстиції: 1) з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад; 2) дисципліна рна секція — для здійснення дисциплінарного провадження, розгля ду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідаль ності і прийняття, рішень про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несуміцництва.
Вища рада юстиції за рекомендацією кваліфікаційної ко місії суддів вносить подання Президенту України про при значення громадянина України на посаду судді вперше. До подання Вищої ради юстиції додаються: 1) рекомендація кваліфіка ційної комісії; 2) особовий листок з обліку кадрів та автобіографія кандидата на посаду судді; 3) копії дипломів про освіту, науковий ступінь чи вчене звання; 4) примірник реферату з питань правознав ства, підготовлений кандидатом на посаду судді; 5) рецензія на ре ферат; 6) копія декларації про доходи за останній рік. Пропозиція щодо внесення подання Президентові України про призначення суд дею вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало більше поло вини від конституційного складу Вищої ради юстиції.
Вища рада юстиції розглядає питання про звільнення су ддів. До Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звернутися: народний депу тат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав люди ни; відповідна кваліфікаційна комісія суддів; член Вищої ради юс тиції.
Подання Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади може бути двох видів:
за загачьними обставинами за особливими обставинами
— у випадках: — у випадках:
1) закінчення терміну, на який він 1) порушення суддею ви-
був обраний або призначений; 1 мог щодо несумісництва;
Дисциплінарна відповідальність юристів-практиків 217
|
2) досягнення суддею 65 років; |
2) порушення суддею при- |
|
3) неможливості виконувати свої по- |
сяги; |
|
вноваження за станом здоров'я; |
3) набуття законної сили |
|
4) припинення його громадянства; |
обвинувального вироку сто- |
|
5) визнання його безвісно відсутнім |
совно судді |
|
або оголошення померлим; |
|
|
6) подачі суддею заяви про відставку |
|
|
або про звільнення з посади за власним |
|
|
бажанням |
Запрошення судді, справа якого розглядається у Вищій раді юс тиції, є обов'язковим.
Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження
щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих су дів, може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і за ступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів у разі по рушення ними присяги та накласти на цих суддів такі стягнення:
Підставою для відкриття дисциплінарного провадження є по дання: 1) народного депутата України; 2) Уповноваженого Верхов ної Ради України з прав людини; 3) члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень.
Дисциплінарне провадження щодо вищих посадових осіб Верхо вних і спеціалізованих судів відкривається по постанові Вищої ради юстиції в 10-денний термін із дня одержання даних про дисциплі нарну провину судді. А дисциплінарне стягнення до судді застосо вується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після ви явлення провини, але не пізніше року з дня здійснення провини. Якщо суддя протягом року з дня накладення на нього дисципліна рного стягнення не одержав нового дисциплінарного стягнення, він вважається таким, хто не має дисциплінарного стягнення. Крім того, дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути до строково знято Вищою радою юстиції за заявою судді, але не рані ше шести місяців із дня накладення стягнення.
Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про при тягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалі зованих, апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів
218
не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а в разі додатко вої перевірки обставин та матеріалів справи — не пізніше трьох мі сяців з дня надходження скарги.
Після розгляду скарги судді або прокурора Вища рада юстиції при наявності для цього основ може.
задовольнити скаргу, скасувати рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, закрити дисциплінарне проваджен ня;
задовольнити скаргу цілком або частково і змінити рішення відповідної кваліфікаційної комісії або органу;
залишити скаргу без задоволення, а рішення відповідної ква ліфікаційної комісії — без зміни.
Розділ IX ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль його професійної поведінки
Правова культура юриста — це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь право вого розвитку особи і її впливів на правову культуру суспільства за вдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності із за коном і деонтологічними вимогами.
Структура правової культури юриста:
Зміст правової культури юриста:
|
Правосвідомість і правове мислення |
Правові відносини |
Правомірна поведінка і правова активність |
|
Правові знання, оцін ки, почуття, пережи вання, погляди, тра диції, ідеї, поняття, принципи |
Юридичний конфлікт, правовий договір, юри дичний факт, правосуб'-єктність (правоздатність і дієздатність) фізичних і юридичних осіб |
Правомірний учинок, правомірна установ ка, практична юри дична діяльність, юри дична практика |
|
Теоретичний аспект |
Практичний аспект |
Правова культура юриста, формуючись в рамках професійної групи або без неї, завжди спирається на правову культуру суспільст-
220
Розділ IX
ва, «виходить» з неї. Одночасно вона піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку, виконує функції: 1) перетворюючу — постійне удоско налювання методології права; 2) упорядковуючу (регулятивну) — упорядкування відносин між людьми за допомогою нормативних регуляторів; 3) аксіологічну (ціннісну) — ціннісний вимір права і всіх елементів правової системи; 4) правовиховну — подолання право вого нігілізму, деформацій професійної свідомості і правового мис лення; 5) правонаступну — передача правових традицій і досвіду наступним поколінням; 6) правопрогнозуючу — виявлення тенде нцій і розробку напрямків наступного розвитку'. Згідно з «Основним принципам юридичної діяльності», розробленим ООН, юристи — це «основні представники здійснення правосуддя». Як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.
Визначальною ознакою правової культури юриста є юридич-ність його службової діяльності1, яка є спеціалізованою для кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, пра цівників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів та ін.). При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостеріга ється розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, суспільної безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції і т. д. Тут спостерігається загальна закономірність: чим ближче працівники міліції знаходяться до діяль ності, здійснюваної в сфері права, тим вище рівень їх професійної культури.
Головне в правовій культурі юриста — високе місце права в юридичній практичній діяльності; дотримання необхідної про-
1 На юридичність як на специфічну рису, що дозволяє виділити правову норму із загальної маси правил соціальної поведінки, уперше вказав Ж. Карбон'є (див.: Карбонье Жан. Юридическая социология. — М.,1986. — С. 154). А. Е. Жалин-ський назвав юридичність універсальною ознакою практичної діяльності юриста (див.: Жалинский А. 3. Професіональная деятельность юриста. Введение в спе-циальность. — М., 1997. — С. 40—44). Його позицію підтримали вітчизняні вчені (див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. — К., 1999. — С. 205—206).
Правова культура юриста 221
порційності між цілями професійної діяльності і засобами, що служать досягненню цілей. Останнє означає, що втручання юриста (відповід но до повноважень) у свободу людини (клієнта) не повинно призводи ти до неадекватного зменшення блага або вигоди цієї людини.
Правова культура юриста (на відміну від не юриста) має більш високий ступінь правової свідомості і мислення, оскільки вищою формою його правомірної поведінки є правова активність (загальна і професійна). Правова активність — соціально корисна ініціативна діяльність юриста-фахівця, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Фор мою вияву правової активності юриста-практика є насамперед сум лінна службова діяльність.
Правова активність юриста-практика сприяє виробленню куль турного стилю його професійної поведінки, що виражається в сукупності прийомів, за допомогою яких цей стиль досягається:
ступінь засвоєння і вияву цінностей правової культури сус пільства;
специфіка професійної діяльності;
індивідуальна неповторність творчості кожної особи.
Культурний стиль професійної поведінки юриста-практика харак теризується сталістю дотримання принципів у юридичній практичній діяльності, специфічністю вирішення професійних проблем, особли востями вибору варіанта професійної поведінки в межах, що визна чені нормами права і деонтологічними нормативами.
§ 2. Роль правової культури юриста у розвитку правової культури суспільства
Роль правової культури юриста знаходить вираження у всіх вза ємозалежних елементах правової культури суспільства:
1. Правосвідомості суспільства — відношенні суспільства, держави, особистості до права. Правосвідомістю юриста багато в чому визначається ступінь освоєння (вираження знання і розумін ня) права громадянами, посадовими особами, їхньою орієнтацією на пріоритет прав людини. Від якісної роботи юриста залежить визнан ня громадянином цінності права в сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його змісту, уміння витлумачити ті або інші поло ження закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; застосовува-
222 Розділ IX
ти в практичній діяльності добуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, воль і законних інтересів; уміти пово дитися в складних правових ситуаціях та ін. Однак це не означає, що законослухняний громадянин (не юрист) повинний осягти вер шини юриспруденції. На відміну від юриста-професіонала він вико ристовує мінімум правових знань, що потрібно для його роботи, по водження в побуті, родині. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і волі, виборча систе ма й ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького пра ва, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне відношення до здійснення того й іншого. Громадянинові повинні бути в загаль ному вигляді відомі норми, що передбачають і регулюють юри дичну відповідальність, загальний порядок залучення до неї, вік, з якого настає юридична і насамперед кримінально-правова від повідальність, а для комерсантів — цивільно-правова відповідаль ність.
Професійна правосвідомість юриста є неабияким чинником впли ву на загальний стан дотримання правових норм, що забезпечують права і волі людини. Вона відрізняється не просто стійко позити вним відношенням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими розпорядженнями, тобто солідарністю із законодавцем. Розуміння корисності, необхідності і справедли вості застосування закону, звичка його дотримувати, спираючись на знання і навички (тобто техніку) застосування права, — характерні риси правосвідомості юриста, що позитивно позначаються на право свідомості людей, що з ним контактують.
Вплив юриста на правосвідомість суспільства здійснюється че рез професійне виконання завдань держави: 1) юридичне забезпе чення права громадян на доступ до правової інформації; 2) розвиток у громадян потреби не тільки знати право, але і дотримуватися його, підтримувати правопорядок.
2. У рівні розвитку правотворчої діяльності і якості зако нодавства, ступеня збалансованого відображення в ньому інтере сів суспільства, соціальних груп і особи. Від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавст ва, його продуманість, погодженість, сполучення динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття й опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних
Правова культура юриста 223
законодавчих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь у складанні і систематизації інших право вих актів, покликаний забезпечувати їхню досконалість.
Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України в Європу, зближенню національного законодавства з євро пейським правом. Важливо, щоб юрист—учасник законодавчого процесу або учасник групи з підготовки проекту нормативного акта сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних кон венцій у національне законодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Мають потребу в серйозній увазі юриста питання імпле ментації2 європейських конвенцій з питань забезпечення прав і воль людини.
3. У стані юридичної практики, насамперед діяльності су дових, правоохоронних, контрольно-наглядових органів. Прак тична діяльність юриста є показником рівня правозастосовчої культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодже ній роботі з розгляду правових питань, юридичних справ, і доведенні їх до повного юридичного вирішення. Працівники суду, прокуратури, служби безпеки, міліції, митниці, адвокатури, нотаріату й інших дер жавних і суспільних структур, де застосовується праця юриста, тільки завдяки професіоналізмові здатні підвищити правову культуру суспільства, соціальної групи, особи.
Головне полягає не лише в тім, щоб кожен юрист був проінфор мований про національні і міжнародні норми по захисту прав і сво бод людини, але і знав, яким чином упроваджувати їх у повсюдну практику правового захисту і вміло робив це.
Сьогодні в Україні є механізми, що так чи інакше забезпечують виконання приписів Конституції України, положень Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішень Євро пейського суду з прав людини. В Україні діє Конституційний Суд. При кожному обласному управлінні юстиції створені регіональні відділення Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. їхня діяльність спрямована на усунення порушень норм Конвенції, збирання доказів про пору-
2 Імплементація — це організаційно-правова діяльність держави, здійснювана з метою своєчасної, всебічної або повної реалізації прийнятих нею зобов'язань відповідно до міжнародних прав.
Правова культура юриста
225
шення прав людини. Співробітництво державних і недержавних структур, покликаних надавати їм ефективну допомогу в справі за хисту прав і свобод людини, здатне дати плідні результати, насам перед підняти правову активність громадянин, без якої не може бути високого рівня правової культури суспільства.
4. У зміцненні режиму законності і правопорядку. Стан фа ктичної упорядкованості суспільних відносин, урегульованих за до помогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права, залежить насамперед від неухильного дотри мання законів юристами як посадовими особами. Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. Не можна утверджувати правопорядок неправовими засобами. Юрист — це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами і зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі зміцнення пра вопорядку юристові належить відповідальна роль як стражеві прав людини.
Так, особливість роботи працівників міліції полягає в тому, що вони зіштовхуються із широкими шарами населення, найбільше частіше з людьми, що не порушують суспільний порядок, а зверта ються за роз'ясненнями, довідками, допомогою, сприянням. Праців ники міліції проводять профілактичні бесіди або просто відповіда ють на запитання громадян. По їхніх діях, культурі громадяни часто судять про міліцію в цілому. З ростом правосвідомості і культури на селення міліція частіше буде контактувати із законослухняною час тиною населення. Від уміння поводитися, роз'ясняти норми права і виконувати професійні обов'язки залежить авторитет законів, дер жави і міліції, правопорядок у суспільстві.
Рівень правової культури професійної групи юристів визначаєть ся ступенем розвиненості культури кожного з його членів, його юри дичної освіченості і рівня кваліфікації. Кожен юрист на своєму ро бочому місці повинний відповідати займаній посаді, зміцнювати престиж своєї професії і підвищувати правову культуру суспільства.
§ 3. Професійне мислення юриста Професійне мислення юриста — вища аналітична здатність особи опосередковано й узагальнено за допомогою понять, су-
джень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні за кономірні зв'язки правової дійсності, розв'язувати соціально-правові протиріччя. Це система інформаційно-правової насиченості юриста, що склалася завдяки установкам професійного призначення і дозво ляє узагальнено орієнтуватися в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.
Уміння юридично мислити означає цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах виниклих юридично значимих практичних за вдань. Мислення судді, адвоката, слідчого — це практичне мислен ня, воно на кожному етапі пов'язано з визначеними практичними проявами. На відміну від розумової діяльності юриста-теоретика (вченого), що здійснюється на шляху переходу від практики до абс тракції (теорії), у юриста-практика інший шлях мислення: від абст ракції до живої дійсності.
Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події. Встановлюючи істотні, неминуче повторювані взаємозв'язки між подіями, слідчий шляхом логічного мислення реконструює ці лісну картину можливого ходу події. Ця реконструкція відбуваєть ся опосередкованим шляхом — через розуміння зв'язків між зовні шніми проявами і сутністю того, що відбувалося в дійсності. Таке логічне відображення можливе на основі узагальнення і наявних знань. Однак цього недостатньо. Потрібна і нова інформація, що здобувається в процесі вивчення матеріалу справи й особи підозрю ваного. Мислення зв'язує минулий досвід і знання зі знову отрима ною інформацією, сприяє її аналізові, доборові необхідного, уявно му вирішенню завдання.
Правове мислення являє собою процес розуміння соціально-пра вової дійсності. Повсякденне правове мислення є невід'ємним еле ментом механізму соціальної дії права і лежить у підставі правового мислення юриста, його правового почуття, правового інтелекту. Правова традиція і культура суспільства формують правове мис лення і знову їм конструюються.
Форми правового мислення:
Правове судження
— встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері. Судження юриста повинно характеризу ватися нормативністю, точністю, формалізованістю ви сновків. Воно обґрунтовується перевіреними фактами, встановленими закономірностями, системою умовиводів
226 Розділ IX
Правовий — узагальнення властивостей однорідної групи правових умовивід явищ; одержання нового знання з наявних знань. Умови від юриста не повинен виходити за межі норм, встанов-
лених законами та іншими юридичними джерелами права
Правове —розуміння сутності (істотних властивостей) конкрет-
поняття ного правового явища як різновиду певної групи таких
явищ. Даючи кваліфікацію тому або іншому явищу через
поняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.),
юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової дія-
льності, орієнтуючись на закріплене в законі поняття
Отже, у мисленні юриста моделюються об'єктивні властивості і взаємозв'язки між правовими явищами, їхні істотні загальні осо бливості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвіднесенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформаці єю, що зберігається в пам'яті індивіда.
Здатність правового судження виражається в тому, що відбува ється розрив логічно замкнутого кола — норми (безлічі аналогічних ситуацій) і казусу (однієї із ситуацій) — через творчий акт форму вання бажаного права, який поєднує життєвий і правозастосовчий досвід юриста-практика і виступає контекстом їх (норми і казусу) інтерпретації. Розуміння, інтерпретація, тлумачення — основні процедури правового мислення.
Основною функцією професійно-правового мислення є інте рпретація, у ході якої відбувається осмислення, освоєння, розуміння соціально-правової дійсності. Мислення юриста-практика виступає як інструмент соціального життя, практичної здатності, що задо вольняє не стільки потреби в знаннях про позитивне право, скільки в засвоєнні і формуванні власних нормативних суджень, правових поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій. Коли законодавець типізує соціально-правові явища і на їх основі формує юридичні по няття і правові норми, іноді мимовільно відбувається перекручуван ня соціально-правової дійсності. Воно згодом згладжується розсу дом юриста (правозастосувача) при створенні проміжної норми, яка конкретизує загальну норму настільки, наскільки це можливо для справедливого вирішення справи. У ході тлумачення відбувається примирення різноманіття життєвих випадків з абстрактним і типі зуючим характером правових конструкцій, що являють собою різні
Правова культура юриста 227
аспекти того самого процесу — розуміння права. У процесі з'ясу-нання змісту правових норм у контексті конкретного випадку відбу деться непомітне для тлумача співавторство або конструювання класного індивідуального змісту норми, що поєднує і «волю» зако ну» і «волю законодавця» у «волі тлумача». Судове рішення лише частково може бути запрограмованим законодавцем — розгляд і ви рішення юридичної справи вимагає широкого підходу до права.
Ефективність права і відправлення правосуддя судовою владою більше залежать від моральних якостей її кадрового складу, ніж від досконалості законодавства. Те ж слід сказати про кадровий склад правоохоронних та інших правозастосовчих органів.
Так, мислення працівника правоохоронних органів неможливо пізнати без вивчення специфіки правоохоронної діяльності, її при роди, ролі волі і інтуїції слідчого, дізнавача, оперуповноваженого, експерта в збиранні та аналізі інформації про правопорушення. Вони дають ключ для збагнення моральних якостей і ціннісної по зиції працівника правоохоронних органів, а також розуміння взає модії ірраціональних і раціональних моментів його правосвідомості в ході тлумачення права.
Динаміка (процес) професійно-правового мислення має такі етапи:
Результат мислення, як правило, залежить від того, що являє собою юрист як особистість з урахуванням його складної, навіть суперечливої індивідуальності. Особисті риси обумовлюють х а -
.—
рактер вибору при прийнятті тих чи інших рішень. Вибір є початком будь-якої діяльності, а розвиток мислення завжди безпо середньо визначається самим вибором. Якщо немає вибору, нема і мислення і ухвалення рішення. Вибір мислення юриста — резуль тат пошукової ситуації, а за змістом — вияв свободи волі і її обов'я зкового компонента — відповідальності за вибір. Професійно-правове мислення юриста пов'язане з виконанням
суспільних і державних завдань за допомогою юридичних засобів
і способів, дій і операцій, винесених рішень і актів їх реалізації, надання конкретним суспільним відносинам і ситуаціям правової форми. Мислення юриста прагматично за своїм характером, оскіль ки для нього важливий насамперед процес практичного здійснення прийнятих рішень, їх законності, відповідності компетенції, завдан ням і функціям органу, який він представляє.
Якості професійно-правового мислення юриста:
визначеність — уміння визначити проблемну ситуацію;
оперативність — розумова готовність до спостереження за ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів;
динамічність — орієнтація в ситуації, уміння охопити всю ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвинути версію;
логічність — послідовність розумового процесу, уміння роби ти узагальнення в ході аналізу юридичних фактів;
критичність — уміння піддавати критичному аналізу ситуа цію та отримані юридичні факти;
об 'єктивність — спрямованість на одержання неупередженої інформації про ситуації, додержання істини, для чого необхідне поєднання розрізненої інформації у певні системи зв'язків (гіпоте зи, версії);
глибина і широта — це якості, що доповнюють одна одну. Якщо глибина визначається ступенем проникнення в сутність дослі джуваного об'єкта, то широта характеризується охопленням як до сліджуваного явища, так і суміжних з ним сфер пізнання;
гнучкість — здатність побачити досліджуване явище під но вим кутом зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд (наприклад слідчий повинен уміти швидко перебудову ватися в пошуковій діяльності, відмовлятися від перевірки марної версії, помічати упущені можливості розслідування справи, перехо дити до нових варіантів пошуку).
правова культура юриста 229
Професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загаль ної культури і професійного досвіду, а також від менталітету тієї етнокультурної спільності, представником якої він є.
У сучасного юриста має формуватися новий тип юридичного мислення, орієнтований на його професійну діяльність в умовах громадянського суспільства і правової держави.
§ 4. Деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання
Деформації професійної свідомості юриста-практика (від лат. дегогтаио — скривлення) — усвідомлені і неусвідомлені зміни антиправового характеру, що настали у свідомості юриста в про цесі його професійної діяльності і є показником відступу від норма тивів правової культури. Деформації професійної свідомості юриста негативно впливають на юридичну практику.
Найбільш типові деформації професійної свідомості юриста: 1. Зловживання владою або службовим становищем, пе ревищення посадових повноважень. Влада в будь-якому сус пільстві — феномен, що багатьох «сп'яняє», позбавляє здорового глузду. Іменуючись представником влади, юрист може зловжити нею тоді, коли в його психології, мисленні «представник» виходить уперед самої влади. Міліціонер на посаді захищає насамперед установлений владою правопорядок. І він буде його захищати на віть у сумнівних випадках. У того, хто наділений владними пов новаженнями або здійснює їх, на першому місці у свідомості — установлення влади (закону), яку він зобов'язаний захищати. Але поступово від першого етапу — «захисту» влади — посадова осо ба звикає до «стану» представника влади. А оскільки владі супе речити не можна, у нього складається переконання в непогрішності своєї персони. Всі інші люди, не носії владних повноважень, у його свідомості перетворюються на потенційних порушників. Величина владних повноважень змінює погляди, світогляд їх носіїв. Вони увірують у помилкову тезу про те, що влада — усе, інші — ніщо. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй вла ду. Не усі витримують іспити владою. Якщо відняти в такої поса дової особи прерогативи влади, то вона перетвориться або в без помічну людину, або в «правдошукача» проти тих, у кого є влада. Право покликане стримати «запал» влади. Кримінальне законо-
230 Розділ IX
Правова культура юриста 231
давство України передбачає відповідальність за зловживання вла дою або службовим становищем.
Приклад зловживання владою: перевищення або необмежене утримання особи під вартою, тоді як кожний має право на розгляд пред'явленого обвинувачення без невиправданої затримки терміну. Насамперед це стосується осіб, позбавлених волі надосудових ста діях кримінального судочинства. Особа, котру затримали по кримі нальному обвинуваченню, має право в будь-який момент поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності затримки або звільнення від суду (див. п. З ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права; «Звід принципів захисту всіх осіб, що затримані або утримуються під вартою у будь-якій формі», затверджених Генеральною Асамблеєю ООН 09.12.1988 р.);
2. Некомпетентність, тобто нездатність професійно здійсню вати закріплений законами й іншими нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), нести відповідальність за їхнє здійснення відповідно до функцій і завдань органу (організації, установи, підприємства), де здійснюється юридична практична ді яльність. Некомпетентність — результат відсутності спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь і навичок, відсутність про фесійного юридичного мислення. Вона виявляється в тім, що юрист не дотримується стадій ведення юридичної справи, не аналізує фак тичну інформацію, не застосовує необхідні методи і процедури, тобто не має адекватної підготовки, яка відповідає стандартам юри дичної професії.
Наприклад, некомпетентність слідчого в питаннях експертизи призводить до того, що експертизи призначаються і здійснюються до порушення кримінальної справи. Тим самим слідчі дії супрово джуються порушеннями як процесуального, так і безпосередньо криміналістичного характеру. Загальним правилом є: процес при значення і проведення експертизи починається з визначення вихі дних даних. Вихідні дані — це ті параметри, що мали місце в мо мент події. їхній механізм або інші деталі події повинні виявити експерти (наприклад наїзд на пішохода у темний час доби при включеному ближньому світлі фар). Однак найчастіше експерт одержує перекручені вихідні дані, що узагалі не можуть служити джерелом яких-небудь доказів по кримінальній справі. Тому на
основі таких даних, які не можна вважати достовірними, судами виносяться численні вироки.
Помилки (як результат некомпетентності слідчого або судді) виникають також під час проведення експертиз або у разі відмови в їхньому призначенні, коли вихідні дані сумнівів не викликають Слідчому і судді не потрібно досконально розбиратися в питаннях експертизи. Проте як посадові особи, що приймають рішення, осо бливо в дорожньо-транспортних подіях, вони повинні вміти прави льно сформулювати питання до експерта, розуміти можливості тієї або іншої експертизи. На практиці виходить інакше — часто вони непоінформовані про те, що ті або інші питання можуть бути вирі шені із застосуванням спеціальних знань експерта (судова автотех-нічна експертиза, комплексна медико-автотехнічна експертиза). Не знаючи можливостей експертиз або не маючи ясного розуміння того, що саме необхідно з'ясувати, судді нерідко відмовляють у кло потанні захисника про проведення експертиз. їх некомпетентність, грубі порушення законодавства призводять до неповноти судового розгляду і помилкових рішень.
3. Перекручування відсотка розкриття правопорушень є на слідком закладеної ще за радянських часів установки на «викоріню вання злочинності», що є критерієм оцінки роботи міліції, прокурату ри, суду. Оцінка роботи правоохоронних і судових органів по відсотку розкриття правопорушень дотепер впливає на перекручування ста тистичної звітності щодо злочинності, дезорганізує їх роботу. Уста новка на «викорінювання злочинності» підштовхує до приховування повідомлень про злочини від реєстрації й обліку, відмови від пору шення кримінальної справи, сприяє перекручуванню інформації про дійсний стан і динаміку злочинності і тим самим перешкоджає ро зумній організації і плануванню оперативної і слідчої роботи. Зара ди цього відсотка (щоб «славитися», а не «бути» професіоналами) відбувається розподіл злочинів на «важливі» і «не важливі» (з погля ду оперативних працівників і слідчих), пошук формальних приводів для припинення справ «за згодою потерпілого», «за малозначністю» і т. п. Нерідко до розряду «серйозних» потрапляють такі справи, які можна швидше «оформити» як розкриті. Так провокуються численні факти процесуального спрощенства, а часто і відверті свавілля і сваволя. Прагнення схитрувати замість того, щоб активно працю-
232 Розділ
вати по розкриттю правопорушення, поступово стає другою нату рою юриста-практика3.
Тут злої волі одного працівника, як правило, недостатньо. У про цесі дезінформації поряд із виконавцем, як правило, беруть участь вищестоящий офіцер і начальник органу. Саме вони вимагають від виконавця «гарних» показників і прикривають його у випадках скарг і перевірок. В результаті виникає кругова порука, і начальник стає заручником своїх підлеглих. Так формальні показники про зни ження злочинності видаються за боротьбу зі злочинністю.
4. Винесення обвинувального вироку з порушенням прин ципу презумпції невинності. Бажання піднятися службовими сходинками не шляхом завзятої професійної праці, а більш легшим, обхідним шляхом штовхає юриста до обвинувачення невинних лю дей у правопорушеннях з метою дати високі показники розкриття злочинів. Замість того, щоб виходити з принципу «презумпції не винності», закріпленого ст. 62 Конституції України, юрист виявляє поспішність, розробляє одну тільки обвинувальну версію, не бере до уваги, що цій версії протистоїть, порушує послідовність дій з ме тою обвинувачення підозрюваного в правопорушенні (так звана «натяжка» слідства). Покладання тягаря доведення невинності на самого обвинувачуваного, поводження з ним як із явно винним, на оголошення «щиросердого визнання» «царицею доказів» — дозво ляють виносити обвинувальний вирок у відношенні особи, винність котрої «доведена» визнанням провини, отриманим під тиском і по грозами.
На жаль, дозвільний принцип «дозволено тільки те, що не забо ронено законом», який характеризує діяльність державних органів і посадових осіб, переноситься ними на громадян і їх об'єднання. В результаті ігнорується принцип, застосовуваний для громадян: «дозволено все, що не заборонено законом». Використовується будь-який привід для обвинувачення з тим, щоб показати себе «дбайливцем» законності і правопорядку. Працівникам правоохо ронних органів не варто забувати, що основне їх призначення — охорона і захист прав і свобод кожної конкретної людини і громадя-
3 Справедливим буде врахувати і той факт, що сучасне навантаження на слідчих в Україні більш ніж у три з половиною рази перевищує науково обгрунтовані нор ми. Слідчий спроможний якісно розслідувати не більше 35 справ на рік, проте в се редньому по державі у провадженні одного слідчого знаходиться до 100 справ.
Правова культура юриста 233
нина, а не розкриття злочину шляхом винесення обвинувального ішроку з порушенням принципу презумпції невинності.
5. Порушення Принципу «домірності покарання тяжкості
правопорушення» внаслідок схильності до кон'юнктури, до
прийняття рішень відповідно до минущих суспільних настроїв
і проведених державних «кампаній». Ця витрата юридичної про
фесії виражається в порушенні принципу законності з міркувань
«бути на рівні» вимог часу, крокувати з ним у ногу, будь-що-будь.
Гак, в умовах панування командно-адміністративної системи чима
ло осіб, що не займались комерційною діяльністю, але які були та
лановитими «господарниками», притягались судом до кримінальної
відповідальності у зв'язку з проведенням кампанії по боротьбі з го
сподарськими злочинами.
Важливо уникнути спокуси діяти відповідно до кон'юнктурних міркувань або на догоду їм виявляти млявість і нерішучість при очевидній необхідності термінового прийняття обгрунтованих, а не явно помилкових правових рішень. Юрист зобов'язаний завжди керуватися принципом законності незалежно від державних «кам паній», не приймати рішень під впливом суспільних настроїв моме нту, що нагнітаються засобами масової інформації.
Необхідно суворо дотримуватися принципу домірності покаран ня тяжкості правопорушення, знаходити оптимальний варіант санк ції за кожне правопорушення, тому що занадто м'яка санкція поро джує безкарність і уседозволеність, а занадто жорстка — підриває довіру і повагу до закону.
6. Міркування корпоративної солідарності або сліпої віри
в службовий «мундир». Ця витрата юридичної діяльності вира
жається в безоглядній вірі до дій колег-юристів. Наприклад, судді
нерідко виходять із переконання: якщо людина була заарештована
на попередньому слідстві, то і міра її покарання — позбавлення
волі. Нерідко судді переписують обвинувальний вирок і не підда
ють перевірці результати слідства. У таких випадках правосуддя
має тільки видимість: відсутній критичний, ретельний аналіз, зва
жена перевірка обставин справи, тобто по суті відбувається фабри
кація судових рішень.
Багато адвокатів, які прийшли в адвокатуру із суду, прокуратури, слідчого апарату органів внутрішніх справ, використовують дружні відносини з колишніми колегами з метою одержання від них клієн-
234
Розділ IX
тів (підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних), перетворюються в їх так званих «кишенькових» адвокатів. Діючи поза правовим по» лем, вони порушують необхідний професійний рівень правової до помоги, що вимагається від адвокатів.
При всій важливості згуртованості співтовариства юристів, ко жен спеціаліст на своєму робочому місці повинен сумлінно викону вати покладену на нього роботу.
7. «Зовнішній прес» або «телефонне право» — втручанні! в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені вла дними повноваженнями, але не мають до них службового відношен ня. Це стосується, як правило, діяльності слідчого, прокурора, судді або адвоката і виражається в тиску ззовні на процеси розкриття організованих злочинних угруповань, у тому числі й корумпованих: телефонному дзвінку, особистих переговорах з боку обласних і мі ських державних адміністрацій або органів місцевого самовряду вання. Факти втручання в хід проведення оперативно-розшукових заходів або розслідування кримінальних справ спостерігаються на рівні мерій міст, депутатів різних рівнів та ін. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений ст. 129 Консти туції України: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпо рядковуються тільки закону», і ст. 126: «Вплив на суди будь-яким чином забороняється». Нерідкі випадки ігнорування принципу не втручання в діяльність прокуратури по нагляду за дотриманням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, з боку органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій (рухів) і їхніх представників; порушуються права адвокатів шляхом втручання в їх правозахисну діяльність, тиску на неї. Юристи-практики, що ді ють під впливом «телефонного права» всупереч закону, втрачають громадянську довіру до своєї діяльності, провокують загострення напруги в суспільстві. Особи, котрі впливають у будь-якій формі на працівника суду, прокуратури та інших правоохоронних органів з метою перешкоджати виконанню ними службових обов'язків або домогтися неправомірного рішення, повинні нести відповідаль ність, передбачену законом.
Професійна деформація професійної свідомості юриста-практика виражається в:
1) неприкритій недобросовісності при розгляді справи (наприклад порушення слідчим порядку виклику і допиту свідка і потерпілого;
Правова культура триста 235
іатягування адвокатом судового процесу шляхом використання рі зноманітних процесуальних формальностей);
свідомому порушенні закону, його обході, невиконанні;
10) корумпованості.
Цим переліком не вичерпуються можливі різновиди професійної деформації. Юрист повинен мати морально-психологічне загарту вання і нести сувору відповідальність за кожну помилку в юридич ній практиці.
Шляхи переборення професійної деформації.
236
Розділ X ПСИХОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА-ПРАКТИКА
§ 1. Поняття, зміст і структура психологічної культури юриста-практика
Психологічна культура юриста — це система психологічних властивостей, що формуються в процесі раціонального взаємозв'язку особи юриста і вимог, що висуваються професією. Вона знаходить вираження у співвідношенні структури особи (його волі, розуму і почуття) і системи правових норм, конкретизується в юридичній праці, характерних властивостях окремих юридичних професій, на вичках і прийомах використання знань у ситуаціях в процесі спілку вання, при вирішенні конфліктів і т. п.
Професійна компетентність юриста в значній мірі визначається його особистим потенціалом, тобто системою психологічних чинни ків, які можна об'єднати загальним поняттям психологічної культу ри. Суддя і слідчий, прокурор і адвокат, адміністратор і вихователь виправних установ, нотаріус і юрисконсульт, оперуповноважений кримінального розшуку і криміналіст-експерт повинні бути озбро єними психологічними знаннями, що дозволяють правильно орієн туватися в складних і заплутаних правових відносинах, вміти зня ти напругу або перебороти психологічні бар'єри при спілкуванні з клієнтом, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити підозрюва ного чи обвинуваченого, здійснити певну психологічну установку, психологічно тонко застосовувати владні повноваження в службо вому колективі. До розкриття і розслідування злочинів має безпосе реднє відношення психологічна наука, що вивчає такі процеси, як відчуття і сприйняття, запам'ятовування і мислення, почуття і воля, властивості особи з індивідуальними особливостями, темперамент, характер і т. п.
