Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
географічний факультет
На правах рукопису
УДК 911.3
Історичні музеї Львова як об’єкти туризму
Напрям 6.020107
Спеціальність 6.020102
Спеціалізація – менеджмент туризму
Курсова робота
Науковий керівник
Київ. 2010
План
Вступ
1.Теоретичні засади дослідження історичних музеїв як об’єктів туризму
1.1.Сутність музеїв та їх класифікація
1.2.Значення музеїв для розвитку туризму
1.3. Методика дослідження музеїв як об’єктів туризму
2.Основна характеристика музеїв Львова
2.1. Загальноісторичні музеї
2.2. Етнографічні музеї
2.3. Музеї історії навчальних заклададів
2.4. Меморіальні музеї
2.5. Музеї історії релігії
3.Використання музейних ресурсів Львова у туризмі
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Музеї-це скарбниці людської історії та культури , думки і праці, це осередки пізнання навколишнього світу. Щоденно вони відчиняють свої двері перед десятками тисяч громадян України та іноземних туристів, які прагнуть ознайомитися з культурними надбаннями. У музеях Львова зібрано і збережено все, що нам дороге , що є гордістю народу. Специфіка музеїв виявляється у тому, що вони тісно пов’язують у своїй діяльності науково-дослідні й освітні функції , збирають першоджерела і проводять власні дослідження, створюючи таким чином джерельну базу для наукових досліджень.
Ступінь вивченості. : дана тема роботи не є достатньо вивчена. Насамперед, не досліджено залучення історичних музеїв Львова в туристичній сфері.
Об’єкт дослідження - історичні музеї Львова.
Предмет дослідження - використання історичних музеїв в туризмі.
Метою дослідження є характеристика музеїв Львова та розроблення пропозицій щодо використання їх в туристичній галузі.
Завдання: на основі опрацьованих матеріалів здійснити аналіз літератури за темою роботи та стану дослідженості теми; дати характеристику музеїв; окреслити основні напрями використання музеїв у туристичній індустрії , на прикладі музеїв Львова.
З урахуванням поставленої мети в курсовій роботі використовувалися такі методи: аналізу,синтезу,індукції,узагальнення,моделювання,системного підходу, а також картографічний,порівняльно-географічний та літературний.
Структура: робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, використаних джерел, додатків.
1.Теоритичні засади дослідження музейних ресурсів як об’єктів туризму
1.1.Сутність музеїв та їх класифікація
Сучасна музеєзнавча наука розробила цілий ряд визначень музею, що пов'язано як з різними дослідницькими підходами фахівців, так і з різноманітністю цілей і завдань. Термін "музей" походить від "Музейону" - храм муз в Стародавній Греції. Музей -науково-дослідна і культурно-освітня установа, яка відповідно до своїх суспільних функцій здійснює комплектування, облік, збереження, вивчення пам'яток історії, культури та об'єктів природи [1].
Музей-наукова та науково-освітня (культурно-просвітницька) установа, яка комплектує, зберігає, вивчає, популяризує пам`ятки культури та науково-природничі матеріали.
Музей - культурна форма, історично вироблена людством для збереження, актуалізації і передачі наступним поколінням найбільш цінної частини культурної і природної спадщини[2].
Подібно іншим громадським установам, сучасні музеї розвивалися разом з суспільством, і в процесі цього розвитку вони зазнавали різні зміни. Музеї одними з перших виявилися причетними до таких складних соціокультурних і економічних феноменів, як глобалізація, сталий розвиток і туризм. В останні роки, під впливом економічних, соціальних і культурних змін, музеї зазнали настільки швидку і значну трансформацію, що багато видів діяльності, які раніше в музеях не тільки не практикувалися, але і вважалися їм чужими, стали для них звичними і нікого більше не дивують.
Функції музеїв: науково -документаційна (наукове документування явищ природи та суспільства), охоронна (збереження пам'яток), дослідницька, освітньо-виховна.
Кожен з музеїв унікальний і неповторний. І разом з тим у складі їхніх зібрань, масштабу діяльності, юридичному положенні і інших характеристиках є деякі схожі риси, які дозволяють розподіляти все різноманіття музейного світу на певні групи, іншими словами, здійснювати класифікацію.
Однією з найважливіших категорій класифікації є профіль музею, тобто його спеціалізація. Основною ознакою класифікації тут виступає зв'язок музею з конкретною наукою чи видом мистецтва, технікою, виробництвом і його галузями. Цей зв'язок простежується у складі фондів музею, в тематиці його наукової, експозиційної та культурно-освітньої діяльності. Наприклад, історичні музеї пов'язані з системою історичних наук. У їх фондах зберігаються музейні предмети дозволяють відтворювати історію і спосіб життя минулих епох або недавнього минулого.
Музеї однієї спеціалізації, тобто одного профілю, об'єднуються в профільні групи: природно-наукові музеї, історичні музеї, художні музеї, архітектурні музеї, літературні музеї, театральні музеї, музичні музеї, музеї науки і техніки, промислові музеї, сільськогосподарські музеї, педагогічні музеї . У залежності від структури профільної дисципліни чи галузі знань ці основні профільні групи поділяються на більш вузькі.
Сучасна наукова типологія класифікації українських музеїв остаточно склалася наприкінці XX — на початку XXI ст. вона приведена у відповідність до чинних міжнародних типологій музеїв світу.
Тип музею визначається його суспільним призначанням, метою діяльності тощо. Сьогодні співіснують і використовуються на практиці різноманітні критерії типології музеїв. Серед них, зокрема: за профілем, за родом діяльності, формою власності, масштабом діяльності, статусом (рангом, категорією).
Відповідно до цієї класифікації, всі українські музеї розрізняються за типами і профілями. Існують три типи музеїв (за категоріями відвідувачів): масові, або публічні призначені для широкого кола громадян та гостей України, їх у нашій країні більшість; науково-освітні або академічні — призначені для спеціалістів. Створюються вони при академіях, науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціалізований характер. Це своєрідні наукові лабораторії (наприклад, Центральний науково-природознавчий музей НАН України, Львівський природознавчий музей НАН України).Навчальні — призначені для учнів і студентів. Створюються при школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах з освітньою метою (наприклад, Мінералогічний і Геологічний музеї Львівського університету імені І. Франка, Музей археології при Інституті українознавства імені І. Крип'якевича НАН України).
У Законі України "Про музеї та музейну справу від 29 червня 1996 р. № 249/95-ВР, ст. 5 подається така класифікація музеїв за видами:
За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо[9].
Музеї можуть бути: загальнодержавні — засновниками яких є центральні органи виконавчої державної влади; республіканські (Автономної Республіки Крим) — засновниками яких є органи державної виконавчої влади АР Крим; місцеві — засновниками яких є відповідні місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадяни.
На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (див. Додаток В)[17].
До історичних належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і популяризують пам'ятки матеріальної та духовної культури народу. Зберігаючи величезні цінності, музеї історичного профілю ведуть широку науково-дослідну та освітньо-виховну роботу.
