Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1) ЮД історія та сучасність. + 2) Історичний аспект становлення системи деонтологічних знань
+ 3) виникнення деонтології як науки
Термін “деонтологія” (від грецького “deon” – належно і “logos” – слово, вчення) в перекладі означає науку про належне – це розділ етики, що розглядає, вивчає проблеми обов’язку, сфери належного, обов’язкового (того, що повинно бути), всі форми моральних вимог та їх співвідношення у різних галузях суспільного життя.
Термін “Деонтологія”, як науковий термін у системі етичних знань, вжито англійським філософом і правознавцем Ієремією Бентамом (1748-1832), працю якого “Деонтологія, або Наука про мораль” опубліковано в 1834 р.
І. Бентам вважав деонтологію наукою про професійні обов’язки, зокрема, про внутрішній імператив обов’язку. Він стверджував, що початок користі є основою, а право та мораль – вирішальними чинниками деонтології.
Деонтологія не охоплює всю науку про мораль, як вважав І. Бентам, а є її складовою частиною, яка зосереджена саме на категорії належного морального обов’язку. Обов’язок є однією з основних категорій етики і виражає об’єктивну необхідність у вигляді певних моральних вимог до особистості з боку суспільства і до суспільства з боку особистості.
Так, в античний період Гіппократ сформулював цілу низку деонтологічних норм, за допомогою яких народжувався ідеал лікаря-мудреця: “...Все, що шукається в мудрості, все це є й у медицині, а саме: зневага до грошей, сумління, скромність, простота в одязі, повага, судження, рішучість...”.
У 70-ті роки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс “Введення в юридичну спеціальність”, метою якого було введення студентів у майбутню професію. Пізніше було видано відомий підручний С.С. Алексєєва (1976 р.). Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін “юридична деонтологія” ще не використовувався. Засновником науки “Юридична деонтологія” вважається професор В.М. Горшенєв. В 1988 році виходить його підручник, в якому вже визначається предмет, функції нової науки, принципи, роль. Дана книга була фундаментом для розвитку знань про професійну діяльність юриста.
Професія юриста виникла та розвивалася і як вид соціальних послуг, і як засіб виникнення управлінських функцій. Тому службові функції юриста пов’язані зі здійсненням ним владних повноважень стосовно окремих громадян чи з наданням ним будь-яких професійно-юридичних послуг. Кожного разу юрист повинен приймати відповідне рішення, а тому людина потрапляє у певну залежність від волі юриста, характеру його дій. На жаль, його дії можуть бути не тільки доброзичливими, але й нести і небезпеку життю особи.Отже, метою юридичної деонтології стало забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності, як особа.
Таким чином, деонтологія – це внутрішній імператив обов’язку, сформований людиною самою для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і конкретних обставин, в які вона потрапила. Це конкретний разовий обов’язок людини (за велінням душі та волі).
Якщо зазначені якості цього поняття розглядати стосовно професійної практики (діяльності) юриста, то деонтологія виступає як його душа і мудрість, поєднуючи в собі сукупність моральних, правових та інших вимог.
Виходячи з цього, деонтологія юриста – це цілісність психологічного, політичного, етичного, естетичного, юридичного. Ці складові не можна відокремити, їх можливо лише виділити в політичні, етичні, естетичні, інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у розвитку, зв’язку та гармонії.
4) становлення та розвиток юридичної деонтології
Юридична деонтологія поступово набуває авторитету в системі юридичних знань.Визначення предмета цієї науки допоможе більш глибоко ознайомитися із самою наукою та визначити більш-менш закінчений перелік соціальних явищ, які підлягають вивченню.В центрі деонтологічного дослідження стоїть людина зі своєю особистою системою знань, навичок, умінь, а також діяльність людини, що здійснюється у правовій сфері життя суспільства.Ця наука вивчає:- існуючу систему юридичних знань,- завдання та функції правознавства,- роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття.До предмета юридичної деонтології включають також питання юридичної практики:- формулюють поняття та зміст юридичної діяльності, види та форми її здійснення,- вивчають окремі юридичні спеціальності та, відповідно, професійні якості працівників юридичної сфери. При цьому особливу увагу приділяють особистим людським якостям, етикету юриста, який передбачає цілу систему правил: як треба поводитись зі співробітниками та різними учасниками юридичного процесу, якими нормами керуватися при здійсненні професійного обов’язку, на яких моральних принципах та правових ідеалах будувати свою роботу тощо.Окремим блоком питань до предмета юридичної деонтології входять питання юридичної освіти – підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації, поширення позитивного досвіду. Головна проблема підготовки не просто спеціаліста-юриста, а працівника високого рівня кваліфікації, тобто професіонала своєї справи. Професіонал – це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів має відбивати специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику в повсякденній роботі, адже суспільству потрібні професіонали конкретної справи – прокурори, слідчі, законодавці та ін.Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтології можна визначити юридичну теорію, юридичну практику та систему моральних вимог, що становлять етикет професійної діяльності юристів.Слід зазначити, що юридична деонтологія, як наука, перебуває у тісному контакті та взаємодії з іншими юридичними (ТДП, філософія права, конституційне право), а також неюридичними науками (педагогіка, психологія, соціологія), використовує їх досягнення для дослідження власного предмета.
5)поняття та загальна характеристика науки юридична деонтологія
Поряд з наукою “юридична деонтологія” існує однойменна навчальна дисципліна, яка цілком спирається на досягнення науки та змістовно відображає предмет. І наука, і навчальна дисципліна тісно переплітаються з токи зору змістовності, вирішують спільні завдання, але між ними є значна функціональна різниця. Наука покликана здобувати нові знання, систематизувати вже відому інформацію, а учбова дисципліна призначена трансформувати їх у свідомість, вміння та навички студентів, завдяки чому сприяти вирішенню проблеми практики, тобто має на меті опанування набутими вже науковими досягненнями з метою подальшого використання на практиці.Таким чином, уявляється можливим сформулювати основні завдання, що вирішуються спільно: - стр. 4Виходячи зі специфіки завдань, вирішуваних юридичною деонтологією, як навчальною дисципліною, в окремих навчальних закладах викладають курс, що має назву “Вступ у юридичну спеціальність”. По суті, ця назва чітко відбиває основні функції та призначення цієї дисципліни. Починаючих студентів-юристів вводять у коло завдань, що визначатимуть умови та порядок їх життєдіяльності на найближчі 4-5 років та на майбутню перспективу, коли вони вже отримають диплом фахівця і стануть до самостійної роботи.Зі вступом до навчального закладу практичними стають питання – що і як треба вчити, де отримувати навчальну інформацію, як її обробити, які якості виховувати в собі відповідно до майбутньої професії, в яких сферах можна використовувати набуті знання, які перспективи просування по службі або зміні свого соціального статусу, тощо. Відповіді на ці питання має дати вступна навчальна дисципліна, яка базується на дослідженнях науки юридична деонтологія. Таке співвідношення науки і освіти є необхідним у підготовці майбутніх фахівців.
6) юридична деонтологія як навчальна дисципліна
Предмет навчальної дисципліни юридична деонтологія – це система загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, про вимоги до працівників юридичної сфери та про систему формування професійних та особистих якостей працівників.Юридична деонтологія, як навчальна дисципліна виконує загальні освітянські завдання та специфічні, зумовлені особливостями структури та змісту навчального предмета. До завдань навчальної дисципліни відносять:1. Організаційна підготовка студентів до навчального процесу, постановка основних навчальних завдань, цілей та засобів їх досягнення.2. Ознайомлення з особливостями сфери здійснення юридичної діяльності.3. Висвітлення характерних рис практичної діяльності юристів за окремими напрямками спеціалізації юридичної роботи.4. Розкриття ролі юридичної науки у здійсненні практичної діяльності, охарактеризування системи наукових юридичних знань, їх сучасний стан, перспектив розвитку, а також систему наукових юридичних установ.5. Ознайомлення студентів з організацією та функціонуванням системи юридичної освіти в Україні, особливостями процесу навчання та правового виховання.6. Всебічне охарактеризування особи юриста.7. Підготовка майбутніх правозахисників психологічно до самостійної роботи на користь суспільства та держави.Один із найбільш поширених підходів до бачення методики викладення курсу – це висвітлення питань моралі, моральної культури юристів у співвідношенні до інших можливих компонентів загальної культури, а також характеристика окремих видів юридичних спеціальностей. Такий підхід дає можливість студентам на загальному рівні ознайомитися з колом питань щодо майбутньої професії та навчальної діяльності.Більш ґрунтовним підходом до формування навчального курсу слід назвати підхід, в якому професія юриста розглядається крізь призму її ролі та соціального призначення на сучасному етапі, юридичні спеціальності висвітлюються не тільки в аспекті основних завдань та функцій, а з урахуванням якостей особистого та професійного порядку. Цей підхід передбачає введення студентської аудиторії не тільки в майбутню професію, а й у навчальну діяльність, що має для них першорядне значення на початковому етапі опанування правом.Методика викладення матеріалу ґрунтується також на діяльному підході до розуміння основних складових предмета. Головним вважається практична юридична діяльність юристів-професіоналів. Однак її висвітлення буде неповним, якщо не вдатися до осмислення інших сфер юридичної діяльності – наукового дослідження та юридичної освіти.Діяльний підхід передбачає вивчення особливостей юридичної процедури, поетапності процесу, визначення гарантій, принципів, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу тощо. Він дає можливість побачити юриста, юридичну установу в дії, уявити себе як учасника тих чи інших відносин з приводу здійснення права.Методично виправданим є звернення до практичного досвіду юристів зарубіжних країн. Шляхом порівняльного аналізу можна оцінити якість правової роботи в нашій країні та за її межами, побачити наявні недоліки, можливості вдосконалення, пристосування до умов життя в Україні та націлити себе на відповідну роботу.
7) предмет i структура курсу юридична деонтологія
Предмет навчальної дисципліни юридична деонтологія – це система загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, про вимоги до працівників юридичної сфери та про систему формування професійних та особистих якостей працівників.Структура – внутрішня будова курсу:1. Вступ до курсу – характеризує навчальну дисципліну в цілому в співвідношенні до відповідної юридичної науки, визначаються обсяги необхідних знань, їх практична значущість.2. Юридична діяльність – що це таке? У відповідних розділах ознайомлюють з юридичною діяльністю та її основними формами прояву.3. Особа юриста, його особисті якості крізь призму певних напрямів професійної діяльності та особливостей юридичної професії взагалі.4. Питання змісту та об’єктів впливу юридичної діяльності.5. Нормативні основи здійснення професійної діяльності юристів.6. Особливості роботи за окремими спеціальностями в межах юридичної професії.