Не секрет, що в умовах зростання злочинності в таких його не безпечних формах, як організована злочинність, замовлені убивст ва, убивства на сексуальному грунті та інші, юристу, особливо пра цівнику правоохоронних органів, іноді складно виконати сучасні вимоги щодо гуманізації процесу розслідування і судового розгля ду кримінальних справ. З одного боку, він зобов'язаний підвищити ефективність своєї діяльності, а з іншого — підсилити Охорону і за-
238
Розділ
хист прав та інтересів громадян у процесі притягнення їх до кримі нальної відповідальності.
Зміст психологічної культури юриста:
|
Психологічна самосвідомість |
Психологічні відносини |
Психологічна поведінка |
|
Розум, інтелект, пам'ять, мислен ня тощо |
Психологічна взаємодія, психологічний конфлікт, психологічний вплив, пси хологічна несумісність таін. |
Психологічна установка, психологічна реакція, пси хологічні наслідки (стрес, афект тощо), психологіч ні санкції та ін. |
Структура психологічної культури юриста:
Психологічна культура юриста класифікується на види в залежності від юридичної професії: психологічна культура судді; психологічна культура слідчого; психологічна культура про курора; психологічна культура нотаріуса; психологічна культура державного виконавця та ін.
Юридичні професії мають подібність багатьох ознак: вміти вста новлювати психологічний контакт з людьми, викликати симпатію до юриста, впливати на людину через її почуття, розум і волю. При цьому юрист має бути впевненим у професійній необхідності такого впливу, не зловживати ніякими методами.
Психологічна культура розкривається на різноманітних рів нях діяльності юриста:
1 Підозрюваний — особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину; особа, до
якої застосований запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як
обвинувачуваної.
2 Обвинувачуваний — особа, у відношенні якої у встановленому порядку вине
сена мотивована постанова про притягнення як обвинувачуваної. Обвинувачува
ний, відданий до суду, іменується підсудним, після винесення обвинувального
вироку — засудженим.
Психологічна культура юрист а-практика 239
Для юриста як посадової особи важливим є знання власних пси хічних можливостей, можливостей своїх підлеглих, вміння зрозумі ти психічний склад інших учасників юридичного процесу з тим, щоб створити оптимальний режим для ефективного розгляду юри дичної справи і прийняття правильного рішення. Адже в основі таких основних інститутів кримінального права, як вина, кримі нальна відповідальність неповнолітніх, необхідна оборона, крайня необхідність та ін. перебувають психофізіологічні компоненти. Застосовуючи норми про неосудність, психічні розлади, що не ви ключають осудність, про відповідальність осіб, які скоїли злочин, юрист розслідує обставини, що їх стосуються, а саме структури психічних розладів, що не виключають осудність та впливу цих розладів на можливість прийняття рішення.
Оперативним працівникам правоохоронних органів часто дово диться писати характеристики на різноманітний контингент осіб: джерела одержання інформації, що перевіряються, підозрюваних і т. п. При особливостях кожної характеристики, всі вони повинні встановити індивідуальні риси особи, розкрити її психічні власти вості. Для цього оперативному працівнику необхідно добре уявляти собі такі складні поняття, як особа, характер, спроможності, знати психологічну структуру особи.
Психологічна культура має велике значення для юриста-практи-ка. Вона упорядковує мислення і форми його виразу (слово); сприяє знаходженню місця в суспільстві і в службовому колективі; орієн-
3 Лідер — це член групи, авторитет, влада чи повноваження якого беззаперечно визнаються іншими членами цієї групи, готовими йти за ним. У групах можуть бути формальні і неформальні лідери. Перші — це керівники, їх лідерство має на увазі функціональні відносини. Неформальний лідер виникає на основі особистих відно син учасників певної групи. Оптимальним варіантом є поєднання в особі автори тетного керівника двох видів лідерства — формального і неформального. Якщо цього немає, то два лідери можуть вступати в конфлікти, що приводять до знижен ня ефективності колективної праці.
240 Розділ Л
тує на неформальне відношення до справи; розвиває, зміцнює, акти візує свідомість, волю та почуття; поліпшує настрій і відчуття ра дості праці, спілкування і відповідальності за доручену справу.
Оволодіння психологічною культурою полегшує юристу-практи-ку вирішувати ці завдання і виконувати головні вимоги, що вису ваються до його професійної діяльності: 1) забезпечувати захист інтересів окремих осіб та організацій від злочинних посягань; 2) додержуватися прав і законних інтересів громадян і колективів, а також етичних норм.
Отже, психологічна культура юриста грунтується на поєд нанні юридичних і психологічних знань.
§ 2. Психічний склад особи юриста-практика
Перш ніж визначити психічний склад будь-якої особи, у тому числі юриста-практика, необхідно зрозуміти, що таке психіка. Пси хіка — форма суб'єктивного відображення об'єктивного світу в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім світом. У психіці людини представлені й упорядковані події минулого, сьогодення і можливого майбутнього у вигляді іде альних образів — інформаційних моделей об'єктивного світу, вико ристовуваних людиною для своєї життєдіяльності. Ці образи вини кають у різних людей по-різному, що залежить від набутого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану й ін. Крім психічних обра зів, зміст психіки включає і компоненти позаобразні — ціннісні орієнтації особи, змісти і значення явищ, розумової праці.
Юрист (суддя, слідчий, прокурор, нотаріус, адвокат й ін.) як осо ба відрізняється складністю і багатогранністю. Він формується в основному в результаті взаємодії багатьох факторів, але визна чальною є особистість людини, що обрала певний юридичний фах у якості однієї з головних життєвих цілей.
Психічний склад юриста-практика (як і будь-якої особи) — це система психічних явищ (психічних процесів, психічних станів, психічних властивостей), що поєднують інтелектуальні, вольові й емоційні якості. Сполучення і ступінь вираження цих якостей за лежать від ситуації.
На схемі зображені психічні явища, що у сукупності дають уяв лення про склад психіки особи:
Психологічна культура юриста-практика 241
|
Психічні процеси |
Психічні стани |
Психічні властивості |
|
Акти психічної діяльно сті, що формують обра зи тих суспільних умов, у яких здійснюється ця діяльність, та орієнту ють на різні форми со-ціально-поведінкового вибору. Жоден психічний процес не може протікати більш-менш довго |
Поточні особливості психічної діяльності, залежно від умов дія льності й особистих якостей людини, що виявляються в проце сі її соціально-поведі-нкового вибору. Протікають довше, ніж психічні процеси |
Типові для даної людини особливості психіки (темпера мент; спрямованість; характер; здібності), що обумовлюють її соціально-поведін-ковий вибір. Найбільш стійкі, але здатні зміню ватися |
Структурні елементи складу психіки особи: інтелект (розум); почуття (емоції);
воля.
Інтелект (розум) — це система розумових здібностей юриста, йо
го можливостей у пізнанні і вирішенні життєвих і професійних про
блем. Неодмінними супутниками інтелекту, показниками його роз-
виненості є мислення і пам 'ять.
Мислення — це пізнання, що оперує поняттями, судженнями, умовиводами. Воно є опосередкованим і узагальненим відбитком суттєвих закономірних взаємозв'язків дійсності. Мислення — це активний прояв розуму, що виражається в процесі пізнавальної діяльності людини. Воно виникає, коли оточуюча дійсність і в пер шу чергу навколишні люди вимагають від особи вирішити якесь завдання, відповісти на якесь запитання і т. п.
Пам 'ять — процес запам'ятовування, зберігання і відтворення знань, умінь і навичок. Тобто — це психічний відбиток результатів взаємодії людини з дійсністю і використання результатів цієї взає модії в наступній діяльності; це сукупність психічних моделей дій сності, побудованих в результаті досвіду даного індивіду. Пам'ять можна назвати «банком інформації», або «живим комп'ютером». Вона може бути короткочасною і довгостроковою, образною (іко-нічною) і виборчою (оперативною), мимовільною (ненавмисною) і довільною (навмисною). Юрист-практик при веденні юридичної справи повинен використовувати всі системи пам'яті. Наприклад,
хч,£ _^_____ Розділ
для слідчого основну роль у роботі відіграє довільна значеннєва пам'ять, такі її властивості, як великий обсяг і висока точність. Знання закономірностей функціонування короткочасної і довгостро кової пам'яті полегшує, наприклад, слідчому або адвокату зробити правильний вибір тактичних впливів на людину з метою адекват ного відтворення ним забутого. Оскільки пам'ять має вибірковий характер (процес запам'ятовування і зберігання тієї або іншої інфор мації супроводжується її «сортуванням»), свідок, потерпілий, підо зрюваний і обвинувачуваний можуть краще запам'ятати в одних ви падках позитивне, в інших — негативне, в залежності від того, що для них у даний момент більш важливе. Слідчому, дізнавачу та іншим спеціалістам, що працюють над розкриттям злочину, необхід но враховувати індивідуальні властивості пам'яті кожного з них.
Почуття — це психічний механізм безпосередньої емоційної оцін
ки соціально значимих явищ. Почуття є емоційним регулятором со
ціальних функцій особи, психічною формою відбитку соціальних
потреб. В залежності від сфери регульованих соціальних функцій
особи вони можуть бути практичними, моральними, естетичними,
інтелектуальними.
Емоції— це психічний процес імпульсивної реакції поведінки, заснований на почуттєвому відбитку значимості зовнішніх впливів, тобто — це загальна реакція організму на життєво важливі впливи. По регулюючій функції емоції можуть виражатися в: 1) емоційному тоні відчуття (приємний, неприємний, нейтральний); 2) емоційно му відгуку (оперативна реакція на поточні зміни в навколишньому середовищі); 3) настрої; 4) конфліктних емоційних станах (стресі, афекті, фрустрації).
Емоції і почуття здатні викликати уявлення, що не відповідають
дійсності. Під впливом надмірних почуттів юрист-професіонал (на
приклад слідчий) може дійти до результатів лише бажаних, але да
леких від істинного стану справ. ■
Настрій — це ситуативне переважання певної емоції або почут тя, що посилює або послабляє психічну діяльність протягом більш-менш тривалого періоду. Настрій викликається різноманітними пози тивними або негативними впливами: успіхом або невдачею в роботі, самопочуттям, рівнем культури у взаємовідносинах між людьми, обстановкою — комфортною або дискомфортною та ін. Настрій має певну інтенсивність, виразність, напруженість і стійкість.
Психологічна культура юриста-практика 243
Стрес — це нервово-психічна перенапруга, викликана надсиль ним впливом, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що склалася. Стресовий емо ційний стан (наприклад несподіваний напад озброєного злочинця) спонукає до пошуку виходу з екстремальної ситуації. Стрес, з од ного боку, небезпечний для життя, а з іншого — неминучий в жит ті. При стресі виявляються максимальні можливості індивіда до пристосування. Цим стрес відрізняється від афекту.
Афект — це раптово виникаюче в гострій конфліктній ситуації надмірне нервово-психічне перезбудження, що виявляється в тимча совій дезорганізації свідомості й в крайній активізації імпульсивних дій. Афект є емоційним вибухом в умовах дефіциту інформації, не обхідної для адекватної поведінки. Стан афекту характеризується значним порушенням вольової регуляції дій людини. Стан афекту пов'язаний з порушенням ясності свідомості і супроводжується ча стковим розладом пам'яті. Причини виникнення афекту різнома нітні: насильство, тяжка образа та ін. Афект може виникнути в ре зультаті спогадів про подію, що травмувала, а також по незначному приводу в результаті накопичення почуттів.
Одним з різновидів афекту є страх, що часто зустрічається в слі дчій і судової практиці.
Страх — це безумовно-рефлекторна реакція на небезпеку, що виявляється в різкій зміні життєдіяльності організму. Страх є паси вно-оборонною реакцією на небезпеку, що виходить від більш силь ної особи. Коли загроза небезпеки виходить від більш слабкої особи, то реакція на цю небезпеку може набувати активно-оборонного й наступального характеру та перетворюватися в гнів. Страх і гнів можуть досягти певного ступеня афекту.
Страх може неоднаково впливати на процес взаємовідносин юри ста з клієнтом: в одних випадках події (ситуації), з приводу яких клієнт звернувся до юриста, сприймаються перебільшено, помилко во, неправильно; у других — погано осмислюються, недооцінюють ся; в третіх — сприймаються об'єктивно, правильно. Тому нерідко при повторній бесіді юриста з клієнтом істина відновлюється швид ше в результаті порівняння її з даними першої зустрічі.
Фрустрація — це стійкий і глибокий негативний емоційний стан, викликаний крахом надій на близьке досягнення значимої
244
Розділ X
цілі, зрив стратегічних планів особи. Вона супроводжується, як правило, агресивними проявами стосовно особи, яка крушить плани (фрустратора). Стан фрустрації пов'язаний із сильною і тривалою дезорганізацією психічних процесів (ослаблення пам'яті, здатності до логічного мислення та ін.).
Воля — це свідома регуляція власної психологічно активної пове
дінки, що спрямована на досягнення необхідного і можливого ре
зультату шляхом подолання перешкод (труднощів). Усі свідомі дії є
вольовими, але не всяка вольова діяльність є соціально позитивною
(злочинні дії), хоч усяка вольова діяльність є свідомою (що відрізняє
людину від тварини).
Вольова регуляція діяльності виражається в системі вольових психічних станів: ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін. Ці вольові стани виявляються у своїй сукуп ності протягом усієї діяльності, становлячись головними на її окремих етапах. Так, вибір мети пов'язаний із станом цілеспрямованості, ух валення рішення — із станом рішучості, виконання рішення — із станом наполегливості і т. п.
Ініціативність — це постановка нових значимих цілей і шля хів їх досягнення в результаті активної переробки інформації, що надходить. Така активність є наслідком підвищеного прагнення до пошуку мети.
Рішучість — це змобілізованість на швидкий і обґрунтований вибір мети та способів її досягнення. Стан рішучості пов'язаний з підвищенням емоційної та інтелектуальної активності особи. Не рішучість — це результат нездатності швидко приймати рішення. Стан нерішучості часто пов'язаний з недостатньою інформованіс-тю, з відсутністю відповідних вмінь і навичок, а головне — із наяв ністю рівноцінних протиборчих мотивів. Якщо після їхнього подо лання нерішучість не зникає, то це поганий показник, оскільки вона може призвести до морально-негативних наслідків — боягузли вості, злочинної бездіяльності тощо.
Цілеспрямованість — це зосередженість свідомості на основ них, найбільш значимих цілях. Мета стає тією домінантою, якій підпорядковуються всі дії людини.
Наполегливість —це здатність до тривалого подолання труд нощів і прояву гнучкості у виборі шляхів досягнення запланованого результату. Антиподом наполегливості є стан впертості — негнуч-
ІІсихологічна культура юриста-практика 245
кість, відсутність критичного ставлення до своїх дій, що суперечать об'єктивним умовам.
Стриманість — це гальмування провокуючих дій у небажано му напрямку. Стриманість потребує самовладання, значного вольо вого зусилля, спрямованого на утиснення емоцій.
Вольові якості особи виявляються у певному співвідношенні з її емоційними особливостями: у вольової людини воля домінує над почуттями; надмірно емоційна людина нерідко робить вчинки під нпливом випадково виниклих почуттів, настроїв, обставин.
Тривале перебування в окремих вольових станах призводить до формування відповідних якостей особи, що потім адекватно вплива ють на вольові стани. Важливо вміти керувати своїми психічними станами, підтримувати їх на необхідному рівні, тренувати інтелект (розум), почуття (емоції), волю, тобто весь психічний склад особи.
§ 3. Система психічних властивостей
юриста-практика як особи: темперамент,
здатності, спрямованість, характер
Система психічних властивостей особи має таку структуру:
4) характер — результат спрямованості особи.
Розглянемо кожний із вказаних елементів.
Темперамент (від лат. іетрего — змішаний у належному спів відношенні) — це сукупність типологічних особливостей людини, що виявляється в динаміці, тонусі, ступені врівноваженості її психі чної діяльності.
Нервові процеси характеризуються такими основними властиво стями — силою, врівноваженістю і рухливістю.
Комбінації сили, врівноваженості і рухливості утворюють тип вищої нервової діяльності — відповідний темпераментні
4 Назви темпераментів вперше ввів у науковий обіг давньогрецький лікар Гіп пократ (IV ст. до н. є.), який пов'язав види темпераментів із переважанням в орга нізмі людини різних рідин: крові (сангвіс) — у сангвініка, жовтої жовчі (холе) — у холерика, слизу (флегми) — у флегматика, чорної жовчі (мелайна холе) — у ме ланхоліка.
246
Розділ
Сангвінік — «живий» — сильний
Врівноважений (процес збудження збалансований з процесом га льмування), швидкий, рухливий (процеси збудження і гальмуванш легко змінюють один одного). Легко пристосовується до змін в умО' вах життя. Товариський. Легко утворює тимчасові зв'язки. В новії І обстановці не розгублюється; здатний до оперативного переключен ня уваги. Не створює конфліктних ситуацій. Швидко реалізує правові
норми. Уміло керує юридичними справами.
Рекомендується діяльність, що потребує швидких реакцій, вели-
ких зусиль, розподілення уваги.
Холерик — «невтримний» — сильний
Неврівноважений (процес збудження переважає над процесом га льмування), рухливий, іноді рвучкий, із сильними і швидко виника ючими емоціями. Відрізняється великою енергією і прямолінійністю у стосунках; підвищеною збуджуваністю, що призводить до запаль ності і навіть до агресивності. Швидка збудливість межує зі швид кою відхідливістю. Ображається ненадовго, неприємності забуває швидко. Може переборювати значні труднощі оперативної діяльнос ті, виконувати завдання підвищеної організаційно-юридичної склад ності. Уміння віддаватися справі з великою пристрастю може при звести до прийняття неправильного правового рішення, однак він здатний знайти вихід зі складної, здавалося б безвихідної ситуації.
Рекомендується діяльність, що потребує підвищеної реакції і си
льної одночасної напруги сил.
Флегматик — «спокійний» — сильний
Врівноважений, інертний (процеси збудження і гальмування мало рухливі), із слабко вираженими емоціями. Характеризується спокоєм і витримкою в складних ситуаціях. Правильно розраховує свої сили. Наполегливий у доведенні справи до кінця. Увага переключається повільно. Поведінка в ряді випадків недостатньо гнучка. Оволодіння правовими знаннями і професійною культурою відбувається повіль но, але надовго. Обране з альтернативних варіантів рішення юридич ної справи є зваженим. Він не піддається домовленостям і слідує своєму переконанню, вірить у правоту власної думки, що рідко його підводить. Однак він ніколи не поспішає висловити свої пропозиції
колективу, коли приймається рішення з якогось питання.
Рекомендується діяльність, що потребує рівномірної напруги сил,
усталеності уваги і великого терпіння.
Психологічна культура юриста-практика 247
Меланхолік — «інертний» — слабкий
Неврівноважений (нервова система не витримує тривалого і силь ного навантаження); емощйні реакції не відрізняються розмаїтістю, проте можуть набувати великої сили і тривалості. Здатний до глибо ких переживань, навіть за незначної причини. Почуття легко вини кають і виражаються відкрито без належного стримування. Діяль ність утруднюється сильними зовнішніми впливами. Зауваження і пропозиції начальника і колег сприймає неадекватно, насторожено. Його щиросердечна рівновага може похитнутися, навіть поглядом начальника чи колеги. Він болісно сприймає оцінки, висловлювання про свою особкість. Юридичне рішення може бути прийняте під впливом якогось емоційного переживання і тому воно є незрозумі-
лим ні колегам, ні особі, стосовно якої воно прийнято.
Рекомендується діяльність, що потребує підвищеної чутливості і
реакції.
Темперамент є індивідуальносвоєрідною сукупністю обумовле них природою психічних особливостей індивіда. Розглянуті чотири види темпераменту, як правило, не зустрічаються в «чистому» ви гляді, тобто люди мають змішані темпераменти при одному виді — головному. При фаховому доборі юристів-спеціалістів варто врахо вувати особливості їх темпераменту.
Здатність — це сукупність вроджених і придбаних властивостей регуляції, що визначають фізичні і психічні можливості людини в конкретному виді діяльності. Здатності — це міра відповідності властивостей особи вимогам конкретної діяльності.
Розвиток спроможностей пов'язаний із засвоєнням і творчим застосуванням знань, навичок, вмінь, проте їх не можна ототожню вати. Здатності визначають можливості людини до навчання, оволо діння знаннями і навичками. Працьовитість, наполегливість, пра цездатність — передумови формування спроможностей.
Види здатностей:
|
Загальні |
Спеціальні (професійні) |
|
Прості — здатність до психічного відбитку дій сності, необхідний рі вень розвитку пам'яті, мислення, волі та ін. — не залежать від індиві дуальних особливостей |
Організаторські, педагогічні, наукові, здат ності впливати на людей, встановлювати ді лові контакти, ораторські і т. п. — зале жать від індивідуальних особливостей: 1) швидкості, темпу і сили рухів, їхньої сво боди і напруженості; 2) рівня розвиненості чутливості різноманітних аналізаторів — зо- |
248
Розділ
Складні — здатність до засвоєння знань, спосте режливість, загальний рівень інтелекту та ін. — не є показниками індивідуальних особли востей
рового, слухового та ін.; 3) індивідуальних особливостей сприйняття; 4) переважного розвитку окремих видів і якостей пам'яті (логічної, емоційної, слухової та ін.); 5) ін телектуальної організації особи — індивіду альних особливостей мислення; 6) вольової сили особи
При оцінці фахових спроможностей юриста-практика варто вра ховувати психічну структуру спеціаліста — слідчого, прокурора, судді, нотаріуса, адвоката та ін.
Спрямованість особи — це система орієнтацій та основа її мо тиваційного стану. Спрямованість особи включає систему спону кань, що визначає її активність, вибірність відносин. Діяльність неможлива без її спрямованості, бо спрямованість особи визначає психічні мотиви діяльності (їх ще називають мотиваційними психі чними чинниками).
Мотиваційні психічні чинники діяльності (мотиви або мо тивація) — це система спонукань особи, яка обумовлена її потре бами, що викликають активну спрямованість на досягнення цілі. Мотиваційні психічні чинники впливають на професійну діяльність особи юриста та обумовлюють її.
Рівні мотиваційних психічних чинників особи:
Чинники стабільного порядку
(установки, вміння, навички, звички, переконаність)
Чинники активно-динамічного порядку
(ціль, потреба, мотив, інтерес)
психічні властивості, що відріз няються стійкістю, сталістю, ґрунтуються на ціннісних орієн таціях (принципах) особи і її
ДОСВІДІ
психічні властивості, що характе ризуються рухливістю, підлягають змінам, можуть бути вичерпані, тоб то постійно знаходяться в динаміці і передбачають активність особи
Зазначені психічні властивості особи становлять суб'єктивну сторону правової поведінки (правомірної і протиправної). Вони повинні не тільки враховуватися при проведенні кваліфікаційної ате стації юриста-практика5, але і стати інформацією для його самоана лізу та самовдосконалення.
5 Наприклад, інститутом підвищення кваліфікації прокурорських працівників передбачено проводити за один-два роки курс психологічної корекції після 10 років праці (так звана психологічна реабілітація працівників прокуратури).
Психологічна культура юриста-практика 249
Характер (від грец. «креслити», «лишати відтиск», тобто чітко виражені риси поведінки) — це сукупність властивостей особи, що визначають типові способи її реагування на життєві обставини, тобто загальні стійкі способи взаємодії особи із середовищем, які вона придбала в конкретних соціальних умовах. Характер — це загальна якість особи, сукупність не всіх, а найбільш взаємозалеж них рис особи, від яких залежить процес протікання діяльності і поведінки людини в цілому у різноманітних життєвих ситуаціях. Характер — це «каркас» особи. Якщо у людини сильний, яскраво виражений характер, то легше передбачати, як вона діятиме в тому або іншому випадку. «Безхарактерна» людина легко піддається впливу інших людей, обстановці, зовнішньому впливу; її вчинки часто залежать від випадків.
Риси характеру: вольові — стійкі індивідуально-типологічні особливості свідомої, поняттєво-опосередкованої регуляції діяль ності і поведінки: цілеспрямування, самостійність, рішучість, на полегливість, сміливість, витримка і самовладання, мужність, дис циплінованість; емоційні -— стійкі індивідуально-типологічні особливості безпосереднього, спонтанного регулювання поведінки: підвищена вразливість, пасивно-споглядальна емоційність, експре сивність (підвищена емоційність, пов'язана з бурхливою діяльніс тю), мала емоційність; інтелектуальні — стійкі індивідуально-ти пологічні особливості розумових спроможностей (теоретичний або практичний склад розуму, різноманітні ступені гнучкості і глибини інтелекту, швидкість протікання розумових процесів, здатність до творчого осмислення досвідів, самостійність у постановці і вирі шенні завдань).
Типи характеру за способом адаптації (пристосування) до на вколишнього середовища:
250 Розділ X
Риси характеру, необхідні для професійної діяльності, кожен юрист-практик повинен виховувати планомірно і цілеспрямовано, долаючи суб'єктивізм (коли особиста думка видається за об'єктив ну), шаблонність, відсутність індивідуального підходу.
Якщо оперативний працівник пише характеристику на конкрет ну особу, то він повинен враховувати, що всі риси характеру є риса ми особи, але далеко не всі риси особи є рисами характеру. Напри клад, один слідчий схильний помічати набагато більше деталей в одязі, зовнішності та діях оточуючих його людей у побутовій об становці, чим інший. Хоча вони обидва мають професійні якості і властивості особи, тільки у першого ці якості стали рисами хара ктеру, що виявляються в усіх видах діяльності. Працівнику право охоронних органів важливо навчитися виявляти риси особи, що ста ли рисами характеру.
Типи темпераменту, види здатностей, спрямованість (види моти вацій та їх рівні), типи характеру повинні враховуватися юристом-практиком в процесі розгляду юридичних справ клієнтів, підозрю ваних, обвинувачуваних, підсудних.
§ 4. Психологія ділового спілкування юриста-практика і міжособистісних стосунків у службовому колективі
Діяльність юриста-практика протікає в колективі, в рамках тих або інших соціальних груп. Соціальні групи можуть бути великі (нація, етнічна група, суспільство, держава, партія) і малі (кон тактні). У повсякденній практичній діяльності юрист може бути включений до різноманітних соціальних груп, що мають свої вну трішньо-групові відносини. Основна його діяльність протікає в слу жбовому колективі.
Службовий колектив — це спеціально створене на правовій основі об'єднання людей для спільної діяльності, кожний член яко-
Психологічна культура юриста-практика 251
ю наділений конкретними функціональними обов'язками і пов'яза ний один з одним єдністю цілей та інтересів, взаємною відповідаль ністю, ставленнями товариства і взаємодопомоги. Член колективу ииступає носієм колективної свідомості, створеної цінностями і нор мами даного об'єднання.
Службові колективи юристів різноманітні. їхньою основною ланкою є первинні колективи: міські або районні органи внутрішніх справ, кримінально-виконавчі установи, органи нотаріату й адвока-іури, місцеві суди й інші.
Психологія службового колективу (робочої групи) — це суку пність певних соціально-психологічних явищ, що виникають у про цесі формування і функціонування групи на основі внутрішніх зв'я зків форм і засобів взаємного задоволення потреб його членів.
Психологія службового колективу (робочої групи) включає: пси хологічну сумісність; психологічний клімат; засоби ділового спілку вання; міжособистісні стосунки та ін.
Ділове спілкування юристів-практиків — це взаємодія осіб з приводу юридичної практичної діяльності, яка спрямована на її організацію і вибір найкоротших шляхів досягнення результату.
У групі працівників юридичної сфери предметом спілкування є юридична справа. Основне завдання спілкування полягає в про дуктивному співробітництві і взаєморозумінні питань справи, знанні психології спілкування. Наприклад, суддя вступає в ділове спілку вання в процесі розгляду справ з питань законності страйку, право мірності закриття друкованого видання, спору про майно і т. п.
Психологія ділового спілкування передбачає вміння розбира тися в людях, а на цій основі будувати взаємовідносини з партнером або клієнтом, підозрюваним, обвинувачуваним, правопорушником, засудженим, впливати на нього.
Психологія спілкування може бути подана через єдність її трьох аспектів:
|
Сприйняття |
Комунікація |
Взаємодія |
цілісний образ іншої люди- обмін інформацією, вплив на партнера,
ни, що формується на осно- значимою для уча- клієнта, вступ у ді
ві оцінки її зовнішнього ви- сників спілкування лові та інші відно-
гляду і поведінки І сини з ним
Засоби спілкування:
Вербальні (словесні) — передача інформації за допомогою мови.
252 Розділ X
Невербальні — передача інформації за допомогою психічного стгану (міміка, поза, погляд, хода та ін.). Процес спілкування має такі етапи:
Міжособистісні відносини в службовому колективі (робочій гр>упі) — багаторівневий процес встановлення і розвитку контактів, погоджуваний потребою спільної діяльності і складений із обміну інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і по розуміння.
У процесі міжособистісних стосунків відбуваються переговори юриста із зацікавленими особами, розглядаються судові справи, прюводяться розслідування злочинів і т. п.
Деякі елементи міжособистісних стосунків регламентуються заїконом (наприклад порядок розгляду юридичних справ), закріп-леїні в статусах посадових осіб. Інші є умовою ефективного вирі шення взятих на себе завдань: сформувати думку присяжних засі дателів (адвокат), досягти компромісу з партнером організації (юрисконсульт).
Рівні професійних міжособистісних стосунків у службовому котективі:
Відносини
в системі
«людина —
комп'ютер»
(Субординаційні
відносини між
керівником
і підлеглими
Відносини між членами
групи, пов'язані
з координацією спільної
діяльності
Взаємовплив групи й особи виражається в тому, що: 1) група своїми вимогами може підсилити або послабити окремі властивості особи;
Психологічна культура юриста-практика ^££
2) особа може гальмувати ті прояви своєї натури, що суперечать груповій свідомості.
Показовими є багаторівневі міжособистісні відносини під час гудового процесу, що розвиваються як взаємодія не тільки окремих осіб, але й малих соціальних груп. Тут чималу значимість набува ють процеси внутрішньої і міжгрупової взаємодії, внутрішньо-гру-іювої згуртованості (наприклад адвокат і його підзахисний) і міжгру-пового антагонізму (між групою позивача і групою відповідача). При регулюванні міжособистісних стосунків значну роль відіграє реакція, наприклад судді: вміння розробляти моделі різноманітних життєвих ситуацій, поставити себе на місце інших осіб, уникати поспішних висновків за зовнішніми ознаками обставин.
Засоби міжособистісних стосунків: 1) бесіди (в тому числі пояснення і допити); 2) переговори; 3) участь у колегіальному обго воренні; 4) виступи (промови) в колегіях і колективах; 5) одержання вказівок та інструкцій від вищестоящих осіб або інших суб'єктів; 6) спільне здійснення визначених видів або напрямків юридичної
діяльності й ін.
Міжособистісні відносини залежать від морально-психологічних особливостей колег, їхнього темпераменту, здібностей, характеру. Людяність, відношення співробітництва і порозуміння, почуття «ліктя» — основа успіху колективної діяльності професіоналів-юристів.
§ 5. Психологічна сумісність і психологічний клімат
у службовому колективі Психологічна сумісність — це сукупна спроможність членів колективу до плідної й ефективної спільної діяльності внаслідок оптимального сполучення їхніх характерів.
Види психологічної сумісності:
|
Психофізіологічна |
— передбачає подібність інтелектів, емоцій, волі; узгодження емоційно вольової реакції; синхронізації темпів спільної діяльності |
|
Соціально-психологічна |
— передбачає спільність соціальних устано- нпк пґітрпй, інтересів |
Психологічна сумісність дає можливість встановити зв'язки між членами робочої групи, в основі яких знаходяться загальні ціннісні
254
Розділ X
Психологічна культура юрист а-практика 255
орієнтації, стійкі відносини, обумовлені їхніми психічними особливо стями (а не посадовим положенням!). Спільність ціннісної орієнтації виявляється в ставленні до добра і зла, загальнолюдських норм моралі, збагачення та ін. При аналізі психологічної сумісності важ ливо враховувати типи комунікативної поведінки, що визначаються характерами людей і їхніми психічними схильностями.
За ступенем психологічної сумісності розрізняють три типи людей:
3) екстраверти (колективісти) — товариські люди.
Психологічний клімат — це психічна атмосфера (обстановка)
поєднання інтересів колективу і кожного з його членів, що сприяє або перешкоджає професійно-правовій діяльності.
Психологічний клімат у робочій групі у значній мірі визнача ється її структурою:
формальною (пов'язана з посадовим положенням членів гру пи);
неформальною (обумовлена психологічними особливостями членів групи).
Психологічний клімат (особливо його неформальна структура) встановлюється в результаті дії психологічних механізмів регулю вання колективної діяльності:
Психологічний клімат в колективі припускає, що в ньому існує єдність:
|
інтелекту альна |
єдність думок, ціннісних орієнтацій, інформаційна по інформованість про новітні досягнення юридичної практики і наукової теорії, порозуміння в процесі вирі шення юридичної справи |
|
емоційна |
єдність тону відчуття учасників вирішення юридичної справи, що полягає в співпереживанні всіх її подій |
|
вольова |
єдність вольових зусиль учасників юридичної справи, спрямованих на подолання виникаючих труднощів з метою доведення її до прийняття правильного рішення |
Психологічний клімат щодо охоплення всіх учасників розгляду юридичної справи включає три рівні:
Юрист-фахівець повинен вміти створити на всіх рівнях психо логічний клімат, сприятливий для вирішення юридичної справи. Соціальна практика свідчить, що перешкодою до створення пси хологічного клімату в колективі можуть служити п'ять негативних якостей особи: ненависть, ворожість, злопам'ятність, жадання по мсти, агресивність.
Наведемо деякі поради Д. Карнеги6:
Будьте щиро зацікавлені в інших людях.
Запам'ятайте, що ім'я людини є для нього самим приємним словом.
Зробіть так, щоб співрозмовник відчув свою важливість, значу щість і зробіть це щиро.
Покажіть, що ви поважаєте точку зору співрозмовника. Ніколи не кажіть йому, що він не правий.
Дайте своєму співрозмовнику відчути, що ідея належить йому.
Звертаючи увагу на помилки людини, не висловлюйтесь про це прямо.
6 Див.: Карнеги Д. Как завоевать друзей и влиять на людей. — М., 1989.
256
Розділ X
Перш ніж критикувати іншого, скажіть про власні помилки. Хваліть людину за кожне її, нехай незначне, досягнення. При цьому будьте щирі і щедрі на похвалу.
§ 6. Конфлікт у колективі, його види та стилі вирішення Конфлікт в колективі — це важко розв'язне протиріччя, ви кликане несумісністю поглядів, інтересів, цілей і потреб співробітни ків, що перешкоджає ефективності їхньої праці та пов'язане з нега тивними емоційними переживаннями7.
