Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 10:
Загальна характеристика регуляторних процесів
Кількість годин: 2
Дослідники особливостей перебігу діяльності (поведінки) вважають, що для її вивчення й оптимізації необхідне цілісне уявлення про психологічні закономірності будови регуляторних процесів, які забезпечують ефективність довільних дій, поведінкових актів. Н. С. Лейтес, досліджуючи цю проблему, застосував поняття активності й саморегуляції для характеристики найзагальніших передумов діяльності, які мають у своїй основі, зокрема, властивості типу нервової системи.
В. М. Русалов, С. О. Кошман зазначають, що в диференціальній психофізіології склалося уявлення, згідно з яким формально-динамічні особливості інтелектуальної поведінки людини можуть бути зведені до двох найбільш загальних і відносно незалежних факторів - саморегуляції й активності, а також підкреслюють необхідність вивчення природи і механізмів становлення стійких індивідуальних відмінностей, у яких відображаються докорінні властивості нервової системи людини.
2. Навчальні цілі
|
Знати: |
особливості перебігу діяльності людини; поняття інтелектуальної поведінки людини; єдність психічних процесів і станів |
|
Вміти: |
давати визначення поняття саморегуляції; характеризувати вплив емоцій на перебіг процесів регуляції; розкривати сутність поняття активності |
3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи
Фізіологія
1. Анатомо-фізіологічні особливості будови головного мозку людини.
Зміст теми:
Дослідники особливостей перебігу діяльності (поведінки) вважають, що для її вивчення й оптимізації необхідне цілісне уявлення про психологічні закономірності будови регуляторних процесів, які забезпечують ефективність довільних дій, поведінкових актів. Н. С. Лейтес, досліджуючи цю проблему, застосував поняття активності й саморегуляції для характеристики найзагальніших передумов діяльності, які мають у своїй основі, зокрема, властивості типу нервової системи.
В. М. Русалов, С. О. Кошман зазначають, що в диференціальній психофізіології склалося уявлення, згідно з яким формально-динамічні особливості інтелектуальної поведінки людини можуть бути зведені до двох найбільш загальних і відносно незалежних факторів - саморегуляції й активності, а також підкреслюють необхідність вивчення природи і механізмів становлення стійких індивідуальних відмінностей, у яких відображаються докорінні властивості нервової системи людини.
Активність розглядається як система характеристик індивідуальної поведінки, що відображає швидкісний, енергійний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяльності) та варіаційний (тенденція до різноманітності й новизни) її аспекти. Активність опосередковує перебіг природно детермінованих властивостей нервової системи на психологічному рівні, зокрема в темпераменті Й загальній обдарованості, і виступає у вигляді як внутрішніх процесів, так і зовнішніх проявів.
Саморегуляція визначається як один з універсальних принципів існування організму, що здійснюється на різних рівнях його функціонування. Суть психічної саморегуляції - здатність керування власними діями й станами, яка теж виявляється на різних рівнях.
Існує думка, що мозок функціонує як динамічна система комбінованого типу, в якій процеси регулювання поєднуються з процесами управління. При цьому регуляція більш пов'язана з інформацією про внутрішній стан організму й визначає процеси у відносно закритій частині системи. Керуюча функція мозку забезпечує обробку інформації про зовнішнє середовище і являє собою відкриту частину функціональної системи. У саморегуляції функціональних систем яскраво виявляється єдність психічних процесів і станів. У здійсненні саморегуляції сприймання, пам'яті, мислення, уяви великого значення набувають стан мозку "до початку діяння (фоновий рівень) та вихідний рівень при входженні у роботу. Отже, зовнішній контур (контур управління) значною мірою залежить від внутрішнього контуру (контуру регулювання), а разом вони складають основу доцільної поведінки людини" (О. О. Конопкін).
Згідно з системним підходом саморегуляція - багаторівневе, поліфункціональне явище; вона включає і психомоторну, і когнітивну, і комунікативну сфери людини, виражається в перебігу цілісної поведінки, діяльності, а також у взаєминах людей. Процес саморегуляції зумовлюється як природними (типологічними) особливостями, зокрема емоційністю, так і особистішими властивостями (характер, спрямованість, інтереси, ідеали, цінності).
Вплив емоцій на перебіг процесів регуляції, за словами Я. Рейковського, виявляється в організації й спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій" вибірковості пізнавальних процесів, чіткості психомоторних і пізнавальних дій, а також діяльності внутрішніх органів. Цей вплив пов'язаний з характерними властивостями емоцій - їхнім змістом, знаком та інтенсивністю. Результати експериментальних досліджень дали підстави авторові стверджувати, що емоція: 1) справляє організуючий вплив на процеси регуляції, викликаючи виразні рухи, а також емоційні дії та відношення; 2) чинить вибірковий вплив на процеси регуляції, сприяючи їх виникненню або утруднюючи його; 3) справляє тонізуючий вплив на всі психічні процеси, змінюючи умови їхнього перебігу.
