Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Утворення Української народності
Українська, російська, білоруська народності почали формуватися задовго до утворення єдиної Давньоруської держави на основі трьох груп східно словянських племен Південно Західної, Північно Східної і Західної при взаємодії з іншими не словянськими народностями. Цей процес продовжувався і в рамках єдиної Київської держави та у час роздробленості Русі на окремі князівства.
Територією формування Української народності були землі Південно Західної Русі - Київщина, Переяславщина, Чернігово Сіверщина, Волинь, Поділля, Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина. Провідну роль у формуванні Української народності відігравала Середня Наддніпрянщина (Київщина, Переяславщина, і Чернігово-Сіверщина) головним центром якої залишався Київ.
На цих територіях продовжували існувати землі-князівства, в яких розвивались економіка і культура. А на західному терені Південно Західної Русі кілька століть існувала велика етнічна українська держава Галицько Волинське князівство.
На основі взаємодії південно західних східнословянських племен формувалася українська мова.
Територія, на якій формувалась українська народність продовжувала мати назву Русь. Народ називав себе Руссю, людьми руськими, русинами, а свою мову руською. У ХІІ ст. зявляється термін „Україна”, який стане етнонімом наших земель. Вже напри кінці ХІІ на початку ХІІІ ст. Україною літописці називали різні території Південно Західної Русі. З часом назва „Україна” пошириться на всі етнічні українські землі.
Формування української народності продовжувалось і в ХІV ст. Але умови цього формування були надто складними, оскільки українські землі були захопленні різними державами і в українців не існувало єдиної української держави.
У XV XVI ст. територія розселення українців просувалася на південний схід на Нижнє Подніпровя і Побужжя, де формується українське козацтво й утворюється Запорізька Січ, а також на схід на лівому березі Дніпра, де в XV XVI ст. українські переселенці разом з російськими служилими людьми, засновують слободи, й виникає Слобідська Україна.
Однією з найважливіших з ознак народності, а потім і нації є мова. У XV перш. пол. XVI ст. в основі місцевих діалектів і в наслідок спілкування з мовами сусідніх народностей (російської, білоруської, польської, литовської, молдовської, татарської та ін.) склалася українська мова з характерними для неї граматичними правилами і лексичним складом. (Закінчення першої особи множини „мо”: проводимо, чинемо; вимова „і” замість „о”, „е” кінь, твій, шість).
Спільна територія, єдина мова, розширення економічних і політичних звязків між окремими українськими землями, потреба відстоювати свою національну окремість перед численними іноземними загарбниками, зумовили складання самобутньої української культури виявилось насамперед в усній народній творчості, літературі, живопису, архітектурі та ін.
У самобутній українській культурі проявлявся психічний склад української народності. Виробляються спільні ознаки побуту, житла, характерні риси українського народу, такі як любов до рідної природи, землі, волелюбність, відвага і мужність, працьовитість, гострий гумор, поетичність, терплячість, відчуття власної гідності, небажання підпорядковуватись авторитетам, співчутливість до чужого горя.
В пісенних джерелах вперше назва „Україна” подається від 1187р. в Київському літописі. З подальшим формуванням і розвитком української народності, назва Україна спочатку закріпилась за Середнім Подніпровям, а потім стало етнічним, національним іменем. В XV XVIІ ст. назва „Україна” фігурує в багатьох офіційних документах, мемуарах, художніх творах.
З XVІ ст. Зявляється імя Малая Русь. В перше з ним зустрічаємося в грамотах останнього Галицько Волинського князя Юрія Болеслава (1325-1340) , що титулував себе „король всієї малої Русі”. Пізніше назва Малої Русі здебільшого вживалася в офіційних документах. Народні маси називали свої землі українськими, свою країну Україною, а себе українцями.