Види конфліктів за кількісним охопленням учасників:
Внутрішньо-особистісний
між родинними симпатіями і почуттям службового
обов'язку керівника
Міжособис-тісний
між керівником і його заступником із приводу поса ди; між співробітниками з приводу премії; між юри стом і клієнтом
Міжгруповий
між різноманітними угрупованнями: організаціями
або групами одного або неоднакового статусу
Види конфліктів у групі (колективі):
По вертикалі
Змішані
По горизонталі
Між людьми, що зна ходяться в підпоряд-куванні одігн одному
Між сторонами по горизонталі і вертикалі
Між рядовими співробітни ками, що не знаходяться в під-порядкуванні один одному
Найбільш поширеними конфліктами є вертикальні і змішані. Конфлікти за наслідками для службового колективу:
Деструктивні (негативні)
торкаються принципових пи тань юридичної діяльності, за побігають застою в професій ній роботі, стимулюють актив ність, сприяють консолідації її членів, виводять групу (колек тив) на більш ефективний рі вень професійної роботи у ви-падку вирішення ситуації
Конструктивні (позитивні)
є результатом помилкового розумін ня правової реальності, різкої розбі жності поглядів та інтересів членів колективу, постановки волюнтарис тичних цілей керівника; мають руй нівні наслідки, підривають групову згуртованість, блокують професійну роботу групи, що неминуче призво-дить до зниження її ефективності
7 Вивчення конфліктних ситуацій в колективі (групі) — між керівником і підлег лим, між членами групи і шляхів їх вирішення відноситься до сфери науки «Кон-фліктологія».
Психологічна культура юриста-практика 257
Структура конфлікту:
1) об'єкт — труднощі організаційного або профссійно-правово-го характеру, особливості оплати праці, специфіка ділових і особи стих стосунків конфліктуючих сторін; 2) суб'єкти — сторони кон флікту — його учасники-опоненти (особа, група, організація); 3) цілі — суб'єктивні мотиви учасників конфліктної ситуації: ос новні установки юристів на вирішення справи, що не збігаються з конфліктуючою стороною; їх мотиви діяти так, а не інакше, обу мовлені специфікою їхніх поглядів, переконань, інтересів — мате ріальних і духовних; 4) привід, причини — безпосередній привід (випадок, провокація) варто відрізняти від справжніх (нерідко при хованих) причин.
Стадії конфлікту: 1) визрівання потенційного конфлікту {ви никнення об'єктивної конфліктної ситуації): формування супе речливих інтересів, принципів, норм, які ще не осмислюються сто ронами; 2) переростання конфлікту з потенційного в реальний {настання об'єктивної конфліктної ситуації): усвідомлення учас никами конфлікту своїх вірно або невірно зрозумілих інтересів, принципів, норм, що супроводжується виникненням початкових об разів конфліктної ситуації, тобто ідеальної картини, наявної в кожно го з учасників конфлікту, включаючи уявлення про самих себе, свої мотиви, цілі, цінності, можливості, а також про середовище (колек тив, де формуються стосунки); 3) стадія конфліктних дій: загос трення емоційного фону протікання конфліктів. На цій стадії сторони зіштовхуються з правовою дійсністю, що уточнює їх поча ткові уявлення — образи конфліктної ситуації і сприяє вирішенню проблеми або припиненню конфліктних дій; 4) стадія зняття або вирішення конфлікту: здійснюється за рахунок перетворення ситу ації або внаслідок зміни уявлень (образів конфліктної ситуації), наяв них у сторін.
Важливо вчасно розпізнати назріваючий конфлікт і запобігти його. Для цього необхідно усунути хоча б один з елементів структу ри конфлікту.
Роль керівника в запобіганні конфлікту полягає в умінні роз пізнати конфліктну особу за такими якостями: 1) неадекват на (завищена або занижена) оцінка своїх можливостей і здібностей, що, як правило, суперечить оцінці оточуючих людей; 2) консерва тизм мислення і небажання перебороти застарілі погляди і традиції;
260
обидві сторони мають однакову владу і мають рівносильні арі \ М
нти на свою користь. Проте сторона, для якої задоволення дл
бажання не настільки принципово, згодна на тимчасове компромі не рішення, яке дозволяє щось одержати. Останнє, як відоме 11 ще, чим все загубити.
Стиль компромісу посідає серединне положення між етили керівництва і є найбільше застосовним. Проте не слід його ній і и і зручним на всі випадки життя. Ефективність використання кожні го з названих стилів під час вирішення конфлікту залежить від МІ кретних умов. Треба навчитися стратегічно правильно вибирші той, що найбільш підходить для певних обставин, що не усклгі іни ситуацію, не сильно порушує внутрішній комфорт, дає можлими уникнути стресу.
Для конструктивного вирішення конфлікту необхідна нажни, щ таких чинників: 1) адекватне сприйняття конфлікту (вмінні о. особистих пристрастей і антипатій оцінити наміри та дії свої нлпої і протилежної сторони); 2) відкрите спілкування (чесне висло 11 н > ня своєї позиції, готовність до обговорення об'єкта конфлік і \
спільних шляхів виходу з конфліктної ситуації); 3) прагнення
фліктуючих сторін створити атмосферу взаємної довіри і спіарі бітництва.
У будь-якому випадку в конфліктній ситуації необхідно за» і вувати законні методи, вирішувати спір без знищення протилея ної сторони*.
8 В Україні вирішення конфліктів у трудових колективах віднесено до ні Національної служби посередництва і примирення. Відповідно до Закону і і
«Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)» і І Ір і
етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджених Національною сі посередництва і примирення, відповідальна раль у проведенні примирливих дур з вирішення колективних трудових конфліктів належить арбітрові (ч трудового арбітражу). При ухваленні рішення по суті колективного тр\
спору він зобов'язаний: 1) відповідати високим етичним стандартам повода
2) збалансувати інтереси сторін колективного трудового спору (конфлікі\ і і |Ц тересами суспільства в цілому; 3) дотримуватися принципів верховенсіп.і ирМ | і законності.
Розділ XI ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА-ПРАКТИКА
§ 1. Поняття, зміст і структура політичної культури юриста
Політична культура юриста — це обумовлені політичними
ні ями, уміннями, навичками і втілені на практиці правила (нор
ці і пою поведінки як суб'єкта політичної влади.
Нормативна основа політичної культури юриста:
світоглядні норми — міра освоєння загальнозначущих зразків
п'їної діяльності й оволодіння політичними нормами-ідеями;
норми практичної політики — міра використання (у політич-
ні іведінці) політичних норм-реалій, визнаних у суспільстві і дер-
Імит політичної культури юриста:
|
Політична |
Політичні |
Політична |
|
і ш іомість |
відносини |
поведінка |
|
ІЛІ пічні ідеї, |
політична взаємодія (на- |
політичний вчинок |
|
Иності, уста- |
приклад конфронтація, |
(участь у мітингах, |
|
■КИ, П0Л1ТИЧ- |
еггівробітшщтво, неспівро- |
демонстраціях, страй- |
|
11 .імоіденти- |
бітництво з державними |
ках, пікетах, партійній |
|
фікація |
інститутами), політичний |
діяльності), політичні |
|
і ЛІВИЙ», |
конфлікт, політичний авто- |
наслідки, політичні |
|
центрист», |
ритет, політична репутація |
санкції; політична |
|
< ліберал») |
таш. |
практика та ш. |
|
.орстичний ,;. пект |
Практичний |
аспект |
< і руктура політичної культури юриста.
І < )нолодіння політичними знаннями, широка інформованість
олітичне життя суспільства, його політичні ідеї і цінності, за-
Инмірності функціонування політичної системи, політичні права ички громадян, про стратегію і тактику політичного розвит-
. і п. політичні програми основних політичних партій і рухів
мі
' Уміння перетворити політичну інформованість у власний варі-
ілітичної культури, що узгоджуєгься з політичним режимом
262
Лн.і/'і \І
і культурою суспільства; сформувати ставлення до владних сіру»
тур, до держави, державної влади і управління; усвідомиш
тичні цінності, виробити стійкі політичні орієнтації й устаної
3. Реалізація установки на політичну участь у певних ф<>і> і і
і різновидах політичної поведінки, у системі конкретних по м
них стосунків, здатність передбачати наслідки своєї участі в
тичній діяльності.
Юрист, залишаючись у рамках своєї професії, зобов'язати слуговувати конституційні основи суспільного ладу і чинного шиї нодавства. Він вправі критикувати існуючі недоліки і поруш, ми! з позиції закону і використовуючи правові можливості і з;к нОн
Оголошення ж держави і суспільства кримінальними, мірку іш
про системну кризу, антинародний характер влади, зрозуміло, поки нні допускатися в демократичному суспільстві. Але висловлюп.іт ся вони повинні в рамках діяльності політика, а не з позицій прі >ф> сійної діяльності юриста. Юрист повинен керуватися державними інтересами і цілями, передбаченими Конституцією України.
Не можна уявити собі юриста без твердих громадських устами вок. Юрист зобов'язаний бути патріотом своєї Вітчизни, служіми суспільству, керуючись законом, бути переконаним у доцільно. Н і необхідності основних принципів демократичної, соціальної щ» > вової держави.
Кожен юрист — носій індивідуальної політичної кульгіп/ч, З формальної точки зору юриста (суддю, прокурора, слідчого та їм і можна змусити бути поза політичними інститутами і процсспми Але було б недемократичним примушувати його відмовити політичних поглядів і політичних схильностей узагалі, не брпіИ участь у політичному процесі, не втілювати світоглядні орігіипцІІ в типових для нього вчинках.
Юристи-практики є. творцями національної політики.
сторонніми спостерігачами. їхня участь в обговоренні з;
проектів не вільна від політичних пристрастей. Так, обговор. ині юристами Конституції України — політичний захід, оскільки ійМЯ Конституція в значній мірі складається з норм, що безпосері ції регулюють політичні відносини владування. Голосування за іншу партію на виборах до Верховної Ради — показник певних нині*
тичних симпатій. Політичні дії юристів зобов'язані бути легалі
тобто відповідними закону. Юрист повинен вміло користуватт
і ініінчна культура юриста-практика 263
і < ютовими політичними цінностями, принципами і нормами, що н 11 жали законодавче закріплення в країні: гласністю, демократією, ни нічним плюралізмом, політичними правами і свободами тощо.
ІМИ є його політичним інструментарієм. Інша справа — необхід-сть юриста піднятися вище своїх власних амбіцій і політичних ні. і растей у процесі професійної діяльності — розгляді юридич-' і прав. Його політична упередженість виключається. Він має
ні політично нейтральним і не порушувати норм Конституції
II конів, що стосуються його професії, а саме — про заборону
ІЛІ і ичної діяльності (неучасті в громадських об'єднаннях, що
пдують політичні цілі). Відповідно до «Загальних правил >п. пнки державного службовця», затверджених наказом Голов-іржслужби України від 32.10.2000 р., «державні службовці, з ура-
іі.іпііям конституційних прав, можуть брати участь у політичній і іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових .ом язків і в позаробочий час, щоб не підривати віру громадсь-I. 11 і! неупереджене використання ними своїх функцій. Власні по-Гичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні іиіч посадових обов'язків»1.
И.іжливим політичним інструментарієм юриста є демократія — і и.і і фундаментальних цінностей людства. В основі демократії
і їм ь політична рівноправність громадян на участь в управлінні >і> івами суспільства і держави, насамперед рівність виборчих
III що дає можливість вибору між різними політичними альтер-
п н нами — варіантами розвитку суспільства і держави. Юрист
и можливість використовувати усі форми й інститути демок-
тііі — брати участь в управлінні державними справами через
и п іавницьку і безпосередню форми народовладдя (у референду-
пборах, всенародному обговоренні законопроектів та ін.), •І їм у ванні системи органів держави і державної волі (не зловжи-ін'•пі при цьому владою), захисті й охороні конституційно закріп-
юлітичних прав і свобод громадянина відповідно до міжна-
• 11 и іч стандартів.
конституційно закріплений принцип гласності виражається і .і|> пі юваному праві на свободу думки і слова, на вільне вислов-
своїх поглядів і переконань, у праві вільно збирати, зберіга-
і инкористовувати і поширювати інформацію усно, письмово або
1 Юридичний вісник. — 2000. — № 48. — С. 18.
264
Розділ XI
іншим способом — за вдасним вибором, у праві направляти індиві дуальні і колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а та кож до посадових і службових осіб (ст.ст. 34, 40 та ін. Конституції України). Уміння юриста користуватися цим демократичним прин ципом означає не тільки реалізацію конституційних прав як грома дянина, але й обов'язків як посадової особи, покликаної сприяти встановленню повного інформаційного обміну між державою і гро мадянським суспільством.
Якісний стан структурних елементів політичної культури у коленого юриста, як і у будь-якого громадянина, різний, що дозволяє говорити про індивідуальний варіант політичної куль тури особи. Якісний стан політичної культури юриста можна пода ти таким чином:
|
Ступінь освоєння політичних знань |
Характер політичної орієнтації |
Міра входження у реалізацію політичної влади |
Індивідуальний варіант політичної культури юриста залежить від сукупності факторів соціального, історичного й особистісного по рядку, що обумовлені професійними можливостями, зафіксованими в законах, посадових інструкціях, положеннях і т. п.
§ 2. Рівні політичної культури юриста. Субкультура професійних груп юристів
Було б неправильно відносити культуру юриста-практика виня тково до політичних поглядів, що розкривають його ставлення до держави, партій, громадсько-політичних рухів, методів управління та ін. У своєму відношенні до політичних явищ і процесів юрист насамперед керується правом і законом, а також вихідними світо глядними позиціями. Тому політична культура юриста являє со бою багаторівневий феномен:
Розглянемо кожен з цих рівнів більш докладно.
Світоглядні орієнтації визначаються вибором політичних пози цій, виходячи з переваги цінностей — індивідуальних чи колекти вних, релігійних чи атеїстичних, національних чи інтернаціональ-
ролітична культура юриста-практика 265
них, конфронтаційних чи консенсусних, прагматичних чи ідеалістичних та ін. Цей рівень соціально-культурної орієнтації — загальнородове джерело активності людини. Він залежить від загальної культури юриста, цінностей і орієнтирів загальнокультурного розвитку суспі льства. Як правило, світоглядні орієнтації мають найбільшу інерт ність серед інших рівнів політичної культури юриста.
Відношення юриста до влади (на відміну від іншого громадя нина) як до публічного центру керівництва — прийняття (пануван ня — примусу) має свою специфіку, що обумовлена його професій но-правовими знаннями і службовим становищем.
Працівник юридичної сфери формує свою оцінку влади, її здібно стей і меж у виданні законів, їх застосуванні на основі більш глибо ких знань, чим працівник неюридичної сфери. На цій професійно-правовій основі він виробляє своє відношення як громадянин (а не як посадова особа) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут юрист виступає як суб'єкт політики, для якого політичні і правові норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють не обхідну поведінку в конкретній політичній ситуації.
Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів по літики за їх порушення. Особливість політичної відповідальності полягає в тому, що вона настає за провинні діяння, а не за політич ний недогляд, необережність, нерішучість та ін. Видами політич ної відповідальності можуть бути осуд, відставка, позбавлення довіри, відкликання (наприклад депутата-юриста, обраного до па рламенту).
Рівень громадських уявлень юриста є ядром його політичної культури. Для юриста, який бере участь в політичному житті, принципове значення має сформований в його свідомості концепту альний підхід до співвідношення «держава — особа»: або пріори тет особи перед державою — гуманістичний (природно-правовий), або пріоритет держави перед особою — державницький (юридико-позитивістський).
Концептуальний підхід до співвідношення «держава — особа» є більш значимим, ніж його партійні чи політично-групові симпатії. Він визначає його відношення до влади, закону, права, держави, партійних програм, до всіх політичних явищ. Юристу слід керу ватися принципом паритету, балансу інтересів держави і особи у своїй практичній діяльності. Будучи офіційною особою держави
266
Розділ XI
юрист-практик, з одного боку, є виразником її інтересів, а з ін шого — захисником прав і свобод людини.
Його професійно-правові обов'язки часто накладають істотний відбиток на політичні погляди. І нерідко сформований концептуаль ний підхід до влади вступає в його свідомості в конфлікт з його про фесійно-службовими обов'язками. Тут варто зробити вибір: або службова, або політична кар'єра, якщо політична активність юриста висока (наприклад керівництво партією, балотування кандидатом у депутати за партійним списком).
Відношення юриста до різних політичних явищ: державної політики, міждержавних зв'язків, аж до ставлення до себе як су б'єкта політичної влади — визначається першими двома й особливо другим рівнем. Він передбачає реальне включення юриста у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними й особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах громадського життя. При цьому юрист не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Основним законом, він зо бов'язаний толерантно ставитися до інакомислення, плюралізму думок при будь-якому політичному курсі держави.
На кожному з рівнів політичної культури формуються ціннісні орієнтири юриста, що впливають на форми і різновиди його полі тичної поведінки. Рівні політичної культури юриста можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилеж ної спрямованості. Важливо, щоб політична культура юриста була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її громадянських прав, а форми його політичної діяльності, що є за собами вираження поглядів, були тільки законними.
Говорячи про особливості політичної культури юристів-професі-оналів, слід зазначити, що в їхньому середовищі, як у суспільстві в цілому, можливі певні субкультури. Субкультура в політиці — це сукупність однорідних ціннісних орієнтацій і відповідних їм форм політичної активності груп.
Субкультура груп юристів-практиків відрізняється специфіч ними поглядами її членів на інститути влади, ставленням до прав лячої еліти, зразками участі в управлінні, контролі й організації політичного життя. Ця специфіка обумовлена професійно-базовими установками, що складають ядро їх правової культури, стиль юри дичного мислення.
Політична культура юриста-практика 2ЬІ
В основі виділення субкультури групи лежать варіанти базових цінностей. Субкультура володіє як раціонально усвідомленим по глядом, так і неусвідомленим відношенням до дійсності, що зміц нюють у їх носіїв єдині підходи, оцінки, асоціації політичних явищ і підсилюють почуття внутрішньої згуртованості. Кожна суб культура має певний соціальний масштаб, час існування і різ ний ступінь вкоріненості у свідомості і поведінці юриста. Розходження субкультур надають владі внутрішнє джерело ево люції і саморозвитку.
Субкультура груп юристів-практиків здатна цементувати культу ру суспільства і впливати на політичну стабільність, ефективність влади, порядок і умови прийняття й реалізації рішень, легітимність системи, її можливості адекватно реагувати на зовнішні зміни, за конну міру застосування насильства з боку репресивного апарату держави.
§ 3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста
Юристи-практики, як і всі громадяни, незалежно від сфери діяль ності і займаної посади, можуть і повинні мати політичні погляди, бути прихильниками політичної платформи будь-якої політичної партії або руху, брати участь у виборах, обиратися самі. Юристи не повинні у зв'язку зі здійсненням ними своєї професійної діяльності позбавлятися волі вираження думок, і, зокрема, наданого їм права: а) брати участь в обговоренні проблем, пов'язаних з організацією і реорганізацією системи юстиції; б) вступати або вільно створюва ти місцеві, національні і міжнародні професійні організації; в) про понувати і роз'ясняти розроблені проекти правових реформ в інте ресах суспільства і інформувати громадськість про дані питання2.
Будь-яке обмеження прав і можливостей особи юриста в самостій ній переробці суспільного багатства, ціннісного освоєння суспіль ного досвіду зменшує роль політичної культури як у його поведінці, так і в політичному житті суспільства. Тому в ст. 35 Конституції України записано". «Кожний має право на свободу світогляду». Ця стаття відповідає ст. 19 «Загальної декларації прав людини» 1948 р.: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх ви-
2 См.: Стандарти незавнсимости юридической профессии //Советская юсти-ция. — 1991. — №№ 23—24. — С. 19—20.
268
Розділ XI
раження». Отже, юристу як громадянину України дано право вільно поєднуватися в політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних та інших інтересів (за винятком обмежень, установлених зако ном в інтересах національної безпеки і суспільного порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей). Однак юристу як особі, що знаходиться на державній службі, встанов лені обмеження в користуванні цим правом. Визначеним категорі ям юристів законодавчо забороняється належати до політичних партій, брати участь у політичних акціях. Це невходження в сус пільні об'єднання, що переслідують політичні цілі, і є принципом політичного нейтралітету як необхідної умови нормального фун кціонування демократичної держави.
Специфіка діяльності юристів як державних службовців, юрис тів — працівників правоохоронних і судових органів полягає в тому, що вони не можуть бути членами будь-якої партії. У противному разі вони втратили б здатність виконувати покладені на них функції і перетворилися б в арену міжпартійних дискусій або боротьби різ них партійних інтересів. Єдино вірним виходом є деполітизація цих органів. Юристи повинні бути політично нейтральними і не по рушувати норм стосовно їх фахів, закріплених у Конституції і законах про заборону політичної діяльності. Така позапартій-ність, обмеження політичних прав і свобод працівників судових і правоохоронних органів є формальною, державно-обов'язковою, узаконеною, легальною. Вона відповідає міжнародним актам: Міжна родному пакту про громадянські і політичні права, що був прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН у 1966 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини й ін. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема, говориться про можли вості обмежень стосовно створення суспільних асоціацій «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції» (ст. 22). Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, закріплюючи право на об'єднання (ст. 11), містить обмеження в користуванні цим правом «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції, дер жавного управління».
Що стосується інших професій, то для них у міжнародних доку ментах не встановлюються обмеження в створенні суспільних об' єднань і членства в них. У порівнянні з міжнародними документами законодавство України розширило коло юристів-практиків, яким
Політична культура юриста-практика 269
заборонена участь у політичних об'єднаннях. Ця заборона відносить ся не тільки до працівників міліції, але й до всіх правоохоронних і су дових органів. Про категорії юристів, що не можуть бути члена ми політичних партій, чітко сказано в Законі України «Про політичні партії в Україні». До них, зокрема, віднесені: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники органів внутрішніх справ; 4) працівники Служби безпеки України; 5) юристи — військовослу жбовці.
Закон України «Про державну службу» не закріпив принцип полі тичного нейтралітету державного службовця. Однак у «Загальних правилах поведінки державного службовця » відзначено, що «дер жавні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній або іншій суспільній діяльності лише поза ме жами їхніх службових обов'язків і в позаробочий час, щоб не підри вати віру громадськості в неупереджене використання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків»3.
Розглянемо конкретно, як виражений принцип політичного нейтралітету (неучасті в політичних партіях) у Конституції Ук раїни і деяких спеціальних законах, присвячених діяльності пра цівників системи правоохоронних і судових органів.
Відповідно до ст. 127 Конституції України професійним суддям за боронено належати до політичних партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, одержувати представницький мандат. У ст. 5 Закону України «Про статус суддів» підкреслюється: «Суддя не може належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої». Політична нейтральність судді вимагає від нього не виявляти політичні симпатії чи антипатії: не здійснювати матеріальної допомоги визначеним політичним партіям, не брати участь у політичних демонстраціях, не агітувати за кандида тів у депутати і т. п. Щоб бути незалежними, судді не повинні дозво лити втягнути себе в партійні дебати, які обов'язково відбуваються в політичній системі будь-якого суспільства4.
3 Юридичний вісник. — 2000. — № 48. — С. 18.
4 Вимога позапартійності судової діяльності властива всім цивілізованим держа
вам. Ця вимога записана в Кодексі судової етики СІЛА: суддя не повинен втруча
тися в політичну діяльність.
270
Розділ XI
Стаття 6 Закону України «Про Службу безпеки України» назива ється «Позапартійність Служби безпеки України». У ній вказується, що використання Служби безпеки України в партійних, групових або особистих інтересах не допускається. Діяльність партій, рухів і інших суспільних об'єднань, що переслідують політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється. На період служби або роботи за трудовим договором членство працівників Служби безпе ки України в таких об'єднаннях припиняється. Як виняток, дозво ляється членство працівників, що уклали трудовий договір зі Слу жбою безпеки України, у професійних союзах.
Стаття 3 Закону України «Про міліцію» проголошує, що під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних суспільних об'єднань/А згідно ст. 18 цього Закону працівникам міліції забороняється бути членами по літичних партій, рухів і інших громадських організацій, що мають політичну мету, а також організовувати страйки5 або брати в них участь.
Працівникам органів прокуратури України не дозволяється бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів, брати участь у їхній діяльності. Ст. 6 Закону України «Про прокура туру» підкреслює: «Співробітники прокуратури не мають права на лежати до яких-небудь політичних партій або рухів». Однак голо вне полягає не у встановленні обмежень, а в тім, щоб ніякі політичні переваги не виявлялися в практичній діяльності працівників юриди чної сфери.
Що стосується інших категорій юристів (нотаріус; адвокат; юрисконсульт; працівник органів реєстрації актів цивільного стану; юрист, що працює в органах законодавчої і виконавчої влади), то вони, як і будь-який громадянин, мають право створювати політичні партії і бути їх членами.
Політична діяльність усіх категорій юристів-практиків, крім зазначених у Законі України «Про політичні партії України», яким вона заборонена, відбувається у таких формах:
1) політичної участі — пряме або опосередковане утягнення у розробку і реалізацію політико-управлінських рішень в країні, вплив
5 Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи праців никами (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення трудової суперечки.
Політична культура юриста-практика 271
на політичну спрямованість дій у міжнародному співтоваристві. Утягнення у політику на національному рівні припускає висування іюлітико-посадових осіб і вплив на їхню діяльність. Залучення до процесів політико-владних співвідносин відбувається у таких формах участі: виборах; референдумах; контролі за діяльністю політичних лідерів і інститутів; політичних мітингах, зборах, маніфестаціях; одержанні і передачі політичної інформації; політичних партіях і ру хах, громадських об'єднаннях та ін.;
2) політичного функціонування — управління діяльністю по літичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп: визначення механізму прийняття рі шень, діяльність щодо прийняття рішень, добору і розстановки ка дрів, контролю за виконанням рішень і роботи кадрів та ін.
273
Розділ XII ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
§ 1. Поняття, зміст і структура етичної культури юриста
Етична культура юриста — це система моральних принципів і норм, які сформувалися як результат почуттів, знань, потреб, пере конань, що виражають у моральній поведінці юриста гармонію вну трішніх переконань і їх зовнішніх проявів.
Етична культура — це природне ядро професійної культури юри ста як особи, категоричне веління морально діяти під час виконання службових обов'язків. Вона не терпить неморальну діяльність, по грози, психологічний тиск, різні види насильства, інші негуманні засоби вирішення юридичних питань. Якщо професійно-правова етика — це живе функціонування моралі в процесі юридичної діяль ності, то етична культура юриста, будучи основою правової етики, являє собою внутрішнє (природне) веління дотримуватися мораль них принципів і норм, що сформувалися в суспільстві.
Не можна говорити про будь-які особливі моральні принципи і но рми суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, нотаріусів, юрисконсуль тів, тобто про такі норми, які були б притаманні тільки одній професії або спеціальності. Коли розробляються і затверджуються в державі етичні кодекси, що містять правила поведінки адвокатів, суддів, слідчих, нотаріусів, то в їх зміст вкладаються узагальнені спеціаль но-фахові нормативи (регулятиви) їх етичної культури. Ці нормативи відповідають міжнародним деонтологічним стандартам. Проте, бу дучи складеними з урахуванням культури конкретного суспільства і для певного національного ґрунту, вони є узагальненими, єдиними й обов'язковими для кожної юридичної професії в масштабі даної країни.
Зміст етичної культури юриста:
|
Моральна свідомість |
Моральні відносини |
Моральна поведінка |
|
етичні цінності; принципи і норми моралі; ідеали: добро, зло, честь, обов'язок, гідність, совість, відповідно до яких |
моральна взаємодія, моральний конф лікт, моральний авторитет, моральна |
моральний вчинок, мора льні наслідки та санкції; мораль- |
/ тична культура юриста
репутація та ін. на практика
Практичний аспект
ічдбувається самооцінка особи
Теоретичний аспект
Структура етичної культури юриста:
Основне етичне правило юриста — робити для клієнта все, що не заборонено законом, щоб він був спроможний зробити для себе сам, маючи для цього необхідні знання і навички, властиві юристу-
фахівцю.
Від рівня етичної культури юриста залежить якісне й ефективне ішконання обов'язків; збереження честі, гідності, ділової репутації людини, якій надається правова допомога; престиж самого юриста і його колег, а також юридичної професії в цілому.
Рівні прояву етичної культури юриста:
Діяльність юриста характеризується щоденним спілкуванням з різними людьми, які залежать від нього, а тому потребують від ньо го дбайливого, коректного ставлення. Тільки при високому рівні моральної свідомості як результату моральних знань, переконань, потреб і при дійсно високоморальній поведінці можна говорити про етичну культуру юриста.
Невиконання норм етичної культури може спричинити застосу вання санкцій аж до звільнення з рядів професії. Тобто етична культура передбачає етичні зобов'язання і відповідальність, що властиві юридичній практиці. Вони закріплені у професійних кодек сах.
Етичні вимоги, що характеризують етичну культуру адвоката, слідчого, прокурора та інших юристів, повинні знайти практичне застосування в їх професійній діяльності. В умовах побудови пра вової держави професія юриста покликана уособлювати собою до бро, справедливість, законність та інші загальнолюдські цінності.
274
Розділ XII
§ 2. Кодекс професійної етики юриста Кодекс професійної етики юриста — це система мораль них принципів, що лежать в основі діяльності юриста, є його світо глядним і методологічним орієнтиром. Дати вичерпний перелік усіх моральних принципів юриста неможливо, тому що кожна особа індивідуальна і є носієм більшої або меншої їх кількості в різному поєднанні. Проте варто виділити основні моральні принципи, без яких не може відбутися юрист у правовій державі. Вони становлять зміст кодексу професійної етики юриста.
1. Дотримання принципів верховенства права означає усвідо млення юристом своєї місії служіння праву. Юрист-практик не по винен ототожнювати поняття права і закону, але він не може і про тиставляти їх. Він зобов'язаний керуватися міркуваннями про те, що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий під лягає точному виконанню. У випадку, коли якийсь закон, з точки зору юриста, не цілком відповідає ідеям правової держави, то він зобов'язаний стояти на сторожі дотримання прав людини відповід но до Конституції країни і міжнародних стандартів з прав людини. Кожен юрист покликаний вести боротьбу з правовою анархією, ні гілізмом, бути «служителем» права, охоронцем закону.
2. Гуманне ставлення до людини — це ставлення до її життя і здоров'я, честі і гідності як вищої соціальної цінності. Для юриста важливо усвідомлювати свою роль, як представника держави у справі створення умов для реального здійснення основних прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, а також їх юри дичної охорони і захисту. Однієї високої кваліфікації (диплома і ате стації) недостатньо для того, щоб відбувся професійний працівник юридичної сфери. Необхідно турботливе ставлення до людини, з якою він стикається в процесі виконання своїх службових обо в'язків. Кожен, хто за обставинами має спілкування з прокурором, слідчим, суддею, адвокатом і т. д., очікує, поряд із кваліфікованим виконанням обов'язків, поважного ставлення до себе. У ході про фесійного контакту з особами, що вчинили злочин, юрист не пови нен втрачати витримки і самовладання, зобов'язаний шанувати їх права.
Сформоване в моральній свідомості суспільства поняття поваги передбачає: справедливість, рівність прав, можливість найбільш повно задовольнити інтереси особи, довіру до неї, уважне ставлення
/■ 'тичпа культура юриста 275
ні її переконань, проблем, чуйність, ввічливість, делікатність. У гу манному ставленні до людини з боку юриста лежить визнання гід ності особи.
3. Порядність — це вихідний принцип високого морального рів ня виконання професійних повноважень. Порядність означає органі чну нездатність до безчесного, низького вчинку. Вона виявляється насамперед у засобах і прийомах, використовуваних юристом у своїй діяльності. Для досягнення поставленої цілі юрист вибирає засоби і прийоми, що не суперечать нормам права і моралі, відповідають прийнятим правилам поведінки. Неможливо законодавчо регламен-іувати всі нюанси, що пов'язані з юридичною практикою, у деяких ситуаціях саме від порядності слідчого, судді, нотаріуса залежить доля, добре ім'я конкретної людини або її близьких.
Порядність юриста-професіонала будується на таких якостях, як довіра і співчуття, чесність і правдивість1. Ці якості повинні вияв лятися в усіх видах взаємовідносин: «керівник — підлеглі», «між колегами», «юрист — клієнт».
4. Довіра являє собою ставлення людини до дій іншої особи, до неї самої і заснована на переконаності в її правоті, вірності, сумлін ності, чесності.
Якщо керівник бачить у підлеглому лише виконавця своєї волі, а не особу, між ними не виникне довіри. Черствість і брутальність і боку керівника, бажання «зірвати зло» на підлеглих, відсутність самоконтролю тільки створює нетерпиму обстановку в колективі. Ображений підлеглий, у свою чергу, може перенести таке пово дження на колег і клієнтів.
Ґрунтом для довіри може стати тільки турбота керівника про кожного підлеглого. Він має проявити увагу до проблем у ро дині підлеглого, якими він стурбований; у міру можливостей відгук нутися на прохання особистого характеру; уміти вислухати і дати пораду; зміцнити впевненість підлеглого в його професійній придат ності; об'єктивно оцінити його як фахівця. Виконувати обов'язок керівника — це також захищати своїх підлеглих від погроз, насиль ства, наклепу, образи, жертвами яких вони стають під час виконан-1 Принцип правдивості передбачає надання тільки правдивої, суб'єктивно істинної інформації. Принцип чесності — ширший, крім суб'єктивно чесного ста влення до висловлення індивідуальних оцінок, особистої думки, власної правової позиції, він припускає також добросовісну (порядну, гідну, моральну) поведінку V взаємовідносинах із колегами і клієнтами.
г
276 Розділ XII
ня своїх службових обов'язків, а також піклуватися про здорову морально-психологічну атмосферу в робочій групі (колективі). При такому підході підлеглий усвідомлює, що інтереси діла — це і його інтереси.
Довіра між колегами відіграє величезну роль, тому що при ін дивідуальності праці юриста позитивний результат може бути дося гнутий тільки спільними зусиллями всього колективу як об'єднання однодумців. Для довіри важлива вимогливість до себе і колег, вмін ня визнавати допущені помилки, надавати допомогу іншим.
5. Співчуття — це розуміння почуттів і думок іншого. Воно виражається в наданні моральної підтримки устремлінням людини і готовності сприяти їхньому здійсненню (наприклад, знаючи про недостатній досвід свого молодого колеги, надати йому посильну допомогу у складних ситуаціях).
Довіра і співчуття стосовно клієнтів є важливими засобами встановлення морально-психологічного контакту. Використовувати надані державою повноваження необхідно розумно, в рамках зако ну, з урахуванням загальнолюдських цінностей. Так, норми моралі зобов'язують слідчого в процесі обшуку бережно ставитися до май на особи, що обшукується.
