Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Значення народної пісні у вихованні патріотичних почуттів школяра
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Українська народна пісня - основа музичного виховання
1.1 Вивчення української народної пісні в школі
1.2 Роль народної пісні в розвитку творчої активності учнів
1.3 Народна пісня як джерело дидактичних знань
Розділ 2. Значення народної пісні у вихованні патріотичних почуттів школяра
2.1 Формування патріотичних почуттів засобами народної пісні
2.2 Експериментальна частина
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
ВСТУП
Пісня виповідає простими словами найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність... Пісня радує, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, не гіркими, — але такими, що облегшують душу.
Іван Франко
Півстоліття тому українці співали з ранку до перших півнів наступного дня. Тепер ми перетворилися на пасивних мовчазних споживачів магнітофонів, радіо і телебачення. Це негативно позначилося на якості жіночих і особливо чоловічих голосів. На жаль, народна пісня живе в душах лише старшого покоління, яке ціною певних організаційних зусиль ентузіастів ще подекуди відтворює предківський неповторний український розспів. Однак молоді в тих фольклорних ансамблях — украй мало.
У 80-х роках XX ст. громадськість вимагала від Міносвіти України з метою національно-патріотичного виховання молоді в усіх школах запровадити обов'язкову програму вивчення 100 українських пісень. А в усіх музичних навчальних закладах — від шкіл до музичних академій — запровадити вивчення автентичного народного співу і виховання професіоналів українського національного мелосу.
Зрозуміло, щоб запровадити виховання молоді з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін, зокрема українознавства та мистецтвознавства, а також обов'язкової програми вивчення українських народних пісень, педагогічні університети України, музичні училища та консерваторії спочатку мають виховати необхідні кадри вчителів. Перш ніж з'являться фахівці з цих дисциплін, пройде не менше 6—10 років. А за цей період справа не повинна стояти, адже потрібно терміново вжити заходів щодо викорінення дикості й темноти, невігластва серед молоді, які постійно загрожують катастрофою духовності українського суспільства.
Крім того, потрібно на державному рівні проводити щорічні фестивалі-конкурси виконавців української пісні, встановити премії для народних співців, ансамблів автентичної пісні, нагороджувати видатних виконавців і носіїв української пісенної традиції Національною премією України ім. Тараса Шевченка. Впровадженням певних програмних заходів в обов'язковому порядку, що визначатиме державну політику щодо підтримки української народної пісні, зможе врятувати українську культуру від тотального забуття і передати її молодому поколінню. Що з дитинства вкладено в душу дитини, світитиме їй все життя. Сучасній масовій культурі бездуховності, агресії ми повинні протиставити послідовне патріотичне виховання молоді, яке неможливе без української народної пісні й мистецтва.
Українська школа, яка на шляху до комп'ютеризації взялася активно грати ще й у футбол, передусім мусить подбати про душу дитини, яка любить своїх батьків, свою рідну землю, шанує своїх предків. Без вивчення обов’язкової програми "Сто українських народних пісень" це неможливо.
Збереження і впровадження народної пісні як складової сучасної української культури в духовне життя суспільства є невідкладним завданням державної ваги.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Значення народної пісні у вихованні патріотичних почуттів молодшого школяра”.
Об’єкт дослідження – виховний процес в школі.
Предмет дослідження – значення народної пісні у вихованні патріотичних почуттів школяра.
Мета дослідження – показати роль української народної пісні у вихованні патріотичних почуттів школяра, визначити особливості та необхідність використання народної пісні у навчально-виховному процесі в школі.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
розглянути вивчення української народної пісні в школі;
охарактеризувати роль народної пісні в розвитку творчої активності учнів;
дослідити формування патріотичних почуттів засобами народної пісні.
Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 14 найменувань. Робота викладена на 33 сторінках друкованого тексту, 1 додаток займає 1 сторінку.
РОЗДІЛ 1. Українська народна пісня – основа музичного виховання
1.1 Вивчення української народної пісні в школі
Народна пісня є одним із найбільш популярних жанрів музичного мистецтва. Світ пісенної культури українського народу безмежний. Це скарбниця людської духовності, що полонить почуття, розум і серце. В українській пісні відтворюється світогляд народу, його морально-етичні та естетичні цінності, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь у дусі високої духовності та моралі. Тому, на нашу думку, українська народна пісня має стати основою музичного матеріалу, що використовується на уроках музики в загальноосвітніх школах.
Важливо зазначити, що вивчення й пропаганду пісенного спадку народу варто здійснювати не епізодично, а доцільно кожний розділ уроку (хоровий спів сольфеджіо, гра на дитячих музичних інструментах, слухання музики тощо) будувати на народнопісенному матеріалі.
Провідну роль у музичному вихованні в загальноосвітній школі має відігравати хоровий спів. Він поєднує в собі два найсильніших чинника, що впливають на виконавця та слухача: слово і музику. Поєднавшись між собою, слово і музика здатні підняти людину на подвиг спонукати до роздумів, доброчинності. Доповнюючи і поглиблюючи одне одне, вони формують художні смаки та благородні громадянські почуття. Окрім того, вивчення й використання високохудожнього хорового репертуару надає прекрасну можливість для формування вокально-хорових і художньо-виконавських умінь і навичок школярів.
