Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Практична робота № 7
ТЕМА МОДУЛЯ: ШТУКАТУРНІ РОБОТИ
Тема: Технологія нанесення та розрівнювання штукатурних розчинових сумішей при поліпшеному обштукатурюванні.
Мета роботи: сформувати професійні уміння та навички при виконанні накидання та розрівнювання штукатурного розчину на поверхню при поліпшеному обштукатурюванні; виховати бережливе відношення до обладнання та матеріалів; розвити повагу до власної праці.
Прилади, матеріали та обладнання: цемент, пісок, вода, кельма, щітка-маклавиця, респіратор, окуляри, рівень, рукавички, металеві маяки, шнур причалка, бетономішалка, ківш, сокіл, полутерок, терка, рейка, правило тощо.
Теоретичні відомості
Вже близько 5 тис. років тому при будівництві будинків застосовували штукатурку з гіпсу. Слово «штукатурка» – італійського походження (від лат. – гіпс, вапно, алебастр). Це дало вченим підставу припускати, що винайшли штукатурку італійські будівельники. На жаль, до наших днів дійшло дуже мало документальних даних про цю професію, тому зараз неможливо встановити, якими методами користувалися і які інструменти застосовували штукатури тисячоліття тому.
Перші приклади використання глиняної штукатурки-обмазки зустрічаються в житлах напівземляночного типу, характерних для степових районів древньої Русі. Для більшої охайності і краси поверхні глиняної штукатурки покривали різноманітними барвистими візерунками. У якості речовин-барвників використовували сажу, червону глину, крейду й інші найпростіші «земляні» фарби, а зв’язувальними речовинами для них служили жир, кістковий мозок, рослинна олія і пізніше вапно.
У своїй роботі сучасний штукатур виконує такі основні операції: виготовлення розчину з сухих готових розчинних матеріалів і сумішей; накладання розчину на поверхню, що підлягає штукатурці; вирівнювання та загладжування поверхонь; опорядження колон, балок, фасадів тощо. Зміст цих операцій та техніка їх виконання залишаються незмінними протягом багатьох століть. Незважаючи на те, що праця сучасного штукатура до певної міри механізована, а сам він озброєний ефективним механізованим та електрифікованим інструментом, пристроями та машинами, все ж це професія переважно ручної праці одиночного виробництва з індивідуальним темпом та ритмом роботи. Сучасні майстри штукатурної справи старанно зберігають та розвивають традиції професійної кмітливості та винахідливості багатьох поколінь майстрів штукатурної справи.
Отже, штукатурні роботи – це процес нанесення на поверхню штукатурного розчину. Залежно від складу розчину розрізняють штукатурки звичайні та декоративні. Шар штукатурки вирівнює поверхню конструкції, надаючи приміщенню або фасаду будівлі завершеного вигляду. Крім того, він поліпшує звуко- і теплоізоляційні якості конструкції, захищає зовнішні стіни від руйнівної дії атмосферних факторів. Дерев’яні конструкції після обштукатурювання стають важкогорючими.
Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в’яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в’яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею. Тому ми спостерігаємо, що цементні і вапняні розчини міцно утримуються на кам’яних поверхнях і практично не зчеплюються з дерев’яними.
Штукатурка складається з декількох шарів, які наносяться по черзі. Проста монолітна штукатурка складається із двох шарів (обризг, ґрунт), поліпшена штукатурка – з трьох шарів (обризк, ґрунт, накривка) (рис. 1), а високоякісна – із чотирьох шарів (обризк, ґрунт, два шари накривки). Кожний із шарів штукатурки має певне значення.
Поліпшену штукатурку («під правило») застосовують у житлових і громадських будівлях (дошкільні дитячі заклади, школи) масової забудови. Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів, загальна товщина якої не перевищує 15 мм. Затерту теркою штукатурку перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м.
Рис. 1. Штукатурні шари
а – проста штукатурка; б – поліпшена та високоякісна штукатурка,
1 – оббризк; 2 – грунт; 3 – накривка
Штукатурки є найближчими родичами шпаклівок. Вони відрізняються по вигляду й величині наповнювача. Це визначає й всі інші відмінності, у тому числі в призначенні та в технології ведення робіт. Головна відмінність полягає в тому, що шпаклівка може шліфуватися абразивною шкуркою, а штукатурка – ні.
Розглянемо поліпшену штукатурку більш детольно. Як ми вищезазначали, вона складається з трьох шарів: обризку, ґрунту та накривки.
Штукатурний розчин можна накидати або намазувати на поверхню вручну. Розчин, що накидають, заходить у пори, щілини та інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Оббризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки міцно тримався на поверхні. Накидають його кельмою з сокола, кельмою або ковшем з ящика.