Музеї історичного профілю за основними завданнями експозиційної діяльності й складом колекцій пам'яток прийнято поділяти на такі види: загальноісторичні, археологічні, воєнно-історичні, історико-архітектурні, історико-культурні та етнографічні. Сюди ж маємо всі підстави віднести музеї природничо-наукової історії та музеї історії науки і культури. Кожен з названих видів музеїв історичного профілю має свою специфіку, що виявляється у характері експозицій і складі фондових колекцій.
Загальноісторичні музеї створюють з метою висвітлення історії людства і нашої країни зокрема. Вони формують експозиції згідно з найвагомішими етапами й періодами світової та вітчизняної історії. Традиційно в таких музеях є зали первіснообщинної історії, культур доби міді, бронзи й раннього заліза, епохи становлення слов'янської культури й антської державності, періоди Київської Русі, Речі Посполитої й Держави Війська Запорізького, період економічного й етнокультурного розвитку XVII—XIX ст., доба державоборчих змагань початку XX ст., періоди Першої і Другої світових воєн.
Меморіальні музеї є окремим видом музеїв історичного профілю. Меморіальні музеї присвячені пам'яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників та ін. Вони створюються на базі пам'ятних комплексів, які охороняються державою: садиб, будинків, квартир, пов'язаних з життям і діяльністю видатних осіб. Особисті речі, будинки, внутрішнє оздоблення приміщень, деталі обстановки мають властивість, розповідаючи про людей, які серед них жили, передавати колорит минулого. Тому нащадки прагнуть зберегти незмінними будинок, кабінет, рукописи, книги, предмети домашнього побуту визначної особистості. Експозиції меморіальних музеїв побудовані таким чином, щоб знайомити відвідувачів із життям і діяльністю видатної особистості, її внеском у національну та світову історію, культуру, науку.
Воєнно-історичні музеї — окремий вид музеїв історичного профілю. Колекції цих музеїв відображають військову історію країни, розвиток військової техніки й мистецтва війни, історію окремих родів військ і видів озброєнь. В експозиціях воєнно-історичних музеїв представлені колекції холодної та вогнепальної зброї, військової техніки і приладів, форм обмундирування, прапорів, медалей, фото - і кінодокументів, карт, комплекси особистих речей і документів.
Археологічні музеї — де самостійний вид музеїв історичного профілю, які збирають, зберігають, вивчають і експонують предмети що мають історичну цінність. Їхні збірки комплектуються з пам'яток матеріальної культури від найдавніших часів до середньовіччя, виявлені під час археологічних досліджень. Об'єктами музеєфікації можуть стати також нерухомі археологічні пам'ятки: древні городища (напр., Херсонес, Тіра, Пантікапей), поховання, різні оборонні, культові, цивільні споруди. Згідно із завданнями збереження і презентації, археологічні музеї можуть існувати у вигляді колекційних музеїв, музеїв-заповідників, музеї в пам'яток, музеїв просто неба.
Етнографічні музеї — це значно поширений в Україні вид музеїв історичного профілю , що збирають, зберігають, вивчають та експонують етнографічні колекції, які знайомлять сучасників із процесами етногенезу, побутом і культурою рівних етнічних спільнот та історичних періодів.
Музеї історії релігії — це поширений вид музеїв історичного профілю, колекції яких документують генезис і розвиток релігії (світових релігій) як складного соціокультурного феномену. Масове поширення й тенденційну заідеологізованість ці музеї набули в комуністичну добу з її ідеологією наукового атеїзму. У сучасних умовах частина з цих музеїв просто припинила своє існування, а частина зберегла унікальні фонди й зазнала докорінної трансформації тематично-експозиційного наповнення й суспільних функцій.
1.2.Значення музеїв для розвитку туризму
Туризм - один з тих феноменів міжнародного значення, які буквально змінили самі основи музеїв та інших культурних установ і щодо яких, як не дивно, музейні експерти поки не виробили певної позиції. Тим не менш туризм - це реальність, з якою ми повинні вчитися жити і до якої повинні бути готові.
В останні роки туризм, в його найрізноманітніших формах, розвивається у відповідності зі структурою споживання, яка панує в сучасному суспільстві, невід'ємною частиною якого він є. За останні 15 років він перетворився на один з найбільш характерних для початку 3-го тисячоліття економічних, культурних та соціальних феноменів.
Область туризму розширилася, з'явилися його спеціалізовані види. Виник, наприклад, туризм, заснований на показі замків або вілл, де демонструється спосіб життя аристократів. Релігійні центри також стають пам'ятками для туристів, при цьому люди не тільки забувають про шанобливе до них ставлення, але й порушують їхній життєвий уклад. Музеї можуть і повинні відігравати активну роль у дослідженнях, присвячених культурному туризму. Вироблені з їх допомогою програми будуть сприяти кращому використанню цих суспільних інститутів, які не тільки зберігають і захищають спадщину людства, але і роблять його доступним людям, які отримують від цього користь і задоволення. Завдання музейних працівників полягає в тому, щоб, зайнявши гнучку і відповідальну сучасним реаліям позицію, розробити нові види послуг з метою задоволення мінливих потреб музеїв та їх користувачів.
З урахуванням того, що кількість любителів подорожей серед населення Землі буде значно зростати, не варто обмежуватися введенням нових правил відвідування музеїв, але слід постійно знаходити можливості для створення таких місць, які брали б частину туристів на себе. В якості туристичних визначних пам'яток музеї в своїх цілях частково дублюють і конкурують з природними, культурними та етнографічними центрами , а також з екомузеями, зоологічними і ботанічними садами та заповідниками, з одного боку, і з місцями розваг з іншого.
Все сучасне людство веде спосіб життя туриста. Стаючи усе більш залежними від того, як нам підносять дійсність, ми звертаємося до таких інститутів, як музеї, не тільки щоб знайти справжню правду про минуле, але і щоб оцінити наше власне положення. Тому навіть місцеві відвідувачі районних музеїв можуть представляти інтерес для туристів, що задалися метою познайомитися з життям навколо них.
Багатьом стародавнім пам'ятникам доводиться адаптуватися до реалій сучасного світу: які у минулому відвідувалися не великою кількістю любителів мистецтва,тепер змінилися натовпом добре екіпірованих туристів, що вивалюється з автобусів, спраглих долучитися до культури.
Завдання музеїв полягає не стільки в тому, щоб лише пасивно приймати відвідувачів і туристів, скільки в тому, щоб активно грати роль «посередника» при здійсненні взаємовигідного обміну між туристами і носіями культури гостинності. Крім того, вони можуть і повинні служити свого роду критерієм послідовною, сприйнятливою до вимог культури політики в галузі туризму.
Вважається, що 50 відсотків усіх туристів сьогодні під час відвідування ними іноземної держави перш за все цікавить місцева культура. Музеї дають їм можливість познайомитися з репрезентативною часткою культури приймаючої їх країни. Музеї є і будуть основним елементом у забезпеченні туристів цією необхідною для них зручністю.
