Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
22
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА
Форостян Анатолій Федорович
УДК : 37.015.2:371.383(477.7)
РОЗВИТОК ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ –ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)
13.00.01 –загальна педагогіка та історія педагогіки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Житомир –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Херсонському державному університеті, Міністерство освіти і науки України, м. Херсон.
Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент
Левченко Микола Григорович,
Херсонський державний університет,
декан факультету культури і мистецтв.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Васянович Григорій Петрович,
Львівський науково-практичний центр
професійно-технічної освіти АПН України,
завідувач відділу гуманітарної освіти;
кандидат педагогічних наук, доцент
Єршова Людмила Михайлівна,
Житомирський агроекологічний університет,
доцент кафедри культури і мистецтв.
Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет
імені К.Д. Ушинського, кафедра педагогіки,
Міністерство освіти і науки України,
м. Одеса.
Захист відбудеться 15 травня 2007 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40).
Автореферат розіслано 12 квітня 2007 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Сейко Н.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Серед пріоритетних завдань реформування системи освіти, що передбачає гуманізацію та гуманітаризацію навчання, особлива увага акцентується на необхідності інтеграції України до європейської спільноти з орієнтацією на фундаментальні цінності загальноосвітньої культури.
У контексті загальноєвропейських підходів до побудови вітчизняної системи освіти особливої актуальності набувають дисципліни художньо-естетичного циклу, сутність викладання яких зумовлена культурним потенціалом суспільства, значенням культурологічного компонента, місцем гуманітарних дисциплін у системі середньої освіти, рівнем підготовки вчителів художньо-естетичного циклу.
Звернення до найкращих надбань української педагогічної думки минулого, досвід естетичного виховання у середніх закладах освіти окреслює ряд проблем, які вимагають науково-теоретичного та практичного вирішення.
У зв’язку з цим виникає нагальна потреба, по-перше, аналізу актуальних питань історичного минулого українського шкільництва ХІХ століття у процесі реорганізації національної системи освіти та наближення її до європейських стандартів, по-друге, дослідження досвіду роботи навчальних закладів та використанням певних аспектів їх діяльності в сучасній педагогіці. По-третє, поширення наукової проблематики і тісно з нею пов'язані джерелознавчі дослідження, на думку академіка П. Тронька, сприяють розвитку сучасної історичної науки, що не може бути досконалим без повного вивчення та творчого використання краєзнавчого матеріалу. Тому дослідження історії освіти регіонів стає важливим етапом вивчення педагогічної науки в цілому.
Результати аналізу історичної, педагогічної, мистецтвознавчої літератури свідчать, що проблемі розвитку середньої освіти та естетичного виховання в Україні присвячено значну кількість праць. Зокрема, історичні аспекти розвитку освіти другої половини ХІХ –початку ХХ століття висвітлювалися у дослідженнях І. Альошинцева, Є. Мединського, В. Мілюкова, О. Піскунова, С. Рождественського та інших. Проблеми становлення та розвитку національної школи України розглядали М. Левківський, С. Коновець, В. Майборода, Є. Оленський, В. Ступак, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко, М. Євтух, Л. Єршова, В. Щербаківський та інші. Історію розвитку естетичного виховання у системі середньої та вищої освіти України вивчали Є. Аблаєв, Р. Баланов, О. Грива, Є. Дідіон, І. Зарудня, С. Мельничук, В. Палій, Л. Применко, Н. Прокоп’єва, К. Юр’єва та інші. Теоретичні основи естетичного виховання й мистецької освіти на сучасному етапі досліджено А. Алексюком, В. Бутенком, Г. Васяновичем, С. Жупаніним, І. Зязюном, Н. Миропольською, Л. Масол, Г. Падалкою, О. Рудницькою, А. Комаровою, А. Капською, Л. Коваль, А. Щербо та іншими. У дисертаційних дослідженнях Т. Гриценко, О. Михайличенка, О. Цвігун проаналізовано аспекти естетичного виховання засобами музики. О. Попик розглядає проблему художньої освіти кінця ХІХ –початку ХХ століття на Поділлі. Дослідники історії культури та освіти Півдня України М. Левченко, Н. Шушляннікова, О. Макарихін та інші окреслюють особливості культурно-мистецького розвитку південного регіону та естетичного виховання у закладах освіти другої половини ХІХ –початку ХХ ст. Водночас можна стверджувати, що проблема естетичного виховання на Півдні України не була предметом спеціального дослідження. Науковці лише побічно торкалися питань змісту, форм і методів викладання дисциплін художньо-естетичного циклу та виховної роботи в середніх закладах освіти зазначеного періоду.
