Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Східноєвропейський університет
економіки та менеджменту
Реферат
на тему: «Сутність, функції, склад і динаміка видатків та пріоритети у витрачанні коштів місцевих бюджетів.
Особливості сучасної практики створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні»
2008-2009
План
1. Сутність, функції та роль місцевих фінансів.
2. Склад і динаміка видатків та пріоритети у витрачанні коштів місцевих бюджетів.
3. Особливості сучасної практики створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні.
4. Список використаної літератури.
1. Сутність, функції та роль місцевих фінансів
Зміст місцевих фінансів як системи економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань, детальніше виявляється у функціях, які вони виконують.
Оскільки місцеві фінанси не можна розглядати відокремлено від фінансів загалом, а місцеві фінанси — це складова фінансової системи.
Місцеві фінанси виконують такі функції: розподільчу, контрольну та стимулюючу.
Розподільча функція місцевих фінансів проявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування функцій і завдань. Кошти, які акумулюються в місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, акумульовані на обласному і районному рівні, перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою забезпечення фінансового вирівнювання.
Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні місцевих бюджетів й складанні звіту про їх виконання. Сфера контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні органів місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, їх цільове й економне використання.
Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і
зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є чинний порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення перевиконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.
Місцеві фінанси відіграють надзвичайно велику і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визнається і діє ефективне у фінансовому плані місцеве самоврядування.
Місцеві фінанси в економічній системі держави впливають:
—на соціально-економічний розвиток країни;
—фінансову безпеку держави;
—фінансову стабільність розвитку економіки;
—добробут населення;
—розвиток демократії в суспільстві
Використовуються як інструмент:
—перерозподілу валового внутрішнього продукту;
—державного регулювання розвитку територій;
—економічної, в тому числі фінансової, політики;
—державної регіональної політики
Місцеві фінанси в економічній системі держави визначають:
—обсяг і якість надання локальних суспільних послуг населенню;
—стан і розвиток місцевого господарства;
—фінансову базу місцевого самоврядування;
—надання конституційних гарантій населенню;
—стан фінансового вирівнювання
Протягом останніх років близько 10 % вартості валового внутрішнього продукту України перерозподіляється через систему місцевих фінансів; закономірно, що основна частина цих коштів акумулюється у місцевих бюджетах. Зосередження достатньо значних грошових засобів у місцевих бюджетах відповідає новим більш широким і складним завданням, які постають перед органами місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку України. Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств житлово-комунального господарства, спрямовуються на виплати допомог із соціального захисту і соціального забезпечення.
Місцеві фінанси відіграють важливу роль у забезпеченні фінансової безпеки держави, що є однією з найважливіших складових економічної безпеки країни.
Центральним інститутом системи місцевих фінансів є місцеві бюджети, до складу яких належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад міст, селищ, сіл та їх об'єднань). За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється переважна частина державних видатків на житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, освіту, фізичну культуру і спорт, культуру, мистецтво та засоби масової інформації, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, транспорт, дорожнє господарство, зв'язок та інформатику.
Майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів спрямовується на соціальні цілі, а саме: соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання закладів і об'єктів, які належать до соціально-культурної сфери.
Місцевим бюджетам відведена важлива роль у вирішенні екологічних проблем.
Через місцеві бюджети реалізуються загальнодержавні програми, пов'язані з розвитком галузей народного господарства, в першу чергу, сільського господарства, здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються програми з підвищення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги реабілітованим, незаконно депортованим особам, біженцям; фінансується проведення превентивних, оздоровчих, спортивних, культурних заходів.
Місцеві бюджети стали головним інструментом реалізації регіональної економічної політики, основними завданнями якої є: децентралізація влади і делегування додаткових функцій з управління економічним розвитком органам місцевого самоврядування, ліквідація значних диспропорцій і підвищення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій соціального захисту населення, незалежно від економічних можливостей територій та ін.