На музеях лежить обов'язок колекціонувати, зберігати і захищати культурну спадщину, запобігаючи таким чином руйнування культурної самобутності. У той же час зберігачі відповідають за показ і інтерпретацію цих колекцій у такій формі, щоб вона сприяла освіті відвідувачів, розуміння та оцінки ними культури або культур, представлених у музеї. Це має бути зроблено у творчій і хвилюючій манері з використанням широкого ряду засобів і технологій, з тим щоб донести до відвідувачів суть розповіді і допомогти туристу.
Музеї на ринку послуг дозвілля повинні розглядатися в якості основного осередку культури і відправної точки для вивчення туристом країни або регіону. Просування музеїв, як туристичних визначних пам'яток, на ринок являє собою важливу стратегічну задачу будь-якого плану розвитку туризму. Особливе значення мають можливості музеїв знайомити туристів з культурою і служити для них відправною точкою для вибору подальших маршрутів подорожі. Крім того, туристи повинні спонукати до того, щоб відвідувати мережу музеїв і об'єднувати отримані враження з досвідом, винесеним в результаті ознайомлення з пам'ятними місцями та участі в інших культурних заходах.
Музеї займають центральне місце в процесі успішного розвитку культурного туризму. Це особливо стосується країн, що розвиваються. Музеї є місцем встановлення ефективних і міцних партнерських відносин між туристами і приймаючими їхніми містами та країнами. Музеї як традиційні хранителі культурної самобутності можуть виступати в якості добросовісних посередників при встановленні відносин між туристом і культурою. Функція музею повинна полягати в тому, щоб познайомити туриста з «землею чужою».
До того ж до функцій туристичних визначних пам'яток музеї можуть також виконувати важливу роль путівників з історії та географії міст чи держав, які вони представляють. Одна з основних функцій музею полягає в збереженні і показі спадщини тих соціальних груп, з якими йому доводиться мати справу.
Поняття спадщини пов'язано з культурою та історично обумовлене. В даний час, на додаток до нашої «власної» спадщини - місцевої, етнічної, класової або національної, - всі ми маємо уявлення і про спадщину інших народів і націй світу, особливо про надзвичайно важливе в символічному відношенні спадщини великих історичних цивілізацій Сходу і Заходу. Той факт, що багато музеїв, що мають світове значення, зберігають зразки матеріальної культури всіх великих цивілізацій світу, пояснюється пристрастю до збирання, яка охопила великі держави Заходу ще в XIX столітті відразу після початку ними імперської і торгової експансії.
1.3. Методика дослідження музеїв як об’єктів туризму.
Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження.
До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо).
1) Метод аналізу – метод, що включає вивчення предмета дослідження, тобто використання історичних музеїв Львова в туристичній галузі, за допомогою умовного поділу його на складові елементи – розділи та підрозділи. Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого.
2) Метод синтезу – метод вивчення об’єкта, тобто історичних музеїв Львова у його цілісності, єдиному і взаємному зв’язку його частин. Синтез пов’язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв’язок та пізнати предмет як єдине ціле.
3) Метод індукції – метод дослідження при якому загальний висновок про множини предметів роблять на основі вивчення цих ознак у певної частини елементів. Так вивчалися фактори які впливають на використання історичних музеїв Львова у кожному окремому музеї, а потім узагальнювалися у цілому по об’єднанню.
4) Метод узагальнення – це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки. За допомогою цього методу робилися загальні висновки до кожного окремого розділу та для всієї роботи загалом.
5) Метод моделювання – метод пізнання, що, що грунтується на заміні предмета або явища його аналогом, моделлю, що містить істотні риси оригіналу. У даній роботі цей метод використовувався під час складання схем класифікації музеїв за їхніми профільними типами.
6) Метод системного підходу і аналізу – вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У даній роботі кожний історичний музей Львова виступає елементом системи, даний вид музеїв виступає підсистемою усіх музеїв різних профільних типів міста. Також кожен з музеїв має власну структуру і організацію, що дозволяє розглядати його як елемент системи.
Серед конкретно-наукових методів наукового дослідження були використані:
1) Картографічний метод – представлений у розробці картосхеми, що демонструє розташування історичних музеїв у Львові
2) Літературний метод – використовувався у роботі з літературними джерелами.
Висновок до розділу:
Музеї – це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення , збереження та використання пам’яток природи матеріальної і духовної культури , прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної культурної спадщини. Музеї можуть бути : загальнодержавні, місцеві.
Державному музею , який має музейне зібрання пам’яток загальнодержавного значення, , набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством України порядку може бути надано статус національного музею України. Основними напрямками музейної справи є культурно-освітня науково-дослідна діяльність та комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна.
Музеї стали місцевими громадськими центрами, де збираються люди. Це також місце, де стикаються різні думки, ведуться дискусії, та приємно проводиться час.
2. Основна характеристика музеїв Львова
Львів - велике місто України, найважливіший політичний та культурний осередок західного реґіону держави.
Допомогти туристам краще пізнати Львів, ближче ознайомитись з його історичними, меморіальними, архітектурно-мистецькими пам'ятками , встановити ділові стосунки та добре відпочити допоможуть унікальні музеї. Для кращого вивчення музеїв ми склали свою класифікацію.
2.1. Загальноісторичні музеї
Загальноісторичні музеї висвітлюють основні періоди розвитку людства і займають 10 % від всіх музеїв історичного профілю Львова.
Львівський історичний музей - один з найстаріших і найбагатших музеїв України, відзначав у 2008 р. 115-ту річницю від часу заснування (1893 р.). Датою другого народження музею можна вважати 1940 р., коли розташовані поряд Історичний музей м. Львова та Національний музей імені короля Яна ІІІ (засн. 1908 р.) були об'єднані в одну установу - Львівський історичний музей (ЛІМ). До складу фондового зібрання новоутвореного музею увійшли також окремі колекції колишніх львівських музеїв, зокрема, Музею імені князів Любомирських, Музею Наукового Товариства імені Шевченка, Музею Ставропігійського інституту [8,С.27; 16,С.171].
Нині збірки ЛІМу налічують понад 330 тис. музейних предметів. Це - археологічні матеріали, твори живопису, скульптури, графіки, архівні документи, рукописні книги, стародруки, вироби з металу, шкіри, дерева, скла і порцеляни, меблі, годинники, музичні інструменти, фотографії та фотонегативи, зброя, а також пам'ятки нумізматики, фалеристики, сфрагістики тощо. Музейні пам'ятки - свідки минулого, оповідають про важливі події історії нашого краю, життя і побут мешканців Львова і Галичини від найдавніших часів до ХХ ст. (відділи археології та давньої історії, пл. Ринок, 24; відділ історії західноукраїнських земель ІІ пол. XIX - XX ст., пл. Ринок, 4).
Експозиція, розгорнута у Королівських залах кам'яниці Корнякта, де у др. пол. ХVІІ ст. була резиденція короля Яна ІІІ Собеського, репрезентує старовинні меблі, картини, годинники; окремими комплексами експонуються ордени і пам'ятки художнього срібла з фондів музею (відділ історичних коштовностей, пл. Ринок, 6).