Основні етапи розучування хорового твору, що має народно-пісенну основу, збігаються із загальноприйнятими. Це і вступне слово вчителя, спрямоване на розкриття проблематичного змісту та загального характеру хорового твору, і повідомлення про автора музики та літературний текст твору або народнопісенне його походження; це сприйняття учнями музики через ознайомлення їх із хоровим твором або через власний показ учителя; розспівування і настроювання хорового колективу в тональності даного твору; розучування твору, що здійснюється окремо по голосах кожною партією, групами голосів, усім складом хору; робота над окремими завершеними музичними побудовами, складними для виконання місцями, які пропонується співати на окремі склади та зі словами даного твору. На цьому етапі завданням учителя є вироблення в учнів правильного співочого дихання та звукоутворення, вдосконалення чистоти інтонації та строю, ансамблю, дикції; робота над художнім виконанням твору на основі синтезу музики і слів, використання можливих засобів музичної виразності [7, 6].
Наведемо приклади використання народних пісень для розвитку вокально-хорових навичок школярів. На першому-другому році навчання на уроці музики навички чистої інтонації виробляються на унісоні. На цьому етапі вокально-хорові вправи, які будуються на народнопісенному матеріалі, орієнтовані на вироблення співацького дихання, високої позиції та м'якої атаки звука, оволодіння навичками виконання музики з різними динамічними відтінками. З цією метою варто використовувати пісні "Вербовая дощечка", "Як діждемось літа", "Коляд, коляд, колядниця", "Українка я маленька" тощо.
На третьому-четвертому році навчання формується здатність до слухового сприйняття та виконання двоголосних творів. Для роботи в цей період рекомендуємо використовувати вокально-хорові вправи та пісні, в яких голоси, що співають в унісон, начебто випадково розходяться {в терцію), а потім знову зливаються:
Наступним етапом роботи є виконання творів, в яких два голоси рухаються паралельними терціями або секстами:
Старий рік минає
В основній школі далі варто використовувати пісні, в яких поступово збільшується самостійність голосів, що сприяє появі нових інструментів.
На наступному етапі роботи над двоголоссям бажано вивчати народні пісні, в яких хорові партії відтворюють різні види голосоведіння і мають ритмічні особливості.
Окремим методом роботи над двоголоссям є спів канонів.
Під час опрацювання двоголосся продовжується робота над різними видами атаки звука (м'якою, твердою), звуковедення (легато, нон легато, стакато).
Загальні вимоги до народних пісень, що використовуються на початку навчання, - це їх мелодична виразність, простий ритм, консонантність інтервалів, вокально зручна текстура.
У школах із поглибленим вивченням музики перехід до сприйняття й виконання триголосних хорових творів здійснюється з поступовим ускладненням народнопісенного матеріалу. Більшість вокально-хорових вправ необхідно виконувати без супроводу - це сприяє формуванню навичок з активного чистого інтонування.
Українські композитори-класики завжди вважали народну пісню найдовершенішим засобом суспільного і художнього виховання, тому чимало збірок, що містять обробки українських народних пісень, вони присвятили дітям. Збірник М.Лисенка "Молодощі", виданий 1875 р., є першим значним зібранням українських ігрових пісень і веснянок. Дуже корисною і популярною, розрахованою на школярів і домашнє музикування дітей, була збірка К.Стеценка "Луна". За основу шкільного хорового матеріалу композитор узяв народну пісню. Взагалі ця збірка характеризується вдалим добором матеріалу та майстерним його опрацюванням. Другою значною музичною працею К.Стеценка був "Шкільний співаник" - енциклопедія народного життя та побуту, відтворена у вигляді досконалих за художньою формою і різних за жанром пісень: "Ой дзвони дзвонять", "Калач", "Зайчик", "Добрий вечір тобі" та ін,
У 20-ті роки XX ст. з'явилося чимало спеціальних збірників: три випуски "Пролісків" Я.Степового, "Дитяча розвага" С.Титаренка, "Гра" (упорядник Р.Вовк), "Дитячі пісні" М.Вериківського, "Весняночка" В.Верхо-винця, "Слобожанські народні пісні для школи" В.Ступницького, публікації творів М.Леонтовича.
Одним із найкращих творів у світовій музичній літературі для дітей вважається збірник Л.Ревуцького "Сонечко". Він містить 20 народних пісень для голосу з фортепіано, серед яких "Прийди, прийди, сонечко", "Іде, іде дід, дід", "Галя по садочку ходила" та інші.
Перші українські збірники для дітей мали величезне значення: вони будувалися на народнопісенному матеріалі, специфічному характері співу, відтворювали повнокровні образи народного життя [7, 8].
Невичерпність духовних цінностей народної пісні, новаторство українських композиторів у галузі хорової обробки народних пісень і створені ними високохудожні обробки піднесли жанр на небувалу височінь. Цей національний мистецький скарб, без сумніву, заслуговує на увагу педагогів і підлягає детальному вивченню в загальноосвітніх школах України.
1.2 Роль народної пісні в розвитку творчої активності учнів
У музично-виховній роботі значне місце відводиться вивченню народної пісні. Властивість відгукуватися на найважливіші події народного життя, висока художність і доступність надають народнопісенній творчості важливого педагогічного значення, адже найкращі її зразки допомагають виховувати у дітей високі моральні якості, розвивають музичну пам'ять і художній смак, пробуджують інтерес і любов до прекрасного. Вже у першому класі учні починають співати різнохарактерні народні пісні, що знайомлять їх з навколишнім оточенням, природою, тваринним та рослинним світом (наприклад, російські народні пісні «На зеленом лугу», «Во поле береза стояла», «Коровушка» та ін.), передають найтепліші почуття щирої любові матері до своєї дитини (українські народні пісні «Ходить сонко по вулиці», «Ладки-ладусі» та ін.).