Людина буде співробітничати з юристом (слідчим, адвокатом), якщо зрозуміє, що він співчуває їй і хоче допомогти шляхом встано влення істини в справі. Юрист не повинен виявляти агресивність, збентежувати клієнта, викликати в нього почуття провини (крім особливих ситуацій), придушувати його або, навпаки, помітно під строюватися під позицію співрозмовника. Довіра і співчуття до людини виступають критеріями вибору слідчим, прокурором, суд дею запобіжного заходу, а також визначення виду покарання, засно ваного на приписах закону.
6, Чесність передбачає принциповість, вірність зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті проведеної справи, щирість перед іншими і перед собою, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Ця якість повинна визначати поведінку юриста у всіх випадках спілкування із клієнтом і взяття на себе зобов'язання щодо виконання таких значимих для нього дій: забезпечення безпеки клієнта або членів його сім'ї, створення всіх умов для захисту, обіцянку довести справу до кінця, які б тру днощі не довелося перебороти. Чесність — це запорука моральних
/• тична культура юриста 277
стосунків в юридичній практиці. Дана вимога випливає з об'єктивної необхідності спільної діяльності, і виявляється у загальному інте ресі — встановленні істини.
7. Правдивість юриста являє собою моральну якість, що харак
теризує його як особу, котра зробила для себе правилом говорити
людям істину, не приховувати від них дійсний стан справ, якщо це не
заподіє шкоди інтересам громадянина і держави. Правдивість — це
загальнолюдська вимога, проте окремі види юридичної діяльності
в силу їх специфіки мають потребу у деяких обмеженнях — випра
вданих і допустимих. До них варто віднести доброчесний обман:
дезінформація супротивника, легендування оперативно-розшукової
діяльності і деякі інші засоби, що використовують правоохоронні
органи. До цього можна додати те, що правда не завжди моральна.
Розкриття перед злочинцем плану проведеної операції не можна
назвати моральним вчинком. У деяких випадках припустимим і ви
правданим можна вважати обман стосовно своїх колег, якщо аналі
зована справа пов'язана з корумпованістю чиновників і необхідно
уникати тиску з боку «зацікавлених осіб».
В умовах перехідного періоду нашого суспільства і держави, що супроводжується нестійкістю економічного, політичного і духовно го життя народу, саме юристи, як носії високих етичних принципів, повинні стати зразком у виконанні своїх професійних функцій. Не рідко жертвуючи своїми особистими інтересами (як духовними, так і матеріальними), вони отримують задоволення від результатів своєї праці: якісного і повного розслідування кримінальної справи, вда лого захисту клієнта в суді і т. п. Так, вчинок працівника право охоронних органів, що вступає в нерівну боротьбу із супротивни-
и
278
Розділ XII
ком і не шкодує своїм здоров'ям, іноді не має, на перший погляд, істотного практичного ефекту, проте незмірно велика його моральна цінність. Такий вчинок сильніше впливає на свідомість і поведінку всіх членів суспільства — як законослухняних, так і злочинців.
Зазначені принципи містяться в етичних (деонтологічних) кодек сах юридичних професій. Деякі з них стали «заповідями» юристів-початківців. Наприклад, у СІЛА діють 10 заповідей суддів-поча-тківців: будьте ласкаві; будьте терплячі; будьте порядні; не будьте чванливі; ледачий суддя — поганий суддя; не бійтеся скасування ваших рішень вищими інстанціями; не буває неважливих справ; будьте оперативні; користуйтеся здоровим глуздом; просіть Божо провидіння про допомогу і наставляння.
§ 3. Професійний обов'язок юриста
Професійний обов'язок юриста — це сукупність нормативів (вимог) правового і морального характеру, якими він повинен керу ватися як у практичній юридичній діяльності під час здійснення службових повноважень, так і в повсякденному житті, поза служби. Часто професійний обов'язок збігається з юридичним обов'язком, особливо тоді, коли працівник не знаходиться на службі. Напри клад, затримка злочинця працівником міліції, який не знаходиться на службі, є його професійним обов'язком. Тобто професійний обо в'язок ширше поняття «службовий обов'язок», що пов'язаний з ви конанням функціональних зобов'язань.
Обов'язок юриста, де б він не працював або служив, — не ми ритися з порушеннями законів, прав людини, інтересів суспільства і держави. Так, професійно-правовий і моральний обов'язок слідчо го виключають зволікання з оглядом місця події або відмови від його проведення.
Основні риси професійного обов'язку.
1. Має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивна сторона обов 'язку полягає в тому, що він мусить вирішувати високе і спра ведливе завдання: захищати особу, її права і законні інтереси, забез печувати законність і правопорядок в країні. Об'єктивна сторона обов'язку являє собою чітко сформульовані завдання, що постав лені державою перед працівниками юридичної сфери.
Суб 'єктивна сторона обов 'язку виявляється в тому випадку, коли громадянські обов'язки, поставлені державою перед праців-
/■ тична культура юриста 279
пиками юридичної сфери, сприймаються як справедливі й істинні, усвідомлюються ними як особисті переконання, здійснюються до бровільно і цілеспрямовано. Суб'єктивна сторона обов'язку являє ообою внутрішнє переконання в справедливості і правоті справи, ЯКІЙ присвячується життя.
Професійний обов'язок реалізується не примусовою силою дер жавного контролю, а на основі внутрішньої переконаності, веління со вісті, справедливості, що усвідомлюється як внутрішня необхідність. Так, адвокат у СІЛА для переконання клієнта в сумлінному виконанні свого професійного обов'язку щодо його захисту має вдаватися до таких дій: надсилати клієнту копію кожного складеного ним докуме нта; надсилати копії отриманих ним документів у справі; негайно від повідати на дзвінки клієнта; повідомляти клієнта, в якому стані зна ходиться його справа; у разі доцільності, відвідувати місце роботи клієнта або місце, де йому було заподіяно шкоди, тощо.
4. Передбачає самодисципліну. Які б функції не виконував юрист, є такі ситуації, коли безпосередньо ніхто його не контролює. Ні сила правового впливу, ні вплив колег, якщо вони не збіглися
Ш Розділ XII
з внутрішніми особистими спонуканнями, переконаністю, совістю і пристрастю, не можуть бути гарантом того, що в процесі діяльності юрист не порушить свій професійний обов'язок. Необхідно мати ви сокий розвиток морального відношення до обов'язку, щоб вчинки не відбувалися всупереч самосвідомості, а виконання обов'язку підкрі плювалося велінням совісті; щоб дисципліна, як головне вираження професійного обов'язку, стала самодисципліною.
Самодисципліна можлива при наявності: 1) переконань особи, що поступово складаються в процесі суспільної життєдіяльності; 2) почуттів; 3) звичок; 4) самооцінки людиною своїх дій, спону кань, моральних якостей; 5) самовиховання.
Самодисципліна виступає як внутрішня готовність додержувати ся вимог закону, присяги і наказів керівництва, усвідомлювана як внутрішнє спонукання, як необхідність. Найправильніше, що може вимагати суспільство від юриста, — готовність виконати професій ний обов'язок не під тиском (від кого б він не виходив), а по совісті, добровільно. Тому самодисципліна — це високоморальна поведін ка, що виявляється на основі почуття обов'язку і совісті.
5. Визначається внутрішніми і зовнішніми моральними фак торами: совістю, гідністю, честю, репутацією, що впливають на його професійну кар'єру. Совість — це внутрішнє усвідомлення морального обов'язку і відповідальності перед суспільством, що потребує самоконтролю, виконання норм особистої і службової поведінки, самокритичної оцінки вчинків. Тут обов'язок і відпові дальність перед самим собою нерозривно пов'язані.
Совість виявляється в різноманітних формах:
Гідність — це внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, свого власного «я». У преамбулі Міжнарод ного пакту про громадські і політичні права зазначено, що гідність особи є якістю, що притаманна всім представникам людського роду, із нього випливають невід'ємні права, на ньому засновуються сво бода, справедливість і загальна злагода.
Честь — це громадська і власна оцінка особи, міра духовних, соціальних якостей громадянина. Поняття честі розкриває ставлен-
/• пітна культура юриста 281
ми людини до самої себе і до неї з боку суспільства. Воно відіграє Мису ж роль у взаємовідносинах людей і регулюванні особою своєї поведінки, як і гідність. Моральна цінність особи в понятті честі по-іі язується з конкретним становищем людини, родом її діяльності і моральних заслуг, що за нею визнаються. На відміну від по няття гідності особи, що грунтується на принципі рівності всіх лю дей у моральному і правовому відношеннях, поняття честі припус кає диференційовану оцінку людей.
Честь юриста — рушійна сила всіх моральних вчинків. Честь слідчого, адвоката, судді, нотаріуса та ін. невід'ємна від честі коле ктиву, в якому вони працюють. Тому вони повинні уникати вчинків, які могли б завдати шкоди їхньому колективу. Честь колективу — це честь конкретного юриста.
Репутація (від лат. гериШіо — обмірковування, міркування) означає загальну думку про чиїсь достоїнства або недоліки. Ре путація і честь — два тісно пов'язані поняття. Оцінка, що міс титься в понятті честі, знаходить відображає в репутації. Честь потребує від людини постійної уваги до репутації як власної, так і колективу.
Було б неправильним протиставляти честолюбство честі. Здо рове честолюбство повинно бути у будь-якого юриста, тому що воно визначає прагнення зайняти в ієрархічній службовій піраміді те міс це, яке відповідало б його здатностям і затратам праці. Честолюб ство, що розуміється правильно, не перешкоджає загальній справі, а, навпаки, розкриває додаткові резерви для її виконання. Здорове честолюбство юриста проявляється як мотив дій, що відбуваються заради досягнення людиною першості, верховенства, придбання впливу і ваги, а також з метою заслужити офіційне визнання і пов'я зані з ним повагу і нагороди. Здорове честолюбство — одна з пе редумов професійної кар'єри.
Професійна кар'єра — це просування по службі, що обумов лене якістю виконуваної роботи, займаною посадою, стажем та іншими достоїнствами особи. Кожен вид юридичної діяльності має специфіку просування по службових сходах, порядок якого регла ментується законодавством. Так, професійна кар'єра в органах вну трішніх справ пов'язана з просуванням по службі і присвоєнням чергових спеціальних звань. Присвоєння класного чину працівни кам прокуратури відбувається, як правило, у послідовному порядку
І
282 Розділ XII
з урахуванням його ділових і особистих якостей відповідно до займа ної посади і стажу роботи. Передбачається також пониження в чині працівника прокуратури у випадку грубих порушень службового обов'язку або непристойної поведінки.
На жаль, поняття «кар'єра» скомпрометоване тлумаченням його в значенні «кар 'єризм», тобто лише в негативному сенсі як негативна моральна якість, що характеризує особу і її поведінку. Кар'єрист (у негативному розумінні) готовий виконувати висунуті до нього вимоги лише настільки, наскільки це сприяє поліпшенню його особистого стану, просуванню по службі. Для нього життєвим прин ципом є не служіння загальній справі, а зовнішня демонстрація своєї прихильності вказівкам офіційних вищих інстанцій, щоб його «помі тили». Маючи прагнення зайняти важливу посаду, він байдужний до долі людей.
Юрист, який наділений великими державно-владними повнова женнями, просуваючись службовими сходинками, повинен пам'ята ти, що не можна використовувати недозволені аморальні прийоми і засоби для досягнення своєкорисливих цілей. Кар'єру він повинен робити тільки «чистими руками».
§ 4. Професійна таємниця юриста-практика
Кожна людина має право на таємницю.
Право на таємницю — невідчужуване абсолютне право особи на приховання від інших осіб відомостей, що мають відношення до самопрояву її (особи) в суспільстві, якщо ці відомості віднесені до таємниць законом або якщо особа вживає заходів щодо нерозголо-шення якоїсь інформації.
Таємниці щодо об'єкта охоронюваної інформації: особисті; про
фесійні. І
В Конституції України закріплено право громадянина на недотор канність, на таємницю його особистого і сімейного життя («недото рканність» і «таємниця» — два поняття, що характеризують приро ду інституту приватного життя).
Особисті таємниці гарантовані конституційними нормами у формі права на невтручання в особисте і сімейне життя:
1) не допускається збирання, збереження, використання і поши рення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятки стосуються випадків, що передбачені законом, коли це необхідно
Етична культура юриста 283
■ інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав цюдини;
Професійна таємниця, або конфіденційність (від лат. сопй-сіспйа — довір'я, довірчий, секретний, що не підлягає розголошен ню, публікації), є однією з умов успішного здійснення професійної діяльності юриста, виконання його професійного обов'язку. Вона виражається в нерозголошенні конфіденційної інформації — відо мостей, що знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. ЗО Закону України «Про інформацію»).
У чинному законодавстві України відсутнє чітке загальне форму лювання поняття професійної таємниці2, закріплені лише окремі її види: таємниця усиновлення; лікарська (медична) таємниця; комер ційна і службова таємниця; банківська таємниця; таємниця слідства і дізнання; відомості про міри безпеки працівників судових, правоохо ронних і контролюючих органів, учасників кримінального процесу; адвокатська і нотаріальна таємниці.
Носієм професійної таємниці є юрист-фахівець, до якого грома дянин звертається за допомогою — працюючи у державних і приват них структурах він покликаний зберігати як державну, так і комер ційну таємницю
відомості, що становлять державну таємницю, встано влені визначеним переліком у правових актах і ггідляга ють захисту з боку держави в особі відповідних органів
Професійна таємниця (за сферою діяльності)
Державна таємниця
284
Розділ XII
Комерційна таємниця
Вміння володіти професійною таємницею — важлива етична вимога (принцип), що складається з двох основних елементів: 1) нерозголошення службової таємниці громадянам; 2) нерозголо-шення службової таємниці колегам, що не мають безпосереднього відношення до розглядуваної справи.
Це правило є загальним для юристів всіх країн, особливо адво катів. Так, у Канаді встановлені правила для адвокатів про конфі денційність інформації, одне з яких наголошує: «Юрист зобов'язаний дотримуватися повної конфіденційності всієї інформації, що стосуєть ся бізнесу і справ клієнта, отриманої в процесі професійних стосун ків із ним, і не розголошувати таку інформацію поки не буде прямо або побічно уповноважений на те клієнтом або поки не повинен буде це зробити відповідно до вимоги закону».
Юрист зберігає право таємності стосовно кожного клієнта без винятку, незалежно від того, постійний він чи випадковий. Це правило діє й у тому випадку, коли юрист не продовжує вести справу клієнта через виниклі з ним розбіжності. Таємниця не пов'язує довірену особу часом і повинна бути збережена назавжди. Якщо юрист займається літературною працею (наприклад написанням мемуарів), то він зобо в'язаний уникати розголошення конфіденційної інформації. Юристу доцільно уникати необачних бесід із жінкою (чоловіком) та іншими членами сім'ї про справи клієнта і припиняти будь-які розмови на цю тему навіть у тому випадку, якщо клієнт не названий. Це правило може не відноситися до фактів, що всім відомі, і усе ж юристу не варто брати участь в обговоренні цих фактів.
Часткове розголошення інформації може бути необхідним у разі подання протесту з позову в процесі розгляду справи клієнта. Юрист може розголосити інформацію партнерам по фірмі і неюри-дичному персоналу (секретарям та ін.) у випадку, якщо клієнт не має заперечень проти цього. Водночас юрист зобов'язаний попере дити подальше розголошення інформації.
Санкціоноване розголошення інформації можливо у випад ках, коли:
1) розголошення потрібно за законом або відповідно до судового порядку, але при цьому юрист повинен бути уважним і не розголо шувати інформацію в більшому обсязі, чим це передбачено;
/ тична культура юриста
Звернемося до окремих юридичних професій, котрим законами продиктовано дотримання таємниці.
Працівники міліції не мають права розголошувати відо мості, що: а) стосуються особистого життя людини; б) принижують честь і гідність людини, якщо виконання обов'язків не потребує іншого (ст. 5 Закону України «Про міліцію»).
Слід звернути особливу увагу на слідчу таємницю, коли слід чий (служби безпеки, прокуратури, органів внутрішніх справ, пода ткової міліції) постійно і систематично отримує інформацію (у тому числі таку, що містить комерційну і банківську таємницю), необхід ну для розслідування справи про злочин, що знаходиться в прова дженні. Працівники слідчих органів можуть здійснювати в ході оперативно-розшукової діяльності про слухову вання телефонних переговорів і виїмку кореспонденції з метою: 1) одержання інфор мації доказового характеру про злочин; 2) вилучення повідомлень для припинення злочинних зв'язків підозрюваного з іншими особа ми; 3) розшуку обвинувачуваного; 4) забезпечення накладення на майно арешту (у цьому випадку підлягають вилученню і грошові перекази).
Через обставини, що склалися, частину інформації про хід і ре зультати розслідування слідчий передає учасникам слідчих дій (спе ціалісту, експерту, понятим при проведенні, наприклад, огляду міс ця події та ін.). Зберегти таємницю від працівників слідчих органів неможливо, але отримані таким чином відомості не підлягають розголошенню і повинні бути використані тільки для розкриття злочину. Успіх проведення розслідування залежить від нерозголо шення наявних даних, зберігання в таємниці планових і вироблених дій. Зберігання таємниці визначає належне виконання професійного обов'язку.
Зберігання адвокатської таємниці (ст.ст. 7, 9 Закону Укра їни «Про адвокатуру») встановлюється для здійснення нормаль-
286
Розділ XII
ного правосуддя й забезпечення конфіденційності стосунків між ад вокатом та його клієнтом.
Дані попереднього слідства, що стали відомими адвокату в зв'я зку з виконанням професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокат не вправі робити конфіденційне сприяння органам, що здійснюють оперативно-роз-шукову діяльність. Не дозволяється розголошувати адвокатську таємницю особам, які здійснюють дізнання, слідчим, прокурорам, суддям.
Зберігання нотаріальної таємниці (Закон України «Про нотарі ат», Інструкція про порядок провадження нотаріальних дій нотаріу сами України) встановлюється для нормального вчинення нотаріаль них дій і забезпечення конфіденційності між нотаріусом і клієнтами. Відомості про нотаріальні дії і документи нотаріус видає тільки громадянам і юридичним особам, за дорученням яких відбувалися нотаріальні дії. Це одна з гарантій захисту прав громадян і юриди чних осіб.
Зберігання професійної таємниці суддями (Закон України «Про статус судів») означає, що судді зобов'язані не розголошувати відомості, що становить державну, військову, службову, комерційну і банківську таємниці, таємницю дорадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи на судовому засіданні, для забезпечення не-розголошення яких було прийнято рішення на закритому судовому засіданні.
Працівники прокуратури (стаття 7 Закону України «Про про куратуру») не мають права без дозволу прокурора або слідчого роз голошувати дані перевірок або попереднього слідства до їх закін чення.
Працівники служби безпеки (стаття 7 Закону України «Про Службу безпеки України») не мають права розголошувати: 1) відо мості, що становлять державну, військову, службову і комерційну та ємниці; 2) інформацію конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права, крім випадків, передбачених за конодавством в інтересах правосуддя.
Таким чином, зберігання таємниці — непорушна вимога профе сійного обов'язку юриста. За порушення законодавства про держа вну таємницю встановлена адміністративна відповідальність.
/• пшчна культура юриста 287
§ 5. Присяга юриста
Адвокати, нотаріуси, судді, працівники правоохоронних органів (служби безпеки, органів прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції), вступаючи на посаду, приймають присягу й уро чисто клянуться виконувати свої службові обов'язки і зберігати професійну таємницю. Присяга практикуючого юриста — мо-ікільно-правове зобов'язання перед професією, суспільством і дер жавою.
Присяга (клятва, клятвена обіцянка) є формою визнання юрис том об'єктивно існуючого політико-правового зв'язку його профе сійної діяльності з конкретним суспільством і державою. У той же самий час вона суб'єктивно відображає даний зв'язок, особистісну оцінку юристом своєї приналежності до даної держави і професій ної праці в ній. Даючи присягу, юрист не просто співвідносить себе і визначеною професією, а усвідомлює свою приналежність до неї, до співтовариства юристів, до держави.
Прийняття присяги — це найважливіший момент у становленні молодого працівника як повноправного члена певного колективу і співтовариства юристів у цілому. Прийняття присяги відбувається не з першого дня юридичної діяльності, а після визначеного періоду ознайомлення з нею, осмислення свого призначення і пристосуван ня до майбутньої професійної служби.
Перед прийняттям присяги молодому фахівцеві необхідно по яснити її зміст, значення самого акту прийняття присяги, моральну відповідальність за дотримання її вимог. Важливо, щоб той, хто при ймає присягу, розглядав її як морально-правові вимоги до професії, яких він зобов'язаний постійно і неухильно дотримуватись.
Присяга проголошується особисто, а у випадку, якщо її приймає кілька осіб, що вступають ту ж посаду, — старший за віком, після чого він скріплює текст присяги власноручним підписом. Після цього зазначений бланк підписується керівництвом і прилучається до осо бистої справи того, хто прийняв присягу. Про прийняття присяги пови нна бути зроблена також запис у трудовій книжці.
Присяга приймається один раз за всю службу (за місцем навчання або служби). Вступ на посаду відбувається з часу прийняття прися ги. Після прийняття присяги видається посвідчення судді, нотаріуса й ін. Церемонія прийняття присяги закінчується виконанням Дер жавного гімну України.
288 Розділ хЛ
День прийняття Присяги є святковим. На прийняття присяги! запрошуються керівники центральних органів влади, міністерстві і відомств, заслужені ветерани праці й інші видатні люди, керівним державної адміністрації і представники органів місцевого самовря-І дування, а також близькі родичі осіб, що приймають присягу, іншії гості.
Присяга члена Вищої ради юстиції (ст 17 Закон}' України «Про І Вищу раду юстиції»): «Присягаю сумлінно, чесно і неупередженої виконувати обов'язки члена Вищої ради юстиції з метою забезпе-І чення формування корпусу суддів із числа високопрофесійних і че-| сних юристів і додержання закону та етики в діяльності суддів! і прокурорів». Присяга члена Вищої ради юстиції складається наї засіданні Верховної Ради України перед вступом на посаду, але не пізніше двох місяців з дня призначення.
Присяга судді Конституційного Суду (ст. 7 Закону України «Про Конституційний суд України»): «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високий обов'язок судді Конституційного Суду України, поважати і захищати права і свободи людини, консти туційний лад України та верховенство її Основного Закону, зберігати службову таємницю».
Присяга судді суду загальної юрисдикції (ст. 10 Закону Укра їни «Про статус суддів»): «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючи тільки закону, бути об'єктивним і справедливим». Присяга судді вимовляється перед Президентом України.
Присяга прокурора. Особи, що вперше призначені на посаду помічника прокурора, прокурора керування, відділу, слідчих проку ратури приймають «Присягу працівника прокуратури», затвердже ну Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.
Присяга нотаріуса (ст. 6 Закону України «Про нотаріат») да ється особою, що вперше одержує право займатися нотаріальною діяльністю. Вона здійснюється в управлінні юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольсь кої міських державних адміністрацій. В урочистій обстановці майбу тній нотаріус дає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю ви конувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з закону і сумлінням, поважати права і законні інтереси громадян і організа-
Етична культура юриста 289
цій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чисто ту високого звання нотаріуса». Бланк із текстом присяги підписує нотаріус, що її прийняв.
Присяга адвоката (ст. 15 Закону України «Про адвокатуру») приймається кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури під час видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською ді яльністю. Текст присяги адвоката: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй про фесійній діяльності суворо додержуватися законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатсь кої етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принципо вим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти звання адвоката, бути вірним присязі». Присягу підписує адвокат, і вона зберігається в кваліфіка ційно-дисциплінарній комісії адвокатури.
Присяга працівника органів внутрішніх справ України за тверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 ро ку, № 382. її текст: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і уро чисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суво ро дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, збері гати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відпові дальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та під вищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протипра вних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, держав ний устрій і громадський порядок».
Присяга осіб начальницького складу, що вперше зарахову ються на службу в податкову міліцію (міститься в ст. 23 Закону України «Про державну податкову службу»): «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до податкової міліції, присягаю на вірність українському народові. Присягаю додержуватися Консти туції і законів України, захищати права людини і громадянина, сум лінно виконувати свої обов'язки. Присягаю бути чесним і мужнім,
290
Розділ XII
пильно стояти на сторожі економічних інтересів Вітчизни, суворо зберігати державну та службову таємницю. Якщо я порушу присягу, готовий нести відповідальність, встановлену законодавством Украї ни». Особа начальницького складу податкової міліції підписує текст присяги, що зберігається в його особистій справі.
Присяга несе в собі особливе правове навантаження. Присягаю чи, молодий фахівець бере на себе відповідальність виконувати визначене і виняткове коло обов'язків, за невиконання або ненале жне виконання яких йому можна пред'явити претензію в порушенні присяги. Той, хто порушив присягу, несе дисциплінарну відповіда льність.
§ б. Моральна деформація юриста-практика і її причини. Моральна відповідальність
Досвід діяльності юристів-практиків свідчить, що в основі неза довільної службової дисципліни, провин і навіть злочинів, вчинених ними (порушення службового обов'язку, розголошення професійної таємниці, порушення присяги, формалізм і спрощенство під час офо рмлення документів, неточне виконання наказів, порожня витрата робочого часу, поширення слухів і т. ін.), лежить не стільки слабкий професіоналізм, скільки низька етична культура, збиткова мораль ність, тобто моральна деформація юриста.
В основі моральної деформації юриста знаходяться причини, що породжуються визначеними умовами громадського життя (зов нішні причини) і специфічним характером професійної праці (внут рішні причини).
Зовнішні причини моральної деформації юриста в сучас них умовах:
Етична культура юриста 291
7) недосконалість законодавства та ін.
Деформація моралі деяких юристів — це результат моральної деформації, що відбувається у суспільстві. У свідомості великої кіль кості людей давно змішалися такі найважливіші поняття моральної культури, як «добро» і «зло», «справедливість» і «беззаконня».
Моральна свідомість і поведінка юриста формуються протягом його життя, а не надається вищими закладами освіти, хоча вони ві діграють важливу роль у наданні допомоги для визначення мораль но-професійних орієнтирів майбутнього фахівця. На цьому етапі дуже істотно виявити, наскільки стійкий студент (курсант, слухач) у відношенні до деформації його моралі.
Необхідно проаналізувати досвід морального виховання майбут ніх юристів у кожному закладі освіти. Варто будувати навчання у напрямку формування навичок правильного вирішення моральних протиріч, сприяти виробленню у студентів (курсантів, слухачів) гу манного ставлення до людей, почуття загостреної соціальної відпо відальності і нетерпимого відношення до помилок у юридичній прак тиці.
Внутрішні причини моральної деформації юристів-прак тиків:
Моральна деформація свідомості юриста — одна із самих негативних. Вона, як правило, призводить до професійно-правової деформації. Йдеться про ситуацію, коли досвідчений прокурор, слідчий, суддя знає норми, принципи моральної поведінки, але свідо-
292
Розділ XII
мо і цинічно порушує їх. У такій ситуації суспільству дуже важко
виявити порушення норм і принципів моралі (нерідко і норм права)
через те, що ці процеси чітко не виражені. і
На перешкоді моральній деформації повинна стояти мора льна відповідальність юриста-практика.
Моральна відповідальність юриста-практика — постійна необхідність відповідати за свої дії, вчинки, поведінку, відносини у процесі практичної юридичної діяльності. Якщо умовно розділити моральну відповідальність на внутрішню (совість) і зовнішню (сус пільні санкції), то центр її ваги припадає на відповідальність юри-ста-фахівця перед собою. Разом з тим в силу специфіки роботи більшості юристів-практиків вони знаходяться під пильним контро лем суспільства, особливо в умовах побудови демократичної дер жави, коли люди не бояться відкрито критикувати чиновника будь-якого рангу, якщо він протиставляє особисті інтереси суспільним. У таких умовах юрист, який порушує норми моралі, повинен не сти моральну відповідальність перед колегами і суспільством у цілому.
Великі проблеми виникають тоді, коли випускник юридичного вузу, що бажає сумлінно працювати, потрапляє в колектив із низьким рівнем етичної культури. Не завжди юрист-початківець вміє прави льно оцінити таку обстановку і відстояти незалежність своїх мора льних принципів, що врешті-решт може призвести до його моральної деформації.
Особа, крім загальнолюдських чинників, відчуває на собі вплив діяльності трудового колективу і психологічного клімату, що склався у ньому. Саме колектив є тим морально-правовим полем, де здій снюються основні запити особи в діловому співробітництві і суве ренності, у розвитку і самореалізації, у прагненні жити і працювати за совістю і законом. Утиснення потреби окремої особи пра цювати за совістю і законом, продиктоване міркуваннями ви правдання аморальності поведінки колективу, призводить до важких морально-психологічних конфліктів, що негативно позна чається як на свідомості юриста, так і на результатах вирішення юридичних справ. Адже специфіка діяльності більшості юридичних професій потребує колективних зусиль. Тому відповідальність за по рушення, допущені окремим юристом, повинна покладатися на ко лектив та його керівника, що зобов'язані забезпечити високу мо-
Ктична культура юриста 293
ральність і законність у процесі здійснення своїх професійних фун кцій.
Відрадно, що аморальність колективу — не настільки поширене явище. Частіше юрист приймає якесь аморальне рішення сам і ви правдовує його прийняття тиском з боку колективу. Юрист як особа має моральну свободу, об'єктивну можливість вибору варіанта по ведінки. У повсякденній практичній діяльності він може вибрати серед безлічі варіантів поведінки найбільш оптимальну із його точки зору. Якщо юрист морально стійкий, спирається у своїх діях на нор ми моралі і права, то він зможе прийняти відповідальне рішення без морально-психічного тиску з боку колективу.
Отже, особа відповідальна за те, яку манеру поведінки (з наяв них у колективі) вона обрала і реалізовує у своїх вчинках.
Розділ XIII ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА-ПРАКТИКА
§ 1. Поняття, зміст і структура естетичної культури юриста
Естетична культура юриста-практика — це система естетич них почуттів, знань, умінь і навичок, що виражають ступінь оволо діння прекрасним і виявляються в поведінці юриста під час вико нання своїх професійних повноважень.
Зміст естетичної культури юриста-практика:
|
Естетична свідомість |
Естетичні відносини |
Естетична поведінка |
|
естетичні почуття, ідеї, настанови, смак |
естетичні взаємодія, конфлікт, авторитет, ре путація «естета» та ін. |
естетичні вчинок, наслідки, практика таін. |
|
Теоретичний аспект |
Практичний аспект |
Структура естетичної культури юриста-практика:
Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сто рони. Остання виражається у формах її прояву (правова символіка, форма одягу, оформлення документів та ін.); внутрішня — в змісті, тобто у вимогах сприйняття прекрасного, що є глибинними властиво стями, які характеризують юриста як особу (естетичний смак та ін).
Естетична культура юриста-практика 295
Естетична культура юриста — це результат його морально-есте тичного виховання, покликаного забезпечити всебічне збагачення духовного світу, свідомого ставлення до громадянського обов'язку і службового етикету, розвиненого почуття прекрасного, що допо магає сприйняттю і виконанню норм і правил правової етики і юри дичної деонтології. Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного прояву ціннісного ставлення юриста до себе, своєї професії, колег, клієнтів.
Естетичне й етичне в культурі юриста складають нерозривне ціле. Будь-який вчинок або мотив його діяльності містять у собі одночасно як естетичну, так і етичну цінності: прекрасне або огид не (естетика), добро або зло (мораль).
Основні чинники впливу на естетичну культуру юриста:
§ 2. Форми прояву естетичної культури юриста. Манера поведінки
Формами прояву естетичної культури юриста є елементи зовнішньої сторони його естетичної культури (манери поведінки, зовнішній вигляд, правові символи та ін), що обумовлені внутрі шнім, моральним змістом і естетичним смаком юриста як особи і мають на неї зворотний вплив.
Внутрішня культура юриста виявляється в таких основних її зовнішніх формах: 1) манерах поведінки; 2) культурі промови; 3) культурі зовнішнього вигляду; 4) культурі організації робочого місця; 5) культурі підготовки юридичних документів.
У професійній діяльності юриста істотне значення має манера поведінки. Вона пов'язана з психофізіологічними особливостями особи і є невербальним (не словесним) засобом спілкування.
Види манери поведінки особи за її психофізіологічними особливо стями:
296 Розділ XIII
1
мовна (голос, його тембр, інтонація);
рухова (міміка, жести, рухи тіла);
слухова (вміння слухати і чути);
зорова (погляд).
Будь-яка людина, прийшовши на прийом до юриста, намагаєть ся психологічно оцінити свого співрозмовника. Від цього залежить, як правило, його поведінка і бажання допомогти в ході розгляду справи. Манера поведінки як форма прояву естетичної культури сприяє встановленню психологічного контакту між учасниками процесу.
В процесі розгляду юридичної справи важливо виявити і мати на увазі риси характеру клієнта, його смаки і схильності, почуття і на міри, домінуючий стан психіки за манерою поведінки (міміка, же сти і рухи). Завдяки цьому юрист одержує можливість своєчасно уявити загальну об'єктивну картину про конкретну особу, її можливі дії, рішення та вибрати відповідну тактику і стратегію у взаємовід носинах. При цьому потрібно враховувати, що манера поведінки самого юриста знаходяться під постійною увагою оточуючих.
Завдяки міміці можна з'ясувати багато що, тому юристу, якщо є можливість, краще знаходитися в прямому контакті із зацікавлени ми в справі особами. Мова жестів і тілесних рухів також несе певну інформацію для спостережливої людини. На міжособистісне спілку вання впливає зацікавленість, що виявляється в жестах юриста.
Голос — це така ж характерна риса людини, як і відбитки паль ців. Люди, як правило, прагнуть передати свої думки без врахуван ня засобу їх викладу, не замислюючись про його значення для сприйняття оточуючими. Говорити можна голосно або тихо, гнівно або люб'язно, заспокійливо або подразним тоном. Завдяки інто нації, тембру голосу можна багато чого дізнатися про ставлення людини. Нерідко манера розмови робить на співрозмовника таке ж враження і вплив, як і розумні, ділові вчинки. Тому голос варто відносити до первинних проявів людської природи.
Швидкість промови відповідає темпераменту людини, її важко штучно змінювати, у кращому випадку лише на короткий час. Різ кий темп промови типовий для легко збудливих, невпевнених у собі або недостатньо врівноважених людей (у юристів непевність у собі найчастіше може бути викликана недостатньою кваліфікацією і від сутністю досвіду).
Естетична культура юриста-практика 297
Для попередження непотрібного темпу промови юристу можна порадити попередньо проробити зміст і форму майбутньої бесіди (допиту), з'ясувати відомості, що стосуються особи співрозмовника і т. ін. Зрозуміло, що специфіка юридичної діяльності не дозволяє враховувати всі нюанси майбутньої бесіди. Тому юристу, поряд з ретельною підготовкою, варто передбачити і можливість імпрові зації.
Ясний виклад {словам тісно, думкам просторо) — це кредо, яким повинен керуватися юрист у своїй розмові. Його наявність є показником культури промови. Думка, яка викладена чітко і ло гічно, є прикрасою розуму. Вправність і доречність сказаного має іноді вирішальне значення для розуміння суті справи. Доброзичли вість надає розмові солідність і компетентність. Варто обережно виявляти дотепність, яка б жвава вона не була, тому що людина, перебуваючи в залежному становищі від юриста, не завжди його оцінить позитивно, тим більш що не всі люди здатні правильно сприймати дотепність, не говорячи вже про жарт.
Тон і манера розмови мають майже таке ж значення, як і її зміст. Варто звертатися на «ви», уникати занадто різкого тону в су дженнях, тому що така манера говорити не сприяє позитивному вирішенню справи. Бажано, щоб промова юриста складалася з про стих речень. У цьому випадку свідок, підозрюваний та інші учасни ки справи зможуть краще зрозуміти зміст сказаного, у тому числі і юридичні терміни. Нерідко правильну промову псують жаргоніз ми, слова-паразити, а також приказки, прислів'я, приповідки, ужи вані не до місця і неодноразово. Варто бути обережним із включен ням у промову іноземних слів і виразів — їх значення може бути невідомим колезі або клієнту. Так, у процесі допиту слідчий пови нен намагатися переконати, що він домагається не визнання, а пра вди або фактів, що сталися. Йому доцільно уникати вживання таких слів, як «вбивати», «красти», «зґвалтувати» або «признаватися». З психологічної і естетичної точок зору набагато корисніше вико ристовувати помірну термінологію («вистрілити», «взяти», «мати секс» або «сказати правду»).
Ніколи не слід захищати свої переконання образливим тоном або підвищенням голосу, як би вони не були обґрунтовані. У житті і в юридичній практиці виникають ситуації, коли потрібно бути твердим, але навіть у таких випадках помірний тон промови і доб-
298
Розділ Х11І
розичливе ставлення до супротивника обоє 'язкові для юриста-професіонала. Сила доказу не в силі голосу, а у силі доказів. Про мова повинна бути виразною, лаконічною, плавною, ритмічною, чіт кою, зігрітою почуттям. Прикрашає промову образність: яскраві порівняння, метафори, афоризми, але їх вживання повинне бути до місця.
Важливо добре продумати, що і як слід сказати. Необхідно вмі ти сказати все, що необхідно, і не більше, ніж необхідно. Для юрис-та-практика характерним має бути вміння вислухати співроз мовника, з яким би ступенем важливості не була його проблема. Результати неуважного ставлення до слів співрозмовника: 1) осо биста образа для того, хто говорить, що згодом може позначитися негативно на справі; 2) упущені деталі розмови, які іноді дозволя ють швидше прийти до правильного рішення, ніж далекі від істини висновки, що зроблені з двох-трьох важливих подій. Вміння юриста (слідчого, адвоката та ін.) уважно вислухати вільну розповідь сприяє отриманню повної і достовірної інформації в ході бесіди з клієнтом.
Не можна удавати, що уважно слухаєш співрозмовника. Як би не прикидався юрист, відсутність інтересу або нудьга неминуче проявляються на обличчі або в жестах. Прикидання в екстремаль них умовах сприймається образливо. Неприпустимо, наприклад, під час розмови займатися малюванням на папері або вживати їжу.
Під час бесіди необхідно повернутися обличчям до того, хто го ворить і постійно підтримувати з ним візуальний контакт. Важливо враховувати вимоги, що стосуються того, як дивитися на співроз мовника. Слід пам'ятати, що наполегливий погляд часто викликає у людей почуття протесту, розглядається як вторгнення в сферу їх особистих переживань. Пильний погляд іноді сприймається як озна ка ворожості. Важливо, щоб погляд юриста свідчив про його заці кавленість проблемою людини, яка прийшла до нього з надією отримати правову допомогу. Неприпустимо дивитися «крізь» очі співрозмовника в нескінченність. Природно, що такий погляд буде розцінено як неуважність, зневажливе ставлення, як підкреслена неповага.
Психологічне значення мають рівні, на яких знаходяться погля ди юриста і співрозмовника. Погляд знизу, особливо при схиленій голові і напруженості, говорить про покірність, послужливість.
Естетична культура юриста-практика 299
Погляд зверху вниз при відкинутій назад голові означає зарозумі лість, почуття переваги, презирство. Погляди повинні бути на одно му рівні.
Таким чином, відповідність манер, зовнішнього вигляду, промо ви, жестів, міміки, пози, постаті, тону юриста в конкретній специ фіці спілкування відіграють найважливішу роль у юридичній прак тиці. Іншими словами, вони є основою службового етикету юриста.
§ 3. Службовий етикет юриста
Службовий етикет юриста (від фр. еііяиепє — ярлик, етикет ка) — стійкий порядок поведінки, що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається із правил ввічливого і належного (відповідно до статуту) обходження в службовому колективі і сус пільстві. Стійкий порядок поведінки означає сукупність устояних правил, що стосуються зовнішнього прояву стосунків між людьми (манери, форми звертання і вітання, одяг та ін.).
Етикет включає правила з конкретними формами, що представ ляють собою єдність етичної (прояв турботи, поваги та ін.) і есте тичної (краса, добірність поведінки) сторін.
Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої зна чимості, тому що є суворо регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходити за межі жорстко встановлених рамок. Етикет виражається в системі правил поштивості, чітко класифікує порядок обходження з посадовими особами відповідно до їх рангу (до кого як варто звернутися, кого як слід титулувати), правил поведінки в різноманітних колах. Суво ре дотримання службового етикету — важлива умова етичної і ес тетичної культури поведінки юриста.
Основне етично-естетичне правило службового етикету юри ста — почуття такту.
Почуття такту юриста — це стан емоційного співпереживання з трудовим колективом і з кожним із його членів, уважне ставлення до особи клієнта, належна міра у виразах і вчинках. Почуття такту припускає вміння так поставити і викласти питання, щоб не викли кати незручність в оточуючих.
Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту — невід'ємна частина духовної культури юриста як службо вої особи, тим більше керівника. У цьому плані керівник повинен
300
Розділ XIII
бути зразком для своїх підлеглих. Грубість і нестриманість, не говоря чи вже про етикет, не тільки гублять його авторитет, але і можуть призвести до конфліктних ситуацій у колективі. Так, ще у 1969 р. у наказі міністра внутрішніх справ СРСР «Про ввічливе й уважне ставлення працівників міліції до громадян» підкреслювалося: «Лю дину дратівливу, запальну і грубу на службу в міліцію допускати не можна. Коректність повинна бути невід'ємною якістю працівника міліції».
Форми ділового спілкування юриста, що потребують по чуття такту:
Почуття такту юриста — це прояв самоповаги.
Нормативи службового етикету юриста, що свідчать про на явність у нього почуття такту:
коректність — не ставити запитань, що можуть викликати не зручність у співрозмовника;
стриманість — не демонструвати свої манери, не виявляти над мірної наполегливості,
ввічливість — зовнішньо виявляти доброзичливість, звертатися по імені і по батькові, показувати щиросердечне ставлення;
люб 'язність — виявляти свою готовність зробити послугу тому, хто її потребує;
точність — своєчасно виконувати обіцяну або доручену справу;
Естетична культура юриста-практика И
самоорганізованість — планувати роботу і виконувати 11 у її значені строки та ін.
У 1902 р. американський психолог У. Джеймс запропонуваи ир сту формулу, що дозволяє виявити ступінь самоповаги, від чого < лежить успіх.
Успіх
Самоповага =
Устремління
Чим вище устремління, тим більшим повинен бути усні\ 11 устремлінням мається на увазі прагнення досягти визнання квалії] кованою працею.
Формулу успіху юриста можна подати таким чином:
С = (х + у + г) К,
де С — успіх; х — компетентність (професіоналізм); у - п|і цездатність; г — вміння бути стриманим; К — коефіцієнт і ак і \
Іноді за етикетом приховується неповага і недоброзичливії- і Відірваний від морального змісту етикет легко може перетвори! ся в офіційну форму лицемірства.
§ 4. Традиції і ритуали в юридичній практиці Традиції— це стійкі неформальні звичаї і норми поведінки «С нів колективу (робочої групи), що складаються на основі заі альї прийнятих умов спільної діяльності і стають для них обов'я її вими. Це дотримання визначених правил поведінки, норм мора естетичних норм та ін.
Традиції можуть бути прогресивними (у такому випадку ЇХНЄ; тримання є бажаним) і негативними (їх варто викорінювані) 11| гресивні службові і трудові традиції юристів: готовність до саь пожертви при виконанні службового обов'язку, взаємодопОМО взаємовиручка, посвячення в посаду, дотримання ритуаліп. ушаної вання ветеранів праці, святкування Дня юриста, Дня міліції і і Ін Ритуал — це стійкий порядок урочистого здійснення якої і заходу поведінки, який склався протягом життєдіяльності декільї поколінь, що має символічну форму і підтримується громадські думкою, звичаями та іноді законами. Ритуал, як стійкий поряд поведінки, складається протягом життєдіяльності декількох ПОІ лінь і, як сукупність обрядів, супроводжує будь-який церемонія ний акт або становить його зовнішнє оформлення.
302
Розділ XIII
Без ритуалів не обходиться більшість етикетів.
Ритуали виникли в давнину у зв'язку з потребою людей зберег ти і передати нащадкам трудові навички, світогляд, соціальні і куль турні відносини свого часу. Поєднуючи пісні, танці, музику, фізичні вправи, перші ритуали виражали почуття, естетичне уявлення про навколишній світ і були однією з форм первісного мистецтва. Згодом до них вносилися зміни і доповнення, виникали нові ритуали (напри клад, ритуали українського козацтва). На появу ритуалів впливає мораль, політика, релігія, філософія. Ритуали втілюють їхні ідеї і но рми в дії, однак не поглинаються ними і здатні впливати на суспіль ну свідомість, настрій.
Соціальний зміст ритуалу полягає в сприянні кращому засвоєнню індивідом групових і професійних цінностей і норм. Сила ритуалу укладається в його емоційно-психологічному впливі на особистість. На це спрямована естетична сторона ритуалу: музика, пісні, виразні жести, марші і т. п. Тому структуру ритуалу складає суворо регла ментована послідовність громадських актів (дій): урочистих проце сій, прийомів і обрядів, співів пісень, ігор і розваг.
Ритуальні дії поширені в усіх сферах соціальної дійсності: військо ва присяга; присяга юриста, судді, прокурора, нотаріуса й інших; посвята в студенти; інаугурація президента й ін. Офіційні ритуальні форми етикету широко використовуються в сфері дипломатичних відносин: дотримання так званого дипломатичного протоколу.
Види ритуалів: цивільні, побутові, релігійні і мілітаризовані — військові (у Збройних силах) і воєнізовані (у системі МВС та ін.). Мілітаризовані ритуали містять у собі ідеали мужності, героїзму, високої громадянської активності, відданості Вітчизні. їх можїіа розділити на такі види:
урочисті;
урочисто-траурні;
ритуали покарання (в демократичних державах застосову ються у виключних випадках).
Так, урочисті ритуали міліції України являють собою естетичне видовище, що демонструє гармонію краси і сили. У них поєднані бойові національні традиції, мужність, велич, гордість за свою про фесію і Вітчизну. За допомогою змісту і форм ритуалів, які постійно вдосконалюються, підтримується зв'язок між поколіннями.
Естетична культура юриста-практика 303
Особливе місце серед урочистих ритуалів займає ритуал при йняття присяги, супроводжуваний виконанням Державного гімну України, віддачею честі Державному прапору, внесенням і виносом прапора під звуки маршу та ін. Музика — найбільш стійкий еле мент ритуалу. Вона надає ритуалу форми вираження його сут ності — урочистості і радості (урочисто-святковий ритуал) або уро чистості і скорботи (урочисто-траурний ритуал).
Важливим елементом ритуалів міліції є стрій. Його характерні риси: стройова підготовка (чітке виконання команд, виправка, рит мічність кроку, бездоганність складних перестроювань, досконале володіння зброєю), форма одягу (необхідно бути по формі та охай но одягненим), злагодженість дій. Стройові огляди супроводжують ся маршовою музикою, що сприяє пружинистій ритмічності, і піс нею, що піднімає настрій.
Урочисто-траурний ритуал поховання із військовими почестя ми — данина поваги живих людей загиблим товаришам під час виконання ними службових обов'язків. Церемонія поховання із вій ськовими почестями сумна і сувора. Вона супроводжується вико нанням Державного гімну, прощальним салютом, урочистим мар шем або почесним ескортом.
§ 5. Зовнішній вигляд юриста
Прислів'я «Зустрічають по одежині, проводжають по розуму» безпосередньо відноситься до естетичної культури юриста, що вира жається в його зовнішньому вигляді. Зовнішній вигляд слідчого, прокурора, судді, адвоката, нотаріуса істотно впливає на став лення до нього громадян. Відомий російський адвокат А. Ф. Коні радив молодим колегам: «Варто вдягатися просто і пристойно. В костюмі не повинно бути нічого вигадливого і кричущого (різкі кольори, незвичайний фасон). Брудний, неохайний костюм робить неприємне враження. Це важливо пам'ятати, тому що психологіч ний вплив на присутніх починається до бесіди — з моменту появи перед публікою».
Нерідко встановити контакт із людиною адвокату, слідчому, діз-навачу, оперативному працівнику не вдається саме внаслідок поча ткової антипатії, викликаної його зовнішнім виглядом: неохайним одягом або таким, що не відповідає діловим стосункам; неприємни ми манерами.
304
Розділ XIII
При першій зустрічі відбувається оцінка юриста з погля ду сприйняття особливостей його поведінки і зовнішнього ви гляду На основі такої оцінки юристу може бути дана своєрідна ха рактеристика: як позитивна, так і негативна. Юрист повинен мати почуття прекрасного. Він не може не рахуватися з тим, яке вра ження він робить на людей своєю зовнішністю. В одязі він повинен віддати перевагу діловому стилю. У контакті з клієнтами, колега ми важливо все: вираз обличчя, підтягнутість, зачіска, одяг, вміння вільно почувати себе в ньому та ін.
В умовах соціально-неоднорідного суспільства юристу доводить ся спілкуватися з людьми, що відрізняються своїм матеріальним станом, проте на всіх він повинен робити приємне враження, оскільки він є для них втіленням справедливості і закону.
Неможливо розробити перелік рекомендацій, що стосуються, наприклад, одягу або зачіски юриста. Юрист сам створює свій імідж:. Головне, щоб він керувався почуттям міри й усвідомленням того, що є представником професійної (державної або приватної) служби для всіх тих, хто звертається до нього за юридичною допо могою.
Для окремих категорій працівників державної служби (органів внутрішніх справ, прокуратури, державних виконавців, Конститу ційного Суду України та ін.) встановлені стандарти зовнішнього вигляду: нормативно-правовими актами їм приписано носити спеці альну форму під час виконання своїх службових повноважень.
Законом України «Про Конституційний Суд України» (ст. 10) встановлені форма одягу і нагрудний знак судді Конституційного Суду. Суддя повинен бути одягнений у мантію під час відправлення своїх обов'язків на пленарному засіданні, засіданні Конституційно го Суду і Колегії суддів Конституційного Суду.
Відповідно до ст. 12 «Положення про класні чини працівників прокуратури України» від 6.11.1991 р. працівники прокуратури, що мають класні чини, під час виконання службових обов'язків носять формений одяг.
Законом України «Про Службу безпеки України» військовослу жбовці СБУ мають єдину форму одягу, що не може бути викорис тана іншими особами.
У ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» про голошується норма про те, що державний виконавець під час ви-
Естетична культура юриста-практика 305
конання своїх службових обов'язків зобов'язаний носити формений одяг.
Чітка регламентація носіння форменого одягу працівниками органів внутрішніх справ передбачена наказом МВС України № 802 від 27.11.1997 р., а також «Правилами носіння форменого одягу особами командного і рядового складу ОВС і військових вну трішніх військ МВС». Відповідно до цих нормативно-правових ак тів право носіння форменого одягу надається працівникам органів внутрішніх справ, що мають спеціальні міліцейські звання або звання внутрішньої служби. У службовий час працівники органів внутрішніх справ зобов 'язані носити встановлений для них форме ний одяг (крім спеціально призначених випадків). Одяг повинен відповідати затвердженим зразкам і описам, бути ретельно підігна ним, утримуватися в бездоганному стані.
Затверджена нова форма одягу для працівників міліції, яка кар динально відрізняється від попередніх тим, що навіть зовнішньо не асоціюється у свідомості громадян із радянською репресивною сис темою. Запропонована зміна назви міліції на поліцію в Україні покликана підкреслити, що, на відміну від міліції як «озброєного народу», поліція — це державний орган, що виконує правоохоронні функції на професійній основі.
Відповідно до принципів і норм правової естетики працівникам органів внутрішніх справ забороняється:
носіння предметів форми одягу, спорядження, взуття, знаків розрізнення і нагрудних знаків змінених або не встановлених зразків;
носіння на форменому одязі нагрудних знаків, які не передба чені правилами;
одночасне носіння предметів різних форм одягу, а також Пред метів форменого одягу разом з елементами цивільного одягу;
— носіння торб, парасольок яскравих малюнків і т. п.
Носіння форменого одягу працівниками правоохоронних органів
підкреслює державно-владний характер їх роботи. Формений одяг покликаний сприяти підвищенню офіційності у професійному спіл куванні: під час проведення допитів неповнолітніх, огляду місць події, обшуках і т. п.
Кожний юрист-професіонал, якщо для нього встановлений фор мений одяг, повинен носити його з честю і достоїнством, піклувати ся про свій зовнішній вигляд, бути завжди підтягнутим і акуратним.
306
Розділ XIII
§ 6. Державна і професійно-правова символіка
Невід'ємною частиною естетичної культури юриста є розуміння, сприйняття і відповідне використання державної символіки, профе сійної емблематики, атрибутики.
Символ (від грец. «зітЬаІ», «зітЬаІоп» — знак, прикмета, озна ка) — умовний, штучний знак, що представляє собою відмітну при кмету, художній образ, видиме. У широкому розумінні символ — це образ, узятий в аспекті своєї знаковості. Але це і знак, наділений всі єю органічністю і багатозначністю образу. Предметний образ і гли бинний зміст виступають у структурі символу як два полюси, невід дільні один від одного. Зміст «просвічується» крізь образ символу і не існує окремо від образу. Сама структура символу спрямована на те, щоб дати через кожне окреме явище цілісний образ світу. Зміст розкривається в динаміці сприйняття: він не даний, а заданий і розрахований на активну внутрішню роботу сприйманого. Напри клад, хрест, зірка, свастика.
Формування системи загальноприйнятих у кожній державі сим волів уможливлює різноманітна комунікативна взаємодія суб'єктів. Символи перетворюють взаємодію в діалог, учасники якого здатні розуміти один одного. Мова спілкування — у його семіотичному1, а не лінгвістичному змісті — виступає свого роду кодом, що міс тить визначені змісти, досить адекватно й однозначно сприймані суб'єктами й об'єктами впливу.
Загальним символом, що прийняла юридична громадськість усього світу, можна вважати богиню правосуддя — Феміду. її атри бути — ваги, меч — стали складовою частиною багатьох юридич них емблем.
Юридичний символ — це штучний знак (художній образ), якому надається особливий політико-правовий зміст у результаті його створення або санкціонування державою. Його можна назва ти застиглою в зовнішній речовинній формі «юридичною емоці єю». Цей офіційний знак підлягає охороні з боку держави і вико ристовується в особливому процедурному порядку, встановленому законом.
1 Семіотика — (від грец. зетіоііке — пов'язаний зі знаком) — наука про різні системи знаків. Семіотичний зміст мови спілкування міститься в зовнішній знако вій інформації — символіці. Знак здатний виступити як засіб сприйняття, передачі, перетворення і збереження інформації про предмет інтересу.
Естетична культура юриста-практика 307
За способами зовнішнього вираження розрізняють такі пра вові символи:
Предметні (прапор, печатка юридичної особи й ін.).
Символи-дії (церемонія підняття прапора, інаугурація).
Образотворчі (герб, товарний знак).
Звукові (гімн, звукові сигнали на водному транспорті й ін.).
Світлові (сигнали світлофора).
Язикові — письмові й усні.
За суб'єктами права юридичні символи можна поділити на:
державні;
комерційних організацій;
• приватних осіб та ін.
Центральне місце серед символіки займають державні симво ли, що використовуються в обрамленні державних установ під час виконання важливих процедур відповідно до встановленого порядку, ритуалів. У ст. 20 Конституції України державними символами України визначено: Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України. Порядок їх використання вста новлюється законом2. Так, відповідно до ст. 11 Закону «Про Кон ституційний Суд України» невід'ємними атрибутами зали засідань Конституційного Суду є символи держави: прапор, герб. Такі ж ат рибути має зал засідань Вищої ради юстиції України та інші держа вні органи.
В Україні відновлюється використання історичного терміну «клейноди» (від нім. Кіеіпод — коштовність) — військові знаки та атрибути, що символізують особисту гідність, волю визначеної спі льності людей. Указом Президента України «Про офіційні символи глави держави» від 29.10.1999 р. були встановлені клейноди Пре зидента України як офіційні символи глави держави. Відповідно до Указу символами глави держави стали:
прапор (штандарт) Президента України;
знак Президента України;
гербова печатка Президента України;
булава.
Зазначені символи глави держави вперше були використані на церемонії інаугурації Президента України 30.10.1999 р. Контроль за
2 На жаль, дотепер не прийняті закони, які деталізували б положення ст. 20 Конституції України щодо символіки країни.
308 Розділ XIII
порядком, що встановлений для використання офіційних символів глави держави, здійснюють Служба Протоколу Президента і Відділ державних нагород Адміністрації Президента України.
Державні нагороди — це своєрідні «візитні картки» історії і сучасності кожної держави: будучи показником цивілізованості су спільства, вони одночасно виступають певним виміром історично го шляху, пройденого інститутами держави.
Через відсутність нагородної системи, встановленої Верховної Радою, в Україні діє система президентських відзнак, що була за снована Указом Президента України від 18.08.1992 р. і закріплена п. 25 ст. 106 Конституції України. Серед багатьох нагород можна виділити почесне звання «Заслужений юрист України», що присво юється Президентом України кращим представникам юридичної науки і.практики за істотний внесок у розвиток правової культури і високий професіоналізм.
Одним із важливих політико-правових атрибутів є емблема. Емблема (від грец. етЬІета — вставка, рельєфна прикраса) — умовне зображення поняття, ідеї; знак приналежності, власності. Емблема складається із символів і елементів (фігур), стосовно яких існує загальновизнана традиція або трактування форми в міжнарод ному або національному масштабі.
Емблеми державних органів — прапори, розпізнавальні знаки й інші символи встановлюються офіційним шляхом: або постано вою Верховної Ради, або положенням Ради професійного юридич ного об'єднання з обов'язковою реєстрацією цього положення в мі ністерстві юстиції.
Емблеми широко використовуються в юридичній практиці. Так, терези стали центральною фігурою знака судді загальної юрисдик ції. Щит і меч — складова частина емблеми прокуратури України, інших правоохоронних органів. Емблемою міністерства внутрішніх справ України є щит із перехрещеними мечами, на якому зображе ний Малий герб України і стилізований восьмигранний символ МВС — кристал, абрис якого створюється 16-ма відрізками, з'єдна ними під кутом 115 градусів. Цей знак містить у собі такі поняття, як непохитність і совість, підтверджені восьмигранним магічним символом. Емблема МВС стала основним нарукавним знаком (шев рон), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 серпня 1997 р. і обов'язковим для носіння на лівій руці форменого одягу.
Естетична культура юриста-практика 309
Крім основної емблеми, існують емблема служб і підрозділів МВС, що матеріалізовані у формі нарукавних нашивок для носіння на правій руці.
Свої емблеми мають науково-дослідні інститути юридичного профілю, виші юридичні заклади освіти: вони містяться на дипло мах і нагрудних значках, що видаються випускникам.
Емблеми містяться на печатках державних органів (прокурату ри, міліції, суду, нотаріату і т. п.). Так, ст. 4 Закону України «Про Вищу раду юстиції України» наголошує: «Вища рада юстиції має пе чатку із зображенням державного герба України й емблему Вищої ради юстиції, що затверджується її рішенням».
Емблеми, нагрудні значки, прапори мають спеціальне оформлен ня й ілюструють естетичну культуру їх творців. Кожна з установ або органів держави, зареєструвавши символіку на своє ім'я, набу ває виключне право на її виготовлення і використання.
Невід'ємною частиною естетичної культури юриста є естети чність системи відзнак — заохочувальних (нагородних), службо вих, посадових, професійних.
Службові відзнаки: кокарди і петличні емблеми, нагрудні зна ки — це свідчення приналежності до різноманітних юридичних служб. Вони використовуються в тих службах, де є відповідний формений одяг.
Посадові відзнаки свідчать про заняття відповідної посади або виконання відповідних повноважень. До них відносяться знак судді, нагрудні знаки працівників ДАІ, комендантського патруля, міліції метрополітену та ін.
Професійні відмінності вказують на рівень професійної, у тому числі юридичної, підготовки. До них відносяться відзнаки «Класний спеціаліст» внутрішніх військ МВС України, звання і відповідний нагрудний знак «Професіонал» Головного управління МВС (ГУМВС) України в Київській області.
Пам'ятні відзнаки встановлюються для того, щоб відзначити ювілейні дати, події особливого значення. Такі знаки було введено до річниці утворення Верховного Суду України, ювілейних дат окре мих служб, підрозділів, закладів освіти МВС України, Служби без пеки України.
Символи, емблеми, відзнаки допомагають українському народу усвідомити себе як державну націю з багатою культурою і традиці-
310
Розділ XIII
ями, що стали частиною світової цивілізації. їх наявність створює певне культурно-правове поле, у якому відбувається юридична практична діяльність, накладає професійну відповідальність на юриста. Символи, емблеми, відзнаки виступають і засобом спілку вання між людьми, об'єднують людей, зайнятих у визначеній сфері праці, відбивають спільність інтересів, підкреслюють важливість діяльності в житті суспільства. Вони допомагають визначити при належність юриста до конкретної професійної групи, відчути себе частиною спільності людей, зайнятих юриспруденцією. Втілюючи ідею національно-державної єдності і величі, вони сприяють виро бленню гордості за державу.
§ 7. Вимоги до дизайну й ергономіки в юридичних установах
До об'єктивних чинників, що впливають на результати юридич ної діяльності, відноситься зовнішній вигляд будинку, приймальні, кабінету. Від них залежить ефективність праці юриста. Питаннями оптимізації умов праці, що роблять її високопродуктивною, забез печують працівнику необхідні зручності, зберігають його сили, здо ров'я і працездатність, займається наукова дисципліна — ергономі ка. Задля встановлення оптимальних функціональних можливостей людини в процесі трудової діяльності вона використовує дані техні чних наук, психології, фізіології, гігієни, анатомії, антропології, біофі зики. Адже умови праці, у яких протікає діяльність юриста-практика багато в чому визначають його працездатність і психологічний ком форт. Ці чинники також впливають на психологічний стан людей, котрі звертаються до юриста за правовою допомогою.
У сучасних умовах зростає й ускладнюється роль дизайнера (художника-конструктора), який працює в галузі юридичної практи ки. У дизайнерській діяльності, спрямованій на створення опти мально-гармонічного середовища, відбувається інтеграція природ них і технічних форм. Основне завдання дизайнерської діяльності в юридичній практиці полягає в тому, щоб середовище, що оточує юриста і клієнта, забезпечувало максимальний розвиток здатностей юриста, служило внутрішнім чинником попередження протиправної поведінки й успішного виправлення правопорушників.
Під час будівництва й оформлення юридичних установ, помеш кань, призначених для судів, прокуратури, виправно-трудових за-
Естетичш культура юриста-практика 311
кладів та інших, має враховуватися їх призначення і відповідне емо ційне ставлення до них.
Головна мета установлення вимог до робочого місця юриста-практика — підвищення рівня культури обслуговування населення, посилення захисту прав і законних інтересів громадян, установ і ор ганізацій, дотримання законності під час виконання службових і професійних обов'язків3.
Значна частина роботи юриста протікає в його робочому примі щенні — кабінеті. Тут необхідно враховувати ряд чинників, що створюють в цілому обстановку ділової активності, з одного боку, і приємного комфорту, з іншого.
Основні вимоги, що пред'являються до кабінету:
6) зручне розташування комп'ютерної та іншої оргтехніки тощо.
Для ефективного виконання роботи має значення правильне
планування робочого місця. Воно досягається шляхом визначення найбільш і найменш зручних зон для виконання трудових операцій.
3 Приміщення (для роботи одного приватного нотаріуса) має складатися не ме нше як з двох кімнат, розташованих на першому, другому або в цокольному по верхах будинку, мати приймальну кімнату, призначену для перебування осіб, які очікують прийому. Архів приватного нотаріуса повинен зберігатися у металевих шафах, розміщених у місцях, де відвідувач не зможе безперешкодно до них підійти. Сейф для зберігання печаток, штампів з посвідчувальними написами та спеціальних бланків нотаріальних документів має бути вогнестійким і прикріпленим до стін або підлоги. Приміщення має бути обладнане броньованими вхідними дверима, засоба ми охоронної та пожежної сигналізації з відповідним підключенням пожежної сиг налізації тощо. У разі невиконання одного із зазначених умов (за результатами проведення перевірки робочого місця нотаріуса складається відповідний акт) нота ріусу може бути відмовлено у вчиненні нотаріальних дій. Див.: «Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса і здійснення контролю за їхнім дотриманням», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 12.06.1998 р. (в редакції від 17.04. 2007 р.).
312
Розділ XIII
Нормальна робоча зона визначається дугою, що окреслюється до вжиною витягнутої правої або лівої руки в горизонтальному або ве ртикальному напрямку.
Габарити меблів і їх розміщення повинні відповідати робочій зоні. Оскільки більшість юристів основний службовий час прово дять за письмовим столом, стіл і стільці повинні бути пристосовані індивідуально. Стіл, за яким працює слідчий, суддя, прокурор, не повинен стояти в куту. Він мусить стояти так, щоб той, хто входить до кабінету, відразу його помітив, а не шукав очима хазяїна кабіне ту. Та й хазяїну кабінету не треба повертати голову, щоб побачити того, хто увійшов. У випадку перебування в кабінеті 2—3 працівни ків розміщення їх столів має визначатися специфікою виконуваної ними роботи.
Інші меблі по можливості повинні розташовуватися уздовж стін так, щоб центр кімнати залишався вільним. Необхідно звернути увагу на розташування стільця співрозмовника. Його слід постави ти в такому місці, щоб світло падало на співрозмовника і були до бре видні його очі, міміка, жестикуляція і т. п.
Не менша увага повинна приділятися освітленості робочого місця і кабінету в цілому. Для нормального освітлення робочого місця юриста джерело світла має бути розташоване зліва, а для тих, хто виконує роботу на технічних засобах (комп'ютерах, друкар ських машинках і т. п.) — під кутом 45 градусів. Сполучення спіль них і місцевих джерел світла створює найкращі умови освітленості. Неприйнятна прозора лампочка, що сліпить очі.
Немаловажне значення для працездатності має колірне оформ лення службових приміщень. Стан комфорту визначають темпе ратура і рух повітря, вологість.
На нормальну атмосферу розгляду юридичної справи істотно впливають предмети, що знаходяться в кабінеті юриста. У ка бінетах слідчих не повинні бути предмети, що проходили в справі як речові докази (зброя, ножі і т. п). Якщо слідчий проводить допит не у своєму кабінеті, то це місце повинно бути відокремленим і не знайомим для підозрюваного. Слідчий повинен переконатися, що в кімнаті для допиту немає ножиць, ножа для скресання конвертів або інших предметів, що можуть бути використані підозрюваними як зброя. У разі спілкування слідчого з громадянами вони можуть
Естетична культура юрист а-практика 313
стати сильними подразниками, особливо для осіб, які вперше опини лися в подібній ситуації.
У кабінетах приватних адвокатів, нотаріусів, юрисконсультів не слід розташовувати статуетки, вази, картини і т. п. Не завжди від повідаючи естетичним вимогам, ці предмети можуть негативно позначитися на оцінці клієнтом особи юриста і справи в цілому. Надмірності і помпезність оформлення кабінетів і будинків, в яких містяться суди, нотаріальні контори, органи правоохоронної систе ми та ін., насторожують клієнтів і створюють певну психологічну перешкоду для довіри у відносинах по лінії «юрист—клієнт».
Максимальні зручності для роботи надає порядок на робочому місці і чистота в кабінеті. За свідченням спеціалістів порядок на робочому місці скорочує затрати часу на 10—20 %. Нагадаємо, що говорив французький філософ Р. Декарт: «Порядок звільняє дум ки».
§ 8. Естетичні вимоги щодо оформлення правових документів
Різноманітні операції, здійснювані юристом у процесі практич ної діяльності, завжди закріплюються в правових документах. У кримінальному судочинстві зустрічається понад 20 різноманіт них видів процесуальних документів — постанови, протоколи, рі шення, позови, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояс нення, описи та ін.
Правовий документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення правової інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії.
Види документів: 1) первинний — містить первинну інформацію; 2) вторинний — підготовлений в результаті аналізу й опрацювання інформації, що міститься в первинному документі і характеризує його зміст. Усі документи повинні відповідати загальним вимогам, що ставляться до будь-яких індивідуально-правових (правозасто-совчих) актів — бути законними, обгрунтованими, мотивованими, справедливими, грамотно й естетично оформленими. Оформлення правового документа відповідно до естетичних вимог полегшує його
сприйняття. Неправильно складені документи підривають автори тет органів розслідування, суду, прокуратури. Процесуальний акт, складений з істотним порушенням вимог закону щодо його змісту і форми, позбавляється юридичної чинності.
Рівень естетичної культури юриста, притаманний правовому до кументу, багато в чому залежить від правильності вибору фор ми, стилю і мови. Елементарна вимога до юриста — бездоганне володіння мовою судочинства, вміння грамотно викладати факти, аргументи, рішення, якщо такі входять до його компетенції. Під час упорядкування документа необхідно використовувати офіційно-діловий стиль, для якого характерні: стислість і однаковість; точність формулювань і чіткість висловлювання думки; логічність і аргументація викладу; відсутність емоційності, експресивності, об разності, індивідуальних рис стилю. Неприйнятно використання ско рочень і незрозумілих слів. Не можна захаращувати текст зайвими описами, що не мають відношення до справи, припускати стиліс тичні погрішності4.