Отже, актуальність та недостатня теоретична розробка зумовили вибір теми дослідження “Розвиток естетичного виховання в середніх закладах освіти Півдня України (друга половина ХІХ –початок ХХ століття)”.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки та психології Херсонського державного університету при розробці комплексної теми “Підготовка вчителя в системі неперервної педагогічної освіти” (№ 0106 U 000875). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Херсонського державного університету (протокол № 7 від 8. 02. 2000р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 5 від 20. 06. 2000р.).
Об’єкт дослідження – естетичне виховання в закладах освіти Південного регіону України (друга половина ХІХ –початок ХХ століття).
Предмет дослідження – зміст, напрями, організаційні форми і методи естетичного виховання у середніх закладах освіти Півдня України (друга половина ХІХ –початок ХХ століття).
Мета дослідження – розкрити особливості та концептуальні основи художньо-естетичного виховання в середніх навчальних закладах освіти Півдня України в другій половині ХІХ –на початку ХХ століття, узагальнити позитивний досвід організації викладання предметів естетичного циклу і визначити перспективи їх використання у сучасних умовах.
Відповідно до сформульованих об’єкта, предмета та мети визначено основні завдання дослідження:
Теоретико-методологічною основою дослідження виступили положення теорії пізнання та діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу; соціальної зумовленості та об’єктивності педагогічних явищ і процесів; принципи науковості, історизму, цілепокладання, систематичного і діалектичного підходів до пізнання педагогічних та мистецьких фактів, явищ та процесів.
Дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях естетичного розвитку особистості (О. Буров, Б. Лихачов, О. Семашко, Є. Кветковський, Л. Печко та ін.); провідних ідеях сучасної теорії виховання молоді (В. Бутенко, Л. Масол, Н. Миропольська, О. Олексюк, Г. Падалка, О. Рудницька та ін.); історико-педагогічних та культурологічних підходах до проблем естетичного виховання (І. Зязюн, С. Мельничук, О. Оніщенко, Н. Крилова та ін.); сучасних концепціях філософії освіти (М. Євтух, В. Кремень та ін.); законодавчій та нормативній базі (Закон України “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепція національного виховання, Концепція естетичного виховання, Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України); положеннях і висновках наукових праць з історії соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку (М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Субтельний, Д. Яворницький та ін.); матеріалах з історії національної культури та мистецтва (В. Аскочевський, М. Боровик, О. Вишневський, О. Кошиць, І. Крип’якевич, М. Семчишин, К. Шамаєва та ін.).
Методи дослідження, що були використані в роботі: пошуково-бібліографічний метод, який забезпечив опрацювання матеріалів архівних, музейних та бібліотечних фондів Півдня України, а також відповідні філософські, історичні, педагогічні та мистецтвознавчі джерела; історико-ретроспективний метод, що дозволив здійснити системний, хронологічний, порівняльно-зіставний аналіз з позицій об’єктивності та конструктивної критики; метод педагогічної герменевтики, що дав можливість проаналізувати публіцистичну літературу, у якій подається характеристика подій досліджуваного періоду; інтерпретація та узагальнення здобутих матеріалів на різних етапах наукового пошуку, а також педагогічних ідей та висновків із проблеми дослідження; структурний метод, який дозволив з’ясувати концептуальні напрями естетичного виховання у другій половині ХІХ –початку ХХ століття.
Джерельна база дослідження. У роботі використано документи та матеріали центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України Ф. 407, 409), відділу рукописів ЦНБ НАН України, Державного архіву Одеської області (ДАОО Ф. 44, 47, 51, 83, 116, 117, 119, 122, 123, 124, 160, 216, 229, 230, 367), Державного архіву Миколаївської області (ДАМО Ф. 123, 116, 122,), Державного архіву Херсонської області (ДАХО Ф. 19, 20, 21, 232, 234, 192, 220, 189, 5; друковані Ф. 653, 655-660, 674, 677, 1367, 1360, 1364, 1414, 1529, 1545, 1891, 1536); краєзнавчі фонди бібліотек міст Одеси, Миколаєва та Херсона; матеріали Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Національної Парламентської бібліотеки України, бібліотеки Інституту педагогіки АПН України; сучасні науково-педагогічні праці, у яких досліджено питання теорії та історії педагогіки, особливості розвитку і становлення національної системи, педагогічної думки в Україні.
Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ –початок ХХ століття. Визначення верхньої межі досліджуваного періоду (друга половина ХІХ століття) зумовлене політичними, соціально-економічними й освітніми змінами, що сприяє переосмисленню та визначенню нового змісту навчально-виховного процесу в середніх навчальних закладах краю. Нижня межа (початок ХХ століття) визначається докорінною перебудовою системи освіти в державі, пов’язаною із запровадженням загальної освіти та прийняттям єдиних навчальних програм.
Географічні межі дослідження. Сьогодні геополітичний поділ України визначає „Південь України” як області, прикордонні Чорному морю. При цьому йдеться про територію Херсонської та частково Катеринославської і Таврійської губерній –сучасні Херсонську, Миколаївську, Одеську області, що входили у ХІХ –на початку ХХ століття до складу Херсонської губернії (за адміністративним розподілом 1803 року). У процесі дослідження історії освіти Херсонщини з початку ХІХ століття територія обмежується вивченням історії Херсона як губернського центру, Одеси як економічного центру та Миколаєва як географічного центру губернії.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: вперше на основі логіко-методологічного аналізу документальних джерел та відповідної наукової літератури розкрито динаміку становлення та розвитку змісту, основних напрямів, організаційних форм і методів естетичного виховання в середніх закладах освіти Півдня України другої половини ХІХ початку ХХ століття; уточнено сутність, завдання та особливості викладання дисциплін естетичного циклу в середніх закладах освіти окресленого періоду; введено до наукового обігу маловідомі архівні матеріали, які розширюють уявлення про особливості організації естетичного виховання у середніх закладах освіти Півдня України; подальшого розвитку набули теоретичні підходи до розв’язання проблеми вдосконалення естетичного виховання в умовах сучасної освітньої парадигми.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у конкретизації ідей естетичного виховання у другій половині ХІХ –на початку ХХ століття на основі аналізу історико-педагогічної та мистецтвознавчої літератури; поглибленні наукового знання про виховний потенціал дисциплін художньо-естетичного циклу щодо засвоєння культурних, національних та естетичних цінностей; теоретичному обґрунтуванні основних положень естетичного виховання у системі освіти Півдня України другої половини ХІХ –початку ХХ століття і шляхів їх використання у навчально-виховному процесі сучасної школи.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в дослідженні теоретичні висновки покладено в основу методичних рекомендацій для вчителів, викладачів вищих навчальних закладів, студентів з курсу “Історія української художньої культури” –“Розвиток естетичної освіти Херсонщини в ХІХ –на початку ХХ століття” (2001р.) та методичних рекомендацій з курсу “Педагогіка” (2005р.).
Запропоновані в дослідженні матеріали з історії естетичного виховання в середніх закладах освіти допоможуть розширити зміст навчальних програм з історії педагогіки, української художньої культури у вищих навчальних закладах, системі післядипломної освіти педагогічних працівників, а також бути корисними дослідникам, викладачам, аспірантам, студентам під час виконання магістерських та дипломних робіт.
Особистий внесок автора в роботі, опублікованій у співавторстві, полягає у розкритті основних напрямів естетичного виховання учнівської молоді у дослідженнях провідних педагогів Півдня України другої половини ХІХ століття.
Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечена застосуванням комплексу взаємообумовлених методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням; використанням широкого спектру історико-педагогічних матеріалів визначеного періоду, архівних джерел; теоретичною обґрунтованістю одержаних результатів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результатидослідження доповідалися на засіданнях кафедри педагогіки та психології (1999 –), кафедри історії української художньої культури Херсонського державного університету (2002–), а також на міжнародних та всеукраїнських конференціях: “Від творчого вчителя до творчого учня” (Херсон, 1999), “Становлення педагогічної думки в Україні: витоки, реалії, перспективи” (Херсон, 2000), “Формування національної свідомості молоді засобами художньої культури” (Херсон, 2000), “Актуальні питання розвитку спеціальностей мистецтва у контексті ступеневої освіти” (Херсон, 2001–), “Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції” (Київ, 2002), “Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 2005), “Історико-педагогічні дослідження: методологія, періодизація, методика” (Херсон, 2005), “Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір” (Луганськ, 2006), “Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи” (Херсон, 2006).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 17 публікаціях, з них: 9 одноосібних та 1 стаття у співавторстві у наукових фахових виданнях і 2 методичні рекомендації для вчителів, викладачів і студентів.
Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (416 найменувань). Загальний обсяг дисертації 241 сторінка, з них 180 основного тексту. Робота містить 31 додаток на 33 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність і доцільністьдослідження, його хронологічні та географічні межі, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, висвітлено джерельну базу, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок, наведено дані про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі –“Історичні особливості культурно-освітнього розвитку Півдня України в ХІХ –на початку ХХ ст.” –здійснено історико-педагогічний аналіз культурно-освітнього розвитку південного регіону України, проаналізовано стан середньої освіти в державі та регіоні зокрема.
Результатом аналізу наукової літератури у галузі філософії, естетики, культурології, історії та педагогіки стало визначення основних напрямів розвитку естетичної науки, зумовлених загальним культурним станом розвитку суспільства. Так, починаючи з ХVІІІ ст. сформувалися основні її напрями та понятійний апарат. Науковці (А. Баумгарден, К. Гельвецій, Д. Юм, Г. Гегель та інші) визначили основні сфери впливу цієї науки, зокрема естетичного виховання (Ф. Шиллер), спрямованого на соціальне перетворення за допомогою естетичного впливу на особистість. З огляду на це зауважимо, що наука і мистецтво органічно взаємопов’язані у навчальному процесі й стимулюють як розумову, так і культурну діяльність учнів.
Доведено, що основні тенденції національного та культурного розвитку регіонів держави відрізнялися і мали свої особливості. Дослідження історико-педагогічних аспектів проблеми дозволило простежити взаємозалежність змісту освіти від політичних, соціально-економічних чинників розвитку суспільства, що визначили специфіку південного регіону: це був відносно молодий край у плані масового заселення, яке відбувалося планомірно з ініціативи уряду; прикордонне розташування створювало умови для розвитку торгівельних відносин та розширення внутрішнього ринку; заохочувальна політика уряду сприяла заселенню цього регіону як вихідцями з країн, що входили до складу Російської імперії, так і громадянами з європейських країн (німці, шведи, поляки тощо); віддаленість від центру створювала можливість упровадження новітніх ідей, технологій, способу виробництва тощо.
На основі аналізу краєзнавчих досліджень (Д. Багалій, В. Сарбей, П. Тронько, Н. Шушлянікова та інші) визначено сприятливі умови формування своєрідної культури краю. Доведено, що у результаті економічного зростання та залучення високоосвіченої еліти держави, в регіоні відбулося формування специфічної соціокультури Півдня України, яка, ґрунтуючись на багатонаціональному характері, увібрала у себе найкращі традиції української, європейської та загальноімперської культури. Це сприяло формуванню „нового типу” людини –„громадянина Півдня”, однією з головних ознак якого був високий культурний розвиток особистості, що передбачав обізнаність у літературних, художніх та музичних течіях, критичне ставлення до мистецтва. Так, із Півднем пов’язане життя та діяльність багатьох видатних діячів культури, науки: В. Даля, представників родин Аркасів та Ге, Л. Василенко (Дніпрова Чайка), М. Чернявського А. Конощенко (Грабенко) та багатьох інших, педагогічні погляди та діяльність яких впливали на формування культурно-громадської думки в Україні.
У роботі доведено, що високий економічний, соціокультурний розвиток Півдня України в ХІХ –на початку ХХ століття визначав його прогресивне спрямування, що значною мірою сприяло формуванню культури та освіти цього регіону, позначилося на відкритті культурних закладів та бібліотек, музеїв, виставкових салонів, театрів.
Проведений аналіз організації освіти в Україні свідчить, що загальний стан середньої освіти протягом другої половини ХІХ –початку ХХ століття характеризувався випереджаючим темпом розвитку мережі середніх навчальних закладів Півдня України, про що свідчить динаміка відкриття середніх навчальних закладів. Порівняно в цілому з Україною, частка відкритих навчальних закладів у цьому регіоні становить: 40% чоловічих гімназій, 22% реальних училищ, 25% жіночих гімназій.
У роботі представлено результати аналізу змісту та наповненості навчальних закладів освіти, особливості яких визначаються на прикладі діяльності Рішельєвського ліцею (м. Одеса), Херсонської чоловічої гімназії, Олександрівської чоловічої гімназії (м. Миколаїв), Південослов’янського пансіону, Олександрівського реального училища та інших установ. Одним із напрямів навчально-виховного процесу було естетичне виховання, яке, спираючись на предмети художньо-естетичного циклу та позаурочні виховні заходи, спрямовувалося на виховання творчої, висококультурної особистості.