Місцеві бюджети сприяють досягненню пропорційності у розвитку регіонів, є одним з інструментів міжтериторіального перерозподілу виробленого валового внутрішнього продукту і здійснення фінансового вирівнювання. На практиці ця функція місцевих бюджетів реалізується шляхом надання бюджетних трансфертів (дотацій та субвенцій) з державного бюджету України. У процесі бюджетного регулювання здійснюється вирівнювання бюджетної забезпеченості територій і поступове усунення відмінностей. В останні роки відбувається збільшення абсолютних величин бюджетних трансфертів, зокрема дотацій вирівнювання та цільових субвенцій.
Таким чином місцеві фінанси як цілісна і складна система економічних відносин набувають важливої ролі в реформуванні вітчизняної економіки, створенні основ ринкового господарювання, формуванні демократичної соціально орієнтованої держави. Сучасні зміни у сфері місцевих фінансів спрямовані на їх подальшу розбудову і вдосконалення з метою досягнення таких цілей:
—стабілізації економічної системи;
—адаптації суб'єктів господарювання, зокрема малих і середніх підприємств, до ринкових перетворень;
—формування інвестиційно-інноваційної моделі суспільного розвитку;
—забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування;
—формування самодостатніх територіальних утворень;
—реалізації завдань державної регіональної політики;
—стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;
—вирішення соціальних, демографічних, екологічних, національних та інших проблем регіонів.
2. Склад і динаміка видатків та пріоритети у витрачанні коштів місцевих бюджетів
Склад, структура і динаміка бюджетних видатків відображає державні, регіональні та місцеві пріоритети соціально-економічного розвитку. Бюджетні видатки дають змогу розкрити і дослідити економічну сутність місцевих бюджетів, фінансову базу органів місцевого самоврядування, які мають вирішувати завдання місцевого значення — забезпечувати населення державними послугами, сприяти всебічному і гармонійному розвитку територій.
До перших законодавчих актів, що визначили засади та напрями використання коштів місцевих бюджетів, належать закони "Про бюджетну систему Української РСР" від 5 грудня 1990 р., "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р., "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" від 26 березня 1992 р.
Визначення конкретних напрямів витрачання коштів місцевих бюджетів було здійснено в Законі України "Про бюджетну систему України" (1995 р.). Цим документом були встановлені основні засади розподілу видатків між державним та місцевими бюджетами, передбачена можливість створення резервних фондів уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя і міст обласного підпорядкування), районних рад. Такі фонди можуть утворюватися в республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва та Севастополя і міст республіканського підпорядкування) і районних бюджетах в обсязі до 1 % від видатків кожного бюджету. Резервні фонди призначені для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження бюджетів.
Законодавством, яке регламентує місцеве самоврядування в Україні, встановлено, що сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Усі видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Вперше такий поділ був встановлений у Законі України "Про бюджетну систему України", пізніше — в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" він був збережений і поширений на дохідну частину місцевих бюджетів.
Поточні видатки — витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.
Видатки розвитку — витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.
За Бюджетним кодексом України до видатків бюджетів належать видатки:
—для забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України;
—які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі за рахунок трансфертів з державного бюджету України;
—на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі за рахунок трансфертів з державного бюджету України.
Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами встановлені у Бюджетному кодексі України залежно від повноти надання тієї чи іншої послуги та наближення її до безпосереднього споживача.
Перша група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які максимально наближені до споживачів. Здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Друга група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих законодавством для всіх громадян України. Здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.
Третя група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.
Відповідно до нового механізму організації міжбюджетних відносин, видатки місцевих бюджетів поділяються на дві групи:
1) видатки, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;
2) видатки, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
Перша група видатків відповідає повноваженням, які органи державної влади делегують органам місцевого самоврядування, а друга — власним повноваженням місцевого самоврядування.