У ряді досліджень було встановлено вплив емоційного стану на продуктивність (якість) сприймання, зокрема виділення фігури з фону. Зумовленість якості сприймання емоційним досвідом простежується незалежно від того, яким був емоційний стан, пов'язаний з предметом сприймання, - позитивним чи негативним. Емоційний досвід впливає і на сприймання властивостей предмета. Відомо, що багато подразників мають природну емоційну значущість. Зумовлене це тим, що в досвіді людини встановився зв'язок між певним подразником і життєво важливими подіями. Брунер і Гудмен довели, що точність сприймання залежить від емоційної значущості символу. Досліджувалась оцінка дітьми розмірів предметів: маніпулюючи регулятором проектора, діти повинні були висвітлювати на екрані кільце, яке за розмірами відповідало зразку (один раз збільшуючи, іншого разу зменшуючи кільце на екрані). Як зразки використовувались монети та однакові з ними за розмірами картонні кружки. Виявилось, що величина монети видавалась дітям більшою, ніж величина відповідних кружків. Ступінь переоцінки залежав від номіналу монети: розмір двадцяти центової монети діти переоцінювали сильніше, ніж п'яти центової. Така сама ситуація спостерігалась і в дослідженнях сприймання студентів (Я. Рейковський).
Спостереження психологів-клініцистів свідчать і про протилежне: "деякі емоційні подразники перцептивно немовби ігноруються, неначе людина захищається від них" (Я. Рейковський). Спроби експериментальної перевірки гіпотези щодо наявності "перцептивного захисту" дали суперечливі результати. Відмінність у швидкості сприймання подразника, що супроводжувалося емоційною реакцією, пояснювалася зрушеннями як у сприйманні, так і у відтворенні. Неоднозначність інтерпретацій експериментальних даних, одержаних при перевірці контргіпотез, дає підстави вважати, що "перцептивний захист" не зводиться лише до актів сприймання, він може виявлятися (або бути відсутнім) під впливом багатьох факторів: від процесуальних модифікацій сприймання до особистісних властивостей людей.
Одержані емпіричні дані стосовно зв'язку сприймання та емоційного стану свідчать, що "незалежно від того, чи сприймає людина предмет, який має для неї значення, або ж відносно нейтральний предмет, на зміст сприймання можуть справляти вплив емоції, викликані факторами, що діяли раніше. Цей вплив виявляється передусім у зміні значення змісту, що сприймається" (Я. Рейковський). Зв'язок між змістом емоцій і змінами сприймання найпомітніше виявляється в тих випадках, коли відмінності в сприйманні можна досліджувати в різних за змістом емоційних станах. До спрямованої зміни сприймання приводять не тільки тимчасові емоційні стани, а й стійкі емоційні установки Підсумовуючи наведені дані, Я. Рейковський робить висновок про те, що "емоціональний процес є одним із факторів, який справляє вплив на формування перцептивного образу; цей вплив полягає в торуванні шляхів для тих перцептивних процесів, зміст яких відповідає змісту емоцій".
Емоції впливають і на научіння, і на процеси пам'яті. Наявні експериментальні дані свідчать: 1) вплив емоцій на научіння є вибірковим. Вони сприяють установленню тих зв'язків, які певним чином відповідають змісту емоції, яка переживається; 2) на процеси пам'яті впливають знак і сила емоції: позитивних пригадувань (споминів) більше, ніж негативних; негативний досвід запам'ятовується краще, ніж нейтральний; запам'ятовування матеріалу, пов'язаного з досягнутим успіхом, відбувається легше порівняно з нейтральним матеріалом; більш сильні емоції, незалежно віл їх знака, сприяють запам'ятовуванню більшої кількості фактів. Тлумачення забування 3. Фрейдом як витіснення неприємних переживань і зведення чинників, що зумовлюють забування подій, імен, місцезнаходження предметів, лише до негативних емоцій не є вичерпним.
Вплив емоцій простежується в мисленні, уяві та фантазії. Експериментальні дані показують, що внаслідок впливу емоційного стану посилюється тенденція до фантазування. Зміст фантазій залежить від змісту емоційного стану. Емоції, які виникли під час виконання захоплюючих людину завдань, зберігаються певний час після завершення роботи і надають специфічної спрямованості інтелектуальним процесам. Вплив емоцій на їх перебіг виявляється в: 1) активізації інтелектуальних процесів (емоції сприяють їх посиленню, поширенню, прискоренню); 2) вибірковому впливі на зміст інтелектуальних процесів, сприянні виникненню таких асоціативних процесів, зміст яких пов'язаний зі змістом емоцій (емоції агресії стимулюють агресивні асоціації, емоції страху -тривожні). За висновком Я. Рейковського, модифікуючий вплив емоцій залежить: 1) від сили; 2) від особливостей Пізнавального процесу; 3) від властивостей суб'єкта, тобто від Його специфічних і відносно стійких рис.
Суттєву роль у регуляції пізнавальних процесів відіграє активність особистості, яка може бути спрямована або на сам процес, його хід, побудову, або на результат. Підвищення продуктивності процесу можливе лише завдяки його організації на більш високому рівні. Пізнавальна активність змінюється залежно від ступеня включення її в загальну структуру мотивації особистості. Вона зумовлюється конкретно-ситуативними мотивами пізнавальної діяльності, а також спрямованістю та установками особистості, рівнем її домагань.
5. Питання для самоконтролю:
PAGE 6