Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 67
|
[1] ЗМІСТ [2] ВСТУП [3] РОЗДІЛ І. ТЕРМІНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ [3.1] Термін як частина спеціальної лексики мови [3.2] Основні підходи до визначення статусу терміна в європейській мовознавчій традиції [3.3] Основні прийоми термінотворення [3.4] Принципи передачі іншомовних науково-технічних термінів засобами української мови [3.5] Висновки до розділу І [4] РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ НОМІНАЦІЇ В СИСТЕМІ ТЕХНІЧНИХ ТЕРМІНІВ СУЧАСНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ [4.1] 2.1. Розробка питань технічної термінології в сучасній китайській лінгвістиці [4.2] 2.2. Класифікація технічних термінів китайської мови [4.3] Джерела формування сучасної китайської технічної термінології [4.4] Висновки до Розділу ІІ [5] РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІЧНИХ ТЕРМІНІВ СУЧАСНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ [5.1] 3.1. Організація простих технічних термінів китайської мови [5.2] 3.2. Лексико-семантичні особливості складних технічних термінів китайської мови [5.3] Детермінізація як ознака сучасної китайської технічної термінології [5.4] Висновки до Розділу ІІІ [6] ВИСНОВКИ [7] ЛІТЕРАТУРА |
Термінологічна лексика становлять значну частину лексичного складу як сучасної української мови, так і інших мов світу, зокрема сучасної китайської мови. Терміни – найдинамічніша частина лексики, оскільки бурхливий розвиток різноманітних галузей науки і техніки зумовлює збагачення і вдосконалення термінологічних галузевих систем. Без вивчення складу термінологічної лексики і змін у ній неможливо зрозуміти загальні закономірності розвитку лексичної системи мови. В останні десятиліття дослідження та стандартизація національної термінології набувають особливої актуальності.
Протягом останніх років у вітчизняному і зарубіжному мовознавстві активно розробляються загальна теорія термінознавства і питання, що стосуються окремих терміносистем. З’явилися праці, присвячені дослідженню термінологій різних галузей знання і діяльності людини, зокрема економічно-правової (Г.Пастернак), електротехнічної (Л.Козак), медичної (Н. Цісар), пожежно-технічної (О.Кучеренко), науково-технічної (О.Іващишин, Т.Михайлова), програмування (А.Ніколаєва), фінансової (О.Винник) та ін. Проте недостатньо вивченими залишаються термінології типологічно неспоріднених з українською мов, однією з яких є китайська. Внаслідок стрімкого пожвавлення торгових та економічних зв’язків між нашою державою та КНР, взаємозапозичення передових технологій щодо технічного обладнання та активізації процесу запрошення українських фахівців технічних спеціальностей на роботу в КНР, особливої уваги науковців вимагає китайська технічна термінологія.
Досліджувана термінологія – це визначена сукупність словесних знаків, що відображає систему технічних понять і відношень між ними.
Актуальність пропонованої магістерської роботи зумовлена необхідністю теоретичного осмислення стану та розвитку сучасної національної термінології Китаю, кожної з її підсистем, зокрема технічної термінології. Означена термінологія як цілісна система дотепер не була об’єктом комплексного лінгвістичного аналізу в українській фаховій літературі.
Об’єктом дослідження є сукупність технічних термінів сучасної китайської мови як відкритої системи мови.
Предмет дослідження – лексико-семантичні параметри мовних одиниць сучасної китайської технічної термінології.
Мета роботи – з’ясувати склад та системну організацію сучасних китайських технічних термінів шляхом їхнього комплексного структурно-семантичного аналізу.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:
Джерела фактичного матеріалу. Для аналізу відібрано 1 000 технічних термінів, дібраних із загальномовних словників різного типу, довідників і підручників.
Методи дослідження. У магістерській роботі застосовано:
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:
а) уточнено базові поняття термінознавства термін, термінологічне словосполучення, термінологія, термінологічне поле, термінознавство в європейській фаховій літературі та з огляду на реалії китайського наукового мовознавства;
б) до аналізу залучено мовний матеріал, який дотепер не був об’єктом спеціального лінгвістичного вивчення у вітчизняній фаховій літературі;
в) схарактеризовано склад сучасної китайської технічної термінології;
г) описано структуру, джерела та шляхи формування технічних термінів сучасної китайської мови;
ґ) застосовано методику компонентного аналізу для вивчення семантики технічної термінології сучасної китайської мови.
Теоретичне значення магістерської роботи полягає у збагаченні вітчизняного наукового простору додатковими відомостями щодо спеціальної лексики сучасної китайської мови, розробленні актуальних питань теорії терміна, уточненні базових понять термінознавства з огляду на реалії мовознавчої традиції Китаю, виявленні сучасних термінотвірних тенденцій в аналізованій лінгвістичній системі. Проведений аналіз китайської технічної терміносистеми може бути підґрунтям для розв’язання дискусійних питань термінотворення. Застосування компонентного аналізу для вивчення семантики технічних термінів та уточнення їх дефініції має значення для подальших досліджень у цій галузі.
Практичне значення дослідження пов’язане з тим, що його результати можуть бути використані в лексикографічній роботі (укладання термінологічних словників), навчальному процесі під час розроблення й викладання спецкурсів з термінознавства. Подані в роботі спостереження й узагальнення будуть корисними для подальшого внормування китайської технічної термінології на сучасному етапі її розвитку.
Апробація отриманих результатів. Основні результати дослідження доповідалися автором під час наукових та науково-практичних конференцій «Проблеми сходознавства в Україні» (Харків, 2011), «Сучасні проблеми та шляхи їх вирішення в науці, транспорті, виробництві та освіті ‘2011» (Одеса, 2011) та «Актуальні тенденції сучасного сходознавства» (Харків, 2012). За матеріалами дослідження опубліковано статті:
Робота має традиційну структуру. Складається з 3 Розділів, 9 параграфів, містить 2 таблиці та 2 схеми. Загальний обсяг роботи - 71 сторінка.
Системне вивчення проблем термінології, визначення її місця у структурі мови є одним з актуальних завдань лінгвістики. Терміни з’являються не лише тоді, коли починає розвиватись наука, теоретичне знання. У всі часи будь-яка професія, будь-який вид трудової діяльності людини народжував систему слів, які вважалися професійними, а. згодом, лягли в основу термінологічної системи будь-якої мови. Також багато слів загальновживаних, нетермінологічних, в професійній мові здобувають значення і функції термінів. Використання термінів представниками однієї й тієї ж професії забезпечує адекватне спілкування в процесі спільної діяльності та впливає на ступінь її ефективності.[1; 4]
Термін будь-якої галузі знання та людської практики, зокрема технічної, виражає спеціальне професійне поняття (наукове, технічне, соціально-культурне), якщо він використовується в умовах спеціальної професійної комунікації: в письмових текстах або розмові спеціалістів. Функціонуючи в художніх творах або в умовах повсякденного спілкування, термін має повсякденне або загальне тлумачення.
Термінології мають велику історію, але поняття термін сформувалось в Європейській науці лише на початку XX ст. Сучасні лінгвістичні дослідження ґрунтуються на комплексному міждисциплінарному підході. Розв’язання теоретичних проблем щодо визначення особливостей і природи термінів як знаків спеціальних понять, виявлення дериваційного потенціалу термінологічної лексики, вивчення загальних тенденцій розвитку терміносистем постійно перебуває у центрі уваги дослідників. [9; 4]
Комплексний підхід до вивчення різних аспектів термінології знайшов втілення в наукових працях Б.М.Головіна, С.В.Гриньова, З.І.Комарової, Д.С.Лотте, З.М.Осипенко, Н.Б.Скуловіна, A.B.Суперанської, В.М. Підвойного та інших. Проте певні уявлення щодо процесів і особливостей термінологічної номінації, зіставні аспекти терміносистем, ознаки терміна як особливого знака не знайшли достатнього освітлення в науковій літературі і потребують подальшого вивчення.
Термін - це слово, або словосполучення, котре має спеціальне значення, виражає та формує професійне поняття та застосовується в процесі ознайомлення та засвоєння наукових та професійно-технічних об’єктів та відносин між ними. Слово-термін - це завжди результат та знаряддя професійного мислення та спеціально-професійного спілкування. [6; 158]
Лінгвістичне вивчення термінів довгий час здійснювалось в рамках лексикології. В науці існувала думка про обов’язкову однозначність термінів, їх системність, впорядкованість, до термінів ставились вимоги краткості, обов’язкового дефінірування.[10; 15]
Говорячи про термінологію, лінгвісти, як правило, розрізняють:
Така багатозначність не в останню чергу зумовлена тим, що для кожної термінологічної одиниці визначена точка координат як у мові в цілому, так і в субмові (фаховій мові) зокрема.
Наприкінці 60-х було запропоновано розмежувати значення цього терміна та ввести нове поняття термінознавство. [13; 151]
Термінознавство - наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, змісту і функціонування, а також вживання, впорядкування і створення.
Таким чином, зберігши за терміном термінологія значення сукупності слів та словосполучень, які виражають спеціально-професійні поняття, термінознавством назвали дисципліну, предметом котрої є термінології різних областей професійної діяльності людини.
Початок термінознавства як науки пов’язан із ростом ролі науки в житті суспільства у 30-40-х роках XX століття, який вивів проблему дослідження терміну і термінології до ланки найбільш важливих питань загального мовознавства і розпочав процес виділення термінознавства в окрему наукову дисципліну, із своїм предметом і методами дослідження. В цей період з’являються праці Д.С.Лотте, присвячені відбору та стандартизації термінів, дослідження Г.О.Винокура про специфіку термінологічного словотвору, праці О.О. Реформатського та ін.