Народна пісня є благодатним матеріалам для розвитку здібностей учнів у різних видах творчості. «Коли йдеться про мистецтво і, зокрема, про музику, творче начало набуває вирішального значення: воно обумовлюється, крім усього іншого, самою музикою, її специфікою, тим, що основні види музичної діяльності мають, точніше, повинні мати творчий характер — і композиторська (що не потребує роз'яснень), і виконавська і слухацька».
На необхідність введення елементів творчості у навчально-виховний процес вказували видатні радянські музиканти і педагоги, зокрема Б. Яворський і Б. Асаф'єв. Щоб швидше ввести дітей у чудовий світ музики, Б. Яворський застосовував на уроках різні види роботи — і хоровий спів, І диригування, і інсценізацію. Велика цінність музичної творчості, зазначав він, «не в самій продукції», а в процесі оволодіння музичною мовою». На думку Б. Асаф'єва, «композиторство» не повинно обмежуватись спеціалізацією і замкнутим колом особливо обдарованих. Це найприкріша помилка старої музичної педагогіки. Найпростішими, але досить важливими Б. Асаф'єв вважав прийоми, властиві народному музикуванню (спів з різноманітними підголосками та варіантні видозміни основного мотиву).
Запровадження елементів творчості у навчально-виховному процесі є актуальним і в наші дні. Завдання педагога полягає в тому, щоб з найпершого дня перебування дитини в школі пробудити в неї творчі задатки, що сприятиме свідомому засвоєнню навчального матеріалу, зокрема народнопісенної творчості. На уроках музики нами використовувалися творчі завдання з метою викликати у школярів інтерес до самостійних пошуків у незнайомій ситуації, створити непримусову робочу атмосферу [13, 3].
Вивчення народних пісень проводиться у певній послідовності — від часткової творчої активізації під час розучування твору до безпосередньої індивідуальної творчої діяльності дитини при активній цілеспрямованій ролі учителя. При першому знайомстві дітей з новою народною піснею треба спрямувати їхню активність на правильне розуміння твору. Наприклад, під час ознайомлення з народною піснею «Галя по садочку ходила» особлива увага звертається на усвідомлення поетичного тексту. У першому куплеті пісні йдеться про те, як Галя, гуляючи по садочку, загубила свою хусточку. Дівчинка «ходить по садочку, блукає, хусточку біленьку шукає».
Вчитель радить учням уявити і проінсценізувати, як хто зможе, зміст пісенного тексту. Діти здебільшого правильно зрозуміли поставлене перед ними завдання. Кожен, кому пропонувалося сценічно відтворити зміст пісні, починав імітувати шукання хусточки і переживати «втрату», тобто входив в образ героїні пісні.
Далі вчитель підказує, що друзі Галі, взявшись за руки, утворюють коло і, повертаючись обличчям один до одного, співають: «Не журися, Галю-серденько». На закінчення пісні підходять до Галі й, вклонившись, віддають їй знахідку та сідають на свої місця.
Учні правильно розуміють і передають зміст пісні, активно слухають і добре запам'ятовують її мелодію. Потім учитель виступає в ролі акомпаніатора, а учні самостійно інсценують пісню.
У репертуарі першого класу є жартівлива білоруська народна пісня «Савка та Гришка», яку завдяки її різнохарактерному змісту і динамічно розгорнутій дії (як і в переважній більшості народних пісень) легко виконати виразно. На таких простих піснях діти вчаться самостійно знаходити різні засоби для виразної передачі настрою і змісту твору. Перші два куплети пісні учні співають просто і весело, наче ведуть розповідь про двох хлопчиків-весельчаків. Далі тон стає загрозливим, адже старий дід жене хлопчиків з хати, щоб вони не збудили малу дитину своєю грою. Троє хлопчиків ( у ролі Дідуся, Савки і Гришки) довільно починають гру-інсценізацію. Після кожного виконання пісні вчитель призначає «на ролі» інших учнів. На закінчення гри діти визначають кращих «акторів».
З великим задоволенням інсценують учні українську народну пісню «Ой єсть в лісі калина». Вони інтонаційно чисто ведуть мелодію, правильно передають зміст і характер твору, супроводжуючи спів імітаційними рухами (ламають цвіт калини і в'яжуть в пучечки). У приспіві на слова «комарики-дзюбрикн» діти поєднують спів з танцювальними рухами.
Вже з наведених прикладів можна зробити висновок, що інсценізацію подібних народних пісень можна робити на основі текстового змісту, пробуджуючи в учнів творче ставлення до виконуваного твору. Ми мали можливість спостерігати, як діти самі ведуть хороводи, інсценують народні пісні, вивчені в класі.
Поруч з інсценуванням народних пісень запроваджується також творче музикування. Для розвитку чистоти інтонування учням пропонується на перших заняттях повторне проспівування мелодії, доспівування неза-кінчених фраз пісні, самостійне створення невеликих уривків з кількох звуків.
Правильне слухове сприйняття, свідоме ставлення до якості свого власного і загального співу виховується під час виконання спеціальних вправ, наприклад імітування співу зозулі («ку-ку»), луни («А-у»), наслідування звучання труби («ту-ру-ру», «тра-та-та») тощо [16, 123].
Відома музична гра «Луна» добре розвиває музичну пам'ять, активізує увагу, привчає дітей до злагодженого співу. Для проведення цієї гри учні поділяються на дві групи. Одна виконує «луну вчителя», друга — «луну Оленки» (добре підготовленої учениці).
Учитель співає:
Перша група учнів, наслідуючи луну вчителя, тихенько повторює:
Оленка співає:
Друга група учнів, наслідуючи луну Оленки, тихесенько повторює:
У ході гри склад граючих постійно змінюється. Це викликає захоплення і активізує всіх учасників гри.
