Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Національна Академія Наук України
Інститут історії України
Лозовий Віталій Станіславович
УДК 947.084.2(477)
Камянецька доба Директорії
Української Народної Республіки
(червень-листопад 1919 року)
07.00.01. Історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата історичних наук
Київ 1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі історії української революції Інституту історії України НАН України.
Науковий керівник: доктор історичних наук
Верстюк Владислав Федорович, завідуючий відділом історії української революції Інституту історії України НАН України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук,
Миронець НадіяІванівна,
професор кафедри новітньої
історії України Київського
університетуім Т.Шевченка
кандидат історичних наук, доцент
Гошуляк Іван Леонідович,
старший науковий співробітник
відділу етноісторичних досліджень
Інституту політичних та етнонаціональних досліджень
НАН України.
Провідна установа: Чернівецький державний
університет ім. Ю.Федьковича.
Захист відбудеться “__ ”листопада 1998 р. о __год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.17.01 в Інституті історії України НАН України (адреса: 252001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (адреса: 252001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4).
Автореферат розісланий “___” жовтня1998 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор історичних наук Н.А.Шип
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дисертації. Здобуття Україною державної незалежності вивело в число найпріоритетніших напрямків сучасної вітчизняної історичної науки проблеми українського національного відродження та розбудови суверенної держави. Дослідження історичних коренів боротьби за незалежність, висвітлення ідеології та практики різних суспільно-політичних сил і аналіз помилок, допущених в процесі державотворення, сприятиме вчасному розвязанню назрілих проблем сьогодення, виступатиме надійним гарантом неповернення до часів бездержавного існування українського народу.
Десятиліттями насаджувались хибні історичні концепції, перекручувались факти і тому наш час вимагає переосмислення та дослідження багатьох революційних процесів 19171920 рр., зокрема і Камянецького періоду Директорії УНР (червень-листопад 1919 р.). Глибока та всебічна розробка зазначеної теми дасть можливість відтворити один з важливих фрагментів загальної картини суперечливої доби національно-визвольних змагань. Обєктом даного дослідження є комплекс проблем, повязаних з політичними подіями, що відбувались в Камянецький період Директорії УНР.
Хронологічні межі дисертації охоплюють час з початку червня 1919 р., коли у Камянець-Подільському створюються українські органи влади і сюди переїжджає державне керівництво УНР, до середини листопада 1919 р., коли Директорія та уряд залишають місто. У політичному відношенні Камянецька доба Директорії становить цілісний період функціонування у Камянці-Подільському тимчасового державного центру УНР.
Дане дисертаційне дослідження виконане згідно із науковим напрямком відділу Інституту історії України АН України: “Загальні закономірності та регіональні особливості української революції”.
Стан наукової розробки. Досліджувана проблема, її окремі аспекти знайшли певне відображення в зарубіжній українській, радянській, сучасній вітчизняній історіографії. Розробка цієї теми розпочалась ще під час революції та війни за незалежність України. Оскільки першими дослідниками історії української революції були переважно діячі національно-визвольного руху, то дуже важко, а здебільшого неможливо, розмежувати їх праці на історіографічні та мемуарні. Часто вони містять цінний фактичний матеріал і теоретичні узагальнення, важливі для розуміння розвитку державотворчого процесу в Україні. Вже в 1920 році виходить праця В.Винниченка “Відродження нації” 1. Значна частина третього тому цієї роботи присвячена висвітленню подій Камянецької доби. Автор аналізує внутрішню та зовнішню політику Директорії в цей період, даючи їй різко негативну оцінку.
Цінний документальний матеріал, а також власні спостереження вміщено у праці П.Христюка2. Перебуваючи у Камянецький період на посаді заступника міністра внутрішніх справ УНР, він детально описав історичні події того часу. Автор робить висновок, що проводилась “персональна політика” С.Петлюри, яку підтримували соціал-демократи, а УПСР, хоч і входила в уряд, але реального впливу не мала. Тому П.Христюк вважає, що есери не несуть відповідальності за наслідки діяльності уряду.
Значний інтерес становить фактичний матеріал, викладений в книзі О.Доценка “Літопис української революції”3.
Чимало праць присвятив відтворенню та аналізу революційних подій М.Шаповал4. У них він в тій чи іншій мірі торкається проблем повязаних з діяльністю Директорії УНР і у Камянецький період зокрема. Аналізуючи політику Директорії та уряду, М.Шаповал стверджував, що основною причиною поразки державотворчих зусиль вищих органів влади УНР був відхід від “трудового принципу” і організації Трудових Рад до парламентаризму та демократії. Тільки яскраво виражена ліворадикальна політика без співпраці з буржуазними партіями могла принести успіх, вважав М.Шаповал5. В іншій праці “Велика революція і українська визвольна програма” він констатує, що основною подією літа 1919 року був розрив проводу УНР під тиском “правих” сил з повстанцями. І саме це було причиною занепадуДиректорії6. Врешті М.Шаповал зробив висновок, що УНР знищили більшовики та українська дрібна буржуазія.
У середині 20-х років ХХ століття зявилась публікація одного з провідників УПСР Н.Григоріїва “Петлюрівщина”. У ній автор розуміє “петлюрівщину” як особистий режим військової і цивільної отаманії. А головною причиною її зародження та існування вважав усунення представницьких органів народної влади. Аналізуючи боротьбу українців за державність, Н.Григоріїв основну увагу звернув на виявлення причин поразки національно-визвольних змагань7.
У 1930 році опубліковано “Збірник памяти С.Петлюри” (перевиданий в Україні у 1992 році)8. Особливо цінними для нас є статті І.Мазепи “Творена держава” та П.Феденка “Повстання нації”.
У праці М.Капустянського головну увагу звернено на опис бойових дій, в яких брала участь армія УНР у червні-листопаді 1919 року. Крім того, він аналізує діяльність наддніпрянського та наддністрянського урядів, дає влучну характеристику провідникам національно-визвольного руху С.Петлюрі, Б.Мартосу, І.Мазепі та ін.9.
Багато цінного матеріалу про закордонну політику УНР, міжнародне становище в 1919 році, а також ставлення великих держав до України знаходимо у книгах українських представників на Паризький мирній конференції: М.Лозинського, А.Марголіна, В.Панейка10. Ці автори констатували несприятливість міжнародної ситуації для української справи, різні орієнтації серед українських провідників та дипломатів.
Важливі дані про національну політику Директорії УНР, особливо ж українсько-єврейські відносини у вказаний період, містяться у працях С.Гольдельмана11. Автор звертає увагу на ту велику роботу, проведену українською владою в Камянецький період по боротьбі з єврейськими погромами, а також розповідає про впровадження в цей час національно-персональної автономії.
