Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Неточна рима може мати різновиди:
-рима-асонанс – збігаються наголошені і ненаголошені
-дисонанс (консонанс) – співпадають приголосні, а голосні не співпадають
-усічена рима (в одному випадає приголосний з римованих слів)
-за якістю співзвуччя:
-багата (глибока) – коли голосні і приголосні співпадають
-бідна рима – коли збігається останній приголосний
Різновидом глибокої рими вважають риму омонімічну.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:
красuва — невгасuма, сідaє — куняє,
наскрiзь — побuйсь.
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом:
рyнами — ворyнами, кадр — кедр,
москiт — мускaт, рUків — рукaв.
б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:
багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнuцтво, корUна — ворUна, кільцe — сільцe, красa — росa, веслU — понеслU). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;
бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:
сівбa — боротьбa, крупa — совa, менe — тебe — себe,
люблю — молю — мою;
в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:
прості — це такі рими, які складаються з двох слів:
грUші — хорUші, рyки — крyки;
складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені;
омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;
г) залежно від місця у рядку рими бувають:
прикінцеві — римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотa — високі налива житa»
(М. Рильський);
внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає...»
(Т. Шевченко);
д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:
— іменникові (хaти — палaти, грач — помагaч);
— прикметникові (чUрний — мотUрний, багaтий — пихaтий);
— дієслівні (пuше — колuше, почувaти — ночувaти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувaти — гордувaтий, крщчі — ревyчий, пyть — ідyть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голубUю,
розгорнула наді мною зір невидані світu,
і дорогою ясною кличе, манить за собUю,
щоб нервовою ходою міг за нею я пітu...
(В. Сосюра. «Ніч»).
Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голубUю (прикметник) із собUю (займенник), а світu (іменник у множині) з пітu (дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.
Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.
Неточна рима може мати різновиди:
-рима-асонанс – збігаються наголошені і ненаголошені
-дисонанс (консонанс) – співпадають приголосні, а голосні не співпадають
-усічена рима (в одному випадає приголосний з римованих слів)
-за якістю співзвуччя:
-багата (глибока) – коли голосні і приголосні співпадають
-бідна рима – коли збігається останній приголосний
Різновидом глибокої рими вважають риму омонімічну.
Тавтологічна рима
-за граматичними ознаками:
-граматична(граматично-однорідна) – слова однієї частини мови.
-за структурою
-проста рима
Маяковський: Лет до ста расти, нам без старости.
-за розташуванням у строфі (спосіб римування)
ААББ – суміжна
АБАБ – перехресна
АББА – кільцева (охопна)
ААБВ, ВВБ – змішана
Усі види рим можуть бути банальними або свіжими, оригінальними (оказіональними).
9.4. Види римування
Суміжне (парне) — умовне позначення: АА.
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в грудях ти ховаєш серце люте...
(І. Франко)
Перехресне: АБАБ.
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було, як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум став довірливий Самсон.
(Ліна Костенко)
Кільцеве, охоплююче, оповите: АББА.
Вічний революціонер,
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
(І. Франко)
Початкове — римуються перші слова у строфі:
Милий друже!
Скільки років
Ми не бачились з тобою...
(І. Муратов)
Таке римування можна розглядати як звукову анафору, воно рідковживане.
Перерване (нерегулярне) — римування, яке з'являється епізодично.
Висота, висота піднебесна!
Глибина, глибина в океані.
І широкі Дніпрові простори,
І його чорториї незнані.
(М. Зеров)
Вате римування — римується останнє слово рядка з словом, що стоїть посередині другого.
Как пена морская, на миг возникая,
Погибнет, сверкая, растает дождём.
(К. Бальмонт)
Тернарне (лат. terni — по три): ААБВВБ.
Василь Еллан, Василь Еллан!
Чи йду на гору, чи на лан,
чи рух в заводі чую, бачу,
що діє в бистрому строю, —
я завжди згадую твою
гарячу, невгамовну вдачу.
(П. Тичина)
Терційнне (італ. terzina від terza rima — третя рима) — АБА, БВБ...
В путі життя, на середині саме,
Я опинився в пралісі густому
І йшов наосліп нетрями-ярами.
Аж моторошно робиться самому,
Коли згадаю праліс той заклятий.
Бір непрохідний в мороці страшному.
(Дайте. Переклад П. Карманського)
Наскрізне, монорима, монорим (грец. monos—один, франц. monorime) — вірш, у якому всі рядки пов'язані однією римою: АААА...
Когда будете, дети, студентами,
Не ломайте голов над моментами,
Над Гамлетами, Лирами, Кентами,
Над царями и над президентами,
Не якшайтеся вы с оппонентами,
Поступайте хитро с конкурентами.
(О. Апухтін)
Там тополі у полі, на волі...
(П. Тичина)
Енжамбеман (франц. enjambement) — віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з одного рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної павзи із смисловою.
І плач, і крик, і стогін...
І важке щось попливло у землю...
І ковтнула його могила.
И сипать почали на нього груддя.
И глухо стугоніла труна.
І крики змішані були з риданням оркестру.
Лиш ясніла у небі зірка...
(П. Тичина)
Рідше зустрічається складовий енжамбеман.
Великодній дощ тротуаром шовковая зелена ярилась з-під землі.
(П. Тичина)
Енжамбеман надає мові вірша емоційності, створює розмовну інтонацію, посилює ритм.
Цезура (лат. caesura — розтин, розділ, поділ) — ритмічна навза в середині рядка, яка поділяє його на дві частини (піввірші), рідше — три. Цезура увиразнює думку, посилює ритм. Вона може бути постійною, якщо стоїть у всіх рядках, рухомою, якщо є в кожному рядку, але у різних місцях, періодичною, якщо з'являється через рядок-два. Розрізняють малу цезуру, яка відокремлює одне слово від другого або невеликі групи слів. Велика (медіана) має постійне місце у вірші. Цезура після наголошеного складу називається чоловічою, після ненаголошеного — жіночою. Цезура є в довгих рядках, зокрема в олександрійських віршах після шостого складу, у чотиристопному амфібрахії — після другої стопи. Цезура ніколи не розтинає слово, а стопу досить часто. Цезуру позначають двома паралельними лініями: //. Приклад періодичної цезури:
Де воно знатиме, //що то за доленька, — Відшук черствого шматка, Як за роботою // вільна неволенька Груди ураз дотика.
(П. Грабовський