Знаючи графічне зображення української народної пісні «Галя по садочку ходила» і дивлячись на плакат із графічним зображенням російської народної пісні «Во поле береза стояла», діти легко знаходять подібні та відмінні риси. Тим учням, які хоч трохи володіють музичним інструментом (здебільшого — фортепіано), пропонується програти мелодії цих двох пісень. Бажання навчитися грати ці мелодії з'являється і в інших дітей. Захоплення творчими діями позитивно впливає на засвоєння мелодій. Така робота з учнями активізує мислення, слухові уявлення, розвиває у дітей творчі здібності.
Кожен твір за допомогою музичних виражальних засобів передає відповідний настрій — радість, смуток тощо. Діти краще розуміють ці засоби, якщо вчитель пояснює їх на конкретних народнопісенних творах. Взяти хоча б російську народну пісню «На зеленом лугу». Вчитель розповідає дітям, що хлопчик знайшов «веселуху-дудочку», як часто її називають діти. Він радіє з цього приводу і весело виграє на дудочці. Але той, хто загубив іграшку, сумує. Почуття смутку можна передати виражальними засобами музики, проспівавши мелодію із сумними інтонаціями в мінорі. У тексті першого куплета замість слів «раз нашел» при допомозі вчителя учні знайшли відповідну заміну — «потерял». На плакаті учитель змінює тональність до мажор на до мінор (дописує ключові знаки). Учні виконують створений варіант в мінорній тональності:
Потім учні продовжують співати у мажорі.
Творчий процес вивчення народної пісні весь час ускладнюється. Так, продовжуючи роботу над українською народною піснею «Галя по садочку ходила», вчитель створює нову творчу ситуацію: друзі знаходять загублену хусточку і повертають її Галі; дівчинка, вклонившись, бере хусточку і сідає на своє місце. Вчитель підказує учням, що доцільно було б не тільки вклонитися, а й подякувати друзям за знахідку. При допомозі вчителя першокласники придумали віршований текст подяки:
Коли діти добре засвоїли пісню і вже хороше виконують її, а чіп ель далі ускладнює творчі завдання. Хоч учні гарно співають та інсценують пісню, але вони виконують одну і ту ж мелодію в унісон. Пояснюємо, що такий спів зветься одноголосим. А хіба пісні завжди виконуються тільки в один голос? Діти правильно відповідають, що пісні можна співати на кілька голосів (багатоголосне).
Дуже цікаво дітям співати народні пісні каноном. Так, після подолання деяких труднощів учням вдалося знайти своєчасний вступ другого голосу:
Активному засвоєнню пісні сприяє створення на цей же текст іншої мелодії або іншого тексту на цю мелодію.
На плакаті виписано знайомий текст пісні «Ой єсть в лісі калина». Виразно прочитавши його, пропонуємо учням створити нову мелодію пісні. Вони активно включаються в роботу. Діти, часто повторюючи основну мелодію пісні, намагаються придумати щось своє. Новостворені мелодії записуються на магнітофонну стрічку. Під час прослухування запису проводимо деякий слуховий аналіз і найцікавіші мелодії пропонуємо проспівати всім класом. Деякі з них, на нашу думку, були досить вдалі. Ось приклад нової мелодії пісні «Ой єсть в лісі калина»:
У процесі створення нових варіантів мелодії дитина безліч разів уважно проспівує про себе відому їй пісню, внаслідок чого фіксується увага на окремих інтонаційних зворотах, детальніше аналізується мелодичний рисунок пісні та інтенсивніше виникають слухові уявлення.
Процес створення мелодичних варіантів досить активно впливає на формування музичних здібностей дитини і сприяє кращому засвоєнню народних пісень [31, 156].
Новий варіант мелодії «Ой єсть в лісі калина» вимагав деякої заміни і в тексті пісні. Виявилось, що не всі діти розуміють значення слів «комарики-дзюбрики». Тому ми запропонували замість цих слів співати інші, наприклад, «білим цвітом вкрилася». Майже всі діти бували в лісі й бачили калину. Вони пригадали її листя, цвіт, ягоди і на основі цих вражень склали новий текст. Так виник поний варіант пісні «Ой єсть в лісі калинах:
Отже, цілеспрямовані творчі завдання допомагають учням глибше сприйняти твір, спонукають до появи нових думок, викликають у дитячій свідомості нові образи, уявлення, поняття, пробуджують почуття естетичної насолоди.
Творча атмосфера в класі благотворно впливає на розвиток самостійності учнів. Кожна дитина має змогу (чи то у створенні нової мелодії або варіанта пісні, чи то у втіленні змісту твору в гру-інсценізацію) проявити свої творчі здібності. Вивчення народних пісень стимулює творчу активність учнів. Важливо тільки вміло використовувати різноманітні прийоми, узгоджуючи їх з відомими методами навчання.
1.3 Народна пісня як джерело дидактичних знань
В українській етнопедагогіці серед традиційних джерел передачі дидактичних знань помітне місце посідає народна пісня. Психологічною базою виховного впливу пісні, яка має в собі елементи дидактичних знань, є, зокрема, орієнтація на невимушене запам'ятовування та навіювання через варіативність повторення настанов, що містяться у сюжетно оформленому контексті.
Висока пісенна культура українського народу добре відома. У період свого розквіту вона була ще і цілісною системою передачі дидактичних знань. Останні передавалися у складі різноманітного текстового матеріалу, ритмічна організація якого сприяла навіюванню.