Львівський історичний музей - це не лише пам'ятки старовини, це й сама атмосфера минувшини, яку зберегли музейні будівлі - перлини львівської архітектури Ренесансу. Унікальним, єдиним у Східній Європі, є внутрішній дворик кам'яниці Корнякта (1580 р., арх. Петро Барбон). Італійське подвір'я, як його називають львів'яни, оточене по периметру відкритими аркадами-лоджіями на всіх трьох поверхах. Музейні вечори, літературно-мистецькі заходи чи просто відпочинок за філіжанкою кави у затишній атмосфері дворика просто неба залишають надовго приємні спомини.
У єдиній збереженій у Львові пам'ятці світської готики - готичному залі на першому поверсі кам'яниці Корнякта, відкрито арт-салон "Готик-хол", у якому можна придбати здані на комісію предмети антикваріату, а також твори сучасного образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.
У вестибюлях музею (пл. Ринок 6, 24) продається різноманітна краєзнавча література, а також музейні видання, зокрема, щорічний збірник "Наукові записки" з публікаціями музейних науковців, присвяченими історії музею та його збіркам.
Щорічно музей відвідують бл. 400 тис. осіб - львів'ян і гостей міста, котрі ознайомлюються з його постійними експозиціями і змінними виставками, беруть участь у різноманітних культурно-мистецьких імпрезах, які відбуваються у музеї .
Музей найдавніших пам'яток Львова- відділ Львівської картинної галереї, у якому представлені експонати, що розповідають про Львів княжих часів[18].
У 1993 році в будівлі та на її подвір'ї організовано Музей найдавніших пам'яток Львова. Рішення про створення прийнято на підставі археологічних досліджень, в результаті яких виявлено, що на цьому місці існувало слов'янське поселення ще задовго до заснування Львова.
В експозиції музею археологічні знахідки, зразки образотворчого мистецтва, церковні реліквії та історичні документи, які дають уявлення про культуру, ремесла і побут населення у часи створення та становлення Львова. Найціннішим експонатом музею є ікона середини XIV століття «Львівська Богородиця», яка тимчасово зберігається в сховищах Львівської галереї мистецтв.
2.2.Етнографічні музеї
Етнографічні музеї займають 20% від усієї кількості .Вони знайомлять сучасників із побутом і культурою рівних етнічних спільнот та історичних періодів.
Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України називають скарбницею пам’яток культури, побуту та мистецтва українського народу, а також виробів декоративно-ужиткового мистецтва багатьох народів світу. [11,С.37].
Упродовж кількох століть співробітники музею, його прихильники, меценати та благодійники спільними зусиллями зібрали величезну колекцію унікальних предметів старовини, яка зараз налічує близько 84 тисяч одиниць збереження, які розподіляються по 17 основних фондах.
Етнографічну збірку складають предмети, пов’язані з основними галузями народного господарства українців: сільське господарство, мисливство, бджолярство, рибальство, збиральництво; іншу групу представляють вироби народних художніх промислів. З-поміж останніх більше сотні домотканих килимів XVII – початку XX ст., понад 18 тисяч зразків українського вишивання, колекція українського народного одягу, понад 200 одиниць шкіряних виробів, понад 12 тисяч писанок кінця ХІХ–ХХ ст., понад 2 тисячі виробів із дерева, збірка музичних інструментів, скринь, плетених виробів із лози, рогози, соломи, більше тисячі предметів нараховує фонд народної іграшки тощо. Музей має велику колекцію меблів від епохи Середньовіччя до стилю модерн, укомплектовану з антикваріатів Відня, Берліна, багатьох приватних колекцій. Понад 18 тисяч експонатів нараховує колекція порцеляни, фаянсу, майоліки та художнього скла. Понад 2 тисячі одиниць збереження нараховує фонд коштовностей: скульптурна пластика, ювелірні вироби, віяла, емалі, люльки тощо.
Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай» на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який ще у 30-х роках ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба. Тоді вдалося перевезти до Львова лише один експонат — Миколаївську церкву з с. Кривка. У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи, було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році й був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту[14].
Експозиція музею налічує близько 120 пам’яток народної архітектури із західних регіонів України. Окрім того у постійній експозиції та сховищах музею знаходиться близько 20 тисяч предметів щоденного побуту і ужиткового мистецтва.
Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15 — 20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина».
Народний музей етнографії та народного побуту створено 1978 року у приміщенні СНІ № 80. Основою музейної колекції стали твори народного і декоративно-ужиткового мистецтва XIX — XX ст., зібрані учителькою історії мистецтва та народних ремесел Зеновією Краковецькою ще у студентські роки. Згодом до збирання музейних предметів приєдналися учні школи[11,С.45].
Фонди налічують 1247 одиниць збереження, з них — 467 ориґінальні. Це кераміка, ткацтво, різьба, вишивка, гутне скло, предмети народного побуту, художні вироби із соломи, металу, бісеру, рисунки народних орнаментів.
25 грудня 2001 р. колеґія Управління культури Львівської обласної державної адміністрації надала Музеєві звання „народного".
Серед оригінальних музейних пам'яток — керамічні вироби другої половини XIX — XX ст. майстрів О. Бахметюка (керамічна кахля), родини Кордів з м. Миколаєва Львівської області (глек та миска), О. Селюченко з с. Опішні Полтавської обл. (композиція „Куми"), які позначені своєрідністю колірного та декоративного звучання.
Увагу відвідувачів привертає барвиста кераміка гончарів з Косівщи-ни та Коломиї посуд, миски, свічники, копачі, збанки, тарілки, вазони тощо. Косівська кераміка середини XX ст. представлена творами Павліни Цвілик (куманець,1950 р.).
Захоплюють колірною темою, композицією та вправністю виконання писанки з Львівщини, Гуцульщини та Покуття.
Заслуговують на увагу відвідувачів твори ткацтва та ліжникарства, зокрема килимок Софії Чехович (30-ті роки XX ст., м. Перемишль); доріжка „Пегас" Ярослава Сенютки тощо.
Велику мистецьку вартість має колекція творів з гутного скла, подарована Музеєві відомими львівськими майстрами Мечиславом Павловським, Йосипом Гулянським, Ярославом Мацієвським та іншими митцями.
Музей етнографії та фольклору музей створений у 1991 р. з ініціятиви викладача української мови і літератури Галини Субтельної та силами учнів професійно-технічного училища № 28 (нині це — Міжреґіональний центр професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова). Викладач спрямовувала учнів на збирання старовинних речей з різних регіонів України, зокрема рушників, вишитих сорочок, плахт та інших елементів одягу[11,С.77].
Нині фонди Музею налічують 197 музейних предметів. В експозиції Музею - старовинні сорочки із складною технікою вишивання, рушники, вишиванки, серветки, ліжники, предмети широкого вжитку, тарелі, макітри, глечики, писанки та моделі сучасного одягу з використанням національних традицій. Фонд Музею використовується для популяризації знань з етнографії серед громадськості.
2.3.Музеї при навчальних закладах
Музеї при навчальних закладах знайомлять нас із історією розвитку своєї установи , а також історії в цілому. Ці музеї є найбільшою групою і займають 45 % від загальної кількості.
