Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка
Інститут філології
Кафедра української літератури
Матеріали фольклорної практики
Студентки І курсу 212 групи Косенко А. І. ,
яка проходила практику в смт Вороніж , Шосткинського р-ну, Сумської обл.
Керівник практики
Кириленко Н.І.
Суми 2013
Історія смт Вороніж
Селище Вороніж – розташоване по обидва береги невеликої річки Осоти, в Шосткинському районі Сумської області. Воно має дуже давню історію. Територія сучасного селища була заселена з давніх часів.
Що ж означає саме слово «Вороніж»? Корінь слова «вор», може означати тепер у вороніжців чи українців узагалі «злодій». Решту слова дехто розкладає на сполучний звук «о» та склад «ніж», що може значити «вор-о-ніж». Тобто — «злодію, ось для тебе я маю ножа», тому не зазіхай на моє життя та мою власність".Моя ж прабабуся, Карпенко Тетяна Захарівна, пояснювала мені , що під час облоги Воронежу ворогами, вороніжці їли ворон, а тому вороніжців, вороги й прозвали: «ворон їж». Проте ніхто з упевненістю не може сказати, чому селище має таку назву.
У багатьох енциклопедичних довідниках радянського часу вважалось, що датою заснування Воронежа є 1177 рік – час згадки в літописі.Цієї думки дотрималися і в сучасному виданні «Сумщина від давнини до сьогодення»
Проте, якщо заглянути в літописну згадку, - в Літопис руський /за Іпатським
списком, то можна прчитати: «У рік 6685/1177/князь же Всеволод, благовірний і боязливий ... по Ярополка /Ростиславича/ він послав /послів/, говорячи:
Видайте нашого ворога, або я іду на вас».
Рязанці тоді, порадившись, сказали: «Князь наш і браття наші погибли із-за «чужого князя.» і поїхавши у /город/ Вороняж, вони схопили його і привели його, Ярополка, у Володимир, і всадили його тут же в поруб».
Російський дослідник, доктор історичних наук В.П.Загоровський наголосивши, що «древний Воронеж является одной из любопытных загадок отечественной истории», нагадав: 20 лютого 1177 року дружина Володимирського князя Всеволода розгромила на річці Колокші, це неподолік від стольного города Володимира, рязанську рать. Князю і Ярополку поталанило побігти з поля битви в рязанські землі. Ото Всеволод і Послав свого посла-гінця до рязанців з вимогою видати Ярополка.
Вчений В.П.Загоровський був категоричний: «Все летописи связывают «Воронож» в 1177 г. с Рязанской землей; ясно, что город или область с таким н А далі :рдив, як незаперечний факт, таку свою думку: «Разместить зтот шисньїй «Воронож» в районе ньшешнего поселка Воронежа Сумской
азванием находилась в пределах Рязанського княжества». А далі ствердив, як незаперечний факт, таку свою думку: «Разместить этот летописний «Воронож» в районе ньшешнего поселка Воронежа Сумской области Украины не позволяют ни география, ни логика»
З цим погодився і український дослідник Л.Е.Махновець, переклавши з древньоруського Іпатський список і видавши його під назвою «Літопис руський»/К., «Дніпро- 1990/. У географічно-археологічно-етнографічному покажчику цього видання сповіщається (с.545): Вороняж, місцевість у верхів'ях Воронежу лівої притоки Дону, нині-пн.-сх. част. Липецької і пн.зх. част. Тамбовської обл..» (Російська Федерація). Водночас В.Л.Загоровський зробив цілком вірогідне припущення-висновок, що «название «Воронеж» было перенесено в Подонье из-под Чернигова. Там находился в эпоху Киевской Руси и сохранился теперь городок Воронеж».