Перлини народної педагогіки знаходимо і в наш час у багатьох народних піснях. Це однаково стосується і загальнопоширених пісень, і тих, що відомі у межах окремого села. Зокрема, пісні про кохання несуть дидактичне навантаження щодо морально-етичних норм міжстатевих стосунків. Серед безлічі прикладів вкажемо лише на поширену по всій Україні пісню про те, як "козаки ... підманули Галю, повели з собою".
Трудові та побутові пісні містили елементи навчання навичкам тих або інших видів праці [25, 51].
Майже не розвідані запаси дидактичних знань містяться у зразках обрядової весільної пісні, яка є, ва кашу думку, майже невичерпним джерелом виховання дитини як майбутнього сім’янина.
Важливим і вельми впливовим засобом виховання у народній педагогіці була і кобзарська творчість. Одну з причин стійкого тривалого збереження кобзарської традиції в ході історичного розвитку української культу рими вбачаємо саме у високому рівні її дидактичного навантаження.
Психолого-виховний вплив народної пісні на людину становить безперервний багатобічний процес. За її активною допомогою не тільки формувалася, а й підтримувалася народна система дидактичних знань. Таким чином, навіть у дітей з родин, де не дуже добре дбали про виховання, завдяки фольклору, зокрема пісням, формувався необхідний мінімум світоглядних знань та переконань. Тобто, суспільство майже автоматично забезпечувало собі збереження певного мінімально можливого рівня національної свідомості.
Руйнація системи джерел передачі дидактичного досвіду, зокрема системи народної пісні як її частки, неминуче призводить до погіршення морального клімату в суспільстві. Ось чому збереження всієї системи народної творчості, відродження втрачених її елементів, розвиток цього безцінного скарбу є життєво необхідним для гідного існування народу.
РОЗДІЛ 2. Значення народної пісні у вихованні патріотичних почуттів школяра
2.1 Формування патріотичних почуттів засобами народної пісні
Формуванню патріотичних почуттів сприяють й українські народні пісні, історичні думи у виконанні кобзарів, легенди, які оспівували героїчну минувшину [20, 123].
Так до пісень героїчного напрямку належать прославлені на весь світ українські думи, історичні пісні про військові події, походи наших пращурів, боротьбу з чужоземними загарбниками. В цих піснях відображені не лише перемоги, а й поразки, невдачі в боротьбі з ворогами. Це часто сумні і тужливі, тривожні твори, в яких виливається біль за втраченою свободою, покинутим рідним краєм.
У козацьких піснях реалістична конкретність переплітається з емоційною наснаженістю, символічно-метафоричною образністю. Герой пісень — запорожець, козак (козаченько), лицар українського духу і чину. Це улюблений народний герой, який долає усі життєві перешкоди, захищає рідну землю від загарбників, перемагає ворога і виганяє його за межі України. Козак — найвищий ідеал оборонця Вітчизни, якому притаманні, як правило, лицарська мораль, духовність.
У стрілецьких піснях прославляється героїзм українських лицарів у боротьбі з ворогами рідного народу: «бурею битва гриміла», «від крові земля червоніла», «тверда, мов сталь, стрілецька грудь», «лунає клич, луна стрімкий: вперед, вперед, у бій святий», «в ворожім серці смертний жах». Стрільці не могли допустити, щоб ворожі зайди господарювали на нашій землі, знущалися з рідного народу, топтали його мову, культуру. Адже, якщо ворога не вигнати з своєї землі, «буде лях проклятий батьками орати, матерями волочити».
Історія виникнення стрілецьких пісень нараховує близько вісімдесяти років, але за радянської влади вони замовчувалися. Складали їх спілки січових стрільців, що були сформовані на початку XX ст. на основі добровільних товариств "Січ" та "Сокіл-Батько". Численні гуртки проводили значну культурно-просвітницьку роботу, в роки Першої світової війни брали участь у військових операціях. Серед січових стрільців були талановиті поети (Л. Лепкий, Р. Купчинський, С. Чарнецький). Завдяки їхнім зусиллям і з'явилися стрілецькі пісні.
Поняття "стрілецька пісня" в українську фольклористику ввів О. Правдюк, визначивши її як різновид фольклору, що охоплює пісенний пласт з досить окресленим тематичним колом, пов'язаним з певним історичним етапом, життям і побутом певного середовища. Фольклорист зазначає: "стрілецька пісня, становлячи складову частину українського фольклору, водночас має власне, самобутнє й неповторне обличчя, цілий ряд характерних особливостей, зумовлених виникненням стрілецької пісенності в умовах війни, розбудови самостійності держави" [10].
Ґрунтовні дослідження стрілецьких пісень здійснив Г. Дем'ян. Присвячена цьому і фольклористична праця Ф. Погребенника "Ой у лузі червона калина".
Низка пісень січових стрільців військово-політичного характеру (відображають повстання на західноукраїнських землях проти царських та польсько-шляхетських військ у 1915 році, заклик до бою, відданість справі рідного краю), а також побутово-ліричного характеру (прощання, кохання стрільця і дівчини, передчуття смерті). Своєрідним національним гімном стала пісня "Гей, у лузі червона калина". Лейтмотив пісні — патріотичні поривання української молоді Галичини визволити Україну від царського гніту. Слова пісні належать поету С. Чарнецькому.
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася,
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Марширують наші добровольці у кривавий стан,
Визволяти братів-українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з ворогами тан!
А ми тую ярую пшеничку /зберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Серед символів пісні — червона калина як прообраз України. Золотистий лан — це символ доброго врожаю і віри в перемогу народу. Пісня була вперше виконана 22 травня 1990 року біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві. Сьогодні стрілецькі пісні виконують гурт "Соколи", Волинський народний хор, самодіяльні колективи [28, 2].