В наступні роки увага лінгвістів до проблем термінології тільки посилюється. Треба відмітити, що ріст інтересу до вивчення терміну припадає на 60-70-ті роки XX століття. У працях провідних російських вчених Д.С. Лотте, Г.О. Винокура, О.О. Реформатського та ін. були надані визначення найважливішим поняттям сучасного термінознавства, котрі досліджуються новою генерацією вчених, серед яких: Б.Н. Головин, A.C.Герд, С.В.Гриньов, Б.Ю.Городецький, В.П. Даниленко, Т.Л.Канделаки, Л.А.Капанадзе, Я.А. Климовицький, В.М.Лейчик, А.И.Моисеев, Р.Г. Петровский, В.В. Раскин, та ін. Питаннями класифікації та систематизації термінів уперше стали займатися американські вчені, серед яких можна виділити С. Райта і В. Адама. Особливе значення мають праці зарубіжних дослідників Л.Ольшкі і Е.Вюстера, оскільки обидва вчені зробили великий внесок у розвиток термінознавства у питаннях однозначності терміну, навколо котрих досі ведуться дискусії. їх дослідження мають великий методологічний вплив на розвиток сучасного термінознавства [27; 156-161].
В наш час розробкою теоретичних проблем термінознавства займається ряд національних шкіл - австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська - що відрізняються підходами і аспектами розгляду спеціальної лексики. Провідною за масштабами та значущістю досліджень є російська школа.
Наразі в термінознавстві виділяється низка самостійних напрямків дослідження. В першу чергу слід виділити теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку та застосування спеціальної лексики, та прикладне термінознавство, що ґрунтується на теоретичному і розробляє практичні принципи і рекомендації щодо усунення недоліків термінів і термінологій, їх опису, оцінки, редагування, впорядкування, створення, перекладу та застосування. Поруч з теоретичним і прикладним виділяються декілька більш вузьких галузей сучасного термінознавства, як то: загальне, галузеве, типологічне, порівняльне, семасіологічне, ономасіологічне, історичне, функціональне та когнітивне (гносеологічне) термінознавства.
Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні властивості, проблеми та процеси, які відбуваються в спеціальній лексиці, а часткове чи галузеве терміноведення займається вивченням спеціальної лексики та понять окремих галузей знань конкретних мов. Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою установлення загальних властивостей термінологій та особливостей окремих термінологій, який зумовлений характером, який відображає галузі знання. Порівняльне термінознавство займається порівняльним дослідженням загальних властивостей спеціальної лексики різних мов, наприклад, російської та англійської. Семасиологічне термінознавство займається дослідженням проблем, пов’язаних зі значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміненням значень та все можливими семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією, гіпонімією та ін. [30; 13]
Науковий напрямок термінознавства, що розглядає термінологію як частину лексики літературної мови, дозволяє точніше визначити місце термінів у мові та мовленні, повніше описати семантичні процеси, характерні для функціонування і розвитку термінології.
Виходячи з задач дослідження, надалі в його рамках термінологія буде розглядатися як комплекс фахової лексики в межах словникового складу мови, а також фахової лексики певної галузі науки (технічні науки).
Як така, термінологія має істотні відміни від загальновживаної лексики і повинна характеризуватись такими ознаками:
Для сучасного термінознавства характерне протиставлення понять «термінології» і «терміносистеми». Термінологія не є еквівалентною терміносистемі. Термінологія являє собою, за О.О.Реформатським, «у певному сенсі, безструктурний набір одиниць, лише «доступних» свідомому упорядкуванню» [46; 12].. Терміносистема ж - кінцевий продукт свідомого упорядкування термінів; «її структура в цілому адекватна структурі системи понять даної теорії» [46; 17]. Термінологія, на думку В. Лейчика, складається з «передтермінів» - лексичних одиниць звичайної мови [27; 159]. Для того, щоб перетворитися в терміносистему, термінологія має, таким чином, пройти процес тотальної систематизації, що стосується всіх рівнів мови.
Поряд з поняттями «термінологія» і «терміносистема» лінгвістами застосовується термін «термінополе», уведений Л.А. Капанадзе. Він визначається як система понять, виражених у термінології. Наприклад, із загальної термінології даної мови можна виділити термінополе економіки, що буде поділятися на підмови бухгалтерського обліку, маркетингу, фінансової діяльності та інш. Термінополе комп’ютерних технологій буде включати підмови програмування, технічного забезпечення, програмного забезпечення, комп’ютерних мереж та інш. Термінополе можна визначити, ґрунтуючись на понятті поля як сукупності мовних (головним чином лексичних), об’єднаних спільністю змісту одиниць, що позначуються й відображають понятійну, предметну або функціональну подібність явищ [цит. За 41; 152]
Таким чином, термінополе - це поле, що охоплює термінологічні одиниці, об’єднані загальною семантичною ознакою. У термінології можна виділити майже нескінченну кількість полів: наприклад, термінополе «математика» (складання, множення, інтеграл, функція та ін.), «типи торгівельних центрів» (універмаг, бутік, супермаркет, базар та ін.) тощо. У цьому розумінні поняття «термінополе» не є еквівалентним поняттю «терміносистема»: остання включає терміни, об’єднані лише тематично та систематизовані, що можуть розпадатися на різне число термінополей.
Виокремлення поняття «термінополе», окрім того, дозволяє при аналізі визначеної системи термінів включати до неї спірні емоційно-експресивні одиниці, на основі їх «понятійної, предметної або функціональної подібності» з іншими, більш «термінологічними» одиницями. Дані одиниці будуть відноситися до термінологічної «периферії», а інші - до «ядра». [цит. За 41; 188]
Цікавим для нашого дослідження є положення деяких лінгвістів про виокремлення також наукової та технічної термінології. Так, Ж.Віньє та А.Мартен підкреслюють, що ця різниця зумовлена самими обставинами виникнення науки й техніки, оскільки техніка виникла як результат довгої низки проб та помилок, які часто проводилися навмання, емпіричних пошуків ремісників; наука ж розвивалася своїм власним шляхом і, звільняючись від первинних містичних та релігійних уявлень, лише на початку XIX століття завдяки своїм новим досягненням змогла надати нового імпульсу поширенню технічних знань. Тому «не можна вважати само собою зрозумілим, що наука й техніка належать до однієї й тієї ж галузі мислення і в мові можуть бути висловлені одними й тими самими лінгвістичними засобами... У кожному випадку мова використовує різні поняття і власні синтаксичні засоби» [цит. За 30; 168].
Разом з тим слід визнати, що в епоху бурхливого розвитку науки й техніки ці дві сфери людської діяльності розвиваються паралельно, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одна одну, що виявляється також у взаємопроникненні особливостей їх фахових мов. Сьогодні вже більш логічно стверджувати про існування мови науки, в межах якої розташована мова техніки.
Науково-технічна революція привела до активізації інформаційно- комунікативних процесів, наслідком яких став кількісний приріст термінів в різних галузях знань, активне проникнення їх в загальнонародну мову. Ці процеси здобули назву «термінологічного вибуху» (чи «термінологічного потопу» - по аналогії з біблейським всесвітнім потопом, який захлеснув та знівечив стародавнє людство). Результатом термінологічного вибуху стала переорієнтація лінгвістичних досліджень: предметом як традиційної так і прикладної лінгвістики стає термінологія різних галузей знань. Практичним свідченням цього процесу є збільшення кількості наукових конференцій та публікацій по термінознавству в українському та світовому науковому просторі.
Термін, як і будь-які інші мовні універсали, важко піддається дефінуванню. Через складність та дискусійність такого завдання, в лінгвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. По цей час вченими було дано більш трьох тисяч визначень поняття «термін», які відображають різні міркування щодо цього питання, а також взаємно доповнюють одне одне, але, незважаючи на це, його зміст не є визначеним до кінця. В.Д.Табанакова зробила спробу відповісти на питання, чому досі не існує загальновживаного визначення терміну: «З одного боку, це пояснюється тим, що ще недостатньо розроблені теоретичні основи термінознавства, не диференційовані його головні поняття і не існує єдиного погляду на те, що таке науково-технічний термін. З іншого боку, ті різноманітні визначення, що існують у сучасній літературі, не завжди і не в повній мірі відображають зміст означуваного явища» [цит за 9; 5].
Г.О. Винокур дає робоче визначення терміну, яке є неповним, але відображає його суттєві властивості: «В ролі терміну може виступати всяке слово... термін - не є особливим словом, але слово із особливою функцією, функцією найменування спеціального поняття, спеціального предмета чи явища» [7; 21].
Б.М. Головин пише, що термін — це «окреме слово чи утворене на базі іменника підрядне словосполучення, що означає професійне поняття та призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, виробничої, управлінської)» [цит за 13; 41]. Дане визначення є досить вдалим та містким, хоча деякі моменти можуть викликати заперечення. Сумнівним є, зокрема, той факт, що всі терміни утворюються лише на базі іменника. Такою базою інколи можуть служити також прикметники, дієслова (особливо у шаховій термінології), прислівники (особливо у музичній термінології).
О.С.Ахманова визначає термін як «слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів» [1; 2].
В.П. Даниленко також дотримується точки зору, що «термін - це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття» [13; 19].
Х.Ф. Ісхакова досить конкретно і обмежено визначає термін як «слово (чи словосполучення), прийняте в певній галузі знань (чи виробництва) для визначення якогось поняття цієї галузі» [цит за 22; 116].
Більш-менш повні визначення «терміну» можна знайти у словниках і нормативних документах:
Найбільш слушною можна вважати думку І.С.Квитки, який, спираючись на різні визначення, пропонує «сумарну» дефініцію: «Термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 36; 9].
Російський науковець Б.М.Головін також зазначає, що термінології різних галузей професійно-трудової діяльності характеризуються наступними ознаками, які представляють їх лінгвістичну сутність:
У складі термінологічної лексики будь-якої мови можна виділити два шари:
У відношенні до сфер професійної діяльності людини розрізняються такі групи термінів:
Серед дослідників виділяється три основні точки зору щодо функцій терміну:
Найбільш правомірною можна вважати точку зору К.А.Левковської: «Серед повнозначних слів особливими словами в аспекті значення і вживання є терміни, оскільки вони поряд з номінативною функцією (функцією позначення тих чи інших уявлень), яка виконується й іншими словами мови, визначаються також своєю дефінітивною функцією (функцією визначення відповідного поняття)» [цит за 29; 13-15].