8) юридична діяльність як різновид соціальної діяльності
Юридична діяльність є явищем правового походження, тому що має зв’язок з такими явищами правової системи як: правові відносини, законність, система законодавства тощо. Якщо є право – є юридична діяльність. Для майбутнього юриста потрібно мати загальнотеоретичні знання про поняття юридичної діяльності її основні ознаки, види, функціональне значення, також слід відрізняти юридичну професію від інших, характеризувати окремі юридичні спеціальності та передбачати тенденції розвитку професії юриста.Юридичну діяльність можна розглядати як правову форму соціальної діяльності, як інструмент соціального управління, як зміст правових відносин або правопорядку, як системоутворюючий фактор правової системи, як спосіб втілення правових норм у реальне життя.Юридична діяльність відбувається в особовому середовищі – в суспільстві, яке характеризується своєю неоднорідністю, що дає підстави здійснювати видову класифікацію юридичної діяльності. Юридична робота є необхідною та має практичне значення. Завдяки їй суспільством задовольняється цілий ряд специфічних потреб та інтересів, які безпосередньо ґрунтуються на праві. Право, як явище, за ознаками свого походження і існування має об’єктивний характер, тому в системі соціальних зв’язків воно передбачає існування великої кількості фахівців права, які стоять на захисті його нормативів, створюють всі умови для ефективної реалізації.Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається здобування життєвих потреб та інтересів соціальних суб’єктів. Треба врахувати, що життєві потреби є різноманітними, тому поряд з юридичною діяльністю існує виробнича, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська та інші види соціальної діяльності.Право регламентує діяльність всіх учасників суспільних відносин, але без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів і процедур право існувати не може. Юридична діяльність забезпечує функціонування права, його регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації, нормування, узгодження, впорядкування.Таким чином, юридична діяльність – це різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб’єктів у відповідності до вимог права.2. Розгляд юридичної діяльності як виду соціальної діяльності дає можливість виділити цілий ряд ознак, за якими можна здійснити таке відокремлення.
9)основні риси що характеризують юридичну діяльність
Риси, характерні для юридичної діяльності:1). Юридична діяльність здійснюється у сфері права. Наявність права передбачає юридичну діяльність, а юридична діяльність забезпечує функціонування права, тобто його дію. Сфера права – це всі види суспільних відносин в яких право здійснює свій вплив, різні життєві ситуації, в яких люди в яких люди для отримання позитивного результату керуються приписами правових актів.2). Юридична діяльність здійснюється юристами-фахівцями на професійній основі. Це означає, що у сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи. Складність життєвих ситуацій, вирішуваних юристами, висока вимогливість правової процедури, особливість формально-абстрактного мислення та термінології юридичного спілкування передбачають, що юридичну роботу повинні здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці3). Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб’єктів права. Формальна рівність суб’єктів права перед силою правових приписів зумовлює однаковий вплив права щодо всіх його суб’єктів. Одна, незважаючи на це, виділяють спеціальну групу суб’єктів – юристів, які крім виконання своїх статутних обов’язків повинні визначати правове становище інших осіб, стежити за якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, створювати належні умови для забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм. Юристи створюють закони і підзаконні акти, які регламентують життєдіяльність значної частини населення.4). Метою юридичної діяльності є впорядкування та узгодження суспільних відносин. В ході юридичної діяльності встановлюється межа можливої поведінки суб’єктів, захищається особа від протиправного втручання інших, а винні зобов’язані відновити порушену межу.
10) зміст юридичної діяльності
Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку становлять конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форми юридичної діяльності.
В умовах соціального прогресу ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної а значить і юридичної практики. Професійна діяльність знатаків римського права поділялася на три основні види: (складати нові позиви та угоди), (вести справу у суді), (давати відповіді). Найтиповішою функцією юрисконсультів було — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.
З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Основу юридичної діяльності становлять:
На сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій, а саме: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягнення до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності тощо
11види юридичної діяльності
Визначення видів юридичної діяльності залежить певною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації.
За основними формами здійснення юридичної діяльності:
За змістом:
За професійною спеціалізацією або за суб'єктами здійснення:
За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.
За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи:
За змістом інтелектуальної роботи:
Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відбивають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи, їх характеристиці присвячується окремий розділ, в якому будуть визначені особливості кожної юридичної спеціальності, її роль в процедурі розгляду та вирішення юридичної справи, риси схожості та відмінностей по відношенню до інших спеціальностей
12)правова та юридична діяльність
Нами вже було зазначено, що в сфері юридичної, а також і неюридичної діяльності використовуються одночасно правові та правові засоби, що являється природною потребою здійснення всякого роду діяльності. На цій підставі окремі операції з правовими засобами називають правовими діями або правовою діяльністю, що ставить деякі проблеми термінологічного характеру. Використовуються дуже схожі за змістом юридичні терміни. Виходить, що і юристи і не юристи можуть вчиняти правові дії, використовуючи правові засоби, викликати правові наслідки. Наприклад, право посвідчувати документи, факти, копії документів надається нотаріусу, але відповідні дії в обмеженому обсязі здійснюють і відділи кадрів, адміністрація підприємств. Це випадки, коли необхідно офіційно підтвердити оригінал підпису, посвідчити дійсність факту перебування особи в даному місці в даний час, згідно плану відрядження, підтвердити дійсність правових відносин, що виходять з трудового договору або договору купівлі-продажу. Інший приклад - в системі МВС існують спеціальні органи, які здійснюють досудову підготовку матеріалів у формі дізнання та слідства. Однак, право на дізнання мають й інші органи, які не являються юридичними установами.В чому ж полягає різниця, якщо правовими засобами користується таке широке коло суб'єктів, і в чому тоді полягає юридизм правових форм діяльності?В результаті аналізу використання правових форм в юридичній та неюридичній сферах можна зробити деякі висновки:В неюридичній сфері діяльності правові засоби та процедури використовуються як допоміжні для забезпечення інших, завдань і функцій (виховної, виробничої, культурно-освітньої, організаційної, політичної тощо). В межах юридичної діяльності здійснення правових дій є основним завданням і функцією органу або установи, які повинні здійснюватись особливо професійно на високому якісному рівні. Водночас інформаційні, виховні та інші засоби являються допоміжними по відношенню до правових дій.В неюридичній сфері головною метою здійснення правових дій є вплив на поведінку або свідомість людей, створення належних умов для забезпечення інтересів індивіда, колективу або організації. В більшості випадків це виявляється в актах фіксації владних розпоряджень або формальному закріпленні стану учасників правовідносин (створення нормативних актів, видання актів індивідуально-владного характеру, винесення рішення контрольно-ревізійної комісії, підписання договору, видача свідоцтва про шлюб або диплому про освіту тощо). В сфері юридичної діяльності головною метою здійснення правових дій є забезпечення відповідності стану суспільних відносин вимогам права, охорона відносин від протиправних посягань і їх відновлення в разі порушення. Так, індивідуально-владні приписи рішень суду забезпечують відновлення порушеного права, відшкодування збитків, притягнення до відповідальності винних осіб, подолання перепон на шляху реалізації права або законного інтересу. В іншому випадку, наприклад, якщо у ході підписання трудового договору адміністрація або власник підприємства мають на меті забезпечення робочою силою процесу виробництва, то головне завдання юрисконсульта - це забезпечення законності даної процедури та взаємних прав і обов'язків сторін.Юридизм правових форм ще проявляється в тому, що в сфері юридичної діяльності вони здійснюються на досить кваліфікованому рівні, набагато ефективніше, з використанням спеціальних знань та умінь, із знанням всіх тонкощів юридичної процедури та правових механізмів. Таким чином передбачається, що в юридичній діяльності правові засоби використовуються на професійній основі. В межах неюридичної діяльності правові дії вчиняються або взагалі далекими від цієї справи людьми, або тими, хто має первинну правову підготовку як необхідного кваліфікаційного мінімуму у відповідності до посадових обов'язків.Якщо порівняти юридичну та неюридичну діяльність за кількістю правових форм, які використовуються в ході їх здійснення, то виявляється, що в сфері юридичної діяльності їх набагато більше як офіційно визнаних форм здійснення юристами своїх повноважень. Наприклад, давати роз'яснення окремих положень закону може і робітник підприємства, але лише для юридичної діяльності консультування з правових питань являється офіційною формою виконання професійного обов'язку. Теж саме стосується правової допомоги у захисті законного інтересу громадян, складанні документів, виступів в суді, розслідування в суді, розслідування правопорушень, а також виконанні значного переліку юридично значущих дій, які виконуються суддями, прокурорами, нотаріусами та іншими юристами-фахівцями
13юридична діяльність та професійна діяльність юристів
Виявляється, що юридичну діяльність можна охарактеризувати не тільки як особливий вид соціальної діяльності, але й. як певну професію. Нами вже зазначалося, що виходячи з особливої відповідальності, складності юридичної процедури, значущості правових наслідків, юридична робота повинна здійснюватись кваліфіковано і на професійній основі. Це, в свою чергу, вимагає спеціальної підготовки фахівців різного профілю правової роботи, формування цілісної системи професійних знань, а значить і установ, які б виробляли та розповсюджували ці знання, готували висококласних спеціалістів певного профілю юристів-професіоналів.До речі, про професіоналізм юридичної діяльності свідчить і той факт, що поряд з практичною діяльністю юристів виділяють наукову (де виробляються нові знання про юридичні практику) та освітню (завдяки якій готуються спеціалісти юридичного профілю - юристи-професіонали). Наявність професії завжди передбачає наявність системи професійної освіти та відповідної системи наукових знань.Професійність вказує і на те, що отримавши спеціальну освіту, працівник може працювати лише за визначеним колом посад, які передбачають ще й спеціалізацію знань у тій чи іншій галузі права.Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відзначали, що юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Таким чином, юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами.Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ.
14 система юридичної діяльності
. Відповідно до існуючих науково-теоретичних надбань, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності уявляється можливим розкрити крізь призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього прояву та фіксації її результатів тощо. Таким чином, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи. Крім того, такий підхід дозволяє розглянути юридичну діяльність не тільки як процес, але й як сукупність складових елементів статичного походження у єдності із динамічними.3 питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.Суб'єкти юридичної діяльності - це професійні юристи, їх об'єднання та установи, які можуть бути державного та недержавного походження. В реальному житті - це спеціалісти певного профілю, які володіють відповідними знаннями, досвідом, наділені компетенцією приймати рішення або давати поради, мають певні навички та вміння юридичної роботи.Об'єкти юридичної діяльності - це явища, процеси та предмети оточуючого світу, по відношенню до яких здійснюється правовий вплив. Серед об'єктів слід виділити загальний та безпосередній. До загального відносять відповідність норм права існуючих суспільних відносин, а до безпосереднього дії суб'єктів права, їх правовий статус, правові свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани тощо.Засобами юридичної діяльності є перш за все норми права, правові категорії, юридична техніка та різного роду предмети матеріального світу, які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності, забезпеченні високого рівня її ефективності. Ці предмети виступають як засоби збору та обробки інформації, засоби захисту, охорони та нападу ( ПЕОМ, зброя, аудіо-відео техніка, речові докази ).Форми здійснення юридичної діяльності — освітня, наукова, практична; усна (вербальна), письмова, конклюдентна; виділяють також установчу, правотворчу, правоохоронну, правозастосовчу, профілактичну.8 Слід також зазначити, що юридична діяльність може відбиватися як у правових, так і у неправових формах – інформування, виховання, фінансування, організація співробітництва та взаємодії тощо.Методи здійснення — це способи та прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини — метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв'язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення. їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо -наука, освіта, практична діяльність.
15Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну практику
Особлива роль римських юристів стала виявлятися після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнародних відносин, в міжнародний торговий обмін, що задовго до появи Риму було характерно для держав, які знаходилися на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген).Поширення ділових зв'язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких однаково могли б перебувати купці різних національностей. На цій підставі перед римськими магістрами постала нова проблема - вирішувати спори, що виникають з нових відносин та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.Старе римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства тому, що базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виключна роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції проявляється в тому, що вони створювали універсальне, світове право, яке увібрало в себе звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були перевірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був весь світ, однак, в цьому і полягає роль римських знатоків права, які зуміли переробити звичаї міжнародного обігу, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана.Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випадково звертаємося до історії саме римського права. Воно впливало на юридичну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що просліджується у ході вивчення правової спадщини (правових пам'яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов'янських держав, країн Далекого Сходу.Завдяки постійному вивченню римського права, в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об'єднуючим фактором багатьох народів, фактором спільності їх матеріального та духовного життя.Першоосновою формування римського права було право загальнолатинське. На первинному етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай. Однак, як вказує І.А.Покровський, римляни досить рано почали відрізняти світське право - jus від правил релігії — fas.Це був початок творчості знавців права, визнання результатів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божественного закону.Це викликало до життя не тільки власне римське право, яке мало світський характер, але й дало можливість формування у майбутньому світської юриспруденції. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифіків, як єдиних знатоків права, та підвищив значення світських юристів, які намагалися, на відміну від перших, давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб.
16навчальний процес поняття та основні елементи
Навчальний процес – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.
Навчальний процес організовується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення отриманих наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку. Він базується на ступеневій системі вищої освіти та принципах науковості, гуманізму, демократизму, незалежності під втручання будь-яких політичних партій, інших громадянських та релігійних організацій.
Елементи навчального процесу:
1). Освітньо-професійна програма підготовки - це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначення обсягу годин, відведених для їх вивчення.
2). Структурно-логічна схема підготовки – це наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійних програм підготовки.
3). Державний стандарт вищої освіти - це сукупність нормативних документів, які визначають вимоги до певного освітньо-кваліфікаційного рівня, які складаються з освітньо-кваліфікаційної характеристики, нормативної частини змісту освіти, тестів.
4). Освітня характеристика - це основні вимоги до якостей, знань і умінь особи, яка здобула певний рівень освіти.
5). Кваліфікаційна характеристика – це основні вимоги до професійних якостей, знань та вмінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних обов’язків.
6). Тест – система формалізованих завдань, призначених для встановлення відповідності освітньо-кваліфікаційного рівня особи до вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик.
7). Навчальний план – нормативний документ вищого навчального закладу юридичної освіти, який складається на підставі освітньо-професійної програми та схеми підготовки і визначає перелік питань та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність і обсяг їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяги, графік навчального процесу, засоби проведення поточного та підсумкового контролю.
17форми навчання
Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:
Екстернат відкривається за дозволом Міністерства освіти і науки України в акредитованих вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку фахівців за денною формою навчання з відповідного напрямку підготовки “Право” чи за спеціальністю “Правознавство”.
До екстернату зараховуються громадяни, які мають повну або неповну загальну середню освіту, середню професійну освіту, а також особи з незакінченою або закінченою вищою освітою без обмеження віку. Зарахування проводить приймальна комісія у терміни та порядку, визначені Правилами прийому до вищого навчального закладу. Навчання екстерна здійснюється за індивідуальним навчальним планом, який складається на кожний навчальний рік протягом першого місяця навчального року і погоджується з відповідними кафедрами, затверджується деканом факультету. Користуються тим же науково-методичним забезпеченням, що і студенти. Атестація екстернів включає заліки, екзамени та ін. форми семестрового контролю та державну атестацію. Заліки та екзамени вони здають в період екзаменаційної сесії комісії у складі трьох осіб, призначеній завідувачем відповідної кафедри. За умови успішного виконання індивідуального навчального плану екстерн може бути переведений у групу студентів, які навчаються на загальних підставах.
18)Основні види навчальних занять з теоретичної підготовки та їх характеристика.
До основних видів навчальних занять з теоретичної підготовки у вищих закладах юридичної освіти належать:
1). Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищих навчальних закладах юридичної освіти, елемент курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Проводиться лекторами – професорами і доцентами, викладачами, провідними науковцями або спеціалістами, запрошеними для читання лекцій.
Лектор до початку відповідного семестру повинен подати на кафедру складений ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом та програмою для цієї навчальної дисципліни. Зобов’язаний дотримуватись навчальної програми щодо тем занять, але не обмежуватись в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.
2). Лабораторне заняття – форма навчального заняття, за якого студент під керівництвом викладача особисто проводить експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Проводиться в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до навчального процесу. В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитись в умовах реального професійного середовища.
3). Практичне заняття – форма навчального заняття, за якої викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях, навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами та обчислювальною технікою. Перед практичним заняттям попередньо проводять тести, для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними знаннями. Далі воно включає в себе постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язування завдань з їх обговоренням, розв’язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.
4). Семінарське заняття – форма навчального заняття, за якої викладач організовує дискусію щодо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Проводяться в аудиторіях, навчальних кабінетах з однією академічною групою. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати й обстоювати свою позицію тощо.
5). Індивідуальне навчальне заняття – проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей. Організовуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента й можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або кількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках – повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.
6). Консультація – форма навчального заняття, за якої студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Може бути індивідуальною або проводитись для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов’язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни
19) Види самостійної роботи студента
). Індивідуальні завдання – видають студентам у терміни, передбачені вищим навчальним закладом. ІЗ студент виконує самостійно при консультуванні викладачем. Це реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти та роботи тощо.
2). Курсові проекти (роботи) – виконують з метою закріплення, поглиблення й узагальнення знань, набутих студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюють кваліфіковані викладачі. Захист їх проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсового проекту (роботи).
3). Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) – виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, професійних та інших завдань, а також розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов’язаних з темою проекту (роботи).
Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визначену кафедрами, або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки.
4). Самостійна робота студента – основний засіб оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Може виконуватись в бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, або у домашніх умовах.
20) 20Практична підготовка студентів.
Практична підготовка – обов’язків компонент освітньо-професійної програми, має на меті набуття студентами професійних навичок та вмінь, оволодіння ними сучасними методами, формами та засобами майбутньої професійної діяльності, її організації, виконання потреби систематичного поновлення.
Види практики у вищих закладах юридичної освіти:
Студенти можуть самостійно, з дозволу відповідних кафедр підбирати для себе місце проходження практики, а взагалі вона проводиться на базах практики, які відповідають програмі та визначаються вищим навчальним закладом освіти та замовниками на підготовку фахівців.Для студентів, які навчаються без відриву від виробництва, може передбачатися практика тривалістю до одного місяця.За наявності вакантних місць студенти можуть бути зараховані на штатні посади, якщо робота на них відповідає вимогам практики. При цьому не менше 50 відсотків часу відводиться на загально-професійну підготовку за програмою практики.Після закінчення практики студенти пишуть письмовий звіт і складають залік.Залік приймається протягом перших десяти днів семестру, який починається після практики.Студент, який отримав негативну оцінку, відраховується з вищого навчального закладу. Студенту, який не виконав програму практики без поважних причин може бути надано право проходження практики повторно в разі виконання умов, встановлених вищим навчальним закладом.
21) 21Контрольні заходи
1). Поточний контроль, який здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи.2). Підсумковий контроль, який проводиться з метою оцінки результатів навчання та певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершених етапах.Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студента.
Семестровий контроль проводиться у формі семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу.
Семестровий екзамен – це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр.
Екзамени складаються в період екзаменаційної та передбачаються навчальним планом.Результати екзаменів і заліків вносяться в залікову книжку, навчальну відомість.
Якщо студент отримав під час сесії більше двох незадоволених оцінок він відраховується з вищого навчального закладу.Повторне складання екзаменів допускається не більше 2 разів з кожної дисципліни.Студенти, які не з’явилися на екзамен без поважних причин, вважають такими, що отримали незадовільну оцінку.Семестровий диференційований залік – форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань.Семестровий залік – форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях.Державна атестація здійснюється державною екзаменаційною комісією після завершення навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або його етапі з метою, встановлення фактичної відповідності рівня підготовки, вимогам освітньо-кваліфікаційно характеристики
22)Наукове-методичне забезпечення навчального процесу
включає підготовку навчальної і наукової літератури, навчально-методичної документації та забезпечення нею вищих навчальних закладів;
- має відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти;
- здійснюється Міністерством освіти і науки України, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.
науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах складається з:
- методичних матеріалів для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових робіт і дипломних проектів.
Інші характеристики навчального процесу визначає викладач, кафедра, вищий навчальний заклад.
23) Питання переведення, відрахування та поновлення студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах регулюється "Положенням про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти", затв. наказом Міністерства освіти №245 від 15.07.96р.
Переведення можливе:
Переведення студентів здійснюють ректори (директори) відповідних закладів освіти за умови наявності вакантних місць ліцензованого обсягу та, як правило, під час літніх або зимових канікул.
Порядок переведення студентів передбачає:
Відрахування студента.
Студент може бути відрахований з вищого закладу освіти:
Студенту, який відрахований з вищого закладу освіти, видається академічна довідка та оригінал документа про повну загальну середню (базову загальну середню) освіту.