Пісенний фольклор національно-визвольної боротьби українського народу 40-50-х рр. XX ст. суворо переслідувався до початку 90-х р. За такі дії навіть неповнолітні потрапляли до тюрем не менше, як на десять років. У переважній більшості це пісні, тексти яких часто нагадують історичні пісні, а наспіви запозичені з відомих мелодій (наприклад: "Вперед, хто живий! Бо найвищий вже час прогнати катів з України"), позначені особливостями індивідуальної поезії. Ці пісні передають захоплення красою, мужністю, сміливістю, нескореністю духу "Слава не загине, січовая слава", звернені до пам'яті славних предків "ми, українські партизани, — потомки славних козаків".
Доля вірша П. Чубинського "Ще не вмерла Україна", який став національним українським гімном, нелегка. Відомий фольклорист і етнограф подарував українцям вірш, що став одним з найпопулярніших творів української поезії, а сам за це потрапив навіть на заслання до Сибіру. Музику до пісні написав М. Вербицький (1815—1870), автор багатьох творів духовного змісту, світських хорів, автор музики до вірша "Заповіт" Т. Шевченка.
Через багато років після створення, у 1990 році, пісня прозвучала в Києві у виконанні українського чоловічого хору з Польщі "Журавлі".
Основну групу повстанських пісень складають маршові, патріотичні пісні, головна ідея яких — заклик до боротьби, до звільнення з кайдан, до руйнування тюрем. Такі «Гей же до бою, браття, за волю», «Ми українські партизани», «Гей там, далеко, на Волині», «З-за гори до хмар», «Ви, хлопці, не сумуйте», «Ми зродились із крові народу», «Гей гу, гей га, таке-то в нас життя».
Славлення козацьких вольностей, перемоги над ворогом, синьо-жовтих прапорів, мужності, сміливості, відданості Батьківщині — такий основний зміст цих пісень. Вони продовжують тематику козацьких, стрілецьких, революційних пісень, хіба що спрямування їх більш конкретизовано й підпорядковане одній меті — волі для народу, незалежності для держави. З музичного погляду це найбільш художньо завершений, стильово однорідний пласт у повстанських піснях [26, 7].
Тематика повстанських пісень формувалась на основі реальних фактів, подій, ситуацій, які були осмислені в пісенно-музичних формах, причому переважав у них не хронікально-документальний спосіб зображення, а художньо узагальнений. Рідко коли зустрінемо в повстанських піснях прізвища конкретних діючих осіб, докладний опис подій. В переважній більшості героїв повстанських пісень безіменні, а ситуації не визначені ні в часі, ні в просторі, хоч легко пізнаються за ніби ненароком згаданими окремими деталями, реаліями тощо.
Повстанські пісні творились і поширювались в нелегких умовах переслідувань, тюремних ув'язнень і тих, хто їх складав, і тих, кого вони оспівували. Цілком зрозуміло здебільшого ми не знайдемо в них вишуканих форм виразу, досконалих метафор і епітетів, якихось особливо оригінальних фарб для відтворення того чи того образу. Простота засобів вислову, як поетичних, так і музичних, часом певна невідшліфованість їх, ніскільки не применшують значимості повстанських пісень як відбитку в поетико-музичній формі тяжких кривд, заподіяних українському народу тоталітарними системами.
Встань, Тарасе, пробудися, Голий, босий і обдертий,
На свій нарід подивися. Сам у себе просить смерті.
Як твій нарід тут бідує, А у ляграх сильні грати,
І по ляграх голодує. Мусить нарід погибати
Самобутнім жанром українського фольклору є думи, які, за загальним визнанням учених багатьох країн, є гордістю і окрасою не лише вітчизняної, а й світової культури. Доцільно учням пояснити, що таку високу і одностайну оцінку вчених різних національностей українські думи одержали за своє ідейне спрямування, прояви лицарського духу і неповторну поетику, художню образність.
Зміст дум розкриває споконвічну традиційну прив'язаність українців до рідної землі, родючих чорноземів, якими їх обдарувала природа. Для наших предків-лицарів не було нічого гіршого, як жити далеко від рідного краю, землі батьків і дідів, на чужині. На чужій землі козаки завжди «журяться журно». Такі козаки «утопили головоньку у чужую сторононьку, у чужую сторононьку, та на чужу чужиноньку» [13, 143].
Важливо, щоб учні зрозуміли, що, як засвідчують думи, в житті козаків домінували національні, родинні цінності. З пісень та дум бачимо, що козаки називали себе «панове браття», старших величали з глибокою пошаною «батьком», до молодших зверталися «сину», «доню», «внучку», їхніми ідеалами були змістовне і заможне щасливе родинне життя, духовно багата українська родина, вільна праця. Вони прагнули до того, щоб Україна була міцною, великою родиною, тоді їй не страшні будуть ніякі вороги.
Такі пісні викликають у дітей радість, бадьорість, формують оптимістичне світосприймання. У них виникає бажання втілювати в життя те, про що вони співають, коли зичать добрим вдачею працьовитим людям. Під впливом патріотичних пісень люди стають добрішими, справедливішими, милосерднішими, красивішими. Учні переконуються в тому, патріотичні пісня постійно збагачують людей глибокими душевними, духовними якостями.
2.2 Експериментальна частина.
Проходячи практику в середній школі № 15 міста Луцька, на уроках музики ми намагалися через українські народні пісні прикріпити учням патріотичні почуття, любов до рідного краю, Батьківщини, поважне ставлення до праці та старших людей.
Крім того, важливим засобом виховання молодого покоління в українській народній педагогіці здавна були календарно-обрядові пісні. Ще з дохристиянських часів вони стали поетичним супроводом виснажливої землеробської праці, окрилювали, надихали на переборення труднощів, тамували душевні болі, підносили настрій, множили сили.
Народна пісня полонила серця дітей, ронила в них зерна любові до праці, поваги до хліборобського заняття. Візьмемо для прикладу засівальну пісню циклу зимових свят «Ходить Ілля на Василя». У ній шанований українцями святий змальований в образі хлібороба:
патріотичне виховання пісня дидактичний
Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житнюю,
Де замахне — жито росте,
Роди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю.
Бажала селянинові достатку, успіху в господарюванні, доброго врожаю і пісня-колядка:
Дай же вам, Боже, широкі ниви,
А на тих нивах рясні ячмена,
В перо перисті, в зерно зернисті,
В зерно зернисті, в колоси колосисті.
Колядки-побажання гіперболізували можливі плоди хліборобської праці. Але саме в такому перебільшенні й полягала їх пророча, магічна, заклинальна сила. Обряд велить, щоб колядки та щедрівки виконувалися дитячим чи молодечим гуртом. Це ще більше посилювало їх магічний ефект і мало виховний вплив. У свідомості молодої людини формувалось уявлення про ідеал людського щастя, доброї долі: міцна працьовита родина, незрадливе здоров'я, тепла та затишна оселя, достаток у господарстві, можливість працювати й споживати плоди своєї праці.
Велике виховне значення для молоді мала й аграрна гра, що входила до комплексу календарної обрядовості. У ній імітувалась оранка (плугом «орали» сніг), засів (обійстя посипали зерном), збір урожаю. З часом магічний зміст образного «програвання» усіх етапів трудового процесу призабувся, але залишилася пісня, яка знайомила молоде покоління з усіма стадіями трудового процесу та сільськогосподарських робіт [15, 12].
У веснянці «Льон» дівчина співає-запитує матір як льон сіяти, вибирати, молотити, мочити, витягати, сушити, терти, прясти, ткати та й поносити.
Так пісня вводила дитину в коло традиційних трудових обов'язків. Початок роботи пов'язувався з дією вищих, чарівних сил, що допомагають селянинові. Далі на допомогу приходить сама природа, і, нарешті завершують справу вмілі руки хліборобів:
Орел поле ізорав,
Пшеницю засіяв,
Крилечками зволочив,
Дрібний дощик примочив.
Щоб косарі скосили,
Молодиці згребли,
А дівчата зв'язали
На коровай держали.
Ця пісня відображає зв'язок трудової, родини та шлюбної тематики в пісенному фольклорі українців. В іншій, русальній пісні, цей зв'язок проступає ще виразніше. Дівчина співає-гадає про свою долю: кому вона буде милою, «Чи ратайку — дай Боже! Чи лінтяйку, — крий Боже!».
Як бачимо, уявлення про щасливий шлюб народна мудрість пов'язує з трудовими заняттями подружжя, стверджує, що надійний шматок хліба можна мати від хліборобської праці. Саме цю думку й доносить до свідомості молодої людини русальна пісня.
Глибокою любов'ю до рідної землі пройняті жниварські та косовицькі пісні. У них — тепло літнього сонця, свіжість вранішніх світанків, прохолода довгих вечорів, спокій зоряних ночей, аромат достиглого жита та пшениці. Навіть мотиви важкої праці під виснажливим пекучим сонцем виграють іскорками сподівання на щастя вечірніх молодечих побачень, кохання, одруження. Пісня закликає дівчину-жницю:
Ой жни, дівче, пшениченьку
Та й не думай собі,
Буде тота пшениченька
На коровай тобі!
Пісня, як чиста джерельна вода у спеку, зміцнювала сили, полегшувала тягар монотонної праці, а іноді стимулювала, жартома підганяла непроворних у роботі:
Ой я жала, жала
І дуже пильнувала —
У день по три копи нажинала.
Я ж думала, що три копи,
Оглянулась — аж три снопи.
Мотиви величання трударів звучали в обжинкових піснях. Вони формували у свідомості молодого покоління уявлення про дійсні та примарні цінності. Женці, вертаючись із поля, несли господареві останнього снопа та вінок, сплетений із колосків, і співали:
Прочини, господарю, ворота,
Занесли тобі віночка із золота;
Він не із золота, а із жита,
Да дозволь тобі, Боже, спожити.
Величання трударя в апогеї його устремлінь — хіба це не зміцнення його духу? Хіба це не приклад для його нащадків?
«Програвання» хліборобських робіт мало вплив на підсвідомому рівні. Воно створювало в дітей, молоді особливий психологічний стан внутрішньої налаштованості на трудові дії.
З весняних пісень линуть слова, що мотивують працю, детально описують послідовність трудових процесів. Ці пісні ніби задають програму дій, чітко окреслюють етапи роботи.
Літо — це апогей хліборобського року, пора найбільшого напруження сил, праці майже без перепочинку. Народний геній тонко підмітив і відобразив у пісні всі психологічні стани людини, включеної до тривалого трудового процесу. Тому зажнивні пісні часто звучать як стимул до праці, особливо для молоді. У жнивних піснях думка про втому переплітається з жартом, легкою іронією, зверненням до природних сил за підтримкою. Женці просять сонечка, щоб воно не сходило так рано і не заходило так пізно, щоб продовжило години перепочинку. Вони просять дощика, щоб дав їм відпочинок хоч на часинку, В обжинкових піснях звучить радість, гордість за результати праці, величання хліборобів.