Виходячи з функцій терміну, вчені виділяють такі особливості значення слів-термінів, що відрізняють їх від слів-нетермінів:
Традиційно до ідеального терміну пред’являються наступні основні вимоги, які варіюються в різних авторів:
Бурхливий розвиток науки і техніки в XX сторіччі призвів до швидкого розвинення відповідних термінологій. З’явилась потреба в стандартизації термінів, а також в аналізі, регулюванні і впорядкуванні термінологій різноманітних галузей науки і техніки.
Впорядкування розуміється як приведення термінологічної систему у відповідність до вимог, пред’явлених до термінів. Д.С.Лотте пропонує методи роботи по впорядкуванню технічної термінології з ціллю усунення її суттєвих недоліків, а саме: багатозначність, синонімія, неточність, наявність термінів, що не мають твердо зафіксованих визначень, вживання громіздких та незручних для вимови термінів, перевантаженість іномовними термінами, відсутність термінів для деяких понять, відсутність систематичності у побудові деяких термінів [30; 17-19].
Проте поглиблене вивчення і аналіз різноманітних термінологій та спроби систематизувати їх відкривають вченим чималу складність та не однобічність цієї проблеми. Так, Б.Н.Головин відмічає, що більш поглиблене вивчення термінів і термінологічних систем розбиває ілюзії, що термін повинен бути коротким, однозначним, точним, і приходить до висновку, що «аналіз різних термінологій, проведений різними авторами, ставить під сумнів правомірність пред’явлення до термінів розглядаємих вимог, оскільки значна частина реально функціонуючої термінології цим вимогам не відповідає, тим не менш продовжує обслуговувати відповідні галузі знань» [цит за 7; 26].
Наведені аргументи Б.М. Головина, що їх наводять й інші дослідники, які займались і займаються питаннями стандартизації, впорядкування та систематизації термінології (Д.С.Лотте, А.І.Моісеєв та ін.), дозволяють зробити висновок, що ця сфера містить в собі ще багато спірних та невизначених питань і потребує подальшого вивчення і розробки.
Основи сучасної української наукової термінології почали закладатися в кінці XIX — на початку XX ст. Цей період характеризується досить сформованою загальнонауковою термінологічною лексикою, в той час як спеціальна наукова термінологія тільки починає формуватися. Терміни, як окремий лексичний пласт української мови, починають комплексно досліджуватись лише із середини XX століття. Посилення лінгвістичного інтересу до аналізу та систематизації технічних термінів зумовлений значним впливом технічної термінології на розвиток української літературної мови, адже саме технічна термінологія є найбільш рухливим шаром загальновживаної лексики.
На сьогодні спостерігається посилення зацікавленості у термінологічних надбаннях НТШ та ІУНМ. Cеред представників НТШ слід виокремити два табори, що мали різні погляди на розвиток української термінології: перший табір об'єднував прихильників термінотворення на основі народної мови (В. Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк), прибічники другого табору вбачали процес розвитку у запровадженні інтернаціональної термінології в українську лексику (С. Рудницький, М. Вікул, І. Горбачевский).
Сьогодні проводяться численні наукові семінари та конференції, що допомагають виробити та узгодити процес творення технічного термінологічного апарату української мови, наприклад конференція «Проблеми української науково-технічної термінології» (Національний університет «Львівська політехніка»), «Українська термінологія і сучасність» (Київ, Інститут української мови НАН України).
Крім того, у 1992 році на базі Львівського політехнічного інституту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, до якого пізніше приєдналися Інститут української мови НАН України, Київський політехнічний інститут та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики. Теоретичними питаннями термінології, проблемами різних галузевих терміносистем та структурою термінологічної лексики української мови займалися такі вчена, як Т.І.Панько, А.А.Бурячок, В.П.Даниленко, Л.О.Симоненко, І.М.Кочан, Н.С.Родзевич, В.В.Ґрещук, А.Д.Хаютіна та інші.
Для української термінології характерні такі лексико-семантичні процеси, як омонімія, антонімія, полісемія, паронімія.
Науковці відзначають, що при локалізації технічних термінів на українську мову виникають певні проблеми:
На сьогодні питання, пов’язані з теорієй технічних термінів в українському лексикознавстві здебільшого знаходяться у стані розробки.
Акт термінотворення може бути здійснений з допомогою різноманітних прийомів, в основі яких лежить відносна значущість «логосних» (пов’язаних з системою понять) і «лексисних» (пов’язаних з системою мови) факторів. І те й інше однаково суттєве при вивченні терміну, незалежно від шляхів його виникнення. Поява нового терміну визначена як логосом, так і лексисом: сама необхідність у тому чи іншому терміні та його загальний тип мотивуються сферою логосу (рух наукового знання), а його конкретний вигляд в значній мірі визначається сферою лексису (лексичною системою мови і - більш вузько - даною терміносистемою з її термінологічним узусом). Відносна значущість «логосних» і «лексисних» факторів буде різною в залежності від засобів створення терміну - прийомів термінотвору.
Один з можливих прийомів термінотвору полягає в використанні для позначення наукового поняття слова загальновживаної мови, переводу цього слова у розряд термінів, його термінологізації. Цей процес є, образно кажучи, семантичною конверсією. Сутність даного явища не змінюється, навіть якщо в його основі лежить калькування. До семантичної конверсії примикає конверсія термінологічна - транстермінологізація — переніс готового терміну із однієї дисципліни в іншу з повним або ж частковим його переосмисленням і перетворенням його у міжгалузевий омонім. [36, 4]
Інший прийом — термінологічна деривація, що являє собою різновид словотворчої процедури, але відрізняється від звичайного словотвору відданням переваги певним компонентам (терміноелементам) та/або композиційним моделям. Цей прийом можна назвати власно терміностворенням. Оскільки терміностворення — процес свідомо цілеспрямований, для посилення цілеспрямованості відбувається звертання до спеціалізованих, часто штучних, моделей і елементів.
Третій прийом - запозичення терміну з іншої мови із збереженням або специфікацією його головних дефініційних параметрів і з фонетико- морфологічною адаптацією.
Очевидно, що роль логосних факторів порівняно з лексисними буде значною при термінологізації і особливо при транстермінологізації, механізм котрих є, по суті, переосмислення. При терміностворенні значущість логосних та лексисних факторів може врівноважуватися, або ж лексисні фактори будуть домінувати, якщо дана термінологія вже достатньо розвинена і можна говорити про існування певного еталону терміну для конкретних термінологічних підсистем.
Таблиця 1
Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Шляхи утворення термінів»
(за В.П. Даниленко[13; 34])
|
ТЕРМІНИ |
|
|
Готові мовні одиниці |
Спеціальні найменування (терміни- деривати) |
|
|
Під «напівфункціональними словами» розуміється великий прошарок лексики, який належить як до широкої загальнолітературної, так і до вузької, професійної сфер. Вони розрізняються об’ємом інформації і типом значення. В основу такої класифікації, тобто поділення термінів на два класи - готові мовні одиниці і спеціальні найменування - покладена ознака «походження» [13; 73].
Якщо ж в якості основної класифікаційної ознаки взяти ознаку «запозичення», то схема представлення термінотворчих прийомів буде виглядати наступним чином (наведено по [33]):
Таблиця 2
Класифікація термінотворчих прийомів за ознакою «Запозичення»
(за Г. Рондо)
|
ЗАПОЗИЧЕННЯ |
|
|
Внутрішнє |
Зовнішнє |
|
|
Під «старими фондами мови» розуміється актуалізація в термінології архаїчних, непродуктивних, «заморожених» у загальновживаній мові словотворчих моделей.
Уявлення про термінотвір, як про запозичення (у тому його фрагменті, що пов'язаний з термінологізацією, тобто вживанням в якості терміну готового слову, запозиченого з іншої лексичної підсистеми), присутнє і в інших наукових працях з термінознавства. Так, Л.А.Капанадзе наполягає на позначенні цього процесу - термінологізації слів загальновживаної мови - як запозичення, а не «зміщення» (звуження, розширення) значення загальнолітературного слова, виходячи з того, що «часто ознаки наукового поняття зовсім не включають в себе ті ознаки, котрі складають значення загальнолітературного слова» [33], і, по суті, термінологізація полягає у «відсіканні» лексичного значення слова і «прив’язуванні» йому дефініції [33].
A.B.Суперанська деяким недоліком такої класифікації вважає уявлення про запозичення терміну із загальновживаної мови (своєї) та іншої мови (чужої) як про явища одного порядку, в той час як співвідношення логосних і лексисних факторів тут виявляється різним (в останньому випадку підключається процес «лексичної адаптації» іншомовного терміну і, окрім того, іншомовні терміни , як правило, запозичуються разом із дефініцією) [51; 217]. Дослідниця пропонує свою класифікацію термінотворчих прийомів, яка, на її думку, буде носити більш розчленований характер, якщо при її побудові базуватися одночасно на двох параметрах:
1) уявлення про мовне джерело «своє - чуже»;
2) уявлення про лексичний принцип в основі побудови терміну «готове слово - спеціально створене слово», інакше «запозичення - породження».
Схема 1.
Класифікація термінотворчих прийомів
(за A.B. Суперансъкою) [51; 219]
А - термінологізація (використання в якості терміну готового слова своєї мови);
В - терміностворення на базі рідної мови - створення дериватів з допомогою спеціалізованих (семантично чи структурно) формантів;
С - термінозапозичення (використання в якості терміну готового слова чужої мови);
D - терміностворення на базі інтернаціональних терміноелементів - (використання «чужих», нейтральних морфологічних компонентів (наприклад греко-латинських), для конструювання термінологічних неологізмів).
Отримані класи А, В, С, Б співвідносяться з перерахованими і коротко охарактеризованими вище прийомами термінотвору.
