Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству для упорядкування життя, його ефективного функціонування, налагодження необхідної взаємодії його членів.
Щоб підкреслити взаємозв'язок ціннісних і нормативних систем, вживають термін "ціннісно-нормативні системи". Разом з тим, слід зазначити, що у "табелі про ранги" різних соціальних регуляторів норма посідає підпорядковане місце щодо цінності. Цінність є фундаментом, підставою, джерелом норми. Вирішивши, наприклад, питання, яку цінність має даний життєвий факт, можна формулювати відповідні соціальні норми з їхніми імперативами, тобто вимогами: роби те або не роби того. Поняття цінності фіксує значення даного явища для особистості, поняття ж соціальної норми — вимоги, що їх ставить суспільство, держава чи група до неї. Специфічний зв'язок двох соціальних регуляторів, які розглядаються, можна побачити при аналізі дієвості норм. Чим повніше норми відповідають прийнятим цінностям, тим вони дієвіші, тим ефективніше виконують свою регулятивну функцію, сильніше впливають на свідомість і поведінку особистості.
Соціальні норми (економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні) виконують регулятивну роль, визначають взірці, еталони поведінки особистості. Вони є також засобом узгодження інтересів різних індивідуумів, їхніх груп і суспільства.
Норма може накладати певні обмеження на діяльність особистості. Однак це стосується лише норм, що забороняють, а також різних табу. Є іншого роду норми, які дозволяють певні види діяльності. Але слово "певні" якоюсь мірою говорить і про обмеження. Загалом же можна сказати, що одні соціальні норми спрямовані на обмеження певних дій особистості, інші — на створення можливості бажаних для суспільства дій особистості.
Суспільство, з одного боку, за допомогою своїх норм може прагнути до жорсткої, детальної регламентації дій особистості, примушувати її уникати таких вчинків, які б суперечили його інтересам. З іншого боку, воно може стимулювати такі самостійні ініціативи, дії індивіда, які б певним чином допомагали зміцнювати існуючу соціальну систему. Аналогічно використовуються суспільством і інші типи норм. Наприклад, за одних умов приводяться до дії норми, виконуючи які, особистість не аналізує наслідків своїх вчинків, здійснює їх за звичкою, виконує вимоги звичаю — вельми поширеного виду суспільних регуляторів. За інших — вона аналізує ситуації і на основі такого аналізу здійснює вибір поведінки. Причому суб'єкт соціальних норм за певних умов може стимулювати усвідомлення особистістю цих норм, які він розробив для неї і які вигідні йому. При цьому застосовуються найрізноманітніші засоби впливу не лише на розум, а й на підсвідомість індивіда. Тому навіювання, сугестія відіграють неабияку роль у сприйнятті норм індивідом, у маніпулюванні свідомістю і поведінкою населення.
Соціальні норми можуть по-різному усвідомлюватися і сприйматися людьми, які належать до різних соціальних груп. Норми, що нав'язуються чи впроваджуються суспільством, державою, групою, можуть відповідати або не відповідати інтересам, "внутрішнім" нормам індивіда, його світоглядові, ціннісним орієнтаціям, переконанням. У зв'язку з цим вони можуть виконуватися добре чи погано або ж зовсім не виконуватися.
Панівні соціальні спільності свої групові норми можуть видавати за загальнолюдські, загальнообов'язкові для всіх членів суспільства. Інші ж верстви, відстоюючи свої специфічні інтереси, також виробляють свої групові норми, якими вони керуються у своєму житті і які теж можуть проголошуватися загальнолюдськими. Але вони не мають можливості перетворити їх у правила поведінки, обов'язкові для всіх членів даного суспільства. Усвідомлення ними своїх інтересів, вироблення власних норм слугують зростанню їхньої суспільної активності.
Громадянське суспільство відповідає за зміст соціальних норм, які воно встановлює, за їхню принципову здійсненність, їхнє практичне виконання. Члени ж такого суспільства зобов'язані пізнати, оцінити, засвоїти й, звичайно, виконувати вимоги норм. Демократичне суспільство та особистість мають нести обопільну відповідальність, у тому числі моральну, за реалізацію соціальних норм.
Кожен вид соціальних норм має свою специфіку впливу на особистість. Відзначимо деякі особливості впливу моральних норм на духовний світ індивіда.
Моральна норма дає санкції (схвалення чи осуд вчинків) у найбільш загальній формі з тим, щоб різні індивіди у тих життєвих ситуаціях, що повторюються, діяли більш-менш однотипно, так би мовити, за певним зразком. Їй не властива детальна регламентація поведінки людей. Це прерогатива інших норм (скажімо, виробничих).