24) підготовка до написання курсової роботи
Основними етапами виконання курсової роботи є наступні:1. Вибір теми дослідження та затвердження наукового керівника.2. Виявлення та відбір літератури за темою дослідження (дозволяється використовувати як друковані тексти, так і електронні ресурси), але тільки наукові авторські тексти або першоджерела.3. Формування предмету, об’єкту, мети та завдань дослідження, наукової концепції теми, головних ідей й узгодження цього з науковим керівником.4. Написання, роздруківка і перевірка науковим керівником першого варіанту тексту курсової роботи з дотриманням усіх вимог щодо оформлення роботи (правила оформлення див. далі). Можливе поетапне написання, тобто подання науковому керівнику окремих розділів роботи.4. Доопрацювання тексту курсової роботи з урахуванням побажань і рекомендацій наукового керівника.5. Підготовка відгуку наукового керівника на курсову роботу.6. Захист курсової роботи.Курсову роботу виконують в строки згідно навчальному плану. Вибір теми студентом здійснюється у вересні, тема та науковий керівник затверджуються на засіданні кафедри у жовтні, наказом по університету – у листопаді. Після цього зміна теми та наукового керівника відбувається лише у виняткових випадках відповідним наказом по університету.Студент обговорює тему курсової з викладачем, складає разом з керівником календарний план роботи та список літератури з обраної теми. Вивчення літератури необхідно розпочати з наукових праць, в яких проблема розглядається в цілому, а потім перейти до аналізу більш спеціальних досліджень, наприклад наукових статей. У процесі виконання роботи студент повинен підтримувати постійний зв’язок із науковим керівником, звертаючись до нього за консультацією в міру виникнення питань або ускладнень. Роль наукового керівника полягає в уточненні списку наукової літератури за темою, обговоренні вибору предмету, об’єкту, мети та завдань дослідження, формулюванні наукової концепції теми, головних ідей, виявлених у дослідженні, сприянні творчим пошукам за темою дослідження, а також в підготовці студента до захисту курсової роботи (формулювання основних положень, які будуть винесені на захист).Оформлюючи готову роботу, студент спочатку складає перший (чорновий) варіант рукопису і представляє його почергово розділами керівникові. Після перевірки, враховуючи зауваження та вказівки, автор доробляє та переробляє рукопис. Одночасно уважно редагує написане, ще раз старанно звіряє всі цитати і посилання на літературні джерела, перевіряє висновки, наведені прізвища та ініціали.Закінчена робота пред’являється керівникові не пізніше ніж за три тижні до терміну захисту. Керівник надає відзив на курсову роботу.
25 основні вимоги до структури й тексту курсової роботи
курсова робота повинна бути оформлена згідно прийнятим стандартам. Це комп’ютерний текст, шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5, абзацний відступ – 1,25 см, всі береги – 2 см. Слід у тексті чітко розрізняти тире ( – ) та дефіс (-), які відрізняються розміром і наявністю пробілів до і після тире. Після ініціалів при прізвищах робити пробіл, наприклад, Т.Г. Шевченко. Століття позначати скорочено і за допомогою римських цифр, наприклад, ІІІ ст. до н.е.
Заголовки структурних частин курсової роботи та розділів слід друкувати посередині (редакція – без абзацного відступу) жирно великими літерами (розмір шрифту – 14) без крапки в кінці.
26 рецензування підготовка та проведення захисту курсової роботи
Рецензування письмової роботи Відгуки та рецензії наукового керівника, консультанта та рецензента про письмову роботу, їх виступи на захисті письмової роботи є необхідним елементом її творчого та критичного обговорення, гарантом виконання встановлених вимог та об’єктивності оцінки. У відзивах (рецензіях) відзначається актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень, сформульованих висновків і рекомендацій, їхня достовірність, повнота і новизна, надаються рекомендації щодо їх використання, а також робиться висновок про відповідність письмової роботи встановленим вимогам, вказується на її зв’язок з державними чи галузевими науковими програмами, пріоритетними напрямками розвитку науки тощо. Об’єктивність оцінки обґрунтованості основних положень роботи, їх достовірності, новизни та значущості залежить від повноти висвітлення позитивних і негативних сторін роботи, зокрема, аналізу ключових проблем, висновків і тверджень, шляхів використання результатів, завершеності змісту та якості оформлення дослідження.
27загальна характеристика юридичної практичної діяльності
Загальнонауковий підхід до пізнання юридичної практичної діяльності дає підстави вивчати юридичну практичну діяльність як форму соціальної діяльності, а серед характеристик виділяти ознаки, які притаманні усім видам соціальної діяльності (є формою свідомого та активного відношення людини до навколишнього світу, фактор розвитку суспільства, його зміни та перетворення в інтересах людей, основа), та ознаки, що є специфічними та унікальними для юридичної практичної діяльності. Всі ці характеристики є так чи інакше притаманні й правовій практичній діяльності, однак мають місце і відмінності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що правова практична діяльність так або інакше пов'язана з правом, загалом її сутністю є втілення норм права в соціальних взаємовідношеннях. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяльності, в яких право виступає як об'єкт та результат діяльності, це стосується правотворчості та правозастосування, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та індивідуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб'єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.
Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:
- зміст, який включає її суб'єктів, учасників, правових дій, засобів, завдань, цілей, мотивів, результатів тощо;
- внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних проваджень тощо;
- зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адвокатів у судах, скарг, заяв і т. ін.;
- види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, господарської, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, правової діяльності;
- зовнішні зв'язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соціальна цінність, призначення, результативність, ефективність.
28 Юридична практична діяльність і право
Юридична діяльність спрямована на право, здійснюється за допомогою правових засобів, регулюється правовими нормами, тягне за собою правові наслідки, оцінює соціальні явища з точки зору права й оцінюється правом, знання права для юриста є професіональним обов'язком.Право неоднаразово зв'язане з юридичною практичною діяльністю та зумовлює більшість характеристик юридичної діяльності. Воно характеризується як засіб упорядкування суспільних відносин (управління та регулювання), сукупність особливих правил поведінки, форма суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних знань, в якій використовується термін “право”, виділяють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення, кожне з яких відображає лише певні його сторони.Терміном «праворозуміння» охоплюється не лише поняття “права”, а й вся сукупність правових понять, визначень, конструкцій, що складають зміст юриспруденції та відображають правову реальність.
29Основні підходи до праворозуміння
Основні підходи до праворозуміння:
1) В межах генетичного підходу до праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права.
2) Інструментальному підходу притаманне дослідження права як специфічного засобу регулювання соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.
3) За аксіологічним підходом право досліджується як феномена культури, соціальної цінності.
4) Системному підходу характерне відображення правової дійсності як сукупності правових явищ, що пов'язані між собою і утворюють єдину цілеспрямовану систему.
5) Позитивістський (нормативний) підхід орієнтується на належність права до нормативних систем суспільства та його залежність від держави. Право розглядається як система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що відбивають волю народу, гарантуються та охороняються державою, а також є регулятором суспільних відносин. Формальність (позитивність) права полягає у відображенні його норм у статтях нормативних актів – письмових юридичних документах. Визначеність права заключається у точному та повному формулюванні правил поведінки, у тому числі: умов, за яких починає діяти норма права (гіпотеза); ознак діяння, яке повинно бути здійснено за цих умов (диспозиція); можливих заходів державного впливу у разі невиконання вимог норм права (санкція). Системність права означає, що норми права не відокремлені одна від одної, а взаємопов’язані
6) Соціологічний підхід до праворозуміння визнає основою права безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядковану взаємодію соціальних суб’єктів, реальне право як конкретне, фактично існуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень. Сутність права є свобода людини, яка певним чином визначена та забезпечена.
Всі підходи до праворозуміння в тій чи іншій мірі, в тій або іншій формі стосуються сфері свободи людини, способів та засобів її визначення, обмеження
30 Юридична практична діяльність і правова практика
Юристи в першу чергу здійснюють практичні дії спрямовані на з'ясування змісту та обсягу нормативно-правових актів та інших правових документів, ведення юридичних справ, конкретизацію нормативно-правових документів, захист прав і свобод суб'єктів права та на безпосередню зміну правової сфери суспільства. Термін “практика” грецького походження, означає – дію, діяльність, діяльне життя, досвід. У філософському тлумаченні практика протиставляється теорії, теоретичній діяльності.
Під юридичною практикою розуміється:
Юридичну практику слід відрізняти від правової практики, яка полягає у правовій діяльності та правовому досвіді. Так правова діяльність здійснюється всіма соціальними суб’єктами – як юристами, так і не юристами, як на професійній, так і не професійній основі. Юридична практика – це сфера діяльності лише юристів-професіоналів.
Юридична практика – це актуально здійснювана діяльність юристів, як професійних знавців права, стосовно безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права (особи, держави, суспільства), надання їм допомоги у складанні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки у відповідності з нормами права, посвідчення юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права його суб'єктами.
31) Основні ознаки юридичної практичної діяльності
Професіоналізм юридичної практичної діяльності.
Професіоналізм - це одна з основних властивостей юридичної практичної діяльності, яка багато в чому визначає її зміст, види та структуру. Він закріплюється в нормативно-правових актах та є метою юридичного навчання, основою для визначення вимог до суб’єктів, що її здійснюють
Правність,рівність суб’єктів перед законом,незалежність юриста від власних інтересів та зовнішнього тиску,обґрунтованість рішень, гуманізм, повага до особи, поєднання гласності і конфіденційності
32) Принципи, завдання та функції юридичної практичної діяльності
Принципи юридичної практичної діяльності - це основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами її здійснення, відбивають сутнісні властивості права.
До основних принципів юридичної практичної діяльності відносяться:
- правність (законність) діянь юриста та його рішень — здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі та відповідно до норм права, природних прав і обов'язків людини;
- рівність суб’єктів перед законом та правом - усі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної та іншої належності, службового становища мають рівні загальногромадянські права і обов'язки, несуть рівну відповідальність перед законом;
- незалежність юриста при ведені юридичної справи від власних інтересів та зовнішнього тиску;
- неупередженість;
- обґрунтованість рішень;
Основні завдання:
33)професійна дисциплінарна відповідальність юристів
Відповідальність юристів може бути загальною або пов'язаною з професійною діяльністю. Загальна відповідальність (юридична, моральна тощо) має непрофесійний характер і наступає на загальних підставах. Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, до якої юрист притягується за вчинення дисциплінарного проступку, тобто за порушення:¨ законодавства при виконанні професійних функцій;¨ Присяги, яка їм прийнята;¨ вимог статуту відповідного об'єднання юристів.За вчинений дисциплінарний проступок до юристів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:¨ попередження;¨ догана;¨ пониження кваліфікаційного класу;¨ пониження у посаді та звільнення з посади;¨ зупинення на певний строк дії свідоцтва (ліцензії) про право на заняття приватною юридичною практичною діяльністю або його анулювання.До загальних правил притягнення юристів до дисциплінарної відповідальності відносяться такі:¨ за кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення;¨ дисциплінарне стягнення до юриста застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не беручи до уваги час тимчасової непрацездатності або перебування його у відпустці;¨ якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення юриста не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення;¨ дисциплінарне стягнення може бути достроково знято відповідною комісією;¨ рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржене вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії, вищому державному органу або в судовому порядку;¨ якщо юристом не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки, то скасування або зміна рішення, яке прийняв юрист, невизнання його дій або неприйняття доказів, тлумачень нормативно-правових актів не тягнуть за собою його дисциплінарної відповідальності.За дисциплінарні проступки, які потягли за собою істотні негативні наслідки приватні юристи можуть бути позбавлені права на здійснення професійних повноважень, а юристи-державні посадові особи звільнені з посади, наприклад, суддю може бути звільнено з посади в порядку дисциплінарного провадження за неналежне виконання обов'язків, якщо до нього раніше застосовувались дисциплінарні стягнення, грубе порушення службових обов'язків; вчинення аморального проступку, не сумісного з зайняттям посади судді; порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону України "Про статус суддів"; з підстав, передбачених пунктами 4, 5 та 7 статті 40 Кодексу законів про працю України.