Окреме місце в термінотворі займає калькування. Деякі дослідники (A.B.Суперанська) схильні розглядати його як окремий термінотворчий прийом. Однак перш ніж аналізувати і розглядати типологію кальок вважається необхідним визначити статус калькування, визначити співвідношення і розмежувати поняття «калькування - запозичення - переклад». Близькість цих трьох понять не викликає сумніву: у калькуванні, запозиченні та перекладі реалізуються три можливості передачі іншомовної лексики; всі три прийоми можна в цілому зазначити як встановлення еквіваленту у даній мові. При цьому характер еквіваленту може бути подвійним: або слово у мові, що позичає, будується з морфем даної мови, або являє собою транспоновану (транслітеровану) одиницю. За цією ознакою може бути виокремлене запозичення, як такий прийом передачі іншомовної лексики, при якому еквівалент, отриманий у мові, що запозичує, несе морфематично неадаптований характер (звісно, словом «неадаптованість» ні в якому разі не заперечується необхідне пристосування - у фонетичному і деякою мірою морфологічному аспектах - запозиченого слова. В даному випадку важливо лише підкреслити принципову різницю у виборі свого - «адаптованого» і чужого - «неадаптованого» морфемного репертуару). [50, 290]
Калькування і переклад виявляються поєднаними в один клас за ознакою «адаптованість еквіваленту». Для розділення цих двох прийомів релевантним вважається поняття внутрішньої форми. Для калькування воно має першочергове значення, оскільки деякими вченими калькування визначається як «передача внутрішньої форми» іноземного слова [49]. Таким чином калька, як еквівалент по заданій іншою мовою внутрішній формі, досить чітко може бути відокремлена від перекладу, як еквіваленту по внутрішній формі мови, що сприймає. В рамках нашого дослідження слід розглядати калькування як окремий термінотворчий прийом, що являє собою особливий випадок термінозапозичення, оскільки процес калькування так чи інакше включає в себе різновид семантичного запозичення (передача внутрішньої форми іншомовного терміну).
Типологія кальок (і калькування як процесу), при всьому термінологічному варіюванні, зводиться здебільшого до виділення трьох головних типів:
Оскільки калькування як передача внутрішньої форми безпосередньо пов’язано зі словотвором, мови із багатим дериваційним потенціалом більш до нього схильні. Що стосується кальок в термінології, то все вищезазначене цілком пристосовне до них. І головна задача, на наш погляд, полягає в визначенні місця калькування у загальному процесі термінотвору, його співвідношення з іншими термінотворчими прийомами.
В науково-технічній термінології простежуємо функціонування значної кількості термінів іншомовного походження. Адже термінологія – це відкрита система, яка відображає міжнародний характер науки і техніки. Тому в будь якій терміносистемі неможливо обійтись без іншомовних назв.
Дискусія щодо доцільності вживання термінів іншомовного походження продовжується до сьогодні. До проблеми запозичень у термінології зверталися Т. Кияк, І. Кочан, Т. Панько, Л. Симоненко та інші. Більшість мовознавців вважає, що від запозичених термінів не можна відмовитись, адже часто «запозичення приходить разом із новим поняттям чи винаходом і вкорінюється одночасно з ними (комп’ютер, дисплей, дискета, вінчестер)» [20; 4]. Запозичення виправдані і корисні тоді, коли їх не можна замінити словами рідної мови, і коли вони вже увійшли в її словниковий запас, а також такі, які мають лише неповні синоніми в певній мові і вносять у поняття, яке передають, особливий уточнювальний відтінок [24; 15].
Важливим аргументом, що пояснює активнее вживання термінів іншомовного походження в українській мові є те, що «базова термінологія будь-якої галузі науки за походженням грецька або латинська. А свідоме уникнення запозичень у термінології неодмінно призведе до труднощів перекладу наукових праць на інші мови й поступово спричинить замкнутість науки на себе. Але позичати варто лише те слово, яке вносить у певну галузь науки і техніки новее поняття і за умови, що цим терміном послуговуються науковці різних країн» [42; 115].
Позитивною ознакою термінів іншомовного походження, на відміну від значної частини автохтонних термінів, є «затемнена внутрішня форма» [48; 38]. Як стверджує М. Прокопович запозичення іншомовних слів, зокрема в ділянці термінології, може бути бажаним у зв’язку з відсіченням непотрібних асоціацій та образів, які виникають при вживанні в певному термінологічному значенні вже наявного в мові слова [48; 149].
Окрім того, вживання термінів іншомовного походження поряд із українськими відповідниками пояснюють тим, що вони виконують роль метафори рідної мови і забезпечують мовну економію та певну образність (пристій спрягання – інтерфейс, мікросхема на кристалі – чіп тощо) [49].
Незважаючи на позитивну роль запозичень у термінології, доволі часто необдумане введення у склад нашої мови іншомовних термінів призводить не до збагачення, а до засмічення останньої. Запозичені слова варто вводити в українську термінологію лише за відсутності питомого відповідника, ретельно добираючи кожен термін [38; 9]. Проте у багатьох випадках запозичення може бути об’єктивно незумовленим, викликаним «мовною модою» (калькуляція замість обчислення, сферичний замість кулястий) [37; 45].
Більшість українських мовознавців схиляються до думки, що у випадку параллельного вживання запозиченого й українського термінів краще обирати останній. Не варто шукати іншомовного слова, якщо в рідній вже функціонує звична та вмотивована лексична одиниця [37; 23]. Вимоги, які традиційно висувають мовознавці до терміна, якнайкраще виконує термін, складений із власне українських мовно правильних стислих слів (або морфем) із великою словотворчою здатністю. Введення в термін чужомовних елементів призводить до виникнення додаткової проблеми правильного їх перекладу на українському ґрунті, внаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу [33].
У додатку до термінологічного стандарту ДСТУ 3966-2000 пропонують: «Добираючи терміни для стандартизування, віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак у разі доцільності запозичення іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови» [14; 21].
На прикладі запозичених іменників зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), -атор та їхніх українських відповідників спробуємо простежити доцільність вживання термінів іншомовного походження та запропонуємо шляхи унормування синонімії у термінологічній лексиці. Поряд із запозиченими термінами зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують вживати українські відповідники різних типів:
1) віддієслівні іменники на -нн΄(а) (абсорбція – вбирання, деклінація – відхилення, іригація – обводнювання, експансія – поширення, корозія – ржавіння, роз’їдання);
2) віддієслівні іменники з нульовим суфіксом (індикація – показ, інклінація – нахил, реконструкція – перебудова, дисперсія – розріда);
3) віддієслівні іменники зі суфіксом -к(а) (дистиляція – перегонка, експозиція – витримка, видержка);
4) відіменникові іменники з демінутативним значенням (корозія – щербинка);
5) відприкметникові іменники зі суфіксом -іст´- (варіація – мінливість).
Розмаїття можливих українських аналогів свідчить, що однотипні терміни іншомовного походження могли набувати на українському ґрунті різних значень. У книзі «Словотвір сучасної української літературної мови» зазначено, що іменники на -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) «відповідають дієсловам із суфіксом -ува-ти із основами іншомовного походження і мають значення опредметненої дії, процесу, проте часто ознака протяжності дії в часі виражена в них нечітко. Вони також набувають ряду інших значень: предмета – наслідку дії, пристосування, обладнання потрібного для дії, сукупності осіб, закладу, місця призначеного для виконання дії, різного роду абстрактних понять» [4; 4].
Чимало сучасних термінознавців не рекомендують вживати однин термін на позначення дії (доконаної та недоконаної одночасно) і наслідку дії, бо «така нагромадженість значень не спирається на українську традицію і не вдосконалює мови, а є запозиченою прямо або через російську мову із західноєвропейських мов. Коли одне слово означає кілька понять, то зрозуміти його значення можна лише з контексту, а це ускладнює процес сприймання науково-технічного тексту» [33].
Творці держстандартів також зазначають, що «не можна стандартизувати іншомовні іменники на позначення дії, що закінчують на -цій(а), -інґ, -мент та ін., які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події (недоконаного і доконаного процесу) і цим руйнуватимуть структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки дії, об’єкти, суб’єкти тощо (процес – публікування, об’єкт – публікація)» [38; 6].
За іменниками іншомовного походження зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а) пропонують закріпити лише одну функцію – найменування явищ, бо для найменування процесів та наслідків дії українська мова має інші словотворчі засоби. У російській мові для номінації і явища, і процесу вживають один термін на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а), що, очевидно й спричинило вживання того самого іменника для наймену вання різних науково-технічних понять.
М. Гінзбург розмежовує поняття явища та процесу. На його думку, «явище – це зовнішній вияв сутності предметів, процесів. Тоді як процес – це послідовне змінювання станів, яке відбувається закономірним порядком» [16, c. 90], тому «для назв фізико-хімічних процесів використовують віддієслівні іменники на -нн΄(а), утворені від дієслів недоконаного виду, а називати явища варто іменниками, які не конкретизують час їх протікання (віддієслівні іменники зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), віддієслівні іменники з нульовим суфіксом або із суфіксом -енн´(а))» [цит за 41; 90 ].
Застосовуючи це правило, можемо частково уникнути синонімії у термінології. Поряд із термінами іншомовного походження на -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) не вживатимуть автохтонні іменники зі суфіксом -нн’(а), мотивовані дієсловами недоконаного виду зі суфіксами -а-, -ва-, -ува- (абсорбція – вбирання, іригація – обводнювання тощо). Віддієслівні іменники зісуфіксом -енн´(а), які походять від дієслів доконаного виду не варто вживати поряд із цими іменниками (деклінація – відхилення, коагуляція – вурдження), бо вони позначають завершену або одноразову дію, а не явище.
Нелегко уникнути паралельного функціонування українських віддієслівних іменників із нульовим суфіксом поряд із запозиченими термінами зі суфіксами -цій(а)/-ацій(а), -ій(а), адже іменники обох типів можна вживати в українській науково-технічній термінології для найменування явищ (індикація – показ, інструкція – настанова). Вживання автохтонних термінів більш виправдане, адже вони мають прозору семантику і більш доступні для широкого загалу. Щодо запозичених термінів цього типу, то їх можна уникати, окрім тих випадків, коли вони не мають українських аналогів.