Народний музей історії львівського національного університету ім. Івана Франка відкрито 5 листопада 1964 р. за сприяння Євгена Назаренка видатного українського вченого-мінералога, академіка, ректора Університету в 1951 — 1963 роках. У його фондах зібрано матеріали, які відображають передумови заснування Університету у Львові (кін. XVI — сер. XVII ст.), історію Львівської академії за часів Речі Посполитої (1661 — 1773), австрійський період історії Університету (1774 — 1918), Університет між світовими війнами (1918 — 1939), у роки тоталітарних режимів (1939 — 1990) та сучасний розвиток Університету[11,С.25].
Музей міститься у головному корпусі Університету на другому поверсі і займає приміщення двох аудиторій № 221 і № 222 загальною площею 140 кв. м. Профіль Музею — історичний, фонди налічують 720 одиниць збереження.
25 вересня 1978 р. Колеґія Міністерства культури Української РСР надала Музеєві звання „народного". Вже тоді кількість відвідувачів сягнула 56 тис. осіб.
На початку 1990-х років експозицію Музею було оновлено. Розпочала своє функціонування виставкова зала. Тут відбуваються художні виставки, репрезентації нових книжок тощо.
Серед оригінальних експонатів дипломи випускників і науковців Університету ще з кінця XVIII ст., меморіальні речі визначних людей науки, рукописи та видання наукових праць, нагороди заслужених діячів освіти, науки та культури, колективів художньої самодіяльності та спортивних команд, твори живопису, скульптури, фотографії та інші речі, пов'язані з історією “Alma mater”.
Музей історії львівської академічної гімназії створено 1994 року. Пам'ятки, представлені в експозиції, розповідають про історію Української академічної гімназії (УАГ) у Львові від часу її заснування у 1868 році. Фонди налічують 151 музейний предмет, з них 107 — оригінальні. Будинок Львівської академічної гімназії є пам'яткою історії і перебуває під охороною держави[11,73].
Унікальними пам'ятками, представленими в експозиції Музею, є шкільне свідоцтво письменника Юрія Рудницького (1898 р., оригінал); «Українці — абітурієнти Львівської академічної гімназії» (фото, 1903р.); Декрет уряду Австрії від 27 жовтня 1784 р. про заснування Української академічної гімназії (копія); світлини Олександра Тисовського, Івана Боберського; атестат зрілості (похвальний) Михайла Тершаковця, 1895 -1902 рр/, „Професори і матуранти Академічної гімназії (фото, 1887р./ шкільне свідоцтво з 1927 р. (оригінал); рідкісна, документальна Ювілейна книга Української академічної гімназії у Львові, видана в діаспорі де 100-ліття першого випуску гімназистів (1978 р., оригінал); фото головного редактора Ювілейного збірника «Шкільний надрадник» професора Степана Шаха ( Мюнхен, 1960 р.); Декларація світового з'їзду Української академічної гімназії про її відродження від 11 травня 1991 р.
Музей історії львівського національного університету «Львівська політехніка» діє при Національному університеті «Львівська політехніка» . Тут зібрано документи (найдавніші 1848-1850, 1858, 1870-1890 рр.), експонати пов’язані з різними ділянками технічних досягнень, ілюстративний матеріал про становлення та розвиток навчального закладу, про відомих педагогів та вчених, що працювали тут у різні часи. Про славетних випускників, контакти Львівської політехніки з іншими технічними закладами світу. На музейних стендах є також документи, що їх отримували студенти технічної академії: посвідчення про складені іспити, додатки до дипломів. Оригінальний документ – посвідчення, датоване 1858 роком – свідчить, що українець Гнат Комарницький на «відмінно» склав іспит з англійської мови, виявивши і глибоке знання творчості англійських письменників. В іншому документі, підписаному професором Університету О. Огоновським, зазначено, що Г. Комарницький дуже добре знає українську мову, і висловлено сподівання, що він як працівник магістрату буде вельми корисний на ниві народного шкільництва.До наших днів зберігся також список політехніків, які брали участь у барикадних боях весни 1848 р. У такий спосіб молодь виявляла свою громадську позицію, виступаючи проти австрійського абсолютизму [11,138].
Музей історії Львівського медичного університету ім. Д. Галицького (до 21 вересня 1998 року — Львівський державний медичний інститут) створений у 1974 році. Активну участь у збиранні матеріалів з історії Медінституту брали викладачі кафедри організації охорони здоров'я доктор медичних наук, професор І.Шапіро, доцент Ю. Мироненко, старший викладач Г. Яхно[11,с.27].
Для музейної експозиції було виділено приміщення в патолого-ана-томічному корпусі Інституту, побудованому 1898 року для медичного факультету Львівського університету (вул. Пекарська, 65).Міністерство культури України в 1987 році надало Музеєві історії медінституту звання .народного".
Фондова збірка налічує 2486 одиниць збереження, серед яких 1292 ориґінальних.Експозиція Музею знайомить відвідувачів з історією створення вищого навчального медичного закладу від часів Австро-Угорщини до наших днів.
Історія розвитку і становлення Медичного університету представлена в експозиції багатьма унікальними експонатами. Тут можна ознайомитися з документами-ориґіналами минулих століть, присвяченими діяльності медичного факультету Львівського університету. Увагу відвідувачів привертають старовинна медична рецептура, перші набори медичного інструментарію XIX ст., перші підручники з медицини, особисті речі, наукові праці, дипломи львівських учених-медиків кінця XIX ст., ма-теріяли про світочів медичної науки М. Музику, А. Любомудрова, Л.Кузь-менка, Є. Пальчевського, І. Стукала, І. Студзинського, С. Михайловсько-го, О. Коваля, О. Штейна, Б. Котляренка, В. Мартинюка, Г. Скосогоренка, Г. Караванова; особисті речі і документи випускників-українців Інституту першої третини XX ст., які стали відомими вченими: Р.Бариляка, С. Кор-жинського, А. Гнатишака, Ю. Децика та багатьох інших.
Задум створення Народного музею львівського державного університету внутрішніх справ у Львові виник ще задовго до 23 грудня 2005 року , часу створення Львівського державного університету внутрішніх справ, який став правонаступником своїх попередників (спеціяльних шкіл міліції, Училища міліції, Інституту внутрішніх справ) [11,с.34].
На початку 90-х років XX ст. державотворчий процес в Україні дав імпульс реалізації задуму створення музею у навчальному закладі ОВС, який з 1993 р. став інститутом — вищим навчальним закладом МВС України. Ініціятором створення Музею був перший ректор Інституту генерал-майор міліції Віктор Регульський, за розпорядженням якого на території Інституту ( вул. Городоцька, 26) в 1996 — 1998 рр. у спеціально побудованому приміщенні на першому поверсі було створено Музей, відкриття відбулося 1999 року з нагоди 60-річчя Львівської школи міліції — провісника Інституту.
Фондова колекція Музею налічує понад 2000 тис. музейних предметів різного характеру, найціннішими із яких є раритетні речі: прапори навчальних закладів ОВС, що містилися у Львові, особисті речі відомих правоохоронців Львівщини (нагороди, однострої тощо), погруддя найкращих працівників ОВС Львівщини — Н. Верьовки, І. Вовка, В. Херсонюка, В. Шерстка, Ю. Сизова, В. Ухамського.