Особистість має усвідомити моральну норму внутрішньо, без офіційного тиску, прийняти її і відповідно до загальних вимог норми діяти у конкретних обставинах.
Одна з важливих вимог моральної норми полягає у тому, щоб індивід, який внутрішньо прийняв і реалізує її, став прикладом для інших індивідів, а його поведінка стала взірцем для їхньої поведінки.
Особливість моральної норми полягає і в тому, що основами її формування та виконання є громадська думка, її оцінка, веління, масові звички, масовий приклад. Ця норма лише тоді дієва, коли вона відповідає моральним цінностям, цілям та ідеалам.
Оскільки вимоги моральної норми виражаються лише у загальних формах, вони, незважаючи на прийняття норм конкретними індивідами, виконуються не повністю. Подібне виконання іноді порівнюють з асимптотою, до якої наближається процес реалізації моральної норми.
Таким чином, соціальні норми — засіб формування і утвердження особистості, реалізації її творчих можливостей, соціального контролю за її діями. Зрозуміло, що у різних країнах, у різних суспільних умовах нормативний контроль може бути демократичним або антидемократичним, гуманним або антигуманним, гнучким чи жорстким.
\ Социа́льная девиа́ция — социальное поведение, отклоняющееся от принятого, социально приемлемого поведения в определенном обществе. Бывает как негативным (алкоголизм), так и позитивным. Негативное девиантное поведение приводит к применению обществом определенных формальных и неформальных санкций (изоляция, лечение, исправление или наказание нарушителя).[1]
Проблема социальной девиации находится в центре внимания с начала возникновения социологии. Так, например, Эмиль Дюркгейм написал работу «Самоубийство» (1897), ставшую классическим произведением в этой области.
Під девіантною (від лат. гіеуіаііо — відхилення) поведінкою в со¬ціології розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що супере¬чать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведі¬нки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в недотри¬муванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до пору шення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й суспіль¬ства, особистості й фупи. В основі відхилень часто-густо лежить кон¬флікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо.
У стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей притримуються бiльшостi
соцiальних норм у бiльшостi випадкiв. Саме тому у стабiльному
суспiльствi або, точнiше, у стабiльнiй фазi суспiльного розвитку,
соцiальне життя має досить регулярнi та передбачуванi форми.
Але така картина соцiального життя навiть у стабiльному
суспiльствi не є повною. Якщо придивитися до нього уважнiше, то можна
побачити, що люди не тiльки притримуються соцiальних норм, але й пору-
шують їх. Люди крадуть, грабують, побивають iнших людей. Люди вжи-
вають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають
чужi релiгiї, виголошують абсурднi гасла або проповiдують чудернацькi
iдеї.
Все це означає, що повна картина життя суспiльств . повинна включа-
ти як дотримання соцiальних норм, так й вiдхилення вiд них.
Що таке вiдхил ? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплю-
вати будь-яку поведiнку, що не вiдовiдає соцiальним нормам . Але у
практицi життя багато якi норми не вважаються дуже важливими.
Невiдповiднiсть поведiнки таким нормам може сприйматися досить толе-
рантно або навiть iгноруватися.
Соцiальне реагування на те, що людина запiзнюється на побачення,
або не їсть тричi на день, або випадково одягла непарнi шкарпетки буде
дуже вiдрiзнятися вiд реакцiї на участь в оргiї, або на стверджен-
ня, що вона Наполеон.
Невеликi вiдхилення (deviation) вiд норми, або вiдхилення вiд
норм, про якi нiхто особливо не турбується, мають - якщо взагалi мають
- дуже незначнi соцiальнi наслiдки й тому не становлять особливого
iнтересу для соцiологiв. Соцiологiя вiдхилу (deviance) займається го-
ловним чином тими порушеннями ., якi значна кiлькiсть людей сприймає як образливi або гидкi, чи дуже поганi.
Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні на¬слідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадсь¬кого порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, на¬ростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіан¬тної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають осо¬бистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто-густо пов'язані навіть із особ¬ливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.
Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стан¬дартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм де¬віантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть знач¬но зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних пере¬творень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.
У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо міс¬тить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних від¬хилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх су¬спільних змін. Слід зауважити, що соціальні відхилення (девіації) в поведінці лю¬дей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі етало¬ни поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних при¬чин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної пато¬логії, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.
До основних форм девіантної поведінки належать правопорушен¬ня (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогуб¬ство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напру¬ження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.