Можна паралельно вживати запозичений термін зі суфіксом -цій(а)/-ацій(а) та автохтон- ний віддієслівний відповідник зі суфіксом -к(а) для найменування наслідку дії (об’єкта, місця або стану, що виникає внаслідок події, назва величини, що характеризує цей об’єкт чи стан [16; 15]). Українські відповідники можуть витіснити запозичені терміни з тим самим значенням. Іноді український відприкметниковий іменник зі суфіксом -іст´- вважають синонімом запозиченого іменника на -цій(а) (варіація – мінливість). Але термін варіація позначає явище «видозміна», а мінливість називає ознаку, здатність об’єкта до видозміни. Тому в цьому разі варто вживати іншомовний термін варіація або підібрати якийсь інший український відповідник (можливо, видозміна).
У 60-х рр. в українській науково-технічній термінології поряд із латинським терміном корозія пропонувала вживати іменник щербинка, який має первісне демінутативне значення. У цьому випадку краще вживати термін іншо- мовного походження корозія для позначення цього явища. Бо термін щербинка має більш загальне значення «зазублина, заглибина, в чомусь», яка може виникнути не лише під впливом дії природного середовища, але й внаслідок механічного пошкодження будь-якої поверхні. Термін корозія називає такий тип пошкодження металу, який виник внаслідок хімічної взаємодії зі зовнішнім середовищем. Паралельно зі запозиченим терміном дистанція можна вживати як нормативні власне українські відповідники відстань і віддаль, які давно функціонують в українській науково-технічній термінології і мають таке саме значення, що й іншомовне слово.
Запозичені іменники зі суфіксами -цій(а)/- ацій(а), -ій(а) в українській науково-технічній термінології під впливом російської мови тривалий час вживали одночасно для найменування кількох понять (процесу, наслідку дії, об’єкта дії). Про це свідчить розмаїття українських відповідників для одного терміна (дисперсія – розрідження, розсіяння, розсію- вання, розщеплення, розщеплювання, розріда, корекція – виправлення, виправляння, корозія – ржавіння, роз’їдання, щербинка). Синонімних термінів цього типу можна частково уникнути, закріпивши за іншомовними термінами лише одне значення (явище, наслідок дії). Таким чином поряд із ними припинять вживати українські віддієслівні терміни на -нн΄(а), що називають процес, але уникнути паралельного вживання українських іменників на позначення явищ і наслідків дії з нульовим суфіксом набагато важче, адже вони мають тотожне значення.
Синонімами іншомовних іменників зі суфік- сом -атор виступають українські відповідники різних типів:
Трапляються випадки, коли одному запозиченому терміну відповідає два автохтонні: декантатор (апарат (відстійник, згущувач) для декантації – спосіб розділення розшарованих есенцій та емульсій, що полягає в обмеженому зливанні верхнього рідинного шару) – згущувач (апарат для згущування чого-небудь через видалення вологи), відстійник (басейн резервуар або спеціальна посудина для очищення рідини відстоюванням [6; 15, 37, 19]). Українські відповідники позначають подібні, але не тотожні технічні об’єкти, вони немовби конкретизують значення запозиченого слова з доволі затемненою внутрішньою формою, який важко однозначно замінити тим чи іншим словом.
Незважаючи на прозору семантику українського слова, ним не завжди легко замінити запозичений термін, особливо багатозначний. Наприклад термін перфоратор називає кілька об’єктів:
Український відповідник діркувач, мабуть, можна застосувати лише для номінації третього апарата, яким дійсно пробивають дірки, невеличкі отвори. Зрідка вживання терміна іншомовного поход- ження на місці питомого слова з тотожним значенням допомагає уникнути омонімії.
Тер-міни пульверизатор і розпилювач називають той самий прилад для розпилювання рідини або порошку струменем повітря. Крім того, існує омонімний термін розпилювач, який називає особу, фахівця з розпилювання (роз- різувати пилкою або напилком на частини дерево, метал тощо). Тому ці слова можемо вважати назвами різних понять. А щодо відповідника прискавка, що він більш характерний для розмовного стилю мовлення, тому його варто відкинути.
Зрідка пропонують поряд із запозиченими термінами використовувати складні іменники. В деяких випадках доцільно надати перевагу автохтонним термінам. Терміни відхиломір і нахиломір (прилад для вимірювання) мають більш точну семантику порівняно із запозиченими термінами деклінатор і інклінатор. Тому варто вживати українські терміни. Так само складний термін саморятівник не варто використовувати для найменування пристрою, бо останнім часом слово рятівник активно вживають для номінації осіб певної професії.
Отже, уникнути запозичень у науково-технічній термінології, як і в літературній мові загалом, неможливо, бо частина з них традиційно функціонує у різних терміносистемах і зрозумілі для більшості користувачів. Зва- жаючи на велику кількість українських відповідників, які пропонували у різні часи українські термінознавці, не варто їх одразу відкидати, бо вже існує термін іншомовного походження для номінації науково-технічного поняття. У тому разі, коли питомий термін має те саме значення, що й запозичений, його варто закріпити як єдиний нормативний варіант або як синонім поряд із терміном іншомовного походження. Якщо запропоновані паралельні назви, насправді, мають значні відмінності у значенні, їх варто вважати різними термінами. Національна технічна термінологія повинна увібрати в себе і світові надбання певної науки (терміносистему), залишаючись національно самобутньою.
В Розділі І дослідження було розглянуто термінознавство як науку про терміни, його появу, історичне становлення, сучасний стан і актуальні проблеми, зазначили провідних науковців, що зробили значний внесок у справу дослідження терміну, займалися і займаються актуальними теоретичними і прикладними проблемами термінознавства.
Термінознавство було визначено як розділ лінгвістики, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, змісту і функціонування, а також вживання, впорядкування і створення. Таокж були розглянуті головні сучасні напрямки досліджень в межах термінознавства (теоретичне, прикладне, загальне, галузеве, типологічне, порівняльне, семасіологічне, ономасіологічне, історичне, функціональне та когнітивне) та визначені ключові поняття термінознавства, як то термінополе, терміносистема та термін.
Вивчивши різні точки зору провідних термінознавців на питання визначення терміну «термін», ми прийшли до висновку, що найбільш слушним вдається визначення І.С.Квитка: «Термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами і утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [цит за 41; 72]. Також були проаналізовані функції науково-технічного терміну, особливості значення термінів, що відрізняють їх від загальновживаної лексики, вимоги до ідеального терміну та проблематика вивчення та систематизування термінів.
В Розділі були розглянуті теоретичні питання утворення нових термінів, проаналізовані головні прийоми термінотвору (термінологічного словотвору), а також їх інтерпретації в різних дослідників та визначено, що . головними прийомами термінотвору є терміностворення (тобто утворення нових слів-термінів), термінологізація (семантична конверсія слів власної мови з їх переходом до розряду термінів) та термінозапозичення (запозичення готових термінів із різних лексичних баз чужої мови). Окремим явищем термінозапозичення можна вважати калькування, оскільки певні його ознаки дозволяють віднестись до нього як до окремого прийому термінотвору, інші ж ознаки незаперечно співвідносять калькування із прийомом запозичення.
Данні дослідження щодо прийомів термінотворення представлені в узагальнюючій схемі [цит за 7; 53]:
Схема 2
Класифікація термінотворчих прийомів
Загальні теоретичні питання термінознавства, розглянуті в Розділі І дослідження, створюють базу та підводять підґрунтя до подальшого багатостороннього аналізу терміносистеми технічної лексики в сучасній китайській мові.
Розвиток науки та техніки, появлення нових галузей знань завжди супроводжуються численним появленням нових термінів. Тому термінологія – одна з самих рухливих, швидкорослих та багатозмінних сфер мови.
Створена в ХІХ столітті потрійна типологічна класифікація мов багато в чому слугувала свого роду моделлю мовного розвитку. Три типологічні схеми – ізоляція, аглютинація, флективність, з одного боку, характеризували існуючі різновиди мов, з іншого боку, вони як би символізували свого роду сходи, етапи розвитку мов: найдревніший та найпростіший тип – ізоляція, наступний за ним – аглютинативний, а далі – тип флективний.
Сьогодні відомо, що ізоляція (та атрибути ізоляції – аморфність, кореневий характер та моносилабізм) не протистоїть аглютинації та флексії. За нашими сучасними уявленнями, ізоляція є спосіб зв’язку слів в реченнях та словосполученнях в умовах невиразності в словах власними ресурсами їх відношень до інших слів. У рамках ізоляції може існувати аглютинація (частіше), та флексія (нечасто). [15; 35]
Отже, сучасна китайська мова – ізолююча (не аморфна, не коренева, не моно силабічна), яка володіє аглютинативною морфологією, а в ряді південних та центральних діалектів – за свідченням китайських вчених – флективною та флективноподібною морфологією.
Щодо термінотворчих процесів, китайська наука історично не приділяла уваги не тільки процесам термінотворення, але і взагалі словотворчим процесам. Натомість, ретельна увага китайських науковців була привернута до правил написання тих чи інших ієрогліфів – як в комплексі, так і кожної черти окремо [15; 23]. Тому першими термінами, які потрапили в коло зору китайських вчених-лінгвістів були назви черт та ключів, які входять до складу того чи іншого ієрогліфу, а також терміни, які мали відношення до філософських вчень (категорій), але також основним питанням досліджень були принципи написання того чи іншого ієрогліфу та зв'язок написання з сакральним змістом тієї чи іншої філософсько-релігійної категорії.
Така ситуація зберігалася впродовж усієї доби Класичного Китаю. Розвиток термінознавства в КНР розпочався з середини 50х рр..ХХ ст.. Китайське термінознавство розвивалося на грунті та під впливом радянської лінгвістичної школи. Воно полягало в суто механічному запозиченні термінології, принципів дослідження та базових понять та надбань радянських науковців. Саме у той час зявилися праці Шен Янг, Сю Льетуна, Хуан Шуин, Тан Аошуаня які давали визначення терміну, а також зробили спробу проаналізувати види термінів за функціональними стилями мовлення та галузями діяльності людини.