Виходячи із станового та статевого характеру освіти у другій половині ХІХ –на початку ХХ століття, загальний обсяг годин на вивчення предметів естетичного спрямування становив, у чоловічих навчальних закладах різного типу: малювання викладалося протягом трьох років по 2-3 години на тиждень, а музика і танці –за бажанням, але не більше двох годин на тиждень. У жіночих навчальних закладах ці предмети викладалися більш інтенсивно: малювання –-5 годин, музика –-5 годин, танці –години на тиждень протягом усього терміну навчання.
Значне місце у виховній роботі займали: літературно-музичні вечори, концерти, вистави та ін., що мали прилучати учнів до різних видів мистецтва, забезпечувати високий культурний рівень вихованців.
У ході дослідження виявлено основні чинники, які вплинули на культурно-освітній розвиток Південної України в ХІХ –на початку ХХ століття, а саме: багатонаціональний склад населення регіону, що утворив свою специфічну культуру, високий рівень освіти; достатній економічний розвиток регіону в другій половині ХІХ –на початку ХХ століття, що призвів до швидких темпів урбанізації міст і випереджувального росту кількості навчальних закладів порівняно з Україною в цілому; бажання долучитися до загальнолюдських мистецьких цінностей, що вплинуло на відкриття освітньо-культурних установ (бібліотеки, музеї, виставкові салони, театри тощо).
У другому розділі –“Зміст, форми та напрями естетичного виховання в середніх закладах освіти Півдня України (друга половина ХІХ –початок ХХ століття)” –представлено результати дослідження особливостей викладання дисциплін естетичного циклу в середніх закладах Півдня України, виокремлено напрями естетичного виховання учнів середніх навчальних закладів в позанавчальній діяльності, проведено історико-культурні паралелі, порівняння з сучасним досвідом викладання дисциплін естетичного циклу в середній школі.
Осмислення результатів проведеного дослідження дало змогу визначити сутність суспільних особливостей: протистояння офіційної політики, яка підтримувала класичний характер освіти, та реформаторського руху –прибічники якого відстоювали принципи реальної освіти, пов’язаного з життям навчально-виховного процесу. У цих умовах відбувалося зародження і розвиток нових педагогічних ідей у професійній діяльності М. Пирогова, І. Деркачова, А. Арцимовича, В. Варенцова, М. Ланге, І. Гаспринського та інших, чия доля була пов’язана з Півднем України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Ними були закладені принципи виховання демократичної педагогіки, де естетичне розглядалось як складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямованого на формування естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей особистості.
Практична діяльність прогресивних представників освіти Південного краю створювала передумови для активного використання у шкільній практиці середніх навчальних закладів дисциплін естетичного циклу, а відсутність єдиних навчальних програм давала можливість експериментувати. Так, програми з дисциплін естетичного циклу, розроблено та впроваджено А. Александровим, О. Вольшевським, Г. Дорофеєвим, М. Тарадашом, М. Прийомишевим, використовувалися у шкільній практиці інших викладачів. А залучення іноземних методик І. Тедда, О. Пельхау, А. Цорна дозволяло на практиці обирати такі форми, методи викладання, які сприяли формуванню творчих здібностей та задовольняли духовні потреби учнів у спілкуванні з мистецтвом.
На основі аналізу шкільних програм досліджуваного періоду визначено, що єдиними предметами естетичного спрямування, офіційно введеними до навчальних програм середніх навчальних закладів, були малювання та співи, а спроби поновити історію мистецтв у загальнодержавних програмах не знайшли підтримки в міністерських колах. Однак, між програмами з малювання чоловічих та жіночих гімназій існувала суттєва різниця, що було обумовлено спрямуванням освіти: чоловіків готували до державної служби, а жінок –до ролі матері, що передбачало детальніше вивчення предметів естетичного циклу. Для бажаючих поглибити свої знання вводились позаурочні заняття, де здійснювався індивідуальний підхід на рівні “викладач - учень”.
Різниця у спрямованості освіти впливала на зміст навчальних програм з музики, які слугували додатковим засобом вивчення Закону Божого у гімназіях Міністерства народної освіти і виносилися на позашкільне вивчення та пансіонні заходи. Поряд з цим, у жіночих гімназіях Імператриці Марії та приватних жіночих гімназіях цей предмет вивчався як обов’язковий. Інші (танці, гра на музичних інструментах, скульптура, декламування тощо) були не обов’язковими, але бажаними у навчально-виховному процесі.