На окрему увагу заслуговує праця колишнього премєр-міністра УНР І.Мазепи “Україна в огні й бурі революції”12. Вона базується на особистих спогадах і документах та матеріалах, які проаналізовано з позицій української соціал-демократії. Тут дано характеристику Камянецької доби Директорії УНР. І.Мазепа вважає її однією з найтрагічніших в історії визвольних змагань 1917-1920 років. Він стверджує, що для національно-визвольного руху ця доба мала особливе значення, бо саме в Камянецький період найвиразніше виступили всі хиби і недоліки, які тяжіли над українським суспільством впродовж усього часу української революції і цим надзвичайно утруднювали визвольну боротьбу. Центральним моментом зазначеного періоду І.Мазепа вважає обєднання на Поділлі двох армій колись розколотої України і їх спільний похід проти ворогів незалежності. Але зруйнування обєднаного фронту внаслідок внутрішньої розбіжності українських сил, які сповідували різні соціально-політичні ідеї, призвело до краху боротьби за українську державність в 1919 р.
Основною причиною поразки української національно-визвольної боротьби І.Мазепа вважав недостатність власних, національно свідомих, належно підготовлених українських сил, а саме української політичної еліти13.
У 50-х роках ХХ століття зявляється ряд монографій, присвячених ролі української армії у визвольних змаганнях, де подаються також і політичні події в Україні14.
Таким чином, за кордоном висвітлення теми боротьби за державність в добу Директорії аж до 60-х років ХХ століття мало здебільшого мемуарно-дослідницький характер, оскільки майже всі автори безпосередньо брали участь у революційних подіях в Україні.
Найбільш значним дослідженням політичних, соціально-економічних реалій періоду діяльності Директорії УНР є семитомна праця М.Стахіва “Україна в добу Директорії УНР”15. Однак, Камянецький період Директорії в цій праці зовсім не досліджено.
У 1967 році побачила світ монографія П.Мірчука16. Підходячи до висвітлення та аналізу тогочасних подій з “правих”, консервативних позицій, він робить висновок, що величезної шкоди українській справі завдала вузькопартійна політика наддніпрянських соціалістів, оскільки основним завданням для них була не оборона України, а класова боротьба.
Тема Українських визвольних змагань в добу Директорії частково знайшла своє висвітлення в узагальнюючих працях зарубіжних істориків, опублікованих нещодавно в Україні, Н.Полонської-Василенко та О.Субтельного17.
В останній час побачили світ монографії істориків української діаспори Т.Гунчака та І.Нагаєвського18. У відповідних розділах цих робіт знайшли висвітлення певні події Камянецької доби Директорії Української Народної Республіки.
Радянські історики виконали значну роботу по дослідженню подій громадянської війни та інтервенції на території України. Тема боротьби більшовицької УРСР та Директорії УНР знайшла своє відображення у тритомній праці “Українська РСР в період громадянської війни”, та інших колективних роботах19. Зявилось ряд монографій, присвячених періоду Директорії. У 1949 році вийшла праця А.В.Лихолата “Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине”, а у 1962 році однойменна робота І.К.Рибалка20. Виклад матеріалу в обох монографіях закінчується квітнем-травнем 1919 р. Отже, події та процеси Камянецького періоду в них не знайшли відображення.
В окремих параграфах праці М.І.Супруненка показано боротьбу Червоної армії проти військ Директорії, висвітлено інші події досліджуваного періоду21.
Певну частину кандидатської дисертації С.К.Гуменюка присвячено викладу боротьби більшовиків проти УНР у Камянецький період22. Інші питання, повязані з українським національно-визвольним рухом, у праці не висвітлювались.
Основною негативною рисою вище згаданих публікацій радянського періоду є однобокий класовий підхід, який втискував дослідження в задані рамки комуністичної ідеології.
З кінця 80-х початку 90-х років почався новий етап української історіографії, що характеризується критичним осмисленням історіографічної спадщини попереднього періоду, спробою відійти від звичних канонів та схем радянської історичної науки, більш обєктивним висвітленням історичних подій в Україні23.
У 1995 році опубліковано книгу Ю.Павленко та Ю.Храмова у якій діяльність Директорії оцінюється різко негативно24.
Особливості зовнішньополітичної діяльності уряду УНР у Камянецький період Директорії висвітлює у своїй статті В.М.Яблонський25.
Деяких проблем Камянецької доби торкаються у своїх статтях автори збірника “Симон Петлюра та українська національна революція”26.
А.П.Гриценко у випуску “Історичних зошитів” Інституту історії України дала аналіз політичних таборів, що змагалися за владу в Україні в 1919 році27. В одному з розділів висвітлено події Камянецького періоду. Автор показує протистояння не тільки трьох основних тогочасних політичних сил (самостійницького, більшовицького та білогвардійського), але й боротьбу всередині українського національно-визвольного руху і робить висновок, що саме це завдало останньому найбільшої шкоди.
Соціально-економічна політика Директорії УНР аналізується в монографіях О.П. Реєнта та Б.І. Андрусишина, присвячених проблемі робітництва в українській революції 1917-1920 років28.Окремі теоретичні положення та фактичні дані, що так чи інакше стосуються досліджуваної теми, містяться у дисертаційних роботах останнього періоду29. У книгах, присвячених питанням українського державотворення, тема Директорії УНР, на думку автора, не була розкрита30.
Нещодавно побачила світ узагальнююча праця “Історія України. Нове бачення”. У розділі “Українська Народна Республіка під проводом Директорії” на основі сучасного рівня розвитку української історичної науки дано обєктивний, стислий аналіз подій досліджуваного періоду31. Деяких питань Камянецької доби торкнувся у своїй книзі Я.Грицак32.
Державотворчим процесам і законодавчій діяльності Директорії УНР присвячено розділ праці О.Л.Копиленка та М.Л.Копиленко. Автори торкаються проблем вибору стратегічних орієнтирів державотворення, організації адміністративного апарату, зовнішньої політики та ін. і розглядають їх у державно-правовому аспекті33. Політика Директорії стосовно релігії та церкви висвітлюється в книзі Б.Андрусишина “Церква в українській державі 1917-1920 рр. (доба Директорії УНР)”34.
Таким чином, окремі події Камянецької доби Директорії УНР знайшли певне відображення в узагальнюючих працях та спеціальних дослідженнях. Але комплексно і всеохоплююче цей насичений подіями період не вивчався. Всі ці обставини й спонукали автора вибрати для дисертації тему даного дослідження.