На основі аналізу їх праць можна вивести уніфіковане трактування дефініції «термін» в китайському термінознавстві – «штучно створені чи пристосовані для цих цілей слова для означення специфічних реалій науки, техніки, медицини тощо». [3]
Зв’язок процесу словотворення з суспільними змінами – найпряміший. До 1979 р. багато нових слів відображали реалії тодішнього міського та сільського життя, озброєного протистояння між КПК та гомінданом; після утворення Китайської Народної Республіки на передній план висунулися питання економічного та політичного будівництва, що не могло не знайти свого відображення в мові.
Внаслідок нетривалості радянсько-китайської дружби, дослідження термінів в той період не отримало великого розвитку. Культурна революція справила негативного впливу на розвиток китайського термінознавства, оскільки більшість науковців було знищено як таких, що «присвятили свої життя іноземним наукам».
Сьогодні китайське наукове термінознавство знаходиться в стадії становлення. Найбільш відомими в цій галузі є праці професора китайської медицина Бай Ци, присвячені питанням уніфікації китайських медичних термінів, та Ван Яна, об’єктом дослідження якого є семантика філософських та релігійних термінів китайської мови. Окремо стоять дослідження Лі Же, яка в своїх працях досліджує загальнотеоретичні аспекти функціонування сучасної китайської мови.
Також слід зазначити, що сьогодні спостерігається процес відставання процесів термінотворення від розвитку наукового та технічного прогресу. Особливо технічні зявляються в країні набагато швидше, ніж мова встигає підбирати слова для їх означення. Тому на сьогодні технічну термінологію в китайській мові можна вважати лише відносно внормованою – одна і та ж технічна реалія може мати різні назви на різних виробничих підприємствах.
Терміни складають частину тезаурусу (від грец. thesaurus – запас) – понятійного апарату галузі знань. Вони є важливим інструментом професійної діяльності, так як у них точно описана теорія та методологія будь-якої професії. Тож професійний успіх багато в чому залежить від успішного оволодіння термінологічною системою професії.
Глубинна ознака термінів дозволяє відділити їх від інших одиниць мови та розчленити всю різноманітність термінів. Цією глибинною ознакою термінів є позначення ними загальних понять. Оскільки існує декілька типів загальних понять, можуть бути виділені й різні типи термінів. Як було зазначено в параграфі 2.1., сучасна китайська наука термінознавства знаходиться в стадії становлення. Тому доцільно проілюструвати питання класифікації технічних термінів китайської мови користуючись загальновживаним в європейській науці категоріями.
Відомо, що типологія є основою класифікацій. В цьому значенні описана тут типологія термінів – розмежування термінів за найважливішими ознаками – представляє собою власне термінознавчу класифікацію термінів. Основою ж усіх наступних класифікацій служать різноманітні окремі ознаки термінів – змістовні, формальні, функціональні, внутрішньо- та позамовні. Всі ці класифікації можуть бути пов’язані з тими науками та галузями знань, в яких вони використовуються.
Першою класифікацією термінів за замістом, яка використовується переважно в філософії, є ділення на терміни спостереження та теоретичні терміни. За термінами спостереження стоять класи реальних об’єктів, а за теоретичними термінами – абстрактні поняття, які звичайно залежать від певної теорії, концепції. Таке ділення є достатнім для рішення термінологічних проблем філософії (філософії науки), але для рішення філософських проблем терміноведення доводиться робити більш подрібнену класифікацію, оскільки ступінь абстрактності понять, які позначаються теоретичними термінами: від філософських категорій до загальнонаукових та спеціальних наукових понять. [12; 79]
Терміни спостереження:
技术人员 – техперсонал
工艺师 - Технолог
预防检修 - Профілактичні заходи
Теоретичні терміни
操作 – технологія
非定额 – ненормованість
外伤病 - травматизм
Другою класифікацією термінів за змістом – по об’єкту назви – є розподілення їх за галузями знань чи діяльності, чи інакше кажучи, за спеціальними сферами. Перелік цих сфер щодо технічних термінів може бути узагальнено представлений наступним чином: технічна наука (技巧水平高个 - технічний взірець, 科学技术进步 - науково-технічний процес), власно техніка (车 -машина, 飞机 - літак), виробництво (设备 - обладнання, 水冷却 - процес водного охолодження). Основуючись на цій схемі, можна сформулювати перелік рубрик, які входять до класифікації термінів за областю знань.
У сфері виробництва та техніки функціонують технічні терміни. Це одиниці мови, які означають машини, механізми, інструменти, операції. Технічні терміни відрізняються від наукових, перш за все меншою залежністю від концепцій людей, які їх використовують, хоча така залежність і існує. У наш час технічні терміни нерідко проникають і в власне наукові видання.
Класифікація термінів за об’єктом назви всередині окремих галузей знання є найбільш детальною класифікацією термінів.
Третя змістовна класифікація термінів – за логічною категорією того поняття, яке позначується терміном. Виділяються терміни предметів (卡车 - вантажівка, 集合 - феросплави), процесів (冷却 - охолождення, 凝结 згущення), ознак (暖的- підігрітий, 高技术的- високотехногологічний), властивостей (弯曲的 - гнучкий, 软的 - мякий), величин та їх одиниць (分钟的转数 - оберти на хвилину, 焦耳 - джоуль).
Лінгвістичні класифікації термінів основані на ознаках термінів як слів чи словосполучень певної мови. [12; 139-142]
Класифікація за змістовною (семантичною) структурою дозволяє виділити однозначні та багатозначні терміни, тобто такі, які мають два або більше значень в рамках однієї терміносистеми.
Однозначні
成本 - – собівартість
产量– об'єм виробництва
出产– виробляти
工业– промисловість
Багатозначні
汽油 – 1) Бензин
2)Змазка
重 – 1)Високий
2) Важливий
3) Центральний
З точки зору семантики виділяються терміни – вільні словосполучення (赔本– нести збитки, 省电– економити електричну енергію) та стійкі (у тому числі фразеологічні) словосполучення (金本位– золотий стандарт, 还盘– зустрічна пропозиція).
Класифікація термінів за формальною структурою є дуже подрібненою. Перш за все, виділяються терміни-слова (车- транспорт, 放 - переміщати). Далі виділяються терміни-словосполучення (水龙 - шланг, 蜡烛 - свічки (для машини)).
В залежності від мови-джерела розрізняють терміни первинні, запозичені, гібридні.
З точки зору приналежності термінів до частин мов розрізняють терміни-іменники, прийменники, дієслова, прислівники. Розрахунки показують, що термінів – назв об’єктів у процентному співвідношенні набагато більше, ніж термінів – назв ознак. [12; 158]
Класифікація термінів за авторством відображає соціологічний підхід до термінів. Відому в цьому плані колективні та індивідуальні терміни.
За сферою використання виділяються універсальні (для багатьох споріднених областей), унікальні (для однієї області) та концепциально-авторські терміни; наприклад, лінгвістичні терміни можуть позначати явища, які характерні для всіх мов (фонетика), для однієї чи декількох мов чи тільки для одного підходу. [28]
Для кожної епохи створюються історико-лексикологічна класифікація термінів, у якій фігурують терміни-архаїзми, терміни-неологізми. Ця класифікація дуже тісно пов’язана з вище приведеною класифікацією термінів за об’єктом назви. Неологізмів більше в терміносистемах, які формуються. Архаїзми характерні для концепцій тих терміносистем, які уходять у минуле в у зв’язку з ростом наукового знання та виявленням застарілості деяких наукових поглядів. Однак, оскільки терміни залишаються в мові як її лексичні одиниці (хоча і детермінологізовані), вони можуть відроджуватися у складі нових терміносистем або в новому значенні при розвитку терміносистеми. [12; 176]
У зв’язку з тим, що терміни виконують прикладну функцію як інструменти пізнання і як засоби фіксації наукового чи технічного знання, вони піддаються уніфікації та закріплюються в тій чи іншій формі у якості рекомендованих чи стандартизованих. На цій основі будується класифікація термінів за нормативністю – ненормативністю, яка включає в себе терміни, які знаходяться в процесі стандартизації (які стандартизуються), які піддаються стандартизації (стандартизовані), відхилені в процесі стандартизації (недопустимі); які знаходяться в процесі упорядкування (рекомендовані), які піддалися упорядкуванню, паралельно допустимі, відхилені в процесі упорядкування. До цього слід додати, що в сфері науки та техніки існують терміни, нормативність яких є обов’язковою. Як правило, ці терміни є інтернаціональними; принаймні, їх семантика піддається нормалізації рішеннями міжнародних організацій.
У результаті аналізу частотності використання термінів в текстах може бути використана класифікація, яка виділяє високочастотні та низькочастотні терміни. Дані про частотність термінів можуть бути почерпнутими з різноманітних частотних термінологічних словників. [31; 23]
Приведений перелік класифікацій термінів дозволяє зробити висновок про те, що таке багатогранне явище, як термін, входить до різних класифікацій – за логічним, лінгвістичним, наукознавчим та іншим принципам. Ці класифікації у своїй сукупності характеризують роль та місце термінів в науковій, економічній, політичній, управлінській та інших сферах функціонування сучасного суспільства.
До числа словотворчих відмінних ознак термінів відноситься регулярність (однотипність) їх творення у межах визначеної термінологічної системи. Утворення термінів відбувається постійно і різноманітними шляхами. Поруч з процесом утворення нових назв спостерігається термінологізація вже існуючих у мові слів, тобто їх переосмислення (переніс назви), в результаті якого виникають вторинні, у даному випадку – спеціально-термінологічні номінації.
Для утворення термінів використовуються способи:
Внаслідок особливостей китайської мови (ефект тривимірності ієрогліфу – наявність внутрішнього змісту ієрогліфу та складання змісту повного ієрогліфу зі змісту його компонентів), здебільшого запозичення відбуваються завдяки ресурсам власної мови. Відбуваються процес термінізації. [18; 20]Як правило, це має стихійний та локальний характер (більшість китайських технічних термінів не є внормованими, мають ходження тільки на певній території). Однак, не можна говорити про відсутність іноземних термінологічних запозичень. Це відбувається в тих випадках, коли неможливо швидко підібрати китайський еквівалент внаслідок відсутності реалії в китайській культурі.