34 координація та взаємодія в юридичній практичній діяльності
Як правило, юридична практична діяльність за своєю власною структурою є спільною діяльністю різних суб'єктів чи складовою інших видів соціальної діяльності. Зокрема, судочинство (ведення, розгляд справ у судах) складається з діяльності судді, адвоката, прокурора, експертів тощо, які взаємодіють між собою, їх діяльність координується певним чином, є взаємозалежною. Так, адвокати у судочинстві в цивільних і кримінальних справах надають юридичну допомогу громадянам і організаціям, а прокурор є учасником судового розгляду і користується рівними з іншими учасниками правами, бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі, крім того, у судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.Кожен суб'єкт виконує у спільній юридичній діяльності декілька функцій. Наприклад, прокурор:¨ бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду своє міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів;¨
35 гарантії юридичної практичної діяльностіГарантії юридичної практичної діяльності - це будь-які зовнішні умови або внутрішні чинники, що тільки позитивно впливають на її, забезпечують безумовне (точне, повне, правомірне) її здійснення у відповідності до професійних вимог та стандартів.
Гарантії юридичної практичної діяльності поділяються на:
¨ правові (нормативно визначені чи правового характеру) та позаправові (власне економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні);
¨ внутрішні, які є її складовими (професійні знання юристів, юридична техніка діяльності, професійне мислення, професійна мова) та зовнішні, що відносяться до її середовища (нормативно-правові акти та професійні норми, що її регулюють, фінансове та матеріально-технічне забезпечення);
¨ стимулюючі, що закріплюють, розвивають позитивні чинники та умови її здійснення, та захисні, що спрямовані на попередження та припинення їх негативного впливу;
¨ загальні, що стосуються будь-якого виду юридичної діяльності або юридичної спеціальності, особливі та спеціальні, що забезпечують здійснення певних видів юридичної діяльності чи окремих її дій.
36) складові системи юридичної діяльності зміст і форма
Відповідно до існуючих науково-теоретичних надбань, юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності уявляється можливим розкрити крізь призму цілісної сукупності складових компонентів, які висвітлюють порядок та умови здійснення юридичної діяльності, способи зовнішнього прояву та фіксації її результатів тощо. Таким чином, це такий системний аналіз даного правового явища, який проводиться з метою визначення різноманітних факторів здійснення юридичної діяльності, без наявності яких втрачається цілісність сприйняття явища як певної системи. Крім того, такий підхід дозволяє розглянути юридичну діяльність не тільки як процес, але й як сукупність складових елементів статичного походження у єдності із динамічними.
З питань системи юридичної діяльності вже склалася певна методика дослідження, яка дозволяє виділити такі складові елементи: суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.
Серед об'єктів слід виділити загальні та безпосередні. До загального відносять відповідність норм права існуючих суспільних відносин, а до безпосереднього дії суб'єктів права, їх правовий статус, правові свідомість та культуру, правові документи, процеси, стани тощо.
Розрізняють два основних метода впливу на суспільні відносини - метод примусу та метод заохочення. Хоча зрозуміло, що в кожному конкретному випадку у зв'язку з тими чи іншими обставинами ми можемо говорити про метод попередження, індивідуального впливу, метод фотографування, проведення допиту або обшуку, метод перевірки інформації, попереднього обговорення, але їх використання та поєднання залежать навіть від того, в якій сфері юридичної діяльності ми працюємо - наука, освіта, практична діяльність. Все залежить від реальної ситуації та складності поставлених завдань.
37) Зміст юридичної діяльності: юридичні дії та операції, засоби та способи їх здійснення, результати юридичних дій.
юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв’язання різних юридичних проблем.
38 форми юридичної діяльності внутрішня порядок организации юридичнои дияльности
Правова форма діяльності органів держави — це визначений законодавством (юридично оформлений) порядок здійснення ними юридично значущих дій та операцій, спрямованих на здійснення функцій держави. Також, на відміну від фактичної діяльності правові форми діяльності державних органів мають такі чітко виражені ознаки:
1) Система юридично значущих дій, спрямованих на реалізацію функцій держави, здійснюється органами держави, посадовими особами та іншими уповноваженими на те державою суб'єктами.
2) Здійснення юридично значущих дій відбувається за допомогою таких юридичних засобів, як розроблення і прийняття нормативно-правових актів, видання актів тлумачення норм права, прийняття в порядку застосування норм права індивідуально-правових актів тощо.
3) Результати застосування окремих правових форм закріплюються у визначених законом юридичних актах (закон, міжнародний договір, рішення суду тощо).
39 загальна характеристика юридичної діяльності
Юрист – це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.
Професія юриста – це широка галузь трудової діяльності, що потребує юридичних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг.
Основні риси юридичної професії:
1. Це гуманна професія, тому що вона спрямована на забезпечення прав і свобод людини.
2. Це соціально значуща професія, тому що вона пов’язана з державою і правом важливими соціальними явищами.
3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоплювати всі сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні та часом заплутані юридичні проблеми.
4. Це творча професія, оскільки вона пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій, при цьому “творчість” завжди обмежена рамками права, що вимагає від юриста ще більшого мистецтва для розв’язання юридичних проблем.
40поняття спеціальності юрист
Слово “юрист” грецького походження, в літературній українській мові існує як “правник”, а в розмовній мові – “правовик”, “законник”. Так чи інакше, ці слова характеризують особу як фахівця – правознавця, що вміє логічно, стисло та конкретно мислити і якого готують у вищих школах.
Юридична спеціальність (юридичний фах) – це вузька сфера професійно-трудової діяльності юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, умінь і навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і діяльності.
41основні характеристики юридичної специальности
Юрист — це спеціаліст, який має юридичні знання, причому не загальні відомості з права і держави, а професіональні, тобто фундаментальні та спеціалізовані знання.Фундаментальними називають глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх закономірностей держави і права. Вони складаються з твердих знань усіх важливих юридичних понять і категорій. Спеціалізованими називають конкретні юридичні знання, які використовують для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності, наприклад слідча чи прокурорська діяльність. Отже, юрист — це спеціаліст, який використовує свої знання на практиці, тобто має навички щодо складання юридичних документів, виконання всіх дій та операцій із застосуванням необхідних засобів і способів у процесі вирішення юридичної справи, які належать до його професійної компетенції. Розглянемо основні характеристики юридичної професії. 1. Це гуманна професія, тобто спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини: створення організаційних умов для їх реалізації;
42 основні характеристики юридичної професії
3. У суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей, які традиційно належать до числа провідних і мають особливе значення у справі забезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий, інспектор карного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.
Суддя —
Прокурор — державна посадова особа, яка покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і вірним застосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами. Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено:
1. Підтримання державного обвинувачення в суді.
2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Слідчий — спеціаліст-юрист, призначення якого розслідувати скоєні злочини і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготувати матеріали кримінальної справи для віддання його до суду. У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України.
Проведення слідства різними відомствами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії справ
Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічними злочинами — спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони призначені розкривати найнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що включає в себе здійснення первинних невідкладних заходів оперативно-пошукового характеру
Адвокат — професіональний юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод
Нотаріус — юрист, в обов'язки якого входить посвідчення безперечних прав і фактів, засвідчування документів та виконання інших нотаріальних дій
Юрисконсульт — спеціаліст, який здійснює правову роботу у державній або недержавній установі, організації, на підприємстві, у комерційних структурах і т.п
43 слідчий інспектор карного розшуку, інспектор по боротьбі з економічними злочинами основні вид діяльності пизнавальна
Проведення слідства різними відомствами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них. Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини.
Тут особливого значення набуває талант, наполегливість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування.
Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічними злочинами — спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони призначені розкривати найнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що включає в себе здійснення первинних невідкладних заходів оперативно-пошукового характеру, затримання злочинця після скоєння злочину (затримання "по гарячих слідах"). Працюючи по розкриттю злочинів, інспектор органів внутрішніх справ обов'язково повинен думати про перспективу даної кримінальної справи, про те, яким кінцевим результатом може обернутися її подальше попереднє і судове слідство. Для цього потрібна часто величезна і ретельна робота на етапі дізнання по виявленню і закріпленню доказів. Оперативні працівники діють, як правило, у дискомфортних умовах, більша частина їх часу використовується на виконання роботи поза стінами службових кабінетів. Службові завдання нерідко треба вирішувати в умовах невизначеності. Часом виникає необхідність діяти негайно у відповідності з обставинами, що складаються, коли не зрозумілі її параметри, коли виникають раптово ситуації, не передбачені ніякими нормативними актами, інструкціями.
Юридична діяльність оперативних працівників за своєю суттю пов'язана з конфліктними ситуаціями, а тому вони часто піддаються високим психічним і фізичним перенавантаженням. Гідно переносити їх спроможні лише справжні, належним чином підготовлені професіонали. Діяльність оперативних працівників вимагає від них високої фізичної підготовки, великої особистої сміливості, здібності миттєво реагувати на події, що виникають під час проведення оперативно-розшукових заходів. Необхідними умовами успішної роботи інспекторів ОВС по розкриттю злочинів є їх професійна спостережливість, аналітичний розум, вміння відновити картину злочину
Пошуково пизнавальный-визначаеться в устанвлени фактив яки мабють значення для обективного розгляду крим справи.
Реконстурктивный-полягае в опрацюванни великого обсягу в часом суперечливоъ инфо
Посвидчувальный-полягае в належному своечасному складанни процес докум
Организацыйний-полягае в уминни планоуваты свою роботу
Комуникатывный-мае добыватися инфи вид иншых субектив.
44суддя та зміст судової діяльності
Суддя — це посадова особа, виключно якій надано право від імені держави здійснювати правосуддя шляхом розгляду у судовому засіданні кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення і виносити відповідне судове рішення. Органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України /ст.6 Конституції України/.