Джерельну базу кандидатської дисертації можна поділити на чотири групи: 1) неопубліковані архівні матеріали; 2) збірники документів і матеріалів; 3) періодична преса; 4) твори та мемуари діячів українського національно-визвольного руху.
Центральне місце в комплексі джерел складають документи та матеріали, які зберігаються в архівосховищах Києва, Львова, Хмельницького, Вінниці, Камянця-Подільського. Автором використано 30 фондів зазначених архівів та історичних бібліотек.
Великий фактичний матеріал значної історичної цінності зосереджений у фондах Центрального державного архіву вищих органів державної влади і органів державного управління України (далі ЦДАВО України). Це стосується фондів “Канцелярія Директорії УНР” (Ф. 1429) та “Ради Народних Міністрів” (Ф. 1065), по яких можна прослідкувати політику та діяльність вищих органів влади Української Республіки. Фонди “Міністерства закордонних справ” (Ф. 3696), закордонних посольств та місій (Ф. 3619) дають змогу відтворити закордонну політику Директорії та уряду. Організація та діяльність місцевої адміністрації, становище на місцях висвітлює фонд “Міністерства внутрішніх справ” (Ф. 1092). У фондах “Міністерства земельних справ” (Ф. 1062) зосереджено документи, що відображають аграрну політику Директорії та її втілення в 1919 році.
У фонді 581 Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові (далі ЦДІА у Львові) знаходяться документи, які висвітлюють взаємовідносини між проводами УНР та ЗОУНР, а також польсько-українські стосунки. В особистих фондах діячів ЗОУНР та УНР О.Назарука (Ф. 359) та С.Томашівського (Ф. 368) містяться матеріали про внутрішню та зовнішню політику УНР.
У Львівському ЦДІА знаходяться мікрофільмовані документи з Бібліотеки Народової у Варшаві, в яких є певні свідчення про досліджуваний період.
У Державному архіві Хмельницької області (далі ДАХО) та в його Камянець-Подільській філії (далі К-ПФДАХО) представлені матеріали, які характеризують соціально-економічну ситуацію, що склалась на Поділлі в Камянецьку добу Директорії (Ф. 260 263,, 3026).
Деякі документи, що відображають діяльність владних структур УНР на місцях у досліджуваний період знаходяться в Державному архіві Вінницької області (далі ДАВО) (Ф. 4155, 1196 та інші).
Таким чином, дослідження виявлених архівних матеріалів дозволяє комплексно висвітлити внутрішню та зовнішню політику вищих органів державної влади Української Республіки на фоні подій та процесів, що відбувались в Україні та Європі у Камянецький період Директорії УНР.
У радянські часи були опубліковані збірники у яких містилися документи і матеріали, що відображали деякі події досліджуваного періоду35. Негативною рисою цих збірників є здебільшого тенденційно-вороже ставлення до Директорії та українського визвольного руху очолюваного нею. Матеріали згаданого періоду містяться у виданому у США збірнику “Українська революція. Документи 1919-1921 років. Джерела до новітньої історії України”36.
Цікавим джерелом інформації є тогочасна періодика, особливо українська преса, що видавалась у Камянці-Подільському (газети “Вісник УНР”, “Трудовий шлях”, “Визволення”, “Україна”, “Робітнича газета”, “Український козак”, “Стрілець” та інші). У цих часописах публікувались урядові та військові постанови, накази, інтервю з офіційними особами та інша інформація. При критичному розгляді газетних статей і матеріалів їх також можна використовувати як історичне джерело.
Важливим джерелом для дослідника є твори і мемуари діячів українського національно-визвольного руху. Більшість авторів безпосередньо брали участь у подіях, притримувались тих чи інших політичних поглядів, і відповідно, до їх творів потрібно ставитись критично. Але все ж у них можна знайти багато цікавих фактів, які характеризують тогочасну політичну ситуацію, міжпартійну боротьбу та ін.37
Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів, наукової та мемуарної літератури відтворити основні політичні процеси Камянецької доби Директорії УНР (червень-листопад 1919 року).
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
проаналізувати розстановку політичних сил у вищих ешелонах влади УНР;
дослідити боротьбу уряду з ліворадикальними українськими політичними силами за вплив на повстанський рух в Україні;
показати боротьбу “правої” опозиції проти політики уряду УНР;
висвітлити перебування проводу ЗОУНР та УГА на Наддніп-рянщині і політичне протистояння урядів УНР та ЗОУНР;
простежити процес відновлення діяльності місцевих органів влади УНР;
розглянути соціально-економічні заходи уряду УНР (фінансове, аграрне та продовольче питання);
розкрити національну політику уряду УНР;
зясувати зовнішньополітичний курс Директорії та уряду УНР та відносини урядів УНР та ЗОУНР з Раднаркомом і Добровольчою армією.
Наукова новизна цієї роботи полягає у комплексному відтворенні та аналізі основних політичних подій та процесів Камянецької доби, внаслідок чого подальший розвиток дістала теза, що у зазначений період ідеологічний плюралізм течій, представлених в українському національно-визвольному русі, зумовив тотальну боротьбу у всіх сферах суспільного життя УНР, що призвело до ослаблення українських державницьких сил і стало основною причиною краху державотворчих зусиль Директорії УНР.
Поряд з цим досліджено ряд раніше слабко вивчених питань щодо діяльності Директорії та уряду по налагодженню роботи адміністративного апарату та вирішенню соціально-економічних проблем (фінансової, аграрної, продовольчої). Також висвітлено та проаналізовано національну та закордонну політику вищих органів влади УНР.
Теоретичне значення праці визначається спробою автора відтворити узагальнюючу картину політичних подій, що відбувались у Камянецьку добу Директорії УНР. У більш широкому плані дисертація є певним кроком у вивченні суперечностей українського національно-визвольного руху і процесу державотворення в зазначений період.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріал який подається в даному дослідженні, можна використати для створення узагальнюючих праць з історії національно-визвольного руху в Україні, а також при читанні лекцій, спецкурсів, проведенні семінарських занять у вищих навчальних закладах, в культурно-освітній роботі.
В основу структури дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип, що дозволяє визначити основні напрями політики Директорії, простежити трансформацію ідейних настанов і зміну основних засад державотворення в кожний конкретно-історичний період її діяльності.
Методологічна основа дисертації базується на діалектичних принципах пізнання історичного процесу, обєктивному підході до аналізу суспільних явищ та подій, критичному ставленні до джерельного матеріалу.
Методи дослідження. Поряд з методами емпіричного пізнання, у процесі підготовки дисертації застосовувались теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняльно-історичний та проблемно-тематичний.
Основні положення і висновки дисертації доповідались автором на 7 Всеукраїнських та 4 регіональних конференціях. Результати дослідження відбиті в 14 наукових публікаціях. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні відділу історії української революції Інституту Історії України НАН України.
