Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
У цілісному педагогічному процесі важливе місце посідає процес виховання (виховний процес). Поняття «виховання» в даному контексті вживається у педагогічному значенні — як цілеспрямована виховна діяльність педагогів (класних керівників) у загальноосвітньому навчальному закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань. Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, зіставляючи поняття «формування особистості», «соціалізація особистості» і «виховання».
Формування, як уже зазначалося, є процесом становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів — соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін. Соціалізація — це процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і присвоєння суспільних відносин, який продовжується все життя індивіда і має певні стадії: становлення і розвитку особистості. Процес виховання —. це управління процесом особистісного розвитку учня шляхом створення сприятливих умов (Х.Й. Лійметс). Сприятливими умовами слід вважати педагогічно обґрунтовану організацію середовища, діяльності, спілкування, стимулювання тощо.
Виховання є компонентом загальнолюдської культури. Культурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а засвоїти їх учень повинен за гранично короткий термін. З цієї позиції процес виховання слугує цілеспрямованою допомогою дитині в її входженні в сучасну культуру. Він неможливий без організованої взаємодії, співробітництва, партнерства вихователів і вихованців. Головною суттю взаємодії вихователя і вихованця є її спрямованість на активну різноманітну діяльність останнього, його самореалізацію і самоствердження в цій діяльності.
У такому випадку процес виховання — цілеспрямована динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя і вихованця, у ході якої в різноманітних видах діяльності здійснюється самореалізація, самоствердження вихованця, формується його особистість. Виховання... — це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення тих, хто виховується, і тих, хто виховує...
Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і вміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою. Матеріал для таких бесід можна знайти в книгах "Занимательная психология" К. Платонова, "Загадки человеческого "Я" Ф. Михайлова, "В мире мысли и чувства" Ф. Гоноболіна.
Важливим аспектом самовиховання Є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як Постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.
Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими"
У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою, до яких належать:
а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли;
б) самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: "Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися";
в) самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;
г)самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості;
ґ) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами;
д) самоаналіз. Йому належить вирішальна роль у самовихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;
е) практичні прийоми. До них належать прийом "крок уперед" - щоденне планування діяльності на наступний день; прийом "оцінювання прожитого дня" - аналіз учнем своїх дій, вчинків, недоліків;
є) "правила моєї поведінки". Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків;
ж) самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін він прагне сформувати чи подолати;
з) "упізнай себе". Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику;
і) "самохарактеристика" і "взаємо характеристика". Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі підготовлених у такий спосіб характеристик, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.
Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємо вимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.
Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:
1)з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання? На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання є його особистою справою і справою суспільства;
2) поява в учня прагнення до самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати Ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;
3) початок систематичної роботи учня над собою у процесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.
Зважаючи на особливості етапів самовиховання, класний керівник повинен кваліфіковано планувати свою виховну роботу з учнями.
Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.
Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічне занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців. Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну, їм притаманні грубість, нечесність.
Перевиховання здійснюють поетапно.
На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учень переживає сам факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину.
На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. На цьому етапі учень не виявляє особливої активності, й процес перевиховання спочатку відбуваєтться повільно. Це пов'язано з тим, що учень насторожено і з недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єра, перебудову самосвідомості й самооцінки таких учнів, формування у них готовності до виправлення.
На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи його до виконання різних доручень, до участі в, житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задоволення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у власних силах, бажання діяти так само й надалі.
На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.
Специфічними принципами перевиховання є:
Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпаки.
Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.
Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в такого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.
Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це оздоблює і викликає бажання стати ще гіршими, справдити «прогнози» вихователів.
Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог повинен пам'ятати, що: а) переорієнтація поглядів і переконань вихованця передусім залежить від рівня його розвитку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати; б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала; в) знання педагогом помилкових поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої докази, переконувати учня та його однодумців; г) переконуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише погодився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів; ґ) пропонуючи вихованцеві нову програму життя та діяльності, слід вказати йому шляхи її досягнення, викликати і зміцнювати інтерес до неї; д) у процесі переконування важливо впливати не тільки на його розум, а й на емоційну сферу, викликати переживання за своє становище, спонукати до роздумів над поведінкою; е) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати таких психологічних моментів, коли учень відвертий, схильний сприймати настанови педагога; є) успіх переконування багато в чому залежить від упевненості самого педагога в можливості перевиховати учня, коли він вірить у корисність своєї праці, виявляє витримку, терплячість, такт, уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.
34.Рівні вихованості
Ознаками вихованості є ставлення особистості, добровільне виконання певних дій, мотиви дій, вчинків.
Критерії вихованості Показники
Любов до Батьківщини -Знання історії, повага до історичного минулого, традицій народу, турботи про інтереси, історичну долю країни, почуття гордості за великих людей країни, її культуру, досягнення, дбайливе ставлення до природи, народних надбань, знання сучасних важливих подій.