Видатки місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, уніфіковані й розмежовані між такими групами місцевих бюджетів:
—бюджети сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
—районні бюджети, бюджети міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення;
—бюджет Автономної Республіки Крим та обласні бюджети. До видатків другої групи належать видатки:
—на місцеву пожежну охорону;
—позашкільну освіту;
—соціальний захист та соціальне забезпечення (програми місцевого значення для дітей, молоді, жінок, сім'ї; місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення);
—місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
—культурно-мистецькі програми місцевого значення;
—програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
—місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
—типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;
—транспорт, дорожнє господарство (регулювання цін на послуги метрополітену; експлуатація дорожньої системи місцевого значення; будівництво, реконструкцію та утримання доріг місцевого значення);
—заходи з організації рятування на водах;
—обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
—програми природоохоронних заходів місцевого значення;
—управління комунальним майном;
—регулювання земельних відносин;
—інші програми, затверджені місцевою радою.
Цільове використання бюджетних коштів забезпечується за допомогою групування видатків бюджетів, яке може здійснюватися за різними ознаками. У бюджетній практиці виділяють: функціональну, економічну, відомчу та програмну класифікацію бюджетних видатків.
Загалом структура видаткової частини місцевих бюджетів України за останні роки є досить стабільною. Частка коштів, які витрачалися з місцевих бюджетів на утримання освітніх, медичних та інших закладів соціально-культурної сфери, залишалася практично незмінною, зменшилися лише видатки на забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади, соціальний захист та соціальне забезпечення населення.
Не менш важливим напрямом витрачання коштів місцевих бюджетів є видатки, пов'язані з економічною діяльністю місцевої влади: економічна, торговельна та трудова діяльність; сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість та будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика тощо. Незважаючи на високі темпи росту, абсолютні обсяги видатків на розвиток економіки є недостатніми для нормального функціонування комунального, житлового, побутового господарств, які входять до складу місцевого господарства. Потребує ремонту, а отже, значних капіталовкладень, велика частина житлового фонду, автошляхів, каналізаційних і очисних споруд.
У перспективі, разом із покращанням економічного становища, обов'язково постане питання про заміну самої природи бюджетного фінансування. Держава як замовник послуг бюджетних установ має відповідно їх оплачувати з тим розрахунком, щоб не тільки відшкодовувати понесені видатки, але й давати можливість оновлювати матеріально-технічну базу, заохочувати працівників, вирішувати соціальні проблеми колективу. Відповідно до цього мають визначатися тарифи на послуги установ соціально-культурної сфери.
Питання цільового та економного витрачання бюджетних коштів постійно перебуває в центрі уваги уряду України. Не випадково, що за останні роки було прийнято низку заходів, спрямованих на економію бюджетних коштів та підвищення ефективності їх використання.
Посиленню контролю за використанням бюджетних коштів сприяло прийняття Бюджетного кодексу України, який би окреслював повноваження органів державної влади щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства, визначав відповідальність розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення, у тому числі і за нецільове використання бюджетних коштів. У Кодексі зазначено, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальності згідно з чинним законодавством.
3. Особливості сучасної практики створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні
Протягом останніх років лише 1,5 % сукупних доходів місцевих бюджетів України формується за рахунок відрахувань до цільових фондів. До їх складу належать:
—фонди охорони навколишнього природного середовища;
—інші цільові фонди місцевих рад;
—цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади.
З 1998 р. до місцевих бюджетів надходить частина зборів за забруднення навколишнього природного середовища. Цей збір є екологічним податком, він справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.
Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються так:
—20 % — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів;
—50 % — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;
—30 % — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі державного бюджету України.
Якщо розглянути надходження цільових фондів, утворених у складі окремих видів місцевих бюджетів, то слід звернути увагу на їх фіскальну роль у формуванні обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим. У 2007 р. частка цих фондів у сукупних доходах відповідних бюджетів становила 3,89 %, водночас для районних бюджетів цей показник був лише 0,2 %.
Досить значні відмінності щодо формування цільових фондів у складі місцевих бюджетів є в регіональному аспекті ). Якщо загалом частка цільових фондів у доходах місцевих бюджетів України у 2007 р. становила 1,52 %, то в бюджеті м. Києва — 5,53 %. У 18 областях цей показник був меншим, ніж 1 %, у тому числі в Тернопільській області — 0,12 %, Закарпатській — 0,15 %, Житомирській і Рівненській областях — 0,18%. Отже, органи місцевого самоврядування мають різні можливості для формування власних фінансових ресурсів, зокрема для залучення альтернативних джерел доходів.