Він же зазначив, що переселенці Із чернігівського Воронежа могли повторити назву свого містечка і надати його ім'я новому поселенню. Це перше поселення біля невідомої річки могло потім перейти також на річку, біля якої вони осіли. Думка Загоровського має підкріплення ще й в тому, що пізніше чимало російських поселень на Подонні окрім Воронежа отримало іакі українські назви: Усмань, Воргол, Ведуга, Девица, Снова. Свишня, Чернігівка, Лубенка. Вчений мав рацію. Від себе додам, що на Чернігівщині ще й нині існують географічні назви з корнем «Снов» /річка, права притока Десни-Снов; тече права притока останньої Сновський; місто Чернігівського князівства Сновськ донедавна носило таку назву, з 1935 року це м.Щорс/; з корнем «Вед» -річка Ведилка, село Ведильці, ботанічний заказник Ведимське, гідрологічний заказник Ведимський. З корнем «Луб» знаходимо річки Лубенець/це й вельми поширене українське прізвище/, Лубна, гідрологічні заказники Лубня, Луб'янка.
Коли читаємо в літописі, що «того же лета /1237 р.-В.Т./ на зиму приидоша с восточные страны... безбожний татарове с царем Батыем... и начали воювать землю Рязанскую и плениша до Пронска /центр удільного князівства на лівому березі Іроні, правої притоки Оки-В.Т./...и постоиша татарьі в Воронож», то під останнім населеним пунктом слід розуміти також Вороніж рязанський. Цілком ясно: заснування нашого українського Воронежа ніяк не можна пов'язувати з роком 1177-м. Його витоки , коріння слід шукати в епосі Київської Русі, а можливо, ще й раніше. Адже у відомій Велесовій книзі , за ім'ям одного із головних персонажінв східної слов’янської міфології - Велеса, Волоса, який вважався богом - покровителем скотарства, багатства і торгівлі, є такі красномовні рядки: «Віче руськолуні веліло готувати вози свої, бо ворожа сила насувалася до землі Воронженця. Воронженець був давній, за багато віків оснований далеко од нападників. і ворожина дійшла до Воронженця і взяла його, і так осіла. Се Русь 18 відрізана від заходу сонця».
У літописах знаходимо не тільки слово «Вороняж», але й похідні від цього -«Воронажь», «Вороножь». Загоровський писав, що сказати з повною впевненістю, що розуміли літописці під цим словом - город, річку чи масть, - відразу не можна.
Скільки версій висувалося щодо назви поселення в різні роки! Особливо багато з'явилося останнім часом. Немає сенсу їх аналізувати, саме з причини відсутності бажаного історичного матеріалу. Тому я лише наведу декілька з найголовніших версій походження селища Вороніж:
- Перші мешканці поселення поклонялися язичницькому богу -
можливово, ім'я Вор, що й лягло в основу назви Вороніж.
Запитував Гр.Сірик: «Що означає саме слово «Вороніж»? І писав: «Вор» - «злодій», «Вор-о-ніж». Тобто - «злодію, ось для тебе я маю ножа».
Він же, посилаючись на думку професора Яр Славутича, зазначай, 10 гой гадав походження назви міста й ріки від слова «вороний».
- Можливо, тут жив волхв-ведун. Усі, хто йшов ворожити до нього,
казали - йдемо до «ворожія» - «Вороніжа».7
- «Вороньяжцами» /в опійні - «вороньяжц»/ називали тут тих жителів
стойбища, які не були спроможні полювати на крупних звірів. Ото їх
можливо називали «вороньяжцами». З часом із назви випали літери «ь», «ц».
- І та версія, яку розповіла мені моя прабабуся, Карпенко Антоніна Захарівна, про те,що Під час облоги Воронежа ворогами жителі містечка мусили їсти ірон. Тому-то вороги глузуючи й прозвали їх «ворон-їж». Назва поселення примусила задуматися відомою письменника із Сумщини Дмитра Білоуса. Він доніс до читачів таку свою думку: Тож справа таки не в воронах /Наука, либонь, довела; /В ім'я прадавнє Воронег/ і від нього ця назва пішла.