Структура і зміст дисертації
Структура дисертації відповідає її меті та завданням. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел та літератури, який складається з 281 найменування архівних матеріалів та літератури. Загальний обсяг тексту становить 188 сторінок. У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначені його обєкт, хронологічні межі, сформульована мета і завдання, розглянута історіографія, проаналізовані джерела, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.
У першому розділі “Політичні течії в українському національно-визвольному русі” розглянуті причини, хід, та обставини співпраці та протиборства між різними течіями і таборами українського визвольного руху.
У червні-листопаді 1919 р. Камянець-Подільський був місцем осідку Директорії та уряду УНР і тимчасовим державним центром Республіки. Цей період характеризувався суперечностями полярних політичних сил з вищими інституціями УНР: повстанців, які часто сповідували “ліву” ідеологію та “трудовий принцип” державотворення з одного боку, і “правої” наддніпрянської опозиції та проводу ЗОУНР, що виступали за парламентаризм та загальну демократію з іншого боку.
На той час вищу державну владу УНР згідно “Універсалу Трудового Конгресу” представляли Директорія, Рада Народних Міністрів (РНМ) та Конгрес Трудового Народучерез свої комісії. Оскільки взаємовідносини між ними не були законодавчо унормовані, то це призводило до конфліктів та протистояння і дало підстави надалі констатувати І.Мазепі, що однією з причин невдач українських визвольних змагань були дефекти загального державного управління.
Верховним органом влади була Директорія на чолі з С.Петлюрою, який фактично одноособово визначав напрямки державної політики. Виконавчу владу втілював соціалістичний уряд. Він складався з представників УСДРП та УПСР. Цей кабінет був внутрішньо конфліктним через ідеологічні суперечності партій, які в нього входили.
Політичним документом, що визначав засади діяльності уряду УНР на початку Камянецького періоду була Чорноострівська угода укладена ЦК УСДРП та ЦК УПСР з делегатами Центрального повстанського комітету (ЦПК). Згідно угоди представники повстанців (члени УПСР) увійшли в уряд, а організація органів влади повинна була проводитись за “трудовим принципом”. (Див. дис. С. 23-24.)
Коли зовнішні та внутрішні політичні обставини продиктували потребу зміни ідеології державотворення, це ледь не призвело до кризи урядового альянсу УСДПР та УПСР. Соціал-демократи в ультимативній формі зажадали від есерів відмови від класових засад побудови держави. У результаті жорсткої політичної боротьби 12 серпня 1919 р. уряд видав декларацію, якою проголосив курс на парламентаризм та загальну демократію, що відкидало “трудовий принцип” формування владних структур УНР. (Див. дис. С. 30.)
В умовах всенаростаючого антибільшовицького руху, що розгортався в Україні, пріоритетне значення для проводу УНР мало налагодження тісних стосунків з повстанцями.Незважаючи на Чорноострівську угоду, частина радикально налаштованих членів ЦПК не залишала надій захопити владу в УНР. Контррозвідка заарештувала “незалежницький” ЦПК. Уряду УНР вдалось налагодити дієві стосунки з багатьма повстанськими загонами. Але невизначеність українських провідників щодо відносин з Денікіним і зволікання з початком боротьби проти білогвардійців, яку активно вели партизани, призвели до втрати їх впливу на значні повстанські формування. (Див. дис. С. 46.)
У Камянецьку добу продовжувалось протиборство між соціалістичним урядом, С.Петлюрою і групами “правої” політичної орієнтації. Радикальна частина опозиції спробувала вчинити державний заколот, який було придушено. Після цього активну боротьбу проти соціалістичного уряду розпочала “легальна опозиція”. 15 липня з метою консолідації всіх антисоціалістичних, антиурядових сил утворився Український національно-державний союз (УНДС). Опозиція широко розгорнула свою діяльність. на початку серпня 1919 р. “праві” кола посилили тиск на Раду Народних Міністрів (РНМ), загрожуючи виступити проти уряду та С.Петлюри. В такій ситуації зявилася відозва РНМ від 12 серпня 1919 р., в якій містилися основні вимоги опозиції. Уряд задекларував утворення коаліційного Кабінету, в якому надавались міністерські “портфелі” представникам “правих” партій. Але останні, не задоволені “косметичною” реорганізацією РНМ, до нового уряду не ввійшли. Опозиційні діячі й надалі піддавали нищівній критиці курс уряду і боролись за його зміну. (Див. дис. С. 58.)
16 липня 1919 р. провід ЗОУНР та УГА перейшли на Наддніпрянщину. Перед тим диктатор Є.Петрушевич висунув ряд умов подальшої співпраці з урядом УНР. Він вимагав, щоб керівники УНР проводили демократичну політику без ухилів у бік радянства, а також змінили соціалістичний уряд та скасували міністерство галицьких справ. У результаті гострої політичної боротьби ці вимоги були виконані. З свого боку провід УНР не визнавав законності диктатури ЗОУНР. Різні політичні принципи побудови державності та зовнішньополітичні орієнтації урядів УНР та ЗОУНР призвели до значної напруги між ними. Наддніпрянські лідери домагались обєднання обох урядів та армій під своєю зверхністю. А Є.Петрушевич наполягав на автономному існуванні проводу ЗОУНР та окремішності УГА, як репрезентантів західноукраїнської державності. Тому зазначена боротьба обох урядів була суттєвим елементом дестабілізації ситуації протягом усього Камянецького періоду. (Див. дис. С. 69.)
Незважаючи на розбіжності, все ж вдалось дійти згоди про створення спільного Штабу для координації бойових операцій обох армій і розпочати успішний наступ на Київ-Одесу. Але здача Києва денікінцям галицьким командуванням призвела до чергового загострення стосунків. Поки наддніпрянські та галицькі лідери зясовували відносини, командування УГА, яке фактично стало самостійною політичною силою, підписало з білогвардійцями угоду, згідно якої УГА мала перейти в підпорядкування Денікіна. Врешті, цей акт призвів до повного розриву УНР та ЗОУНР. (Див. дис. С. 74.)
У другому розділі “Внутрішня політика Директорії та уряду УНР” висвітлюються та аналізуються заходи українських органів влади, спрямовані на відновлення місцевих адміністрацій, а також розвязання соціально-економічних та національних проблем.
На конкретних фактах простежується намагання вищих інституцій УНР налагодити діяльність адміністративного апарату на місцях: відновлювалась робота органів влади, які існували до приходу більшовиків; створювалась виконавська вертикаль державних представників губернських, повітових, волосних та сільських комісарів. Оскільки волосними та сільськими комісарами ставали голови відповідних Народних Управ, котрі обиралися громадами, то їх діяльність часто була паралізована великою залежністю від останніх.