Крім, судів загальної компетенції в Україні створений і діє Конституційний Суд, який є єдиним органом конституційної юрисдикції, призначений вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і давати офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішення судом є однією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законних інтересів громадян. Відправлення правосуддя завершальна і вирішальна ланка ланцюга проходження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється також і у її впливі на активізацію профілактики правопорушень. Все це зобов'язує суддю до об'єктивної оцінки своїх професійних якостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для такого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність від будь-яких впливів зовні, об'єктивність у підході до оцінки суті справи і прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачити за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причини виникнення подій і явищ, інтелект судді найбільш виявляється у встановленні, визнанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних, сумнівних даних.
Організаційні здібності судді — неодмінна властивість його особистості, як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини в поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінку учасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися — риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповідний підхід, розуміння. Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівноваженість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.
Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначити засвідчувальну сторону його діяльності, яка виявляється у відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні І відпрацюванні судових документів - протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної і правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення
45прокурор як державна посадова особа
Прокурор — це державна посадова особа, яка здійснює нагляд за точним дотриманням закону державними органами та громадянами, а також підтримує державне звинувачення в суді по кримінальних спра вах. Це особа, яка відповідає перед державою за стан законності, є її охоронцем, здійснює вищий нагляд за її дотриманням.Вищий нагляд за дотриманням законності означає таке:повноваження прокурору безпосередньо надає Верховна Рада;робота прокурора поширюється на всі сфери юридичної прак тики, тобто на слідство, роботу міліції, установ, що виконуютьпокарання, а також на всі державні сфери суспільного життя.Основним засобом реагування прокурора на порушення закон ності є винесення протесту, тобто письмового документа, що передає вимогу про необхідність застосування заходів для подолання пору-шення закону. Протест направляється до органу (посадової особи), який порушив закон. Окрім того, у разі потреби прокурор може по рушити кримінальну справу стосовно винних чи вимагати від відпо відних органів застосування до винних заходів адміністративного чи дисциплінарного впливу, а в окремих випадках безпосередньо ліквідувати порушення законності, наприклад своїм рішенням звіль нити незаконно заарештовану особу.
46нотаріус і його особливе становище в юридичному діловодстві
Нотаріус — юрист, в обов'язки якого входить посвідчення безперечних прав і фактів, засвідчування документів та виконання інших нотаріальних дій, спрямованих на юридичне закріплення цивільних прав і попередження їх можливого порушення надалі. Робота нотаріусів базується на певних принципах, до яких належать: законність, дотримання таємниці нотаріальних дій, що вчиняються, принцип об'єктивної істини, сприяння громадянам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів, принцип державної мови нотаріального провадження. Закон допускає поряд з державними нотаріусами діяльність приватних нотаріусів. У населених пунктах, де немає нотаріальних контор, ряд нотаріальних дій виконують виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад. У відповідності із Законом України "Про державний нотаріат" від 2 вересня 1993 року, до компетенції нотаріусів входить вчинення таких дій :
Притаманні нотаріусу якості виявляються у професійній роботі з юридичними документами, їх ретельному дослідженні, комунікативності, вмінні встановлювати психологічний контакт з клієнтами і разом з тим пильності. Характер роботи нотаріуса потребує від нього глибоких знань не тільки суто нотаріального законодавства, а і інших галузей законодавства — цивільного, цивільно-процесуального, шлюбно-сімейного, аграрного, земельного, трудового, проявляти високу правову культуру.
47 адвокат як захисник інтересів своїх клієнтів
Адвокат — професіональний юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Адвокат діє у складі адвокатури України, яка, згідно Закону України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, є добровільним професійним об'єднанням. Вона функціонує на підставі верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат не може суміщати свою діяльність з роботою в органах прокуратури, внутрішніх справ, службі безпеки, державному нотаріаті, системі державного управління. Законом також передбачено право адвоката здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами у колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. У межах своєї компетенції адвокати дають консультації та роз'яснення, довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру, здійснюють представництво у суді та в інших державних органах в інтересах громадян і юридичних осіб, надають юридичну допомогу суб'єктам права, сприяють правовими засобами здійсненню підприємницької діяльності. Для забезпечення реальних можливостей щодо виконання адвокатами своїх функцій вони наділені відповідними правами:
48 юрисконсульт і його основні завдання
Юрисконсульт — спеціаліст, який здійснює правову роботу у державній або недержавній установі, організації, на підприємстві, у комерційних структурах і т.п. Це одна з найпоширеніших юридичних спеціальностей: за своїм характером вона близька до адвокатської діяльності. Разом з тим, вона має свою специфіку, яка, зокрема, виявляється не тільки у захисті інтересів даної організації, відстоюванні їх інтересів при розгляді господарських спорів у арбітражі, судах та інших державних органах, а і в юридичному забезпеченні ефективності роботи його підприємства, установи, організації. Необхідні якості юрисконсульта — вміння здобути авторитет у колективі, порядність, чіткість і оперативність у роботі, принциповість, здатність відстояти свою точку зору, вимоги закону.
49 Юрист в системі споживчої кооперації
До речі, про професіоналізм юридичної діяльності свідчить і той факт,що поряд з практичною діяльністю юристів виділяють наукову (де виробляютьсяноаі знання про юридичні практику) та освітню (завдяки якій готуютьсяспеціалісти юридичного профілю - юристи-професіонали). Наявність професіїзавжди передбачає наявність системи професійної освіти та відповідноїсистеми наукових знань. Професійність вказує і на те, що отримавши спеціальну освіту,працівник може працювати лише за визначеним колом посад, які передбачаютьще й спеціалізацію знань у тій чи іншій галузі права.Іншими словами, неможливість виконувати функції юриста без відповіднихнавичок, знань та умінь, а іноді й без певного досвіду юридичної роботивимагає необхідність створення спеціалізованої системи професійноїпідготовки для забезпечення сфери юридичної діяльності кадровимпотенціалом.
50 основни выды в юридичний дияльности споживчои кооперации
- можна сво1ми словами розказати
шо т1па в кожн1й орган1зац11 або спілці повинен бути юрист який буде слідкувати за справами які містять в собі юридичний характер
51 загальни вимоги до юристив
Посадові обов'язки
Юрист - загальна назва професії, яка об'єднує всіх тих, хто служить закону. Адвокат, прокурор, нотаріус, юрисконсульт, трудовий або податковий інспектор - все це юристи відповідних спеціальностей, кожна з яких пов'язана з певною галуззю права. До обов'язків юриста входить підготовка і складання договорів, контрактів, участь у підготовці юридичних висновків, консультування з різних правових аспектів, участь у переговорах з клієнтом і юристами, які представляють контрагентів по угодам, представлення клієнта у судах, в різних органах державної влади, а також представлення інтересів клієнта перед контрагентами та партнерами по бізнесу, проведення огляду та аналізу чинного законодавства та запропонованих законодавчих актів, складання аналітичних документів з різних правових питань.
Спеціаліст зобов'язаний знати Конституцію України, чинне законодавство, цивільне, трудове, кримінальне, фінансове, адміністративне право, методи криміналістики, психологію, логіку, основи економіки, організації праці, виробництва і управління. Важливі якості юриста: високе почуття відповідальності, розвинене логічне мислення, ініціативність, наполегливість, копіткість, концентрація уваги, емоційна стійкість, гарна пам'ять.
Кваліфікаційні вимоги вища сосвита\
52негативни якости юриста
тіпа нестриманість, емоційність,запальність,роздратованість,доброта
53якості прокурора та його помічника
Прокурор — державна посадова особа, покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськими організаціями та громадянами.
Беручи участь у судовому розгляді, прокурор виконує послідовно такі функції.
- вивчає матеріали і висновок попереднього слідства;
- бере участь у розпорядницькому засіданні суду, який вирішує питання про передачу підозрюваного суду;
- бере участь у процесі судового розгляду, в допиті обвинувачуваних, потерпілих і свідків, експертів, бере участь у дискусії з представниками захисту;
- готує і виголошує в суді обвинувальну промову. Уся поведінка прокурора як представника держави повинна буги підкорена моральній самодисципліні: неприпустимі його зневажливе чи глузливе ставлення до кого б не було, суперечки із членами суду чи адвокатами. Усім має бути очевидним, що його інтереси — це інтереси суспільства. помічник допомагає безпосередньо здійсювати прокурору свою діяльність)
54особливості мислення прокурора
) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
55якости адвоката Адвокатом можна стати тільки маючи певний юридичний стаж і досвід, і багато адвокатів успішно застосовують свій отриманий до набуття статусу адвоката досвід. Природно , що хороший адвокат у кримінальних справах повинен зсередини знати і розуміти принципи роботи слідчих і судових органів. Не секрет , що справжні механізми ухвалення рішень слідчими та судовими органами приховані за стінами їхніх кабінетів , і складно організувати хороший захист у кримінальній справі не розуміючи , як узгоджуються ключові рішення .
Наприклад , хороший адвокат у кримінальних справах знає , як приймаються рішення суддею і як вплинути законними методами на їх прийняття , як переконати суддю. Сучасна реальність така , що виправдувальних вироків у нас виноситься мізерно мало - поодинокі випадки з тисяч кримінальних справ. У Челябінській області на тлі багатьох десятків тисяч обвинувальних вироків навряд чи набереться 20 виправдувальних на рік.
56 Взаємодія адвоката з : підзахисним,суддею,слідчим,прокурором
Неопередженитсь , гуманність
57Організаційна діяльність адвоката
Юрисконсульт — це юрист, який працює в державній чи недер жавній установі та виконує функції правового забезпечення її діяль ності.
Робота юрисконсульта близька до роботи адвоката: вони дають консультації, складають необхідні юридичні документи, виступають у суді. Особливість роботи юрисконсульта полягає в тому, що він нама гається запобігти можливим правопорушенням у власній організації.
Основне завдання юрисконсульта — шляхом рекомендацій, порад, пропозицій щодо правових питань сприяти широкому використанню правових засобів для підвищення ефективності роботи організації.
58основни якости юрисконсульта
Юристи повинні мати певні якості:• у соціальній сфері — намагання встановити істину, справедливість; гуманізм; чесність;• у пошуково-пізнавальній сфері — спостережливість (цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ через призму професійно-юридичної діяльності); уважність (увага у психічній діяльності до певних об’єктів);• у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв’язання завдань; проникливість;• у сфері засвідчу вальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;• у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;• у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:• у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;• у пошуковій
59 особливе місце політичної культури юриста у його професійній культурі
Політична культура юриста - це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка має безпосереднє відношення до право вих явищ, вироблення власних політико-національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.