У «Влес книзі» Вороніж згадується Вороненцем та Воронженцем, у ласкавій чи в здрібнілій формі вислову. Мені здається, слово «Вороніж», як і всяку давню давнину, нам тяжко зрозуміти нашою теперішньою свідомістю та нашою думкою і бути певними, що наші предки придумали саме таке слово, чи таку назву для означення чогось. їхня думка, як і думка кожної людини, не завжди зроджується на підставі чиєїсь думки чи на підставі якоїсь речі. Думка в людини може зродитися без всякого напруження, навіть підчас сну. Людині приснився сон. Людина прокинулася вже з зародженою думкою. Можна припускати, що й назва Вороніж так виникла в наших предків. Однак деякі науковці гадають що назва міста й ріки походить від слова «вороний». Колись називали одну річку Воронега. Це вже наукове, не фолькльорне тлумачення.
Про окремі частини Вороніжа, вулиці розповіла мені Ганна Петрівна Рязанова. Вона ,як член краєзнавчого гуртка районного Будинку дитячої та юнацької творчості, займалась вивченням мікро-топонімів околиць селища Вороніж, а також назв вулиць та провулків. У книзі нашого земляка-емігранта Григорія Сірика "Вороніж та його околиці" (К., "Літературна Україна", 1993) Ганна Петрівна прочитала: "...У давнину Вороніж складався з окремих кутків, які називалися переважно за прикметами їх мешканців. Там, де жили Клочки, Деркачі, Шили, Мітли і тому подібне "знаряддя", куток звався Смітником.
Легенди і перекази
З покоління в покоління переходить легенда про Гаркушу , що відноситься до другої половини 18 століття .
Розкішно жив у своїх покоях воронізький пан Гудович . Його покої стояли над річкою Осотою , де зараз цукровий завод . Одного ранку восени граф Гудович зібрався зі своєю охороною в дальній путь – в гості до самого гетьмана Кирила Розумовського , в його резиденцію Батурин . Карети вже були готові . Слуги несли і вкладали багаті подарунки . Раптом біля сдиби загавкали собаки , тривожно забігали панські слуги . Звідкілясь несподівано з'явився загін озброєних людей і швидко заарештував всіх слуг . Перед розгубленим і переляканим Гудовичем з’явилася озброєна могутня людина .
Есе про подорож до Переяслава-Хмельницького
Переяслав-Хмельницький не даремно називають містом-музеєм! У 30 тисячного містечка - близько 30-ти музеїв!
Звичайно, за один день їх усіх оглянути просто неможливо , хоча й дуже цікаво!
Дуже цікавою була екскурсія в музеї Григорія Сковороди , який знаходиться в будинку колишнього колегіуму 1753 року - пам`ятці архітектури національного значення.
Я дізналась про те , що коли відзначалося 250-річчя від дня народження Григорія Сковороди , за рішенням уряду України в цьому приміщенні було створено меморіальний музей , експозиція якого висвітлює літературну та педагогічну діяльність Сковороди на Переяславщині.
Я з трепетом доторкнулася поглядом і душею до землі і речей, де жив, з чим жив, чим жив український геній.Я була вражена глибиною і якістю наявної експозиції . Дуже гарно , що працівники музею провели велику роботу по оновленню літературно-меморіального музею славетного вихідця із Чорнух , збереженню Сковородинівського духу не тільки для сучасників, а й для майбутніх поколінь .
Також дуже вразив музей під відкритим небом . Звичайно подорож молодих людей не може бути просто подорожжю, тому в дорозі нас чекало багато цікавого і веселого. Ми й незчулися, як опинилися перед ворітьми музею, де нас чекало багато цікавого і незабутнього. При вході до музею на Вас чекають кам'яні баби, що є унікальними витворами мистецтва та ідеології давніх народів. Для відвідувачів на території є ярмарковий майдан з колодязем-журавлем та торгівельними лавами, на яких кожен, хто зголоднів або притомився, може сміливо розміститися та повеселитися) в музеї під відкритим небом ще знаходиться дуже багато церков давніх часів.
Загалом у музеї під відкритим небом в Переяслав-Хмельницькому нам дуже сподобалося, враження від нього найкращі і всі ми залишились дуже задоволенними .