rhythmos мірність сумірність узгодженість суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах
Работа добавлена на сайт samzan.net:
- Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
ВИДИ РИМ
Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»).
Рими класифікуються:
- За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:
— окситонні (чоловічі);
— парокситонні (жіночі);
— дидактичні;
— гіпердактилічні.
Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе.
Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинi — менi); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).
Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору.
Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бyду — забyде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
Тихий сон на горах хUдить,
За рученьку щастя вUдить.
І шумлять ліси вже тuхше,
Сон мені квітки колuше.
Спіть, мої дзвіночки сuні,
Дикі рожі в полонuні!
(О. Маковей. «Сон»).
Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вiченьки — нiченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:
Гори багрянцем кривавим спалaхнули,
З промінням сонця західним прощaючись,
Так моє серце жалем загорiлося,
З милим, коханим моїм розлучaючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).
Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кiшечкою — усмiшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:
Як була я молодою преподUбницею
Повісила фартушину над вікUнницею.
(Т. Шевченко. «Гайдамаки).
Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кiшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмiшечкою.
Рима в непарних рядках чоловіча (бувa — сховa), а в парних — гіпердактилічна (кiшечкою — усмiшечкою).
Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок. - Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
Тут чергуються жіночі рими (будy — забyде) з чоловічими (нi, чужинi, менi) і дактилічною (однаковiсінько), і вірш не звучить монотонно. - За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:
а) за повнотою суголось:
точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несiть — ідiть, зeрня — тeрня, прирUдний — нарUдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сyджений — огyджений, стрaчених — небaчених), називається ще глибокою;
неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:
хвuлі — долuні, прилітaють — складaю,
ожерeдами — всерeдину.
Неточна рима може мати різновиди:
-рима-асонанс – збігаються наголошені і ненаголошені
-дисонанс (консонанс) – співпадають приголосні, а голосні не співпадають
-усічена рима (в одному випадає приголосний з римованих слів)
-за якістю співзвуччя:
-багата (глибока) – коли голосні і приголосні співпадають
-бідна рима – коли збігається останній приголосний
Різновидом глибокої рими вважають риму омонімічну.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:
красuва — невгасuма, сідaє — куняє,
наскрiзь — побuйсь.
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом:
рyнами — ворyнами, кадр — кедр,
москiт — мускaт, рUків — рукaв.
б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:
багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнuцтво, корUна — ворUна, кільцe — сільцe, красa — росa, веслU — понеслU). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;
бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:
сівбa — боротьбa, крупa — совa, менe — тебe — себe,
люблю — молю — мою;
в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:
прості — це такі рими, які складаються з двох слів:
грUші — хорUші, рyки — крyки;
складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені;
омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;
г) залежно від місця у рядку рими бувають:
прикінцеві — римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотa — високі налива житa»
(М. Рильський);
внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає...»
(Т. Шевченко);
д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:
— іменникові (хaти — палaти, грач — помагaч);
— прикметникові (чUрний — мотUрний, багaтий — пихaтий);
— дієслівні (пuше — колuше, почувaти — ночувaти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувaти — гордувaтий, крщчі — ревyчий, пyть — ідyть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голубUю,
розгорнула наді мною зір невидані світu,
і дорогою ясною кличе, манить за собUю,
щоб нервовою ходою міг за нею я пітu...
(В. Сосюра. «Ніч»).
Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голубUю (прикметник) із собUю (займенник), а світu (іменник у множині) з пітu (дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна.
Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.
Неточна рима може мати різновиди:
-рима-асонанс – збігаються наголошені і ненаголошені
-дисонанс (консонанс) – співпадають приголосні, а голосні не співпадають
-усічена рима (в одному випадає приголосний з римованих слів)
-за якістю співзвуччя:
-багата (глибока) – коли голосні і приголосні співпадають
-бідна рима – коли збігається останній приголосний
Різновидом глибокої рими вважають риму омонімічну.
Тавтологічна рима
-за граматичними ознаками:
-граматична(граматично-однорідна) – слова однієї частини мови.
-за структурою
-проста рима
Маяковський: Лет до ста расти, нам без старости.
-за розташуванням у строфі (спосіб римування)
ААББ – суміжна
АБАБ – перехресна
АББА – кільцева (охопна)
ААБВ, ВВБ – змішана
Усі види рим можуть бути банальними або свіжими, оригінальними (оказіональними).
9.4. Види римування
Суміжне (парне) — умовне позначення: АА.
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в грудях ти ховаєш серце люте...
(І. Франко)
Перехресне: АБАБ.
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було, як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум став довірливий Самсон.
(Ліна Костенко)
Кільцеве, охоплююче, оповите: АББА.
Вічний революціонер,
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
(І. Франко)
Початкове — римуються перші слова у строфі:
Милий друже!
Скільки років
Ми не бачились з тобою...
