Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Філософія Давнього Китаю.
Становлення філософії Давнього Китаю, також пов’язане з трансформацією міфологічного, соціоантропоморфічного світогляду причому головну роль виконали давні книги (п’ятикнижжя). Це – книга пісень, книга історії, книга обрядів, книга змін, літопис, які складали основу світогляду освіченого китайця. Особливе місце займає книга змін (XII – VI ст. до н. е.), яка вперше дає понятійне тлумачення світу, його принципів, місця людини у світі. Світ з’являється як боротьба протилежних та співпрацюючих сил – ЯН (активного, світлого, позитивного, чоловічого початку) та ІНЬ (темного, пасивного, негативного, жіночого початку).
Давньокитайська філософія є мало системною, внаслідок слабкого зв’язку з наукою та слабкої логіки.
“Золотим століттям китайської філософії” називають період царств, що борються (V – II ст. до н. е.), коли вільно співіснувало 6 шкіл:
1) конфуціанство,
2) школа закону (легізм),
3) моізм,
4) даосизм,
5) школа “інь-ян” (натурфілософи),
6) школа імен (“мин-цзя”).
При цьому у більшості шкіл переважала практична філософія, пов’язана з проблемами життєвої мудрості, управління, моральності.
Конфуціанство представлено іменами Кун Фу-цзи (латинізоване ім’я - Конфуцій, VI – V ст. до н. е.), Мен-цзи (VI – III ст. до н. е.)). Центральною проблемою є у конфуціанстві взаємовідносини між людьми, виховання, керування, моральність. В основі конфуціанства такі поняття як “жень” (гуманність), “і” (обов’язок, справедливість), “лі ”(ритуал), “сі” (ширість), “чжи” (мудрість), “сяо” (синова шанобливість до батьків), “ді” (шанування старшого брата). Ключ до керування народом Конфуцій бачив у силі морального прикладу вищестоящих нижчестоящим! Якщо верхи наслідують “дао” (шлях), народ не нарікає. Значущість цього культурного, етичного зразка виражена Конфуцієм: “Правитель буде правителем, підданий – підданим, батько – батьком, син - сином”.
Конфуцій також говорив про важливість рефлексії: “Вчитися і не розмірковувати – втрачати час”. Сутність свого вчення Конфуцій виразив так: “Не роби іншим того, чого не бажаєш собі”.
Легісти (Шан Ян, Хань Фей цзи) протиставили конфуціанському “лі” (ритуалу), “чжень” (гуманності) – закон “фа”, заснований на правовому примушенні та насильстві. Місце правителя (батька) зайняв деспот, місце мудреців – чиновники. Вища мета – підкорення інших царств, при цьому скасовувалось мистецтво, припинялось різнодумність, філософія.
Моізм представлений погялдами Мо-цзи (V ст. до н. е.), його вченнями та послідовниками. Мо-цзи висунув 12 принципів своїх етико-політичних ідей: 1. Об’єднання для заміни роз’єднання; 2. Піднесення здібних, зміщення безталанних; 3. Шанування мудрості; 4. Шанування єдності; 5. Загальна любов та взаємна вигода; 6. Заперечення нападів; 7. Заперечення музики та звеселень; 8. Економія у витратах; 9. За бережливість при похованнях; 10. Бажання неба; 11. Заперечення волі неба; 12. Духобачення. На цих принципах Мо-цзи висунув три основи (критерії) успішного правління: 1. Якщо мудрих не наділяти високим чином, то народ не буде поважати їх; 2. Якщо мудрим видається невелика плата, то народ не вірить, що цей пост є важливим; 3. Якщо мудрим не давати у підкорення людей, то народ не буде боятися їх.
Даосизм, найбільш філософічна школа Давнього Китаю, заснував її, за легендою, Лао-цзи, що написав “Даодецзин” (книгу про дао та де). Ключові поняття – “дао” (шлях, закон, абсолют); принцип “у-вей” (недіяння), шенжень (зовсім мудрий), що протиставляється конфуціанству (цзюн цзи) “благородному чоловікові”.