У 14 експозиційних розділах висвітлена не лише історія Університету внутрішніх справ, а й історія УМВС України у Львівській області (на початку 2000-х років до Музею передано експонати з обласного музею школи міліції):
Матеріали Музею використовують науково-педагогічний персонал, курсанти та студенти в наукових дослідженнях з історії держави і права України, історії органів внутрішніх справ, міліції, криміналістики тощо.
За значний внесок у розвиток українського музейництва, у справу національно-патріотичного виховання 11 грудня 2000 р. Управління культури Львівської облдержадміністрації надало Музеєві звання «народного».
Традиції Археологічного музею Львівського університету ім. Івана Франка мають тривалу історію. Започаткував археологічну збірку Університету в останній чверті XIX ст. професор кафедри класичної філології Людвик Цвіклінський. 1893 року на базі цього зібрання створено Археологічний кабінет, керівником якого був Л. Цвіклінський. У 1899 р. відомий галицький історик і археолог Ізидор Шараневич передав до кабінету близько півтори тисячі археологічних знахідок із розкопок могильника висоцької культури поблизу с. Чехи (нині с. Лугове Бродівського р-ну). Тоді ж виділено окреме приміщення для експозиції [11,С.112].
На початку XX ст. Археологічний кабінет очолював професор класичної археології та праісторії Кароль Гадачек.
У міжвоєнний період археологічні колекції перебували в розпорядженні кафедр класичної археології професора Едмунда Булянди та праісторії професора Леона Козловського. На жаль, велика частина цих збірок назавжди втрачена в роки світових воєн та радянський час.
У 1940 р. разом із створенням історичного факультету Львівського університету засновано й Археологічний музей, завідувачем якого став Іван Старчук. Однак його діяльність, як і всього Університету, була припинена з початком німецької окупації Львова.
Музей відновлено в 1966 — 1967 роках на базі фондів відділу археології Інституту суспільних наук АН УРСР (нині Інститут українознавства ІНАН України ім. І. Крип'якевича), який у 1963 — 1969 рр. був структурним підрозділом Університету. Експозиція створена зусиллями Ігора Свєшнікова та Лариси Крушельницької. Це був перший і єдиний на той час серд ВНЗ СРСР Археологічний музей. Його очолив Володимир Зварич. Понад 30 років (1972 — 2005) завідувачем Археологічного музею був львівський археолог Роман Чайка.
Музей міститься у головному корпусі Львівського національного університету ім. І. Франка.
Палеонтологічний музей при кафедрі історичної геології та палеонтології геологічного факультету Львівського національного університету їм. Івана Франка створено 1852 року на базі унікальних зібрань палеонтологічних і геологічних зразків з різних куточків світу. Колекція фауни і флори Музею є однією з найдавніших в Європі, початок збирання закладений ще в 1825 році австрійським геологом Людвигом Цейшнером[11,С.125].
З 1852 року колекції Палеонтологічного музею як окрема складова експонувалися спочатку в Мінералогічному музеї, а в 1905 році, з ініціативи професора Рудольфа Зубера (першого завідувача кафедри геології), на основі палеонтологічних і геологічних колекцій було створено - окремий Геологічний музей.
У грудні 2003 року за рішенням кафедри історичної геології та палеонтології Вчена рада Львівського національного університету ім. Івана Франка перейменувала Геологічний музей на Палеонтологічний, позаяк понад 95 відсотків його зразків становлять палеонтологічні рештки.
Фонди Музею налічують понад 18 000 зразків фауни і флори з різних куточків світу. До найцінніших музейних експонатів належать палеонтологічні колекції мезозойських та кайнозойських безхребетних з Паризького басейну, зразки флори з кам'яновугільних відкладів Чехії, Англії, США, Канади; колекція панцирних риб з нижнього девону Шотландії, унікальне кладовище девонських панцирних безщелепних Із Волино-Поділля; сліди птахів, парнокопитних і хижаків з моласових відкладів неогену Передкарлаття залишки скелетів мамонтів, знайдених на території Західної України та Миколаївської області.
Вивчення колекційного матеріалу Музею слугує підґрунтям для написання курсових, дипломних та магістерських робіт студентами геологічного факультету, під час підготовки докторських та кандидатських дисертацій.
Експозиція Музею історії львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Степана Ґжицького розмістилася у Двох залах на другому поверсі Національної академії ветеринарної медицини ім. С. Ґжицького при вул. Пекарській, 50.. Фонди налічують 128 одиниць збереження[11,С.36].
Експонаті Музею розповідають про етапи розвитку Академії з часу відкриття у Львові 1457 року латиномовної школи лікування кавалерійських коней аж до повернення історичної назви «Академія» у 1992 році; основні наукові школи академії; видатних учених та ректорів і їхній вклад у розвиток зооветеринарної науки та сільськогосподарського виробництва. Подано матеріали про одомашнення коня з дикого тарпана у причорноморських степах, здійснене нашими предками ще в IV тис. до н,е.; про хліборобську трипільську культуру (VI — III тис. до н.е.).
Матеріали експозиції знайомлять відвідувачів із фрагментом інтер'єру кабінету ректора кінця XIX століття, живописними полотнами художників другої половини XIX ст. Володимира Яновського та Максиміліана Піотровського, ветеринарними інструментами тощо.
Окремий розділ присвячено учням В. Морачевського, ученим світової слави — біохіміку С. Ґжицькому і фармакологу В. Сковронському.
Представлено матеріали про Голодомор в Україні (1932 — 1933 рр. про участь випускників та студентів у боротьбі за волю України (1918 р УПА, в рядах Рад. Армії тощо). Окремі стенди присвячено вкладу українців у розвиток світової науки.
Музей історії львівського державного аграрного університету розпочав свою діяльність 1 вересня 2001 р. Розміщений на другому поверсі головного корпусу Університету у трьох кімнатах. Базою для його створення стали фонди Музею історії Львівського сільськогосподарського інституту (1947 — 1996 рр.), який діяв тут з грудня 1966 року [12,с.42].
В експозиції Музею представлена історія розвитку аграрного шкільництва за період від 1856р. і до сьогодення, історія створення навчального закладу в Дублянах, його робота та переростання у Центр національно-патріотичного виховання.
Фонди Музею налічують 265 одиниць збереження. У колекції музейних пам'яток — навчальне та наукове обладнання поч. XX ст., сільськогосподарські знаряддя праці минулих часів, окремі видання наукових збірників, звітів, підручників, публікацій; ювілейні медалі та подарунки, похвальні листи, адреси, атрибути спортивних здобутків та ін.
У фондах Музею зберігається 38 архівних справ, де містяться оригінальні документи або їхні копії, фотографії, в яких відбито різні етапи навчальної, наукової, господарської діяльності і побуту в науково-навчальних установах та навчальному господарстві в Дублянах; колекція альбомів та збірних фотографій випускників Університету, унікальні фотографії кінця XIX — початку XXI ст. з портретами професорів, викладачів, студентів, також фотографії будівель, аудиторій, лабораторій.
