Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
СП
№21
1.Конвенція ООН про права дитини гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9).
2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
СК
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини
від інших осіб
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те,
щоб малолітня дитина проживала з ними.
2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини
від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону
або рішення суду.
3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і
переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що
це суперечить її інтересам.
Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
1. Баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх,
неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо
батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного
утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну
допомогу.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” спори, що виникають із сімейних правовідносин, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями. Зокрема, суди розглядають справи про відібрання дітей. Отже, єдиною правовою підставою для відібрання дитини є відповідне рішення суду, ніякий інших орган або посадова особа не вправі вирішувати це питання.
Проаналізувавши положення Сімейного кодексу України та Кодексу про шлюб та сім’ю можна виділити кілька варіантів відібрання дитини. Зокрема. Стаття 163 СКУ визначає право батьків на відібрання дітини. Відповідно до Закону батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Але не варто забувати, що суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” спори, що виникають із сімейних правовідносин, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями. Зокрема, суди розглядають справи про відібрання дітей. Отже, єдиною правовою підставою для відібрання дитини є відповідне рішення суду, ніякий інших орган або посадова особа не вправі вирішувати це питання.
Проаналізувавши положення Сімейного кодексу України та Кодексу про шлюб та сім’ю можна виділити кілька варіантів відібрання дитини. Зокрема. Стаття 163 СКУ визначає право батьків на відібрання дітини. Відповідно до Закону батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Але не варто забувати, що суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Отже,дії Клименків є неправомірними,відповідно до ст..163 СК,але якщо буде встановлено,що проживання з одним із батьків або з батьками суперечить інтересам дитини, Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них. І Тоді ст..265 СК.
№22
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
1. Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і
дітьми, позбавленими батьківського піклування.
{ Частина перша статті 243 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3497-IV ( 3497-15 ) від 23.02.2006 }
2. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла
чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від
чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
3. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки
та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним
кодексом України ( 435-15 ).
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено
статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути
визнане за рішенням суду.
{ Частина перша статті 128 в редакції Закону N 2398-VI ( 2398-17 )
від 01.07.2010 }
2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості,
що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані
відповідно до Цивільного процесуального кодексу ( 1501-06,
1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) України.
3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений
матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та
виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою,
яка вважає себе батьком дитини.
4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо
запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено
відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Конвенция про права дитини
1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини
від інших осіб
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те,
щоб малолітня дитина проживала з ними.
2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини
від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону
або рішення суду.
3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і
переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що
це суперечить її інтересам.
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ У СПРАВАХ СІМ'Ї ТА МОЛОДІ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Н А К А З Про затвердження Правил опіки та піклування
1. Загальні положення
1.1. Опіка (піклування) є особливою формою державної турботи
про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та
повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх
прав та інтересів.
1.2. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення
виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків,
хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших
причин залишились без батьківського піклування, а також для
захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
2.1. Опіка установлюється над неповнолітніми, які не досягли
п'ятнадцяти років і залишились без піклування батьків, а також над
громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок психічних
захворювань.
5.4. Опіка припиняється:
у разі повернення неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти
років, на виховання батькам;
СК Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання
малолітньої дитини
1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли
згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина,
спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або
судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої
дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх
батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з
них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають
істотне значення.
Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні
дитини того з батьків, хто проживає окремо від
неї
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у
вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання
своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них,
вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне
значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків,
зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
№23
СК
Конвенція про права дитини
Стаття 9
1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
КУ
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
ЗУ про охорону дитинства
Стаття 12. Права, обов'язки та відповідальність батьків за
виховання та розвиток дитини
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за
виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх
замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину,
піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний
розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її
природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до
самостійного життя та праці.
Стаття 14. Розлучення дитини з сім'єю
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за
винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах
дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним
або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в
порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та
побажання дитини.
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських
прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого
закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести
місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню
дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини,
примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального
правопорушення щодо дитини.
Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
1. Особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та
звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються
сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав,
пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї
непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію
та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на
спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від
обов'язку щодо утримання дитини.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу
позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення
аліментів на дитину.