Вирішення проблеми налагодження органів влади ускладнювала значна нестача кваліфікованих адміністративних кадрів.
Нормальному функціонуванню місцевих інституцій заважали неунормовані відносини та відсутність взаємодії між цивільною та військовою владами. Двовладдя на місцях, протидія військових цивільним органам влади призвели до паралічу останньої. Надзвичайно негативні наслідки для функціонування адміністрацій мала й відсутність коштів.
Разом з комісаріатами відновлювалась діяльність органів місцевого самоврядування. Хоч урядові партії домовились про формування владних структур за “трудовим принципом”, однак через неможливість швидко провести вибори було допущено до виконання обовязків старі земства, які обирались ще за Тимчасового уряду. Гостро стояла проблема кадрів та коштів. Тому більшість земств працювали незадовільно.
Самоврядування перебувало в опозиції до соціалістичного уряду УНР і вимагало демократизації суспільства. Бачачи розвалорганів самовря-дування і неможливість їх функціонування, уряд мав намір видати закон про негайну зміну складу земських управ, але цьому завадила поразка на фронті. (Див. дис. С. 88.)
Оскільки через постійні бойові дії та зміни підконтрольної території уряд мав обмежені можливості виконувати свої функції, основну увагу було зосереджено на вирішенні фінансового, аграрного та продовольчого питань.
У Камянецький період фінансова криза стала всеохоплюючою. Занепад економіки та розвал податкової системи робили грошові емісії основним джерелом фінансових ресурсів. Значні суми української валюти доставлялися з Німеччини. Щоб забезпечити всі державні потреби в Камянці-Подільському було налагоджено випуск банкнот. Але інфляція швидко знецінювала гроші. Для стабілізації фінансового становища уряд робив спробиналагодити збір податків, вилучити з обігу всі неукраїнські грошові знаки, налагодити товарообмін всередині країни та із зарубіжними державами. Проте ці заходи не мали успіху. (Див. дис. С. 94.)
Надзвичайну вагу для української державності мало вирішення аграрного питання. В Камянецький період уряд намагався провести земельну реформу на основі закону від 8 січня 1919 р. Прикметною тенденцією цього часу була певна зміна соціально-економічних настроїв селянства, яке почало виступати за викуп землі у держави і володіння нею на засадах приватної власності. Але соціалістичний уряд не наважився змінити аграрну політику. Негативно відбивалась на впровадженні аграрної реформи байдужість втомленого війною селянства. Проте в деяких селах все ж розпочався процес розподілу землі, але далі він не пішов, оскільки армія УНР зазнала поразки.
Надзвичайно актуальним для уряду УНР було продовольче питання. Однак літньо-осіння кампанія 1919 р. по здачі хліба державі через недостатність фінансів, слабку організацію відділів по збиранню врожаю та масове розкрадання збіжжя зазнала невдачі. (Див. дис. С. 104.)
Велике значення у процесі побудови української держави в добу Директорії УНР мали етнополітичні чинники. Влітку-восени 1919 р. міжнаціональні відносини на території контрольованій Директорією, були досить напружені, але вони всюди базувались переважно на різниці соціальних інтересів. Для усунення протистояння уряд УНР проголосив курс на співпрацю з демократією національних меншин.
Особливої гостроти набули в 1919 р. українсько-єврейські стосунки. Юдофобство в Україні не мало ідеологічного обгрунтування і не було державною політикою. Антисемітизм у тогочасному суспільстві пояснювався передусім прихильністю єврейства до більшовизму. Цей стереотип формували численні факти перебування євреїв у лавах комуністичної партії, особового складу ЧК та комісарів Червоної армії. Але парадокс полягав у тому, що відносно загалу єврейського населення ця частина не була домінуючою. Більшість євреїв, котрі належали до дрібної буржуазії, не поділяли більшовицької ідеології та практики.
Директорія та уряд вжили низку заходів для унеможливлення єврейських погромів. Втілювався закон про єврейську національно-персональну автономію. Єврейські партії та організації залучались до державної праці. (Див. дис. С. 115.)
У третьому розділі “Зовнішньополітичний курс Директорії та уряду УНР. Відносини урядів УНР та ЗОУНР з російськими військово-політичними режимами (Раднаркомом РРФСР та Добровольчою армією)” розкривається намагання української дипломатії добитися визнання незалежності УНР міжнародним співтовариством, а також спроби заведення стосунків з більшовицьким та білогвардійським рухами в Росії.
Подією, що визначала напрям дій української дипломатії на початку літа 1919 р., було визнання в Парижі адмірала Колчака правителем усієї Росії. Відтак українське питання ставало внутрішньою проблемою цієї держави. Західні країни підштовхували УНР до федерації з Росією. А західноукраїнські землі стали розмінною монетою у великій дипломатичній грі. 25 червня 1919 р. Рада Чотирьох винесла постанову, якою уповноважувала збройні сили Польщі вести свої операції по р. Збруч, що було вироком ЗОУНР.
Розуміючи, що найбільш болючою проблемою для великих держав у Східній Європі був більшовизм, провідники УНР якраз і робили наголос на боротьбі з ним. Будучи зацікавленими у консолідації всіх антибільшовицьких сил провідники Антанти та США все ж ігнорували пропозиції уряду УНР і не надавали йому допомоги через державне безладдя та низьку боєздатність української армії.
Надзвичайно несприятливою для плідної дипломатичної праці буладілова атмосфера всередині української місії в Парижі, яка розкололась на декілька таборів. Взаємовідносини між ними визначались суперечностями: по-перше, між галичанами та наддніпрянцями; по-друге, між тими членами наддніпрянської делегації, які твердо притримувались курсу на незалежність і тими, хто допускав федерацію з Росією. Неузгодженість дій членів делегації, недотримання єдиної політичної лінії зводили нанівець ті чи інші дипломатичні кроки Паризької місії.
На початок серпня 1919 р. стало зрозуміло, що фактично всі акції дипломатії УНР на міжнародній арені зазнали краху. За таких умов 6-14 серпня 1919 р. у м. Карлсбаді проведено конференцію послів та голів закордонних місій УНР. Оскільки західні країни настійливо рекомендували УНР федерацію з Росією, на цій нараді предметом всебічного обговореннядипломатів стала альтернатива “самостійність федерація”. Виходячи з реального становища, було запропоновано формулу подальшої дипломатичної роботи “говорити про федерацію, а робити самостійність”. Карлсбадська конференція констатувала, що невдачі УНР на міжнародній арені є результатом внутрішнього становища України, тому зміцнення української державності, проведення послідовної демократичної внутрішньої політики посилить позиції УНР за кордоном. У своїх висновках нарада рекомендувала у зовнішній політиці орієнтуватись на визнання УНР Англією та США. Але більш реальною визнано політичну лінію на порозуміння з найближчими сусідами. (Див. дис. С. 124.)