(І. Муратов)
Таке римування можна розглядати як звукову анафору, воно рідковживане.
Перерване (нерегулярне) — римування, яке з'являється епізодично.
Висота, висота піднебесна!
Глибина, глибина в океані.
І широкі Дніпрові простори,
І його чорториї незнані.
(М. Зеров)
Вате римування — римується останнє слово рядка з словом, що стоїть посередині другого.
Как пена морская, на миг возникая,
Погибнет, сверкая, растает дождём.
(К. Бальмонт)
Тернарне (лат. terni — по три): ААБВВБ.
Василь Еллан, Василь Еллан!
Чи йду на гору, чи на лан,
чи рух в заводі чую, бачу,
що діє в бистрому строю, —
я завжди згадую твою
гарячу, невгамовну вдачу.
(П. Тичина)
Терційнне (італ. terzina від terza rima — третя рима) — АБА, БВБ...
В путі життя, на середині саме,
Я опинився в пралісі густому
І йшов наосліп нетрями-ярами.
Аж моторошно робиться самому,
Коли згадаю праліс той заклятий.
Бір непрохідний в мороці страшному.
(Дайте. Переклад П. Карманського)
Наскрізне, монорима, монорим (грец. monos—один, франц. monorime) — вірш, у якому всі рядки пов'язані однією римою: АААА...
Когда будете, дети, студентами,
Не ломайте голов над моментами,
Над Гамлетами, Лирами, Кентами,
Над царями и над президентами,
Не якшайтеся вы с оппонентами,
Поступайте хитро с конкурентами.
(О. Апухтін)
Там тополі у полі, на волі...
(П. Тичина)
Енжамбеман (франц. enjambement) — віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з одного рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної павзи із смисловою.
І плач, і крик, і стогін...
І важке щось попливло у землю...
І ковтнула його могила.
И сипать почали на нього груддя.
И глухо стугоніла труна.
І крики змішані були з риданням оркестру.
Лиш ясніла у небі зірка...
(П. Тичина)
Рідше зустрічається складовий енжамбеман.
Великодній дощ тротуаром шовковая зелена ярилась з-під землі.
(П. Тичина)
Енжамбеман надає мові вірша емоційності, створює розмовну інтонацію, посилює ритм.
Цезура (лат. caesura — розтин, розділ, поділ) — ритмічна навза в середині рядка, яка поділяє його на дві частини (піввірші), рідше — три. Цезура увиразнює думку, посилює ритм. Вона може бути постійною, якщо стоїть у всіх рядках, рухомою, якщо є в кожному рядку, але у різних місцях, періодичною, якщо з'являється через рядок-два. Розрізняють малу цезуру, яка відокремлює одне слово від другого або невеликі групи слів. Велика (медіана) має постійне місце у вірші. Цезура після наголошеного складу називається чоловічою, після ненаголошеного — жіночою. Цезура є в довгих рядках, зокрема в олександрійських віршах після шостого складу, у чотиристопному амфібрахії — після другої стопи. Цезура ніколи не розтинає слово, а стопу досить часто. Цезуру позначають двома паралельними лініями: //. Приклад періодичної цезури:
Де воно знатиме, //що то за доленька, — Відшук черствого шматка, Як за роботою // вільна неволенька Груди ураз дотика.
(П. Грабовський
2. наукового інституту права психології та економіки Львівського державного університету внутрішніх справ1
3. Признаки проявления различных установок учителя по отношению к учащимся в ситуации индивидуального опроса
4. выжимается максимальное количество продукта
5. Производственная структура предприятия
6. Вулканизм и его роль в эволюции нашей планеты
7. реферату Служба в арміїРозділ Військова справа ДПЮ Служба в армії Україна як незалежна європейська держ
8. Способность человека действовать в соответствии со своими интересами и целями осуществлять выбор данно
9. Московский государственный юридический университет имени О
10. Тема- Контрольна робота 1 з теми- Неметалічні елементи та їх сполуки Мета- перевірити і закріпити знання
11. на тему Анализ состояния имущества по балансу предприятия
12. экономической формации в нашем обществе.html
13. To contribute to the beuty of town or city if you wnt to leve memory of yourself in the history of tht town or city come to construction site nd lern the trde of builder
14. Яке максимальне значення може міститися в спектрі повідомлення якщо швидкість його модуляції 50 Бод З
15. 1997 гг.- СОСТОЯНИЕ ТЕНДЕНЦИИ ПЕРСПЕКТИВЫ Евгений ЖОВТИС Член экспертного совета при комиссии по правам чел
16. Понятие и виды жилищных фондов
17. В воздухе не на что опираться
18. на тему ldquo;Проектирование технологического процесса изготовления радиоэлектронного модуля 2rdquo;
19. реферат в МГУПечати и в особенности на физфаке педагогич
20. Навіщо мені новий планшет Матеріал повинен бути поданий так щоб у дітей склалася цілісна яскрава кар1