Для поширення та залучення школярів до творчої діяльності у виховній практиці навчальних закладів проводилися позаурочні заходи: дитячий театр та літературно-музичні вечори, літературні бесіди, тематичні постановки, музичні вечори, що сприяло не лише освіті молоді, але й виховувало відчуття краси і гармонії, поєднувало з навколишнім світом, формувало гармонійний світогляд.
Вивчення історико-педагогічних джерел засвідчило, що діяльність прогресивних представників освіти Півдня України в містах цього регіону у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття створювала сприятливі умови для покращення мистецької освіти, результатом чого стало заснування “Товариства витончених мистецтв”, а згодом відділення “Російського Музичного товариства” (РМТ). Школи, що були відкриті при цих громадських установах, свою діяльність спрямовували на підвищення культурного рівня населення та забезпечення мистецької професійної освіти в позашкільний час. Поширення та розповсюдження вищезгаданих товариств сприяло розвитку культурного життя міст Півдня України, зумовлювало зростання духовних та естетичних смаків населення.
Спираючись на аналіз значного обсягу документів, у роботі представлено обґрунтування доцільності використання історико-педагогічного досвіду естетичного виховання у навчальних закладах регіону; визначено тенденції мистецького розвитку навчально-виховного процесу, які у досліджуваний період постійно вдосконалювалися і примножувалися. До них відносимо: гуманізацію та гуманітаризацію освітнього процесу засобами художньо-естетичних дисциплін; уплив різних видів мистецтва на загальний духовний розвиток особистості; визначення пріоритету духовного і морально-релігійного компонентів у художньо-естетичному вихованні; вдосконалення різних видів і форм організації мистецької діяльності на основі українського народного мистецтва і залучення кращих зразків світових культурних надбань.
Проведений ретроспективний аналіз історичної, педагогічної, мистецької літератури та дослідження архівних матеріалів дають підстави зробити такі висновки:
1. Розвиток естетичного виховання на Півдні України у досліджуваний період залежав від соціально-економічних та суспільно-політичних чинників. В дослідженні виявлено, що особливості освоєння цього краю (переважна більшість населення регіону складалася з переселенців; постійно відбувався приплив високоосвіченої та культурної еліти держави; суттєво відчувалася віддаленість від центру та близькість з кордонами інших держав; особливого значення набули міста як центри торгівлі та суднобудування) призвели до формування специфічної, самобутньої культури, яка становила певний симбіоз загальноімперської, національної та зарубіжної культур. Доведено, що поряд з економічним зростанням, міська еліта значну увагу приділяла культурному розвитку регіону. Відкриття бібліотек, читальних салонів, музеїв, виставкових залів, театрів тощо повинні були задовольнити смаки і потреби культурної людини південної провінції. Водночас, розвиток культурних (естетичних) уподобань залежав від рівня освіти, який забезпечувався навчальними закладами (училищами, гімназіями, ліцеями).
. Дисертаційне дослідження засвідчило, що протягом першої половини ХІХ століття у державі була сформована система освіти, яка мала становий характер і чітко окреслену спрямованість. Поряд з цим, вона набула централізованого характеру, де викладання предметів суворо регламентувалося міністерськими наказами та розпорядженнями. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття відбулися значні зміни у сфері освіти, які були зумовлені суспільно-політичними перетвореннями. Однак, організація освіти у державі характеризувалася чітко вираженим соціальним спрямуванням (духовна, світська), джерелами утримання (державна, приватна), статевим поділом (жіноча, чоловіча), соціальним статусом вихованців. Ураховуючи потреби промисловців та прогресивної громадськості, розширилася мережа середніх навчальних закладів (гімназій, реальних, технічних та комерційних училищ); покращилося викладання, зміцнилася матеріально-технічна база навчальних закладів тощо; відбувалося поступове пристосування матеріалу, що вивчався, до потреб суспільного життя. З огляду на це, чільне місце у навчальній та виховній роботі надавалося естетичному (мистецькому) спрямуванню освіти.
Загальнодержавні тенденції в галузі освіти та вимоги місцевого населення призвели до випереджаючих темпів розвитку мережі середніх навчальних закладів на Півдні України. У цьому регіоні, порівняно з іншими, значною була кількість нововідкритих навчальних закладів (40% чоловічих гімназій, 22% реальних училищ, 25% жіночих гімназій, від загальної кількості відкритих в Україні станом на кінець ХІХ ст.).