Після Карлсбадської конференції уряд УНР остаточно зосередив увагу на зясуванні стосунків з Румунією, Польщею, Радянською та “білою” Росією. Щодо двох перших, то вони були зацікавлені в існуванні УНР та підтримці боєздатності її Збройних сил у боротьбі з більшовиками та білогвардійцями, інакше їх арміям довелося б самим зіштовхнутися з ними. Тому з Румунією та Польщею відбувся обмін місіями та налагоджено торговельно-економічні відносини. Проте на переговорах з Польщею основним каменем спотикання була проблема Східної Галичини. Отже, в кінці літа-восени 1919 р. у відносинах України з Румунією та Польщею спостерігався певний прогрес, але до політичного визнання суверенності УНР цими країнами не дійшло.(Див. дис. С. 137.)
У звязку з наступом українських армій на Київ та просуванням денікінських військ в Україні актуальною стала проблема взаємовідносин з білогвардійським режимом. Серед чільних українських діячів побутувало дві точки зору: С.Петлюра та уряд УНР вважали, що з Денікіним можлива чисто військова угода, а “праві” кола та галичани наполягали на підписанні політичного договору, який, на їх думку, відкривав шлях до визнання та співпраці з західними країнами. Уряд УНР намагався навести контакт з “добровольцями”, але ті відмовились від переговорів за умови суверенності України. Врешті, антиукраїнська політика А.Денікіна примусила провід УНР та диктатуру ЗОУНРрозпочати проти його армії військові дії. Відтак, з метою створення антиденікінського альянсу урядом УНР зроблено спроби налагодити стосунки з радянською Москвою. Більшовики, перебуваючи в скрутній ситуації, також були зацікавлені в переговорах. Однак утворенню протиденікінського союзу завадив розвал українського фронту.
6 листопада 1919 р. за наказом свого командування представники УГА підписали угоду з денікінцями про перехід галицького війська на бік Добровольчої армії. Оскільки ситуація була безвихідною Є.Петрушевич та С.Петлюра погодились на переговори з Денікіним, але від імені Соборної України. Після того, як “добровольці” відмовились від контактів з представниками Наддніпрянщини, Є.Петрушевич фактично санкціонував перехід УГА на бік Денікіна і виїхав за кордон. С.Петлюра також покинув Камянець-Подільський і дещо пізніше подався до Польщі. Таким чином, цілком протилежні орієнтації проводів УНР та ЗОУНР, одних на поляків, інших на денікінців, призвели не тільки до розриву між ними, а й кинули їх у різні табори історичних ворогів незалежності України. (Див. дис. С. 147.)
Висновки
Конкретноісторичний аналіз джерелдозволив визначити Камянецьку добу як період, котрий характеризувався тотальною боротьбою за владу на всіх рівнях політичної системи УНР. Ідеологія державотворення зазнала у Камянецький період кардинальної зміни. Вибір політичних, соціально-економічних засад державного будівництва, альтернатива “трудовий принцип” або демократія були в центрі політичної боротьби досліджуваного періоду і проявлялись в усіх сферах суспільного життя тогочасної УНР.
Влітку-восени 1919 р. уряд УНР зробив ставку на підпорядкування своєму впливові могутнього повстанського руху в Україні. У складній політичній боротьбі Директорії вдалось перехопити ініціативу та нейтралізувати ліворадикальні ЦПК та ГПШ. Уряд УНР мав певні успіхи у налагоджуванні стосунків з повстанськими загонами і зумів добитися політичної підтримки ними влади Директорії УНР та військової допомоги в операціях Дієвої армії. Однак політичні суперечності у вищих ешелонах української влади та зволікання проводу УНР щодо підтримки партизанської боротьби з “добровольцями” викликало недовіру повстанців до Директорії і перехід частини партизанських загонів під вплив інших політичних сил, які активно боролись з Денікіним.
Важливим чинником Камянецького періоду була яскраво виражена політична активність правоопозиційних уряду УНР партій. У сукупності з іншими факторами їх тиск призвів до відмови від класових засад державотворення і декларування переходу до демократії.
Суттєвим фактором, що визначав політичні процеси Камянецької доби, були суперечності між наддніпрянським і галицьким урядами. Вони базувались на різниці ідеологічних, соціально-економічних засад державотворення та зовнішньополітичних пріоритетів. Політична боротьба між Директорією та Диктатурою мала своїм наслідком перехід до демократичних форм управління.
Величезне значення для становлення української держави мало якнайшвидше налагодження роботи адміністративного апарату УНР. Тому уряд пішов на відновлення діяльності тих місцевих інституцій УНР, які існували до більшовицького наступу. При створенні владних структур надзвичайно болючими для УНР були кадрова проблема, фінансова скрута та суперечності між цивільною та військовою владами. Тому в зазначених умовах уряд УНР не зміг створити працюючих органів адміністративної влади на місцях.
Для нормального функціонування державного організму уряд проводив комплекс заходів по збору податків, стабілізації курсу української валюти та товарообміну з закордонними державами. Але всі вони не увінчались успіхами. Особливе значення для розширення соціальної бази Директорії мало вирішення аграрного питання. Прикметною тенденцією цього періоду є “поправіння” частини селянства, яке починає схилятися до викупу землі у приватну власність, але провід УНР не наважився змінити аграрну політику, що разом з іншими чинниками призвело до зриву земельної реформи, а відтак Директорії не вдалось привернути широкий загал селянства на свій бік.
У Камянецьку добу уряд провів значну роботу в напрямі національного примирення. Вживаючи протипогромних заходів та втілюючи в життя закон про єврейську національно-персональну автономію, провід УНР зумів добитися, як на той час, певного поліпшення українсько-єврейських відносин і залучення деяких єврейських партій до процесу державного будівництва УНР.
Основним змістом зовнішньої політики Директорії УНР була боротьба за визнання незалежності України державами Заходу та пошук союзників. Після провалу заходів, спрямованих на наведення стосунків з великими країнами, уряд починає проводити активну політику налагодження регіонального співробітництва з найближчими сусідами. Але добитися визнання суверенності УНР не вдалось. Внутрішня слабкість українського національно-визвольного руху була основною причиною невдач на міжнародній арені.
ПРИМІТКИ:
1. Винниченко В. Відродження нації. В 3-х томах.- К., 1990. Т.З.