Юрист повинен розуміти в політиці:
ü життєво важливі інтереси існуючих політичних суб'єктів;
ü зміст і призначення політики в сучасний момент;
ü які існують політичні ідеї та дії, що можуть відбутися для реалізації цих ідей та спрямовані на реалізацію інтересів політичних суб’єктів;
ü характер відносин між суб'єктами політики тощо.
Крім цього, юрист повинен бути в курсі достовірних по літичних фактів, знати і розуміти форми ведення політич них дискусій; розуміти суть та призначення політичних явищ, та вміти прогнозувати ці явища тощо. Реальне втілення цих знань і вмінь проявляються в тому, що юрист будує свою діяльність враховуючи наступні дані:
· держава, право, які і інші політичні інститути, існують для того, щоб забезпечити нормальне життя індивіда;
· загальнолюдські індивідуальні цінності мають пріоритет перед груповими;
· виконання юристом громадського обов’язку повинно бути важливішим над його особисті (індивідуальні) інтереси;
· ідеологічні погляди юриста не повинні впливати на його професійний обов’язок;
· вірність ідеї демократичної та правової держави.
Посада юриста зобов'язує його бути своєрідним диплома том. Адже в політиці діють різні дійові особи, і не секрет, що інколи юристи приймають рішення на користь політичних дія чів, їхніх інтересів.
Якісний стан політичної культури юриста можна предста вити таким чином:
- ступінь оволодіння політичними знаннями;
- характер політичної орієнтації;
- міра входження у реалізацію політичної влади (політична визначеність) – політично-правова невизначеність негативно впливає на виконання юристом професійних обо
60 знання юриста основних складових політики
Державотворча ідеологія, як принцип, полягає в тому, що культуру політичного мислення і культуру політичної поведінки службових осіб визначає Конституція України. Тобто державним працівникам визначаються межі для політичного плюралізму.
Ø Ідейність як принцип політичної культури юриста, висвітлює необхідність ідеї у правовій політиці й політиці загалом. Тобто ідейність політичної культури юриста має національні витоки, визнання, національний характер, які ґрунтуються на історичній свідомості та історичній пам'яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує всю сферу не тільки правової діяльності, а в цілому життєдіяльності.
Ø Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною мораллю. Тим самим відбувається деяка моралізація політики і блокується політизація моралі. Друге явище є не бажаним з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає російський менталітет, або не конструктивний націоналізм. Даний принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його в сторону здорового глузду, що дає можливість успішно розв’язувати морально-політична та ідейно-моральні проблеми службової діяльності.
Ø З політичною культурою пов' язаний такий принцип як здатність до культурного діалогу у висловлюванні плюралізму думок. Таким чином, утворюється своєрідна субкультура -плюралістична культура юриста, яка повинна діяти навколо української національної ідеї. Тобто йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану на інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння в інакомисленні співбесідників.
Ø Принцип політичного імунітету найбільш притаманним саме політичній культурі юриста. Його власні погляди на уявлення ґрунтується на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дозволяє виробляти своє політичне бачення вирішення правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.
Ø Політична культура юриста немислема без такого принципу, як логічність. Цей принцип пов'язаний перш за все з інтелектуальністю особи, розуміння плюралізму політичних поглядів.
Ø Адже зміна цих поглядів без зміни ідеології держави це цілком нормальне явище. справеоливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов'язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичливістю, визначенння певних політичних взірців, що запобігатиме деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов'язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більш що одне
61 основні прояви політичної культури юриста
Розвиток політичної культури юриста полягає у свідомому засвоєнні і критичному осмисленні ним історичних та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен у першу чергу потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дозволяють більш ефективно здійснювати аналіз і оцінювати явища суспільного життя. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко зорієнтуватися у політичних ситуаціях, роз’яснювати мету і смисл політичних подій громадянам.
§ Так чи інакше юрист при виконанні службових обов’язків вступає в політичні відносини, діалоги з колегами та громадянами, тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко зорієнтуватися у політичних ситуаціях, роз’яснювати громадянам мету і смисл політичних подій.
§ Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною не правильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні.
§ Зміст політичної культури юриста вміщує також переконання та усвідомлення політичних цінностей. Тобто цінність політичної культури правника полягає у тому, що вона сприяє піднесенню і культури правоохоронної діяльності, вдумливому, свідомому ставленню кожного до виконання своїх службових обов язків.
§ Незалежно від політичних уподобань, головним у діяльності юриста є закон, тобто юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.
§ Повинно мати місце вміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. У даному випадку домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підгрунттям політичної культури. Це означає, що політична культура юриста органічно поєднана з виконанням внутрішнього імперативу службового обов'язку.
§ Для глибокого розуміння такого компонента політичної культури юриста як здатність передбачити політичні наслідки власної правоохоронної діяльності, необхідно звернутися до політичної думки України її суть полягає у поясненні закономірностей, основних напрямків розвитку українського суспільства, знаходячи ефективні правові методи розуміння цього процесу.
§ Так, одним із методів демократизації, правового розвитку України є найповніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Тому саме політична ефективність юридичної діяльності дозволяє визначити відповідні шляхи утвердження цивілізованого правопорядку. Справа у тому, що розв'язати правові проблеми не правовими та силовими методами неможливо.
62 врахування юристом у своїй діяльності політики
Цінність політичної культури юриста полягає в тому, що вона сприяє піднесенню культури правоохоронної діяльності, вдумливому, свідомому ставленні до виконання своїх службових обов’язків.
Усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню глибоких, патріотичних почуттів юристів, адекватному розумінні тимчасових, політичних, ідеологічних і економічних труднощів нашої держави.
Політична культура дає можливість зрозуміти, що правовим і економічним реформам обов’язково передують політичні.
У цілому можна сказати, що політична культура юриста є основою розв’язання правових проблем при виконанні службового обов’язку. Політичні права людини, які закріплені в Конституції України, юристи зобов’язані охороняти, оскільки в протиправному випадку можуть виникнути правові наслідки.
63 поняття правової культури юриста
Правова культура юриста відображає рівень, умови існування тих чи інших суспільств, етапи розвитку цивілізації людства, охоплює усі правові сфери суспільного життя.
Правова культура юриста - це ступінь духовного-філософського осмислення захисту позитивного права, власної професійної діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому полі, це середовище, рівень якого визначає дійовість права, його ефективність, стан законності, це система правових цінностей, в яку входять правові норми і законодавство у цілому з правосвідомістю людей та інших найбільш правових утворень, це міцні знання юридичної теорії, діючого законодавства, наявність вміння і навичок його реалізувати, а також повага і дотримання цього законодавства. Матеріальною основою правової культури є система конкретних правових документів, коріння якої сягає глибокої давнини.
64 ознаки правової культури юриста
1. знання юридичної теорії - Юрист відрізняється глибокими і міцними знаннями юридичної теорії:
а) знання основних юридичних понять, категорій, термінів;
б) знання основних закономірностей функціонування державно-правових явищ;
2. знання чинного законодавства - Юрист повинен добре знати діюче законодавство:
а) повинен досконало орієнтуватися в змісті основних законів;
б) повинен глибоко знати юридичні норми, які повсякчас реалізує у своїй професійній діяльності;
3. вміння і навички щодо реалізації законодавства - – це:
а) вміння тлумачити законодавства, тобто розуміти зміст цих законодавств, вміння роз’яснити зацікавленим особам;
б) вміння застосувати юридичні норми в конкретних життєвих умовах.
4. повага і дотримання діючого законодавства.
65)
Знання юридичної теорії.
Взагалі юридична теорія це цілісна система правових знань, яка характеризується логічною залежністю одних елементі в від інших. Вона вивчає закономірності виникнення і розвитку суспільства, держави, зв’язки між ними, виникненням правових та соціальних інститутів, їх взаємодію, зміст правових норм та права, можливості їх використання у реальному житті.
Знання юридичної теорії необхідне для будь-якої людини, для того щоб вона могла жити повноцінно. Особливо воно необхідне в умовах створення правової соціальної держави та громадянського суспільства.
Саме знання юридичної теорії допоможе підтримувати у суспільстві дотримання законності та правопорядку. Воно впливає не тільки на правову, але й на моральну культуру суспільства. Але на даному етапі правова культура нашого суспільства знаходиться на досить низькому рівні, отже можна говорити про правову культуру та знання соціальних груп - юристів.
Знання юридичної теорії для юриста являється його прямим обов’язком.
Юридична теорія є одним з ланцюгів знань юриста -професіонала, та особи, яка ще не має юридичної практики, вона є майже основним значенням - фундаментом для формування професіоналізму.
66) знання чинного законодавства
Немає сумніву в тому, що кожен юрист повинен мати вищу юридичну освіту.
Фактично населення визнає тих юристів, які добре знають цивільне і трудове право та цивільний процес. Адже цивільні та трудові відносини виникають у суспільному житті на кожному кроці. Тому без знань чинного законодавства в принципі взагалі неможливо здійснювати юридичну діяльність.
Юрист мас бути націленим на те щоб постійно вносити нові ідеї науки у професійну діяльність, бути завжди в курсі всіх наукових досягнень. Від цього його фундаментальні та спеціалізовані знання стануть міцнішими та кориснішими для практичної роботи.
Модель юриста немислима без досвіду. Але набуття досвіду повинно зумовлюватись бажанням набути розсудливості, володіти здоровим глуздом, вміти відстоювати свою юридичну позицію, формувати професійне мислення.
З досвідом здійснення юридичної практики з’являються й навички щодо реалізації законодавства.
Вміння і навички реалізації законодавства — це:
а) вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, уміння роз'яснити зацікавленим особам. Ця риса необхідна юристу будь-якого профілю, особливо юрисконсультам, нотаріусам. А на етапі навчання студент повинен, перш за все, навчитися юридично грамотно коментувати норму закону. По-перше, чітко розмежувати такі поняття, як норма, закон, нормативно-правовий акт тощо;
б) вміння застосувати юридичні норми в конкретних жит тєвих ситуаціях. Наприклад, якщо особа вирішила відкритім власне підприємство, то для того, щоб оформити його підприємство, як кажуть, «під ключ», необхідно пройти 10 державних інстанцій. І візит до кожної інстанції вимагає підготовки окремого пакета документів, передбачених відповідними нормативними актами. Наприклад, візит до Управління внутрішніх справ, де отри мується дозвіл на виготовлення печатки. При цьому слід керуватися наказом Міністерства внутрішніх справ України від і 11 січня 1999 року № 17, де визначено набір документів, які необхідно подати для реєстрації в цьому органі.
67 основні ознаки юридичної практичної діяльності
професіоналізм - це одна з основних властивостей юридичної практичної діяльності, яка багато в чому визначає її зміст, види та структуру.Поняття професіоналізму пов'язується найчастіше з професією, під якою розуміється праця, що вимагає певної підготовки і що є звичайно джерелом існування, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок.