Бібліотека Музею налічує понад сто томів історичної, наукової та іншої літератури. Серед них монографії «Дубляни : історія аграрних студій. 1856 — 1996», «Дубляни: історія аграрних студій у спогадах. 1946 -1996», «Професори, доценти та асистенти навчально-наукових установ в Дублянах. Бібліографічний словник (1856-1947)». Найцікавіші експонати: арифмометр, фізичні та хімічні прилади, навчальний плакат кінця XIX ст, подарункові декоративні вази і тарілки, твори образотворчого мистецтва, портрети тощо.
2.4.Меморіальні історичні музеї
Меморіальні музеї присвячені пам'яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників , важливим подіям та ін. Цей вид музеїв займає 10% від загальної кількості музеїв Львова.
Національний історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар» - один з найвеличніших і найпомпезніших європейських некрополів, заснований у 1786 році[19]. Тут від перших років його заснування хоронили осіб відомих, знатних, найбагатіших - діячів культури, мистецтва, науки і всю політико-адміністративну еліту столиці Королівства Галичина і Лодомерія. Перші поховання здійснювалися на території сучасних полів 6, 7, 9, 10, 14, де збереглась і найстаріша надмогильна плита, датована 1675р. На початку XVI століття тут існував цвинтар для знедолених. Зараз це музей на площі, яка перевищує 42 га, і усипальниця, в якій спочиває понад 400 тисяч людей. На його території є скульптури і архітектурні споруди відомих майстрів: Гартмана Вітвера, братів Шімзерів, Павла Евтельє, Г.Пер'є, Ю.Марковського, І.Левинського, Г.Кузневича, С.Литвиненка, Є.Дзиндри та інших. Шедеври, що вийшли з-під їхнього різця, прикрашають могили осіб різних національностей - українців, поляків, австрійців, німців, вірмен і багатьох інших, які були представниками усіх відомих християнських обрядів - католиків, греко-католиків, православних, протестантів та ін. На полі №76 Личаківського кладовища ведеться спорудження Меморіалу воїнам Української галицької армії. У крипті каплички, що знаходиться на нижній частині меморіалу, похований президент Західно-Української Народної Республіки Євген Петрушевич, прах якого перевезли з Берліну і урочисто пере захоронили сюди у 2002 році. На території музею ведуться роботи з реставрації і впорядкування місць поховань визначних діячів політики, науки і культури. Здійснюється благоустрій території за європейськими стандартами. З 1991 року діє Вчена рада музею і з 2002 року - науковий відділ музею. Цвинтар набув статусу музею 25 листопада 1991 року.
Меморіал пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонського» розташований у Львові в приміщенні тюрми, де розташовувались каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Це перший в Україні музей-в’язниця.
В неділю 28 червня 2009 р. Центр досліджень визвольного руху та Служба безпеки України відкрили перший етап експозиції Меморіалу.
Початкову експозицію Меморіалу «Тюрма на Лонського» розташовано на першому поверсі будинку, де максимально збережено автентичний вигляд колишньої тюрми, яка не зазнала жодних змін відтоді, коли тут перебували політичні в’язні. Вхід в Меморіал – з вулиці Брюлова, через який потрапляли арештовані.
Експозиція підготовлена співробітниками Центру досліджень визвольного руху за сприяння Служби безпеки України. Кошти для відкриття Меморіалу зібрані з пожертв львівської громади.
2.5. Музеї історії релігії
Музеї історії релігії – це поширений вид музеїв історичного профілю, колекції яких відображають розвиток світових релігій релігії. На жаль , у Львові небагато таких музеїв, тому займають 5% від усіх музеїв Львова.
Львівський музей історії релігії - єдина установа культури в Україні, в якій за допомогою зібраних унікальних матеріалів висвітлюється історія світових і національних релігій, життя та діяльність церковних організацій[18].
Музей знаходиться в приміщенні домініканського костелу і монастиря XVII-XVIII ст. Музей на сьогоднішній день має чотири філіали. У фондах музею є понад 50 тисяч одиниць збереження, знаходяться експонати, які мають унікальну культову, мистецьку, історичну та культурну вартість. Зокрема, велика збірка ікон XVII-XIX століть, скульптури роботи Пінзеля, Полейовського, Щімзера, надгробок роботи Торвальдсена, археологічні матеріали трипільської Культури, чимала колекція стародруків XVI-XVIII століть, у тому числі "Острозька Біблія" Івана Федорова, "Требник" Петра Могили, Біблія, видана 1563 року у Парижі, юдейський скарб XVII-XIX століть, єдиний у світі Мавзолей Top XV-XVIII ст., Корани початків Кримського ханства, скарб золотих монет епохи Наполеона III, Релікварій Св.Аронтія-мученика XI ст. (Візантія).
У музеї проводяться екскурсії по Домініканському костелу -- пам'ятки барочної архітектури XVII-XVIII ст. Музей організовує: екскурсійні автобусні маршрути: а) "Монастирі Західної України" :"Почаївська Лавра", "Крехівський монастир", "Унівська Лавра","Страдч" б) "Історичні пам'ятки України": Олеський замок, Звенигород "Козацькі могили" м. Берестечко, "Садиба Iв.Франка" с.Нагуєвичі, Садиба Лесі Українки" с.Колодяжне, Урич Скелі Довбуша. Пішохідні та автобусні екскурсії по Львову за маршрутами: "Старовинні храми Львова" музей-заповідник "Личаківський цвинтар.
3.Використання музейних ресурсів Львова у туризмі.
Для покращення розвитку туризму в першу чергу необхідні кошти. Основними джерелами фінансування Основних напрямів мають стати: кошти туристичних підприємств і організацій, у тому числі й на умовах пайової участі; кредитні ресурси та іноземні інвестиції; державні асигнування на розвиток рекреаційних зон загальнодержавного значення та відновлення історико-культурних пам’яток ; інші джерела , які не заборонені законодавством України.
Реалізація основних напрямків стимулюватиме туристичну діяльність в Україні, посилить взаємозв’язок з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. Але це у свою чергу сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристичних послуг , зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристичної галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини , піднесенню духовного потенціалу суспільства[13].
Серед найбільш значних у всій Європі львівських музеїв є: Львівська галерея мистецтв (картинна галерея), національний музей, історичний музей, музей історії релігії, музей етнографії та художнього промислу, аптека-музей, літературно-меморіальний музей І.Франка, літературно-меморіальний музей С. Крушельницької, музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай), природознавчий музей, музей „Русалки Дністрової”, музей арсенал. Розповімо лише про деякі з них.
Через те, що Галичина з 1918 по 1939 роки була територією Польщі, більшовицько-сталінські культурні репресії не зачепили її. Саме тому, якщо на українських землях СРСР знищено 80% культурного спадку, у Львові збереглися чи не найбагатші в Україні збірки книг, творів мистецтва. Більше половини архітектурних пам’яток України – у Львові.
На розі проспекту Свободи і вулиці Гнатюка, -- поважний вхід до музею етнографії та народного промислу, де тепер ще й Інститут українознавства. Цей будинок неквапно споруджувався з 1874 по 1891 роки за проектом архітектора Захарієвича та прикрашений роботами скульптора Марконі. Зведений за кошти міста, слугував міському промисловому музеєві, у якому „львівські ремісники на гарних зразках могли б повчитися доброї роботи”. Пізніше до колекції музею була прилучена велика збірка творів українського народного мистецтва та етнографії Наукового товариства імені Шевченка. Нині в експозиції та фондах музею – близько 80 000 пам’яток матеріальної і духовної культури народу.