Державний фонд охорони навколишнього природного середовища призначений для забезпечення цільового фінансування природоохоронних та ресурсозбережних заходів, пов'язаних із охороною довкілля, спрямованих на запобігання, зменшення та усунення забруднення навколишнього природного середовища. Але, за результатами контрольної роботи Рахункової палати України, виявлено, що протягом 2005—2007 рр. головна мета функціонування фонду не була досягнута. Основними недоліками у використанні коштів фонду в зазначений період були:
• Використання коштів з порушеннями чинного законодавства (близько 60%), спрямування їх на заходи, які не мають безпосереднього впливу на довкілля (1/3 коштів).
• Неефективне використання коштів, призначених на фінансування наукових досліджень і впровадження механізму забезпечення охорони природних ресурсів унаслідок того, що немає єдиної державної науково-технічної політики у сфері охорони довкілля.
• Недовикористання наявних коштів (25 % — у 2005 р., 20 % — у 2007 р.) і їх повернення до бюджету.
За висновками Рахункової палати ці недоліки є наслідком того, що у країні немає механізму здійснення державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, що потребує особливої уваги уряду до таких проблем.
Загалом механізм формування і використання цільових фондів органів місцевого самоврядування за роки їх існування, як свідчать численні перевірки органів фінансового контролю, виявився недостатньо прозорим. Найпоширенішими недоліками сучасної практики позабюджетних фондів місцевого самоврядування є:
• Порушення під час формування фондів. Наприклад, у рішеннях про створення фондів окремі органи місцевого самоврядування та виконавчої влади визначають джерелами їх наповнення платежі, які відповідно до законодавства мають зараховуватися до загального фонду бюджету або залишатися в розпорядженні бюджетних установ як власні надходження (штрафи, плата за оренду майнових комплексів, збори за надання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, плата за реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності тощо).
• Застосування примусу щодо підприємницьких структур під час формування фондів. Наприклад, у вигляді відрахування частини прибутку суб'єктів господарювання або частини вартості об'єкта будівництва.
• Використання коштів цільових фондів органів місцевого самоврядування не за цільовим призначенням, переважно на преміальні виплати, відшкодування вартості санаторно-курортного лікування для працівників органів влади та управління, ремонт адміністративних приміщень тощо.
• Залучення до цільових фондів благодійних надходжень та їх використання державними адміністраціями на власне утримання та утримання органів влади, які фінансуються з державного бюджету.
• Застосування тиску на суб'єкти господарювання стосовно "добровільного" перерахування благодійної допомоги на спеціальні рахунки органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з подальшим наданням пільг на сплату податків та інших платежів до бюджету.
Список використаної літератури
1. Місцеві фінанси Підручник / За ред. О.П. Кириленко. — К.: М65 Знання, 2008.— 677 с.
2. Державні фінанси в розвинених та перехідних країнах / Пер. З англ. — К.: К.І.С., 2007. — 400 с.
3. Бюджетний кодекс України. Закон України від 21.06.2001
4. Всесвітня декларація про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. — 1997. — № 1—2. — С. 95—97.
5. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №24. — С. 379—429.
6. Бюджетна система: Навч. посіб. / Керів. авт. кол. і наук. ред. проф. Л.О. Омелянович. — X.: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 256 с.
7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с
8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 608 с.
9. Дем'янишин В.Г. Бюджетне планування та його особливості в умовах демократичних перетворень // Світ фінансів. — 2004. — № 1. — С. 62—71.
10. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.Я. Новосад та ін.; За заг. ред. М.І. Карліна — К.: Кондор, 2003.— 220 с.
11. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.
12. Бюджетний процес і міжбюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів району: Навч. посіб. / СІ. Мельник, В. Серск, С.Б. Ільїних та ін. — К.: Міленіум, 2003. — 266 с.