правність + рівність субєктів перед законом неупередженість
повага до особи поєднання гласності і конфіденційності
68 повага й дотримання чинного законодавства
равова культура юриста передбачає повагу і дотримання чинного законодавства. Тобто головне в професійно-правовій культурі юриста — високе місце права, його верховенство, юрист з відповідним досвідом здійснення практичної діяльності повинен перш за все поважати й дотримуватись норм чинного законодавства та виховувати повагу до права всіх членів нашого суспільства, підвищувати авторитет права та професії юриста.
Але правова культура юриста відрізняється не просто стійко пози тивним ставленням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто солідарністю із законо давством.Відповідно до «Основних принципів юридичної діяльності», розроблених ООН, юристи - це «основні представники здійснен ня правосуддя». І як захисникам прав своїх клієнтів і справ пра восуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціону ванні демократичного суспільства.
69 правосвидомисть их особливости
Деонтологічна правосвідомість призначена правильно, об’єктивно оцінювати криміногенну ситуацію, виховувати закономірності суспільного розвитку.Деонтологічна правосвідомість прогнозує право, живить його новими прикладами, на її основі відбувається практична реалізація норм права.Деонтологічна правосвідомість характеризується так званою юридичною евристикою. Інакше кажучи, юрист щоразу при ходить до нового висновку в процесі розгляду юридичних справ і тому, що це неповторний індивідуальний вияв загаль ної правосвідомості в конкретних умовах, її (правосвідомість) і називають деонтологічною.Отже, деонтологічна правосвідомість конкретизує загальну правосвідомість і є надзвичайно актуальною при загостренні правових почуттів юриста, який діє у правовому полі. І щоб це стало зрозумілим, слід виділити стадії загальної правосвідо мості — теоретичну, практичну, досконалу. На першій стадії в юриста формується теоретична правосвідомість; на другій стадії (під впливом професійної соціалізації в процесі практич ної діяльності) юрист формує таку правосвідомість, якої вима гає життя; третя стадія пов'язана з великим досвідом юридич ної роботи.Юридична правосвідомість, у свою чергу, теж має три ста дії: неочікувано-раптову, очікувано-раптову і постійну.Пояснимо. Юрист-початківець потрапляє в ситуацію, коли він не очікує моменту вияву своєї правосвідомості, і, як прави ло, до таких дій він не готовий. Проте друга стадія передбачає сподівання на такі прояви, і юрист заздалегідь готується до та кої ситуації, навіть про всяк випадок. Третя стадія відображає той факт, коли юриста не можна нічим здивувати в професій ній діяльності. Рівень його правосвідомості має вже енцикло педичний характер.Тобто можна сказати, що вияви деонтологічної правосвідо мості є своєрідним «вибухом» у діяльності юриста, це дія моз ку з використанням великої енергії.Безумовно, всі ці стадії і «вибух» ґрунтуються на принци пах індивідуальності і неповторності.
70 Правова психологія як спеціальна галузь соціальної психології
Те саме як 69
71з агальна характеристика психічного складу особи
Кожна особистість має неповторні сполучення психічних особливостей - психічний склад; це і складає її індивідуальність. Поняття "людина" більш широке, ніж поняття "особистість". Воно містить у собі і поняття "індивід", і поняття "особистість". Психічні процеси, стани і властивості людини - це єдиний прояв його психіки. І вихідним психічним утворенням, що виявляється й у властивостях особистості, і в різних психічних станах, є психічні процеси. Поняття "психічний склад" часто ототожнюється або змішується з поняттям "характер". Але психічний склад, на відміну від характеру, це ті стійкі риси характеру, які склались протягом тривалого часу (сторіч або навіть тисячоліть), а національний характер визначає риси нації на певному етапі її розвитку. Тобто зі зміною певних умов розвитку нації (політичних, економічних, історичних) змінюється і її характер.Отже, психічний склад проявляється у звичках, смаках, звичаях, традиціях (їх психологічному аспекті), емоційному сприйманні людиною навколишнього середовища (національний темперамент).Психічний склад особи -- це стійкі риси психіки людей, що склались на основі тривалого шляху історії еволюції розвитку особистості. Це одна з ознак .Елементи психічного складу передаютьcя з покоління у покоління.До цих елементів перш за все належать: характерна поведінка, характер, темперамент, звички, що лежать в основі установок і ціннісних орієнтацій.Психічний стан - це своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічні стани є стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній організованості психіки. Психічний стан - це загальний функціональний рівень психічної активності в залежності від умов діяльності людини і її особистісних особливостей. Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними. Усі психічні стани підрозділяються на чотири види: 1. Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті). 2. Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація).
72 психология спiлкування и мижособистих видносин у практичний юридичний дияльности
іяльність юриста-практика протікає в колективі, в рамках тих або інших соціальних груп. Соціальні групи можуть бути великі (нація, етнічна група, суспільство, держава, партія) і малі (контактні). У повсякденній практичній діяльності юрист може бути включений до різноманітних соціальних груп, що мають свої внутрішньо-групові відносини. Основна його діяльність протікає в службовому колективі.^ Службовий колектив — це спеціально створене на правовій основі об'єднання людей для спільної діяльності, кожний член яко-Психологічна культура юриста-практика 251ю наділений конкретними функціональними обов'язками і пов'язаний один з одним єдністю цілей та інтересів, взаємною відповідальністю, ставленнями товариства і взаємодопомоги. Член колективу ииступає носієм колективної свідомості, створеної цінностями і нормами даного об'єднання.Службові колективи юристів різноманітні. їхньою основною ланкою є первинні колективи: міські або районні органи внутрішніх справ, кримінально-виконавчі установи, органи нотаріату й адвока-іури, місцеві суди й інші.^ Психологія службового колективу (робочої групи) — це сукупність певних соціально-психологічних явищ, що виникають у процесі формування і функціонування групи на основі внутрішніх зв'язків форм і засобів взаємного задоволення потреб його членів.Психологія службового колективу (робочої групи) включає: психологічну сумісність; психологічний клімат; засоби ділового спілкування; міжособистісні стосунки та ін.^ Ділове спілкування юристів-практиків — це взаємодія осіб з приводу юридичної практичної діяльності, яка спрямована на її організацію і вибір найкоротших шляхів досягнення результату.^ У групі працівників юридичної сфери предметом спілкування є юридична справа. Основне завдання спілкування полягає в продуктивному співробітництві і взаєморозумінні питань справи, знанні психології спілкування. Наприклад, суддя вступає в ділове спілкування в процесі розгляду справ з питань законності страйку, правомірності закриття друкованого видання, спору про майно і т. п.
невербальні — передача інформації за допомогою психічного стгану (міміка, поза, погляд, ход
73 поняття психологічної культури юриста
Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв'язання правових ситуацій.
Психологічну культуру, якою повинен володіти юрист, передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології для того, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної діяльності, а також втілювати в практичну діяльність свої високі душевні якості, в результаті чого буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що в свою чергу ефективно позначиться на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику.
Норми психологічної культури юрист-фахівець може встановити для себе особисто. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.
74 Принципи та функції психологічної культури юриста
Основні принципи:
Провідними функціями є:
Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності.
Формування професійно-правового мислення юриста. Висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий характер юриста
75 Основні види психологічної культури юриста
Сутність психологічної культури юриста-сангвініка полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми, правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль.
Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці, але потребує постійного контролю, зокрема такого, який супроводжується вимогливістю, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє вийти зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуваючи неприємності.
Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші, його нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на якого можна покластися. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.
На особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з холериками) керівникам юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно, насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовної бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою особистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег
76механизм дии психологической культуры юриста
Стосовно роботи з людьми психологічна культура юриста виявляється на двох рівнях:
Існують певні перешкоди для вияву психологічної культури на рівні емпатії. До них відносять стандартні образи (стереотипи), враження (думки) інших осіб, психічний стан юриста, тверда націленість юриста на одну із кількох позицій, неадекватне розуміння реальності, спрощене бачення ситуації.
Високий рівень психологічної культури допоможе подолати ці психологічні бар'єри. Для цього потрібно пам'ятати про їх існування і відповідно реагувати.
77 Прояви психологічної культури юриста
Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності: усунути психологічний бар'єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну психологічну настанову.
Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення
Мета психологічної культури юриста, на взірець, досить вагома. Адже йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому краще, коли мета психологічної культури юриста насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з громадянами. Симпатія (тяжіння) виникає на основі дії закону реципроксності: дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої. Ця реакція виступає у вигляді складного психологічного утворення. Інтенсивність її залежить від самого юриста.
Безперечно, на людину найкраще впливати через дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.
Механізм дії психологічної культури юриста, тобто прояви, за допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність це насамперед мислення і мова.
Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм. У психологічній літературі мислення поділяється на теоретичне і практичне. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість у результатах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде «деформований», оскільки його думка залишиться невисловленою.
Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.
78 Правова інформація
Інформація - це ефективний засіб регулювання суспільних процесів. По суті, «інформація» - філософське поняття, яке істотно відрізняється від понять «відомість», «повідомлення», «дані», «новини» тощо. Функціональність інформації передбачає її одержання, використання, поширення, зберігання, що становить зміст інформатики як науки.
Відповідно до Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Звідси випливають певні властивості інформації:
які підкреслюють особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень.
Для юриста особливе значення має така властивість інформації, як достовірність. У юридичній практиці трапляються випадки, коли під виглядом подачі достовірних фактів через ті чи інші причини проводиться дезінформація. Тоді юрист повинен вдатися до реінформації, тобто відновити природну достовірність фактів.
Функціонування інформації пов'язане з такими основними поняттями:
Інформація є різних видів: статистична, масова, правова, інформація про особу .
Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику. Вона має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел.
Уся правова інформація, згідно Закону України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи:
79)Офіційна та не офіційна правова інформація
80)Юридична інформація з відкритим та необмеженим доступом
81)Поняття інформаційної культури юриста
82)Принципи культури одержання необхідної юридичної інформації юристом
83)Способи й форми застосування юридичної інформації
84)Поняття економічної культури юриста
85)Принципи економічної культури юриста
86)Головні ознаки економічної правової культури:економічна обґрунтованість його професійних дій, належна наукова економічна свідомість
87)Основні функції економічної культури юриста
88)Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності
89)Поняття екологічної культури юриста
90)Етична культура юриста
91)Поняття психологічної культури юриста
92)Поняття правової етики та етичної культури юриста
93)Основні принципи етичної культури юриста
94)Гуманне ставлення до людини
95)Дотримання професійної таємниці
96)Поняття етичної культури юриста
97)Основні принципи естетичної культури юриста
98)Функції естетичної культури юриста
99)Психологічна культура на стадіях експектації та емпатії
100)Систематизація юридичного досвіду юриста