Підвищенню естетичних якостей документа сприяє правильний вибір паперу, шрифту, чорнил. Папір для документів повинен бути білого кольору. Не рекомендується використовувати тонкий і прозо рий папір. Чорнила необхідно застосовувати чорного або іншого темного кольору. У правових документах не припускаються випра влення, підтирки. Вони мають складатися розбірливо, акуратно, із правильним розташуванням тексту.
Правовий документ повинен містити всі необхідні реквізити. Відсутність навіть одного з них може призвести до втрати юриди чної чинності документа. Поряд з установленим державою перелі ком реквізитів окремі документи можуть містити додаткові реквізи ти. Для укладання документів, як правило, застосовуються бланки. Державним стандартом встановлено такі розміри паперу (формату): АЗ (297x420); А4 (210x297); А5 (148x210); А6 (105x148).
Кожен реквізит документа, крім значеннєвого, несе і певне наван таження естетичними властивостями. Для тих документів, напри клад, де є заголовок, у якому стисло і чітко формулюється його ос новний зміст, передбачене особливе зовнішнє оформлення реквізиту.
4 У ст. 25 Закону України «Про прокуратуру» підкреслюється: у протесті, по данні, розпорядженні або постанові прокурора обов'язково відзначається, ким і коли порушено приписи закону, у чому полягає порушення, а також що і в якому ступені посадова особа або орган зобов'язані зробити для їх усунення.
Естетична культура юриста-практика 315
Існують два способи розміщення реквізитів заголовка на бла нках документів:
По центру
кожен рядок реквізиту почи-наеться від лівої межі поля
Фланговий
початок і кінець кожного рядка реквізи ту од1^аков^з^іддалеIо^ід^|Южі^поля[
Деякі документи як обов'язковий реквізит мають зображення Державного герба України. Зображення герба на бланках із куто вим розміщенням реквізитів знаходиться на верхньому полі бланка над серединою рядків найменування організації, а на бланках із по довжнім розміщенням реквізитів — у центрі верхнього поля.
Відповідно до вимог Єдиної державної системи діловодства в документі повинна бути вказана назва органу, що його видав. Назва органу визначається положенням про нього, скорочена назва може розміщатися на бланку разом з повною назвою тільки у ви падках, якщо він офіційно зафіксований у встановленому порядку. Назва органу, як правило, проставляється спеціальним штемпелем або є на самому бланку. Реквізит включає, крім назви, посаду осо би із зазначенням прізвища, ініціалів, від кого виходить даний доку-
мент.
Затвердження документа здійснюється двома способами, що мають однакову силу.
1. Грифом затвердження. Елементами грифа затвердження є:
сам гриф «Затверджую», посада, особистий підпис, ініціали і прізви
ще особи, що затвердила документ, а також дата затвердження.
Одним з варіантів грифа затвердження є гриф таємності. Це штамп встановленого зразка, який є обов'язковим реквізитом мате ріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці. Гриф таємності містить відомості про ступінь таємності інформації («особливої важливості», «абсолютно секретно», «секретно»), тер мін засекреченості інформації і посадову особу, яка дала зазначено го грифа.
2. Підписом. Від підпису залежить юридична чинність правово
го документа. Підпис має служити таким цілям: а) вказувати на ав
тора, упорядника документа; б) свідчити, завіряти або підтверджу
вати зміст документа; в) підтверджувати відповідальність того, хто
склав документ, за інформацію, що міститься в ньому. Наприклад,
юридичний процесуальний документ обов'язково повинен мати під-
316
Розділ XIII
пис посадової особи, а також печатку, якщо документ виходить за межі органу.
До складу реквізиту «П і д п и с» входять: назва посади, звання, особистий підпис, ініціали і прізвище особи, яка підписала доку мент. Якщо документ надрукований на бланку, то назва органу (структурного підрозділу) у назві посади керівника не вказується. Розшифровування підпису в реквізиті «Підпис» необхідно друкува ти на рівні останнього рядка назви посади, а коли вказується і зван ня — на його рівні. Якщо документ підписується кількома посадови ми особами, які займають різні посади, то їх підписи розміщауються один під одним, у залежності від того, хто з них вище за своїм по ложенням. Якщо ж особи, які підписують документ, займають одна кову посаду, то їх підписи розміщуються на одному рівні.
Юридичну чинність правовим документам надає печатка. Гер бова печатка (із зображенням Державного герба) ставиться на тих документах, де це суворо регламентовано нормативно-правовими актами.
Гербова печатка застосовується: на документах для засвідчен ня прав громадян і юридичних осіб; на статутах (положеннях) уста нов; на договорах і т. п.
Печатки інших видів (з назвою відповідного органу, установи, без зображення Державного герба або гербової печатки з написом «Для господарських і фінансових документів») проставляється на різних довідках, що видаються органом або установою. Печатки всіх організацій повинні містити назву організації, її вид, місце реєстрації або реєстраційний номер.
Відтиск печатки повинен ставитися з лівого боку документа таким чином, щоб він охоплював частину назви посади особи, яка підписала документ. На відтисках печатки не повинно бути виправ лень, доповнень або змін тексту, конфігурацій малюнка. Відтиск повинен бути чітким, тому що змазана печатка в усіх випадках надає документу неакуратного вигляду, а іноді може викликати сум ніви щодо достовірності змісту документа.
Відтиски штампів (їх умовно називають кутовими), як правило, потребують письмових доповнень: номера документа, дати видачі, іноді номера розрахункового рахунку та ін. Під час підписання або затвердження документа завжди ставиться дата. Вона оформляєть ся арабськими цифрами, розділеними крапкою. Припускається за-
Естетична культура юриста-практика 317
стосування словесно-цифрового засобу оформлення дат. Дата міс тить у собі термін прийняття правового документа і термін вступу його в законну силу.
Відповідно до державних стандартів регламентується оформлен ня тексту правового документа, завдяки чому досягається, крім всього іншого, і його естетична досконалість. Так, тексти всіх до кументів, складених на бланках формату А4, друкуються через пів тора міжстрокових інтервали, а на бланках формату А5 — через один. Зміст документа варто розташовувати на аркуші таким чи ном, щоб його можна було легко і зручно прочитати. Залишаються вільні поля для підшивки; якщо документ має кілька аркушів, вони нумеруються.
Реквізитом правових документів є адресат. Відповідно до компе тенції документи можуть адресуватися органам державної влади і управління, міністерствам, відомствам і їх структурним підрозді лам, конкретній посадовій особі, а також окремим громадянам. Документ не повинен мати більше чотирьох адрес. Якщо їх більше, то складається список розсилання і на кожному примірнику докуме нта пишеться одна адреса.
Назва організації, її структурного підрозділу повинна бути вка зана в називному відмінку. У разі адресування документа керівни ку організації її назва входить до складу назви посади адресата. У випадку надіслання документа декільком організаціям адресати можуть бути подані узагальнено.
У разі адресування поштових відправлень спочатку пишеть ся адреса відправника — зліва зверху; адреса одержувача — спра ва внизу; ім'я і прізвище або ініціали і прізвище, посада, назва ор ганізації, її адреса в такій послідовності: номер поштової скриньки, назва вулиці, номер будинку, назва міста, назва країни, поштовий індекс.
При упорядкуванні документів необхідно дотримуватися спеці альних вимог, що мають техніко-юридичний характер.
В залежності від цільового і функціонального призначення для підготовки окремих видів правових документів використовуються такі види бланків:
1) посвідчувані (паспорт, диплом, певні цивільно-правові догово ри). Вони відрізняються від інших особливою важливістю і мають точні стандарти. їх виготовляють спеціальні державні установи на папері з водяними знаками;
318
Ряд окремих документів складаються без бланків, тому що для них неможливо підготувати бланк. Водночас встановлена відповід на форма побудови і загальні принципи упорядкування таких доку ментів (наприклад характеристики, протоколи).
Мовні засоби і компонування тексту автор-упорядник обирає сам. Саме під час упорядкування таких документів у юриста часто виникають протиріччя, помилки. Тут чітко виявляється мовна, есте тична і загальна культура юриста (або їх відсутність).
Необхідність подавати документи на державній мові — українській, зафіксовано в Конституції України (ст. 10) і «Законі про мови в УРСР» (ст. 2). Відповідно до закону українська мова є мо вою діловодства і документації державних установ і громадських організацій, законів та інших актів державної влади, проведення су дочинства, наукових конференцій і з'їздів, офіційних засобів масової інформації та ін.
Водночас Конституцією України гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов. Слідчі і судові до кументи, що за законом підлягають наданню особам, які беруть участь у справі і не володіють українською мовою, вручаються пе рекладеними на рідну мову або на іншу мову, якою вони володіють.
Розділ XIV ЕКОНОМІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
§ 1. Поняття, структура і зміст економічної культури юриста
Економічна культура юриста — система економічних знань, умінь і навичок, що дозволяють реалізовувати економічні права й економічно обґрунтовано виконувати професійні обов'язки.
Формування економічної культури юриста продиктовано економі чною політикою держави, спрямованою на мобілізацію зусиль усіх професіоналів для піднесення української економіки і підтримки віт чизняного товаровиробника. У сучасних умовах, коли всім шарам суспільства необхідний визначений рівень економічних знань, щоб зрозуміти економічний світ, у якому вони живуть, від юриста-профе-сіонала (адвоката, судді, нотаріуса, юрисконсульта, працівника мі ліції в системі економічної безпеки, працівника податкової міліції, державного виконавця й ін.) потрібні більш глибокі знання в сфері економічних відносин. Юрист повинен уміти розібратися в питаннях економіки при вирішенні справ, тісно з нею зв'язаних, займати акти вну соціальну позицію.
Внесок юриста-професіонала в реалізацію економічної політики держави полягає в тому, щоб: 1) приймати правові рішення в об ласті економіки на професійному рівні; 2) запобігати правопору шенням в економічній сфері.
Зміст економічної культури юриста:
|
Економічна свідомість |
Економічні відносини |
Економічна поведінка |
|
економічні ідеї, цінності, уста новки |
економічна взаємодія, еко номічний конфлікт, еконо мічний договір, економіч ний авторитет і ін. |
економічний вчинок, економічні наслідки, економічна практика йін. |
|
Теоретичний аспект |
Практичний аспект |
Структура економічної культури юриста:
1) оволодіння знаннями економічної теорії і законодавства в об ласті економіки, широка інформованість про економічне життя су-
320
Розділ XIV
спільства, його закономірності, права і обов'язки громадян як учас ників економічних відносин;
Першорядне значення має знання юристом економічних прав, тобто суб'єктивних прав в області економіки, у сфері економічних (майнових) відносин. Глибина пізнання механізму їхнього здійснен ня необхідна не тільки для реалізації власних прав. Вона дозволяє юристові кваліфіковано охороняти і захищати економічні права клієнтів.
Економічні права — можливості (свободи) людини і громадя нина розпоряджатися предметами споживання й основними факто рами господарської діяльності: власністю і працею, виявляти запо взятливість і ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні способів для існування, приймаючи участь у виробництві матеріа льних та інших благ.
До цих прав належать право приватної власності, право на під приємницьку діяльність, право громадян на користування: а) при родними об'єктами права власності народу; б) об'єктами права дер жавної і комунальної власності.
Особливе місце серед економічних прав займає право на прива тну власність. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право при ватної власності здобувається в порядку, визначеному законом. Ні хто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Кримінальним кодексом України в п'ят надцятьох статтях передбачена відповідальність за знищення або ушкодження чужого майна. Майно може бути вилучене у власника тільки у випадках і в порядку, передбачених чинним законодав ством.
Економічна та екологічна культура юриста 321
Разом з тим використання власності не може заподіювати шко ди правам, свободам і достоїнствам громадян, інтересам суспільс тва, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Конституція України проголосила право кожного на підприємни цьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42). Підприємницька діяльність — це систематична на власний ризик діяльність по виро бництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняттю тор гівлею з метою одержання прибутку. Обмежено підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Гарантуючи право приватної власності, право підприємницької діяльності й інших економічних прав, Конституція України підкреслює: «Власність зо бов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує... соціальну спрямованість еконо міки». Відповідно до Конституції України забезпечується не тільки рівність усіх форм власності — державної, приватної, комунальної, але і їх рівний юридичний захист.
Глибока орієнтація юриста в механізмі реалізації економічних прав громадян неможлива без знання економічного або господарсь кого механізму в широкому змісті слова. Це — закони, норми, пра вила поведінки, процентна і податкова політика, колективні догово ри, міжурядові й інші угоди. Усі вони органічно взаємодіють між собою, у тому числі і з механізмом ринкового регулювання еконо міки. Знання про них можна почерпнути в економічній теорії. Саме економічна теорія служить фундаментом економічної культури юриста: вона забезпечує його професіоналізм при вирішенні юриди чних справ, що мають економічний зміст (наприклад при розгляді господарських спорів у господарському суді). Юрист-професіонал повинен вільно орієнтуватися в економічних поняттях на вид про стих, а в дійсності складних: що таке виробництво, споживання, гроші, ціни, доходи, витрати. Він зобов'язаний відрізняти удаване в економіці від дійсного. Наприклад, при розгляді юридичної спра ви і визначенні рівня добробуту особистості необхідно враховувати не тільки поточний грошовий доход, але і накопичене майно, гро шові заощадження.
Для юриста важливе знання основ:
• мікроекономіки — на рівні людини, родини, підприємства, фірми;
Розділ XIV
Економічна та екологічна культура юриста
323
• макроекономіки — уявлення про економіку як про цілісну єдину систему, тобто про процеси виробництва, розподілу, спожи вання товарів, благ, послуг у масштабах регіонів, країни, світу.
З огляду на той факт, що в економічній науці виділяють теорети чну (політичну економію й ін.) і практичну (прикладну економіку) галузі, виникає питання, наскільки глибоко юрист повинен знати ко жну з них. Юридична практика свідчить, що для юриста будь-якої спеціалізації (насамперед юриста, що займається правотворчістю) важливо знати основи теоретичної частини економічної теорії, а для юриста, що вирішує завдання в сфері реальних економічних відно син, необхідні глибокі пізнання прикладної економіки. Це пояснюєть ся тим, що прикладна економіка прив'язана до економічної конкре тики — вона предметно аналізує господарську діяльність, вивчає економічну ситуацію, що позначається на веденні домашнього гос подарства, розвитку підприємництва, функціонуванні фірм, підпри ємств. Прикладна економіка спирається на реальну інформацію, широке використання практичних даних.
Показником економічної культури юриста (наприклад юриста банківської системи, оперуповноваженого по боротьбі з економічни ми злочинами, слідчого податкової міліції, державного виконавця, судді господарського суду, а також суддів земельних, фінансових (податкових) судів, що можуть бути створені в перспективі) є наяв ність і юридичного мислення, і системного економічного мислення. Таке мислення дає можливість юристові при вирішенні юридичних справ не допустити економічних помилок, економічно обгрунтувати свої професійні дії. Так, юрист не може впадати в оману, що знижен ня ставок і величини державних податків є відоме благо для грома дян держави. Оскільки податки — головне джерело бюджетних надходжень, їхнє зменшення завдає прямого удару бюджетному фінансуванню соціальних програм, освіти, охорони здоров'я, культу ри. Юрисконсульт повинен глибоко розбиратися в економіці підпри ємств; працівник податкової адміністрації — у податках і податковій системі; юрист—працівник банку — грошовому обігу і грошовій системі, знати ринок цінних паперів і т. д.
При виконанні службових повноважень юристові не слід опус катися до рівня споживчого відношення до суспільства, фірми або підприємця. Він не повинен бути підданий стереотипові економічної
корисливості або прагненню до загальної зрівнялівки. Економічна свідомість юриста, орієнтована на зміцнення економічної безпеки держави, включає моральну відповідальність. Вона не сумісна з мо ральною деформацією, що виражається в прихованні злочинної дія льності окремих економічних структур або соціальних груп (напри клад злочинного бізнесу). Будучи обізнаним, як тіньовий сектор економіки може впливати на циклічне коливання виробництва, як незаконні операції в економіці (застосування фіктивного або навми сного банкрутства з метою «відмивання» або використання грошей не за призначенням) стримують розвиток ринкового механізму дер жави, юрист повинен вчасно розпізнати і припинити злочинну діяль ність.
Юрист, що працює в системі органів податкової адміністрації, використовує свої економічні знання (про сутність податкової сис теми, види податків, податок на прибуток, податок на додану вар тість, податковий механізм інвестиційного виробництва й ін.), щоб: 1) здійснювати контроль над дотриманням податкового законодав ства; 2) допомогти громадянам і юридичним особам додержувати ся податкової дисципліни; 3) виявляти дійсні причини податкової заборгованості підприємств (наприклад приховання доходів від оподатковування) та ін.
Економічна культура працівника податкової міліції виражається в особливостях його підходу до виявлення, попередження і припи нення податкових злочинів і правопорушень, що відрізняють його діяльність від співробітника системи інших правоохоронних органів: МВС, СБУ, прокуратури. Якщо зазначені органи завантажені боро тьбою із «загальнокримінальною» злочинністю й орієнтовані на ви явлення злочинів, то більшість податкових правопорушень не ма ють кримінального характеру. Працівник податкової міліції (поліції) використовує негласні форми діяльності, властиві оперативно-роз-шуковим службам, а не податковій інспекції, оскільки він шукає зло чинців.
Боротьба проти «відмивання» грошей і економічної злочинності є найважливішим елементом стратегії боротьби юриста проти ор ганізованої злочинності. Запорука успіху цієї боротьби полягає в установленні широких контактів юристів різних країн, узгодженні відповідних механізмів їхніх дій, активний участі в ініціативах,
324
Розділ XIV
спрямованих на державу і території, які пропонують офшорні фінансові послуги, що дозволяють «відмивати» доходи від злочинів1.
Економічна культура дозволяє юристові проникати в економічну сутність правових інститутів, розкривати закономірності їхнього розвитку, установлювати причинно-наслідкові зв'язки між економі чними і правовими явищами.
Високий ступінь оволодіння економічними знаннями й уміннями дає можливість ефективно виконувати практичну юридичну діяль ність: попереджати і припиняти невиконання фінансової дисципліни посадовими особами і громадянами; не допускати фінансово-госпо дарських зловживань у державі; активно сприяти перетворенню ті ньової економіки в державну; підтримувати чесне підприємництво і ставити заслони злочинним махінаціям та ін.
У здійсненні юристами-професіоналами державного контролю над економічною сферою життя суспільства виражається їхній за хист економічної безпеки держави.
§ 2. Поняття, зміст і структура екологічної культури юриста
Екологічна культура юриста (екологія — від греч. оіко8 — будинок, природа, батьківщина, 1о§оз — навчання, знання) — сис тема екологічних знань, умінь і навичок, що дозволяють реалізува ти екологічні права й обов'язки, виступати охоронцем природного
навколишнього середовища.
Зміст екологічної культури юриста:
|
Екологічна свідомість |
Екологічні відносини |
Екологічна поведінка |
|
екологічні ідеї, еко логічні цінності, екологічні установки |
екологічна взаємо дія, екологічний конфлікт і ін. |
екологічний учинок, еко логічні наслідки, екологі чна практика й ін. |
|
Теоретичний аспект |
Практичний аспект |
Структура екологічної культури юриста:
1) оволодіння екологічними знаннями (наприклад знаннями про те, що екологічна діяльність виражається через функції: природо-збереження; природовідновлення; природовдосконалювання; захист
1 Див.: п. 17 «Віденської декларації про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики XXI століття», що прийнята на X Конгресі ООН по попередженню зло чинності і поводженню з правопорушниками. Відень, 10—17 квітня 2000 року.
Економічна та екологічна культура юриста 325
людини від згубного впливу природи); широка інформованість про стан навколишнього природного середовища і її впливу на здоров'я населення;
Екологічна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, природи і держави від реальних або потенційних загроз, створюваних антропогенним або природним впливом на навколишнє середовище, й ін. Забезпечення екологічної безпеки визнано одним з основних зобов'язань держави і напрямків державної політики України в області екології.
Охорона природи — завдання нашого століття, проблема, що стала соціальною. На порядку денному людства — питання, пов'я зані з виснаженням непоправних ресурсів і руйнуванням навколиш нього середовища. Поточне законодавство України визначило юри дичні критерії сприятливого навколишнього середовища, якими, зокрема, виступають нормативи економічної безпеки: гранично припустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі; гранично припустимі рівні різного шкідливого впливу на нього (акустичного, електромагнітного, іонізуючого, радіаційного й ін.); гранично припустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування.
Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Мініс терством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України й іншими уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.
Україна приєдналася до процесу національно-правового регулю вання, що відбувається у світі, збереження якості навколишнього середовища. Чорнобильська катастрофа поставила на перше місце проблему збереження генофонду свого народу (Конституцією пе редбачений цей обов'язок держави). У 1991 р. було створене Міні-
326
Розділ XIV
Економічна та екологічна культура юриста
327
стерство охорони навколишнього природного середовища України (нині Міністерство екології і природних ресурсів України). З його іні ціативи в 1991 р. прийнятий Закон про охорону навколишнього при родного середовища, у якому викладена екологічна політика держа ви: збереження сприятливого для існування живої і неживої природи навколишнього середовища; захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, викликаного забрудненням навколишнього при родного середовища; досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорона, раціональне використання і відтворення природ них ресурсів. Відповідно до наміченої політики відбувається роз робка пакета законів і нормативних актів з економічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного і тваринного світу. У 1992 р. Україна як учасниця конференції 1992 р. у Ріо-де-Жанейро внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництва, прийняла на себе зобов'язання забезпечити екологізацію економіки і розв'я зати екологічні проблеми як першочергові завдання господарської і державної політики. У 1999 р. Україна ратифікувала Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і до ступі до правосуддя з питань, що відноситься до навколишнього середовища; бере участь у роботі програми ООН по навколишньо му середовищу.
Основні положення нової екологічної політики України, що знай шли відображення в законодавстві2 й офіційно прийнятих міжнарод них документах, зобов'язані стати основою для юриста-професіо-нала, робота якого має відношення до забезпечення комплексного вирішення проблем збалансованого розвитку економіки і поліпшен ня стану навколишнього середовища.
Екологічна культура юриста включає знання про те, що рівень безпечного навколишнього середовища (чиста, сприятлива, нешкід лива) у випадку спору про нього встановлюється проведенням еко логічної експертизи. При цьому юрист має право (обов'язок — у випадку діяльності в цій сфері) брати участь у проведенні суспіль ної екологічної експертизи, розробці і здійсненні заходів щодо охоро-
2 Основними стали закони про охорону навколишнього природного середовища, охорону атмосферного повітря, охорону і використання тваринного світу, Земель ний, Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра й інші акти, що забезпечують природокористування і гласність використання природних ресурсів. Наступний етап у розвитку екологічного законодавства — його кодифікація з урахуванням відповідних конституційних положень.
ни навколишнього природного середовища, раціонального викорис тання природних ресурсів, в обговоренні законопроектів, матеріалів по розміщенню, будівництву і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища. Йому слід суворо виконувати самому і роз'яснювати громадянам і посадовим особам, що накладення штрафу в адміністративному порядку настає за невиконання екологічних обов'язків, вимог, що містяться у висновках екологічної експертизи, а також за надання свідомо неправильних і необгрунтованих експертних висновків.
Юрист зобов'язаний охороняти право громадянина на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров'я населення. Законом кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість хар чових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Формування екологічної культури громадян багато в чому зале жить від екологічної культури юриста, його професійної діяльності в сфері екологічних відносин між органами державної влади й орга нами місцевого самоврядування, підприємцями і громадськими об' єднаннями. Його активна позиція по охороні навколишнього сере довища правовими засобами впливає на екологічну освіту громадян, виховує в них культуру поводження з природою, технікою, стимулює до реалізації ст. 66 Конституції України, що проголошує: кожний зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спа дщині, відшкодовувати заподіяні їм збитки. Юрист—працівник екологічних правоохоронних органів, зобов'язаний вимагати від гро мадян оберігати, охороняти і раціонально використовувати природні багатства; дотримуватися вимог екологічної і пожежної безпеки; не порушувати екологічні і законні інтереси інших суб'єктів; охороняти ліс від пожеж і самовільної вирубки; раціонально використовувати й обробляти свої земельні ділянки й ін. Тобто громадянин не може робити нічого такого, що могло б призвести до знищення екологіч них зв'язків і середовища проживання людей у цілому.
Екологічні, як і економічні, проблеми неможливо вирішувати виключно за допомогою кримінальної репресії. Для ефективного їхнього вирішення необхідно користуватися сукупністю всіх засо-
328
Розділ XIV
бів впливу, серед яких кримінальна репресія є останнім, застосову ваним після вичерпання інших — превентивних. Головне — це не відворотність відповідальності, а не жорстокість покарання. Вона служить застереженням потенційним шкідникам навколишнього середовища. Юрист повинен розуміти, що більш небезпечною для забруднення навколишнього середовища є виробнича діяльність людей, ніж браконьєрські правопорушення громадянина. Важливо вчасно притягати до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, що приймають і виконують управлінські рішення, що спричиню ють забруднення навколишнього середовища. Одне із завдань юри-ста-професіонала — не залишати безкарними позови про відшко дування шкоди навколишньому середовищу. Завжди і скрізь юрист зобов'язаний пам'ятати, що навколишнє середовище є загальнона ціональним благом, що потребує його захисту як виконавця законів держави (Закон «Про охорону навколишнього природного середови ща», Водний кодекс України, Закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України» та ін.).
Зрозуміло, юрист України не може використовувати всі інстру менти екополітики (їх близько 150), що діють у 30-ти промислово розвинених країнах, які увійшли до Організації з економічного співробітництва і розвитку. Тільки деякі з цих інструментів знай шли закріплення в національних законах. Однак усі вони можуть служити орієнтиром професійної діяльності юриста в сфері екологі чної правотворчості і правозастосування.
До діючих інструментів екополітики в Україні, якими пови нен опанувати юрист (вони визначають рівень його екологічної культури), варто віднести: 1) законодавчо визнані міжнародні уго ди, що дають можливість перебороти негативні зміни в навколиш ньому середовищі, якщо національні засоби не можуть їх запобі гти; 2) екологічна конституція Землі, що ставить за обов'язок усім країнам світу дотримуватися екологічних норм, які є загальнови знаними світовою громадськістю; 3) Конституція, закони, що фор мально зобов'язують дбайливо використовувати навколишнє сере довище і природні ресурси; 4) Червона книга, що дає можливість зберегти від знищення види тварин і рослин, котрі зникають на Землі; 5) екологічні стандарти, що регулюють використання навко лишнього середовища і природних ресурсів відповідно до вимог, за тверджених офіційними органами; 6) інструкції, що регулюють вико-
Економічна та екологічна культура юриста 329
ристання навколишнього середовища і природних ресурсів там, де таке регулювання не передбачене екологічними стандартами; 7) по станови, накази, розпорядження, що регулюють оперативне вико ристання навколишнього середовища і природних ресурсів; 8) еко-сертифікація (обов'язкова), що стимулює випуск екологічно чистої продукції, використання природоохоронних технологій і незмінного менеджменту; 9) програми, плани, що сприяють розвиткові постій ного використання лісу й ін.
У XXI столітті вимоги до екологічної культури юриста будуть зростати, здобувати більш якісний зміст. Про це свідчить аналіз світових тенденцій природовикористання й економічного захисту природи: перевага обов'язкових інструментів екополітики над добро вільними (поступова їхня інтеграція); трансформація зовнішніх еко логічних ефектів (екологічна шкода) у внутрішні (екологічні витра ти); пріоритетність економічного стимулювання раціонального природовикористання над економічними санкціями за екологічну шкоду й ін.
§ 3. Роль юриста в правовому забезпеченні
відповідності екологічним правам екологічних
обов'язків
Специфіка екологічної культури юриста полягає в тому, що вона обумовлена ціннісними уявленнями про об'єктивно існуючу еко логічну систему — навколишнє природне середовище. При цьому в основі цих уявлень повинна знаходитися переконаність у тім, що деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закрі плення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єк тивна необхідність і не вимагають нормативно-правового оформ лення.
Екологічні права — можливості (свободи) користуватися при родним середовищем як природним середовищем проживання3. Це права— на сприятливе навколишнє середовище; охорону здоров'я від впливу небезпечної екологічної обстановки; відшкодування шко-
3 Право на життя людини в сприятливих умовах вперше офіційно визнано в Сток гольмській декларації Конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища від 16.06.1972 р. Дана формула з необхідними трансформаціями була відбита споча тку в Конституції СРСР 1977 р., а потім у діючих конституціях країн СНД.
330
Розділ XIV
ди, заподіяної здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями; на природокористування й ін. Узагальнено екологічні права можна назвати правом людини на екологічну безпеку, яке виключає не гативний вплив загроз техногенного або природного характеру на її здоров'я і життя.
Екологічні права є спорідненими з правом на жи/ття, правом на охорону життя. Тому юрист у своїй діяльності повинен неухи льно керуватися загальнообов'язковим екологічним і моральним імперативом: «Збиток, заподіяний навколишньому середовищу, рівноцінний збиткові, заподіяному майбутнім поколінням лю дей». Реалізація екологічних прав неможлива без екологічних обо в'язків, а невиконання обов'язків не може не відображатися на сту пені і рівні додержання прав.
Екологічні обов'язки — юридичні необхідності зберігати при родне середовище як природне середовище для проживання, і нести відповідальність за недотримання норм, установлених державою. У різних сферах природокористування обов'язки громадян урегу льовані з різним ступенем деталізації і конкретизації; від їхнього дотримання багато в чому залежить стан забезпечення відповід них екологічних прав громадян. До обов'язків громадян відносить ся насамперед дотримання стандартів — системи технічних вимог і норм, що регламентують людську діяльність стосовно навколиш нього середовища. Стандарти якості навколишнього середовища являють собою встановлені компетентними органами держави нау ково обґрунтовані і гранично припустимі нормативи стану навколи шнього середовища, перевищення яких створює загрозу для людини і самого середовища. Вимоги по охороні навколишнього середови ща мають відповідати трьом видам стандартів: загальнотехнічним, стандартам на групу однорідної продукції й стандартам на конкретні види продукції.
До загальнотехнічних стандартів відносяться насамперед стан дарти групи «Охорона природи». У стандартах цієї групи закріплю ються вимоги держави по раціональному використанню природних об'єктів і забезпеченню таких технічних параметрів діяльності, при яких виключався б або зводився б до мінімуму негативний вплив людської діяльності на природу.
Нині екологічні права й обов'язки визнаються як пріоритетні у системі інших прав і обов'язків людини. Ця категорія прав і обо-
Економічна та екологічна культура юриста 331
в'язків трохи відрізняється від економічних прав і обов'язків грома дян. Якщо останні складаються головним чином усередині суспіль ства, то екологічні права й обов'язки уособлюють взаємини сус пільства з природою. При орієнтації на економічні умови людина і суспільство повинні враховувати екологічні фактори. У противному разі в суспільстві формуються інтереси і потреби, спрямовані не на взаємодію з навколишнім середовищем, а тільки на споживання її благ (лікувально-оздоровчі властивості, естетичний ефект від ланд шафтів і т. д).
Як громадянину і посадовій особі (застосовувачеві права) юри стові слід суворо додержуватися ст. 50 Конституції України, що закріплює найважливіші складові екологічних прав громадян: право на сприятливе навколишнє природне середовище; право на відшко дування збитку, заподіяного погіршенням стану навколишнього се редовища; право на одержання і використання екологічної інфор мації. Ця група екологічних прав невіддільна від особи. Іншу групу становлять ті екологічні права й обов'язки, що тісно пов'язані з природокористуванням і спрямовані на заощадження використо вуваних природних об'єктів і екосистем. Це і право вільно відпо чивати в лісі (не допускаючи його засмічення), і право землеко ристування (у залежності від цільового призначення земельної ділянки), і право водокористування (плавання, рибна ловля — без браконьєрства) і т. п.
У практичній діяльності юрист покликаний керуватися таким правилом: екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій проводити заходи, спрямовані на оздоровлення навколишнього природного се редовища, попередження і зниження шкідливих для людини і на вколишнього середовища наслідків. Керівники будь-якого рангу, інші посадові особи і фахівці, громадяни, пов'язані з діяльністю, що шкідливо впливає на навколишнє середовище і здоров'я людини, зобов'язані мати необхідну екологічну підготовку, яка врахо вується при призначенні на посаду, атестації і переатестації пра цівників. Особи, що не мають необхідної підготовки, не допуска ються до виконання роботи, яка вимагає відповідних екологічних знань.
Рівень і якість екологічної культури юриста визначаються ефек тивністю правового забезпечення додержання всіма громадянами
332
і посадовими особами екологічних прав і виконання покладених на них екологічних обов'язків, тобто відповідністю екологічним правам екологічних обов'язків.
Розділ XV ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
§ 1. Правова інформатика, інформаційно-правове суспільство і юрист
Однією з особливих ознак сучасного світового соціального про гресу є ріст інформації в суспільних відносинах. Україна утягнена в цей процес, її подальший поступальний рух до соціальної пра вової держави залежить від матеріально-енергетичної й інформа ційної оснащеності. Інформація в суспільстві стає головним со ціальним капіталом. Тому в системі законів і підзаконних актів, створених після проголошення незалежності держави, значне міс це відведено розвиткові інформатики1.
Правова інформатика — комплексна галузь знань, що вивчає закономірності інформаційних процесів, проблеми створення, впро вадження й ефективного функціонування комп'ютеризованих сис тем обробки правової інформації і, зокрема, системної інформації законодавчої і підзаконної, а також правозастосовчої і правоутво-рювальної діяльності.
Інформатика вивчає суміжні галузі автоматизованих інформацій но-переробних технологій у конкретних областях суспільної прак тики (державне управління, правотворчість, охорона суспільного порядку, правова освіта й ін.), проблеми нормативно-правового ре гулювання і використання сучасних технологій в усіх видах систем і підсистем суспільства. Якщо кібернетика вивчає загальні закони руху інформації в цілеспрямованих системах будь-якої природи, то інформатика, зокрема правова інформатика, займається осягненням технології збору, передачі, нагромадження, переробки і користу вання правової інформації лише в реальних системах соціального призначення. Інформатика має на меті, спираючись на теоретичний фундамент кібернетики й інших наук та використовуючи сучасні за-
1 Див.: Закони України «Про інформацію», «Про мови», «Про державну таємни цю», «Про науково-технічну інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про захист інфор мації в автоматизованих системах», «Про бібліотеку і бібліотечну справу», «Про інформаційні агентства, про зв'язки», «Про національний архівний фонд і архівні установи», «Про національну програму інформатизації», «Про авторське право і су міжні права», «Про обов'язковий зразок документів», «Про телекомунікацію» та ін.