Для накидання розчину кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Підходить до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні. Протяжність руху кельми, розмах та сила кидка залежать від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин можна рухом кельми зліва направо або справа наліво.
Розчин на стелю накидають рухом від себе або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб розчин, який падає, потрапляв на нього.
Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від обштукатурюваної поверхні, щоб рухом кельми від ящика до поверхні можна було накидати на неї розчин. Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості.Такий ящик можна піднімати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.
При накиданні оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1,0 – 1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин, який сильним рухом накидають на поверхню так, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.
Нанесеного шару оббризну не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях з нього кельмою зчищають потьоки або грудки, що виступають. Після часткового затужіння оббризку на нього наносять шар ґрунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і ґрунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та від інших причин. Шар оббризку до нанесення на нього ґрунту витримують протягом: для цементних розчинів – 2 – 3 год; для цементно-вапняних – 6 – 12 год; для вапняно-гіпсових – 15 – 30 хв; для вапняних – 20 – 24 год.
Ґрунт можна накидати або намазувати на поверхню. Накидають ґрунт кельмою з сокола або ящика, а також ковшем з ящика так само, як і оббризк. Під час виконання простої штукатурки ґрунт на поверхню можна намазувати безпосередньо з сокола. Для цього користуються соколом і кельмою. Взявши сокіл у ліву руку, на нього кельмою набирають з ящика певну кількість розчину. Після цього приставляють сокіл під кутом до поверхні так, щоб один з його боків був на відстані 5 – 10 см від поверхні, а другий – на відстані, що дорівнює товщині шару ґрунту. Притиснувши цей бік сокола кельмою, його пересувають уздовж поверхні, поступово зменшуючи кут нахилу сокола. Під час намазування розчину на стіну сокіл пересувають знизу вгору, а при намазуванні на стелю – рухом на себе. Під час руху сокола розчин рівномірно намазується на поверхню.
З цією самою метою замість сокола можна застосовувати півтерки завширшки 15 – 20 см. Спочатку на півтерок смугою накладають розчин. Взявши півтерок обома руками (рис.2), притискують його до стіни і намазують розчин, як вказано вище.
Відразу після накидання або намазування шару ґрунту його розрівнюють соколом так, щоб на поверхні не залишались глибокі борозни та смуги.
Коли шар ґрунту почне затвердівати, поверхню затирають теркою, пересуваючи її колоподібними рухами проти годинникової стрілки. У разі потреби поверхню змочують водою.
Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в’яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в’яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею.
Для змочування поверхні водою перед обштукатурюванням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці – металевими ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики влаштовують на колесах чи котках.
Ефективним є комплексне використання технології штукатурних робіт з подальшим шпатльованням оштукатуреної поверхні.
У цьому випадку одержання ідеально гладкої (при необхідності відшліфованої) і рівної поверхні досягається найбільш простим способом. Найпоширенішими є два види штукатурок – цементні й гіпсові. Зі споживчої точки зору, їхня основна відмінність – у часі повного висихання. Як правило, для гіпсових штукатурок – це кілька доби (4 – 7). Цементним же штукатуркам для висихання й повного набору міцності потрібно не менш 24 – 28 доби. Зменшити строки повного висихання штукатурної суміші складно. Використання спеціальних реагентів, прискорювачів схоплювання доцільно застосовувати тільки для спеціальних видів робіт в особливих умовах.
Цементну штукатурку доцільно застосовувати в тому випадку, коли необхідно одержати максимально міцне й довговічне покриття. Строк експлуатації якісної й правильно виконаної цементної штукатурки – багато десятиліть, навіть в умовах перепадів температури й вологості. Відзначимо тут, що для тонкого вирівнювання цементної штукатурки, особливо у випадку недостатньої кваліфікації штукатурів, дуже ефективним є використання спеціальних цементно-полімерних складів – вирівнювателів. Це щось середнє між дрібною штукатуркою й великою шпаклівкою. Фракція (розмір заповнювача до 300 мікронів), час повного висихання (18-36 годин) і технологія ведення робіт у таких складів як у шпаклівки (простої нанесення шпателем, не потрібно перетирання), але вони погано або взагалі не шліфуються шкуркою.
Такі склади рекомендуються для застосування в підвалах, інших підсобних приміщеннях і для вирівнювання основи перед укладанням плитки. Скрізь, де не потрібно ідеально гладкої поверхні й цілком достатньо дрібно зернистої основи із шорсткістю близько 300 мікронів.