2. Христюк П. Українська революція. Розвідки і матеріали. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. В 4-х томах.- Відень., 1922. Т. ІV. 192 с.
3. Доценко О. Літопис української революції. Матеріали і документи до історії української революції. Т. 2. Книга 4. Львів., 1923. 362 с.
4. Шаповал М. Революційний соціалізм на Україні. Відень., 1921.; Шаповал М. Військо і революція. Прага, Львів., 1923. 24 с.; Шаповал М. Земельна справа на Україні. Прага., б/д.; Шаповал М. Занепад УНР. Прага., 1928. 42 с.;Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. Прага., 1928. 325 с.
5. Шаповал М. Занепад УНР. Прага., 1928. 42 с.;
6. Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма Прага., 1928. 325с.
7. Григоріїв Н. Петлюрівщина. Прага., 1925. 24 с.; Григоріїв Н. Українська боротьба за державу в роках 1917-1920. Скрентон., 1934.
8. Збірник памяти Симона Петлюри. К., 1992. 259 с.
9. Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 р. Львів., 1921. Т. 1-3. Кн. ч. 1-2. 88 с.; Ч. 3 128 с.
10. Лозинський М. Галичани на мировій конференції в Парижі. Камянець-Подільський., 1919. 22 с.; Марголин А. Украина и политика Антанты. Берлин., 1921. 397 с.; Панейко В. 3єдинені держави східної Європи, Галичина й Україна супроти Польщі й Росії. Відень., 1922. 82 с.
11. Гольдельман С. Листи жидівського соціал-демократа про Україну. Матеріали до історії українсько-жидівських відносин за часів революції. Відень., 1921. 78 с.; Гольдельман С. Жидівська національна автономія на Україні (1917-1920 рр.). Мюнхен., 19бЗ.
12. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. Прага., 1942. Т.2. 232 с.
13. Мазепа І. Підстави нашого відродження. Прага., 1946. Ч. І. 163 с.
14. Удовиченко О. Україна у війні за державність. Історія, організація і бойові сили 1917-1921. К., 1995. 206 с.; Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен., 1958. 317 с.
15. Стахів М. Україна в добу Директорії УНР. Скрентон., 1962-1966. Т. 1-7.
16. Мірчук П. Українська державність 1917-1920. Філадельфія., 1967. 400 с.
17. Полонська-Василенко Н. Історія України. Від середини ХVІІ ст. до 1923 року. К., 1992. Т.2. 608 с.; Субтельний О. Україна. Історія. К., 1993. 720 с.
18. Гунчак Т. Україна. Перша половина двадцятого століття. К., 1993. 288 с.;Гунчак Т. Симон Петлюра та євреї. К., 1993. 48 с.; Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. К., 1993. 413 с.
19. Українська РСР в період громадянської війни (1917-1920 рр.). В 3-х т. К., 1967. Т.2.; История Украинской ССР: В 10-ти томах. К., 1983. Т.6.; Історія робітничого класу Української РСР: В 2-х томах. К., 1967. Т.2; Історія селянства Української РСР: В 2-х томах. К., 1967. Т.2.
20. Лихолат А.В. Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине. М.: Госполитиздат, 1949. 215 с.; Рибалка І.К. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні. Харків., 1962 186 с.
21. Супруненко Н.И. Очерки истории гражданокой войны и иностранной военной интервенции на Украине. М., 1966. 455 с.
22. Гуменюк С.К. Боротьба трудящих Поділля з внутрішньою контрреволюцією в роки громадянської війни (1918-1920 рр.): Дис. канд. іст. наук. К., 1976.
23. Верстюк В.Ф. Махновщина. Селянський повстанський рух на Україні (1913-1920). К., 1991. 352 с.; Гошуляк І.Л. Політичні аспекти історії громадянської війни на Україні // Уураїнський історичний журнал. 1990. №12. С. 36-47; Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія галицького стрілецтва. Львів., 1990. 200 с.; Украина в 1917-1921 гг. Некоторые проблемы истории: Сборник научных трудов. К., 1991. 280 с.
24. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. К., 1995. 262 с.
25. Яблонський В.М. Основні проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду УНР (червень-грудень 1919 року). //Вісник Київського Університету. Серія історії. 1994. С. 155-164.
26. Симон Петлюра та українська національна революція: Збірник праць другого конкурсу петлюрознавців України. К., 1995. 368 с.
27. Гриценко А.П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні: Рік 1919-й. К., 1996.
81 с.
28. Реєнт О.П. Українська революція і робітництво. (Соціально-політичні та економічні зміни 1917-1920 рр.). К., 1996. 256 с.; Андрусишин Б. У пошуках соціальної рівноваги: нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. К., 1995. 192 с.
29. Варгатюк С.В. Зовнішня політика Директорії УНР: Дис. канд. іст. наук. К., 1996; Ведєнєєв Д.В. Становлення зовнішньополітичної служби України (1917-1920): Дис. канд. іст. наук. К., 1994; Городня Н.Д. Політика країн Антанти та США щодо державності України в 1917-1919 рр.: Дис. канд. іст. наук. К., 1995; Задунайський В.В. Збройні сили УНР (1917-1920 рр): Дис. канд. іст. наук. К., 1995; Стрілець В.В. Державотворча діяльність політичних партій України (1917-1920 рр.): Дис. канд. іст. наук. К., 1992.
30 Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. К., 1995. 608 с.; Українська державність у ХХ столітті. Історико-політологічний аналіз. К., 1996. 436 с.
31. Історія України. Нове бачення. У 2 т. /Під ред. В.А.Смолія. К., 1996. Т.2. 494 с.
32. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. К., 1996. 360 с.
33. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917-1920 К., 1993. 48с.
34.Андрусишин Б. Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Директорії УНР). К., 1997.
35. Поділля в роки громадянської війни. Документи і матеріали. Вінниця., 1959. 488 с.; Гражданская война на Украине. В 3-х томах, 4-х книгах. Сборник документов и материалов. К., 1967. Т.2. 918 с.
36. Українська революція. Документи 1919 1921 рр. Джерела до новітньої історії України. Упорядник Гунчак Т.-Нью-Йорк.,1984.
37. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Спогади, враження, рефлексії. Інсбрук., 1960. 720 с.; Левицький О. Галицька армія на Великій Україні. Відень., 1921. 194 с.; Макух І. На народній службі. Дітройт., 1958. 628 с.;Мартос Б. Оскілко й Болбочан. Спогади. Мюнхен., 1958. 62 с.; Мацюк О. Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. Львів., 1939;. Мишуга Л. Похід українського війська на Київ. Відень., 1920; Назарук О. Рік на Великій Україні. Відень., 1921. 344 с.; Омельянович-Павленко М. На Україні 1919. Переговори й війна з російською добровольчою армією. Прага., 1940; Революция на Украине по мемуарам белых. Москва Ленинград., 1930. 435 с.; Тарнавський М. Спогади. Львів, 1992. 126 с.;Феденко П. Ісаак Мазепа борець за волю України. Лондон., 1954. 228 с.; Чикаленко Л. Уривки зі спогадів з років 1919-1920. Нью-Йорк, 1963. 166 с.; Шкільник М. Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 роках. Спогади і роздуми. Торонто, 1971. 351 с.; Шухевич С. Спомини. Львів, 1929. Ч. ІІІ.
162 с.
список опублікованих наукових праць
1. Аграрна політика Директорії УНР //Український історичний журнал. 1997. № 2. С.68-76.
2. Національна політика Директорії УНР //Матеріали наукової конференції “Центральна Рада і український державотворчий процес”. Київ., 1997. 1 частина. С. 106-115.
3. “Трудовий принцип” чи демократія: вибір політичних засад державотворення в добу Директорії УНР //Консерватизм і державотворення в Центрально-Східній Європі. ЛуцькЛюблін., 1997. С. 47-50.
4. Вищі органи державної влади УНР Камянецької доби Директорії (червень-листопад 1919 р.) //Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження: Науковий збірник. Хмельницький., 1995. С. 141-143.
5. Місцеві органи влади УНР в Камянецьку добу Директорії (червень-листопад 1919 р.) //Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. Камянець-Подільський., 1995. С. 283-285.
6. Продовольча політика Директорії УНР //Матеріали науково-практичної конференції “Меджибіж: 850 років історії”. Меджибіж., 1996. С. 137-139.
7. Фінанси УНР у Камянецький період Директорії (червень-листопад 1919 р.) //Тези доповідей пятнадцятої обласної історико-краєзнавчої конференції. Вінниця., 1996. С. 42-45.
8. Зовнішня політика Директорії УНР в Камянецьку добу (червень-листопад 1919 р.) //Academia на пошану професора Л.А.Коваленка. Історичні дослідження. Камянець-Подільський., 1997. 1 частина. С. 146-148.
9. Могилівщина в червні-листопаді 1919 р. //Матеріали та доповіді першої Могилів-Подільської краєзнавчої конференції. Могилів-Подільський., 1996. С. 75-77.
10. Суспільно-політичні настрої селянства Старокостянтинівського повіту на початку літа 1919 р. //Старокостянтинів і край в просторі часу. Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції “Велика Волинь”, присвяченої 470 річчю від дня народження князя К.В.Острозького. ХмельницькийСтарокостянтинівСамчики., 1997. С. 166-168.
11. Діяльність І.Огієнка в Камянецький період Директорії УНР //Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження. Наукові доповіді другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. Камянець-ПодільськийКиїв., 1997. С. 89-90.
12. С.Петлюра в Камянецьку добу Директорії УНР (червень-листопад 1919 р.) // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Духовні витоки Поділля: творці історії краю”. Хмельницький, 1994. Частина 1. С. 304-307.
13. Дунаєвеччина в Камянецьку добу Директорії УНР (червень-листопад 1919 р.) // Матеріали науково-краєзнавчої конференції “Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій”. Київ., 1997. С. 69-71.
14. Директорія УНР та повстанський рух в Україні (1919 р.) //Творчі вершини вченого. Збірник наукових праць до 60-річчя від дня народження доктора історичних наук, професора М.Г.Кукурудзяка. Камянець-Подільський., 1998. С. 232-241.
Анотації
Лозовий В.С. Камянецька доба Директорії Української Народної Республіки (червень-листопад 1919 р.) Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. Історія України. Інститут Історії України НАН України, Київ, 1998.
Дисертацію присвячено вивченню комплексу проблем, повязаних з політичними подіями, що мали місце в Камянецький період Директорії Української Народної Республіки.
Аналізується політична боротьба між “лівими” та “правими” течіями українського національно-визвольного руху, яка призвела до зміни політичних засад державного будівництва. Було відкинуто класовий “трудовий принцип” та задекларовано перехід до парламентської системи на основі загальнодемократичних виборів.
Розглядається діяльність Директорії та уряду Української Народної Республіки, спрямована на вирішення адміністративних, соціально-економічних, національних та зовнішньополітичних проблем. Встановлено, що основною перешкодою для реалізації вищезазначених завдань була внутрішня слабкість влади Директорії Української Народної Республіки.
Ключові слова: Директорія, опозиція, “трудовий принцип”, демократія, адміністрація, фінансова політика, аграрна політика, зовнішня політика.
Лозовой В.С. Каменецкий период Директории Украинской Народной Республики (июнь-ноябрь 1919 г.). Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. История Украины. Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1998.
Диссертация посвящена изучению комплекса проблем, связанных с политическими событиями, имевшими место в Каменецкий период Директории Украинской Народной Республики.
Анализируется политическая борьба между “левыми” и “правыми” течениями украинского национально-освободительного движения, которая привела к смене политических принципов государственного строительства. Был отброшен классовый “трудовой принцип” и задекларирован переход к парламентской системе на основе общедемократических выборов.
Рассматривается деятельность Директории и правительства Украинской Народной Республики ,направленная на решение административных, социально-экономических, национальных и внешнеполитических проблем. Установлено, что основным препятствием для реализации вышеуказанных задач была внутренняя слабость власти Директории Украинской Народной Республики.
Ключевые слова: Директория, оппозиция, “трудовой принцип”, демократия, администрация, финансовая политика, аграрная политика, внешняя политика.
Lozovy V.S. The Kamenets Period of the Ukrainian Peoples Republic (June November 1919). Manuscript.
Thesis for a candidates degree of historical sciences in speciality 07.00.01. History of Ukraine. Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine, Kiev, 1998.
The dissertation is devoted to studying of a complex of problems connected with the political events ,which took place in Kamenets periodofDirectoria of the Ukrainian Peoples Republic.
The political struggle between the “left” and the “right” trends in the Ukrainian national movement which resulted in the change of thepolitical principles of the State building. Class “labour principle”was neglected and the transition to parliamentary system on thebasis of general democratic electionswas proclaimed.
Theactivity ofDirectoria andthe government of the Ukrainian Peoples Republic directed at solvingof theadministrative, social-economic, national and foreign policy problems is under consideration.. It wasdetermined that the inner weakness of Directorias power of theUkrainian Peoples Republic was the main obstacle for the realization of the problemsmentioned abore.
Key words: Directoria, opposition, “labour principle”, democracy, administration, financial policy, agrarian policy, foreign policy.