На вершині фасаду, біля купола – скульптура Свободи. Одна із трьох, відомих у світі, але львівська єдина – сидить. На початку початку вісімдесятих наша Свобода почала вимагати жертв: її кам’яна рука відпала і важко травмувала парехожого.
Монастир домініканців – музей історії релігії. За легендою саме тут стояв терем князя Лева. Його дружина Констанція наприкінці 13 століття запросила до Львова отців домініканців. Спершу поставила для них невеличкийдерев’яний монастир, а 1405 року – костел Божого Тіла. Та за три роки костел згорів. Послідовні домініканці згодом відбудували його в готичному стилі зкаменю та цегли.
У 1707 році у трапезній монастиря домініканців російський цар Петро І підписував угоду з польською шляхтою про спільну боротьбу проти шведів. У середині 18 століття старий костел знесли, а на його місці звели новий у стилі бароко. На фасаді – герб домініканців: пес лежить на книзі і тримає у пащі смолоскип. Латиною „domini canes” значить „Пси Господні”. Нині в монастирі – музей історії релігії. Храм віддано віруючим. Служба правиться інколи у супроводі органа, одного із трьох, що діють у Львові.
На хвилі комуністично-радянського атеїзму в 1970 році у частині приміщень костелу організували музей цієї агресивної науки. Нібито розвінчуючи „опіум для народу”, вчені під цим приводом зуміли зберегти від знищення прекрасні взірці релігійної атребутики, іконопису, скульптури, книгодрукування. Завдяки їм тепер маємо музей релігії, чи не єдиний в Україні.
Увесь комплекс костелу-монастиря оповитий таємницями та легендами. Храмом віддавна опікувався образ Руської Богородиці Переможеці. За переказами, ікону 10-ого століття до Києва з Візантії привезла дружина князя Володимира царівна Анна.
У різний час під склепіннями монастиря побували особи, трагічно пов’язані з долею: російський цар Петро І, шведський король Карл ХІІ та український гетьман Мазепа.
„Серцем” експозиції музею-храму є його вівтар. Тут розміщені розкішні дерев’яні скульптури – роботи відомого львівського скульптора 18 ст. Матея Полейовського. Вражають також скульптури святих роміщені колом над галереями. Крім них вражає чарівне звучання храмового органу 17 століття. Покалічений у радянські часи, він був відновлений 1985 року, щоб і надалі окрилювати людські душі. Інструмент порівняно невеликий, але саме на такому цілком могли грати Бах, Гендель, Букстехуде, чи Куперн...
Якщо йти вулицями Круп’ярською, Стрілецькою та вулицею Чернеча гора, то врешті-решт потрапимо до Шевченкувського гаю. Віддавна місцина ця йменується Кайзервальдом. Колись гора Льва, названа, найпевніше, на честь князя Лева, згодом була перейменова на Піскову, бо дубували там камінь й пісок. А ще кажуть ніби одного дня брів тут подорожній. Сніг заліпив обличчя, вітер хилив дерева. Раптом з гори піднявся стовп піску в подобі нерухомого лицаря при повних обладунках. Так народилась легенда про лицаря – вартового гори. Свого часу на горбах зеленіли виноградники й сади міщан. Отже, Львів виробляв власне вино. Якось побував тут цісар Йосиф ІІ. З приводу цієї епохальної події встановили статою Мінерви, яку, щоправда, за щось звалили на початку 20-ого століття. А зарослий лісом горб після візиту цісаря дістав назву Кайзервальд – „цісарський ліс”.
Нині Кайзервальд – Шевченківський гай – одне з улюблених місць відпочинку львів’ян. Але головною метою сходження до гаю є музей народної архітектури та побуту, природно „вписаний” у ландшафт. Йдучи доріжками й стежинами, протоптаними ногами тисяч туристів, потрапляємо ніби до підкарпатського села 19 століття. Уже в наші часи зусиллями науковців у близьких та далеких селах Галичини знайдені, відновлені, обережно перенесені до гаю дерев’яні помешкання тацеркви, типові для нашого краю. У цих помешканнях ще витає дух колишніх мешканців.
Площа Ринок сама по собі вже є своєрідним музеєм. Окрасою площі, найбагатшим експозиційним набутком є Історичний музей. Заснований, за однією з весій, 1893 року, він нині має у своїх експозиціях та сховищах понад 330 тис. Експонатів. Окремі пам’ятки та колекції є правдивими раритетами світового значення. Це, зокрема, стародруковані книги 12-17 ст., найдавніші графічні види Львова, його герби, турецькі військові шатра 17 ст., обладунки крилатих гусар та гуцульська зброя, старовинн ордени багатьох країн Європи та Азії та багато іншого.
Тут є експонати, що надовго позбавлять сну будь-якого поважного колекціонера, виставлені в Королівських залах кам’яниці Корнятка (пл. Ринок, 6), де у 17 ст. була резиденція Яна ІІІ Собеського. Це старовинні меблі, картини, годинники. Окремо виставлені пам’ятники художнього срібла, монети та ордени. І наостанку можна зайти до знайомого нам італійського дворика та приємно посидіти, помилуватись скульптурами та попити чашку кави
Висновок до розділу:
Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу.
Висновки
Львів - унікальне місто музеї, яке гармонійно поєднало історію, культуру, й менталітет Сходу і Заходу. У продовж віків у Львові відбувалося чимало подій які змінювали хід світової історії, тут народжувалися генії та звичайні люди,декотрі приїжджі , один раз потрапивши у місто , назавжди залишалися у ньому, захопившись шармом та дивовижною аурою.
Львів є великим регіональним центром , а також важливим політичним, економічним, культурним та науковим осередком західного регіону України. Це одне з архітектурно найбагатших міст України. Історичний центр міста оголошено Державним історико-архітектурним заповідником, який у 1998 році було внесено до Світової Культурної Спадщини ЮНЕСКО.
Залишаючись неповторним , місто постійно змінюється, крокуючи в ногу з часом. Архітектурне розмаїття Львова поєднало традиції і стилі різних епох та народів – готику, бароко, рококо, ренесанс, ампір, сецесію, конструктивізм. Поруч з відновленням старих львівських традицій та реставрацією пам’яток, з’являються нові фестивалі , відбуваються культурні події ,які створюють обличчя сучасного Львова. У 2006 році львів’яни відсвяткували 750-річчя свого міста протягом багаторічної історії. А у 2012 році Львів прийматиме Чемпіонат з Футболу Євро 2012.
Як справжній діамант Східної Європи, Львів нагадує музей під відкритим небом, у ньому знаходиться 2000 історичних, архітектурних і культурних пам’яток. Сьогодні Львів є скарбницею національних ідей та культури, це економічний, освітній та культурний центр Заходу України. У ньому багато музеїв, картинних галерей, театральних та музичних труп.
Джерела інформації: