Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1- Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин.
Передумови цивільних процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.
Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних справ.
Норми цивільного процесуального права містять положення щодо здійснення правосуддя, порядок організації судочинства, правовий статус учасників цивільного процесу, порядок проходження і стадії цивільного процесу, засоби процесуальної відповідальності тощо.
Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 28 ЦПК цивільна процесуальна правоздатність визнається за всіма громадянами і організаціями рівною мірою.
Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної правоздатності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки, тобто цивільну правоздатність, мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи з моменту її народження і припиняється в момент її смерті. Відповідно до ст. 80 ЦК юридична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення.
Натомість цивільна процесуальна правоздатність виникає у особи в момент виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення цих правовідносин у особи існує лише право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, цивільна процесуальна правоздатність є абстрактною умовою володіння усіма передбаченими законом процесуальними правами і обов'язками.
Хоча тут слід наголосити на тому, що рівною мірою наділяються цивільною процесуальною правоздатністю усі фізичні та юридичні особи щодо цивільних прав сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Процесуальна правоздатність може бути як загальною, так і спеціальною, оскільки, наприклад, далеко не всі громадяни можуть мати процесуальні права і обов'язки експерта, тому що для цього потрібні відповідні фахові знання та навички.
Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов'язки в суді.
Відповідно до ст. 29 ЦПК цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Статтею 27-1 ЦПК забезпечено захист прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи. Зокрема, під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК, малолітня або неповнолітня особа може безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє також створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність.
Змістом цивільної процесуальної дієздатності, таким чином, є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення процесу.
У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним особам.
Процесуальна дієздатність фізичної особи залежить не лише від віку, але й від інших юридичних умов, за наявності яких неповнолітня особа може бути процесуально дієздатною.
Зокрема, як зазначалось, неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Це означає, що зазначені особи можуть самостійно виступати у суді щодо досить широкого кола відносин, межі яких встановлені ст. 32 ЦК. Відповідно до цієї статті особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського рахунка та розпоряджатися внеском, що зроблений на їх ім'я.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЦК особи, обмежені у цивільній дієздатності, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Крім того, самостійно виступати у суді такі особи можуть лише у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Право на особисте звернення до суду за захистом свого права передбачено також ст. 18 Сімейного кодексу України (СК), відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. У цьому випадку дитина віком 14 років також отримує цивільну процесуальну дієздатність. Відповідно до ст. 156 С К неповнолітні батьки, які досягли 14-річного віку, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.
Крім того, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК. надано повну цивільну дієздатність.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що для того, щоб стати суб'єктом цивільних процесуальних відносин, особа має володіти як цивільною процесуальною правоздатністю, так і цивільною процесуальною дієздатністю. Для того, щоб отримати судовий захист, особі достатньо бути правоздатною. Наприклад, оскільки цивільна процесуальна правоздатність належить особі з моменту народження, право на судовий захист виникає у особи з того самого моменту, і тому однорічна дитина може бути суб'єктом судового захисту. В процесі щодо захисту прав такої дитини саме вона в матеріально-правовому сенсі буде позивачем як носій відповідного інтересу, і на її користь буде прийматися судове рішення. Однак, очевидно, що своїми діями здійснювати права і обов'язки позивача така дитина не зможе, і за неї їх будуть здійснювати законні представники.
Підставами цивільних процесуальних відносин є юридичні факти — передбачені процесуальними нормами певні життєві обставини, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Такими юридичними фактами є процесуальні дії учасників процесу і суду.
Нагадаємо, що відповідно до поділу юридичних фактів вони за вольовим критерієм поділяються на:
1) дії — обставини, що залежать від волі людини. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо);
2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідвладні їй. Останні мають юридичне значення у випадках, коли зазначені у актах законодавства або договорі як такі, що породжують правові наслідки. Події класифікують за різними ознаками: за походженням — природні (стихійні) і пов'язані з буттям та діяльністю людини (соціальні); за повторюваністю — унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю — моментальні і тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників — персональні, колективні, масові: останні — на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали, — на події оборотні та необоротні тощо.