Запозичення технічної термінології відбувається наступними шляхами:
Фонетичне запозичення з записом назви ієрогліфами:
Відбувається в тих випадках, коли вдається підібрати за принципом звукової вподоби ієрогліфи китайської мови для означення іноземної реалії. Головним принципом є те. щою отримане слово виражало якусь ознаку базової реалії.
水龙 - Shuilong –шланг (досл. «водяний дракон» - за принципом зовнішнього уподобання з натяком на функції)
卡图 - мультимедійний (від англ. cartoon – мультфільм; досл. – «картки, що рухаються»)
Фонетичне запозичення з написом реалії латиницею
Зазвичай відбувається на початкових стадіях існування реалії в китайській мові. Згодом ці реалії опрацьовуються мовою та заміщаються китайським словом, який зазвичай не має фонетичної тотожності з назвою реалії в базовій мові. Засіб використовується також для невеликої кількості інтернаціональних термінів, як то назви елементів в періодичній системі Менделєєва, означення мір та ваг (прия наявності суто китайських еквівалентів, спостерігається тенденція до використання їх міжнародних позначень латиницею, але вимовою їх китайських еквівалентів)
这个工厂每个月为了做1000 tn 成品应该用200 kw\p.h.
机 – апарат (використовується з приладами, пристроями)
飞机 літак = літальний пристрій
手机 мобільний телефон = апарат, що тримається у руці
动机 пробивний бур = пристрій, що рухає
卡 – картка (використовується з усіма видами світлин, відображень, оттисків тощо)
图卡 – схема = відображення карти
片卡 - план
光卡 - взірець
岗 – метал (будь-які назви руди, первинного металу)
软岗 – легірована сталь
肥岗 – збагачена руда
Терміни, які утворені шляхом складання можуть бути нероздільними лексикалізованими одиницями, але можуть представляти й одиниці неповної лексикалізації, тобто такі, які не є однією нероздільною лексемою. Щодо нерозривних одиниць – їх вкрай мало в китайській мові внаслідок процесів детермінізації, які мають місце. Більшість термінів представляють собою вільні словосполучення слів нормативної китайської мови, які можуть бути вільно скомпоновані для позначення об’єктивної реалії.
Не менш продуктивним є також лексико-семантичний спосіб поповнення термінологічної лексики, тобто створення терміну в процесі наукового (або технічного) переосмислення загальновідомих слів. Цей процес йде двома шляхами:
油
масло (соняшникове)
змазка (для апаратів)
дизельне паливо
продукти на основі нафти
空气
повітря
система провітрювання
кондиціонер
白雪- сніг (як осадки та конденсат, що кристалізується)
伞 – парасолька (як предмет та захисна споруда (Чернобильський саркофаг) + від вибуху (ядерний гриб))
Значну роль в поповненні термінологічних систем грають іншомовні запозичення [44; 17]. Щодо китайської мови, в ній запозичення практично ніколи не зберігають автентичного вимову та не піддаються транслітерації. Відбувається процес повного заміщення іноземного слова китайським, навіть штучно створеним для конкретних цілей, але здебільшого – «змонтованого» з вільних одиниць мови. Для того, щоб іноземна реалія прижилася в китайській мові, вона повинна бути записана ієрогліфами на основі змісту, а не фонетики. Тому нові слова китайської мови, які означають певну реалію, зазвичай підкреслюють певну особливість цієї речі чи процесу.
光胖 – ком пакт диск (круг, блищить)
大船 – лайнер (велика лодка)
Характерними явищами у формальній структурі термінів є зрізання однослівних термінів (电影 – від 电影卞кінофільм чи 电影院кінотеатр) та скорочення чи абревіація багатослівних термінів. [44; 19]Щодо китайський реалій, то процеси скорочення та абревіації в ньому – це різні процеси. Абревіацією в китайській лінгвістиці називають процес запозичення іноземних абревіатур, які в незмінному вигляді залишаються існувати в китайській мові. Їх дуже незначна кількість та, на відміну від іноземних слів-запозичень, вони не заміщаються китайськими словами та записюються та вимовляються латиницею: WTO, CNN, NATO. Щодо скорочення, китайці зазвичай скорочують слова, в яких більше. Ніж 3 ієрогліфи. Правила скорочення існують вельми теоретично – головує право традиційності та збереження ключового слова, яке дає загальну уяву про предмет чи реалію
国里原料储备 – запаси сировини (державні накопичення сировинних матеріалів) -国料备
刹车减慢速度 – скорочувати темпи виробництва -减速
Також постійно з’являються терміни специфічної формальної структури. Певна їх кількість міститься і в китайській мові. Зазвичай, це слова з використанням іноземних абревіатур чи скорочень. За своєю структурою подібні слова представляють собою нерозривні словосполучення, до складу яких входить іноземний компонент, записаний латиницею, та китайський, який у загальних рисах передає зміст терміну.
X光 – Рентген випромінювання
IT操作 – інформаційні технології
Щодо шляхів поповнення китайської мови новими термінами, в ній представлені усі види неологічних процесів. Однак, враховую специфіку даної мовної системи, здебільшого мова поповнюється цією термінологією за рахунок власних можливостей.
В якості висновку до Розділу ІІ слід зазначити, що китайська термінознавча наука сьогодні знаходиться в процесі становлення. Традиційно китайське мовознавство не приділяло уваги зазначеним питанням. Підвалини дослідженням в галузі термінотворення сучасного Китаю були закладені іноземними науковцями. Базові поняття були скопійовані з радянської мовознавчої традиції в середині ХХ ст.., але внаслідок історичних перетворень в КНР в 60-70х. рр.. ХХ ст.. не отримали розвитку. Сьогодні дослідження ведуться вибірково.
Класифікація технічних термінів китайської мові в Розділі ІІ було представлено на основі традиційних європейських досліджень внаслідок відсутності суто китайських досліджень в цій галузі.
Утворення термінів відбувається постійно і різноманітними шляхами. Поруч з процесом утворення нових назв спостерігається термінологізація вже існуючих у мові слів.
Для утворення термінів використовуються способи:
В китайській мові представлені усі види неологічних процесів, однак, враховую специфіку даної мовної системи, здебільшого китайська мова поповнюється технічною термінологією за рахунок власних можливостей.
Семантична сутність терміну та його специфіка полягає в характері його значення, яке встановлюється в процесі свідомої, умисної згоди та в межах даної термінологічної системи є прямим номінативним, синтаксично або конструктивно нічим не зумовленим. У різних системах значення термінів можуть бути виражені неоднаково – за допомогою слів та словосполучень, формул або інших систем знаків. Терміни є в відомій мірі штучним лексико-семантичним утворенням, їх змістовна сутність обов’язково повинна відображати той об'єм інформації, ту суму наукових знань, які допомагають розкрити зміст поняття. [21; 115]
На відміну від нетермінів, слів, нічим необмеженого використовування, багато з яких багатозначні, терміни у межах однієї науки, як правило, повинні бути однозначними. Їм присутня чітко обмежена, переважно мотивована спеціалізація та абсолютна семантична точність. Однак, поняття однозначності, яка використовується звичайно як абсолютна диференційна ознака термінів, є дещо відносним. Це, скоріш за всього, вимога до ідеальних термінологічних систем. У реально існуючих термінологіях є немало термінів, яким присутня так звана категоріальна багатозначність.
Багатозначність термінів, як і їх синонімія, а також омонімія та антонімія відмічаються звичайно в числі недоліків багатьох сучасних термінологій. В цьому випадку, мабуть, і на термінологічні системи розповсюджуються загальні лексико-семантичні закономірності функціонування та розвитку мови. Тож, говорячи про однозначність, багатозначність, омонімію, синонімію термінів, необхідно враховувати відому реально існуючу відносність цієї ознаки. [52; 185]
Прості (або однослівні) терміни відрізняються від загальновживаних слів своєю семантичною організацією. Словотворення термінів відбувається за тими самими закономірностями і регулюються тими ж моделями, що і загальне словобудування. Морфологічні якості термінів підлягають загальним для всієї мови правилам граматичного строю. Синтаксичні моделі, за котрими створені терміни, єдині для мови в цілому, але відрізняються своєю продуктивністю в термінологічних та не термінологічних текстах.
Семантичні відносини, які зв’язують терміни, мають логічний характер, але індивідуальні, тобто відносини пов’язують завжди конкретні терміни конкретної термінології.
Існує два підходи щодо визначення дефініції «терміни-слова» не тільки в китайській, але і в усіх ієрогліфічних мовах. Це пов’язано з особливостю трактування поняття «ієрогліф»:
钩 – гачок
绞 - скручувати
闸 – перекриття
钻 - сверлити
喷嘴 – форсунка
轴心 - ось
压力机 - пресс
无线电装置 - радиоаппарат
Спірним залишається питання, чи можна за першою класифікацією вважати простими термінами технічні терміни, що позначають ознаку та є вираженими прикметниками. Проблема виходить з того, що до складу прикметників китайської мови входить службова частка 的, яка не має лексичного значення, але є граматичною ознакою прикметників.
怀的 – зламаний
水 的 - рідкий
链的 – цепний
拖的- тягловий
В реченні прості слова-терміни, як і складіні, виконують фукції підмета, присудка, ознаки, додатку. Якщо спиратися на китайськи принципи будування речення, можна казати, що слова-терміни можуть входити до складу підмета чи присудку, оскільки додаток традиційно відносять до складової групи присудка, а ознака – до групи підмета.