Гіпсові штукатурки кращі в тих випадках, коли необхідно виконати роботу в найкоротший термін, за умови подальшої експлуатації тільки в умовах нормальної вологості й тільки усередині приміщень. Гіпсові системи зараз одержали велике поширення у зв'язку з тим, що вони дозволяють значно скоротити строк провадження робіт. Відзначимо також, що застосування гіпсових складів дозволяє істотно спростити технологію. Гіпсову штукатурку можна наносити практично в один шар, проти необхідності нанесення цементної штукатурки в три послідовних шари. Оскільки штукатурний шар є основою для всіх наступних шарів (шпатлювального та оздоблювального), саме «штукатурні» проблеми є найбільш частою причиною появи тріщин в оздоблювальному шарі. Ці проблеми є наслідком або неякісного штукатурного складу (неправильно підібраний гранулометричний склад наповнювача, перевищений вміст глинистих або органічних включень тощо), або порушення технології.
Тут найбільш важливими моментами є недопущення надлишку води при зачинюванні й технологічному очікуванні повного висихання штукатурних складів перед нанесенням що вирівнюють і фінішних шпаклівок. Загальні рекомендації при застосуванні штукатурної технології можна звести до наступного: потрібно точно витримувати рецептури готування й технологію нанесення штукатурної суміші. При невеликих і середніх обсягах робіт доцільно використовувати готові штукатурні суміші від перевірених виробників.
Полімери-Модифікатори – це спеціальні полімерні компоненти, що значно поліпшують споживчі властивості будівельних розчинних сумішей і призначені для безпосереднього застосування на будівельному майданчику.
Надзвичайно важливим, як ми вже відзначали, є забезпечення повного висихання штукатурки перед нанесенням наступних шарів. Найпростіше і правильне – дати штукатурці відстоятися необхідний час до повного висихання.
Штучне прискорення висихання штукатурки мало ефективно й ненадійно. «Сухість» поверхневого шару штукатурки – мнима й не гарантує її повного й остаточного висихання на всій товщині, а, отже, не тільки не виключає, але навіть розташовує до появи тріщин. Застосування теплових гармат і протягів не забезпечує необхідного ефекту.
Єдиний більш-менш прийнятний спосіб для прискорення висихання оштукатурених поверхонь – це глибинний прогрів спеціальними інфрачервоними обігрівачами. Але навіть таке, дуже дороге рішення не принесе значного прискорення. А при виконанні високоякісної фінішної обробки будь-яке штучне прискорення взагалі не бажано. Достатня поява всього декількох тріщин, щоб звести всі прикладені зусилля до нуля.
Єдине правильне рішення, щоб прискорити технологічний процес – це застосування гіпсової штукатурки. Не забуваючи при цьому, що вона може застосовуватися тільки в сухих приміщеннях, при внутрішніх роботах. Важливо пам'ятати також, що крім простої, внутрішньої вологості приміщення не можна допустити утворення вологості усередині стіни внаслідок недостатності її термічного опору (так званої крапки роси). Так, наприклад: застосування гіпсової штукатурки усередині заміського будинку для непостійного проживання зі стінами товщиною у дві цегли – не прийнятно.
Повертаючись до цементної штукатурки зауважимо, що набризк – перший шар штукатурного намету, що накидається на підготовлену поверхню й повинен заповнити всі її пори, щоб збільшити міцність зчеплення підстави (поверхні стін, стель) із шаром штукатурки. Розчин для набризку готується рідким, сметанообразним, бетонної й кам’яні (цегельні) поверхні перед початком обризгу змочуються водою. Товщина набризку бетонних і цегельних поверхонь – до 5 мм.
Ґрунт – другий шар штукатурного намету, що є основним шаром штукатурки, утворить її товщину. Якщо товщина штукатурки велика, то цей шар наноситься у два – три прийоми, товщина кожного шару не повинна перевищувати 5 – 7 мм.
Накривка – останній, що згладжує, шар штукатурки. Наносять його тонким шаром поверх ґрунту, ретельно розрівнюють і затирають. Товщина шаруючої накривки залежить від того, наскільки добре був вирівняний попередній шар. Готовлять розчин для накривки із дрібнозернистого піску (просівають через сіто з осередками 1,5 х 1,5 мм). Кожен наступний шар штукатурки наноситься тільки на просохлий і затверділий попередній шар.
Рис. 2. Розрівнювання ґрунту півтерком
Послідовність виконання роботи
Звіт про виконану роботу
Зазначити номер, тему та мету роботи, подати короткі теоретичні відомості, рисунки, схеми (за потреби), навести аналіз виконаних результатів, сформулювати висновки.
Контрольні питання
Рекомендована література