Події також можуть бути підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, але не безпосередньо, а опосередковано за допомогою відповідних процесуальних лій суду. Наприклад, смерть сторони, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для припинення провадження у справі. Однак сам по собі факт смерті жодних наслідків для процесу не тягне, для їх настання необхідною є процесуальна дія — винесення судом відповідної постанови.
Оскільки суд є обов'язковим учасником цивільних процесуальних правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних фактів у вигляді процесуальних дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.
Процесуальне правовідношення за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В такому випадку для виникнення, зміни або припинення правовідношення необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних дій учасника і відповідних процесуальних дій суду. У випадку, коли ініціатором виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо одного юридичного факту — процесуальних дій суду.
Процесуальні дії. що є підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним законом послідовності.
У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні бути оформлені документально, тобто мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть.
2- Під час розгляду цивільної справи особи вступають у суспільні відносини, які регулюються цивільним процесуальним правом, а тому отримали назву цивільних процесуальних правовідносин.
Цивільні процесуальні правовідносини мають свою внутрішню структуру та складаються з трьох елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.
Суб'єкти - це учасники цивільних процесуальних правовідносин, носії цивільних процесуальних прав та обов'язків.
Усі суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин наділені різними процесуальним правами та обов'язками, мають не однакову заінтересованість у справі, тому їх поділяють на кілька груп:
1) суд. За загальним правилом, у процесуальних правовідносинах одним із суб'єктів завжди є суд. Так, цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У деяких установлених законом випадках такі справи розглядаються колегією в складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. У судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі трьох суддів, а в суді касаційної інстанції - п'яти суддів тощо;
2) особи, які беруть участь у справі - суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які мають юридичну заінтересованість, що визначає їх правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.
У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
Сторонами є заінтересовані особи, між якими виник матеріально-правовий спір, що розглядається і вирішується у порядку позовного провадження.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Вони є основними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без них неможливе виникнення самого цивільного судочинства.
Позивач - це особа, на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів якої відкрито позовне провадження у цивільній справі; а відповідач - це особа, яка на думку позивача порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими позовними вимогами.
Треті особи - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступили в цивільну справу після відкриття в ній провадження для захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від прав й охоронюваних законом інтересів позивача та відповідача.
У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їх представники.
У цивільних справах також можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради Україна з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи України);
3) інші учасники цивільного процесу, яких залежно від характеру участі їх у справі поділяють на дві підгрупи: особи, які сприяють встановленню обставин справи (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу) та особи, які сприяють проведенню судового розгляду справи (секретар судового засідання, судовий розпорядник).
Другим елементом цивільних процесуальних правовідносин є об'єкт, тобто те, з приводу чого ці правовідносини виникають, з приводу чого суб'єкти цивільних правовідносин вступають у такі відносини. Це можуть бути різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, що задовольняють потреби суб'єктів.
І, нарешті, третім елементом цивільних процесуальних правовідносин є їх зміст. Його складають цивільні процесуальні права та обов'язки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, що можуть реалізуватися у сфері процесуальних дій у сфері цивільного судочинства.
5-- Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі правоохоронної діяльності суду, в зв'язку з чим їх об'єкт тісно пов'язаний з об'єктом матеріальних правовідносин, з приводу якого виникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення. В теорії цивільного процесу ним називаються: дії суб'єктів правовідносин або тільки діяльність суду; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного судочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа та ін.. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об'єкта.
Процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права і обов'язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Право на порушення цивільного процесу реалізується в результаті вчинення процесуальних дій — подачі позовної заяви, скарги і прийняття її судом. Між судом й заінтересованою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, але не стосовно цих дій, а тих наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, — порушення цивільної справи в суді на захист суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Процесуальні дії свідків спрямовуються на реалізацію обов'язку на свідчення певних фактів у справі; експерта — для дачі висновку про обставини, необхідні для вирішення справи судом. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин.
Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній справі одних загальних правовідносин і системи простих спеціальних правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні процесуальні правовідносини мають два об'єкти. Об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів правовідносин, зокрема: показання свідка, висновок експерта.
Але, беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав і обов'язків встановлюється і визначається ЦПК залежно від мети участі суб'єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільних процесуальних функцій по справі, кожні цивільні процесуальні правовідносини в системі правовідносин у справі мають свій самостійний об'єкт.