Складними термінами прийнято називати такі технічні терміни, до складу яких входять декілька повнозначних ієрогліфів та які при перекладі іноземною мовою також не втрачають своєї багатоскладності (поєднання 2х та більше слів для означення певної технічної реалії). Складені терміни відрізняються від вільних (фразеологічних) словосполучень також своєю семантичною організацією. [55; 96]
Терміни-словосполучення класифікуються згідно з типом їх структури:
钢坯 - стальна болванка
电话系统 – телефонний зв'язок
流量 - швидкість потоку
炼铁 - виробництво чавуну
建成投产 - запуск виробництва до експлуатації
装矿系统排压小房 – декомпресійне приміщення системи завантаження руди
脱盐水给水管网 – водопровід знесоленої води
За морфологічним типом головного слова розрізняють:
石灰工程 - підготовка вапняку (іменник +іменник)
浊环水 – мутна вода, що циркулює (прикметник+прикметник+іменник)
破碎的石头- подрібнене каміння (дієслово+іменник)
回用水 – відновлювати воду (дієслово+іменник)
更改合同 – змінювати умови договору (дієслово+іменник)
Задля визначення технічного терміну субстантивним чи дієслівним словосполученням слід дивитися його в реченні чи, принаймі, в зв’язку з іншими словосполученнями:
住楼办公室应该每个月看集水沟 – Будинково-експлуатаційна компанія зобов’язана кожного місяця перевіряти стан водозбірних стоків (субстантивне)
下雨的时候所有的水应该过这些沟集水沟 - Під час доще вода повинна уходити через ці отвори (стоки) (дієслівне)
Внаслідок того, що прикметники в китайській мові вважаються несамостійною (службовою) частиною мови, серед технічних термінів не зустрічаються терміни ад’єктивного типу (з прикметником у ролі головного слова).
Також серед складних термінів можна виокремити:
出钢量 - - вихід сталі (дієслово+іменник+іменник)
无线通信系统 – бездротовий зв'язок (поєднання 4 іменників)
室内工作 – камеральні роботи (іменник+прийменник+дієслово)
COREX煤气燃烧放散塔 – газопускова вежа Corex
PLC控制系统 - система управління ЛЕП
CO2储瓶间 – приміщення для зберігання балонів CO2
35千伏 - 35 кВ (кіловольт)
35/6千伏变电站 – підстанція 35\6 КВ
4 制冷和装饰材料 - холодильне и кондиціонерне обладнення
Найбільш розповсюдженими структурами в китайській мові є сполучення іменника з іменником в якості означення та дієслова з іменником в якості додатка.
Розповсюдження науково-технічної термінології, її інтенсивне проникнення у різні сфери життя призводить до того, що у мові, поруч із процесом термінологізації загально використовуваних слів, спостерігається й зворотній процес – освоєння літературною мовою термінів, їх детермінологізація. Часте використовування філософських, образотворчих, літературознавських, медичних, фізичних, хімічних, виробничо-технічних та багатьох інших термінів та термінологічних словосполучень зробило їх загально використовуваними лексичними одиницями. Багато з цих слів в загальнолітературному вжитку мають інше, нерідко переносно-метафоричне значення.
Детермінологізація професійно-технічних найменувань сприяє усна мова, систематичні програми на відповідну тему по радіо або телебаченню. Включення слів в даному випадку зумовлено тематикою та жанром публікації (або усних програм), тобто викликано відповідною ситуацією. Розповсюдженню, а потім повній або частковій (що частіше спостерігається) детермінологізації професійно-термінологічних найменувань допомагають і художні твори, в яких ці слова використовуються з визначеною стилістичною або характерологічною метою: прагнення обновити загальноприйнятий тон викладення, акцентуючи увагу на незвичайному для художнього твору слово використання. Однак, надмірне насищення художніх та публіцистичних творів науково-технічною термінологією знижує силу їх впливу та художню цінність. [39; 219]
При прискореному розвитку якої-небудь галузі науки або техніки починається активне відображення її досягнень засобами масової інформації, перехід окремих термінів із спеціального використання в загальне. При цьому терміни втрачають наукову точність, розширюють сферу свого використання. Відбувається їх детермінологізація. У спеціальному використанні, займаючи відповідне місце в системі, терміни залишаються самими собою. В загальне використання переходять їх «двійники», омоніми, які вже не володіють необхідною системністю та науковою точністю. Вони стають модними словами, знаходять стилістичні можливості, емоціональність, апелятивну деривацію. [18; 12]
При детермінологізації термін втрачає строгу концептуальність, системність, однозначність, відбувається спрощення поняття, що в ньому міститься, колишній термін пристосовується до розуміння в повсякденній мові. Такі слова с термінологічним значенням вимагають не дефініції, а тлумачення, подібно іншим словам загальної лексики.
Внаслідок особливостей китайської мови детермінізація на сьогодні є вельми поширеним явищем, яке використовується не тільки перекладачами, але і власно носіями мови. Вважається, що пересічний мешканець не повинен знати хоча б базові слова та ієрогліфи, які відносяться до різних галузей життя людини. Це мають знати лише фахівці. Тому навіть випускнику фахового вишу при прийомі на роботу виділяють час від 2 тижнів до пів року для оволодіння спеціальною лексикою, що використовується не тільки в даній галузі, але і на даному виробництві.
Щодо перекладацької діяльності, для перекладів технічних термінів китайської мови використовують ті самі принципи, що і при перекладі лексики, що не має аналогу (без аналогової лексики): еквіваленти, аналоги та адекватні заміни. У науково-технічному перекладі вирішальне значення мають термінологічні еквіваленти, які не залежать від контексту. але при зворотньому перекладі з української мови на китайську має місце процес детермінізації – фактично опису українського терміну засобами повсякденної лексики китайської мови [15; 93-96]:
Заслонка (печна) – 火挡 (стримувач вогню)
Електричний патрон - 灯头 (голова ліхтаря/лампи)
Методи аналового перекладу та перекладу засобами адекватних замін використовуються здебільшого у текстах публіцистичного та художнього стилів.
Також для перекладу українських термінів китайською мовою (особливо тих, що складаються з одного чи декількох дієслів) використовується метод конкретизації – заміна слова чи словосполучення з більш широким предметно-логічним значенням словом чи словосполученням з більш вузьким змістом. [15; 92] Особливістю китайських дієслів є входження до їх складу іменнику. Варто зазначити, що таке сполучення іменника та дієслова розглядається китайською лінгвістикою як дієслово та у реченні виступає присудком (на відміну від українського «присудок+додаток»):
吸收 - поглинати (поглинати рідину)
用力穿上 - натягувати (з силою надівати )
Зворотнім до цього методу є метод генералізації – заміна одиниць, що мають більш вузьке значення, мовними одиницями з більш широким значенням. [18; 4] Зазвичай перше згадування терміну у вихідному тексті перекладається самим цим методом з подальшим уточненням та конкретизацією даного поняття в наступних реченнях. Правилом є роз тлумачення терміну у 3х реченнях, що послідують першому згадуванню.
В нашому місті відкрили верф для будівництва океанських лайнерів – 在我们城市有一个作船工厂. 在那儿大船作的. 这种船可以连大水去的 (в нашому місті побудували судовиробничий завод. Там мають будувати лайнери. Такого виду лайнери можуть навіть заходити у велику воду=окен)
Можна казати, що при методі генералізації в китайській мові як один з основних методів також використовується описовий переклад. Він зводиться, по суті, до перекладу не самого поняття, а його тлумачення.
作黄土 - виробництво жовтої фарби. Що використовується в національному китайському живописі
皇帝黄色 - особливий жовтий колір (досягається змішанням жовтого та гірчичного кольору). Одежу такого кольору у давньому Китаї міг носити лише імператор, тому інколи він має назву «імператорський жовтий»
В якості висновку можна зазначити, що китайська мова, з одного боку, є досить простою для перекладу (переклад з іноземної на китайську) бо не вимагає знання великої кількості термінологічної лексики, що становить особливих труднощів в інших мовах. Але усе вищезазначене стосується, здебільшого, усної мови. Стиль написання технічної документації не є внормованим та залежить від виробника чи розробника. Інколи трапляються тексти, які містять в собі велику кількість термінів, здебільшого – неологізмів, а подекуди – авторських надбань. Метод детермінізації є оптимальним для використання в перекладацькій діяльності.
Семантична сутність терміну та його специфіка полягає в характері його значення. На термінологічні системи розповсюджуються загальні лексико-семантичні закономірності функціонування та розвитку мови.
Семантичні відносини, які зв’язують терміни, мають логічний характер, але індивідуальні, тобто відносини пов’язують завжди конкретні терміни конкретної термінології.
Існує два підходи щодо визначення дефініції «терміни-слова» не тільки в китайській, але і в усіх ієрогліфічних мовах. Це пов’язано з особливостю трактування поняття «ієрогліф». Термін-слово може розглядатися як:
Спірним залишається питання, чи можна за першою класифікацією вважати простими термінами технічні терміни, що позначають ознаку та є вираженими прикметниками.
Складними термінами прийнято називати такі технічні терміни, до складу яких входять декілька повнозначних ієрогліфів та які при перекладі іноземною мовою також не втрачають своєї багатоскладності (поєднання 2х та більше слів для означення певної технічної реалії).
Терміни-словосполучення класифікуються згідно з типом їх структури: прості словосполучення (які складаються з двох слів, одне з яких головне, а інше залежне); складні словосполучення, в котрих залежні слова означають різні аспекти значення головного слова.
За морфологічним типом головного слова розрізняють:
Також серед складних термінів виокремлюють:
Найбільш розповсюдженими структурами в китайській мові є сполучення іменника з іменником в якості означення та дієслова з іменником в якості додатка.
Внаслідок особливостей китайської мови детермінізація на сьогодні є вельми поширеним явищем, яке використовується не тільки перекладачами, але і власно носіями мови.
На основі проведеного аналізу теоретичної літератури та практичних матеріалів, було зроблено наступні висновки:
Окреслені в дослідженні проблеми не висвітлюють всіх аспектів дослідження технічних термінів сучасної китайської мови. До перспективних напрямів дослідження можна віднести граматичні особливості технічних термінів китайської мови, структурно-ієрогліфічні особливості технічних термінів тощо. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці спецкурсів з питань вивчення термінології китайської мови, методичних рекомендацій та підручників для тих, хто вивчає китайську мову як іноземну.