334
Розділ XV
соби і методи переробки знань, звільнити людину від трудомістких і складних операцій переробки інформації в усіх видах суспільної практики, у тому числі юридичної.
Громадянське суспільство, тобто суспільство з досить розвину тими економічними, культурними, правовими і політичними відно синами, незалежне від держави, але взаємодіюче з ним, не може не бути інформаційним. Для його функціонування важлива: 1) інфор мація «ззовні», тобто з боку зарубіжних держав, знання їхніх соці альних досягнень, подій і явищ; 2) інформація «зсередини» — знан ня власних подій і явищ, цінностей, що потребують збереження. Розширення гласності, інформованості сприяє прилученню людей до активної участі в справах суспільства, держави, збереженню позитивного національного досвіду і критичному виборчому запо зиченню досягнень сусідніх держав. Недооцінка, перекручування або неповнота інформаційних відносин між суспільством і публіч но-правовими інститутами здатні спричинити відчуження громадян від влади.
Однією з умов ефективної роботи юриста є правова інформа тизація суспільства Інформатизація — це сукупність взаємозале жних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі виробництва, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій, що побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки2. У цьому зв'язку цінним є прийняття законів «Про Конце пцію Національної програми інформатизації» і «Про Національну програму інформатизації», а також створення Дорадчоїради з пи тань інформатизації щи Верховній Раді. Мета цієї' ради — сприяти виробленню політики в сфері інформатизації, підготовці і утвер дженні завдань Національної програми інформатизації з урахуван ням новітніх досягнень і технологічних рішень.
Державне управління в області суспільних інформаційних відно син покликано втілити в життя державну політику, методи і спосо би створення інформаційних ресурсів, їхнього обороту, збереження, збору, нагромадження, систематизації, використання, захисту, тобто
2 Таке визначення інформатизації дане в ст. 1 Закону України «Про національну програму інформатизації».
Інформаційна культура юриста 335
формувати інформаційне суспільство. Україна повинна стати інфор маційно-правовим суспільством.
Інформаційно*' суспільство — це постіндустріальне суспіль ство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційної культури, у якому ефективність діяльності людей за безпечується розмаїтістю послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях і технологіях зв'язку3.
Термін «інформаційне суспільство» уперше використовував япон ський вчений Е. Масура в 1945 р. і був закріплений у соціології на початку 80-х рр. XX ст. Інформаційне суспільство характеризується високим рівнем використання інформації, що кардинальним чином впливає на економічний розвиток і соціокультурні зміни в суспіль стві. У технічній сфері це виражається в широкому впровадженні інформаційних технологій у виробництво, економічне, ділове життя, у систему освіти і побут. В економічній сфері інформація перетво рилася на товар. У соціальній сфері вона стає головним фактором зміни якості життя. У політичному житті вільний доступ до різнома нітної інформації покликаний забезпечити широкий обмін думками, поглиблення демократії. У культурній сфері обмін інформацією допо магає формуванню відповідних норм і цінностей, що відповідають потребам нового суспільства. У правовій сфері це означає правове забезпечення інформаційних відносин як усередині країни, так і за кордоном.
В інформаційній політиці України юристові відведена відповідаль на роль, оскільки інформаційне законодавство регулює суспільні правовідносини про інформацію як форму вираження інших правовід носин: права інтелектуальної власності, інформатизації, захисту інфо рмації, інформаційної безпеки і т. п.
Особливу значимість у юридичній практичній діяльності має пра вова інформація, що являє собою відображення розмаїтості право вих явищ і процесів, доступних для сприйняття. Закон України «Про інформацію» визначає правову інформацію як сукупність документо ваних або привселюдно проголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, а також їх про філактику (ст. 22). Власне цінність правової інформації визначаєть-3 17.05.2006 р. започатковано святкування Всесвітнього дня інформаційного суспільства.
336
Розділ XV
ся сукупністю таких факторів: приступністю, обсягом, своєчасні стю і вірогідністю.
Правову інформацію можна розділити на такі типи: офіційну (те ксти законів, акти тлумачення правових норм), спеціалізовану (на укові коментарі, довідники, монографії, лекції і консультації юристів), масову (всяку інформацію ЗМІ). Інформація про право надходить також по каналах найближчого оточення (друзі, сусіди, колеги по роботі). Існує й інша класифікація видів інформації: поточна (нор мативні й інтерпретаційні акти, акти правозастосування і реалізації прав і обов'язків); ретроспективна (в історичному аспекті: норма тивні акти і їхнє застосування й ін.); факторична (емпіричні пра вові відомості); оглядова (наприклад художньо-публіцистична інфо рмація); концептуальна (наукові знання про праводержавні явища). Для юриста пріоритетним є використання офіційної правової інфор мації, у тому числі тієї, котра міститься в комп'ютерній базі даних. Наприклад, юристи, що працюють у юридичних службах парламен ту України, як і депутати, користуються «Електронним інформацій ним бюлетенем» Управління комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради.
§ 2. Поняття, зміст і структура інформаційної культури юриста Інформаційна культура юриста — це обумовлена рівнем роз витку інформаційного суспільства система знань, умінь і навичок юриста в області інформаційних і інформаційно-правових відносин, використовуваних для забезпечення його практичної діяльності і надання різноманітних правових послуг у суспільстві. Зміст інформаційної культури юриста:
Інформаційні відносини
Інформаційна поведінка
Інформаційна свідомість
інформаційний режим, інформаційна війна,
інформаційні процеси,
обмін інформацією
йін.
інформаційна послу га, інформаційна дія льність, інформацій ний запит, інформа-ційні наслідки й ін.
інформаційні знання,
уміння і навички,
інформаційна
компетентність
Практичний аспект
Теоретичний аспект
Інформаційна культура юриста має дві сторони: інформаційно-технологічну (знання національних і глобальних комп'ютерних
Інформаційна культура юриста 337
мереж, у тому числі Інтернету, їхнє використання) і інформаційно-правову (своєчасна інформованість про новітні закони й інші пра вові акти, уміння донести їх до клієнта).
Структура інформаційної культури юриста:
Особливість інформаційної культури юриста полягає в тому, що він повинен уміти не тільки користуватися інформаційними послуга ми, але й сам їх надавати як фахівець в області права: інформувати клієнтів про нові норми права, що стосуються юридичних справ, які знаходяться у нього на розгляді.
Інформаційна культура юриста припускає насамперед його інформаційно-правову компетентність, уміння вільно оперувати такими поняттями: «інформаційна діяльність», «інформаційний запит», «інформаційна продукція», «інформаційна послуга», «інфор маційні потоки», «інформаційні бар'єри», «інформаційний потенціал», «інформаційний режим», «інформаційні системи», «інформаційні про цеси», «інформаційний фонд» та ін.
Професіоналізм юриста в сфері інформатики передбачає, що він володіє знаннями, уміннями і навичками у використанні права на доступ до будь-якої інформації — відкритої і з обмеженим досту пом (крім таємної, розголошення якої забороняється, оскільки це може принести шкоду суспільству, державі, особі). Це означає, що з метою виконання професійних обов'язків юрист має право напра вити в будь-яку організацію мотивований інформаційний запит — письмове звертання з приводу ознайомлення з офіційними доку ментами державних органів з будь-яких питань, крім відомостей
з обмеженим доступом, і одержати повну і достовірну відповідь. Більше всього збором такого роду інформації займається юрискон сульт. Він, наприклад, аналізує результати розгляду претензій, по зовів і судових справ, практику укладання і виконання договорів (контрактів). Свої узагальнення він вносить керівникам для удоско налення правового забезпечення діяльності установи або підприєм ства. Він також одержує у встановленому порядку від посадових осіб міністерств, підприємств, їхніх структурних підрозділів докуме нти, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Юрист вправі брати участь у всіх видах інформаційної діяль ності: одержанні, використанні, поширенні і збереженні інфор мації. Вміла інформаційна діяльність юриста, що виражається в здатності вибирати достовірну і точну інформацію, вчасно її оде ржати в необхідній кількості, ефективно використовувати потрібну інформацію, здійснити режим її збереження, уникнути дезінфор мації — показник його інформаційної культури.
У випадку використання комп'ютерної мережі для одержання інформації культура юриста виражається в навичках вільного вибо ру джерела, провайдера, формату, стандарту, програми і технології інформації.
Юрист зобов'язаний стояти на стражі інформаційної безпеки громадян, реалізації прав громадян і їхніх об'єднань щодо режиму доступу до інформації. Показником інформаційної культури юриста є уміння орієнтуватися на ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій. Велике значення має поінфор мованість про Національну програму інформатизації і локальні програми інформатизації (установ, підприємств, організацій, усіх форм власності, міністерств і відомств, регіонів та ін.), прагнення професійними способами здійснювати її у своїй організації, уста нові, підприємстві. Створювані загальнодержавні і регіональні си стеми і мережі інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів влади припускають високу інформаційну культуру юриста, його здатність оперативно використовувати новітні технології, засо би комунікації, зв'язку.
До послуг юриста — працівника правоохоронних органів, нале жать автоматизовані інформаційні системи органів внутрішніх справ, криміналістичний і оперативно-розшуковий облік, здійсню-
Інформаційна культура юриста 339
ваний інформаційними центрами Управління МВС обласного рівня, а також Інформаційним Бюро МВС України. Є такі види обліку: ал фавітний облік затриманих і засуджених злочинців, дактилоскопічний облік злочинців, картотека слідів рук з місць здійснення нерозкритих злочинів, облік непізнаних трупів і осіб, що зникли при невідомих обставинах, облік украденого, вилученого, добровільно зданого або знайденої вогнепальної зброї. Крім того, існує облік украдених предметів старовини і мистецтва, облік украдених, загублених пас портів, а також паспортів злочинців, що ховаються, облік украдених вантажів і вантажів, що прибули з нестачею, облік нерозкритих убивств, розбійних нападів, крадіжок, облік автотранспортних засо бів, їхніх власників і водіїв.
Наприклад, істотним досягненням, що сприятливо впливає на розкривання юристами-практиками правопорушень в економічній сфері і корупції, є створення Єдиної комп'ютерної мережі господар ських судів України й унікальне програмне забезпечення по автома тизації судового діловодства. Впровадження і вміле користування комп'ютерною технологією відкриває можливість забезпечувати плідну взаємодію господарських судів і органів державної влади в боротьбі з правопорушеннями в економічній сфері, бути обізнаним про діяльність і проблеми сусіднього відомства, обмінюватися інфо рмацією через електронну пошту. Так, технологія системи обміну інформацією про накази суддів з банківськими установами через електронну пошту Національного банку України унеможлишіює спи сання грошей за підробленим наказом і забезпечує можливість кон тролю з боку суддів господарського суду за виконанням наказів. Необхідна подальша комп'ютеризація всієї судової системи і, у пе ршу чергу судів першої інстанції — місцевих судів загальної юрис дикції.
Важливим напрямком діяльності юриста є боротьба з комп'юте рними злочинами, що спричинило створення комп 'ютерної поліції (міліції), яка діє в напрямку виявлення, запобігання, відшукання і за лучення до відповідальності комп'ютерних правопорушників. У її системі потрібне успішне функціонування спеціального підрозділу по боротьбі з використанням глобальної мережі Інтернет з метою здій снення злочинів на території України або щодо її громадян4. Чим інтенсивніше йде процес комп'ютеризації, тим більше реальним стає
4 У зв'язку з цим принципового значення набуває якісна підготовка фахівців юридичного профілю в сфері інформації й інформатизації.
340
ріст комп'ютерної злочинності. Сучасне суспільство, стаючи більш залежним від комп'ютеризації, відчуває економічні наслідки комп'ю терних злочинів.
Слід зазначити, що Віденська декларація про злочинність і право суддя, яка була прийнята на X Конгресі ООН 10—17 квітня 2000 р., у п. 18 акцентує увагу на необхідності розробки орієнтованих на конкретні дії програмних рекомендацій щодо попередження злочи нів, пов'язаних з використанням комп'ютерів, і боротьби з ними. Зазначений Конгрес ООН запропонував Комісії з попередження злочинності і кримінального правосуддя діяти в цьому напрямку, приймаючи до уваги роботу, що ведеться в інших форумах. Він та кож зобов'язався сам працювати в напрямку «зміцнення можливо стей по попередженню, розслідуванню і переслідуванню злочинів, пов'язаних з використанням високих технологій і комп'ютерів».
Успіх професійної діяльності сучасного юриста в значній мірі визначається рівнем його інформаційної культури.
Розділ XVI ПРОФЕСЮГРАМИ ЮРИДИЧНИХ ПРОФЕСІЙ
§ 1. Загальна характеристика професіограм юридичних професій
Створення професіограм юридичних професій є частиною деон-тологічної характеристики праці юриста. Кожна професія, крім зага льних вимог, висуває до юриста (слідчого, прокурора, судді, нотарі уса, адвоката та ін.) специфічні вимоги. Підвищення якості праці юриста неможливе без врахування індивідуальних особливостей його особи і відповідності особистих якостей об'єктивним вимогам професії.
Професіограма є орієнтиром для підготовки юриста-спеціаліста, а також зразком для практикуючого юриста в сфері правозастосов-чої, правоохоронної і контрольно-наглядової діяльності держави. Розробка професіограм (опис професії) — це проведення детально го опису найбільш поширених, основних юридичних професій із за значенням їх характерних функцій. Складовою частиною професіо грам є психограма.
Професіограма — це опис відносно стійких (стабільних) влас тивостей особи, необхідних для ефективної професійної діяльності.
У професіограмах юридичних професій виділяють такі основні аспекти (сторони) професійної діяльності юриста.
342 Розділ ХМ
клієнтами, учасниками справи і всіма тими, хто має відношення до справи.
Певним аспектом професійної діяльності юриста є технічний аспект, що виступає спочатку на рівні свідомості (у вигляді знань формально-юридичних «параметрів» права, його структури, проце дур і т. п.), потім у процесі цієї діяльності (як невід'ємний її «техніч ний» аспект) і, нарешті, в її результаті, що проступає в юридико-технічній якості акта, системі законодавства й ін.
Зазначені аспекти характеризують професійну діяльність будь-якого юриста, проте зміст і значимість їх повинні визначатися сто совно до конкретної юридичної професії. У кожній із професій ці ас пекти діяльності юриста виявляються в різному «наборі», діють з неоднаковою інтенсивністю. В залежності від особистих якостей юриста вони набувають своєрідного, неповторного характеру.
Розгляд професіограм у нижче запропонованій послідовності аж ніяк не означає, що перші юридичні професії мають пріоритет над іншими. Всі професії юриста покликані стояти на сторожі со ціальних цінностей особи, суспільства і держави, і тому кожна з них має своє особливе і важливе значення для утвердження цих цінностей.
§ 2. Професіограма судді суду загальної юрисдикції
Професійна діяльність судді суду загальної юрисдикції може бути представлена через такий зміст основних аспектів.
Соціальний аспект діяльності судді (суду) виражається в:
Професіограми юридичних професій 343
4) використанні судових процесів для запобігання і попередження правопорушень (публічні процеси).
Соціальний аспект діяльності судді потребує від нього таких якостей:
» справедливості;
непримиренного відношення до злочинності в будь-яких її проявах; » прагнення до встановлення істини;
принциповості;
відповідальності за збереження довіри громадськості до судової сис-теми
Пошуковий аспект діяльності судді загального суду виража ється в:
Пошуковий аспект діяльності судді загального суду потребує від нього таких якостей:
* підвищеної обережності дій;
» високої відповідальності за прийняті рішення;
уміння прогнозувати наслідки свого рішення;
чесності із самим собою;
* критичності і конкретності мислення.
Пошуковий аспект діяльності судді майже не відокремлений від реконструктивного.
Реконструктивний аспект діяльності судді полягає в тако му:
(суду першої інстанції) —
1) аналіз усієї зібраної в справі інформації, її перевірка, аналіз, зі ставлення, формування своєї версії;
(апеляційного суду) —
4) перевірка винесеного судом першої інстанції рішення, тобто
повторний розгляд справи по суті або в повному обсязі, або частко
во з ухваленням нового рішення (як правило, перевіряються докази,
що відносяться до тієї частини судового рішення або вироку, закон
ність і обґрунтованість яких заперечується апелянтом1):
а) у частині обґрунтованості висновків суду про наявність визна
чених фактичних обставин, вірогідності і достатності покладених
в основу доказів;
б) щодо відповідності прийнятого рішення приписам матеріаль
ного права і дотримання правил судової процедури.
Реконструктивний аспект діяльності судді вимагає таких яко стей:
незалежності — свободи від впливу на професійну діяльність будь-кого, у тому числі своїх родичів, друзів або знайомих; а також свобо-ди від впливу суспільної думки, від побоювань критики їх діяльності;
об'єктивності аналізу;
неупередженості — відсутності прихильності до якої-небудь із сто рін, здатності рівно відноситися до їхніх домагань і особи, діяти в ін-тересах істини і справедливості;
визначеності рішення;
широти поглядів
Комунікативний аспект діяльності судді загального суду ви ражається в:
1) спілкуванні судді в ході судового процесу, де суддя є арбітром спілкування, насамперед між прокурором і адвокатом;
1 Зазначимо, що в апеляційному порядку оскаржуються рішення і ухвали суду першої інстані(ії, які не набрали сили. Ухвали, як правило, не можуть бути оскар жені окремо від рішення в тому випадку, якщо вони заважають подальшому про вадженню (рухові) справи, або у випадках, прямо передбачених процесуальним
Професіограми юридичних професій 345
2) судових допитах, що вимагають погодженості прийомів до питів з індивідуальними особливостями особистості допитува ного.
Комунікативний аспект діяльності судді припускає такі якості,
як:
» терпіння;
» ввічливість;
тактовність;
емоційна стійкість;
готовність виявляти терпимість до різних поглядів;
уміння слухати і говорити;
відсутність зарозумілості;
психологічна сумісність з учасниками процесу — складом суду, се-кретаріатом, адвокатами, державним обвинувачем, експертами й ін.
Організаційний аспект діяльності судді загального суду вира жається в:
проведенні судового засідання в призначений час (є непри пустимими запізнення хоча б на кілька хвилин) з урочистих слів: «Устати, суд йде!»;
вимозі до учасників процесу знаходитися в залі в призначений час;
вимозі до присутніх у залі судового засідання розмовляти із судом тільки стоячи (як цього вимагає закон);
умінні керувати ходом судового розгляду в межах процесуаль ного закону. Особливість полягає в тому, що учасники процесу не знаходяться в судді в підпорядкуванні, його керівництво обмежене рамками процесу і, як правило, має публічний характер.
Організаційний аспект діяльності судді припускає, що він має такі якості:
силу волі;
зібраність;
» цілеспрямованість;
» наполегливість;
уміння дорожити своїм і чужим часом;
інтелектуальну звичку до самодисципліни
346 Розділ XVI
Засвідчувальний аспект діяльності судді загального суду виражається в:
складанні документації: постанова, рішення, ухвала, вирок у фор мі, передбаченій законом. Остаточним рішенням у справі, що наби рає силу відразу після його проголошення, є рішення судді апеляцій ного суду.
Про кожне судове засідання, а також про кожну окрему процесу альну дію, вчинену поза постійним місцем засідання суду першої інстанції, складається протокол. Судом здійснюється повне фіксу вання судового процесу технічними засобами2.
Засвідчувальний аспект діяльності судді вимагає, щоб він мав такі якості:
,
знання державної мови і мов народів, що проживають у даній міс-цевості;
загальну і спеціальну культуру письмової мови;
логіку мислення;
•уміння прийняти законне, обгрунтоване, мотивоване рішення (ви
рок), грунтуючись тільки на тих доказах, що були розглянуті в судо-
вому засіданні;
дотримання інструкцій з діловодства;
повнота і чіткість у формулюваннях, щоб уникати різночитання су дового рішення і попереджати пов'язані з ним помилки при його ви конанні
§ 3. Професіограма судді господарського (арбітражного) суду
Суддя будь-якого спеціалізованого (господарського) суду пови нен володіти особливими додатковими якостями.
Соціальний аспект діяльності судді господарського суду ви ражається у:
2 Для фіксації судового процесу можна використовувати звукозаписну апарату ру, інші технічні засоби при розгляді справи в суді першої інстанції або в апеляцій ному суді, якщо надійшла вимога хоча б від одного учасника судового процесу або виявив ініціативу суд. Про фіксування судового засідання технічними засобами ро биться позначка в протоколі секретарем.
Професіограми юридичних професій 347
ініціюванні в необхідних випадках залучення винних осіб до відповідальності.
Соціальний аспект діяльності судді господарського суду вима-
гає таких якостей:
|
•об'єктивності; |
|
|
• непримиренного ставлення до порушень закону; |
|
|
• прагнення до встановлення істини; |
|
|
• принциповості; |
|
|
• цивільної відповідальності |
Реконструктивний аспект діяльності судді господарського
суду полягає в такому;
Реконструктивний аспект діяльності судді господарського суду вимагає таких якостей, як:
незалежність;
неупередженість;
повнота розгляду справи — суддя повинен дати відповідь на усі вимоги позивача, а також розв'язати питання про обов'язкове не-гайне виконання, судові витрати;
визначеність висновків — викласти так, щоб при виконанні рішення не виникав спір;
обгрунтованість і законність рішення;
точність — рішення не повинно містити помилок
Справи в господарських місцевих судах розглядаються суддею одноосібно; у залежності від категорії і складності справи можливий колегіальний її розгляд у складі трьох суддів. Перегляд в апеля ційному порядку рішень господарських місцевих судів здійснюється
.м» Розділ XVI
господарськими апеляційними судами колегією суддів у складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і го сподарських апеляційних судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.
Комунікативний аспект діяльності судді господарського суду
виражається в умінні:
Комунікативний аспект діяльності господарського судді припу скає, що йому властиві:
|
• терпіння; |
|
|
• ввічливість; |
|
|
• тактовність; |
|
|
• емоційна стійкість; |
|
|
• чесність із самим собою; |
|
|
• рівне відношення до обох сторін; |
|
|
• уміння слухати і точно ставити запитання; |
|
|
• уміння викликати довіру |
1 , І
Організаційний аспект діяльності судді господарського суду
полягає в умінні;
3 Підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або
за його дорученням будь-який суддя цієї колегії.
4 Так, порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюєть
ся на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними
актів державних та інших органів, підприємств і організацій, що не відповідають за
конодавству або порушують права й охоронювані законом інтереси підприємств
і організацій, спори про стягнення заборгованості штрафів Національним банком
України з банків і інших кредитно-фінансових установ, а також спори про повернен
ня заборгованості на заставлене майно.
Професіограми юридичних професій 349
4) дотримуватися терміну вирішення спору після одержання по зову — протягом 2-х місяців (у виняткових випадках термін може бути продовжений на один місяць; можливий і більш тривалий те рмін за клопотанням двох сторін або за клопотанням однієї сторо ни, погодженим з іншою).
Організаційний аспект діяльності господарського судді вимагає таких якостей:
|
• сили волі; |
|
|
• зібраності; |
|
|
• цілеспрямованості; |
|
|
• наполегливості у виконанні |
прийнятих рішень; |
|
• сумлінності; |
|
|
• старанності підготовки до справи |
Засвідчувальний аспект діяльності судді господарського суду
виражається в:
Господарський судовий процес цілком фіксується технічними засобами в порядку, встановленому законом. Господарський суд може здійснювати стенографічний, а також аудіо- або відеозапис судового засідання. Про судове засідання складається протокол. Законом передбачене складання протоколу про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їхнього перебування.
Засвідчувальний аспект діяльності судді господарського суду припускає наявність таких нормативів культури:
• знання державної мови і мов народів, що проживають у даній міс-
цевості;
загальної і спеціальної культури письмової мови;
дотримання чіткості у формулюваннях;
• відповідальності за прийняте рішення і його документальне оформ
лення
350
Розділ XVI
§ 4. Професіограма прокурорських працівників Соціальний аспект діяльності прокурорських працівни ків виражається в тім, що, здійснюючи нагляд за виконанням зако нів на всіх рівнях їхньої реалізації, вони відповідають перед суспіль ством за те, щоб:
Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Соціальний аспект діяльності прокурорських працівників ви магає таких якостей:
непримиренності до порушень законності;
принциповості;
» об'єктивності;
безпристрасності і неупередженості до різних категорій громадян;
незалежності і підпорядкуванні тільки законові
Пошуковий аспект діяльності прокурорських працівників полягає у вивченні й узагальненні показників реального стану право порядку, насамперед результатів роботи інших правоохоронних орга нів. Він виражається у:
Професіограми юридичних професій 351
ності, військових частин, установ, а також матеріалів, отриманих за письмовою вимогою, включаючи й такі, котрі містять комерційну або банківську таємницю чи конфіденційну інформацію;
Пошуковий аспект діяльності прокурорських працівників вима гає прояву таких якостей, як:
аналітичний розум;
з'міння прогнозувати наслідки свого рішення;
критичність мислення: уміння виключати помилки і перекручуван-ня пропозицій, повідомлень, фактів;
швидкість реакції: уміння швидко оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів;
самовідданість
Пошуковий аспект діяльності прокурора тісно пов'язаний з рекон структивним.
Конструкційний (реконструктивний) аспект діяльності про курорських працівників полягає в умінні розкрити причини до сліджуваних явищ і вчасно на них реагувати у встановленому зако ном порядку:
352 Розділ XVI
6) звертатися в суд або господарський суд із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств і інших юридичних осіб та ін.
Під час реконструктивного аспекту діяльності прокурор по винний:
проникнути в сутність фактів, зрозуміти зміст того, що відбу вається, і передбачати можливі найближчі і віддалені результати — прямі і побічні (наприклад при вивченні матеріалів конкретних справ, що знаходяться у провадженні органів дізнання і досудово-го слідства);
охопити широке коло питань і фактів, спираючись на знання із різних галузей права і практики;
мобілізувати професійне мислення в складних умовах, само стійно ставити цілі і завдання, ретельно оцінювати обстановку, ро бити висновки в результаті скрупульозного аналізу доказів.
Що стосується виступу прокурора як обвинувача в суді, то тут реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності полягає в умінні:
4) аргументувати юридичну оцінку діяння підсудного.
Прокурор вінчає зусилля слідчих і оперативних працівників.
Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності про
курорських працівників вимагає таких якостей, як:
• універсалізм — бути фахівцем у досудовому слідстві; у діяльності
установ, що виконують покарання; у справі загального нагляду;
» логічний, причинно-наслідковий характер мислення;
* знання законодавства;
» самостійність у постановці мети і завдань;
* обґрунтованість висновків;
• неприпустимість будь-якого позаслужбового втручання у свою дія
льність
Професіограми юридичних професій 353
Організаційний аспект діяльності прокурорських праців ників виражається в:
Організаційний аспект діяльності прокурорських працівників припускає, що кожний з них має такі якості:
|
• самодисципліну; |
|
|
• цілеспрямованість; |
|
|
• волю: |
|
|
• внутрішню зібраність; |
|
|
• ініціативність; |
|
|
• повноті' і всебічність підходу |
до справи; |
|
• уміння відокремлювати головне від другорядного; |
|
|
• якості лідера |
Комунікативний аспект діяльності прокурорських працівни ків виявляється в умінні:
1) установлювати контакти з аудиторією в суді за допомогою
використання професійного усного мовлення. Дохідливими слова
ми висловити вимоги справедливого вироку в суді.
Уся поведінка прокурора в суді як представника держави повинна бути підпорядкована моральній самодисципліні: неприпустимо його зневажливе або глузливе відношення до кого б то не було, спере чання з членами суду або адвокатами. Усім має бути ясно, що інте реси прокурора — це інтереси суспільства;
354
Розділ XVI
Професіограми юридичних професій 355
Комунікативний аспект діяльності прокурорських працівни ків вимагає від них таких якостей:
Засвідчувальний аспект діяльності прокурорських працівни ків виявляється в таких нормативах культури, як:
|
• поваги до особи; |
||||
|
• комунікабельності; |
||||
|
• достоїнства; |
||||
|
• справедливості; |
||||
|
• переконливості і ясності промови в суді); |
аргументації |
(наприклад |
при |
виголошенні |
|
• емоційної стійкості |
Засвідчувальний аспект діяльності прокурорських праців ників виражається у вільному володінні актами прокурорського реагування на установлені факти порушень закону в залежності від їхнього характеру, ступеня небезпеки, а також на виявлені обстави ни, що виключають обвинувачення {протест, подання, розпоря дження, постанова):
протест на акт, що суперечить законові, до органу, який його видав;
протест на незаконні рішення або дії посадової особи, що насамперед здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, внесення подання про усунення порушень;
постанова про порушення провадження про адміністративне правопорушення;
письмова вимога про залучення винної особи до іншої уста новленої законом відповідальності;
постанова про направлення кримінальної справи в суд для вирішення питання про звільнення обвинувачуваного від кримі нальної відповідальності;
постанова про направлення справи в суд для вирішення пи тання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові дальності й ін.
У протесті, поданні, розпорядженні або постанові прокурора обов'язково повинно бути зазначено, ким і який припис закону по рушений, у чому полягає порушення, що і в який термін необхідно зробити для його усунення. Уміння юридично грамотно складати документи, тобто відповідно до норм матеріального і процесуаль ного права та сучасних наукових уявлень про зміст і тлумачення норм права — основне вираження засвідчувального аспекту діяль ності прокурорських працівників.
|
• знання державної мови і мови |
регіону. |
де |
проходить |
служба; |
|
• знання юридичних процедур; |
||||
|
• точність; |
||||
|
• акуратність; |
||||
|
• чіткість |
§ 5. Професіограма адвоката
Соціальний аспект діяльності адвоката визначається гуман ним призначенням, покладеним на нього суспільством:
З метою недопущення заподіяння шкоди інтересам клієнта в ба гатьох західноєвропейських країнах закріплене правило, відповід но до якого адвокат не може прийняти доручення і самостійно вес ти справу клієнта у випадку невідповідності рівня його кваліфікації ступеню складності справи. Так, Кодекс правил поведінки для адво катів країн Європейської співдружності передбачає, що адвокат не вправі вести справу, яка не відповідає рівню його професійної ком петентності, без участі в ній іншого адвоката, що володіє відповід ною компетенцією5.
Соціальний аспект діяльності адвоката вимагає від нього та ких якостей, як:
гуманізм — уміння підтримати в клієнті зв'язок із суспільством, незважаючи на вчинене ним правопорушення;
віра в людину, що виражається в прогнозуванні соціально корисної поведінки правопорушника;
справедливість;
•законність;
» високий рівень кваліфікації
5 У ст. 7 Закону України «Про адвокатуру» і ст. 61 Кримінально-процесуально го кодексу зазначені випадки, при яких адвокат (захисник) не може брати участь у справі.
356
Розділ XVI
Пошуковий аспект діяльності адвоката виражається в:
Пошуковий аспект діяльності адвоката припускає, що він має такі якості:
|
• глибину мислення (здатність проникати в суть фактів) і зуму (уміння охоплювати широке коло питань); |
широту ро- |
|
• сумлінність; |
|
|
• знання законодавства; |
|
|
• принциповість; |
|
|
• наявність власної думки й уміння її відстоювати; |
|
|
• особисту незацікавленість |
Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності адвоката як захисника в суді можна подати у вигляді трьох стадій:
Професіограми юридичних професій 357
ня допитів, очних ставок та інших слідчих і судових дій, про скасу вання або заміну запобіжного заходу, про закриття справи й ін.6;
3) проведення захисту.
Для реконструктивного (конструкційного) аспекту діяльності адвоката необхідні такі якості, як:
|
• незалежність; |
|
|
• пам'ять; |
|
|
• критичне мислення; |
|
|
• уява; |
|
|
• уважність до деталей; |
|
|
• коректність стосовно колеги в |
суді |
Організаційний аспект діяльності адвоката виражається в:
Організаційний аспект діяльності адвоката вимагає таких яко стей:
|
• самодисципліни; |
|||
|
• сили волі; |
|||
|
• самостійності; |
|||
|
• наполегливості; |
|||
|
• рішучості; |
|||
|
• підпорядкування (консультації) |
трудовому розпорядкові, |
встановленому в |
колегії |
6 Адвокат вправі заявити відвід посадовим особам, що беруть участь у роз слідуванні і розгляді справи. Він може оскаржити будь-які дії і рішення слідчих органів, прокуратури і суду, які, на його думку, заподіюють шкоду законним інте ресам його клієнта.
358
Розділ XVI
Комунікативний аспект діяльності адвоката виявляється в:
Для комунікативного аспекту діяльності адвоката важливі такі якості:
|
• ораторські здібності; |
||
|
• лаконізм мови; |
||
|
• категоричність; |
||
|
• переконливість; |
||
|
• знання психіки підзахисного, |
передбачення його можливих |
реакцій; |
|
• конфіденційність; |
||
|
• гідність |
Засвідчувальний аспект діяльності адвоката полягає у своє часному і чіткому оформленні документації при проведенні консу льтації і виступі як захисника в суді (обліково-реєстраційні картки, заяви, скарги й інші документи правового характеру). Так, як циві льно-процесуальні засоби використовується позовна заява; у спра вах, що виникають з адміністративно-правових відносин — скарга і заява; при окремому цивільно-процесуальному провадженні — заява.
Засвідчувальний аспект діяльності адвоката вимагає дотри мання таких нормативів культури:
акуратності;
знання державної мови і мови регіону, де здійснюється адвокатська діяльність;
уміння володіти лаконічним стилем викладу;
уміння ефективно використовувати стандарти документації
Професіограми юридичних професій 359
§ б. Професіограма нотаріуса
Соціальний аспект діяльності нотаріуса полягає в:
попередженні правопорушень.
Соціальний аспект діяльності нотаріуса припускає, що він має такі якості:
» терпіння;
* коректність;
» чесність; .
правдивість;
твердість позиції;
рівень ставлення до протилежних сторін
Пошуковий аспект діяльності нотаріуса міститься в професій ному дослідженні представлених йому документів:
Варто врахувати, що в завдання нотаріуса не входить перевір ка підстави здійснення тих або інших дій, наприклад правильності
360
Розділ XVI
рішення про отримання документів особою, котра прийшла до нота ріуса в якості клієнта, щоб їх засвідчити, та ін.