Інтернаціоналізм -Інтерес до культури, мистецтва інших народів, дружба з людьми різних національностей, добровільна участь у заходах інтернаціонального характеру.
Ставлення до однокласників,ровесників -Участь у справах свого класу, звичка надавати безкорисливу допомогу, дружні стосунки з хлопцями і дівчатами, вимогливість і повага до ровесників.
Гуманність -Доброзичливе ставлення до людей, турбота про них, допомога, чуйність, повага, довіра; уважне ставлення до інтересів, бажань людей, питань, які їх турбують, до думок, почуттів оточуючих, розуміння мотивів, якими керують люди у своїй поведінці; тактовне ставлення до їх самолюбства, гордості, гідності; виключає грубість, чванство, пихатість, нетерпіння, недовіру.
Чесність -Правдивість, щирість; виконання обіцянок; звичка не брати без дозволу чужі речі; нетерпимість до брехні, крадіжки, обману, добровільне визнання своїх помилок, вчинків; говорити істину, не приховувати дійсний стан справ.
Ставлення до праці (працелюбність) -Любов, потреба і звичка до праці; сумлінність, старанність у праці: постійна зайнятість корисними вправами; звичка якісно і своєчасно виконувати роботу; насолода від самого трудового процесу; зацікавленість у досягненні позитивних результатів; допомога членам сім'ї у господарстві.
Дисциплінованість -Дотримання встановлених у суспільстві правових, моральних, політичних, естетичних норм поведінки, правил для учнів, певних звичаїв, традицій; швидке і точне виконання вимог батьків, вчителів.
Відповідальність -Сумлінне виконання своїх обов'язків, зроблених пропозицій, зобов'язань; звичка доводити розпочату справу до кінця; готовність відповідати за свої вчинки.
Активність -Прагнення відповідати на уроках, доповнювати відповіді інших; знайомство з допоміжною літературою; добровільна участь у різних видах діяльності, ініціативність, самостійність.
Допитливість -Систематичне читання літератури з різних галузей науки і техніки, постійна потреба розширення і поглиблення своїх знань; звичка користуватися словниками, довідниками; участь у роботі факультативів, гуртків, секцій, добра успішність.
Сміливість -Здатність до подолання почуття страху, готовність допомогти з ризиком для себе; готовність відстоювати свою думку.
Сила волі -Здатність примусити себе виконувати те, що потрібно, а не лише те, що подобається. Звичка доводити розпочате до кінця; наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення і здатність до подолання труднощів; успіхи у самовихованні.
Гідність, достойність Ставлення до себе і до інших як до певної цінності, усвідомлення позитивних рис, що не дозволяє поступитися ними, самоповага, яка викликана усвідомленням досягнутих успіхів; вимога від інших поваги до себе, своїх прав.
Скромність -Не визнає за собою виключних достоїнств або прав.
Любов до прекрасного (естетична вихованість) -Інтерес до уроків літератури, співів; знання і розуміння творів літератури, музики, живопису; відвідування театрів, музеїв, бажання творити прекрасне.
Прагнення до фізичної досконалості -Прагнення бути сильним, спритним, здоровим, правильна осанка, участь у спортивних іграх, змаганнях, походах, секціях.
56.Професійні знання
Другий модуль педагогічної майстерності і передусім своїх фахових дисциплін. Учні високо цінують учителя, який володіє глибокими знаннями із дисциплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисциплінами, відзначається науковою ерудованістю. Окрім того учитель повинен мати ґрунтовні знання з анатомії й фізіології людини та психології, бо ці дисципліни є науковим підґрунтям педагогіки. Та цього замало для прояву майстерності в процесі виконання навчальної функції. Потрібні вміння не лише в тому, чому навчати, але й як навчати. Тобто необхідні ґрунтовні знання з фахових методик. У структурі цього модуля визначальними виступають знання з педагогіки. Цей модуль відіграє важливу роль у структурі педагогічної техніки. Він включає в себе такі якісні характеристики вчителя-вихователя: любов до дітей, психолого-педагогічна культура, психолого-педагогічна спостережливість, здатність концентрувати й розподіляти увагу, творча спрямованість уяви, гнучкість розуму, виразність і яскравість почуттів, здатність свідомо керувати своїми емоціями, регулювати свої дії та поведінку, терплячість, самостійність, організованість і дисциплінованість, вимогливість, сила й урівноваженість нервово-психічних процесів, розсудливість, контактність, педагогічний оптимізм, об'єктивність в оцінюванні діяльності учнів та самооцінці, культура мовленнєвої діяльності. По-перше, педагог має знати основні закономірності психічного розвитку дітей різних вікових груп і враховувати їх у навчально-виховному процесі безпосередньо на уроці та й у позаурочній навчальній роботі: вибір методів, прийомів і засобів навчання, визначення ритму й темпу навчальної праці, обсягу навчальних завдань безпосередньо на уроці та для виконання домашніх завдань; враховувати індивідуальні особливості психічного розвитку вихованців.По-друге, вчитель має володіти методами й методиками вивчення особливостей психічного розвитку школярів: темпераменту, уваги, відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, характеру, здібностей та ін. Важливе місце в системі роботи педагога, спрямованої на підвищення ефективності навчальної діяльності учнів, посідає фактор уваги. Увага — це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах за одночасного абстрагування від інших; цікавість до кого-, чого-небудь, вияв бажання роздивитися, зрозуміти кого- чи що-небудь; налаштованість на сприйняття, фіксування чого-небудь органами чуття, пам'яттю, розумом. Увага є необхідною передумовою ефективної діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання і праці взагалі.