З текстів календарних пісень чітко постає одвічна тріада «Бог — природа — людина». Бог Отець уособлює для хлібороба благословіння, прихильність вищих сил. Мати-природа дає наснагу, натхнення в праці, допомагає людям дощем, сонцем, теплим вітром. У тріаді поруч з Богом і природою людина посідає останнє місце, але саме для неї звучать найвеличніші слова. Навіть пісня про невправних трудівників звучить як легка іронія, а не дошкульний жарт.
Таким чином, обрядові пісні хліборобського року своїм поетичним словом не лише вводили дитину у світ дорослого, трудового життя, а й допомагали їй осягнути філософську картину світу, зокрема, усвідомити роль праці як основи людського буття.
ВИСНОВКИ
Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної методики виховання – значення народної пісні у вихованні патріотичних почуттів молодшого школяра. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:
1. Народна пісня є одним із найбільш популярних жанрів музичного мистецтва. Світ пісенної культури українського народу безмежний. Це скарбниця людської духовності, що полонить почуття, розум і серце. В українській пісні відтворюється світогляд народу, його морально-етичні та естетичні цінності, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь у дусі високої духовності та моралі.
2. Невичерпність духовних цінностей народної пісні, новаторство українських композиторів у галузі хорової обробки народних пісень і створені ними високохудожні обробки піднесли жанр на небувалу височінь. Цей національний мистецький скарб, без сумніву, заслуговує на увагу педагогів і підлягає детальному вивченню в загальноосвітніх школах.
3. У музично-виховній роботі значне місце відводиться вивченню народної пісні. Властивість відгукуватися на найважливіші події народного життя, висока художність і доступність надають народнопісенній творчості важливого педагогічного значення, адже найкращі її зразки допомагають виховувати у дітей високі моральні якості, розвивають музичну пам'ять і художній смак, пробуджують інтерес і любов до прекрасного.
4. Вивчення народних пісень проводиться у певній послідовності — від часткової творчої активізації під час розучування твору до безпосередньої індивідуальної творчої діяльності дитини при активній цілеспрямованій ролі учителя.
Вивчення народних пісень стимулює творчу активність учнів. Важливо тільки вміло використовувати різноманітні прийоми, узгоджуючи їх з відомими методами навчання.
Важливим засобом виховання молодого покоління в українській народній педагогіці здавна були календарно-обрядові пісні. Ще з дохристиянських часів вони стали поетичним супроводом виснажливої землеробської праці, окрилювали, надихали на переборення труднощів, тамували душевні болі, підносили настрій, множили сили.
Формуванню патріотичних почуттів сприяють й українські народні пісні, історичні думи у виконанні кобзарів, легенди, які оспівували героїчну минувшину.
Обрядові пісні хліборобського року своїм поетичним словом не лише вводили дитину у світ дорослого, трудового життя, а й допомагали їй осягнути філософську картину світу, зокрема, усвідомити роль праці як основи людського буття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. - Львів, 2000. – 234 с.
2. Даник А. Вироблення у дітей позитивного ставлення до праці засобами української народної пісні // Мистецтво та освіта. – 2003. - № 7. – С. 6-9
3. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1996. - № 13. - С. 5-6.
4. Кутова А. Національне виховання – джерело особистісного розвитку дитини // Дошкільне виховання. – 2002. - № 4. – С. 3 -5.
5. Матвієнко П. Живодайні джерела патріотизму // Дошкільне виховання. – 2001. - № 8. – С. 12-13.
6. Основи національного виховання: концептуальні положения / За ред. В. Г. Кузя та ін. К., 1993.
7. Осипець Р. Українська народна пісня – основа музичного виховання // Мистецтво та освіта. – 2003. - № 4. – С. 6-9
8. Падалка О. С., Нісімчук А. С., Смолюк I. О., Шпак О. Т. Педагогічні технології. К., 1995.
9. Повстанські пісні // Упоряд. і музичний редактор Василь Подуфалій, - Тернопіль, 1992. — 78 с., ноти.
10. Правдюк О. Нові записи повстанських пісень // Народна творчість та етнографія. — 1994. — N8 1. — С. 51—56.
11. Стрілецькі пісні. Добірка Правдюка Олександра. // Народна творчість та етнографія — 1991, № 6.
12. Семеног О. Стрілецькі та повстанські пісні // Народна творчість та етнографія. – 1998. - № 2. – С. 2-3
13. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.
14. Якубенко В. Від народознавство до свідомого патріотизму // Дошкільне виховання. – 2002. - № 8. – С. 12-13.
Додаток
Українські повстанські пісні
Тридцять восьмий рік минає, Щоб вони всі як скій
На дев'ятий наступає, Січовії Стрільці
Стала сумная подія. Стали сміливо до бою.
Запалала вогнем,
Застогнала під мечем Убивають на фронтах
Закарпатська Україна, Всіх жінок і всіх дівчат.
І дітей, і малолітніх,
Чехи в Хусті все ся б'ють. Много трупів там лягло
А мадяри ззаду йдуть. І крови ся пролляло,
Висилають ультиматум. Кров потекла річенькою.
Щоб народ ся піддав,
Свою зброю віддав, А ти, друже, не журись.
Бо інакше їм не жити. На Карпати не дивись
На їх сумную подію.
А наш батько Волошин, 3 тої крови виросте
Він збирає всіх старшин Покоління молоде,
На нараду сумную, Загартоване до бою.
1. Размещено на www.allbest.ru