ППВСУ Про практику застосування судами
законодавства при розгляді справ
про усиновлення і про позбавлення
та поновлення батьківських прав
1. При розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та
поновлення батьківських прав необхідно виходити з положень
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і додержувати норм Сімейного
кодексу України ( 2947-14 ) (далі - СК), Цивільного кодексу
України ( 435-15 ), Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ) (далі - ЦПК); законів України від 26 квітня 2001 р.
N 2402-III ( 2402-14 ) "Про охорону дитинства" та від 23 червня
2005 р. N 2709-IV ( 2709-15 ) "Про міжнародне приватне право";
Конвенції про права дитини ( 995_021 ), прийнятої 44-ю сесією
Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності
для України 27 вересня 1991 р.), Конвенції про правову допомогу і
правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах
( 997_009 ) (між країнами СНД) від 22 січня 1993 р. (набрала
чинності для України 14 квітня 1995 р.) і Протоколу до неї 1997 р.
( 997_018 ) (набрав чинності для України 17 вересня 1999 р.);
Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав
дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
25 березня 2006 р. N 367 ( 367-2006-п ); інших нормативно-правових
актів України з питань захисту прав дитини, усиновлення, опіки і
піклування.
16. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо
дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав,
передбачених ст. 164 СК ( 2947-14 ).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце,
коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини,
її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не
забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування
дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову
виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її
нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до
культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею
загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її
внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна
розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної
поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному
насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання,
приниженні людської гідності дитини тощо.
Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію
мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до
непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю
або примушування до жебракування.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із
декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в
рішенні кожну з них.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу
позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення
аліментів на дитину.
18.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім
заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної
поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її
характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних
обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих
прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення
до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та
піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про
відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та
піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен
визначати при цьому конкретний заклад.
19. Статтею 169 СК ( 2947-14 ) особам, позбавленим
батьківських прав, надано право звернутися до суду з позовом про
їх поновлення.
Розглядаючи такі справи, суди зобов'язані перевіряти,
наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були
підставою для позбавлення її батьківських прав.
№24
Рішення суду є не правомірним,у зв’язку із
Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
1. Баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх,
неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо
батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного
утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну
допомогу.
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини
від інших осіб
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те,
щоб малолітня дитина проживала з ними.
2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини
від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону
або рішення суду.
3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і
переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що
це суперечить її інтересам.
3. При колізії інтересів дитини і батьків перевага однозначно надається інтересам дитини. Цей принцип закріплено в ч. 3 коментованої статті. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Наприклад, не можна передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.(ст..161 СК)
Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання
дитини
1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років,
визначається за згодою батьків.
2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років,
визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини,
яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Додаток
ЗУ про охорону дитинства
Стаття 14. Розлучення дитини з сім'єю
Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за
винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах
дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним
або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в
порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та
побажання дитини.
№25
СК
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні
розміру аліментів
1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних
чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
ППВСУ
17.Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен
ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і
платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх
дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх
дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
1. Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на
дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення
аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових
витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком
здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
2. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на
дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням
обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або
покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або
постійно.
У даному випадку йдеться про притягнення одного з батьків до участі у додаткових витратах, а не про додаткове стягнення аліментів. Тому розмір суми, яка стягується, має визначатися залежно від реально понесених чи передбачених витрат і не може бути визначений у частковому відношенні до заробітку (доходу) відповідача.
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Якщо заздалегідь відомо, що витрати потребуються тільки одноразово чи на неточно визначений строк, суд може встановити суму, яку належить виплатити одноразово, чи обмежити строком суму, яка присуджується. Якщо стан здоров’я дитини потребує додаткових витрат, позивач має право знову звернутися до суду. Відповідач, у свою чергу, має право просити суд звільнити його від подальших виплат, якщо стан дитини не потребує додаткових витрат.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою
платника
1. Один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем
виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з
його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк,
які визначені у цій заяві.
Така заява може бути ним відкликана.
2. На підставі заяви одного з батьків аліменти відраховуються
не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати
заробітної плати, пенсії, стипендії.
3. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути
відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню
на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину
заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже
стягуються аліменти на іншу дитину.
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
1. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або
домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено
за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у
разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або
поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках,
передбачених цим Кодексом.