57.Педагогічні здібності.
Педагогічні здібності – це сукупність певних психологічних характеристик, що є неодмінною умовою для досягнення викладачем успіхів у вихованні та навчанні дітей. Педагогічні здібності вчителя увазі наявність високорозвиненої вираженої потреби в соціальній взаємодії, що знаходить вияв у бажанні навчити, передати знання, спілкуватися з дітьми, в прагненні раціонально і корисно організувати діяльність класу, урізноманітнити їхнє життя. Щоб успішно реалізувати цю потребу, вчитель повинен бути педагогічно тактовний. Однак важливі і допоміжні особливості і риси особистості, які теж вважаються частиною педагогічних здібностей. Перш за все, це ті чи інші властивості інтелекту: критичність, дотепність, послідовність та інші. Ораторські здібності також мають бути присутні – володіння мовою, хороший словниковий запас завжди дадуть вчителю перевага на уроці і при організації дозвілля дітей. Успішної педагогічну діяльність робить артистичність – вміння при необхідності фантазувати, живе уяву. Педагогічні здібності є не тільки запорукою ефективної діяльності педагога, але й результатом його постійної роботи над собою. Ці властивості виявляються, формуються і удосконалюються серед безлічі інших психологічних властивостей, дій і відносин викладача. Проводилися спеціальні дослідження, які разом з досвідом доводять, що самостійне цілеспрямоване формування і розвиток у собі педагогічних особливостей цілком можливо. Наприклад, спостережливість – риса, яка стає більш досконалою з накопиченням педагогічного досвіду і як підсумок зусиль педагога. Можна навчитися не тільки помічати риси характеру учнів, але і бачити причини їх зародження, відчувати, як виявляється або може проявитися та чи інша риса в ситуації, що склалася.
58. Педагогічна техніка.
Педагогічна техніка - це система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь, інтелектуальних, поведінкових, комунікативних, завдяки яким вчитель-професіонал виконує необхідну роботу швидко, чітко та максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль. Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).Вміння керувати своїм псих. станом, педагогічно активно і емоційно відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак культури викладача. Отже, педагогічна техніка – це:Уміння вчителя володіти своєю поведінкою, емоціями, настроєм;Організація колективної діяльності учнів. Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових. Перша група пов’язана з умінням учителя управляти своєю поведінкою (жестами, мімікою); з володінням емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження, для творчого самопочуття тощо. Друга група пов’язана з умінням впливати на особистість і колектив, технікою організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організацією колективної творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів.
58.Педагогічна техніка.
Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.
До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:
· спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);
· спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);
· керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість).
Поняття "техніка" походить від гр. technikos — вправний, і означає сукупність прийомів та пристосувань. Техніку вчителя називають педагогічною, у 20-х роках XX ст. її розуміли як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять.
Поняття “педагогічна техніка” містить дві групи складаючих її частини. Перша група пов’язана з вмінням педагога керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); управління емоціями, розташуванням духу для зняття зайвої психічної напруги, пробудження творчого
самопочуття; оволодіння вмінням соціальної перцепції (техніка управління вмінням, уявою), технікою відповіді (керування диханням, дикцією, голосністю, темпом відповіді). Друга група пов’язана з вмінням впливати на особу та колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням; техніка навіянням та ін. Складові першої та другої груп педагогічної техніки направлені або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це самопочуття адекватно впливати зовні. Тому ми, слід за театральною педагогію, умовно будемо поділяти педагогічну техніку на внутрішню та зовнішню відповідно цілі її використання.
ВНУТРІШНЯ ТЕХНІКА – створення внутрішнього хвилювання особи, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю та почуття.
ЗОВНІШНЯ ТЕХНІКА – утілення внутрішнього хвилювання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, відповіді, рухах, пластиці.
Розглянемо, як вчитель може навчитися керувати собою, яка внутрішня та зовнішня техніка допомагає йому в цьому.
Педагогічна техніка дає можливість використовувати психофізичний апарат учителя для досягнення бажаних педагогічних результатів.