Відкриття гімназій та училищ відбувалося з урахуванням прогресивних вимог до навчально-виховного процесу. Ці установи мали навчальні та спеціалізовані (рисувальний, музичний клас та ін.) аудиторії, оснащені відповідним обладнанням, актову залу, бібліотеку, що дозволяло формувати в учнівської молоді мистецькі знання й вподобання та виховувати естетичні смаки й цінності. Водночас у цьому полікультурному регіоні зберігався національний бар’єр та антинаціональне ставлення уряду до української культури.
3. Аналіз теоретичних засад естетичного виховання у середніх навчальних закладах Півдня України другої половини ХІХ – початку ХХ століття дає можливість окреслити певні тенденції щодо його розвитку, а саме: спостерігається трансформація та виокремлення гуманітарного напрямку в навчально-виховному процесі. З прийняттям змін до Статутів 1900-1901 рр. та 1914 р. естетичне виховання стає складовою навчально-виховного процесу, забезпечує мистецьку освіту учнів, опанування ними основ наук та мистецтв. Основними дисциплінами цього напряму були співи та малювання у всіх гімназіях. Різнився лише термін та наповненість курсу міністерських та приватних навчальних закладів, що знайшло відображення у методичному забезпеченні цих предметів.
Значний вплив на розвиток мистецької освіти та естетичного виховання в досліджуваний період здійснювали позаурочні заходи художньо-естетичного циклу. Серед них виділяються найбільш розповсюджені (гра на музичних інструментах, танці, поглиблене вивчення малювання, театральні постановки, літературно-музичні вечори тощо). Кожний середній навчальний заклад Півдня України того часу мав сформовані та розвинені традиції, які визначалися викладанням певних предметів художньо-естетичного циклу, створенням своєрідної творчої атмосфери. Програми з основних предметів художньо-естетичного циклу враховували специфічні можливості впливу цих дисциплін на загальний духовний та культурний розвиток особистості. З іншого боку, відсутність єдиних програм позаурочних предметів створювала умови для експериментування. До того ж, діяльність земств, мистецьких товариств, спеціалізованих шкіл та училищ була спрямована на здійснення методичної підтримки вчителів зазначених дисциплін (випуск посібників, підручників; організація та проведення виставок, концертів, методичних семінарів, курсів тощо). Ці перетворення призвели до усвідомлення сутності мистецтв, творчого розвитку особистості, забезпечення взаємозв’язку навчання та виховання з життям, що вплинуло на формування та розвиток культури.
. Визначено основні напрями естетичного виховання у середніх навчальних закладах Півдня України. Ґрунтуючись на традиціях сімейного виховання, оволодіння естетичними знаннями у середній школі здійснювалося у процесі вивчення навчальних предметів: уроків малювання і музики в усіх середніх навчальних закладах; уроків танців, переважно в жіночих навчальних закладах. З метою естетизації навчально-виховного процесу в середніх закладах освіти створювалися сприятливі умови для запровадження інтегрованих курсів, що поєднували предмети художньо-естетичного циклу та інші дисципліни (грецька й латинська література, математика тощо), проведення індивідуальних занять, літературно-музичних вечорів, концертів (індивідуальні та масові організаційні форми). У позаурочний час навчально-виховний процес продовжувався на громадських засадах (товариства, спеціалізовані школи та училища, приватні школи, гуртки тощо). Завдяки їх діяльності учні середніх навчальних закладів мали можливість поглиблювати свої знання з окремих предметів художньо-естетичного циклу.
Установлено, що в досліджуваний період ефективними методами естетичного виховання були бесіди, лекції, виконання вправ та ін. Враховуючи прогресивні педагогічні ідеї, що були актуальними на Півдні України, значний вплив на формування естетичних почуттів, смаків та суджень мала громадська думка і педагогічна вимога.
. Спираючись на аналіз значного обсягу матеріалів, у роботі представлено обґрунтування доцільності використання досягнень класичного естетичного виховання у сучасних навчальних закладах. Зокрема, йдеться про виховання естетичної культури школярів з урахуванням українських національних традицій, використання досвіду таких форм виховання, як літературно-музичні ранки та вечори, що дозволять прищепити учням національні та світові культурні цінності, відновлення у навчально-виховній роботі школи позаурочних занять з мистецьких дисциплін (гра на музичних інструментах, малювання тощо).
Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх проблем історії розвитку естетичного виховання на Півдні України. Подальшого вивчення потребує історія розвитку мистецької освіти та викладання предметів естетичного спрямування у початковій та вищій школах Південного регіону на різних етапах історичного розвитку.
Зміст дисертації висвітлено у таких публікаціях автора:
Статті у наукових фахових виданнях:
Методичні рекомендації:
Тези доповідей та інші видання:
АНОТАЦІЇ
Форостян А. Ф. Розвиток естетичного виховання в середніх закладах освіти Півдня України (друга половина ХІХ –початок ХХ століття). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 –загальна педагогіка та історія педагогіки. –Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2007 .
У дисертаційному досліджені здійснено ретроспективний аналіз розвитку естетичного виховання в середніх закладах освіти Півдня України в другій половині ХІХ –на початку ХХ століття. Визначено особливості розвитку художньо-естетичних дисциплін у навчально-виховному процесі гімназій, училищ та ліцеїв Південного регіону. Досліджено особливості та концептуальні основи змісту і форм організації викладання естетичних дисциплін у системі середньої освіти. Окреслено можливості творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду естетичного виховання у практиці сучасної середньої та вищої школи.
Ключові слова: система освіти, естетичне виховання, предмети художньо-естетичного циклу, історико-педагогічні та краєзнавчі дослідження.
Форостян А. Ф. Развитие эстетического воспитания в средних учебных заведениях Юга Украины (вторая половина ХІХ –начало ХХ века). –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 –общая педагогика и история педагогики. –Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, 2007.
В диссертации осуществлен историко-ретроспективный анализ развития эстетического воспитания в средних учебных заведениях Юга Украины во второй половине ХІХ –начале ХХ века. Определены особенности развития художественно-эстетических предметов в учебно-воспитательном процессе гимназий, училищ и лицеев в южном регионе и их значение в социально-культурном развитии общества.
В работе раскрыты особенности развития южного региона, формирование специфической и своеобразной культуры, которая возникла в результате симбиоза “великодержавной” и украинской, русской, немецкой, еврейской и других культур переселившихся на эти территории народов. Такое развитие определялось воздействием некоторых факторов: политикой правительства по отношению к переселившимся народам, близостью к приграничной территории, отдалённостью от центра, экономической независимостью и др. Все это привело к возникновению своеобразной культуры Юга Украины.
Исследуемый период характеризуется значительными социально-экономическими и общественно-политическими изменениями, определившими дальнейший путь развития культуры, искусства и общего образования в стране. В результате проведенных реформ, касающихся практически всех процессов жизнедеятельности общества, произошли значительные изменения в области культуры и сфере образования как неотъемлемой ее части.
В работе произведен анализ программ средних учебных заведений, который показывает, что в учебно-воспитательном процессе важное место отводилось эстетическому воспитанию учеников, базировавшемуся на изучении предметов художественно-эстетического цикла.
Анализ развития образования в средних образовательных заведениях позволил выделить национальные тенденции, актуальные для современных условий социального развития, которые способствовали гуманизации и гуманитаризации процесса образования средствами искусства, определения приоритетного компонента эстетического воспитания.
Основные результаты, положения и выводы исследования могут быть использованы при разработке курсов “История педагогики”, “История Украины”, “История украинской художественной культуры” в высших учебных заведениях Украины, что должно способствовать творческой реализации отечественного научно-педагогического опыта в современных условиях.
Ключевые слова: система образования, эстетическое воспитание, предметы художественно-эстетического направления, историко-педагогические и краеведческие исследования.
Forostian A.F. The development of aesthetic upbringing in secondary educational establishments of the Southern Ukraine (the second half of the 19th –beginning of the 20th century)/ –A Manuscript.
The dissertation for the degree of the candidate of pedagogical science of the speciality 13.00.01 –general pedagogy and the history of pedagogy – National Ivan Franko University, Zhytomyr, 2007.
In the dissertational research the retrospective study of the development of aesthetic upbringing in secondary educational establishments of the Southern Ukraine in the second half of the 19th –beginning of the 20th century is accomplished. The peculiarities and conceptual bases of the content and form of aesthetic subjects teaching in the framework of secondary education are studied. The research highlights the possibilities of creative usage of positive historical-pedagogical experience in aesthetic upbringing in the practice of modern secondary and higher education.
Key words: educational system, aesthetic upbringing, subjects of artistic and aesthetic cycle, historical-pedagogical and country study research.