Пошуковий аспект діяльності нотаріуса вимагає таких яко стей:
спеціальних знань, особливо в області цивільного права і процесу;
уважності при аналізі документів клієнта (так, перш ніж завірити договір закупівлі-продажу будинку, у якому проживає родина, нота ріус перевіряє особу і дієздатність сторін, приналежність продавцеві майна, встановлює чи не порушені права кого-небудь з подружжя, якщо це майно добуте ними в період шлюбу, права неповнолітніх дітей або спільних власників; при цьому перевірка проводиться на основі достовірних документів, про що робляться позначки на дого-ворах);
* сумлінності;
» неупередженості;
* об'єктивності
Комунікативний аспект діяльності нотаріуса виявляється в умінні:
Для комунікативного аспекту діяльності нотаріуса необхідні такі якості:
|
• уміти поставити себе на місце іншої людини |
(клієнта); |
|
• бути неупередженим радником обох сторін; |
|
|
• чути і розуміти співрозмовника; |
|
|
• тактовність; |
|
|
* доброзичливість |
Організаційний аспект діяльності нотаріуса полягає в умінні:
Професіограми юридичних професій __І
Організаційний аспект діяльності нотаріуса припускає на явність таких якостей:
зібраності;
ініціативності;
конструктивності мислення;
самодисципліни
Засвідчувальний аспект діяльності нотаріуса виражається у:
Обов'язковими внутрішньо-службовими діями нотаріуса, тісно пов'язаними з засвідчувальним аспектом його діяльності,
є такі:
7 Перелік документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безпе речному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений По становою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — С. 69—73.
362
Розділ XVI
Нотаріальні дії провадяться нотаріусами України з використан ням спеціальних бланків нотаріальних документів і захисних знаків нотаріальних документів. Документи, оформлені державними і при ватними нотаріусами, мають однакову юридичну чинність;
Для засвідчувального аспекту діяльності нотаріуса важливі такі якості:
знання поточного законодавства;
знання державної мови діловодства і мови більшості населення ре-гіону, де провадяться нотаріальні дії;
володіння в досконалості системою вимог до структури, реквізитів, порядку використання технічних засобів, бланків й ін.;
точність (ведення обліку);
відповідальність (надійний режим збереження);
чіткість;
акуратність;
• високий ступінь формалізації дій
Держава здійснює контроль над законністю провадження нотарі альних дій усіма нотаріусами. У перспективі передбачається ство рити Єдиний реєстр суб'єктів нотаріальної діяльності, за допомо гою якого можна буде оперативно перевіряти права особистості на провадження відповідних нотаріальних дій.
Слід зазначити, що нотаріальна процесуальна форма менш ста більна, чим судове рішення. Це пояснюється тим, що закон не пе редбачає обмежень щодо можливості переглянути нотаріально засвідчені правовідносини за згодою осіб, котрі брали участь у нотаріальному провадженні, як у нотаріальному, так і в судовому порядку, коли немає згоди у відношенні скасування договору взагалі або внесення змін у його умови.
§ 7. Професіограма юрисконсульта Соціальний аспект діяльності юрисконсульта виражається в:
Професіограми юридичних професій 363
прав (у випадках незаконних звільнень, переведення на іншу роботу або незаконного залучення до дисциплінарної і матеріальної відпові дальності).
Для соціального аспекту діяльності юрисконсульта необхідні такі якості:
•всебічна і глибока поінформованість про специфіку виробництва
підприємства (установи); ______
• знання законодавства (цивільного, трудового, фінансового, адмініс-
тративного);
•своєчасна інформованість про ггідзаконні акти, методичні й інші
керівні матеріали про правову діяльність підприємства;
• справедливість;
* уміння координувати роботу
Конструктивний аспект діяльності юрисконсульта полягає в:
в актах інвентаризації, ревізії, службових перевірок;
у доарбітражних і позовних матеріалах, рішеннях загальних судів, господарських судів;
у повідомленнях і поданнях органів прокуратури, внутрішніх справ про розкрадання, нестачі, псування продукції, факти безгос подарності.
Конструктивніш аспект діяльності юрисконсульта вимагає від нього таких якостей:
« чесності у провадженні юридичної справи;
* скрупульозності аналізу матеріалів;
• оперативності;
* неухильного дотримання закону
Комунікативний аспект діяльності юрисконсульта полягає в умінні:
1) вступати в службові контакти на підприємстві або організації, де він працює (з керівництвом — при підготовці довідкових матері алів із законодавства або внесенні пропозицій про удосконалювання правового забезпечення діяльності; зі співробітниками — при на данні консультацій з правових питань);
364 Розділ XVI
2) установлювати ділові стосунки з партнерами, клієнтами, замо вниками свого підприємства або установи.
Для комунікативного аспекту діяльності юрисконсульта важ ливі такі якості:
авторитет;
комунікабельність;
доброзичливість;
об'єктивність;
принциповість
Організаційний аспект діяльності юрисконсульта полягає в:
1) організації претензійної роботи і веденні позовної роботи:
представлення у встановленому законом порядку інтересів підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових пи тань і спорів;
проведення правової оцінки претензій, пропонованих підприєм ству в зв'язку з порушенням його майнових прав і законних інтере сів;
2) проведенні активної організаційно-консультаційної роботи
з правових питань на підприємстві, в установі, що виражається:
у наданні правової допомоги фінансовій і бухгалтерській слу жбам у роботі з відшкодування матеріального збитку, заподіяного підприємству; зі стягнення дебіторської заборгованості;
у застосуванні діючого законодавства при списанні матеріаль них цінностей і засобів та ін.
Організаційний аспект діяльності юрисконсульта припускає, що він володіє такими якостями:
|
* юридичним мисленням; |
|||
|
• інформаційною насиченістю методичними, нормативними й ми керівними матеріалами з правової діяльності підприємства; |
інши- |
||
|
• відповідальністю; |
|||
|
• ініціативністю; |
|||
|
• знанням технічних засобів роботи з законодавства |
автоматизації |
довідково-інформаційної |
Засвідчувальний аспект діяльності юрисконсульта полягає в умінні юридично документувати (складати документи) весь про цес внутрішнього господарського регулювання і зовнішніх відно син підприємства з партнерами і державними органами.
Професіограми юридичних професій 365
Для засвідчувального аспекту діяльності юрисконсульта не обхідні такі якості:
» знання державної мови;
уміння правильно оформляти господарські договори;
уміння вести облік і складати звіти про господарсько-фінансову ді-яльність підприємства;
' загальна і спеціальна культура письмової мови;
* логіка мислення;
«чіткість;
§ 8. Професіограма державного виконавця
Особливість діяльності державного виконавця полягає не тільки в її примусовому характері, здійснюваному в рамках визначених правових інститутів, але й у труднощах виконати рішення в строки, позначені в законодавстві.
Соціальний аспект діяльності державного виконавця поля гає в:
Соціальний аспект діяльності державного виконавця вимагає таких якостей:
|
• незворушності; |
|
|
• витримки; |
|
|
• завзятості; |
|
|
• наполегливості; |
|
|
• цілеспрямованості; |
|
|
• сполучення принципів переконання і |
примусу |
366 Розділ XVI
Пошуковий аспект діяльності державного виконавця ви ражається в пошуку ефективних шляхів переслідування боржника:
Для пошукового аспекту діяльності державного виконавця важливі такі якості:
кмітливість;
знання законодавства і його суворе дотримання;
активність;
непохитність;
логіка мислення
Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності державного виконавця полягає в умінні:
1) установити реальну суму доходів боржника;
2) з'ясувати, яким майном володіє боржник.
Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності держа
вного виконавця вимагає таких якостей:
здатності до одержання необхідної інформації про боржника;
старанності вивчення рішення суду й інших органів про порядок ви конання виконавчого документа;
обгрунтованості і законності виконання рішення, у тому числі й у пе-ріод процедур банкрутства;
сміливості;
ініціативності
Організаційний аспект діяльності державного виконавця
виражається в умінні організувати:
Професіограми юридичних професій 367
Для організаційного аспекту діяльності державного виконав ця важливі такі якості:
оперативність;
точність;
зібраність;
» відповідальність;
* самодисципліна
Комунікативний аспект діяльності державного виконавця виявляється в умінні:
Комунікатив'ний аспект діяльності державного виконавця ви ражається через такі якості:
» товариськість;
доброзичливість;
співчуття;
повнота і всебічність підходу до справи;
« уміння викликати довіру;
* неупередженість
8 Негайному виконанню підлягають рішення: 1) про стягнення аліментів, зарпла ти в межах платежів за один місяць, а також про стягнення всієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення; 2) про поновлення на роботі або попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника; 3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено рішенням або законом.
368 / Розділ XVI
Засвідчувальний аспект діяльності державного виконавця
полягає у:
Засвідчувальний аспект діяльності державного виконавця вима гає таких нормативів культури:
знання державної мови;
уміння упорядковувати ділову документацію;
» акуратність;
* чіткість
§ 9. Професіограма слідчого
Соціальний аспект діяльності слідчого виражається в тім, що він:
Соціальний аспект слідчої роботи вимагає від слідчого таких особистісних якостей:
|
• справедливості («Законним може бути тільки Несправедливість не може б\ти законною»); |
справедливе рішення. |
|
|
• непримиренного відношення до злочинності в будь- |
яких її проявах; |
|
|
• гуманізму; |
||
|
• безкомпромісності; |
||
|
• наполегливості; |
||
|
• здатності поставити себе на місце іншого |
Пошуковий аспект діяльності слідчого виражається в устано вленні фактів, що мають значення для всебічного повного й об'єк тивного розгляду і вирішення кримінальних справ:
1) відшукує і фіксує сліди вчиненого злочину (разом з експер-том-криміналістом);
Професіограми юридичних, професій 369
Пошуковий аспект діяльності слідчого ускладнюється тим, що: а) досліджуваний фактичний матеріал найчастіше носить схова ний, швидко минущий (латентний) характер;
6) особи, котрі залучаються до розслідування, можуть не сприя
ти встановленню істини, а активно перешкоджати роботі правоохо
ронних органів; для подолання цих перешкод доводиться застосову
вати примус.
Пошукова діяльність слідчого вимагає таких морально-ділових і фізичних якостей:
знання законодавства;
цілеспрямованості;
» витривалості;
спостережливості — вміння виділяти криміналістичну значиму ін-формацію на місці події й в інших умовах;
концентрації уваги та її стійкості;
дотримування конспірації і таємниці службових секретів;
знання криміналістичної тактики і техніки;
володіння арсеналом процесуальних прийомів і навичок розсліду-вання;
володіння табельною зброєю і прийомами самооборони
9 Більш широке використання витребування (що є можливим після законодав чого встановлення процедурних правил) у ряді випадків зробить непотрібним про ведення вилучення — дії, що являє собою вторгнення в сферу особистих інтересів громадян і містить обмеження їх особистих прав.
370 Розділ XVI
Реконструктивний аспект діяльності слідчого (переробка вфличезної і суперечливої інформації, ухвалення рішення) включає такі слідчі версії:
Реконструктивний аспект слідчої діяльності припускає наяв ність таких якостей:
* психологічної витривалості;
» активної уяви;
логіки мислення;
інтуїції;
об'єктивності — високого рівня самоперевірки;
творчого підходу;
» уваги до подробиць;
» безпристрасності і неупередженості
Комунікативний аспект діяльності слідчого полягає в тому, що при офіційному характері постійного спілкування з людьми він повинний стимулювати процес обміну інформацією і домогтися не формального відношення з боку учасників розслідуваної справи:
Професіограми юридичних професій 371
5) колег з органів дізнання, інших правоохоронних органів з ме тою швидкого і повного розкриття злочину і установлення винних та ін.
Комунікативний аспект діяльності слідчого вимагає таких особистих і професійних якостей:
* уміння установити контакт і уникати обговорення питань, що тра
диційно викликають розбіжності, наприклад вести розмову про полі-
тику, релігію;
' уміння здійснювати контроль над ходом бесіди (допиту);
* уміння виявити співчуття, коли це доречно;
' наполегливості;
витримки;
психологічної спостережливості — уміння уловлювати правду і не-правду у відповідях, встановлювати істину;
принциповості;
володіння акторськими даними: здатністю зобразити гнів, страх, ра дість та інші емоції поза зв'язком з ходом своїх щирих міркувань і не розкриваючи своїх справжніх емоцій у кожному випадку;
поважного ставлення до співрозмовника (не можна принижувати його гідність, погляди або применшувати отриману від нього інфор-мацію);
емоційної стійкості;
особистих якостей лідера
Організаційний аспект діяльності слідчого виражається в пла нуванні:
Слідчий повинний уміти швидко сформувати групу людей, з яки ми йому необхідно взаємодіяти під час розслідування справи або
372 Розділ XVI
одержати додаткову інформацію. Наприклад, при підготовці до огляду магазину, з якого шляхом злому вчинена крадіжка, слідчий включає в групу фахівця-криміналіста, працівників кримінального розшуку, собаківника із собакою і понятих, а також викликає на місце дільничного інспектора, представника охорони і сторожа магазину, техніка по сигналізації, представника адміністрації магазину.
Організаційний аспект діяльності слідчого припускає наяв ність, як мінімум, таких якостей:
* здатності здійснювати довгострокове і поточне планування;
» абстрактного мислення;
пунктуальності;
оперативності в думках і діях;
здатності взяти відповідальність на себе;
наявності авторитету й уміння його підтримувати;
відповідального відношення до дорученої справи;
» обов'язковості
Засвідчувальний аспект діяльності слідчого виражається в належному і своєчасному складанні процесуальних документів на кожному етапі розслідування справи:
Зміст і процедура слідчих та інших процесуальних дій оформля ється відповідно до вимог, установлених кримінально-процесуаль ним кодексом.
Для засвідчувального аспекту діяльності слідчого важливі такі нормативи культури:
10 При наявності підстав винести постанову про порушення кримінальної справи
можуть прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя (ст. 98 КПК).
11 Протокол слідчої дії— це документ про проведення слідчих дій, про їхній
зміст і наслідки. У ньому відображаються: місце і дата складання, посади і прізвища
осіб, що проводили дії, адреси цих осіб; зміст проведених слідчих дій, час їхнього
початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної
слідчої дії.
Професіограми юридичних професій 373
знання поточного законодавства і його офіційного тлумачення, а та-кож юридичної практики в сфері процесуальних рішень слідства;
уміння і навички швидкого перекладу усного мовлення в чітку пись-мову форму — складання процесуальної документації;
володіння елементарними навичками поводження з оргтехнікою
(машинопис, персональний комп'ютер, спецтехніка);
» знання принципів і особливостей діловодства;
» акуратність;
• високий ступінь формалізації дій
Достатній розвиток професійних якостей, необхідних слідчому, дозволяє йому успішно переборювати емоційні і фізичні наванта ження при здійсненні юридичної діяльності, що має високу мораль ну відповідальність перед особою і суспільством.
§ 10. Професіограма дізнавача
Професійна діяльність дізнавача характеризується такими аспектами.
Соціальний аспект діяльності дізнавача:
Соціальний аспект діяльності дізнавача вимагає таких якос тей:
|
• справедливості; |
|||
|
• непримиренного ставлення до злочинності в |
будь- |
яких її |
проявах; |
|
• гуманізму; |
|||
|
• громадянської позиції |
Пошуковий аспект діяльності дізнавача виражається у вста новленні:
374 Розділ XVI
Пошукова діяльність дізнавача об'єктивно вимагає таких якостей:
кмітливості;
цілеспрямованості;
оперативності;
наполегливості;
володіння широким спектром оперативно-розшукових навичок;
» умілого використання криміналістичної тактики і техніки;
* знання поточного законодавства і практики його застосування
Реконструктивний аспект діяльності дізнавача:
Варто враховувати, що повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон наділяє не саму особу, що проводить дізнання (дізнавача), а «орган дізнання». Відповідальна роль нале жить начальникові органу дізнання: його указівки виконує дізнавач, він і затверджує процесуальні документи, у яких відображається рі шення органу дізнання.
Реконструктивна діяльність дізнавача вимагає, щоб у нього були такі якості:
|
• здатність до логічного мислення; |
|
|
• об'єктивність; |
|
|
ч |
|
|
• творчий підхід; |
|
|
• активна уява; |
|
|
• неупередженість; |
|
|
~ |
|
|
• увага до подрооиць; |
|
|
• здатність поставити себе |
на місце іншого |
Комунікативний аспект діяльності дізнавача виражається в умінні:
Професіограми юридичних професій 375
Професійне спілкування дізнавача вимагає таких якостей:
психологічної спостережливості;
товариськості;
здатності до прийняття компромісних рішень;
здатності до перевтілення;
доброзичливості;
» поважного ставлення до співрозмовника;
* тактовності
Організаційний аспект діяльності дізнавача полягає в умінні:
керувати поведінкою людей на основі особистого авторитету. Остання обставина пояснюється тим, що діяльність дізнавача не пов'язана з адмініструванням або координацією функцій будь-яко го тимчасового або постійного колективу.
Організаційний аспект діяльності дізнавача вимагає від нього таких якостей:
|
• самодисципліни; |
|
|
• точності; |
|
|
• оперативності в думках і діях; |
|
|
• авторитету й уміння його підтримувати; |
|
|
• відповідального відношення до дорученої |
роботи; |
|
• сумлінного і неформального відношення до справи |
Засвідчувальний аспект діяльності дізнавача виражається в складанні:
На їхній підставі приймаються важливі процесуальні рішення про:
порушення кримінальної справи;
затримку підозрюваного;
залучення як обвинувачуваного;
обрання запобіжного заходу;
передача справи слідчому або її припинення.
Саме дізнавачі, проводячи первинні слідчі дії, мають справу з основною масою речових доказів, що пізніше можуть бути втра чені. Тому законність проведення органами дізнання первинних слідчих дій забезпечує допустимість використання цих доказів на
376
Розділ XVI
більш пізніх стадіях кримінального процесу. Однак у порівнянні з попереднім слідством діяльність дізнавача менше формалізо вана.
Засвідчувальний аспект діяльності дізнавача припускає, що він має такі нормативи культури:
знання поточного законодавства і поважне відношення до нього;
елементарну грамотність;
уміння і навички складання процесуальної документації;
знання принципів і особливостей діловодства;
акуратність
§ 11. Професіограма оперуповноваженого карного
розшуку, оперуповноваженого по боротьбі
з економічними злочинами, оперуповноваженого
по боротьбі з незаконним обігом наркотиків
Оперуповноважений (старший оперуповноважений по особливо важливих справах, старший оперуповноважений, оперуповноваже ний) відділу карного розшуку працює над розкриттям, розслідуван ням і попередженням карних злочинів — убивств, розбоїв, грабежів, крадіжок і т. п. Робота оперуповноваженого по боротьбі з економі чними злочинами відрізняється від роботи оперуповноваженого кар ного розшуку методами, завданнями і підходами до їх вирішення. На відміну від оперуповноваженого карного розшуку, що йде, як пра вило, «від злочину», оперуповноважений відділу по боротьбі з еко номічними злочинами йде «до злочину», копітко відшукує його за ледь помітними ознаками. Якщо оперуповноважений карного роз шуку повинен глибоко знати кримінальне право і процес, то оперупо вноважений ВБНОН (відділу по боротьбі з незаконним обігом нар котиків) повинен добре розбиратися в судовій хімії, а працівник ВБЕЗ (відділу по боротьбі з економічними злочинами) — у судовій бухгалтерії.
Соціальний аспект діяльності оперуповноваженого виража ється в:
Професіограми юридичних професій 377
3) охороні осіб, що сприяють боротьбі зі злочинністю, а також охороні співробітників.
Соціальний аспект діяльності оперуповноваженого вимагає таких специфічних якостей:
принциповості;
непримиренності до злочинної діяльності в будь-яких її проявах;
чесності;
цілеспрямованості;
особистої сміливості (тому що діяльність протікає нерідко в екстре-мальних умовах);
емоційної стійкості (оскільки діяльність характеризується великою емоційною напруженістю)
Пошуковий аспект діяльності оперуповноваженого полягає в:
створенні «портрета» злочинця, тобто його характерних рис, що дозволяють вести розшук і наступну ідентифікацію особи (дак тилоскопічні відбитки пальців, словесний портрет й ін.);
установленні не лише фактів, що мають юридичне значення, як це характерно для слідчого, але й відомостей, що становлять опе ративний інтерес;
постійному розширенні кола спілкування з метою нагрома дження відомостей від джерел, що у даний час не володіють інфор мацією про будь-які злочини, що вчинені або готуються, але можуть одержати таку інформацію надалі.
Збір і фіксація отриманої оперативної інформації повинні відпо відати як вимогам законності, так і розумінням доцільності, випра вданості; провадитися методами, що забезпечують безпеку і заці кавленість джерел оперативної інформації. Пошукова діяльність оперативних працівників нерідко пов'язана з ризиком для життя.
Пошукова діяльність оперуповноваженого вимагає таких влас тивостей, як:
|
• кмітливість; |
|
|
• уміння зберігати таємність; |
|
|
• спостережливість (у тому числі психологічна спостережливість), за безпечувана наявністю чітко сформульованого завдання; |
|
|
• терпіння. |
|
|
• оперативність в прийнятті рішень; |
|
|
• наполегливість; |
378
Розділ XVI
володіння широким спектром оперативно-розшукових навичок;
сміливість;
» володіння табельною зброєю і навичками рукопашного бою;
» уміння оцінити значимість і вірогідність отриманої інформації
Реконструктивний аспект діяльності оперуповноваженого виражається в:
Реконструктивний аспект оперуповноваженого вимагає таких морально-ділових якостей:
розмаїтості видів мислення — наочно-діючого, образного і абстракт-ного;
юридичної логіки — сполучення аналізу і синтезу мислення, резуль-татом якого є версії, план розслідування, оцінка доказів;
самостійності прийняття рішень;
уяви;
« неупередженості;
* уміння передбачати слідчу і судову перспективу кримінальної справи
Комунікативний аспект діяльності оперуповноваженого ви ражається в його спілкуванні з:
йін.
*
12 Доказ повинен відповідати двом правовим вимогам, пропонованим до змісту і форми — відносності (звернений до змісту доказів) і допустимості (звернений до форми доказів).
Професіограми юридичних професій 379
Спілкування з кожним з них вимагає індивідуального підходу. Незважаючи на складності спілкування, оперуповноважений зобо в'язаний ужити всіх заходів для виявлення відомостей, що предста вляють оперативний інтерес (схилити до відвертої і відкритої бесі ди, викликати бажання сприяти роботі органів внутрішніх справ) і забезпечити безпеку осіб, що сприяють оперативно-розшуковій ді яльності і встановленню істини в кримінальній справі.
Комунікативний аспект діяльності оперуповноваженого вима гає таких якостей:
наполегливості;
холоднокровності;
цілеспрямованості;
зосередженості;
об'єктивності;
« сполучення переконання і примусу при дотриманні правових норм;
* здатності поставити себе на місце іншого
Організаційний аспект діяльності оперуповноваженого, який не володіє якими-небудь організаційно-розпорядницькими повнова женнями, включає уміння:
Для виконання цих завдань оперуповноваженому необхідні такі якості:
|
• самодисципліна; |
||
|
• знання психологічних властивостей особи; |
||
|
• уміння швидко орієнтуватися в ситуації, щоб той, хто вчинив злочин; |
затриманим |
був саме |
|
• вибір оптимальних шляхів вирішення завдань; |
||
|
• витримка; |
||
|
• увага до подробиць; |
||
|
• тверезе врахування мінливої обстановки; |
* відповідальність
380
Розділ XVI
Засвідчувальний аспект діяльності оперуповноваженого
полягає в:
Засвідчувальний аспект оперуповноваженого вимагає таких нормативів культури:
знання законодавства про оперативно-розшукову діяльність, норм Кримінально-процесуального кодексу України;
уміння і навичок складання оперативно-розшукової документації;
додержання режиму таємності в процесі збереження матеріалів опе-ративно-розшукових справ
§ 12. Професіограма експерта-криміналіста
Професіограма експерта-криміналіста (головного експерта, старшого експерта, експерта) — це виявлення й опис відносно стій ких властивостей посадової особи, що володіє спеціальними науко во-технічними знаннями в області криміналістики і зобов'язана професійно проводити криміналістичні експертизи і робити висно вки з питань, що цікавлять правоохоронні і судові органи13.
Соціальний аспект діяльності експерта-криміналіста вира жається в:
13 Функції експерта-крішіналіста: 1) провадження криміналістичних експер тиз — відшукування слідів на місці злочину для того, щоб сприяти здійсненню справедливого правосудця; 2) консультування працівників правоохоронних і судо вих органів з питань, що вимагають спеціальних знань в області криміналістики; 3) участь у провадженні слідчих дій; 4) фіксація і забезпечення якісної схоронності речовинних доказів по кримінальних справах.
Професіограми юридичних професій 381
Соціальний зміст експертної діяльності вимагає від експер та таких якостей:
|
• скрупульозність аналізу фактів; |
||
|
• відповідальність; |
||
|
• неформальне відношення до своїх |
обов' |
язків; |
|
• неупередженість; |
||
|
• самостійність мислення; |
||
|
• об'єктивність |
Пошуковий аспект діяльності експерта-криміналіста поля гає в:
Пошуковий аспект роботи експерта-криміналіста припускає що йому властиві такі якості:
* знання норм карно-процесуального законодавства і відомчих нор-
мативних актів;
» значні технічні і спеціальні знання;
»увага;
здатність до самостійного наукового аналізу;
уміння застосовувати спеціальну техніку;
здатність оцінити вірогідність отриманих відомостей
Реконструктивний аспект діяльності експерта-криміналіста виражається в:
Реконструктивний аспект діяльності експерта-криміналіста вимагає таких якостей:
382
Розділ XVI
» уміння застосовувати життєвий досвід у практичній роботі;
здатності до уявного відновлення обставин події;
відсутності упередженості;
критичності мислення;
логічної побудови робочої гіпотези
Комунікативний аспект діяльності експерта-криміналіста визначається:
Комунікативний аспект діяльності експерта-криміналіста ви магає наявності таких нормативів культури:
|
• уміння чітко і ясно виражати |
свої |
думки; |
|
|
• принциповості; |
|||
|
• тактовності; |
|||
|
• конструктивності |
мислення |
Організаційний аспект діяльності експерта-криміналіста
полягає в:
До числа особистих якостей, що характеризують організацій ну сторону праці експерта-криміналіста, варто віднести:
|
• високу працездатність; |
|
|
• самоорганізованість; |
|
|
• навички самоосвіти; |
|
|
• зосередженість; |
|
|
• своєчасність виконання |
експертиз |
Засвідчувальний аспект діяльності експерта-криміналіста
виражається у виконанні передбачених кримінально-процесуаль ним законодавством функцій збору, фіксації і дослідження доказів у суворій відповідності з вимогами процесуальної форми:
Професіограми юридичних професій 383
таких нормативів культури, як:
« знання кримінально-процесуального законодавства;
* навички юридичної аргументації наукових висновків;
• знання процесуальних вимог до збереження речовинних доказів і
уміння застосовувати їх на практиці;
»точність; __ ~_
» акуратність
Технічний аспект діяльності експерта-криміналіста передба чає володіння значними технічними знаннями:
Дослідження провадяться за допомогою науково-технічних засо бів, а також логічних і психічних пізнавальних актів, що складають загальну основу ототожнення — ідентифікацію.
Криміналістична ідентифікація має свою специфіку:
події;
384
Розділ XVI
§ 13. Професіограма дільничного інспектора міліції Професіограма дільничного інспектора міліції — це вияв лення й опис відносно стійких властивостей посадової особи органу внутрішніх справ, що зобов'язана професійно виконувати функції цього орган}' на закріпленій за ним території — адміністративній ділянці14. Останнім часом звертається особлива увага на підвищен ня ефективності діяльності дільничного інспектора міліції. Він пови нен об'єднати зусилля правоохоронних органів і громадськості в профілактиці і припиненні правопорушень. Підвищення його ролі в профілактиці правопорушень виражається в наділенні його пра вом приймати рішення щодо окремих адміністративних правопору шень.
Соціальний аспект діяльності дільничного інспектора поля гає в тісному зв'язку з населенням, що проживає на закріпленій за ним території:
Соціальний аспект діяльності дільничного інспектора вимагає від нього таких якостей:
14 Функції дільничного інспектора міліції: 1) забезпечення безпеки громадян і громадського порядку на адміністративній ділянці; 2) виявлення причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів, і вживання заходів по їхньому усуненню; 3) за побігання злочинам шляхом ведення індивідуальної профілактичної роботи з особа ми, що перебувають на спеціальних обліках; установлення нагляду за особами, що звільняються з місць позбавлення волі; 4) запобігання як адміністративних право порушень окремих осіб, так і масового і групового безладдя; 5) усіляке сприяння державним органам, органам місцевого самоврядування, посадовим особам, а також надання допомоги громадським організаціям, народним депутатам у здійсненні їхньої законної діяльності; б) участь у відновленні в мікрорайонах роботи пунктів охорони суспільного порядку і створенні їхніх керівних органів; 7) організація ді яльності на принципах партнерських відносин між міліцією і населенням у процесі правоохоронного обслуговування населення.
Професіограми юридичних профі
поважного ставлення до людей;
неформального відношення до своїх обов'язків;
» любові до професії;
» почуття справедливості
Пошуковий аспект діяльності дільничного інспектора ви ражається в такому:
Пошуковий аспект діяльності дільничного інспектора вима гає, як мінімум, таких якостей:
* уваги;
* кмітливості;
» логіки мислення;
» оперативності
Організаційний аспект діяльності дільничного інспекто ра визначається:
Відповідно до «Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням», затвердженої Колегією МВС України
386 Розділ XVI
Професіограми юридичних професій
387
(28.12.1999 р.), старші дільничні і дільничні інспектори міліції повинні організовувати роботу з населенням у таких напрямках:
Організаційний аспект діяльності дільничного інспектора вима гає таких якостей:
волі;
зібраності;
»ініціативи;
наполегливості;
самодисципліни
Комунікативний аспект діяльності дільничного інспекто ра виражається у встановленні і підтримці контактів з працівниками галузевих служб органів внутрішніх справ, іншими правоохоронни ми органами й установами (з метою виконання спільних завдань по профілактиці правопорушень, розкриттю злочинів, розшукові зло чинців, охороні і схоронності матеріальних цінностей у державно му секторі і колективному господарстві), з людьми, що проживають на довіреній йому дільниці, у завоюванні їхньої поваги, довіри й ав торитету (незалежно від їхнього правового статусу), коли:
Комунікативний аспект діяльності дільничного інспектора. Комунікативний аспект діяльності дільничного інспектора ви магає таких якостей, як:
|
• товариськість; |
|
|
• доброзичливість; |
|
|
• тактовність; |
уміння привернути до себе співрозмовника;
обов'язковість
Засвідчувальний аспект діяльності дільничного інспекто ра полягає в тому, що усю інформацію (показання конфліктуючих су сідів, показання свідків злочину і т. п.) він повинен не тільки «запи сати» у паспорт на адміністративної дільниці, але й вміти надати здобутій інформації спеціальну, передбачену законом, форму (напри клад протокол про адміністративні правопорушення та ін.).
Засвідчувальний аспект діяльності дільничного інспектора вимагає наявності таких нормативів культури:
знання мови населення, що проживає на довіреній йому території;
уміння оформити документацію відповідно до закону і посадових
інструкцій;
» акуратності
§ 14. Професіограма інспектора Державної автомобільної інспекції (ДАІ)
Професіограма інспектори ДАІ — це виявлення й опис стій ких властивостей посадової особи, що здійснює регулювання рухів транспорту і попередження дорожньо-транспортних подій на доро гах15.
Соціальний аспект діяльності інспектора ДАІ визначається тим, що він покликаний:
Варто врахувати, що з усього складу працівників міліції під час виконання ними службових обов'язків громадяни найчастіше зустрі чаються з працівником ДАІ. Його образ нерідко асоціюється з усі єю міліцією. Від професійної культури працівника ДАІ залежить імідж українського міліціонера.
15 Основні функції інспектора ДАІ: 1) регулювання дорожнього руху; 2) попере дження дорожньо-транспортних подій на дорогах; 3) реєстрація і перереєстрація транспортних засобів; 4) контроль знань і навичок осіб, що бажають придбати пра ва на керування транспортними засобами, видача прав водія.
388
Розділ XVI
Для соціального аспекту діяльності інспектора ДАІ харак терні такі якості:
довіра до пішоходів і водіїв;
поважне ставлення до людей;
неформальний підхід до своїх обов'язків;
об'єктивність в оцінці ситуації;
підвищене почуття відповідальності
Пошуковий аспект діяльності інспектора ДАІ найбільше виражається під час дорожньо-транспортних подій. Він полягає у встановленні:
ступеня збитку потерпілої сторони.
У випадку правомірної поведінки громадян працівник ДАІ уста новлює факти, що мають юридичне значення, за їхньою прямою, активною допомогою.
Пошукова діяльність інспектора ДАІ вимагає від нього таких якостей:
уваги під час установлення фактів події (дорожньо-транспортного випадку);
знання норм законодавства і Правил дорожнього руху;
значних технічних знань;
»уміння застосовувати спеціальну техніку;
« здатності оцінити вірогідність отриманих відомостей;
* рішучості
Реконструктивний аспект діяльності інспектора ДАІ ви ражається в:
Реконструктивний аспект діяльності інспектора ДАІ вима гає таких якостей:
|
• образного і конструктивного |
мислення; |
|
• логічності умовиводу; |
|
|
•витримки; |
|
|
• оперативності |
Професіограми юридичних професій 389
Комунікативний аспект діяльності інспектора ДАІ вира жається в умінні:
Комунікативний аспект діяльності інспектора ДАІ містить такі якості, як:
|
• ввічливість; |
||
|
• тактовність; |
||
|
• доброзичливість; |
||
|
• співчуття; |
||
|
• суворе дотримання нормативних приписів |
Правил |
дорожнього руху; |
|
• знання законодавства |
Організаційний аспект діяльності інспектора ДАІ полягає в:
До числа особистісних якостей, що характеризують організа ційну сторону роботи ДАІ, варто віднести:
|
• навички регулювання руху за допомогою жезла |
регулювальника; |
|
• вміння орієнтуватися в дорожній обстановці; |
|
|
• зосередженість і психологічну зібраність; |
|
|
• увагу; |
|
|
• відповідальність; |
|
|
• самодисципліну |
Засвідчуваний аспект діяльності інспектора ДАІ полягає в: 1) складанні і видачі документів про реєстрацію і перереєстра цію технічних засобів, про видачу номерних знаків та ін. (бланки
390
документації органів ДАІ складаються в доступній формі, при їх заповненні не потребується особливих знань, вмінь і навичок);
2) складанні протоколів про вчинення порушень правил дорож нього руху (такі бланки є документами суворої звітності, тому по марки і виправлення в них небажані).
Засвідчувальний аспект роботи в органах ДАІ вимагає та ких нормативів культури від працівників, як:
• акуратність;
* знання державної мови, на якій складені бланки
Технічний аспект діяльності інспектори ДАІ. У зв'язку з тим, що діяльність працівників ДАІ носить не тільки юридичний харак тер, а багато в чому пов'язана також з експлуатацією технічних за собів пересування, інспектор ДАІ повинен: